КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ, ВЧИНЕНІ В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................................
РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСИКА ОБ’ЄКТА УМИСНОГО ВБИВСТВА, ТЯЖКОГО ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ, ВЧИНЕНИХ У СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ....................................................
РОЗДІЛ 2. УМИСНЕ ВБИВСТВО, ТЯЖКЕ ТІЛЕСНЕ УШКОДЖЕННЯ, ВЧИНЕНІ В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ, - ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ.....................................................................................................
2.1. Загальна характеристика об’єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК.........................................................................................................
2.2. Обстановка вчинення злочинів, вчинених у стані сильного душевного хвилювання..........................................................................................................................
РОЗДІЛ 3. УМИСНЕ ВБИВСТВО, ТЯЖКЕ ТІЛЕСНЕ УШКОДЖЕННЯ, ВЧИНЕНІ В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ, - ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ.....................................................................................................
3.1. Вина як ознака суб’єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК...........................................................................................................................
3.2 Сильне душевне хвилювання – обов’язкова ознака злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК.........................................................................................................
3.3. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони умисного вбивства, тяжкого тілесного ушкодження, вчинених у стані сильного душевного хвилювання..........................................................................................................................
РОЗДІЛ 4. ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТА УМИСНОГО ВБИВТСВА, ТЯЖКОГО ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ, ВЧИНЕНІ В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ....................................................
ВИСНОВКИ.......................................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................
3-10

11-41

42-100

42-59

60-100

101-154

106-121

122-138

139-154

155-174
175-181
182-200
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Згідно зі статтями 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Одним з головних завдань кримінального права України є охорона особи, її життя і здоров’я. Певне місце серед злочинів проти життя і здоров’я особи займають посягання, що вчиняються в стані сильного душевного хвилювання. Чинний Кримінальний кодекс України (далі - КК) установлює відповідальність за посягання на життя та здоров’я особи, що вчинені в стані сильного душевного хвилювання: за вбивство (ст. 116 КК) і за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 123 КК). Їх склади визнаються привілейованими, тому вони належать до злочинів з пом’якшуючими обставинами. Підставою пом’якшення відповідальності є віктимна поведінка потерпілого, а також знаходження винного під час учинення цих злочинів у стані сильного душевного хвилювання.
У правовій літературі проблеми кримінальної відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, розглядались у роботах Л.А.Андрєєвої, М.К.Аніянца, М.І.Бажанова, В.І.Борисова, С.В.Бородіна, О.В.Бурка, В.К.Грищука, Н.О.Гуторової, М.І.Дубиніної, М.І.Мельника, М.І.Загородникова, Т.В.Кондрашової, М.Й.Коржанського, Ю.М.Крутова, В.М.Куца, М.І.Мельника, В.О.Навроцького, О.С.Никифорова, О.М.Попова, І.П.Портнова, Л.А.Рогачевського, Б.С.Сидорова, В.В.Сташиса, В.І.Ткаченка, Т.Г.Шавгулідзе, С.Д.Шапченка, М.Д.Шаргородського, Н.В.Шепельової, Н.М.Ярмиш, С.С.Яценка та ін.
Але наукові праці з цієї проблеми містять достатньо розбіжностей в теоретичних положеннях і висновках. Аналіз правозастосовчої практики свідчить про помилки, що допускаються при кримінально-правовій оцінці таких суспільно небезпечних діянь. Крім того, вивчення слідчо-прокурорської й судової практики показує, що при кваліфікації злочинів проти життя і здоров’я особи виникають певні труднощі. Потреби практики зумовлюють необхідність подальшого вдосконалення норм кримінального права на підставі всебічного наукового дослідження проблеми кримінальної відповідальності за посягання, вчинені в стані сильного душевного хвилювання.
Ні теорією кримінального права, ні судовою практикою не визначені чіткі критерії розмежування заподіяння шкоди в стані сильного душевного хвилювання і вчинення умисних посягань на життя і здоров’я особи, зокрема з помсти, ревнощів тощо. Не приділяється належної уваги і правовій оцінці провокуючої поведінки потерпілого, яка є підставою виникнення у винного стану сильного душевного хвилювання.
Вищевикладене зумовлює необхідність наукового теоретичного дослідження кримінальної відповідальності за посягання на життя та здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, яке сприятиме правильній і чіткій кваліфікації злочинів проти особи, що дасть змогу для більшої індивідуалізації призначеного покарання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження затверджена вченою радою Національного університету внутрішніх справ МВС України 31 березня 2000 р., протокол № 8. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., ґрунтується на п.7 розділу I Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України № 365 від 30 червня 2002 р., і також базується на положеннях п.1.4. розділу I Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки, схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р., протокол № 3.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є проведення комплексного кримінально-правового аналізу проблем кримінальної відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, і формулювання на підставі цього пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування.
Мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань: 1) визначити об’єкт посягань на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання; 2) дати аналіз об’єктивної сторони складів злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК; 3) розглянути обстановку злочинів, вчинених у стані сильного душевного хвилювання; 4) проаналізувати суб’єктивні ознаки складів злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК; 5) з’ясувати поняття „стан сильного душевного хвилювання” й підстави його виникнення; 6) дати характеристику суб’єкта злочинів проти життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання; 7) розглянути тлумачення понять, що містяться в диспозиціях статей 116, 123 КК, вказавши на спірні моменти в інтерпретації їх тексту; 8) сформулювати пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства, яке встановлює відповідальність за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання.
Об’єктом дослідження виступає кримінальна відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи. Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика умисного вбивства, тяжкого тілесного ушкодження, що вчинені в стані сильного душевного хвилювання, а також чинне кримінальне законодавство України, яке встановлює відповідальність за посягання на життя і здоров’я особи в такому стані, практика його застосування, кримінальне законодавство зарубіжних країн і система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження є положення філософії, соціології, кримінології, психології, загальної теорії права. Використані діалектичний, логіко-юридичний, соціологічний методи, а також методи системного аналізу, порівняльного правознавства, історичний. Застосування діалектичного методу дозволило розглянути питання кримінальної відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права. Логіко-юридичний забезпечив дослідження змісту і структури кримінально-правових норм, передбачених статтями 116, 123 КК, їх відповідності правилам законотворчої техніки. Метод системного аналізу використано при конструюванні і структуризації системи злочинів проти життя і здоров’я особи й визначенні місця посягань, учинених у стані сильного душевного хвилювання. Метод порівняльного правознавства дав можливість оцінити норми кримінального права інших держав і співвіднести їх з вітчизняними нормами, які передбачають відповідальність за вчинення злочинів проти життя і здоров’я особи. За допомогою історичного методу розкрито генезис норми про відповідальність за розглядувані злочини. Соціологічний метод застосовано в процесі анкетування, а також при узагальненні матеріалів вивчених кримінальних справ (проведено анкетування суддів, прокурорів, слідчих Харківської, Херсонської, Сумської та Миколаївської областей, а також понад 40 засуджених за вчинення зазначених злочинів, які відбувають (відбували) покарання у виправно-трудових колоніях-поселеннях, колоніях загального, посиленого або суворого режимів).
Емпіричну базу склали вивчення й аналіз 132 кримінальних справ, розглянутих судами областей України за статтями 94, 95, 103 КК 1960 р., статями 115, 116, 123 чинного КК. Крім цього, використовувалися статистичні звіти й довідки Головного управління МВС України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертаційного дослідження послужили праці вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені загальним проблемам кримінального права, кримінальній відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, загальній теорії права, історії держави і права України, психології, кримінально-процесуального права, криміналістики, інших галузей права.
Наукова новизна дослідження. Дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені у стані сильного душевного хвилювання, що дало змогу сформулювати нові наукові положення, які запропоновані автором особисто:
1. Уперше з моменту прийняття нового КК обґрунтовується необхідність у його статтях 116, 123 термін „сильне душевне хвилювання” замінити на „фізіологічний афект”. Висновок базується на тому, що поняття „сильне душевне хвилювання” і „фізіологічний афект” співвідносяться як загальне і часткове. „Сильне душевне хвилювання” окрім фізіологічного афекту охоплює інші схожі з ним емоційні стани (транс, фрустація, емоційне збудження або напруга тощо), які не відносяться до останнього. Доводиться, що суттєве зниження кримінальної відповідальності за умисне вбивство й тяжке тілесне ушкодження, передбачені статтями 116, 123 КК, має місце лише за умови перебування винного під час учинення зазначених діянь у стані фізіологічного афекту.
2. Уперше робиться висновок, що в разі заподіяння умисного вбивства або тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, який не досягає за своєю природою стану фізіологічного афекту, кримінальна відповідальність особи за статтями 116, 123 КК виключається і повинна наставати на загальних підставах, але з обов’язковим урахуванням обставини, зазначеної у п.7 ч.1 ст. 66 КК.
3. Уперше в українській кримінально-правовій науці робиться висновок про надмірність закріплення в диспозиціях статей 116, 123 КК такої ознаки, як раптовість, оскільки вона повністю охоплюється поняттям „фізіологічний афект”.
4. Уперше в доктрині кримінального права України пропонується розширити перелік обставин, які є підставами виникнення стану фізіологічного афекту: передбачити в диспозиціях статей 116, 123 КК крім протизаконного насильства, тяжкої образи й систематичного знущання (а) „інші неправомірні дії з боку потерпілого”, й (б) „аморальні дії з боку потерпілого”.
5. Уперше вноситься пропозиція у статтях 116, 123 КК термін „тяжка образа” замінити терміном „образа”, під якою слід розуміти умисне приниження честі й гідності особи, виражене в будь-якій формі.
6. Обґрунтовується висновок про те, що в юридичному значенні поняття „насильство” слід розглядати тільки як протизаконне. У зв’язку з цим є надмірною вказівка в диспозиціях статей 116, 123 КК на „протизаконність” насильства, бо само поняття „насильство” вже містить у собі цю ознаку.
7. Одержало подальшого розвитку твердження, що розрив у часі між неправомірними діями потерпілого й реалізацією умислу на вбивство або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень може мати місце і в тих випадках, коли цей розрив зумовлено накопиченням негативних емоцій з боку винного, який перебуває у стані фізіологічного афекту.
8. Уперше пропонується передбачити в ст. 123 КК кримінальну відповідальність особи за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані фізіологічного афекту, що виник внаслідок систематичного знущання з боку потерпілого.
9. Уперше доводиться, що встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 116 КК, особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відповідає існуючим у теорії кримінального права принципам установлення за вчинення окремих злочинів зниженого віку кримінальної відповідальності. На підставі цього рекомендується вилучити ст. 116 КК з передбаченого ч.2 ст. 22 КК переліку злочинів, за які підлягають відповідальності особи віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років.
10. Уперше здійснено спробу теоретично обґрунтувати виключення кримінальної відповідальності за заподіяння побоїв, умисного легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також у разі заподіяння через необережність середньої тяжкості, тяжкого тілесного ушкодження або смерті потерпілому в стані фізіологічного афекту.
11. Наведено додаткові аргументи на користь висновку, що під вбивством у кримінальному праві України слід розуміти тільки умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. На підставі цього з метою вдосконалення законодавчої техніки викладення статей 115-118 КК запропоновано вилучити з назв і диспозицій цих статей слово „умисне”, за винятком ч.1 ст. 115 КК. Діяння, передбачені ст. 119 КК, необхідно визначити як заподіяння смерті іншій людині через необережність. У зв’язку з цим сформульовано нову редакцію ст. 119 КК.
12. Запропоновано нову редакцію статей 116 і 123 КК України.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертаційному дослідженні висновки й рекомендації можуть бути використані:
- у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінальної відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, в тому числі вчинені в стані сильного душевного хвилювання;
- у правотворчості – внесені окремі пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства щодо відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання;
- у правозастосуванні – при розв’язанні конкретних проблем кваліфікації злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК, у слідчо-прокурорській і судовій практиці;
- у навчальному процесі: а) для викладання курсу Особливої частини кримінального права, зокрема, теми „Злочини проти життя та здоров’я особи); б) підготовки навчальних посібників і підручників; в) у науково-дослідницькій роботі студентів і курсантів; г) для підвищення рівня юридичної підготовки працівників правоохоронних органів.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено на науково-практичних конференціях: а) ад’юнктів і магістрантів (м. Харків, Університет внутрішніх справ, 14 квітня 2000 р.); б) ад’юнктів і слухачів магістратури (м. Харків, Національний університет внутрішніх справ, 13 квітня 2001 р.); в) „Новий Кримінальний кодекс України: проблеми впровадження” (м. Харків, Національний університет внутрішніх справ, 25 червня 2001 р.); г) „Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи” (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України, 22-23 квітня 2004 р.).
Дисертація обговорена на засіданнях кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ, використовується у навчальному процесі при викладанні дисертантом курсу „Кримінальне право України. Частина Особлива”.
Публікації. Основні положення дослідження викладені дисертантом у підготовлених одноособово 5-ти статтях у фахових наукових виданнях України та Російської Федерації, а також у тезах доповіді на конференції.
Структура дисертації. Відповідно до мети й завдань дослідження, його об’єкта і предмета дисертація складається зі вступу, 4-х розділів, які містять 5 підрозділів, висновків, списку використаної літератури (257 найменувань). Повний обсяг її становить 200 сторінок, обсяг основного тексту - 181 сторінку.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз проблем кримінальної відповідальності за посягання на життя та здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, дає підстави для таких висновків:
1. При визначенні об’єкту злочинів проти життя й здоров’я особи найбільш переконливою визнано теорію об’єкта злочину як суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом від суспільно небезпечних посягань. Виходячи з цього, зроблено висновок, що родовим об’єктом злочинів проти життя й здоров’я особи слід визнавати суспільні відносини, які, у свою чергу, забезпечують саме людині життя та здоров’я. Безпосереднім об’єктом злочинів проти життя, у тому числі передбаченого ст. 116 КК, є суспільні відносини, що забезпечують таке невід’ємне благо людині, як життя, а безпосереднім об’єктом злочинів проти здоров’я особи, у тому числі передбаченого ст. 123 КК, є суспільні відносини, що забезпечують невід’ємне благо людині – здоров’я.
2. Питання про визнання початкового моменту людського життя стосовно злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК, є зайвим. У будь-якому випадку потерпілим від названих суспільно небезпечних посягань не може бути новонароджений, бо з боку останнього не може бути таких дій, як протизаконне насильство, тяжка образа, систематичне знущання.
3. Потерпілою особою від посягань на її життя й здоров’я, учинених у стані сильного душевного хвилювання, може бути лише особа, яка має рівень розумового розвитку, що дозволяє повною мірою усвідомлювати соціальну значущість і протиправність вчинюваного нею діяння.
4. Суспільно небезпечне діяння як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК, виражається лише у формі дій, які мають фізичний характер.
5. Обстановка вчинення злочинів, скоєних у стані сильного душевного хвилювання, визначена як конкретні об’єктивно-предметні умови, що виявляються у віктимній поведінці потерпілого. Вона виявляється в його протиправних діях – у протизаконному насильстві, систематичному знущанні або тяжкій образі. Ці дії є підставою виникнення стану сильного душевного хвилювання, мають протиправний характер, а також повинні бути спрямовані проти винного чи інших осіб.
6. У юридичному значенні поняття „насильство” слід розглядати тільки як протизаконне. Указівка в нормах статей 116, 123 КК на „протизаконність” насильства є надмірною, тому що сам термін „насильство” вже містить у собі цю ознаку. Під насильством стосовно досліджуваних злочинів необхідно розуміти протизаконний вплив на людину, який здійснюється поза (або проти) її волі і який здатен заподіяти їй органічну, фізіологічну або психічну травму, а також обмежити свободу її волевиявлення або дій. Насильство виражається як у фізичному, так і в психічному впливі на людину.
7. Для визначення поняття тяжкої образи достатньо, щоб було встановлено приниження людської гідності й честі незалежно від форми його вираження. Форма вираження образи, тобто яким чином вона відбулася – письмово, усно, шляхом конклюдентних дій тощо, значення не має. Пропонується в диспозиціях статей 116, 123 КК відмовитися від категорії „тяжка образа” й замінити її терміном „образа”, під якою слід розуміти умисне приниження честі й гідності особи, виражене в будь-якій формі.
8. Пропонується в чинному кримінальному законодавстві передбачити в статтях 116, 123 КК відповідальність особи за вчинення умисного вбивства або тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, що виникло не лише внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, а й внаслідок аморального діяння, яке приводить винного до такого стану. Під аморальними повинні визнаватися будь-які діяння, що суперечать панівним у суспільстві нормам моралі. До аморальних дій можна віднести сексуальні домагання, обман, зрадництво, моральну неохайність тощо. Факт подружньої зради можна вважати тяжкою образою, але лише в тому разі, якщо остання супроводжується умисним приниженням честі й гідності винного, вираженим у будь-якій формі. В інших випадках подружню зраду слід розглядати як аморальні дії.
9. Під поняттям „систематичне знущання” (ст. 116 КК) розуміють вчинення певних дій (три і більше), що багаторазово супроводжуються умисним заподіянням потерпілому психічних або моральних страждань із приниженням людської гідності незалежно від форми їх здійснення. Пропонується передбачити в ст. 123 КК кримінальну відповідальність за заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло не лише внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи, а й унаслідок систематичного знущання з боку потерпілого.
10. Норми, що передбачають відповідальність за посягання на життя та здоров’я особи, які вчинені в стані сильного душевного хвилювання, потребують розширення тих обставин, які мають місце з боку потерпілого, а саме доцільно передбачити таку обставину у статтях 116, 123 КК, як “інші протиправні дії з боку потерпілого”. Під іншими протиправними діями слід розуміти діяння як ті, що передбачені статтями КК, але не підпадають під ознаки насильства, знущання й образи, так і не передбачені ними, але пов’язані з порушенням вимог норм інших галузей права.
11. Підстави виникнення стану сильного душевного хвилювання (насильство, образа, систематичне знущання, аморальні або інші протиправні дії з боку потерпілого) можуть бути спрямовані не тільки до винного або його близьких, а й до будь-яких інших осіб. При цьому дії винного мають кваліфікуватися за статтями, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини, учинені в стані сильного душевного хвилювання.
12. За заподіяння умисного легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження або спричинення побоїв у стані сильного душевного хвилювання кримінальна відповідальність не настає.
13. Злочини, що розглядаються, характеризуються лише умисною формою вини. У тих випадках, коли посягання на життя та здоров’я особи вчинені в стані сильного душевного хвилювання, здійснюються через необережність, кримінальна відповідальність не настає. Особа, яка вчиняє злочини, передбачені статтями 116, 123 КК, усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, тобто розуміє як фактичні його ознаки, так і соціальний характер. Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння здійснюється не в повному обсязі (не в повній мірі). Це пояснює тим, що винний при вчиненні злочину перебуває під владою афективного подразника, при якому послаблюється контроль за своєю поведінкою і здатність керувати своїми вчинками. Під час вчиненні злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК, особа може передбачати як неминучість, так і можливість настання смерті або тяжкого тілесного ушкодження. При вчиненні злочинів, що розглядаються, з прямим умислом особа бажає настання смерті або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, а у разі вчинення даних злочинів із непрямим умислом не бажає, але свідомо припускає настання зазначених наслідків.
14. Момент реалізації умислу має бути тільки після виникнення стану сильного душевного хвилювання, але до його завершення.
15. Розрив у часі між неправомірними діями потерпілого й реалізацією умислу на вбивство або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень може мати місце в тих випадках, коли цей розрив був обумовлений явищем нагромадження негативних емоцій з боку винного, який перебуває в стані сильного душевного хвилювання.
16. Поняття „сильне душевне хвилювання” і „афект” не тотожні. Поняття „сильне душевне хвилювання” відбиває кількісну характеристику емоційної реакції й має оцінний характер. Афект же – це емоційний процес, що має свою специфіку й динаміку і є якісно відмінним від будь-якого душевного хвилювання, у тому числі й сильного. Ці поняття можна розглядати як загальне і часткове. До сильного душевного хвилювання відносять не тільки різного роду афекти, а й інші емоційні стани, які виникли в результаті провокуючих дій з боку потерпілого і які не досягають стану афекту. На підставі цього пропонується в нормах, передбачених цими статтями, термін „сильне душевне хвилювання” замінити терміном „фізіологічний афект”, який є широко відомим у психологічній науці й повністю відповідає кримінально-правовим потребам.
17. У випадку, коли винний перебуває в емоційному стані, який не належить до фізіологічного афекту, але охоплюється поняттям „сильне душевне хвилювання”, кримінальна відповідальність за вчинення розглядуваних посягань повинна наставати на загальних підставах, але з урахуванням п.7 ч.1 ст. 66 КК.
18. Причинами виникнення афекту є: а) провокуюча поведінка з боку потерпілого; б) внутрішні умови, що впливають на стан фізіологічного афекту (афектогенна ситуація; вікові й особистісні риси; властивості нервової системи; чинники, що тимчасово послаблюють організм); в) похідні чинники (спогади про неправомірну поведінку потерпілого; одержання інформації про раніше вчинений злочин; усвідомлення результатів неправомірної поведінки потерпілого).
19. Виділення в статтях 116, 123 КК такої ознаки, як раптовість, є зайвим, оскільки ця ознака повністю охоплюється поняттям „фізіологічний афект”.
20. Мотив злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК, є складним явищем, при якому поряд з основним мотивом помсти присутні ознаки таких типових мотивів, як ревнощі, “відновлення” справедливості, захист честі та гідності тощо.
21. Мета злочинів, що розглядаються, характеризується прагненням винного досягти афективної розрядки шляхом заподіяння шкоди потерпілому, дії якого є зовнішнім подразником.
22. Пропонуємо поняття „вбивство” за кримінальним правом України розуміти лише як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а діяння, передбачене ст. 119 КК, – як заподіяння смерті іншій людині через необережність.
У зв’язку з родовим визначенням вбивства є надмірним закріплення у складах злочинів (за статтями 115-118 КК) такої ознаки, як умисел, оскільки вона охоплюється поняттям „вбивство” (ч.1 ст. 115 КК)
23. Мінімальний вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за злочини, передбачені статтями 116, 123 КК, має становити 16 років. Це пояснюється тим, що не в усіх випадках рівень розумового розвитку особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, дозволяє їй усвідомлювати суспільну небезпеку зазначених злочинів саме через стан сильного душевного хвилювання. Крім того, за результатами проведеного соціологічного дослідження не виявлено жодного випадку вчинення особою, віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років злочину, передбаченого цією статтею, у зв’язку з чим не можна констатувати факту значної поширеності даних злочинів серед осіб, які досягли чотирнадцятирічного віку.
24. У дисертаційному дослідженні обґрунтовується низка пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства, яке встановлює відповідальність за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання. Пропонується:
- статтю 116 КК викласти в такій редакції:
„Стаття 116. Вбивство, вчинене в стані фізіологічного афекту
Вбивство, вчинене в стані фізіологічного афекту, що виник унаслідок насильства, систематичного знущання, образи або інших протиправних чи аморальних дій з боку потерпілого, -
карається...”
- статтю 123 КК викласти в такій редакції:
„Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані фізіологічного афекту
Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані фізіологічного афекту, що виник унаслідок насильства, систематичного знущання, образи або інших протиправних чи аморальних дій з боку потерпілого, –
карається...”
- статтю 119 КК викласти в такій редакції:
„Стаття 119. Заподіяння смерті через необережність
Заподіяння смерті іншій людині через необережність, -
карається...
Заподіяння смерті через необережність двом або більше особам, -
карається...”;
- У назві статті 115 КК, ч.2 ст. 115, а також статтях 117, 118 КК слово „умисне” виключити;
- Із переліку статей, передбачених ч.2 ст. 22 КК, у посиланні „(статті 115-117)” вилучити ст. 116.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абельцев С. Н. Личность преступника и проблемы криминального насилия. — М., 2000. – 234 с.
2. Аниянц М.К. Ответственность за преступление против жизни по действующему законодательству союзных республик. – М.: Юридическая литература, 1964. – 212 с.
3. Андреева Л.А. Рогачевский Л.А. Расследование убийств и тяжких телесных повреждений, совершенных в состоянии сильного душевного волнения (вопросы квалификации и доказывания). - Л., 1988. – 257 с.
4. Антонян Ю. М. Преступная жестокость. — М., 1994. – 174 с.
5. Антонян Ю.М., Бойко Ю.Б., Верещагин В.А. Насилие среди осуждённых. - М., 1994. – 254 с.
6. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступное поведение и психические аномалии. – М.: Наука, 1988. – 208 с.
7. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. – М.: Наука, 1987. – 216 с.
8. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: «Пороги», 1992. – 167 с.
9. Бандурка А.М, Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие. – Харьков: Основа, 2003. – 368 с.
10. Бандурка О.М., Бочарова С.П., Землянська О.В. Психологічний коментар до окремих статей нового Кримінального кодексу України // Вісник Нац. уні-ту внутр. справ. – 2002. - № 18. – С. 421-428.
11. Барановский Н.А. Социальные потребности личности и преступное поведение: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1978. – 16 с.
12. Бахур В.Т. Эмоции: плюсы и минусы. - М.: Знание, 1975. - 95 с.
13. Беляев В.Г., Свидлов Н.М. Вопросы квалификации убийств. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. - 60 с.
14. Бондаренко Н.А., Терентьев В.И. Уголовное право Украины. Особенная часть. Конспект лекций. – Одесса-Николаев: Изд-во Одесской гос. юрид. акад., 2000. - 399 с.
15. Борисов В. И., Куц В. Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. — Харьков: НПКФ «КОНСУМ», 1995. — 104 с.
16. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. - М.: Юридическая литература, 1977. — 240 с.
17. Бородин С.В. Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву. - М.: Юристъ, 1994. – 204 с.
18. Бородин С.В. Преступления против жизни. – М.: Юристъ, 1999. – 356 с.
19. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Юридическая литература, 1963. – 178 с.
20. Будзинский С.М. Начала уголовного права. – Варшава, 1870. – 362 с.
21. Бурко О.В. Кримінальна відповідальність за вчинення умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Київ, 1997. – 18 с.
22. „Бюлетень законодавства і юридичної практики України.” Спеціальний випуск. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К., 1994. – 800 с.
23. Васильев А.Н. Рецензия на учебник «Советское уголовное право. Часть Общая» // Социалистическая законность. 1953 № 8.
24. Ветров Н.И. Уголовное право: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. – 527 с.
25. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. - М.: Изд-во Московского уни-та, 1976., - 142 с.
26. Владимиров В. Сильное душевное волнение как обстоятельство, смягчающее ответственность. Советская юстиция // № 8. 1957. с. 22-26.
27. Владимиров В.А. Квалификация хищений личного имущества. — М.: Юридическая литература, 1974. - 208 с.
28. Волков В.С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань: Изд-во Казан. уни-та, 1968. – 298 с.
29. Ворошилин Е.В., Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления. Учебное пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 76 с.
30. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. – Харьков: Основа, 1994. – 639 с.
31. Гашим-заде Б. О телесном повреждении в советском уголовном праве. - Баку, 1960. – 153 с.
32. Глистин В.К. Общее учение об объекте преступления: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Ленинград, 1981. – 30 с.
33. Горелик И.И. Уголовно-правовая охрана личной собственности граждан. — Л., 1947. – 125 с.
34. Гримак Л.П. Общение с собой: начала психологии активности. - М., 1991. – 107 с.
35. Гуревич Л.И. Борьба с телесными повреждениями по советскому уголовному праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Москва, 1950. – 18 с.
36. Гуторова Н.А. Уголовное право Украины. Особенная часть. Конспект лекций. - Харьков, 1999. - с. 207.
37. Гуторова Н.А. Уголовное право Украины. Особенная часть. Конспект лекций. — Харьков: Одиссей, 2003. — 320 с.
38. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України. - Харків: Вид-во Нац. уни-ту внтур. справ, 2001. – 384 с.
39. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве. - Владивосток, 1968. – 187 с.
40. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1974. – 243 с.
41. Даль В. Толковый словарь: В 4 т. / Гос. издательство иностранных и национальных словарей. – М., 1955. — Т. 2. - 779 с.
42. Даньшин І. Об’єкт злочину хуліганства // Радянське право. - 1965. - № 1. - С. 97-101.
43. Джужа О.М., Моісєєв Є.М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти): Навчальний посібник. – К., 1994. – 304 с.
44. Диасамидзе Г.И. Убийство на почве кровной мести по советскому уголовному праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Свердловск, 1974. – 25 с.
45. Дубинина М.И. Уголовная ответственность за преступления, совершенные в состоянии сильного душевного волнения: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1971. – 16 с.
46. Дубовец П.А. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву. - М.: Юрид. изд-во, 1964. - 159 с.
47. Дудоров О.О. Проблема юридичної особи як суб’єкта злочину та її вирішення у проектах КК України // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - № 2. – С. 133-141.
48. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. - М., Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 311 с.
49. Емельянов В.П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002. - № 4. – С. 7-11.
50. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. - Санкт-Петербург: Юридический центр Пресс, 2002. – 291 с.
51. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. - М.: Юристъ, 1996. - 631 с.
52. Жордания И.Ш. Структура и правовое значение способа совершения преступления. – Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977. - 233 с.
53. Жукова В.Г. Умышленные телесные повреждения и борьба с ними по советскому уголовному праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1966. – 15 с.
54. Завилянский И.Я., Блейхер В.М. Психиатрический диагноз. – Киев: Вища школа, 1979. – 200с.
55. Загородников Н.И. Значение объекта преступления при определении меры наказания по советскому уголовному праву – М.: Труды Военно-Юридической академии, 1949 – с.214.
56. Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1961. – 278 с.
57. Загородников Н.И. Преступления против здоровья. - М.: Госюриздат, 1969. – 166 с.
58. Загородников Н.И. Советское уголовное право. Общая и Особенная части. - М.: Юрид. лит., 1975. – 568 с.
59. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. Научно-практическое изд. - К.: Юринком Интер, 1999.- 240 с.
60. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. – Харьков: Прапор, 1996. – 260 с.
61. Злобин Г.А. Никифоров Б.С. Умысел и его формы. - М.: Юрид. лит., 1972. – 264 с.
62. Зуйков Г.Г. Криминалистическое учение о способе совершения преступления: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1970. – 13 с.
63. Изард К.Э. Психология эмоций. СПб., 1999. – 460 с.
64. Исмаилов И.А. Ответственность за причинение тяжких телесных повреждений по уголовному законодательству Азербайджанской ССР: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Ленинград, 1966. – 23 с.
65. Івченко А. Тлумачний словник української мови. – Х.: ФОЛІО, 2000. – 540 с.
66. Історія держави і права України. Частина 1: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч./ А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін.; За ред. акад. Академії правових наук України А.Й. Рогожина. – К.; Ін Юре. – 1996. – 368 с.
67. Келина С.Г. Ответственность юридических лиц в проекте нового УК Российской Федерации // Уголовное право: новые идеи / Под ред. С.Г. Келиной и А.В. Наумова. – М., 1994.- 144 с.
68. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского Уголовного законодательства. Часть Общая. - Киев: Давиденко, 1882. – 930 с.
69. Ковалев М.И. Проблемы учения об объективной стороне состава преступления. – Красноярск, 1991. – 185 с.
70. Козаченко И., Курченко В. Квалификация преступлений, совершаемых в состоянии сильного душевного волнения // Советская юстиция. – 1991. - №11. – С. 18-22.
71. Козинцев І.П., Козаченко Л.М. Хрестоматія з правознавства. - К.: Юрінком Інтер, 1998. – 624 с.
72. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / ИГП РАН; под ред. и вступ. ст. Наумова. — М.: Юристъ, 1996. — 823 с.
73. Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР / под ред. Ю.Д. Северина. Изд. 2-е, доп. и перераб. – М.: Юрид. лит., 1985. – 528 с.
74. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / А.В. Арендаренко, Н.Н. Афанасьев, В.Е. Батюкова и др. - М.: проспект, 1997. – 760 с.
75. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. А.М. Бойко. - Ростов- на-Дону, 1996. – 625 с.
76. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В.И. Радченко; Науч. ред.: А.С. Михлин, И.В. Шмаров. - М., Вердикт, 1994. – 203 с.
77. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В.И. Радченко. Науч. ред. А.С. Михлин. - М.: Спарк, 2000. – 862 с.
78. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Изд.2-е, изм. и доп. Под общ. ред. Ю.И. Скуратова и В.М. Лебедева. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА.М, 1998. – 832 с.
79. Кондрашова Т.В. Проблемы уголовной ответственности за преступления против жизни, здоровья, половой свободы и половой неприкосновенности. - Екатеринбург, 2000. – 197 с.
80. Коржанский Н.И. О недостатках уголовно-правовой охраны чести и достоинства личности. // Труды ВСШ МВД СССР, 1970. Вып. 3. – С. 41 - 46.
81. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
82. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи і власності. – К.: Юрінком, 1996. – 144 с.
83. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Загальна частина. – К., 1996. – 402 с.
84. Коченов М.М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. — М., 1980. – 116 с.
85. Красиков А.Н. Уголовно-правовая охрана прав и свобод человека в России. Саратов, 1996.
86. Красиков А.Н. Ответственность за убийство по российскому уголовному праву. - Саратов, 1999. – 170 с.
87. Крафт-Эбинг Р. Начала уголовной психологии для врачей и юристов. Судебная психопатология. СПб., 1898.- 142 с.
88. Кривуля О.М., Куц В.М. Чи можуть бути суспільні відносини об’єктом злочину? // Вісник Уні-ту внутр. справ. - 1997. – Вип.2. – С. 71-74.
89. Кригер Г.А. К вопросу о разграничении убийства в состоянии аффекта и убийства совершенного при превышении пределов необходимой обороны // Вестник Московского университета. – 1961. №1. – С. 33-39.
90. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Та-ція. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
91. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред П.С. Матишевського та ін. – Київ: Юрінком Інтер, 1999. – 506 с.
92. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юр. вузів і фак./ М.І. Бажанов, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Х.: Право, 1997. – 368 с.
93. Кримінальне право України. Особлива частина. / За ред. проф. П.С. Матишевського, Г.В. Андрусіва, доц. П.П. Андрушка., П.П. Лихової - К.: Юрінком Інтер., 1999. – 891 с.
94. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю.; Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
95. Кругликов Л.Л. Преступления против личности. - Ярославль, 1998. – 105 с.
96. Крылова Н. Е., Серебренникова А. В. Уголовное право зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии): Учебное пособие. Изд. 2-е, перераб. и доп. Учебное пособие. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1998. – 208 с.
97. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: Учеб. пособие. – М.: ФОРУМ-ИНФРА.М, 1998. – 216 с.
98. Кудрявцев В.Н. О соотношении объекта и предмета преступления // Советское государство и право. – 1951. - № 8. – С. 59-63.
99. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. - М.: Юрид. литер., 1978. - 191 с.
100. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
101. Кудрявцев И.А. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза. - М., 1999. – 156 с.
102. Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. – М.: Юрид. лит., 1988. - 224 с.
103. Кузнецова Н. Ф. Цели и механизмы реформы уголовного кодекса // Государство и право. – 1992. - №6. – С. 82-87.
104. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов. Под ред. докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и канд. юрид. наук, доц. И.М. Тяжковой. - М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. – 534 с.
105. Курс советского уголовного права: В 6 т. / Отв. ред. А.А. Пионтковский. Часть Общая. - М.,1970. - Т.2: Преступление. - 516 с.
106. Курс советского уголовного права: В 6 т. / Отв. ред. А.А. Пионтковский. Часть Особенная. – М, 1971. - Т. 5. - 571 с.
107. Курс советского уголовного права: В 5 т. // Часть Общая. – Л.:Изд-во Ленинградского уни-та., 1968. – Т. 1. - 646 с.
108. Курс советского уголовного права: В 3 т. / Отв. ред. проф. Н.А. Беляев, проф. М.Д.Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинградского уни-та, 1973. — Т.3. - 836 с.
109. Личность преступника.// Под. ред. В.Н. Кудрявцева. - М.: Юрид. литер., 1975. – 270 с.
110. Ленин В.И. Полн. Собр. соч., т.1
111. Леонтьев А.Н. Лекции по общей психологии. - М.: Смисл, 2000. – 512 с..
112. Лурия. А.Р. Психология в определении следов преступления // Научное слово. - 1928. - № 3. – С. 78-82.
113. Магарин Н.С., Баранеко Д.В. Субъект преступления по новому уголовному законодательству Украины. – Одесса: Астропринт, 2001. – 235 с.
114. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т.13 – 770 с.
115. Марогулова И.Л. Защита чести и достоинства личности. - М., 1998. – 96 с.
116. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. - К.: Юринком, 1996. – 240 с.
117. Милько Ю.Т. Ответственность за тяжкие телесные повреждения по советскому уголовному праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1959. – 17 с.
118. Михеев Р.И. Уголовное право и психиатрия. – Владивосток, 1988.- 176 с.
119. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. – К.: Логос, 1998. – 323 с.
120. Нагаев В.В. Основы судебно-психологической экспертизы // Закон и право. - 2000. – 119-123.
121. Назаренко Г.В. Уголовно-релевантные психические состояния лиц, совершивших преступления и общественно опасные деяния. – М.: Ось - 89, 2001. – 240 с.
122. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
123. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: ФОРУМ, 2001. – Ч.1 – 386 с. – Ч.2. – 944 с.
124. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: за станом законодавства і постанов Пленуму верховного Суду України на 1 грудня 2001 року / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
125. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. Спеціальний випуск. / Наук. ред. С.С. Яценко. - К.: Юрінком, 1994. – 799 с.
126. Наумов А.В. Мотивы убийств. - Волгоград, 1969. – 135 с.
127. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. — М.: БЕК, 1997. – 568 с.
128. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. - М.: БЕК, 1996. – 550 с.
129. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. 2-е изд., перераб. и доп. - М.: БЕК, 1999. – 573 с.
130. Наумов А.В. Уголовно-правовое значение насилия / Под ред. В.Н. Кудрявцева и А.В. Наумова. — М., 1997. – 56 с.
131. Научный комментарий к Уголовному кодексу РСФСР / Под ред. М.И. Ковалева. - Свердловск, 1964. – 510 с.
132. Никифоров А.С. Об уголовной ответственности юридических лиц // Уголовное право: Новые идеи - М., 1994. – 136 с.
133. Никифоров А.С. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву. - М., 1959. – 204 с.
134. Никифоров А.С. Юридическое лицо как субъект преступления // Государство и право. – 2000. - № 8. – С. 18-27.
135. Никифоров Б. С., Решетников Ф. М. Современное американское уголовное право. – М.: Наука, 1990. – 113 с.
136. Никифоров Б.С. Об объекте преступления по советскому уголовному праву // Советское государство и право. – 1956. - № 6. – С. 18-27.
137. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1960. - 229 с.
138. Новиков Д.В. Деякі проблеми кримінальної відповідальності осіб з психічними розладами, які не виключають осудності // Вісник Луганського уні-ту внутр. справ. - 1998.- №2. – С. 101-107.
139. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления: Методологические аспекты. – М.: НОРМА, 2001. – 198 с.
140. Ожегов С. И. Словарь русского языка. - М.: Изд-во Рус. язык, 1989. – 921 с.
141. Орехов В.В. Борьба с телесными повреждениями по советскому уголовному праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Л., 1960. – 20 с.
142. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву – М.: Юрид. лит-ра, 1958. – 260 с.
143. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. / Серия «Учебники для вузов. Специальная литература» СПб.: Издательство «Лань», Санкт-Петербургский уни-т МВД России, 2000. – 192 с.
144. Панов Н.И. Понятие предмета преступления по советскому уголовному праву // Проблемы правоведения. – 1984. - Вып. 45. – С. 37-41.
145. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. - Харьков: Вища школа, 1982 – 161 с.
146. Панов Н.И. Основные проблемы способы совершения преступления в советском уголовном праве: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Харьков, 1987. – 26 с.
147. Первомайський В.Б. // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Від. ред. Ю.С. Шемшученко. – К., 1999. - Т. 1: Афект фізіологічний. – 66 с.
148. Пионковский А.А., Меньшагин В.Д. Курс советского уголовного права. Особенная часть. Т. 1. - М., 1955. - 800 с.
149. Пионтковский А.А. Уголовное право РСФСР: Часть Общая. – М.: ГИЗ, 1925. – 734 с.
150. Побегайло Э.Ф. Умышленные убийства и борьба с ними. - Воронеж, 1965. – 205 с.
151. Побегайло Э.Ф. Борьба с тяжкими насильственными преступлениями и роль органов внутренних дел в ее осуществлении: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08. – М., 1988. – 35 с.
152. Побегайло Э.Ф. Уголовно-правовая борьба с умышленными убийствами: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Воронеж, 1964. – 16 с.
153. Подольный Н.А. Понятие «аффект» в уголовном праве // Государство и право. – 2003. - № 6. С.62-66.
154. Пономарева Н.П. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1970. – 17 с.
155. Попов А.Н. Преступление против личности при смягчающих обстоятельствах. — Санки-Петербург: Юридический центр Пресс, 2001. — 465 с.
156. Портнов И.П. Совершение преступлений в состоянии сильного душевного волнения: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1972. – 17 с.
157. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 07.02.2003 року №2. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К., 2003.
158. Приходько Т. Фізіологічний афект – одна з підстав визнання особи обмежено осудною // Право України. - 2001. - № 1.- С. 53-57.
159. Приходько Т.М. Проблема обмеженої осудності в кримінальному праві: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Київ, 2001. – 20 с.
160. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. - Л.: Изд-во. Ленинградского уни-та, 1984. - 136 с.
161. Психологический словарь. - М.:Педагогика, 1983. - 448 с.
162. Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1987. – 186 с.
163. Рарог А.И., Степалин В.П., Шишов О.Ф. Уголовное право. Особенная часть в вопросах и ответах: Учебное пособие / Под ред. А.И. Рарога. – М.: Юристъ, 2000. – 304 с.
164. Ревин В.П. Криминальное насилие в сферах семьи, быта, досуга. В сб.: Социальные конфликты, экспертиза, прогнозирование, технология, разрешения. Вып. 8. - М., 1995. – 394 с.
165. Ривман Д.В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. – Л., 1975. – 32 с.
166. Рогачевский Л.А. Эмоции и преступление. - Л., 1984. – 179 с.
167. Розин В.М. Психология для юристов. – М.: ИНФРА М, 1997. - 127 с.
168. Самолюк И.Д. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Москва, 1966. – 17 с.
169. Самощенко И.В. Ответственность за угрозу по уголовному праву Украины (понятие, виды спорные проблемы): Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. Харьков, 1997. – 35 с.
170. Сафуанов Ф.С. Аффект: судебно-психологический экспертологический анализ // Психологический журнал. – 2001. - № 3. – С. 19-25.
171. Сборник судебных решений по уголовным делам. – Киев: Знання, 1993.
172. Сердюк Л. В. Насилие: криминологическое и уголовно-правовое исследование. Под ред. Заслуженного деятеля науки РФ, док. юрид. наук, проф. Щербы С. П. - М.: Юрлидинформ, 2002. — 384 с.
173. Сидоров Б.В. Аффект и его уголовно-правовое и криминологическое значение (Социально-психологическое и правовое исследование). – Казань: Изд-во Казан-го уни-та, 1978. – 158 с.
174. Ситковская О.Д. Аффект: криминально-психологическое исследование. - М.:Юрлитинформ, 2001. – 240 с.
175. Словарь по уголовному праву. - М.: БЕК, 1997. - 682 с.
176. Словарь русского языка.: В 4 т. /АН СССР. — М., 1959.- Т.3. - 932 с.
177. Советское уголовное право. Часть Особенная. – М.: Изд-во Московского уни-та, 1957. – 544 с.
178. Советское уголовное право. Учебное пособие. / Под ред. Е.А. Смирнова, А.Ш. Якупова. – Киев: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1975. – 456 с.
179. Советское уголовное право. Часть Особенная. / Под ред. М.Д. Шаргородского, Н.А. Беляева. – М.: Гос. изд-во юрид. литер, 1962. – 511 с.
180. Советское уголовное право. Часть Особенная. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1951. – 431 с.
181. Советское уголовное право: Общая и Особенная части. Учебник / Под ред. Ю.В. Солопанова. – М.: Юрид. лит., 1981. – 464 с.
182. Советское уголовное право: Особенная часть. Учебник. / Под ред. П.И. Гришаева, Б.В. Здравомыслова. – М.: Юрид. лит., 1988. – 608 с.
183. Советское уголовное право. Часть. Общая / Под ред. Б.В. Здравомыслова. – М.: Юриздат, 1964. – 732 с.
184. Социальная психология / Под ред. Г.П. Предвечного, Ю.А. Шерковина. – М.: Политиздат, 1975.- 319 с.
185. Спасович В.Д. Учебник уголовного права: Часть Общая. – СПб: Гризько, 1863. - 428 с.
186. Сташис В. В., Бажанов М. І. Особа — під охороною кримінального закону. — Х.: Право, 1996. — 225 с.
187. Сташис В.В, Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике. – Харьков: Вища школа, 1987. — 216 с.
188. Степичев С.С. Ответственность за хищение личного имущества граждан // Социалистическая законность. – 1961. - № 5. - С. 49-53.
189. Судебные речи известных русских юристов. - М.: Госюриздат, 1958. - 871 с.
190. Сысоева Т.В. Убийство, совершенное в состоянии аффекта (уголовно-правовые и виктимологические аспекты): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Екатеринбург, 2000. – 23 с.
191. Таганцев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву: Часть Особенная. Спб., 1894. - 396 с.
192. Таганцев Н.С. Курс русского уголовного права. Часть Общая. – СПб.: Тип. Стасюлевича, 1878. - 324 с.
193. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции: Часть Общая: В 2 т. – Т.1. – М.: Наука, 1994. – 765 с.
194. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступлений. – К.: Вища школа, 1977. - 151 с.
195. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. - Х.: Вища школа, 1988. - 196 с.
196. Таций В.Я. Ответственность за хозяйственные преступления: Объект и система. – Харьков: Вища школа, 1984. – 231 с.
197. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину злочину у кримінальному праві України: Навч. посібник. – Х.: УкрЮА, 1994. – 176 с.
198. Тер-Акопов А.А. Защита личности – принцип уголовного закона // Современные тенденции развития уголовной политики и уголовное законодательство. – М., 1994. – 113 с.
199. Тимейко Б.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов: Ростовский гос. университет, 1977. – 290 с.
200. Ткачевский Ю.М. Уголовная ответственность за оскорбление // Законодательство. - 2000. - № 1. – С. 69-76.
201. Ткаченко В.И. Для установления сильного душевного волнения необходимо проведение экспертизы // Советская юстиция. – 1970. - №5. - С. 12-14.
202. Ткаченко В.И. Ответственность за умышленные преступления против жизни и здоровья, совершенные в состоянии аффекта. - М., 1979. – 244 с.
203. Ткаченко Т. Уголовное правовое значение аффекта // Законность. - 1995. - №10. - С. 18-20.
204. Ткаченко Т. Преступление совершено в состоянии аффекта // Российская юстиция. - 1996. - № 11. – С. 64-67.
205. Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм. – Свердловск: Средне-урал. кн. изд-во, 1983. - 177 с.
206. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат., 1957. - 363 с.
207. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1951. - 388 с.
208. Трубніков В.М. Новый взгляд на объект преступления // Право і безпека. – 2002. - № 1. – С. 81-87.
209. Тугаринов В.П. Личность и общество. - М.: Мысль, 1965. - 191 с.
210. Уголовное право. Учебник для средних юридических школ). - М.: Юрид. лит., 1969. – 528 с.
211. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Отв. ред. Яценко С.С., Шакун В.И. – К.: Правові джерела, 1998. – 1088 с.
212. Уголовное право России. Особенная часть / Отв. ред. док. юрид наук, проф. Б.В. Здравомыс