ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП………………………………………………………….....…………..…5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІЗНАННЯ ПРЕДМЕТА ЗЛОЧИНУ
1.1. Вчення про об’єкт злочину як теоретична передумова
пізнання предмета злочину
1.1.1. Поняття та правова природа об’єкта злочину................................14
1.1.2. Генезис вчення про об’єкт злочину.................................................17
1.1.3. Суспільні відносини як об’єкт злочину..........................................28
1.2. Предмет як факультативна ознака об’єкта злочину
1.2.1. Значення та місце предмета в складі злочину................................44
1.2.2. Співвідношення понять предмета і об’єкта злочину.....................50
1.2.3. Поняття й ознаки предмета злочину...............................................59
1.2.4. Актуальні проблеми встановлення предмета злочину..................63
1.3. Предмет та ознаки об’єктивної сторони складу злочину:
проблеми взаємозв’язку і розмежування
1.3.1. Актуальні проблеми відмежування предмета злочину
від ознак об’єктивної сторони....................................................................71
1.3.2. Предмет і злочинне діяння................................................................74
1.3.3. Предмет і наслідки злочинного діяння............................................79
1.3.4. Розмежування предмета злочину і
знарядь та засобів його вчинення...............................................................81

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРЕДМЕТІВ ЗЛОЧИНІВ ТА
ЇЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ
2.1. Теоретичні проблеми загальної класифікації предметів злочинів
2.1.1. Поняття наукової класифікації та її критерії..................................88
2.1.2. Проблема класифікації предметів злочинів:
історичний аспект дослідження.............................................................................90
2.1.3. Загальна класифікація предметів злочинів та її значення.............92
2.2. Класифікація предметів злочинів за кримінально-правовими ознаками
2.2.1. Об’єкт кримінально-правової охорони як критерій
класифікації предметів злочинів............................................................................115
2.2.2. Безпосередній об’єкт злочину як критерій
класифікації предметів злочинів................................................................120
2.2.3. Класифікація предметів злочинів залежно від форми
їх визначення у кримінальному законі......................................................122

2.3. “Безпредметні” злочини у кримінальному праві
2.3.1. Сучасний стан проблеми..................................................................126
2.3.2. Загальне бачення вирішення проблеми..........................................136

РОЗДІЛ 3. ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ І КВАЛІФІКАЦІЯ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНОГО
ДІЯННЯ: ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ
3.1. Особливості кваліфікації суспільно небезпечного діяння
з урахуванням предмета злочину
3.1.1. Теоретичні положення кваліфікації
суспільно небезпечного діяння.................................................................139
3.1.2. Конкуренція кримінально-правових норм
і кваліфікація діяння з урахуванням предмета злочину..........................144
3.1.3. Особливості кваліфікації діяння,
пов’язаного з помилкою в предметі злочину...........................................150
3.2. Предмет злочину у контексті
тлумачення кримінального закону.......................................................158
3.2.1. Висвітлення предмета злочину у постановах
Пленуму Верховного Суду України (судове тлумачення).....................159
3.2.2. Предмет злочину в науково-практичних коментарях Кримінального кодексу України (наукове тлумачення).........................176

ВИСНОВКИ……………………………………...……..……………………..…187

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….………………………......…..........195

ДОДАТКИ..............................................................................................................223

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Вчення про предмет злочину, від часу його виникнення і дотепер, завжди вирізнялося дискусійними положеннями і розвивалося, в основному, завдяки необхідності встановлення предмета злочину у правозастосовній діяльності чи у процесі наукового тлумачення. Саме тому зазначене вчення не викликає щонайменшого сумніву в його призначенні слугувати розвитку кримінально-правової теорії і вдосконаленню юридичної практики. Предмет злочину має значення при вирішенні питання про розташування деяких статей в Особливій частині КК України відповідно до об’єктів посягання, частиною яких є сам предмет злочину; для відмежування його від предмета суспільних відносин, предмета злочинного впливу, знарядь і засобів вчинення злочину; для створення передумов більш глибокого теоретичного дослідження класифікації предметів об’єктивного світу у контексті вчення про предмет злочину; при здійсненні кримінально-правової кваліфікації та вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності у випадку встановлення предмета злочину; у кримінальному процесі (при визнанні речовим доказом та у процесі доказування в кримінальній справі, для вирішення питання про речові докази тощо); в криміналістиці (при криміналістичній ідентифікації та групофікації предметів злочинів, вивченні механізму вчинення злочину тощо); дослідження предмета злочину значною мірою впливає на розвиток вчення про склад злочину.
Кримінальним кодексом України 2001 р., порівняно з попереднім Кодексом 1960 р., значною мірою оновлені “старі” статті і передбачено чимало новел – зокрема, розширено кількість кримінально караних діянь, що зумовлює, поряд з іншим, необхідність точного встановлення предмета цих злочинів. Перешкодою на шляху до його пізнання є певні вади у вченні про предмет злочину. Так, у кримінально-правовій доктрині неоднозначно вирішується питання про місце предмета у складі злочину (предмет злочину розглядається як факультативна ознака складу злочину, об’єкта посягання, об’єктивної сторони тощо). Немає усталеної відповіді на те, чи може бути предметом посягання інформація, електроенергія, право на майно, дії майнового характеру, норми права, послуги тощо. Звідси невирішеним видається питання щодо матеріальності предмета злочину. Спірним вважається також проблема визнання людини, її органів і тканин предметами злочинів та визнання тотожними у посяганнях проти особи понять предмета злочину і потерпілого. У слідчій та судовій практиці викликає складнощі вирішення питання щодо відмежування предмета від знарядь і засобів вчинення злочину, а, отже, – про долю речових доказів у кримінальній справі (ст. 81 КПК). Потребує подальшого розвитку і вдосконалення класифікація предметів злочинів. Нагальним видається аналіз тлумачення речей як предмета злочину, що згадуються у законах, інших нормативно-правових актах і науковій літературі. Нерідко розуміння сутності одного й того самого предмета злочину різними авторами носить діаметрально протилежний характер.
Перелік зазначених проблем не є вичерпним. Їх існування перешкоджає правильному застосуванню кримінально-правових норм та інколи унеможливлює здійснення справедливого правосуддя.
Отже, сучасний стан наукових розробок, що стосуються предмета злочину, не можна визнати задовільним. Як правило, їм бракує комплексного підходу у вивченні цієї проблеми, за своїм змістом вони позбавлені фундаментальності, зазвичай є фрагментарними чи навіть описовими. Не зайвим буде наголосити й на тому, що в Україні не було захищено жодної дисертації на тему, обрану здобувачем. Утім, варто зазначити, що останнім часом в окремих наукових працях їх автори, долаючи традиційне ставлення юристів до аналізованої проблеми, сміливо і по-новому намагаються вирішити її теоретико-правові аспекти. Це передусім такі науковці, як Д.С. Азаров, О.М. Готін, О.Е. Радутний. Можна стверджувати, що у цьому напрямку накопичені корисні, хоча й неоднорідні знання. Вони потребують систематизації і наукового аналізу у контексті цілісного вчення про предмет злочину.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Праця ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1378, і виконана на кафедрі кримінального права Національної академії внутрішніх справ України у межах кафедральної теми “Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України”.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є наукова розробка нових концептуальних положень вчення про предмет злочину.
Визначені такі головні завдання дослідження: узагальнити погляди вітчизняних і зарубіжних вчених на проблеми об’єкта і предмета злочину, зокрема, щодо визначення поняття предмета злочину та його місця серед інших ознак складу злочину; виявити притаманні предмету злочину ознаки, що дають змогу відмежувати його від знарядь і засобів вчинення злочину; розв’язати найбільш важливі питання про зв’язок і розмежування предмета й деяких інших ознак складу злочину; вдосконалити наукову класифікацію предметів злочинів; проаналізувати найбільш важливі питання кваліфікації суспільно небезпечного діяння з урахуванням предмета злочину; сформулювати пропозиції щодо вдосконалення окремих норм кримінального законодавства України.
Об’єкт дослідження – вчення про предмет злочину в кримінальному праві України.
Предметом дослідження є поняття предмета злочину, його співвідношення з поняттями об’єкта й окремих ознак об’єктивної сторони складу злочину, класифікація предметів злочинів і кваліфікація суспільно небезпечного діяння з урахуванням предмета злочину.
Нами використані такі методи дослідження: історико-правовий метод (застосовувався при аналізі генезису вчення про об’єкт і предмет злочину); метод формально-догматичного аналізу (надав можливість з’ясувати структуру і співвідношення понять, що досліджувалися, а також слугував вивченню відповідних положень кримінального законодавства); порівняльно-правовий метод (окрім іншого, використовувався при аналізі кримінального законодавства зарубіжних країн у контексті вчення про об’єкт і предмет злочину); статистичний метод (був застосований, зокрема, при вивченні відповідних кримінальних справ).
Теоретичну базу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених минулого і сучасності з кримінального права, кримінології, криміналістики, кримінально-процесуального, цивільного та адміністративного права, а також енциклопедична література. В дисертаційному дослідженні використані надбання науки кримінального права, що містяться у працях таких вчених, як М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, Л.С. Білогриць-Котляревський, Є.В. Благов, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, П.А. Воробей, М.А. Гельфер, В.О. Глушков, В.К. Грищук, О.М. Джужа, М.І. Загородніков, А.П. Закалюк, Є.К. Каіржанов, О.Ф. Кістяківський, О.М. Костенко, Г.А. Крігер, В.М. Кудрявцев, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, А.В. Наумов, М.І. Панов, А.А. Піонтковський, В.Д. Спасович, В.В. Сташис, М.С. Таганцев, О.М. Трайнін, Є.В. Фесенко, В.Д. Філімонов, Є.А. Фролов, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, С.С. Яценко та інші.
Особлива увага приділялася працям В.К. Глістіна, М.Й. Коржанського, С.Ф. Кравцова, Б.С. Нікіфорова, Г.П. Новосьолова, В.Я. Тація, присвяченим проблемам об’єкта і предмета злочину.
Емпіричну базу дослідження складають 220 кримінальних справ, що були вивчені нами у Київському обласному суді, та окремі узагальнення судової практики, які проводилися Верховним Судом України. Зокрема, вивчалася практика прийняття рішень стосовно предметів злочинів як речових доказів у кримінальних справах, здійснювався аналіз особливостей встановлення предмета злочину при його кваліфікації. У зв’язку з цим у Державній митній службі України досліджувалися також аналітичні матеріали стосовно розслідування контрабанди (ст. 201 КК) та контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 305 КК).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на концептуальному рівні нами обґрунтовано низку якісно нових ідей і висновків щодо розвитку вчення про предмет злочину, які одержані з урахуванням положень Кримінального кодексу України 2001 р. До найбільш важливих новел належать такі:
1. Наведені додаткові арґументи на користь визнання об’єктом злочину (у вузькому розумінні) суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння. У широкому розумінні об’єктом злочину обґрунтовується називати елемент складу злочину, що утворений зазначеними суспільними відносинами (обов’язкова ознака), а також включає в себе предмет злочину та потерпілого від злочину (факультативні ознаки).
2. Новим змістом наповнене кримінально-правове поняття потерпілого як жертви злочину – це факультативна ознака об’єкта злочину, що характеризує людину, з приводу якої та (або) шляхом безпосереднього впливу на яку вчиняється злочинне діяння.
3. На новому концептуальному рівні вдосконалене визначення поняття предмета злочину – це факультативна ознака об’єкта злочину, що знаходить свій прояв у матеріальних цінностях (котрі людина може сприймати органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами), з приводу яких та (або) шляхом безпосереднього впливу на які вчиняється злочинне діяння. Отже, оригінально в порівнянні з існуючими у науці кримінального права підходами визначається взаємозв’язок об’єкта і предмета злочину. Зокрема, на відміну від традиційного бачення місця предмета посягання у складі злочину (як його факультативної ознаки) обґрунтовується необхідність вважати предмет злочину факультативною ознакою об’єкта злочину. Наголошується на тому, що місце предмета злочину визначено не в структурі суспільних відносин, а поряд з ними, – як самостійного юридичного поняття, що має, в багатьох випадках, однорідні з предметом суспільних відносин властивості.
4. Обґрунтоване авторське розуміння фізичної ознаки предмета злочину. Вона трактується як можливість сприйняття людиною тих чи інших матеріальних утворень (матеріальних цінностей) за допомогою органів чуття або фіксування їх спеціальними технічними засобами. У контексті такого підходу предметом злочину можна і потрібно визнавати, зокрема, інформацію, електричну, теплову та інші види енергії, в окремих випадках – органи, тканини, кров людини.
5. Наповнені новим змістом фізична, соціальна та юридична ознаки предмета злочину. Зокрема, фізична ознака розкривається шляхом розширення меж поняття матеріальності предмета злочину; соціальна ознака визначається взаємозв’язком предмета злочину з об’єктом кримінально-правової охорони через визнання предмета цінністю; юридична – характеризується наявністю злочинних діянь, вчинених з приводу відповідних матеріальних цінностей та (або) спрямованих безпосередньо на них, підпорядкуванням предмета об’єкту злочину, суб’єктивним ставленням до нього злочинця (бажання вплинути на предмет певним чином), а також факультативністю та формою визначення у кримінально-правовій нормі.
6. Вперше в українській кримінально-правовій літературі розроблені правила визначення предмета злочину, що можуть значно полегшити процес його встановлення при кваліфікації суспільно небезпечного діяння. Розроблені також правила розмежування предмета злочину і знарядь та засобів його вчинення. Стверджується, зокрема, що на відміну від знарядь і засобів (“активні” ознаки складу злочину), предмет злочину завжди є “пасивним” – саме на нього спрямовані дії злочинця.
7. Оновлена “традиційна” класифікація предметів злочинів – при її вдосконаленні використано не лише соціально-економічні критерії, а й здійснена класифікація предметів відповідно до законів формальної логіки (поділ цих понять за обсягом і змістом); залежно від походження (природного чи соціального); за правом власності (приватної, комунальної, державної). Уперше в кримінально-правовій доктрині розроблена класифікація предметів злочинів за кримінально-правовими ознаками (залежно від об’єкта кримінально-правової охорони, безпосереднього об’єкта злочину та форми визначення у кримінально-правовій нормі). До наукового обігу введені такі категорії, як “матеріальні блага”, “матеріальні антиблага”, “основний предмет злочину”, “додатковий предмет злочину” та “альтернативний предмет злочину”.
8. Поширено ідею про необхідність виокремлення нового поняття “предмет суспільно небезпечного діяння”. Останній успадковує всі ознаки, які притаманні предмету злочину, однак відрізняється від нього тим, що характеризує не злочин, а власне суспільно небезпечне діяння (такі речі не можуть називатися предметом злочину через відсутність у діях особи складу злочину).
9. Вперше у вітчизняній кримінально-правовій доктрині сформульовано визначення помилки в предметі злочину як хибного уявлення особи про наявність або відсутність, рід, властивості чи кількість предметів, з приводу яких та (або) впливаючи на які вона вчиняє суспільно небезпечне діяння.
10. На підставі вивчення вітчизняного досвіду коментування Кримінального кодексу України виявлені певні вади наукового тлумачення кримінально-правових норм у частині предмета злочину. З метою усунення існуючих суперечностей, неповноти викладення матеріалу, відсутності належного обґрунтування окремих положень стосовно того чи іншого предмета злочину сформульовані відповідні пропозиції у сфері правозастосовної діяльності.
11. З урахуванням результатів проведеного дослідження визначено шляхи подальшого вдосконалення відповідних положень чинного законодавства України. Зокрема, обґрунтовується необхідність прийняття Закону “Про захист конфіденційної інформації”; наведені додаткові аргументи на користь криміналізації порушення адвокатської таємниці; пропонується нова редакція ст. 182 КК, а також зміни до ст. 81 КПК.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації положення, узагальнення, висновки і рекомендації можуть вважатися певним творчим доробком автора в теорії кримінального права, оскільки спрямовані на подальший розвиток вчення про об’єкт і предмет злочину.
Авторські зауваження і пропозиції до проектів постанов Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності”, “Про викрадення, виготовлення, зберігання та інші незаконні дії зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями і радіоактивними матеріалами”, “Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів”, “Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил” і “Про судову практику в справах про хабарництво” направлені до Верховного Суду України і певною мірою враховані в остаточній редакції зазначених документів (лист Верховного Суду України від 25.06.2002 р. № 26-02, листи Київського інституту внутрішніх справ від 26.02.2002 р. № 47/1–182, 47/1–185 і від 18.11.2002 р. № 47/1–1329).
Основні положення і результати дисертаційного дослідження можуть використовуватися: у процесі подальшого вдосконалення Кримінального кодексу України, інших нормативно-правових актів; при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України з питань кваліфікації відповідних суспільно небезпечних діянь з урахуванням предмета злочину; для вдосконалення діяльності правоохоронних органів; в освітянській та науково-дослідній роботі.
Особистий внесок здобувача в опублікованих у співавторстві статтях становлять результати його власних наукових розробок проблем, пов’язаних із визначенням поняття предмета злочину як факультативної ознаки об’єкта злочину, а також визначенням предметів окремих злочинів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на трьох науково-практичних конференціях: “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, 2001); “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Київ, 2002); “Проблемы правоприменительной деятельности в Республике Беларусь” (Гродно, 2003).
Результати дисертаційного дослідження використовуються у вищих юридичних навчальних закладах при викладанні кримінального права.
Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 4-х наукових статтях (з яких 3 – у збірниках наукових праць і 1 – в науковому журналі), що опубліковані у наукових фахових виданнях України, 4-х тезах доповідей на науково-практичних конференціях і 4-х статтях у Юридичній енциклопедії.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження комплексу проблем, пов’язаних з предметом злочину, ми дійшли таких висновків.
1. Об’єкт злочину доцільно розглядати одночасно у двох площинах – у вузькому розумінні, що відображає його зміст, і в широкому – розкриває, окрім того, форму (структуру) цього поняття. У вузькому розумінні об’єктом злочину є суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння. Об’єкт злочину в широкому розумінні – це елемент складу злочину, що утворений суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння (обов’язкова ознака), а також включає в себе предмет злочину і потерпілого від злочину (факультативні ознаки). Останнього потрібно відмежовувати від потерпілого як учасника кримінального процесу, а також від предмета злочину і суб’єкта суспільних відносин.
Потерпілий від злочину (жертва злочину) – це факультативна ознака об’єкта злочину, що характеризує людину, з приводу якої та (або) шляхом безпосереднього впливу на яку вчиняється злочинне діяння.
2. Водночас, слід розмежовувати об’єкт злочину і об’єкт кримінально-правової охорони. Зазначені поняття розрізняються їх структурою і значенням, – зокрема, призначення об’єкта злочину полягає у з’ясуванні спрямованості посягання (злочинного впливу) і характеру заподіяної шкоди чи загрози її заподіяння. Тоді як об’єктом кримінально-правової охорони є всі ті блага, що забезпечуються кримінально-правовою охороною.
2. Співвідношення понять предмета і об’єкта злочину полягає в тому, що предмет злочину є факультативною ознакою об’єкта злочину. При цьому об’єкт злочину, окрім предмета злочину, має й інші ознаки (суспільні відносини та потерпілого від злочину). Зв’язок суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, і предмета злочину полягає в тому, що предмет злочину нерідко збігається з предметом відповідних суспільних відносин. Однак ці поняття розрізняються тим, що по-перше, предмет злочину, на відміну від предмета суспільних відносин, завжди є матеріальним. По-друге, предметом злочину можуть бути й ті матеріальні цінності, відносини з приводу яких законодавець не ставить під кримінально-правову охорону. По-третє, злочинний вплив є однією з обов’язкових ознак предмета злочину, на відміну від предмета суспільних відносин. По-четверте, предмет злочину – це факультативна ознака об’єкта злочину, а предмет суспільних відносин – це обов’язковий структурний елемент суспільних відносин, без якого вони не існують.
3. Предметом злочинного впливу є цінності (матеріальні чи нематеріальні), на які безпосередньо впливає злочинець. Предметом суспільних відносин можуть бути матеріальні чи нематеріальні блага, з приводу яких виникають та існують суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
4. Предмет злочину – це факультативна ознака об’єкта злочину, що знаходить свій прояв у матеріальних цінностях (котрі людина може сприймати органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами), з приводу яких та (або) шляхом безпосереднього впливу на які вчиняється злочинне діяння.
5. Предмет злочину має лише йому притаманні ознаки: фізичну, соціальну та юридичну.
Фізична ознака характеризує матеріальність предмета злочину. Матеріальність визначається емпірично: матеріальними (фізичними) слід вважати цінності, що можуть сприйматися органами чуття людини або спеціальними технічними засобами. Визначення у такий спосіб поняття матеріальності дає змогу визнавати предметом злочину ті цінності, матеріальність яких юристами здебільшого категорично заперечувалася (чи заперечується), а також надає можливість чітко відмежовувати ці предмети від тих явищ, які можуть лише усвідомлюватися людиною.
Соціальна ознака характеризує предмет злочину як цінність – те, що оцінюється, тобто включено у систему відносин між людьми. Речі або інші матеріальні утворення, які не мають цінності (не оцінюються), не можуть бути предметом злочину. Для кримінального права не мають значення, наприклад, небесні тіла. Критерії оцінки матеріальних речей можуть бути різними: корисність, безпека, соціальне значення тощо. Вони дають підстави виділяти, зокрема, позитивні цінності (матеріальні блага) і негативні цінності (матеріальні антиблага).
Юридичну ознаку предмета злочину визначають: наявність злочинних діянь, вчинених з приводу відповідних матеріальних цінностей та (або) спрямованих безпосередньо на них; підпорядкованість предмета об’єкту злочину; суб’єктивне ставлення злочинця до предмета (бажання вплинути на нього певним чином); форма визначення (як саме – безпосередньо чи опосередковано предмет злочину визначений у кримінально-правовій нормі) та факультативність (предмет не є обов’язковим для всіх складів злочинів).
6. На підставі наведених ознак розроблено такі правила визначення предмета злочину: 1) предмет злочину – це матеріальні цінності, що фіксуються органами чуття людини або спеціальними технічними засобами; 2) предмет злочину є складовою об’єкта злочину та нерозривно пов’язаний із суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом; 3) предмет злочину пов’язаний з об’єктивною стороною – з приводу предмета вчиняються злочинні діяння та (або) здійснюється безпосередній злочинний вплив на нього, а також предмет відрізняється від “активних” ознак – знарядь і засобів вчинення злочину своєю “пасивністю” і зв’язком з об’єктом злочину; 4) предмет злочину пов’язаний з метою злочинця певним чином на нього вплинути (саме з приводу цього предмета вчиняється злочин); 5) предмет злочину є факультативною ознакою об’єкта злочину (якщо він визначений у законі або логічно випливає з його змісту, – предмет стає обов’язковою ознакою конкретного складу злочину). При вирішенні питання про визнання певних матеріальних цінностей предметом злочину зазначені правила необхідно застосовувати у їх сукупності.
7. Розмежовуючи предмет злочину і знаряддя та засоби його вчинення, рекомендується орієнтуватися на такі правила: 1) знаряддя і засоби є завжди “активними” ознаками злочину, тобто завжди використовуються злочинцем для досягнення певного результату; предмет злочину є “пасивним” – саме на нього спрямовані діяння злочинця; 2) властивості предмета, як правило, передбачається використовувати у більш-менш віддаленому майбутньому, а властивості засобів (знарядь) завжди використовуються злочинцем безпосередньо при вчиненні злочину; 3) якщо предмет злочину завжди вказує на ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, а також характеризується злочинним впливом на нього у вигляді дії чи бездіяльності, то знаряддя і засоби, навпаки, характеризують дію злочинця (з їх допомогою вчиняється злочин, підсилюється злочинна дія); 4) знаряддя й засоби залежать від наявності предмета або потерпілого від злочину (жертви злочину) і, навпаки, предмет злочину не залежить від наявності тих чи інших знарядь і засобів вчинення злочину. Наведені правила мають застосовуватись у їх сукупності.
8. Відповідно до загальної класифікації предметів злочинів, вони поділяється: за обсягом – на загальні, часткові, одиничні; за змістом – на конкретні і абстрактні. Залежно від походження предмети злочинів поділяються на предмети природного походження (створені природою) і предмети соціального походження (створені людиною). За правом власності виділені предмети, що перебувають у приватній, державній, комунальній чи іншій формі власності. За соціально-економічними властивостями виокремлені: 1) предмети тваринного і рослинного світу; 2) інформація (відомості, документи); 3) предмети-символи; 4) предмети культури та мистецтва; 5) предмети, що мають економічне значення; 6) предмети, що належать до сфери транспорту і зв’язку; 7) предмети, стосовно обороту яких встановлено особливий правовий режим; 8) предмети, що мають особливе загальнодержавне значення.
9. За кримінально-правовими ознаками (критеріями), предмети злочинів поділяються: 1) залежно від об’єка кримінально-правової охорони на матеріальні блага і матеріальні антиблага; 2) залежно від класифікації безпосередніх об’єктів злочинів – на основні та додаткові; 3) залежно від форми визначення в кримінальному законі – на безпосередньо визначені (прямо вказані у законі) та опосередковано визначені (логічно випливають зі змісту кримінально-правової норми при її тлумаченні).
У науковий обіг вводяться поняття основний, додатковий і альтернативний предмет злочину. Основний предмет злочину – це матеріальні цінності, визначені у диспозиції кримінально-правової норми і характеризують основний безпосередній об’єкт злочину. Додатковий предмет злочину – це матеріальні цінності, визначені у диспозиції кримінально-правової норми і характеризують додатковий безпосередній об’єкт злочину. Поряд з основним і додатковим необхідно також виділяти альтернативний предмет злочину – матеріальні цінності, що визнаються основним чи додатковим, але не єдиним серед інших предметів даного злочину.
10. “Безпредметними” слід вважати злочини, склади яких не передбачають предмет як обов’язкову ознаку (тобто предмет злочину не визначено у диспозиції кримінально-правової норми), або зазначена у диспозиції цінність не може ним називатися, оскільки відсутні ознаки предмета злочину. Зроблений також висновок про те, що проблема “безпредметних” злочинів є продуктом недосконалості вчення про об’єкт і предмет злочину. Однак її розробка слугувала розвитку і вдосконаленню відповідних доктринальних положень кримінального права.
11. Поряд з поняттями предмет злочину, предмет злочинного впливу та предмет суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, обґрунтовується необхідність вживання поняття “предмет суспільно небезпечного діяння”. Ним слід вважати матеріальну цінність, на яку безпосередньо впливає особа, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння (за відсутності будь-якої ознаки певного складу злочину).
12. Помилка в предметі злочину – це хибне уявлення особи про наявність або відсутность, рід, властивості чи кількість предметів, з приводу яких та (або) впливаючи на які вона вчиняє суспільно небезпечне діяння. Помилка в предметі злочину як вид фактичної помилки поділяється на такі види: 1) помилка в однорідних предметах і предметах різного роду; 2) помилка в якості (наявності чи відсутності певних властивостей предмета); 3) помилка в кількості (наявності чи відсутності певних кількісних показників предмета); 4) помилка у наявності чи відсутності предмета злочину.
13. Констатовано, що висвітлення окремих положень постанов Пленуму Верховного Суду України стосовно предмета злочину зумовлено необхідністю: 1) розкриття його змісту; 2) наведення переліку можливих предметів окремих злочинів; 3) визначення впливу кількісно-якісних змін у предметі злочину на кваліфікацію останнього; 4) регламентування порядку визначення вартості тих чи інших предметів, або надання переліку їх кількості, розмірів чи інших критеріїв оцінки; 5) кваліфікації суспільно небезпечного діяння з урахуванням предмета злочину; 6) вирішення питання про речові докази, якими нерідко виступають предмети окремих злочинів.
14. Вивчення вітчизняного досвіду коментування надало можливість виявити певні вади наукового тлумачення кримінально-правових норм у частині предмета злочину. Це і протиріччя, і неповнота викладення матеріалу, і відсутність належного обґрунтування відповідних положень стосовно коментованого предмета злочину. Так, встановлено 120 випадків, коли в одному або двох (трьох) коментарях КК предмет злочину визначено, тоді як в іншому коментарі (чи коментарях) аналізована цінність предметом злочину не визнається, або про нього у коментарі не згадується взагалі; виявлено 48 випадків розбіжностей між коментарями КК з приводу визнання тієї чи іншої речі предметом злочину; у 75 випадках в науково-практичних коментарях Кодексу йдеться про наявність потерпілого, тоді як про предмет злочину не згадується; в інших аналогічних випадках визначається одночасно і потерпілий, і предмет злочину. Те, що в коментарях досить часто викладені суперечливі, а подекуди – абсолютно протилежні погляди щодо тлумачення того чи іншого терміна, яким позначено предмет злочину, може негативно впливати на правозастосовну діяльність. Цей висновок є очевидним, оскільки на практиці застосування кримінально-правових норм ґрунтується, як правило, на положеннях лише одного з існуючих коментарів КК.
15. В юридичній практиці не можна обмежуватися використанням лише одного коментаря КК, необхідно також виключити можливість надання будь-якому із коментарів статусу “офіційного” і монополізації у сфері наукового тлумачення кримінального закону. Наголошується щодо важливості не уникати вищою судовою інстанцією України тлумачення спірних і незрозумілих положень кримінального закону. Будь-яке тлумачення закону має ґрунтуватися на врахуванні якомога більшої кількості джерел, бути виваженим і однозначним.
16. Дослідження предмета злочину дало змогу зробити ряд пропозицій законодавчого характеру.
1. Зважаючи на недостатнє законодавче врегулювання відносин у сфері обігу конфіденційної інформації, дієвість ст. 182 КК ставиться під сумнів. У зв’язку з цим видається необхідним прийняття Закону України “Про захист конфіденційної інформації”, де б визначався перелік відповідної інформації, порушення обігу якої (без дозволу її власника) може тягти юридичну відповідальність. Закон має також містити перелік інформації, що не може вважатися конфіденційною, надати визначення та врегулювати правовий режим такої інформації тощо. Пропонується внести зміни до ст. 182 КК, яку можна викласти у такій, наприклад, редакції:
“Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя
Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (крім випадків, передбачених законом), якщо такі дії завдали значної шкоди потерпілому, –
караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.
П р и м і т к а. Відповідно до цієї статті завдана потерпілому шкода є значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян”.
2. За аналогією зі статтями 381 та 387 у розділі ХVІІІ КК “Злочини проти правосуддя” пропонується редакція статті такого змісту:
“Стаття… Порушення адвокатської таємниці
Умисне розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, службовою особою установи виконання покарань, захисником або представником особи, якщо такі відомості їм стали відомі у зв’язку з професійною діяльністю, –
карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю до трьох років”.
3. Невдалим також видається вживання у п. 5 ч. 1 ст. 81 КПК терміна “об’єкти злочинних дій”. Цей текст кримінально-процесуального закону не відповідає положенням матеріального права (Кримінальному кодексу України), у яких вживається термін “предмет злочину”. Пропонується текст п. 5 ч. 1 ст. 81 КПК “...гроші, цінності та інші речі, які були об’єктом злочинних дій, ...” замінити словами “...гроші, цінності та інші речі, які були предметом відповідного злочину, ...”.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2003. – 18 с.
2. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2002. – 246 с.
3. Азаров Д.С. Порушення роботи автоматизованих систем – злочин у сфері комп’ютерної інформації // Право України. – 2000.– № 12. – С. 69 – 73.
4. Азаров Д.С. Про об’єкт злочинів у сфері комп’ютерної інформації // Актуальні проблеми політики. – № 4. – Одеса, 2001. – С. 717–722.
5. Азаров Д.С. Щодо криміналізації окремих діянь у сфері комп’ютерної інформації // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 8. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. – С. 343–348.
6. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. – Вып. 2. – Свердловск, 1964. – 226 с.
7. Андрушко П.П. Злочини у сфері господарської діяльності за чинним Кримінальним кодексом та проектом КК: проблеми систематизації, криміналізації та декриміналізації // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – № 12. – С. 13–18.
8. Архівна кримінальна справа № 1–30 / 99 Київського обласного суду.
9. Архівна кримінальна справа № 1–41 / 99 Київського обласного суду.
10. Бажанов М.И., Сташис В.В. Новое в уголовном законодательстве. – М.: «Юрид. лит.», 1970. – 91 с.
11. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Конспект лекций. – Днепропетровск, 1992. – 167 с.
12. Байчев И. Покушение на преступление при отсутствии объекта и предмета преступления // Советское право. – № 9. – С. 15–25.
13. Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русского уголовного права. Общая и особенная части. – Киев – Петербург – Харьков, 1903. – 618 с.
14. Беніцький А.С. Кримінальна відповідальність за легалізацію (відмивання) коштів отриманих злочинним шляхом (проблеми кримінально-правової кваліфікації): Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2002. – 290 с.
15. Беніцький А.С. Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (проблеми кримінально-правової кваліфікації). – Луганськ, 2002. – 202 с.
16. Беницкий А.С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, преобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствования законодательства: Монография / МВД Украины, Луган. ин-т внутр. дел; Научн. ред. д-р юрид. наук, проф. А.Н. Костенко. – Луганск: РИО ЛИВД, 2001. – 352 с.
17. Благов Е.В. Механизм причинения вреда объекту преступления // Совершенствование уголовного законодательства и его практического применения. – Красноярск, 1989. – С. 63–69.
18. Бойцов А.И. Преступления против собственности. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 775 с.
19. Бондарєва М.В. Кримінально-правові аспекти відповідальності за легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутого незаконним шляхом: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2000. – 18 с.
20. Боротьба зі злочинністю у сфері підприємницької діяльності (кримінально-правові, кримінологічні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми). – Харків: Право, 2001. – 264 с.
21. Бражник С.Д. Преступления в сфере компьютерной информации: Учебно-методическая разработка по спецкурсу / Сост. С.Д. Бражник; Яросл. гос. ун-т. Ярославль, 2000. – 54 с.
22. Брайнин Я.М. Некоторые вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве // Юридический сборник Киевского государственного университета. – № 4. – 1950. – С. 58–59.
23. Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину. – К.: Видавництво Київ – унів-т, 1964. – 188 с.
24. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1963. – 275 с.
25. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М.: “Юрид. лит.”, 1967. – 240 с.
26. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – 2-е изд., доп. – К.: Политиздат Украины, 1985. – 120 с.
27. Бюллетень IV сессии ВЦИК 9-го созыва 1922 г. – № 1. – С. 23–30; № 8. – С. 1–6.
28. Валуйська М.Ю. Кримінологічна характеристика особистості злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах обставинах: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08. – Харків, 2002. – 20 с.
29. Ветров Н.И. Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов. – М., 1999. – 415 с.
30. Винер Н. Кибернетика. – М., 1983. – 270 с.
31. Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Ответственность за корыстные посягательства на социалистическую собственность. – М.: “Юрид. лит.”, 1986. – 221 с.
32. Волженкин Б.В. Экономические преступления. – СПб.: Издательство “Юридический центр. Пресс”, 1999. – 312 с.
33. Волобуєв А. Характеристика предмета розкрадання та умов вчинення злочинів у сфері підприємництва // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л. Регульський. – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2000. – С. 168–172.
34. Воробей П.А. Загальне визначення кримінально-правового режиму предметів злочину // Іменем Закону. – 1997. – 21 лютого. – С. 13.
35. Ворошилин Е. Предмет преступления при мошенничестве // Соц. Законность. – 1976. – № 9. – С. 60.
36. Гавриш С.Б. Основні питання відповідальності за злочини проти природного середовища (проблеми теорії та розвитку кримінального законодавства України): Автореф. дис… доктора юрид. наук (12.00.08) / Українська державна юридична академія. – Харків, 1994. – 38 с.
37. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины: Проблемы теории и развитие законодательства. – Х., 1994. – 640 с.
38. Гавриш С.Б. Экономические преступления: квалификация и методика расследования. – Х., 1994. – 380 с.
39. Галахова А.В. Вопросы учения о преступлении в практике и руководящих постановлениях пленумов Верховных судов СССР и РСФСР. Учебное пособие. – М., 1979. – 71 с.
40. Гасанов Э.Г. Борьба с наркотической преступностью: Международный и сравнительно-правовой аспекты. – М., 2000. – 209 с.
41. Гасанов Э.Г. Наркотизм: тенденции и меры преодоления (на материалах Азербайджанской Республики). – М., 1997. – 272 с.
42. Гасанов Э.Г. Уголовно-правовые и криминологические проблемы борьбы с преступлениями, связанными с наркотиками (антинаркотизм). – Одесса: Астропринт, 1998. – 400 с.
43. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. – 316 с.
44. Гвоздик О.И. Логика. Учебное пособие для вузов МВД / МВД Украины: УАВД. – Киев, 1993. – 256 с.
45. Геґель Ґ.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
46. Гегель Г. Философская препедевтика. – М., 1927. – 387 с.
47. Гельфанд И.А. Уголовная ответственность за взяточничество. – Киев, 1963. – 28 с.
48. Гельфер М.А. Некоторые вопросы общего учения об обьекте преступления в советском уголовном праве // Ученые записки ВЮЗИ. – Вып. 7. – М., 1959. – С. 39–59.
49. Гельфер М.А. Объект преступления. Советское уголовное право. Часть Общая. – Вып. 5. – М., 1960. – 437 с.
50. Гельфер М.А. Основные вопросы Общей части уголовного права зарубежных социалистических государств. Учебное пособие. – М., 1972. – 108 с.
51. Гельфер М.А. Основные черты уголовного права федеративной народной республики Югославии. – М.: Госюриздат, 1956. – 53 с.
52. Гельфер М.А. Уголовное право зарубежных социалистических государств. Учебное пособие. – М., 1973. – 144 с.
53. Гельфер М.А. Уголовное право Чехословацкой республики (Основные положения). – М.: Госюриздат, 1955. – 272 с.
54. Герцензон А.А. Квалификация преступлений. – М., 1947. – 96 с.
55. Герцензон А.А. Уголовное право. Общая часть. – М., 1948. – 291 с.
56. Глистин В.К. Категория интереса и проблема объекта преступления // Вестник ЛГУ. Экономика, Философия, Право. – 1980. – № 5. – Вып. 1. – С. 91–99.
57. Глистин В.К. Общее учение об объекте преступления: Автореф. дис… доктора юрид. наук: 12.00.08. – Л., 1981. – 30 с.
58. Глистин В.К. Общественные отношения как объект преступления по советскому уголовному праву // Правоведение. Изд-во Ленинградского ун-та. – 1966. – № 2. – С. 87–94.
59. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). – Л., 1979. – 127 с.
60. Глушков В.А. Ответственность за преступления в области здравоохранения. – Киев : Вища шк., 1987. – 198 с.
61. Горелик А.С., Шишко И.В., Хрупина Г.Н. Преступления в сфере экономической деятельности и против интересов службы в коммерческих и иных организациях. – Красноярск: Изд-во КГУ, 1998. – 183 с.
62. Грищук В.К. Вбивство через необережність за Кримінальним кодексом України 2001 року // Вісник Львівського ун-ту. – Львів, 2003. – Вип. 38. – С. 405–417.
63. Грищук В. К. Загальний, родовий та безпосередні основні об’єкти злочинів проти життя і здоров’я людини // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л. Регульський. – Львів, 2002. – С. 77–88.
64. Грищук В. К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії, методології та теорії: Дис...д-ра юрид.наук: 12.00.08 / Київський державний ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 1992. — 438 л.
65. Гуторова Н.А. Уголовное право Украины: Особенная часть: Конспект лекций. – Харьков, 1999. – 207 с.
66. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Харків: Вид-во нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
67. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – Москва: «Юридическая литература», 1975. – 184 с.
68. Демидов Ю.А. Человек – объект уголовно-правовой охраны // Сов. гос. и право. – 1972. – № 2. – С. 106–110.
69. Денисов С.Ф. Об’єкт злочинів проти громадської моралі // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики: Збірник наукових праць. – Вип. 3, Запоріжжя, 1997. – С. 62–65.
70. Джужа О.М., Моісеєв Є.М. Проблеми потерпілого від злочину: (криміналогічні та психологічні аспекти): Навч. посібник / МВС України; УАВС. – К., 1994. – 51 с.
71. Дробницкий О.Г. Мир оживших предметов. – М., 1967. – 351 с.
72. Дроздов А.В. Человек и общественные отношения.–ЛГУ,1966.– 65 с.
73. Дружинин И.Н. Об объекте преступлений, связанных с противоправным обращением с наркотическими веществами // Проблемы правоведения. – К., 1979. – № 40. – С. 87–93.
74. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии: Учебник для вузов. – М.: Юристь, 1996. – 628 с.
75. Жариков Н.М., Морозов Г.В., Хритинин Д.Ф. Судебная психиатрия. Учебник для вузов. Под общей редакцией академика Российской академии медицинских наук Г.В. Морозова. – М.: НОРМА, 1997. – 432 с.
76. Жеребкин В.Е. Логика. – Харьков, 1968. – 253 с.
77. Жеребкин В.Е. Логическая структура состава преступления (текст лекции). Харьков, 1974. – 28 с.
78. Загальна теорія держави і права / За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
79. Загородников Н.И. Новое в уголовном законодательстве: Общая часть (1977 – 1984). Уч. пос. – М., 1984. – 143 с.
80. Загородников Н.И. Объект преступления и проблема совершенствования уголовного законодательства // Актуальные проблемы уголовного права. – М., 1988. – С. 23–30.
81. Загородников Н.И. Понятие объекта преступления в советском уголовном праве // Труды ВЮА. – Вып. ХІІІ. – М., 1951. – С.44–50.
82. Загородников Н.И. Советское уголовное право. Общая и Особенная части. – М.: Юрид. лит., 1975. – 568 с.
83. Закони України. – К., 1996. – Т. 1.
84. Закони України. – К., 1996. – Т. 4.
85. Законодательство Древней Руси. – М., 1984. – Т. 1. – 680 с.
86. Закон о судоустройстве СССР, союзных и автономных республик от 16 авг. 1938 г. – М., 1948.
87. Замосковцев П.В. О многообъектности преступных посягательств. – В кн.: Проблемы борьбы с преступностью. – Омск, 1978. – С. 3–16.
88. Замосковцев П.В. Проблема объекта уголовно-правовой охраны в свете марсксистско-ленинской теории ценностей: Автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1973. – 16 с.
89. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – Харків., 2000. – 448 с.
90. Звечаровский И.Э. Современное уголовное право России: понятие, принципы, политика. – СПб., 2001. – 100 с.
91. Зелінський А.Ф., Коржанський М.Й. Корислива злочинна діяльність. — К. : Генеза, 1998. — 139 с.
92. Землюков С.В. Типы вредных результатов преступного действия // Актуальные проблемы правоведения в современный период. – Томск, 1991. – С. 148–150.
93. Егоров В.С. Понятие состава преступления в уголовном праве: Учебное пособие. – М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО “МОДЭК”, 2001. – 80 с.
94. Иногамова-Хегай Л.В. Понятие конкуренции уголовно-правовых норм // Известия вузов. Правоведение. – 2001. – № 2. – С. 133–146.
95. Каиржанов Е.К. Интересы трудящихся и уголовный закон. Проблемы объекта преступления. – Алма-Ата, 1973. – 180 с.
96. Каиржанов Е.К. Категория «интерес» и ее уголовноправовое значение // Труды Карагандинской ВШ МВД СССР (Проблемы совершенствования руководства органами МВД и укрепления социалистической законности в их деятельности). – Вып. 2. – Караганда, 1975. – С. 47–57.
97. Каиржанов Е.К. Основные теоретические проблемы объекта уголовно-правовой охраны в СССР: Автореф. дис… доктора юрид. наук: 12.00.08. – Киев, 1975. – 46 с.
98. Калмыков П.Д. Учебник уголовного права. Часть общая. – СПб., 1866. – 728 с.
99. Калугин В.Ю. Преступления против мира, безопасности человечества и военные преступления: уголовно-правовой анализ. – Мн.: Тесей, 2002. – 144 с.
100. Карчевський М.В. Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж: Монографія / МВС України, Луг. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – 144 с.
101. Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву. – М., 1952. – 96 с.
102. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства. Часть общая. – Киев, 1891. – 1230 с.
103. Классификация преступлений и ее значение для деятельности органов внутренних дел. Учебное пособие. – М., 1983. – 84 с.
104. Кобзева Е.В. Оценочные признаки в уголовном законе: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08. – Саратов, 2002. – 31 с.
105. Ковтун Н.Н. О понятии объекта уголовно-правовых отношений // Совершенствование деятельности ОВД в условиях решительного усиления борьбы с преступностью. – М., 1990. – С. 39–44.
106. Козаченко И.Я. Структура объекта в преступлениях против личности // Уголовное право в борьбе с преступностью. – Свердловск, 1987. – С. 62–67.
107. Козаченко А.В., Мирошниченко Н.А. Предмет наркотизма. – Николаев-Одесса, 1999. – 58 с.
108. Колошин В. Логічна структура норми права (деякі практичні аспекти) // Право України. – 1995. – № 7. – С. 44–46.
109. Коняхин В.П. Теоретические основы построения Общей части российского уголовного права / Предисловие профессора, доктора юридических наук А.В. Наумова. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 348 с.
110. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге. – К.: Атіка, 2002. – 640 с.
111. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навч.посібник. — 2 вид. — К. : Атіка, 2002. — 640 с.
112. Коржанский Н.И. Квалификация преступлений при конкуренции непосредственных объектов посягательства // Сов. юстиция. – 1972. – № 21. – С. 20–21.
113. Коржанский Н.И. Квалификация преступлений при ошибке в объекте и предмете посягательства // Сов. юстиция. – 1974. – № 5. – С. 22–23.
114. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
115. Коржанский Н.И. Непонятие непосредственного объекта преступления // Сов. госуд. и право. – 1978. – № 1. – С. 84–88.
116. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К.: ТОВ «Генеза». – 1999. – 208 с.
117. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. — К. : Атіка, 2001. — 656 с.
118. Коржанський М.Й. Об’єкт і предмет злочину. Лекція. – К. – 1997. – 112 с.
119. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М., 1980. – 248 с.
120. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны в СССР: Автореф. дис… доктора юрид. наук (12.00.08) / Всесоюз. науч.-исслед. ин-т МВД СССР. – М., 1981. – 35 с.
121. Коржанский Н.И. Объект посягательства и квалификация преступлений. Учебное пособие. – Волгоград, 1976. – 120 с.
122. Коржанский Н.И. Объект посягательства и квалификация преступлений с учетом признаков объекта // Сов. госуд. и право. – 1985. – № 5. – С. 81–87.
123. Коржанський М.Й. Популярний коментар Кримінального кодексу України. — К. : Наукова думка, 1997. — 695 с.
124. Коржанский Н.И. Предмет преступления (понятие, виды и значение для квалификации). Учебное пособие. – Волгоград, 1976. – 56 с.
125. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна. Курс лекцій. – К., 1996. – 336 с.
126. Короленко М.П. Кваліфікація і класифікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2002. – 20 с.
127. Котовенко О.М. Кримінальна відповідальність за пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2002. – 20 с.
128. Котовенко О.М. Кримінальна відповідальність за пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- і нафтопродуктопроводів: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2002. – 151 с.
129. Кравцов С.Ф. Проблема предмета преступления в советском уголовном праве. – В кн.: Вопросы теории и практики борьбы с преступностью. – Л., 1974. – С. 29–37.
130. Кравченко О. Деякі міркування з приводу законопроекту про відповідальність за контрабанду та порушення митних правил // Право України. – 2000. – № 5. – С. 75–78.
131. Красиков А.Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве. – Саратов, 1976. – 240 с.
132. Кривуля А.М. Диалектика общественных отношений и человеческой деятельности. – Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьковском гос. ун-те, 1988. – 161 с.
133. Кригер Г.А. К вопросу о понятии объекта преступления в советском уголовном праве // Вестник московского университета. – №1. – М., 1955. – С. 111–123.
134. Кригер Г.А. Советское уголовное право. Общая часть: Уч. пос. для Вузов по спец. «Правоведение» – 2-е изд. – МГУ, 1988. – 367 с.
135. Кримінальні кодекси України 2001 та 1960 років: порівняльні таблиці / Упорядники: Є.В. Фесенко, Я.Є. Фесенко. – К.: Істина, 2001. – 272 с.
136. Кравцов С. Ф. Предмет преступления: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. / ЛГУ им. А.А. Жданова. – Л., 1976. – 19 с.
137. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – К., 1997. – 512 с.
138. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / П.П. Андрушко, В.О. Беньківський, П.С. Матишевський та ін. (ред.); Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Юридичний факультет. Стер. вид. – К., 2000. – 506 с.
139. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для вузів і фак. / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Харків: Право, 1997. – 368 с.
140. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ–Харків: Юрінком Інтер–Право, 2001. – 416 с.
141. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю.; Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
142. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та інші; За ред. професорів П.С. Матишевського, С.С. Яценка, доцента П.П. Андрушка. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
143. Кримінальне право України. Посібник для курсантів та студентів юридичних учбових закладів. – Київ, 1995. – 456 с.
144. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М., 1960. – 244 с.
145. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: «Юристь»., 2001. – 304 с.
146. Кудрявцев В.Н. О соотношении предмета и объекта преступления по советскому уголовному праву // Труды военно-юридической академии. – Вып. 13. – 1951. – С. 48.
147. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. – М., 1977. – 168 с.
148. Кузнєцов В.В. “Електронна” картка як предмет крадіжки // Науковий вісник Дніпропетровського інституту МВС України. – №2 (2). – 2000. – С. 188–194.
149. Кузнєцов В. Комп’ютерна інформація як предмет крадіжки // Право України. – 1999. – № 7. – С. 85–88.
150. Кузнєцов В. Комп’ютерна крадіжка: що розуміти під предметом злочину // Право України. – 1999. – №7. – С. 74–76.
151. Кузнецов В.В. Кримінально-правові норми про відповідальність за крадіжку як інститут кримінального законодавства: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2000. – 20 с.
152. Кузнецова Н.Ф., Куринов Б.А. Советское уголовное право. Часть Особенная. – М.: Знание, 1972. – 78 с.
153. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 184 с.
154. Курс советского уголовного права. Часть Общая, Т. І. – Изд-во ЛГУ. – 1968. – 646 с.
155. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов. Под ред. проф. Н.Ф. Кузнецовой, доц. И.М. Тяжковой. – М.: «Зерцало», 2002. – 624 с.
156. Лащук Є.В. Висвітлення предмета злочину у постановах Пленуму Верховного Суду України // Актуальні проблеми політики. – № 4. – Одеса, 2001. – С. 443–447.
157. Лащук Є.В. До питання про “безпредметні” злочини // Держава і право: збірник наукових праць. – Випуск 8. – Київ, 2000. – С. 372–379.
158. Лащук Є. Інформація з обмеженим доступом як предмет злочину // Право України. – №3. – К., 2001. – С. 75–78.
159. Лащук Є.В. Класифікація предметів