КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ СТОСОВНО РАДІОАКТИВНИХ МАТЕРІАЛІВ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ТА КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО РЕЖИМ ПОВОДЖЕННЯ З РАДІОАКТИВНИМИ МАТЕРІАЛАМИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЙОГО ПОРУШЕННЯ 11
1.1. Розвиток законодавства про режим поводження з радіоактивними матеріалами та відповідальність за його порушення 12
1.2. Сучасний стан законодавства України про режим поводження з радіоактивними матеріалами 19
1.3. Кримінальна відповідальність за суспільно небезпечні діяння щодо радіоактивних матеріалів за законодавством зарубіжних країн 52
Висновки до розділу 61
РОЗДІЛ 2 КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯНЬ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СТОСОВНО РАДІОАКТИВНИХ МАТЕРІАЛІВ 65
2.1. Загальна характеристика норм про відповідальність за незаконні діяння з радіоактивними матеріалами 66
2.2. Спільні ознаки складів злочинів проти радіаційної безпеки 72
2.3. Специфічні об’єктивні ознаки злочинів проти радіаційної безпеки 110
Висновки до розділу 131
РОЗДІЛ 3 СОЦІАЛЬНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ СТОСОВНО РАДІОАКТИВНИХ МАТЕРІАЛІВ. ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗАПОБІГАННЯ ПОСЯГАНЬ НА РАДІАЦІЙНУ БЕЗПЕКУ 137
3.1. Суспільно-правові чинники встановлення кримінально-правової відповідальності за посягання на радіаційну безпеку 139
3.2. Запобігання посягань на радіаційну безпеку 148
Висновки до розділу 168
ВИСНОВКИ 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 175
ДОДАТКИ 205

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається гостротою проблеми забезпечення громадської безпеки, існування всього суспільства в умовах розширення сфери використання радіоактивних матеріалів. Радіоактивні матеріали застосовуються в багатьох галузях суспільного життя: промисловому виробництві, медицині, сільському господарстві, наукових дослідженнях тощо. Лише в Київській області майже п’ять тисяч організацій використовують радіоактивні матеріали для виробничих і медичних потреб. [122].
Застосування радіаційних технологій, крім безперечних позитивних ре-зультатів (забезпечення потреб в електроенергії, підвищенні врожаїв, лікуванні тяжких хвороб тощо), пов’язано також із можливістю спричинення шкоди. Про розміри такої шкоди свідчать наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Характерно, що наслідком вибуху ядерної бомби середньої потужності є довгострокове радіоактивне зараження місцевості в радіусі кількох десятків квадратних кілометрів, аварія на "цивільному" реакторі чи сховищі відпрацьованого палива атомної електростанції веде до зараження кількох сотень квадратних кілометрів, а руйнація уранозбагачувальної фабрики може спричинити зараження кількох тисяч квадратних кілометрів [215, С.8].
Щоб запобігти негативним наслідкам використання радіоактивних матеріалів й унеможливити їх настання, створено систему соціально-економічних, організаційних, технічних та правових заходів. Серед останніх – норми чинного Кримінального кодексу України (далі – КК) про відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів. Переважна більшість зазначених норм (статті 261-267 КК) передбачають відповідальність за злочини, у справах про які досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ згідно з ч.2 ст.112 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК).
Не викликає сумнівів необхідність наукового аналізу складів відповідних діянь, визначення суспільно-правових чинників встановлення кримінально-правової відповідальності за їх вчинення, а також висвітлення питань щодо їх запобігання. Наразі до сьогодні немає самостійних наукових праць, спеціально присвячених характеристиці сукупності складів злочинів, пов’язаних з незаконними діями стосовно радіоактивних матеріалів. Окремі питання кримінальної відповідальності за порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами розглядалися лише в коментарях КК України та у відповідних розділах і параграфах підручників з кримінального права України. У зазначених працях міститься значна кількість безперечно корисних теоретичних положень і практичних висновків. Однак загалом вони мають фрагментарний і до певної міри дискусійний характер.
Викладене зумовлює актуальність наукового осмислення і детального теоретичного дослідження норм про відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів в їх єдності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Науково-дослідного інституту проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України, відповідає положенням (п. 96) Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/ 2000.
Мета й задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення усіх елементів та ознак складів злочинів як підстави кримінальної відповідальності за незаконні діяння в сфері поводження з радіоактивними матеріалами, на основі цього формулювання нових теоретичних положень, а також надання обґрунтованих рекомендацій щодо застосування чинного законодавства та напрямків його вдосконалення.
Для досягнення зазначеної мети визначені головні завдання:
виявлення історичних, правових та соціальних чинників, що зумовили законодавче визначення норм про відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів;
з’ясування спільних та специфічних ознак злочинів, що вчиняються стосовно радіоактивних матеріалів;
визначення напрямів запобігання суспільно небезпечних діянь у сфері поводження з радіоактивними матеріалами.
Об’єктом дослідження є суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів як вид злочинів проти громадської безпеки.
Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство щодо відповідальності за злочини проти радіаційної безпеки і практика його застосування; вітчизняне кримінальне законодавство минулих років; кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за незаконні діяння з радіоактивними матеріалами; система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.
Теоретичну основу дослідження становлять праці таких відомих учених, як П.П. Андрушко, В.І. Антипов, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш, В.О. Глушков, М.С. Грінберг, І.М. Даньшин, М.А. Єфімов, М.Й. Коржанський, І.П. Лановенко, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, М.І. Панов, В.В. Петров, І.Г. Рагозіна, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, А.А. Тер-Акопов, В.П. Тихий, І.М. Тяжкова, М.І. Хавронюк, С.С. Яценко та ін.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта та предмета дослідження. Методологічною основою є комплексний підхід до аналізу порушень правил поводження з радіоактивними матеріалами, сукупності відповідних кримінально-правових норм з урахуванням їх однакових характеристик та відмінностей. Історичний та історично-правовий методи використано при визначені історичних витоків та генезису існування в кримінальному праві норм про відповідальність за порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами. Порівняльно-правовий метод – при порівнянні зазначених норм з кримінально-правовими нормами інших країн. Формально-логічний (догматичний) метод застосовувався при досліджені ознак складів злочинів та їх закріплення в диспозиціях відповідних статей КК України. За допомогою системно-структурного аналізу окреслено групи складів злочинів проти радіаційної безпеки у системі норм Особливої частини КК України.
Нормативним підґрунтям дисертації є Конституція України, чинне кримі-нальне законодавство України, чисельні нормативні акти, якими встановлено правила безпеки поводження з радіоактивними матеріалами.
З даної проблематики досліджено також кримінальне законодавство зарубіжних країн, вітчизняне кримінальне законодавство попередніх епох, а також постанови Пленуму Верховного Суду України.
Практичним матеріалом для автора слугували "Статистичні дані Верховного Суду України про результати розгляду справ судами України за 2002 і 2003 роки". Через фактичну відсутність вироків за справами відповідних категорій дисертантка при написані роботи опиралася також на матеріали періодичної друкованої та електронної літератури. Проведено анкетування працівників міліції з питань щодо проблем забезпечення радіаційної безпеки та ролі у їх вирішенні органів внутрішніх справ (отримано відповіді від 289 респондентів).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за посягання на радіаційну безпеку, в якому на основі аналізу практики та теоретичного узагальнення спільних і відмінних ознак складів злочинів запропоновані напрями удосконалення кримінального законодавства та сформульовані рекомендації щодо кваліфікації суспільно небезпечних діянь стосовно радіоактивних матеріалів. На підставі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення.
Вперше:
1. Виявлено спільні ознаки та індивідуальні відмінності групи злочинів у сфері незаконного поводження з радіоактивними матеріалами.
2. Досліджено історичні витоки норм українського законодавства, що регулюють режим безпечного поводження з радіоактивними матеріалами; з’ясовано вплив міжнародних конвенцій та інших міжнародних нормативних актів на його появу та розвиток у сучасний період.
3. Обґрунтоване положення про доцільність законодавчого виокремлення в розділі IX "Злочини проти громадської безпеки" окремої підгрупи статей за ознакою їх спільного видового об’єкта, об’єднавши їх в главу "Злочини проти радіаційної безпеки".
4. Зроблено висновок, що радіаційна безпека як видовий об’єкт зазначених злочинів – це група однорідних суспільних відносин, які існують з приводу використання радіоактивних матеріалів (предмети відносин) з метою встановлення і підтримання між окремими громадянами, колективами людей і суспільством загалом (учасники відносин) певного соціального зв’язку, спрямованого на дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення, а також навколишнє природне середовище, запобігання спричинення іонізуючим випромінюванням шкоди індивідуально-невизначеному колу громадян та іншим учасникам відносин, тобто – на забезпечення радіаційної безпеки.
5. Вказано на те, що зміст основного об’єкту контрабанди радіоактивних матеріалів (радіоактивна безпека як вид громадської безпеки) визначає необхідність розміщення статті про відповідальність за контрабанду радіоактивних матеріалів у розділ IX КК України "Злочини проти громадської безпеки";
6. Визначено зміст заходів безпеки при поводженні з радіоактивними матеріалами – сукупності санітарних, проектно-конструкторських, технічних, організаційних, та правових засобів, спрямованих на захист людей, матеріальних об’єктів та довкілля від радіаційного опромінення.
Удосконалено:
7. Аргументацію на користь того, що злочини у сфері поводження з радіоактивними матеріалами характеризуються непрямим умислом до факту створення радіаційної небезпеки (злочини, передбачені статтями 261, 262, ч.1 ст.265, ст. 266 КК України) або подвійною формою вини (злочини, передбачені ч.2 ст.265, статтями 267, 274 КК). Посягання на радіаційну безпеку з подвійною формою вини загалом є злочинами необережними.
8. Наукові уявлення щодо переліку та змісту певних соціально-економічних, освітянських та організаційно-правових проблем запобігання посягань на радіаційну безпеку України.
Набуло подальшого розвитку:
9. Визначення радіоактивного матеріалу як предмета охоронюваних суспільних відносин і водночас предмета злочинів, що розглядаються. На підставі аналізу національних нормативних актів та міжнародних спеціальних документів з питань забезпечення радіаційної безпеки запропоновано визначення радіоактивного матеріалу як будь-якого матеріалу, що містить радіонукліди і питома активність якого, а також повна активність вантажу перевищують певні значення, вказані у нормативних актах.
10. Виявлення ознак суб’єкта і суб’єктивної сторони всіх складів злочинів проти радіаційної безпеки. Зокрема, з’ясовано, що суб’єктом порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ч.1 і ч.2 ст.274 КК України) можуть бути службові особи, на яких законом або на підставі наказу, службової інструкції, спеціального розпорядження безпосередньо покладено обов’язок забезпечувати дотримання на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки, а також працівники підприємств (установ), які пройшли відповідне навчання та інструктаж.
11. Висновки щодо соціальних підстав встановлення кримінально-правової заборони на порушення порядку поводження з радіоактивними матеріалами, які є відображенням процесів, що виникають у суспільстві й вимагають посилення державою захисту суспільних інтересів від злочинних посягань.
12. Пропозиції щодо вдосконалення редакції норм про відповідальність за злочини проти радіаційної безпеки, а також відповідних пунктів постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №3 "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями та радіоактивними матеріалами". Зокрема, сформульовано авторські пропозиції:
– з огляду на складну фізичну природу радіоактивних матеріалів, а також те, що в різних законодавчих актах, підзаконних документах та міжнародних конвенціях і навіть у різних розділах одного Закону України використовуються різні визначення радіоактивних матеріалів відмовитися від визначення предмета злочину в диспозиції ст.265 КК України та в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №3;
– оскільки радіоактивні матеріали не належать до предметів, "основною характерною ознакою яких є їх призначення – ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища", це зумовлює необхідність внесення змін до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № З;
– у диспозиціях статей 201 та 414 КК України вживання терміна "радіоактивні речовини" замість "радіоактивні матеріали" є помилковим і потребує виправлення шляхом внесення відповідних змін до КК України;
– редакція диспозиції ч.1 ст.266 КК України вступає у певні колізії з тими нормами КК, які закріплюють ознаки викрадення чужого майна, і тому потребує внесення до неї відповідних змін;
– існування ст. 274 КК України як спеціальної норми не викликане об’єктивною необхідністю диференціації відповідальності за відповідні діяння, створює певні правові колізії і тому підлягає вилученню з КК України, оскільки загальна норма (ст. 267 КК України) повністю охоплює всі ознаки відповідного діяння і дає йому фактично ідентичну кримінально-праву оцінку.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем відповідальності за злочини проти громадської безпеки взагалі і проти радіаційної безпеки, зокрема; у правотворчості – внесено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм про відповідальність за незаконні діяння стосовно радіоактивних матеріалів, які можуть бути використані при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства; у правозастосуванні – при розслідуванні правоохоронними органами та розгляді судами України кримінальних справ про посягання на радіаційну безпеку; у навчальному процесі – при викладанні курсу Особливої частини кримінального права (тема "Злочини проти громадської безпеки"), підготовці підручників та навчальних посібників із кримінального права.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено на науково-практичній конференції "Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах" (м. Київ, Національна академія внутрішніх справ України, 25 квітня 2002 р.), науково-теоретичній конференції "Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України" (Харків, Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, 1-2 жовтня 2002 р.)
Основні положення дисертації обговорено на засіданнях лабораторії кримінологічних досліджень та вченої ради Науково-дослідного інституту Національної академії внутрішніх справ України, використовуються у навчальному процесі при викладанні курсу "Кримінальне право України. Загальна частина".
Публікації. За результатами дослідження дисертантом одноособово опубліковано чотири статті у фахових наукових виданнях, а також тези наукової доповіді.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації вперше здійснений комплексний монографічний аналіз проблем кримінальної відповідальності за посягання на радіаційну безпеку. На основі аналізу практики та теоретичного узагальнення спільних і відмінних ознак складів злочинів запропоновані напрями удосконалення кримінального законодавства та сформульовані рекомендації щодо кваліфікації суспільно небезпечних діянь стосовно радіоактивних матеріалів.
Проведене дослідження дозволяє зробити висновки, які мають значення як у теоретичному, так і в практичному плані:
1. Міжнародні конвенції та інші міжнародні нормативні акти в історич-ному аспекті мали важливу роль для створення норм українського законо-давства, що регулюють режим безпечного поводження з радіоактивними матеріалами, впливають на його розвиток в сучасний період.
2. На найближчу перспективу певні орієнтири щодо вироблення про-грамних документів та конкретних заходів безпеки у сфері поводження з радіоактивними матеріалами містять матеріали міжнародних конференцій та рекомендацій МАГАТЕ.
3. Існує безліч різноманітних законодавчих та підзаконних нормативних актів України з питань поводження з радіоактивними матеріалами. Наразі безпосередньо до кримінальної характеристики розглянутих нами діянь стосуються проаналізовані в роботі акти (закони, постанови, інструкції, по-ложення тощо), які встановлюють норми поводження з радіоактивними ма-теріалами.
4. Спеціальні норми про відповідальність за суспільно небезпечні діяння у сфері поводження з радіоактивними матеріалами містять кримінальні кодекси деяких країн Європи та всіх країн колишнього СРСР. Заслуговує на увагу досвід країн Європи щодо виділення серед посягань на громадську безпеку окремої групи злочинів проти радіаційної безпеки, а також щодо суворості санкцій відповідних статей КК.
5. В КК України (2001 р.) законодавець приділив підвищену (порівняно з КК Української РСР 1960 р.) увагу кримінально-правовому захисту відно-син у сфері поводження з радіоактивними матеріалами та запобігання раді-аційного забруднення. Зокрема, до нового КК України внесено дві статті (261 і 274), які містять склади злочинів, відсутні в КК Української РСР (1960 р.) Ознаки цих злочинів (предмет, об’єктивна сторона, суб’єкт злочину тощо) недостатньо вивчені й потребують дослідження із врахуванням бланкетної конструкції відповідних статей КК.
6. Вивчення національних нормативних актів та міжнародних спеціаль-них документів з питань забезпечення радіаційної безпеки дозволило дійти висновку, що радіоактивний матеріал, як предмет охоронюваних суспільних відносин і, одночасно, предмет злочинів, що розглядаються – це не просто матеріали, що містять радіонукліди, а такі, в яких питома активність та су-марна активність вантажу перевищують межі, встановлені нормами, прави-лами та стандартами з ядерної та радіаційної безпеки.
7. З огляду на складну фізичну природу радіоактивних матеріалів, а та-кож те, що в різних законодавчих актах, підзаконних документах та міжна-родних конвенціях і навіть у різних розділах одного Закону України вико-ристовуються різні визначення радіоактивних матеріалів пропонується від-мовитися від визначення предмета злочину в диспозиції ст. 265 КК, та в пу-нкті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №3 "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне по-водження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибу-ховими пристроями та радіоактивними матеріалами". Для вирішення питан-ня про віднесення конкретної речовини, виробу тощо до радіоактивних ма-теріалів необхідне призначення експертизи.
8. Радіоактивні матеріали не належать до предметів, "основною харак-терною ознакою яких є їх призначення – ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища". Це зумовлює необхідність внесення змін до пункту з постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3.
9. Поряд з традиційним двочленним поділом об’єктів злочинів на родо-вий і безпосередній, заслуговує на увагу трирівнева класифікація, зокрема: виділення на законодавчому рівні, тобто шляхом внесення змін до чинного КК, в розділі IX "Злочини проти громадської безпеки" окремої підгрупи статей за ознакою їх спільного видового об’єкта, об’єднавши їх у главі "Злочини проти радіаційної небезпеки".
10. Радіаційна безпека як видовий об’єкт злочинів – це група однорід-них суспільних відносин, які існують з приводу використання радіоактивних матеріалів (предмети відносин) з метою встановлення і підтримання між окремими громадянами, колективами людей і суспільством загалом (учасники відносин) певного соціального зв’язку, спрямованого на дотри-мання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та на-вколишнє природне середовище, запобігання спричинення іонізуючим ви-промінюванням шкоди індивідуально-невизначеному колу громадян та ін-шим учасникам відносин, тобто, на забезпечення радіаційної безпеки.
11. У диспозиціях статей 201 та 414 КК України вживання терміна "ра-діоактивні речовини" замість "радіоактивні матеріали" є помилковим і пот-ребує виправлення внесенням відповідних змін до КК України.
12. Оскільки об’єктом злочинів проти радіаційної безпеки є відносини, спрямовані на забезпечення безпеки (радіаційної), то створення діянням за-грози загибелі людей або настання інших тяжких наслідків (створення небе-зпеки) виступають наслідком цих злочинів.
13. Суб’єктом порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ч.1 і ч.2 ст. 274 КК) можуть бути службові особи, на яких законом або на підставі наказу, службової інструкції, спеціального розпорядження безпосередньо покладено обов’язок забезпечувати дотримання на виробництві правил яде-рної або радіаційної безпеки, а також працівники підприємств (установ), які пройшли відповідне навчання та інструктаж. Сторонні виробництву особи, які до виробничих процесів не допускаються, а також не проходять інструк-тажу щодо порядку їх здійснення, не можуть бути суб’єктом вказаного зло-чину.
14. Злочини у сфері поводження з радіоактивними матеріалами харак-теризуються непрямим умислом до факту створення радіаційної небезпеки (злочини, передбачені статтями 261, 262, ч.1 ст. 265, ст. 266 КК) або по-двійною формою вини (злочини, передбачені ч.2 ст. 265, статтями 267, 274 КК). Посягання на радіаційну безпеку з подвійною формою вини загалом є злочинами з необережності.
15. Основним об’єктом контрабанди радіоактивних матеріалів є радіоа-ктивна безпека як вид громадської безпеки, тому статтю про відповідальність за контрабанду радіоактивних матеріалів доцільно винести в розділі IX "Злочини проти громадської безпеки" КК України.
16. Редакція диспозиції ч.1 ст.266 КК створює певні колізії з нормами КК, які закріплюють ознаки викрадення чужого майна, і потребує внесення відповідних змін.
17. Розмежування між злочинами, передбаченими ст. 265 КК та ст. 267 КК необхідно проводити насамперед за ознакою законності (у першому ви-падку) чи незаконності (у другому випадку) володіння або розпорядження радіоактивними матеріалами, стосовно яких порушуються правила безпеки.
18. Існування ст. 274 КК як спеціальної норми не викликане об’єктивною необхідністю диференціації відповідальності, створює певні правові колізії і тому підлягає вилученню з КК, оскільки загальна норма (ст. 267 КК) повністю охоплює усі ознаки відповідного діяння спеціальної і дає йому фактично ідентичну кримінально-праву оцінку.
19. Потреба у встановленні кримінально-правової заборони на пору-шення порядку поводження з радіоактивними матеріалами, є відображенням процесів, що виникають в суспільстві і вимагають посилення державою за-хисту суспільних інтересів від злочинних посягань.
20. Радіоактивні матеріали мають усі ознаки (властивості) джерел під-вищеної небезпеки, що зумовлює необхідність вироблення та реалізації за-ходів безпеки (захисту) населення, довкілля та матеріальних цінностей від шкідливого впливу радіації.
21. Заходи безпеки при поводженні з радіоактивними матеріалами – це сукупність гігієнічних, проектно-конструкторських, технічних, організацій-них та правових засобів, спрямованих на захист людей, матеріальних об’єктів та довкілля від радіаційного опромінення.
22. Матеріали практики та спеціального опитування свідчать про акту-альність та важливість проведення заходів щодо правової освіти населення за двома складниками (напрямами): забезпечення обізнаності населення щодо відповідальності (у т.ч. – кримінальної) за незаконні діяння стосовно радіоактивних матеріалів; навчання щодо змісту її міри небезпеки радіоак-тивних матеріалів та дій у випадках, коли доводиться контактувати із дже-релами іонізуючого опромінювання.
23. В законах України та підзаконних нормативних актах немає визна-чення (переліку) центральних органів виконавчої влади, на які покладено функції управління у сфері поводження з радіоактивними матеріалами, що не може сприяти чіткому забезпеченню організаційно-правового складника в реалізації заходів безпеки у сфері поводження з радіоактивними матеріа-лами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Анализ и оценка природных рисков в строительстве/Под ред. А.Л. Рагозина, М.: ПНИИИС, 1995. – 25 с.
2. Ансель М. Новая социальная защита (гуманистическое движение в уголовной политике) ): Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1970. – 312 с.
3. Ансель Марк. Методологические проблемы сравнительного права // Очерки сравнительного права. – М.: Прогресс, 1981. – 136 с.
4. Антипов В.И. Уголовно-правовая борьба органов внутренних дел с посягательствами на общественную безопасность. – Киев: КВШ МВД СССР, 1987. – 88 с.
5. Бабаев Н.С., Кузьмин И.И. "Абсолютная" безопасность или прием-лемый риск?//Коммунист. – 1989. – №7. – С. 75-81.
6. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М., 1939. – 380 c.
7. Бикеев И. Актуальные проблемы учения о субъективной стороне преступления// Уголовное право. – 2002. – № 3. – С.9-13.
8. Борисов В.И. Уголовная ответственность за нарушение правил при производстве строительных работ. – Харьков: Изд-во при Харьк. ун-те,1977. – 113 с.
9. Борисов В.И. Ответственность за нарушение правил техники безо-пасности на производстве. – К.: Вища школа, 1984. – 69 с.
10. Борисов В.І. Необережність та її види. – Харків: Юридичний інсти-тут, 1991. – 21 с.
11. Бурков В.Н., Щепкин А.В. Моделирование экономических меха-низмов обеспечения безопасности //Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. – 2000. – № 6. – С. 55-68.
12. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – К.: Политиздат Украи-ны, 1985. – 120 с.
13. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред.В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2002. – 1414 с.
14. Верховний Суд України. Статистичний бюлетень про результати розгляду справ судами України за 2003 рік // Рукопис.
15. Вимоги до програми забезпечення якості на всіх етапах життєвого циклу ядерних установок (НП 306.5.02/3.017-99) // Окремий відби-ток.
16. Вимоги до програми забезпечення якості на всіх етапах життєвого циклу ядерних установок, НП 306.5.02/3.017-99, затверджені нака-зом Мінекобезпеки України від 11 березня 1999 р. №294/3587 // Офіційний вісник України. – 1999. – №20. – С.426.
17. Вимоги з ядерної та радіаційної безпеки до інформаційних і керую-чих систем, важливих для безпеки атомних станцій, НП 306.5.02/3.035-2000, затверджені Державною адміністрацію ядерно-го регулювання України від 28 березня 2000 р. №19 //Окремий від-биток.
18. Вишняков Я.Д. Новая парадигма третьего тысячелетия //Экономика и жизнь. – 1994. – № 24. – С. 17.
19. Вишняков Я.Д. Управление обеспечением безопасности предпри-ятий: экономические подходы. // Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. – №5.
20. Вишняков Я.Д., Измалков А.В. Управление безопасностью соци-альных и экономических систем //Вестник университета (ГУУ). – 2000. – №1 (3). – С.3-12.
21. Вишняков Я.Д., Лозинский С.В. Бизнес и окружающая среда: коэф-фициент враждебности окружающей среды развитию бизнеса //Менеджмент в России и за рубежом. – 1998. – №3. – С. 43-53.
22. Габдулина Р.Р. Проблемы уголовной ответственности за незаконное обращение с ядерными материалами /Движение за ядерную безо-пасность, г.Челябинск. – http://www.nuclearpolicy.ru/dialog2001/ memorandum4.shtml.
23. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины: Проблемы теории и развитие законодательства. – Харьков: Основа, 1994. – 640 с.
24. Газета "Дзеркало тижня". – 2004. – № 45 (470).
25. Газета "Событие". – 2004.– 27 янв.
26. Гальперин И.М. Уголовная политика и уголовное законодательство //Основные направления борьбы с преступностью. – М., 1975. – С. 58.
27. Гергеевский Э. В., Чернов А.В. Теоретический анализ объекта пре-ступления. – Иркутск. 1999. – С. 98.
28. Гизатуллин Х.Н., Троицкий В.А. Концепция устойчивого развития: новая социально-экономическая парадигма // Общественные науки и современность. – 1998. – № 5. – С. 124.
29. Глистин В.К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та. – 1979. –127 с..
30. ГОСТ 23765-79. Аппаратура контроля радиационной безопасности на атомных станциях. Общие технические требования к каналу пе-редачи данных // Окремий відбиток.
31. ГОСТ 24789-81. Каналы, измерительные системы внутриреакторно-го контроля ядерных энергетических корпусных реакторов с водой под давлением. Общие технические требования // Окремий відбиток.
32. ГОСТ 25804.4-83. Аппаратура, приборы, устройства и оборудование систем управления технологическими процессами атомных электростанций. Общие конструктивно-технические требования // Окремий відбиток.
33. ГОСТ 25804.5-83. Аппаратура, приборы, устройства и оборудование систем управления технологическими процессами атомных электростанций. Общие правила проведения испытаний и приемки опытных образцов и серийной продукции // Окремий відбиток.
34. ГОСТ 25804.7-83. Аппаратура, приборы, устройства и оборудование систем управления технологическими процессами атомных электростанций. Методы оценки соответствия требованиям по стойкости, прочности и устойчивости к внешним воздействующим факторам // Окремий відбиток.
35. ГОСТ 25804.8-83. Аппаратура, приборы, устройства и оборудование систем управления технологическими процессами атомных электростанций. Методы оценки соответствия общим конструктивно-техническим требованиям // Окремий відбиток.
36. ГОСТ 26635-85. Реакторы ядерные энергетические корпусные с во-дой под давлением. Общие требования к системе внутриреакторного контроля // Окремий відбиток.
37. ГОСТ 26843-86. Реакторы ядерные энергетические. Требования к системе управления и защиты // Окремий відбиток.
38. ГОСТ 27297-87. Изделия ядерного приборостроения. Аппаратура контроля состояния оболочек тепловыделяющих элементов ядерных реакторов. Общие технические требования и методы испытаний // Окремий відбиток.
39. ГОСТ 27452-87. Аппаратура контроля радиационной безопасности на атомных станциях. Общие технические требования // Окремий відбиток.
40. Гринберг М.С. Советское уголовное право. Часть Особенная. Пре-ступления против общественной безопасности. – Свердловск: Изд-во Свердлов. юрид. ин-та., 1974. – 178 с.
41. Дагель П.С. Условия установления уголовной наказуемости //Правоведение. – 1975. – № 4. – С. 69.
42. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. – М.: Юрид. лит., 1973. – 200 с.
43. Декларація від 16 липня 1990 р. "Про державний суверенітет Украї-ни" // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – №31. – Ст. 429.
44. Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. № 30-93 "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №23. – Ст.247.
45. Договоры, учреждающие Европейские сообщества (Редкол.: Борко Ю.А.(отв.ред.), Каргалова М.В., Юмашев Ю.М.). – М., 1994. – 390 с.
46. Ефимов М.А. Борьба с преступлениями против общественного по-рядка, общественной безопасности и здоровья населения. – Минск: Изд-во Вышэйш. шк., 1971. —236 с.
47. Загальні положення забезпечення безпеки атомних станцій, НП 306.1.02/1.034-2000, затверджені наказом Державної адміністрації ядерного регулювання України від 09.12.99 г. №63 // Офіційний ві-сник України. – 2000. – №11. – Ст.430.
48. Загальні положення забезпечення безпеки при знятті з експлуатації атомних електростанцій та дослідницьких ядерних реакторів, за-тверджені наказом Міністра охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України 9 січня 1998 р. №2 // Офі-ційний вісник України. – 1998. – №4. – С.196.
49. Загородников Н.И. Понятие объекта преступления в советском уго-ловном праве. Труды военной юридической академии. – М., 1951. – Вып. 23. – С. 44.
50. Закон "Про перевезення небезпечних вантажів" від 6 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №28. – Ст. 222.
51. Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №12. – Ст. 81.
52. Закон України "Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему" // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №51. – Ст.546.
53. Закон України від 11 січня 2000 р. "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії" // Офіційний вісник України. – 2000. – №7. – Ст. 242.
54. Закон України від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці" // Відомо-сті Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
55. Закон України від 14 січня 1998 р. "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання" // Відомості Верховної Ради України – 1998– № 22. – Ст. 115.
56. Закон України від 14 січня 1998 р. "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання" // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 22. –Ст. 115.
57. Закон України від 17 грудня 1993 р. "Про пожежну безпеку" // Ві-домості Верховної Ради України. – 1994. – № 5. – Ст.21.
58. Закон України від 19 жовтня 2000 р. "Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших дже-рел іонізуючого випромінювання" // Офіційний вісник України. – 2000. – №46. – Ст. 1978.
59. Закон України від 19 листопада 1997 р. "Про видобування і переро-бку уранових руд" // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №11-12. – Ст.39.
60. Закон України від 19 листопада 1997 р. "Про видобування і переро-бку уранових руд" // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №11-12.- Ст.39.
61. Закон України від 19 червня 2003 р. "Про основи національної без-пеки України" // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
62. Закон України від 20 квітня 2000 р. "Про ратифікацію Об’єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами" // Відомості Вер-ховної Ради України. – 2000. – №31. – Ст. 243.
63. Закон України від 20 лютого 2003 р. "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та по-двійного використання" // Офіційний вісник України. – 2003. – №12. – Ст.518.
64. Закон України від 23 грудня 1997 р. "Про якість та безпеку харчо-вих продуктів і продовольчої сировини" // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 19. – Ст. 98.
65. Закон України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст.218.
66. Закон України від 25 березня 1992 р. "Про загальний військовий обов’язок і військову службу"// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 385.
67. Закон України від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №36. – Ст.531.
68. Закон України від 27 лютого 1991 р. "Про правовий режим терито-рії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобиль-ської катастрофи" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №16. – Ст.198.
69. Закон України від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №16. – Ст.200.
70. Закон України від 3 квітня 2003 р. "Про внесення зміни до статті 333 Кримінального кодексу України" // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 26. – Ст. 198.
71. Закон України від 3 лютого 1993 р. "Про Цивільну оборону Украї-ни" // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №14. – Ст.124.
72. Закон України від 30 червня 1993 р. "Про дорожній рух" // Відомос-ті Верховної Ради України. – 1993. –№ 31. – Ст. 338.
73. Закон України від 30 червня 1995 р. "Про поводження з радіоактив-ними відходами" // Відомості Верховної Ради України. – 1995.– № 27 – Ст.198.
74. Закон України від 30 червня 1995 р. "Про поводження з радіоактив-ними відходами" від 30 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. – №27. – Ст.198.
75. Закон України від 8 лютого 1995 р. "Про використання ядерної ене-ргії та радіаційну безпеку" // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 12. – Ст.81.
76. Закон України від 8 червня 2000 р. "Про захист населення і терито-рій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного харак-теру" // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №40. – Ст.337.
77. Закон України від 9 квітня 1999 р. "Про рослинний світ" // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №22-23. – Ст.198.
78. Злобин Г.А. Основания и принципы уголовно-правового запрета //Сов. государство и право. – 1982. – № 4. – С. 70.
79. Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ "Содружество". – 1996. – №2. – 69 с.
80. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М.: ЮНИТИ. – 2003. – 374 с.
81. Інструкція з проведення державної інвентаризації джерел іонізую-чого випромінювання, затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства промислової політики України 18 січня 2000 р. №16/22 // Офіційний вісник України. – 2000. – №13. – Ст.540.
82. Інструкція про здійснення державної екологічної експертизи, за-тверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природ-ного середовища та ядерної безпеки України від 7 червня 1995 року №55 // Окремий відбиток.
83. Інструкція про порядок видачі дозволів на перевезення радіоактив-них матеріалів, затверджено наказом Мінекоресурсів від 20 червня 2000 р. №57 // Офіційний вісник України. – 2000. – №45. – Ст. 1953.
84. Інструкція щодо проведення радіаційного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах пропуску через державний кордон та на митній території України, затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 15 травня 2000 р № 27 // Офіційний вісник України. – 2000– № 28. – Ст. 1184.
85. Кедров Б.М. История науки и принципы ее исследования // Вопросы философии. – 1971. – №9. – С. 78-83.
86. Клейменов М.П. Уголовно-правовое прогнозирование. – Томск, 1991. – 167 с.
87. КНД 306.302-96. Безопасность АС. Требования к содержанию отче-та по анализу безопасности АС реакторами типа ВВЭР на стадии выдачи разрешения на ввод в эксплуатацию // Окремий відбиток.
88. Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР /Под ред. Ю.Д. Севе-рина – М., 1985. – 455 с.
89. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затверджено Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №52. – Ст.2258.
90. Конвенции и рекомендации, принятые Международной Конферен-цией Труда. 1919-1966. – С.1293-1298.
91. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Акад. МВД СССР, 1980. – 248 с.
92. Красилов В.А. Нерешенные проблемы теории эволюции. – Влади-восток, 1986. – 88 с.
93. Кригер Г. Причинная связь в советском уголовном праве. – Сов. юстиция. – 1979. – №1. – С.7-8.
94. Кримінальне право України. Особлива частина Підручник / Націо-нальна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / М.І. Ба-жанов (ред.). – 2. вид., перероб. та доп. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 544с..
95. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник для сту-дентів юридичних навчальних закладів / Александров Ю. В., Анти-пов В. І., Володько М. В. та ін. / За редакцією Клименка В. А. та Мельника М. І. – Київ: Правові джерела, 2002. – 432 с.
96. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, С.Б.Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 1196 с.
97. Крылов Г.В. Проблемы декриминализации деяний в советском уго-ловном праве: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – М., 1986. – 28 с.
98. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. – М.: Наука, 1986.
99. Кудрявцев В.Н. Концептуальные основы профилактики преступле-ний // Материалы Всерос. науч-практ. конф. по проблеме профилак-тики правонарушений. – М., 1997. – С. 3.
100. Кудрявцев В.Н. О соотношении предмета и объекта преступления по советскому уголовному праву // Труды военной юридической академии. – М.,1951. – Вып. 13. – С. 51.
101. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступле-ний. – М.: Юрид.лит, 1963. – 324 с.
102. Кузьмин И.И., Махутов Н.А., Хетагуров С.В. Безопасность и риск: эколого-экономические аспекты. – СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 1997. – 164 с..
103. Курляндский В.И. Уголовная политика: дифференциация и ин-дивидуализация уголовной ответственности //Основные направления борьбы с преступностью. – М., 1975. – С. 81-82.
104. Лановенко І. П. Боротьба із злочинами проти трудових прав і безпеки виробництва. – К.: Наукова думка, 1972. – 228 с.
105. Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия: Пер. с англ.– М.: Прогресс, 1992.– 775 с.
106. Лист Держмитслужби України №11/4-8151 від 31 липня 1998 р. "Щодо митного оформлення транзиту ядерних матеріалів, а також матеріалів, що розщеплюються" // Окремий відбиток.
107. Ліцензійні вимоги до підготовки персоналу АЕС України, за-тверджені наказом Міністерства охорони навколишнього природно-го середовища та ядерної безпеки України 16 січня 1998 р. №8 // Офіційний вісник України. – 1998. – №28. – С.251.
108. Лурье С.Я. Демокрит. – Л.. 1970. – 431 с.
109. МАГАТЭ 50-C-D. Свод положений по безопасности атомных электростанций: проектирование АЭС, 1990 // Окремий відбиток.
110. МАГАТЭ 50-SG-D3. Система управления защитными действиями и связанные с ней устройства на атомных электростанциях. Ру-ководство по безопасности, 1982 // Окремий відбиток // Окремий відбиток.
111. МАГАТЭ 50-SG-D8. Системы контрольно-измерительных при-боров и управления, связанные с обеспечением безопасности атом-ных электростанций. Руководство по безопасности, 1985 // Окремий відбиток.
112. МАГАТЭ 50-SG-QA1. Создание программы обеспечения качест-ва для проекта АЭС. Руководство по безопасности, 1985 // Окремий відбиток.
113. МАГАТЭ 50-SG-QA3. Обеспечение качества при поставках обо-рудования и предоставлении услуг для атомных электростанций. Руководство по безопасности, 1980 // Окремий відбиток.
114. МАГАТЭ 50-SG-QA7. Организация обеспечения качества для атомных электростанций. Руководство по безопасности, 1984 // Ок-ремий відбиток.
115. МАГАТЭ 50-SG-QA8. Создание качества при изготовлении обо-рудования атомных электростанций. Руководство по безопасности, 1981 // Окремий відбиток.
116. Марцев А.И. Некоторые вопросы методологии уголовно-правовых исследований //Актуальные проблемы теории уголовного права и правоприменительной практики. – Красноярск, 1997. – С. 5-8.
117. Марцев А.И. Преступление как социальное явление //Актуальные проблемы борьбы с преступностью и правоприменительная практика. – Красноярск, 1998. – С.6-11.
118. Марцев А.И., Максимов СВ. Общее предупреждение преступле-ний и его эффективность. – Томск, 1989. – С. 16.
119. Материалы по морскому праву зарубежных стран. – Москва, 1974, Вып. 3. – 76 с.
120. Матышевский П.С. Ответственность за преступления против об-щественной безопасности, общественного порядка и здоровья насе-ления. – М.: Юр. лит., 1964. – 158 с.
121. Михлин А.С. Роль последствий преступления в советском уго-ловном праве // Правоведение. – 1959. – № 3. – С.87-94.
122. Мусатова І. Період … полураспада особистості // Дзеркало тиж-ня. – №45 (470).
123. МЭК-654-1-79. Условия эксплуатации аппаратуры для регулиро-вания и управления производственными процессами. Часть 1. Тем-пература, влажность и барометрическое давление // Окремий відбиток.
124. МЭК-654-2-79. Условия эксплуатации для систем управления промышленными процессами. Часть 2. Мощность // Окремий відбиток.
125. МЭК-654-2-79. Условия эксплуатации для систем управления промышленными процессами. Часть 2. Мощность // Окремий відбиток // Окремий відбиток.
126. МЭК-654-3-83. Рабочие условия для аппаратуры измерения и управления промышленными процессами. Часть 3. Механические воздействия // Окремий відбиток.
127. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
128. Наказ Мінекобезпеки від 3 липня 1996 р. №69 "Про затвердження Положення про порядок розслідування та обліку порушень в роботі атомних станцій" // Закон і бізнес. – 1998. – №51.
129. Наказ Мінекобезпеки, МОЗ України від 17 листопада 1997 р. №183/331 "Про затвердження Порядку звільнення радіоактивних відходів і побічних радіоактивних матеріалів від регуляційного ко-нтролю" // Офіційний вісник України. – 1997. – Число 50. – С. 282-288.
130. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів від 15 травня 2000 р. №27 "Про затвердження Інструкції щодо проведення радіа-ційного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах про-пуску через державний кордон та на митній території України" // Офіційний вісник України. – 2000. – №28. – Ст. 1184.
131. Наказ Міністерства транспорту України від 16 жовтня 2000 р. №567 "Про затвердження Правил безпеки та порядку ліквідації нас-лідків аварійних ситуацій з небезпечними вантажами при перевезенні їх залізничним транспортом" // Офіційний вісник України. – 2000. – №49. Частина 1. – Ст. 2145.
132. Наказ МОЗ від 9 жовтня 2000 р. №247 "Про затвердження Тим-часового порядку проведення державної санітарно-гігієнічної екс-пертизи" // Офіційний вісник України. – 2001. – №3. – Ст.82.
133. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу Украї-ни. – 2-ге вид., переробл. та доповн. / Відп.ред. С.С.Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.
134. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл і доповн. / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Атіка, 2003, – 1056 с.
135. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М. : Госюриздат, 1960. – 228 с.
136. Норми радіаційної безпеки України. Основні санітарні правила (ОСПУ), регламенти і вимоги щодо порядку застосування (НРБУ/ОСПУ), затверджено наказом Міністерство охорони здоров’я України від 13 березня 2003 р. № 106 // Окремий відбиток.
137. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ – 97), затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я від 14 липня 1997 р. № 208 // Окремий відбиток.
138. Нормы проектирования сейсмостойкости атомных станций, ПНАЭ Г-5-006-87, затверджені ГАЭН СССР, 1987 // Окремий відбиток.
139. НП 306.5.02/3. 017-99 "Вимоги до програми забезпечення якості на всіх етапах життєвого циклу ядерних установок", затверджені наказом Мінекобезпеки України від 11 березня 1999 р. №53 // Офі-ційний вісник України. – 1999. – №20. – Ст.919.
140. НПБ 114-2002 Противопожарная защита атомных станций. Нор-мы проектирования (взамен ВСН 01-87). – 2002.
141. Обеспечение качества при проектировании атомных электро-станций, 1982 // Окремий відбиток.
142. Общие положения обеспечения безопасности атомных станций (ОПБ-88). ПНАЭ Г-1.011-89 // Окремий відбиток.
143. Орлов B.C. Субъект преступления. – М. во юрид.лит., 1958.–258 с.
144. Основания уголовно-правового запрета. Криминализация и дек-риминализация /Под ред. В.Н. Кудрявцева – М., 1982. – 208 с.
145. Основные санитарные правила работы с радиоактивными ве-ществами и другими источниками ионизирующих излучений (ОСП 72/87) // Окремий відбиток.
146. Основные правила ядерной безопасности при переработке, хра-нении и транспортировании ядерноопасных делящихся материалов (ПБЯ-06-00-88) // Окремий відбиток.
147. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответ-ственность. – Х.: Вища школа, 1982. – 161 с.
148. Пащенко О.О. Кримінальна відповідальність за порушення пра-вил ядерної або радіаційної безпеки. Автореферат дис. на здобут. наук. ступеня канд. юрид. наук. – Харків. – 2004. – 20 с.
149. Пинаев А. А. Особенности составов преступлений с двойной и смешанной формой вины. – Х.: Юрид.ин-т, 1984. – 52 с.
150. Пионтковский А. А. Уголовный закон в борьбе с отрицательными последствиями научно-технического прогресса // Сов. госуд. и право. – 1972. - №4. – С.30-38.
151. Пионтковский А. А. Проблема причинной связи в уголовном праве // Уч. записки ВЮИН и ВЮЗИ. – 1949. – С.70-93.
152. Плєва К.В. Історико-правовий огляд законодавства щодо режиму поводження з радіоактивними матеріалами // Науковий вісник НАВСУ. – 2003. – №3. – С.259-265.
153. Плєва К.В. Кримінальна відповідальність за незаконні дії з ра-діоактивними речовинами за Кримінальними кодексами України 2001 та 1960 рр. // Науковий вісник НАВС України. —2004. —№3. — С. 89-96.
154. Плєва К.В. Поняття радіоактивних матеріалів як предмету зло-чинів проти громадської безпеки // Матеріали міжнародного науко-во-практичного семінару "Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим КК України" Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003р. — С. 277-281.
155. Плєва К.В. Порівняльно-правовий аналіз законодавства про кримінальну відповідальність за порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами // Бюлетень з обміну досвідом роботи МВС України. —2003. —№150. — С. 28-33.
156. Плєва К.В. Радіоактивні матеріали як предмет злочинів за Кри-мінальним кодексом України // Бюлетень з обміну досвідом роботи МВС України. — 2002. — №2. ― С. 35-36.
157. ПНАЭ Г-1-001-85 "Типовое содержание технического обоснова-ния безопасности атомных станций" (ТС ТОБ АС-85) затверджено ГАЭН, ГКАЭ, 1985 р. // Окремий відбиток.
158. Положення про визначення характеристик можливого нападу на ядерні установки і ядерні матеріали та використання цих відомостей у фізичному захисті, затверджено наказом Державної адміністрації ядерного регулювання України 30 вересня 1999 р. №38 // Офіційний вісник України. – 1999. – №42. – С.265.
159. Положення про Державний комітет України з нагляду за охоро-ною праці, затверджено Указом Президента України від 16 січня 2003 року № 29/2003 // Офіційний вісник України. – 2003. – №4. – Ст.99.
160. Положення про Державний комітет ядерного регулювання Укра-їни, затверджено Указом Президента України від 6 березня 2001 ро-ку № 155/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – №10. – Ст.403.
161. Положення про Державний регістр джерел іонізуючого випромі-нювання і порядок оплати послуг з їх реєстрації, затверджено пос-тановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 1997 р. №847 // Офіційний вісник України. – 1997. – №32. – C.6.
162. Положення про Державну митну службу України, затверджено Указом Президента України від 24 серпня 2000 року №1022/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №35. – Ст.1477.
163. Положення про державну систему обліку та контролю ядерних матеріалів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. №1525 // Збірник постанов Уряду України. – 1996. – №21. – Ст. 592.
164. Положення про ліцензування персоналу АЕС України, затвер-джено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 29 грудня 1995 року № 155 // Окремий відбиток.
165. Положення про ліцензування підготовки персоналу АЕС України, затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 16 січня 1998 р. № 9 // Офіційний вісник України. – 1998. – №27. – Ст.272.
166. Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затверджено Указом Президента України від 29 травня 2000 року №724/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №22. – Ст. 890; 2002. – №17. – Ст. 895.
167. Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвер-джене Указом Президента України від 24 липня 2000 р. №918/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №30. – Ст.1256.
168. Положення про Міністерство палива та енергетики України, за-тверджено Указом Президента України від 14 квітня 2000 року №598/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №16. – Ст.664.
169. Положення про Міністерство України з питань надзвичайних си-туацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затверджено Указом Президента України від 5 березня 2004 р. №283/2004 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 10. – Ст. 581.
170. Положення про організацію та виконання демонстраційних польотів, затверджено наказом Міністерства транспорту України від 8 квітня 2003 р. № 269 // Офіційний вісник України. – 2003. – №25. – Ст.1235.
171. Положення про основні засади організації перевезення радіоак-тивних матеріалів територією України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 1997 р. №1332 // Офі-ційний вісник України. – 1997. – № 49. – Ст. 40.
172. Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів, затверджено наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильсь-кої катастрофи від 18 грудня 2000 р. № 338 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 4. – Ст. 164.
173. Положення про порядок встановлення розмірів та накладення штрафів на підприємства, установи і організації, які здійснюють ді-яльність у сфері використання ядерної енергії, у разі порушення ними норм, правил і стандартів безпеки або умов дозволів на ве-