ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ТРУДОВОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..............................................................................4
ВСТУП.................................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ТРУДОВОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ......14
1.1. Соціально-правова природа ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.......................................................................................................14
1.2. Соціальна та трудова реабілітація осіб, звільнених з місць позбавлення волі, як складова системи ресоціалізації........................................34
1.3. Трудові та кваліфікаційні засади реабілітаційного впливу на осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.................................................................62
Висновки до розділу 1 ............................................................................................72
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ.................................................................................................78
2.1. Соціально-демографічна характеристика осіб, звільнених з місць позбавлення волі ......................................................................................................78
2.2. Кримінально-правова характеристика осіб, звільнених з місць позбавлення волі ......................................................................................................97
2.3. Пенітенціарна та постпенітенціарна характеристика засуджених та осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.........................................................104
Висновки до розділу 2...........................................................................................111
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОДАЛЬШОГО УДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ТРУДОВОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ...............................................................................................116
3.1. Сучасний стан соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.....................................................................................................116
3.2. Характеристика системи заходів соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі ..................................................................129

3.3. Удосконалення нормативної та законодавчої бази соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі ....................................148
3.4. Удосконалення контролю та нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі.....................................................................................................163 Висновки до розділу 3...........................................................................................174
ВИСНОВКИ....................................................................................................................179
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..............................................................190
ДОДАТКИ.......................................................................................................................205

Вступ

Актуальність теми. В умовах демократизації та гуманізації суспільства державна політика України має бути спрямованою на забезпечення прав і свобод людини, а її законодавство приведено у відповідність до міжнародних норм та стандартів, і направлене на диференціацію виконання покарань та індивідуальний підхід як до засуджених, так і до осіб, які звільнились з місць позбавлення волі.
Прийняття Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексу України потребує розробки нових підходів до соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, і підтримки їх ресоціалізації державними органами місцевої влади та самоврядування, громадських, суспільних, релігійних, благодійних організацій та комерційних структур. За даними Державного департаменту України з питань виконання покарань (ДДУПВП), щорічно з установ виконання покарань (УВП) звільняється в середньому від 60 до 80 тисяч осіб, яких необхідно працевлаштувати. Більшість з них потребує житла, медичної, психологічної та соціальної допомоги, а до окремої чистини звільнених, які не бажають ставати на шлях виправлення, держава має застосовувати заходи індивідуального та адміністративного нагляду та контролю.
У зв’язку з економічною нестабільністю, низьким рівнем життя проблема соціальної та трудової реабілітації звільнених осіб набуває особливої соціальної значимості і потребує розробки соціальних, правових, економічних заходів, реалізація яких має створити умови для успішної соціальної та трудової реабілітації цих осіб.
Проблеми соціальної адаптації, ресоціалізації та зайнятості засуджених знайшли відображення в наукових працях таких вчених: А.Г.Антоняна, О.М.Бандурки, О.В.Беца, М.Г.Дєткова, О.М.Джужи, В.О.Глушкова, В.І.Гороб-цова, В.І.Гуськова, Л.А.Жука, А.П.Закалюка, А.Ф.Зелінського, О.І.Зубкова, Р.А.Калюжного, А.В.Кирилюка, В.О.Корчинського, І.Г.Константинова, В.А.Льовочкіна, С.Ю.Лукашевича, М.П.Мєлєнтьєва, А.С.Міхліна, П.П.Михай-ленка, В.П.Михайленко, В.С.Наливайко, О.Б.Пташинського, Г.О.Радова, Р.А.Сабітова, О.П.Сєвєрова, В.С.Севостьянова, В.М.Синьова, А.Х.Степанюка, С.О.Стефанова, Н.А.Стручкова, В.В.Суліцького, В.М.Трубнікова, С.Я.Фаренюка, О.В.Філімонова, І.В.Шмарова, О.М.Яковлєва, А.П.Ярового та інших.
Ці вчені внесли значний внесок у розробку проблеми формування та удосконалення кримінально-виконавчої системи. Не применшуючи значення наукових результатів вказаних дослідників, необхідно, однак, відмітити, що основою їхніх праць було чинне законодавство колишнього СРСР і тому в них не враховані новітні тенденції, підходи та суспільні явища соціальної та трудової реабілітації засуджених, оскільки ці проблеми у сучасному вигляді виникли в процесі реформування економіко-політичного устрою в країні і її кримінально-виконавчої системи зокрема.
Цим визначається актуальність теми дисертаційного дослідження, яке спрямоване на визначення та обґрунтування нових наукових і практичних засад забезпечення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць відбування покарань; правового забезпечення організації та використання праці засуджених після відбуття ними покарання, їх побутового влаштування, організації медичної, психологічної та соціальної допомоги, від чого залежить успішність реабілітації та адаптації їх до умов волі.
В умовах кризи, де до цього часу перебуває економіка країни, незадовільне фінансування з Державного бюджету витрат на утримання засуджених, трудове і побутове влаштування звільнених осіб, структура соціальної та трудової реабілітації цієї категорії громадян потребує спеціального комплексного дослідження. В більшості країн світу до реабілітації звільнених з місць відбування кримінальних покарань ставляться надзвичайно серйозно, з колишніми ув’язненими працюють психологи, соціальні працівники, центри взаємодопомоги. В Україні такої системи захисту цієї категорії населення немає. З подальшим розвитком становлення ринкових відносин, яке супроводжується великими соціальними зрушеннями, зокрема, безробіттям, постає гостра необхідність у вирішенні проблеми забезпечення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі. У цьому зв’язку актуальність обраної теми дослідження обумовлена:
необхідністю удосконалення чинного законодавства, яке регулює соціальну та трудову реабілітацію звільнених, досягти цілей у вирішенні задач соціальної їх адаптації до нових умов на волі, питань з їх працевлаштування, надання їм соціальної, медичної та психологічної допомоги, які стоять перед державними органами влади та управління і, зокрема, перед установами кримінально-виконавчої системи;
потребою теоретичного визначення та практичного обґрунтування соціальних та трудових проблем реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, які виникли в сучасних умовах реформування кримінально-виконавчої системи у зв’язку з соціально-економічними та політичними змінами, які сталися на Україні за роки незалежності;
необхідністю розробки ефективних заходів попередження рецидивної повторної злочинності серед осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, переважно молоді та неповнолітніх.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках Тематики пріоритетних дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635; плану наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України, реалізацією основних положень Комплексної програми боротьби із злочинністю на 2001–2005 роки (наказ Президента України від 25 грудня 2000 року, №1376/2000) та програмою науково-дослідної роботи Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11 липня 2000 року №5/1-18).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних положень та практичних рекомендацій стосовно забезпечення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.
У відповідності до мети були поставлені і вирішувалися такі задачі:
• на основі нових теоретико-методологічних підходів визначити сутність понять ресоціалізація, реабілітація та соціальна адаптація, їх загальну характеристику і взаємозв’язки;
• встановити трудові та кваліфікаційні засади застосування реабілітаційного впливу на осіб, які звільняються з місць позбавлення волі;
• вивчити і оцінити сучасний стан соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі;
• дослідити соціально-демографічну, кримінально-правову, психологічну, пенітенціарну та постпенітенціарну характеристику осіб, звільнених з місць відбування покарання;
• сформувати систему заходів соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі;
• розробити пропозиції з удосконалення нормативно-правової бази соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі;
• запропонувати новітні підходи щодо удосконалення системи контролю та нагляду за особами, які звільнились з місць позбавлення волі.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі та заходи по його удосконаленню.
Предметом дослідження виступає соціальна та трудова реабілітація осіб, звільнених з місць позбавлення волі та заходи щодо їх удосконалення.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставлених задач і мети дослідження: статистичний аналіз – при вивченні та узагальненні соціально-демографічної, кримінально-правової та постпенітенціарної характеристики осіб, звільнених з місць відбування покарання; порівняльний – при вивченні трудових та кваліфікаційних можливостей та якостей засуджених та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, їх загальноосвітнього та професійно-технічного рівня; системно-структурний – при визначенні загальної характеристики та особливих рис осіб, звільнених з місць позбавлення волі; експертних оцінок – при обґрунтуванні основних напрямів подальшого удосконалення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.
Методологію та методику дисертаційного дослідження складають діалектичні методи пізнання соціальних процесів і явищ, їх правова регламентація та системний підхід до вивчення об’єкта дослідження.
Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження є праці вчених з проблем ресоціалізації та соціальної адаптації засуджених і осіб, звільнених з місць позбавлення волі, Конституція України, Закони України, постанови Кабінету Міністрів України, укази Президента України, накази МВС України та ДДУПВП, рішення колегій України та ДДУПВП, інструкції, вказівки, методичні розробки, положення та інші документи.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження складають матеріали та статистичні дані ДДУПВП, установ виконання покарань, ВДІМ УАСМ МВС України та міста Києва, Житомирської, Київської, Чернігівської, Черкаської та інших областей, у тому числі оперативні звіти за останні роки.
Репрезентативність дослідження, перевірка достовірності та об’єктивності отриманих результатів і висновків забезпечені вивченням 285 особових справ засуджених, які підлягали звільненню, та 325 справ осіб, які були звільнені і перебували під адміністративним наглядом в територіальних органах внутрішніх справ; а також здійсненим анкетуванням 410 осіб звільнених з місць позбавлення волі і зареєстрованих у центрах зайнятості населення та інтерв’юванням 185 дільничних інспекторів міліції та 210 співробітників виправних колоній міста Києва, Житомирської, Київської, Чернігівської областей.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є одним із перших комплексних теоретичних та практичних досліджень проблеми забезпечення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, в процесі яких були виявлені закономірності і тенденції їх працевлаштування і надання їм медичної, психологічної та соціальної допомоги та обґрунтовані основні напрями удосконалення та розробки на цій основі нових законодавчих та нормативно-правових норм.
Наукову новизну дисертаційного дослідження визначають такі теоретико-методологічні та практичні результати:
започатковано новий підхід до визначення поняття соціальної реабілітації, як соціально-правової форми ресоціалізації її взаємозв’язок з адаптацією і соціалізацією;
визначена сутність соціальної та трудової реабілітація осіб, звільнених з місць позбавлення волі як складових системи ресоціалізації;
запропоноване авторське поняття постпенітенціарного впливу та визначені його сутність, форми, ознаки та особливості.
виявлені трудові та кваліфікаційні можливості та якості засуджених і осіб, які звільняються з місць позбавлення волі;
визначена соціально-демографічна, кримінально-правова, психологічна, пенітенціарна та постпенітенціарна характеристика осіб, звільнених з місць позбавлення волі;
розроблено систему заходів соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, в основу якої пропонується покласти нову систему професійно-технічного та загальноосвітнього навчання в УВП за новими програмами навчання та спеціальностями, які мають попит на сучасному ринку праці;
розроблено і обґрунтовано низку заходів з удосконалення нормативно-правової бази соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі; запропоновані зміни і доповнення до чинної законодавчої бази з цих проблем, та до Комплексної програми соціальної та трудової адаптації осіб, які відбули покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк;
запропоновано нові підходи до комплексного вирішення питання соціальної та трудової реабілітації звільнених державними, приватними, релігійними і благодійними організаціями та надання їм всіх видів допомог (громадської, медичної, соціальної та психологічної) в адаптаційному періоді після звільнення з місць відбування покарання.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що на основі комплексного дослідження зроблено спробу вирішити актуальні проблеми трудової та соціальної реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, розробити практичні рекомендації для застосування конкретних заходів з трудової, соціальної адаптації і побутового влаштування і надання психологічної, медичної допомоги особам, які відбули покарання і звільнилися.
Отримані результати дослідження були направлені державним органам різних рівнів і використані ними в практичній діяльності: при розробці „Протокольного рішення спільної наради Управління дільничних інспекторів міліції департаменту адміністративної служби міліції МВС України та Державного департаменту України з питань виконання покарань не пов’язаних з позбавленням волі”; при підготовці „Робочого плану Державного департаменту України з питань виконання покарань” щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року “Про затвердження програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002–2005 роки” (акт впровадження Державного департаменту України з питань виконання покарань №2833 від 21 вересня 2004 року); при розробці методичних вказівок Головного Управління адміністративної служби міліції МВС України “Про стан профілактичної роботи з кримінальними особами та заходи щодо їх удосконалення” від 30 січня 2003 року №10/5-425, “Про заходи щодо взаємодії із підрозділами кримінально-виконавчої інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань” від 30 травня 2002 року №10/5-628 (акт впровадження Департаменту громадської безпеки МВС України №10/5-4281 від 25 вересня 2004 року).
Результати дисертаційного дослідження, які були опубліковані у науковому віснику Національної академії внутрішніх справ України (№ 1-2002, № 2-2002, № 3-2003, № 4-2003, № 4-2004), в збірнику наукових праць “Держава та право” Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (№ 22- 2003, № 23-2004, № 24-2004), в навчальних посібниках “Господарське право” (К.: Кондор, 2003) та „Правові основи підприємницької діяльності” (К.: ЄУФІМБ, 2003) використовуються кафедрою кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України у процесі викладання “Кримінально-виконавчого права” та при підготовці відповідних методичних посібників (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ України № 46/3010 від 20 жовтня 2004 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до забезпечення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Обсяг особистого внеску в роботах, які опубліковані у співавторстві, наведений окремо у списку опублікованих праць. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, теоретичні висновки, практичні пропозиції і рекомендації, що містяться в роботі, викладені в наукових публікаціях та доповідалися і обговорювалися на 4 конференціях, зокрема:
- Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції» (м. Київ, НАВСУ, 2003 р.);
- Міжнародній науково-практичній конференції «Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки» (м. Київ, Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр зайнятості, НАН України, 2000 р.);
- Першій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України» (м. Київ, НАН України, ЄУФІМБ, 2003 р.);
- IX Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційні технології в економіці, праві, менеджменті і бізнесі» (м.Київ, НАН України, ЄУФІМБ, 2004 р.);
- засіданнях Круглого столу з питань реформування кримінально-виконавчої системи за участю науковців і практиків України (м. Київ, 25 квітня 2001 року)
Публікації. Основні положення проведеного дослідження, теоретичні та практичні результати, висновки та пропозиції відображені в 11 публікаціях, у тому числі у 8 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях з юридичних наук, та 3 статтях – у наукових фахових виданнях з економічних наук. Загальний обсяг публікацій – ,73 друк. арк.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 225 с., містить 10 таблиць та 2 рисунки. Список використаних джерел із 185 найменувань викладено на 15 с., 15 додатків – на 21 с., 3 довідки про впровадження – на 6 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Незважаючи на гуманізацію та демократизацію суспільства України кримінальна політика держави все ще носить переважно каральний характер, про що свідчить коефіцієнт судимості, який у 3-4 рази вищий, ніж в інших країнах Європи. На сьогодні УВП переповнені засудженими, що спричинює постійні надлишкові витрати на їх утримання і має соціальні, моральні, медичні, психологічні, демографічні та інші негативні наслідки.
Перебування в місцях позбавлення волі погіршує стан психічного та фізичного здоров’я, провокує моральну деградацію ув’язненої особи, руйнує її соціальні зв’язки, формує стійку антисоціальну поведінку, яка призводить до повторних злочинів. Зрозуміло, що злочинець, який скоїв злочин, повинний нести відповідальність за нього і покарання. До нього застосовуються заходи кримінального впливу, тобто він проходить в УВП процес ресоціалізації, а після звільнення на волю йому необхідно пройти процес реабілітації, щоб відновити знову або набути соціальнокорисних навичок, устоїв, кваліфікацію, суспільні та особисті зв’язки, виробити правомірну поведінку. Держава має допомогти йому в цьому створивши комплекс правових, економічних, організаційних, соціально-психологічних умов.
Враховуючи, що в юридичній літературі даються різні тлумачення таких понять, як “реабілітація”, “ресоціалізація”, “соціальна адаптація”, і більшість вчених-юристів розглядають їх як тотожні поняття, в представленій роботі вони розглядаються як окремі юридичні категорії.
Результати проведеного дослідження дають можливість зробити такі висновки:
1. “Ресоціалізація” – це складна соціально-правова категорія, яка охоплює різні сторони оновлення соціальних зв’язків як під час відбування покарання, так і після звільнення з місць позбавлення волі, тому її необхідно підрозділяти на постпенітенціарну і пенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація являє собою звикання засудженого до умов позбавлення волі та виробку у нього законослухняної поведінки в УВП, в якій він відбуває покарання за скоєний ним злочин і має бути перевихований та підготовлений до життя на волі.
До постпенітенціарної ресоціалізації необхідно віднести комплекс заходів по встановленню зв’язків у колишнього в’язня з метою його подальшої соціальної адаптації та реабілітації після звільнення на волю.
Аналізуючи різні точки зору, дисертант до поняття ресоціалізації засуджених відносить процес становлення особи в якості соціалізованого члена суспільства, що здійснюється на основі застосування до особи, яка скоїла злочин і засуджена за нього, комплексу правових, організаційних психологічних, виховних та інших заходів впливу на різних етапах кримінальної відповідальності з метою недопущення здійснення протиправних діянь та повернення його до самостійного загальноприйнятого суспільно-нормального життя в суспільстві.
Виходячи із аналізу соціально-правової сутності та природи ресоціалізації пропонуються такі етапи ресоціалізації:
- ресоціалізація в місцях позбавлення волі;
- ресоціалізація при підготовці засудженого до звільнення із установ виконання покарань;
- ресоціалізація після звільнення з місць позбавлення волі;
- ресоціалізація осіб з психічною патологією, інвалідів I-II групи, хворих, у тому числі на туберкульоз;
- ресоціалізація неповнолітніх, звільнених від відбування покарання.
2. Виходячи із аналізу реабілітації як соціально-правової категорії автором дається поняття соціальної реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі як процесу підготовки осіб, у яких закінчується термін відбування покарання в установах виконання покарань, шляхом надання їм постпенітенціарної допомоги, яка реалізується у вигляді комплексу заходів соціального, правового, виховного та кримінологічного характеру, направленого на відновлення, а при необхідності набуття цими особами особистих якостей, дозволяють їм вести законослухняний і соціально-корисний спосіб життя.
Реабілітацію осіб, звільнених від відбування покарання необхідно підрозділяти на соціальну і трудову. Соціальна реабілітація – це комплекс заходів по наданню в постпенітенціарний період соціальної, правової, медичної, психологічної допомоги та забезпеченість житлом з метою пристосування звільненого до умов життя на волі. Трудова реабілітація включає в себе допомогу органів державної влади та управління, центрів зайнятості населення у працевлаштуванні звільненого, а також його професійну підготовку та перепідготовку за спеціальністю.
3. Однією із форм соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, є постпенітенціарний вплив, до якого необхідно відносити систему заходів соціального, трудового та адміністративного контролю та нагляду за звільненими, надання їм допомоги в отриманні місця проживання та працевлаштування, налагодженні соціальних та сімейних зв’язків, виховання в них чесності і правомірної поведінки, організація контролю за їхньою поведінкою, а в необхідних випадках – застосування до них адміністративно-правових та соціальних заходів примусу з метою недопущення ними вчинення повторних злочинів.
Сам процес реабілітації підрозділяється на такі етапи:
- підготовка засуджених до звільнення наприкінці терміну відбування ними покарання;
- надання звільненим соціальної допомоги після звільнення на волю;
- трудове та побутове влаштування осіб, звільнених зУВП.
Установлено, що трудові і кваліфікаційні можливості та якості осіб, звільнених з місць позбавлення волі, дуже низькі, що пояснюється низьким рівнем професійної підготовки в УВП. Встановлено, що в місцях позбавлення перебуває молодь до 28 років, яка має низьку професійну підготовку, що не відповідає галузевій структурі кримінально-виконавчої системи, і тому необхідний час для освоєння нової спеціальності, яку вони отримують через індивідуально-бригадну форму навчання. Система професійно-технічного навчання в УВП в даний час не функціонує.
Дослідження показало, що особи, які звільняються з місць позбавлення волі не можуть працевлаштуватися через низьку кваліфікацію, вони не виконують норми виробітку і випускають неякісну продукцію. Після звільнення їм необхідно знову проходити професійну підготовку та перепідготовку. Крім того, використання засуджених в УВП не за спеціальністю має негативні наслідки як у психологічному, так і в економічному аспекті. Перенавчання потребує додаткових фінансових затрат, кваліфікований працівник в УВП втрачає свою спеціальність, отримує нову, і з нього виходить поганий спеціаліст. У цьому зв’язку пропонується Міністерству освіти і науки України спільно з ДДУПВП розробити та створити нову систему професійно-технічного навчання в УВП, відповідну сучасним вимогам ринкових перетворень.
4. Розглядаючи соціально-демографічні ознаки осіб, звільнених з місць позбавлення волі, встановлено, що частка чоловіків в Україні складає 53,2%, жінок – 46,8%; серед звільнених на волю вона складає 94,1 і 5,9% відповідно. За даними проведених досліджень, більшість осіб, звільнених з місць позбавлення волі, є молодь віком від 16 до 29 років – 50,7%, 30-39 – 30,6%. Середній вік звільнених складає 32,9 років; середній вік серед звільнених жінок вищий, ніж у чоловіків: у чоловіків – 32,1 роки, у жінок – 34,7 років. В УВП вищу освіту мають – 1,3%, середню спеціальну і неповну вищу освіту – 13,17; середню загальну – 48,1; неповну середню – 30,4; початкову освіту - 5,3%. При звільненні на волю 62,2% осіб не перебували в шлюбі, перебували в шлюбі і сімя зберігалася у 25,7%, перебували в шлюбі і сімя розпалась у 12,1%.
Встановлено, що серед осіб, які звільняються, переважають особи з робочими професіями та особи, які не мали до засудження визначених занять – 89,5% від всіх звільнених. У цьому зв’язку пропонується організувати в УВП підготовку спеціалістів з масових робітничих спеціальностей з подальшим їх працевлаштуванням після звільнення. Це має забезпечити їм конкурентоздатність на ринку праці.
5. Результати аналізу кримінально-правової та пенітенціарної характеристики звільнених осіб свідчать, що на першому місці були злочини проти власності, які у 1970 році складали 39,0%, 1979 – 39,8; 2000 – 59,5; у 2003р. – 58,6%. На другому місці злочини проти життя, здоровя, волі, честі та гідності особи, яких у 2003 році було скоєно 28,3%.
При аналізі кримінально-правової характеристики осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, особлива увага була приділена повторній злочинності, яка є масовим та історично мінливим соціально-правовим явищем, що являє собою сукупність злочинів, вчинених у певний проміжок часу на певній території особами, які раніше вже здійснювали протиправні діяння. Результати проведеного дослідження показали, що протягом двох років після звільнення в місця позбавлення волі повертається 13,6%, а протягом десяти років – 43,6% звільнених.
Виявлено, що основними причинами повторної злочинності є соціально-економічні фактори, а саме: а) відсутність джерел для існування – 34,4%; б) відсутність працевлаштування, неможливість працевлаштування за спеціальністю – 23,7%; в) відсутність житла – 14,2%; г) втрата зв’язків з сім’єю, батьками та родичами – 11,6%; алкоголізм, наркоманія, токсикоманія – 9,5%; д) звичка жити рахунок інших – 3,5%; е) нездатність пристосуватися до життя на волі – 3,1%.
Встановлено, що основними причинами пенітенціарної злочинності є вплив кримінальної субкультури, недоліки та упущення в діяльності УВП на рівні колективу, недостатня індивідуально-профілактична робота з засудженими, що пов’язано з тим, що з переходом до нових економічних та соціальних умов життя, знизився рівень виховної роботи в УВП. В зв’язку з чим пропонується ряд пропозицій по удосконаленню індивідуально-профілактичної роботи з засудженими:
- виявляти, попереджувати та ліквідувати конфліктні ситуації серед ув’язнених;
- вести боротьбу з впливом кримінальної субкультури, для чого розробити нову систему орієнтації соціальних та духовних цінностей, в якій особливу увагу приділяти індивідуально-профілактичній роботі з лідерами угруповань та вивчати їх соціальне оточення;
- покращити підготовку кадрів для кримінально-виконавчої системи як в цілому, так і кадрами, компетентними в боротьбі з пенітенціарною злочинністю, які б навчались за спеціальними програмами.
6. Встановлено, що діюча система працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі, через центри зайнятості населення не дає позитивного ефекту через такі причини:
- небажання осіб, що відбували покарання, звертатися за допомогою до центрів зайнятості;
- відсутність впевненості в одержанні роботи через центри зайнятості за спеціальністю;
- небажання керівників підприємств, організацій, установ приймати на роботу осіб з кримінальним минулим.
На виконання основних положень цього Закону Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2004 року було прийнято постанову № 1133 “Про затвердження державної програми соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі на 2004-2006 роки”. Разом з тим, на наш погляд, в Законі України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” необхідно передбачити конкретну державну допомогу звільненим на волю у таких напрямах:
а) установити юридичну відповідальність за відмовлення в прийомі на роботу звільненого, який був направлений центрами зайнятості або місцевими органами влади;
б) визначити спеціальні підприємства, які повинні надавати місця в гуртожитках для побутового та трудового влаштування звільнених;
в) звільнити підприємства, які працевлаштовують звільнених з місць позбавлення волі осіб, на 3-5 років від платежів за трудові ресурси пропорційно кількості наданих робочих місць;
г) організувати центри соціальної реабілітації та адаптації в регіонах, при яких за рахунок держави та комерційних структур створити умови для малого підприємництва, спеціалізовані цехи з будівництва, ремонту автомобілів, житла, побутових послуг, сільськогосподарських робіт, швейного виробництва, рибальського господарства тощо, в яких звільнені, проживаючи в гуртожитках центра адаптації, працювали.
7. В місцях позбавлення волі низький загальноосвітній та професійний рівень, що потребує розробки нових державних програм по загальноосвітньому та професійно-технічному навчанню, а також певних заходів для їх матеріального та морального стимулювання. Пропонується доповнити ст.130 Кримінально-виконавчого кодексу України такими заходами заохочення до навчання, як додаткові посилки, передачі, побачення з рідними, телефонні розмови, дострокове зняття стягнень, збільшення тривалості прогулянок та інше. Бажано також, щоб засуджені в місцях позбавлення волі працювали за спеціальністю, яку мали до засудження. При її відсутності вони мають отримати кваліфікацію в УВП, за якою могли працевлаштуватися після звільнення на волю. Необхідно вивчити професійно-кваліфікаційний рівень підготовки засуджених і на цій основі сформувати галузеву структуру УВП.
8. В процесі проведеного дослідження було виявлено, що в постпенітенціарний період реабілітації звільненим з місць позбавлення волі доводиться вирішувати цілий ряд питань своєї соціальної та трудової реабілітації для виживання в умовах волі. Цей процес має такі етапи:
- працевлаштування;
- отримання паспортів;
- реєстрація (прописка) за колишнім або новим місцем проживання;
- встановлення і відновлення взаємовідносин з сім’єю та родичами, знайомими;
- забезпечення житлом;
- отримання медичної та психологічної допомоги;
- встановлення відносин з міліцією;
- створення репутації за місцем проживання, в трудовому колективі, у правоохоронних органах або в центрах реабілітації та адаптації.
З метою упорядкування законодавчої бази правового регулювання соціальної та трудової реабілітації звільнених від відбування покарань пропонується прийняти Закон України “Про службу пробації”, а також Положення “Про центри реабілітації осіб, звільнених від відбування покарання”; при цьому Закон України “Про зайнятість населення” доповнити розділом “Гарантії зайнятості окремих категорій громадян, які потребують соціального захисту держави”, в якому перед-бачити надання пільг для соціально незахищених верств населення, і в першу чергу працевлаштувати громадян, які відбули покарання і звільнились на волю.
9. Оскільки сучасна нормативно-правова база не створює необхідних умов для нормальної реабілітації та соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, а в нормативних актах, які були прийняті за останні роки, відсутні конкретні заходи по соціальній адаптації та реабілітації звільнених, та їх фінансування з бюджету, пропонується впровадити ряд заходів по удосконаленню діючого законодавства:
- по-перше, необхідно переглянути деякі положення Закону України “Про зайнятість населення” і передбачити конкретні заходи для першочергового працевлаштування осіб, які звільняються, доповнити цей закон положенням про те, “що особи, звільнені від відбування покарання повинні бути першочергово влаштовані на робочі місця за їхньою спеціальністю. Якщо особи, звільнені з місць позбавлення волі, не можуть бути працевлаштовані за направленням центрів зайнятості населення, то їх необхідно безкоштовно направити на навчання для здобуття нової професії”;
- по-друге, Закон України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” від 8 лютого 2004 року №1105/15 передбачає для звільнених осіб здійснення заходів соціального патронажу, створення житлово-побутових умов, медичної та соціальної допомоги, але на практиці ця допомога не може бути здійснена, оскільки державне фінансування на створення центрів соціальної реабілітації не передбачено. Так, у ст.8 цього закону визначено, що матеріально-технічне забезпечення і фінансування центрів соціальної адаптації має здійснюватися за рахунок добровільних пожертвувань підприємств, установ, організацій, релігійних об’єднань і внесків окремих громадян, а органи виконавчої влади, які їх утворили, повинні здійснювати тільки заходи по фінансуванню та матеріально-технічному забезпеченню цих центрів. Зрозуміло, що без державної підтримки питання соціальної та трудової реабілітації не будуть вирішені, тому в цей закон необхідно внести доповнення, в якому передбачити „що затрати на соціальну та трудову реабілітацію осіб, звільнених з місць позбавлення волі, необхідно передбачити в державному та місцевому бюджетах”. Необхідно також удосконалити податкову систему, звільнити УВП від деяких податків, зменшити податки для осіб, які звільнились з місць позбавлення волі і бажають займатися підприємницькою діяльністю, ліквідувати бюрократичні перешкоди та зменшити грошові затрати відкриття, реєстрацію та здіснення підприємницької діяльності.
Виходячи із аналізу сучасного стану контролю та нагляду за особами, які звільнились з місць позбавлення волі, пропонується такі заходи по її удосконаленню:
- в Законі України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” визначити конкретно, протягом якого часу звільнений повинен вести себе так, щоб було можливо зробити висновок, що він перестав бути небезпечним для суспільства. До сьогодні відповідь на це питання дає тільки судова практика, яка може достроково, в середньому через шість місяців припинити адміністративний нагляд та контроль, якщо піднаглядний за цей час не скоював правопорушень та позитивно зарекомендував себе за місцем проживання, роботи або навчання;
- в цілях покращення контролю та нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі пропонується поряд з індивідуально-профілактичною та соціально-психологічною роботою використовувати нові види соціального контролю у формі наставництва, патронажу. Органи, які мають здійснювати цю діяльність, повинні бути підзвітними центрам соціальної адаптації та реабілітації.
- одним із заходів з удосконалення нагляду та контролю за звільненими особами може бути тісна координація дій дільничних інспекторів міліції та оперуповноважених кримінально-виконавчої інспекції ДДУПВП. Після відокремлення ДДУПВП від Міністерства внутрішніх справ, введення системи альтернативних покарань наглядом, контролем та індивдуально-профілактичною роботою із звільненими особами займаються два органи, що не забезпечує необхідний рівень роботи з цією категорією осіб. У цьому зв’язку доцільно об’єднати ці два підрозділи і передати службу кримінально-виконавчої інспекції ДДУПВП, яка здійснює контроль за виконанням судових рішень, виправних і громадських робіт, звільнення від відбування покарання з випробуванням, з умовно-іспитовим строком та з відстрочкою виконання вироку, до структури Міністерства внутрішніх справ України, що дозволить більш ефективно координувати роботу, вести боротьбу із злочинністю, здійснювати контроль і нагляд за звільненими особами.
10. З метою подальшого удосконалення соціальної та трудової адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, нами пропонується:
- по-перше, в структурі Державного департаменту України з питань виконання покарань створити науково-дослідну лабораторію для дослідження проблем соціальної реабілітації та адаптації осіб, які відбувають покарання або готуються до звільнення на волю, а в складі Міністерства праці та соціальної політики – спеціальний відділ, який би забезпечував координацію та організаційно-методичне керівництво діяльності закладів та установ, що займаються питаннями соціальної підтримки та захисту осіб, які звільнились з місць позбавлення волі. Постала також необхідність у створенні в регіонах спеціальних центрів соціальної адаптації та реабілітації для осіб, які відбули покарання, особливо для тих, які втратили соціальнокорисні зв’язки з суспільством;
– по-друге, в регіонах за допомогою міських державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за рахунок місцевих бюджетних та позабюджетних коштів, суспільних, благодійних та релігійних організацій, створити притулки, будинки нічного та тимчасового перебування осіб, які не мають житла, будинки-інтернати для осіб похилого віку та інвалідів І-ІІ груп, а також для осіб, які втратили соціальні зв’язки з сім’єю і не мають постійного місця проживання;
– по-третє, в проекті Податкового кодексу України розробити механізм пільгового податкового стимулювання тих підприємств, установ та організацій різних форм власності та видів господарювання, які будуть брати на роботу осіб, які звільнились з місць позбавлення волі, та забезпечувати їх житлом;
– по-четверте, особливу увагу необхідно приділити молоді та неповнолітнім, які звільнились з місць позбавлення волі. Пропонується забезпечити їх безкоштовними психологічними, юридичними, соціально-економічними, інформаційними послугами, а також створити спеціалізовані служби соціального захисту молоді на базі УВП і в центрах соціальної адаптації молоді. Зобов’язати центри зайнятості населення, кримінально-виконавчі інспекції, дільничних інспекторів міліції та інші підрозділи органів внутрішніх справ, надавати інформацію звільненим неповнолітнім та молоді про наявність закладів, центрів, курсів, комбінатів, центрів підготовки та перепідготовки кадрів; безкоштовно їх навчати професіям і з подальшим працевлаштуванням. Місцевим органам виконавчої влади та самоврядування необхідно провести інформаційну та пропагандистську роботу з громадськими, суспільними, релігійними організаціями, підприємницькими та комерційним структурами для залучення їхніх коштів для організації центрів соціальної адаптації (реабілітації) та створення сприятливих умов для працевлаштування і побутового влаштування звільнених від покарання та надання їм психологічної, медичної допомоги. Всі ці заходи будуть сприяти нормальному пристосуванню осіб, звільнених після відбуття покарання, до умов волі, дозволять їм стати на шлях виправлення, перевиховання і бути законослухняними громадянами України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. – К.: Преса України, 1997.– 77 с.
2. Кримінально-виконавчий кодекс України. – К.: Атіка, 2003.– 96 с.
3. Кримінальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 2002.– 167 с.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Юрінком, 2002.– 212 с.
5. Уголовно-исполнительный кодекс Российской Федерации. – М.: "Экмо", 2000.– 126 с.
6. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Атіка, 2004. – 416 с.
7. Цивільно-процесуальний кодекс України. – К.: Школа, 2003.– 112 с.
8. Господарський кодекс України. – К.: Школа, 2003.– 112 с.
9. Закон України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”.
10. Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року.
11. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року.
12. Закон України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" від 10 липня 2003 року.
13. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року
14. Закон України "Про професійно-технічну освіту" від 10 лютого 1998 року.
15. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Програму приведення умов тримання засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а також осіб, що тримаються у слідчих ізоляторах і лікувально-трудових профілакторіях, у відповідність з міжнародними стандартами” від 26 січня 1994 року.
16. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної Програми соціальної адаптації, звільнених з місць позбавлення волі на 2004-2006 роки” від 30 серпня 2004року № 1133.
17. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки” від 15 лютого 2002 року № 167.
18. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства праці та соціальної політики України "Про порядок взаємодії органів та установ кримінально-виконавчої системи з територіальними органами внутрішніх справ і центрами зайнятості населення з питань підготовки засуджених до звільнення та надання допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні особам, які звільнились з місць позбавлення волі" від 29 червня 2000 року № 139/405/150 // Зб. норм. актів і методичних рекомендацій з питань організації виховної і соціально-психологічної роботи серед засуджених до позбавлення волі. – К., 2000. – 312 с.
19. Постанова Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо зміцнення матеріальної бази органів та установ кримінально-виконавчої системи на 2000–2004 роки" від 20 червня 2000 року.
20. Проект Закону України "Про загальну структуру, чисельність та функції кримінально-виконавчої системи України" від 9 січня 1999 року № 010/650702.
21. Указ Президента України "Про положення про Державний департамент України з питань виконання покарань" від 31 липня 1998 року № 827/98.
22. Указ Президента України "Про положення про порядок здійснення помилування" від 20 жовтня 2001 року № 588/2000.
23. Європейська конвенція з прав людини //Права людини і професійні стандарти в документах міжнародних організацій.– Амстердам-Київ, 1996. – С. 152–153.
24. Всеобщая декларация прав человека (1948) // СССР и международное сотрудничество в области прав человека: Документы и материалы.– М., 1989. – С. 143-149.
25. Минимальные стандартные правила обращения с заключенными (1985) // Международное соглашение и рекомендации ООН в области защиты прав и борьбы с преступностью. – М., 1989.- C.71-182.
26. Минимальные стандартные правила ООН, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних (Пекинские правила, 1985) // Международные соглашение и рекомендации ООН в области защиты прав и борьбы с преступностью: Сб. межд. док.– М., 1989. – С.116–144.
27. Агамов Г.Д. К разработке программы борьбы с рецидивной преступностью // Рецидивная преступность: правовые и социальные проблемы: Сб. науч. тр. НИИ МВД РФ. – М., 1993.
28. Актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України: Мат. наук.-практ. конф. (К., 25,26 травня 1996 року).– К.: РВВ КІВС при УАВС, 1996.– С. 11,12.
29. Антонян Ю.М., Первозванский В.Б. Исправление с психическими аномалиями. – М., 1995.
30. Аспект: Ін форм. бюл. – Донецьк. – 2000. - №2; - 2002. - №1,2,3; – 2003. - №1.
31. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психологические аномалии. - М., 1987.– 132 с.
32. Антонян Ю. М. К чему приводит суд // Правители преступного мира. М., 1992.
33. Антонян Ю.М., Єнікеєв М.Н., Эминов В.Е. Психология преступника и расследование преступлений. – М.: Юрист. – 1996.- С.51-66.
34. Бандурка О. М., Трубніков В. М., Яровий А. О. Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх.– Харьков: Н.І.В.С., 2003. – С.93, 95, 96.
35. Батаев М.М. Влияние демографических процессов на преступность.– М.: Юриздат, 1976.– 176 с.
36. Беззубко Л.В., Лобас В.М., Чернобай А.В. Вопросы трудовых отношений в условиях рынка: Учебное пособие по экономике труда.– Донецк., 2000.– 256 с.
37. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения.– М.: Изд-во ЛГУ, 1981.– 136 с.
38. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации.– Л.: Ленинградский гос. ун-тет, 1986.– 117 с.
39. Беца О.В. До питання про розробку соціальної політики стосовно осіб, позбавлених волі // Соціальна політика та соціальна робота.– К., 1996.– № 1.– с. 51–55.
40. Близнюк И.Л. Гуманизация исполнения наказания в виде лишения свободы и проблема дозволений и запретов в исправительно-трудовом праве Украины: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.08.00./Укр. акад. внутр. дел.– К., 1992. – 20 с.
41. Блуфштейн Ю.Д. Уголовное право и социальная справедливость.– Минск., 1987.– 26 с.
42. Бобылева И.Ю. Влияние длительных фонов мышления свободы на ресоциализацию осужденных. // Исполнение наказаний и социальная адаптация осужденных: Сб. науч. трудов НИИ МВД СССР.– М., 1990. – С. 43.
43. Богатирьов І.Г. Створення системи ресоціалізації засуджених // Проблеми пенітенціарної теорії і практики.– К., 1998.– № 3. – С.23, 24.
44. Богатирьов І.Г. Юридична деонтологія: Навчальний посібник. – Чернігів, 2000.– 132 с.
45. Богатырев И.Г. Воспитательно-профилактическая работа с осужденными состоящими на учете инспекций исправительных работ: Учебное пособие. – Чернигов, 1999.– 202 с.
46. Большой энциклопедический словарь / Под ред. Музрукова М. А.– М., 2000. – С.150, 241.
47. Боягузов К.В. Некоторые вопросы стимулирования осужденных в ИТК.– М.: Высшая школа МВД СССР, 1983.– 65 с.
48. Брызгалов В.Н., Макогон Н.Е. Режим в местах лишения свободы: Учебное пособие.– К.: 1976.– 112 с.
49. Ващенко І.В., Сулицкий В.В. Організаційно-правові питання ресоціалізації засуджених // Проблеми пенітенціарної політики. – К., 2003.–№ 8.– с. 29–37
50. Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний коментар / Відп. ред. В.І. Шакун.– К.: НАВСУ, Правові джерела, 2000.– 307 с.
51. Воробей П.А. Поняття злочину.– К.: НАВСУ, 1999.– С.4.
52. Волошина А. А. Создание службы ресоциализации – насущная проблема времени // Связь юридической науки и практики.– М., 1986. – С.323.
53. Волошин Н.И., Иванова А.Г., Михлин А.С. Общая характеристика осужденных.– М., 1980.– 109 с.
54. Впровадження альтернативних видів кримінальних покарань в Україні./ За peд. Беци О.В.– К., МП "Леся", 2003.– 115 с.
55. Гаврилишин О.П., Грищенко В.В., Гринчак В.М., Джужа A.M. Криминологическая характеристика и предупреждение организованной преступности.– К: НАВСУ, 1999. – 126 с.
56. Горобцов В.И. Проблемы реализации мер постпенитенциарного воздействия: вопросы теории и практики. – Екатеринбург, 1995.– С.10,19.
57. Горазеев Н.Г. Предпринимательская деятельность в учреждении, исполняющем наказания: экономико-правовой аспект // Матер. науч.– практ. семинара "Проблемы труда осужденных в условиях становления рыночной экономики". – Домодедово, 1996.– с. 13-16.
58. Гринчак В. М., Міллер А. И. Особа злочинця. Кримінологія.– К.: Юрінком-Інтер, 2000.
59. Гуськов В. И. Характеристика осужденных, которые освобождаются из исправительно-трудовых учреждений, и проблема их социальной адаптации // Проблемы уголовного и исправительно-трудового права. – Рязань, 1979.– 186 с.
60. Детков М.Г. Подготовка осужденных к освобождению из исправительно-трудовых учреждений. – Рязань, 1984.– С.6.
61. Джужа О.М. Кримінально-виконавче право: Курс лекцій.– К.: 2002.– 326 с.
62. Жулева Ю.Ф. Ресоциализация осужденных несовершеннолетних женского пола, отбывающих наказания в воспитательных колониях: правовые и криминологические аспекты: Дис... канд. юрид. наук.– Рязань, 2000.
63. Джужа А.Н. Предупреждение действий, дезорганизующих работу ИТУ.– К., 1984.– 126 с.
64. Джужа О. М. Кримінологія як наука: Кримінологія (підручник).– К.: Юрінком-Інтер, 2000. – С. 4.
65. Джужа О.М. Запобігання поширення СНІД: Кримінологічні та кримінально-правові проблеми: Дис... д-ра юрид. наук – К., 1966.– 346 с.
66. Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии.– М.: Юрист, 1966.– 238 с.
67. Ефимов М. А. Условия, которые способствуют сохранению рецидивной преступности // Актуальные проблемы борьбы с рецидивной преступностью. – Рига., 1989.
68. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение.– М., 1995.– 236 с.
69. Жук Л.А. Роль организации и дисциплины труда в борьбе с бесхозяйственностью на предприятиях ИТУ // Органы внутренних дел в борьбе с бесхозяйственностью. – К., 1987. – С. 58–76.
70. Жук Л.А. Социальные проблемы занятости осужденных.– К.: УABC, 1992.– 198 с.
71. Закалюк А. П., Коротченко А. П. Проблемы изучения личности правонарушителя – М.: ВНИИ МВД СССР, 1984.– 136 с.
72. Закалюк А.П. Проблемы социальной типологии личности правонарушителя и преступника // Проблемы изучения личности правонарушителя. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1984.– С. 7–12.
73. Зелинський А.Ф. Криминальная психология. – К.: Юринком-Интер, 1999.– 240 с.
74. Зелинський А. Ф. Рецидив преступлений.– Харьков., 1986.– 260 с.
75. Збірник нормативних документів і методичних рекомендацій з питань організації виховної та соціально-психологічної роботи серед осіб, засуджених до позбавлення волі.– К.: ДДПВПУ, 2002.– 305 с.
76. Зубков А. И. Понятие профилактической функции уголовного закона. Весник МГУ. Право.– М., 1974.– № 5. – С.29.
77. Зубков А. И., Михлин А. С. Закон и "Зона" // Труд, 1993. – С.4.
78. Зубков А.И. Социально-правовые и организационные проблемы труда осужденных к лишению свободы.– Рязань.: РВШ МВД СССР, 1980.– 167 с.
79. Зубков А.И. Теоретические вопросы правового регулирования труда осужденных в ИТУ.– Томск, 1974.– 215 с.
80. Інформаційний бюлетень № 1 Державного департаменту України з питань виконання покарань (оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у 2000 році).– К., 2001.– с. 40–42.
81. Ушаков С.И. Зарубежная криминология.– М.: Инфа-Норма, 1977.– 420с.
82. Карнаухов С. Центр адаптации для бывших зеков // Тюрьма и воля. – 1999.– № 3. – С.21, 22.
83. Калюжний Р.А., Сергеєв І.С. Актуальні засади побудови пенітенціарної доктрини та пенітенціарної політики // Проблеми пенітенціарної теорії і практики.– К.: КУВС, 2000. – С.8.
84. Інформаційний бюлетень №2 Державного департаменту України з питань виконання покарань (оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у 2001 році). – К., 2002. – С.38-40.
85. Кирилюк А.В., Джужа О.М. Пенітенціарна кримінологія та спеціально-попереджувальна діяльність. Загальна частина.: Навчальний посібник. – К.: НВТ Правник – НАВСУ, 1997. – С.23.
86. Корчинський В.О. Деякі питання реформи виконавчо-трудового законодавства України // Науковий вісник НАВСУ., 2000.– № 2.– С. 216.
87. Ковалев А.Г. Психология личности.– М.: Просвещение, 1970.– 319 с.
88. Комарницкий С. И. Проблемы дифференциации наказания: Сб. науч. тр. ВНИИ МВД СССР.– М., 1991.- С. 94,102.
89. Краткий словарь криминологических терминов. – К.: УАВД, 1993. – 196 с.
90. Колб О.П. Про деякі правові та соціальні аспекти ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі // Право України. – 2001.– № 8.
91. Криминология: Учебник.– М.: Юрист, 1997.– 511 с.
92. Кримінологія і профілактика злочинів / За заг. ред. проф. Джужи О.М.– К.: НАВСУ, 2000.– 133 с.
93. Кузнєцова Н.Ф. Проблеми кримінологічної детермінації.– К., 1984.– 208с.
94. Конвенция против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания (1984) // СССР и международное сотрудничество в области прав человека: Документы и материалы.– М., 1989. – С. 384–398.
95. Концепція правової реформи в Україні // Центр правової реформи і законопроектних робіт Міністерства Юстиції України. – К., 1997.– С. 31.
96. Концепція розвитку законодавства України на 1997–2005 роки – К.: ІЗВРУ, 1997.– 17 с.
97. Король Л. В. Социология суантации. – Новосибирск, 1977.
98. Крахмальник Л.Г. Труд заключенных и его правовое регулирование в СССР. – Саратов, 1963.– 148 с.
99. Криминология / Под ред. Герцензона А.А., Карпеца И.И.– М., 1996. – 426с.
100. Кримінально-виконавче право. Загальна особлива частина. Курс лекцій. / Джужа О.М., Василець В.Б., Корчинський В.О., Фаренюк С.Я. / За загальн. ред. д-ра юрид. наук, професора Джужи О.М. – К.: НАВСУ, 1999. – 128с.
101. Кулік О. В. Злочинність та її ознаки: Кримінологія (підручник).– К.: Юрінком-Інтер, 2000.
102. Курс кримінально-виконавчого права України / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. Джужи О.М).– К.: Юрінком Інтер, 2000.– 186 с.
103. Кузнецова Н. Ф. Предупреждение и преступность.– М., 1966.– 326с.
104. Ланкин Н.И. Материальная заинтересованность осуждённых в труде и правовые формы её обеспечения в условиях исправительно-трудовых учреждений. – Томск: Изд-во ТГУ, 1980. – 21 с.
105. Личность преступника. – М.: Юрид. лит-ра, 1975.– 272 с.
106. Льовочкін В.А. Загальна середня освіта в умовах позбавлення волі. Інформаційний бюлетень. – Донецьк, 2002. – № 3.
107. Льовочкін В. А. Нормативно-правові та організаційні засади забезпечення реалізації на Україні міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К.: НАВСУ, 2002. – 19 с.
108. Литвак О.М. Злочинність, її причини та профілактика. – К.: 1997. – 356 с.
109. Лисягин О. Б. Организационно-правовые особенности трудового и бытового устройства освобождаемых из ВТК // Проблемы дифференциации исполнения наказания // Сб. науч. трудов ВНИИ МВД СССР.– 1991.
110. Личность преступника и уголовная ответственность.– Саратов.: СГУ, 1979.– 135 с.
111. Международные соглашения и рекомендации ООН в области защиты прав человека и борьбы с преступностью: Сб. межд. документов.– М., 1989.– С.156.
112. Мелентьев М.П., Корчинский В.А. Реализация принципа социальной справедливости в правоприменительной деятельности исполнительно-трудовых учреждений: Учебное пособие - К., 1991. – С.20.
113. Мелентьев М.П. Функции и структура советского исправительно-трудового права.– Казань, 1997.– 127 с.
114. Мелентьев М.П. Функци