КРИМІНОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АМНІСТІЇ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-КРИМІНОЛОГІЧНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ТА ГЕНЕЗИС ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУТУ АМНІСТІЇ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ 12
1.1. Соціальні передумови виникнення, становлення та застосування амністії як інституту права в Західній Європі 14
1.2. Формування інституту амністії у вітчизняному праві 32
1.3. Соціально-правова природа та регулювання амністії за чинним законодавством України 58
Висновки до розділу 1 82
РОЗДІЛ 2. АМНІСТІЯ В СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ 84
2.1. Концептуальні засади дослідження кримінологічних основ та законодавчого регулювання амністії 84
2.2. Аналіз амністії в системі заходів кримінально-правового впливу на злочинність 128
Висновки до розділу 2 175
ВИСНОВКИ 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191
ДОДАТКИ 222

ВСТУП

Актуальність теми. Новітні трансформаційні та інтеграційні процеси, притаманні українському суспільству, ставлять нові завдання перед кримінологічною наукою, вимагають суттєвого розширення кримінологічного світогляду. Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст., схвалена Координаційним бюро з проблем кримінології Академії правових наук України (2002), визначаючи методологічні засади концептуального бачення розвитку кримінологічної науки, орієнтує на сприйняття сучасних прогресивних ідей, на вивчення і врахування надбань та досвіду світової кримінології, різних вітчизняних і зарубіжних шкіл та теорій [1, с.635] .
Розвиток науки, а також соціальні зрушення 80–90-х рр. ХХ ст. та тенденції в динаміці якісних та кількісних показників злочинності, рівно як і оцінка та критика заходів з реагування на злочинність, привели до переосмислення певних догм у вітчизняних кримінології та праві, розширення уявлень про предмет кримінології, висунення нових ідей, однією з яких є кримінологічне дослідження законодавства (насамперед, кримінального, що обумовлено особливостями генезису вітчизняної кримінології) та його вплив на соціум.
Сучасні тенденції кримінально-правового впливу на злочинність характеризуються наявністю та застосуванням широкого спектра заходів некарального характеру, особливе місце серед яких, з огляду на виключну правову природу та значну масовість, посідає амністія. Так, дія норматив- но-правових актів про амністію 2001, 2003 та 2005 рр. поширювалась майже на 167 тис. осіб, що свідчить про досить вагому частку, яку займають амністування в структурі заходів державно-правового реагування на злочинність. В період з 1992 по 2001 р. за даними Державного департаменту України з питань виконання покарань з місць позбавлення волі на підставі актів амністії було звільнено 146872 особи, зокрема, у 1996 р. за трьома амністіями – 7987 осіб, у 1997 р. – 31188 осіб, у 1998 р. – 38542 особи, у 1999 р. – 16710 осіб, у 2000 р. – 11944 особи, у 2001 р. – 28818 осіб.
Дослідженню загально-теоретичних, кримінально-правових, кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих проблем амністії в науковій літературі приділена значна увага. Ґрунтовні розробки зазначених аспектів проблеми були здійснені В.Є. Квашисом, О.Ф. Смірновим, С.І. Комарицьким, О.С. Зельдовою, І.Л. Марогуловою, А.В. Мохорєвим, І.О. Васільєвою, О.О. Зеленцовим, О.В. Семеновою, Н.В. Осмоловською, А.Н. Осяк. На сучасному етапі в Україні кримінально-процесуальні аспекти амністії досліджувались О.А. Губською в межах кандидатської дисертації на тему: „Процесуальні питання звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами” (м. Київ, 2002); кримінально-правові – М.С. Школою в кандидатській дисертації „Криміналь-но-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні” (м. Київ, 2003); кримінально-виконавчі – Б.М. Телефанко в кандидатській дисертації „Проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально-виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування” (м. Львів, 2005).
Значний внесок у висвітлення досліджуваних проблем, а також кримінально-правових та кримінологічних питань функціонування інститутів кримінальної юстиції зробили: Л.В. Багрій-Шахматов, Ю.В. Баулін, В.Д. Бринцев, В.В. Голіна, А.І. Долгова, В.М. Дрьомін, М.Д. Дурманов, С.І. Зельдов, В.І. Зубкова, В.В. Комаров, О.М. Костенко, Т.О. Ліснієвські-Костарєва, В.В. Лунєєв, В.А. Льовочкін, Ф.І. Магаревський, В.О. Меркулова, К.М. Мірзаджанов, О.С. Міхлін, В.О. Паневін, П.С. Ромашкін, С.М. Сабанін, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, П.І. Стучка, В.Я. Тацій, В.О. Туляков, В.І. Шакун.
Але в історії розвитку наук криміналістичного циклу до цього часу не відмічалося спроби комплексного дослідження амністії з позицій кримінології, що, відповідно, не дозволяло виявити та проаналізувати соціальну та кримінологічну обумовленість правового регулювання та застосування амністії, взаємозв’язок та взаємовплив між амністією і злочинністю, розробити кримінологічно-обґрунтовані пропозиції з удосконалення інституту амністії, підвищення ефективності застосування амністії як одного із заходів кримінально-правового впливу на злочинність.
Наведені обставини зумовили вибір теми дослідження, її актуальність і науково-практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні та практичні проблеми дисертації досліджувалися в межах виконання плану науково-дослідної роботи кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Одеської національної юридичної академії за темою: „Кримінологічні і пенітенціарні проблеми в контексті прав людини” на 2001–2005 рр., які були складовою науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави” на 2001 – 2005 рр. (державний реєстраційний номер 0101U001195). Дисертаційне дослідження ґрунтується також на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376 / 2000.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні кримінологічних основ амністії в Україні та виробленні кримінологічно-обґрунтованих пропозицій з удосконалення чинного законодавства у цій сфері суспільних відносин.
Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі основні задачі:
здійснити порівняльний аналіз генезису амністії як інституту права в різних державно-правових утвореннях, з’ясувати його зміст і форму;
виявити соціальну і кримінологічну обумовленість застосування амністії та проаналізувати вплив амністії на суспільне життя, відтворення злочинності;
встановити наступність у правовому розвитку між правовим регулюванням амністії у вітчизняному і зарубіжному законодавствах та сучасним законодавством України, визначити змістовні та формальні характеристики амністії в Україні, надати визначення поняття „амністія”;
розробити концептуальні засади кримінологічного дослідження основ та законодавчого регулювання амністії в Україні, визначити місце, роль та основні функції амністії в системі кримінальної юстиції України;
виявити та проаналізувати фактори, що зумовлювали застосування амністії в Україні, оцінити їх соціальну та кримінологічну значущість;
визначити підстави амністії як виду звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування, проаналізувати їх зміст;
виявити та дослідити критерії, згідно з якими визначаються категорії осіб, що підпадають під амністію, відбувається диференціація об’єму амністування;
проаналізувати динаміку основних тенденцій кількісних та якісних показників злочинності у зв’язку із застосуванням амністії в системі заходів кримінально-правового впливу;
оцінити вплив амністії на злочинність, дослідити криміногенні та не криміногенні (позитивні) прояви амністії в Україні;
сформулювати науково обґрунтовані пропозиції з удосконалення правового регулювання та застосування амністії в Україні.
Об’єктом дослідження є амністія як складне системно-структурне соціально-правове явище.
Предметом дослідження є кримінологічні основи амністії.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети, визначених задач, об’єкта і предмета дослідження. Їх застосування має комплексний характер, що дозволило найбільш адекватно відобразити діалектику розвитку інституту амністії в реальній дійсності, його функції, місце, роль та значення. За допомогою порівняльного методу було з’ясовано зміст, форми, закономірності та особливості розвитку інституту амністії, фактори, що обумовлювали його застосування, системні зв’язки амністії з іншими явищами соціальної дійсності у площині широкого кола суспільних відносин у різних державно-правових утвореннях протягом їх історичного розвитку, виявлено відмінності та загальні риси правогенезису амністії. Застосування діалектичного методу, у поєднанні з загально-логічними методами аналізу та синтезу, надало можливість виявити сутність, зміст, властивості інституту амністії, взаємообумовленість та зв’язок амністії та злочинності, виявити недоліки у правовому регулюванні і застосуванні амністії та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про амністію. Логіко-семантичний метод допоміг визначенню понятійного апарату, який застосовано у дослідженні. Формально-логічний метод використовувався як універсальний спосіб аргументування. Широке застосування динамічних та статистичних методів уможливило виявлення причинних залежностей між динамікою якісних та кількісних показників злочинності та застосуванням амністії в Україні, закономірностей у розвиткові цих явищ. За допомогою контент-аналізу розширено емпіричну базу дослідження.
Науково-теоретичним підґрунтям дисертації стали праці вітчизняних науковців і зарубіжних фахівців з кримінології, соціології, кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права, теорії та історії держави і права – М.І. Бажанова, Ж.Л. Бержеля, В.М. Бурлакова, Г.Б. Віттенберга, В.Д. Гальперіна, Я.І. Гілінського, Л.В. Головка, М.С. Грушевського, П.С. Дагеля, А.П. Закалюка, А.Ф. Зелінського, С.Г. Келіної, С.І. Комарицького, М.М. Корпачьова, Г.Л. Крігера, Н. Крісті, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Н.С. Лейкіної, П.І. Люблінського, В.Т. Маляренка, В.О. Навроцького, І.С. Ноя, Ю.М. Оборотова, А.А. Піонтковського, П.М. Рабіновича, В.В. Скибицького, М.С. Строговича, М.О. Стручкова, М.С. Таганцева, Б.С. Утєвського, В.Д. Філімонова, Г.Ф. Хохрякова, Д.Ф. Шелі, Д.А. Шестакова та ін.
Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Верховного Суду України, що відображають практику застосування амністії в Україні, чисельність спецконтингенту в установах кримінально-виконавчої системи України, кількісні та якісні характеристики злочинності, заходи державного кримінально-правового впливу на злочинність. До емпіричної бази дослідження також належать дані, отримані при вивченні 1000 особових карток засуджених, що відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк у чоловічій виправній колонії середнього рівня безпеки № 14 (м. Одеса) за вчинення повторних злочинів.
Наукова новизна одержаних результатів. За характером і змістом розглянутих проблем дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням амністії з позицій кримінології, в якому сформульовано нові наукові положення і висновки, що виносяться на захист, зокрема:
вперше:
з’ясовано соціально-кримінологічну обумовленість правового регулювання та застосування амністії, встановлено системні зв’язки між амністією та іншими соціальними явищами (релігією, політикою, соціальними зрушеннями, злочинністю), виявлено наступність у правовому розвиткові між правовим регулюванням амністії у вітчизняному і зарубіжному законодавствах та сучасним законодавством України, визначено формальні та змістовні характеристики амністії;
доведено, що складовими інституту амністії є припинення кримінального переслідування та звільнення від кримінальної відповідальності (повністю або частково) певних категорій осіб. На основі цього положення запропоновано авторське визначення поняття амністії, згідно з яким амністією є припинення кримінального переслідування або звільнення від кримінальної відповідальності (повністю або частково) певних категорій осіб;
розроблено концептуальні засади дослідження кримінологічних основ амністії, у зв’язку з чим амністія досліджувалася в системі кримінальної юстиції України. Згідно із запропонованим підходом: 1) комплексна оцінка амністії засновується на аналізі показників і провідних тенденцій генезису злочинності та застосовуваних заходів кримінально-правового впливу на злочинність; 2) основним критерієм оцінки ефективності амністії є рівень рецидивної злочинності та структура рецидиву амністованих осіб;
зроблено висновок про те, що важливим аспектом у визначенні кримінологічних основ амністії є проблема підстав амністії. З’ясовано, що підстави амністії є похідними від підстав загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування, але з огляду на виключний характер амністії – більш широкими. Підстави амністії визначаються в законодавстві України про амністію та обумовлюються факторами, які викликають необхідність застосування амністії;
конкретизовано критерії, згідно з якими у нормативно-правових актах про амністію визначаються категорії осіб, що підпадають під амністію, відбувається диференціація об’єму амністування;
встановлено, що застосування амністії в Україні пов’язане зі станом злочинності, рівнем судимості, рівнем засудження до покарання у виді позбавлення волі на певний строк та об’ємом спецконтингенту криміналь- но-виконавчої системи України. Основними факторами, які обумовлюють застосування амністії в Україні, стали проблеми, пов’язані з перевантаженістю кримінально-виконавчої системи України спецконтингентом, обмеженими можливостями держави у матеріально-фінансовому та кадровому забезпеченні пенітенціарної системи та додержанням прав утримуваних і засуджених у ній;
виявлено та піддано системному аналізові позитивні і негативні (криміногенні) прояви амністії в Україні. Сформульовано кримінологіч- но-обґрунтовані пропозиції із застосування амністії в Україні;
дістало подальшого розвитку:
положення про те, що надширока реалізація розвантажувальної функції амністії, як і всієї кримінальної юстиції, за збереження та розвиток основних детермінант злочинності, сприяє відтворенню певних видів злочинності;
обстоювання прогнозу про те, що неможливість нейтралізації найближчим часом комплексу криміногенних факторів і в подальшому визначатиме розвантажувальну функцію кримінальної юстиції в цілому та амністії, зокрема;
розвинено:
обґрунтування необхідності при застосуванні амністії забезпечення з боку держави належної ресоціалізації злочинців та відповідного поводження із жертвою злочину.
Практичне значення одержаних результатів. Висунуті і обґрунтовані положення можуть бути використані у:
науковій сфері – як підґрунтя для подальшої розробки кримінологічних та кримінально-правових проблем амністії, інститутів звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування;
правотворчій діяльності – при підготовці проектів змін до Закону України „Про застосування амністії в Україні”, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України в частині правової регламентації амністії, а також при підготовці проектів Законів України „Про амністію”;
сфері кримінальної політики – при визначенні заходів та об’єму кримінально-правового впливу на злочинність на рівні законотворчої діяльності та правозастосування;
навчальному процесі – під час викладання курсів з кримінології, кримінального та кримінально-виконавчого права, при підготовці підручників та навчальних посібників, навчальних програм.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені під час проведення Регіонального круглого столу „Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (м. Хмельницький, 21 – 22 лютого 2003 р.), на Всеукраїнському науко- во-практичному семінарі „Ефективність правових мір в протидії організованим формам злочинності” (м. Одеса, 20 січня 2005 р.), науково-практичному семінарі „Боротьба зі злочинністю та права людини” (м. Одеса, 16 березня 2006 р.), 7-й (59-й) звітній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 22 – 23 квітня 2006 р.), 8-й (60-й) звітній науковій конференції професор- сько-викладацького та аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 22 – 23 квітня 2005 р.), 9-й (61-й) звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 26 квітня 2006 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені у дванадцяти публікаціях, із них дев’ять – у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Огляд наукової та публіцистичної літератури, здійснений у межах теми дослідження, показав, що у вітчизняній кримінології амністія як інститут законодавства, ядро якого становлять норми, що регламентують звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування, ще не становила предмета окремого дослідження, що не дозволяло виявити та належним чином проаналізувати комплекс кримінологічно значущих проблем: соціальну та кримінологічну обумовленість правового регулювання та застосування амністії; взаємозв’язок та взаємовплив між амністією та злочинністю в Україні; визначити підстави, місце, роль та основні функції амністії; визначити вплив амністії на злочинність; напрацювати кримінологічно-обґрунтовані рекомендації та пропозиції з питань застосування амністії до певних категорій осіб, які вчинили злочини.
2. Методологічна функція сучасної теорії кримінології знаходить своє вираження у розширенні уявлень про предмет вітчизняної кримінології, що є запорукою її перспективного розвитку, досягнення нового знання. Новим напрямом сучасних кримінологічних досліджень є „кримінологія закону”, яка виступає як підґрунтя дослідження кримінологічних основ амністії, обумовлює вибір методів дослідження та їх специфіку. Обраний методологічний підхід дозволив висвітлити гносеологічні та онтологічні аспекти обраної теми дослідження, проблеми теоретичного та практичного плану.
3. З’ясування генезису амністії у Стародавній Греції та Стародавньому Римі, Франції, Англії і Німеччині, а також державно-правових утвореннях, які раніше існували на теренах сучасної України, дозволило виявити системні зв’язки між амністією та іншими соціальної явищами: релігією, політикою, соціальними зрушеннями, злочинністю. Протягом історичного розвитку спостерігалась еволюція форм та змісту амністії, що було обумовлювлено етапом державогенезису та комплексом факторів соціальної реальності. Зловживання правом амністії, соціально та кримінологічно не обумовлене застосування амністії призводило до негативних наслідків: ускладнення суспільно-політичного життя, погіршення кримінальної ситуації. Своєчасне, детерміноване об’єктивними чинниками, соціально та кримінологічно обумовлене застосування амністії справляло позитивний вплив на суспільство, сприяло гуманізації кримінальної політики, послабленню кримінальної репресії, володіло певним антикриміногенним ефектом.
4. З 60 рр. ХХ ст. визначальним чинником, що обумовлював застосування амністії, стала проблема перевищення лімітів утримання в закладах пенітенціарної системи СРСР, частиною якого була і Українська РСР. Безпосередньою детермінантою такого стану речей стало домінуюче застосування до злочинців покарання у виді позбавлення волі (до 60% і більше) в системі заходів кримінальної репресії.
5. Інститут амністії в Україні сформувався під впливом вітчизняної традиції, в якій знайшла відображення багатовікова практика реагування на соціально-політичні та власне кримінально-правові процеси. По суті, амністія зберегла всі свої основні ознаки як інститут права, фактично не піддалася зміні, що є свідченням поступовості генезису правового регулювання амністії, стійкості сформованої традиції та наявності широкого спектра аналогічних проблем (розвантаження установ кримінально-виконавчої системи, політичні чинники, коригування чи гуманізація кримінальної політики держави тощо). Ведучою мотивацією застосування амністії в Україні є подолання проблеми перевищення лімітів утримання в установах кримінально-виконавчої системи, додержання прав осіб, які в них утримуються, політичні чинники, реалізація принципу гуманізму в кримінальній політиці держави.
6. Правогенезис амністії визначив структуру інституту, аналогічність його складових у Франції, Німеччині, Україні. Ними є: припинення кримінального переслідування та повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності (для країн Західної Європи – це звільнення від покарання), що має значення при формулюванні законодавчої дефініції амністії. Аналіз сучасних наукових розвідок, присвячених проблемам припинення кримінального переслідування та звільнення від кримінальної відповідальності, підтверджують необхідність визначення поняття амністії через припинення кримінального переслідування та звільнення від кримінальної відповідальності (повністю або частково).
7. Кримінальний кодекс України, визначаючи центральний концепт в реагуванні на злочинність, містить яскраво виражений каральний ухил. Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 1 КК України, коло заходів, спрямованих на здійснення завдання кримінального законодавства, є чітко окресленим і, в частині реакції на злочин і, відповідно, злочинність, зводиться виключно до покарання, що не відповідає іншим концептуальним положенням кримінального законодавства, реаліям кримінально-правового впливу на злочинність. Крім покарання, кримінальне законодавство передбачає й інші заходи кримінально-правового впливу на злочинність, зокрема, некарального характеру, до яких належить і амністія. В контексті реалізації завдання кримінального законодавства визначення акценту на застосування виключно покарання як реакції на злочинність не відповідає реаліям кримінально-правового регулювання і свідчить про його репресивне спрямування. Порівняльний аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн з кримінальним законодавством України доводить необхідність закріплення в ч. 2 ст. 1 КК України як здійснення завдання Кримінального кодексу України крім покарання, й інших заходів кримінально-правового впливу, некарального характеру, зокрема.
8. Важливим моментом у визначенні кримінологічних основ амністії є проблема підстав амністії як виду звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування. На основі аналізу теоретичних розробок у галузі визначення підстав загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування, а також чинного кримінального законодавства та законодавства про амністію України, встановлено, що підстави амністії визначаються законодавцем у конкретному Законі України „Про амністію” і Законі України „Про застосування амністії в Україні” шляхом перерахування умов застосування та не застосування амністії до певних категорій осіб. Підстави амністії обумовлюються факторами, що викликають необхідність застосування амністії, які, у свою чергу, є й критеріями диференціації її об’єму.
9. Чинне кримінальне законодавство України не містить вказівки на підстави амністії, хоча вони є похідними від підстав загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування, але, через виключний характер амністії, більш широкими. Підстави амністії як виду звільнення від кримінальної відповідальності в цілому відповідають ідеї невеликої суспільної небезпечності вчиненого злочину і особистості винного, а підстави амністії як виду звільнення від покарання та його відбування – ідеї виправлення злочинної особистості та, як правило, певній реалізації кари стосовно неї. Ідеологічно хибним є не зазначення підстав амністії в КК України, що унеможливлює реалізацію певних концептів у межах інститутів звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування, не узгоджує існування амністії в концептуальному плані з метою кримінально-правового впливу на злочинність.
10. Застосування амністії в Україні пов’язано із станом злочинності, рівнем судимості, рівнем засудження до покарання у виді позбавлення волі на певний строк та об’ємом спецконтингенту кримінально-виконавчої системи України. Кількісні та якісні характеристики злочинності, їх динаміка, визначаючи характер і об’єм кримінально-правового впливу, зумовлюють надмірну наповнюваність кримінально-виконавчої системи України спецконтингентом, що викликає необхідність розвантаження зазначеної системи, у тому числі і за допомогою амністії. Починаючи з 1990 р. в Україні спостерігалося зростання рівня зареєстрованої злочинності, рівня судимості та рівня засудження до позбавлення волі на певний строк та тенденція збільшення об’єму спецконтингенту кримінально-виконавчої системи України: і чим вищим є рівень злочинності, тим вищими є й інші показники. 1995 та 1996 рр. стали критичними стосовно заповнення установ кримінально-виконавчої системи України спецконтингентом. На фоні високого рівня злочинності та значного об’єму вжитих заходів кримінально-правового впливу у кількісному та якісному плані, у 1998, 1999, 2000 та 2001 рр. розвантажувальна функція амністії проявилася найбільш повно. Незначному перевищенню лімітів утримання в кримінально-виконавчій системі України у 2006 р. кореспондує зниження рівня злочинності, рівня судимості та засудження до позбавлення волі на певний строк, починаючи з 2000 – 2001 рр. При цьому тенденція зниження рівня засуджених до позбавлення волі на певний строк має місце як в абсолютних цифрах, так і в питомій вазі до рівня судимості взагалі. Починаючи з 2002 р. спостерігається також тенденція до зниження об’єму спецконтингенту кримінально-виконавчої системи України, хоча ця тенденція є дещо уповільненою у порівнянні з динамікою судимості та засудження до позбавлення волі на певний строк, що пояснюється похідним, залежним характером кримінально-виконавчої системи від діяльності кримінального правосуддя.
11. Держава, застосовуючи амністію та, відповідно, припиняючи кримінальне переслідування і звільняючи від кримінальної відповідальності (повністю або частково) певні категорії осіб, у такий спосіб не тільки вирішує проблему перевищення лімітів утримання в установах кримінально-виконавчої системи України, а й певним чином знімає з себе відповідальність за порушення прав людини на належні умови утримання в них: незадовільні харчування, санітарно-побутові умови, медичне та комунальне забезпечення тощо, що за вступу України до Ради Європи пов’язувалося також з виконанням Україною багатьох зобов’язань, особливо у сфері прав людини.
12. Аналіз статистичних даних про застосування амністії в Україні у 2003 та 2005 рр. показав, що основний масив амністованих склали особи, які становлять так звані „привілейовані” категорії: 51 990 амністованих (89,9%) за актом 2003 р. та 40 836 амністованих (85,6%) за актом 2005 р., і вчинили незалежно від форми вини злочини невеликої або середньої тяжкості та тяжкі необережні злочини – це 87,1% та 83,4% від загальної кількості усіх амністованих у зазначені роки відповідно.
13. Порівняння кількості осіб, які підлягали амністуванню у 2001, 2003 та 2005 рр., свідчить, що з кожною наступною амністією кількість амністованих осіб зменшується. І зменшення відбувається, як випливає з аналізу статистичних даних про застосування амністії у 2003 та 2005 рр., в основному за рахунок „привілейованих” категорій. До того ж, у 2005 р. було амністовано на 1 038 осіб не „привілейованих” категорій більше, ніж у 2003 р. На фоні визначених тенденцій стає зрозумілим, що задані в актах амністії параметри амністування „привілейованих” категорій знаходять все меншу, у кількісному плані, реалізацію. Злочинність „привілейованих” категорій набуває все більш тяжкого характеру та все більше осіб, які входять до цих категорій, через законодавчо визначені обмеження, не підлягають амністуванню. На фоні стабільного підвищення рівня і збільшення питомої ваги злочинності невеликої тяжкості, починаючи відповідно з 2002 та 2003 рр., та підвищення рівня злочинності середньої тяжкості у 2003 р. і в подальшому її стабільно високого рівня та збільшення питомої ваги в структурі зареєстрованої злочинності, амністування осіб, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості, не позбавлені певного криміногенного потенціалу. Особливої актуальності зазначений фактор набуває в системі широкого спектра підстав загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування, передбачених кримінальним законодавством для осіб, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості. У цьому випадку нереалізація принципу невідворотності кримінальної відповідальності в кримінальній політиці держави сприяє негативним тенденціям генезису злочинності.
14. Аналіз статистичних даних про застосування амністії у 2003 та 2005 рр. показав, що найбільшими у структурі амністування є частки осіб, які вчинили злочини проти власності (35,4% та 37,9%), злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення (14% та 14,5%), злочини проти життя, здоров’я, волі, честі та гідності особи (11,5% та 11,3%), хуліганство (8,1% та 6,9%) та порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (6,8% та 6,7%). Наведені показники відбивають тенденції у структурі злочинності взагалі, оскільки їхня питома вага є найбільшою в структурі здійснених амністувань, та більшою мірою в структурі злочинності „привілейованих” категорій амністованих, оскільки основний масив амністованих складають саме вони.
15. Незважаючи на поступове зниження останнім часом загального рівня злочинності в Україні, кримінальна ситуація залишається досить складною та напруженою. Значна питома вага окремих видів злочинності та підвищення рівнів певних її видів свідчать про те, що в соціумі зберігаються та розвиваються тенденції, пов’язані з детермінацією злочинності. Це, насамперед, стосується комплексу криміногенних факторів злочинності проти власності, загальний рівень яких протягом 2001 – 2005 рр. був традиційно високим. У зв’язку з цим, є підстави вважати, що широкі амністування осіб, які вчиняють зазначенні злочини, є криміногенними. Значна питома вага амністування осіб, які вчинили злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення, на фоні майже постійного підвищення рівня цього виду злочинності, пов’язаного з комплексом невирішених проблем соціального та медичного характеру, сприяє підсиленню криміногенної детермінації злочинності цього виду. Амністування осіб, які вчинили кримінально карані порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, на фоні підвищення рівня злочинності цього виду, що має місце останнім часом, та збільшення смертності в результаті цих діянь дає підстави для їх негативної оцінки. Стабільне зниження рівня зареєстрованих хуліганств в Україні протягом 2003 – 2005 рр. відповідно на 20,7% та на 6,0% свідчить про некриміногенність амністувань осіб, які вчинили злочини зазначеного виду.
16. Одним із головних критеріїв оцінки здійснених амністувань в Україні є рівень рецидивної злочинності та структура рецидиву амністованих осіб, які вчинили нові злочини. Питома вага амністованих осіб у структурі видів рецидивної злочинності, як правило, є невисокою і наділена певною специфікою стосовно конкретного виду. У 2002 р. частка амністованих у структурі рецидивної злочинності осіб склала 17,3%, у 2003 р. – 13,3%, у 2004 р. – 12,8%. Загальна структура злочинності визначає і структуру рецидивної злочинності. Однією з найбільших у структурі видів рецидивної злочинності є частка амністованих осіб, які вчинили злочини проти життя та здоров’я особи. Питома вага амністованих, які вчинили зазначені злочини, є значною взагалі в структурі умисних вбивств (до цієї категорії осіб амністія, як правило, не застосовується), тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Це, з урахуванням факторів морально-етичної сфери та значної питомої ваги цього виду в структурі злочинності, свідчить про погіршення якісних характеристик осіб, які вчинили нові злочини проти життя і здоров’я та про вкрай обмежені можливості застосування амністії до них. При оцінці рецидиву амністованих, які вчинили злочини проти власності, слід виходити з того, що важливим фактором у цьому випадку є структура рецидиву. Невелика питома вага амністованих цієї категорії в структурі зазначеного виду рецидивної злочинності не є визначальним критерієм оцінки з огляду на те, що саме в рецидивній злочинності проти власності сконцентровано криміногенний потенціал повторності. До притягнення, зокрема, злодіїв, до кримінальної відповідальності, в середньому вони вчиняють дві крадіжки. Це ж стосується, але меншою мірою, й осіб, які вчинили грабежі. Наведені фактори свідчать про підвищену рецидивонебезпечність цієї категорії амністованих осіб.
17. Результати проведеного у травні – червні 2005 р. вивчення в чоловічій виправній колонії середнього рівня безпеки № 14 (м. Одеса) 1 000 особових карток засуджених, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк за вчинення повторних злочинів, показало, що в структурі досліджуваного об’єкта, особи, до яких раніше застосовувалася амністія, склали 13,9%, 56,1% з яких вчинили крадіжки, 27,3% – злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення, 16,5% – умисні вбивства, що є свідченням їх підвищеної рецидивонебезпечності та криміногенності здійснених амністувань.
18. При оцінці амністувань осіб, які вчинили злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення, а в основному це особи, які вчинили злочини, передбачені ст.ст. 307 та 309 КК України, особливого значення набуває предмет злочинного посягання, з яким пов’язано задоволення певних потреб, реалізація мотивів вчинення злочину: коли це збут наркотиків, то корисна мотивація – головний фактор генезису кримінальної поведінки – є стабільною детермінантою злочинної поведінки; дії, передбачені ст. 309 КК України, як правило, детерміновані „хворобливою” мотивацією, а це є ще вагомішим фактором формування злочинної поведінки. Без вирішення широкого спектра проблем соціального, економічного та культурного характеру розраховувати на перелом ситуації на краще у цьому випадку немає підстав.
19. Висока ймовірність вчинення повторного злочину певними категоріями осіб є підставою якщо не для відмови держави у їх амністуванні, то для значного зменшення об’єму звільнення.
20. Аналіз судової статистики свідчить, що рівень та структура судимості є похідними від характеристик злочинності – це закономірно. У структурі судимості, як і в структурі злочинності, найбільшими є частки злочинів проти власності, злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення, злочинів проти життя та здоров’я особи. При порівнянні цих показників з показниками амністувань констатується певна кореляція між станом злочиності, судимості та здійсненими амністуваннями – в структурі амністувань зазначені види злочинності є також найвагомішими.
21. Значне місце в структурі кримінально-правового впливу належить звільненню від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування. Питома вага застосовуваних заходів некарального характеру на злочинність є домінуючою в системі кримінально-правового впливу на злочинність. Частка такого впливу, починаючи з 2002 р., щорічно становить приблизно 60 %. Високі показники застосування ст. 69 КК України у поєднанні з великим об’ємом застосовуваних звільнень та судовою практикою призначення покарання, свідчать про тенденцію не тільки гуманізації кримінально-правового впливу на злочинність, а й про значне розширення на практиці підстав цих звільнень. На фоні значного об’єму щорічних звільнень, розвантажувальна функція амністії у зв’язку з цим не уявляється як щось екстраординарне. Як показав аналіз статистичного матеріалу, за амністією звільняються від кримінального покарання або його відбування менш суспільно-небезпечні особистості та в значно меншому об’ємі, ніж при застосуванні звільнення від покарання з випробуванням.
22. Незначний відсоток застосування судами України альтернативних позбавленню волі на певний строк покарань – 10 – 13% – є негативним фактором в реалізації кримінально-правового впливу на злочинність. Поряд із цим, кримінально-виконавча система України через брак кадрового ресурсу не здатна належним чином забезпечити виконання і цієї частки призначених покарань, що, незважаючи на їх високу ефективність та значний виправний потенціал, обумовлює необхідність розвантаження кримінально-виконавчих інспекцій за допомогою амністії.
23. Однією з визначальних у кримінальній юстиції України є розвантажувальна функція, що пояснюється високим рівнем злочинності, її якісними показниками, характером застосовуваних заходів кримінально-правового впливу та реальними можливостями криміналь- но-виконавчої системи. В умовах складної кримінальної ситуації, що існує в Україні, така стратегія протидії злочинності викликає занепокоєння. Наслідування їй ставить перед державою одну й ту ж саму проблему, щорічне подолання якої не змінює ситуацію на краще. Кримінальна ситуація, що склалася в Україні, вимагає вироблення й реалізації ефективної стратегії протидії злочинності. Ця стратегія повинна будуватися не від супротивного, коли, долаючи проблему перевантаженості кримінальної юстиції, держава застосовує всіляких заходів, а бути послідовною – вживати заходів протидії стосовно власне злочинності, нейтралізувати криміногенні фактори, здійснювати профілактику злочинності, а головне – переосмислити сам феномен злочинності. Високий рівень безробіття, алкоголізм і наркоманія, соціальна нерівність, насильницькі форми поведінки, включаючи агресію – ось далеко не повний перелік криміногених детермінант злочинності, які визначають і загальну картину судимості.
24. Значному підвищенню соціальної напруги в суспільстві сприяє те, що кримінальна юстиція ні при покаранні злочинців, ні при їх звільненні (від кримінальної відповідальності, покарання або його відбування, включаючи й амністію), як правило, не вирішує належним чином питання ресоціалізації злочинців та відповідного поводження із жертвою злочину. Жертва злочину сьогодні не може розраховувати ні на справедливу компенсацію з боку держави, ні, як правило, на реституцію з боку злочинця, хоча застосування цих механізмів рекомендовано світовою спільнотою при відправленні кримінального правосуддя.
25. Проблема застосування амністії до учасників організованих злочинних формувань є досить складною. З одного боку, амністія в таких випадках виступає як інструмент політичного врегулювання збройних конфліктів і здійснює позитивний вплив, з іншого – ефективність таких амністій залежить від широкого комплексу таких факторів як: наявність умов для громадянського примирення, заходів ресоціалізаціі злочинців та ін. Амністія – це не універсальний засіб при вирішенні усього спектра соціальних, криміногених та політичних проблем, тому її застосування повинне бути соціально та кримінологічно обумовленим. Безпідставне застосування амністії є потужним криміногенним фактором.
26. Сучасна система кримінальної юстиції України є досить складним соціальним явищем, що виконує ряд функцій, у тому числі: визначає концепти та засоби кримінально-правового впливу на злочинність як карального, так і не карального характеру. В умовах складної кримінальної ситуації, обмежених можливостей держави у матеріально-фінасовому, кадровому та ресурсному забезпеченні протидії злочинності, загальної тенденції на гуманізацію кримінальної політики та наявності широкого кола криміногенних факторів, нейтралізація яких докорінно не залежить від функціонування кримінальної юстиції, розвантажувальна функція кримінальної юстиції має як позитивні, так і негативні прояви. Розвантажувальна функція амністії як одного із заходів кримінально-правового впливу на злочинність також характеризується комплексом негативних та позитивних факторів. З одного боку, будучи гуманним заходом стосовно злочинців, реалізуючись в основному в межах загальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування, з іншого – амністія справляє певний криміногений вплив. Неможливість нейтралізації найближчим часом комплексу криміногених факторів, які, зокрема, обумовлюють негативні характеристики злочинності проти власності, злочинності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров’я населення, злочинності проти життя та здоровя особи і надалі визначатимуть розвантажувальну функцію в цілому кримінальної юстиції та амністії, зокрема, що досить негативно впливатиме на процеси детермінації злочинності, сприятиме її самовідновленню.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закалюк А. Актуальні методологічні проблеми української кримінологічної науки // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 633 - 656.
2. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть общая: В 2 т. – Тула: Автограф, 2001. – Т.1. – 800 с.
3. Басков А.Я., Туленков Н.В. Методология научного исследования: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2002. – 216 с.
4. Бержель Ж.-Л. Общая теория права: Пер. с фр. / Под общ. ред. В.И. Даниленко. – М.: NOTA BENE, 2000. – 576 с.
5. Алексеев А.И. Криминология: Курс лекций. – М.: Щит-М, 1998. – 340 с.
6. Криминология: Учебник для вузов / Санкт-Петербург. гос. ун-т; Под ред. В.Н. Бурлакова, Н.М. Кропачева. – СПб.: Питер, 2003. – 432 с.
7. Криминология: Учебник / В.Г. Лихолоб, В.П. Филонов, О.И. Коваленко, А.Е. Михайлов; Под ред. В.Г. Лихолоба, В.П. Филонова. – К.-Донецк, 1997. – 398 с.
8. Реагирование на преступность: концепции, закон, практика: Сб. науч. трудов. – М., 2002. – 308 с.
9. Шнайдер Г.Й. Криминология: Пер. с нем. / Под общ. ред. и предисл. Л.О. Иванова. – М.: Прогресс-Универс, 1994. – 504 с.
10. Оборотов Ю.М. Традиції та новації у правовому розвитку. – О.: Юридична література, 2001. – 160 с.
11. Берман Г.Дж. Западная традиция права: Эпоха формирования. – 2-е изд. – М.: Изд-во МГУ; ИНФРА М – Норма, 1998. – 624 с.
12. Брынцев В.Д. История развития и совершенствования институтов прощения лиц, совершивших преступления // Амнистии Украины: Проблемные вопросы и практика приминения / Сост. В.Д. Брынцев, К.С. Садовский. – Х.: Ксилон, 2000. – С. 1-2.
13. Люблинский П.И. Право амнистии: Историко-догматическое и политическое исследование. – СПб.: Сенатская тип., 1907. – 363 с.
14. Энциклопедический словарь. – Т. 1 - А / Издатели Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон; Под ред. И.Е. Андриевского. – СПб., 1890. – 954 с.
15. Зельдова О.С. Роль амнистии в осуществлении советской уголовно-правовой политики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Всесоюзн. ин-т по изуч. и разраб. мер предупр. прест-ти. – М.,1987. – 25 с.
16. Виппер Р. Лекции по истории Греции. Очерки по истории Римской империи (начало). - Ростов - н/Д.: Феникс, 1995. – Т. 1. – 478 с.
17. Лазарев Г.М. Развитие государственной власти в древнем мире. – СПб.: С.Е. Грозмани, 1909. – 100 с.
18. Березовський А.А. Кримінологічний аналіз основ амністії // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць / ОНЮА. – О.: ФЕНІКС, 2004. – Вип. 20. – С. 28-33.
19. Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения [Пер. с чеш. / Спец. науч. ред., авт. предисл. и комен. З.М. Черниловский]. – М.: Юрид. лит., 1989. – 447 с.
20. Пухта Г.Ф. Исторія римськаго права: Курсъ институцій. Т. 1 / Пер. В. Лицкой. – 5-е изд. – М.: Тип. Семена, 1863. – 580 с.
21. История Древнего Рима / Сост. К.В. Паневин. – СПб.: Полигон, 1998. – 894 с.
22. Конспект по истории римского права с переводом латинских терминов и выражений (по лекциям проф. И.А. Покровского). – СПб., 1909. – 204 с.
23. Загурский Н.Л. Принципы Римского гражданского и уголовного процесса. – Харьков, 1874. – 434 с.
24. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянса. – М.: НОРМА – ИНФРА. М, 2001. – 736 с.
25. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник. В 2 т. – 2-е изд., испр. и доп. – М..: ТОН – ПРИОР, 1999. – Т. 1. – 523 с.
26. История Франции. В 3 т. / Ред. кол.: А.З. Манфред, В.М. Далин, В.В. Загладин, С.Н. Павлова, С.Д. Сказин. – М.: Наука, 1972. – Т. 1. – 360 с.
27. Энциклопедия государства и права / Под ред. П. Стучки. – М.: Изд-во коммунистической академии, 1926. – Т. II. – 544 с.
28. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаних: Пер. с ит., вступ. сл., коментар. и приложен. Ю.М. Юмашева. – М.: Междунар. отнош., 2000. – 238 с.
29. Уголовное право. Общая часть / А.А. Герцензон, М.М. Исаев, А.А. Пионтковский, Б.С. Утевский; Под ред В.Д. Меньшагина. – 4-е изд., перераб. – М.: Юрид. изд. Мин. Юст. СССР, 1948. – 574 с.
30. Ромашкин П.С. Амнистия и помилование в СССР. – М.: Госюриздат, 1959. – 364 с.
31. Карлей Т. История Французской революции: В 2 ч. / Пер. с англ. Ю.В. Дубровина, Е.А. Мельникова. – М.: Мысль, 1991. – Ч. 1. – 575 с.
32. Конан М. Президентская амнистия и традиция // Социальные и гумманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Сер. 4: Государство и право: РЖ. – 2003. – № 1. – C. 62-65.
33. Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. – М.: НОРМА, 2002. – 304 с.
34. Уголовный кодекс Франции / Пер. с франц. Н.Е. Крыловой. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 650 с.
35. Березовський А.А. Правогенез амністії у Франції // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. – Вип. 187: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2003. – № 1. – С. 114-116.
36. Дайси А.В. Основы государственного права Англии: Введение в изучение Английской Конституции / Пер. О.В. Полтарацкой; Под ред. П.Г. Виноградова. – 2-е изд. – М.: Тип. т-ва И.Д. Сытина, 1905. – 658 с.
37. Коркунов Н.М. Сравнительный очерк государственного права иностранных держав.– СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1890. – Ч.1. – 163 с.
38. Романов А.К. Правовая система Англии: Учебн. пособие. – М.: Дело, 2000. – 344 с.
39. Вильсон В. Государство. Прошлое и настоящее конституционных учреждений (С приложеним текста важнейших документов) / Пер. с англ.; Под ред. А.С. Ященко; Предисл. М.М. Ковальского. – М.: Изд-во В.М. Саблина, 1905. – 180 с.
40. Березовський А.А. Амністія в системі європейського та вітчизняного права: порівняльний аналіз // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць / ОНЮА. – О., 2005. – Вип. 24. – С.173-177.
41. Березовський А.А. Амністія в Україні та ФРН // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць / ОНЮА. – О., 2003. – Вип. 18. – С. 824-827.
42. Mickisch C. Die Gnade im Rechtsstaat: Grundlinien einer rechtsdogmatischen, staatsrechtlichen und verfahrensrechtlichen Neukonzeption / Christian Mickisch. – Frankfurt am Main – Berlin – Bern – New York – Paris – Wien – Lang, 1996. – 226 р.
43. Sub F. Studien zur Amnestiegesetzgebung / Frank Sub. – Berlin Duncker und Humblot, 2001. – 290 р.
44. Creifelds, Rechtswörterbuch, 16. Auflage, C.H.Beck. – München 2000. – 1258 р.
45. Уголовный и уголовно-процессуальный кодексы ГДР / Под ред. М.А. Гельфера; Пер. Ф.М. Решетникова. – М.: Юрид. наука, 1972. – 251 с.
46. Уголовный кодекс ФРГ / Пер. и предисл. А.В. Серебренникова. – М.: Зерцало, 2000. – 208 с.
47. История второй мировой войны 1939 – 1945: В 12 т. – Т. 10: Завершение разгрома фашистской Германии / Ред. кол.: Д.Ф. Устинов (Глав. ред.), Н.И. Шеховцов, Ю.Г. Перечиев, Ф.В. Данилов и др. – М.: Воениздат, 1976. – 543 с.
48. Курс международного права: В 6 т. Т. 5: Основные институты и отрасли современного международного права. – М.: Наука, 1969. – 445 с.
49. Типпельекирх К. фон, Кессельринг А., Гудериан Г. Итоги второй мировой войны. Выводы побежденных. – СПб: Полигон, 2002. – 634 с.
50. Кригер Г.Л., Магаревский Ф.И. О проведении амнистии в Германской Демократической Республике // Советское государство и право. – М., 1988. – № 9. – С.128-129.
51. Мирзаджанов К. Вопросы советского уголовного права: досрочное освобождение от наказания. – Ташкент: Укитувчи, 1980. – 94 с.
52. Русско-украинский словарь. – Т. 2. – 2-е изд., испр. – К.,1984. – 345 с.
53. Филиппов А.Н. История русского права: Конспект лекций А.Н. Филиппова. Ч. 1, Вып.1. – М.: Тип. О-ва распространения полезных книг, аренд. В.И. Вороновым, 1905. – 290 с.
54. Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрмоведением. – М.: Добросвет, 2000. – 464 с.
55. Михайло Грушевський. Історія України – Руси: В 11 т., 12 кн. – Т. 3 / Редкол. П.П. Сохань (голова) та ін. – Репринт. вид.– К.: Наукова думка. – 1993. – 597 с.
56. Рыжов К. Все монархи мира. Россия (600 кратких жизнеописаний). – М.: Вече, 2000. – 576 с.
57. Карамзин Н.М. История государства Российского: В 4 кн. – Кн. 1. – Т. 4: С приложеним „Ключа„ П.М. Строева. – Репринт. изд. 1842 – 1844 г.г. – М.: Книга, 1988. – 969 с.
58. Люблинский П.И. Акты Временаго Правительства объ амнистіи // Право: [Еженедельная юридическая газета]. – 1917. – 30 март. (№ 9). – С. 487-498.
59. Козлов В.Т. Грани российской государственности. – М.: Знание, 1992. – 64 с.
60. Ромашкин П.С. Основные начала уголовного и военно-уголовного законодательства Петра I. – М., 1947. – 95 с.
61. О прощеніи винъ каторжнымъ и колодникамъ, кроміъ сметроубыйц и разбойниковъ: 3842. – ноябрь 4. Сенатскаго в следствіе именнаго Указа, состоявшагося въ Сенатъ Октябре 6 / Полное собраніе законовъ Россійской имперіи, съ 1649 года. Т VI, 1720-1722. Печатано в Типографіи II Отдъеленія собственной Его Императорскаго Величества Канцеляріи, 1830. – С. 449-451.
62. Марогулова И.Л. Амнистия и помилование в российском законодательстве. – М.: Бизнес-школа „Интел-Синтез”, 1998. – 144 с.
63. Бълявскій Л.А., Рубиновскій А.Л. Уложеніе о наказаніяхъ уголовныхъ и исправительныхъ въ толкованіи юристовъ. – Каменецъ-Под., Тип. Л.Ландвигера, 1902. – 408 с.
64. Березовський А. А. Інститут амністії: становлення та перспективи розвитку // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць / ОНЮА. – О., 2002. – Вип. 16. – С. 687-691.
65. Уложеніе о наказаніяхъ уголовныхъ и исправительныхъ 1885 года / Издано Н.С. Таганцевымъ. – 14 изд., пересм. и доп. – СПб.: Американская Скоропечатня, 1909. – 1111 с.
66. О Всемилостевейше дарованых милостях и облегчениях по случаю бракосочетания Его Императорского Величества Государя Императора Николая Александровича: Высочайший Манифест от 14 ноября 1894 г. // Уложеніе о наказаніяхъ уголовныхъ и исправительныхъ 1885 года / Издано Н.С. Таганцевымъ. – 15 изд., пересм. и доп. – СПб.: Тип. М. Маркушева, 1910. – С.247-252.
67. О дарованиях в день Священного Коронования их Императорскихъ Величествъ милостяхъ: Высочайший Манифест от 14 мая 1896 г. // Уложеніе о наказаніяхъ уголовныхъ и исправительныхъ 1885 года / Издано Н.С. Таганцевымъ. – 15 изд., пересм. и доп. - СПб.: Тип. М. Маркушева, 1910. – С. 242-247.
68. О милостях, дарованныхъ въ день Святого Крещенія Наслъдника Цесаревича и Великого Князя Алексъя Николаевича: Высочайший Манифест от 11 августа 1904 г. // Всемилостевейшие манифесты 1904, 1896, 1894 г.г. С разяснениями Правительствующего Сената, постановлениями Совета Государственного Контроля и распоряжениями Министерства Финансов по 6 октября с.г. / Сост. М.С. Лянченковъ. – СПб.: Типография Императорского Человеколюбивого Общества, 1904. – С. 2-26.
69. О милостях, дарованныхъ въ день Священнаго Коронованія Ихъ Императорскихъ Величнствъ военнослужащимъ, впавшим в преступлеія, влекущіе наказанія, установленныя исключительно въ военномъ въедомствъ, и на коихъ посему не распрстраняется дъйствіе общаго Всемилостивъйшаго Манифеста // Уложеніе о наказаніяхъ уголовныхъ и исправительныхъ 1885 года / Издано Н.С. Таганцевымъ. – 15 изд., пересм. и доп. – СПб.: Тип. М. Маркушева, 1910. – С. 254-255.
70. Министерство юстиции за сто лет. 1802 – 1902. Исторический очерк. – СПб.: Сенатская типография, 1902. – 340 с.
71. Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русского уголовного права. Общая и особенная части. – К.: Типо-литография И.И. Чоколова, 1903. – 618 с.
72. Платонов И.В. Уголовное право. Популярне лекции для самообразования. – СПб., 1903. – 160 с.
73. Рогов В.А. Попытка спасения буржуазной власти: мартовские амнистии Временного правительства // Советское государство и право. – 1987. – № 2. – С. 113-118.
74. Старцев В.И. Внутренняя политика Временного правительства первого состава. – Л.: Наука, 1980. – 256 с.
75. Люблинский П.И. Акты Временаго Правительства объ амнистіи // Право: [Еженедельная юридическая газета]. – 1917. – 11 апр. (№ 10 ). – С.557-565.
76. Объ облегченіи участи лицъ, совершившихъ уголовныя преступленія: Постановленіе Временнаго Правительства // Право: [Еженедельная газета]. – 1917. – 30 март. (№9). – С. 511-517.
77. Зубков А.И., Калинин Ю.И., Сысоев В.Д. Пенитенциарные учреждения в системе Министерства юстиции России: История и современность. – М.: НОРМА, 1998. – 176 с.
78. Об освобождении некоторых категорий заключенных: Постановление VI Всероссийского Съезда Советов от 6 ноября 1918 г. // Амнистия и помилование в СССР / Сост. П.С. Ромашкин. – М.: Госюриздат, 1959. – С. 82-83.
79. Курс со