КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ 13
1.1. Готування до злочину в історії вітчизняного кримінального
законодавства 13
1.2. Поняття готування до злочину за КК України 2001 р. 23
1.2.1.Співвідношення понять «стадії злочину» і «незакінчений злочин» для визначення готування до злочину 23
1.2.2.Готування як самостійний вид злочину 36
1.3. Види готування до злочину 56
1.4. Відмежування готування до злочину від замаху на злочин та від виявлення наміру на вчинення злочину 73
1.4.1. Відмежування готування до злочину від замаху на злочин 73
1.4.2.Відмежування готування до злочину від виявлення наміру на вчинення злочину 82
Висновки до розділу 1 85

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВА ТА МЕЖІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ 88
2.1. Підстава кримінальної відповідальності за готування до злочину 88
2.1.1.Загальні положення щодо підстави кримінальної
відповідальності 88
2.1.2.Підстава кримінальної відповідальності за готування до злочину за чинним КК України 95
2.2. Кваліфікація готування до злочину 112
2.2.1.Вступні положення 112
2.2.2. Кваліфікація готування до злочину як самостійного виду
злочину 115
2.2.3.Кваліфікація невдалого підбурювання і невдалого пособництва 120
2.3. Виключення кримінальної відповідальності за готування до злочину 127
2.4. Звільнення особи від кримінальної відповідальності за готування до злочину у зв’язку з добровільною відмовою 136
2.5.Покарання за готування до злочину 143
2.6.Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України щодо кримінальної відповідальності за готування до злочину 170
2.6.1. Кримінальна відповідальність за готування до злочину у сучасному зарубіжному кримінальному законодавстві 171
2.6.2. Основні шляхи вдосконалення КК України щодо встановлення кримінальної відповідальності за готування до злочину 179
Висновки до розділу 2 189

ВИСНОВКИ 195

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 198

ДОДАТОК А 217

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах значних соціальних перетворень, спрямованих на побудову правової держави та громадянського суспільства в Україні, важливими залишаються питання практики застосування та вдосконалення положень нового Кримінального Кодексу України 2001р.
Одним із інститутів українського кримінального права, що зазнав суттєвих змін у зв’язку із прийняттям КК 2001 року, є інститут незакінченого злочину. Питання про кримінальну відповідальність за незакінчений злочин, і, зокрема, за готування, завжди було актуальним у вітчизняній кримінально-правовій науці. Однак, у кримінально-правовій теорії протягом всієї історії її існування не було єдиної думки ні щодо визначення поняття «стадії злочину» і його співвідношення із поняттям «види незакінченого злочину», ні щодо поняття готування до злочину та необхідності криміналізації різних його видів. Розробці цієї теми присвятили свої роботи представники кримінальної науки дореволюційного періоду, в тому числі Л.С.Бєлогриц-Котляревський, О.Ф.Кістяківський, А.Н.Круглевський, П.Лякуб С.П.Мокринський, Е.Я.Немировський, А.Н.Орлов, М.Д.Сергієвський, М.С.Таганцев тощо. В радянський період ця проблема привертала увагу О.А.Герцензона, А.А.Піонтковського, А.Н.Трайніна, M.А.Чельцова, М.Д.Шаргородського. Особливої актуальності набула тема кримінальної відповідальності за попередню злочинну діяльність в 50-60рр. минулого сторіччя, коли було захищено ряд кандидатських дисертацій: Н.В.Лясс «Стадії злочинної діяльності за радянським кримінальним правом» (1952), І.С.Тишкевичем «Поняття готування і замаху в радянському кримінальному праві» (1953), Н.Ф.Кузнєцовою «Відповідальність за готування та замах за радянським кримінальним правом» (1953). В 1955р. вийшла монографія проф. М.Д.Дурманова «Стадії вчинення злочину за радянським кримінальним правом». Названі роботи викликали велику полеміку в науковій літературі, участь в якій брали В.М.Чхіквадзе, М.І.Ковальов, Т.В.Церетелі, В.Г.Макашвілі та інші. Після цього протягом майже трьох десятиліть проблема незакінченої злочинної діяльності в науці кримінального права майже не піднімалася, хоча в цей час вийшли роботи К.А.Панько, В.Д.Іванова, Д.Є.Дядько, В.Ф.Караулова тощо. Справжній інтерес до розробки цієї проблеми виник лише після проголошення незалежності України в процесі підготовки нового Кримінального кодексу. Зокрема, дослідженню найбільш спірних проблем цієї теми присвятили свої роботи Ю.В.Александров, Ю.В.Гродецький, О.О.Дудоров, Б.С.Житнигор, В.А.Клименко, П.С.Матишевський, М.І.Мельник, А.О.Пінаєв, В.П.Тихий, Л.В.Фріс, М.І.Хавронюк, Н.В.Чернишова, С.Д.Шапченко, А.В.Шевчук тощо. З необхідністю дослідження цієї проблематики зіткнулася і наука кримінального права у Російській Федерації. Свої роботи їй присвятили, зокрема, Є.В.Благов, М.В.Гринь, М.П. Рєдін, А.П.Козлов, М.В.Феоктистов тощо.
Однак слід визнати, що попри досить детальну розробку даної проблеми в науковій літературі, цілий ряд актуальних питань цієї теми все-таки залишаються невирішеними. Перш за все, у названих роботах проблеми кримінальної відповідальності за готування до злочину розглядаються, у більшості випадків, як окреме питання стадій злочину. У зв’язку з цим їх самостійному дослідженню не було присвячено достатньо уваги. Можливо, саме тому досі дискусійним є питання про саме поняття готування до злочину, визнання його стадією злочину чи самостійним видом злочину, не вирішене питання про класифікацію видів готування, підстави та межі кримінальної відповідальності за нього, необхідний обсяг криміналізації таких дій, а також про покарання за готування до злочину.
Крім того, окремі питання кримінальної відповідальності за готування до злочину об’єктивно не могли бути піднятими у наявних дисертаційних та інших монографічних наукових дослідженнях, оскільки вони були здійснені до прийняття КК України 2001 року. Так, згідно ч.2 ст.13 КК України 2001 р., готування до злочину вперше визнається видом незакінченого злочину. Крім того, у ч.1 ст.14 КК, розширено перелік видів готування. Згідно ч.1 ст.14 КК «готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину». Далі, ч. 2 ст.14 КК встановила нове для вітчизняного кримінального закону положення про те, що «готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності». Нарешті, КК України вперше спеціально передбачив у ч.1 ст.68 КК Розділу ХІ Загальної частини спеціальні засади призначення покарання за незакінчений злочин, в тому числі і за готування до злочину, а саме: «При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця». Вищезгадані положення нового КК України потребують дослідження, адже вони мають значення для з’ясування ключових проблем кримінальної відповідальності за готування до злочину і для застосування цих положень закону на практиці.
Отже, дослідження проблем кримінальної відповідальності за готування до злочину за КК України є актуальним для науки кримінального права, має важливе значення як для подальшого вдосконалення положень КК України про відповідальність за готування до злочину, так і для практики його застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми «Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого права і системи попередження злочинності» (номер державної реєстрації 0186.0.070883), над якою працює кафедра кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Тема цього дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 21 грудня 2001 р. (протокол №7).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття та видів готування до злочину, підстав та меж кримінальної відповідальності за вчинення таких дій, а також вироблення на цьому підґрунті рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики його застосування.
Для досягнення визначеної мети були поставлені такі задачі:
1. Визначити поняття незакінченого злочину, з’ясувати і розмежувати між собою поняття незакінченого злочину та стадій злочину.
2. Визначити поняття готування до злочину як самостійного виду злочину.
3. Сформулювати критерії класифікації видів готування і охарактеризувати найбільш важливі його види.
4. Визначити підставу кримінальної відповідальності за готування до злочину.
5. Сформулювати межі кримінальної відповідальності та правила призначення покарання за вчинення таких дій.
6. Проаналізувати підстави криміналізації готування та сформулювати на цій підставі висновки щодо необхідності та достатності обсягу криміналізації цих діянь у КК.
Об’єктом дослідження є кримінальна відповідальність за незакінчений злочин. Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за готування до злочину.
Нормативно-правову базу дослідження склали положення чинного та вже скасованого вітчизняного законодавства, законодавства окремих зарубіжних країн щодо відповідальності за попередню злочинну діяльність і готування до злочину зокрема, а також практика його застосування. Теоретичну базу дослідження склали роботи вітчизняних та зарубіжних вчених минулого та сучасності в галузі кримінального права. Крім того, були використані роботи з психології, філософії, теорії права, конституційного права, інших галузевих юридичних наук.
Методи дослідження. У роботі використовувалися загальнонаукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання досліджувалося поняття незакінченого злочину та поняття готування в єдності та мінливості їх змісту і форми. Застосовуючи метод системного аналізу правових явищ, було розглянуто співвідношення готування до злочину із замахом та закінченим злочином, а також різних видів готування між собою; умови, приводи, підстави та необхідний обсяг криміналізації готування до злочину, склад готування до злочину; догматичного – проаналізовано зміст законодавчих положень про кримінальну відповідальність за готування до злочину; порівняльно-правового – порівняно ці положення чинного законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн, а історичного і порівняльно-історичного – досліджено окремі чинні положення про відповідальність за готування до злочину порівняно з подібними положеннями попереднього, вже не чинного законодавства України; соціологічного опитування (було опитано близько 150 осіб, які мають досвід роботи у правоохоронних органах не менше трьох років) – з’ясувати позицію практичних працівників відносно необхідності вдосконалення у КК України кримінальної відповідальності за готування до злочину.
Наукова новизна одержаних результатів. На думку автора, з досягнутих ним результатів дослідження новими для науки кримінального права є такі:
1. Розвинуто положення про те, що готування до злочину розглядається в двох аспектах: 1)як стадія вчинення умисного злочину та 2)як самостійний вид злочину.
2.Вперше обґрунтовано, що в структурі готування до злочину необхідно виділяти готування як самостійний вид злочину та злочин, передбачений Особливою частиною КК, до якого особа готувалася.
3. На відміну від висловлених в літературі позицій, доведено, що готування не може бути видом «незакінченого злочину», оскільки при готуванні об’єктивно не розпочинається безпосереднє вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною.
4. Розвинуто поняття готування до злочину як створення умов для вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною КК, що припинене вимушено чи добровільно до початку вчинення цього злочину.
5.Вперше проаналізовано ознаки, які характеризують готування як самостійний вид злочину: його суспільну небезпечність, протиправність, винність та караність, вчинення його суб’єктом злочину.
6. У розвиток ідей, вже висловлених в науці кримінального права, визначено суспільну небезпечність готування до злочину та сформульовано її основні критерії: цінність об’єкта посягання, домінування можливості вчинення злочину, просторова та часова близькість підготовчих дій до безпосереднього вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною КК, характер об’єктивно вчинюваних діянь по створенню умов для здійснення злочину; доведено, що кримінально-правовий ступінь суспільної небезпечності властивий не всім видам готування.
7. Вперше запропоновано різні критерії класифікації видів готування, які мають кримінально-правове значення, а саме: об’єктивні ознаки, ступінь тяжкості готування та ступінь його суб’єктивної закінченості, причини припинення здійснення злочинного наміру, характер дії та спосіб закріплення у законі.
8. Наведено додаткові аргументи на користь поділу видів готування на загальні та спеціальні в залежності від закріплення кримінальної відповідальності за такі дії Загальною чи Особливою частиною КК.
9. Розвинуто положення про наявність у готуванні самостійної юридичної підстави кримінальної відповідальності - складу злочину, і вперше проаналізовано ознаки всіх елементів складу готування до злочину: об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єктивної сторони, суб’єкта, які суттєво відрізняються від ознак складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК, до якого особа готувалася.
10. По-новому проаналізоване положення ч.2 ст.14 КК про те, що «готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності»; доведено, що ч.2 ст.14 КК є спеціальною нормою щодо ч.2 ст.11 КК (малозначність діяння).
11.Наведено додаткові аргументи з приводу визнання добровільної відмови підставою саме звільнення від кримінальної відповідальності, а не виключення такої відповідальності.
12. Вперше аргументовано необхідність встановлення у ст.16 КК України окремої санкції за готування до злочину у розмірі половини максимального строку або розміру покарання від покарання, яке може бути призначене за закінчений злочин, до якого особа готувалася.
13.Розвинуто положення щодо необхідності застосування при призначенні покарання за готування до злочину як загальних, так і спеціальних засад призначення покарання. При цьому для уникнення існуючої у чинному КК конкуренції між положенням ст.65 і ч.1 ст.68 щодо врахування «ступеню тяжкості злочину» і «ступеню тяжкості діяння», запропоновано змінити редакцію ч.1 ст.68 КК.
14.У розвиток ідей, вже висловлених в науці, заперечується ототожнення ступеню тяжкості готування та ступеню тяжкості злочину, до якого таке готування здійснювалося. Відповідно, запропоновано доповнити ст.12 КК частиною шостою, яка б регламентувала правила встановлення ступеню тяжкості готування до злочину.
15.Вперше визначено поняття «злочинний намір», що використовується законом при формулюванні правил призначення покарання за готування до злочину. На противагу висловленим у літературі позиціям, доводиться доцільність вживання у КК саме такого терміну.
16. По-новому аргументовано висновок щодо необхідності втілення у КК України 2001 р. принципу криміналізації лише найбільш суспільно-небезпечних видів готування. Обґрунтовуються рекомендації щодо зміни положень чинного КК, зокрема, про виключення кримінальної відповідальності за готування до злочинів середньої тяжкості.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
- у наукових дослідженнях: як інформаційний матеріал або як основа для подальшого вивчення;
- у правотворчості: при подальшому удосконаленні Кримінального кодексу України;
- у правозастосовчій діяльності: при вирішенні питань притягнення осіб до кримінальної відповідальності за готування до злочину, кваліфікації таких діянь та призначення покарання за вчинене;
- у навчальному процесі: на лекціях і практичних заняттях з курсу Загальної частини кримінального права України, який викладається студентам вищих навчальних закладів.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення даного дослідження викладені у семи наукових публікаціях авторки та доповідалися і обговорювалися на всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства» (м. Запоріжжя, 2002 р.) та науковій конференції молодих вчених «Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті» (м. Харків, 2002 р.), а також під час роботи міжнародного науково-практичного семінару «Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України» (м.Харків, 2002 р.).
Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2004 р.). Окремі із сформульованих у дисертації положень та поглядів використовуються при проведенні практичних занять із Загальної частини кримінального права України зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2003-2004 рр.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в семи опублікованих дисертанткою наукових роботах, з них чотири наукові статті опубліковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук.
Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, які разом містять десять підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних джерел.
Загальний обсяг роботи – 218 сторінок, з них основного тексту - 196 сторінок. Кількість використаних джерел - 233.
Література та законодавство використані станом на 1 грудня 2004 року

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Готування визнається самостійним видом злочину, але лише у випадку, коли злочинну діяльність особи вимушено або добровільно було припинено ще до початку вчинення того злочину, передбаченого Особливою частиною КК, до якого вона готувалася. Відповідно, готування до злочину характеризується всіма родовими ознаками, властивими будь-якому злочину: суспільною небезпечністю діяння, його кримінальною протиправністю, винністю, караністю та вчиненням таких діянь суб’єктом злочину.
2.Поняття готування до злочину, яке міститься у ч.1 ст.14 КК, сформульоване шляхом перелічення певних найбільш типових видів підготовчих дій. Перелік поіменованих, тобто окремо названих у ч.1 ст.14 КК видів готування, не є вичерпним, оскільки такий вид готування, як «інше умисне створення умов для вчинення злочину» охоплює собою і всі інші, не враховані законодавцем види готування.
Обґрунтовується необхідність шести класифікацій видів готування, що базуються на різних критеріях. Особливе значення має класифікація готування на загальні та спеціальні види в залежності від передбаченості кримінальної відповідальності за такі дії Загальною чи Особливою частиною КК.
3. Оскільки готування до злочину є самостійним видом злочину, воно містить окремий, самостійний склад злочину, який відрізняється від складу того злочину, передбаченого Особливою частиною КК, до якого особа готувалася. Відповідно, в дисертації проаналізовано об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єктивну сторону та суб’єкта готування, вказано на їх відмінності від відповідних елементів складу злочину, до якого особа готувалася.
4. Положення ч.2 ст.14 КК встановлює вид виключення кримінальної відповідальності особи і співвідноситься із положенням ч.2 ст.11 КК (малозначність діяння) як спеціальний і загальний вид виключення кримінальної відповідальності.
5. Встановлено, що добровільна відмова від доведення злочину до кінця є підставою саме звільнення від кримінальної відповідальності, а не виключення такої відповідальності. При цьому ч.2 ст.17 КК пропонується викласти у такій редакції: «Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка при вчиненні готування до злочину, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, добровільно відмовилася від вчинення цього злочину, або при вчиненні замаху на такий злочин - від доведення його до кінця. Особа підлягає кримінальній відповідальності лише у випадку, якщо вчинене нею до добровільної відмови діяння містить склад іншого злочину, передбаченого особливою частиною цього Кодексу».
6. Доведено, що визнання готування самостійним видом злочину із відповідним складом логічно потребує і встановлення окремої, більш м’якої санкції за цей вид злочину. Це уявляється можливим зробити шляхом відповідного доповнення ст.16 КК частиною другою такого змісту: «Готування до злочину, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, карається в розмірі, не більшому від половини максимального строку або розміру покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за закінчений злочин».
Зазначені положення дозволили зробити висновок, що ступінь тяжкості готування та ступінь тяжкості злочину, до якого таке готування здійснюється, не є тотожними. На цій підставі пропонується ст.12 КК доповнити частиною шостою, у якій закріпити таке: «Ступінь тяжкості готування до злочину визначається, виходячи із строку або розміру найбільш суворого покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка встановлює відповідальність за злочин, до якого особа готувалася, з урахуванням положень ч.2 ст.16 цього Кодексу».
7. Запропоновано змінити редакцію ч.1 ст.68 КК і викласти її таким чином: «При призначенні покарання за готування до злочину чи замах на злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості злочину, до якого особа готувалася або на який вона вчинила замах, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, з яких цей злочин, передбачений Особливою частиною цього Кодексу, не було вчинено або не було доведено до кінця».
8. Враховуючи невеликий ступінь суспільної небезпечності готування до злочинів середньої тяжкості та тенденції розвитку кримінальної політики держави, обґрунтовано рекомендації щодо виключення кримінальної відповідальності за вчинення таких діянь. З огляду на це, пропонується ч.2 ст.14 КК викласти так: «Виключається кримінальна відповідальність особи за готування до злочинів невеликої та середньої тяжкості».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агапов П.В. Уголовно-правовое, криминологическое и социально-политическое исследование бандитизма. – Автореф. дис… канд. юрид. наук:12.00.08. – Саратов. – 28с.
2. Алексеев Н.С., Смирнов В.Г., Шаргородский М.Д. Основание уголовной ответственности по советскому уголовному праву // Правоведение, 1961. - №2. – С.74-77.
3. Артикул воинский // Российское законодательство Х-ХХ веков. В 9 т. - Т.4.: Законодательство периода становлення абсолютизма - М., 1986. – 512с.
4. Багрий – Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: Вышэйшая школа, 1976. – 383с.
5. Бажанов М.И Уголовное право Украины. Общая часть. - Днепропетровск: «Пороги», 1992. – 167с.
6. Бантышев А.Ф. Уголовная ответственность за особо опасные преступления против государства (основы квалификации). – К.: Изд-во НА СБУ, 2000. – 136с.
7. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х.: Основа, 1991. – 360с.
8. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності – К.: Атіка, 2004. – 296с.
9. Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русского уголовного права: Общая и Особенная части. – Киев-Харьков: Южно – рус. книгоизд-во Ф.А. Иогансона, 1903. – 618с.
10. Благов Е.В. Квалификация преступлений (теория и практика). – Ярославль: Ярославльский гос. университет , 2003. – 212с.
11. Благов Е. Конкуренция части и целого при неоконченном преступлении и соучастии. // Уголовное право. – 2004. - №1. – С.11-13.
12. Благов Е.В. Назначение наказания. Теория и практика. – Ярославль: Ярославский гос.университет, 2002. – 176с.
13. Бойцов А.И. Понятие уголовной ответственности // Вестник ЛГУ. – 1981. - №17. – С.122.
14. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Юрид.лит, 1963. – 274с.
15. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Юрид.лит., 1976. – 216с.
16. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – К.: Наукова думка, 1969. – 216с.
17. Васильевский А.В. Дифференциация уголовной ответственности при соучастии // Дифференциация уголовной ответственности и проблемы юридической техники в уголовном праве и процессе. - Ярославль, 2002. – С.41-43.
18. Великий тлумачний словник сучасної української мови / В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь, 2001. – 1440с.
19. Вісник Верховного Суду України – 2000. - №1 - №12.
20. Вісник Верховного Суду України – 2001. - №1 - №12.
21. Вісник Верховного Суду України – 2002. - №1 - №12.
22. Вісник Верховного Суду України – 2003. - №1 - №12.
23. Вісник Верховного Суду України – 2004. - №1 - №8.
24. Гальперин И.М. Уголовная политика и уголовное законодательство // Сб. Основные направления борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит, 1978. – С.53-55.
25. Герцензон А.А. Об основах уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. – М.: Госюриздат, 1959. – 91с.
26. Герцензон А.А. Уголовное право: Часть Общая: Учеб. пособие для слушателей ВЮА. – М.: РИО ВЮА, 1948. – 496с.
27. Герцензон А.А. Понятие преступления в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1955. – 53с.
28. Горелик И.И. Понятие преступлений, опасных для жизни и здоровья // Вопросы уголовного права и процесса. Вып.2. - Минск, 1960. – С.59-62.
29. Гринь М.В. Неоконченное преступление: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук - Краснодар, 2003. – 23с.
30. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1959. – 253с.
31. Гродецкий Ю.В. Добровольный отказ при соучастии: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Харьков, 2002. – 206 с.
32. Гродецький Ю.В. Добровільна відмова при співучасті.: Автореф.дис. …канд. юрид. наук – Х., 2002. – 20с.
33. Гуторова Н.А. Соучастине в преступлении по уголовному праву Украины: Учебное пособие. – Харьков: ООО «Рубикон П», 1997. – 102с.
34. Гуторова Н.О. Вчинення злочину організованою групою осіб (кримінально-правовий аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х. – 23с.
35. Дагель П.С. О косвенном умысле при предварительной преступной деятельности // Вопросы государства и права. – Л., 1964. – С.189 - 190.
36. Дагель П.С. О принципе индивидуализации уголовной ответственности // Вестник ЛГУ. -1974. - №11. - С.120-123.
37. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 1974. – 243с.
38. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности (социологические и юридические аспекты). – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1983. – 142с.
39. Дубовик О.Л. Кризис уголовного права и уголовно-правовой теории // Право и политика. - №2. - 2001. – С.130-134.
40. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву.– М.: Госюриздат, 1955.– 210с.
41. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М. - Л.: Изд-во Акад. наук СССР, 1948. – 317с.
42. Дядько Д.Е. Добровольный отказ от совершения преступления по советскому уголовному праву / Автореф. дис… канд. юрид .наук – Х, 1974. – 20с.
43. Загородников Н.И. О пределах уголовной ответственности // Советское государство и право. – 1967. - №7. – с.39.
44. Иванов В.Д. Ответственность за покушение на преступление. Учебное пособие - Караганда: В.ш. МВД СССР, 1974. – 117с.
45. Иванов В.Д. Понятие и виды стадий преступной деятельности // Правоведение. – 1992. - №6. – С. 86-89.
46. Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 169с.
47. Исаев И.А. История России: Правовые традиции. - М.: Юкис, 1995. – 319с.
48. К.Маркс и Ф.Энгельс. – Избранные сочинения: в 9-ти т. – М.: Политиздат, 1984. – т.1.– 549с.
49. Караулов В.Ф. Стадии совершения преступления. Учебное пособие. – М., 1982. – 60с.
50. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юрид.лит., 1974. – 232с.
51. Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – М.: Наука, 1974. – 230с.
52. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 176с.
53. Кистяковский А.Ф. Права, по которым судится малороссийский народ: В 3-х книгах. – К.: Унивеситетская типография (И.И.Завадского). – 1879. – 944с.
54. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник Общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства: Часть Общая. – К.: Изд. Ф.А.Иогансона, 1891.– 850с.
55. Ковалев М.И. Понятие и признаки преступления и их значение для квалификации. – Свердловск: Юрид. ин-т, 1977. – 80с.
56. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Текст зі змінами і доповненнями станом на 10.01.2004. – К.: Видавничий дім «Ін-Юре», 2004. – 304с.
57. Козлов А.П. Понятие преступления. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 819с.
58. Козлов А.П. Учение о стадиях преступления. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 353с.
59. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В.М. Лебедева. – М.: НОРМА, 2003. – 880с.
60. Комментарии к уголовному закону. Общая часть. / Под ред. В.Лихолая. – Pига: AFS, 2000. – 232с.
61. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
62. Коняхин В.П. Теоретические основы построения Общей части российского уголовного права. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 348с.
63. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - К.: Атіка, 2002. – 640с.
64. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів.-К.: Юрінком, 1998. – 416с.
65. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій. - К: Атіка, 2001. - 432с.
66. Костенко А.Н. Принцип отражения в криминологии (психологический механизм криминального поведения) – К.: Наукова думка, 1986. – 126с.
67. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Х.: Изд-во при ХГУ, 1983. –129с.
68. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. Учебное пособие. – Х.: Юридический институт, 1979. – 70с.
69. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін./ Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю.; наук ред. Клименко В.А та Мельник М.І. – К.: Правові джерела, 2002. – 432с.
70. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. Мельника М.І. та Клименко В.А. – К.: Юридична думка, 2004. – 352с.
71. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ Під ред. Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. – Київ - Харків.: Юрінком Інтер - Право, 2001. – 416с.
72. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
73. Круглевский А.Н. Учение о покушении на преступление. - Петроград: Типография М.П.Фроловой. - Т1., 1917. – 429с.
74. Кругликов Л.В., Васильевский А.В. Дифференциация ответственности в уголовном праве. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 300с.
75. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве (Вопросы теории). – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. - 164с.
76. Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право современных зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии): Учебное пособие. – М.: Зерцало, 1997. – 192с.
77. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юристь, 2001. – 304с.
78. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - М.: Юрид. лит., 1972. - 352с.
79. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - 2е изд.-М.: Юристъ, 1999. – 304с.
80. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. – 232с.
81. Кузнецова Н.Ф. Некоторые вопросы ответственности за приготовление и покушение по советскому уголовному праву // Советское государство и право, 1955. - №5 – С.18-22.
82. Кузнецова Н.Ф. Добровольный отказ от преступления в советском уголовном праве // Вестник МГУ, 1955. – вып.1. – с.95.
83. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. – 219с.
84. Кузнецова Н.Ф. Некоторые вопросы ответственности за приготовление и покушение по советскому уголовному праву // Советское государство и право. – 1955. - №5. – С.18- 22.
85. Кузнецова Н.Ф. Ответственность за приготовление к преступлению и покушение на преступление по советскому уголовному праву. - М.: Изд-во Московского ун-та, 1958. – 204с.
86. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. - М.: Моск. гос. ун-т, 1984. - 182с.
87. Курс российского уголовного права. Общая часть / Под ред. В.Н.Кудрявцева, А.В.Наумова. – М.: Спарк, 2001. – 767с.
88. Курс советского уголовного права. В 5-ти т. Ч. Общ. – Т. 1. / М.Д. Шаргородский, И.И. Солодкин, С.А. Домахин и др. Отв. ред. Н.А. Беляев и М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – 646с.
89. Курс советского уголовного права. Часть Общая. В 6-ти т. / Под ред. А.А.Пионтковского – М.:Наука, 1970. – т.3 – 350с.
90. Курс уголовного права: Общая часть.– Т.1: Учение о преступлении: Учебник для вузов / Под ред.Н.Ф.Кузнецовой и И.М.Тяжковой. – М.: Зерцало, 1999.– 592с.
91. Лаврухин С.В. Подготовительная деятельность субъекта преступления // Известия вузов. Правоведение. – 2003. - №6. – С.92-100.
92. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. – 127с.
93. Лейст О.Э. Санкции в советском праве. – М.: Госюриздат, 1962. – 238с.
94. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 1998.– 296с.
95. Лившиц В.К. К вопросу о понятии эвентуального умысла // Советское государство и право, 1947. - №7. – С.43-45.
96. Лякуб П. О покушении на преступление по началам теории и современным законодательствам. – СПб.: тип. О.И.Бакста, 1866. –– 67с.
97. Лясс Н.В. Стадии преступной деятельности по советскому уголовному праву // Автореф. дисс. ...канд. юрид. наук- Л., 1952. – 23с.
98. Малинин В.Б., Парфенов А.Ф. Объективная сторона преступления. – СПб.: Издательство Юридического института (Санкт-Петербург), 2004. – 301с.
99. Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 173с.
100. Маслак Н.В. Приготовление к преступлению в истории науки уголовного права и в уголовном законе // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 59. – С. 104-109.
101. Маслак Н.В. Нове в кримінальному законодавстві України щодо відповідальності за готування до злочину // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2003. - №1 (10). – С.57-60.
102. Маслак Н.В. Чи потребують змін положення КК щодо відповідальності за готування до злочину? (за матеріалами опитування експертів-практичних працівників) // Підприємство, господарство і право. – 2003. - №10. – С.119-121.
103. Маслак Н.В. Види готування до злочину// Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2003. - №3. – С.142-148.
104. Маслак Н.В. Уголовная ответственность за злоупотребление властью или служебным положением в системе мер борьбы с коррупцией // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Випуск восьмий / За ред. В.В.Сташиса та ін. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. – С.218-243.
105. Маслак Н.В. Питання кримінальної відповідальності за незакінченчений злочин в історії кримінально-правової науки // Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнародного дня науки за мир і розвиток): Тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. конф. молодих учених (м.Харків, 25-26 грудня 2002р.) / За ред. М.І.Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – С.135-137.
106. Маслак Н.В. Щодо можливості готування до злочинів проти громадської безпеки // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар.наук.- практ. семінару (Храків, 1-2 жовтня 2002р.) / Редкол.: Сташис В.В.та ін. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С.85-88.
107. Матеріали проекту Кримінального кодексу України 2001 року. – В 28 книгах. Архів. – Книга 13 (1998-2001). – 339с.
108. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. – К.: АСК., 2001. – 352с.
109. Меньшагин В.Д. К вопросу об определении наказания по советскому уголовному праву // Ученые записки ВИЮН. – вып.1. - М., 1940. – С.44-49.
110. Михлин А.С. Последствия преступления. – М.: Юрид.лит., 1969. – 104с.
111. Моисеенко Г. Общественная опасность деяния и личность преступника // Советская юстиция, 1975. - №14. – С.9-11.
112. Мокринский С.П. Медицина в ее конфликтах с уголовным правом. – СПб.: Сенатская типография, 1914. – 104с.
113. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. - К.: Атіка, 1999. - 464с.
114. Назаренко Г.В., Ситникова А.И. Неоконченное преступление и его виды. – М.: Ось-89, 2003. – 160с.
115. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України / Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. У 2-х ч. Частина 1. – К.: “Форум”, 2001. - 393с.
116. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К: Каннон, 2001. – 1104с.
117. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 3-тє вид. / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1056с.
118. Наумов А.В. Применение уголовно-правовых норм. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1973. – 175с.
119. Никифоров А.С. Совокупность преступлений. – М.: Юрид.лит, 1965. – 134с.
120. Никифоров Б.С. Об умысле по действующему законодательству // Советское государство и право, 1965. - №6. – С.30-32.
121. Никифоров Б.С. Основы уголовного законодательства Союза СССР и союзных республик // Важный этап в развитии советского права. Труды научной сессии ВИЮН. М., 1960. – С.32, 143.
122. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: Норма, 2001. – 208с.
123. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском государстве – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1973. –193с.
124. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. – М.: Азбуковник, 1999. – 944с.
125. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 260с.
126. Основные начала уголовного законодательства СССР и союзных республик // Собрание законов и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства СССР. – 1924. – №24. – 488с.
127. Панько К.А. Добровольный отказ от преступления по советскому уголовному праву (Лекция). – Воронеж: изд-во Воронеж. ун-та, 1972. – 44с.
128. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права Украины. – Х.: Харьков юридический, 2002. – 568с.
129. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга вторая: О наказании. – Харьков: СиМ, 2002. – 194с.
130. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга первая: О преступлении. – Харьков: СиМ, 2000. – 289с.
131. Пионтковский А.А. О понятии уголовной ответственности // Сов. государство и право. - 1967. - №12. – С.38-42.
132. Пионтковский А.А. Основания уголовной ответственности // Советское государство и право, 1959. - №11. – С.47-51.
133. Питецкий В. Неудавшееся соучастие в преступлении. // Российская юстиция, 2003. - №4. – С.51.
134. Питецкий В.В. О принципе индивидуализации уголовного наказания // Готсударство и право. – 2004. - №2. – С.108-111.
135. Познышев С.В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть уголовного права: Монография. - М.Изд-во А.А.Нарцева, 1912. – 654с.
136. Пономаренко Ю.А. Підстави зворотної дії кримінального закону в часі //Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф (Харків) 25-26 жовтня 2001р. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 272с.
137. Постанова Пленуму Верховного Суду N 3 від 26.04.2002 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг.ред. В.Т.Маляренка. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – С.108-111.
138. Постанова Пленуму Верховного Суду N 8 від 26.06.92 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг.ред. В.Т.Маляренка. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – С.118-125.
139. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» N 6 від 12.04.96 // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг.ред. В.Т.Маляренка. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – С.154-159.
140. Постанова Пленуму Верховного Суду України N 9 від 07.07.95 «Про судову практику в справах про бандитизм» // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг.ред. В.Т.Маляренка. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – С.152-153.
141. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 N 3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг.ред. В.Т.Маляренка. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – С.216-224.
142. Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 07.05.28 г.// Сб. постановлений, разъяснений и директив Верховного Суда СССР.– М.: ОГИЗ, 1935. – 161с.
143. Примерный уголовный кодекс (США) / Под ред. Б.С.Никифорова. – М.: Прогресс, 1969. – 304с.
144. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. – 135с.
145. Прохоров В.С., Кропачев Н.М., Тарбагаев А.Н. Механизм уголовно-правового регулирования. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. – 208с.
146. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 304с.
147. Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений. – М.: ООО «Профобразование», 2001. – 133с.
148. Редин М.П. Осуществление преступного намерения и неоконченное преступление // Вестник. Саратовская государственная академия права, 1998. - №2. – С.37-38.
149. Редин М.П. Осуществление преступного намерения и неоконченное преступление // Правоведение. – 1999. - №1. – С.159-168.
150. Редин М.П. Понятие покушения на преступление в российском уголовном праве // Уголовное право. – 2002. - №2. – С.57-60.
151. Российское законодательство Х-ХХвеков / Под общ. редакцией О.И.Чистякова. - В 9 т. - Т.3. – М.: Юрид. лит., 1985. - 512с.
152. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологи. – М.: Учпедгиз, 1946. – 704с.
153. Руководящие начала по уголовному праву РСФСР// Собрание узаконений и распоряжений.– 1919.– №66.– С.3-12.
154. Русская Правда. // Российское законодательство Х-ХХ веков. В 9 т., Т.1.: Законодательство Древней Руси - М.: Юрид. лит., 1984. – 432с.
155. Руткевич М.Н. Диалектический материализм. Курс лекций для естеств. фак. – М.: Соцэкгиз, 1960. – 598с.
156. Самощенко І.В. Відповідальність за погрозу в кримінальному праві України (поняття, види, спірні проблеми): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 1997. – 23с.
157. Санталов А.И. Состав преступления и некоторые вопросы общей части уголовного права // Правоведение, 1960. - №1. – С.97-99.
158. Санталов А.И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1982. – 97с.
159. Сенякин И.Н. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько. - М.: Юристь., 2003. – С.603.
160. Сергеева Т.Л. К вопросу об индивидуализации уголовной ответственности // Советское государство и право, 1951. - №10. – С.33-34.
161. Сергиевский Н.Д. Русское уголовное право: Часть Общая: Пособие к лекциям.– СПб.: Тип. М.М.Стасюлевича, 1896. – 378с.
162. Смирнов В.Г. Функции советского уголовного права. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1965. – 187с.
163. Соборное Уложение 1649 г. // Российское законодательство Х-ХХ веков. В 9 т. - Т.З.: Акты земских сборов - М.: Юрид. лит., 1985. – 512с.
164. Старый Литовский Статут 1529г. – 122с.
165. Статут Великого Княжества Литовского. Переклад с польского Ч.2. - СПб.: Печатан при правительствующем сенате, 1811. – 482с.
166. Стручков Н.А. Уголовная ответственность и ее реализация в борьбе с преступностью. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1978. – 288с.
167. Судебник 1497 года // Российское законодательство Х-ХХвеков. В 9 т. - Т.2.: Законодательство периода образования и укрепления Русского централизованного государства - М..: Юрид. лит., 1985. - 520с.
168. Сухарев Е., Куликов А. Предварительная преступная деятельность // Советская юстиция. – 1992. - №21-22. – С.8-10.
169. Таганцев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву: Часть Общая.– СПб.: Гос. тип., 1888.– 974с.
170. Тарбагаев А.Н. Понятие и цели уголовной ответственности. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1986. – 120с.
171. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М.: Юрид. лит., 1974. – 208с.
172. Тер-Акопов А.А. Бездействие как форма преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1981. – 152с.
173. Тер-Акопов А.А. Преступление и проблемы нефизической причинности в уголовном праве. – М.: Юркнига, 2003. – 480с.
174. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1977. – 215с.
175. Тихий В.П. Злочини проти суспільної (загальної) безпеки.: Конспект лекції: Учбове видання – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1996. – 67с.
176. Тихий В. Готування до злочину (коментар статті 14 Кримінального кодексу України) // Вісник Конституційного Суду України. – 2004. - №3. – С.70-72.
177. Тихий В.П. Питання застосування норм Кримінального кодексу України щодо стадій злочину // Законодавство України., 2002. – №1. – С.69-73.
178. Тихий В.П. Проблеми застосування норм Кримінального кодексу України про стадії злочину // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матер. між нар. наук.-практ. конф (Харків) 25-26 жовтня 2001р. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 272с.
179. Тихий В. Стадії злочину як інститут кримінального права // Тернопільська Академія народного господарства. Актуальні проблеми правознавства: Науковий збірник ЮІ ТАНГ. – Вип.4. – Тернопіль, 2002. – С.232-237.
180. Тихий В.П. Уголовно-правовая охрана общественной безопасности. – Х.: Выща школа. Изд-во при Хар. ун-те, 1981. – 172с.
181. Тишкевич И.С. Приготовление и покушение по уголовному праву. - М.: Госюриздат,1958.– 258с.
182. Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм. – Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1983. – 176с.
183. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1957. – 363с.
184. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1951. – 388с.
185. Трайнин А.Н. Специальные вопросы учения о соучастии // Ученые записки ВИЮН. – М., 1940. - вып.1. - с.39-41.
186. Уголовное право России. Общая часть: Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой – М.: ИКД Зерцало-М, 2004. – 752с.
187. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая / Под ред. А.Я.Светлова, М.И.Бажанова, В.В.Сташиса. – К.: Наукова думка, 1985. – 455с.
188. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. Е.Л.Стрельцова. – Х.: ООО «Одиссей», 2002. - 672с.
189. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебное пособие / Под ред. Л.В. Багрий-Шахматова. – Одесса: ОНМУ, 2004. - 676с.
190. Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник / Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – К.: Юринком Интер, 2003. – 512 с.
191. Уголовный кодекс Австралии 1995 г./ Под ред. И.Д.Козочкина, Е.Н.Трикоз. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. - 388с.
192. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики / Под ред. Ред. коллегии серии «Законодательство зарубежных стран». – СПб.: Юридический Центр Пресс, 2001. – 325с.
193. Уголовный кодекс Голландии / Под ред. Б.В.Волженкина. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. - 510с.
194. Уголовный кодекс Грузии / Под ред. З.К.Бигвава. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 409с.
195. Уголовный кодекс Дании / Под ред.С.С.Беляева. – М.: МГУ, 2001. - 172с.
196. Уголовный кодекс Испании / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, Ф.М.Решетникова. – М.: Зерцало, 1998. - 218с.
197. Уголовный кодекс Кыргызской Республики / Под ред. Ред. коллегии серии «Законодательство зарубежных стран». – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 352с.
198. Уголовный кодекс Республики Беларусь / Под ред. А.И.Бойцова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. - 474с.
199. Уголовный кодекс Республики Болгария / Под ред. А.И.Лукашова. – Минск: Тесей , 2000. - 192с.
200. Уголовный кодекс Республики Казахстан / Под ред. Ред. коллегии серии «Законодательство зарубежных стран». – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 466с.
201. Уголовный кодекс Республики Польша / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой. – Минск: Тесей, 1998. - 128с.
202. Уголовный кодекс Республики Таджикистан / Под ред. Ред. коллегии серии «Законодательство зарубежных стран». – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 410с.
203. Уголовный кодекс Республики Узбекистан / Под ред. Ред. коллегии серии «Законодательство зарубежных стран». – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. - 338с.
204. Уголовный кодекс Турции / Под ред. Н.Сафарова, Х.Аджара. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. - 374с.
205. Уголовный кодекс Украины. Комментарий / Под редакцией Ю.А Кармазина и Е.Л. Стрельцова. - Харьков, ООО “Одиссей”, 2002. – 960с.
206. Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий. – 3-е изд. / Под ред. С.С.Яценко. – К.: А.С.К., 2003. - 1088с.
207. Уголовный кодекс УССР от 23.08.22 г. с алфавитно-предметным указателем. – Харьков: Изд-е Наркомюста УССР, 1922 г. - 100с.
208. Уголовный кодекс Швейцарии / Под ред. Кузнецовой Н.Ф. – М.: Зерцало, 2000. – 138с.
209. Уголовный кодекс Швеции / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, С.С.Беляева. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. - 320с.
210. Уголовный кодекс Эстонской Республики / Под ред. Ред. коллегии серии «Законодательство зарубежных стран». – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. - 262с.
211. Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Х.: Выща школа. Изд-во при ХГУ, 1989. – 104с.
212. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1950. – 318с.
213. Утевский Б.С. Новые методы в борьбе с преступностью // Правоведение, 1961. – №2. – С.63-72.
214. Ухвала Судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України від 03.10.2000. // Рішення Верховного Суду України. – 2001 р.
215. Ухвала Судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України від 18.01.2001. // Рішення Верховного Суду України. – 2002 р.
216. Феоктистов М.В. Приготовление к преступлению и вопросы уголовной ответственности // Уголовное право в ХХІ веке. Материалы международной научной конференции, состоявшейся на юридическом факультете МГУ им. М.В.Ломоносова 31 мая- 1 июня 2001г. - М., 2002.– С.217-223.
217. Филановский И.Г. Социально-психологическое отношение субъекта к преступлению. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та , 1970.- 174с.
218. Филимонов В.Д. Криминологические основы уголовного права. – Томск: Изд-во Том. ун-та, 1981. – 213с.
219. Флетчер Дж., А.В.Наумов. Основные концепции современного уголовного права. – М.: Юристъ, 1998. – 512с.
220. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник – К.:Атіка, 2004. - 488с.
221. Хабаров А.В. Квалификация неоконченных преступлений // Российский юридический журнал. – 2000. - №2. – С.85-92.
222. Хамитов Р.Н. Специальные правила назначения наказания за единичное преступление по российскому уголовному праву // Автореф. дис. …канд. юрид. наук – Казань, 2001. – 19с.
223. Хомич В.М. Теоретические проблемы уголовной ответственности (Концепция и правовая модель института уголовной ответственности) / Автореф. дис. .. докт. юрид. наук – Минск, 1997. – 34с.
224. Церетели Т.В, Макашвили В.Г. Рецензия на книгу Н.Д.Дурманова „Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву”, М., 1955 // Советское государство и право, 1957. - №1. – С.129.
225. Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1963. – 382с.
226. Чернишова Н.В. Кримінальне право України. (Загальна частина).: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2003. - 288с.
227. Чернокозинская С.В. Проблемы, возникающие при назначении наказаний за приготовление к преступлению. // Преступность и уголовное законодательство: реали, тенденции, взаимовлияние: Сб. научных трудов / Под ред.. д.ю.н., проф.. Н.А.Лопашенко. – Саратов: Саратовський Центр по исследованию организованной преступности и коррупции: Сателлит, 2004. – С.193-198.
228. Чистяков А.А. Уголовная ответственность и механизм формирования ее основания. – М.: Юнити-ДАНА. Закон и право, 2003. – 275с.
229. Шаргородский М.Д. Вина и наказание в советском уголовном праве. – М.: Московский большевик, 1945. – 56с.
230. Шаргородский М.Д. Рецензия на учебник уголовного права, Часть Общая. М., 1943 // Социалистическая законность, 1945. - №3.
231. Шевчук А.В. Стадії вчинення злочину // Автореферат дис. …канд. юрид. наук – К., 2002. – 20с.
232. Шуберт Л. Об общественной опасности преступного деяния. Перевод со словацкого языка. / Под ред. М.А.Гельфера. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. – 240с.
233. Явич Л.С. Общая теория права. – Л.: Изд-во Ленингр.ун-та, 1976. – 288с.