НЕПОВНОЛІТНІЙ ЯК СУБ’ЄКТ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
1.1. Становлення кримінального законодавства України про відповідальність та покарання неповнолітніх...................................................13
1.2. Формування і функції системи установ у справах неповнолітніх правопорушників..................................................................................................28
Висновки до розділу..................................................................………….48
РОЗДІЛ 2. НЕПОВНОЛІТНІЙ ЯК СУБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН
2.1. Юридична природа осудності ............................................................51
2.2. Деякі проблеми осудності неповнолітніх…………………………..81
2.3. Вікові особливості неповнолітнього………………………………..95
Висновки до розділу..................................................................................114
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗА ЧИННИМ КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ
3.1. Особливості кримінальної відповідальності та звільнення від неї неповнолітніх…………………………………………………………………...116
3.2. Характеристика системи покарань та особливості їх призначення щодо неповнолітніх…………………………………………………………….132
3.3. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування………………………………………………………………………160
Висновки до розділу................................................................................ 185
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................194

ВСТУП

Актуальність теми. У ч. 1 ст. 2 КК України визначається, що єдиною достатньою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. У доктрині кримінального права загальновизнано поділ складу злочину на чотири елементи: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону [1, с. 82; 2, с. 8]. Відсутність одного із цих елементів або однієї з обов’язкових ознак цих елементів виключає можливе притягнення особи до кримінальної відповідальності. Безумовно, всі елементи складу є рівними у своєму загальнозмістовому визначенні. Але, на нашу думку, все ж основним елементом складу злочину слід визнати суб’єкт [3, с. 126]. Саме протиправна поведінка фізичної, осудної особи, яка досягла віку кримінальної відповідальності, і є підставою для виникнення кримінально-правових відносин. Аналіз цієї проблеми може здійснюватися за традиційним [4, с. 5] і за новими напрямками. Такі дослідження вже з’являються як в кримінально-правовій [5, с. 8], так і в суміжних галузях науки [6, с. 90-103]. В їх основі  спроби виділити окремі соціальні, вікові та інші ознаки, аналіз яких дає додаткові можливості для більш детального вивчення суб’єкта складу злочину. Нові підходи до вивчення цієї проблеми вимагають окремого наукового аналізу психофізіологічних та інших особливостей неповнолітнього на можливість визнаватися суб’єктом кримінальної відповідальності.
В Україні кількість неповнолітніх віком від 14 до 18 років становить більше ніж 3 млн. осіб. Це майже 16% від загальної кількості населення України. Але, на жаль, певна кількість неповнолітніх вчиняє правопорушення, у зв’язку з чим в країні залишається високим рівень криміналізації у підлітковому середовищі. Так, кожний 12-й злочин (із числа розслідуваних) вчинено неповнолітніми. Визначальною особливістю останніх років є зміна структури злочинності неповнолітніх у бік корисливих та насильницьких діянь. У структурі підліткової злочинності понад дві третини становлять тяжкі та особливо тяжкі злочини. Серед них найбільш поширеними залишаються крадіжки, потім – грабежі. У 2002 р. в Україні відмічено зростання кількості проявів цього виду злочину на 3,2%. Неповнолітніми у 2002 р. в Україні вчинено 213 умисних вбивств, завдано 294 умисних тяжких тілесних ушкоджень, вчинено 109 зґвалтувань, 784 розбійних нападів, 2383 грабежі та 529 проявів незаконного заволодіння автомобілями. У злочинному середовищі серед неповнолітніх спостерігається високий рівень організованості. Дві третини підлітків щорічно вчиняють злочини у складі групи. За участю дорослих вчинила злочини третина (6489) засуджених неповнолітніх [7, с. 13-14]. На фоні зростання злочинності серед неповнолітніх зростає і кількість суспільно небезпечних діянь, які вчиняють особи до досягнення віку кримінальної відповідальності. Судові психіатри та психологи занепокоєні тим, що однією з причин протиправної поведінки неповнолітніх є різного роду відхилення й порушення психіки: акцентуація рис характеру чи його психопатичні прояви, затримка психічного розвитку, психопатії, неврози, соціально-педагогічна занедбаність. Наприклад, за даними деяких вчених 42,8% неповнолітніх, що вчинили правопорушення, мають діагноз психопатії і акцентуацію рис характеру [8, с. 15]. Ці та інші дані свідчать про необхідність вирішення усієї низки причин, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми. Тому проблема зростання злочинності неповнолітніх, з урахуванням багатьох суттєвих ознак, які її характеризують, стала загальнодержавною і вирішувати її потрібно шляхом розв’язання перш за все комплексу соціально-економічних проблем, а не за допомогою поширення заходів кримінально-правової репресії. Саме від того, як держава в цілому турбується про своє молоде покоління, залежить майбутнє цієї держави.
Актуальність теми дисертації додатково обумовлюється необхідністю наукового дослідження норм чинного Кримінального кодексу України, прийнятого 5 квітня 2001 р., що вступив у дію з 1 вересня 2001 р. У ньому вперше передбачено самостійний Розділ XV Загальної частини, присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Тому у дисертаційному дослідженні неповнолітній розглядається як особливий суб’єкт кримінальної відповідальності. Проблема визнання неповнолітнього суб’єктом кримінально-правових відносин досліджується не тільки юристами, але і педагогами, психологами, психіатрами, філософами та іншими фахівцями, тому що вирішити її у межах лише однієї науки неможливо. Особливо це стосується необхідності врахування досягнень психологічної та психіатричної наук, педагогіки у законодавчій та правозастосовчій діяльності, бо юристи не володіють необхідними спеціальними знаннями, які, між тим, мають важливе значення у вирішенні питання про осудність, обмежену осудність, вікову незрілість деяких неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України. Саме ці питання, при постійних наукових спробах вирішення деяких з них, залишаються невирішеними у нормах Кримінального кодексу України. Ось чому багато з них є дискусійними, тлумачаться неоднозначно і вимагають не тільки подальшого вивчення, але й нових підходів до їх розв’язання.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні наукові положення загальної теорії кримінального права, праці як сучасних українських та зарубіжних фахівців, так і науковців колишнього СРСР, а саме: Ю.П. Аленіна, Ю.А. Антоняна, З.А. Астемірова, М.М. Бабаєва, О.М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, Ю.С. Богомягкова, Є.В. Болдирева, В.М. Бородіна, В.М. Бурдіна, Л.П. Брич, В.О. Владимирова, Г.С. Гаверова, В. О. Глушкова, А.І. Долгової, В.П. Ємельянова, К.Є. Ігошева, С.В. Ківалова, О.М. Костенка, Л.М. Кривоченко, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, Г.О. Левицького, А.Є. Лічка, М.С. Магаріна, Д.І. Майєра, В.К. Матвійчука, В.Ф. Мельника, Г.М. Мінковського, Н.А. Мирошниченко, В.Ф. Мороза, В.О. Навроцького, В.С. Орлова, В.Г. Павлова, Т.М. Приходько, В.І. Розенка, М.О. Скрябіна, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, В.І. Терентьєва, В.М. Трубникова, А.П. Тузова, В.О. Тулякова, В.В. Устименка, О.І. Чернишова, Я.М. Шевченко, А.О. Ярового та ін. Використовувалися також дослідження, присвячені асоціальній поведінці дітей та підлітків, здійснені відомими вченими-юристами кінця XIX – початку XX століття: О.М. Богдановським, Л.М. Василевським, О.Ф. Кистяковським, В.І. Куфаєвим, П. І. Люблінським, М.С. Таганцевим та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000; Указу Президента України від 18 липня 2002 р. № 143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”; окремої теми кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (реєстраційний номер 207/125–18 від 29 січня 2001 р.); спільної з біологічним факультетом цього ж університету теми “Розробка наукових основ та методів реабілітації дітей із патологією нервової системи (у тому числі правопорушників)” (реєстраційний номер 207/125–18 від 29 січня 2001 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз проблеми визначення неповнолітнього суб’єктом відповідальності за кримінальним правом України і розробка на цій основі обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства України. Досягнення цієї мети відбувалося шляхом наукового аналізу ознак суб’єкта складу злочину, особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
Мета дослідження зумовила постановку і вирішення таких задач:
дослідження становлення кримінального законодавства України щодо відповідальності та покарання неповнолітніх;
визначення обов’язкових ознак суб’єкта злочину; психофізіологічних особливостей неповнолітніх, обумовлених віком, і розкриття їх значення для кримінального права і кримінального законодавства України;
розкриття змісту хронологічного та психологічного віку й обґрунтування необхідності його врахування при вирішенні питання про притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності;
проведення аналізу особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, їх значення для попередження злочинів неповнолітніх;
формулювання й обґрунтування необхідності досягнення щодо неповнолітніх, перш за все, мети перевиховання та виправлення шляхом застосування примусових заходів виховного характеру;
розробка й обґрунтування пропозицій щодо удосконалення кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства України стосовно впливу психологічного віку неповнолітнього на можливість бути суб’єктом злочину і особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
Об’єктом дослідження є комплекс відносин, що виникають у разі вчинення неповнолітнім суспільно небезпечного діяння, передбаченого чинним Кримінальним кодексом України як злочин.
Предметом дослідження є неповнолітній як суб’єкт відповідальності за кримінальним правом України.
Методи дослідження. В процесі роботи використовувались фундаментальні положення філософської науки, а також такі методи наукового дослідження: 1) історичний – для аналізу становлення інституту “суб’єкт злочину” і особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх; 2) порівняльно-правовий – для дослідження відповідних кримінально-правових норм у різні періоди розвитку кримінального законодавства та права України; 3) формально-догматичний – для тлумачення термінів, інститутів, передбачених у відповідних нормах кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства України; 4) системно-структурний – для встановлення особливостей досліджуваних інститутів і з'ясування їх відмінностей; 5) конкретно-соціологічний – для розробки профілактичних заходів щодо попередження злочинності неповнолітніх. У зв’язку з тим, що проблема визначення особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх досліджується кількома науками, для вдосконалення чинного кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства України при написанні дисертації були використані роботи психологів, психіатрів та інших фахівців.
Нормативною базою дослідження є: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України, Закон України від 24 січня 1995 р. “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” зі змінами і доповненнями за станом на 20.01.2005 р.; Постанови Кабінету Міністрів України; Постанови Пленуму Верховного Суду України; Мінімальні стандартні правила ООН, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (“Пекінські правила”) затверджені резолюцією 40/33 Генеральної Асамблеї ООН від 29 липня 1985 р. тощо.
У зв’язку з тим, що проблема визначення особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх досліджується кількома науками, для вдосконалення чинного кримінального законодавства України при написанні дисертації були використані роботи психологів, психіатрів, кримінологів та інших фахівців.
Емпіричною базою досліджень є: офіційні статистичні дані Верховного Суду України про злочинність неповнолітніх; матеріали Кримінальної міліції у справах неповнолітніх УМВС України в Одеській області; аналіз соціальної поведінки і особистих справ малолітніх та неповнолітніх правопорушників, які утримуються у Фонтанській школі соціальної реабілітації, яка знаходиться у с. Фонтанка Одеської області; матеріали проведених з ними індивідуальних бесід. Всього таким чином було опрацьовано 140 особистих справ.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, в якому на підставі аналізу положень загальної теорії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства України та зарубіжних країн, порівняльно-правового аналізу нормативно-правових актів України, наукових досліджень з кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права України, педагогіки, психології, судової психіатрії неповнолітній розглядається як особливий суб’єкт кримінальної відповідальності. Проаналізовано психофізіологічні особливості неповнолітніх, у тому числі і правопорушників, особливості їх кримінальної відповідальності та покарання. У ході проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків:
з нових позицій визначено, що становлення кримінального законодавства України про відповідальність та покарання неповнолітніх мало у своєму розвиткові поступово-змінний характер, що залежало від загальної соціально-економічної і політичної ситуації в державі, рівня моральності, стану злочинності неповнолітніх тощо, у зв’язку з чим обрані кримінально-правові заходи щодо неповнолітніх мали неоднаковий характер;
дістала подальшого розвитку диференціація обов’язкових ознак суб’єкта злочину з урахуванням психофізіологічних особливостей, обумовлених віком неповнолітнього;
обґрунтована необхідність вдосконалити поняття “осудність” як здатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку вчиненого діяння (дії або бездіяльності) та керувати ним;
набуло подальшого розвитку положення про те, що неповнолітній, який вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, не завжди може визнаватися суб’єктом злочину;
удосконалена теза про необхідність передбачити у Кримінальному кодексі України норми, відповідно до якої суд у кожному випадку вчинення злочину неповнолітнім повинен розглядати наявність підстав для застосування відносно нього перш за все примусових заходів виховного характеру;
по-новому сформульовані певні види примусових заходів виховного характеру;
набуло подальшого розвитку обґрунтування того, що деякі види покарань ніколи не можуть бути застосовані до неповнолітніх, а ті, що застосовуються і до повнолітніх, і до неповнолітніх, відносно останніх мають певні особливості та обмеження;
запропоновано передбачити у чинному Кримінально-виконавчому кодексі України спеціальної виховної установи для обмежено осудних неповнолітніх з обов’язковою наявністю у ній педагогів-реабілітологів, спеціалістів у галузі юнацької психології (психолога, педагога) і психіатрії та інших необхідних фахівців.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення, висновки та пропозиції дослідження:
- у науково-дослідній сфері – доповнюють теоретичні розробки кримінально-правового напрямку і можуть бути використані для подальшого удосконалення чинного кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства України;
- у правотворчій роботі – можуть бути використані при внесенні змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального, Кримінально-виконавчого кодексів України;
- у правозастосовчій діяльності – сприятимуть більш ефективній діяльності правоохоронних органів у ході захисту прав і свобод неповнолітніх при виникненні кримінально-правових відносин;
- у навчальному процесі – можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників з дисципліни “Кримінальне право України”, а також у процесі викладання курсу та спецкурсів з кримінального права.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Результати дослідження доповідались на двох конференціях професорсько-викладацького складу Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова; на міжнародній конференції-семінарі “Образование как социальный инструмент устойчивого развития общества и управления качеством жизни: новые модели и технологии” (Одеса, січень 2002 р.); на міжвузівській конференції “Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики” (Одеса, березень 2003 р.) у співавторстві із викладачами біологічного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова (з публікацією); на науково-практичній конференції “Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства”) (Львів, квітень 2003 р.); на науково-практичній конференції “Феномен жорстокого поводження з дітьми. Стан. Проблеми. Шляхи розв’язання” (Одеса, квітень 2004 р.) (з публікацією); на науковому семінарі “Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх: проблеми теорії та практики” (Одеса, листопад 2004 р.).
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення дисертації викладені у семи статтях, з яких п’ять опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновку, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації  211 сторінок, в тому числі список використаних джерел викладений на 17 сторінках (203 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нормативний аналіз наукової проблеми визнання неповнолітнього особливим суб’єктом кримінальної відповідальності, що обумовлено рівнем його психофізіологічного розвитку. Результати здійсненого дисертаційного дослідження дали змогу сформулювати пропозиції щодо вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства України:
I. У чинному Кримінальному кодексі України такі зміни можуть проводитися за декількома напрямками, в яких прпопонується:
- доповнити Кримінальний кодекс України новими кримінально-правовими нормами:
“Стаття 181. Неповнолітня особа
Неповнолітньою вважається особа, яка під час вчинення злочину досягла 14-річного віку, але не досягла 18-річного віку”.
“Стаття 19. Осудність
Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку вчиненого діяння (дії або бездіяльності) та була здатна керувати ним”.
“Стаття 221. Особи, які не підлягають кримінальній відповідальності (Вікова незрілість)
1. Не підлягають кримінальній відповідальності неповнолітні, які досягли віку кримінальної відповідальності, передбаченого ст. 22 КК України, але внаслідок відставання у психічному розвитку під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, не були здатні критично ставитися до вчиненого діяння. Такі неповнолітні можуть бути направлені судом до центрів медико-соціальної реабілітації.
2. Здатність неповнолітнього критично ставитися до свого діяння визначається комплексною психолого-психіатричною експертизою з урахуванням інтелектуальних здібностей неповнолітнього (на підставі коефіцієнту інтелекту, визначеного МКХ –10, коли КІ нижчий за 70 балів), зрілості його емоційно-вольової та морально-етичної сфер за допомогою вивчення умов розвитку підлітка з використанням експериментальних методів і методик”.
“Стаття 971. Застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності
1. Примусові заходи виховного характеру як заходи соціального захисту суспільства від протиправного посягання можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
2. У цьому разі суд застосовує до особи, що не досягла віку кримінальної відповідальності, примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу”.
“Стаття 1021. Призначення примусових заходів виховного характеру
Суд у кожному випадку вчинення злочину неповнолітнім повинен розглядати наявність підстав для призначення перш за все примусового заходу виховного характеру незалежно від ступеня тяжкості злочину, який за своєю правовою природою не є покаранням”.
- змінити редакцію існуючих кримінально-правових норм:
Статтю 97 КК України пропонується викласти у такій редакції: “Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру
Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, які передбачені частиною другою статті 105 цього кодексу.
У разі ухилення неповнолітнього, який вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи за поданням спеціалізованого державного органу скасовуються судом і матеріали направляються для притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності.”
Частину 2 ст. 98 КК України пропонується викласти у такій редакції: “До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права займатися певною діяльністю”.
Частину 2 та частину 3 ст. 102 КК України пропонується викласти у такій редакції: “2. Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вчинив злочин невеликої тяжкості.
3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:
1) за злочин середньої тяжкості – на строк не більше трьох років;
2) за тяжкий злочин – на строк не більше семи років;
3) за особливо тяжкий злочин – на строк не більше десяти років”.
Частину 1 ст. 105 КК України пропонується викласти у такій редакції: “Неповнолітній, який вчинив злочин, може бути звільнений судом від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, якщо буде визнано, що внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки він під час постановлення вироку не потребує застосування покарання”.
Пункт 5 частини 2 ст. 105 України доповнити положенням такого змісту: “у постанові судді чи ухвалі суду про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи повинно бути зазначено тип цієї установи (загальноосвітня школа соціальної реабілітації чи професійне училище соціальної реабілітації), строк, на який туди направляється неповнолітній, джерело фінансування”.
II. У чинному Кримінально-процесуальному кодексі України зміни можуть проводитись у таких напрямках:
- доповнення нормами такого змісту:
у ст. 6 КПК “Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі” передбачити пункт 3 такого змісту: “наявність у неповнолітнього під час вчинення суспільно небезпечного діяння відставання у психічному розвитку, внаслідок якого він не міг критично ставитися до вчиненого діяння”.
Пункт 6 ст. 76 КПК “Обов’язкове призначення експертизи” викласти у такій редакції: “для встановлення вікової зрілості неповнолітнього, який вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза”.
- змінення редакції існуючих кримінально-процесуальних норм:
пункт 5 ст. 6 КПК “Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі” викласти у такій редакції: “щодо особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність”.
Пропонується ч. 1 ст. 73 викласти у такій редакції: “Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття кримінальної справи та застосування до такої особи примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору”.
III. Пропонується доповнити чинний Кримінально-виконавчий кодекс України нормами такого змісту:
“Стаття 191. Виховні колонії для обмежено осудних неповнолітніх
1. Неповнолітній, який був визнаний судом обмежено осудним та відносно якого призначене покарання, пов’язане із позбавленням волі, направляється для його відбування та примусового лікування до спеціальної виховної колонії для обмежено осудних неповнолітніх.
2. Неповнолітній, якому призначено покарання, не пов’язане із позбавленням волі, направляється до психіатричної установи для здійснення лікування на загальних засадах, якщо такий неповнолітній за своїм психічним станом не потребує лікування у психіатричному закладі із звичайним, посиленим або суворим наглядом”.
Внесення запропонованих у дисертаційному дослідженні змін та доповнень до чинного Кримінального, Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України, з нашої точки зору, сприятиме єдиному розумінню змісту цих норм теоретиками та практиками; надасть суду можливість у кожному випадку вчинення злочину неповнолітнім застосувати відносно нього перш за все примусові заходи виховного характеру; сприятиме більш точному дотриманню прав і свобод неповнолітніх, що вчинили суспільно небезпечне діяння (злочин), і зниженню рівня злочинності неповнолітніх.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К. – Харків: Юрінком – Інтер-Право, 2001. – 416 с.
2. Мирошниченко Н.А. Состав преступления: Текст лекций. – Одесса: Юрид. лит-ра, 2003. – 78 с.
3. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В.Александров та ін. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
4. Магарин Н.С., Бараненко Д.В. Субъект преступления по новому уголовному законодательству Украины / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Одесса: Астропринт, 2001. – 104 с.
5. Меркулова В.О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності. – Одеса: НДРВВ ОЮІ НУВС, 2002. – 250 с.
6. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Державна служба в Україні: Підручник. – Одеса: Юрид. літ-ра, 2003. – 366 с.
7. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 4. – С. 12–35.
8. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии: Учебник для вузов. – М.: Юристъ, 1996. – 631 с.
9. Максимейко Н.А. «Русская Правда» и литовско-русское право. – К.: Б.и., 1904. – 98 с.
10. Леонтович Ф.И. Русская правда и Литовский Статут. – Б.м., б.г. – 92 с.
11. Статут Великого князівства Литовського 1529 р. / За ред.: С. Ківалова, П. Музиченька, А. Панькова. – Одеса. – Юрид. літ-ра, 2002. – 462 с.
12. Таганцев. Н.С. Русское уголовное право: Лекции: В 2 т. – 2-е изд. – СП.б.: Б.и., 1902. – Т.1: Часть общая. – 815 с.
13. Таганцев Н.С. Исследования об ответственности малолетних преступников по русскому праву. – СП.б.: Тип. Котомина, 1871. – 146 с.
14. Свод законов Российской империи: В 15 т. – СП.б., 1857. – Т.15. – 960 с.
15. Российское законодательство X–XX в.: В 9 т. / Под общ. ред. О.И. Чистякова. – М.: Юрид. лит.,1984. – Т.4. – 511 с.
16. Таганцев Н.С. Курс русского уголовного права. – СП.б.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1878. – Кн. 1: Часть общая. – 327 с., VІІІ с.
17. Устав о наказаниях, налагаемых мировыми судьями. – СП.б.: Б.и., 1885. – 36 с.
18. Закон 2-го июня 1897 г. об ответственности малолетних и несовершеннолетних / Сост. Н. Мартынов. – СП.б.: Тип. Н. Мартынова, 1897. – 35 с.
19. Уголовное уложение, Высочайше утвержденное 22 марта 1903 года. – Сп.б.: Гос. канц., 1903. – 192 с.
20. Фалькевич И., Лондон Д. Беспризорность и правонарушения малолетних. – Харьков: Юрид. издат. НКЮ УССР, 1927. – 96 с.
21. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: В 5 т. – М.: Госиздат юрид. лит., 1960. – Т. 1. – 384 с.
22. Збірник узаконень та розпоряджень Всеукраїнського революційного комітету УРСР. – 1920. – № 15.
23. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР. – М.: Госюриздат, 1953. – 463 с.
24. Уголовный кодекс УССР в редакции 1922 г.: (С изм. и доп. по 1-е ноября 1924). – Харьков: Юрид. изд. Наркомюста УССР, 1925. – 104 с.
25. Уголовный кодекс УССР в редакции 1927 г.: (С изм. по 1-е июня 1928 г.). – 3-е офиц. изд. – Харьков: Юрид. изд., 1928. – 120 с.
26. Собрание законов и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства СССР. – 1935. – № 10.
27. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. – М.: Юрид. лит., 1965. – 26 с.
28. Уголовный кодекс Украинской ССР: (Утв. 28/XII 1960 г.). – К.: Госполитиздат, 1961. – 134 с.
29. Гернет М.Н. Социально-правовая охрана детства за границей и в России. – М.: Право и жизнь, 1924. – 68 с.
30. Василевский Л.М. Детская преступность и детский суд. – Б.м.: Октябрь, 1922. – 190 с.
31. Люблинский П.И. Борьба с преступностью в детском и юношеском возрасте: (Социально-правовые очерки). – М.: Б.и., 1923. – 301 с.
32. Чарыков Х.М. Отношение действующего уголовно-процессуального законодательства к малолетним и несовершеннолетним в России // Дети-преступники / Под ред. М.Н. Гернета. – М.: Тип. Знаменского, 1912. – ІV, 550, 55 с.
33. Куфаев В.И. Юные правонарушители. – М.: Новая Москва, 1924. – 229 с.
34. Збірник узаконень та розпоряджень Всеукраїнського революційного комітету УРСР. – 1920. – № 15.
35. Збірник декретів, наказів, розпоряджень по Народному Комісаріату освіти УРСР. – 1920. – Вип. ІІ.
36. Собрание законов и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства СССР. – 1935. – № 19.
37. Поправно-трудовий кодекс УСРР. – Харків: Юрид. вид-во НКЮ УСРР, 1926. – 287 с.
38. Собрание постановлений Совета Народных Комиссаров СССР. – 1943. – № 6.
39. Про громадських вихователів неповнолітніх: Положення, затверджене Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26.08.1967 із змін., внес. Указом від 16.10.1985, 21.08.1987 // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1967. – № 4. – Ст. 243.
40. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум, 2000. – 703 с.
41. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред. В.В. Копєйчикова.– К.: Юрінком Інтер, 1998. – 317 c.
42. Щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність): Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. за № 9 – рп/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. – Ст. 2193.
43. Баулін Ю. Кримінальна відповідальність: сутність, зміст та правова форма // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 – 3. – С. 626–633.
44. Терентьєв В.І. Відповідальність спеціального суб’єкту злочину за кримінальним правом України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Одеса, 2003. – 20 с.
45. Владимиров В.А., Левицкий Г.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву: Лекции. – М.: Высш. шк. МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
46. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госиздат юрид. лит., 1958. – 258 с.
47. Орымбаев Р. Специальный субъект преступления. - Алма-Ата: Наука, 1977. – 151 с.
48. Большой юридический словарь / Под ред.: А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 790 с.
49. Уголовное право: Часть Общая. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юриздат НКЮ СССР, 1939. – 330 с.
50. Уголовное право: Часть Общая. – 4-е изд. перераб. и доп. – М.: Юриздат ВИЮН МЮ СССР, 1948. – 574 с.
51. Уголовное право: Часть Общая. – М.: Юрид. лит., 1966. – 511 с.
52. Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Харьков: Вища школа, 1989. – 104 с.
53. Курс советского уголовного права: В 2 т. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – Т.1. – 646 с.
54. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. – Владивосток: Изд-во Дальневост. гос. ун-та, 1970. – 132 с.
55. Розенко В.І., Матвійчук В.К. Суб’єкт злочину: Лекція. – К.: Укр. академія внутр. справ, 1993. – 36 с.
56. Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник / Под ред.: М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – К.: Юринком Интер, 2003. – 512 с.
57. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1972. – 352 с.
58. Павлов В.Г. Субъект преступления. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 318 с.
59. Труфанов В.В., Милюков С.Ф. Рец. на кн.: Орымбаев Р. Специальный субъект преступления. – Алма-Ата: Наука, 1977. – 152 с. // Правоведение. – 1980. – № 3. – С. 109 – 111.
60. Советское уголовное право: Общая часть / Под ред.: В.Д. Меньшагина, Н.Д. Дурманова, Г.А. Кригера. – М.: Изв-во Моск. ун-та, 1969. – 452 с.
61. Кримінальний кодекс України. – К.: Парламентcьке вид-во, 2001. – 143 с.
62. Тихенко С.И. Невменяемость и вменяемость. – К.: Юриздат НКЮ СССР, 1927. – 104 с.
63. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1983. – 298 с.
64. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1970. – 214 с.
65. Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования / Отв. ред.: В.Н. Кудрявцев, С.Г. Келина. – М.: Наука, 1987. - 278 с.
66. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступное поведение и психические аномалии / Под ред.: В.Н. Кудрявцева. – М.: СПАРК, 1998. – 215 с.
67. Трахтеров В.С. Вменяемость по советскому уголовному праву : Конспект лекций – Харьков: Изд-во Харьковск. юрид. ин-та, 1966. – 15 с.
68. Фейенберг Ц.М. Учение о невменяемости и вменяемости в различных школах уголовного права и судебной психиатрии. – М.: Юрид. лит., 1946. – 156 с.
69. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред.: М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С. К., 2001. – 1104 с.
70. Фарбер И.М. К вопросу об “относительной” вменяемости // Современная психоневрология. – 1928. – Т. 6.
71. Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник / Под ред.: В.А. Клименко, Н.И. Мельника. – К.: Атика, 2002. – 448 с.
72. Богомягков Ю.С. Проблемы невменяемости в советском уголовном праве: (Понятие вменяемости ): Учеб. пособ. – Уфа: Изд-во Башкир. ун-та, 1978. – 38 с.
73. Приходько Т.М. Проблема обмеженої осудності в кримінальному праві: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2001. – 20 с.
74. Рейтц Г.В. Патологическая преступность и уменьшенная вменяемость // Современная психиатрия. – М., 1912. – С. 457.
75. Краснушкин Е.К. Кабинеты по изучению личности преступника и преступности в СССР и за границей. – М.: Б.и., 1925. – 140 с.
76. Семенов С.Ф. К вопросу об ограниченной (уменьшенной) вменяемости // Журнал института невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова. – 1966. – Т. 66. – Вып. 8 – С. 1271.
77. Александровский Ю.А. Глазами психиатра. – М.: Сов. Россия, 1977. – 223 с.
78. Щерба С.П. Расследование и судебное разбирательство по делам лиц, страдающих психическими или физическими недостатками. – М.: Юрид. лит., 1975. – 144 с.
79. Фрейеров О.Е. О так называемом биологическом аспекте причин преступности // Сов. государство и право. – 1966. – № 10. – С. 45–50.
80. Кузнєцова Н.Ф., Лейкина Н.С. Криминологический аспект соотношений социального и биологического // Сов. государство и право. – 1977. – № 10. – С. 11–35.
81. Чечель Г.И. Влияние психических аномалий на назначение и отбывание наказания // Личность преступника и уголовная ответственность. – Саратов, 1981. – С. 129.
82. Еникеев М.И. Основы судебной психологии: Психологические свойства личности. – М.: ВЮЗИ, 1982. – 124 с.
83. Емельянов В.П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями / Под ред.: И.С. Ноя. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – 96 с.
84. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л.: Медицина, 1992. – 208 с.
85. Ливандовский М. Невидимый враг в уюте частной жизни // Голос Украины. – 1998. – 23 июня. – С. 5–6.
86. Гончар Т.О. Правова природа обмеженої осудності // Правова держава. – 2002. – № 4. – С. 48–51.
87. Иванов Н.Г. Аномальный субъект преступления: Проблемы уголовной ответственности: Учеб. пособ. – М.: Закон и право ЮНИТИ, 1998. – 224 с.
88. Сироджинов В.Д. Ограниченная вменяемость: Проблемы теории и практики: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 1998. – 25 с.
89. Уголовный кодекс Украины: Комментарий / Под ред.: Ю.А. Кармазина, Е.Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2001. – 959 с.
90. Мирошниченко Н.А., Орловська Н.А. Проблема обмеженої осудності: Навч. посіб. – Одеса.: Юрид. літ-ра, 2001. – 70 с.
91. Майер Д.И., Мирошниченко Н.А. Предпосылки к законодательным предложениям по уменьшенной вменяемости // Судебная и социальная психиатрия 90-х гг.: В 2 т. – К., 1994. – Т. 1. – Вып. 5 – С. 88–91.
92. Антонян. А.М., Гульден В.В. Криминальная патопсихология. – М.: Наука., 1991. – 244 с.
93. Леонгард К. Акцентуированные личности / Под ред. Блейхера В.М./ Пер. с нем. В.М. Лещинской. – 2-е изд., стер. – К.: Вища шк., 1989. – 374 с.
94. Личко А.Е. Подрастковая психиатрия: Руководство для врачей. – Л.: Медицина, 1979. – 335 с.
95. Гундерук Л.М. Вплив акцентуацій характеру на девіантну поведінку підлітка // Вісник Одеськ. ін-ту внутр. справ. – 1998. – № 3. – С. 167–168.
96. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины: Проблемы теории и развития законодательства. – Харьков: Б.и., 1994. – 640 с.
97. Брич Л., Навроцький В. Ознаки посадової особи та кваліфікація господарських злочинів, вчинених нею // Підприємництво, господарство і право. – № 1. – 2001. – С. 61–62.
98. Орловська Н.А. Осудність та її види: (Порівняльний аналіз законодавства України та інших держав): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Одеса, 2001. – 20 с.
99. Черняхівський І., Шабас М. Осудний обмежено, небезпечний – сповна // Голос України. – 1992. – № 246. – С. 4–5.
100. Богдановский А. М. Развитие понятий о преступлении и наказании в русском уголовном праве до Петра Великого. – М.: Тип. Каткова, 1857. – 145 с.
101. Модельный уголовный кодекс СНГ, принятый на Межпарламентской Ассамблее государств-участниц Содружества Независимых Государств от 17 февраля 1996 года // Internet: www. iacis. ru / docs. ru. html
102. Кузнецова Н.Ф. Сравнительный анализ института преступления по уголовному кодексу стран СНГ и Балтии // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11: Право. – 2003. – № 3. – С. 19–35.
103. Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и форм ее реализации (часть вторая). – Одесса: Юрид. літ-ра, 2000. – 410 c.
104. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В.М. Лебедев. – М.: Юрайт-М, 2001. – 735 с.
105. Цымбал Е., Дьяченко А. Возрастная невменяемость: теория и практика применения // Уголовное право. – 2000. – № 3. – С. 43–50.
106. Миньковский Г.М. Особенности расследования и судебного разбирательства дел о несовершеннолетних. – М.: Госюриздат, 1959. – 208 с.
107. Чернышов А.И. Вопросы вменяемости и невменяемости несовершеннолетних // Труды Томск. гос. ун-та. – 1972. – Вып. 228: Актуальные проблемы государства и права. – С. 113–114.
108. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик // Известия. – 1991. – 20 июня. – С. 4–8.
109. Уголовный кодекс Российской Федерации: (С комментарием Волженкина Б.В.). – СПб.: Лань, 1996. – 530 с.
110. Назаренко Г.В. Уголовно-релевантные психические состояния лиц, совершивших преступления и общественно-опасные деяния. – М.: Ось–89, 2001. – 238 с.
111. Кудрявцев И.А., Морозов М.В. Ответственность несовершеннолетних: Некоторые парадоксы нового Уголовного кодекса // Рос. юстиция. – 1997. – № 8. – С. 28–32.
112. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред.: Ю.И. Скуратова, В.М. Лебедева. – М.: НОРМА–ИНФРА•М, 2000. – 881 с.
113. Подростковая судебная психиатрия: Руководство для врачей. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Медицина, 1998. – 365 с.
114. Фрейеров О. Возрастной критерий уголовной ответственности // Социалистическая законность. – 1968. – № 12. – С. 38–42.
115. Антонян Ю.М. и др. Преступники с умственной отсталостью. – М.: НИИ МВД РФ, 1995. – 340 с.
116. Нагаев В. В. Основы судебно-психологической экспертизы. – М.: Закон и право ЮНИТИ, 2000. – 332 с.
117. Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 // Юридичний вісник України. – 2004. – № 27 – 3–9 липня. – С. 11–15.
118. Кирпиченко А.А. и др. Нервные и психические болезни: Учеб. пособ. – Минск: Вышэйшая школа, 1997. – 254 с.
119. Международная классификация болезней – 10 // Internet: www. rmj. ru/ klasbol. htm
120. Психодиагностика и коррекция детей с нарушениями и отклонениями развития. – СПб.: Медицина, 2001. – 256 с.
121. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. – СПб.: Лань, 2000. – 192 с.
122. Лебединская К.С. и др. Подростки с нарушениями в аффективной сфере. – М.: Педагогика, 1998. – 220 с.
123. Сафуанов Ф.С. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе: Науч.-практич. пособ. – М.: Смысл. Гардарика, 1998. – 190 с.
124. Задержка психического развития детей и пути ее преодоления: Обзорная информация. – М.: Б.и., 1976. – Вып. XIII. – 33 с.
125. Словник української мови: В 11 т. – К : Наук. думка, 1973. – Т. 4. – 840 с.
126. Ситковская О.Д. и др. Новые направления судебно-психологической экспертизы / Ситковская О.Д., Конышева Л.П., Коченов Л.П. – М.: Юрлитинформ, 2000. – 160 с.
127. Про медичне обстеження дітей і підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання: Інструкція, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства освіти України від 5 травня 1997 р. № 137/131 // Бюл. законодавства і юрид. практики України. – 1999. – № 9. – С. 235–245.
128. Бухановский А.О. О роли психиатрии в ювенальной юстиции // Программа и материалы Международного научно-практического семинара “Правосудне в отношении несовершеннолетних: Зарубежный и российский опыт”. – Ростов-н/Д, 2002. – С. 112–118.
129. Кудрявцев И.А., Ратинова Н.А. Криминальная агрессия: (Экспертная типология и судебно-психологическая оценка). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 192 с.
130. Рагрина Т.Н. Проблемы критериев экспертной оценки способности несовершеннолетнего к осознанно-волевому поведению в криминальной ситуации // Программа и материалы Международного научно-практического семинара “Правосудне в отношении несовершеннолетних: Зарубежный и российский опыт”. – Ростов-н/Д, 2002. – С. 102–108.
131. Гончар Т.О. Питання осудності та неосудності неповнолітніх: проблеми та перспективи // Правова держава. – 2003. – № 6. – С. 78–82.
132. Человек и общество: Сб. ст. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967. – Вып. 2. – 301 с.
133. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. – К.: Академія, 2001. – 575 с.
134. Кон И.С. На пороге гражданской зрелости // Общество и молодежь. – М., 1968. – С. 48–54.
135. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии: О структуре индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1968. – 175 с.
136. Мороз В.Ф. Делінквентність дітей до чотирнадцятирічного віку: (Кримінологічні проблеми): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 1999. – 19 с.
137. Бурдін В.М Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2002. – 19 с.
138. Якобсон П.М. Эмоциональная жизнь школьника. – М.: Просвещение, 1966. – 291 с.
139. Моховиков А.Н. Судебная психиатрия: Учеб. пособ. – Одесса: Астропринт, 1998. – 135 с.
140. Кон И.С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967. – 383 с.
141. Игошев К.Е. Правонарушения и ответственность несовершеннолетнего. – Свердловск.: Средне-уральск. кн. изд-во, 1973. – 160 с.
142. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1980. – 156 с.
143. Коченов М.М. Теоретические основы судебно-психологической экспертизы: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – М., 1991. – 35 с.
144. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости, вины и уголовной ответственности: (Теория и практика): Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – М., 1993. – 36 с.
145. Кроник А.А., Головаха Е.И. Психологический возраст личности // Психологический журнал. – 1983. – Т. 4. – № 5. – С. 57–65.
146. Кудрявцев И.А. Судебно-психологическая экспертиза. – М.: Медицина, 1988. – 230 с.
147. Боровых Л.В. Проблема возраста в механизме уголовно-правовой ответственности: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 1993. – 18 с.
148. Цивільний кодекс України: Коментар. – 2-е вид. із змін. за стан. на 15 січня 2004 р. – Харків: Одіссей, 2004. – 255 с.
149. Советское уголовное право: Общая часть: Учебник / Под ред.: Г.А. Кригера и др. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. – 368 с.
150. Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР. – М.: Юрид. лит., 1971. – 559 с.
151. Соблюдать законы об ответственности несовершеннолетних: Сб. ст. / Ред.- сост. А.И. Санталов. – Кишинев: Картя молдованяскэ, 1965. – 165 с.
152. Добровольская Т.Н., Леошкевич Д.И. Ответственность за правонарушения несовершеннолетних. – Кишинев: Картя молдованяскэ, 1967. – 57 с.
153. Jugendgerichtsgesez vom 04.08.1953 // StGB / mit einer Einführung von Prof. Dr. Dr. h.c. Friedrich–Christian Schroeder. – Baden-Baden: Nomos, 1999. – S. 305–315.
154. Гончар Т.О. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх за чинним кримінальним кодексом України // Правова держава. – 2002. – № 5. – С. 89–93.
155. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
156. Шевченко Я.Н. Правовое регулирование ответственности несовершеннолетних. – К.: Наук. думка, 1976. – 187 с.
157. Палстер А.Р. Ответственность несовершеннолетних по советскому уголовному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Тарту, 1966. – 20 с.
158. Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – М.: Наука, 1974. – 231 с.
159. Чугуников І.І. Правовідносини та форми їх реалізації у кримінальному праві України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Одеса, 2001. – 23 с.
160. Устинова В.В. О характере мер воздействия, применяемых комиссиями по делам несовершеннолетних к правонарушителям и их родителям // Вопросы борьбы с преступностью. – 1971. – Вып. 13. – С. 99–114.
161. Ямкова О.О. Примусові заходи виховного характеру: Правова природа і види: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Одеса, 2004. – 20 с.
162. Грабовская Н.П. Принудительные меры воспитательного характера // Курс советского уголовного права: В 2 т. – Л., 1970. – Т. 2. – С. 486–506.
163. Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 2002 року № 6 // Закон і бізнес. – 2002. – № 8. – С. 25–26.
164. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред.: В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003. – 938 с.
165. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2-х ч. / За. заг. ред.: М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2001. – Ч. 1: Загальна частина. – 393 с.
166. Цветинович А.Л. Проблемы наказания в новом законодательстве // Проблемы наказания и исполнения приговора. – Кемерово, 1992. – С. 3–7.
167. Уголовный кодекс Украины: (С изм. и доп. по сост. на 1 сентября 2000 г.). – Харьков: Одиссей, 2000. – 256 с.
168. Карпец И.И. Преступность: Иллюзии и реальность. – М.: Российское право, 1992. – 432 с.
169. Сахаров А.Б. Правонарушение подростка и закон: Преступность несовершеннолетних и борьба с ней в СССР. – М.: Юрид. лит., 1967. – 274 с.
170. Панкратов Р.И. и др. Дети, лишенные свободы. – М.: Юрлитинформ, 2003. – 256 с.
171. Коментар до Конституції України. – К.: Ін-т законодавства Верхової Ради України., 1998. – 411 с.
172. Паневін В.Кримінальна відповідальність неповнолітніх // Закон і бізнес. – 2003. – № 8. – С. 8–9.
173. Кодекс законів про працю України: Наук.-практ. коментар / Керівник авт. кол. В.І. Прокопенко. – Харків: Консум, 2003. – 832 с.
174. Кримінально-виконавчий кодекс України. – Харків: Одіссей, 2004. – 112 с.
175. Про організацію виконання покарання у виді арешту в установах кримінально-виконавчої системи: Інструкція, затверджена Наказом Держдепартамента вик. покарань від 31 серпня 2001 р. № 158 // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 39. – Ст. 1780.
176. Гаверов Г.С. Уголовно-правовые меры, не связанные с лишением свободы, и их применение к несовершеннолетним правонарушителям: Учеб. пособ. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1981. – 64 с.
177. Вопросы профилактики и коррекции преступности в подростковом и раннем юношеском возрасте. – Днепропетровск: Б.и., 1999. – 121 с.
178. Конвенция о правах ребенка. Организация Объединенных Наций. – Нью-Йорка, 1991.
179. Михеев Р.И. Уголовная ответственность лиц с психофизическими особенностями и психогенными аномалиями. – Хабаровск: Высш. шк. МВД СССР, 1989. – 94 с.
180. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1962. – 156 с.
181. Бандурка О.М. та ін. Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з виховно-трудових колоній / Бандурка О.М., Трубников В.М., Яровий А.О. – Х.: НУВС, 2003. – 260 с.
182. Програма подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002–2005 рр.: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 167 // Internet: www.rada.kiev.ua
183. Минимальные стандартные правила Организации Объединенных Наций, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних («Пекинские правила») // Сов. юстиция. – 1991. – № 12. – С. 1821; № 13. – С. 19–21.
184. Бабаев М.М. Индивидуализация наказания несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1968. – 120 с.
185. Скрябин М.А. Общие начала назначения наказания и их применения к несовершеннолетним. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1988. – 123 с.
186. Гаверов Г.С. Проблемы наказания несовершеннолетних преступников. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1986. – 231 с.
187. Про застосування судами законодавства про відповідальніть за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2 // Internet: www.rada.kiev.ua
188. Денисова Т.А., Трубников В.М. Восстановительное правосудие в отношении несовершеннолетних: Каким оно должно быть? // Держава та регіони. Серія: Право. – 2004. – № 1. – С. 30 – 37.
189. Мельникова Є.Б., Карнозова Л.М. Ювенальная юстиция – охранительная и восстановительная: Учебн. пособ. – М., Проспект, 2002. – 142 с.
190. Землянська В. Запровадження відновлюючих підходів: зміна погляду на кримінальне судочинство // Право України. – 2003. – № 10. – С. 154–156.
191. Ямковая О.А. Некоторые особенности осуществления правосудия по делам несовершеннолетних // Актуальні проблеми політики. – 2001. – Вип. 10/11. – С. 227–229.
192. Карпец И.И. Наказание: Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 228 с.
193. Ведомости Верховного Совета РСФСР. – 1977. – № 12. – Ст. 255.
194. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 р. за станом на 20.01.2005 р. // Internet: www.rada.kiev.ua
195. Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.10.93 р. із змін. і доп. від 11.08.95 р. № 646 // Internet: www.rada.kiev.ua
196. Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації та Положення про професійне училище соціальної реабілітації: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. № 859 // ЗП Уряду України. – 1994. – № 3. – Ст. 57.
197. Про порядок оформлення особистих справ неповнолітніх, які направляються до спеціальних загальноосвітних шкіл та училищ спеціальних професійних училищ для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання: Інструкція, затверджена Наказом Міністерства освіти України від 27 грудня 1994 р. № 362 // Internet: www.rada.kiev.ua
198. Гончар Т.О. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх за чинним кримінальним кодексом України // Правова держава. – 2002. – № 5. – С. 89–93.
199. Мороз В. Школи соціальної реабілітації: сучасне становище і перспективи // Право України. – 1999. – № 3. – С. 59–60.
200. Лебедева В. Дети зоны // Человек и закон. – 2001. – № 11/12. – С. 46–48.
201. Болдырев Е.В. Меры предупреждения правонарушений несовершеннолетних в СССР. – М.: Наука, 1964. – 367 с.
202. Рива П. Презентация системы ювенальной юстиции в Швейцарии: Законодательная база осуществления ювенальной юстиции // Программа и материалы Международного научно-практического семинара “Правосудие в отношении несовершеннолетних: Зарубежный и российский опыт”. – Ростов-н/Д, 2002. – С. 37–52.
203. Гюбо В., Робинсон Э. Профилактика преступности несовершеннолетних и проблемы взаимодействия судебных, правоохранительных органов и социальных служб: (Опыт Франции) // Программа и материалы Международного научно-практического семинара “Правосудие в отношении несовершеннолетних: Зарубежный и российский опыт”. – Ростов-н/Д, 2002. – С. 52–66.