Теоретичні основи дослідження шкоди, заподіяної злочином

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………................4

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, СОЦІАЛЬНА І ПРАВОВА
ХАРАКТЕРИСТИКА ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ
ЗЛОЧИНОМ

1.1. Шкода, заподіяна злочином, як соціальне і
правове явище……………………………………………. .......13

1.2. Поняття злочину і його ознаки. Суспільна
небезпека злочину……………………………………............. 34

РОЗДІЛ 2. СПІВВІДНОШЕННЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ
ЗЛОЧИНОМ, ЗІ ЗЛОЧИННИМИ НАСЛІДКАМИ

2.1. Поняття і види наслідків злочину………………………….....51

2.2. Суспільно небезпечні наслідки в системі ознак
складу злочину……………………………………………........63

РОЗДІЛ 3. ШКОДА, ЗАПОДІЯНА ЗЛОЧИНОМ, І
ЕЛЕМЕНТИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

3.1. Об’єктивні ознаки складу злочину і шкода, заподіяна
злочином……………………………………………..................86

3.2. Суб’єктивні ознаки складу злочину і шкода, заподіяна
злочином……………………………………………................ 116

РОЗДІЛ 4. ЗНАЧЕННЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ЗЛОЧИНОМ,
ДЛЯ ПРАВИЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ
ЗАКОНУ ПРО КРИМІНАЛЬНУ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

4.1. Вплив шкоди, яка заподіяна злочином, на
кваліфікацію злочину…………………………………...........141

4.2. Значення шкоди, заподіяної злочином,
для призначення покарання…………………….……............156

ВИСНОВКИ………………………………………………….......175

Список використаних джерел.....................................................182

Список літератури.........................................................................195

Додатки............................................................................................215
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Прийняття 5 квітня 2001р. нового Кримінального кодексу України (далі КК України) ставить перед наукою кримінального права необхідність всебічного дослідження проблем вчення про злочин з метою вироблення науково обґрунтованих рекомендацій для правильного застосування нового закону, а також подальшого прогнозування нормотворчої діяльності. У зв’язку з цим безсумнівну актуальність набуває розробка питань, які пов’язані із вивченням такого явища, як шкода, заподіяна злочином.
Недооцінка та приниження значення теоретичних розробок в науці кримінального права впливає на якість чинного кримінального законодавства України, і, як наслідок, на діяльність правоохоронних органів, які безпосередньо застосовують ці норми права. Згідно з цим, можна навести положення чинного Кримінального кодексу України, де досить поширеним є використання поняття “шкода” при визначенні наслідків злочину в диспозиції статей Особливої частини (наприклад, “матеріальна шкода”, “майнова шкода”, “фізична шкода” тощо), а також при характеристиці “оціночних” понять (наприклад, “тяжкі наслідки”, “особливо тяжкі наслідки” та ін.). На сьогоднішній день проблема законодавчого використання понять “шкода” та “наслідки” в диспозиціях статей Особливої частини КК України є однією з найбільш гострих та дискусійних. І вирішити цю проблему повинна, насамперед, наука кримінального права. Це ні в якому разі не принижує значення практичного досвіду і напрацювань практики при проведенні наукових досліджень, але існуючі на практиці проблеми дуже часто обумовлені недостатньою теоретичною базою або відсутністю концептуальних теоретичних розробок в науці кримінального права.
Актуальність теми дослідження обумовлена і тим, що шкода, заподіяна злочином, не має самостійного термінологічного значення в межах науки кримінального права, а використовується, насамперед, як термінологічний інструмент при визначенні та характеристиці інших понять, наприклад, критеріїв криміналізації діянь, суспільної небезпеки злочину, суспільно небезпечних наслідків злочину, малозначності діяння тощо. При цьому поняття “шкода” набуває у працях вчених різний зміст в залежності від предмету їх наукового дослідження. Такий підхід розмиває зміст поняття „шкода, заподіяна злочином”, надає йому багатозначний характер, і не дає можливості загального використання цього поняття в одному значенні в межах науки кримінального права та кримінального законодавства.
Цьому питанню постійно приділяється увага в юридичній літературі як на загальнотеоретичному рівні, так і в науці кримінального права. Як правове явище ”шкода, заподіяна злочином”, досліджувалася в різних аспектах у працях радянських вчених, вчених-криміналістів Росії і України: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Д.М. Бахраха, Я.М. Брайніна, А.М. Бєлякової, Н.Д. Дурманова, В.А. Клімєнко, О.В. Кобзєвої, М.Й. Коржанського, В.І. Кофмана, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Ю.І. Ляпунова, В.В. Мальцева, П.С. Матишевського, А.С. Міхліна, М.І. Мельника, О.І. Мурзінова, В.О. Навроцького, Б.С. Никифорова, Б.Д. Овчиннікова, М.І. Панова, О.О. Піонтковського, В.С. Прохорова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, Г.В. Тімейко, А.М. Трайніна, Т.В. Церетелі, С.Д. Шапченко, М.Д. Шаргородського, О.Ф. Шишова, В.П. Ємел¢янова та інших. Разом з тим, праці вчених в основному були присвячені або вивченню інших кримінально-правових інститутів і тому фрагментарно досліджували шкоду, заподіяну злочином, або були присвячені тільки якомусь одному аспекту цієї теми, наприклад, суспільно небезпечним наслідкам чи наслідкам злочину.
Запропоноване до розгляду дослідження демонструє комплексний підхід до проблем визначення шкоди, заподіяної злочином, та з’ясовує її значення як самостійного поняття кримінального права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах виконання комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376 / 2000, Указу Президента України від 18 лютого 2002 року “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” №143, програми наукових досліджень Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова і кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики (номер реєстрації 207/ 125-18 від 29 січня 2001 року).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб, по-перше, на основі напрацювань теорії держави і права як методологічного аспекту дослідження шкоди, заподіяної злочином, положень вчення про шкоду, заподіяну правопорушенням, які висвітлені в юридичній науці, а також норм чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації визначити сутність поняття заподіяної злочином шкоди, по-друге, на основі теоретичних розробок науки кримінального права з'ясувати місце шкоди у структурі злочину як явища реальної дійсності, встановити співвідношення заподіяної злочином шкоди та суспільно небезпечних наслідків, визначити взаємозв’язок заподіяної злочином шкоди та елементів складу злочину, з'ясувати значення шкоди, яка заподіяна злочином, для кваліфікації злочину та призначення покарання.
Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання:
- дати соціально-правову характеристику шкоди, яка заподіяна одним із суспільно небезпечних діянь - злочином;
- здійснити загальнотеоретичний аналіз категорій “соціальна шкідливість” та “суспільна небезпека” діяння;
- з’ясувати вплив шкоди, заподіяної суспільно небезпечним діянням, на криміналізацію;
- визначити співвідношення понять “шкода, яка заподіяна злочином”, “суспільно небезпечні наслідки”, “злочинні наслідки”, “наслідки злочину”;
- дослідити та розкрити взаємозв’язок заподіяної злочином шкоди та елементів складу злочину;
- проаналізувати правову форму закріплення суспільно небезпечних наслідків у кримінальному законі України;
- розробити рекомендації з питань удосконалення кримінального законодавства щодо кваліфікації злочинів, індивідуалізації та призначення покарань.
Об’єктом дослідження є поняття шкоди, заподіяної злочином, як самостійної категорії в межах науки кримінального права, яке має свій зміст та призначення.
Предметом дослідження є методологія дослідження шкоди, заподіяної злочином, вчення про шкоду, заподіяну злочином, суспільні відносини, які виникають з питань криміналізації та декриміналізації діянь, правові норми, що встановлюють особливості звільнення від кримінальної відповідальності, особливості кваліфікації злочинів та призначення покарання з врахуванням суспільно небезпечних наслідків.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів та прийомів наукового пізнання. Всезагальний діалектичний метод пізнання було використано при дослідженні сутності та змісту шкоди, яка заподіяна злочином, взаємозв’язку з іншими явищами, поняттями кримінального права. В дисертаційному дослідженні були використані і загальнонаукові методи: історико-правовий - для дослідження процесу формування та розвитку поняття злочину (підрозділ 1.2), підстави кримінальної відповідальності (підрозділ 2.2); для з’ясування суті та змісту категорій “шкода, яка заподіяна злочином,” “суспільна небезпека злочину”, “суспільно небезпечні наслідки”, “злочинні наслідки” - аналіз та синтез як прийоми логічного методу та системно-функціональний метод (підрозділ 1.1, 2.1); структурний підхід - для дослідження елементів та ознак складу злочину (підрозділ 2.2). Серед спеціальних методів використовувались: порівняльний метод - під час здійснення аналізу різних точок зору провідних науковців (підрозділ 1.1, 1.2, 2.2, 3.1); статистичний аналіз - для визначення проблем застосування на практиці норм кримінального закону щодо правильної кваліфікації злочину та надання окремих пропозицій їх вирішення(підрозділ 4.1).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших в українській юридичній науці комплексним дослідженням шкоди, заподіяної злочином, як самостійної категорії в межах науки кримінального права, яке має свій зміст та призначення.
Так, в результаті дисертаційного дослідження було сформульовано і обґрунтовано низку концептуальних положень, які відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення:
1. Дістало подальшого розвитку дослідження злочину як соціально шкідливого та суспільно небезпечного правового явища. Пропонується співвідношення понять “соціально шкідливе діяння” та “суспільно небезпечне діяння” як загальне і часткове, де суспільна небезпека розглядається як ознака всіх правопорушень та тісно пов’язана з протиправністю діяння;
2. Подається відмінне від чинного законодавства поняття малозначності діяння та пропонується положення ч. 2 ст. 11 КК України викласти у такій редакції: “Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить підвищеного ступеня суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі”;
3. Отримало подальший розвиток дослідження критеріїв криміналізації діянь. Одним із таких критеріїв пропонується виділяти спричинення значної шкоди (кримінально-правової шкоди), яка проявляється, по-перше, у посяганні на суспільні відносини які, незалежно від тих чи інших історичних умов, завжди потребують кримінально-правової охорони у зв’язку з особливою значимістю для держави, у недоторканності приватної власності чи недоторканності особи, по-друге, у посяганні на суспільні відносини, які в певний період розвитку суспільства і держави мають особливу важливість і тому потребують кримінально-правової охорони, по-третє, в заподіянні тяжких наслідків;
4. Сформульовано авторське визначення термінологічного розмежування понять “шкода, заподіяна злочином”, “наслідки злочину”, “злочинні наслідки” та “суспільно небезпечні наслідки”, де поняття “шкода, заподіяна злочином” і “наслідки злочину” розглядаються як тотожні поняття. Як тотожні поняття розглядаються також “злочинні наслідки” і “суспільно небезпечні наслідки”;
5. Удосконалено поняття шкоди, заподіяної злочином. “Шкода, заподіяна злочином” має самостійне термінологічне значення в межах науки кримінального права і характеризується як настання негативних змін у суспільних відносинах, що регулюються правом. Ці зміни знаходять своє вираження у спричиненні соціальної, правової і фактичної (реальної) шкоди або створенні загрози спричинення такої шкоди.
6. Вперше пропонується розглядати шкоду, заподіяну злочином (наслідки злочину), як властивість суспільної небезпеки злочину;
7. Набуло подальшого розвитку дослідження суспільно небезпечних наслідків злочину (злочинних наслідків). Відстоюється точка зору, згідно з якою, доцільно розглядати суспільно небезпечні наслідки тільки як факультативну ознаку об’єктивної сторони складу злочину;
8. Проаналізовано взаємозв’язок між суспільною небезпекою діяння та суспільною небезпекою особи, у зв’язку з чим робиться висновок, що суспільна небезпека особи не впливає на ступінь суспільної небезпеки діяння. У зв¢язку з чим пропонується ст. 48 КК України викласти у такій редакції: “Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило підвищений ступінь суспільної небезпеки або ця особа перестала бути суспільно небезпечною”;
9. Одержало подальший розвиток дослідження вчення про об’єкт злочину. Шляхом аналізу механізму заподіяння шкоди суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом, доводиться точка зору про те, що об’єктом злочину є суспільні відносини;
10. Вперше обґрунтовується точка зору, згідно з якою при вчиненні навмисного злочину особа передбачає наслідки свого діяння, навіть якщо йдеться про формальний склад злочину;
11. Визначені основні напрямки вдосконалення кримінального законодавства відносно застосування оціночних понять, які використовуються при законодавчому закріпленні суспільно небезпечних наслідків. Пропонується:
- в кожному розділі Особливої частини КК України передбачити самостійну статтю, яка б містила законодавче визначення усіх оціночних понять, що використовуються у цьому розділі;
- наповнити ці оціночні поняття самостійним змістом, який випливає з особливостей об’єкту посягання;
- виділити загальні оціночні поняття, які використовуються і розуміються за змістом однаково, незалежно від того, в якому розділі Особливої частини закріплені.
12. Аналізуючи положення п. 2 ст. 66 КК України стосовно переліку обставин, що пом¢якшують покарання, і вважаючи цей перелік неповним пропонується викласти його у наступній редакції: “2) надання медичної допомоги або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, добровільне відшкодування завданого збитку, компенсація моральної шкоди або усунення заподіяної шкоди”
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес. Положення та висновки дисертації можуть бути: підґрунтям подальшої розробки проблем забезпечення законності з питань притягнення особи до кримінальної відповідальності; використані для внесення змін і доповнень до чинного кримінального законодавства та в правозастосовчій сфері.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданні кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.
Окремі результати дослідження висвітлювалися на чотирьох наукових конференціях професорсько-викладацького складу Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова на 54-й (листопад 1999р.); на 55-й (листопад 2000р.); на 56-й (листопад 2001 р.); на 58-й (листопад 2003р.), а також на конференціях – ІV Міжнародний конгрес україністів (Одеса 1999р.); “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (Запоріжжя 2000 р.); “Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю” (Харків 2001 р.); “Україна між минулим і майбутнім” (Івано-Франківськ 2001р.); “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (Донецьк 2001р.). Також окремі положення були використані при написанні коментаря до Кримінального кодексу України (Харків: ”Одисей”, 2001. – 960с.) та підручника “Уголовное право Украины” Общая и Особенная части (Харків: “Одисей”, 2002 – 672с.).
Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в одинадцяти наукових роботах, з яких шість статей було надруковано у фахових наукових виданнях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація містить вступ, чотири розділи, які поділяються на вісім підрозділів, висновки, список літератури (225 найменувань), додатків (обсягом 6 сторінок). Загальний обсяг дослідження - 221 сторінка, з яких 162 – основний текст.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, яку ґрунтується на аналізі чинного законодавства України та практиці його застосування, теоретичному осмисленні багатьох наукових праць в різних галузях знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на визначення сутності шкоди, заподіяної злочином, її місця в термінології кримінального права, а також на удосконалення чинного законодавства щодо кримінальної відповідальності. Результат дисертаційного дослідження, можна узагальнити у наступних висновках.
Злочин заподіює соціальну і правову шкоду. Однак крім цього, злочин характеризується тим, що досить часто завдається також реальна (фактична) шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди. При цьому реальна (фактична) шкода, яка заподіюється злочином, не завжди має значення для кваліфікації злочину.
Не всі порушення соціальних норм є суспільно небезпечними діяннями і не всі суспільно небезпечні діяння тягнуть за собою застосування заходів юридичної відповідальності. Суспільна небезпека – це об'єктивна властивість будь-якого протиправного діяння, незалежно від того, заборонено воно законодавством чи ні. Іншими словами, будь-яке протиправне діяння є суспільно небезпечним, навіть якщо воно не заборонено нормою права, бо посягає на суспільні відносини, врегульовані нормами права. Порушення інших соціальних норм не можна визнати суспільно небезпечними, тому що вони не порушують норм права, хоча при цьому і визнаються соціально шкідливими. Тому поняття «соціально шкідливе діяння» і «суспільно небезпечне діяння» не є синонімами і співвідносяться між собою як загальне і частина, тобто соціальна шкідливість властива будь-якому суспільно небезпечному діянню, що не можна говорити про суспільну небезпеку. У свою чергу, поняття «суспільна небезпека діяння» нерозривно пов'язане з поняттям «протиправність діяння».
Виходячи з запропонованої в дослідженні концепції, що всі правопорушення суспільно небезпечні, з метою досягнення єдності системи права та уникнення протиріч у різних галузях права, які передбачають за вчинення правопорушень застосування заходів державного примусу, необхідно ч. 2 ст. 11 КК України викласти в наступній редакції:
«Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить великого ступеня суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі».
Єдиним критерієм визнання діяння злочином, на нашу думку, є істотність заподіюваної шкоди суспільним відносинам. З огляду на той факт, що саме цей критерій покладений нами в основу криміналізації діяння, його можна розглядати як «кримінально-правову шкоду». Іншими словами, кримінально-правова шкода – це та істотна шкода, яка заподіюється фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння, і наявність якої дозволяє говорити про підвищений ступінь суспільної небезпеки діяння та необхідність встановлення кримінально-правової відповідальності за його вчинення.
Істотна шкода як критерій криміналізації діяння проявляється:
По-перше, у посяганні на суспільні відносини, які, незалежно від сформованих історичних умов, завжди будуть охоронятися заходами кримінально-правового примусу. У даному випадку обумовлюється сфера суспільних відносин, які, незалежно від історичних умов, завжди потребують кримінально-правової охорони через особливу значимість для держави (державна зрада, диверсія, шпигунство та ін.), через недоторканність приватної власності (крадіжка, грабіж, розбій) або недоторканності особи (вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтування та ін.).
По-друге, у посяганні на суспільні відносини, які у певний період існування суспільства і держави набувають особливої важливості і у зв'язку з цим потребують кримінально-правової охорони.
По-третє, у заподіянні тяжких наслідків. У даному випадку зазначається на таких наслідках суспільно небезпечного діяння, які вказують на підвищений ступінь його суспільної небезпеки. Надалі законодавець це враховує при криміналізації даного діяння, а також при визначенні конструкції складу конкретного злочину, закріплюючи цей суспільно небезпечний наслідок як обов'язкову ознаку об'єктивної сторони (вказуючи в диспозиції статті Особливої частини КК України).
В роботі пропонується статтю 48 КК України викласти в наступній редакції:
«Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило підвищений ступінь суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству чи державі, або ця особа перестала бути суспільно небезпечною».
Таке поняття, як «шкода, заподіяна злочином», в науці кримінального права як самостійна категорія не використовується. Тобто дану категорію використовують як термінологічний інструмент для визначення таких понять, як «суспільна небезпека злочину», «суспільно небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони складу злочину».
Однак, характеризуючи поняття «шкода, заподіяна злочином» і «наслідку злочину», було зроблено висновок, що ці поняття за своїм змістом й обсягом збігаються. Саме тому наслідки злочину можна характеризувати: по-перше, як соціальну, правову, реальну (фактичну) шкоду, що настає в результаті вчинення діяння, визнаного відповідно до норм КК України злочином, і, по-друге, як загрозу заподіяння такої реальної (фактичної) шкоди.
Наукові розробки, які існують на сьогоднішній день у рамках теорії держави і права, усе більше стверджують, що суспільна небезпека – це об'єктивна властивість усіх протиправних діянь. Тому, в рамках науки кримінального права коректніше говорити про «наслідки злочину», а не про «суспільно небезпечні наслідки злочину», тому що усі правопорушення мають наслідки, які характеризуються певним ступенем суспільної небезпеки.
Необхідно розрізняти «наслідки злочину» і «суспільно небезпечні наслідки злочину як ознаку об'єктивної сторони складу злочину», або, іншими словами, «злочинні наслідки», тому що перші - невід'ємна властивість суспільної небезпеки злочину, а другі – входять до складу злочину і безпосередньо впливають на кваліфікацію злочину.
Суспільно небезпечні наслідки є однією з факультативних ознак об'єктивної сторони загального складу злочину. Щодо конкретних складів злочинів суспільно небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони можуть мати різне правове значення. Так, вони можуть виступати у вигляді обов'язкової, і факультативної ознаки конкретного складу злочину.
Суспільно небезпечні наслідки (злочинні наслідки) – це наслідки злочину, які закріплені в диспозиції статей Особливої частини Кримінального кодексу або обумовлені її змістом. Вони мають значення для визнання діяння злочинним і подальшої його кваліфікації.
Аналіз статей Особливої частини КК України дозволяє зробити висновок, що суспільно небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони складу злочину можуть бути виражені не тільки у вигляді реальної (фактичної) шкоди або загрози заподіяння такої шкоди, але й у вигляді соціально-правової шкоди, питання про наявність якої вирішується органом досудового слідства, прокурором або судом з урахуванням конкретних обставин справи й у межах своєї компетенції.
В результаті комплексного дослідження ознак і елементів складу злочину можна дійти до висновку, що шкода, заподіяна злочином, знаходиться в нерозривному зв'язку і взаємозалежності з об'єктом і об'єктивною стороною, суб'єктом і суб'єктивною стороною складу злочину. Правильне визначення співвідношень шкоди, заподіяної злочином, і елементів складу злочину має велике значення при дослідженні такого суспільно небезпечного діяння, як злочин, а також юридичне значення для кваліфікації злочинів, для індивідуалізації покарання, і є необхідною умовою дотримання таких принципів кримінального права, як принцип законності, відповідальності за вину, справедливості, гуманізму.
Будь-який злочин, як відомо, посягає на об'єкт кримінально-правової охорони, завдає йому шкоди й у той же час визначається ним. Відсутність об'єкта завжди свідчить і про відсутність злочину. Тобто, істотно впливаючи на характер дії (бездіяльності), його фактичні і соціальні ознаки, об'єкт злочину в основі своїй визначає і те, які наслідки тягне суспільно небезпечне посягання.
Механізм порушення об'єкта і заподіяння йому шкоди може бути різним: в одних випадках негативному, руйнівному впливові піддається суб'єкт суспільних відносин (наприклад, при вбивстві – ст. ст. 115-119 КК України, тілесних ушкодженнях – ст. ст.121-126 КК України), в інших – предмет (благо), з приводу якого існують відносини (це, насамперед, майнові відносини – крадіжка, грабіж, шахрайство та ін.), по-третє, – розривається соціальний зв'язок між суб'єктами відносин (відхилення від призову на строкову військову службу – ст. 335 КК, відхилення від сплати аліментів на утримання дітей – ст. 164 КК).
Механізм заподіяння шкоди об'єктові злочину можна представити в наступному вигляді: злочинець, вилучаючи предмет суспільних відносин, знищуючи або пошкоджуючи його, посягаючи на суб'єкт суспільних відносин або розриваючи соціальний зв'язок між учасниками правовідносини, порушує погодженість форми і змісту суспільних відносин.
Причинно-наслідковий зв'язок завжди існує між суспільно небезпечним діянням і його наслідками. Однак законодавець звертає увагу тільки на той причинно-наслідковий зв'язок, який є необхідним для визнання діяння злочинним і його кваліфікації. Тобто органи досудового слідства і суд у межах своєї компетенції повинні встановлювати причинно-наслідковий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і його суспільно небезпечними наслідками в тих випадках, коли ці наслідки безпосередньо зазначені або обумовлені змістом статті Особливої частини КК України.
При здійсненні умисного злочину особа передбачає наслідки свого діяння. Причому передбачення, що є різновидом усвідомлення, звернене в майбутнє, тобто особою усвідомлюється розвиток суспільно небезпечного явища, породженого її діянням, і результат цього розвитку. Інакше кажучи, особа передбачає наслідки свого суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності) і їх протиправний характер. При цьому суб'єкт передбачає не наслідки конкретного (реального) характеру, що є ознакою об'єктивної сторони конкретного складу злочину, а наслідки злочину «взагалі» як невід'ємну властивість суспільної небезпеки діяння.
Відмовитися цілком від використання «оціночних понять» при закріпленні суспільно небезпечних наслідків як обов'язкової ознаки об'єктивної сторони складу злочину не можливо. Однак, на нашу думку, законодавець зловживає використанням цих понять в Особливій частині КК. Наприклад, наслідки, які пов'язані з заподіянням матеріальної шкоди, характеризуються в КК за допомогою тринадцяти оціночних понять (Див. додаток А, В). При цьому цікавим є той факт, що в одних випадках законодавець акцентує увагу на суспільно небезпечних наслідках (наприклад, «значна матеріальна шкода» - ч. 2 ст. 289 КК), а в інших – на певну вигоду самого правопорушника (наприклад, «одержання доходів у великих розмірах» - ст. 202, ч. 2 ст. 203, ст. 229 КК і ін.). У другому випадку суспільно небезпечні наслідки обумовлені змістом самої статті.
Кількість використовуваних у КК оціночних понять, які характеризують суспільно небезпечні наслідки злочину, повинна бути достатньою і однаковою. Тобто законодавцю в багатьох випадках не обов'язково уточнювати в межах самої статті характер заподіюваної шкоди (матеріальна або майнова), а використовувати загальне поняття „шкода”. Наприклад, використовувати такі оціночні поняття у всіх необхідних випадках: «істотна шкода», «значна шкода», «велика шкода» і «особливо велика шкода». Тим більше, що законодавець пішов шляхом пояснення в примітках до статей змісту таких наслідків.
Негативним, на нашу думку, є і те, що не завжди законодавець пояснює в примітках до статей зміст вказаних суспільно небезпечних наслідків (наприклад, значна матеріальна шкода – ч. 2 ст. 289 КК).
Аналіз обставин, які пом'якшують покарання, дає можливість зробити висновок, що запропоновані законодавцем поняття в п. 2 ч. 1 ст. 66 КК, виключають зі свого змісту, такі обставини, які впливають на пом'якшення покарання, наприклад, надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину і відшкодування моральної шкоди.
Ці обставини необхідно вказати у переліку запропонованих законодавцем обставин (ч. 1 ст. 66 КК). Саме тому, пропонуємо п. 2 ст. 66 КК України викласти в наступній редакції:
«2) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, добровільне відшкодування заподіяних збитків, компенсація моральної шкоди чи усунення заподіяної шкоди».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституции стран – членов СНГ. Сборник документов. – Ереван: Изд. «Мхитар Гош» - 440 с.
2. Уголовный кодекс Украины. Комментарий: Под редакцией Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. – Харьков: ООО «Одиссей», 2001. – 960 с.
3. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под общей редакцией В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – 960 с.
4. Поляков А.В. Общая теория права: Фенеменолого-коммуникативный подход. Курс лекций. 2-е изд., доп. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 845 с.
5. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
6. Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Ю.А. Дмитриев, И.Ф. Казьмин, В.В. Лазарев и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МГТУ им. Н. Э. Баумана, 1996. – 384 с.
7. Емельянов В.П. Уголовно-правовые вопросы борьбы с терроризмом / Збірник матеріалів наук.-практ. конф. (Харків). – Харків: ПФ “Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2001.- 248 с.
8. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 311с.
9. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов. Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: Изд. «Зерцало», 1999. – 592 с.
10. Кузнецова Н.Ф. Избранные труды. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 834 с.
11. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. Учебное пособие. – Свердловск: Изд-во Урал ун-та, 1989. – 204 с.
12. Шаргородский М.Д. Вопросы общей части уголовного права (Законодательство и судебная практика) / Ответ. ред. В.А. Иванов. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – 256 с.
13. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М.: Юрид. лит., 1985. – 192 c.
14. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе часть Общая / авторы Ф.Г.Бурчак, И.П. Лановенко, А.М.Яковлев, М.И. Бажанов, Л.В.Багрий-Шахматов и др. / Ответ. ред. Ф.Г.Бурчак. – К.: «Наукова думка». – 1985. – 447 с.
15. Васильев А.С. Кодекс Ураины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. Издание третье. – Х.: ООО “Одиссей”, 2002. – 1040 с.
16. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрист, 1994. – 360 с.
17. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак. / Под ред. профессоров М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – Х.:. «Право», 1999. – 400 с.
18. Уголовное право Украины: Общая часть. Учебник / Отв. ред. Кондратьев Я.Ю. / Под ред. Клименко В.А., Мельника Н.И. – К.: Атика, 2002. – 448с.
19. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001г. / Под ред. Н.И. Мельника, Н.И. Хавронюка. – К.: Каннон; А.С.К., 2002. – 1261 с.
20. Уголовный кодекс Украины. Комментарий: Под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. – Х.: ООО «Одиссей», 2001. – 960 с.
21. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву: Автореферат дис. … доктора юрид. наук.- М., 1956. – 43 с.
22. Кримінальний кодекс УРСР затверджений Центральним Виконавчим Комітетом Української РСР 8 червня 1927 р. - Київ: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1949. – 168 с.
23. Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий / Н.Ф. Атонов, М.И. Бажанов, Ф.Г. Бурчак и др.- К.: Политиздат Украины, 1987. – 880 с.
24. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й.- К.: Атіка, Академія, Ельга- Н, 2001. – 656 с.
25. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебн. Пособие / Сост. В.И. Тютюгин. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
26. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Відпов. ред. Я.Ю. Кондратьєв, С.С. Яценко – К.: Юрінком, 1994. – 799 с.
27. Овчинников Б.Д. Вопросы теории криминологии. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1982. – 68 с.
28. Миколенко А.Н. Уголовно-правовая характеристика общественной опасности // Правова держава . – 2002 - №4. – С. 75-78.
29. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге. – К.: Атіка, 2002.- 640 с.
30. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001г. / Под ред. Н.И. Мельника, Н.И. Хавронюка. – К.: Каннон; А.С.К., 2002. – 1261 с.
31. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х., 1991. – 360 с.
32. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 512 с.
33. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. проф. Е.Л. Стрельцова. – Х.: ООО «Одиссей», 2002.- 672 с.
34. Алексеев С.С. Государство и право. Начальный курс. – М.: Юрид. лит., 1993. – 143 с.
35. Юридический энциклопедический словарь.- М.: Сов. энциклопедия, 1984.- 415 с.
36. Курс советского уголовного права. Часть общая: В 6-ти томах / Под ред. А.А. Пионтковского и др.– М.: Наука, 1970. – Т.2.- 516 с.
37. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов н/Дону: Изд-во Рост. Ун-та, 1977. – 215 с.
38. Мальцев В.В. Проблема уголовно-правовой оценки общественно опасных последствий. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та,1989. – 106 с.
39. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М., 1960. – 123 с.
40. Коржанський М.І. Кримінальне право України. Частина Загальна: Курс лекцій – К.: Наукова думка, 1996.- 334 с.
41. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. – 219 с.
42. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. – 136 с.
43. Церетели Т. В. Причинная связь в уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1963. – 382 с.
44. Макашвили В.Г. Уголовная ответственность за неосторожность. – М.: Госюриздат, 1957. – 211 с.
45. Михлин А.С. Последствия преступления. – М. : Юрид. лит., 1969. – 104 с.
46. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х.: Вища школа, 1982. – 106 с.
47. Уголовное право России. Учебник для вузов. Т.1. Общая часть / Отв. редакторы и руководители авторского коллектива А.Н. Игнатов и Ю.А. Красиков. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 639 с.
48. Ковалев М.И. Проблемы учения об объективной стороне состава преступления. – М., 1991. – 132 с.
49. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Харитонова Є.О., Калітенко О.М. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – 856 с.
50. Газетдинов Н.И. Деятельность следователя по возмещению материального ущерба. - Казань: Изд-во КГУ, 1990. – 217 с.
51. Уголовное право России: Учебник для вузов. Т. 2. Особенная часть. / Под ред. д.ю.н., профессор А.Н. Игнатова и д.ю.н., профессор Ю.А. Красикова – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1999. – 808с.
52. Белякова А. М. Возмещение причиненного вреда. – М.: Изд-во МГУ, 1972. – 103 с.
53. Смирнов Н.И., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. – 152 с.
54. Никифоров Б.С. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. // Важный этап в развитии советского права: Труды научной сессии ВИЮН.- М., 1960. – С. 15-19.
55. Лясс Н.В. К вопросу об основаниях уголовной ответственности // Вестник Ленинградского государственного университета. - Сер. экономики, философии и права.- 1960. - № 17. - Вып. 3.- С. 127-137
56. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении: Часть 1. Понятие соучастия. – Свердловск // Ученые труды. Сер. Уголовного права. Т.3 . – 1960. – С. 45-49
57. Утевский Б.С. Новые методы борьбы с преступностью и некоторые вопросы уголовной ответственности // Известия Высш. Учеб. Заведений. Правоведение. - 1961. - № 2 .– С. 63-72
58. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступления. – М.: Юрид. лит., 1972.- 352 с.
59. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. – М.: Госюриздат, 1963. – 324 с.
60. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Т.1.- Тула: Автограф, 2001. – 800с.
61. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. - М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
62. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. Учеб. пособие – М.: Изд-во МГУ, 1984.- 181 с.
63. Кригер Г.А. Состав преступления и квалификация содеянного // Советская юстиция. – 1985. - № 12.- С. 18-19
64. Советское уголовное право: Общая часть / Г.А. Кригер, А.В. Наумов, Ю.М. Ткачевский и др. Под ред. Г.А. Кригера – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 367 с.
65. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основания в советстком уголовном праве. - М..: Юрид. лит., 1963. – 276 с.
66. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления.- М.: Юрид. лит., 1974. – 231 с.
67. Курс советского уголовного права. Часть Общая. Т.1– Л.: Изд-во ЛГУ, 1968.- 648 с.
68. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2002. – 208 с.
69. Курляндский В.И. Некоторые вопросы учения о составе преступления в теории советского уголовного права // Советское государство и право – 1951. - № 11- С. 34-43
70. Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину. – К., 1964- 89 с.
71. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. – К.: Юринком, 1995. – 206 с.
72. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 418 с.
73. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001г. / Под ред. Н.И. Мельника, Н.И. Хавронюка. – К.: Каннон; А.С.К., 2002. – 1261 с.
74. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1951. – 387 с.
75. Уголовное право. Часть общая / Н.А. Беляев, С.А. Домахин, Н.С. Лойкина и др. – М.: Юрид. лит., 1969. – 440 с.
76. Никифоров Б.С. Об объекте преступления // Советское государство и право. – 1948. - № 9.- С. 21-27.
77. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 311 с.
78. Коржанский Н.И. Объект посягательства и квалификация преступлений: Учебное пособие. – Волгоград: Высш. следст. школа, 1976. – 120 с.
79. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Харьков: «Выща школа», 1988. – 197 с.
80. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Юрид. лит., 1960. – 145 с.
81. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций – М.: БЕК,1996.- 550 с.
82. Словарь по уголовному праву / Отв. ред. проф. А.В. Наумов. – М.: Изд. БЕК, 1997. – 702 с.;
83. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. – М.: Изд. «Спарк», 2001. – 601с.
84. Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов / Ответсвенн. редакторы И.Я. Козаченко, З.А. Незнамов. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М., 1998. – 516 с.
85. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Відп. ред. Я.М. Кондратьєв, наук. ред. В.А. Клименко, М.І. Мельник. – К.: Правові джерела, 2002. – 560 с.
86. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник / М.И. Бажанов, Ю.В. Баулин, В.І. Борисов та інш. / За ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – Київ-Харьків: Юрінком Інтер-право, 2001. – 416с.
87. Кудрявцев В.Н. О соотношении предмета и объекта преступлений по советскому уголовному праву // Труды ВЮА.- 1961. – Вып. 13. – С. 64-66.
88. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления // Сборник ученых трудов Свердловского юрид. ин-та.- 1969. – Вып 10. - С. 212.
89. Дроздов А.В. Человек и общественные отношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1966. - 124 с.
90. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак. / М.И. Бажанов, Ю.В. Баулин, В.И. Борисов и др.; Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – Харьков: Право, 1999. – 400с.
91. Кузнецов А.В Уголовное право и личность. – М.: Юрид. лит., 1977. – 168с.
92. Сухарев Е.А., Горбуза А.Д.Традиционные представления о механизме преступного посягательства // Проблемы совершенствования уголовного законодательства на современном этапе. Меж вуз. сб. науч. тр. – Свердловск: СЮИ, 1985. – 151 с.
93. Благов Е.В. Механизм причинения вреда объекту преступления // Совершенствование уголовного законодательства и практики его применения. Межвузовский сборник. - Красноярск.: Изд-во Красноярского ун-та, 1989. – С. 63-69.
94. Глистин В.К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений) – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 127 с.
95. Дроздов А.В. Человек и общественные отношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1966. - 124 с.
96. Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношений. – М.: Юрид. лит., 1980. – 176 с.
97. Уголовное право России. Часть Общая: Учебник для вузов / Отв. ред. проф. Л.Л. Кругликов. – М.: Издательство Бек, 2000. – 590 с.
98. Кравцов С.Ф. Предмет преступления: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Л., 1976. – 23 с.
99. Волков Б.С. Преступное поведение: детерминизм и ответственность. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1975. – 201 с.
100. Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов / Ответственн. редакторы И.Я. Козаченко, З.А. Незнамов. – М.: Изд группа НОРМА-ИНФРА-М., 1998. – 516 с.
101. Шаргородский М.Д. Вопросы Общей части уголовного права / Ответ. ред В.А. Иванов. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – 256 с.
102. Пионтковский А.А. Учение о преступлении. Т. 2 // Курс советского уголовного права.– М., 1970. – 543 с.
103. Шаргородский М.Д. Некоторые вопросы причинной связи в теории права. – М., 1967.- 98 с.
104. Советское уголовное право. Часть Общая. – М., 1981. – 465 с.
105. Кофман В.И. Причинная связь как основание ответственности по советскому гражданскому праву. – М., 1961. – 143 с.
106. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак. / Под ред. профессоров М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – Харьков:. «Право», 1999. – 400 с.
107. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность.- Харьков, 1982. – 162 с.
108. Малинин В.Б. Причинная связь в уголовном праве. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2000. – 316 с.
109. Мальцев В.В. Оценка следователем общественной опасности посягательства. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1986. – 64 с.
110. Уголовное право России. Учебник для вузов. В 2-х томах. Т.1. Общая часть. / Отв. ред. А.Н. Игнатов, Ю.А. Красиков. – М.: Изд. «НОРМА», 2000. – 639 с.
111. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
112. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф.. Коржанський М.Й. – К.: Атака, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
113. Уголовное право РФ. Общая часть: Учебник / Под ред. А.И. Рарога. – М.: Юристъ, 2001. – 511 с.
114. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – Х.: “Одіссей”, 2000.- 448 с.
115. Ситковская О.Д. Аффект: криминально-психологическое исследование. – М.: ООО Изд-во «Юрлитинформ», 2001. – 240 с.
116. Маньковский Б.С. Вопросы вины в советском уголовном праве // Советское государство и право. – 1951. - № 10-12. – С. 45-54.
117. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 418 с.
118. Ситковская О. Д. Психология уголовной ответственности. – М., 1998. – 342 с.
119. Павлов В.Г. Субъект преступления. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 318 с.
120. Смитиенко В., Агафонов Г. Ответственность юридических лиц – насущная проблема уголовно-правового регулирования // Голос Украины. – 1996. - № 43.
121. Даньшин И., Демский Э. Уголовная ответственность юридического лица: да, нет // Голос Украины. – 1994. -№ 135.
122. Канзафарова И.С. К вопросу об уголовной ответственности юридических лиц // Возмещение морального вреда и иные актуальные вопросы современного гражданского права. – Одесса: Астропринт, 1998. – 44 с.
123. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге. – К.: Атіка, 2002.- 640 с.
124. Кадников Н.Г. Квалификация преступлений и вопросы судебного толкования: теория и практика. Учебное пособие. – М.: Норма, 2003. – 144 с.
125. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. 2-е изд., перераб. и дополн.- М.: АО “Центр ЮрИнфоР”, 2003.- 448 с.
126. Відшкодування материальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз,яснення, коментарі /Відп. ред. П.І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 928 с.
127. Толкаченко А.А. Теоретические основы квалификации преступлений: Учебное пособие. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 128 с.
128. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – 2-е изд., перераб. и дополн. - М.: «Юристъ», 2004. – 304 с.
129. Гальперин И. Квалификация преступлений: закон, теория и практика // Соц. законность.- 1987.- № 9. – С 30-33.
130. Кругликов Л.Л. О конструировании квалифицированных составов преступлений // Правоведение. - 1989. – №8. - С. 43-49.
131. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие ответственность обстоятельства в уголовном праве. – Воронеж: Изд-во Воронежского унив-та, 1985. – 164 с.
132. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – 2-е изд., допол. – К.: Политиздат Украины, 1985. – 120 с.
133. Кобзева Е.В. Оценочные признаки в уголовном законе: Автореф. дис….канд. юрид. наук.(12.00.08) – Саратов, 2002. – 31с.
134. Наумов А.В., Красиков Ю.А. О понятии правоприменительной эффективности уголовного закона. / Вестник Моск. ун-та. Серия Право. - 1981. -№ 2. – С. 23-27.
135. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. Учебное пособие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 181 с.
136. Словарь по уголовному праву / Отв. ред. проф. А.В. Наумов. – М.: Изд. БЕК, 1997. – 702 с.
137. Становский М.Н. Назначение наказания. – СПб.: Изд-во «Юридический цент Пресс», 1999. – 480 с.
138. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: «Вища школа», 1980. – 216 с.
139. Прохоров Л.А. Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву: Автореф. дис….канд. юрид. наук. – М., 1972. – 12 с.
140. Курс советского уголовного права. В 6 томах / Под ред. А.А. Пионтковского. Часть Общая. Т.3. Наказание. – М., 1970. – 543 с.
141. Советское уголовное право. Часть Общая. – М., 1952. – 674 с.
142. Кругликов Л.Л., Васильевский А.В. Дифференциация ответственности в уголовном праве. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 300 с.
143. Горелик А.С. Положения Общей части уголовного права о назначении наказания (понятие, классификация, соотношение) // Совершенствование уголовного законодательства и практика его применения. – Красноярск, Изд. Красноярского ун-та, 1989. – С. 78 – 85.
144. Гаверов Г.С. Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву. – Иркутск, 1979. – 254 с.
145. Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий / Н.Ф. Атонов, М.И. Бажанов, Ф.Г. Бурчак и др.- К.: Политиздат Украины, 1987. – 880 с.
146. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. / Відпов. ред. Я.Ю. Кондратьєв, С.С. Яценко – К.: Юрінком, 1994. – 799с.
147. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Изд. 3-е, изм. и доп. / Под общей редакцией Ю.И. Скуратова, В.М. Лебедева. – М.: Издательская группа Норма-Инфра-М, 2000. – 896 с.
148. Кригер Г.А. Наказание и его применение. – М.: МГУ, 1962. – 324 с.
149. Курс советского уголовного права. В 5 т. Часть общая. Т.2. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. – 576 с.
150. Коржанский Н.И. Понятие непосредственного объекта. // Советское государство и право- 1978.- № 1. – С 86-87.
151. Ляпунов Ю. И. Общественная опасность деяния как универсальная категория советского уголовного права. Учебное пособие. – М., 1989. – 134 с.
152. Строгович М.С. Основные вопросы советской социалистической законности. – М., 1966. – 348 с.
153. Мурзинов А.И. Преступление и административное правонарушение. Учебное пособие. – М.: ВЮЗИ, 1985. – 70 с.
154. Шишов О.Ф. Преступление и административный проступок. Учебное пособие. – М., 1967. – 68 с.
155. Якуба О.М. Советское административное право: Общая часть. – К., 1975. – 260 с.
156. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. – М., 1963. – 120 с.
157. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций. – Л., 1976. – 265 с.
158. Прохоров В.С. Состав преступления. // Курс советского уголовного права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1981. – Т. 5. – 655 с.
159. Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда: анализ и комментарий законодательства и судебной практики. – М.: Изд-во БЕК, 1999. – 236 с.
160. Ярмыш Н.Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ): Монография. – Харьков: «Право», 2003. – 512 с.
161. Миколенко О.І. Проблеми відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням: Автореф. дис... канд. юрид. Наук (12.00.07).- Харьков, 2000. – 20 с.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

НОРМАТИВНИЙ МАТЕРІАЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - № 30. - 1996. - Ст. 141.
2. Закон України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 142.
3. Акт проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України. -1991. - №38.-Ст. 502.
4. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - №31. - Ст. 429.
5. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР.- 1984.- Ст. 1122.
6. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2001.- № 25-26. - Ст.131.
7. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2003.- №№ 40-44.- Ст.356.
8. Гражданско-процессуальный кодекс Украины. С измен. и дополнен. по состоянию на 25 января 2002 - Х.: ООО «Одиссей», 2002.- 192 с.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

9. Александров С.А. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе: Учебное пособие. – Горький, 1976. – 123 с.
10. Алексеев С.С. Государство и право. Начальный курс. – М.: Юрид. лит., 1993. – 193 с.
11. Андрушко П.П. Деякі проблеми застосування Кримінального кодексу України 2001р. // Часопис Київського університету права. – 2001. – № 1.- С. 73- 80.
12. Антипов В.И. Установление основного объекта в составах многообъектных преступлений // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности органов внутренних дел. Межвузовский сборник научных трудов. – К., 1986. – С. 26-30.
13. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: Вишэйшая школа, 1976. – 384 с.
14. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. –216 с.
15. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Учеб. пособие / Сост. В.И. Тютюгин. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
16. Бакланова Е. Обсуждение проблем имущественной ответственности за вред, причиненный личности // Вест. Моск. ун-та. Сер. 11, Право. – 1987. - № 5.- С. 93-95.
17. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х., 1991. – 360 с.
18. Баулін Ю.В. Поняття кримінальної відповідальності та його значення для практики застосування нового Кримінального кодексу України / Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001р.- К.-Х.: „Юрінком Інтер”, 2002.- 272 с.
19. Баулин Ю.В. Десять уроков из первоначального опыта применения нового Уголовного кодекса Украины // Пять лет действия УК РФ: итоги и перспективы. Материалы 11 Международной научно-практической конференции, состоявшейся на юридическом факультете МГУ им. М.В. Ломоносова 30-31 мая 2002г.- Москва: «ЛексЭст», 2003. – С.67- 71.
20. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. Учебное пособие. – Свердловск: Изд-во Урал ун-та, 1989. – 204 с.
21. Башкатов Н, Горбуза А. Методика квалификации преступлений // Советская юстиция. – 1989. - № 2. – С. 22-24.
22. Белокуров О.В. Пределы толкования уголовного закона // Пять лет действия УК РФ: итоги и перспективы. Материалы 11 Международной научно-практической конференции, состоявшейся на юридическом факультете МГУ им. М.В. Ломоносова 30-31 мая 2002г.- Москва: «ЛексЭст», 2003. – С.175-180.
23. Белявский А.В., Придворов Н.А. Охрана чести и достоинства личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1971. – 208 с.
24. Белякова А. М. Возмещение причиненного вреда. – М.: Изд-во МГУ, 1972. – 103 с.
25. Беляев Н.А. Избранные труды. – СПб.: Издательство „Юридический центр Пресс”, 2003. – 569 с.
26. Благов Е.В. Механизм причинения вреда объекту преступления // Совершенствование уголовного законодательства и практики его применения. – Красноярск.: Изд-во Краснояр. ун-та, 1998. - С. 34-37.
27. Білоконев В. Заподіяння шкоди об’єкту злочину (співвідношення соціального і фактичного) // Юридичний вісник України. - 2004.- № 38.- С. 25- 32.
28. Большой толковый словарь русского языка. / Гл. ред. С.А. Кузнєцов. – СПб.: „Норинт”, 2002. – 1536 с.
29. Бородин С.В. Значение субъективной стороны преступлений против жизни и здоровья для их юридической оценки // Актуальные проблемы уголовного права. – М., 1988. – С. 46-54.
30. Брайнин Я.М. Некоторые вопросы учения о составе пр