ЖЕРТВА ШАХРАЙСТВА: ВІКТИМОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи віктимологічного дослідження шахрайства 10
1.1. Характеристика основних понять віктимологічної науки 10
1.2. Природа та способи вчинення шахрайства 33

РОЗДІЛ 2. Особистість жертви шахрайства 61
2.1. Соціально-демографічна характеристика жертв шахрайства 62
2.2. Соціально-психологічна характеристика жертв шахрайства 86
2.3. Структура індивідуальної віктимності особи при шахрайстві 120

РОЗДІЛ 3. Жертва у механізмі шахрайства та віктимологічна
профілактика шахрайства 127
3.1. Жертва і ситуація при шахрайстві 127
3.2. Характеристика особистості шахрая (віктимологічний аспект) 135
3.3. Віктимність у механізмі шахрайського обману 145
3.4. Наслідки шахрайства для жертви 160
3.5. Віктимологічна профілактика шахрайства 168

ВИСНОВКИ 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 189
ДОДАТОК А 211
ВСТУП
Актуальність теми. З давніх часів і до наших днів обман та насильство вважаються найпоширенішими способами вчинення злочину. Сьогодні, враховуючи сучасну картину злочинності у світі, можна стверджувати, що обман все більше переважує насильство, і хоча зазначені тенденції почали вимальовуватися ще у позаминулому сторіччі, але лише на початку третього тисячоліття їхні прояви стали найбільш яскравими.
Підвищення швидкості товарообігу за наявності різних форм власності та своєрідної свободи економічної діяльності суттєво розширює сферу можливого застосування шахрайського обману. Не в останню чергу прояви шахрайства стають можливими завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, новітніх інформаційніх технологій. Як наслідок, специфіка боротьби з шахрайством на сучасному етапі характеризується не лише його зростаючими кількісними показниками, але й прискореним оновленням його типових форм, підвищенням суспільної небезпечності таких злочинів.
На жаль, доводиться констатувати, що правоохоронні органи та й держава в цілому поки що не можуть протиставити ефективні засоби протидії новітнім технологіям шахрайства, яке до того ж є досить гнучким, оперативно реагує на коливання і труднощі у соціальному та економічному житті держави, враховує зміни, пристосовуючись і використовуючи їх.
Низька ефективність традиційних кримінально-правових методів боротьби з шахрайськими проявами і обумовлює необхідність розробки та втілення у практику альтернативних засобів впливу на це негативне соціальне явище.
Одним з найперспективніших засобів протидії злочинності стає сьогодні використання досягнень сучасної віктимологічної науки. Проте, практика правозастосування свідчить, що значення віктимологічної інформації у справі запобігання корисливим злочинам часто недооцінюється правозастосовувачами, майже не ведеться облік і аналіз даних, які стосуються жертв цих злочинів. Звертає на себе увагу також і та обставина, що й у наукових розробках як вітчизняні, так і зарубіжні вчені зосереджуються на віктимологічних дослідженнях, насамперед, злочинів проти особи (особливо насильницької злочинності), в той час як корисливі злочини (і шахрайство, зокрема) нерідко залишаються поза увагою науковців, хоча мають свою специфіку. Тому є багато підстав вважати дослідження віктимологічних проблем шахрайства актуальними і необхідними, особливо в аспекті подальшого розвитку кримінологічної науки та профілактики цих злочинів.
Серед важливих передумов віктимологічного дослідження шахрайства є безпосередня участь жертви у незаконному одержанні майнових благ злочинцем, тобто, так звана "посередницька" діяльність жертви шахрайства. А отже, знаючи типові види поведінки жертв шахрайства, особистісні характеристики, схожі риси, однорідні чинники, що сприяють віктимізації, можна істотно, на думку автора, зменшити ризик постраждати від цього злочину, а подекуди, і зовсім його нейтралізувати. Детальне віктимологічне дослідження шахрайства допоможе також з'ясувати причини негативної поведінки його жертв, яка, сприяючи віктимізації, є і однією з причин підвищеної латентності шахрайства.
Таким чином, розробка в якості дисертаційної роботи зазначеної вище теми допоможе певною мірою заповнити існуючі прогалини у кримінологічній науці, висвітлити нові, не реалізовані ще можливості для пізнання причин та умов вчинення шахрайства, сприятиме створенню ефективніших засобів запобігання таким злочинам, усуненню або нейтралізації їх негативних наслідків.
Дослідження кримінально-правових і кримінологічних аспектів шахрайства здійснені у працях Г.М. Анісімова, П.С. Берзіна, Г.М. Борзенкова, О.І. Гурова, П.М. Коваленка, М.Й. Коржанського, О.В. Лисодєда, П.С. Матишевського, В.Р. Мойсика, Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, А.О. Пінаєва, С.Ю. Романова, О.В. Рудзітіса, Р.А. Сабітова, О.В. Смаглюка, І.Я. Фойницького та інших. Напрацювання науковців у галузі віктимології складають, зокрема, роботи Ю.М. Антоняна, Л.В. Багрій-Шахматова, В.В. Вандишева, Т.В. Варчук, В.В. Василевича, Г. Гентига, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.П. Закалюка, Ю.Л. Заросинського, А.Ф. Зелінського, Ю.Ф. Іванова, В.П. Коновалова, С.С. Косенко, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.В. Кулакової, І.Г. Куца, В.С. Мінської, Є.М. Моісеєва, О.М. Мойсюка, Г.І. Піщенка, В.Я. Рибальської, Д.В. Рівмана, А.Л. Ситковського, В.О. Тулякова, Л.В. Франка, В.Є Христенка, Г.Й. Шнайдера, О.Ю. Юрченко та деяких інших. Хоча у багатьох зі вказаних праць висвітлювались окремі питання характеристики жертв шахрайства, разом з тим, віктимологічні проблеми шахрайства детально на монографічному рівні досі не досліджувались вітчизняною кримінологічною наукою.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри господарського та кримінального права Національного технічного університету України "КПІ" за темою "Проблеми забезпечення захисту прав громадян України в сучасних умовах".
Мета і завдання дослідження. Автор поставив за мету виявити віктимні властивості жертви шахрайства, розкрити закономірності віктимізації жертв цього злочину та визначити шляхи її запобігання. В процесі досягнення зазначеної мети було вирішено ряд таких завдань:
- проаналізовано стан розвитку віктимологічної науки, її вихідних положень, основних понять, на основі чого внесені відповідні пропозиції щодо їх вдосконалення;
- досліджено природу шахрайства, зокрема, за допомогою з'ясування його найсуттєвіших кримінально-правових, кримінологічних та соціально-психологічних особливостей;
- на цій основі запропоновано вдосконалити визначення кримінально караного шахрайства;
- подано комплексну характеристику жертв шахрайства, досліджені їх демографічні, соціально-психологічні властивості та особливості поведінки;
- розроблено типологію жертв шахрайства;
- з'ясовані можливі соціально-економічні, соціально-культурні, психологічні та інші причини і умови віктимізації при шахрайстві;
- проаналізовані віктимологічні особливості здійснення шахрайського обману, з'ясовано роль жертви у механізмі шахрайства та оцінені наслідки шахрайства для жертви;
- виходячи з одержаних результатів дослідження, запропоновані шляхи вдосконалення віктимологічної профілактики шахрайства.
Об'єктом дослідження є особистість жертви шахрайства.
Предметом дослідження виступає поведінка жертви шахрайства, її роль у механізмі вчинення цього злочину.
Методи дослідження. За допомогою формально-юридичного методу з використанням правил формальної логіки та синтаксису у дослідженні аналізується кримінально-правове визначення шахрайства, з'ясовується зміст поняття обману та зловживання довір'ям, а також досліджуються основні поняття віктимологічної науки. За допомогою історичного методу у роботі проаналізовані історичні аспекти встановлення кримінальної відповідальності за шахрайство та особливості захисту інтересів жертв злочинів на різних етапах розвитку законодавства. Порівняльно-правовий метод у дослідженні застосовано з метою порівняння використовуваних у різних країнах підходів щодо законодавчого забезпечення віктимологічної політики, а також нормативного регулювання кримінальної відповідальності за шахрайство. Використання статистичного методу дозволило проаналізувати дані Всеукраїнського перепису населення 2001 року, державної статистичної звітності та віктимологічних опитувань населення і на цій основі зробити висновки щодо демографічних характеристик жертв шахрайства та закономірностей віктимізації стосовно нього. З метою отримання емпіричної віктимологічної інформації із застосуванням конкретно-соціологічних методів автором були досліджені матеріали 220 кримінальних справ про шахрайство, розглянутих місцевими судами м. Києва у 1995-2002 роках.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням віктимологічних проблем шахрайства. У дисертаційному дослідженні:
- подається нове визначення понять: віктимності, як обумовленої біологічними, психологічними особливостями і соціальним статусом здатності особи сприяти вчиненню злочину стосовно себе; віктимізації, як процесу набуття, розвитку і реалізації здатності особи сприяти вчиненню злочину стосовно себе;
- доведено, що ймовірність постраждати від шахрайства є найбільш високою для молодих працездатних осіб віком 25-40 років незалежно від статі, непрацюючих громадян, сільських жителів, підприємців, а при певних видах шахрайства також для громадян похилого віку і неповнолітніх;
- обґрунтовується висновок, що основними соціально-психологічними факторами підвищення віктимності при шахрайстві є: зумовлена відсутністю необхідних знань (правових, економічних, кримінологічних) нездатність особи адекватно оцінити дійсний зміст складної ситуації, невміння рефлексувати (саморефлексувати) у віктимогенній ситуації, перевага у механізмі мотивації "приємності" очікувань над "реальністю" загроз, дисбаланс персоніфікованого і неперсоніфікованого довір'я, схильність до ризику;
- розроблена типологія жертв шахрайства, відповідно до якої з урахуванням соціальної нормативності поведінки жертви, її обачності (критичності), наявності мотиваційних домінант у її свідомості були виділені типи "жертв-обманщиків", "раціонально-корисливих", "зацікавлено-необачних", "жертв довір'я" та "нейтральних" жертв;
- запропонована двохкомпонентна структура віктимності особи стосовно шахрайства, яка включає: 1) соціальний компонент, який охоплює підструктуру спрямованості (потребо-мотиваційний комплекс; ціннісно-нормативні орієнтації), підструктуру досвіду (знання, вміння, звички) та особливості характеру особи; 2) біологічний компонент, який визначається біологічними і психофізіологічними властивостями особи. Виявлено основні психічні фактори, які використовуються шахраєм: матеріальна зацікавленість жертви (а не корисливість, як часто вважають); споживацькі інтереси; так звані "благородні спонукання" (пов'язані із співчуттям, бажанням допомогти, щедрістю тощо); особисті почуття (прихильність, симпатія, інтимні почуття тощо); особистісні властивості (корисливість, жадібність, навіюваність, довірливість, цікавість, самовпевненість тощо);
- обгрунтовується висновок, що потенційна жертва при вчиненні щодо неї шахрайства нерідко набуває властивостей нестійко врівноваженої системи, що дозволяє шахраю, маніпулюючи певними "каналізуючими факторами" (елементами конкретної життєвої ситуації), порушувати таку рівновагу, спрямовуючи поведінку жертви у вигідному йому напрямі;
- виявлено наявність прямо пропорційної залежності між віктимологічною обізнаністю жертви і рівнем злочинного професіоналізму шахрая;
- додатково обгрунтовується пропозиція про створення Фонду відшкодування шкоди жертвам злочинів. При вирішенні питань відшкодування шкоди у разі негативної поведінки жертви пропонується використання критеріїв схожих із тими, які вироблені практикою з цивільних спорів для визначення розміру відповідальності сторін у випадку змішаної вини;
- обгрунтовано пропозицію щодо підвищення ефективності профілактики шахрайства шляхом включення віктимологічного захисту до кола важливих потреб держави, суспільства і особи, забезпечення найширшого доступу до віктимологічної інформації та орієнтування заходів віктимологічного запобігання не лише на конкретну особу (потенційну жертву), але й на її найближче соціальне оточення;
- обгрунтовується доцільність викладення ч. 1 ст. 190 КК України у наступній редакції: "Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману, поєднаного зі зловживанням довірою або без такого (шахрайство)".
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що у дисертації пропонуються зміни до кримінального закону, спрямовані на підвищення ефективності його практичного застосування. Отримана автором в результаті дослідження інформація стосовно жертв шахрайства може бути використана для організації віктимологічної профілактики шахрайства на різних її рівнях, при розробці комплексних програм боротьби з шахрайством. Запропонована автором типологія жертв шахрайства сприятиме оптимальному вибору методів індивідуальної профілактичної роботи з різними категоріями потенційних жертв. Врахування типологічних особливостей жертв сприятиме більш ефективному здійсненню правової, психологічної допомоги постраждалим від шахрайства. Автором розроблені конкретні практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення загальної та індивідуальної віктимологічної профілактики шахрайства, забезпечення справедливого відшкодування заподіяної злочином шкоди. Результати дослідження можуть використовуватись при підготовці підручників та навчальних посібників, методичних розробок з курсу "Кримінологія" для студентів юридичних вузів і факультетів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки, сформульовані у дисертації, доповідались: на Міжнародній науково-практичній конференції "Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтеграційних процесів" (28-29 квітня 2004 р., м. Київ), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні" (28-29 квітня 2005 р., м. Острог).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у чотирьох публікаціях у фахових виданнях та двох тезах доповідей на наукових конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

"Пізнай самого себе" – було написано при вході до стародавнього храму, "а також свої вразливі місця і захисні можливості" – могли б дописати там такі ж стародавні віктимологи. У даній роботі було зроблено спробу, дотримуючись цієї поради, здійснити дослідження віктимологічних проблем шахрайства, загальним висновком з якого може стати твердження, що найкращим захисником громадянина від небезпеки постраждати від шахрайства є сам цей громадянин. Інші ж висновки, з огляду на завдання, поставлені на початку дослідження, можна сформулювати наступним чином.
1. Стан наукової розробки віктимологічних проблем шахрайства у вітчизняній науці характеризується незначною кількістю праць, присвячених цим питанням. Хоча віктимологічний напрямок кримінології досить плідно розробляється, простежується певна незбалансованість між кількістю напрацювань в галузі насильницької, корисливо-насильницької злочинності з одного боку, та корисливої – з іншого.
2. З огляду на те, що понятійний апарат вітчизняної віктимологічної науки ще не повністю сформований, автор пропонує по-новому визначити зміст центральних категорій віктимології. Зокрема, віктимність пропонується розуміти як зумовлену біологічними, психологічними особливостями та соціальним статусом здатність особи сприяти вчиненню злочину стосовно себе. Віктимізацію, на думку автора, доцільно розглядати як процес набуття, розвитку і реалізації здатності особи сприяти вчиненню злочину стосовно себе.
3. Обгрунтовується позиція, що сутність шахрайства полягає у шахрайському обмані жертви з метою заволодіння її майном. При цьому шахрайський обман, як свідчать результати дослідження, у більшості випадків є комбінованим (стосується різних обставин) і застосовується в поєднанні з іншими маніпулятивними технологіями. Автор вважає недоцільним виділення зловживання довір'ям як окремого способу шахрайства і пропонує викласти ч. 1 ст. 190 КК України в такій редакції: "Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману, поєднаного зі зловживанням довір'ям або без такого (шахрайство)".
4. Досліджений автором емпіричний матеріал дозволяє стверджувати, що практично будь-яка особа може стати жертвою шахрайства, і багато в чому це зумовлюється складністю сучасних майнових відносин, стрімким зростанням інформаційної насиченості життя кожної сучасної людини, розширенням сфери застосування шахрайського обману, підвищенням кримінального професіоналізму та кваліфікації сучасних шахраїв. Тому профілактичні віктимологічні заходи необхідно орієнтувати на широкі кола населення, концентруючись не тільки на цільових групах (хоча й про них не слід забувати), але й на певних соціальних, соціально-психологічних властивостях, притаманних більшості людей.
Основними завданнями профілактичної роботи мають стати: 1) збалансування потреб громадян і можливостей їх реалізації, уникнення надмірної актуалізації окремих потреб, оскільки наявність у потенційної жертви сильного домінуючого інтересу (найчастіше майнового, але, може бути, й іншого) суттєво полегшує реалізацію злочинного наміру, дозволяючи шахраям вдало маніпулювати поведінкою суб'єкта, використовуючи такі домінанти; 2) підвищення критичності (обачності) громадян у власних діях (особливо майнового характеру), оскільки переважна більшість жертв шахрайства поводили себе некритично у ситуації вчинення злочину; 3) розширення кримінологічної (віктимологічної), психологічної (рефлексія і саморефлексія), економічної поінформованості населення, збагачення життєвого досвіду громадян навичками безпечної поведінки у складних, нестандартних ситуаціях; поширення правових знань і підвищення рівня правової культури громадян; результати дослідження свідчать, що часто правова необізнаність, незнання типових ситуацій скоєння шахрайства, відсутність віктимологічної інформації сприяє віктимізації стосовно шахрайства; 4) звуження сфери проявів тіньової економічної діяльності, запобігання розповсюдженню принципів "подвійної моралі", оскільки здійснення багатьох шахрайств стає можливим лише завдяки готовності потенційних жертв брати участь у "тіньових" економічних відносинах.
Дієвим засобом віктимологічного запобігання шахрайству може стати гармонізація відносин довіри, оскільки, як показує дослідження, одним з основних чинників віктимізації є порушення балансу між довір'ям персоніфікованим, яке виникає у процесі взаємодії із конкретними людьми, та довір'ям, яке асоціюється з певними соціальними інститутами, організаціями.
Аналіз результатів дослідження підтверджує наявність прямо пропорційної залежності між ескалацією об'єктивного і суб'єктивного ризику, з одного боку, та активізацією віктимізаційних процесів стосовно шахрайства – з іншого.
5. Категоріями найбільшого віктимізаційного ризику при шахрайстві є працездатні особи віком 25-40 років незалежно від статі, непрацюючі громадяни, сільські жителі, підприємці. Для окремих різновидів шахрайства групи населення – об'єкти профілактичного впливу можуть бути іншими (зокрема, громадяни похилого віку і неповнолітні).
6. Поєднання всіх соціально-психологічних компонентів віктимності у комплексі дозволило скласти типологію жертв шахрайства. Використовуючи в якості критеріїв розмежування типологічних груп соціальну нормативність поведінки жертви, її обачність (критичність), наявність мотиваційних домінант у її свідомості, було виокремлено типи "жертв-обманщиків", "раціонально-корисливих", "зацікавлено-необачних", "жертв довір'я" та "нейтральних" жертв.
7. Синтезувавши соціально-демографічні, соціально-психологічні та психофізіологічні ознаки жертв шахрайства, автор запропонував двохкомпонентну структуру віктимності особи стосовно шахрайства, виділивши у ній: 1) соціальний (соціально детермінований) компонент, який охоплює підструктуру спрямованості (потребо-мотиваційний комплекс; ціннісно-нормативні орієнтації), підструктуру досвіду (знання, вміння, звички) та особливості характеру особи; 2) біологічний компонент, який визначається біологічними і психофізіологічними властивостями особи (вади зору, слуху, дефекти фізіологічного здоров'я, розумового розвитку, підвищена навіюваність).
8. В результаті дослідження ролі ситуації при вчиненні шахрайства було зроблено висновок, що специфікою ситуації взаємодії "шахрай – жертва" є наявність істотних розбіжностей між об'єктивним змістом ситуації та суб'єктивним її відображенням у свідомості потенційної жертви. Будучи результатом шахрайського обману, таке викривлене сприйняття ситуації, дозволяє шахраю маніпулювати діями жертви, втручаючись у її суб'єктивний образ ситуації. Причому, у переважній більшості випадків небезпека реальної ситуації жертвою не усвідомлюється або усвідомлюється недостатньо, що виступає суб'єктивною детермінантою віктимогенності ситуації. Ступінь "креативності" жертви у ситуації вчинення шахрайства варіюється, починаючи від використання шахраєм "зручного випадку", повністю створеного жертвою, до випадків, коли до вдало розставлених "тенет" шахрая може потрапити практично будь-яка людина незалежно від її активності у створенні (розвитку) ситуації.
9. Із застосуванням теорії так званих "каналізуючих факторів", згідно якої відкриттям або закриттям останніх відповідно спонукається або блокується активність нестійко врівноважених систем, було проаналізовано поведінку жертви шахрайства в процесі взаємодії зі злочинцем. В результаті зроблено висновок, що потенційна жертва при вчиненні шахрайства нерідко набуває ознак нестійко врівноваженої системи. Присутні в механізмі мотивації жертви спонукаючі (бажання збагатитись, зекономити, вирішити інші проблеми тощо) та стримуючі (обережність, сумління, недовіра тощо) сили, перебуваючи протягом певного періоду у рівновазі, характеризуються високим рівнем внутрішньої напруженості, що дозволяє шахраю, маніпулюючи певними каналізуючими факторами (деталями ситуації), порушувати цю рівновагу, спрямовуючи в такий спосіб поведінку жертви у вигідному йому напрямку.
10. Дослідження особистості шахрая дозволило зробити висновок про наявність наступної залежності: чим вищою є "віктимологічна кваліфікація" потенційної жертви тим більш професійним має бути злочинець, щоб досягти успіху, і навпаки "наївна" людина може постраждати навіть від дій "шахраїв- дилетантів".
11. Аналіз особливостей взаємодії жертви та злочинця вказує на те, що шахрайство характеризується високим рівнем конфліктності, але конфліктності своєрідної, яка жертвою, як правило, не усвідомлюється. Важливе місце у таких взаємодіях відводиться рефлексії, рефлексивному управлінню шахраєм потенційною жертвою.
12. Дослідження віктимологічних особливостей шахрайського обману дозволило виявити психічні структури, на які здійснюється вплив шахраєм, головними серед яких, на думку автора, є: матеріальна зацікавленість жертви (а не корисливість, як часто вважають); споживацькі інтереси; так звані "благородні" спонукання (співчуття, бажання допомогти, щедрість тощо); особисті почуття (прихильність, симпатія, інтимні почуття тощо); особистісні властивості (корисливість, жадібність, навіюваність, довірливість, самовпевненість, цікавість тощо). При цьому простежується закономірність: чим ширшою є аудиторія, на яку потрібно вплинути, тим універсальнішими повинні бути використовувані шахраєм мішені.
13. Узагальнений аналіз результатів дослідження свідчить, що у 90% випадків шахрайства постраждалі оцінили заподіяну їм злочином шкоду як значну, але повністю вона відшкодовувалась лише у 38% випадків. Такий стан речей спонукає підтримати давно висловлювану багатьма дослідниками пропозицію про створення Фонду відшкодування шкоди жертвам злочинів. При вирішенні ж питань відшкодування шкоди в разі негативної поведінки жертви автор пропонує застосування критеріїв схожих із тими, що вироблені практикою з цивільних спорів для визначення розміру відповідальності сторін у випадку "заліку" вини.
14. В багатьох випадках наслідком шахрайства стає фрустрація, невпевненість, дискомфорт жертви, іноді, гнів, "нарікання на себе". Поєднуючись іноді з усвідомленням частки власної вини у тому, що сталося, такі відчуття нерідко перешкоджають врівноваженій, суспільнокорисній післязлочинній поведінці жертви шахрайства, сприяють неповідомленню про вчинені злочини, проявам самосуду, помсти з боку жертв своїм кривдникам, "кримінальному зараженню" жертв тощо. Тому автор наголошує, що психологічна підтримка необхідна не лише у поводженні з жертвами насильницької злочинності, але й при роботі з постраждалими від шахрайського обману.
15. Віктимологічні заходи профілактичного характеру на всіх рівнях слід диференціювати з урахуванням різновиду шахрайства, способу його вчинення, особистісних характеристик злочинців, типів жертв, особливостей їх поведінки, способу життя та обставин можливої віктимізації. Автор зауважує, що абсолютна захищеність людини від шахрайства недосяжна, тому у питаннях віктимологічної профілактики доцільніше орієнтуватись на оволодіння навичками віктимологічного захисту, коли людина здатна критично оцінювати свою поведінку і передбачати такі оптимальні кроки, які б зводили ризик віктимізації до мінімуму. Досягненню цієї мети покликані сприяти сформульовані у роботі організаційно-правові, економічні, інформаційно-виховні та технічні заходи віктимологічної профілактики шахрайства. Але, найголовнішим завданням профілактичної роботи, на думку автора, повинно стати створення в суспільстві такої атмосфери, коли самозахист від злочинного посягання стане таким же елементом життя сучасної людини, як особиста гігієна, збереження здоров'я, забезпечення комфортних умов існування.
Наведеними висновками дослідження віктимологічних проблем шахрайства не можуть закінчуватися. Потребують подальшого дослідження питання, які стосуються аналізу психологічних, моральних втрат жертв цього злочину; розробки способів відшкодування шкоди та реабілітації жертви, методик роботи правоохоронних органів з постраждалими; з'ясування особливостей поствіктимізаційних стосунків жертви шахрайства і її соціального оточення; юридичної відповідальності самих жертв у випадку їх негативної поведінки. Перспективними напрямками розробки віктимологічних аспектів шахрайства можуть стати: віктимологічне дослідження шахрайства стосовно юридичних осіб, розробка систем віктимологічної безпеки для юридичних осіб (організацій), аналіз глобальних соціальних, економічних, культурних наслідків використання шахрайського обману.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочину та зловживання владою. – Резолюція 40/34 від 29.11.1985 р. Генеральної Асамблеї ООН // Права человека: Сборник международных договоров. – Том 1 (часть первая). – Нью-Йорк, Женева: Изд-во ООН, 2002. – С. 465-468.
2. Керівні принципи в області запобігання злочинності та кримінального судочинства в контексті розвитку та нового міжнародного економічного порядку, прийняті на VII конгресі ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками 06.09.1985 р. // Советская юстиция. – 1992. – № 13-14. – С. 38-40, № 15-16. – С. 35-37.
3. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30, ст. 141 із змінами, внесеними згідно із законом № 2222-IV від 08.12.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2, ст. 44.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України: затверджений Законом УРСР від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – № 2, ст. 15.
5. Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України № 889-IV від 22.05.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 37, ст. 308.
6. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44, ст. 356.
7. Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 р.: Указ Президента від 25.12.2000 р. № 1376/2000 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 52, ст. 2258.
8. Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби із злочинністю: Постанова Верховної Ради № 2931-ХІІ від 26.01.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 11, ст. 87 із змінами, внесеними згідно з Постановами Верховної Ради № 330/95-ВР від 15.09.95 р. // ВВР. – 1995. – № 40, ст. 298, № 258/96-ВР від 02.07.96 р. // ВВР. – 1996. – № 38, ст. 177.
9. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 02.07.2004 р. № 13 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 8 (48). – С. 6-10.
10. Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989 р. № 3 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 12: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 51-62.
11. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди): Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 11: Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 218-228.
12. Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 із змінами, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 04.06.1993 р. № 3, від 13.01.1995 р. № 3, від 03.12.1997 р. № 12 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 12: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 108-124.
13. Абдурасулова К.Р. Уголовная ответственность за мошенничество (По материалам Республики Узбекистан): Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.08 / АН Республики Узбекистан. – Ташкент, 1994. – 18 с.
14. Алексеев А.И., Васильев Ю.В., Смирнов Г.Г. Как защитить себя от преступника. – М.: Знание, 1990. – 63 с.
15. Аленин Ю.П., Гурджи Ю.А. Внепроцесуальная активность жертвы преступления и проблемы своевременности в уголовном судопроизводстве // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. пр. – Вип. 5. – Одеса: Астропринт, 1998. – С. 132-136.
16. Алимов С.Б. Ситуация совершения преступления и ее криминологическое значение (по материалам дел о хулиганстве): Автореф. дис.. канд. юрид. наук. – М., 1971. – 27 с.
17. Альбрехт У., Вернц Дж., Уильямс Т. Мошенничество: Луч света на темные стороны бизнеса. – СПб.: Питер Пресс, 1996. – 416 с.
18. Альгин Л. Риск и его роль в общественной жизни. – М.: Мысль, 1989. – 187 с.
19. Анисимов Г.Н. Злоупотребление доверием и сходные способы совершения преступления // Проблемы совершенствования укрепления законности и повышение эффективности правоприменительной деятельности: Темат. сб. науч. тр. – Х., 1997. – С. 128-133.
20. Аносов И.И. Злоупотребление доверием. – М.: Т-во скоропеч. А.А. Левенсон, 1915. – 384 с.
21. Антимонов Б.С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении. – М.: Госюриздат, 1950. – 275 с.
22. Антонян Ю.М., Голубев В.П., Кудряков Ю.Н. Личность корыстного преступника. – Томск: Изд-во Том. ун-та, 1989. – 158 с.
23. Антонян Ю.М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления: Учеб. пособие. – М.: Редакционно-издательский отдел, 1973. – 71 с.
24. Аргунова Ю.Н., Коновалов В.П. Виктимологические исследования в Японии // Проблемы совершенствования борьбы с преступностью: Сб. ст. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1985. – С. 146-157.
25. Балабанова Е.С. Гендерные различия стратегий совладания с жизненными трудностями // Социологические исследования. – 2002. – № 11. – С. 26-35.
26. Барулин В.С. Российский человек в ХХ веке. Потери и обретения себя. – СПб.: Алетейя, 2000. – 431 с.
27. Безверхов А. Развитие понятия мошенничества в отечественном праве // Уголовное право. – 2001. – № 4. – С. 9-12.
28. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Фирма "Стелс", 1995. – 303 с.
29. Берзін П. Кримінально-правова характеристика обману як способу здійснення незаконного використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування та кваліфікованого зазначення походження товару // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали Х регіональної наук.-практ. конф., 5-6 лютого 2004 р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2004. – С. 410-412.
30. Берзін П.С. Кримінально-правова класифікація шахрайських дій з використанням банківських "смарт карток" // Законодавство України: Наук.-практ. коментарі. – 2002. – № 5. – С. 93-97.
31. Білоусова З.Г. Поняття "жертви" та деякі аспекти віктимології // Формування, збереження і зміцнення здоров'я підростаючого покоління як обов'язковий компонент системи національної освіти: Матеріали міжнарод. наук.-практ. конф. з валеології, 22-24 жовтня 1996 р., м. Дніпропетровськ. – К.: Інститут змісту і методів навчання, 1997. – С. 181-187.
32. Блувштейн Ю.Д., Зырин М.И., Романов В.В. Профилактика преступлений: Учеб. пособие. – Минск: Университетское, 1986. – 286 с.
33. Бойко Ю.Г. Криминологическая осведомленность населения о преступности как способ повышения эффективности ее предупреждения // Нова Конституція України і проблеми вдосконалення законодавства: Темат. зб. наук. праць. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1997. – С. 166-172.
34. Борзенков Г.Н. Ответственность за мошенничество (вопросы квалификации). – М.: Юрид. лит., 1971. – 168 с.
35. Бушуев В.Г. Уголовно-правовое значение обмана и злоупотребления доверием // Правовые и общественно-экономические науки в борьбе с хищениями социалистического имущества: Труды Горьковской высшей школы МВД СССР. – Вып. 6. – Горький, 1976. – С. 97-103.
36. Валуйская М.Ю. О прикладном аспекте понятия "личность преступника" // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки: Зб. наук. праць. – Вип. 3. – Запоріжжя: РВП "Видавець", 1997. – С. 73-76.
37. Вандышев В.В. Виктимология: что это такое? – Л.: Общ-во "Знание", 1978. – 20 с.
38. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер, 2000. – 624 с.
39. Владимиров В.А. Квалификация похищений личного имущества. – М.: Юрид. лит., 1974. – 208 с.
40. Власов А. Возмещение вреда жертвам преступлений // Законность. – 2000. – № 2. – С. 40-42.
41. Волков Б.С. Мотивы преступлений: Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1982. – 152 с.
42. Гарифуллин Р.Р. Иллюзионизм личности как новая философско-психологическая концепция; Психология обмана, манипуляций, кодирования. – Казань, 1997. – 404 с.
43. Гилинский Я.И. Некоторые проблемы "отклоняющегося поведения" // Преступность и ее предупреждение: Сборник статей. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1971. – С. 95-103.
44. Гладких Р.Б. Мошенничество в сфере малого предпринимательства (уголовно-правовые и криминологические аспекты) // Юридический мир. – 2000. – №1. – С. 57-65.
45. Голенкова З.Т., Игитханян Е.Д. Безработные: особенности российского бытия // Социологические исследования. – 2001. – №5. – С. 67-76.
46. Голіна В.В. Злочинності – організовану протидію. – Х.: Рубікон, 1998. – 126 с.
47. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Загальна характеристика та динаміка соціального самопочуття населення України // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. – К., 1999. – С. 410-422.
48. Гостюшин А.В., Шубина С.И. Азбука выживания. Человек в чрезвычайных обстоятельствах. Экстремальная медицина. – М.: Знание, 1995. – 269 с.
49. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 189с.
50. Грасиан, Бальтасар. Карманный оракул. – Ростов н/Д.: Изд-во Рост. ун-та, 1991. – 88 с.
51. Гримак Л.П. Общение с собой: Начала психологической активности. – М.: Политиздат, 1991. – 319 с.
52. Гроф С. За пределами мозга. Рождение, смерть и трансценденция в психотерапии: Пер. с англ. – М.: Изд-во Трансперсонального ин-та, 1993. – 497 с.
53. Гуров А.И. Мошенничество и его профилактика. – М.: Знание, 1983. – 64 с.
54. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. – М.: Юрид. лит., 1990. – 301 с.
55. Дагель П.С. "Вина потерпевшего" в уголовном праве // Советская юстиция. – 1967. – № 6. – С. 10-11.
56. Дагель П.С. Потерпевший в советском уголовном праве // Потерпевший от преступления: Сборник статей. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1974. – С. 18-37.
57. Данилов А.А. Маги криминала. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 502 с.
58. Даньшин И.Н. Общетеоретические проблемы криминологии: Монография. – Х.: Прапор, 2005. – 224 с.
59. Детенизация экономики: опыт экономико-правового и экономико-математического исследования: Сб. науч. тр. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2000. – 250 с.
60. Донченко О. А. Супільство і особистість: особливості соціально-психологічної адаптації // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. – К., 1999. – С. 492-500.
61. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. – СПб.: Речь, 2003. – 292 с.
62. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика. Поведение. Ответственность: О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения. – М.: Политиздат, 1989. – 351 с.
63. Дубривный В. Кто является потерпевшим от преступления? // Социалистическая законность. – 1965. – № 4. – С. 49-51.
64. Дубривный В.А. Потерпевший на предварительном следствии в советском уголовном процессе. – Саратов: Приволжское кн. изд-во, 1966. – 100 с.
65. Душацкий Л.Е. Моделирование повседневности. Эмпирическая типология работающего населения // Социологические исследования. – 2001. – № 6. – С. 53-59.
66. Егер Й. Совет по предупреждению преступности в Шлезвиг-Гольштейн // Криминологические исследования в мире. – М.: Манускрипт, 1995. – С. 135-140.
67. Заславская Т.И., Шабанова М. А. Неправовые трудовые практики и социальные трансформации в России // Социологические исследования. – 2002. – №6. – С. 3-17.
68. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. – К.: Юринком Интер, 1999. – 237 с.
69. Злобіна О., Тихонович В. Суспільна криза і життєві стратегії особистості. – К.: Стилос, 2001. – 238 с.
70. Зубков В.И. Проблемное поле социологической теории риска // Социологические исследования. – 2001. – № 6. – С. 123-127.
71. Зубок Ю.А. Проблемы социального развития мододежи в условиях риска // Социологические исследования. – 2003. – № 4. – С. 42-51.
72. Иванов В.Н., Назаров М.М. Массовая коммуникация в условиях глобализации // Социологические исследования. – 2003. – №10. – С. 20-29.
73. Известия. – 2003. – 4 лютого. – С. 3.
74. Иконникова С.Н. Молодежь. Социологический и социально-психологический анализ. – Л.: Изд-во Ленинградского у-та, 1974. – 166 с.
75. Иншаков С.М. Криминология: Учебник. – М.: Юриспруденция, 2000. – 432 с.
76. Іванов В., Данилевський Ю. Про звичайні способи злодіїв та шахраїв та як запобігати їм. – Харків: Юридичне видавництво НКЮ УСРР, 1930. – 54 с.
77. Квашис В.С. Теоретические основы профилактики неосторожных преступлений: Учебное пособие. – М.: Редакционно-издательский отдел, 1977. – 84 с.
78. Клейменов М.П. Криминологическая характеристика и профилактика мошеннических посягательств на личную собственность: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Всесоюзный научно-исследовательский ин-т МВД СССР. – М., 1978. – 24 с.
79. Клейменов М.П. Обман и злоупотребление доверием как способ завладения личным имуществом граждан // Роль аппаратов уголовного розыска и следствия в борьбе с преступностью: Сб. статей. – Вып. 24. – Омск, 1977. – С. 29-37.
80. Кондратюк Л.В. Антропология преступления. (Микрокриминология). – М.: НОРМА, 2001. – 337 с.
81. Коновалов В.П. Виктимизация и ее статистическое выражение (научная информация). – Душанбе, 1978.
82. Коновалов В.П. Виктимность и ее профилактика. // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью: Сб. ст. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1982. – С. 25-31.
83. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2002. – 640с.
84. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика и некоторые виктимологические проблемы // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью: Сб. науч. тр. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1988. – С. 111-117.
85. Костенко Н.В. Повсякденний ризик: динаміка злочинності // Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців). – К.: ІС НАНУ, 2001. – С. 430–445.
86. Костенко О.М. Проблеми кримінологічної безпеки // Правова держава: Щорічн. наук. праць. – Вип. 10. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 1999. – С. 337-340.
87. Котова Н.К. Виктимологические проблемы тяжких агрессивно-насильственных преступлений: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.08. – Алматы, 1999. – 30 с.
88. Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического имущества. – М.: Юрид. лит., 1971. – 360 с.
89. Криминология: Учебник. / Лихолоб В.Г., Филонов В.П., Коваленко О.И., Михайлов А.Е. / Под ред. В.Г. Лихолоба и В.П. Филонова. – Киев, – Донецк, 1997. – 398 с.
90. Криминология: Учебник. / Алексеев А.И., Аргунова Ю.Н., Ванюшкин С.В. и др. – М.: ИНФРА-М-Норма, 1997. – 779 с.
91. Криминология: Учебник. / А.А. Герцензон, В.К. Звирбуль, Б.Л. Зотов и др. – М.: Юрид. лит., 1968. – 472 с.
92. Криминология: Учебник. / А.И. Алексеев, Ю.Н. Аргунова, С.В. Ванюшкин и др. – М.: Норма: Инфра-М, 1999. – 784 с.
93. Кримінальна справа № 1-181 // Архів місцевого суду Дарницького р-ну м. Києва за 1992 р.
94. Кримінальна справа № 1-211 // Архів місцевого суду Дарницького р-ну м. Києва за 1990 р.
95. Кримінальна справа № 1-298 // Архів місцевого суду Дарницького р-ну м. Києва за 1999 р.
96. Кримінальна справа № 1-776 // Архів місцевого суду Дарницького р-ну м. Києва за 1997 р.
97. Кримінальна справа № 1-296 // Архів місцевого суду Дарницького р-ну м. Києва за 1995 р.
98. Кримінальна справа № 1-551 // Архів місцевого суду Дарницького р-ну м. Києва за 1995 р.
99. Кримінальна справа № 1-65 // Архів місцевого суду Дарницького р-ну м. Києва за 1999 р.
100. Кримінальна справа № 1-472 // Архів місцевого суду Солом'янського (Жовтневого) р-ну м. Києва за 1998 р.
101. Кримінальна справа № 1-42 // Архів місцевого суду Солом'янського (Жовтневого) р-ну м. Києва за 2000 р.
102. Кримінальна справа № 1-24 // Архів місцевого суду Солом'янського (Жовтневого) р-ну м. Києва за 1996 р.
103. Кримінальна справа № 1-170 // Архів місцевого суду Солом'янського (Жовтневого) р-ну м. Києва за 1996 р.
104. Кримінальна справа № 1-565 // Архів місцевого суду Солом'янського (Жовтневого) р-ну м. Києва за 1996 р.
105. Кримінальна справа № 1-410 // Архів місцевого суду Солом'янського (Жовтневого) р-ну м. Києва за 1998 р.
106. Кримінальна справа № 1-194 // Архів місцевого суду Солом'янського (Жовтневого) р-ну м. Києва за 1997 р.
107. Кримінальна справа № 1-37 // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 2000 р.
108. Кримінальна справа № 1-163 // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 2000 р.
109. Кримінальна справа № 1-272 // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 1999 р.
110. Кримінальна справа № 1-108 // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 2000 р.
111. Кримінальна справа Чепурного // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 1997 р.
112. Кримінальна справа № 1-798 // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 2002 р.
113. Кримінальна справа Пашкевича // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 1997 р.
114. Кримінальна справа Припутіна // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 1996 р.
115. Кримінальна справа № 1-35 // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 2002 р.
116. Кримінальна справа Данилова // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 1997 р.
117. Кримінальна справа Ткаленко і Шевченко // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 1998 р.
118. Кримінальна справа Гончаренка // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 1997 р.
119. Кримінальна справа № 1-659 // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 1996 р.
120. Кримінальна справа № 1-384 // Архів місцевого суду Солом'янського (Залізничного) р-ну м. Києва за 1993 р.
121. Кримінальна справа № 1-455 // Архів місцевого суду Шевченківського р-ну м. Києва за 1997 р.
122. Кримінальна справа № 1-143 // Архів місцевого суду Шевченківського р-ну м. Києва за 1997 р.
123. Кримінальна справа № 1-17 // Архів місцевого суду Шевченківського р-ну м. Києва за 1999 р.
124. Кримінальна справа № 1-445 // Архів місцевого суду Шевченківського р-ну м. Києва за 2002 р.
125. Кримінальна справа № 1-548 // Архів місцевого суду Шевченківського р-ну м. Києва за 2001 р.
126. Кримінальна справа № 1-75 // Архів місцевого суду Шевченківського р-ну м. Києва за 2002 р.
127. Кримінальна справа № 1-119 // Архів місцевого суду Шеченківського р-ну м. Києва за 1999 р.
128. Кримінальна справа № 1-51 // Архів місцевого суду Шеченківського р-ну м. Києва за 2002 р.
129. Кримінальне право. Особлива частина: Підруч. / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. – К., 1999. – 894 с.
130. Кримінальний процес України: Підручник. / Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. – К.: Либідь, 1999. – 534 с.
131. Кримінологічна віктимологія: Навчальний посібник / Моісеєв Є.М., Джужа О.М., Василевич В.В. та ін. – К.: Атіка, 2006. – 352 с.
132. Кримінологія: Навч.-метод. посіб. / Джужа О.М., Костенко О.М., Моісеєв Є.М. та ін. – К.: Атіка, 2003. – 400 с.
133. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами. (Загальна та особлива частини): Навч. посіб. / Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. – К.: Атіка, 2001. – 366 с.
134. Кудрявцев В.Н. Избранные труды по социальным наукам: В 3 т. / В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 2002. – Т. 1: Общая теория права. Уголовное право. – 567 с.
135. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М.: Юридическая литература, 1978. – 192 с.
136. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии: О структуре индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1968. – 176 с.
137. Кузнецов А.П., Бокова И.Н. Криминологическая и уголовно-правовая характеристика обмана потребителя // Российский следователь. – 2001. – № 4. – С. 21-26.
138. Кузнецов В.Н. Социология безопасности: Учебник. – М.: Книга и бизнес, 2003. – 880 с.
139. Кузнецова Н.Ф. Уголовное значение вины потерпевшего // Советская юстиция. – 1967. – № 17. – С. 16-17.
140. Кузнецова Н.Ф. Уголовно-правовая профилактика преступлений с учетом социально значимого поведения потерпевших // Потерпевший от преступления (уголовно-правовые, уголовно-процессуальные, криминологические и психологические аспекты): Труды по правоведению. – Тарту: ТГУ, 1987. – С. 21-26.
141. Кури Х. Исследование проблем виктимизации в Германии // Криминологические исследования в мире. – М.: Изд. фирма "Манускрипт", 1995. – С. 117-128.
142. Курс кримінології: У 2 кн. / Джужа О.М., Михайленко П.П., Александров Ю.В. та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – Кн. 1: Загальна частина. – 352 с.
143. Курс советской криминологии: Предмет; Методология; Преступность и ее причины; Преступник. – Т. 1. / Г.В. Дашков, В.Н. Кудрявцев, В.В. Панкратов и др. – М.: Юрид. лит., 1985. – 416 с.
144. Лефевр В.А. Конфликтующие структуры. – М.: Ин-т психологии РАН, 2000. – 134 с.
145. Лисодєд О.В. Кримінологічні проблеми шахрайства: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 1999. – 17с.
146. Литвак О. Урахування віктимологічного аспекту у процесі застосування кримінально-правових норм // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К.: МП Леся, 2001. – С. 208-211.
147. Лысодед А.В. Криминологические проблемы мошенничества // Проблеми боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 15-16 грудня 1998 р. – Х., 1999. – С. 197-203.
148. Лысодед А.В. Применение общей схемы состава преступления при криминологическом изучении мошенничества // Проблемы совершенствования укрепления законности и повышение эффективности правоприменительной деятельности: Темат. сб. науч. тр. – Х., 1997. – С. 151-157.
149. Мазур М. Качественная теория информации: Пер. с польск. – М.: Мир, 1974. – 240 с.
150. Макеєв С.А. Процеси соціальної структуризації в сучасній Україні // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. – К., 1999. – С. 214-231.
151. Малышев В.С. Анатомия зла. Эволюция негативных социальных явлений: причины, условия, прогнозы. – Донецк: Юрпресс, 2001. – 432 с.
152. Малышев В.С. Карьера жертвы. Популярно о виктимологии. – Донецк: Юрпресс, 2002. – 400 с.
153. Мартинюк І.О., Соболєва Н.І. Довіра як показник морально-психологічного стану суспільства // Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців). – К.: ІС НАНУ, 2001. – С. 460-474.
154. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996. – 240 с.
155. Матяш С. Человек в городе: социологические очерки. – К.: Политиздат Украины, 1990. – 220 с.
156. Мельник А. Мошенничество // Законность. – 2002. – № 6. – С. 33-34.
157. Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения. – М.: Медпресс, 2001. – 432 с.
158. Механизм преступного поведения / Антонян Ю.М., Дагель П.С., Дубовик О.Л. и др. – М.: Наука, 1981. – 248 с.
159. Мимандусова Г. Занятость населения Украины в неформальном секторе экономики // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2000. – №2. – С. 152-164.
160. Минина В.Н. Доверие на потребительском рынке (на примере рынка продовольствия) // Социология потребления. – СПб.: Социологическое общ-во им. М.М. Ковалевского, 2001. – С. 130-142.
161. Минская В.С. Отрицательное поведение потерпевшего – одна из категорий виктимологии // Советское государство и право. – 1980. – № 7. – С. 136-139.
162. Минская В.С., Чечель Г.И. Виктимологические факторы и механизм преступного поведения. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1988. – 151 с.
163. Миньковский Г.М., Побегайло Э.Ф. Виктимологическая профилактика и задачи уголовной политики в сфере борьбы с тяжкими насильственными преступлениями. // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью: Сб. науч. тр. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1988. – С. 52-63.
164. Мойсюк О.М. Віктимологічна профілактика порушень правил безпеки дорожнього руху (ст. 215 КК України): Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 1999. – 19 с.
165. Молевич Е.Ф. К анализу сущности и форм социальной старости // Социологические исследования. – 2001. – №4. – С. 61-64.
166. Мясищев В.Н. Психология отношений: Избр. психол. тр. – М.: Институт практической психологии, 1995. – 356 с.
167. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.
168. Наумова Н.Ф. Социологические и психологические аспекты целенаправленного поведения. – М.: Наука, 1988. – 197 с.
169. Никифоров Б.С. Борьба с мошенническими посягательствами на социалистическую и личную собственность по советскому уголовному праву. – М: Изд-во Акад. наук СССР, 1952. – 179 с.
170. Николаичев Б.О. Осознаваемое и неосознаваемое в нравственном поведении личности. – М.: Изд-во МГУ, 1976. – 96 с.
171. Номоконов В.А. Потерпевший как элемент ситуации совершения преступления // Потерпевший от преступления: Тематический сборник. – Владивосток, 1974. – С. 160-169.
172. Оболенцев В.Ф. Исследование латентной преступност