ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ З КРИМІНАЛЬНО–ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВ НА ПІДСТАВІ ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО АМНІСТІЮ АБО АКТА ПОМИЛУВАННЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………… 4
РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ З КРИМІНАЛЬНО–ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВ НА ПІДСТАВІ ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО АМНІСТІЮ АБО АКТА ПОМИЛУВАННЯ…….……………………………

17
1.1. Стан розробки в науці кримінально–виконавчого права проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування.…….………

17
1.2. Поняття соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування.…………….

24
РОЗДІЛ II МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ЗВІЛЬНЕНИХ З КРИМІНАЛЬНО–ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВ НА ПІДСТАВІ ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО АМНІСТІЮ АБО АКТА ПОМИЛУВАННЯ………………………………….

46
2.1. Правові засади соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування……………

46
2.2. Особистість звільненого з кримінально–виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування у механізмі соціальної адаптації…….

66
2.3. Постпенітенціарне забезпечення процесу соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування…………………………………………..

99
РОЗДІЛ III ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВИХ ПІДСТАВ ТА УМОВ ЗВІЛЬНЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ З КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВ НА ПІДСТАВІ ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО АМНІСТІЮ АБО АКТА ПОМИЛУВАННЯ ТА ПРАКТИКИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРОЦЕСУ ЇХНЬОЇ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ…………………………………………...........

118
3.1. Правові підстави і умови звільнення від покарання з кримінально–виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування..……………

118
3.2. Правові і соціально–психологічні проблеми удосконалення практики здійснення процесу соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування…………………………………………..

162
ВИСНОВКИ………………………………………………………………. 196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 209
ДОДАТКИ………………………………………………………………… 231

ВСТУП

Актуальність теми. Прийняття Кримінально–виконавчого кодексу України [1], Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” [2], підняло регулювання постпенітенціарних відносин на якісно новий рівень. Однак з прийняттям цих важливих законодавчих актів процес пізнання закономірностей регулювання постпенітерціарних відносин не завершився. Навпаки, з’явилися нові можливості для наукового аналізу проблем застосування згаданих нормативних актів, з’ясування їх ефективності. Стало можливим виявлення основних особливостей постпенітенціарного процесу і вироблення на цій основі наукових пропозицій щодо удосконалення чинних правових механізмів забезпечення соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ (далі КВУ) на підставі закону про амністію або акта помилування. Все вищезгадане дасть можливість певною мірою посилити запобігання злочинності загалом і особливо рецидивної злочинності. Розбудова соціальної, правової держави та намагання України ввійти повноправним членом у міжнародне співтовариство потребує, зокрема, вирішення цілого комплексу теоретичних і практичних проблем боротьби із злочинністю. Стабільність показників рецидивної злочинності об’єктивно свідчить не тільки про суттєві недоліки в організації виправного процесу засуджених, але й про несприятливий стан справ у сфері соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі, у тому числі, за актами амністії та помилування.
Амністії, помилування, пом’якшення вимог правил внутрішнього розпорядку кримінально–виконавчих установ, умовно–дострокові звільнення демонструють гуманні можливості кримінально–виконавчої політики української держави. Разом з тим залишається непорушним її фундамент, закладений ще в минулі роки [3, с.10]. У системі засобів, які сприяють вирішенню цих завдань, значне місце належить соціальній адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ, в тому числі, на підставі закону України про амністію або акта помилування.
Проблема соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ, – одна з центральних і найскладніших зі всіх кримінально–виконавчих проблем. У ній, як у фокусі, з’єднуються елементи економіки і соціальної психології, юриспруденції і політики, наукової теорії і соціальної практики. Від ефективності її вирішення значною мірою залежить моральне відродження та безпека суспільства, а також рівень рецидивної злочинності у державі.
Спостерігається стійка тенденція до збільшення питомої ваги осіб, засуджуваних за вчинення повторних злочинів. 2003 року раніше судимими було вчинено 84,5 тис. злочинів. За 5 місяців 2004 року кількість зареєстрованих злочинів, вчинених цими особами, зросла на 52,7%
(з 23,9 тис. до 36,6 тис. злочинів) [4, с.17]. У 2003 р. суди ухвалили рішення стосовно 201081 засудженого за вчинення ними злочинів. Кількість засуджених осіб збільшилася на 3,5% у порівнянні з 2002 р., що пояснюється в основному зростанням рівня злочинності. 2003 р. органи внутрішніх справ зареєстрували 556351 злочин, що на 23,5% більше, ніж у 2002 р. У 2003 р. засуджено 48974 особи [у 2002 р. – 43685], які раніше вже були судимі, мають не зняту або непогашену судимість і вчинили нові злочини, тобто кожного п’ятого було засуджено повторно [5, c.28, 29]. За останнє десятиріччя число злочинів, що вчинили особи, котрі раніше вже притягувались до кримінальної відповідальності, щорічно зростало в середньому на 7,3% [6, c.1].
Проблема рецидиву злочинів серед амністованих і помилуваних є актуальною і потребує подальшого вивчення. Так, як зазначив голова Державного Департементу України з питань виконання покарань (далі ДДУПВП) В.А.Льовочкін, за підсумками виконання Закону України від
5 липня 2001 року “Про амністію”, з 28 818 осіб, звільнених з місць позбавлення волі, новий злочин протягом двох років вчинили менше 1% амністованих [7]. О.М.Школа встановив, що рівень рецидивної злочинності серед амністованих складає 18% [8], а С.І.Комарицький визначив рівень рецидиву серед амністованих за період часу, що становив три роки з моменту їх звільнення – 13,4% [9]. Вивчення матеріалів судових справ у Личаківській виправній колонії ВК–30 у Львівській області показало, що 264 особи уже звільнялися за амністією і повторно вчинили злочини, що становить 18% від усієї кількості засуджених цієї колонії станом на 1 липня 2004 року.
Не менш важливою у цьому процесі слід визнати і ту обставину, що у органів виконавчої влади ще відсутні достатні можливості щодо забезпечення корекції поведінки звільнених з установ виконання покарань на підставі закону про амністію або акта помилування у їх постпенітенціарний період. Вирішення перелічених проблем є гострою необхідністю науки і практики. Необхідність дисертаційного дослідження проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених на підставі закону про амністію або акта помилування, обумовлена також економічними чинниками. Якщо взяти до уваги, що на утримання одного засудженого в місцях позбавлення волі держава виділяє 120 грн на місяць [10, с.2], а у 2001 році за актом амністії було звільнено майже 30 тис. осіб, то тільки один місяць перебування їх в місцях позбавлення волі потребував витрат з державного бюджету 2001 року у розмірі 3 млн. 600 тис. грн. Істотних зрушень у протидії такому небезпечному соціальному явищу, як рецидивна злочинність, неможливо досягти без своєчасного вирішення питань соціальної адаптації раніше судимих, надання їм необхідної допомоги у розв’язанні соціальних проблем та працевлаштуванні.
Організаційно–правові можливості органів місцевого самоврядування щодо забезпечення процесу соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ не відповідають сучасним суспільним реаліям, що склалися, і очікуванням суспільства. Аналогічна ситуація склалася також у сфері соціального контролю за звільненими на підставі закону про амністію або акта помилування з боку державних органів, в силу відсутності необхідного правового забезпечення контролю і корекції девіантної поведінки осіб. Крім цього, амністія, як видається, почала застосо-вуватися, як засіб зменшення кількості осіб в місцях позбавлення волі.
У даному дослідженні соціальна адаптація осіб, звільнених на підставі закону про амністію або акта помилування, розглядається не тільки як функція державних органів, але і як функція громадських організацій, трудових колективів, фондів тощо.
Питання звільнення з кримінально–виконавчих установ і соціальної адаптації звільнених осіб були предметом аналізу в дослідженнях Ю.М.Антоняна, Ю.В.Бауліна, В.І.Гуськова, В.І.Горобцова, В.А.Елеонського, Ю.Д.Блувштейна, О.І.Зубкова, І.П.Карпеця, А.С.Міхліна, В.С.Наливайка, В.С.Потьомкіна, В.П.Пєткова, Н.М.Пісоцької, В.І.Рудника, М.І.Скригонюка, В.М.Трубникова, О.В.Філімонова, І.В.Шмарова, О.М.Яковлєва, А.О.Ярового і інших вчених. Незважаючи на значну кількість публікацій загального характеру, у теорії кримінально–виконавчого права України проблема соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі на підставі закону про амністію або акта помилування, не була предметом спеціального монографічного дослідження з сучасних співзвучних часові методологічних позицій і з урахуванням нових реалій реформаційних процесів в Україні. Це тим більш важливо за наявності обширного емпіричного матеріалу, який потребує наукового аналізу. За роки незалежності України було проведено 17 амністій, за якими з місць позбавлення волі згідно даних ДДУПВП було звільнено понад 185 тис. осіб і, крім цього, за актами помилування Президентом України з місць позбавлення волі звільнено понад 4 тис. осіб. Розгляд у рамках одного дослідження звільнення осіб із кримінально–виконавчих установ за актами амністії і помилування з організацією процесу їх соціальної адаптації, дозволяє розширити традиційні наукові погляди про організаційно–правовий і соціально–кримінологічний зміст постпенітен-ціарного періоду. Законодавче закріплення у законі правового статусу особи, що звільнилася з кримінально–виконавчих установ, і, відповідно, чітка фіксація прав і юридичних обов’язків суб’єктів і інших учасників постпенітенціарного періоду, дасть можливість, на думку автора, удосконалити постпенітенціарні відносини, ефективно запобігати вчиненню нових злочинів такими особами. Наведені міркування, які свідчать про безсумнівну актуальність дослідження проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування, визначили вибір теми та основні напрями дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права і кримінології Львівського юридичного інституту МВС України. Робота ґрунтується на положеннях Указу Президента України від
16 червня 1999 р. №650/99 “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку” [11], де вказано на створення в Україні спеціальних центрів для звільнених з місць позбавлення волі, а також Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. №143/2002 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” [12], а також постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2004 р. № 1133
“Про затвердження Державної програми соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004 – 2006 роки” [4], де говориться про організацію проведення досліджень проблем соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.
Мета і завдання дослідження. Метою запропонованого дослідження є визначення особливостей соціальної адаптації осіб, звільнених на підставі закону про амністію або акта помилування, визначення та наукове обґрунтування на цій основі пропозицій і рекомендацій щодо оптимізації соціальної адаптації, регламентації заходів постпенітенціарного впливу.
У зв’язку з цим, робота була зорієнтована на вирішення таких завдань:
1) провести огляд стану розробки в науці кримінально–виконавчого права проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування;
2) здійснити аналіз поняття соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування, а також виявити його особливості;
3) дослідити правові засади соціальної адаптації осіб, звільнених від покарання з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування;
4) проаналізувати особу звільненого з кримінально–виконавчої установи на підставі закону України про амністію або акта помилування у механізмі соціальної адаптації;
5) дослідити постпенітенціарне забезпечення процесу соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта про помилування;
6) сформулювати пропозиції щодо удосконалення вирішення правових і соціально–психологічних проблем процесу соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування.
Враховуючи вищесказане, об’єктом даного дисертаційного дослідження є суспільні відносини у сфері соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування. Предметом дослідження є чинне законодавство України щодо соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування, практика застосування цього законодавства, наявні наукові праці, що стосуються наведених питань.
Методологічною основою даного дослідження є прийняті сучасною правовою наукою загальнонаукові методи пізнання, що ґрунтуються на визнанні загальнолюдських цінностей, як пріоритетів будь–якого дослідження. Це, зокрема, такі методи, як діалектичний (як загальнонауковий метод пізнання); історичний (при проведенні порівняльного аналізу звільнень осіб з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію, починаючи з 1991 р.); системно–структурний (при визначенні місця соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування, в системі соціальної адаптації звільнених з кримінально–виконавчих установ; формально–догматичний (юридичний) (при з’ясуванні нормативного змісту окремих положень Кримінального кодексу України, Закону України “Про застосування амністії в Україні”, Положення про порядок здійснення помилування); статистичний (при вивченні даних офіційної статистики щодо кількості засуджених в місцях позбавлення волі та кількості засуджених, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування за період 1991–2003 рр.). Також автором використаний соціологічний метод (опитано 250 засуджених, 250 працівників виправних колоній та 108 дільничих інспекторів міліції, які визначили своє ставлення до окремих проблемних питань, пов’язаних з соціальною адаптацією – додатки Д, Ж, П).
Науково–теоретичною базою дослідження стали праці вчених, в яких аналізуються проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі. В роботі також використано наукові праці вчених з інших галузей науки (психології, соціології).
Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані ДДУПВП про стан оперативно–службової та виробничо–господарської діяльності установ кримінально–виконавчої системи за період з 1991 по 2003 рр. Крім цього, автором проведені анкетування (додатки Д, Ж, П) та проаналізовані результати опитувань 250 засуджених з виправних колоній Львівської і Волинської областей у 2000–2001 роках, що були звільнені на підставі закону про амністію, 250 працівників кримінально–виконавчих установ і 108 дільничих інспекторів міліції з західних областей України. Були використані також дані про діяльність притулку соціальної адаптації для осіб, звільнених з місць позбавлення волі у м. Броди Львівської області. При написанні дисертації автором проаналізовано і використано 264 вироки місцевих судів, якими засуджені особи до покарання у виді позбавлення волі.
При підготовці дисертаційного дослідження використовувався також особистий п’ятнадцятирічний досвід роботи автора у виправних колоніях, в тому числі у керівництві відділенням соціально–психологічної служби.
Нормативну базу дисертаційного дослідження склали Конституція України, чинні Кримінальний, Кримінально–процесуальний, Кримінально–виконавчий кодекси, Закон України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” та інше законодавство станом на 01.09.2004 року.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що у науці кримінально–виконавчого права вперше предметом комплексного спеціального монографічного дослідження стали питання соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування, а також вивчення особи засудженого, звільненого з кримінально–виконавчої установи на підставі закону про амністію або акта помилування у механізмі соціальної адаптації.
У дисертації висунуто та обґрунтовано або додатково аргументовано ряд теоретичних положень, уточнень змісту окремих понять, що складають в сукупності новизну дисертації і мають істотне значення для науки і практики та для вдосконалення чинного законодавства з питань соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування, а саме:
1. На підставі аналізу поняття соціальної адаптації, обґрунтовується нове його визначення і запропоновано внести зміни у ст. 1 чинного Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, виклавши її в такій редакції: “Соціальна адаптація – це пристосування особи до соціального середовища, повне відновлення прав і свобод з метою забезпечення оволодіння нею соціальними нормами, правилами, цінностями, соціальним досвідом та встановлення ефективного соціального контролю за її поведінкою”.
2. Наведено додаткові аргументи на підтримку положення про те, що механізм соціальної адаптації складається не тільки з системи відносин між звільненим і середовищем, але й з сукупності правових, економічних, організаційних, соціально–психологічних та інших засобів, а також постпенітенціарної діяльності державних органів, громадських організацій, спрямованих на забезпечення процесу соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ і переконання їх в об’єктивній необхідності правомірної поведінки.
3. Обґрунтовано пропозицію про необхідність встановлення контролю за поведінкою осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ та доповнення Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” спеціальною статтею в такій редакції: “Стаття 11 . Організація контролю за особами, звільненими після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.
Особи, які звільнились після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, за винятком осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, підлягають взяттю на облік органами внутрішніх справ і встановленню за ними контролю строком від шести місяців до одного року, який полягає у реєстрації цих осіб і спостереженні за їх поведінкою”.
4. Вперше висунута і обґрунтована пропозиція про необхідність створення у структурі Міністерства праці та соціальної політики України спеціального органу з метою організації і контролю на загальнодержавному рівні за процесом соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ. Він міг би іменуватися “Національний координаційний центр соціальної та професійної адаптації звільнених з кримінально–виконавчих установ”.
5. Обґрунтовується необхідність розпочинати роботу з особами, які виявили бажання після звільнення з кримінально–виконавчих установ перебувати у притулку соціальної адаптації ще під час відбування ними покаання. У зв’язку з цим пропонується внести відповідне доповнення до ч.2 ст. 156 Кримінально–виконавчого кодексу України: “Об’єднання громадян, благодійні організації та окремі особи можуть безперешкодно у встановленому порядку відвідувати установи виконання покарань з метою участі у підготовці до звільнення та здійснення програми надання допомоги засудженому після його звільнення”.
6. Доведено необхідність запровадження умовного звільнення від покарання на підставі закону України про амністію, а також умовного звільнення від покарання на підставі акта помилування з використанням інституту іспитового строку. У зв’язку з цим рекомендовано внести відповідні зміни до Закону України “Про застосування амністії в Україні”, та “Положення про порядок здійснення помилування”.
7. З урахуванням того, що виконання законів про амністію покладене виключно на суди, запропоновано у ч. 1 ст. 74 Кримінального кодексу України слова “закону України про амністію чи” виключити. Поруч з цим рекомендовано доповнити чинний Кримінально–процесуальний кодекс України спеціальною статтею, яка визначала б процесуальний порядок звільнення від покарання на підставі закону України про амністію. Ця стаття могла б бути викладена у приблизно такій редакції: “Порядок звільнення від покарання на підставі закону про амністію.
Повне або часткове звільнення від відбування покарання на підставі закону України про амністію і відповідно до статті 86 Кримінального кодексу України здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії (служби у справах неповнолітніх)”.
8. Наведено додаткові аргументи на користь необхідності створення притулків соціальної адаптації громадськими організаціями при допомозі місцевих і центральних органів влади на базі недіючих підприємств, колиш-ніх військових частин на зразок притулку соціальної адаптації у м. Броди Львівської області та можливості утримання центрів соціальної адаптації і за кошти, отримані від трудової діяльності осіб, що перебувають у них.
Практичне значення одержаних результатів визначається перш за все тим, що положення і висновки, які містяться у роботі, можуть бути використані для підготовки відповідних змін і доповнень до чинного законодавства України (додатки Л, М, Н, С, Т).
Дослідження містить у собі пропозиції, рекомендації і висновки, які спрямовані на оптимізацію практичної діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування і громадських організацій щодо соціальної адаптації осіб, звільнених з виправних колоній. Автор пропонує варіанти вирішення питань на місцях, що стосуються створення умов для успішної соціальної адаптації осіб, звільнених з виправних колоній на підставі закону про амністію або акта помилування і встановлення за ними соціального контролю у постпенітенціарний період.
Положення, які містяться у роботі, можуть бути використані у навчальному процесі юридичних вузів і факультетів при викладанні курсу кримінального, кримінально–виконавчого права, кримінології, юридичної психології, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації суддів, працівників кримінально–виконавчої системи тощо. Практичні рекомендації, висловлені автором, сприятимуть підвищенню якості підготовки матеріалів для вирішення питань про звільнення осіб з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування.
Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть стати теоретичним і практичним матеріалом для подальших досліджень проблем соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження, що викладені в дисертації, обговорювалися на засіданні кафедри кримінального права і кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка, Львівського юридичного інституту МВС України; вони оприлюднені на Всеукраїнському семінарі “Соціальна адаптація осіб, які повернулись з місць позбавлення волі”, організованому Міжнародним фондом “Відродження” 11–13 жовтня 2001р. у м. Львові; на VII та ІХ регіональних науково–практичних конференціях “Проблеми державо-творення і захисту прав людини в Україні”, (відбулися у м.Львові
13–14 лютого 2001 р. та 13–14 лютого 2003 р.); на регіональному круглому столі “Актуальні проблеми кримінального і кримінально–процесуального законодавства та практики його застосування”, організованому Хмель-ницьким інститутом регіонального управління та права 21–22 лютого 2003 р.; на науково–практичній конференції (Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законо-давства), організованому Львівським інститутом внутрішніх справ 4–5 квітня 2003 р; на науково–практичному семінарі “Актуальні проблеми організації охорони громадського порядку в сучасних умовах”, що мав місце у Львівському юридичному інституті МВС України 26 березня 2004 р., а також на науково–практичній конференції “Проблеми коментування кримінального закону”, що відбулася 2–3 квітня 2004 року у Львівському юридичному інституті МВС України.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у семи публікаціях, чотири з яких опубліковані у фахових наукових виданнях.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (247 найменувань на 22 стор.), а також додатків на
39 стор. Основний текст дисертації займає 208 стор. Загальний обсяг роботи – 269 стор.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У кримінально–виконавчому праві України стан наукової розробки проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених на підставі закону про амністію або акта помилування, є недостатнім. Такий стан речей, звичайно, не сприяє досягненню максимальної ефективності правового регулювання процесів соціальної адаптації осіб, звільнених від подальшого відбування покарання. Тому, проведений аналіз проблем соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування, дає підстави зробити наступні висновки:
I. Загальнотеоретичні положення стосовно проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування.
1.1. Крім родового поняття адаптації існує психологічне розуміння адаптації; у соціології вживається поняття соціальної адаптації, яке широко використовується і у правовій науці. Вважаємо, що процес соціальної адаптації особи до умов життя, яке змінюється, необхідно трактувати значно ширше, ніж її пристосування до умов існування; це процес, який постійно удосконалюється. Соціальна адаптація і соціалізація існують у нерозривній єдності у процесі життя людини і соціальна адаптація є основним інструментом соціалізації особи. Цінність соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування полягає у наступному: дає можливість включити особу у систему суспільно корисних зв’язків, зокрема у сфері суспільного виробництва, культурного життя, політичного життя тощо; формування в особи позитивних соціальних установок, чуйного ставлення до інших членів суспільства, правильного розуміння основних проблем розвитку суспільства на певному його етапі; формування в особи почуття особистої відповідальності, поваги до чинного законодавства, загальнолюдських моральних правил поведінки, поважання прав і свобод інших людей.
1.2. Оскільки, серед практиків немає чіткого розмежування понять “соціальна реабілітація” і “ресоціалізація”, вважаємо за потрібне розглядати “ресоціалізацію”, як функцію покарання і, крім цього, Кримінально–виконавчий кодекс України оперує поняттями не “соціальна адаптація” і “соціальна реабілітація”, а поняттями “дільниця соціальної адаптації” і “дільниця соціальної реабілітації”.
1.3. Особливостями соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування є: звільнення цих осіб проводиться у день надходження відповідних документів, а, якщо документи одержані після закінчення робочого дня – у першій половині наступного дня (ч.5 ст.153 КВК України); особи, які звільняються на підставі закону про амністію або акта помилування не залучаються до курсів підготовки засуджених до звільнення; здійснення контролю за поведінкою цих осіб чинним законодавством не передбачено; адміністративний нагляд встановлюється тільки за особами, звільненими від відбування покарання на підставі закону про амністію, які були засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних речовин, їх аналогів або прекурсорів згідно п. “г” ст.3 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” за постановою судді в порядку, передбаченому ст.5 вищезазначеного Закону; амністія застосовується інколи до осіб, які не стали на шлях виправлення, але злісно не порушують режим у період відбування покарання; у разі вчинення особами, звільненими з кримінально-виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування, повторного злочину протягом невідбутої частини покарання, суд не призначає їм покарання за правилом, передбаченим ст. 71 Кримінального кодексу України; ступінь суспільної небезпечності амністованих і помилуваних осіб є, як правило, невисоким; правосвідомість більшості цих осіб сформована проявом доброї волі держави та винятковим актом милосердя Президента України; особи, звільнені з виправних колоній на підставі закону про амністію або акта помилування, як правило, найменш соціально захищені; протягом трьох місяців з місць позбавлення волі на підставі закону України про амністію звільняється велика кількість осіб, що істотно ускладнює можливість їх працевлаштування службами зайнятості населення.
1.4. На підставі аналізу поняття соціальної адаптації, обґрунтовується нове його визначення і запропоновано внести зміни у ст. 1 чинного Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, виклавши її в такій редакції: “Соціальна адаптація – це пристосування особи до соціального середовища, повне відновлення прав і свобод з метою забезпечення оволодіння нею соціальними нормами, правилами, цінностями, соціальним досвідом та встановлення ефективного соціального контролю за її поведінкою”.
1.5. Входження осіб, звільнених з місць позбавлення волі, у нове середовище здійснюється у межах механізму соціальної адаптації. Механізм соціальної адаптації складається не тільки з системи відносин між звільненим і середовищем, але й з сукупності певних елементів, які спрямовані на забезпечення процесу соціальної адаптації. Тому під механізмом соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування, слід розуміти сукупність правових, економічних, організаційних, соціально–психологічних та інших засобів, а також постпенітенціарна діяльність державних органів, громадських організацій, спрямованих на забезпечення процесу соціальної адаптації і переконання їх в об’єктивній необхідності правомірної поведінки.
1.6. Особистісні особливості звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування, їх вплив на процес постпенітенціарної адаптації у кримінально–виконавчому праві ще недостатньо висвітлені. Аналізуючи особливості досліджуваних категорій засуджених, можна встановити зв’язок між окремими рисами їх особистості, розробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення профілактики злочинів, вчинених особами, звільненими з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування. Фактори, які негативно характеризують поведінку засудженого в місцях позбавлення волі, можуть прямо або дотично вплинути на соціальну адаптацію звільнених осіб. Згідно результатів опитування, 19,6% осіб до вчиненого злочину ставляться байдуже і винними себе не визнають, а 17,6% мали стягнення протягом року. Імовірність вчинення повторного злочину цими особами є досить високою. Основна маса досліджуваних нами осіб – від 18 до 44 років, тобто особи молодого і середнього віку. Характерною особливістю опитуваних є те, що 28% із них вчинили перший злочин у віці до 20 років. 23,6% осіб до засудження не навчались і не працювали.
Тривалий строк позбавлення волі і ріст числа судимостей негативно впливають на соціально–корисні зв’язки, призводять до їх послаблення і розірвання, посилюють процес формування дезадаптивної спрямованості у таких осіб. До числа факторів, які суттєво впливають на формування особи звільненого, його поведінку є освітній рівень. В міру посилення рівня безпеки колонії прослідковується закономірність зменшення кількості осіб з середньою освітою. Чим вищий загальноосвітній рівень, тим рідше людина вчиняє злочин. 42,8% опитуваних нами осіб, звільнених з виправних колоній на підставі закону про амністію або акта помилування, взагалі не працювали в установі, а 39,5% опитаних осіб не мали ніякої спеціальності.
1.7. Амністія та помилування, слугуючи засобом загальної і спеціальної превенції, в той же час є засобом регулювання чисельності осіб у місцях позбавлення волі. В актах про амністію визначають коло засуджених, на яких поширюється амністія і умови її застосування. При цьому не називають в індивідуальному порядку тих осіб, які підлягають звільненню. Помилування може бути застосоване до будь–якої особи, котра вчинила будь–які злочини і щиросердечно розкаялася в їх вчиненні та довела своє виправлення. Акти про помилування завжди персоніфіковані. Вони видаються стосовно конкретної особи або групи персонально вказаних у ньому осіб. Як правило, амністуванню підлягають особи, які не становлять великої суспільної небезпеки або вчинили злочини невеликої чи середньої тяжкості і засуджені до нетривалих строків покарання. Актом про амністію визначаються категорії осіб, на які дія амністії не поширюється. Амністію і помилування об’єднує дві суттєві обставини: джерелом кожної із цих правових підстав звільнення є волевиявлення відповідної галузі державної влади; за часом, хронологічно, дві підстави наступають за вже вчиненим злочином.
1.8. Амністія зменшує чисельність осіб в місцях позбавлення волі, але вона, порівняно з помилуванням, має наступні недоліки: вона носить випадковий характер – деяких осіб буде звільнено раніше, ніж інших, не через те, що братимуть до уваги правопорушення, вчинені раніше, чи ризик, який вони становлять (наприклад, туберкульоз), а тому, що відбування ними покарання співпадає з часом амністії; амністія неминуче є короткотерміновим заходом і потребує додаткових фінансових витрат: витрати у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності осіб, що знову після амністії вчиняють злочини, зростають.
1.9. За роки незалежності в Україні було проведено 17 амністій. Законодавство інших країн інституту амністії практично не знає. Ми не піддаємо сумніву існування інституту амністії, але констатуємо недоцільність проведення щорічних амністій і звільнення одночасно великої кількості осіб, а пропонуємо регулювати кількість осіб у місцях позбавлення волі, тобто “розвантажувати” виправні колонії більшою мірою умовно–достроковим звільненням, застосуванням звільнення осіб з кримінально–виконавчих установ на підставі акта помилування, заміною покарання більш м’яким, ширше запроваджувати альтернативні позбавленню волі покарання. Це, на нашу думку, буде сприяти зменшенню кількості осіб у місцях позбавлення волі, загальній та спеціальній превенції злочинів в Україні, ніж щорічні амністії. Суспільство може і повинно справитися із злочинністю іншими методами, наприклад, економічними, фінансовими тощо. А щодо репресивних методів, то повинна прослідковуватись тенденція до їх зменшення.
II. Положення щодо вдосконалення законодавства у сфері соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування.
2.1. Закон України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” є вкрай необхідний, але має спірні моменти, неузгодження з кримінально–виконавчим законодавством, недостатнє обґрунтування тих чи інших положень. На нашу думку, соціальна адаптація включає в себе як соціальну допомогу звільненим, так і соціальний контроль за їх поведінкою після звільнення. Автори закону при визначенні поняття соціальної адаптації не вказали на другий важливий і необхідний засіб – соціальний контроль за поведінкою звільнених, незалежно від підстави звільнення. Даний закон необхідно доповнити статтею у наступній редакції: Стаття 111. Організація контролю за особами, звільненими після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк. Особи, які звільнились після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, за винятком осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, підлягяють взяттю на облік органами внутрішніх справ і встановленню за ними контролю строком від шести місяців до одного року, який полягає у реєстрації цих осіб і спостереженні за їх поведінкою. Актуальною є також необхідність узгодження положень цього Закону з Кримінально–виконавчим кодексом України. Зокрема, йдеться про організацію загальноосвітнього і професійно–технічного навчання засуджених до позбавлення волі (ст.ст.125, 126 КВК України) і про надання допомоги засудженим у трудовому і побутовому влаштуванні (ст.157 КВК України). Ці ж питання регламентуються Законом України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк”. Отже, виникає подвійне правове регулювання суспільних відносин у сфері соціальної адаптації. На нашу думку, у ст.9 Закону мова повинна йти про організацію освіти осіб, які відбули покарання, а не осіб, які відбувають покарання.
2.2. Однією із особливостей соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування, є те, що ці особи найменш соціально захищені. Тому, спільний наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства праці та соціальної політики України від 12 грудня 2003 р. № 250/1562/342 “Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації” необхідно доповнити ще таким пунктом: 1.1.13 “Стосовно хворих на туберкульоз, онкологічні захворювання (другої, третьої та четвертої клінічних груп) та інші тяжкі захворювання, що потребують стаціонарного лікування, надсилає повідомлення до органів охорони здоров’я за обраним місцем проживання для взяття їх на облік”.
2.3. Відповідно до ст.1 Закону України “Про амністію” від 11 липня
2003 р. звільняються від покарання жінки віком понад 50 років та чоловіки віком понад 55 років, а аналізований Закон України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” не передбачає направлення цих осіб до спеціальних будинків–інтернатів, якщо вони потребують стороннього догляду та медичного обслуговування і не мають працездатних дітей або родичів, зобов’язаних за законом та згідних їх доглядати. Думається, ст.6 Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” необхідно викласти у наступній редакції: “Жінки віком понад 50 років та чоловіки віком понад 55 років, інваліди першої і другої груп із числа звільнених осіб за їх заявою та на підставі висновку медичної частини установи виконання покарань і клопотання місцевих органів соціального захисту населення можуть бути направлені до спеціальних будинків–інтернатів, якщо вони потребують стороннього догляду та медичного обслуговування і не мають працездатних дітей або родичів, зобов’язаних за законом та згідних їх доглядати”.
Для удосконалення норм Кримінально–виконавчого кодексу України необхідно привести його ст.111 у відповідність до Європейських в’язничних правил, тобто закріпити право засудженого на короткочасні виїзди за межі виправних колоній для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення. Пропонується ст.111 доповнити ч.5 і викласти її в такій редакції: “Засудженим, яких тримають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колоній на території України на строк не більше семи діб, не включаючи час, необхідний для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб) для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення”.
2.4. Громадським організаціям необхідно створити умови для безперешкодного відвідування установ з метою активної участі у підготовці до звільнення засуджених. У зв’язку з цим є доцільним удосконалити Кримінально–виконавчий кодекс України, доповнивши його ч.2 ст.156 таким змістом: “Об’єднання громадян, благодійні організації та окремі особи можуть безперешкодно у встановленому порядку відвідувати установи виконання покарань з метою участі у підготовці до звільнення та здійснення програми надання допомоги засудженому після його звільнення”. Таким чином, редакція ч.2 ст.156 КВК України буде такою: “В установах виконання покарань організовуються курси підготовки засуджених до звільнення. Об’єднання громадян, благодійні організації та окремі особи можуть безперешкодно у встановленому порядку відвідувати установи виконання покарань з метою участі у підготовці до звільнення та здійснення програми надання допомоги засудженому після його звільнення”.
2.5. Кожна особа, яка звільнена з місця позбавлення волі, в тому числі на підставі закону про амністію або акта помилування, на нашу думку, повинна підлягати контролю, так як велика кількість звільнених з місць позбавлення волі осіб, випадають з поля зору правоохоронних органів. У зв’язку з цим доцільно вивчити питання про необхідність встановлення адміністративної відповідальності за неявку на реєстрацію, вчинену вперше.
2.6. З урахуванням того, що виконання законів про амністію покладене виключно на суди, запропоновано у ч. 1 ст. 74 Кримінального кодексу України слова “закону України про амністію чи” виключити. Поруч з цим рекомендовано доповнити чинний Кримінально-процесуальний кодекс України спеціальною статтею, яка визначала б процесуальний порядок звільнення від покарання на підставі закону України про амністію. Ця стаття могла б бути викладена у приблизно такій редакції: “Порядок звільнення від покарання на підставі закону про амністію.
Повне або часткове звільнення від відбування покарання на підставі закону України про амністію і відповідно до статті 86 Кримінального кодексу України здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії (служби у справах неповнолітніх)”.
2.7. Чинний Кримінальний кодекс України містить у собі ряд новел, що стосуються кримінально–правового регулювання. Зокрема, його ст.44 передбачає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі акта помилування, що видається Президентом України. Однак правовий механізм реалізації цієї новели чинним законодавством не передбачено. Тому є необхідність доповнити пункт 2 „Положення про порядок здійснення помилування” абзацом “а”: “звільнення від кримінальної відповідальності”.
Крім цього, чинним Кримінальним кодексом України, а також Положенням про порядок здійснення помилування не передбачено помилування з випробуванням і воно є незаконним. Тому пропонується ввести умовне помилування на підставі акта помилування з використанням інституту іспитового строку. У зв’язку з цим є необхідність доповнити пункт 2 Положення про порядок здійснення помилування ще абзацом “д”: “умовного звільнення від покарання з іспитовим строком до трьох років”. Таким чином, з урахуванням доповнень, редакція пункту 2 Положення про порядок здійснення помилування буде наступною: Помилування засуджених здійснюється у виді:
а) звільнення від кримінальної відповідальності;
б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;
в) заміни покарання або його не відбутої частини більш м’яким покаранням;
г) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк;
д) умовного звільнення від покарання з іспитовим строком до трьох років”;
Укази Президента України про помилування осіб не оприлюднюються для громадськості, що не сприяє цілям як спеціального так і загального попередження злочинності. Тому доцільно ст.16 “Положення про порядок здійснення помилування” викласти у такій редакції: “Про помилування засудженого Президент України видає Указ, який підлягає оприлюдненню в „Офіційному віснику України” та газеті „Урядовий кур’єр” не пізніше як у 15–ти денний строк після його підписання Президентом України.” Необхідно встановити попередню підготовку матеріалів про помилування комісіями з розгляду питань про помилування засуджених, які слід утворити при обласних державних адміністраціях.
2.8. Необхідним є існування закону щодо помилування, прийнятого у відповідності до Конституції Верховною Радою України, оскільки викликає справедливі зауваження регламентація функцій Президента щодо помилування не Законом України, а Указом самого ж Президента. Тим більш, ч.2 ст.44 КК України прямо вказує, що “порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом”, а отже, встанов-лення такого порядку щодо помилування Указом Президента суперечить КК України.
2.9. Введення інституту умовного звільнення від покарання на підставі закону про амністію та умовного помилування на підставі акта помилування з використанням інституту іспитового строку є ефективним засобом запобігання вчиненню нових злочинів звільненими з місць позбавлення волі за актом амністії чи помилування. У зв’язку з цим доцільно ввести наступні зміни до чинного законодавства: ч.1 ст. 2 Закону України “Про застосування амністії в Україні” необхідно доповнити пунктом “в”: “умовне звільнення від покарання з іспитовим строком до трьох років”. Редакція ч.1 ст.2 пропонується такою:
“Стаття 2. Законом про амністію може бути передбачене:
а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія);
б) часткове звільнення зазаначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія);
в) умовне звільнення від покарання з іспитовим строком до трьох років”.
Щодо умовного звільнення від покарання з іспитовим строком за актом амністії чи помилування, то його слід встановити до певної категорії осіб, щодо яких немає повної впевненості, що вони виправилися.
2.10. У зв’язку з відсутністю у чинному Кримінальному кодексі України поняття “особливо небезпечний рецидивіст” та “особливо небезпечні злочини проти держави” пропонуємо у ч.1 ст. 3 Закону України “Про застосування амністії в Україні” “п. а до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими за вироком суду, що набрав законної сили” і “п. г за особливо небезпечні злочини проти держави”, виключити.

III. Положення щодо вдосконалення практики здійснення процесу соціальної адаптації осіб, звільнених на підставі закону про амністію або акта помилування.
3.1. У структурі Міністерства праці та соціальної політики України відсутня спеціалізована служба, яка б займалася соціальною підтримкою та захистом громадян, які звільнились з місць позбавлення волі. Оскільки у вирішенні цього питання беруть участь багато державних органів, необхідний високий рівень їх взаємодії і координацї. Тому, на нашу думку, є необхідність створити Національний координаційний центр соціальної та професійної адаптації звільнених у структурі Міністерства праці та соціальної політики України для реалізації постпенітенціарної функції держави.
Пропонуємо основні завдання цього центру, а саме:
1) координація та організаційно–методичне керівництво діяльністю органів місцевого самоврядування, центрів зайнятості, центрів соціальної адаптації, органів охорони здоров’я, інших державних органів та громадських об’єднань для сприяння повноцінній соціальній адаптації особі, що звільнилася з місць позбавлення волі чи обмеження волі;
2) надання звільненому різнобічної соціальної допомоги, що дозволить йому закріпитися у суспільстві та взагалі знизити вірогідність вчинення повторних злочинів;
3) надання профорієнтаційних послуг, скерування на профнавчання;
4) інформаційне висвітлення проблем кримінально–виконавчої політики України;
5) виховання правосвідомості громадян, формування в них гуманного ставлення до засуджених;
6) розроблення просвітницьких програм для населення з метою ознайомлення його з проблемами соціальної адаптації осіб, звільнених з установ виконання покарання.
3.2. Частина 2 ст.25 КВК України закріплює участь у виправному процесі спостережних комісій, на які поряд з іншими завданнями покладається обов’язок сприяти у трудовому та побутовому влаштуванні особам, звільненим з місць позбавлення волі. Діяльність спостережних комісій регламентується Положенням про спостережні комісії, яке вже застаріло. У ньому в декларативній формі є ряд важливих положень, але вони залишаються на папері, оскільки відсутній механізм їх виконання і контролю. Роль спостережних комісій більшою мірою зводиться до консультування звільнених, ніж до надання реальної допомоги.
3.3. Пропонується передбачити на законодавчому рівні можливість створення центрів соціальної адаптації громадськими організаціями при допомозі місцевих і центральних органів влади на базі простоюючих підприємств з наданням тимчасового місця проживання і працевлаштування. Де накопичуються проблеми, там вони повинні вирішуватися. Будь–яке рішення державної влади має бути контрольоване громадянським суспільством. Одна з найбільш перспективних форм розв’язання проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на нашу думку, є Бродівський притулок, який створено Львівським регіональним центром соціальної адаптації. Центри соціальної адаптації можуть утримуватися і за кошти, отримані від діяльності осіб, що перебувають у них. Ефективність його роботи свідчить про необхідність розповсюдження даного досвіду по Україні. Входження до складу керівних органів цих центрів представників місцевих органів влади, господарських організацій, дозволить їм мати реальну уяву про складність проблем соціальної адаптації осіб, що звільнились з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування, і, що особливо важливо, подолати існуючу відчуженість місцевої влади від вирішення проблем соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на регіональному рівні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінально– виконавчий кодекс України від 10.07.2003 р.//Урядовий кур’єр, №189 від 9.10.2003 р.
2. Закон України від 10.07.2003“Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”/Урядовий кур’єр. – 2003. – 8 серпня.
3. Яровий А.О. Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з виправно–трудових колоній: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08/ Нац. юрид. акад.України ім.Я.Мудрого. – Харків, 2002. – 20 с.
4. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2004 р. № 1133 “Про затвердження Державної програми соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004 –2006 роки” //Офіційний вісник України. – 2004. – № 35. – Ст. 2344.
5. Вісник Верховного Суду України. 2004. – №4.
6. Пісоцька Н.М. Рецидивна злочинність молоді та її попередження: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08/ Нац. акад. внут. справ України. – К., 2001. – 16 с.
7. Сергушев М. Директор Государственного департамента по вопросам исполнения наказаний Владимир Левочкин: “В ближайшие три месяца на свободу по амнистии выйдут около 10 тыс. бывших заключенных. Но не волнуйтесь, повторного “холодного лета” 53-го” не будет”/Факты. – 2003. – 19 августа.
8. Школа С.М. Кримінально–правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08/ Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2004. – 20 с.
9. Комарицкий С.И. Эффективность освобождения из ИТУ по амнистии. – М., 1982. – 75 с.
10. Скригонюк М.І. Прокурорський нагляд за додержанням законів України при умовно–достроковому звільненні засуджених від кримінального покарання: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.10/ Київськ. універ. ім. Т.Шевченка. – К., 1999. – 20 с.
11. Указ Президента України від 16.06.99 р. № 650/99 “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку”//Офіційний вісник України. – 1999. – №24. – Ст.1100.
12. Указ Президента України від 18.02.2002 р. № 143/2002 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”// Офіційний вісник України. – 2002. – №8. – Ст.331.
13. Олександр Беца. До питання про створення в Україні соціальної служби по роботі з особами, звільненими з місць позбавлення волі//Матеріали Міжнародного симпозіуму 15–16 січня 1997 р. – К., 1997. – С.62–67.
14. Яковлев А.М. Проблемы социальной адаптации и протиправное поведение/Ученые записки Всесоюзного научно–исследовательского института советского законодательства.– М., 1969. – Вып.17.– с.95–109.
15. Яковлев А.М. Взаимодействие личности со средой как предмет криминологического исследования//Советское государство и право.– 1966. – №2, с.58–59.
16. Блувштейн Ю., Лапинскас К. Социальная адаптация лиц, освобожденных из исправительно–трудовых учреждений и рецидивная преступность// Изучение и предупреждение преступности. Сборник научных работ.
Вып. IV. – Вильнюс: Минтис, 1971. – С. 32–44 с.
17. Трубников В.М. Социальная адаптация освобожденных от отбываний наказания. – Харьков.: Основа при ХГУ. – 1990. – 173 с.
18. Наливайко В.С. Кримінологічні проблеми ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.08 –К.,1999. – 174 с.
19. Яровий А.О. Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з виховно–трудових колоній: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.08 – Харків, 2002. – 210 с.
20. Потемкин В.С. Ресоциализация лиц, освобожденных из мест лишения свободы: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.08 – Л., 1980. – 189 с.
21. Коваль М.И. Социально–правовая адаптация лиц, отбывших длительные сроки лишения свободы: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.08 – Рязань, 1995. – 306 с.
22. Шатилов С.В. Освобождение несовершеннолетних из воспитательных колоний и их социальная адаптация: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.08 – М., 1997. – 155с.
23. Шевченко А.М. Социальная реабилитация бывших заключенных: Дис…канд. соц. наук: 22.00.01 – М., 1997. – 162 с.
24. Трубников В.М. Социальная адаптация освобожденных от наказания (правовой и социально–психологический анализ): Дис...док. юрид. наук: 12.00.08 – Харьков, 1991. – 519 с.
25. Петков В.П. Управління виховно–виправним процесом: Монографія. – Запоріжжя, 1998. – 286 с.
26. Близнюк И.Л. Гуманизация исполнения наказания в виде лишения свободы и проблемы дозволений, запретов в исправительно–трудовом праве Украины”: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 1992. – 23 с.
27. Рудник В.И. Отрицательные последствия применения уголовного наказания в виде лишения свободы и основные меры их нейтрализации: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 1990. – 24 с.
28. Пісоцька Н.М. Рецидивна злочинність молоді та її попередження: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2001. – 16 с.
29. Горобцов В.И. Проблемы реализации мер постпенитенциарного воздействия: Автореф. дис…д–ра юрид. наук: 12.00.08. – Екатеринбург, 1995. – 33 с.
30. Иногамов Ш.Х. Наказание отбыто. Как жить дальше? – М.: Юрид. лит., 1990. – 176 с.
31. Большая Советская Энциклопедия. Т.1. – 3–е изд., М.:Изд–во “Сов. энцикл.”. – 1969. – 608 с.
32. Царегородцев Г.И. Философские проблемы теории и адаптации. – М.: Наука. – 1975. – 215 с.
33. Філософський словник/За ред. В.І.Шинкарука. – К., Головна редакція УРЕ, 1986. – 796 с.
34. У.Росс Эшби. Конструкция мозга. Происхождение адаптивного поведения. – М.: Изд–во “Иностр. лит.”, 1962. – 398 с.
35. Андреева Д.А. О понятии адаптации. Исследования адаптации студентов к условиям учебы в ВУЗе//Человек и общество.– М., 1973. – Вып. 13. – С.65–70.
36. Зотова О.И., Кряжева И.К. Методы исследования социально–психологических аспектов адаптации личности//Психологические механизмы регуляции социального поведения – М., 1997.– С.219–232.
37. Юрчук В.В. Современный словарь по психологии. – Минск, 2000. – 680 с.
38. Психотерапія – нова наука про людину. За ред. Альфреда Пріца. –Львів: НВП “Електрон”, 1998. – 390 с.
39. Коновалова В.О Правова психологія. Харків: Основа, 1996.– 184 с.
40. Антонян Ю.М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления.– М.: Академия МВД СССР, 1973. – 72 с.
41. Андреенкова Н.В. Проблема социализации личности//Социальные исследования. – 1970, Вып. 3. – С.44–49.
42. Дулов А.В.Судебная психология. – Минск, 1975.– 376 с.
43. Психология. Словарь/Под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – 2–е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.
44. Гуськов В.И. Социально–правовые проблемы профилактики рецидивной преступности среди освобожденных от наказания. – Рязань: РВШ МВД СССР, 1975. – 175 с.
45. Яковлев А.М. Взаимодействие личности со средой как предмет криминологического исследования//Советское государство и право. – 1966.–№ 2. – С. 57–59.
46. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб: Изд–во “Питер”, 2000.– 612 c.
47. Старков О.В. Криминопенология: Учебное пособие. – М.: Изд–во “Экзамен”, 2004. – 480 с.
48. Тюремная реформа: поиски, достижения. Харьковская правозащитная группа. – Харьков: Фолио, 1999. – 120 с.
49. Психология и педагогика: Учебное пособие / Под.ред. К.А.Абульхановой, Н.В.Васиной, Л.Г.Лаптевой, В.А.Сластенина.– М.: Совершенство.–1998.–320 с.
50. Хохряков Г.Ф., Саркисов Г.С. Преступление осужденных: причины и предупреждения. – Ереван: Айастан, 1988. – 280 с.
51. Громов О.Н. Конфликтология. Курс лекций. – М.:Изд–во ЭКМОС,2000.–320 с.
52. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – К.: МАУП. – 2000. – 256 с.
53. Элеонский В.А. Отношение осужденных к наказанию и вопросы повышения эфективности их исправления и перевоспитания в местах лишения свободы. – Рязань, 1995. – 87 с.
54. Кримінально–виконавче право України. За ред. В.М.Трубникова. – Харків: Право, 2001. – 384 с.
55. Хохряков Г.Ф. Парадоксы тюрьмы. – М.: Юрид. л–ра, М., 1991.– 224 с.
56. Антонян Ю.Н. Социальная среда и формирование личности преступника. М.: Академия МВД СССР, 1975. – 160 с.
57. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс. – М.: “Закон и право”, 1998. – 383 с.
58. Якубсон В. Лишение свободы в системе мер борьбы с детской преступностью//Проблемы преступности, 1927. – № 2.. – С. 274–277.
59. Педагогічні основи ресоціалізації злочинців/Синьов В.М., Радов Г.О., Кривуша В.І., Беца О.В. – К.: МП “Леся”, 1997.– 272 с.
60. Рудник В.І. Пенітенціарна соціологія як основа сучасного реформування місць позбавлення волі та ресоціалізації засуджених//Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 2000. – № 5. – С. 64–67.
61. Козырев Г.И. Введение в конфликтологию: Учеб. пособие для студ высш. учеб. заведений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000 – 176 с.
62. Указ Президента України від 25 грудня 2000 року “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001–2005 роки”//Офіційний вісник України.–2000. – № 52. – Ст.2258.
63. Морозов О.М., Морозова Т.Р. Агресивні засуджені. – К.: МП “Леся”. – 2000. – 204 с.
64. Уголовно–исполнительное право России: Учебник/Под. ред. проф. В.И.Селиверстова. – М.: Юристъ, 2000. – 576 с.
65. Бандурка А.М., Денисова Т.А., Трубников В.М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания. – Харьков–Запорожье: НУВД, ЗГУ, 2002. – 440 с.
66. Закон України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”//Відомості Верховної Ради України.–1994.–№52.–Ст.455.
67. Трубников В.М. Механизм социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания. –К.: УМК ВО, 1990.– 84 с.
68. Беца О.В. Соціальна адаптація осіб, звільнених із місць позбавлення волі//Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 2. – С.5–14.
69. Європейські в’язничні правила//Європейські стандарти тримання ув’язнених/Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 1998. – 112 с.
70. Житловий кодекс України. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 21.12.1983 р.//Відомості Верховної Ради УРСР, 1984, №1, Ст.2.
71. Кодекс Законів про працю України//Кодекси України: У 3 кн.–2-ге вид.– К.: Юрінком Інтер, 1998.
72. Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991р.//Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991, № 14. – Ст.170.
73. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”//Відомості Верховної Ради України. –1697. – №24. – Ст.170.
74. Указ Президента України від 31.07.1998 р., №827/98 “Про Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань”/Урядовий кур’єр. – 1998. – №154–155.
75. Указ Президента України від 30.08.2000 р., №1035/2000 “Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики України”//Офіційний вісник України. – № 35. – Ст.1482.
76. Положення про спостережні комісії//Відомості Верховної Ради УРСР. – 1967. – №10. – Ст. 89.
77. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2000 р. №1370 “Про затвердження заходів, спрямованих на реалізацію у 2001 р. основних напрямів соціальної політики