Кримінологічні та кримінально-правові проблеми ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості :

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ.........................................................................................................................4
Розділ 1
Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості...................................................................................................................10
1.1. Юридико-кримінологічні фактори криміналізації ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості..............10
1.2. Соціально-економічні фактори криміналізації ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості..............38
1.3. Соціально-психологічні фактори та системно-правові принципи криміналізації ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості....................................................................................44
Розділ 2
Юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 300 КК
України .........................................................................................................................57
2.1. Об’єкт та предмет ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості...............................................................57
2.2. Об’єктивна сторона ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості………………………………………...91
2.3. Суб’єкт ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості..................................................................................128
2.4. Суб’єктивна сторона ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості.......................................................133
Розділ 3
Проблемні питання профілактики ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості...159
3.1. Проблемні питання визначення об’єкту профілактичного впливу щодо ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості................................................................................................................159
3.2. Спеціально-кримінологічні заходи профілактики ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості............174
Висновки..............................................................................................................188
Перелік використаних джерел........................................................................192
Додатки................................................................................................................231

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Зважаючи на все більш зростаючу інформатизацію сучасного суспільства, у тому числі й українського, розширення меж мас-медіа, інформаційний вплив на соціально-психологічне здоров’я суспільства має суттєве значення. Інтелектуальний, емоційно-вольовий стан особи є реальним чинником моделі розвитку суспільства. Фактично, культурно-мотиваційна, ціннісно-орієнтаційна складові суспільної свідомості будують програму, за якою функціонує суспільство, в них закладені тенденції його розвитку. Вільний обіг інформації різноманітними каналами створює реальність, в якій людина може швидко без особливих зусиль споживати навчаючу інформацію.
Досі не відбулося глибокого вивчення причин потягу людини до споглядання жорстокого, брутального, самозвеличеного ставлення однієї людини до іншої, водночас жорстокого і цікавого. Людину створює те, що в неї закладено. Високий рівень довіри людей до засобів масової інформації (далі – ЗМІ), кіно-, відеофільмів, публікацій, усіляких публічних виступів, проповідей, закликів тощо, як свідчать ґрунтовні психологічні дослідження, може серйозно вражати психо-емоційну систему соціуму, піддаючи її змінюваному впливові, який часто є відверто шкідливим, руйнівним у соціальному сенсі. Важливо щоб кримінальне право стало на заваді найбільш інтенсивного небезпечного впливу на суспільство. З 1986 року відповідна норма була передбачена в КК України (далі – КК), однак вона виявилася вкрай неефективною. Практично необхідна норма не працює і понині, не зважаючи на те, що підстави для її функціонування зустрічаються нерідко. Коли на початку 1990-х років у Німеччині постало питання з’ясування причин неефективності дії такої норми (в Німеччині кримінальних справ за цією нормою до 1991 р. розглядалось, принаймні, більше десятка на рік), була створена спеціальна комісія, яка працювала більше року над цією проблемою. Цей приклад показує, якого великого значення надається цьому питанню. У ході дослідження ми переконалися, що кримінальне право не може стояти осторонь зазначених проблем. А тому особлива наша увага була прикута до з’ясування причин того, чому така норма “не працює” в Україні.
Відповідна норма (ст. 300) передбачена в розділі XII КК. Однак, розгляд проблем її застосування, а також відповідних норм у кримінальному праві інших країн, у тому числі в контексті супутніх їй проблем, вже здійснювався на теренах кримінально-правової та кримінологічної науки.
В теорії кримінального права та кримінології цьому питанню приділяли увагу українські і російські вчені, зокрема, Ю.М. Антонян, О.Ф. Бантишев,
І.М. Даньшин, С.Ф. Денисов, Р.С. Джинджолія, В.М. Дрьомін, А.П. Закалюк,
Р. Кадіров, В.С. Ковальський, О.М. Костенко, Г.М. Міньковський,
В.О. Навроцький, О.П. Рябчинська, В.М. Смітієнко, А.П. Тузов, В.О. Туляков,
І.К. Туркевич, К.Г. Фетисенко, С.П. Щерба, С.С. Яценко та ін.
Дослідження вказаних авторів мають дуже важливе значення, адже було б важко робити висновки без значного вкладу зазначених науковців у дослідження цієї проблеми. Однак, як вбачається, не були достатньо вивчені причини неефективності цієї норми (ст. 2111 КК 1960 р., ст. 300 КК 2001 р.). У дослідженні пропонуються конкретні заходи, які, вважаємо, зможуть “реанімувати” цю важливу норму.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зазначена тема входить до плану координації наукових досліджень з проблем кримінології на 2003 рік, що затверджений Координаційним бюро з проблем кримінології Академії правових наук України. Дисертаційна робота виконана згідно з планами наукового дослідження “Протидія злочинам, що посягають на громадську моральність” кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького державного університету, а також узгоджується з напрямками науково-дослідної роботи Запорізького державного університету.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження було визначення причин неефективної дії ст. 300 КК та з’ясування шляхів їх подолання; визначення причин і умов, які сприяють вчиненню дій, вказаних у ст. 300 КК, та основних напрямків профілактичної діяльності щодо них.
Відповідно до мети були поставлені такі задачі:
– визначити фактори криміналізації зазначених дій і дати їм об’єктивну оцінку; з’ясувати рівень суспільної небезпечності злочину, передбаченого ст. 300 КК та врахувати “силу” соціально-економічних та соціально-психологічних чинників для обґрунтування необхідності криміналізації цих дій;
– визначити типові причини та умови вчинення досліджуваного злочину;
– з’ясувати безпосередній об’єкт та зміст предмету злочину, передбаченого
ст. 300 КК;
– визначити особливості об’єктивної сторони досліджуваного складу злочину;
– вирішити питання щодо делінквентності спеціальної відповідальної особи у тому разі, коли визначити конкретну особу, яка поширила інформацію, неможливо або коли таке поширення знаходиться в причинному зв’язку з діями усіх працівників підприємства, установи, організації;
– дослідити особливості суб’єктивної сторони складу цього злочину і знайти конкретні шляхи вирішення проблем, пов’язаних з її встановленням;
– визначити об’єкт профілактичного впливу щодо дій, передбачених
ст. 300 КК;
– з’ясувати шляхи ефективного впливу на об’єкт профілактики цього злочину.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з ефективністю дії ст. 300 КК, необхідністю криміналізації зазначених в ній дій, кримінальною відповідальністю за вчинення злочину, передбаченого цією нормою.
Предметом дослідження є норма, передбачена ст. 300 КК, що встановлює відповідальність за ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості та практика її застосування, причини та умови вчинення цього злочину.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання. В ході дослідження були використані такі методи: догматичний метод, заснований на використанні законів формальної логіки, – для пізнання об’єкту дослідження, для пізнання емпіричної бази і побудови понятійних конструкцій. Цей метод пронизує усі положення дослідження; історико-правовий метод – використовувався для дослідження закономірностей та тенденцій розвитку кримінального законодавства щодо захисту морального здоров’я суспільства; метод системного аналізу, використовувався при дослідженні об’єкта із врахуванням структурно-функціональних закономірностей взаємодії елементів, що набувають у системі певної якості; метод порівняльного правознавства використовувався для виявлення особливостей функціонування кримінально-правового матеріалу в праві зарубіжних країн щодо захисту морального здоров’я суспільства та використання пізнаних закономірностей як емпіричного матеріалу; статистичний метод використовувався для з’ясування соціальних закономірностей та для вимірювання соціально релевантних рішень для подальшого вдосконалення законодавства.
Як емпіричний матеріал використовувалися також роботи соціологів, психологів, філософів, криміналістів та кримінологів, в яких зосередженно досвід і результати пізнання соціально-правових закономірностей, а також статистичні дані, результати анкетування 225 респодентів (110 працівників правозастосовчіх органів у Запорізькій області), результати вивчення архівних матеріалів судів міст Запоріжжя, Луганська, Харкова і матеріалів справ, в яких було відмовлено у порушенні кримінальної справи за ст. ст. 300, 301 КК.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що в ньому сформульована нова концепція щодо змісту, сутності пропаганди насильства і жорстокості та протидії їй. У дисертації також отримали подальший розвиток дослідження у цій сфері. До найбільш важливих положень, висновків та пропозицій, що відображені у цьому дисертаційному дослідженні слід віднести:
– вперше в Україні було зроблено висновок про те, що об’єктом злочину, передбаченого ст. 300 КК, є суспільні відносини, що існують з приводу охорони соціально-психологічного (морального) здоров’я населення, як душевно-культурного феномену, який проявляється у сповідуванні суспільно бажаних соціальних зв’язків між суб’єктами суспільних відносин, тобто таких, які „створюють” суб’єкта цих відносин, – а не мораль, моральність, моральні засади, принципи, громадська моральність, моральні принципи, моральні відносини, оскільки вони є специфічним засобом соціального регулювання суспільних відносин;
– запропонована нова редакція ст. 300 КК, в якій вдосконалено термінологію (усунено тавтологію та виключено термін, що надає предмету цього злочину зайвих “містичних” якостей), подані формальні критерії визначення поняття творів, кіно-, відеопродукції, які пропагують насильство і жорстокість, та встановлені виключення, що зараджують розширенню меж кримінально-правової репресії, усунено зайве дублювання щодо захисту фізичного і психічного здоров’я особи, а також непослідовність стосовно диференціації кримінальної відповідальності за вчинення зазначеного злочину;
– вперше розвинуто положення, що кримінологічно-профілактична складова причини існування складу злочину, передбаченого ст. 300 КК, є такою, що має емпіричне обґрунтування, а тому їй треба надати перевагу;
– дістало подальшого розвитку положення, що суспільна небезпечність розповсюдження творів, кіно- чи відеопродукції, які пропагують насильство і жорстокість, обумовлюється тим, що воно може служити детермінантою насильницьких злочинів;
– зроблено висновок, що, зважаючи на роль, значення і перспективу в суспільному поступу такого фактору насильницької злочинності, як пропаганда насильства і жорстокості, слід вважати обґрунтованою криміналізацію дій, зазначених в ст. 300 КК, з огляду на їхню істотну суспільну шкідливість. Питання щодо високого рівня суспільної небезпеки розповсюдження таких творів серед дорослих членів суспільства залишається відкритим;
– обґрунтовано твердження, що одними з найважливіших причин незастосування ст. 300 КК є відсутність формалізованих критеріїв, за якими б визначались твори, що пропагують культ насильства і жорстокості, організаційно-матеріальні та соціально-психологічні чинники. Запропоновано компромісний підхід до вирішення цієї проблеми. Аргументується необхідність проведення роз’яснювальної роботи серед підприємців, які демонструють і (або) розповсюджують кіно-, відеопродукцію;
– вперше в Україні пропонується інституалізація у норму, передбачену
ст. 300 КК, відповідальності спеціального суб’єкта. Обґрунтовується, що суб’єктом цього злочину може бути фізична, осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, навіть у тому разі, коли вона розповсюджує такі твори серед неповнолітніх;
– зроблено висновок, що найбільш ефективна нейтралізація умов вчинення цього злочину можлива, якщо застосовувати альтернативу зазначеним потребам, що наповнюють їхній зміст.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і практична значущість одержаних автором результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані: а) в галузі науково-дослідної діяльності – в якості підґрунтя для подальших наукових досліджень цієї та інших важливих проблем кримінології, кримінального права; б) у правотворчості – отримані результати можуть бути покладені в основу вдосконалення чинного законодавства щодо протидії пропаганді насильства і жорстокості, як дієвого чинника, що сприяє зростанню насильницьких злочинів, а також негативно впливає на соціально-психологічне здоров’я населення. Вони можуть бути використані для побудови і реалізації кримінологічної політики держави щодо профілактики зростаючих насильницьких злочинів та сприяння утвердження злагоди між членами суспільства; в) у правозастосуванні – удосконалення практики застосування правозастосовними органами України ст. 300 КК України, досягнення одноманітності щодо розуміння її змісту; г) у профілактичній діяльності – для підвищення ефективності нейтралізації факторів цього злочину, а також протидії негативним соціальним наслідкам від зазначеного злочину; д) у навчальному процесі – положення та висновки роботи доцільно використовувати при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників у викладанні дисциплін “Кримінальне право України. Особлива частина”, “Кримінологія”, а також у науково-дослідній роботі викладачів, аспірантів та студентів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися у виступах на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми кримінального права та судочинства” (квітень 2002 р.,
м. Запоріжжя), Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (червень 2002 р., м. Запоріжжя), Науково-практичній конференції “Актуальні проблеми застосування нового кримінального законодавства України” (листопад 2002 р., м. Дніпропетровськ), регіональному “круглому столі” “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (лютий 2003 р., м. Хмельницький) і використовувалися при проведенні семінарських занять з дисциплін “Кримінальне право України. Особлива частина”, “Кримінологія”.
Публікації. Основні положення та рекомендації дисертаційного дослідження викладені у дев’яти наукових статтях, шість з яких опубліковані у фахових виданнях, передбачених ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Соціальна небезпечність розповсюдження творів, кіно- чи відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості обумовлюється тим, що воно може слугувати детермінантою насильницьких злочинів. Слід акцентувати увагу на здатності такого розповсюдження до обумовлення саме злочинної поведінки, осіб-реципієнтів таких творів, адже за такого висновку можна говорити про достатній ступінь суспільної небезпечності зазначених дій. Отже, констатація соціальної шкідливості дій, передбачених ст. 300 КК одночасно дозволяє переслідувати ці дії по закону вже із простої наявності доказів їх суспільної небезпечності без доведення такої шкоди у кожному конкретному випадку, що найчастіше неможливе, адже опосередковане зумовлення насильницьких злочинів пропагуванням насильства і жорстокості з точки зору суб’єктивної детермінації їх, не має універсального характеру, тобто в конкретному випадку воно може і не даватись взнаки. Тому в кожному конкретному випадку має діяти презумпція шкідливості, бо без такої неможливо б було функціонування цієї, а також інших, схожих за юридичною природою норм. На думку автора, криміналізація цих дій є кримінологічно обумовленою з точки зору необхідності попередження негативного впливу на суспільну свідомість, що в свою чергу попереджує вчинення певними особами агресивних злочинів (подвійна превенція). Питання щодо достатнього рівня суспільної небезпечності розповсюдження таких творів серед дорослих членів суспільства залишається відкритим. Це, скоріше за все, пояснюється недослідженістю рівня та інтенсивності негативного впливу таких творів на духовно-ціннісну та емоційну сферу дорослих членів суспільства.
Більша частина традиційно вживаних критеріїв оцінок адекватності криміналізації наштовхуються на пороги неясності змісту досліджуваного феномену, незважаючи на те, що більшість сприймає насильство і жорстокість та його рівні, як дещо загальнозрозуміле. Для встановлення кримінально-правової заборони необхідно враховувати всі фактори та принципи криміналізації, однак, справедливим буде зазначити, що надання їм усім рівного значення, унеможливило б в значній частині випадків кримінально-правову охорону суспільних відносин, які становлять основу нормального існування і функціонування суспільства. Отже, зважаючи на роль, значення і перспективу в суспільному поступі такого фактору насильницької злочинності, як пропаганда насильства і жорстокості, ми вважаємо обґрунтованою криміналізацію дій, зазначених в ст. 300 КК, взнаки їх істотної суспільної шкідливості.
Об’єктом злочину, передбаченого ст. 300 КК є суспільні відносини, що існують з приводу охорони соціально-психологічного (моральнісного) здоров’я населення, як душевно-культурного феномену, який проявляється в сповідуванні суспільно бажаних соціальних зв’язків між суб’єктами суспільних відносин, тобто таких, які “створюють” суб’єкта цих відносин – забезпечення його біологічного існування, оптимального функціонування його організму, психічних процесів, можливості проявляти себе як суб’єкт, а не об’єкт соціального буття, а отже саме вони є безпосереднім об’єктом цього злочину. Не можна визнати об’єктом цього злочину мораль, моральність, моральні засади, принципи, громадську моральність, моральні принципи, моральні відносини, оскільки вони є специфічним засобом соціального регулювання суспільних відносин.
Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 300 КК може бути фізична, осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, навіть у тому разі, коли вона розповсюджує такі твори серед неповнолітніх. Крім того ми пропонуємо інституалізувати у цю норму відповідальність спеціального суб’єкта.
Автор приходить до висновку, що необхідна нова редакція ст. 300 КК, в якій би було вдосконалено термінологію (усунено тавтологію та виключено термін, що надає предмету цього злочину зайвих “містичних” якостей), подані формальні критерії визначення поняття творів, кіно-, відеопродукції, що пропагують насильство і жорстокість та встановлені виключення, які зараджують розширенню меж кримінально-правової репресії, усунено зайве дублювання щодо захисту фізичного і психічного здоров’я особи, а також непослідовність відносно диференціації кримінальної відповідальності за вчинення зазначеного злочину. Отже, ми пропонуємо викласти ст. 300 КК у такій редакції:
„Ст. 300 Розповсюдження творів, що пропагують насильство і жорстокість

Розповсюдження творів, кіно-, відеопродукції, що пропагують насильство і жорстокість, а також невиконання відповідальною посадовою особою обов’язку щодо недопущення розповсюдження творів, кіно-, відеопродукції, що пропагують насильство і жорстокість, –
караються ...
Примітка. 1. Під творами, кіно-, відеопродукцією, що пропагують насильство і жорстокость слід розуміти твори, в яких прямо закликають ставитись до злочинних насильства і жорстокості, як до взірця наслідування або як таких, що приносять насолоду для тих, хто їх здійснює, тобто письмові, друковані чи виконані в електронному варіанті, усні твори, фотознімки з написами, що містять такі заклики; звукозаписи, кіно-, відеопродукція, інші технічні записи зображень, що рухаються (комп’ютерні ігри тощо), якщо вони містять такі заклики; звукозаписи, кіно-, відеопродукція, інші технічні записи зображень, що рухаються (комп’ютерні ігри тощо), якщо їх загальна тривалість перевищує 20 хвилин і вони не містять таких закликів прямо, але ¾ часу тривалості яких присвячено сценам насильства і жорстокості.
Інформація, яка висвітлює поточні події, записи, трансляції видів спорту, які є офіційно дозволеними, а також події хронікально-документального змісту не відносяться до таких творів чи продукції. Фрагменти або повний зміст таких творів чи продукції можуть бути використані в наукових дослідженнях, за умови, якщо в таких дослідженнях вони не підтримуються, а також в експертній діяльності.
2. Під відповідальною посадовою особою слід розуміти будь-яку посадову особу кіновидовищних та відеотелезакладів, видавництв тощо, до обов’язків якої входить прийняття рішення про випуск певної інформації в ефір, про публічний показ кіно-, відеопродукції або дозвіл до друку певної інформації.”
Важкість у доказуванні таких злочинів зумовлює відволікання значних фінансових та витрат тривалого часу на розслідування цієї категорії справ. Тому максимальна формалізація цього процесу та методична підтримка, хоча б у межах МВС України, обумовить валідність цієї норми на практиці. Також аргументується необхідність проведення роз’яснювальної роботи серед підприємців, які демонструють і (або) розповсюджують кіно-, відеопродукцію.
Найбільш ефективна нейтралізація причин та умов вчинення цього злочину можлива, якщо застосовувати альтернативу зазначеним потребам, що наповнюють зміст вказаних причин.
Як вбачається, слід посилити контроль над діяльністю пов’язаною з кіно-, відео- та іншою друкованою чи аудіовізуальною продукцією і для більшої ефективності та мобільності налагодити обмін інформацією між слідчими органами, яким справи за ст. 300 КК підслідні і створити приблизний каталог назв та інших відомостей про твори, які віднесені до даної категорії, визнані такими у розглянутих кримінальних справах по обвинуваченню за ст. 300 КК тощо та перебувають в обігу на території України, який би носив суто орієнтаційний, довідковий характер для працівників органів внутрішніх справ. На нашу думку, слід внести доповнення до п. 3 “Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів” від 17. 08. 1998 р. і передбачити у ньому як особу, що зобов’язана мати прокатне право на розповсюдження і демонстрування фільмів – приватних підприємців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
2. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. (набула чинності для України з 27 вересня 1991 р.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. – № 5. – 288 с.
3. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.
– 2001.– № 25-26. – Ст. 131.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
5. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Право і практика.
– 2001. – № 11-12. – 185с.
6. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002.
– № 38-39. – Ст. 288.
7. Про захист інформації в автоматизованих системах: Закон України від
05 липня 1994 р. – № 81/94 ВР// ВВР України. – 1994. – № 31. – Ст. 286.
8. Про кінематографію: Закон України від 13 січня 1998 р. – № 9/98 ВР // ВВР України. – 1998. – № 22. – Ст. 114.
9. Про інформацію: Закон України від 02 жовтня 1992 р. – № 2657-XII // ВВР України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
10. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р.
– № 3759-XII // ВВР України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
11. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 31 листопада 1992 р. – № 2782-XII // ВВР України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
12. Про рекламу: Закон України від 03 липня 1996 р. – № 270/96-ВР //ВВР України. – 1996. – № 39. – Ст.181.
13. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 11 липня 2001 р.
– № 2627-ІІІ // ВВР України. – 1994. – № 13. – Ст. 64; ВВР України. – 2001.
– № 43. – Ст. 214.
14. Про видавничу справу: Закон України від 05 червня 1997 р. – № 0318/97
// ВВР України. – 1997. – № 32. – Ст. 206.
15. Про попередження насильства в сім’ї: Закон України від 15 листопада
2001 р. – № 2789-III // ВВР України. – 2002. – № 10. – Ст. 70.
16. Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України: Закон України від 13 вересня 2001 р. – № 2681-III // ВВР України. – 2002. – № 1.
– Ст. 2.
17. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. – № 964-IV // Голос України. – 2003. – 22 лип.
18. Про захист суспільної моралі: Закон України від 20 листопада 2003 р.
– № 1296-IV // Урядовий кур’єр. – 2003. – 26 груд.
19. Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян: Указ Президента України від 27 квітня 1999 р. – № 456/99 // Урядовий кур’єр. – Орієнтир. – 1999. – 6 трав.
20. Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки: Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. – № 1376/2000
// Юридичний вісник України. Інф.-правовий банк. – 2001. – №3. – С. 3-12.
21. Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя: Указ Президента України від 15 березня 2002 р. – № 258/2002 // Збірник поточного законодавства України. – 2002. – № 9-10. – С. 3-4.
22. Про серйозні недоліки у здійсненні заходів щодо захисту моральності та утвердження здорового способу життя в суспільстві: Указ Президента України від 04 лютого 2003 р. – № 74/2003 // Урядовий кур’єр. – 2003.
– 6 лют.
23. Положення про технічний захист інформації в Україні: Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 1994 р.
– № 632. // www. nau. kiev. ua.
24. Про затвердження положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 33.
– Ст. 1253.
25. Про затвердження Порядку продажу (видачі) контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм: Постанова Кабінету Міністрів України від 02 березня 2001 р. – № 101 // www. nau. kiev. ua.
26. Про порядок переміщення через державний кордон України текстових, аудіо- та аудіовізуальних матеріалів: Інструкція, затверджена наказом Державного комітету України по охороні державних таємниць у пресі та інших засобах масової інформації та Державного митного комітету України від 22 серпня 1994 р. – № 99/252 // www. nau. kiev. ua.
27. Перелік фільмів, які за висновками Експертної комісії Міністерства культури і мистецтв України з питань розповсюдження і демонстрування фільмів, визнані такими, що пропагують культ насильства і жорстокості, і заборонені для розповсюдження і демонстрування в Україні (станом на 16.12.1999 р.): Лист Міністерства культури і мистецтва України від 01 липня 1999 р. – № 9-3216/17 //www.nau.kiev.ua.
28. Перелік фільмів, яким за висновками Експертної комісії Міністерства культури і мистецтв України з питань розповсюдження і демонстрування фільмів, відмовлено у реєстрації та видачі прокатного посвідчення через наявність тем та (або) ситуацій, що можуть завдати шкоду моральному і фізичному вихованню, культурному розвиткові громадян (станом на 16.12.1999 р.): Лист Міністерства культури і мистецтва України від 01 липня 1999 р. – № 9-3216/17 // www.nau.kiev.ua.
29. Перелік фільмів, які за висновками Експертної комісії Міністерства культури і мистецтв України з питань розповсюдження і демонстрування фільмів, визнані такими, що мають певні обмеження при розповсюдженні, демонструванні в Україні (станом на 16.12.1999 р.): Лист Міністерства культури і мистецтва України від 01 липня 1999 р. – № 9-3216/17
// www.nau.kiev.ua.
30. Про захист суспільної моралі від продукції, що пропагує насильство, жорстокість, порнографію чи підбурює до вчинення терористичних злочинів: проект Закону України (І.С.Чиж) // www. rada. kiev. ua.
31. Про недопущення розповсюдження кіно- і відеопродукції, що демонструє порнографію, жахи чи пропагує культ насильства і жорстокості: проект Закону України (В.В. Медведчук) // www. rada. kiev. ua.
32. Про захист громадської моралі та психіки людей від негативного впливу теле-, кіно-, відеопродукції: проект Закону України (В.В. Костицький)
// www. rada. kiev. ua.
33. Абельцев С.Н. Личность преступника и проблеми криминального насилия. — М.: ЮНИТИ – ДАНА, Закон и право, 2000. – 207 с.
34. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. Монография. – М.: НОРМА, 2001.
– 496 с.
35. Алексеев А.И. Криминология. Курс лекций. – М.: Издат. «Щит-М», 1999.
– 340 с.
36. Алексеев В.А. Уголовная ответственность за хищения, совершенные с использованием служебного положения организованной группой лиц: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. ун-т. – М., 1990.
– 22 с.
37. Алексеев Н.С. Борьба с преступностью несовершеннолетних в Германской Демократической Республике. – М.: Госиздат. юрид. лит., 1959. – 135 с.
38. Алиев Н.Б. Теоретические основы советского уголовного правотворчества. – Ростов н/Д.: Издат. Рост. ун-та, 1986. – 134 с.
39. Аналіз роботи судів загальноі юрисдикції в 1999 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 2. – С. 24-31.
40. Андреев Э.М., Миронов А.В. Социальные проблемы интеллектуальной уязвимости и информационной безопасности // Социально-гуманитарные знания. – 2000. – № 4. – С. 169-179.
41. Андрушко П.П. Законодавча техніка нового Кримінального кодексу // Нова політика. – 2001. – № 4. – С. 6-9.
42. Антилла И. Влияние криминологии на финскую уголовную политику
// Вопросы борьбы с преступностью. – М.: «Юрид. лит.», 1973. – Вып. 18.
– С. 170-174.
43. Анисимов С.Ф. Духовные ценности: производство и потребление. – М.: Мысль, 1988. – 253 с.
44. Антонов А.Д. Принципы криминализации общественно опасных деяний в уголовно-правовой науке // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11. – Право. – 2000.
– № 4. – С. 79-91.
45. Антонов А.Д. Направления развития отечественного уголовного законодательства в свете теории криминализации // Российский следователь. – 2001. – № 3. – С. 21-23.
46. Антонян Ю.М. Преступность среди женщин. – М.: Росс. право, 1992. – 256с.
47. Антонян Ю.М. Жестокость в нашей жизни. – М.: ИНФРА – М, 1995. – 320 с.
48. Аристотель. Поэтика. Риторика / Пер. с греч. В. Аппельрота,
Н. Платоновой; Вступ. ст. и коммент. С.Ю. Трохачева. – СПб.: Азбука, 2000. – 352 с.
49. Арутюнов А.А. Группа лиц и группа лиц по предварительному сговору: проблемы квалификации и ответственности // Право и политика. – 2002.
– № 2. – С. 39-46.
50. Архангельский Л.М. Индивидуальное сознание и моральные ценности
// Вопросы философии. – 1968. – № 7. – С. 65-71.
51. Ахметшин Х.М., Ахметшин Н.Х., Петухов А.А. Современное уголовное право КНР. – М.: ИД «Муравей», 2000. – 432 с.
52. Бабенко В. Чим “пригощає” нас телеекран // Урядовий кур’єр. – 2003.
– 25 січня.
53. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. –Харьков: Право, 2000. – 128 с.
54. Бакиров В.С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора.
– Х.: Выща шк. Изд-во при ХГУ, 1988. – 152 с.
55. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и отклонений). – Донецк: Сталкер, 1998. – 432 с.
56. Бандурка О., Радченко В. Методологічні засади визначення вартості злочину щодо пересічної особи // Право України. – 2001. – № 4. – С. 93-97.
57. Бандурка А.М., Денисова Т.А., Трубников В.М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социально-психологический анализ уголовно-исполнительной политики по реабилитации осужденных). – Харьков-Запорожье: НУВД, ЗГУ, 2002.
– 440с.
58. Бантышев А., Фетисенко К. Изготовление и распространение произведений, пропагандирующих культ насилия и жестокости // Соц. законность. – 1987.
– № 7. – С. 35-36.
59. Барулин В.С. Социальная философия. Изд-е 2-е исп. и доп. – М.:
Издат.- торг. Дом «Гранд», 1999. – 430 с.
60. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Х.: Фолио, 1999. – 607 с.
61. Беницкий А.С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствования законодательства: Монография. – Луганск: РИО ЛИВД, 2001. – 352 с.
62. Береза Т., Блажівська Н. Вплив Інтернет-контенту на права дитини. Чи можливе досягнення компромісу? // Юридичний вісник України. – 2002.
– 30 листоп. – 6 груд.
63. Берковец Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с.
64. Библия. Книги Священного писания Ветхого и Нового завета. Канонические. – М.: Российское библейское общество, 2001. – 1140 с.
65. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового заповіту. – К.: United bible Societies, 1999. – 960 с.
66. Бикеев И. Актуальные проблемы учения о субъективной стороне преступления // Уголовное право. – 2002. – № 3. – С. 9-13.
67. Біленчук П.Д., Романюк Б.В., Цимбалюк В.С. Комп’ютерна злочинність: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2002. – 240 с.
68. Биндер Б.С. Эстетический катарсис и проблемы самоактуализации личности // Журн. практикующего психолога. – 1997. – Вып. 3. – С. 21-23.
69. Блум М.И. Понятие и признаки совокупности преступлений // Вопросы уголовного права и процесса. – Рига: Зинатне, 1969. – 211 с.
70. Бовть О. Соціально-психологічні причини агресивної поведінки підлітків
// Рідна школа. – 1999. – № 2. – С. 18-21.
71. Богомолова С.Н. Психологическая теория преступности Айзенка // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 35. – М.: «Юрид. лит», 1981. – С. 91-99.
72. Богдановская И.Ю. Есть ли киберправо или спор о «лошадином праве»
// Право и политика. – 2002. – № 6. – С. 115-120.
73. Бойцов А.И. Понятие насильственного преступления // Криминологические и уголовно-правовые проблемы борьбы с насильственной преступностью: Межвуз. сб. / Отв. ред. Н.А. Беляев, Д.А. Шестаков. – Л.: Издат. Ленингр. ун-та, 1988. – С. 144-153.
74. Бондарь Н. Подросток изнасиловал и убил свою 9-летнюю племянницу, потому что такое он видел в кино… // Шановна. – 2003. – 6-10 берез.
75. Борев В.Ю., Коваленко А.В. Культура и массовая коммуникация / Отв. ред. д-р филос. наук А.И. Арнольдов. – М.: «Наука», 1986. – 304 с.
76. Борев В.Ю. Видео: техника – досуг – культура: (Записки эксперта-искусствоведа). – М.: Профиздат, 1990. – 208 с.
77. Борисов А.Б. Большой экономический словарь. – М.: Книжный мир, 1999.
– 895 с.
78. Бородин С.В. Квалификация преступления против жизни. – М.: „Юрид. лит.”, 1977. – 240 с.
79. Бородин С.В. Преступления против жизни. – М.: ЮристЂ, 1999. – 356 с.
80. Бородин С. В., Лунеев В.В. О криминологической экспертизе законов и иных нормативных актов // Государство и право. – 2002. – № 6. – С. 40-45.
81. Бородкин Ю.С., Грекова Т.И. Алкоголизм: причины, следствия, профилактика. – Л.: Наука, 1987. – 159 с.
82. Бражник Ф. Множественность преступлений – отражение их совокупной общественной опасности // Уголовное право. – 2000. – № 3. – С. 6-10.
83. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. – М.: «Юрид. лит.», 1963. – 275 с.
84. Братусь Б. С. Нравственная психология возможна / Психология и этика: Опыт построения дискуссии. – Самара: «БАХРАХ», 1999. – 128с.
85. Брентано Франц. О происхождении нравственного познания / Пер. с нем. А.А. Анипко. – СПб.: «Алетейя», 2000. – 192с.
86. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні: Монографія / Автор вступ. стат. М.Я. Азаров. – К.: Атіка, 2000. – 288с.
87. Брюховецька Л. Приховані фільми: Укр. кіно 1990-х. – К.: АртЕк; 2003.
– 384с.
88. Бубнофф Е. Основні напрямки гармонізації кримінального законодавства у Європі з огляду на положення Хартії основних прав Європейського Союзу (2000 р.) // Юридичний вісник України. – 2002. – 15-21 червн.
89. Бурдін В.М. Термінологія статтей Особливої частини Кримінального кодексу України та встановлення вини / Право і лінгвістика // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції: У 2-х ч., 18-21 вересня
2003 р. – Сімферополь: ДОЛЯ, 2003. – Ч. 1. – С. 111-115.
90. Бурлаков В. Н., Гилинский Я. И., Сморгунова А.Л., Шестаков Д. А. Зарубежная и российская криминология сегодня // Изв. Вузов. Правоведение. – 2000. – № 4. – С. 234-240.
91. Бурлаков В.Н., Горшенков Г.Н., Максина С.В., Шестаков Д.А. Средства массовой информации и преступность (криминология СМИ) // Изв. Вузов. Правоведение. – 2000. – № 5. – С. 259-267.
92. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – К.: “Наукова думка”, 1969. – 216с.
93. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Питер, 1997. – 336 с.
94. Вапсва Ю.А. Помилка у змісті суб’єктивної сторони складу злочину: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ун-т. внутр. справ України.
– Харків, 2000. – 19 с.
95. Ведерникова О.Н. Теория и практика борьбы с преступностью в Великобритании. – М.: Росс. криминол. ассоциация, 2001. – 344 с.
96. Ведяхин М.В. Гуманизм как нравственно-этический принцип российского права // Право и политика. – 2002. – № 12. – С. 4-13.
97. Вейтемнер Е. Насилие в школах ФРГ // Борьба с преступностью за рубежом. Информационный бюллетень. – 2000. – № 2. – С. 8-12.
98. Векленко С. Интеллектуальное содержание умышленной вины // Уголовное право. – 2001. – № 4. – С. 15-20.
99. Ветров Н.И. Уголовное право. Особенная часть: Учебник для вузов.
– М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. – 527 с.
100. Вичев Васил. Мораль и социальная психика. Пер. с болг.
Р.Е. Мельцера/ Общ ред. д-ра психол. наук, проф. Ю. А. Шерковина.
– М.: «Прогресс», 1978. – 358 с.
101. Вітвицька В.В. Кримінологічні проблеми попередження злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2002. – 20 с.
102. Владимиров В.А. Квалификация похищений личного имущества. – М.: «Юрид. лит.», 1974. – 208с.
103. Волошина Л.А. Нарушение нравственных норм как фактор насильственных преступлений // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 40. – М.: «Юрид. лит.», 1984. – С. 26-32.
104. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08. – К., 1999. – 32 с.
105. Воройский Ф.С. Систематизированный толковый словарь по информатике (Вводный курс по информатике и вычислительной технике в терминах).
– М.: Либерия, 1998. – 376 с.
106. Гавриш С.Б. Основные вопросы ответственности за преступления против природной среды (проблемы теории и развития уголовного законодательства Украины): Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08.
– Х., 1994. – 42 с.
107. Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступления // Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 4-15.
108. Гавриш С.Б., Фесенко Є.В. Концептуальні питання застосування нового кримінального законодавства України / Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001р. / Редкол.: Сташис В.В. (гол. ред) та інші. – К.-Х.: “Юрінком Інтер”, 2002. – С. 11-14.
109. Гальперин И.М. Уголовная политика и уголовное законодательство
// Основные направления борьбы с преступностью. Под. ред.
И.М. Гальперина и В.И. Курляндского.– М.: «Юрид. лит.», 1975. – С. 47-76.
110. Ганжин В.Т. Социалистическая нравственность как система: проблемы, процессы, отношения. – М.: Изд. Моск. ун-та, 1987. – 168 с.
111. Ганич Д.І., Олійник І.С. Російсько-український словник. Вид. 2-е, доп. і перероб. – К.: “Радянська шк.”, 1974. – 880 с.
112. Гаухман Л.О. Проблемы уголовно-правовой борьбы с насильственной преступностью в СССР. – М.: «Юрид. лит.», 1989. – 120 с.
113. Герасина Л.Н. Сущность общего понятия «насилия» в социолого-правовой, политологической и конфликтологической интерпритации // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: Збірник матеріалів наук.-практ. конф. (Харків) / [Редкол.: Борисов В.І. (гол.ред.) та ін.]. – Харків: ПФ “Книжкове видавництво “Лествиця Марії””, 2001. – С. 122-126.
114. Геращенко І. Моральність на роздоріжжі // Віче. – 1995. – № 10. – С. 58-60.
115. Глотов М.Б. Студенчество и кинематограф // Социологические исследования. – 1996. – № 8. – С. 75-83.
116. Глухова Т.В., Собкин В.С. Подросток у телеэкрана: есть ли в сценах насилия и агрессии двадцать пятый кадр? // Первое сентября. – 2001.
– 15 дек.
117. Глущенко В. Вчасно схаменулися // Урядовий кур’єр. – 2003. – 27 берез.
– № 57.
118. Гордякова О.В. Влияние личностной агрессивности и тревожности подростков на эмоциональное отношение к агрессии в телевизионной рекламе // Психологический журнал. – 1999. – Том 20. – № 4. – С. 96-101.
119. Григор’єва О. Передумови кримінальної агресії // Право України. – 2001.
– № 7. – С. 80-82.
120. Гришанин П.Ф. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм. Лекция. – М.: [Б. и.], 1978. – 31 с.
121. Гройсман А.Л. Психическое здоровье и творчество / Профилактика психических расстройств: Сборник. – М.: Знание, 1985. – С. 27-38.
122. Гукин Д., Гукин С. Иллюстрированный словарь по компьютерам для «чайников»: пер. с англ . – 3-е изд. – К.; СПб: Диалектика, 1998. – 344 с.
123. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
124. Гуцало О.Н. Противоправность и категория «деяние» в узком и широком смыслах // Проблеми законності: Респуб. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вып. 41.
– С. 158-163.
125. Дагель П.С. Условия установления уголовной наказуемости // Изв. Вузов. Правоведение. – 1975. – № 4. – С. 67-74.
126. Дагель П.С., Михеев Р.И. Теоретические основы установления вины. Учеб. пособие. – Владивосток: [Б. и.], 1975. – 168 с.
127. Даниленко О.И. Душевное здоровье как культурно-исторический феномен
// Психологический журнал. Том 9. – 1988. – № 2. – С. 108-117.
128. Даньшин І., Зелінський А. Кримінальна політика: за і проти // Право України. – 1992. – № 2. – С. 29-35.
129. Дженнингс Ф. Практическая передача данных: модемы, сети, протоколы: Пер. с англ. – М.: Мир, 1989. – 272 с.
130. Дементьев С.И. Аксиологический анализ уголовно-правовых санкций
// Сов. государство и право. – 1987. – № 7. – С. 75-80.
131. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.: “Юрид. лит.”, 1975. – 184с.
132. Денисов С.Ф. Кримінальна відповідальність за злочини проти громадської моралі (ст.ст. 210, 211, 2111 КК України ): Автореф. дис. … канд. юрид. наук
/ 12.00.08: УАВС. – К ., 1996. – 22 с.
133. Денисов С.Ф., Сердюк П.П. Проблемні питання вдосконалення кримінального законодавства щодо відповідальності за торгівлю жінками
/ Четверта міжрегіональна науково-практична конференція „Концепція формування законодавства України” (листопад 1999р.). Матеріали конференції. – Запоріжжя, 2000. – С. 144-153.
134. Дмитрієв М.С. Істричний розвиток законодавства щодо боротьби з утриманням будинків розпусти та звідництвом // Держава і право: Зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки. Випуск 13. – К.: Ін-т держ. і права ім.
В.М. Корецького НАН України. – 2001. – С. 452-456.
135. Допира А.И. Воздействие экранного насилия на подрастающее поколение: история социально-психологических исследований // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. – № 1. – С. 28-30.
136. Доронин Г.Н. О понятии жестокости в уголовном праве // Актуальные вопросы правоведения. – Томск: Издат. Томск. ун-та, 1978. – Вып. 11.
– С. 71-77.
137. Дремлюга М. «Агресивний інстинкт» в американському кінематографі
// Урок української. – 1999. – № 1. – С. 61-64.
138. Дробницкий О.Г. Проблемы нравственности. – М.: «Наука», 1977. – 333 с.
139. Дробницкий О.Г. Понятие морали: историко-критический очерк. – М.: «Наука», 1974. – 388 с.
140. Дрёмин В.Н. Преступность и её организованные формы как социальная практика / Информационное обеспечение противодействия организованной преступности: Сб. науч. ст. / Под ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дрёмина. – Одесса: ФЕНИКС, 2003. – С. 12-25.
141. Дудоров О.О. Порнографія і кримінальний закон: питання кваліфікації, проблеми вдосконалення законодавства // Юридичний вісник України.
– 2000. – 7-13 груд.
142. Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва. Навчальний посібник / За ред. Хавронюка М.І. – К.: Атіка, 2001. – 608 с.
143. Дурманов Н.Д. Систематизированный текст общесоюзных уголовных законов и уголовных кодексов союзных республик. – М.: Юрид. изд. мин. юст. СССР, 1948. – 544 с.
144. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госиздат. юрид. лит., 1955. – 212 с.
145. Дьяков С.В. Государственные преступления. Государственная преступность. – М.: Издат. НОРМА, 1999. – 232 с.
146. Дьяченко А., Цымбал Е. Актуальные проблемы защиты детей от жестокого обращения в современной России // Уголовное право. – 1999. – № 4.
– С. 74-77.
147. Есаков Г. Юридическая ошибка в уголовном праве США // Уголовное право. – 2002. – № 2. – С. 25-27.
148. Ефремова Г.Х., Лежава Г.Ш., Ратинов А.Р., Шавгулидзе Т.Г. Общественное мнение и преступление. – Тбилиси: «Мецниереба», 1984. – 300 с.
149. Жабский М.И. Социология кино: истоки, предмет, перспективы. – М.: Знание, 1989. – 64 с.
150. Жалинский А.Э. Герасун А.А. Криминологические аспекты предупреждения преступлений // Вопросы борьбы с преступностью. – 1972. – Вып. 15. – М.: «Юрид. лит», 1972 – С. 3-10.
151. Жалинский А.Э. Специальное предупреждение преступлений в СССР.
– Львов: «Выща шк.», 1976. – 194 с.
152. Жалинский А.Э. Социально-правовое мышление: проблемы борьбы с преступностью. – М.: Наука, 1989. – 189 с.
153. Жевлаков Э. К вопросу об ответственности юридических лиц за совершение экологических преступлений // Уголовное право. – 2002. – № 1. – С. 10-13.
154. Жунусов Б.Ж. Проблемы уголовной политики (уголовно-правовая и уголовно-исполнительная): Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. /12.00.08.
– Алматы, 1994. – 46 с.
155. Зака А.И. Кинематограф и детская преступность // Уголовное право. – 2000. – № 4. – С. 102-105.
156. Закалюк А.П. Общественное воздействие и предупреждение правонарушений. – К.: «Наук. Думка», 1975. – 264 с.
157. Закалюк А.П. Концептуальні проблеми української кримінології (до розроблення Концепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст.) // Право України. – 2001. – № 9. – С. 9-14.
158. Зателепин О. К вопросу о понятии объекта преступления в уголовном праве // Уголовное право. – 2003. – № 1. – С. 29-31.
159. Затонский В.А. Агрессия: психологические корни и правовые основы
// Правовая политика и правовая жизнь. – 2001. – № 4. – С. 164-178.
160. Звечаровский И.Э. Современное уголовное право России: понятие, принципы, политика. – СПб.: Изд. «Юрид. центр Пресс», 2001. – 100 с.
161. Зелинский А.Ф. Значение норм уголовного права для предупреждения преступлений: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / 12.00.08. – М., 1966.
– 19 с.
162. Зелинский А.Ф. Криминология. Учеб. пособ. – Х.: Рубикон, 2000. – 240 с.
163. Зелинский А.Ф. О криминальной психологии и уголовной ответственности // Госуд. и право. – 2000. – № 8. – С. 126-128.
164. Землюков С.В. Уголовно-правовые проблемы преступного вреда.
– Новосибирск: Издат. Новосиб. ун-та, 1991. – 243 с.
165. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умисел и его формы. – М.: «Юрид. лит.», 1972. – 262 с.
166. Злобин Г.А. Основания и принципы уголовно-правового запрета // Сов. государство и право. – 1980. – № 1. – С. 74-75.
167. Иванов Н.Г. Организованная преступность и совершенствование уголовного законодательства о соучастии // Сов. государство и право.
– 1990. – № 7. – С. 65-72.
168. Иванов Н.Г. Принцип субъективного вменения и его реализация в УК // Гос. и право. – 1999. – № 10. – С. 52-58.
169. Игнатов А.Н. Ответственность за преступления против нравственности (Половые преступления). – М.: «Юрид. лит.», 1966. – 208 с.
170. Игошев К.Е., Шмаров И.В. Организационные основы социального контроля в сфере профилактики преступлений / Социальные аспекты предупреждения правонарушений. – М.: Юрид. лит., 1980. – 160 с.
171. Иногамова-Хегай Л. Неоднократность и конкуренция норм: некоторые спорные вопросы квалификации преступлений и назначения наказания
// Уголовное право. – 2002. – № 2. – С. 30-33.
172. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М.: Издат. группа ИНФРА * М-НОРМА, 1997. – 383 с.
173. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 381 с.
174. Исследования феномена насилия // Борьба с преступностью за рубежом. Информ. бюлл. – 2001. – № 2. – С. 35-40.
175. Кадиров Р. Уголовно-правовые меры борьбы с использованием видеотехники в преступных целях: Автореф. дис. … канд. юрид. наук
/ 12.00.08. – Ташкент, 1990. – 21 с.
176. Каиржанов Е. Назначение наказания по делам несовершеннолетних
// Вопросы борьбы с преступностью несовершеннолетних / Отв. ред. канд. юрид. наук. У. Джекебаев. – Алма-Ата: «Наука», 1968. – С. 157-158.
177. Какурин А.А. Что такое духовность? // Школа духовности. – 2000. – № 3.
– С. 6-15.
178. Карлин А.Б. Социальная сущность преступных последствий // Вестник Ленингр. ун-та. – Серия 7. – 1982. – № 5. – С. 70-76.
179. Карпец И.И. Уголовное право и этика. – М.: «Юрид. лит.», 1985. – 257 с.
180. Карпов Н.Н. К вопросу о государственной политике предупреждения правонарушений // Право и политика. – 2001. – № 11. – С. 93-98.
181. Карпов В. Сравнительный анализ уголовного законодательства зарубежных стран в сфере компьютерных преступлений // Уголовное право. – 2002.
– № 2. – С. 33-36.
182. Кастельс М. Информационная епоха: экономика, общество и культура: пер. с англ. / Под науч. ред. О.И. Шкаратана. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
183. Келина С.Г. Основания уголовно-правового запрета / Материалы IV Советско-Западногерманского симпозиума по криминологии, уголовному праву и процессу: Мат. науч. конф. / АН СССР. Ин-т гос. и права; Отв. ред. А.Я. Светлов, Г.И. Чангули. – Киев: Наук. думка, 1990. – С. 6-13.
184. Кино: Энциклопедический словарь / Глав. ред. С.И. Юткевич. – М.: Сов. энциклопедия, 1986. – 640 с.
185. Кобзева Е.В., Лопашенко Н.А. Оценочные признаки в уголовном законе: результаты експертного опроса // Изв. Вузов. Правоведение. – 2002. – № 2.
– С. 90-101.
186. Ковалев М.И. Оптимальное соотношение формального и оценочного в уголовном законе // Сов. государство и право. – 1973. – № 11. – С. 68-74.
187. Ковальський В., Казмиренко Л. Суб’єктивна детермінація насильственної злочинності молоді // Рад. право. – 1990. – № 12. – С. 31-34.
188. Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. – М.: «Наука», 1983. – 183 с.
189. Козлова Т.П. Профилактика правонарушений несовершеннолетних. – К.; Одесса: Выща шк., 1990. – 192 с.
190. Козырев Г.И. Проблема насилия в теории, массовом сознании и реальной жизни // Вестн. Моск. ун-та. Серия 7. Философия. – 2000. –№ 6. – С. 85-100.
191. Комиссаров В.С., Мясников О.А. Пять лет Уголовному кодексу Российской Федерации: итоги и перспективы // Изв. Вузов. Правоведение. – 2002.
– № 4. – С. 223-231.
192. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. Ю.И. Скуратова, В.М. Лебедева. – М.: ИНФРА• М-НОРМА, 1996. – 832 с.
193. Комплексное изучение системы воздействия на преступность: (Методол. и теорет. основы) / [П.П. Осипов, И.А. Исмаилов, В.Б. Никитин и др.]; Под ред. П.П. Осипова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. – 150 с.
194. Кондратов П.Е. О пределах уголовно-правового регулирования общественных отношений / Проблемы уголовной политики: советский и зарубежный опыт: Сб. науч. ст. / Редкол.: А.В. Усс (отв. ред) и др.
– Красноярск: Издат. Краснояр. ун-та, 1989. – С. 21-33.
195. Кондратюк Л.В. Антропология преступления (микрокриминология). – М.: Издат. НОРМА, 2001. – 344 с.
196. Коновалова Л.В. Растерянное общество: критика современной буржуазной социологии и психологии морали. – М.: Мысль, 1986. – 220 с.
197. Константинов П. Влияние жестокости преступного поведения на квалификацию убийства // Законность. – 2001. – № 9. – С. 7-10.
198. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Акад. МВД СССР, 1980. – 248с.
199. Корнієнко І., Пачковський Ю. Насильство в молодіжному середовищі та основні причини, що його породжують // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – № 7. – С. 4-9.
200. Коробеев А.И. Соотношение принципов уголовно-правовой политики и принципов уголовного права // Правовая политика и правовая жизнь.
– 2001. – № 3. – С. 73-85.
201. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. Монография. – Владивосток: Издат. Дальневост. ун-та, 1987. – 269 с.
202. Костров Г.К. Реальная угроза в уголовном праве // Изв. Вузов. Правоведение. – 1974. – № 3. – С. 61-63.
203. Кострова М. Оценочная лексика в уголовном законе: проблемы теории и практики // Уголовное право. – 2001. – № 2. – С.19-23.
204. Кострова М. Грамматическое или языковое толкование уголовног