ПОТЕРПІЛИЙ ВІД ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ 4
Розділ 1
Потерпілий від злочину в кримінальному праві:
поняття та види 19
1.1. Поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві 19
1.1.1. Визначення поняття потерпілого від злочину
в кримінальному праві 19
1.1.2. Співвідношення поняття «потерпілий від злочину»
із поняттями «потерпілий як суб’єкт кримінального
процесу» та «жертва злочину» 42
1.2. Види потерпілих від злочинів 51
1.2.1. Вступні положення 51
1.2.2. Поділ потерпілих від злочинів на види
за соціальною ознакою 55
1.2.3. Поділ потерпілих від злочинів на види
за ознаками заподіяної їм шкоди та
вчиненого щодо них злочину 67
Висновки 70
Розділ 2
Потерпілий від злочину в системі
ознак складу злочину 72
2.1. Потерпілий як ознака складу злочину 72
2.2. Потерпілий у системі ознак об’єкта злочину 92
Висновки 111
Розділ 3
Обставини, пов’язані з потерпілим, та їх взаємодія з
ознаками об’єктивної сторони
складу злочину 113
3.1. Загальна характеристика обставин, пов’язаних з потерпілим 113
3.2. Обставини, пов’язані з потерпілим, що взаємодіють
із суспільно небезпечним діянням 118
3.2.1. Поведінка потерпілого, яка взаємодіє із
суспільно небезпечним діянням 118
3.2.2. Стан потерпілого, що взаємодіє із
суспільно небезпечним діянням 146
3.3. Обставини, пов’язані з потерпілим, що впливають
на розвиток причинного зв’язку та обумовлюють
настання суспільно небезпечних наслідків 152
Висновки 165
Розділ 4
Психічне ставлення суб’єкта злочину до потерпілого
та обставин, пов’язаних з ним 168
4.1. Вступні положення 168
4.2. Психічне ставлення суб’єкта злочину до потерпілого 172
4.3. Психічне ставлення суб’єкта злочину до обставин,
пов’язаних з потерпілим, що взаємодіють з
суспільно небезпечним діянням 177
4.4. Психічне ставлення суб’єкта злочину до обставин,
пов’язаних з потерпілим, що впливають на розвиток
причинного зв’язку та обумовлюють настання
суспільно небезпечних наслідків 179
Висновки 182
Загальні висновки 184
Список використаних джерел 187
Додаток 215

ВСТУП
Проблема потерпілого від злочину в кримінальному праві має глибокі історичні корені, які уходять в часи становлення цієї галузі знання. На деякі аспекти проблеми звертав увагу ще Ч. Бекаріа у праці «Про злочини та покарання» [10] ). Усвідомлюючи значущість потерпілого для з’ясування суті злочинів, саме його ознаку Ч. Бекаріа поклав в основу класифікації злочинів, в якій на перше місце поставив злочини, що заподіюють шкоду суспільству або тому, хто його уособлює, а на друге – злочини проти людини [10] ). Згодом ця класифікація знайшла відображення у французькому кримінальному законодавстві ).
Величезний внесок у дослідження проблеми потерпілого зробили представники класичної школи кримінального права. Виходячи з філософської доктрини про повну незалежність акту волі від будь-яких факторів, вони розглядали злочинність не як соціальне, а як суто юридичне явище, не пов’язане з існуючими в суспільстві відносинами. Саме з формальних позицій до визначень кримінально караного діяння представники класичної школи кримінального права підійшли до досліджень питань потерпілого від злочину. Так, А. Фейєрбах розглядав потерпілого як обов’язкову ознаку будь якого злочину: «Кожне діяння, яке визначається як злочин, містить у собі: по-перше, зовнішню ознаку; по-друге – відсутність правомірної підстави, яка б могла спонукати людину до такого діяння; по-третє  особу як предмет (object) порушеного права, бо злочин може бути вчинений тільки проти особи, яка перебуває під захистом Уряду, котрий вважає кримінальний закон порушеним. [240] )». В. Спасович в одному з перших російських підручників з кримінального права, розглядав потерпілого як предмет (об’єкт) злочину [200] ). Особливу увагу питанням потерпілого приділив О. Лохвицький. У главі Х «Обстановка злочину» підручника з кримінального права, характеризуючи потерпілого, він зазначав, що стосовно особи як об’єкта злочину нашому законодавству відомо багато сторін: вік, стать, стан розуму, фізичні вади, політичне становище, шлюбні та родинні стосунки. Виходячи з цього, О. Лохвицький проводив класифікацію тих потерпілих, які є ознаками складів злочинів [113] ). Поняття потерпілого від злочину розробляв М. Таганцев [206, 207] ). Він також торкався питань згоди потерпілого на заподіяння шкоди [206] ) та його примирення з винним [207] ).
Антропологічна школа практично повністю відкинула формально-правові інститути кримінального права, зокрема, вчення про юридичний характер злочину, і всю увагу сконцентрувала на злочинцеві, його особистості. Антропологи так різко розвернулися від злочинного діяння до його діяча, що практично повністю з поля зору іншого суб’єкта, який виникає у разі вчинення злочину, а саме потерпілого. Виняток з правила становлять лише деякі аспекти творчості Е. Феррі, який у праці «Кримінальна соціологія» питання потерпілого розглядав як частину проблеми покарання злочинця та відшкодування збитків, заподіяних злочином [241] ).
Значну увагу потерпілому від злочину приділили представники соціологічної школи кримінального права. Вони досліджували злочин як суто соціальне явище, як взаємодію між певними учасниками соціуму. Так, Ф. Ліст, характеризуючи цілі покарання, підкреслював, що здійснення покарання впливає не лише на все суспільство та самого злочинця, але й на потерпілого, надаючи йому задоволення від того, що спрямований проти нього протиправний напад не залишився без помсти [111] ). Ф. Ліст торкався питань кримінально-правового значення згоди потерпілого, заподіяння останнім шкоди собі, впливу особливостей організму потерпілого та його необачної поведінки на розвиток причинного зв’язку, скарги потерпілого, а також особливого виду покарання – штрафу на користь потерпілого [111] ). Як об’єкт злочину розглядав потерпілого Д. Дріль [55] ). Особливе місце кримінально-правовим питанням потерпілого відвів у науковій статті Г. Клейнфеллер (Kleinfeller G. Die Anreisung des Täters durch den Angegriffen // Archiv für Strafrecht und Strafprozess.  64 Band.  3-4 Heft.  Berlin, 1917.  S. 193-253). На прикладах умисного вбивства, тілесного ушкодження, статевого злочину, образи, шахрайства автор розглянув випадки впливу провокаційної поведінки потерпілого на виключення або пом’якшення відповідальності винного [251] ).
Новий рівень розробки проблема потерпілого отримала в межах неосоціологічного напрямку наук кримінального циклу. В 40-х роках ХХ ст. вийшла в світ стаття Г. фон Гентінга «Злочинець та його жертва», в якій автор зосередив увагу на поняттях: «злочинець-жертва», «потенційна жертва» та «специфічні відносини між злочинцем і жертвою», розглянув питання про природу прихильності деяких осіб ставати жертвами злочинів [276] ). Тоді ж на конференції в Будапешті з доповіддю «Нова галузь био-психо-социальной науки  виктимология» («Un horizon nouveau dans la science biopsychosociale: La victimologie») виступив Б. Мендельсон, який запропонував всю сукупність існуючих поглядів, ідей та уявлень про жертву злочину позначити єдиним терміном «віктимологія», який у перекладі з латинської означає: наука про жертву. Подальший внесок у розвиток віктимології, зробили такі зарубіжні кримінологи, як Ф. Верхам, М. Вольфганг, І. Драпкін, Е. Фаттах, Г. Шнайдер, Г. Елленберг, М. Янг та інші [251, 171] ). Засновником радянської школи віктимології по праву вважається Л. Франк, який у 1966 р. опублікував проблемну статтю «Про вивчення особи та поведінки потерпілого (чи потрібна радянська віктимологія?)» [250] ). Перу цього вченого належить велика кількість наукових робіт, серед яких такі відомі монографії, як «Віктимологія та віктимність. Про один новий напрямок у теорії та практики боротьби зі злочинністю» [249] ), «Потерпілі від злочинів і проблеми радянської віктимології» [251] ). За результатами багатолітніх досліджень Л. Франк підготував докторську дисертацію, однак передчасна смерть не дозволила захистити її.
Наука, народжена фактично у лоні кримінології, незабаром набула комплексного характеру. В СРСР проблемами віктимології почали цікавитися не лише кримінологи (В. Коновалов, В. Мінська, В. Полубинський, В. Рибальська, Д. Рівман та багато інших), але й фахівці у галузі кримінального процесу (С. Альперт, В. Бож’єв, І. Гальперін, К. Гуценко, В. Дорохов, В. Дубрівний, М. Дьяченко, Л. Ільїна, О. Касимов, І. Катькало, Л. Кокорев, Г. Матевосян, І. Потеружа, О. Ратінов, Р. Рахунов, В. Савицький, Н. Сільчева, М. Строгович та ін.), криміналістики (Г. Муд’югін, Д. Турчин, Є. Центров, В. Шиканов та ін.) та інших сфер знань. У кримінальному процесі віктимологічні знання використовуються для встановлення даних, важливих для забезпечення дотримання передбаченого у процесуальному законі порядку розслідування, прийняття законних обґрунтованих рішень на досудових стадіях процесу та під час судового розгляду, а також захисту прав і законних інтересів учасників кримінального процесу [2, 56, 177] ); у криміналістиці – для побудови слідчих версій, визначення тактики слідчих дій [91; 255] ); у кримінально-виконавчому праві – для вирішення питання зміни правового положення засудженого та його дострокового звільнення; у судовій психології – для встановлення мотивів злочинної поведінки, виявлення соціально-психологічних особливостей взаємодії злочинця та жертви; у судовій психіатрії – для виявлення патологічних особливостей потерпілих та злочинців, які проявилися в процесі їх взаємодії [119] ); в міжнародному праві – для розробки міжнародних стандартів захисту жертв злочинів на національних рівнях [196] ), а також при розгляді справ у міжнародних кримінальних судах [278] ).
Віктимологічні питання привернули увагу й спеціалістів у галузі кримінального права. У 60-х роках попереднього сторіччя поняття потерпілого від злочину та його співвідношення з поняттям об’єкта злочину досліджував Б. Никифоров [136] ). І. Карпєць акцентував увагу на необхідності враховувати дозлочинну поведінку потерпілого при індивідуалізації покарання [70] ). Вплив особливостей організму потерпілого на розвиток причинного зв’язку з’ясовувала Т. Церетелі [256] ), а поведінки потерпілого – В. Кудрявцев [100] ). На сторінках журналу «Советская юстиция» П. Дагель та Н. Кузнецова розглядали питання кримінально-правового значення так званої «вини потерпілого» [46, 104] ).
У 70-х роках з’являється ряд основоположних кримінально-правових праць з віктимології. До них, перш за все, належить наукова стаття П. Дагеля «Потерпевший от преступления в уголовном праве», в якій розглядається кримінально-правове поняття потерпілого від злочину, проводиться його відмежування від процесуального поняття потерпілого, класифікуються ознаки, що характеризують потерпілого в складі злочину, встановлюється їх місце серед інших ознак складу та визначається характер їх відображення в суб’єктивній стороні злочину, тощо [48] ). Поняття потерпілого від злочину, його відмежування від предмета злочину, зв’язок потерпілого з об’єктом та складом злочину докладно розглянув у докторській дисертації Є. Фролов [252] ). Тоді ж В. Мінська захистила кандидатську дисертацію за темою «Поведінка потерпілого в генезисі злочинів проти особи» [124] ), результати якої знайшли подальший розвиток у праці «Віктимологічні фактори та механізм злочинної поведінки», підготовленої у співавторстві з Г. Чечелем [125] ). На монографічному рівні питання згоди потерпілого досліджував А. Красиков [87] ).
У 80-90-х роках ХХ ст. окремих віктимологічних питань кримінального права торкаються Ю. Афіногенов, М. Бажанов, Ю. Баулін, О. Бойко, Г. Борзенков, В. Борисов, С. Бородін, Л. Гаухман, В. Глістін, М. Коржанський, О. Коробєєв, О. Лакєєв, Р. Міхєєв, Г. Новосьолов, В. Номоконов, П. Орлов, Ф. Побегайло, О. Попов, Ю. Пудовочкін, І. Ребане, А. Репецька, Л. Романова, О. Сахаров, О. Топільська, В. Тацій, Є. Фесенко, С. Філановський, Г. Чечель, М. Шаргородський, П. Яні, Н. Ярмиш та інші вчені.
Наприкінці ХХ  на початку ХХІ сторіч у Російській Федерації аспекти проблеми потерпілого від злочину в кримінальному праві висвітлюються у докторській дисертації Б. Сидорова [195] ) та у кандидатських дисертаціях: В. Батюкової [7] ), О. Сумачьова [205] ), І. Фаргієва [239] ), Д. Булгакова [30] ), І. Туктарової [217] ), Г. Краснюк [88] ), Е. Сидоренко [194] ). В Україні на кримінально-правових питаннях потерпілого акцентує увагу в докторській дисертації «Учение о жертве преступления: социально-правовые основы» В. Туляков (Одеса, 2001 р.) [218] ).
Не згасає інтерес до віктимологічних питань й на Заході. Над їх розв’язанням плідно працюють Я. Ван Дейк, Л. Манзанера, І. Мелап, Х. Міязава, Е. Ньюман, З. Сепарович та багато інших вчених. У центрі уваги залишається поняття жертви злочину, кримінально-правового значення так званої вини жертви, її згоди на заподіяння шкоди, примирення з винним, механізму відшкодування збитків та ін. На міжнародній конференції з віктимології, що відбулася нещодавно, підкреслювалось: «Проблема жертви злочину посіла помітне місце в науках кримінального циклу. Ми говоримо про жертву в кримінології та в кримінальній судовій політиці; ми говоримо про неї в кримінальному процесі та в матеріальному праві; ми говоримо про жертву на цьому та на іншому боці Атлантики» [282] ).
Актуальність теми дослідження. Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. Кримінального кодексу України [94] ) (далі – КК), потребує не тільки розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо правильного його застосування, а й проведення фундаментальних досліджень проблем кримінального права з метою вивчення сутності та ефективності кримінального законодавства ), опрацювання пропозицій з подальшого його вдосконалення. Досягнення зазначених цілей ставить перед наукою кримінального права як одне з найважливіших завдань усебічне дослідження проблем учення про злочин та покарання, зокрема, потерпілого від злочину.
У КК неодноразово вказується на потерпілого. Термін «потерпілий» вжито у п’ятдесяти одній статті, у ста сорока семи статтях вказано на види потерпілих: громадянин України (ст. 8 КК), малолітній (ст. 67 КК), професійна спілка, політична партія, громадська організація (ст. 170 КК), той, хто займається господарською діяльністю (ст. 206 КК), національна, расова або релігійна група (ст. 442 КК), Україна або союзні з нею держави (ст. 431 КК) та ін. У кримінальному законі також йдеться про обставини, пов’язані з потерпілим, зокрема, про такі види поведінки потерпілого, як неправомірні чи аморальні дії (ст. 66 КК), або про такі його стани, як безпорадність (ст. 152 КК), матеріальна або службова залежність від винуватого (ч.2 ст. 120 КК) тощо.
Дослідження теорії кримінального права, положень кримінального закону та практики його застосування дають підстави для висновку, що потерпілий від злочину та обставини, пов’язані з ним, мають значення для встановлення соціальної сутності злочину, з’ясування характеру та ступеня його суспільної небезпечності, криміналізації та декриміналізації діянь, диференціації кримінальної відповідальності. Потерпілий та обставини, пов’язані з ним, дозволяють відмежувати один злочин від іншого; виступають ознаками складу значної частини злочинів; сприяють конкретизації інших ознак складу; враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, а також при вирішенні питань чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі, звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання [187, 188, 183, 13] ).
Разом з тим, при всій очевидній теоретичній і практичній значущості проблем потерпілого від злочину, їх комплексного кримінально-правового дослідження в Україні ще не проводилось. Ті ж праці, що мали місце в дореволюційні та радянські часи, в сучасних школах кримінального права Російської Федерації та інших країн, з одного боку, не відповідають повною мірою реаліям кримінального права України, а з іншого  мають фрагментарний та багато в чому дискусійний характер.
Все це обумовило актуальність обраної теми та необхідність її розробки в межах дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація спрямована на виконання комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., № 1376/2000. Тема дослідження затверджена рішенням вченої ради Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України (далі  ІВПЗ АПрН України) 15 грудня 1999 р., протокол № 10.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є виявлення та визначення особливостей потерпілого від злочину та обставин, пов’язаних з ним, з позицій предмета науки кримінального права. Для досягнення цієї мети були поставлені такі основні задачі: 1) визначити поняття потерпілого від злочину та відмежувати його від суміжних понять; 2) диференціювати потерпілих від злочинів на види; 3) дослідити потерпілого як ознаку складу злочину, показати її співвідношення з іншими ознаками складу; 4) визначити поняття обставин, пов’язаних з потерпілим, та поділити їх на види; 5) розглянути взаємозв’язок цих обставин з ознаками складу злочину; 6) дослідити психічне ставлення суб’єкта злочину до потерпілого та обставин, пов’язаних з ним; 7) на підставі проведеного аналізу сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України.
Об’єктом дослідження є поняття та види жертв злочинів, а також відповідальність за шкоду, що їм заподіюється.
Предметом дослідження виступає потерпілий від злочину в кримінальному праві.
Теоретичну основу дисертації складають: праці класиків ідеалістичної та матеріалістичної філософії Ф. Гегеля, І. Канта, К. Маркса, Ф. Енгельса; роботи правознавців П. Андрушка, М. Бажанова, В. Батюкової, В. Борисова, П. Дагеля, М. Кудрявцева, Н. Кузнецової, Ф. Ліста, В. Мінської, Б. Никифорова, М. Панова, А. Піонтковського, М. Сергієвського, Е. Сидоренко, Б. Сидорова, В. Сташиса, М. Таганцева, Л. Таубера, В. Тація, І. Фаргієва, Л. Франка, Є. Фролова, Г. Чечеля, М. Шаргородського, Н. Ярмиш та інших. Емпіричною базою дослідження є: практика розгляду місцевими судами Харківської області кримінальних справ; матеріали узагальнення практики розгляду судами справ про корисливі злочини проти власності, що проводилось Верховним Судом України у І півріччі 2004 року; опублікована практика Верховного Суду СРСР, РРФСР та України.
Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження були використані такі методи: діалектичний – при встановленні взаємозв’язку, наприклад, між поняттями «потерпілий від злочину», його родовим поняттям «жертва злочину» та видовим поняттям «потерпілий як ознака складу злочину»; логіко-догматичний – при аналізі потерпілого від злочину та обставин, пов’язаних з ним, як ознак складу злочину; метод системного аналізу – при розгляді ознак, які в кримінальному законі відображають об’єкт злочину; соціологічний – при дослідженні потерпілого від злочину та об’єкта злочину як явищ соціальної дійсності; історичний – при встановленні генезису понять «потерпілий від злочину», «жертва злочину», «об’єкт злочину»; порівняльного правознавства – при порівнянні результатів вирішення питання кримінально-правового значення згоди на заподіяння шкоди в кримінальному праві України та школах кримінального права інших держав.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні дослідженням на монографічному рівні кримінально-правових проблем потерпілого від злочину. Новими, на погляд автора, є такі положення роботи:
1. Дістала подальший розвиток думка про те, що потерпілим від злочину є соціальний суб’єкт, благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода або створюється загроза такої.
2. Удосконалена класифікація потерпілих від злочинів, зокрема, за соціальною ознакою. Залежно від виду соціального суб’єкта виділені такі види потерпілих: фізичні особи, юридичні особи, держава, інші соціальні утворення та суспільство в цілому.
3. Отримало подальший розвиток положення про те, що потерпілий від злочину є ознакою складу окремих злочинів. Запропонована розгорнута класифікація таких потерпілих.
4. Наведена додаткова аргументація того, що об’єктом злочину є суспільні відносини, які знаходяться під охороною кримінального закону і на які вчинюється посягання. При цьому, висунуте положення про те, що такі відносини характеризуються в законі через вказівки на матеріальні чи ідеальні блага, суб’єктивні права, юридичні обов’язки, інтереси, регулятивні норми та потерпілих.
5. Визначено поняття обставин, пов’язаних з потерпілим, під якими розуміються такі ситуаційні фактори на боці потерпілого, при яких вчинюється суспільно небезпечне діяння та (чи) настають суспільно небезпечні наслідки.
6. Вперше проведено поділ зазначених обставин на види. Залежно від об’єктивного прояву обставини, пов’язані з потерпілим, диференційовані на поведінку та стан потерпілого. Залежно від взаємодії з іншими ознаками складу злочину виділені: обставини, пов’язані з потерпілим, що взаємодіють з суспільно небезпечним діянням, та обставини, пов’язані з потерпілим, що впливають на розвиток причинного зв’язку та обумовлюють настання суспільно небезпечних наслідків.
7. Вперше надається системний аналіз обставин, пов’язаних з потерпілим, що взаємодіють з суспільно небезпечним діянням.
8. У розвиток ідей, вже висловлених у науці, запропоновано вирішення проблеми згоди на заподіяння шкоди як обставини, що виключає злочинність діяння.
9. Дістала подальший розвиток думка про те, що як би істотно та чи інша обставина на боці потерпілого не сприяла настанню суспільно небезпечних наслідків, вона не здатна усунути причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням та цими наслідками, якщо перше виступило необхідною умовою (conditio sine qua non) настання других.
10. Отримало додаткову аргументацію положення, що такі ознаки складу злочину, як потерпілий та обставини, пов’язані з ним, інкримінуються лише у разі наявності певного психічного ставлення до них з боку суб’єкта злочину.
11. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність (стосовно закріплення згоди на заподіяння шкоди як обставини, що виключає злочинність діяння) та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України (стосовно встановлення психічного ставлення до потерпілого та обставин, пов’язаних з ним).
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – як матеріал для подальшої розробки проблем учень про злочин та покарання; у законотворчості – при опрацюванні пропозицій щодо змін та доповнень до чинного кримінального законодавства; у практичній діяльності судів та правоохоронних органів – при застосуванні кримінального закону; у навчальному процесі – при викладенні Загальної й Особливої частин кримінального права, підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій і науково-практичних коментарів до КК.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення роботи викладені у наукових публікаціях автора, доповідалися й обговорювалися на науково-практичних конференціях і семінарах: «Питання застосування нового Кримінального кодексу України» (м. Харків, 2001 р.); «Пять лет действия УК РФ: итоги и перспективы» (м. Москва, 2002 р.); «Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України» (м. Луганськ, 2002 р.); «Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України» (м. Харків, 2002 р.); «Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи її попередження» (м. Харків, 2003 р.); «Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи» (м. Харків, 2004 р.).
Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування в секторі кримінально-правових проблем боротьби зі злочинністю ІВПЗ АПрН України. Низка положень дослідження була предметом розгляду на засіданні вченої ради ІВПЗ АПрН України.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у дев’яти опублікованих наукових роботах, з яких три наукові статті, що надруковані у виданнях, визнаних ВАК України як фахові для юридичних наук, та тези шести наукових доповідей.
Структура роботи обумовлена метою, завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається із: вступу; чотирьох розділів, що містять одинадцять підрозділів та сім пунктів; висновків до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи; списку використаних джерел; а також додатка. Загальний обсяг дисертації 215 сторінок, з них основного тексту 168 сторінок. Кількість використаних джерел – 286 найменувань.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні проблеми потерпілого від злочину в кримінальному праві. Головними теоретичними та прикладними результатами роботи є такі:
1. Потерпілий від злочину – це соціальний суб’єкт (фізична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або ж суспільство в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода або створюється загроза такої. Поняття «потерпілий від злочину» слід відрізняти від понять «потерпілий як суб’єкт кримінального процесу» та «жертва злочину».
2. Потерпілий є обов’язковою ознакою складу значної частини злочинів. Його слід відмежовувати від предмета злочину. В межах загального вчення про склад злочину потерпілий є факультативною ознакою складу злочину. Він може виступати як конститутивною ознакою, так і ознакою складу злочину, що обтяжує відповідальність.
3. Потерпілий – це ознака, що характеризує об’єкт злочину (основний чи додатковий). Разом з потерпілим об’єкти злочинів у кримінальному законі можуть відображатися й завдяки вказівкам на певні матеріальні чи ідеальні блага, суб’єктивні права, юридичні обов’язки, інтереси чи регулятивні норми. В структурі об’єкта злочину потерпілий є одним з учасників охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, на які вчинюється посягання.
4. Обставини, пов’язані з потерпілим, – це ситуаційні фактори на боці потерпілого, при яких вчинюється суспільно небезпечне діяння та (чи) настають суспільно небезпечні наслідки. Залежно від об’єктивного прояву обставини, пов’язані з потерпілим, поділяються на: поведінку потерпілого (1) та стан потерпілого (2). Залежно від того, з якою об’єктивною ознакою злочину вони взаємодіють, виділяються: обставини, що взаємодіють із суспільно небезпечним діянням (1), та обставини, що сприяють розвитку причинного зв’язку, обумовлюючи настання суспільно небезпечних наслідків (2). Деякі з обставин, пов’язаних з потерпілим, виступають ознаками складів окремих злочинів. У межах загального вчення про склад злочину такі обставини є ознаками об’єктивної сторони злочину і охоплюються поняттям обстановки вчинення злочину.
5. Обставини, які пов’язані з потерпілим та впливають на характер і типовий ступінь суспільної небезпечності посягання, недостатньо враховуються при встановленні та диференціації кримінальної відповідальності.
6. Проблему обставин, які пов’язані з потерпілим та впливають на розвиток причинного зв’язку, слід вирішувати, засновуючись на положеннях теорії еквівалентності умов (conditio sine qua non).
7. Потерпілий та обставини, пов’язані з ним, виступаючи ознакою складу злочину, інкримінуються лише у тому випадку, коли до них було певне психічне ставлення з боку суб’єкта злочину. Таке ставлення охоплюється інтелектуальним елементом вини й може мати вигляд: усвідомлення зазначених ознак (1); усвідомлення можливості їх наявності (2); неусвідомлення, при тому, однак, що винний повинен був і міг їх усвідомлювати (3).
8. Розділ VIII Загальної частини КК доцільно доповнити статтею, в якій регулювалось би питання згоди на заподіяння шкоди як обставини, що виключає злочинність діяння. Цю статтю можна викласти, наприклад, у такій редакції:
Стаття 41-1. Заподіяння шкоди за згодою
1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним благам, правам чи інтересам, якщо воно вчинено з належної згоди їх володільця.
2. Згода не визнається належною, якщо вона дана недобровільно, неповнолітньою чи психічно хворою особою або пов’язана з заподіянням смерті чи тяжких тілесних ушкоджень, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.
9. У пунктах 17, 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. № 4 слово «допускав» замінити на словосполучення «усвідомлював можливість».
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 замінити на вказане вище словосполучення слово «припускав».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. № 4 слова «міг і повинен був усвідомлювати» замінити словом «усвідомлював».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алексеев А.А. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 c.
2. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса. – Х., 1997. – 60 с.
3. Анощенкова С.В. Уголовно-правовое понятие потерпевшего: вопросы становления // Международное и национальное уголовное законодательство: проблемы юридической техники. Материалы III Междунар. науч.-практ. конф., состоявшейся на юрид. фак. МГУ им. М.В. Ломоносова, 29–30 мая 2003 г. / [Редкол.: … Комисаров В.С. (отв. ред.) и др.]. – М. : ЛексЭст, 2004. – С 73-77.
4. Антонов–Романовский Г.В., Лютов А.А. Виктимность и нравственность // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1980. Вып. 33. – С. 41–44.
5. Арямов А.А. Уголовно-правовая категория «зависимость»: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Свердловск, 1991. – 17 с.
6. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Конспект лекций. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 168 с.
7. Батюкова В.Е. Потерпевший в уголовном праве: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1995. – 212 с.
8. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х. : Основа, 1991. – 360 с.
9. Бахуринська О. До питання про потерпілого від порушень вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК України) // Підприємство, господарство і право. – 2003. – № 8. – С. 85-88.
10. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М. : Стелс, 1995. – 304 с.
11. Белогриц–Котляревский Л.С. Учебник русского уголовного права. Общая и особенная части. – К.-Х.: Южно-русское книгоиздательство Ф.А. Иогансона, 1903. – 618 с.
12. Божьев В.П. К вопросу о понятии потерпевшего в советском уголовном процессе // Ученые записки ВИЮН. – М. , 1962. – С.152–180.
13. Бойко А.И. Потерпевший от преступления в международном и национальном законодательстве // Международное и национальное право уголовное законодательство: проблемы юридической техники. Материалы ІІІ Междунар. науч.–практ. конф., состоявшейся на юрид. фак. МГУ им. В.М. Ломоносова, 29–30 мая 2003 г. / [Редкол.: … Комисаров В.С. (отв. ред.) и др.]. – М. : ЛексЭст, 2004. – С. 379–394.
14. Большая советская энциклопедия: В 30 т. / Гл. ред. А.М. Прохоров. – 3-е изд. – М. : Советская энциклопедия, 1970. – Т. 3: Бари – Браслет. – 640 с.
15. Большая советская энциклопедия: В 30 т. / Гл. ред. А.М. Прохоров. – 3-е изд. – М. : Советская энциклопедия., 1971. – Т. 5: Вешин – Газли. – 640 с.
16. Большая советская энциклопедия: В 30 т. / Гл. ред. А.М. Прохоров. – 3-е изд. – М. : Советская энциклопедия, 1973. – Т. 14: Куна – Ломами. – 624 с.
17. Большая советская энциклопедия: В 30 т. / Гл. ред. А.М. Прохоров. – 3-е изд. – М. : Советская энциклопедия, 1974. – Т. 18: Никко – Отолиты. – 632 с.
18. Большая советская энциклопедия: В 30 т. / Гл. ред. А.М. Прохоров. – 3-е изд. –М. : Советская энциклопедия, 1978. – Т. 29: Нагон – Экс–ле–Бен. – 640 с.
19. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. – 2–е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА–М., 2000 – 704 с.
20. Борисов В.И. Объект преступного нарушения правил охраны труда // Проблемы социалистической законности. Республиканский межведомственный научный сборник.  Вып. 25. – Х., 1991. – С. 76-81.
21. Борисов В.И. Основные проблемы охраны безопасности производства в уголовном законодательстве Украины: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Х., 1992. – 399 с.
22. Борисов В.И. Причинная связь при преступном нарушении правил безопасности социалистического производства // Проблемы социалистической законности. Республиканский межведомственный научный сборник.  Вып. 9. – Х., 1982. – С. 118 – 125.
23. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Х., 1995. – 102 с.
24. Борисов В.І. Загальна характеристика Особливої частини нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення. Матер. міжнар. наук.–практ. конф. [Харків] 25–26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. –К. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 99–105.
25. Борисов В.І. Родовий об’єкт злочинів проти безпеки виробництва // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 3. – С. 144 – 152.
26. Борисов В.І., Гизимчук С. В. Причинная связь при нарушении правил, норм и стандартов, касающихся обеспечения безопасности дорожных условий движения транспортных средств // Вісник Луганського Інституту внутрішніх справ МВС України. – Випуск № 1. – Луганськ, 1999. – С. 126 – 135.
27. Бородин С.В. Преступления против жизни. – М.: Юристъ, 1999. –356 с.
28. Бородин С.В., Глушков В.А. Убийство из сострадания // Общественные науки и современность. – 1992. – № 4.  С. 24-28.
29. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Юридическая литература, 1963. – 276 с.
30. Булгаков Д. Б. Потерпевший в уголовном праве и его криминологическая характеристика: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. –Ставрополь, 2000. – 152 с.
31. Вандышев В.В. Изучение личности потерпевшего в процессе раследования: Учебное пособие. – Л.: ВПУ МВД СССР, ЛВК МВД СССР, 1989. – 92 с.
32. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь, 2002. – 1440 с.
33. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. – М.: Изд-во РУДН, 2004. – 128 с.
34. Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступления // Право и политика. – 2000. – №11. – С. 4-15.
35. Гак Г.М. Общественные и личные интересы и их соотношение при социализме // Вопросы философии. – 1955. – №4. – С.17-29.
36. Галкин П.Я. Интерес в диалектическом единстве отражения и отношения: Автореф. дис... канд. философ. наук: 09.00.01. – Киев, Одесса, 1977. – 26 с.
37. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – М.: Центр ЮрИнфоР, 2001. – 306 с.
38. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступления. – М.: Юридическая литература, 1974. – 120 с.
39. Гегель Ф. Философия духа. – М.: Изд-во АН СССР, 1956.  635 с. ____
40. Глезерман Г.Е. Интерес как социологическая категория // Вопросы философии. – 1966. – №10. – С. 15-27.
41. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1979. – 128 с.
42. Гнилицкий Н.А. Гносеологическое и социальное содержание категории „интерес”: Автореф. дис… канд. филос. наук: 09-620. – Х., 1971. – 25 с.
43. Господарський кодекс України від 1 січня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18-22 – Ст. 144.
44. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: ЮрінкомІнтер, 1998. – 192 с.
45. Гумплович Л. Общее учение о государстве. – СПб, 1910.  312 с. – ___ с.
46. Дагель П.С. „Вина потерпевшего” в уголовном праве // Советская юстиция. – 1967. – №6. – С. 10-11.
47. Дагель П.С. Имеет ли „согласие потерпевшего” уголовно-правовое значение? // Советская юстиция. – 1972. – № 3. – С. 25-26.
48. Дагель П.С. Потерпевший в советском уголовном праве // Потерпевший от преступления. Тематический сборник. – Владивосток, 1974. – С. 16-37.
49. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве // Ученые записки Дальневосточного ун-та.  Вып. 22.  Ч.1. – Владивосток, 1968.  С. 36-54.– С.___.
50. Дагель П.С. Уголовно-правовое значение поведения потерпевшего // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью. Сб. науч. трудов. – Иркутск, 1982. – С. 6-15.
51. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1974. – 244 с.
52. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотреблений властью, утвержденная Резолюцией Генеральной Ассамблеей Организации Объединенных Наций от 29 ноября 1985 г. № 40/34 // http://www.un.org/russian/documen/declarat/power.htm
53. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.: Юридическая литература, 1975. – 184 с.
54. Дмитриев Ю.А., Шленева Е.В. Право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Государство и право. – 2000. – №11. – С.58-59.
55. Дриль Д.А. Уголовное право. Лекции читанные на экономическом отделении СПб политехникума (рукопись). – СПб: Литография Трофимова, 1909.– 318 с.
56. Дубривный В.А. Потерпевший на предварительном следствии в советском уголовном процессе. – Саратов: Приволж. кн. изд-во, 1966. – 100 с.
57. Дурманов Н.Д. Общие основания учения о причинной связи в уголовном праве // Вопросы уголовного права. Сб. 1. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1944. – С. 34-55.
58. Дьяченко А.П. Актуальные вопросы виктимологической профилактики преступлений в области половых отношений // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью. Сб. науч. трудов. – Иркутск, 1988. – С. 84-92.
59. Жеребкін В.Е. Логіка. Підруч. для юрид. вузів і фак. – Х.: Основа, 1995. – 256 с.
60. Загородников Н.И. Понятие объекта преступления в советском уголовном праве // Труды ВЮА. – Вып. 13. – М.: РИО ВЮА, 1951. – С. 32-46.
61. Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1993. – №4. – Ст. 19.
62. Зателепин О. К вопросу о понятии объекта преступления в уголовном праве // Уголовное право. – 2003. – №1. – С. 29-31.
63. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. – М.: Политиздат, 1986. – 221 с.
64. Зеленецкий В.С. Количественный подход к характеристике структурных элементов Особенной части Уголовного кодекса Украины. – Х.: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2001. – 28 с.
65. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М.: Юридическая литература, 1972. – 262 с.
66. Игнатов А.Н. Ответственность за преступления против нравственности. – М.: Юридическая литература, 1966. – 208 с.
67. Каиржанов Е.К. Интересы трудящихся и уголовный закон. – Алма-Ата: Казахстан, 1973. – 160 с.
68. Калмыков П.Д. Учебник уголовного права. Часть общая и особенная. – СПб: Типография Товарищества „Общественная польза”, 1866. – 535 с.
69. Кант И. Сочинения в шести томах. – М.: Мысль, 1966. – Т 5. – 543 с.
70. Карпец И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1961. – 152 с.
71. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юридическая литература, 1974. – 232 с.
72 Кирилов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник для юридическоих вузов. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристь, 1999. – 256 с.
73. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства.Часть общая. – 3-е изд., печатанное без перемен со второго.– К.: Издание книгопродавца-издателя Ф.А.Иогансона, 1891.– 850 с.
74. Ковалев М.И. Право на жизнь и право на смерть // Государство и право. – 1992. – № 7. – С. 68-75.
75. Козаченко И.Я., Курченко В.Н., Злоченко Я.М. Проблемы причины и причинной связи в институтах Общей и Особенной частей отечественного уголовного права: вопросы теории, оперативно-следственной и судебной практики. – СПб: Юридический центр Пресс, 2003. – 791 с.
76. Кокорев Л.Д. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе. – Воронеж: Изд-во воронеж. ун-та, 1964. – 139 с.
77. Кон И.С. Люди и роли // Новый мир. – 1970. – №12.  С. 26-38.____
78. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник.  2-е изд., испр. и доп. – М.: Наука, 1975. – 720 с.
79. Кони А.Ф. Собрание сочинений в восьми томах. Т.4. – М.: Юридическая литература, 1967. – 544 с.
80. Коновалов В.П. Изучение потерпевших от преступлений с целью профилактики правонарушений. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – 72 с.
81. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Изд.-во Акад. МВД ССР, 1980. – 248 с.
82. Коржанский Н.И. Предмет преступления (понятие, виды и значение для квалификации) – Волгоград, 1976. – 56 с.
83. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика и некоторые виктимологические проблемы // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью. Сб. науч. трудов. – Иркутск, 1988. – С. 111-117.
84. Кравцов С.Ф. Предмет преступления: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Л., 1976. – 19 с.
85. Костенко О.М. Концепція „винної причинності” у складах злочинів проти особи // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Матер. наук.-практ. конф. [Харків] 22-23 квітня 2004 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.-Х.: ЮрінкомІнтер, 2004. – С. 20-24.
86. Красиков А.Н. Примирение с потерпевшим и согласие потерпевшего: „частный сектор” в публичном уголовном праве // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1998. – №1. – С. 178-180.
87. Красиков А.Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1976. – 120 с.
88. Краснюк Г.П. Ненасильственные сексуальные посягательства на лиц, не достигших четырнадцатилетнего возраста: Автореф… дис. канд. юрид. наук: 12.00.08. – Краснодар, 2000. – 23 с.
89. Краткий психологический словарь. / Сост. Л.А. Карпенко. Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М.: Политиздат, 1985. – 431 с.
90. Краткий словарь по социологии [Айзикович А.С. и др.]. – М.: Политиздат, 1988. – 477 с.
91. Криминалистическая виктимология (вопросы теории и практики). Сб. науч. трудов. Иркут. гос. ун-та. им. А.А. Жданова. [Редкол. В.И. Шиканов (отв. ред.) и др.]. – Иркутск: Изд-во ИГУ, 1980. – 160 с.
92. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2001. – 416 с.
93. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студентів вищ. навч. закл. освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2002. – С. 496 с.
94. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
95. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 1196 с.
96. Кримінально-процесуальний кодекс України: законопроект від 19 травня 2003 року № 3456-1 (текст до другого читання) // http://gska2.rada.gov.ua:7777/pls/zweb/webproc34?id=&pf3511=15041&pf35401=54880.
97. Крысин Л.П. Толковый словарь иноязычных слов: Ок. 25 000 слов и словосочетаний.  5-е изд., стер. – М.: Рус. яз, 2003. – 854 с.
98. Кудрявцев В.Н. К вопросу о соотношении объекта и предмета преступления // Советское государство и право. – 1951. – № 8. – С. 51-60.
99. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Юристъ, 2001. – 304 с.
100. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
101. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. – М.: Юрид. лит., 1977. – 168 с.
102. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Гос. юр. издат., 1958. – 220 с.
103. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд-во МГУ, 1969. – 232 с.
104. Кузнецова Н.Ф. Уголовное значение „вины потерпевшего” // Советская юстиция. – 1967. – №17. – С. 16-17.
105. Кузнецова Н.Ф. Уголовно-правовая профилактика преступлений с учетом социально-значимого поведения потерпевшего // Потерпевший от преступления (уголовно-правовые, уголовно-процессуальные, криминологические и психологические аспекты). Уч. зап. Тартуского ун-та. Вып. 756. Труды по правоведению. – Тарту, 1987. – С. 21-26.
106. Курс советского уголовного права. Часть Общая.– Л.: Изд-во ЛГУ, 1968.  Т.1. – 646 с.
107. Курс советского уголовного права. Часть Общая. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1973.  Т. 3. – 836 с.
108. Курс уголовного права. Общая часть: Учебник для вузов / Под. ред. профессора Н.Ф. Кузнецовой и доцента И.М. Тяжковой. – М.: Зерцало, 1999.  Т.1: Учение о преступлении. – 592 с.
109. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – М.: Политиздат, 1984.  Т. 2. (1895–1897) – 626 с.
110. Лесниевски-Костарева Т.А. Словарь-справочник по уголовному праву. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 432 с.
111. Лист Ф. Учебник уголовного права. Часть общая. Учебник (пер. Ф. Ельяшевича с 12-го перераб. изд.). – М.: Типография А.И. Мамонтова, 1903. – 334 с.
112. Литовченко В.Н. О совершенствовании уголовного законодательства по вопросу о правовом статусе потерпевшего // Анощенкова С.В. Уголовно-правовое понятие потерпевшего: вопросы становления // Международное и национальное уголовное законодательство: проблемы юридической техники. Материалы III Междунар. науч.-практ. конф., состоявшейся на юрид. фак. МГУ им. М.В. Ломоносова, 29-30 мая 2003 г. / [Редкол.: … Комисаров В.С. (отв. ред.) и др.]. – М.: ЛексЭст, 2004. – С. 126-129.
113. Лохвицкий А. Курс русского уголовного права.: Учебник. – 2-е испр. и доп. изд-е, сведенное с кассац. решен. – СПб: Скроропечатня Ю.О.Шрейера, 1871. – 704 с.
114. Малинин В.Б. Причинная связь в уголовном праве. – СПб.: Юридический цент Пресс, 2000. – 316 с.
115. Малинин В.Б., Парфенов А.Ф. Объективная сторона преступления. – СПб: Изд-во юрид. ин-та, 2004. – 801 с.
116. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения.  2-е изд. – М.: Политиздат, 1955.  Т.3.  430 с.____
117. Матеріали узагальнення практики розгляду судами справ про корисливі злочини проти власності, що проводилося Верховним Судом України у І півріччі 2004 року // Архів Верховного Суду України.
118. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
119. Метелица Ю. Л. Судебно-психиатрическая экспертиза потерпевших. – М.: Юрид. лит., 1990. – 204 с.
120. Минская В. Ответственность потерпевшего за поведение, способствовавшее совершению преступления // Советская юстиция. – 1969. – № 14. – С. 15-16.
121. Минская В.С. Безнравственность и сексуальные преступления // Проституция и преступность. Проблемы, дискуссии, предложения. – М.: Юрид. лит., 1991. – С. 192-197.
122. Минская В.С. Опыт виктимологического изучения изнасилования // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 17. – М., 1972. – С. 21-31.
123. Минская В.С. Отрицательное поведение потерпевшего – одна из категорий виктимологии // Советское государство и право. – 1980. – № 7. – С. 136-139.
124. Минская В.С. Поведение потерпевшего в генезисе преступлений против личности (криминологическое и уголовно-правовое исследование): Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1972. – 29 с.
125. Минская В.С., Чечель Г.И. Виктимологические факторы и механизм преступного поведения. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1988. – 151 с.
126. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник для юрид. вищ. закладів освіти і фак. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 534 с.
127. Мокринский С.П. Наказание, его цели и предположения: В 3 ч. Ч. 3. – Томск: Т-во Печатня С.П. Яковлева, 1905. – 569 с.
128. Мордовец А.С., Туктарова И.Н. Уголовно-правовая характеристика преступлений против несовершеннолетних. Учебное пособие. Под ред.: Галиакбаров Р.Р. – Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-т МВД РФ, 2002. – 136 с.
129. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
130. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. У 2-х ч. / Під заг. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: Форум, 2001. – Ч.2. – 944 с.
131. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.  3-тє вид., переробл. та доповн. – К.: Атіка, 2003. – 1056 с.
132. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: БЕК, 1999. – 590 с.
133. Немировский Э.Я. Основные начала уголовного права. – Одесса: Техник, 1917.– 644 с.
134. Немировский Э.Я. Советское уголовное право. Часть общая и особенная.  2-е изд., изм. и доп. – Одесса: 2-я Гостипография им. Ленина, 1926. – 363 с.
135. Нестеров В.Г. О соотношении общественного и личного интереса при социализме // Ученые записки ВПШ и ЦК КПСС. – Вып. 1. – М., 1959. – С.75-81.
136. Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Юридическая литература, 1960. – 230 с.
137. Никифоров Б.С. Об умысле по действующему уголовному законодательству // Советское государство и право. – 1965. – №6. – С. 26-36.
138. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах (42000 слів) / Укладачі: В. Яременко, О.Сліпушко. – К.: АКОНІТ, 1998. – Т.4 (РОБ–Я). – 942 с.
139. Новикова С.С. Социология: история, основа, институционализация в России. Учеб.–метод. пос. для вузов. – М.: МПСИ; Воронеж: МПО «МОДЭК», 2000. – 458 с.
140. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: НОРМА, 2001. – 208 с.
141. Общая теория государства и права. Академический курс в 2 т. / Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 2000.  Т. 1: Теория государства. – 416 с.
142. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов / Под ред. чл.-кор. АН СССР Н.Ю. Шведовой.  20-е изд., стереотип. – М.: Русский язык, 1988. – 750 с.
143. Омар М.М.І. Обставини, що виключають злочинність діяння у кримінальному праві України та Йорданії: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2003. –20 с.
144. Основания уголовно–правового запрета. Криминализация и декриминализация / Под ред. В.Н. Кудрявцева и А.М. Яковлева. – М.: Наука, 1982. – 304 с.
145. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х., 1982. – 161 с.
146. Пархоменко С.В. „Вина потерпевшего” в механизме хулиганства, совершенного несовершеннолетними // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью. Сб. науч. трудов. – Иркутск, 1988. – С. 78–84.
147. Пархоменко С.В. Деяния, преступность которых исключается в силу социальной полезности и необходимости.  СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004.  267 с.
148. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга 1: О преступлении. – Х.: Юридический Харьков, 2001. – 290 с.
149. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права в шести томах. Часть общая. – М.: Наука, 1970.  Т.2: Преступление. – 516 с.
150. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права в шести томах. Часть общая. – М.: Наука, 1971.  Т.5: Преступления против личности и ее прав. Хозяйственные преступления. – 572 с.
151. Пионтковский А.А. Уголовное право РСФСР. Часть общая. – М.: Гос. изд–во, 1925. – 235 с.
152. Пионтковский А.А. Уголовное право. Часть особенная. Преступления против личности. – М.: Юрид. изд–во НКЮ СССР, 1938. – 136 с.
153. Познышев С.В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть уголовного права. 2–е изд., испр. и доп. – М: Издание А.А.Карцева, 1912. – 654 с.
154. Попов А.Н. Преступления против личности при смягчающих обстоятельствах. – СПб: Юридический центр Пресс, 2001. – 465 с.
155. Примерный Уголовный Кодекс (США). Официальный проект Института американского права. Пер. с англ. к.ю.н. А.С. Никифорова. Под ред. с предисловием д.ю.н. Б.С. Никифорова. – М.: Прогресс, 1969. – 304 с.
156. Присяжнюк Т. Потерпілий у кримінальному праві України: окремі питання // Право України. – 2004. – №10. – С. 95–96.
157. Присяжнюк Т.І. Правовий статус потерпілого: проблеми та перспективи // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 8 (48). – С. 36-38.
158. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи: постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. №2 // Практика розляду судами кримінальних справ. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України: станом на 1 січня 2004 р. – К.: Атіка, 2004.– С. 385–396.
159. Про судову практику у справах про згвалтування та інші статтеві злочини: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4 // Практика розгляду судами кримінальних справ. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України: станом на 1 січня 2004 р. – К.: Атіка, 2004. – С.514–521.
160. Протченко Б.А. Потерпевший как субъект уголовных правоотношений // Советское государство и право.  1989. – №11. – С. 78–83.
161. Пудовочкин Ю.Е. Ответственность за преступления против несовершеннолетних по российскому уголовному праву / Науч. ред. докт. юрид. наук, профессор, Заслуженный юрист РФ Г.И. Чечель. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 293 с.
162. Пусторослев П.П. Понятие о преступлении. – М: Типография Императорского Московского Ун-та, 1891. – 318 с.
163. Пусторослев П.П. Из лекций русского уголовно–судебного права.  Вып.1. – Юрьев: Типография К. Маттисена, 1909.– 328 с.
164. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочинів): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2002. – 204 с.
165. Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений. – М.: Профобразование, 2001. – 134 с.
166. Растропов С. Понятие объекта преступления: история, состояние, перспектива // Уголовное право. – 2002. – №1. – С. 37–40.
167. Ребане И.А. О виктимологическом аспекте при назначении наказания // Потерпевший от преступления (уголовно–правовые, уголовно–процессуальные, криминологические и психологические аспекты). Труды по правоведению. Уч. зап. Тартуского ун–та.  Вып. 756. – Тарту, 1987. – С. 5-21.
168. Резон А.К. О потерпевшем по уставу уголовного судопроизводства // Юридическая летопись. – 1882. – №12 – С. 362–393.
169. Репецкая А.Л. Виновное поведение потерпевшего и проблемы реализации принципа справедливости в уголовной политике: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1992. – 28 с.
170. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 // Вісник Конституційного Суду України.  2004.  № 6.  С. 6-15.
171. Ривман Д.В., Устинов В.С. Виктимология. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. – 332 с.
172. Розин Н.Н. К вопросу о согласии пострадавшего // Вестник права. Журнал юридического общества при Императорском С–Петербургском университете. XXIX. – 1899. – № 9 (ноябрь). – С. 103–118.
173. Росси. Основные начала уголовного права: Пер. с фр. – СПб: Типография Юлиуса Андр. Бокрама, 1871. – 283 с.
174. Руководящие начала по уголовному праву РСФСР // Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1919. – №66. – С. 589–612.
175. Рыбальская В.Я. Вина потерпевшего и уголовная ответственность (по материалам уголовных дел о преступлениях несовершеннолетних) // Проблемы повышения эффективности борьбы с преступностью. Сб. науч. трудов. – Иркутск, 1982. – С. 49–59.
176. Рыбальская В.Я. Уголовно–правовое, уголовно–процессуальное и виктимологическое понятие потерпевшего // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1976. – №3. – С. 121–127.
177. Савицкий В.М., Потеружа И.И. Потерпевший в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1963. – 171 с.
178. Самощенко И.В. Ответственность за угрозу по уголовному праву Украины (понятие, виды, спорные проблемы): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 1997. – 195 с.
179. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР. 1917–1952гг. / Под ред. Голякова И.Т. – М.: Госюриздат, 1953. – 463 с.
180. Сенаторов М.В. Об’єкт злочину та його відображення в законі про кримінальну відповідальність // Питання боротьби зі злочинністю. Збірник наукових праць.  Вип. 7. – Х.: Право, 2003. – С. 133–145.
181. Сенаторов М.В. Питання віктимологічної характеристики та попередження злочинності неповнолітніх // Питання боротьби зі злочинністю. Збірник наукових праць.  Вип. 8. – Х.: Право, 2004. – С. 116–118.
182. Сенаторов М.В. Поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №1 (32). – С. 202–210.
183. Сенаторов М.В. Потерпілий від злочину: значення для кваліфікації злочину та призначення покарання // Право України. – 2004. – № 3. – С. 110–113.
184. Сенаторов М.В. Потерпілі від злочинів проти громадської безпеки // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар. наук.–практ. семінару [Харків] 1–2 жовт. 2002 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов ред.) та ін. – Х.: Східно–регіональний центр гуманітарно–освітніх ініціатив, 2003. – С. 84–85.
185. Сенаторов М.В. Проблеми урахування обставин, пов’язаних із потерпілим, при кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я особи // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Матер. наук.-практ. конф. [Харків] 22-23 квітня 2004 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.-Х.: ЮрінкомІнтер, 2004. – С. 87-89.
186. Сенаторов Н.В. К вопросу о соотношении понятий „потерпевший от преступления” и „потерпевший как субъект уголовного процесса” // Вісник ЛАВС імені 10–річчя незалежності України. Спеціальний випуск у двох частинах. – Луганск: РВВ ЛАВС, 2002. – Ч. 2. – С. 56–59.
187. Сенаторов Н.В. Освобождение от уголовной ответственности в связи с примирением виновного с потерпевшим (ст.46 УК Украины) // Новий Кримінальний кодекс Укрїани: питання застосування і вивченння. Матер. міжнар. наук.–практ. конф. [Харків] 25–26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.–Х.: ЮрінкомІнтер, 2002. – С. 80–82.
188. Сенаторов Н.В. Потерпевший в системе элементов состава преступления // Пять лет действия УК РФ: итоги и перспективы. Материалы ІІ международной научно–практической конференции, состоявшейся на юридическом факультете МГУ им. М.В. Ломоносова 30-31 мая 2002 г. – М.: ЛексЭст, 2003. – С. 234–237.
189. Сергеева Т.Л. Вопросы причинной связи в практике по уголовным делам Верховного суда СССР // Советское государство и право. – 1950. – № 3.  С. 34-38.____
190. Сергеевский Н.Д. О значении причинной связи в уголовном праве. – Ярославль: Типо–литогр. Г. Фалька, 1880. – 197 с.
191. Сергеевский Н.Д. Уголовное право. Пособие к лекциям. – 10–е изд., испр. и доп. проф. Трегубовым. – СПб: Типография М.М. Стасюлевича, 1913. – 395 с.
192. Сидоренко Э.Л. Индивидуализация наказания с учетом отрицательного поведения потерпевшего // Российская юстиция. – 2003. – №4. – С. 54–56.
193. Сидоренко Э.Л. Отрицательное поведение потерпевшего и Уголовный закон. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 310 с.
194. Сидоренко Э.Л. Отрицательное поведение потерпевшего как обстоятельство, влияющее на дифференциацию ответственности и индивидуализацию наказания субъекта преступления: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Ставрополь, 2002. – 25 с.
195. Сидоров Б.В. Поведение потерпевших от преступления и уголовная ответственность: Дис… д–ра юрид. наук: 12.00.08. – Казань, 1998. – 336 с.
196. Сироїд Т.Л. Захист жертв злочинів у міжнародному праві: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.11. – Х., 2000. – 162 с.
197. Сичов П. Обстановка вчинення злочину: проблемні питання // Право України. – 1998. – №6. – С. 106-107.
198. Советское уголовное право. Общая часть. Учеб. для вузов по спец. „Правоведение” /Г.А. Кригер, А.В. Наумов, Ю.М. Ткачевский и др. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 367 с.
199. Советское уголовное право. Часть Общая. /Гельфер М.А., Гришаев П.И., Здравомыслов Б.В., Келина С.Г., Пакутин В.Д. и др. – М.: Юрид. лит., 1964. – 431 с.
200. Спасович В.Д. Учебник уголовного права. Т.1. Вып.1. Учебник.– СПб: Типография Иосафата Огризко, 1863. – 428 с.
201. Справа № 61020053 // Архів Київського місцевого суду м. Харкова.
202. Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона. – Симферополь: Таврида, 1996. – 236 с.
203. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М.: Наука, 1968. – Т.1: Основные положения науки советского уголовного процесса. – 470 с.
204. Судебная практика Верховного Суда СССР (1947). Вып. 1 (35). – М.: Юрид. изд–во МЮ СССР, 1947. – 31 с.
205. Сумачев А. В. Пострадавший как субъект уголовного правоотношения: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Рязань, 1997. – 171 с.
206. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть Общая. – Тула: Автограф, 2001.  Т.1. – 800 с.
207. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть Общая. – Тула: Автограф, 2001.  Т.2. – 688 с.
208. Тасаков С. Запрет эвтаназии уничтожает человеческое достоинство // Российская юстиция. – 2003. – №2. – С. 40–42.
209. Таубер Л.Я. Жалоба потерпевшего при преступлениях неофициальных. – Х.: Типография и Литография М. Зильберберг и С–вья, 1909.  403 с.
210. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х: Вища школа, 1988. – 198 с.
211. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – Саратов: Изд–во Сарат. ВШ МВД РФ, 1995. – 560 с.
212. Топильская Е.В. Беспомощное состояние потерпевшего от преступления: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – СПб, 1992. – 162 с.
213. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Юридическая литература, 1957. – 364 с.
214. Триков Е.Н. Уголовно–правовая охрана лиц, пользующихся международной защитой // Международное и национальное право уголовное законодательство: проблемы юридической техники. Материалы ІІІ Междунар. науч.–практ. конф., состоявшейся на юрид. фак. МГУ им. В.М. Ломоносова, 29–30 мая 2003 г. / [Редкол.: … Комисаров В.С. (отв. ред.) и др.]. – М.: ЛексЭст, 2004. – С. 363–367.
215. Трикоз Е.Н. Уголовно-правовая охрана лиц, пользующихся международной защитой // Международное и национальное уголовное законодательство: проблемы юридической техники. Материалы ІІІ Междунар. науч.-практ. конф., состоявшейся на юрид. фак. МГУ им. М.В. Ломоносова, 29-30 мая 2003 г. / [Редкол.: … Комисаров В.С. (отв. ред.) и др.]. – М.: ЛексЭст, 2004. – С. 363-367.
216. Трофимов Н.И. Уголовно–правовая охрана духовного и физического развития несовершеннолетних. – Иркутск: Изд–во Иркут. ун–та, 1973. – 259 с.
217. Туктарова И.Н. Уголовно–правовая охрана несовершеннолетних: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Саратов, 2000. – 23 с.
218. Туляков В.А. Учение о жертве преступления: социальные и правовые основы: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Одесса, 2001. – 484 с.
219. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: