ВПРОВАДЖЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

Краткое описание

Перелік умовних скорочень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
Розділ 1. Впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України як необхідна умова інтеграції держави у світове співтовариство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11
1.1. Історичні передумови та значення на сучасному етапі впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України . . . . . . . . . . 11
1.2. Поняття та принципи впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21
1.3. Механізм, методи та етапи впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45
Розділ 2. Сучасна кримінально-правова політика України і впровадження міжнародно-правових актів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71
2.1. Розвиток міжнародного кримінального права . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71
2.2. Розробка кримінально-правової політики України з урахуванням умов Єдиного економічного простору . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83
2.3. Основні напрямки та перспективи розвитку кримінально-правової політики України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100
Розділ 3. Шляхи адаптації законодавства України у сфері діяльності органів внутрішніх справ до норм європейських співтовариств . . . . . . . . . . . . . . . . 119
3.1. Напрямки адаптації законодавства України до норм європейських співтовариств у сфері боротьби зі злочинністю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 119
3.2. Використання Україною міжнародно-правових актів в міжнародній правоохоронній діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 142
Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .163
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 171
Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 194

ступ

Інтеграція України у європейське співтовариство, проведення ринкових реформ – все це обумовило не тільки удосконалення діючих кримінально-правових норм, а й створення зовсім нових, що відповідають світовим стандартам та вимогам. Ці стандарти, як і вся чинна міжнародна правнича система, будуються перш за все на принципах охорони та захисту прав людини і громадянина.
Стаття 3 Конституції України встановлює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Принцип відповідальності держави перед людиною, закріплений цією статтею, конкретизується в інших нормах Конституції. Тобто держава повинна бути гарантом належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини та громадянина. Тому в кримінальному законодавстві України все частіше починають з’являться норми, розроблені міжнародними організаціями. Але цей процес має прискорюватися, оскільки Україна прагне увійти до єдиного правового простору цивілізованих країн. На сьогодні саме наближення законодавства України до законодавства Європейських співтовариств виступає складовою процесу світової інтеграції щодо зближення та поступового приведення законодавства України у відповідність із європейським законодавством. Такі умови покладають на Україну нові і досить складні обов’язки щодо узгодження національного кримінального права з чинними міжнародними нормами.
Актуальність теми дослідження обумовлена потребою вирішення проблем, викликаних процесом інтеграції нашої держави до Європейських співтовариств та міжнародних організацій. Важливим завданням в цьому аспекті є вивчення впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України, що відбувається в умовах адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Розгляд та дослідження особливостей адаптації кримінального законодавства України до законодавства Європейського Союзу як складової адаптації законодавства в цілому ґрунтується на загальнодержавних програмах та концепціях правової реформи, які сьогодні здійснюються органами державної влади в Україні. Реалізація цих завдань пов’язана з необхідністю забезпечення відповідності кримінального законодавства України європейським стандартам. Адже кримінальному законодавству належить ключове місце у забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Саме його норми покликані забезпечити встановлення і розвиток демократичних відносин між громадянином і апаратом управління, які на сьогодні є критерієм оцінки внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності.
За таких умов виникає потреба у вивченні та аналізі передового досвіду міжнародних організацій (ООН, СНД, Рада Європи, Європейський Союз), наближення нормативно-правової бази до стандартів цих міжнародних об’єднань, визначенні механізму адаптації законодавства України.
Питання наближення законодавства України до європейського законодавства в рамках науки кримінального права досліджуються такими провідними авторами як М.І. Бажанов, В.І. Борисов, М.В. Буроменський, Н.О. Гуторова, В.С. Зеленецький, В.П. Ємельянов, В.О. Коновалова, В.П. Корж, В.М. Куц, О.В. Негодченко, В.Ф. Опришко, А.В. Омельченко, В.В. Сташис, В.П. Тихий, В.М. Трубніков, Ю.С. Шемшученко, приділяють увагу даному аспекту і представники науки міжнародного права: Ю.М.Коломієць, Р.А.Петров, В.О.Ріяка, А.Є.Тамм та ін. Проте проблеми впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України спеціально не вивчались, в існуючих наукових працях ці питання досліджувались фрагментарно або в рамках ширшої кримінально-правової проблематики, без комплексного підходу. Таким чином, глибоке дослідження проблем правового регулювання та практичної реалізації впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України набуває особливого змісту і актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана згідно з п.1.3 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр. Робота спрямована на виконання основних положень Концепції правової реформи в Україні, Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, а також Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376, Програми діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку на початку ІІІ тисячоліття та Перспективного плану дій Міністерства внутрішніх справ України у сфері європейської інтеграції та співробітництва з ЄС, затвердженого розпорядженням МВС України від 30 грудня 2002 року № 618, відповідає Пріоритетним напрямкам фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затвердженим наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації є комплексне дослідження в умовах правової реформи та інтеграції України до європейської спільноти процесу впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України, на підставі якого сформулювати низку пропозицій та рекомендацій про внесення доповнень та змін до чинного законодавства.
Відповідно до поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
- визначити передумови впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України;
- дослідити діючу нормативно-правову базу адаптації законодавства України до законодавства Європейських співтовариств;
- уточнити зміст та механізм адаптації кримінального законодавства;
- розробити пріоритетні напрямки адаптації кримінального законодавства України до міжнародних норм;
- виявити та сформулювати особливості впровадження міжнародних стандартів у сферу правоохоронної діяльності України в рамках співробітництва з ООН, СНД, ЄС та Радою Європи;
- виділити основні напрямки удосконалення кримінального законодавства України щодо взаємодії правоохоронних органів України та зарубіжних країн.
Об’єкт дослідження становлять суспільні відносини, які виникають в ході інтеграції України до Європейських співтовариств та міжнародних організацій.
Предметом дослідження є процес впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України в єдності з правовою реформою та інтеграцією України до ЄС, здійснити системний аналіз правового регулювання процесу наближення законодавства України до норм міжнародних організацій (підрозділи 1.1, 1.2). Використовується історико-правовий метод при розгляді еволюції нормативно-правової бази та розвитку інтеграційних процесів, які поклали основу процесу впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України (підрозділ 1.1). За допомогою спеціально-юридичного методу проведено порівняння понять інтеграції, гармонізації, апроксимації, імплементації та адаптації, визначено їх спільні та відмінні риси (підрозділ 1.2); застосовано метод синтезу для визначення впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України як методу європейської інтеграції. У з’ясуванні співвідношення законодавства України із міжнародними стандартами ООН, ЄС, СНД та Ради Європи використовується порівняльний або компаративний метод (розділи 1, 2, 3). За допомогою методу дедукції визначено правовий та інституційний механізм адаптації законодавства України до законодавства ЄС. З метою визначення напрямків діяльності кожного суб’єкта адаптації, розгляду їх повноважень у дослідженні застосовуються структурно-функціональний та системно-функціональний методи (підрозділ 1.3). Логіко-семантичний метод сприяв узагальненню, систематизації та поглибленню знань про інтеграційні процеси в Україні (розділи 2, 3). Використання статистичного і соціологічного методів дозволило визначити тенденції та динаміку розвитку процесу впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України, враховуючи зарубіжні дані (розділи 2, 3).
Науково-теоретичне підґрунтя також склали наукові праці і розробки фахівців у галузі загальної теорії держави та права, теорії управління, адміністративного права і адміністративного процесу, міжнародного права, зокрема: О.М.Бандурки, Ю.П.Битяка, В.М.Гаращука, І.Б.Коліушка, Ю.М.Коломійця, Р.О.Куйбіди, В.І.Муравйова, І.П.Пахомова, Р.А.Петрова, В.О.Ріяки, О.Ф.Скакун, В.С.Стефанюка, А.С.Фастовця, Л.М.Ентіна, О.Н.Ярмиша та ін.
Положення та висновки дисертації ґрунтуються на приписах Конституції України, міжнародно-правових актів, законів України, правових актів виконавчої влади, зокрема МВС України, нормативних актів та документів, що регулюють діяльність органів виконавчої влади щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, міжнародних стандартів ООН, СНД, Ради Європи, а також використовуються матеріали національної правозастосовної практики, довідкова література, статистичні дані.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній кримінально-правовій науці комплексним дослідженням питань впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
- вперше дана дефініція поняття адаптації кримінального законодавства України до законодавства Європейського Союзу;
- визначено сутність та принципи впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України;
- подальший розвиток одержало визначення етапів інтеграційних процесів та передумов впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України;
- конкретизовано зміст кримінально-правової норми, передбаченої частиною 5 статті 3 Кримінального кодексу України, щодо відповідності законів України про кримінальну відповідальність положенням чинних міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;
- надано оцінку значення впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство для розвитку кримінально-правової політики України;
- показано розвиток кримінально-правової політики в умовах Єдиного економічного простору та вступу України до міжнародних організацій;
- розроблено пріоритетні напрямки впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України у сфері правоохоронної діяльності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення та висновки у своїй сукупності дають цілісну картину процесів становлення та розвитку адаптації кримінального законодавства України до міжнародних організацій та Європейських співтовариств і може бути використано:
- у науково-дослідній сфері – для подальшого аналізу теоретичних та практичних проблем національної та європейської систем захисту прав людини і громадянина, поглиблення наукових знань про них;
- в правотворчості – для удосконалення чинного кримінального законодавства;
- у правоохоронній сфері – з метою підвищення якості охорони прав і свобод громадян, розвитку співробітництва України та держав-країн ЄС у сфері юстиції та внутрішніх справ;
- у навчальному процесі – під час написання науково-практичних посібників з адаптації законодавства, підготовки підручників та практикумів з курсів „Кримінальне право України”, „Кримінологія”, у викладанні відповідних навчальних дисциплін;
- у сфері міжнародного співробітництва – в діяльності урядових та інших делегацій, постійних представників України в ООН, СНД, ЄС, НАТО та в інших європейських інтеграційних структурах щодо охорони прав і свобод громадян.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації, підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки оприлюднено на науково-практичних конференціях „Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю” (28-29 вересня 1999р., м.Луганськ), „Захист прав і свобод людини в діяльності правоохоронних органів” (27 листопада 2002 р., м. Одеса), круглому столі „Проблеми злочинності в Україні: роль правоохоронних органів та громадськості у їх запобіганні” (11-12 квітня 2003 р., м. Харків), науково-практичних конференціях „Впровадження новітнього законодавства та нових форм роботи в практичну діяльність правоохоронних органів” (24 жовтня 2003 р., м. Харків), „Участь громадськості в охороні громадського порядку” (28-29 листопада 2003 р., м. Одеса), „Регіональна політика протидії злочинності: питання теорії і практики” (13-14 травня 2004р., м. Одеса), „Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (14-15 жовтня 2004 р., м. Одеса), „Социально-правовые проблемы совершенствования законодательства Украины: история, теория и практика” (22-24 листопада 2004 р., м. Одеса).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено в семи наукових статтях, опублікованих у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових актів Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи і Європейського Союзу та практики їх застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях знань автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання та практичної реалізації впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України.
Основні з них такі:
Передумовами впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України стало зміцнення двосторонніх зв’язків між Україною та міжнародними організаціями, Радою Європи, ООН, СНД та Європейським Союзом, та їх документальне закріплення в двосторонніх або багатосторонніх угодах. Подальший розвиток інтеграційних відносин сприяв поширенню використання міжнародного досвіду у сфері боротьби зі злочинністю, в рамках якої в Україні починає створюватися інституційний механізм та формуватися нормативно-правова база для послідовної і ефективної реалізації міжнародно-правових стандартів правоохоронної діяльності (наприклад, боротьба з тероризмом, Інтернет-злочинністю, торгівлєю людьми, легалізацією (відмиванням) грошових коштів, здобутих злочинним шляхом та ін.).
Основними нормативно-правовими актами, які регламентують впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України є Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки, Програма вивчення причин латентної злочинності та розробки засобів забезпечення боротьби з латентною злочинністю, Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки, Програма протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом на 2004 рік. В Україні також здійснюється Програма подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки, Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу 2004 року. Вони визначають комплекс взаємопов’язаних завдань щодо впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України, спрямованих на реалізацію державної політики та створення сучасної правової системи України.
Адаптація кримінального законодавства України до законодавства ЄС становить діяльність всіх органів державної влади, що здійснюється на основі єдиної системи планування, координації та контролю, щодо поетапного прийняття та наближення законодавства України до acquis communautaire, яке становить лише визначене „копенгагенськими” вимогами законодавство ЄС для України, на підставі загальних та спеціальних принципів національної правотворчості.
Визначну роль у забезпеченні високої якості управління адаптаційними процесами відіграє проведення правової реформи законодавства в Україні, яка тісно взаємопов’язана з конституційною та судовою реформами.
Впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України являє собою динамічний процес у зв’язку з розширенням міжнародних відносин держави з європейськими країнами. Його основними складовими виступають тлумачення міжнародно-правових актів, нормативне дослідження кримінального законодавства України та зарубіжних країн, правотворчий і правозастосовчий процеси.
Визначено методи впровадження міжнародно-правових актів до кримінального законодавства України, такі як адаптація, рецепція, імплементація, апроксимація.
До принципів впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України відносяться:
верховенство Конституції України, законів України, міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною відповідно до міжнародних зобов’язань;
доцільність застосування міжнародно-правових норм та стандартів у практичній діяльності державних органів; зваженість механізму забезпечення суб’єктами правотворчої діяльності міжнародних положень у національному законодавстві;
системність - дотримання системи права, системи законодавства, улагодження з іншими нормативно-правовими актами європейської спільноти;
науковість - ефективне використання досягнень юридичної та інших наук при складанні проектів нормативних актів, проведення їх незалежної наукової експертизи;
відповідність світовим стандартам в галузі забезпечення прав людини, відповідність світовим стандартам в галузі забезпечення прав людини.
Зроблено висновок, що в науці кримінального права впровадження міжнародно-правових актів до кримінального законодавства України передбачає: дослідження місця і ролі кримінального законодавства у забезпеченні та захисті прав людини, визначення підстав та меж допустимого обмеження цих прав і свобод при криміналізації та пеналізації діянь; розробку проблематики впливу кримінального закону на “нову” злочинність (організовану, транснаціональну, пов’язану з такими новими соціальними процесами, як тероризм, корупція, злочинність у сфері економіки, засобів масової інформації, екології, незаконного обігу наркотичних засобів, відмивання брудних грошей, торгівлі людьми, зброєю тощо); дослідження меж криміналізації та декриміналізації діянь, їх пеналізації і депеналізації; розширення впливу кримінального права на діяльність юридичних осіб тощо; дослідження перспектив повноцінної інтеграції кримінального законодавства України в міжнародну правову систему протидії злочинності, узгодження кримінального законодавства України з міжнародними зобов’язаннями України.
З’ясовано, що основними напрямками здійснення кримінально-правової політики у сфері впровадження міжнародно-правових актів до національного законодавства виступають криміналізація, декриміналізації, пеналізація та депеналізація. За цими напрямками здійснюється кримінально-правова політика і в зазначеній сфері, однак ними не вичерпується. Вагомого значення набуває сьогодні такий напрямок здійснення кримінально-правової політики, як створення національних законодавчих механізмів для міжнародного співробітництва держав у сфері протидії злочинності.
Розвиток вітчизняного законодавства в напрямку реформування політики нашої держави в сфері протидії злочинності потребує осмислення загальнотеоретичних питань криміналізації суспільно небезпечних діянь з урахуванням дійсних змін соціально-економічних відносин з метою підвищення ефективності дії кримінального закону, досягнення поставлених перед ним цілей. Задачі законодавства про профілактику злочинів при цьому повинні включати визначення заходів профілактики злочинів; упорядкування діяль¬ності суб'єктів застосування даних заходів; створення передумов для обме¬ження й усунення факторів, що сприяють здійсненню злочинів. За своїми принципами профілактика злочинності повинна відображати наступні положення:
- пріоритет перед іншими заходами боротьби зі злочинністю;
- пріоритет надання профілактичної допомоги дітям і жінкам;
- судове санкціонування застосування заходів профілактики злочинів, що обмежують права фізичних і юридичних осіб;
- неприпустимість зниження правових гарантій раніше досягнутого рі¬вня профілактичної допомоги юридичним і фізичним особам.
Адаптація є планомірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності законодавства України законодавству Європейського Союзу. Під час приведення законодавства України до норм і стандартів ЄС використовуються такі методи як рецепція, імплементація, апроксимація.
Ефективність юридичних гарантій нашої держави для своїх громадян на території ЄС повністю залежить від обсягу адаптованого законодавства України до законодавства ЄС, яке повинно закріпляти правовий статус громадян та механізм реалізації їх особистих прав на території ЄС. Ідея громадянства ЄС для України залишиться проблематичною доти, поки наша держава перебуває серед третіх країн.
В цьому процесі важливою нормативно-методологічною основою необхідності гармонізації законодавства нашої держави з міжнародним правом є ст. 9 Конституції України. Але необхідно внести відповідні зміни до чинного кримінального законодавства України. А саме, пропонується частину 5 статті 3 Кримінального кодексу України викласти в наступній редакції: „Кримінально-правові норми, що містяться в міжнародно-правових актах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є складовою частиною цього Кодексу з часу їх включення до нього”.
Головні ідеї та підходи адаптації законодавства України до законодавства ЄС повною мірою зорієнтовані також на охороні та захисті особистих прав громадян. До міжнародно-правових засобів захисту прав і свобод людини та громадянина у правовій системі Європейських співтовариств належить ряд принципів, обумовлених, насамперед, взаємовпливом міжнародного та національного права. Правові норми Співтовариства можуть випливати не тільки із установчих договорів та правових актів, а й із загальних принципів права. Таким чином, загальні принципи права ЄС є і джерелами права.
Першим і найважливішим є принцип пріоритету європейського права стосовно національного права держав-членів. Відповідно до ст.6 Договору про ЄС, він заснований на принципах свободи, демократії, поваги прав і основних свобод людини та принципі верховенства права, які є спільними для всіх держав-членів. У контексті дотримання особистих прав людини як основи загальних принципів права ЄС найважливішими є такі принципи як:
- Audi alteram partem, згідно з яким особа має право висловитися для власного захисту від покарання або завдання шкоди її інтересам. Особа також має бути поінформована про почату проти неї справу;
- Non bis in idem, який розкриває положення Сьомого Протоколу до Європейської Конвенції й проголошує неможливість подвійного притягнення до відповідальності за одну й ту саму провину та неможливість отримання двох покарань за одне правопорушення (закріплений у ч. 3 ст. 2 КК України);
- принцип надання права на юридичну допомогу, який включає і право на професійний адвокатський захист інтересів і законних прав особи за умов необмеженого доступу адвоката до документів справи та конфіденційності спілкування адвоката та клієнта;
- принцип надання права не свідчити проти себе, за яким особа може не давати шкідливих для себе відповідей на запитання, які викривають її протиправну діяльність. Цей принцип, однак, поширюється лише на усні відповіді й не позбавляє особу від обов’язку надавати необхідні документи та інформацію відповідному компетентному органу ЄС.
Проблеми боротьби зі злочинністю останнім часом набувають надзвичайної гостроти, особливо це стосується профілактичної діяльності, яка сьогодні перебуває у стані складного, суперечливого за своїм змістом, неоднозначного за наслідками організаційного реформування, докорінної зміни суспільних відносин, які її складають. Тому забезпечення внутрішньої стабільності, правопорядку і законності у боротьбі зі злочинністю набуло доленосного значення, бо на цьому і ґрунтується національна безпека. Причин загострення, ускладнення, негативації криміногенної ситуації в Україні чимало. Однією з найважливіших із них є відсутність належного, а головне – організаційно-правового механізму взаємодії правоохоронних органів України з зарубіжними країнами у сфері боротьби зі злочинністю. Разом з тим давно відомо, що налагодження ефективних міжнародних відносин та зв’язків в певній системі відчутно сприяє поліпшенню результатів її діяльності. Враховуючи існуючий стан справ, важливим напрямком діяльності щодо удосконалення міжнародного співробітництва у сфері правоохоронної діяльності є теоретична розробка проблем впровадження міжнародно-правових актів Ради Європи, Організації Об’єднаних Націй, Співдружності Незалежних Держав та Європейських Співтовариств до законодавства України.
Слід зазначити, що чимала частина статей Кримінального кодексу України 2001р. враховують положення й рекомендації міжнародних правових актів по попередженню та боротьбі з злочинністю, а розділ XX „Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку" практично повністю базується на них.
Разом з тим, важливе значення для розвитку національних систем кримінального права і для організації боротьби з міжнародною злочинністю та злочинами проти людства має як міжнародне кримінальне право, що активно розвивається, так й міжнародна юстиція. Дослідники кримінально-правових та кримінологічних проблем все частіше звертаються до міжнародного досвіду та порівняльному дослідженню кримінально-правових і кримінологічних систем боротьби зі злочинністю. Вочевидь, що для української кримінально-правової науки теж настав час звернути більш прискіпливу увагу до проблеми вдосконалення кримінально-правової політики держави в аспекті створення національних законодавчих умов для здійснення міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності.
На сучасному історичному етапі назріла реальна необхідність координації зусиль світового співтовариства, заснованої як на створенні міжнародних правових механізмів, так і на вдосконаленні національних законодавчих систем шляхом їх уніфікації, широкого використання ефективного досвіду зарубіжних країн, приведення у відповідність до міжнародних зобов'язань держави тощо. Незважаючи на різницю в соціально-культурних, економічних та політичних умовах, становлення України як демок-ратичної, соціально орієнтованої правової держави, прагнення її до інтеграції у світове співтовариство, насамперед до Європейського Союзу, об'єктивно обумовлює необхідність гармонізації - зближення їх правових та законодавчих систем.
Співробітництво України з Європейським Союзом у галузі юстиції та внутрішніх справ є одним із важливих аспектів європейської інтеграції нашої держави. Посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією, вирішення питань правового забезпечення та посилення здатності боротьби з відмиванням коштів, створення надійно діючих інституцій у сфері юстиції та внутрішніх справ належать до політичної групи Копенгагенських критеріїв вступу до Європейського Союзу.
До зазначеної сфери співробітництва належать питання боротьби проти нелегальної міграції, тероризму, корупції, торгівлі людьми, наркобізнесу, незаконної фінансової діяльності, торгівлі зброєю та ядерними матеріалами, крадіжок автомобілів, Інтернет-злочинності, а також візова політика, митне співробітництво та правова допомога у кримінальних справах.
Виходячи з міжнародних стандартів юридичного забезпечення основних прав і свобод людини, головними принципами в діяльності працівників органів внутрішніх справ слід вважати законність, недискримінацію, відповідність вимогам демократичного суспільства та гуманність. Серед спеціальних принципів у правоохоронній сфері можна виділити невидачу громадян і політичних емігрантів, принцип невідворотності покарання, принцип гуманності, принцип захисту прав своїх громадян за кордоном.
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС на практиці означає наступне: договори з третіми країнами мають бути погоджені в усіх країнах-членах, існують спільні стандарти у здійсненні поліцейської діяльності; для планування спільних операцій та здійснення обміну оперативною інформацією створено Європол. Разом з тим залишається питання гармонізації прийнятих міжнародних документів у сфері правоохоронної діяльності з національним законодавством, яскравий тому приклад притягнення до відповідальності за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних незаконним шляхом, а також приєднання до нових правоохоронних актів ЄС (Брюссельська декларація Ради ЄС).
Під час адаптації кримінального законодавства України до стандартів ЄС відбувається взаємодія та взаємовплив кримінального права України з міжнародним кримінальним правом, що гарантує постійний розвиток і удосконалення національного кримінального права.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абетка законодавства Європейського Співтовариства/ Боршарт, Клаус–Дітер; Пер. з англ. - К., 2001. – 112 с.
2. Акт Проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України – 1990. - № 38. – Ст. 502.
3. Андрійчук В.Г. Глобалізація, інтеграція та економічна безпека України// Політика і час. - 2003. - № 9. - С. 61-70.
4. Андрушко П.П. Проблеми кваліфікації легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом// Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Випуск сьомий. – Х., 2003. – С. 4-32.
5. Баймуратов М.О., Максименко С.В. Імплементація норм міжнародного права про свободу пересування і вибір місця проживання у право України // Право України. – 2003. - № 9. – С. 133-137.
6. Бандурка А.М., Давиденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие. – Х., 2003. – С.249-272.
7. Бандурка О.М. Інтерпол: Міжнародна організація кримінальної поліції: Наук.-практ.посібник. – Харків: Держ.спеціалізоване вид-во „Основа”, 2003. – 324 с.
8. Бандурка О.М., Рудой К.М. Внесення змін до Закону України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”// Наше право. – 2004. - № 1. – С. 11-16.
9. Бандурка О.М. Деякі проблеми застосування норм Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”// Вісник Академії правових наук України. Х., 2003. - № 2(33) - № 3 (34). – С. 669-677.
10. Баронін А. Вплив юридичного врегулювання кордонів Євросоюзом в політичному процесі інтеграції України //Право України. – 2003. - № 2. – С. 142-145.
11. Бахирин А.Б. Большой юридический энциклопедический словарь. – М.: Книжный мир, 2002. – 720 с.
12. Беляев Н. А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л., Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. - 176 с.
13. Бернаскони П. Оффшорные общества и принцип территориальности как препятствие при осуществлении контроля за преступлениями. Доклад на международной конференции по проблема предупреждения борьбы с отмыванием денег и использованием доходов от преступной деятельности глобальный подход. Курмайер, Италия, 18-20 июня 1994. Сборник переводов материалов конференции. – М., 1996. - С. 214.
14. Бінецький А.С. Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (проблеми кримінально-правової кваліфікації). Автореф.дис…канд.юрид.наук. – К., 2002. – 21 с.
15. Бондаренко І. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи: поняття і ознаки // Право України. – 2003. - № 4. – С. 18-20.
16. Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. - М.: ЮрИнфоР, 1999. - 293 с.
17. Буроменський М. Деякі судження про поняття міжнародного кримінального права // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 (33)-№ 3 (34). – С. 359-370.
18. Верховна Рада України з питань Європейської Інтеграції: „Про взаємовідносини та співробітництво України з Європейським Союзом”: Парламентські слухання. / О.В.Кулаков, Т.О.Бурячок, С.Г.Плотян та ін. – Київ: ЦТІ „Енергетика та електрифікація”, 2003. – 254 с.
19. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1986. - № 7. – Ст.343.
20. Виноградова О. Принципи міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю // Право України. – 1999. - № 4. – С. 90-93.
21. Вступ до права Європейського Союзу: Навчальний посібник. – Донецьк, 2001. – 248 с.
22. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права. – К.: Вища школа, 1980. – 232 с.
23. Гернфельд Г.-Г. Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: дороговказ для України? // Український правовий часопис. – Випуск № 2(7). – березень 2003 р. – С. 24-27.
24. Гіждіван Л. Про деякі питання адаптації законодавства України з громадянських прав людини до норм Ради Європи // Право України. – 1999. – № 11. – С. 47-52.
25. Глотова Е.В. Директивы Европейских Сообществ: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - М., 1999. – 20 с.
26. Гнатовський М. Концепція „європейського правового простору” в контексті проблем європейської інтеграції // Право України. – 2003. - № 1. – С. 133-134.
27. Гурка М. Розвиток законодавства з метою вступу до ЄС: приклад Польщі // Український правовий часопис. - 1998. - № 2. - С.26-31.
28. Дагель П.С. Проблемы советской уголовной политики. Изд-во Дальневосточного ун-та, 1982.
29. Декларація Європейської Ради на Копенгагенському самміті глав держав у червні 1993 року // Європейський Союз: Консолідовані договори. – К., 1999. – 120с.
30. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України – 1990. - № 31. – Ст. 429.
31. Договір про Європейський Союз // Європейський Союз: Консолідовані договори. – К., 1999. – 120с.
32. Договір про заснування Європейського Союзу // Європейський Союз: Консолідовані договори. – К., 1999. – 120с.
33. Дорощук В. Контакти українських і польських правоохоронців зміцнюються // Міліція України. – 2000. – № 4. – С. 9.
34. Дроздов С. Окремі аспекти інтегрування України в євро¬пейське та світове співтовариство // Право України. - 1998. - № 9. - С.10-12.
35. Дудар С.К. Гармонізація законодавства: проблеми визначення поняття // Держава і право. – 2002. – Вип.17. – С. 11-17.
36. Євробюлетень. Інформаційний бюлетень Представництва Європейської Комісії в Україні. Квітень, 2001.- 158 с.
37. Європейська інтеграція та Україна: Навчально-методичний посібник. – К., 2002. – 480 с.
38. Європейський Союз в міжнародно-правових відносинах: Навчальний посібник/ Під ред О.Н.Ярмиша / Тамм А.Є., Ріяка В.О., Коломієць Ю.М. – Х.: Штріх, 2003. – 240 с.
39. Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права. Навчальний посібник // Пер. з нім. – К.: „Заповіт”, 2001. – 368 с.
40. Європейські принципи державного управління / Пер. з англ. О.Ю.Куленкової. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 52 с.
41. Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: Дис.на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук – Спеціальність 12.00.01. – Х., 2002. – 176 с.
42. Европейское право: Учебник для вузов / Под ред. Л.М.Энтина. – М., 2001. – 460 с.
43. Европейский Союз: Сборник международных терминов из области права и управления. Немецко-русский. Серия Р – том 3 / Пер. с нем. А.Маццев. – Мюнхен: Бон, 1997. – 384 с.
44. Европейский Союз: прошлое, настоящее, будущее: До¬кументы Европейского Союза. Т.2. Единый европейский акт. Договор о Европейском Союзе. - М., 1994. – 458 с.
45. Европейский Союз: прошлое, настоящее, будущее: До¬кументы Европейского Союза. Т.5. Амстердамский договор. - М., 1999. – 275 с.
46. Єпур Г.В. Суб’єктивна сторона злочину// Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України імені 10-річчя незалежності України. – 2000. - Вип. 3. – С. 53-68.
47. Єпур Г.В. Проблеми підвищення ефективності взаємодії загальної та особливої частин кримінального законодавства // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України імені 10-річчя незалежності України. – 2001. - Вип. 4. – С. 53-68.
48. Єпур Г.В. Наука кримінального права як результат інтеграції кримінального права, кримінології та інших суміжних наук // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України імені 10-річчя незалежності України. – 2002. - Вип. 1. – С. 97-107.
49. Єпур Г.В. Проблема злочину та покарання у світлі ідеї соціальної справедливості// Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2002. - Вип. 2. – С. 84-89.
50. Єпур Г.В. Правові межі кримінальної політики та проблеми її гуманізації // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. - Вип. 17. – С. 12-18.
51. Єпур Г.В. Проблеми боротьби органів внутрішніх справ з легалізацією (відмиванням) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом// Актуальні проблеми політики. – Одеса, 2004. – Вип. 22. – С. 55-60.
52. Єпур Г.В. Напрямки адаптації кримінального законодавства України у сфері правоохоронної діяльності до норм Європейського Союзу// Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. - Вип. 28. – С. 89-101.
53. Журавський В.С. Етапи гармонізації законодавства України із європейським законодавством // Держава і право: Збірник наукових праць: Юридичні і політичні науки. Вип.16. – К., 2002. – С. 399-401.
54. Забігайло В.К. Право України в контексті його апроксимації до права Європейського Союзу // Українсько-європейський журнал міжнародного та порівняльного права. – Т.1. – Вип.1. – Осінь 2000 р. - № 1. – С. 7-12.
55. Задорожній О.В., Гнатовський М.М. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС: парламентський вимір // Законодавство України: проблеми вдосконалення. Зб.наук.праць. – Вип.7. – К., 2001. – С. 56-63.
56. Зелінський А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с.
57. Капіца Ю. Наближення законодавства України до законодавства ЄС відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною// Український правовий часопис. – Випуск № 2(7). – К., 1999. – С.18-25.
58. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу. – К.: Знання, 2002. – 381 с.
59. Клемин А.В. Взаимодействие европейского и националь¬ного права в практике ФРГ: Дис. канд. юрид. наук. - Казань, 1992. – 204 с.
60. Клочков В. Уголовная политика и уголовное право // Социалистическая законность. -1977. - №11. - С. 65.
61. Ковалев Н.И. Соотношение уголовной политики и уголовного права // Советское государство и право. - 1979. - № 12 – С. 65-67.
62. Ковальова О. Політико-правові і процедурні питання вступу до Європейського Союзу// Право України. – 2003. - № 4. – С. 119-123.
63. Ковальова О. Зближення законодавства Європейського Союзу з правовими системами держав-кандидатів на вступ до ЄС// Право України. – 2003. - № 9. – С. 138-142.
64. Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку. Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 року // Документи 00Н А/КЕ5/34/169. – К., 1996. – С. 62–65.
65. Колонтаевская И.Ф. Европейские системы профессионального образования кадров полиции. Аналитический обзор. – М.: Академия управления МВД России, 2001. – 44 с.
66. Компанієць Д. Історико-правовий аспект розшукової функції у діяльності поліції// Право України. – 2003. – № 1. – С. 139-142.
67. Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 року № 766 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 23. – Ст.1123.
68. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки: Указ Президента України від 13 грудня 2000 року № 1376/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 52. – Ст.2258.
69. Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки: Указ Президента України від 17 вересня 1996 року № 837/96.
70. Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом: Збірка договорів Ради Європи. – К., 2000.
71. Конституція України: Основний Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст.141.
72. Концепція боротьби з корупцією на 1998–2005 роки: Указ Президента України № 367 від 24 квітня 1998 р. // Офіційний фісник України. – 1999. – № 6. – Ст. 312.
73. Концепція реформування прокуратури України // Вісник прокуратури. – 2003. - № 7. – С. 3-7.
74. Концепція розвитку системи Міністерства внутрішніх справ: Постанова Кабінету Міністрів України № 456 від 24 квітня 1996 р. // ЗП України. – 1996. - №5.– Ст.276.
75. Конференция по проблемам предупреждения борьбы с отмыванием денег и использованием доходов от преступной деятельности: глобальный подход. Сборник переводов. – М., 1996. - С. 210-214.
76. Конференция по проблемам отмыванию денег в транзитных странах (Страсбург, Франция, 29 ноября – 1декабря 1994 г.) Сборник переводов. – М., 1995. - С. 1-11.
77. Копійка В. Європейський Союз: заснування і етапи становлення: Навч.посіб./ В.Копійка, Т.Шинкаренко; Ін-т міжнар.відносин Київ.нац.ун-ту ім.Т.Шевченка. – К.: Ін Юре, 2001. – 448 с.
78. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу: теорія і практика інтеграційного процесу: Монографія – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2002. – 253 с.
79. Корж В.П. Методика расследования экономических преступлений, совершенных организованными группами, преступными организациями: Научно-практическое пособие. - Х.: Лицей, 2002. – 280 с.
80. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Академія, Ельга. – К., 2001. – С. 363.
81. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. Монография: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. – 286 с.
82. Кравченко С.М. Стабільність для Євразії. Розвиток регіонального співробітництва у форматі СНД // Політика і час. - 2003. - №7. - С. 66-70.
83. Кримінальний кодекс України. - X.: ТОВ «Одиссей», 2001.
84. Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми// Головний Штаб МВС України – К., 2000. – 12 с.
85. Критерії членства в СОТ, ЄС та НАТО. Інтеграційні перспективи для України. – Київ, 2003. – 77 с.
86. Кудрявцев В.Н. Основания уголовно-правового запрета. - М.: Наука, 1982. - 302 с.
87. Кудрявцев В.Н. Международное уголовное право: Учебное пособие. - М.: Наука, 1999. – 264 с.
88. Куц В.Н. Роль кодификации уголовного законодательства Украинцы в сближении европейских законодательных систем // Вісник університету внутрішніх справ. - 2000. - № 12. - С.24.
89. Кушель Г.-Д. Гармонізація законодавства: досвід держав-членів ЄС і країн Східної та Центральної Європи// Український правовий часопис. – Випуск № 2(7). – березень 2003р. – С. 32-34.
90. Литвинов О.М. Проблеми адміністративно-територіальної координації профілактики злочинів: Дис. на здобуття канд. юрид. наук за спец. 12.00.08. – Харків, 2001. – 262 с.
91. Лесников Г.Ю. Проблемы формирования концептуальных параметров современной уголовной политики // Закон и право. - № 10. – 2003. – С. 80.
92. Лопашенко Н.А. Уголовная политика: понятие, содержание, методы и формы реализа¬ции //Уголовное право в XXI веке: Материалы Международной научной конференции на юридическом факультете МГУ им. М. В. Ломоносова 31 мая - 1 июня 2001 г. - М.: «Лек-сЗст», 2002. - 240 с.
93. Лукас Р. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС та економічна реформа // Український правовий часопис. – Випуск № 2(7). – березень 2003р. – С. 28-31.
94. Лунеев В.В. Преступность XX века. - М, 1997. - С. 8-9.
95. Лунев В.В. Организованная преступность и терроризм в условиях глобализации // Мировое сообщество против глобализации преступности и терроризма. - М.: Международные отношения, 2002. - С. 30.
96. Маастрихтский договор: уроки ратификации // Мировая экономика и международные отношения. - 1994. - № 1. - С.79-92.
97. Маклаков В.В. Европейские сообщества и права человека. - М., 1990. – 124 с.
98. МармазовВ., Друзенко Г. Адаптація законодавства до стандартів ЄС: підсумки п’ятирічного шляху // Урядовий кур’єр. – 2003. - № 4. – С. 7.
99. Марцеляк О. Міжнародний досвід функціонування деяких спеціалізованих омбудсманів // Право України. – 2003. - № 234. – 11 грудня – С. 123-127.
100. Международное сотрудничество в области прав человека: Документы и материалы. - М, 1993.- Вып.2. - С. 3.
101. Международные нормы, касающиеся прав человека в области поддержания правопорядка. Карманный справочник для сотрудников правоохранительных органов. – Организация Объединенных Наций, 1999. – 31 с.
102. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Прийнятий і відкритий для підписання та ратифікації резолюцією 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї від 16 грудня 1966 р. // Законодавство України про інформацію.– К., 1998. - №7. - 272 с.
103. Мелешко Н.П. Преступность: проблемы правового реагирования // Реагирование на преступность: концепции, закон, практика. - М.: Российская криминологическая ассоциация, 2002. - С. 49.
104. Методично-нормативний посібник з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу / Міністерство юстиції України. За заг. ред. Міністра юстиції С.Станік. – К.: Логос, 2000. – 120 с.
105. Митрофанов А.А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація. - Одеса: Вид-во Одеського юридичного інституту НУВС, 2004. - 132 с.
106. Могунова М.А. Имплементация норм международного права и региональных организаций в национальные правовые системы стран Северной Европы // Журнал российского права. - 2002. - № 5. - С. 144.
107. Муравйов В. Гармонізація законодавства як феномен європейської інтеграції // Український правовий часопис. - 2003р. – Випуск № 2(7). –С. 3-23.
108. Муравйов B.I. Положення Угоди про партнерство та співробітництво, які регулюють сферу підприємництва та інве¬стицій (питання імплементації) // Український правовий часопис. - 1998 - Вип.2. - С. 31-35.
109. Найвищі інтереси – інтересам народу. Виступ Президента України Л.Д.Кучми на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання 18 вересня 2002 року // Урядовий кур’єр. – 2002. – 19 червня.
110. Негодченко О.В. Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини: Монографія. – Д.: Вид-во Дніпропетр.ун-ту, 2003. – 448 с.
111. Ніццький договір та розширення ЄС/ Міністерство юстиції України. Центр порівняльного права. За наук.ред. С.Шевчука. - К.: Логос, 2001. – 196 с.
112. Опришко В.Ф. Теоретичні і практичні аспекти механізму гармонізації законодавства України з міжнародним правом// Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції, жовтень 1998р. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1998. – С. 11-25.
113. Опришко В.Ф., Омельченко А.В., Фастовець А.С. Право Європейського Союзу. Загальна частина / Київ.нац.екон.ун-т. – К., 2002. – 460 с.
114. Основы права Европейского Союза: Учебное пособие / Под ред. С.Ю.Кашкина. – М., 1997. – 368 с.
115. Павличенко О. Міжнародне співробітництво України у правовій сфері: 36 Міжнародних документів. – Харків, 1998. – 304 с.
116. Панов В.П. Международное уголовное право. - М., 1997. - С. 40-41.
117. Пашков М., Чалий В. Україна на шляху Європейської інтеграції; соціологічне опитування// Національна безпека України. – 2001. – № 1. – С. 2-14.
118. Перспективний план дій Міністерства внутрішніх справ України у сфері європейської інтеграції та співробітництва з ЄС, затверджений розпорядженням Міністерства внутрішніх справ України „Про забезпечення МВС України заходів по європейській інтеграції та співробітництву з ЄС” від 30 грудня 2002 року № 618.
119. Петров Р.А. Поняття „acquis communautaire” у праві Європейського Союзу // Право України. – 2003. - № 9. – С.142-146.
120. Петров Р.А. Пряма дія та труднощі механізму застосу¬вання права Європейського Союзу // Правничий Часопис До¬нецького університету. - 1997.-№ 1. - С. 23-27.
121. Петров Р.А., Кисельова Т.С. Зближення і гармонізація законодавства в праві Європейського Союзу та міжнародному праві // Правничий Часопис Донецького університету. - 2000. - № 2(5). - С. 29-35.
122. Питання діяльності Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом): Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року № 1074// Урядовий кур’єр. – 23.07.1998. - № 139-140 (із змінами, внесеними згідно з постановами КМ № 1289-2000-п від 21.08.2000, № 424-2001-п від 06.05.2001, № 1664-2001-п від 13.12.2001).
123. Питання організації виконання Закону України „Про імміграцію”: Указ Президента України від 7 серпня 2001 року № 596/2001// Офіційний вісник України. – 2001. - № 32. – Ст.1465 (зі змінами від 22 листопада 2002 року № 1056/2002// Офіційний вісник України. – 2002. - № 48. – Ст.2186).
124. Питання Уповноваженого України з питань європейської інтеграції: Указ Президента України від 26 листопада 2001 року № 1146/2001// Офіційний вісник України. – 2001. - № 48. – Ст.2135.
125. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року № 1138/2000// Офіційний вісник України. – 2000. - № 42. – Ст..1774 (зі змінами від 24.12.2001р. № 1248/2001, від 30.01.2003р. № 62/2003, від 11.11.2003р. № 593/2003).
126. Положення про Уповноваженого України з питань європейської інтеграції: затверджене Указом Президента України від 26 листопада 2001 року № 1146/2001// Урядовий кур’єр. – 2001. – 5 грудня.
127. Положення про Українську частину Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС: затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 р № 1074// Урядовий кур’єр. – 1998. - № 139-140.
128. Попович В.М. Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки: Монографія. – Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2001. – С. 397, 403.
129. Послання Президента України до Верховної Ради. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки// Урядовий кур’єр. – 2002. – 4 червня.
130. Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – К.: Амстердам: Українсько-Американське бюро захисту людини, 1996. – 228 с.
131. Право Европейского Союза: Учебник для вузов / Под ред. Кашкина С.Ю. – М.: Юристь, 2002. – 925 с.
132. Правові основи міжнародної діяльн