ДОВІЧНЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЯК ВИД КРИМІНАЛЬНОГО ПОКАРАННЯ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................………................................3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ НАЙТЯЖЧИХ ВИДІВ ПОКАРАНЬ ТА СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ.......................….............................…………….............14
1.1. Довічне позбавлення волі та інші найтяжчі види покарання в законодавстві України з найдавніших часів до ХІХ ст.....................................14
1.2. Співіснування довічного позбавлення волі та смертної кари в ХХ – ХХІ ст...................................................................................…….................……..…..34
1.3. Соціально-правова обумовленість довічного позбавлення волі в Україні.........................................................................................................…......54
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА ПРИРОДА ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ....74
2.1. Довічне позбавлення волі в системі кримінальних покарань...................74
2.2. Кримінально-правова характеристика довічного позбавлення волі в сучасному Кримінальному кодексі України....................................................101
РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ............................................…......……122
3.1. Умови, порядок відбування довічного позбавлення волі в Україні.....................................................................................................……….122
3.2. Правові засади звільнення від відбування довічного позбавлення волі......................................................………………...………………………...141
ВИСНОВКИ..........................................................................................…….…155
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................……....163
ДОДАТКИ...................................................................................................…...182

ВСТУП

Актуальність теми. Політична, економічна, соціальна та правова реформи, які проводяться в Україні на даному етапі її розвитку, повинні бути спрямовані на захист і забезпечення прав людини, у першу чергу – права на життя.
Політичні перетворення, що відбуваються в житті нашої держави, створюють нові умови організації і здійснення боротьби зі злочинністю в суспільстві. Саме вони і визначають зміст та мету кримінального законодавства, тягнуть суттєві зміни в практиці реалізації Кримінального закону, перебудовують правосвідомість громадян і спеціалістів у галузі кримінального права. Реформа кримінального законодавства, як і реалізація діючих кримінально-правових норм, передбачає найширше використання досягнень правової науки, усвідомлення і врахування соціальних реальностей, аналіз позитивного і негативного досвіду кримінально-правової практики, вияв громадської думки.
У сучасних умовах при збереженні високого рівня злочинності посилився ступінь тяжкості злочинів. Триває ріст злочинних посягань на життя і здоров’я, честь і гідність особи. У боротьбі з особливо тяжкими злочинами значну роль відіграє кримінальне покарання.
Як відомо, кримінально-правова протидія злочинності здійснюється за допомогою реалізації кримінальних покарань, перелік яких істотно змінився в останні роки. У Кримінальному кодексі України (далі – КК) з’явилися нові види покарань, серед яких – і довічне позбавлення волі. Суспільний резонанс, що викликається застосуванням деяких кримінальних покарань, не може бути ігнорований, оскільки вони стосуються інтересів не тільки самого засудженого, але і багатьох інших осіб (члени сім’ї, родичі, утриманці, співробітники), а також і інтересів суспільства в цілому. І хоча в КК довічному позбавленню волі присвячений ряд норм, відповідні положення кримінального закону навряд чи можна вважати ідеальними. Включення довічного позбавлення волі у 2001 р. в систему кримінальних покарань, по суті, було несподіваним для вітчизняної кримінально-правової і пенітенціарної доктрини. Зазначена проблема в повному обсязі ще не підлягала комплексному науковому дослідженню як до появи цього виду покарання, так і після, хоча довічне позбавлення волі є найбільш суворим покаранням у системі кримінальних покарань. У результаті сучасна юридична наука постала перед необхідністю теоретичного аналізу проблем, які з’явилися в практиці застосування довічного позбавлення волі. На жаль, до недавніх пір набагато більше уваги цьому покаранню приділяли не вчені, а журналісти. Довічному позбавленню волі в науковому плані присвячено усього декілька робіт, причому лише в питанні його виконання, а виконуватися воно в Україні, як відомо, стало наприкінці останнього десятиліття двадцятого сторіччя. Тому зрозуміло, що за такий короткий період не можна ґрунтовно з’ясувати всі теоретичні і практичні аспекти.
Разом з тим поки відсутні монографічні дослідження комплексу питань застосування довічного позбавлення волі в його кримінально-правовому і кримінально-виконавчому аспектах. Залишаються спірними і вимагають подальшої теоретичної розробки такі питання, як юридична природа довічного позбавлення волі, його основні характеристики, зміст кари, механізм правового регулювання.
Таким чином, актуальність теми дисертації обумовлена тим, що проблема довічного позбавлення волі, будучи однією з найбільш гострих проблем науки кримінального права, виявилася найменш розробленою в сучасній юриспруденції.
Як прихильники, так і противники довічного позбавлення волі, хоча і висловлюють тверді переконання в правоті своїх позицій, однак демонструють слабке знання теоретичних основ самого питання і пов’язаних з ним проблем. У даний час комплексний характер проблем довічного позбавлення волі викликає необхідність проведення дослідження його кримінально-правових і кримінологічних аспектів у системі й у співвідношенні з історико-міжнародним, соціально-політичним, соціолого-психологічними і моральними аспектами. Ці питання, а також питання практики застосування довічного позбавлення волі, їх ефективність в сучасних умовах майже не досліджувались.
Це вимагає вивчення досягнень вітчизняної науки кримінального, кримінально-виконавчого права, кримінології, узагальнення історико-правового досвіду, аналізу та використання зарубіжного законодавства і відповідних міжнародно-правових актів на рівні дисертаційного дослідження. Тому теоретична і практична значимість багатоаспектного дослідження покарання у вигляді довічного позбавлення волі обумовили вибір теми і коло питань дисертації.
Покарання у вигляді довічного позбавлення волі розглядається в роботі як в історичному і теоретичному аспектах, так і в практичному та кримінально-виконавчому. Автор намагається зробити практичні висновки та внести у зв’язку з цим необхідні пропозиції по вдосконаленню законодавства про довічне позбавлення волі.
Протягом існування України як незалежної держави лише окремі аспекти такого виду покарання як довічне позбавлення волі були предметом досліджень та дискусій, які проводили В.І.Анісімов, Ю.В.Баулін, О.В.Беца, М.Г.Вербенський, С.П.Головатий, І.М.Даньшин, О.Ф.Кістяківський, М.Й.Коржанський, В.В.Костицький, А.М.Литвиненко, В.А.Льовочкін, П.П.Михайленко, М.І.Мельник, М.І.Панов, В.І.Панфілов, С.М.Скоков, В.В.Сташис, А.Х.Степанюк, В.Я.Тацій, В.М.Трубніков, О.І.Фролов, В.І.Шакун, О.Т.Шевченко, В.О.Шевчук.
З огляду на міжнародний характер проблем довічного позбавлення волі та смертної кари, автором були досліджені праці зарубіжних вчених, які працювали над їх розв’язанням, зокрема таких як Г.З.Анашкін, Ю.М.Антонян, Ю.В.Голік, Е.А.Гришко, С.І.Дементьєв, І.І.Карпець, В.Є.Квашис, С.Г.Келіна, Н.Ф.Кузнєцова, С.І.Кузьмін, С.В.Максимов, Г.Л.Мінаков, О.С.Михлин, А.С.Никифоров, П.Г.Пономарьов, В.І.Селіверстов, Н.С.Таганцев, Г.Ф.Хохряков, З.М.Черниловський, О.Ф.Шишов, І.В.Шмаров, а також міжнародні акти та інші документи з предмету дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою Радою Національної академії внутрішніх справ України 29 січня 2001 р (протокол № 1) та базується на вимогах Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. Дослідження передбачене Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2004 р. (п. 107), схваленим Вченою радою НАВСУ 30 грудня 2003 р. та виконане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному багатоаспектному монографічному дослідженні проблеми довічного позбавлення волі як засобу кримінально-правового регулювання і соціального керування в сфері суспільних потреб і соціальних цінностей, а також обґрунтування пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності його впливу на засуджених і громадян.
Досягнення визначеної мети передбачає вирішення наступних завдань:
- дослідити проблему довічного позбавлення волі як історично мінливого кримінально-правового і соціального інституту;
- з’ясувати поняття та визначити зміст покарання у вигляді довічного позбавлення волі з урахуванням особливостей сучасного періоду та змін у правозастосовчій практиці;
- вивчити громадську думку про застосування довічного позбавлення волі в Україні, аналіз явищ і факторів, що впливають на її формування;
- визначити юридичну природу довічного позбавлення волі, його цілі, місце в системі кримінальних покарань;
- провести порівняльно-правову характеристику зарубіжного законодавства і практики застосування довічного позбавлення волі, а також загальних тенденцій в цьому питанні, що спостерігаються в сучасному світі;
- розкрити специфіку режиму відбування і виконання довічного позбавлення волі з урахуванням загальних вимог ізоляції й охорони засуджених, нагляду за ними, забезпечення безпеки засуджених і персоналу, особливостей матеріально-побутового забезпечення засуджених, ефективності мір стимулювання їх позитивної поведінки. На вітчизняному досвіді дослідити особливості правового регулювання застосування покарання у вигляді довічного позбавлення волі;
- узагальнити практику застосування довічного позбавлення волі з виробленням пропозицій щодо можливості зміни правового становища засуджених;
- виробити рекомендацій з удосконалення кримінального і кримінально-виконавчого законодавства з питань застосування довічного позбавлення волі, а також рекомендацій практичним працівникам, що працюють в установах, де відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі з метою ефективного використання основних засобів виправного впливу на засуджених.
Основні завдання дослідження поставлені автором у відповідності з темою дисертаційного дослідження, обумовлені сучасним рівнем розробки проблем ефективності реалізації системи кримінальних покарань в теорії та на практиці, що знайшло закономірне відображення у плані роботи.
Об’єктом дослідження є довічне позбавлення волі як найсуворіший вид покарання у вітчизняній системі кримінальних покарань.
Предметом дослідження виступають чинні нормативно-правові акти, які регламентують соціально-правове розуміння поняття довічного позбавлення волі, практику їх застосування, систему наукових поглядів та розробок стосовно розглядуваної проблеми.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети та завдань, з урахуванням його об’єкту та предмету.
Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасна теорія наукового пізнання соціальних явищ, що охоплює комплекс теоретичних методів збирання, аналізу, обробки фактологічної інформації, серед яких: методи загальнонаукового, порівняльного та конкретно-соціологічного аналізу зарубіжних і вітчизняних джерел, методи моделювання, програмування, спостереження, статистичного аналізу та інші методи наукового пізнання.
В якості загальнонаукових методів було використано:
- метод загальної діалектики, що дозволив розглянути кримінальне законодавство України в його постійному розвитку;
- історико-правовий метод, що використовувався для розкриття генезису довічного позбавлення волі, законодавчих та інших засобів його застосування, а також реалізації в дослідженні положень загальної теорії кримінального права, кримінології та кримінально-виконавчого права;
- порівняльно-правовий метод, який визначив зміст та процедуру вивчення зарубіжного законодавства, що регулює питання застосування довічного позбавлення волі;
- системно-структурний аналіз, за допомогою якого досліджувалися питання, пов’язані із визначенням цілісної державної системи та підсистеми органів та установ, їх структурних підрозділів, в яких відбувається виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі;
- статистичний метод, який дозволив виявити рівень та динаміку вчинення злочинів, за скоєння яких можливе призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, надав підстави для обґрунтування актуальності дисертаційного дослідження та його положень.
В якості конкретно-соціологічних методів використані:
- метод вивчення документів, зокрема кримінальних справ, по яких було призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а також даних офіційної статистики стосовно призначення довічного позбавлення волі;
- метод опитування респондентів всіх вікових категорій, різної статі та професій: працівників правоохоронних органів, державних службовців, військових, педагогів, робітників, студентів стосовно їх відношення до скасування смертної кари та заміни її довічним позбавленням волі, дані якого було використано при підготовці пропозицій щодо покращення законодавства відносно застосування довічного позбавлення волі.
У дисертації проаналізовані, узагальнені, критично оцінені й інтерпретовані окремі наукові положення по різних аспектах покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Нормативну та інформаційну основу роботи складають Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України, діючі законодавчі і підзаконні акти, міжнародно-правові документи, що мають відношення до виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі і поводження із засудженими, закордонне законодавство, що регулює питання довічного позбавлення волі, праці вітчизняних і закордонних авторів по кримінальному, кримінально-виконавчому праву, пенітенціарній педагогіці і психології.
Емпіричну базу дисертації становлять матеріали 160 кримінальних справ, статистична інформація Верховного Суду України та Державної судової адміністрації України щодо призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, результати анкетувань.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням кримінально-правових та кримінально-виконавчих проблем довічного позбавлення волі. Базуючись на результатах дослідження, нами сформульовані нові наукові положення, висновки та рекомендації, а саме:
1. Визначено роль довічного позбавлення волі як альтернативи смертній карі у кримінальній політиці України, що відповідає сучасним уявленням про гуманізм у сфері застосування покарань та поводження із засудженими. При застосуванні довічного позбавлення волі у засуджених залишається право на життя, що є втіленням принципу поваги прав людини, сформульованому в Загальній декларації прав людини. Зміст даного заходу державного примусу відповідає принципу справедливості при застосуванні покарання, бо певним чином відображає співрозмірність злочину та кари. Втіленням принципу невідворотності виконання покарання є те, що засуджені до довічного позбавлення волі мають зазнавати відповідних правообмежень, притаманних цьому виду покарань протягом щонайменше 20 років поперед тим, як у них виникне можливість клопотати про помилування. Реалізацією принципу законності буде і те, що Кримінально-виконавчий кодекс України ставить обмеження прав і свобод засуджених до довічного позбавлення волі у певні межі і зобов’язує всіх суб’єктів виконання-відбування даного покарання дотримуватись вимог законодавства, тобто їх поведінка має відповідати запропонованій законодавчій моделі.
2. Набуло подальшого розвитку положення про несприйняття громадськістю довічного позбавлення волі як виду кримінального покарання. Це підтверджується опитуванням громадської думки, згідно з яким схвалюють застосування довічного позбавлення волі 37% респондентів, 64,7% опитаних висловилися за відновлення смертної кари в КК і лише 33,8% респондентів вважають, що смертна кара в законодавстві не потрібна.
3. Сформульовано власне визначення поняття довічного позбавлення волі – це найтяжчий вид основних покарань, що полягає в довічній (пожиттєвій) ізоляції особи, визнаної судом винною у вчиненні особливо тяжкого злочину, від суспільства в спеціальних кримінально-виконавчих установах.
4. Вперше вказано на недоцільність вживання юридичного терміну “довічне позбавлення волі” з огляду на можливість засудженого бути помилуваним. Обґрунтовано існування юридичного терміну “безстрокове позбавлення волі”, що більш точно відображає сутність вказаного виду покарання.
5. Доводиться подібність довічного позбавлення волі з позбавленням волі на визначений строк: довічне позбавлення волі відрізняється відсутністю визначеного строку. Довічне позбавлення волі є різновидом позбавлення волі, з огляду на що пропонується узагальнити формулювання пунктів 11 та 12 ст. 51 КК та об’єднати два види покарання в один – позбавлення волі на певний строк або безстроково.
6. Обґрунтовано, що прогресивна система відбування довічного позбавлення волі повинна включати: можливість переводу із приміщень камерного типу засуджених, які виконували розроблений для них індивідуальний план відбування довічного позбавлення волі та мали позитивні перспективи у звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки після відбуття не менше 15 років позбавлення волі; після відбуття не менше 20 років позбавлення волі – перехід у колонію середнього рівня безпеки; після відбуття 23 років засуджені, які за результатами моніторингу стали на шлях виправлення, можуть бути переведені в дільницю соціальної адаптації.
7. Запропоновано умовно-дострокове звільнення довічно засуджених після відбуття 25 років позбавлення волі та при виконанні ними ряду умов.
8. Доведено, що немає необхідності встановлювати в законі конкретну кількість засуджених, котрі повинні знаходитися в камері при відбуванні довічного позбавлення волі. Видається достатнім закріпити у законі принцип, за яким засуджені розміщаються в камерах з урахуванням їхньої психологічної сумісності, інтересів безпеки, санітарно-побутових вимог, організації нагляду за їхнім поводженням і задач індивідуально-профілактичної роботи.
9. Розвинені положення стосовно проведення з засудженими соціально-виховної роботи, яка ґрунтується на принципах гуманізму і спрямована на збереження людського єства і сутності засуджених, на вирішення їх конкретних соціальних проблем.
Практичне значення отриманих результатів визначається рекомендаціями, спрямованими на удосконалення правових норм, що регламентують призначення і виконання довічного позбавлення волі в Україні.
Одержані результати дослідження можуть використовуватися:
1) у науково-дослідній сфері – для подальших досліджень теоретичних і практичних проблем довічного позбавлення волі та інших видів покарань;
2) у правотворчій діяльності – при підготовці пропозицій по внесенню змін до Кримінально-виконавчого кодексу України і розробки нових законодавчих актів України, які повинні більш повно враховувати міжнародні стандарти у сфері дотримання прав людини.
3) у правозастосовчій діяльності – при вирішенні питань відбування довічного позбавлення волі, а також при удосконаленні кримінального законодавства з проблем довічного позбавлення волі.
4) у навчальному процесі – при підготовці окремих розділів підручників і навчальних посібників, у викладанні Загальної частини кримінального та кримінально-виконавчого права, у науково-дослідній роботі слухачів. Сформульовані пропозиції і рекомендації можуть служити матеріалом для підвищення рівня правових знань працівників правоохоронних органів.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Висновки, пропозиції та рекомендації одержані автором особисто.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідалися на:
- міжнародній науково-практичній конференції: “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених”, організованій Хмельницьким інститутом регіонального управління та права 29-30 квітня 2002 р., м. Хмельницький (тези опубліковані);
- круглому столі: “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування”, організованому Хмельницьким інститутом регіонального управління та права 21-22 лютого 2003 р., м. Хмельницький (тези опубліковані).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в восьми наукових працях, шість з яких опубліковані у фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, які поділені на 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (211 найменувань) і 10 додатків. Загальний обсяг дисертації без списку використаних джерел становить 162 сторінки, додатки на 20 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

З появою у кримінальному законодавстві України такого виду покарання, як довічне позбавлення волі, наша держава зіштовхнулася з цілим колом проблем кримінально-правового, кримінально-виконавчого, психологічного та ін. характеру. Дисертація присвячена ряду нерозроблених у кримінальному праві проблем довічного позбавлення волі, а саме: визначенню юридичної природи довічного позбавлення волі, механізму правового регулювання та особливостям відбування довічного позбавлення волі. Вказаний вид покарання розглядається в дисертації в комплексі кримінально-правових і кримінологічних аспектів, а також у співвідношенні з історико-міжнародним, соціально-політичним, соціолого-психологічними і моральними аспектами.
Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити певні висновки та внести пропозиції по удосконаленню правового регулювання застосування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
1. Аналіз історії довічного позбавлення волі свідчить, що для зарубіжного кримінального законодавства та для кримінального законодавства Російської імперії (до складу якої входила Україна) кінця ХІХ ст. характерним було довічне позбавлення волі, що представляло собою безстрокову каторгу. Довічне позбавлення волі у вигляді безстрокових каторжних робіт виконувало роль самостійного виду кримінальних покарань, застосування якого регламентувалося Загальною та Особливою частинами кримінального закону. Безстрокові каторжні роботи були одним з найтяжчих видів покарання (після смертної кари) і передбачалися за скоєння відносно вузького кола найбільш тяжких злочинів. Довічність каторжних робіт була не абсолютною, а відносною – безстрокові каторжні роботи могли бути замінені на певний термін або, по досягненню особою 70 років, замінювалися поселенням у віддалених місцях Сибіру;
2. В Україні довічне позбавленні волі як самостійний вид кримінального покарання було введено до системи покарань в 2001 р. Серед причин його появи в законодавстві виділено кримінально-правові, гуманітарні та політичні. Введення довічного позбавлення волі до КК відображало напрямки і тенденції, які відбувалися в Україні, а саме: прагнення держави замінити смертну кару більш гуманним покаранням у вигляді довічного позбавлення волі;
3. Запровадження довічного позбавлення волі як альтернативи смертній карі відповідає сучасним уявленням про гуманізм у сфері застосування покарань та поводження із засудженими. При застосуванні довічного позбавлення волі у засуджених залишається право на життя, що є втіленням принципу поваги прав людини, сформульованому в Загальній декларації прав людини. Зміст даного заходу державного примусу, де знаходить свій вираз у максимально можливому ступені ізоляція засуджених до довічного позбавлення волі (порівняно з іншими категоріями позбавлених волі), відповідає принципу справедливості при застосуванні покарання, бо певним чином відображає співрозмірність злочину та кари. Втіленням принципу невідворотності виконання покарання є те, що засуджені до довічного позбавлення волі мають зазнавати відповідних правообмежень, притаманних цьому виду покарань протягом щонайменше 20 років поперед тим, як у них виникне можливість клопотати про помилування. Реалізацією принципу законності буде і те, що Кримінально-виконавчий кодекс України ставить обмеження прав і свобод засуджених до довічного позбавленця волі у певні межі і зобов’язує всіх суб’єктів виконання-відбування даного покарання дотримуватись вимог законодавства, тобто їх поведінка має відповідати запропонованій законодавчій моделі;
4. Сформульовано власне визначення поняття довічного позбавлення волі – це найтяжчий вид основних покарань, що полягає в довічній (пожиттєвій) ізоляції особи, визнаної судом винною у вчиненні особливо тяжкого злочину, від суспільства в спеціальних кримінально-виконавчих установах;
5. Довічному позбавленню волі як виду покарання притаманні всі його елементи, а саме: кара, виправлення, загальна та спеціальна превенція. Каральна сутність довічного позбавлення волі полягає в обмеженні майже всіх трудових і матеріальних прав та інтересів засудженого. Кара у довічному позбавленні волі виражається у тих примусових заходах державного впливу, які відчуває на собі особа у зв’язку з засудженням за скоєний злочин і реалізується у переліку правообмежень, що притаманні даному покаранню. Стосовно виправлення як елементу мети довічного позбавлення волі, то необхідно зазначити, що при існуючих на даний час проблемах в законодавчому регулюванні найтяжчого виду покарання про реальне її досягнення говорити поки що немає сенсу. При запропонованій дисертантом прогресивній системі відбування покарання виправлення як мета довічного позбавлення волі буде реалізовуватися у повному обсязі. Загальнопревентивна функція, на думку 28% респондентів, досягається в значній мірі. Відносно спеціальної превенції, то вона сьогодні не реалізується у повному обсязі. При запропонованій нами прогресивній системі відбування довічного позбавлення волі, засуджений, знаючи про реальну можливість бути умовно-достроково звільненим при виконанні ним ряду умов, серед яких – і відсутність порушень встановленого порядку відбування покарання, сам зацікавлений у дотриманні законів;
6. Визначено, що в КК 2001 р. довічне позбавлення волі може призначатися за вчинення 11 злочинів, що становить 1,57 % від загальної кількості злочинів. Доведено, що в КК 2001 р. в порівнянні з КК УРСР 1922 р. та КК УРСР 1960 р. кількість злочинів, за вчинення яких можливе призначення довічного позбавлення волі, значно зменшилася. Так, в КК УРСР 1922 р. кількість злочинів, за вчинення яких могла призначатися смертна кара, становила 47 (або 10,12 % від загальної кількості злочинів). В КК УРСР 1960 р. цей показник дорівнював 18 (4,46 %);
7. На нашу думку, відбування довічного позбавлення волі має складатися з декількох стадій. За загальним правилом засуджені до довічного позбавлення волі вона відбувають покарання у кримінально-виконавчих колоніях максимального рівня безпеки окремо від інших засуджених. У виправних колоніях даного типу розпочинається перший етап відбування довічного позбавлення волі, який полягає в оцінці ступеня суспільної небезпечності засуджених. Тут має вивчатися стан здоров’я засуджених, освітні та професійні потреби, трудові навички, здійснюватися початкова оцінка особи та розробка плану відбування першої стадії довічного позбавлення волі. Через 1 рік відбування покарання у виді довічного позбавлення волі персонал кримінально-виконавчої колонії максимального рівня безпеки повинен зробити контрольний зріз стосовно кожного засудженого: як він влаштувався у відділенні, які у нього були скарги, побажання, прояви інтересів, чи розуміє шкідливість вчиненого злочину та зміст довічного позбавлення волі і як ставиться до його відбування, стосунки з адміністрацією та іншими засудженими. Висновок долучається до особової справи та фіксується в річній характеристиці. Подальший моніторинг поведінки засудженого до довічного позбавлення волі має відбуватися щороку, а наприкінці 5-річного періоду – проводитися детальне, поглиблене оцінювання ступеня небезпеки кожного засудженого, на основі чого підводиться підсумок, в якому відзначаються прогресивні зміни у ставленні та поведінці особи, фактори ризику та можливі подальші перспективи. Після відбуття не менше 15 років позбавлення волі в приміщеннях камерного типу засуджені, які виконували розроблений для них індивідуальний план відбування довічного позбавлення волі та мали позитивні перспективи, можуть бути переведені у звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки. Ті особи, які характеризуються негативно і продовжують становити небезпеку для суспільства, залишаються відбувати покарання у кримінально-виконавчій колонії максимального рівня безпеки (найвищого рівня безпеки). При зразковій поведінці та сумлінному ставленні до праці особи, засуджені до довічного позбавлення волі, після відбуття не менше 20 років позбавлення волі, мають право на поліпшення умов тримання і можуть бути переведені в колонію середнього рівня безпеки. Засуджені, які визнані злісними порушниками встановленого порядку відбування покарання, можуть переводитися з колонії середнього рівня безпеки до колонії максимального рівня безпеки. З метою заохочення слід передбачити повторне переведення у кримінально-виконавчі колонії середнього рівня безпеки. Після відбуття 3 років у виправних колоніях середнього рівня безпеки засуджені, які за результатами моніторингу стали на шлях виправлення, можуть бути переведені в дільницю соціальної адаптації. Таким чином, наведена схема відбування довічного позбавлення волі дозволить засудженим стимулювати поведінку в місцях відбування покарання і певним чином регулювати місця відбування покарання – кримінально-виконавчі колонії максимального чи середнього рівня безпеки, чи навіть дільниці соціальної адаптації.
У зв’язку з цим нами запропоновано доповнити Кримінально-виконавчий кодекс України ст. 101-1 такої редакції:
Стаття 101-1. Переведення засуджених до довічного позбавлення волі.
1. Засуджені до довічного позбавлення волі, які стали на шлях виправлення, можуть бути переведені:
- з приміщень камерного типу у звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки – після фактичного відбуття не менше 15 років позбавлення волі;
- із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонії середнього рівня безпеки – після фактичного відбуття не менше 20 років позбавлення волі;
- з колоній середнього рівня безпеки до дільниць соціальної адаптації – після фактичного відбуття не менше 23 років позбавлення волі.
2. Підлягають покращенню умов відбування покарання лише ті особи, які виконують розроблений для них індивідуальний план та за результатами моніторингу стали на шлях виправлення.
3. Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниць соціальної реабілітації до колоній середнього рівня безпеки, з колоній середнього рівня безпеки до звичайних жилих приміщень колоній максимального рівня безпеки, із звичайних жилих приміщень колоній максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колоній максимального рівня безпеки;
8. Запропоновано термін “довічне позбавлення волі” замінити терміном “безстрокове позбавлення волі”;
9. Запропоновано п. 11 та 12 ст. 51 КК викласти у такій редакції:
11) позбавлення волі на певний строк або безстроково;
10. Обґрунтовано положення, згідно з яким при розробці законодавчих норм щодо відбування довічного позбавлення волі як принципово нового виду кримінального покарання в Україні доцільно спиратися на багаторічну практику його застосування за кордоном до напрацювання відповідної альтернативної бази;
11. З метою більш ефективного застосування та відбування довічного позбавлення волі, пропонується:
- удосконалювати підготовку персоналу установ виконання покарань;
- забезпечувати участь юристів, медичних працівників, психіатрів та інших зацікавлених осіб у наданні консультацій довічно засудженим;
- надавати ефективну соціальну підтримку всім довічно засудженим, до яких було застосовано умовно-дострокове звільнення і які потребують її для повернення до нормального життя.
12. Велике значення в профілактиці злочинів і виховній роботі серед засуджених, що відбувають довічне позбавлення волі, має релігія. Засуджені, як і всі громадяни України, згідно зі ст. 35 Конституції, мають право на свободу світогляду і віросповідання, хоча умови тримання засуджених об’єктивно не дозволяють у повному обсязі здійснювати це право. Здійснення права на свободу совісті та віросповідання є добровільним, але при цьому не повинні порушуватися правила внутрішнього розпорядку установи виконання покарання, а також ущемлюватися права інших засуджених.
13. Ми пропонуємо умовно-дострокове звільнення довічно засуджених. Після поетапного відбування ними 25 років позбавлення волі (тобто – прогресивної системи відбування довічного позбавлення волі) необхідно надавати можливість умовно-дострокового звільнення при відсутності на протязі останніх 5 років порушень встановленого порядку відбування покарання. Якщо ці умови виконані, потрібно призначати обмеження волі терміном від 3 до 5 років і вже після цього вирішувати питання про повне звільнення.
14. Доведено, що немає необхідності встановлювати в законі конкретну кількість засуджених, котрі повинні знаходитися в камері при відбуванні довічного позбавлення волі. Видається достатнім закріпити у законі принцип, за яким засуджені розміщаються в камерах з урахуванням їхньої психологічної сумісності, інтересів безпеки, санітарно-побутових вимог, організації нагляду за їхнім поводженням і задач індивідуально-профілактичної роботи.
15. Розташування установ відбування покарання особами, засудженими до довічного позбавлення волі в регіонах, де були винесені вироків судів, має ряд позитивних моментів, одним з яких є підтримання зв’язків з рідними та близькими засудженого, не виключаючи їх спілкування, а це обов’язково буде позитивно впливати на психічний стан засудженого, і, відповідно, на дотримання ними режиму утримання у виправних установах.
16. Довічне позбавлення волі знайшло своє місце в системі покарань. Введення замість смертної кари досить суворого покарання, яким є довічне позбавлення волі, цілком відповідає демократичним цінностям, проголошеним у Конституції України, КК та міжнародних стандартах про права людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти та інші документи:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К: Просвіта, 1996. – 80 с.
2. Загальна декларація прав людини // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ, 1996. – С. 6-9.
3. Європейська конвенція з прав людини // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ, 1996. – С. 212-229.
4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ, 1996. – С. 9-19.
5. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотреблений властью правами человека // Организация Объединенных Наций. – Н.-Й., 1989. – С. 298-301.
6. Европейские пенитенциарные Правила // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ, 1996. – С.229-275.
7. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ, 1996. – С. 174-188.
8. Основні принципи поводження з в’язнями // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ, 1996. – С.188-190.
9. Протокол № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари, із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 від 28.04.1983 р.
10. Закон України “Про застосування амністії в Україні” зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 19.12.1996 р., від 18.05.2000 р.
11. Указ Президента України від 25.12.2000 р. “Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки”
12. Указ Президента України “Про Положення про порядок здійснення помилування” від 12.04.2000 р.
13. Указ Президента України “Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок здійснення помилування” від 20.10.2001 р.
14. Наказ Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 14.04.2001 р. № 65 “Про затвердження Положення про організацію виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі в установах кримінально-виконавчої системи”.
15. Наказ Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 14.01.2003 р. № 8 “Про внесення змін до Положення про організацію виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі в установах кримінально-виконавчої системи”.
16. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 1. – Ст. 920.
17. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 р. // Голос України. – 2003. – 29 серпня.
18. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. - № 1. – Ст. 6.
19. Уголовный кодекс Российской Федерации: Офиц. текст. – М., 1996. – 208 с.
20. Кримінальний кодекс Республіки Білорусь.
21. Уголовный кодекс Испании / Под ред. и с предисл. Н.Ф. Кузнецовой и Ф.М. Решетникова. – М., 1998. – 218 с.
22. Уголовный кодекс ФРГ / Пер. с нем. – М., 2000. – 208 с.
23. Уголовный кодекс Швейцарии / Науч. ред. и перевод с нем. канд. юрид. наук А. В. Серебрянниковой. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002.
24. Уголовный кодекс Японии / Научн. ред. А.И. Коробеева. – СПб., 2002.
25. Проект Закону України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України”, реєстраційний № 8120 від 25.09.2001 р.
26. Проект Закону України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України”, реєстраційний № 8120-1 від 26.09.2001 р.
27. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001 / Відповід. редакт. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 512 с.
28. Відомості Верховної Ради СРСР – 1959. - № 1. - Ст. 7 .
29. Відомості Верховної Ради України. – 1990. – №31. – Ст.429.
30. СУ РСФСР, 1917 г., № 4.
31. СУ РСФСР, 1919 г., № 66.

Дисертації та автореферати дисертацій:

32. Вартилецька І.А. Виправні роботи без позбавлення волі в Україні: теоретичні аспекти та практика застосування на сучасному етапі: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАВСУ. – К., 1997. – 22 с.
33. Вербенский М.Г. Криминологическое исследование социальных последствий краж личного имущества граждан: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.08 / Академія МВД РФ. – М., 1992. – 24 с.
34. Гура Р.Н. Виконання покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. академія Укр. ім. Я. Мудрого. – Харків, 2003. – 20 с.
35. Кісілюк Е.М. Кримінальне законодавство України в період українського державотворення (1917-1920 рр.): Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.08. / НАВСУ. – К., 2003. – 20 с.
36. Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2002. – 40 с.
37. Льовочкін В.А. Нормативно-правові та організаційні засади забезпечення реалізації в Україні міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2002. – 18 с.
38. Марцев А.И. Теоретические вопросы общего и специального предупреждения преступлений: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Свердловск, 1975. – 33 с.
39. Наливайко В.С. Кримінологічні проблеми ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2000. – 16 с.
40. Попова Є.С. Система и виды наказаний по уголовному праву Франции: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1988. – 19 с.
41. Похмелкин В.В. Достижение справедливости при назначений наказания по советскому уголовному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1985. – 22 с.
42. Ременсон А.Л. Теоретические основы исполнения лишения свободы и перевоспитания заключенных: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Томск, 1965. – 32 с.
43. Рудник В.І. Отрицательные последствия применения уголовного наказания в виде лишения свободы и основные меры их нейтрализации: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. / МВД СССР; Киев. высш. школа им. Ф.Э. Дзержинского. – К., 1990. – 25 с.
44. Сахнюк С.В. Теоретичні та практичні аспекти пом’якшення покарання за кримінальним законодавством України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2001. – 20 с.
45. Сундуров Ф. Р. Проблемы эффективности исполнения лишения свободы в отношении рецидивистов: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. - М., 1980. – С. 32.
46. Шевченко О.Т. Смертна кара (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: (12.00.08) / УАВС. – К., 1995. – 23 с.
47. Школа С.М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії і помилування в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: (12.00.08) / НАВСУ. – К., 2004. – 20 с.

Монографії, брошури, енциклопедії:

48. Амнистия и помилование в СССР – М., Госюриздат, 1959. – 364с.
49. Анашкин Г.З. Смертная казнь в капиталистических государствах (Историко-правовой очерк). – М.: “Юрид. лит.”, 1971. – 143 с.
50. Андреева В.Н., Дементьев С.И., Трахов А.И., Сашвелян К.Р. Смертная казнь и пожизненное лишение свободы / Южный институт менеджмента [Краснодар]. – Краснодар, 2001. – 222 с.
51. Антология мировой философии: В 4-х т. Т. 1 – М.: “Мысль”, – 1969. Т. 1: Философия древности и средневековья. – 1969. – 543 с.
52. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск, 1976. – 383 с.
53. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х.: Основа, 1991. – 360с.
54. Бачинін В.А., Панін М.І. Філософія права: Підручник для юрид. спец. ВНЗ освіти / Нац. юрид. академія України ім. Я. Мудрого. – К.: Ін Юре, 2002. – 468с.
55. Безескул В.П. Прения о смертной казни 2300 с лишним лет назад. Исторические этюды. – СПб, 1911. – С. 71-72.
56. Беккария Ч. О преступлениях и наказаниях / Библиогр. очерк и перевод М.М. Исаева – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1939. – 463 с.
57. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 186 с.
58. Борьба с преступностью в Украинской ССР. – Т. 1. 1917-1925 гг. / Авт. очерка и сост. сборн. док. проф. П.П. Михайленко. – Киев: КВШ МООП УССР, 1966. – 832 с.
59. Борьба с преступностью в Украинской ССР. – Т. 2. 1926-1967 гг. / Авт. очерка и сост. сборн. док. проф. П.П. Михайленко. – Киев: КВШ МООП УССР, 1967. – 952 с.
60. Введение в шведское право / Под ред. Б.С. Крылова. – М., 1986.
61. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
62. Винер Н. Кибернетика и общество: Пер. Е.Г. Панфилова. Общая ред. и предисл. [5-22] Э.Я. Кольмана. – М.: Изд-во иностр. лит., 1958. – 200 с.
63. Впровадження альтернативних видів кримінальних покарань в Україні: Посібник / За ред. О.В. Беци. – К., 2003. –156 с.
64. Гернет М.Н. Система карательных мер в УК // Право и жизнь. – 1922 г. Книга первая. – С. 69.
65. Герцензон А.А. Уголовное право и социология (Проблемы социологии уголовного права и уголовной политики) – М.: Юрид. лит., 1970. – 259 с.
66. Дементьев С.И. Лишение свободы. Уголов.-правовые и исправ.-труд. аспекты / Отв. ред. Г.В. Тимейко. – Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-та, 1981. – 207 с.
67. Евреинов Н.Н. История телесных наказаний в России: Репринтное изд. – Харьков: Прогресс ЛТД, 1994. – 235 с.
68. Кант И. Сочинения в 6-ти т. / Под ред. В.Ф. Асмуса и др. – Акад. наук СССР. Ин-т философии. Философ. наследие – М.: Мысль, 1963. – Т.4: Ч.2. – 1965. – 478 с.
69. Карамзин Н.М. История государства Российского. В 12 т. / Вступ. ст. А.Ф. Смирнова. – Тула: Приопр. кн. изд-во, 1990. – Кн. 4. – Т. 10 – 12. – 589 с.
70. Карпец И.И. Наказание: социальные, правовые и криминол. проблемы. - М.: Юрид. лит., 1973. – 287 с.
71. Карпец И.И. Уголовное право и этика. – М.: Юрид. лит., 1985. – 256 с.
72. Квашис В.Е. Гуманизм советского уголовного права. – М.: Юрид. лит., 1969. – 150 с.
73. Кистяковский А.Ф. Исследование о смертной казни. – Тула: Автограф, 2000. – 272 с.
74. Кистяковский А.Ф. Исследование о смертной казни: Магистерская диссертация, защищенная в 1867г. – Тула: Автограф, 2000. – 270 с.
75. Коган В. М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. – М.: Наука, 1983. – 183 с.
76. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К: Генеза, 1999. – 207с.
77. Криминологические и уголовно-правовые проблемы наказания / Ч.С. Джекебаев, Р.Н. Судакова и др. – Алма-Ата: Наука, 1983. – 207 с.
78. Куц В.М. Новий Кримінальний кодекс України: яким йому бути. – Х., 1999. – 204 с.
79. Лаврин А.П. 1001 смерть. – М.: “Ретека”, 1991. – 416 с.
80. Малиновский А.А. Уголовное право зарубежных стран. – М., 1998.
81. Маляренко В.Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. – К.: Фонд “Правова ініціатива”, 2003. – 234с.
82. Матышевский П.С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. – М.: Юрид. лит., 1964. – 158 с.
83. Мельник М.І. Призначення покарання: Лекція. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 38 с.
84. Меркулова В.О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності: Монографія. – Вид. 2-е. – Одеса: НДРВВ ОЮІ НУВС, 2003. – 281 с.
85. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії). У 3-х томах. – К.: Генеза, 1999. – 944 с.
86. Михлин А.С. Высшая мера наказания: История, современность, будущее. – М.: Дело, 2000. – 176 с.
87. Многократное применение лишения свободы: осужденные и наказание: Учеб. пособие / М-во внутр. дел СССР, ВНИИ; [СтецовскийА.Ю. и др.]. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1990 [1991]. – 60 с.
88. Мулдашев Э. От кого мы произошли? – М., 2000. – 326 с.
89. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1967. – 156 с.
90. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в Советском государстве. Полит.-юрид. исследование. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1973. – 193 с.
91. Овсянников М.Ф. Философия Гегеля. – М.: Соцэкгиз, 1959. – 306 с.
92. Пионтковский А.А. Учение Гегеля о праве и государстве и его уголовно-правовая теория. – М.: Госюриздат, 1963. – 468 с.
93. Платон. Сочинения в трех томах. Т.3. Ч.1. [Ред. сост. и авт. вступит. статьи В.В. Соколов] - М., 1969. – 576 с.
94. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания / Отв. ред. И.И. Карпец: АН СССР. Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1990. – 144 с.
95. Права человека. Сборник международных договоров. ООН. - Нью-Йорк, 1989. – С. 284.
96. Саркисова Э.А. Роль наказания в предупреждении преступлений. – Минск, 1990 – 160 с.
97. Смертная казнь: за и против / Под ред. С.Г. Келиной – М.: Юрид. лит., 1989. – 528 с.
98. Сташис В.В., Бажанов М.І. Особа під охороною кримінального закону. – Х.: Право, 1996. – 224с.
99. Судебники ХІ-ХVІ веков / АН СССР. Ин-т истории. Под общ. ред. Б.Д. Грекова. – М. – Л., 1952. – 618 с.
100. Сундуров Ф.Р. Лишение свободы и социально-психологические предпосылки его эффективности. – Казань: Изд-во Казанс. ун-та, 1980. – 216 с.
101. Таганцев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву. Общая часть. – СПб., 1887. – С. 130-168
102. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. – СПб, 1902.
103. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Т. 2. – Тула: Автограф, 2001. – 688с.: ил. – (Юридическое наследие)
104. Тищенко К.М. Помилование в уголовном праве. – М., ВНИИ МВД РФ, 1994. – С.4.
105. Ткаченко В.И. Общие начала назначения наказания. – М.: ВЮЗИ, 1984. – 71 с.
106. Торбагаев А.Н. Понятие и цели уголовной ответственности – Красноярск, 1986.
107. Трайнин А.Н. Избранные произведения. Защита мира и уголовный закон. – М.: Наука, 1969. – 454 с.
108. Трубников В.М. Социальная адаптация осужденных от отбывания наказания. – Х.: Изд-во “Основа”, 1990. – 173 с.
109. Тургенєв І.С. Статьи и воспоминания / Сост. А.Д. Шавкута. – М.: Современник, 1981. – 303 с.
110. Тютюгин В.И. Лишения права занимать определенные должности как вид наказания по советскому уголовному праву. – Харьков: Вища школа, 1982. – 144 с.
111. Уголовное наказание / О.И. Коваленко, В.В. Скибицкий, Ю.Л. Титаренко, В.П. Филонов, А.В. Филонов, Ю.С. Шемшученко. – Киев-Донецк, 1997. – 320 с.
112. Україна – 2002. Моніторинг соціальних змін / За ред. д.е.н. В.Ворони, д.соц.н. М. Шульги. – К.: Інститут соціології НАН України, 2002. – 668 с.
113. Україна у цифрах у 2001 р.: Корот. стат. довідник / Держкомстат України: За ред. О.Г. Осауленка; Відп. за вип. В.А. Головко. – К.: Техніка, 2002. – 262 с.
114. Философия Канта и современность [Под общ. ред. чл-кор. АН СССР Т.И. Ойзермана] – М.: Мысль, 1974. – 469 с.
115. Фуко Мішель. Наглядати й карати: Народження тюрмі / Пер. з франц. – К.: Основи, 1998. – 392 с.
116. Чернишевський Н.Г. Полн. собр. соч. Т. 4, с. 423.
117. Чубинський М.П. Очерки уголовной политики. – Харьков, 1905. – С. 287.
118. Шаргородский М.Д. Наказание по уголовному праву. Ч. 1: Наказание по уголовному праву эксплуататорского общества. – М.: Госюриздат, 1957. – 303 с.
119. Шаргородський М.Д. Наказание по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 239 с.
120. Шаргородський М.Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973 – 160 с.
121. Шевченко О.Т. Нужна ли Украине смертная казнь? / Харьковская правозащитная группа. – Х.: Фолио, 1997. – 95 с.
122. Шмаров И.В. Предупреждение преступлений среди освобожденных от наказания. – М.: Юрид. лит., 1974. – 136 с.
123. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.” т. 1: А-Г. – 1998. – 672 с.
124. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.” т. 2: Д-Й. – 1999. – 744 с.
125. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.” т. 3: К-М. – 2001. – 792 с.
126. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.” т. 4: Н-П. – 2002. – 720 с.
127. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.” т. 5: П-С. – 2003. – 736 с.
128. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.” т. 6: Т-Я. – 2004. – 768 с.
129. Шакун В.І. Міліція як суб’єкт реалізації державної політики в Україні: Оглядове видання / МВС України. НАВСУ. НДІ проблем боротьби зі злочинністю; За ред. Я.Ю. Кондратьєва. Укл.: В.І. Шакун, І.В. Опришко, О.Г. Кулик. – К., 2003. – 55с.

Курси, підручники, коментарі, навчальні посібники:

130. Александров А.Ю., Антипов В.И., Володько Н.В. Уголовное право Украины: Общая часть. Учебник / Отв. ред. Кондратьев Я.Ю. / Под ред. Клименко В.А., Мельник Н.И. – К.: Атика, 2002. – 468 с.
131. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
132. Гинцбург В.Г., Тарасов П.А. Прокурорский надзор за исполнением приговора. – М., 1957. – 114 с.
133. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – Х.: “Одіссей”, 2000. – 448 с.
134. Комментарий к Уголовному кодексу Республики Беларусь / Н.Ф. Ахраменка, Н.А. Бабий, А.В. Барков и др., Под общ. ред. А.В. Баркова. – Мн.: Тесей, 2003. – 1200 с.
135. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
136. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
137. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / П.П. Андрушко, В.О. Беньківський, П.С. Матишевський та ін. (ред.); Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Юридичний факультет. Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 506 с.
138. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
139. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для юрид. вузів і фак. / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Х., 1997. – 368 с.
140. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 1196 с.
141. Кримінальні кодекси України 2001 та 1960 років: порівняльні таблиці / Упорядники: Є.В. Фесенко, Я.Є. Фесенко. – К.: Істина, 2001. – 272 с.
142. Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / О.М. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, В.Б. Василець; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 304 с.
143. Курс советского уголовного права. – Л., 1970. – Т. 2. - 672 с .
144. Курс советского уголовного права. – М., 1970. – Т. 3. – 350 с.
145. Курс советского уголовного права. Т.3. Наказание. [Авт. заслуж. деят. науки РСФСР, чл-кор. АН СССР А.А. Пионтковский, д-р юрид. наук Н.А. Стручков, чл-кор. АН СССР П.С. Ромашкин и др.] – М.: Наука, 1970 – 350 с.
146. Курс советского уголовного права. Часть общая / Отв. ред. Н.А. Беляев, проф. М.Д.Шаргородский. – Л., 1970. – Т.2 – 671 с.
147. Курс советской криминологии / [Под ред. В.Н. Кудрявцева и др.] – М.: Юрид. лит., 1985. – . – 22 см.
148. Лукашов А.И., Саркисова Э.А. Уголовный кодекс Республики Беларусь: сравнительный анализ и комментарий. – Минск, 2000.
149. Матеріали теоретичної конференції по питанням радянського виконавчо-трудового права. – М., 1957. – С 128.
150. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ, 2000. – 192 с.
151. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
152. Международная амнистия. Информационная подборка. – Лондон, 1989.
153. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть. – К., 1995. – 250 с.
154. Наташев А.Е., Стручков Н.А. Основы теории исполнительно- трудового права. – М.: Юрид. лит., 1967. – 191 с.
155. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: “ФОРУМ”, 2001., у 2-х ч.
156. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 936 с.
157. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
158. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України. 3-тє вид. переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1056 с.
159. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии: Общая часть уголов. права. – М.: Юрид. лит., 1991. – 288с.
160. Российское уголовное право: Курс Лекций. Т. 2. Наказание / Под ред. проф. А.И. Коробеева. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1999. – 500 с.
161. Советское уголовное право. Общая часть: [Учеб. для вузов по спец. “Правоведение”. Г.А. Кригер, А.В. Наумов, Ю.М. Ткачевский и др.] / Под ред. Г.А. Кригера и др. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 367 с.
162. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть / Под ред. и с предисл. И.Д. Козочкина. – М.: Институт международного права и экономики имени А.С. Грибоедова, 2001. – 576 с.
163. Уголовное право УССР: Общ. часть. [Учеб. для юрид. вузов и фак. / Ю.В. Александров, А.Ш. Якупов, М.И. Бажанов и др.]; под ред. В.В. Сташиса, А.Ш. Якупова. – Киев – Вища школа, 1984 – 383 с.
164. Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові і кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів): Навчальний посібник. – Київ.: АртЕк, 1997. – 208 с.
165. Хохряков Г.Ф., Саркисов Г.С. Преступления осужденных: причины и предупреждение. – Ереван, 1988.
166. Чельцов – Бебутов М.А. Курс советского уголовно-процессуального права. Т.1: Очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческих феодальных и буржуазных государствах. – М.: Госюриздат, 1957. – 839 с.
167. Швеков Г.В. Первый советский уголовный кодекс [Учеб. пособие для юрид. ин-тов и фак.] – М.: Высшая школа. – 207 с.

Збірники праць, статті:

168. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3. – С.43-49.
169. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в І півріччі 2003 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 5 – С. 23-38.
170. Антонян Ю.М., Верещагин В.А. Убийцы, отбывающие пожизненное лишение свободы // Государство и право. – 1999. – № 11. – С. 44-50.
171. Безуглов А.А., Хазин М.Г. Диалог на не совсем обычную тему // Смертная казнь: за и против / Под ред. С.Г. Келиной – М.: Юрид. лит., 1989. – С. 309-321.
172. Бестужев – Лада И.В. Гуманизм и псевдогуманизм // Смертная казнь: за и против. / Под ред. С.Г. Келиной – М.: Юрид. лит., 1989. – С. 276-297.
173. Беца О.В. Довічне ув’язнення: яким йому бути // Пожизненное заключение. Международные стандарты и практика в Украине и за рубежом. – Донецк: “Донецкий мемориал”, 2001. – С. 42-51.
174. Даньшин І.М. До питання про тимчасове збереження смертної кари в кримінальному законодавстві України: Вісник Академії правових наук України. – Х., 1996. – Вип. 6. – С. 121-128.
175. Дуюнов В.К. Наказание в уголовном праве России – принуждение или кара? // Государство и право. – 1997. – №11. – С. 61-68.
176. Европа против смертной казни // Российская юстиция. – 2001. – №9. – С.9-20.
177. Карпец И.И. Высшая мера: за и против // Советское государство и право. – 1991. – №7. – С. 49-53.
178. Карпец И.И. Польза или зло? / Смертная казнь: за и против. – М., 1989. – С. 350-358.
179. Квашис В.Е. Смертная казнь и общественное мнение // Государсто и право. – 1997. – №4. – С. 50-56.
180. Когда убивает государство. Смертная казнь против прав человека // Советское государство и право. – 1989. – № 12. – С. 127-135.
181. Когда убивает государство… Смертная казнь против прав человека / Ред. С.Г. Келина. – М.: Прогресс, 1989. – 422 с.
182. Костицький В. Проблеми смертної кари в Україні // Право України. – 1997. – № 3. – С. 26-29.
183. Малинин Б.В.