КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ СВОБОДИ ОСОБИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУСПІЛЬНА НЕБЕЗПЕЧНІСТЬ ПОСЯГАНЬ НА СВОБОДУ ОСОБИ 12
1.1. Суспільна небезпечність посягань на свободу особи 12
1.2. Поняття злочину проти свободи особи 29
Висновки 50
РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ПОСЯГАНЬ НА СВОБОДУ ОСОБИ 53
2.1. Об’єкт та предмет посягань на свободу особи 53
2.2. Об’єктивна сторона посягань на свободу особи 87
Висновки 123
РОЗДІЛ 3. СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ПОСЯГАНЬ НА СВОБОДУ ОСОБИ 127
3.1. Суб’єкт посягань на свободу особи 127
3.2. Суб’єктивна сторона посягань на свободу особи 141
Висновки 163
РОЗДІЛ 4. КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ ПОСЯГАНЬ НА СВОБОДУ ОСОБИ ТА ЇХ ВІДМЕЖУВАННЯ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ 164
4.1. Кваліфікуючі ознаки посягань на свободу особи 164
4.2. Відмежування посягань на свободу особи
від суміжних складів злочинів 182
Висновки 190
ВИСНОВОК 195
ДОДАТКИ 208
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 215

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЕКОСОР – Економічна Соціальна Рада
КК – Кримінальний кодекс
КШС – Кодекс України про шлюб та сім’ю
МВС – Міністерство внутрішніх справ
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я
МОМ – Міжнародна організація з міграції
МОП – Міжнародна організація праці
ОВС – Органи внутрішніх справ
ООН – Організація Об’єднаних Націй
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
РФ – Російська Федерація
СБУ – Служба безпеки України
СНД – Союз Незалежних Держав
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
США – Сполучені Штати Америки
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Формування у нашій країні правової держави обумовило об’єктивну необхідність приведення всієї системи українського права у відповідність до реальності вже сформованих нових суспільних відносин, в яких громадянин України, його права і свободи є найвищою цінністю суспільства й держави. Тому Основний Закон України як одне з основних прав громадян закріпив право на свободу та недоторканність особи.
Однак настільки бурхливо й суперечливо відбуваються процеси перебудови українського суспільства, що не завжди глибоко продумані ринкові перетворення в економіці, зміни у соціальному житті України також виявили свій негативний бік. Вони загострили криміногенну обстановку, спричинили зростання кількості злочинів, у тому числі й проти свободи особи.
У 90-ті роки минулого століття було зареєстровано понад 1100 фактів вчинення злочинів проти свободи особи. Останнім часом офіційна статистика свідчить про зростання динаміки злочинів проти свободи особи в Україні: у 2000 р. було зареєстровано 149 злочинів, 2001 р. – 237, 2002 р. – 369, в 2003 р. – 521, 2004 р. – 723. Крім того, протягом 2005 р. в Україні було розслідувано 415 злочинів, передбачених ст.149 КК України „Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини” і 178 злочинів, передбачених ст.146 КК України „Незаконне позбавлення волі або викрадення людини”. Причиною настільки високого відсотка посягань на свободу особи є суспільно-політична, економічної ситуації в державі і як наслідок підвищення криміногенної ситуації.
Проблема дотримання прав і свобод особи, забезпечення гарантій їх здійснення набуває за сучасних умов великого значення. У Загальній декларації прав людини, затвердженій Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 р., зазначається, що під час здійснення своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки тих обмежень, встановлених законодавством, виключно з метою забезпечення належного визнання й поважання прав та свобод інших осіб і задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку й загального добробуту в демократичному суспільстві.
Аналіз кримінальних справ про злочини проти свободи особи за період з 1999 р. до 2006 р., розглянутих судами м. Донецька й Донецької області, свідчить, що практика зазнає труднощів під час встановлення юридичних ознак злочинів проти свободи особи, а також розмежування від суміжних складів злочинів. Проведене опитування слідчих, прокурорів і суддів виявляє неоднозначність у тлумаченні термінів у цих складах злочинів, неузгодженість правозастосовувачів із зазначеного кола питань, що негативно позначається на захисті прав та інтересів громадян, дотриманні законності.
Деякі кримінально-правові норми про посягання на свободу особи мають потребу в удосконаленні. Так, наприклад, потребує перегляду перелік обставин, що обтяжують відповідальність за зазначені злочини, необхідні зміни і у диспозиціях, передбачених відповідними статтями. Зазначені обставини визначили необхідність комплексного аналізу кримінально-правових норм захисту свободи особи і внесення пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства у цій сфері.
Безпосередньо проблемам посягань на свободу особи як злочинам міжнародного характеру були присвячені праці О.Г. Богатирьова, С.В. Бородіна, Л.М. Галенської, І.І. Карпеця, Г.Л. Кохана, В.М. Кудрявцева, Є.Г. Ляхова, В.П. Панова, Ю.О. Решетова та деяких інших учених. Проблеми кримінальної відповідальності за ці злочини та їх кваліфікації розглядало багато вітчизняних та зарубіжних авторів, серед яких М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Т.І. Возна, О.О. Володіна, Л.Д. Гаухман, В.О. Глушков, Н.О. Гуторова, А.М. Дубровіна, В.П. Ємельянов, М.І. Загородніков, В.О. Іващенко, О.М. Ігнатов, В.А. Козак, Б.О. Курінов, І.П. Лановенко, О.Г. Лоскутов, І.І. Лукашук, Я.Г. Лизогуб, Н.Е. Мартиненко, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, А.М. Орлеан, В.В. Панкратов, В.М. Підгородинський, В.І. Симонов, М.Р. Снахова, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, С.С. Яценко та ін.
Незважаючи на наявні теоретичні розробки, зовсім не всі питання, пов’язані із цією проблематикою, було вирішено, а деякі з них узагалі не розглядалися. До останніх, зокрема, належать: визначення поняття, суспільної небезпечності та видів злочинів проти свободи особи, проведення поглибленого аналізу складу таких злочинів, їх кваліфікуючих ознак та відмежування від інших суміжних складів злочинів. Практично відкритими залишилися питання про зміст злочинів проти особистої волі, про розмежування злочинів проти свободи особи. Комплексних досліджень, присвячених захисту свободи особи, в українській кримінально-правовій науці дотепер узагалі не існувало. Необхідність розгляду цих, а також деяких інших супровідних проблем обумовила актуальність і вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології Донецького юридичного інституту на 2004-2007 рр. „Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми”.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз кримінально-правових проблем охорони свободи особи від злочинних посягань в сучасних умовах розвитку України, розроблення на його основі науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо подальшого вдосконалення норм законодавства про кримінальну відповідальність у зазначеній сфері.
Відповідно до поставленої мети сформульовано такі завдання:
 розкрити загальний характер та ступінь суспільної небезпечності посягань на свободу особи;
 сформулювати поняття злочину проти свободи особи, виділити види таких злочинів та здійснити їх класифікацію;
 проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки посягань на свободу особи;
 розкрити зміст кваліфікуючих ознак посягань на свободу особи;
 здійснити відмежування злочинів проти свободи особи від інших суміжних кримінально-правових діянь;
 внести пропозиції щодо вдосконалення норм чинного законодавства про кримінальну відповідальність у сфері захисту прав людини та громадянина на свободу особи.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення кримінально-правовими засобами конституційного права людини на свободу.
Предметом дослідження є кримінально-правові норми вітчизняного законодавства, що встановлюють відповідальність за порушення права людини на свободу; інші законодавчі акти України та міжнародні нормативно-правові документи, положення яких спрямовані на охорону свободи людини.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасна теорія наукового пізнання соціальних явищ, що охоплює комплекс теоретичних методів. Зокрема, застосування системно-структурного методу дозволило виокремити та проаналізувати склади злочинів проти свободи особи та їх основний безпосередній об’єкт; діалектичний метод пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та боротьбі протилежностей, використовувався в процесі дослідження свободи особи; метод системного аналізу використовувався для характеристики елементів і ознак складів злочинів, передбачених ст.ст.146, 149, 151 КК; порівняльно-правовий метод надав можливість зіставити норми кримінального права України з відповідними положеннями зарубіжного законодавства та міжнародно-правовими актами; соціологічний метод допоміг у розробленні анкет та під час опрацювання статистичних даних, отриманих у результаті опитування за цими анкетами; юридичний (догматичний) метод надав можливість визначити зміст специфічних юридичних термінів і дати тлумачення конкретних кримінально-правових норм, передбачених ст.ст.146, 149, 151 КК, а також розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність у сфері охорони свободи особи від злочинних посягань у сучасних умовах розвитку України.
У процесі дослідження було проведено анкетування 180 працівників правоохоронних органів різних областей України з проблем удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти свободи особи; проаналізовано статистичні дані МВС України з 1990 р. до 2005 р.; вивчено 114 кримінальних справ, порушених за ознаками ст.ст.123, 124, 1241 КК 1960 р. та ст.ст.146, 149, 150 КК 2001 р. у м. Донецьку та Донецькій області.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням теоретичних проблем кримінально-правового захисту свободи особи в Україні та практичної реалізації норм, які встановлюють відповідальність за злочини проти свободи особи (ст.ст.146-151 КК).
Наукову новизну роботи становлять такі положення та рекомендації:
вперше:
- визначено поняття злочину проти свободи особи як суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом та спрямоване на позбавлення або обмеження свободи особи й порушення її особистої недоторканності;
- визначено поняття „рабство” як дії, спрямовані на повне або часткове здійснення щодо повністю позбавленої свободи людини, атрибутів властивих праву власності;
- визначено поняття „работоргівля” як діяння, що повністю позбавляють людину свободи з метою обернення її у невільника, або використання як невільника, її продаж чи обмін, розпоряджання нею, а також будь-які дії, пов’язані з работоргівлею чи перевезенням невільників, а рівно рабство на сексуальній підставі чи посягання на статеву свободу на підставі рабства;
удосконалено:
- визначення поняття викрадення людини як відкритого або таємного заволодіння людиною, яку всупереч її волі переміщують із місця постійного чи тимчасового перебування до іншого місця, де вона тримається іншими особами протягом певного часу з метою отримання вигід майнового або немайнового характеру;
- визначення поняття незаконного позбавлення волі людини як протизаконного обмеження вільного вибору людиною місця проживання, тимчасового перебування або свободи пересування шляхом поміщення потерпілого до місця, де він не бажає знаходитись, із застосуванням до нього протиправних дій;
- визначення поняття „торгівля людьми” як дії, спрямовані на обмеження її свободи шляхом продажу, вчинення іншої незаконної угоди щодо неї, пов’язаної з незаконним заволодінням чи передачею з метою експлуатації на території України чи за її межами;
- обґрунтування необхідності відокремлення викрадення людини у Кримінальному кодексі України як самостійного складу злочину у зв’язку з тим, що таке діяння є спеціальним складом злочину щодо незаконного позбавлення волі людини і з урахуванням особливостей об’єктивної сторони цього злочину;
дістало подальший розвиток:
- обґрунтування щодо основного безпосереднього об’єкта злочинів проти свободи особи, що є суспільними відносинами у сфері забезпечення конституційного права людини на свободу та особисту недоторканність;
- обґрунтування щодо поміщення статті 147 „Захоплення заручників” у розділ ІХ Особливої частини КК України „Злочини проти громадської безпеки”, зважаючи на особливості основного безпосереднього об’єкта цього злочину.
Практичне значення результатів дослідження. Сформульовані у роботі висновки, пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення норм законодавства про кримінальну відповідальність щодо охорони свободи особи в Україні та підвищення ефективності боротьби із злочинами проти свободи особи можуть бути використані:
1. У законотворчій діяльності для подальшого вдосконалення чинного законодавства України про кримінальну відповідальність з питань охорони свободи особи від злочинних посягань. За результатами дисертаційного дослідження підготовлено та направлено до Верховної Ради України пропозиції, які будуть ураховані під час подальшого вдосконалення кримінального законодавства України (лист Голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 13.03.2003 №06-19/14-184).
2. У правозастосовчій діяльності у процесі підготовки постанов Пленуму Верховного Суду України з питань кваліфікації злочинів проти свободи особи.
3. У науково-дослідній діяльності для подальшого здійснення теоретичних розробок і досліджень проблем кримінально-правової охорони свободи особи.
4. У навчальному процесі під час викладення навчальної дисципліни „Кримінальне право України”, у підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів законодавства, підручників, навчальних і методичних посібників.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на таких науково-практичних конференціях та семінарах: „Сучасні правові проблеми профілактики та розкриття злочинів, які скоюються неповнолітніми” (м. Донецьк, 2002 р.), „Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 2002 р.), „Нове кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (м. Луганськ, 2002 р.), „Співробітництво держави та громадськості з питань протидії торгівлі людьми” (м. Харків, 2004 р.), „Проблеми коментування кримінального закону” (м. Львів, 2004 р.), „Безпека у Причорноморському регіоні: загроза та протидія” (м. Одеса, 2004 р.); на VІІ звітній науково-практичній конференції науково-педагогічних працівників, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, 2005 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено у восьми статтях у наукових фахових виданнях України та семи тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВОК

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного міжнародного і національного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць учених, сформульовано положення та рекомендації, спрямовані на вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність за злочини проти свободи особи.
Основні з них такі:
1. Злочини проти свободи особи на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, уявляють собою найбільш небезпечні склади злочинів проти особи, поряд зі злочинами проти життя та здоров’я особи. В процесі еволюції дані злочини трансформувалися у заборонені не тільки національним, а й міжнародним законодавством діяння. За чинним Кримінальним кодексом України відповідальність за злочини проти свободи передбачена розділом ІІІ Особливої частини і наступає за вчинення таких діянь, як: незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст.146 КК України), захоплення заручників (ст.147), підміна дитини (ст.148), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст.149), експлуатація дітей (ст.150), незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст.151).
2. Аналіз законодавства, погляди вчених щодо відповідальності за злочини проти свободи особи дозволяють зробити висновок, що воно не повністю відповідає міжнародно-правовим актам. У чинному кримінальному законодавстві відсутня норма, яка б встановлювала відповідальність за рабство та работоргівлю та вноситься пропозиція про доповнення Кримінального кодексу України цією нормою.
3. Суспільна небезпечність злочинів проти свободи особи полягає в: посяганні на свободу особи та особисту недоторканність, а за обтяжуючих обставин – і на життя та здоров’я потерпілого; порушенні процесу нормального фізичного та духовного розвитку дитини, утиском її майнових прав і законних інтересів; заподіянні великої матеріальної шкоди державі, юридичним та фізичним особам; вчиненні більшості злочинів проти свободи організованими злочинними групами, діяльність яких у деяких випадках має транснаціональний характер; високим рівнем латентності злочинів цієї категорії.
4. Аналіз понять свободи та волі у філософському, правовому та психологічних аспектах дозволяють нам під свободою розуміти можливість людини за власним бажанням, виходячи із власних спонукань, інтересів, потреб, без застосування примусу, робити свій вибір, а під волею – здатність людини діяти у напрямку свідомо обраної мети, долаючи при цьому внутрішні перепони. Виходячи із викладеного, вважаємо, що термін „свобода” є ширшим за своїм змістом, ніж термін „воля”, і аналізовані суспільно небезпечні діяння слід вважати злочинами проти свободи.
5. Злочинами проти свободи особи є суспільно небезпечні діяння, передбачені кримінальним законом та спрямовані на позбавлення або обмеження свободи особи та порушення її особистої недоторканності та відносити до них доцільно віднести незаконне позбавлення волі людини, викрадення людини, торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини, незаконне поміщення в психіатричний заклад
6. Ми вважаємо, що ідея виділення групи злочинів проти свободи особи, тягне за собою і висновок про необхідність заміни назви розділу Особливої частини Кримінального кодексу України „Злочини проти волі, честі та гідності особи” на „Злочини проти свободи особи”, що більш відповідає правовій природі цих суспільно небезпечних явищ.
7. Посягання на свободу особи слід класифікувати на дві групи. Першу групу складають злочини міжнародного характеру, до яких відносять торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини (ст.149 КК України), а також рабство та работоргівля, в зв’язку з тим, що ці діяння є суспільно небезпечними і передбачені рядом міжнародних конвенцій як злочини міжнародного характеру. До другої групи відносяться незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст.146 КК України) та незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст.151 КК України).
8. Обґрунтовується, що основним безпосереднім об’єктом злочинів проти свободи особи є її свобода та особиста недоторканність. Право на свободу – це гарантована державою природна можливість людини вибирати за власним бажанням місце свого проживання, вільне переміщення її територією країни та за її межі, здійснення будь-яких дій незалежно від волі будь-якої особи. Правом на особисту недоторканність є гарантована державою природна можливість вільного існування людини без протиправного впливу будь-якої особи на її свободу, життя, здоров’я, честь та гідність.
8. Ми вважаємо, що основним безпосереднім об’єктом підміни дитини та експлуатації дітей є суспільні відносини, які забезпечують нормальний духовний і фізичний розвиток дитини, інтереси батьків чи інших осіб, на утримані яких вона знаходиться, охороняють її здоров’я. Підтримано позицію вчених щодо необхідності доповнення КК України розділом „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх”, до яких включити норми, що встановлюють відповідальність за підміну дитини (ст.148 КК України) та експлуатацію дітей (ст.150 КК України).
9. Обґрунтовується, що у разі здійснення захоплення заручників шкода спричиняється життєво важливим інтересам суспільства, невизначеному колу осіб; обмеження свободи особи є засобом досягнення основної мети – цього злочину спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Тому основним безпосереднім об’єктом захоплення заручників слід вважати громадську безпеку, а вже додатковим – свободу та особисту недоторканність людини, у зв’язку із ст.147 КК України доцільно віднести до розділу ІХ „Злочини проти громадської безпеки”.
10. Критерієм класифікації посягань проти свободи особи є ступінь позбавлення свободи: повне або обмеження. До першої групи належать рабство та работоргівля, за які запропоновано встановити відповідальність. До другої – незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст.146 КК України), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст.149 КК України), незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст.151 КК України).
11. Обґрунтовано, що предметом злочинів проти свободи особи є людини, що підтверджується результатами проведеного соціологічного дослідження. Предметом таких посягань на свободу особи як рабство та работоргівля слід вважати людину з моменту повного позбавлення її свободи.
12. Доведено, що об’єктивна сторона злочинів проти свободи особи виявляється у діях, спрямованих на повне позбавлення або обмеження свободи особи і порушення її недоторканності. Ці злочини вважаються закінченими з моменту повного позбавлення або обмеження свободи потерпілого та порушення права на особисту недоторканність.
13. Аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн, погляди вчених дозволяють удосконалити:
- визначення поняття незаконного позбавлення волі людини як протизаконного обмеження вільного вибору людиною місця проживання, тимчасового перебування або свободи пересування шляхом поміщення потерпілого до місця, де він не бажає знаходитись, із застосуванням до нього протиправних дій;
- визначення поняття викрадення людини як відкритого або таємного заволодіння людиною, яку всупереч її волі переміщують з місця постійного чи тимчасового перебування до іншого місця, де вона тримається іншими особами протягом певного часу з метою отримання вигід майнового або немайнового характеру.
- визначення поняття „незаконне утримання в психіатричному закладі” як обмеження свободи особи, яка після проведеного лікування є психічно здоровою, але її змушують проти волі залишатися в психіатричному закладі;
- визначення поняття „торгівля людьми” як дії, спрямовані на обмеження свободи людини шляхом її продажу, вчинення іншої незаконної угоди щодо неї, пов’язаної з незаконним заволодінням чи передачею з метою експлуатації на території України чи за її межами;
- визначення поняття здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина як вчинення інших дій, крім торгівлі людьми, пов’язаних з обмеженням свободи людини шляхом передання її іншій особі (особам) та отримання за неї матеріальної винагороди або послуг матеріального характеру;
- визначення поняття вербування людини як дії, пов’язаних з найманням людини на роботу для отримання нею вигід майнового або немайнового характеру з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи;
- визначення поняття переміщення людини як ввезення на територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України обмежено свободної людини, якою заволоділи з використанням обману, шантажу чи уразливого стану;
- визначення поняття переховування людини як дії, спрямовані на унеможливлення зацікавленим у долі обмежено свободної людини, якою заволоділи з використанням обману, шантажу чи уразливого стану, виявити місце її знаходження;
- визначено поняття передача людини як віддання, вручення обмежено свободної людини, якою заволоділи з використанням обману, шантажу чи уразливого стану, іншій особі (одержувачу) для подальшого нею користування, розпорядження та володіння;
- визначено поняття одержання людини як прийняття чи отримання обмежено свободної людини, якою заволоділи з використанням обману, шантажу чи уразливого стану, винним, якому її було передано для подальшого користування, розпорядження та володіння.
14. Уточнено визначення поняття незаконного поміщення в психіатричний заклад як особливого виду обмеження свободи, котрий полягає не тільки в необґрунтованій госпіталізації психічно здорової особи без її згоди в психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення, діяльність якого пов’язана з наданням психіатричної допомоги, а також і в незаконному утриманні в психіатричному закладі.
15. Аналіз об’єктивної сторони незаконного поміщення в психіатричний заклад дозволяє зробити висновок про доцільність уточнення редакції частини 1 статті 151 КК України: „Поміщення в психіатричний заклад психічно здорової особи або незаконне утримання її в цьому закладі”.
15. Вперше:
- визначено поняття „рабство” як дії, спрямовані на повне або часткове здійснення щодо повністю позбавленої свободи людини атрибутів, властивих праву власності;
- визначено поняття „работоргівля” як діяння, що повністю позбавляє людину свободи та полягає в утриманні людини з метою обернення її у невільника, або використання як невільника, її продаж чи обмін, розпоряджання нею, а також будь-які дії, пов’язані з работоргівлею чи перевезенням невільників, а рівно рабство на сексуальній підставі чи посягання на статеву свободу на підставі рабства.
16. Суб’єкт злочинів проти свободи особи – загальний. Виключення становить ст.151 КК України, де суб’єкт спеціальний. Обґрунтовано, що при незаконному утриманні у психіатричному закладі суб’єктом злочину може бути лікар-психіатр, який лікує потерпілого, що випливає із буквального тлумачення Закону України „Про психіатричну допомогу”. Суб’єкт злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, має додаткові ознаки: вчинення цього злочину повторно, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.
17. Обґрунтовано, що посягання на свободу особи вчиняються з прямим умислом. Для більшості складів злочинів проти свободи особи обов’язковим елементом суб’єктивної сторони є мотив (ч.2 ст.146 КК України) і мета (ч.1 ст.149 КК України).
18. Суб’єктивна сторона викрадення людини полягає в усвідомленні особою суспільної небезпечності свого діяння в тому, що вона обмежує свободу особи та вчиняє дії з заволодіння нею всупереч її волі, переміщує її з місця постійного чи тимчасового перебування до іншого місця, де вона утримується іншими особами та бажанні суб’єкта вчинити певні дії щодо обмеження свободи потерпілого.
19. Суб’єктивна сторона незаконного позбавлення волі людини полягає в усвідомленні особою суспільної небезпечності свого діяння в тому, що вона обмежує вільний вибір людиною місця проживання, тимчасового перебування або свободи пересування та поміщує його до того місця, де він не бажає знаходитись, застосовуючи до нього протиправні дії та бажанні суб’єкта вчинити певну дію щодо обмеження свободи особи.
20. Суб’єктивна сторона торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини полягає в усвідомленні суб’єктом того, що він обмежує свободу особи та вчиняє її торгівлю, іншу незаконну угоду, об’єктом якої є людина, вербування, переміщення, переховування, передачу чи одержання.
21. Суб’єктивна сторона вербування, переміщення, переховування, передачу чи одержання людини характеризується, як підкреслюється різними авторами, наявністю мети вчинення цього злочину – експлуатації людини, яке визначено законодавцем у примітці 1 до ст.149 КК України. Обґрунтовано, що мета у торгівлі людьми або іншій незаконній угоді щодо людини не несе в собі суттєвої характеристики злочину, не вимагає її досягнення, а вказує на можливі варіанти подальшої експлуатації людини, що дозволяє запропонувати викласти частину 1 статті 149 в такій редакції:
Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини
Торгівля людьми, тобто дії, спрямовані на обмеження свободи особи шляхом її продажу або іншої оплатної передачі, і здійснення щодо неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної з отриманням вигоди майнового або немайнового характеру,  караються …
22. Суб’єктивна сторона рабства полягає в усвідомленні особою суспільної небезпечності свого діяння (повне або часткове здійснення щодо повністю позбавленої свободи людини, властивих праву власності) та бажанні вчинити певну дію щодо повного або часткового позбавлення її свободи.
23. Суб’єктивна сторона работоргівлі полягає в усвідомленні особою суспільної небезпечності свого діяння, в тому, що вона повністю позбавляє людину свободи та чинить дії щодо утримання людини з метою обернення її у невільника, або використанні як невільника, її продаж чи обмін, розпоряджання нею, а також будь-які дії, пов’язані з работоргівлею чи перевезенням невільників, а рівно рабство на сексуальній підставі чи посяганні на статеву свободу на підставі рабства та бажанні вчинити певну дію щодо повного позбавлення свободи особи.
24. Способом небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, у разі незаконного позбавлення волі або викрадення людини необхідно вважати такий спосіб обмеження свободи особи, який створює реальну небезпеку настання її смерті або загрозу заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я на момент заподіяння. Якщо було реальне заподіяння наслідків у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження, легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, воно має додатково кваліфікуватися за ст.122 або ч.2 ст.125 КК України.
25. Під заподіянням фізичних страждань у разі незаконного позбавлення волі або викрадення людини автор вважає насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого на момент заподіяння, та відносить до таких заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також інші дії (завдання сильного фізичного болю; створення нестерпних для обмежено свободної людини умов перебування шляхом збільшення чи зниження температури в приміщенні, де вона перебуває; ненадання їй їжі, води).
26. Здобувач, проаналізувавши таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення незаконного позбавлення волі або викрадення людини із застосуванням зброї, вважає, що для кваліфікації за цією ознакою обов’язковою умовою є усвідомлення потерпілим реальної можливості заподіяння йому шкоди. Під час вчинення незаконного позбавлення волі або викрадення людини із застосуванням зброї необхідно, щоб зброя використовувалась для заподіяння чи погрози заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, демонструвалась із метою залякування, тобто погроза застосування мала реальний характер. Автор, проаналізувавши відповідні положення постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами”, дійшов висновку, що сам факт використання будь-якої зброї (вогнепальної, у тому числі гладкоствольної мисливської, холодної, газової, пневматичної, метальної) є підставою для кваліфікації дій винного за ч.2 ст.146 КК України.
27. Тривалий час незаконного позбавлення волі людини є кваліфікуючою ознакою, носить оціночний характер і не містить якихось формальних кількісних параметрів. Аналіз кримінальних справ дає дисертанту підстави вважати, що в 70% обмеження свободи особи шляхом утримання її у приміщенні триває більше трьох діб. Це дозволяє зробити висновок, що до нетривалого часу незаконного позбавлення волі людини доцільно відносити незаконне обмеження свободи особи до трьох діб, а до тривалого часу – більше трьох діб незаконного обмеження свободи. Автор обґрунтовує, що у разі викрадення людини така кваліфікуюча ознака, як тривалий час, повинна бути виключена, через те що винний обмежує свободу особи для отримання вигід майнового або немайнового характеру і час утримання не впливає на кваліфікацію. У випадку якщо викрадення людини здійснюється протягом тривалого часу, дії винного слід кваліфікувати за ч.2 ст.146 КК України як незаконне позбавлення волі, здійснюване протягом тривалого часу.
28. Під насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, у разі торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини автор розуміє заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження обмежено свободної особи чи її близьких, а також інші насильницькі дії щодо них, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь).
29. Тяжкі наслідки в злочинах проти свободи особи має фактично однаковий зміст: смерть або самогубство потерпілого чи близьких йому осіб, заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, зникнення без весті, заподіяння майнової шкоди у великих та особливо великих розмірах, а також інші наслідки, які суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати тяжкими. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. При цьому умисне заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження при обтяжуючих обставинах складом злочину, передбаченого ч.3 ст.146, ч.3 ст.149 КК України, не охоплюється і потребує додаткової кваліфікації за ч.1 ст.115 чи за відповідним пунктом (пунктами) ст.115 або за ч.2 ст.121 КК України.
30. Дисертант аналізуючи законодавство про кримінальну відповідальність зарубіжних країн та міжнародно-правові акти щодо боротьби з рабством та работоргівлею визначає кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цих посягань на свободу особи. Автор обґрунтовує необхідність до кваліфікуючих ознак рабства та работоргівлі віднести вчинення цих діянь щодо неповнолітнього, щодо кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою; а до особливо кваліфікуючих ознак – вчинення цих діянь організованою групою, що спричинило тяжкі наслідки.
31. Здобувач доводить, що основним критерієм розмежування незаконного позбавлення волі людини та викрадення людини є особливості об’єктивної сторони злочинів: при незаконному позбавленні волі людини – утримання шляхом насильницької ізоляції особи всупереч її волі в тому місці, де вона знаходиться, чи там, куди вона прибула добровільно, а при викраденні людини – сукупність дій, пов’язаних не тільки з позбавленням потерпілого свободи, незаконним переміщенням з того місця, де він знаходився, до іншого, подальшим утриманням викраденої особи. Незаконне позбавлення волі людини здійснюється тільки для утримання особи в певному місці, де вона знаходиться, то при викраденні людини обов’язковим є вилучення потерпілого з місця захоплення та переміщення до іншого місця утримання.
32. Дисертант відмежовує викрадення людини від захоплення заручника: при викраденні людини місцезнаходження та факт пред’явлення до її близьких певних вимог утримуються в таємниці від органів державної влади та вирішальне значення має вибір жертви, певні відомості про неї. При захопленні заручників особистість захопленої та утримуваної людини як заручника злочинців, як правило, не цікавить, а факт захоплення здійснюється демонстративно і широко афішується, в тому числі і у засобах масової інформації. Злочинці часто розголошують відомості про себе, умови звільнення заручників висуваються відкрито, в ультимативній формі.
33. На підставі аналізу принципових положень міжнародно-правових актів про заборону рабства, работоргівлі та торгівлі людьми, автор проводить їх розмежування та приходить до висновку, що торгівля людьми є подібною деякою мірою до работоргівлі. Як у рабстві, так і у работоргівлі людина повністю позбавлена свободи, а при торгівлі людьми її свободу обмежують. Работоргівля відрізняється від рабства кінцевим результатом: при работоргівлі людину продають, а при рабстві людиною володіють, користуються та розпоряджаються.
34. Посягання на свободу особи відмежовуються від таких суміжних злочинів, завідомо незаконне затримання, привід або арешт (ст.371 КК України), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст.372 КК України), втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст.304 КК України) за об’єктом, об’єктивною стороною та суб’єктом злочину.
35. Аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак посягань на свободу особи а також кваліфікуючих ознак дозволяють запропонувати редакцію частин 1 та 2 статті 146 „Викрадення людини”, частини 1 статті 1461 „Незаконне позбавлення волі людини”, без внесення змін до інших частин та повну редакцію статті „Рабство або работоргівля”:
Стаття 146. Викрадення людини
Викрадення людини, тобто відкрите або таємне заволодіння особою, яку всупереч її волі переміщують із місця постійного чи тимчасового перебування до іншого місця, де вона утримується іншими особами протягом певного часу з метою отримання вигід майнового або немайнового характеру  карається …
Те саме діяння, вчинене щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї  карається …
Стаття 1461. Незаконне позбавлення волі людини
Незаконне позбавлення волі людини, не пов’язане з її викраденням,  карається …

Стаття ... Рабство або работоргівля
Рабство, тобто повне або часткове здійснення щодо повністю позбавленої свободи людини атрибутів, властивих праву власності, 
караються …
Работоргівля, тобто утримання особи з метою обернення у невільника, або використання як невільника, її продаж чи обмін, розпоряджання нею, а також будь-які дії, пов’язані з работоргівлею чи перевезенням невільників, а рівно рабство на сексуальній підставі чи посягання на статеву свободу на підставі рабства,  караються…
Ті самі дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб,  караються ...
Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки,  караються ...
Таким чином, дисертаційне дослідження було спрямоване на аналіз існуючих наукових положень, норм чинного законодавства щодо кримінально-правової характеристики злочинів проти свободи особи. Пропозиції, викладені в дослідженні, можуть бути використані для вдосконалення чинного законодавства України про кримінальну відповідальність, а основні положення дисертації можуть бути використані під час навчального процесу з юридичних дисциплін, зокрема таких, як кримінальне право, кримінологія.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Ленинград: Изд-во Ленинградского университета, 1986. – 176 с.
2. Филимонов В.Д. Криминологические основы уголовного права. – Томск: Изд-во Томского университета, 1981. – 212 с.
3. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. – К.: ЮРІНКОМ, 1995. – 208 с.
4. Курс советского уголовного права. Часть общая / А.А. Пионтковский / Ред. кол.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. – М.: Наука, 1970. – Том ІІ. Преступление. – 516 с.
5. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова дука та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
6. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1975. – 182 с.
7. Денисов С.Ф., Сердюк П.П. Соціальна обумовленість кримінально-правової заборони торгівлі людьми // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – №3. – С.191-203.
8. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25-26. – Ст. 131.
9. Закон України від 12 січня 2006 р. «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією» // Урядовий кур’єр. – 2006. – 11 лютого. – №29. – С.14.
10. Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона (Глава III Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментарием). – Симферополь: Таврида, 1996. – 235 с.
11. Вступне слово // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародно-практичного семінару. м. Харків, 19-20 вересня 2000 р. / За ред. В.В. Сташис. – Харків: „Книжкове видавництво” Лестивця Марії”, 2002. – С.3-5.
12. Акутаев Р.М., Гаджиэменов Б.А. Некоторые аспекты криминологической характеристики похищения граждан // Государство и право. – 2001. – №2. – С.58-63.
13. Володіна О.О. Щодо питання про безпосередній об’єкт викрадення людини // Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності: Тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. конф. молодих учених. м. Харків, 20-21 грудня 2001 р. / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 2002. – С.126-129.
14. Платонов А.Н. Расследование преступлений, связанных с похищением человека // Прокурорская и следственная практика. – 2001. – №3-4. – С.148-151.
15. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога (Книга перша) / Збірник документів (українською та російською мовами). – К.: ЮРІНКОМ, 1996. – 1176 с.
16. Акімов М. Кримінальна відповідальність за захоплення заручників // Право України. – 2002. – №3. – С.150-154.
17. Зубкова В.И., Тяжкова И.М. Ответственность за похищение человека по уголовному законодательству России // Вестник Московского университета. – Серия 11. Право. – 1996. – №2. – С.54-60.
18. Лоскутов А.Г. Уголовная ответственность за захват заложников в местах лишения свободы: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08; Защищена 22.12.1991; Утв. 05.06.1992. – М., 1991. – 220 с.; Библиог.: с.200-220.
19. Комиссаров В. Захват заложников: происхождение нормы, вопросы совершенствования // Законность. – 1995. – №3. – С.42-46.
20. Емельянов В.П. Терроризм – как явление и как состав преступления / НИИ изучения проблем преступности Академии правовых наук Украины. – Харьков: Право, 1999. – 269 с.
21. Бойко Н.В. Ответственность за незаконное лишение свободы по советскому уголовному праву: Автореф. дис. юрид. наук: 12.00.08 / Харьков. юрид. ин-т им. Ф.Э. Дзержинского. – Х., 1989. – 24 с.
22. Бажанов М.И. Уголовная ответственность за преступления против личности. – К.: Вища школа, 1977. – 43 с.
23. Ветров Н.И. Охрана семьи уголовно-правовыми средствами: Пособие для слушателей народных университетов. – М.: Знание, 1990. – 80 с.
24. Савельева В. Похищение или подмен ребенка // Советская юстиция. – 1988. – №7. – С.28-29.
25. Михлин С. Об ответственности за похищение детей // ХХVII съезд КПСС и укрепление законности и правопорядка. – М., 1987. – С.133-137.
26. Пудовочкин Ю. Уголовная ответственность за подмену ребенка // Уголовное право. – 2001. – №3. – С.43-44.
27. Гуторова Н.О. Проблеми кримінальної відповідальності за торгівлю жінками, вчинену організованими групами // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – Спеціальний випуск. – С.26-28.
28. Денисов С.Ф., Сердюк П.П. Вдосконалення законодавства щодо відповідальності за торгівлю жінками // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – №2. – С.48-58.
29. Зелинский А.Ф. Криминология: Учебн. пособ. – Х.: Рубикон, 2000. – 240 с.
30. Хавронюк М.І. Торгівля людьми (коментар до ст. 1241 КК) // Збірка матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. – Кн.2. / Підготовлена відділом Радника з юрид. питань Посольства США в Україні. – Україна. Київ, червень 2000. – К., 2000. – С.277-291.
31. Лизогуб Я.Г. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини: порівняльно-правове дослідження / Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2003. – 20 с.
32. Лизогуб Я.Г., Яценко С.С. Протидія торгівлі людьми: аналіз вітчизняного законодавства: Навч. посіб. – К.: Атака, 2005. – 240 с.
33. Орлеан А.М. Кримінально-правова характеристика торгівлі людьми. Монографія. – Харків: СІМ, 2005. – 180 с.
34. Ткаченко В. Торговля несовершеннолетними: социальные аспекты и юридические нормы // Российская юстиция. – 1995. – №8. – С.47-48.
35. Розпорядження Кабінету Міністрів України №188-р від 5 квітня 2006 р. «Про схвалення Концепції Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006-2010 роки» // Офіційний вісник України. – 2006. – №14. – Ст.1020.
36. Панов В.П. Международное уголовное право: Учебн. пособ. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 309 с.
37. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника. М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
38. Лисенко І. Кримінально-правовий захист дітей від експлуатації // Право України. – 2002. – №4. – С.65-69.
39. Голина В.В. Преступления против свободы воли личности: криминологическая характеристика и проблемы предупреждения // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародно-практичного семінару. м. Харків, 19-20 вересня 2000 р. / За ред. В.В. Сташис. – Харків: „Книжкове видавництво” Лестивця Марії”, 2002. – С.155-161.
40. European Union situation repot on east European organized crime. Based on information from 1996 to 2000. Europol. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2001. – 45 p.
41. Арлакчи Пино. Создание международных альянсов для борьбы с организованной преступностью // Организованная преступность, миграция, политика / Под ред. А.И. Долговой. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2002. – С.150-155.
42. Гарольд Хонжу Кох Глобальна проблема торгівлі людьми: розірвати хибне коло «торгівлі жінками й дітьми в міжнародній секс-індустрії»: Збірка матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. – Кн.1. / Підготовлена відділом Радника з юрид. питань Посольства США в Україні. – Україна. Київ, червень 2000. – К., 2000. – С.63-70.
43. Підгородинський В.М. Відповідальність за торгівлю людьми за кримінальним законодавством України / Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Одеська національна юридична академія МОН України. – Одеса, 2005. – 19 с.
44. Раленська І. Бізнес, злочинність і розпуста тісно переплелись // Закон і бізнес. – 2001. – 15-28 вересня. – №37-38. – С.44.
45. Кокіна В. Попередити біле рабство // Урядовий кур’єр. – 1998. – 2 липня.
46. Состояние правопорядка в Украине. Основные результаты деятельности органов внутренних дел и внутренних войск в 2002 году. Аналитические материалы / МВД. Главный штаб. – К., 2003. – 28 с.
47. Костриця В. Дитяча праця є наслідком усіх економічних та соціальних негараздів // Робітнича газета. – 2000. – 13 січня.
48. Права людини в школах України // Правовий електронний журнал «UA PRAVO». – 2001. – 1 червня.
49. Краткий словарь терминов по уголовному праву: Учеб. пособ. / Под ред. Б.В. Яцеленко, В.Б. Боровикова. – М.: МЮИ МВД России, Изд-во «Щит М», 1999. – 120 с.
50. Уголовное право: Словарь-справочник / Т.А. Лесниевски-Костарева (авт. сост.). – М.: Изд-кая группа НОРМА-ИНФРА•М, 2000. – 423 с.
51. Пионтковский А.А. Преступления против личности. – М.: Юрид. изд-во 17 ф-ка нац. книги, 1938. – 136 с.
52. Володіна О.О. Кримінальна відповідальність за викрадення людини (аналіз складу злочину): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2003. – 20 с.
53. Денисова С., Сердюк П. Насильство у суспільстві: торгівля жінками та дітьми (проблеми боротьби) // Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству в суспільстві: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. м. Львів, 17-18 квітня 2000 р. / Гол. ред. В.Л. Регульський. – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2000. – С.107-110.
54. Преображенський А.Г. Этимологический словарь русского языка: В 2 т. – М.: Гос-ое изд-во иностран. и национальных словарей, 1959. – Том 2.– 1284 с.
55. Новий тлумачний словник української мови: У 4 Т.: 42000 слів: Для студ. вищих та серед. навч. закл. / Укл. В. Яременко, О. Сліпушко. – Т.4. – К.: Аконіт, 2001. – 941 с.
56. Тлумачний словник української мови: Понад 12500 статей (близько 40000 слів) / За ред. В.С. Калашника. – 2-ге вид., випр. і доп. – Х.: Прапор, 2004. – 992 с.
57. Рассел Б. История западной философии: В 2 Т. / Пер. с англ. – М.: Миф, 1993. – Ч.2. – 445 с.
58. Франклин В. Избранные произведения. – М.: Государственное изд-во политической литературы, 1956. – 256 с.
59. Фром Э., Хирау Р. Предисловие к антологии. Природа человека // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М., Прогресс, 1990. – С.19-28.
60. Мир философии: Кн. для чтения: В 2 ч. / Сост.П.С. Гуревич, В.И. Столяров.– М.: Политиздат, 1991. – Ч.2. – 623 с.
61. Кудрявцев В. Правовые грани свободы // Советское государство и право. – 1989. – №11. – С. 3-11.
62. Локк Д. Сочинения: В 3 Т. / Пер. с англ. А.Н.Савина; Ред. и примеч. И.С. Нарского и А.А. Субботина. – М.: Мысль, 1988. – Т.3. – 668 с.
63. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник для студ. вузів і фак-тів. – К.: Вентурі, 1997. – 332 с.
64. Чхиквадзе В.М. Государство, демократия, законность: Ленинские идеи и современность. – М.: Юрид. лит., 1967. – 504 с.
65. Права человека в истории человечества и в современном мире. – М.: ИГПАН, 1989. – 146 с.
66. Права человека и современный мир / Н.К. Михайловский, А.М. Овсюк, Ю.И. Ныпорко, А.Д. Бутейко. – К.: Наук. думка, 1980. – 343 с.
67. Патюлин В. Социалистическая концепция прав человека // Права человека при социализме. – Берлин, Будапешт, Варшава, Гавана, Москва, Прага, София, Улан-Батор, 1980. – С.5-24.
68. Хавронюк М. Кожна людина має прав на свободу та особисту недоторканність // Юридичний вісник України. – 1998. – №27. – С.28-32.
69. Німченко В. Правовий статус особи за Конституцією України // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – №3. – С.35-45.
70. Фріцький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 536 с.
71. Історія Української Конституції /Упоряд.: А.Г. Слісаренко, М.В. Томенко; Українська Правнича Фундація. – К.: Право, 1997. – 443 с.
72. Психологический словарь / Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова. – 2-е изд.; перераб. и доп. – М.: Педагогика-Пресс, 1996. – 440 с.
73. Психологический словарь / Под ред. В.В. Давыдова, А.В. Запорожца, Б.Ф. Ломова и др.; Науч.-исслед. ин-т общей и педагогической психологии Акад. пед. наук СССР. – М.: Педагогика, 1983. – 448 с.
74. Пионтковский А.А. Преступления против личности. – М., 1925. – 100 с.
75. Нуркаева Т. Преступления против свободы и личной неприкосновенности и их место в системе Особенной части УК РФ // Уголовное право. – 2003. – №2. – С.55-56.
76. Іващенко В. Історико-правовий аналіз норм міжнародного права про боротьбу з рабством // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №3. – С.78-80.
77. Международное право: Учебник / Отв. ред. Колосов Ю.М., Кузнецов В.И. – М.: Междунар. отношения, 1994. – 608 с.
78. Панов В.П. Сотрудничество государств в борьбе с международными уголовными преступлениями. – М.: Юрист, 1993. – 160 с.
79. Карпачева Н.И. Состояние и соблюдение защиты прав и свобод человека в Украине: Первый ежегодный доклад Уполномоченного Вер