Кримінальна відповідальність за насильницьке донорство

Краткое описание

З М І С Т
ВСТУП........................................................................................................................
РОЗДІЛ 1 НАУКОВЕ ПІДҐРУНТЯ, ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОНОРСТВА В УКРАЇНІ....................................
1.1. Огляд наукової літератури, що стосується правового регулювання донорства...................................................................................................................
1.2. Історичний розвиток донорства та використання крові, а також їх правового регулювання............................................................................................
Висновки до розділу.................................................................................................
РОЗДІЛ 2 ОБ’ЄКТ НАСИЛЬНИЦЬКОГО ДОНОРСТВА.....................................
2.1. Родовий та безпосередній об’єкти насильницького донорства....................
2.2. Предмет насильницького донорства................................................................
2.3. Потерпілий у складі насильницького донорства............................................
Висновки до розділу.................................................................................................
РОЗДІЛ 3 ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА НАСИЛЬНИЦЬКОГО ДОНОРСТВА.....
3.1. Вилучення крові, як діяння у складі насильницького донорства..................
3.2. Спосіб насильницького донорства...................................................................
3.3. Крайня необхідність та насильницьке донорство...........................................
Висновки до розділу.................................................................................................
РОЗДІЛ 4 СУБ’ЄКТ НАСИЛЬНИЦЬКОГО ДОНОРСТВА..................................
4.1. Загальні та спеціальні ознаки суб’єкта у складі насильницького донорства……...........................................................................................................
4.2. Співучасть у насильницькому донорстві…….................................................
Висновки до розділу.................................................................................................
РОЗДІЛ 5 СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА НАСИЛЬНИЦЬКОГО ДОНОРСТВА...
5.1. Вина у складі насильницького донорства........................................................
5.2. Мета й мотив у складі насильницького донорства.........................................
Висновки до розділу..................................................................................................
ВИСНОВКИ...............................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................................. 3

11

11

15
29
31
31
49
62
68
72
72
100
115
125
130

130
140
147
148
148
154
169
170
178
ВСТУП

Актуальність теми. З розвитком України як незалежної держави відбувається перегляд системи цінностей, що існувала раніше. Основним здобутком указаного процесу стало визнання людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки найвищими цінностями в українському суспільстві. Тому кримінально-правова охорона життя та здоров’я людини набуває особливого значення.
Прогрес медицини в ХХ столітті зумовив появу та поширення багатьох нових методів лікування, зокрема, таких, що пов’язані з використанням крові людини, компонентів і препаратів крові.
Потреба сучасної медицини в донорській крові є величезною. Кров людини може використовуватися безпосередньо для лікування або як сировина для виготовлення цінних медичних препаратів, які дозволяють врятувати життя чи покращити здоров’я мільйонам людей. Ефективної заміни крові людини поки що не знайдено, тому в сучасних умовах вона є дефіцитом.
Донорство крові завжди пов’язано з порушенням тілесної недоторканності донора, а також із ризиком заподіяння шкоди його здоров’ю та поширенням небезпечних інфекційних захворювань. У зв’язку із цим виникла потреба в правовому регулюванні суспільних відносин у сфері донорства крові. 23 червня 1995 р. було прийнято Закон України “Про донорство крові та її компонентів”, яким регламентовано порядок вилучення, переробки, зберігання та використання донорської крові, її компонентів та препаратів із метою недопущення зловживань у цій сфері діяльності, охорони життя і здоров’я донорів та осіб, які потребують такого роду медичної допомоги.
До найнебезпечніших правопорушень у сфері донорства крові належить її примусове вилучення. Тому не випадково в ст.144 Кримінального кодексу (далі КК) України 2001 р. встановлено відповідальність за насильницьке донорство. За час існування цієї кримінально-правової норми вона практично не досліджувалася. У підручниках, публікаціях та науково-практичних коментарях ознаки складу насильницького донорства розкрито лише схематично. Деякі питання висвітлено в дослідженні Г.В. Чеботарьової “Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові”, проведеного в 2003 р. Проте в цій роботі основна увага приділена дослідженню проблем відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів та тканин людини – злочину, передбаченого ст.143 КК України. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу насильницького донорства розкрито недостатньо, тому існує необхідність їх дослідження.
Крім того, вимагає вирішення проблема відмежування складу насильницького донорства від суміжних складів злочинів та адміністративних правопорушень. Особливої уваги потребує дослідження можливості застосування обставин, що виключають злочинність діяння в сфері донорства крові.
Зазначені обставини визначили вибір теми цього дослідження, у якому послідовно розглянуто елементи складу насильницького донорства, проаналізовано його кваліфікуючі ознаки, сформульовано та обґрунтовано пропозиції з удосконалення цієї норми, а також дано рекомендації щодо її застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883) та Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1378.
Мета і завдання дослідження. Метою цього дослідження є аналіз елементів складу насильницького донорства, його кваліфікуючих ознак, з’ясування співвідношення із суміжними складами злочинів та розробка пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства. Для досягнення цієї мети в роботі поставлені такі завдання:
• дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу насильницького донорства, його кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, а також визначити момент закінчення цього злочину;
• установити співвідношення між нормою про насильницьке донорство та суміжними кримінально-правовими нормами;
• дослідити можливість виключення кримінальної відповідальності за насильницьке донорство на підставі крайньої необхідності;
• виділити найбільш значущі проблеми кримінально-правової охорони особи, пов’язані з донорством крові, та запропонувати їх вирішення;
• виявити недоліки, прогалини та суперечності у формулюванні ознак складу насильницького донорства, пов’язаних із кваліфікацією цього злочину;
• розробити пропозиції щодо удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за насильницьке донорство та запропонувати нову редакцію ст.144 КК України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері донорства й використання крові людини та її компонентів.
Предметом дослідження є склад злочину, передбачений ст.144 КК України, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання та загальної теорії кримінального права. У роботі над дослідженням було використано такі наукові методи: філософський (діалектичний) – при дослідженні елементів складу злочину, розкритті змісту понять, зазначених у диспозиції ст.144 КК України; юридичний (догматичний) – при опрацюванні законів та підзаконних нормативних актів, з’ясуванні змісту ознак, передбачених у диспозиції ст.144 КК України; порівняльно-правовий – при порівнянні окремих положень законодавства зарубіжних країн із положеннями КК України та інших нормативних актів; історичний – при дослідженні розвитку донорства крові та його правового регулювання; системно-структурний – при дослідженні ознак та елементів складу насильницького донорства.
Теоретичною базою дослідження є роботи вітчизняних учених із кримінального права, що присвячені загальнотеоретичним кримінально-правовим питанням, питанням кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров’я особи. При написанні роботи широко використовувалося законодавство України та окремих іноземних держав, а також довідкові та періодичні видання.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях українських та зарубіжних науковців: М.І. Авербаха, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Л.Д. Гаухмана, В.К. Глістіна, В.О. Глушкова, Й.І. Гореліка, П.С. Дагеля, М.І. Загороднікова, Н.Д. Дурманова, П.В. Замосковцева, Р.М. Ключко, М.Й. Коржанського, А.М. Красикова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Р.А. Лєвєртової, Н.А. Маргацької, П.С. Матишевського, С.Ф. Мілюкова, А.В. Наумова, Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, Н.Д. Сергієвського, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, П.Ф. Тельнова, С.С. Тихонової, А.Н. Трайніна, В.В. Устименка, М.Д. Шаргородського та інших.
Правову базу дослідження становлять: Конституція України, КК України, закони України, зокрема, Закон України “Про донорство крові та її компонентів”, постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах, підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють відносини в сфері вилучення та використання донорської крові та її компонентів, законодавчі акти інших галузей права. У роботі також використано кримінальне законодавство зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних проблем кримінальної відповідальності за насильницьке донорство – злочину, передбаченого ст.144 КК України. Уперше всебічно проаналізовано ознаки складу насильницького донорства, у тому числі його кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, обставини, що виключають кримінальну відповідальність за цей злочин, а також сформульовано пропозиції з удосконалення чинного кримінального законодавства.
У дисертації викладено такі нові положення:
1. Визначено зміст основного та додаткового безпосередніх об’єктів насильницького донорства. Основним обов’язковим безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують тілесну цілісність організму людини при використанні її як донора. Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують вільне здійснення людиною свого права на донорство крові.
2. З’ясовано юридичну природу такого діяння, як вилучення крові в людини. Воно є спеціальним видом “інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень”, – злочину, передбаченого ст.126 КК України.
3. Враховуючи те, що за певних умов вилучення крові у людини без її згоди формально підпадає під ознаки крайньої необхідності, запропоновано включити до Закону України “Про донорство крові та її компонентів” від
23 червня 1995 р. таке положення: “Вилучення крові без належної добровільної згоди донора або в неповнолітньої чи недієздатної особи не може бути визнане вчиненим у стані крайньої необхідності”.
4. У зв’язку з тим, що до поняття “донорство” входить ознака добровільності, висловлено думку про невдале словосполучення в назві “насильницьке донорство”. Термін “насильницьке” запропоновано замінити на термін “незаконне”.
5. Аргументовано висновок про необхідність встановлення кримінальної відповідальності за грубе порушення (крім насильницького або шляхом обману вилучення крові) встановленого законом порядку вилучення або використання донорської крові, її компонентів чи препаратів. За умови прийняття цієї пропозиції, назва ст.144 КК України може бути змінена на таку: “Порушення встановленого законом порядку вилучення або використання крові людини, її компонентів чи препаратів”.
6. Доведено, що насильницьке донорство можливе не лише шляхом активної дії, а й шляхом бездіяльності.
7. Оскільки використання безпорадного стану та використання матеріальної залежності потерпілого є самодостатніми способами вчинення насильницького донорства, запропоновано виключити вказівку на ці способи з кваліфікованого складу злочину та передбачити їх в основному складі.
8. Обґрунтовано необхідність включення зловживання довірою до способів цього злочину.
9. Виходячи з установленої в законодавстві України заборони використання жінки, яка перебуває в стані вагітності, як донора, запропоновано включити до складу насильницького донорства таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення цього злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності.
10. Запропоновано насильство в цьому складі злочину диференціювати на два види: небезпечне для життя чи здоров’я, а також таке, що не було небезпечним для життя чи здоров’я. Перший вид визнати кваліфікуючою ознакою злочину, а другий – ознакою основного складу злочину.
11. Запропоновано доповнити ст.144 КК України такою особливо кваліфікуючою ознакою, як настання тяжких наслідків.
12. Показано невдале вживання сполучника “і” в диспозиції ч.3 ст.144 КК України, що вимагає одночасно вчинення дій, передбачених ч.1 і 2 цієї статті. Запропоновано замінити сполучник “і” на сполучник “або”.
13. Оскільки суб’єкт цього злочину є загальним, додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю в ч.3 ст.144 КК України запропоновано передбачити як альтернативне, для чого доповнити текст її санкції наприкінці словами “або без такого”.
14. Аргументовано висновок про те, що насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини є завжди корисливим злочином. З огляду на це, запропоновано виключити з ч.3 ст.144 КК України таку особливо кваліфікуючу ознаку злочину, як мета продажу.
15. Запропоновано нову редакцію ст.144 КК України.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення та висновки, що містяться в дисертації, можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – як основа для подальшої розробки проблем кримінальної відповідальності за насильницьке донорство, а також злочини, пов’язані з насильницьким донорством (викрадення людини, умисне вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень та ін.); у практичній діяльності правоохоронних органів, які використовують кримінальний закон у боротьбі з посяганнями на життя та здоров’я людини, та як рекомендації з удосконалення організаційних і методичних основ діяльності слідчих, прокурорів та суддів; у навчальному процесі при викладанні курсу Особливої частини кримінального права, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, науково-практичних коментарів КК України; у правотворчості – при підготовці пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації викладено та обговорено на міжнародній науковій конференції “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, листопад 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, квітень 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, червень – липень 2004 р.); науково-практичній конференції “Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Рівне, червень 2004 р.). Окремі зі сформульованих у дисертації пропозицій використано автором у навчальному процесі під час проведення практичних і семінарських занять із кримінального права.
Публікації. Результати дослідження опубліковано автором у шести наукових роботах, п’ять з яких – у фахових виданнях, визначених ВАК України.
Структура роботи обумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, що містять дванадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 193 сторінки, з них основного тексту – 177 сторінок, список використаних джерел – 16 сторінок (193 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає в детальному дослідженні юридичних ознак складу насильницького донорства та формулюванні пропозицій по удосконаленню законодавства.
Найважливішими науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:
1. Історію розвитку донорства та використання крові можна поділити на три етапи. Перший тривав із прадавніх часів до відкриття в 1628 р.
В. Гарвеєм закону кровообігу. Для цього етапу характерні уявлення про можливість лікування за допомогою ванн із крові чи пиття крові. Другий тривав з 1628 до 1901 р., тобто до відкриття К. Ландштейнером групових факторів крові. У цей період було здійснено перші спроби переливання крові тварин, людини, а також різноманітних кровозамінюючих розчинів. Третій триває з 1901 р. до теперішнього часу. У цей період отримав наукове обґрунтування метод переливання крові з урахуванням групової сумісності та резус-фактора, вирішені проблеми організації донорства в державному масштабі, а також проблеми консервування, зберігання, транспортування крові тощо.
2. Законодавство, що регулювало суспільні відносини в сфері донорства та використання крові почало розвиватися фактично з двадцятих років ХХ ст. До цього моменту вони регулювалися не окремо, а в контексті інших видів медичної діяльності.
3. У зв’язку із тим, що донорство крові тісно пов’язано з ризиком заподіяння шкоди здоров’ю донора та реципієнтів, суспільні відносини в цій сфері із самого початку підлягали досить ретельній правовій регламентації.
4. Поява в КК України 2001 р. норми, що передбачає кримінальну відповідальність за насильницьке донорство, стала цілком логічним продовженням розвитку законодавства в сфері донорства крові. А з огляду на те, що ця норма є новелою в КК України, а також практично незнайомою кримінальному законодавству інших країн, вона потребує ретельного дослідження.
5. При розгляді об’єкта насильницького донорства ми виходимо з того, що розроблена наукою кримінального права теорія об’єкта злочину як суспільних відносин і за сучасних умов залишається найбільш переконливою.
6. Життя особи не виступає об’єктом насильницького донорства. Також насильницьке донорство не належить до злочинів, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я людини в сфері медичного обслуговування. Відповідно, родовим об’єктом насильницького донорства слід визнати суспільні відносини, що забезпечують здоров’я особи.
7. Аргументовано висновок, що здоров’я особи та порядок надання донором крові не можна визнати обов’язковими безпосередніми об’єктами насильницького донорства. Натомість, основним обов’язковим безпосереднім об’єктом цього злочину виступають суспільні відносини, що забезпечують тілесну цілісність організму людини при використанні її як донора. Його додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують вільне здійснення людиною свого права на донорство крові.
8. Безпека життя та здоров’я донора виступає факультативним об’єктом насильницького донорства, оскільки відповідні суспільні відносини при вчиненні цього злочину досить часто можуть ставитись під загрозу заподіяння шкоди. Авторитет закладів охорони здоров’я в якості факультативного об’єкта насильницького донорства буде зазнавати шкоди у випадках, коли насильницьке донорство вчинятиметься в сфері медичного обслуговування.
9. Віднесення складу насильницького донорства до категорії злочинів невеликої тяжкості не відповідає суспільній небезпечності цього злочину, тому основний склад насильницького донорства має відноситись до злочинів середньої тяжкості.
10. Предметом насильницького донорства виступає кров живої людини. Ця ознака є обов’язковою в цьому складі злочину, тому насильницьке донорство є предметним злочином.
11. Компоненти крові окремо не входять до предмета насильницького донорства, оскільки вилучаються не безпосередньо з організму донора, а шляхом фракціонування вже вилученої крові та вливання залишків до організму донора.
12. Втрата крові організмом людини при дотриманні встановленого законом порядку не лише не становить загрози для здоров’я, але й може позитивно впливати на нього. Однак при недотриманні встановленого порядку вона може призвести до найнебезпечніших наслідків для здоров’я людини, у тому числі й до смерті.
13. Значення крові та її компонентів для організму людини величезне. Застосування крові людини в медичній практиці дуже різноманітне. Аргументується висновок, що особливості предмета насильницького донорства, тобто крові живої людини, є визначальними для встановлення суспільної небезпечності цього злочину.
14. Саме особливості предмета цього злочину спонукали законодавця виділити склад насильницького донорства крові, враховуючи існування складу злочину, передбаченого ч.2 ст.143 КК України, оскільки усі інші ознаки вказаних складів злочинів є дуже схожими, а кров є, хоча й особливим, проте все ж таки видом тканини людини.
15. Потерпілим у складі насильницького донорства є жива людина, у якої вилучається кров з метою використання цієї людини як донора. Стосовно складу насильницького донорства можна говорити про те, що поняття “потерпілий” та “предмет злочину” не збігаються, а співвідносяться між собою як частина (кров) та ціле (організм людини).
16. Зважаючи на встановлену в законодавстві абсолютну заборону використання жінки в стані вагітності в якості донора, запропоновано включити до особливо кваліфікуючих обставин насильницького донорства, передбачених у ч.3 ст.144 КК України, таку ознаку, як вчинення цього злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.
17. Запропоновано таку редакцію ч.2 ст.144 КК України:
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або із застосуванням насильства, що було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, а також щодо неповнолітнього або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності,
18. Вчинення насильницького донорства можливе шляхом дії або шляхом бездіяльності.
19. Склад насильницького донорства співвідноситься зі складом злочину, передбаченим ст.126 КК України, як спеціальний із загальним, як спеціальний вид вчинення насильницьких дій, що завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
20. Головною особливістю донорства крові, у порівнянні з донорством інших тканин, є його нешкідливість для здоров’я донора, за умови дотримання вимог, установлених для вилучення крові. Натомість, вилучення абсолютної більшості інших тканин та усіх органів обов’язково тягне за собою заподіяння шкоди для здоров’я донора або створює значну небезпеку заподіяння такої шкоди. Саме ця відмінність покладена в основу розмежування в КК України донорства крові та донорства інших тканин та органів.
21. Зміст кримінально-правової норми, передбаченої ст.144 КК України, що стосується лише донорства крові, не відповідає за обсягом своїй назві, а саме – “насильницькому донорству”, оскільки окрім донорства крові існує ще багато інших його видів. Терміном “насильницьке донорство” можливо було б об’єднати зміст ч.2 ст.143 КК України, якою передбачено “вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації” та ст.144 КК України, що передбачає кримінальну відповідальність за “насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з метою використання її як донора”. За умови збереження кримінальної відповідальності в окремих статтях, необхідно уточнити назву цієї норми шляхом заміни слова “донорство” на словосполучення “донорство крові”.
22. З етимологічної точки зору, а також відповідно до законодавчого визначення, ознака добровільності для поняття донорства є обов’язковою. Як ми бачимо зі складу насильницького донорства крові, саме відсутність добровільності характеризує цей склад злочину. З цієї причини використання терміну “донорство” у її назві є недоцільним.
23. Насильницьке донорство слід вважати закінченим злочином з моменту, коли розпочнеться саме вилучення крові в призначену для цього ємність чи до вени реципієнта, з моменту початку залишення кров’ю кров’яного русла потерпілого саме в ході вилучення. Таким чином, момент початку вчинення діяння у вигляді вилучення крові та момент закінчення насильницького донорства збігаються.
24. Обґрунтовується необхідність диференціації насильства на такі види: насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого, та насильство, що не є для них небезпечним. Перший вид насильства автор відносить до кваліфікуючих ознак насильницького донорства, другий вид запропоновано передбачити як спосіб в основному складі цього злочину.
25. Запропоновано доповнити ст.144 КК України такою особливо кваліфікуючою ознакою, як настання тяжких наслідків. В якості тяжких наслідків насильницького донорства можуть виступати: заподіяння смерті з необережності, тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби. За такі дії пропонується передбачити покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого
26. Обґрунтовується необхідність доповнення переліку можливих способів вчинення цього злочину, зазначених у диспозиції ч.1 ст.144 КК України, таким способом як “зловживання довірою”.
27. Оскільки використання безпорадного стану та використання матеріальної залежності потерпілого є самодостатніми способами вчинення насильницького донорства, запропоновано виключити з диспозиції ч.2 ст.144 КК України слова “дії, передбачені частиною першою цієї статті” та включити ці способи до диспозиції ч.1 ст.144 КК України.
28. На підставі крайньої необхідності можливе виключення кримінальної відповідальності за вчинення окремих діянь, що підпадають під ознаки складу насильницького донорства. Однак така ситуація є неприйнятною для сучасного законодавства, тому запропоновано доповнити ст.2 Закону України “Про донорство крові та її компонентів” таким положенням: “Вилучення крові без належної добровільної згоди донора або в неповнолітньої чи недієздатної особи не може бути визнано вчиненим у стані крайньої необхідності”.
29. Оскільки діяльність із взяття, переробки й зберігання крові та її компонентів, їх реалізації та виготовлення з них препаратів, відповідно до ч.1 ст.15 Закону України “Про донорство крові та її компонентів”, здійснюють спеціалізовані установи й заклади переливання крові та відповідні підрозділи закладів охорони здоров’я, суб’єктом цього злочину, здебільшого, будуть виступати лікарі та інші медичні працівники цих установ. Проте суб’єкт насильницького донорства є загальним, оскільки, по-перше, у тексті статті немає вказівки на його спеціальні ознаки, по-друге, процедура з вилучення крові не потребує складної спеціальної підготовки, по-третє, насильницьке донорство може бути вчинено колишнім медичним працівником або особою, яка спеціально оволоділа навичками вилучення крові для вчинення таких злочинів, по-четверте, вилучення крові особою, яка не є медичним працівником, становитиме більший ступінь небезпеки для здоров’я донора, ніж його виконання кваліфікованим спеціалістом. Доповнювати склад насильницького донорства ознаками спеціального суб’єкта також вважаємо недоцільним.
30. Оскільки суб’єкт насильницького донорства є загальним, покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю у санкції ч.3 ст.144 КК України не може бути обов’язковим, тому необхідно доповнити її текст наприкінці словами “або без такого”.
31. У диспозиції ч.3 ст.144 КК України зазначені “дії, передбачені частиною першою і другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб …”, що створює підстави кваліфікації діяння за ч.3 ст.144 КК України за умови вчинення діяння, передбаченого одночасно ч.1 і 2 ст.144 КК України. Запропоновано замінити в диспозиції ч.3 ст.144 КК України сполучник “і” на сполучник “або”.
32. Насильницьке донорство може бути вчинено лише з прямим умислом.
33. Використання крові в наукових дослідженнях не може виступати метою насильницького донорства.
34. Випадки насильницького вилучення крові з метою використання її для лікування нетрадиційними способами також можуть кваліфікуватись за ст.144 КК України.
35. Під обов’язковою метою насильницького донорства, описаної в законі як “використання особи потерпілого як донора”, слід розуміти використання вилученої з організму людини крові для лікування інших людей, отримання компонентів крові або виготовлення медичних препаратів. Вчинене з іншою метою діяння складу цього злочину не утворює.
36. Насильницьке донорство є завжди корисливим злочином, так само як є корисливим і умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини для трансплантації (п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи”). Тому недоцільно виділяти вчинення цього злочину з метою продажу як особливо кваліфікуючу ознаку. Пропонується виключити цю ознаку з диспозиції ч.3 ст.144 КК України.
30. З урахуванням викладеного запропоновано нову редакцію ст. 144 КК України:
Стаття 144. Порушення встановленого законом порядку вилучення або використання крові людини, її компонентів чи препаратів
1. Грубе порушення встановленого законом порядку вилучення або використання донорської крові, її компонентів чи препаратів
карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років із штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого.
2. Вилучення крові у людини шляхом насильства, що не було небезпечним для життя чи здоров’я, обману, зловживання довірою, використання безпорадного стану, матеріальної або іншої залежності при використанні її як донора
карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або із застосуванням насильства, що було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, а також щодо неповнолітнього або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності,
караються позбавленням волі на строк до шести років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, що спричинили тяжкі наслідки,
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдеев М.И. Правовые аспекты пересадки тканей и органов // Проблемы правосудия и уголовного права. – М.: Изд-во ИГиП АН СССР, 1978. – С. 177–186.
2. Авербах М.И. Уголовно-правовые проблемы пересадки органов // Известия Северокавказского научного центра высшей школы. – 1978. – №2. – С. 82–87.
3. Андреев А.А. Уголовно-правовая ответственность за нарушение порядка проведения трансплантации в Украине // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України: науково-теоретичний журнал. Спеціальний випуск у 4-х част. – Луганськ, 1999. – Ч.3. – С. 123–126.
4. Антипов В.И. Установление основного объекта в составах многообъектных преступлений // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности органов внутренних дел: Межвузовский сборник научных трудов / МВД СССР; Киевская высшая школа им. Ф.Э. Дзержинского; Ред. кол.: С.В Трофимов (отв. ред.) и др. – Киев: НИиРИО, 1986. – С. 26–30.
5. Балаховский И.С. Кровь // Большая медицинская энциклопедия. – 3-е изд. – М.: Советская энциклопедия, 1985. – Т.12. – С. 93.
6. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х.: Основа, 1991. – 360 с.
7. Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русского уголовного права. Общая и особенная части. – К. – СПб. – Х., 1903. – 654 с.
8. Благов Е.В. Механизм причинения вреда объекту преступления // Совершенствование уголовного законодательства и практики его применения: Межвузовский сборник. – Красноярск: Изд-во Красноярского университета, 1989. – С. 63–69.
9. Богомолова Л.Г., Николаева Л.К., Рафальсон Д.И. Донорство. – Л.: Медицина, 1977. – 231 с.
10. Бородин С.В. Вопросы квалификации убийства из хулиганских побуждений // Советская юстиция. – 1971. – №23. – С. 18–19.
11. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и её основание в советском уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1963. – 275 с.
12. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
13. Владимиров В.А. Квалификация похищений личного имущества. – М.: Юрид. лит., 1974. – 208 с.
14. Владимиров В.А. Квалификация преступлений против личной собственности. – М.: Научно-исследовательский и редакционно-издательский отдел, 1968. – 171 с.
15. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1968. – 166 с.
16. Волков Б.С. Мотивы преступлений. Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 152 с.
17. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1965. – 136 с.
18. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину: Монографія / МВС України; НАВСУ. – К., 1997. – 183 с.
19. Ворошилин В.В., Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления: Учебное пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 76 с.
20. Гаврилов О.К. Донор, донорство // Большая медицинская энциклопедия. – 3-е изд. – М., 1977. – Т.7. – С. 467–468.
21. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды. Проблемы теории и развития законодательства. – Х.: УкрЮА, 1994. – 610 с.
22. Гаухман Л.Д. Борьба с насильственными посягательствами. – М.: Юрид. лит., 1969. – 120 с.
23. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – М.: АО “Центр ЮрИнфор”, 2001. – 316 с.
24. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 167 с.
25. Гельфер М.А. Объект преступления. – М.: ВЮЗН, 1960. – 20 с.
26. Глистин В.К. Категория интереса и проблема объекта преступления // Вестник ЛГУ. – 1980. – №5. – С. 91–99.
27. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступления). – Л.: Из-во ЛГУ, 1979. – 127 с.
28. Глушков В.А. Ответственность за преступления в области здравоохранения. – К.: Вища школа, 1987. – 200 с.
29. Глушков В.А. Проблемы уголовной ответственности за общественно опасные деяния в сфере медицинского обслуживания: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Киевский гос. ун-т. – К., 1990. – 40 с.
30. Глушков В.А. Уголовно-правовые аспекты пересадки органов // Совет. госуд. и право. – 1983. – №11. – С. 68–73.
31. Горелик И.И. Ответственность за поставление в опасность по советскому уголовному праву. – Минск: Высшая школа, 1964. – 192 с.
32. Горелик И.И. Правовые аспекты пересадки органов и тканей. – Минск: Вышэйшая школа, 1971. – 92 с.
33. Горелик И.И. Правовые аспекты трансплантации органов и тканей // Совет. госуд. и право. – 1968. – №9. – С. 88–93.
34. Громов А.П. Изъятие и заготовка органов и тканей для трансплантации // Судебно-медицинская экспертиза. – 1992. – №3. – С. 3–5.
35. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
36. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве // Учёные записки Дальневосточного гос. ун-та. – Владивосток, 1968. – Вып. 21. – Ч.1. –187 с.
37. Дагель П.С. Уголовно-правовое значение мотива и цели преступления // Соц. законность. – 1969. – №5. – С. 41–44.
38. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и её установление. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1974. – 243 с.
39. Дагель П.С., Михеев Р.И. Установление субъективной стороны преступления. – Владивосток: ДВГУ, 1975. – 167 с.
40. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка.– М.: Госиздат иностранных и национальных словарей, 1955. – Том 2. – 779 с.
41. Демидов Ю.А. Умысел и его виды по советскому уголовному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. ун-т. – М., 1964. – 16 с.
42. Долг и ответственность врача (судебно-медицинские аспекты). – К.: Вища школа, 1983. – 112 с.
43. Дргонец Я., Холлендер П. Современная медицина и право. – М.: Юрид. лит., 1991. – 336 с.
44. Епифанов Н.С. Новые виды донорства. – Киров: Волго-Вятское издательство, 1987. – 94 с.
45. Загородников Н.И. Понятие объекта преступления в советском уголовном праве // Труды военно-юридической академии. – М.: РИО ВЮА, 1951. – Вып. 13. – С. 32–46.
46. Загородников Н.И. Преступления против здоровья. – М.: Юрид. лит., 1969. – 168 с.
47. Закон України “Про донорство крові та її компонентів” // Відомості Верховної Ради. – 1995. – №23. – Ст. 183.
48. Закон України “Про охорону дитинства” // Відомості Верховної Ради. – 2001. – №930. – Ст. 142.
49. Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” // Урядовий кур’єр. Орієнтир. – №33. – 19 серпня 1999 р. – С. 1–4.
50. Закон України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв’язку з прийняттям деяких законодавчих актів з питань охорони здоров’я” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – додаток до №51. – Ст. 1122.
51. Законодательство по здравоохранению. – М.: Медгиз, 1957. – Т.2. – 480 с.
52. Законодательство по здравоохранению. – М.: Медгиз, 1963. – Т.6. – 520 с.
53. Замосковцев П.В. О многообъектности преступных посягательств // Проблемы борьбы с преступностью: Сб. науч. тр. – Омск: Изд-во Омск. ВШМ МВД СССР, 1978. – С. 3–16.
54. Зелінський А. Корисливість як мета злочину // Радянське право. – 1988. – №2. – С. 48–51.
55. Зильбер А.П. Кровопотеря и гемотрансфузия. Принципы и методы бескровной хирургии. – Петрозаводск: Изд. ПетрГУ, 1999. – 120 с.
56. Зырянов В.Н. Попустительство по службе, совершаемое в правоохранительной сфере (уголовно-правовая оценка, проблемные ситуации в законодательстве и правоприменительной практике и пути их решения). –Ставрополь: Изд. Ставропольского ун-та, 1999. – 252 с.
57. Иванюшкин А.Я. Профессиональная этика в медицине. – М.: Медицина, 1990. – 224 с.
58. Иващенко В. Торговля человеческими органами: правовые проблемы // Підприємництво, господарство і право. – 1999. – №7. – С. 58–59.
59. Инструкция по заготовке консервированной крови. – М.: Министерство здравоохранения СССР, 1984. – 51 с.
60. Инструкция по медицинскому освидетельствованию доноров крови. – М: НИИ гематологии и переливания крови, 1978. – 17 с.
61. Івашкевич Г.А. Злочин без покарання. – Львів: Край, 1995. – 106 с.
62. Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку // Офіційний вісник України. – 2000. – №42. – С. 305–308.
63. Ключко Р.Н. Уголовно-правовые проблемы трансплантации органов и тканей человека: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Гродно, 1996. – 19 с.
64. Кобяков Д.П. Правовые проблемы трансплантологии: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 2000. – 27 с.
65. Коган В.Л., Маргацкая Н.А. Правовая регламентация трансплантации органов и тканей в законодательстве социалистических стран Европы // Советское здравоохранение. – 1979. – №8. – С. 50–53.
66. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради. –1971. – додаток до №50. – Ст. 375.
67. Козак В.Н. Вопросы теории и практики крайней необходимости. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1981. – 154 с.
68. Козаченко И.Я. Структура объекта в преступлениях против личности // Уголовное право в борьбе с преступностью: Межвузовский сб. науч. трудов. – Свердловск: Изд-во Свердлов. юрид. ин-та, 1987. – С. 62–68.
69. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В.И. Радченко; Науч. ред. А.С. Михлин. – М.: Спарк, 2000. – 862 с.
70. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. – М.: “Издательство ПРИОР”, 1999. – 496 с.
71. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –№30. – Ст. 141.
72. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
73. Коржанский Н.И. Объект посягательства и квалификация преступлений. – Волгоград: Изд-во ВШ МВД СССР, 1976. – 120 с.
74. Коржанский Н.И. Очерки теории уголовного права. – Волгоград: ВСШ, 1992. – 92 с.
75. Коржанский Н.И. Правила квалификации преступлений с учётом признаков объекта // Советское государство и право. – №5. – 1985. – С. 81–87.
76. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 415 с.
77. Коржанський М.Й. Об’єкт і предмет злочину. – Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 1997. – 112 с.
78. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
79. Коробцова Н. Тілесна недоторканність людини та правові аспекти трансплантації органів і тканин // Підприємництво, господарство і право. – 1998. – №7. – С. 33–35.
80. Кравець Є.Я. Донорство // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 1998. – Т.2. – С. 286.
81. Красиков А.Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве. – Саратов: Изд. Саратов. ун-та, 1976. – 120 с.
82. Красиков А.Н. Уголовно-правовое значение согласия потерпевшего при аллотрансплантации // Труды Высшей школы МВД СССР. – М.: НИиРИО МВД СССР, 1971. – Вып. 32. – С. 141–148.
83. Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического имущества. – М.: Юрид. лит., 1974. – 336 с.
84. Кримінальне право України. Загальна частина / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
85. Кримінальне право України: Загальна частина / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.: За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
86. Кримінальне право України: Особлива частина / М.І.Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.: За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 494 с.
87. Крылова Н.Е. Уголовная ответственность за принуждение к донорству органов и тканей человека по законодательству России и Украины // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2004. – №5. – С. 39–51.
88. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1972. – 352 с.
89. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Юридическая литература, 1960. – 244 с.
90. Кудрявцев В.Н. Способ совершения преступления и его уголовно-правовое значение // Советское государство и право. – 1957. – №8. – С. 60–69.
91. Кузнецова Н.Ф. Избранные труды. – СПб: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2003. – 834 с.
92. Курс советского уголовного права: В 5 т. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – Т.1: Часть общая. – 643 с.
93. Курс советского уголовного права: В 6 т. – М.: Наука, 1971. – Т.5: Часть особенная. Преступления против личности, её права. Хозяйственные преступления. – 571 с.
94. Курс советского уголовного права: В 6 т.– М.: Наука, 1970. – Т.1: Часть общая. Уголовный закон. – 311 с.
95. Курс советского уголовного права: В 6 т.– М.: Наука, 1970. – Т.2: Часть общая. Преступление. – 516 с.
96. Курс уголовного права. Общая часть. – М.: ИКД “Зерцало – М”, 2002. – Т.1: Учение о преступлении. – 624 с.
97. Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. – Омск: ВШ МВД СССР, 1978. – 102 с.
98. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л.: ЛГУ, 1968. – 128 с.
99. Лизогуб Я.Г. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – 204 с.
100. Логінова Ф. Переливання крові та донорство. – К.: ЦК Червоного хреста УРСР, 1939. – 12 с.
101. Малеина М.Н. Право индивида на телесную (физическую) неприкосновенность // Государство и право. – 1993. – №4. – С. 97–106.
102. Малеина М.Н. Человек и медицина в современном праве. – М: БЕК, 1995. – 262 с.
103. Мальцева И.Ю., Щербакова Н.Г. Из истории развития донорства // Советское здравоохранение. – 1986. – №12. – С. 54–56.
104. Маргацкая Н.А. Гражданско-правовые проблемы донорства и трансплантации: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Моск. гос. ун-т. – М., 1984. – 24 с.
105. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
106. Милюков С.Ф. Отзыв официального оппонента о диссертации Тихоновой С.С. “Уголовно-правовое регулирование посмертного и прижизненного донорства в Российской Федерации”, представленной на соискание учёной степени кандидата юридических наук (специальность –12.00.08) // Уголовное право. – М.: Интел – Синтез, 2001. – №3. – С. 117–118.
107. Михайлов В.Г. Кровь как лекарство. – Т.: Медицина, 1972. – 72 с.
108. Михлин А.С. Последствия преступления. – М.: Юридическая литература, 1969. – 104 с.
109. Модельный Уголовный кодекс для государств – участников Содружества Независимых Государств // Правоведение. – 1996. – №1. – С. 67–75.
110. Наказ міністерства охорони здоров’я України №226 від 25.09.2000 р. “Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації” // Офіційний вісник України. – 2000. – №42. – С. 304–317.
111. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
112. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Загальна частина / Під загальною редакцією М.О Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2001. – Частина 1. – 386 с.
113. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Особлива частина / Під загальною редакцією М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2001. – Частина 2. – 942 с.
114. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1056 с.
115. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 229 с.
116. Никифоров Б.С. Субъективная сторона в формальных преступлениях // Сов. гос-во и право. – 1971. – №3. – С. 115–120.
117. Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіт, 2003. – Т.1. – 926 с.
118. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1984. – 816 с.
119. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 260 с.
120. Орымбаев Р. Специальный субъект преступления. – Алма-Ата: Наука, 1977. – 153 с.
121. Основи законодавства України про охорону здоров’я // Відомості Верховної Ради. – 1993. – №4. – Ст. 19.
122. Павлов В.Г. Субъект преступления. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 318 с.
123. Панов Н.И. Квалификация преступлений, совершаемых путём обмана: Учебное пособие. – Х.: Юридический институт, 1980. – 88 с.
124. Панов Н.И. Понятие насильственного преступления по законодательству Украины // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: Збірник матеріалів науково-практичної конференції. – Харків: Лествиця Марії, 2001. – С. 8–12.
125. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Харьков: Вища школа, 1982. – 161 с.
126. Панов Н.И. Уголовная ответственность за причинение имущественного ущерба путём обмана или злоупотребления доверием. – Х.: Вища школа, 1977. – 128 с.
127. Пасункова Н.Н. Переливание крови и донорство. – Орджоникидзе: Ира, 1970. – 42 с.
128. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость по советскому уголовному праву. – М.: Госуд. изд-во юрид.
л-ры, 1962. – 181 с.
129. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Гос. изд-во юрид. литературы, 1961. – 666 с.
130. Попов В.В. Про донора та донорство. – Харків: Видавництво Всеукраїнського інституту гематології, 1991. – 8 с.
131. Постанова Кабінету Міністрів України №1403 від 26 жовтня 2001 р. “Про затвердження Програми розвитку донорства крові та її компонентів на 2002 – 2007 роки” // Офіційний вісник України. – 2001. – №44. – Ст. 1967.
132. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України №2 від 7 лютого 2003 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – №1.– С. 37–42.
133. Постановление Совета Народных Комиссаров “О порядке проведения медицинских операций” от 15.09.1937 года // Собр. Законов и Распоряжений РКП СССР. – 1937. – №62. – Ст. 274.
134. Постановление Совета Народных Комиссаров от 22 апреля 1935 года “Про кадры доноров” // СУ РСФСР. – 1935. – №12. – Ст. 126.
135. Проект інструкції з медичного огляду донорів крові, плазми, клітин крові // Український журнал гематології та трансфузіології. – №2(3). – 2003. – С. 54–64.
136. Пясковський В. Згода донора на взяття у нього анатомічних матеріалів для потреб трансплантації як гарантія тілесної недоторканості особи // Юридичний вісник України. – 2000. – №45. – С. 31–32.
137. Романов С., Мислива О. Новий Кримінальний кодекс України: чи обґрунтовано криміналізація трансплантології? // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №8. – С. 101–104.
138. Российское уголовное право. Общая часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева и А.В. Наумова. – М: Спарк, 2000. – 478 с.
139. Руководство по общей и клинической трансфузиологии. Под ред. Б.В. Петровского. – М.: Медицина, 1979. – 464 с.
140. Русанов В.М. Плазма крови // Большая медицинская энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1985. – Т.19. – С. 366.
141. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину. – К.: Атіка, 2002. – 143 с.
142. Сальников В.П., Стеценко С.Г. Трансплантация органов и тканей человека: проблемы правового регулирования. – СПб.: Фонд “Университет”, 2000. – 140 с.
143. Сергеев Ю.Д. Профессия врача: Юридические основы. – К.: Выща школа, 1988. – 208 с.
144. Сергиевский Н.Д. Русское уголовное право. Часть общая. – СПб: Типография М.М. Стасюлевича, 1910. – 380 с.
145. Совершенствование мер борьбы с преступностью в условиях научно-технической революции / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1980. – 263 с.
146. Спасович В.Д. Учебник уголовного права: Часть Общая. – СПб: Тип. Иосафата Огризко, 1863. – 432 с.
147. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике. – Х.: Вища школа, 1981. – 214 с.
148. Стеценко С.Г. Правовая регламентация пересадок органов и тканей в России ХVI – XIX вв // История государства и права. – №4. – 1999. – С. 21–22.
149. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: В 2 т. – Тула: Автограф, 2001. – Т.1. – 800 с.
150. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступления. – К.: Вища школа, 1977. – 151 с.
151. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Выща школа, 1988. – 198 с.
152. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М.: Юрид. лит., 1974. – 208 с.
153. Тихонов К.Ф. Субъективная сторона преступления: Проблема содержания вины в советском уголовном праве. – Саратов: Приволжск. кн. изд-во, 1967. – 104 с.
154. Тихонова С.С. Прижизненное и посмертное донорство в Российской Федерации: Вопросы уголовно-правового регулирования. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 321 с.
155. Томилин В.В. Кровопотеря // Большая медицинская энциклопедия. – 3-е изд. – М.: Советская энциклопедия, 1985. – Т.12. – С. 82–83.
156. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
157. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией профессора Е.Л. Стрельцова. – Х.: ООО “Одиссей”, 2002. – 672 с.
158. Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов / М.И. Ковалёв, И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова и др.; Отв. ред.: И.Я Козаченко,
З.А. Незнамова. – М.: ИНФРА – НОРМА, 1997. – 504 с.
159. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики: Перевод с азербайджанского. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 313 с.
160. Уголовный кодекс Грузии: Перевод с грузинского. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – 409 с.
161. Уголовный кодекс Испании: Перевод с испанского. – М.: Зерцало, 1998. – 218 с.
162. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики: Перевод с китайского. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 303 с.
163. Уголовный кодекс Кыргызской Республики. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – 352 с.
164. Уголовный кодекс Латвийской республіки: Перевод с латышского. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 313 с.
165. Уголовный кодекс Литовской республики: Перевод с литовского. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 470 с.
166. Уголовный кодекс Республики Беларусь. – Минск: Ананфис, 1997. – 207 с.
167. Уголовный кодекс Республики Болгария: Перевод с болгарского. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 298 с.
168. Уголовный кодекс Республики Казахстан. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 466 с.
169. Уголовный кодекс Республики Молдова. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 408 с.
170. Уголовный кодекс Республики Таджикистан. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 410 с.
171. Уголовный кодекс Республики Узбекистан. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 338 с.
172. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: Проспект, 2003. –160 с.
173. Уголовный кодекс Эстонской Республики. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 262 с.
174. Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Х.: Выща школа, Изд-во при ХГУ, 1989. – 104 с.
175. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1950. – 318 с