ЕМОЦІЙНИЙ СТАН ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН, ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ВСТУП .............................................................................................................................
РОЗДІЛ 1. Правова природа емоційного стану особи,
яка вчинила злочин ..................................................................................
1.1. Ґенеза кримінального законодавства
про емоційний стан особи, яка вчинила злочин ..............................................
1.2. Емоційний стан як психологічна категорія та факультативна
ознака суб’єктивної сторони складу злочину ……………………………….
1.3. Поняття емоційного стану особи, яка вчинила злочин ...................................
1.4. Структура та види емоційного стану особи, яка вчинила злочин ...............
Висновки до першого розділу……………………………………….………………..
РОЗДІЛ 2. Відображення емоційного стану особи в інститутах та
нормах Загальної частини кримінального права України …........
2.1. Взаємовідношення та взаємодія
емоційного стану особи з іншими ознаками складу злочину .........................
2.2. Емоційний стан особи та проблема
обмеженої осудності і спеціальної неосудності ..............................................
2.3. Емоційний стан особи та обставини,
що виключають злочинність діяння ..................................................................
2.4. Емоційний стан особи та індивідуалізація
призначення кримінального покарання .........................................................
Висновки до другого розділу ………………………………………………………
РОЗДІЛ 3. Врахування емоційного стану особи, при встановленні
кримінальної відповідальності за окремі види злочинів ..................
3.1. Загальнотеоретичні питання врахування емоційного стану особи при
встановленні кримінальної відповідальності за окремі види злочинів .........
3.2. Врахування емоційного стану особи при встановленні
кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров’я ............
3.3. Розмежування злочинів, вчинених у стані сильного
душевного хвилювання, від деяких суміжних складів злочинів .................
Висновки до третього розділу……………………………………………….………..
ВИСНОВКИ ....................................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................................
ДОДАТКИ .....................................................................................................................
Додаток А. Результати анкетування працівників органів досудового слідства, прокуратури і суду з приводу емоційного стану особи, що вчинила злочин за кримінальним законодавством України…………. …………
Додаток Б. Анкета вивчення кримінальних справ, скоєних в стані сильного
душевного хвилювання………………………………………………….
Додаток В. Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження
викладача кафедри кримінального права та правосуддя ЗНУ
Шеховцової Лілії Ігорівни……………………………………………….
ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап розбудови в Україні правової держави вимагає глибокого аналізу важливих проблем кримінально-правової науки, в першу чергу розробки науково обґрунтованих рекомендацій по вдосконаленню чинного кримінального законодавства та практики його застосування. В науці кримінального права загальновизнаним є положення, згідно якого невід’ємним елементом складу злочину є його суб’єктивна сторона, основною ознакою якої виступає вина. Але, якщо проблематика вини досить глибоко досліджена у вітчизняній кримінально-правовій науці, питанням мотиву і мети – приділялось менше уваги, то така ознака суб’єктивної сторони складу злочину, як емоційний стан особи залишається практично невивченою. Окрім того, кримінально-правове значення емоційного стану особи в науці дещо недооцінюється, обмежуючись переважно сильним душевним хвилюванням (афектом). Насправді проблема емоційного стану особи тісно пов’язана із багатьма інститутами та нормами як Загальної, так і Особливої частин кримінального права: осудністю, обставинами, що виключають злочинність діяння, призначенням покарання тощо.
Науково обґрунтований підхід до поняття емоційного стану особи, що вчинила злочин (стосовно емоцій, що супроводжують процес підготовки і вчинення злочину, визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння) в комплексі із виною, мотивами і метою злочину як ознаками суб’єктивної сторони складу злочину є необхідною умовою послідовної реалізації в кримінальному праві принципу суб'єктивного інкримінування.
У вітчизняному кримінальному праві протягом тривалого часу законодавець надає різне кримінально-правове значення емоційним станам особи, які впливають на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Це кримінально-правове значення здебільшого проявляється в тому, що емоційні стани, які зменшують здатність особи усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними, враховуються як обставина, що пом’якшує кримінальну відповідальність особи і на рівні її диференціації, і на рівні її індивідуалізації.
В КК України відсутнє будь-яке нормативне визначення поняття емоційного стану особи. Чинний КК України зберіг властиве і радянському кримінальному законодавству використання різних термінів для позначення юридично значущого емоційного стану. Так, у п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України йдеться просто про “сильне душевне хвилювання”, так само як і у ч. 4 ст. 36 та ч. 3 ст. 39, в той час як у ст.ст. 116 та 123 КК України йдеться про “сильне душевне хвилювання, що раптово виникло”. Відсутність однакового розуміння розглянутого психологічного поняття можна зустріти також й в інших нормативно-правових документах. В них згадується "сильне душевне хвилювання", " сильне душевне хвилювання, що раптово виникло", "фізіологічний афект", "афект", "патологічний афект" і вони розглядаються як тотожні. Спостерігається відсутність єдності до визначення сутності емоційного стану особи як в правозастосовчій діяльності, так і в кримінально-правій науці, що призводить до численних помилок органів дізнання, досудового слідства та суду.
У правовій літературі деякі проблеми емоційного стану особи розглядались у роботах Ю.М. Антоняна, М.К. Аніянца, М.І. Бажанова, А.В. Байлова, В.М. Бурдіна, О.В. Бурка, С.В. Бородіна, Р.В. Вереши, В.К. Грищука, Н.О. Гуторової, П.С. Дагеля, М.І. Дубініної, М.І. Загородникова, А.Ф. Зелінського, Т.В. Кондрашової, Д.П. Котова, Г.А. Крігера, В.М. Кудрявцева, В.І. Ляпунова, В.В. Лєня, В.В. Лунєєва, М.В. Лисака, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.А. Мисливого, А.А. Музики, Л.А. Остапенко, О.М. Попова, І.П. Портнова, Ш.Р. Раджабова, А.В. Савченко, Б.С. Сидорова, В.В. Сташиса, В.І. Ткаченка, С.А. Тарарухіна, Т.Г. Шавгулідзе, С.Д. Шапченка, М.Д. Шаргородського, Н.М. Ярмиша, С.С. Яценка та ін.
Однак, незважаючи на позитивну роль цих досліджень, в яких містяться науково обґрунтовані та практично корисні висновки, є ряд аспектів, що залишаються дискусійними, деякі судження, що були висловлені в цих роботах, потребують додаткового аналізу, а сформульовані теоретичні положення є спірними та потребують більш поглибленої аргументації з позиції кримінального права, кримінології та психології.
На сьогодні кримінально-правова наука все ще не має у своєму розпорядженні комплексного дослідження, яке б давало цілісне уявлення про емоційний стан особи, як факультативну ознаку суб’єктивної сторони складу злочину. Більш детального вивчення потребують питання визначення поняття емоційного стану особи, його сутності, місця в системі ознак складу злочину, взаємодії емоційного стану особи з іншими ознаками складу злочину, розмежування понять „сильне душевне хвилювання” та „афект”, визначення видів емоційного стану особи, питання впливу емоційного стану особи на інститути та норми Загальної частини кримінального права України, впливу емоційного стану особи на кримінальну відповідальність за окремі види злочинів. Отже, враховуючи складність, недостатню вивченість та важливе значення для кримінального права емоційного стану особи як факультативної ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, на сучасному етапі назріла нагальна потреба у комплексному вивченні та аналізі цієї ознаки. Зазначені проблеми є малодослідженими в Україні й у такому аспекті вивчаються вперше.
Таким чином, беззаперечною є актуальність аналізу проблематики емоційного стану особи як важливого завдання кримінально-правової науки на сьогодні. Розробка цих питань має значення як для теорії, так і для правозастосовчої практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях щодо розробки теоретичних проблем розвитку вітчизняного законодавства і наукового забезпечення законодавчого процесу в Україні, затверджених постановою Президії Національної академії наук України від 5 листопада 2003 року № 272 (п. 3.1.). Воно виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького національного університету у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., в межах наукової теми кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького національного університету, затверджене на засіданні Науково-технічної ради Запорізького національного університету (протокол № 6 від 15 січня 2003 року).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення комплексного кримінально-правового теоретичного аналізу поняття, змісту, специфічних особливостей та значення емоційного стану особи, яка вчинила злочин, в кримінальному праві України, і формулювання на підставі цього пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування.
Для досягнення цієї мети перед дослідженням поставлені такі завдання:
- обґрунтувати актуальність і важливість для кримінально-правової науки розгляду питань емоційного стану особи та його значення для правозастосовчої діяльності;
- визначити стан наукової розробки проблем емоційного стану особи, яка вчинила злочин, в кримінально-правовій доктрині;
- розглянути методологію теорій емоційного стану, поширених в радянській, російській і українській психологічній науці та визначити базову теорію емоційного стану для нашого дослідження;
- з’ясувати місце емоційного стану особи в системі ознак суб’єктивної сторони складу злочину, а також особливостей встановлення емоційного стану особи в процесі кваліфікації злочинів;
- визначити поняття та сутність кожного виду емоційного стану особи;
- провести узагальнення судової практики з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за злочини, вчинені в стані сильного душевного хвилювання;
- дослідити відображення емоційного стану особи в інститутах та нормах Загальної частини кримінального права України;
- проаналізувати вплив емоційного стану особи на кримінальну відповідальність за окремі види злочинів;
- сформулювати пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства України.
Об’єктом дослідження є емоційний стан особи як факультативна ознака суб’єктивної сторони складу злочину.
Предметом дослідження є теорії емоційного стану особи, поширені у національній та зарубіжній кримінально-правовій доктрині; чинне кримінальне законодавство України, яке встановлює відповідальність за злочини, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, практика його застосування; кримінальне законодавство зарубіжних країн і система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.
Методи дослідження. Методологічною основою монографічного дослідження стали такі загально наукові та спеціально наукові методи пізнання, як діалектичний метод, метод системно-структурного аналізу, історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-логічний, конкретно-соціологічний і статистичний. Всі методи дослідження використовувались у взаємозв’язку та взаємозалежності, що в кінцевому рахунку забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність дослідження, коректність, несуперечливість та істинність наукових результатів. Так, діалектичний, порівняльно-правовий, історико-правовий та формально-логічний методи застосовувались для з’ясування сутності емоційного стану особи в кримінальному праві. Дослідження окремих видів емоційного стану особи, зокрема їх поняття, структура, функціональне призначення та вплив на інститути та норми Загальної і Особливої частин кримінального права здійснювалося із застосуванням логічного і статистичного методів, а також методу системно-структурного аналізу. Формально-логічний метод використовувався при аналізі тексту статей КК України і тлумаченні окремих його норм. Порівняльно-правовий та історико-правовий метод використані при дослідженні генезису теорій емоційного стану особи, а також порівнянні поглядів українських та зарубіжних науковців на проблему емоційності в кримінальному праві. Системно-структурний аналіз використовувався при аналізі місця емоційного стану особи в системі ознак суб’єктивної сторони складу злочину, а також особливостях встановлення при кваліфікації різних категорій злочинів. Конкретно-соціологічний метод використаний в процесі проведення анкетування, а також при узагальненні матеріалів вивчених кримінальних справ.
Теоретичну основу дисертації склали наукові праці з загальної теорії права, кримінального права, кримінально-процесуального права. Під час дослідження використані також результати наукових досліджень у галузях філософії, психології, логіки, кримінального-виконавчого права, кримінології, судової психології тощо.
Емпіричну основу дослідження становлять дані, отримані при аналізі матеріалів 136 кримінальних справ, розглянутих судами Запорізької, Дніпропетровської, Харківської та Донецької областей, матеріали опублікованої судової практики, статистичні звіти й довідки Головного управління МВС України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, а також результати анкетування 102 суддів та слідчих.
Нормативну основу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, постанови та роз’яснення Пленумів Верховного суду України, Верховного суду СРСР та Верховного суду РФ по справам, що мають пряме або непряме відношення до досліджуваної проблеми, кримінальні кодекси країн СНД та інших зарубіжних країн, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України та країн СНД.
Наукова новизна проведеного дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням проблеми емоційного стану особи, яка вчинила злочин, за кримінальним законодавством України. Науковою новизною відзначаються наступні положення:
вперше:
• сформульоване авторське визначення емоційного стану особи, що вчинила злочин, як особливого юридично значущого психологічного стану особи, який впливаючи на її волю і свідомість, взаємодіє із ознаками складу злочину (насамперед суб'єктивною стороною), і визначає особливості кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, а також впливає на вирішення питань, пов'язаних із індивідуалізацією покарання;
• обґрунтовано найбільш важливі ознаки емоційного стану особи;
• визначено, що особливості емоційного стану особи мають суттєве значення для адекватної кримінально-правової оцінки: а) проблем, пов’язаних із суб’єктом злочину, в першу чергу обмеженої та спеціальної осудності; б) обставин, що виключають злочинність діяння; в) обставин, які пом’якшують покарання;
• визначено, що видами емоційного стану особи можуть бути емоційне збудження, емоційна напруга, стрес, фрустрація, сильне душевне хвилювання, афект;
• запропоновано положення про те, що у загальній частині КК України необхідно залишити поняття "сильне душевне хвилювання" як один з емоційних станів людини, та п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України de lege ferenda cлід викласти в такій редакції: “вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання або у стані іншого психоемоційного збудження, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого”;
• запропоновано в статтях 116 й 123 КК України термін "сильне душевне хвилювання, що раптово виникло ", замінити на термін "афект";
• запропоновано для вирішення проблеми так званої спеціальної (професійної) осудності/неосудності доповнити КК України статтею 25-1 „Невинне заподіяння шкоди”;
• запропоновано внести деякі зміни та доповнення до ст. ст. 38, 116 та 123 КК України.
набули подальшого розвитку:
• твердження про те, що розрив у часі між неправомірними діями потерпілого й реалізацією умислу на вбивство або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень може мати місце і в тих випадках, коли цей розрив зумовлено накопиченням негативних емоцій з боку винного, який перебуває у стані афекту;
• положення, згідно якого за заподіяння легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження або спричинення побоїв у стані афекту кримінальна відповідальність не настає;
• твердження про те, що взаємна згода на вирішення конфлікту шляхом обміну ударами, тобто бійкою, виключає виникнення стану сильного душевного хвилювання, а тому дії винного не можуть бути кваліфіковані за ст. 116 або 123 КК України;
• положення щодо розмежування умисного вбивства, вчиненого в стані афекту від умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
підтримується позиція та знаходить новий розвиток положення, що поняття „сильне душевне хвилювання” і „афект” не тотожні. Поняття „сильне душевне хвилювання” відбиває кількісну характеристику емоційної реакції й має оціночний характер. Афект же – це емоційний процес, що має свою специфіку й динаміку і є якісно відмінним від будь-якого душевного хвилювання, у тому числі й сильного. Ці поняття співвідносяться як загальне і часткове.
Практичне значення одержаних результатів:
1) в науково-дослідній діяльності - одержані наукові результати можуть використовуватися в подальших наукових розробках всього комплексу проблем емоційності в юридичних науках взагалі та в кримінальному праві зокрема;
2) в правотворчій діяльності – пропозиції, викладені в роботі можуть бути використані з метою вдосконалення кримінального законодавства України;
3) в правозастосовчій діяльності – положення дисертаційного дослідження можуть використовуватися при розв’язанні конкретних проблем кваліфікації злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК України, у слідчо-прокурорській і судовій практиці;
4) в навчальному процесі - положення дисертаційного дослідження можуть бути використані під час підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, в науково-дослідній діяльності викладачів та студентів. Результати цього дослідження впроваджені у навчальний процес Запорізького національного університету.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького національного університету.
Основні положення дисертації доповідалися на науково-практичній конференції студентів, аспірантів та викладачів „Дні науки в ЗНУ” (Запоріжжя, 2005); міжнародних науково-практичних конференціях „Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, 2004, 2005, 2006); „Актуальні проблеми протидії незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах” (м. Дніпропетровськ, 2005); „Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми” (м. Донецьк, 2006).
Матеріали дисертації використовуються у навчальному процесі юридичного факультету Запорізького національного університету при викладанні курсу “Кримінальне право ч. Загальна”.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у восьми наукових статтях, п`ять з яких опубліковані у виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України з юридичних наук, та трьох тезах в збірниках матеріалів конференцій, на яких доповідалися результати дослідження.
Структура роботи обумовлена метою, завданнями та предметом дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що поєднують одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (361 найменування) та додатків. Повний обсяг дисертації складає 250 сторінок, обсяг основного тексту – 205 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертації вирішена певна наукова проблема: на підставі комплексного дослідження визначене поняття, сутність та місце емоційного стану особи, яка вчинила злочин, в кримінальному законодавстві України. Серед висновків за темою дослідження як основні можна виділити наступні:
1. Емоційний стан особи, яка вчинила злочин - це особливий юридично значущий психологічний стан особи, який впливаючи на її волю і свідомість, взаємодіє із ознаками складу злочину (насамперед суб'єктивною стороною), і визначає таким чином особливості кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, а також впливає на вирішення питань, пов'язаних із індивідуалізацією покарання.
2. Аналіз історії розвитку кримінального законодавства про емоційний стан винної особи дозволяє виокремити такі його періоди: 1) період Київської Русі; 2) період польсько-литовського панування та козацька доба; 3) період ХVІІ – ХVІІІ ст.ст.; 4) період ХІХ – початку ХХ ст.ст.; 5) радянський період. Кожен із цих періодів має свої історичні та правові особливості, які відповідним чином відображалися на документах, що містили кримінально-правові норми.
3. Емоція - це особливий клас психічних процесів і станів, що виконують функцію регулювання поведінки та активності суб’єкта шляхом визначення значущості зовнішніх та внутрішніх ситуацій для здійснення його життєдіяльності.
4. Базовою теорією емоційного стану особи, що використовується в нашому дослідженні, є теорія диференціальних емоцій К. Ізарда.
5. Будучи основою емоційного стану особи, для емоцій характерні: а) чітко виражена інтенсивність; б) обмежена тривалість; в) гарна усвідомленість причини її появи; г) зв'язок з конкретним об'єктом, обставиною; д) полярність.
6. Кримінально-правове значення мають лише емоції суб’єкта, які існували саме під час вчинення злочину. Емоції, які виникають у винної особи вже після вчинення злочину, не є ознакою суб’єктивної сторони складу злочину і тому не впливають на кваліфікацію вчиненого, але можуть мати самостійне кримінально-правове значення (наприклад, діяльне та щире каяття, обумовлені жалем з приводу вчиненого злочину), і в цьому аспекті можуть бути враховані при звільненні від покарання.
7. Найбільш важливими ознаками емоційного стану особи є наступні: а) особливий стан особи, що має одночасно як психологічний, так і кримінально-правовий характер; б) факультативна ознака суб'єктивної сторони злочину, що прямо впливає на кваліфікацію вчиненого особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого конкретною статтею Особливої частини КК України, або враховується при індивідуалізації покарання винному; в) впливає на волю і свідомість особи, визначаючи особливості суб'єктивних та об'єктивних ознак складу злочину; г) найбільшою мірою проявляється при вчиненні умисних імпульсивних злочинів, а також деяких видів необережних діянь; ґ) має значення для ґрунтовного та правильного вирішення питань Загальної та Особливої частини кримінального права.
8. Особливості емоційного стану особи мають суттєве значення для кримінально-правової оцінки:
- проблем, пов’язаних із суб’єктом злочину, в першу чергу обмеженої та спеціальної осудності;
- обставин, що виключають злочинність діяння;
- обставин, які пом’якшують покарання.
9. Види емоційного стану особи: а) афект; б) стрес; в) фрустрація; г) емоційне збудження; ґ) емоційна напруга.
10. Із усіх існуючих емоційних станів особи найбільш значимим, який впливає на визначення кримінальної відповідальності за окремі види злочинів, є стан сильного душевного хвилювання.
11. Поняття „сильне душевне хвилювання” і „афект” не тотожні. Поняття „сильне душевне хвилювання” відбиває кількісну характеристику емоційної реакції й має оціночний характер. Афект же – це емоційний процес, що має свою специфіку й динаміку і є якісно відмінним від будь-якого душевного хвилювання, у тому числі й сильного. Ці поняття співвідносяться як загальне і часткове. До сильного душевного хвилювання відносять не тільки різного роду афекти, а й інші емоційні стани, які виникли в результаті провокуючих дій з боку потерпілого і які не досягають стану афекту.
На підставі цього пропонується:
- у Загальній частині КК України необхідно залишити поняття "сильне душевне хвилювання" як один з емоційних станів людини, та п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України de lege ferenda cлід викласти в такій редакції: “вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання або у стані іншого психоемоційного збудження, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого”;
- в статтях 116 й 123 КК України термін "сильне душевне хвилювання, що раптово виникло ", замінити на термін "афект".
12. Обов'язковою умовою діянь, вчинених у стані афекту, є обстановка його здійснення, що полягає в неправомірній поведінці потерпілого - це протизаконне насильство, систематичне знущання та тяжка образа з боку потерпілого.
Під насильством стосовно досліджуваних злочинів слід розуміти протизаконний вплив на людину, який здійснюється поза (або проти) її волі і який здатен спровокувати таким насильством афективний стан у винного.
Поняття протизаконне насильство повинне містити в собі не тільки кримінально-протиправні діяння, але й діяння, визнані протиправними будь-якою галуззю права.
Під поняттям „систематичне знущання” у розумінні ст. 116 КК України слід розуміти вчинення певних дій, що мають багаторазовий (три і більше епізодів) характер та супроводжуються умисним заподіянням потерпілому психічних або моральних страждань із приниженням людської гідності незалежно від форми їх здійснення.
Знущання може виявлятися в будь-якій формі: цинічній, грубій або надто ввічливій. Головним є те, що знущання завжди повинно супроводжуватися умисним заподіянням потерпілому психічних або моральних страждань із приниженням людської гідності.
Тяжка образа – це умисне грубе приниження честі і гідності суб’єкта, яке може бути вчинене у будь-якій формі – усно, письмово, дією. До тяжкої образи можна віднести також явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує честь і гідність суб’єкта або його близьких. Важливе значення для оцінки образи як такої, що є тяжкою, мають емоційні особливості суб’єкта, сприйняття ним факту образи.
13. Велике значення для суду й слідства має практичне питання розмежування афективних злочинів від складних видів умисних злочинів.
При цьому вирішальним фактором розмежування зазначених складів є зміст суб'єктивної сторони злочину, тобто ті якісні зміни, що вносить у нього стан фізіологічного афекту, особливо, у зміст і характер прояву спонукань і цілей людської поведінки в цьому стані.
14. За правилами кваліфікації злочинів при конкуренції двох спеціальних норм, одна з яких є нормою з обтяжуючими ознаками, а інша – з пом’якшуючими, дії особи підлягають кваліфікації за нормами з пом’якшуючими ознаками. Отже, у випадку, коли особа вчинила вбивство в стані сильного душевного хвилювання (норма з пом’якшуючою ознакою) двох або більше осіб, малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, або вчинила вбивство з особливою жорстокістю чи повторно, її дії слід кваліфікувати за ст. 116 КК України.
15. При вирішенні питання про юридичну оцінку вбивства, вчиненого в обопільній бійці або сварці, вважаємо, що взаємна згода на вирішення конфлікту шляхом обміну ударами, тобто бійкою, виключає виникнення стану сильного душевного хвилювання, а тому дії винного не можуть бути кваліфіковані за ст. 116 або 123 КК України.
16. Розмежування умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, від умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, необхідно здійснювати на основі сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак. В цьому випадку слід виходити з того, що для злочинів, вчинених в стані сильного душевного хвилювання, характерне спричинення шкоди потерпілому не з метою захисту від посягання. Крім того, для вбивства, передбаченого ст. 116 КК, стан сильного душевного хвилювання, який виник раптово внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, є обов’язковою ознакою, тоді як для вбивства, передбаченого ст.118 КК, він не є обов’язковою ознакою. І зовсім немає ніякого значення, чи був він раптовим.
17. За заподіяння умисного легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження або спричинення побоїв у стані сильного душевного хвилювання кримінальна відповідальність не настає.
18. У дисертаційному дослідженні обґрунтовується низка пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства про емоційний стан особи, яка вчинила злочин. Пропонується:
- КК України, для вирішення проблеми так званої спеціальної (професійної) осудності/неосудності, доповнити статтею 25-1 та викласти її в такій редакції:
ст. 25-1 “Невинне заподіяння шкоди (казус)”.
1. Діяння визнається вчиненим невинно, якщо особа, яка його вчинила, не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати суспільну небезпечність свого діяння або не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків і за обставинами справи не могла їх передбачати”.
2. Діяння визнається вчиненим невинно також і у випадку, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії (бездіяльності), не бажала їх настання, але в силу невідповідності своїх психофізичних якостей екстремальним умовам або нервово-психічним перенавантаженням не могла запобігти їх настанню.
- статтю 38 КК України доповнити ч.3 наступного змісту:
3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.
- в статтях 116 та 123 КК України термін „сильне душевне хвилювання, що раптово виникло” замінити на термін „афект”.
- статтю 116 КК доповнити ч. 2 в такій редакції:
2. Вбивство двох чи більше осіб, вчинене в стані афекту,... –
карається ...”.
- статтю 123 КК доповнити ч. 2 в такій редакції:
2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані афекту, яке спричинило смерть потерпілого,
- карається...”

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аниянц М.К. Ответственность за преступления против жизни по действующему законодательству союзных республик. – М.: Юрид.лит., 1964. – 212 с.
2. Анохин П.К. Системные механизмы высшей нервной деятельности: Изб. тр. - М.: Наука, 1979. – 454 с.
3. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. – М.: Наука, 1987. – 207 с.
4. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. – М.: Наука, 1991. – 248 с.
5. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.
6. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: «Пороги», 1992. – 167 с.
7. Байлов А.В. Кримінальна відповідальність за посягання на життя та здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. – Х.: Національний университет внутрішніх справ, 2004. – 20 с.
8. Байлов А.В. Питання кваліфікації посягань на життя та здоров’я особи, що вчинені в стані сильного душевного хвилювання // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Матеріал. наук.-практ. конф. – Харків. - 22-23 квітня 2004 р. / Редкол.: В.В. Сташис (гол. ред.) та ін. – Х.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 78-81.
9. Баранова Е.А. Необходимая оборона в уголовном законодательстве России и ее отличие от смежных институтов: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - М., 2006. - 21 с.
10. Барышева В. Уголовно-правовое значение «аномального аффекта» // Законность. – 2003. - № 12. – С. 35-36.
11. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х.: Основи, 1991. – 360 с.
12. Бачериков Н.Е., Воронцов М.П., Петрюк П.Т., Цыганенко А.Я. Эмоциональный стресс в этиологии и патогенезе психических и психосоматических заболеваний. — Х.: Основа, 1995. — 275 с.
13. Бернер А.Ф. Учебник уголовного права. Часть общая. – СПб., 1965. – 916 с.
14. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: НПКФ «Консум», 1995. – 104 с.
15. Бородин С.В. Значение субъективной стороны преступлений против жизни и здоровья для их юридической оценки // Актуальные проблемы уголовного права: Сб.ст. – М.: ИГПАН, 1988. – С. 46-54.
16. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. - М.: Юридическая литература, 1977. — 240 с.
17. Бородин С.В. Квалификация убийства по действующему законодательству. - М.: Юридическая литература, 1966. - 252 с.
18. Бородин С.В. Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву. - М.: Юристъ, 1994. – 204 с.
19. Бородин С.В. Преступления против жизни. – СПб.: Юридический центр «Пресс», 2003. – 467 с.
20. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и её основания в советском уголовном праве. – М.: Юридическая литература, 1963. – 275 с.
21. Бурдін В.М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сильного душевного хвилювання: Монографія. – Львів: ПАІС, 2006. – 200 с.
22. Бурдін В.М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 160 с.
23. Бурко О.В. Кримінальна відповідальність за вчинення умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1997. – 18 с.
24. Бюлетень законодавства і юридичної практики України, 1993.— №4. - 351 с.
25. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. - 1987. - № 10. - С. 3-4;
26. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. - 1990. - № 11. - С. 4-5;
27. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. - 1991. - № 6. - С. 7.
28. Бюллетень Верховного Суда РФ. - 1994. - № 6. - С. 6.
29. Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1984. – № 5. – С. 110-114.
30. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер, 2001. – 640 с.
31. Васильев И.А. Роль интеллектуальных эмоций в регуляции мыслительной деятельности // Психологический журнал. - 1998. - №4. - С. 49-60.
32. Васильева О.С., Короткова Е.В. Комплексный подход к понятию «вина» // Прикладная психология. – 2000. – №3. – С. 22-38.
33. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 200 с.
34. Веккер Л.М. Психика и реальность: единая теория психических процессов / А.В. Либин (общ.ред.). — М.: Смысл, 1998. — 685с.
35. Вереша Р. Вина і склад злочину в кримінальному праві України: співвідношення понять // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - №2. – С. 91-94.
36. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 288 с.
37. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. –142 с.
38. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – М.: Юрид. лит., 1990. – 600 с.
39. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1968. – 166 с.
40. Волков П.П., Оксень В.Н. Информационное моделирование эмоциональных состояний. - Минск, 1978. – 78 с.
41. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину: Монографія. – К.: Вид-во НАВСУ, 1997. –184 с.
42. Ворошилин В.Е., Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления. – М.: МГУ, 1987. – 76 с.
43. Гилязев Ф.Г. Вина и криминогенное поведение личности (уголовно-правовые, криминологические и социально-психологические черты). – М.: ВЗПИ, 1991. – 145 с.
44. Глушко О.В., Клюев Н.В. Труд и здоровье водителя автомобиля. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Транспорт, 1991. – 223 с.
45. Годфруа Ж. Что такое психология. - В 2-х т. - Т.1. - М.: Наука, 1992. – 263с.
46. Гомонов Н.Д. Психические девиации и преступное поведение (криминологический и уголовно-правовой анализ): Автореф. дис. … докт. юрид. наук. – СПб., 2002. – 30 с.
47. Гринберг М.С. Преступления против общественной безопасности. – Свердловск: СЮИ, 1974. – 175 с.
48. Гринберг М.С. Психофизиологические возможности человека и уголовная ответственность // Сов. государство и право. – 1974. - №12. – C.70-75.
49. Гринберг М.С. Технические преступления. – Новосибирск: Изд-во Новосибир. ун-та, 1992. – 144 с.
50. Грищук В.К. Вбивство через необережність за Кримінальним кодексом України 2001 року // Вісник Львівського університету. - Серія юридична. – 2003. – Вип. 38. – С. 405-417.
51. Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. ВНЗ / Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. — К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2006. — 567 с.
52. Грызлова И.Н. Психофизиологический анализ эмоциональности: Автореф. дис. … канд. психол. наук. - М., 1987. – 20 с.
53. Гульдан В.В. Основные типы мотивации противоправных действий у психопатических личностей // Вестник МГУ. - Серия 14: Психология. –1984. – № 1. – C. 34-38.
54. Гуторова Н.А. Уголовное право Украины. Особенная часть: Конспект лекций. — Харьков: Одиссей, 2003. — 320 с.
55. Давыденко Л.М. О причинах преступлений, посягающих на безопасность труда // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 31. – М.: Юрид. лит, 1979. – C. 54-61.
56. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1977. – 144 с.
57. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974.– 243 с.
58. Дарвин Чарльз. О выражении эмоций у человека и животных / Чарльз Дарвин и др. – Питер: СПб., 2001. - 365 с.
59. Дерябин В.С. Чувства, влечения, эмоции. / Под ред. В.М. Смирнова, А.И. Трохачева. – Л.: „Наука”, Ленингр. отд-ние, 1974. – 258 с.
60. Джеймс У. Психология. – М.: Наука, 1991. – 156 с.
61. Дорофеева Э.Т. Сдвиги цветовой чувствительности как индикатор эмоциональных состояний // Психические заболевания.– Л.: Знание, 1970. – 289 с.
62. Дружинин В.Е. Психология эмоций, чувств, воли. – М.: ТЦ Сфера, 2003. – 96 с.
63. Дубинина М.И. Уголовная ответственность за преступления, совершенные в состоянии сильного душевного волнения: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08 – М., 1971. – 16 с.
64. Дурманов Н.Д. Систематизированный текст общесоюзных уголовных законов и уголовных кодексов союзных республик. – М.: Юрид. изд. мин. юст. СССР, 1948. – 544 с.
65. Дьяченко М.И. Готовность к деятельности в напряженных ситуациях: психологический аспект. – Мн.: Изд-во Университетское, 1985. – 206 с.
66. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психологический словарь-справочник. – Мн.: Харвест, М: Аст, 2001. – 576 с.
67. Еникеев М.И., Кочетков О.Л. Общая, социальная и юридическая психология. Краткий энциклопедический словарь. – М.: Юрид. лит., 1997. – 448 с.
68. Жуковский В.И. Субъект преступления в уголовном праве России: Монография / В. И. Жуковский; Сев.-Кавк. соц. ин-т. - Ставрополь: СКСИ, 2006. - 75 с.
69. Жулев В.И. Предупреждение дорожно-транспортных происшествий. – М.: Юрид. лит., 1989. – 224 с.
70. Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. – М.: Юрид.лит., 1961. – 326 с.
71. Загородников Н.И. Советское уголовное право. Общая и Особенная части. - М.: Юрид. лит., 1975. – 568 с.
72. Заика Е.В., Карташов О.Г. Методика исследования индивидуальности – типичности эмоционального отклика // Вопросы психологии. – 1993. - № 4. – С. 116 - 121.
73. Зелинский А.Ф. Криминальная психология: Научно-практическое издание. – К.: Юринком Интер, 1999. – 240 с.
74. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Х.: Изд-во Вища школа при ХГУ, 1986. – 166 с.
75. Зелинский А.Ф., Коржанский Н.И. Психологическое содержание умышленной вины. Проблемы совершенствования уголовного законодательства на современном этапе. // Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск: СЮИ, 1985. – С.24-35.
76. Зинченко Э.Н. Уголовная ответственность за нарушение правил безопасности горных работ. – К.: Вища школа, 1979. – 175 с.
77. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М.: Юрид.лит, 1972. – 262 с.
78. Иванов Н.Г. Понятие и формы соучастия в советском уголовном праве / Под ред. О.Ф. Шишова. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1991. – 127с .
79. Иванов П.И. Психология. - М.: Знание, 1959. – 287 с.
80. Изард К. Эмоции человека / Пер. с англ. / Под ред. Л.Я. Гозмана, М.С. Егоровой. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 439 с.
81. Изард К. Психология эмоций / А. Татлыбаева (пер.с англ.). – Спб.: Питер, 2000. – 464 с.
82. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы: Учеб. пособие. — СПб.: Питер, 2003. — 508с.
83. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. – Питер: Спб., 2001. – 752 с.
84. Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 83 с.
85. Калманов Г.Б. Патопсихологические механизмы насильственного преступного поведения: Автореф. дис. … докт. юрид. наук. – М.: Всерос. науч.-исслед. ин-т МВД РФ, 2002. – 46 с.
86. Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1961. – 152 с.
87. Карпец И.И. Современные проблемы уголовного права и криминологии. – М.: Юрид. лит., 1976. – 224 с.
88. Карчевский Н.В. Уголовное право. Общая часть: Учеб. пособие для вузов / Луганская академия внутренних дел им. 10-летия независимости Украины. — 2-е изд. — Луганск : РИО ЛАВД, 2005. — 278с.
89. Кириченко В.Ф. Рецензия на книгу М.И. Якубовича «Вопросы теории и практики необходимой обороны. – М.: Госюриздат, 1961» // Соц. законность. – 1962. – № 4. – С. 82 -83.
90. Киселев А.Д. Психологическое основание уголовной ответственности. – Харьков: Печатное дело, 1903 – 313 с.
91. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. - Изд. 2-е. – К.: Типография Давиденко, 1882. – 934 с.
92. Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. – М.: Наука, 1983. – 368 с.
93. Кодекс України про адміністративні правопорушення; Кримінальний кодекс України; Кримінально-процесуальний кодекс України: Станом на 1 квітня 2004 року. — Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. — 528с.
94. Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону / Под ред. проф. И.С.Ноя. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1972. – 162 с.
95. Козаченко И., Курченко В. Квалификация преступлений, совершаемых в состоянии сильного душевного волнения // Советская юстиция. – 1991. - №11. – С. 18-22.
96. Конституція України / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К.: Парламентське вид-во, 2006. — 59с.
97. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. В.И. Радченко, А.С. Михлина.- М.: Спарк, 2000. – 862 с.
98. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / В. В. Коряковцев, К. В. Питулько. - 2-е изд. - М.: Питер, 2006. - 848 с.
99. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации: расширенный уголовно-правовой анализ с материалами судебно-следств. практики / М-во внутр. дел Рос. Федерации; под общ. ред. А. П. Новикова. - Изд. 5-е, перераб. и доп. - Москва: Экзамен, 2006. - 975 с.
100. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
101. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива: Курс лекций. – К.: Атіка, 2001. – 542 с.
102. Коробеев А.И. Транспортные преступления. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 406 с.
103. Корчагин А.Г., Резниченко И.М. «Специальная» вменяемость (невменяемость) и ее установление в уголовном процессе // Совершенствование правовых мер борьбы с преступностью. – Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1986. – С. 150-162.
104. Котик М.А. Психология и безопасность. – Изд. 2-е, испр. и доп. – Таллин: Валгус, 1987. – 440 с.
105. Котов Д.П. Мотивы преступлений и их доказывание (вопросы теории и практики). – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1975. – 152 с.
106. Котов Д.П. Установление следователем обстоятельств, имеющих психологическую природу. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1987. – 214 с.
107. Коченов М.М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. – М.: МГУ, 1980. – 146 с.
108. Красиков А.Н. Уголовно-правовая охрана прав и свобод человека в России. – Саратов, 1996. – 120 с.
109. Красиков Ю.А. Смягчающие обстоятельства в советском уголовном праве. – М.: ВЮЗИ, 1991. – 96 с.
110. Краткий психологический словарь / Под ред. Петровского A.B. и Ярошевского М.Г. — М.: Наука, 1985. – 256 с.
111. Кригер Г.А. Развитие уголовного права в условиях НТР // Социалистическое право и НТР/ Отв. ред. Р.О.Халфина. – М.: Наука, 1979. – С. 245-273.
112. Криминальная мотивация / Отв. ред. В.Н.Кудрявцев. – М.: Наука, 1986. – 303 с.
113. Криминология. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 415 с.
114. Криминология / Под ред. В.П. Кудрявцева, В.Е. Эминова. – М., 2002. – 386 с.
115. Кримінальне законодавство України. Порівняльний аналіз статей Кримінального кодексу України 1960 р. та Кримінального кодексу України 2001 р / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / В.В. Сташис (заг.ред.), С.В. Гізімчук (уклад.). — К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001. — 284 с.
116. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевський— К.: Істина, 2005. — 380 с.
117. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. П.С. Матишевського та ін.– К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
118. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / МОН України / М.І. Бажанов (ред.). — 2 вид., перероб. та доп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 480 с.
119. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / МОН України / М.І. Бажанов (ред.). — 2 вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.
120. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2001. – 416 с.
121. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володькота ін.; Відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв; Наук. ред. В.А. Клименко та М.І. Мельник– К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
122. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / М.І. Мельник (ред.), В.А. Клименко (ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — К.: Юридична думка, 2004. — 352 с.
123. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / М.І. Мельник (ред.), В.А. Клименко (ред.). — К.: Юридична думка, 2004. — 655 с.
124. Кримінальний кодекс України 2001 року / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т державного та муніципального управління" / П.В. Хряпінський (упоряд.). — Неофіційне вид. — Запоріжжя, 2001. — 182 с.
125. Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. коментар / Академія правових наук України; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / В.В. Сташис (заг.ред.), В.Я. Тацій (заг.ред.) — К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2003. — 1193 с.
126. Кримінальний кодекс України: Текст із змінами та доп. станом на 5 листопада 2005 р. / Міністерство юстиції України. — Офіційне вид. — К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2005. — 432 с.
127. Кримінальний кодекс Української РСР: Офіц. текст із змінами та доп. на 1 березня 1968р. і постатейними матеріалами / Юридична комісія при Раді Міністрів УРСР. — К.: Політвидав України, 1968. — 238 с.
128. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 704 с.
129. Кримінально-процесуальний кодекс України. — Офіц. вид. — К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2006. — 275 с.
130. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практ. коментар: станом на 1 травня 2006 р. / Верховний Суд України / Василь Тимофійович Маляренко (заг.ред.), Владлен Гнатович Гончаренко (заг.ред.) — 3 вид., перероб. і доп. — К.: Юристконсульт, 2006. — 889 с.
131. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в уголовном праве (вопросы теории). – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. – 163 с.
132. Крэйхи Б. Социальная психология агрессии. – СПб.: Питер, 2003. – 336 с.
133. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений (2-е изд., перераб. и дополн.) - М.: «Юристъ», 1999. – 352 с.
134. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: Норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.
135. Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. – М.: Юрид. лит., 1988. – 224 с.
136. Кулыгин В.В. Этнокультура уголовного права / Под ред. А.В. Наумова– М.: Юрист, 2002. - 288 с.
137. Курляндский В.И. Некоторые вопросы уголовной ответственности в связи с научно-техническим прогрессом // НТП и проблемы уголовного права. – М.: Юрид.лит., 1975. – С.15-24.
138. Курс российского уголовного права: Общая часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М.: Спарк, 2001. – 767 с.
139. Курс советского уголовного права: Общая часть. В 5 т. / Отв. ред. М.Д. Шаргородский, Н.А. Беляев. - Т. 1. – Л.: ЛГУ, 1968. – 645 с.
140. Курс советской криминологии. Предмет. Методология. Преступность и ее причины. Преступник. – М.: Юрид. лит., 1985. – 416 с.
141. Курс уголовного права: Общая часть. Т.1. Учение о преступлении / Под ред. Н.Ф. Кузнецов ой, И.М. Тяжковой – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – 592 с.
142. Куттер П. Любовь, ненависть, зависть, ревность. Психоанализ страстей / Пер. с англ. С.С. Панкова. - М.: София, 2004: ОАО Яросл. полигр. комб. - 253 с.
143. Куттер Петер. Современный психоанализ: Введение в психологию бессознательных процессов: Учеб. пособие для доп. Образования / С.С. Панков (пер.). — СПб.: Б.С.К., 1997. — 351 с.
144. Кучинська О.П., Кучинська О.А. Кримінальний процес України: Навч. посіб. / Академія адвокатури України. — К.: Прецедент, 2005. — 204 с.
145. Лановенко И.П., Чангули Г.И. Уголовно-правовая охрана трудовых прав граждан. – К.: Наукова думка, 1989. – 280 с.
146. Лебединский М.С., Мясищев В.Н. Введение в медицинскую психологию. – Л.: Знание, 1966. – 268 с.
147. Лейленд П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (Англ. підхід) / Пер. з англ. П.Таращук. – К.: Основи, 1996. – 207 с.
148. Лень В.В. Кримінально-правові проблеми визначення осудності злочинця: Автореф. дисс....канд. юрид. наук. – Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2003. – 20с.
149. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность: Учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по направлению и спец. "Психология", "Клиническая психология". — М.: Смысл; Издательский центр "Академия", 2004. — 346 с.
150. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики. – 4-е изд. – М.: Узд-во МГУ, 1981. – 584 с.
151. Леонтьев А.Н. Становление психологии деятельности: Ранние работы / А.А. Леонтьев (ред.). — М.: Смысл, 2003. — 439 с.
152. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции: конспект лекций. – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1971. – 40 с.
153. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984. – 446 с.
154. Ломов Б.Ф. НТР и некоторые проблемы психологии // Вопросы философии. – 1981. – № 2. – С. 62-71.
155. Лунеев В.В. Мотивация преступного поведения. – М.: Наука, 1991. – 383 с.
156. Лунеев В.В. Субъективное вменение. – М.: Спарк, 2000. – 70 с.
157. Макарь И.М. Уголовное право Республики Молдова. Часть Общая: Учебник. — Кишинев, 2003. — 430 с.
158. Малкани Викас. Стресс и гнев / Пер. с англ. - М., СПб.: Диля, 2003. - 90 с.
159. Марищук В.Л., Евдокимов В.И. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса. – Спб.: Издательский дом «Сентябрь», 2001. – 260 с.
160. Марищук В.Л., Пластов КК., Плетницкий Е.Н. Напряженность в полете. – М.: Наука, 1969 – 187 с.
161. Мартенко О. Психологічний аналіз кримінально-правових категорій: предмет та межі // Право України. – 2004. – №5. – С. 78-82.
162. Матвійчук В.К., Тарарухін С.А. Суб’єктивна сторона складу злочину: Лекція. – К.: УАВС, 1994. – 36 с.
163. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч.для студ. юрид. вузів і фак.– К.: А.С.К., 2001.– 352 с.
164. Мельник В. Преступление совершено в условиях неочевидности (вопросы судебно-психологической экспертизы.) // Советская юстиция. - 1992. - № 19-20. - С. 8 – 12.
165. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. – 120 с.
166. Механизм преступного поведения / Отв. ред. В.Н.Кудрявцев. – М.: Наука, 1981. – 248 с.
167. Минская В.С., Чечель Г.И. Виктимологические факторы и механизм преступного поведения. - Иркутск, 1988. – 234 с.
168. Мисливий В.А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): Автореф. дис... д-ра юрид. наук. — К.: Київський національний ун-т внутрішніх справ, 2005. — 36с.
169. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України: Статті, доповіді, рецензії. — К.: Генеза, 1999. — 942 с.
170. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть. – К.: Ред.-изд. отдел МВД УССР, 1995. – 246 с.
171. Михайленко П.П., Гельфанд И.А. Рецензия на книгу М.И. Якубовича «Вопросы теории и практики необходимой обороны». – М., 1961 // Сов. гос-во и право. – 1962. - № 3. – С. 152-154.
172. Михеев Р.И., Коробеев А.И. Проблемы «специальной вменяемости» и границы уголовной ответственности // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 39. – М.: Юрид. лит., 1983. – С. 35-43.
173. Мурзинов А.Н. Уголовно-правовое значение аффекта // Проблемы уголовно-правовой борьбы с преступностью. – М., 1989. – С. 37-49.
174. Назаренко Г.В. Уголовно-релевантные психические состояния лиц, совершивших преступления и общественно-опасные деяния: Монография. – М.: Изд-во „Ось-89”, 2001. – 256 с.
175. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. У 2 –х частинах. Частина Загальна. – К.: ФОРУМ, 2001. – Ч.1 – 386 с.
176. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. У 2 –х частинах. Частина Особлива. – К.: Форум, 2001. – Ч.2. – 944 с.
177. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. - К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
178. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
179. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса РСФСР / Отв. ред. Б.С. Никифоров. – М.: Юрид. лит., 1963. – 528 с.
180. Научный комментарий к Уголовному кодексу РСФСР / Под ред. д.ю.н. М.И. Ковалева и др. – Свердловск: СЮИ, 1964. – 510 с.
181. Начкебия Г.И. Психологизм и нормативизм в науке уголовного права. – Тбилиси: Меридиани, 2000. – 100 с.
182. Небылицын В.Д. Психофизиологические исследования индивидуальных различий. – М.: Наука, 1976. – 336 с.
183. Немировский Э.Я. Советское уголовное право. Часть Общая и Особенная. - Одесса: Изд-во Одессаполиграф, 1926. – 367 с.
184. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений. В 3 кн. – Кн.1 Общие основы психологии. - 4-е изд. – М.: ВЛАДОС, 2000. –– 688 с.
185. Носков Д. Понятие «аффект» в уголовном праве // Законность. – 2003. - №6. – С. 38-41.
186. Нуртаев Р.Т. Борьба с неосторожными видами преступлений: проблемы эффективности. – Алма-Ата: Наука, 1990. – 208 с.
187. Обстоятельства, исключающие преступность деяния, в уголовном праве России / В.А. Блинников // М-во образования Рос. Федерации. - Ставроп. гос. ун-т. - М.: РГБ, 2006. - 235 с.
188. Обстоятельства, исключающие преступность деяния: Монография / И.А. Анисимов и др./ Отв. ред. С.В. Землюков // Федеральное агентство по образованию, Алтайский гос. ун-т. - Барнаул: Изд-во Алтайского гос. ун-та, 2006. - 235 с.
189. Общая психология / Под ред. Петровского А.Б. - М.: Наука, 1986. – 476 с.
190. Общая, социальная и юридическая психология: Учебник для вузов / М. Еникеев. – Спб: Питер, 2003. – 752 с.
191. Овчинников Б.Д. Вопросы теории криминологии. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1982. – 78 с.
192. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под общ. ред. Л.И. Скворцова. – 25-е изд., испр. и доп. – Москва: Оникс: Мир и образование, 2006. – 972 с.
193. Ольшаникова А.Е., Семенов В.В., Смирнов Л.М. Оценка методик, диагностирующих эмоциональность // Вопросы психологии. – 1976. - №5. – С.36-41.
194. Орехов В.В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 217 с.
195. Орлов Ю.М. Эмоциональный стресс. - М.: Импринт-Гольфстрим, 1997 - 27 с.
196. Орловська Н.А. Осудність та її види (порівняльний аналіз законодавства України та інших держав): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Одеса: Одеська національна юридична академія, 2001. – 20 с.
197. Основы психодиагностики / А.Г. Шмелев (ред.). — Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. — 544 с.
198. Остапенко Л.А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах (статті 116, 117, 118 КК України): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К.: Київський національний университет імені Тараса Шевченко, 2003. – 17 с.
199. Палей А.И. Соотношение эмоциональных и когнитивных характеристик индивидуальности и их ЭЭГ-корреляты: Автореф. дис. … канд. психол. наук. - М., 1983. – 19 с.
200. Пацявичюс И.В. Соотношение индивидуально-типических характеристик эмоциональности с особенностями саморегуляции деятельности: Автореф. дис. … канд. психол. наук. - М., 1981. – 21 с.
201. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1962. – 181 с.
202. Перепелица А.И. Некоторые изменения в ответственности за посягательства на жизнь и здоровье личности по новому УК Украины // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Матер. наук.-практ. конф. – Харків. - 22-23 квітня 2004 р. / Редкол.: В.В. Сташис (гол.ред.) та ін.. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 9-14.
203. Петин И.А. Механизм преступного насилия. – Спб.: Юридический центр «Пресс», 2004. – 343 с.
204. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга 1 «О преступлении». – Х.: Харьков Юридический, 2001. – 287 с.
205. Пинчук В.А. Психологический анализ устойчивых особенностей эмоциональности: Автореф. дис. … канд. психол. наук. - М., 1982. – 19 с.
206. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 666 с.
207. Платонов К.К. Система психологии и теория отражения. – М.: Наука, 1982. – 309.
208. Плоткин А.А. Соотношение базальных модальностей