КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО В УКРАЇНI (1917 –1922 рр.) :

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО В УКРАЇНI (1917 –1922 рр.)
  • Кол-во страниц:
  • 195
  • ВУЗ:
  • ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І.І.Мечникова
  • Год защиты:
  • 2003
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ

    ВСТУП...……………………………………………………………………………. 3

    Розділ I. Загальна характеристика кримінального законодавства 1917
    – 1922 р. ………………………………………………………………….12
    1.1.Коротка характеристика аналізованого періоду...………………………..12
    1.2.Створення і розвиток інститутів Загальної частини криміналь-
    ного законодавства……………………………………………………………32

    Розділ II. Покарання за кримінальним законодавством
    досліджуваного періоду...………………………………………….....68
    2.1. Про покарання………………………………………………………………..68
    2.2. Смертна кара...………………………………………………………………..78
    2.3.Позбавлення волі...…………………………………………………………...82
    2.4. Інші види покарань...…………………………………………....…………...89

    Розділ III. Злочини досліджуваного періоду...………….....…………………...97
    3.1. Контрреволюційні злочини...…………………………....………………….97
    3.2.Бандитизм...………………………………………………………………… 106
    3.3. Інші види злочинів...……………………………………....……………….114

    Розділ IV. Діяльність судових і правоохоронних органів у
    1917–1922 р. ...……………………………………………………...120
    4.1 Діяльність судів...………………………………………………………….120
    4.2. Діяльність Всеукраїнської НК.....………………………………………..143
    4.3 Діяльність органів міліції...……......……………………………………..161
    ВИСНОВКИ...…………………………………………………………………..177
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….188
    ВСТУП

    Актуальність теми дисертації. Україна цього року відзначила дванадцяту річницю свого суверенного розвитку. Проголошення в серпні 1991 року Акта про незалежність України створило необхідні політичні й економічні умови для цього. Побудова самостійної держави вимагає створення необхідної правової бази. Прийняття Конституції України, Цивільного кодексу, Кримінального кодексу України й інших найважливіших законодавчих актів створює таку базу і є необхідною умовою для подальшого державного будівництва.
    Сучасний процес побудови нашої державності почався з прийняттям низки найважливіших програмних документів. Так, 16 липня 1990 року Верховна Рада України приймає Декларацію про державний суверенітет України, 24 вересня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради проголошує Акт про державну незалежність України, 17 вересня 1991 року вносяться зміни в Конституцію України і, у першу чергу, у назву нашої держави, яка з цього часу офіційно починає називатися Україною, 8 жовтня 1991 року приймає Закон “Про громадянство України”. У 1992 році Президія Верховної Ради України приймає Указ “Про Державний гімн України” ( 15 січня), також у цьому році приймаються Ухвали “Про державний прапор України” ( 28 січня), “Про Державний Герб України” (19 лютого).
    Однак спочатку минулого ХХ сторіччя був ще один період, коли Україна намагалась побудувати свою державність: це термін усього в декілька років, починаючи з лютого 1917 року. То був дуже складний період у побудові нашої державності. О.Субтельний вважає, що в цей час „у новій історії Європи жодна держава не пережила такої всеохоплюючої анархії, такої запеклої громадянської боротьби, такого остаточного розвалу влади [1-314]. Українська Народна Республіка (УНР), Українська держава – гетьмана П.Скоропадського, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська радянська республіка тощо, що створювалися в той час, мали власну мету у побудові державної незалежності. Кожне з вказаних державних утворень мало свій програмний правовий документ, наприклад, Універсал Центральної Ради, Грамоту до всього Українського народу, Декларацію Української Директорії, Статут Української Національної Ради, Маніфест Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України [2-88]. Мали вони і інші правові акти. У той же час це створювало певні складності щодо реалізації проголошених реформ, створенням необхідної правової бази, галузевого законодавства тощо.
    Виникали складнощі і з кримiнальним правом. До лютого 1917 року, коли Україна входила до складу Російської Імперії, діяло Кримiнальне Уложення 1903 року. Це кримiнальне законодавство, що доповнювалося деякими положеннями, запропонованими Тимчасовим урядом, ще діяло на території України деякий час.
    Але подальші події на території України, зміни в суспільно-політичному й економічному становищі на всій території або на частинах її території, неоднозначні наслідки Першої світової війни, події громадянської війни тощо “розводили” кримінальне законодавство кожного державного утворення за різними напрямками. Необхiдно додати, що кримінальне законодавство того періоду ще не мало цілісної системи кримінально-правових норм, відповідних правоохоронних органів, кадрів для таких органів, досить стабільної практики його застосування. У зв'язку з цим питання, які виникали на практиці, досить часто вирішувались на основі колишніх кримінально-правових норм або спираючись, наприклад, на “революційну правосвідомість”, що, у свою чергу, спонукало керуватися при цьому відомчими нормативними актами.
    Іноземні фахівці теж вказують на деякі особливості такого законодавства. Так, наприклад, на думку англійського юриста Л. Радзиновича, “авторитарна модель кримінальної юстиції” характеризується такими ознаками, як розпливчате визначення злочинів, слабкі вимоги до доказів вини, виконання суддями й прокурорами вказівок влади, суворі вироки, позасудова репресія та секретність [3-422]. Польський соціолог А.Погурецький згадує в тому ж зв'язку послужливих судів, політизоване тлумачення законів, непередбачуваність законодавців, суворі покарання й регулярне використання секретних правових розпоряджень [4-217].
    У спеціальній літературі колишнього СРСР і союзних республік цей період створення кримінального законодавства, розвитку кримінально-правової теорії і практики або взагалі не розглядався [5-6], або розглядався, умовно кажучи, однобічно [6-33]. Фахівці в галузі кримінального права взагалі вважають, що історія кримінального законодавства України дуже бідна [7-5]. Усе це потребує спеціального аналізу кримінального законодавства того періоду побудови української державності, тим більше, що в останні роки ці питання, як вважають фахівці, розглядаються більше з ідеологічних, ніж із правових позицій [8-193].
    Тому кримiнальне право періоду з 1917 по 1922 роки, до прийняття першого Кримінального кодексу в нашій державі, вимагає окремого спеціального аналізу. Таке дослідження має показати, які теоретико-практичні положення застосовувались в тих умовах для розробки і прийняття відповідного законодавства, яке відображення знайшло це в сучасних умовах нашого розвитку.
    Теоретичною основою дисертації послужили фундаментальні наукові положення загальних і окремих положень теорії кримінального права, роботи як вітчизняних спеціалістів, так і вчених минулого СРСР і СНД, наприклад, П.П.Андрушка, Л.В.Багрій-Шахматова, Ю.В.Бауліна, М.О.Бєляєва, В.І. Борисова, Ф.Г.Бурчака, Я.М.Брайніна, О.В.Волох, С.Б.Гавриша, О.М.Глушкова, В.В.Голiни, В.К.Грищука, Н.О.Гутурової, В.П.Ємельянова, М.Й.Коржанського, О.М.Костенко, Н.Ф. Кузнецової, В.М.Кудрявцева, І.П.Лановенко, Б.М.Леонтьєва, Ю.I.Ляпунова, П.С.Матишевського, М.І.Мельника, П.П.Михайленко, А.А.Музикi, В.О.Навроцького, П.I.Орлова, Н.I.Панова, О.А.Пiняєва, О.Я.Свєтлова, В.В.Сташиса, Є.Л.Стрельцова, В.Я.Тація, В.П.Тихого, В.М.Трубникова, В.І.Шакуна, О.М.Яковлєва. Для розробки теми і вирішення поставлених задач використовувались наукові роботи із загальної теорії і історії держави та права, конституційного права таких українських спеціалістів як М.I.Козюбри, Ю.М.Оборотова, П.М.Рабiновича, А.I.Рогожина, I.П.Сафонової, О.Ф.Скакун, М.М.Страхова, О.Н.Ярмиша. Приділяли увагу окремим напрямкам цієї проблеми і іноземні спеціалісти, наприклад, Л.Радзинович, А. Погурецький та ін.
    Однак багато питань щодо форм і змісту аналiзуючого законодавства, наприклад, питання про його класифікацію, про первісну систематизацію норм Загальної та Особливої частин, про розвиток інститутів співучасті і стадії здійснення злочину, про структуру норм Особливої частини, про систему мір покарання тощо практично залишилися не висвітленими. Тільки комплексний аналіз всіх цих питань зможе надати якісно інший рівень нашому розумінню кримінального законодавства того періоду, його зв´язку із сучасним кримінальним законодавством тощо. Це і обумовило вибір даної теми наукового дослідження.
    Зв´язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
    Дослідження здійснено в межах виконання комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376 / 2000, Указу Президента України від 18 лютого 2002 року “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, №143, програми наукових досліджень Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова і кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики (номер регєстрацiї 207 / 125-18 від 29 січня 2001 року).
    Об´єктом дослідження є кримінальне право України в 1917 – 1922 роках. Предметом дослідження є закономірності формування, розвитку та функціонування кримінального законодавства, зумовлені конкретно історичними обставинами існування різних державних утворювань того часу на території України, а також система правових норм, яка взагалі регулювала суспільні відносини у той період, порівняння його зі схожими проблемами сучасного розвитку. При цьому враховувалось, що різні форми державності, які виникли в той час на території України, мали досить несхожий час свого існування, що створювало неоднакові підходи до деталізації предмета цього дослідження.
    Мета дисертаційного дослідження полягає у встановленні особливостей виникнення, формування, систематизації і структури кримінального права України 1917 – 1922 роках, впливу цього на розробку та існування сучасного кримінального права. Це дослідження також має мету показати кримінально-теоретичні погляди і теорії того часу. Все це має загальну мету – відновити цю прогалину в сучасній теорії та юридичній літературі, створити науково-правову базу для порівняльних досліджень.
    Відповідно до мети дослідження поставлені наступні задачі:
    - розкрити особливості виникнення та становлення кримінального права України в 1917-1922 роках;
    - освітити процес створення інститутів Загальної й Особливої частин кримінального права України в досліджуваному періоді;
    - виявити умови, якi сприяли прийняттю тих чи інших кримінально-правових актів цього періоду;
    - проаналізувати нормативно-правові акти в кримінально-правовій галузі, що були видані в досліджуваний період;
    - порівняти отримані результати із сучасними процесами розробки, прийняття і дії кримінального права.
    Методологія і методика дослідження. Методологічною основою дослідження є положення про закономірності державно-правового розвитку, положення теорії пізнання, закони діалектичного матеріалізму, сучасні загальнотеоретичні теорії про державу і право, філософські категорії і наукові принципи пізнання соціально-правової дійсності. Використано історико-правові, системно-структурні, логічні, порівняльно-правові методи, системно-структурний, а також метод кількісного і якісного аналізу.
    Джерельною базою даного дослідження є матеріали фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Центрального державного історичного архіву України, Державного архіву Одеської області. Значну роль у дослідженні відіграли періодичні видання 1917-1922 років, різна правова, історико-правова, історична і сучасна монографічна література.
    Наукова новизна – дисертаційного дослідження є в тому, що:
    1. Дисертація є першим у незалежній Україні комплексним науковим дослідженням причин і умов, соціальних, ідеологічних, організаційно-правових і інших положень розробки і прийняття кримінально-правового законодавства в період, починаючи з часу падіння Російської імперії і до прийняття першого Кримінального кодексу України (1917-1922роки).
    2. Встановлено, що у період 1917-1922р. не було чітко регламентоване коло суб'єктів, що мали законодавчу ініціативу і хто мав установлене право приймати законодавчі акти. У зв'язку з чим, кримінальне право аналізованого періоду було неоднаковим за своєю формою і змістом, а іноді і різним у державних утвореннях того періоду.
    3. Обгрунтовується, що законодавство розглянутого періоду, у якому містилися кримінальні і кримінально-процесуальні положення, можливо класифікувати наступним чином. У першу групу законів входять усі закони, що передбачали створення судів і правоохоронних органів, а також визначали їхні права, обов'язки і функції. В другу групу законів можна включити всі кримінальні закони, що передбачали боротьбу з найбільш небезпечними зазіханнями на «завоювання революції» і установлювали види і розміри кримінального покарання. У третю групу законів входять усі закони, декрети, накази, розпорядження і постанови Тимчасового уряду, Центральної Ради, Ради Міністрів, Ради Народних Комісарів, Центрального Виконавчого Комiтету і ін., із загальних питань державного, господарського і культурного будівництва, у яких містилися норми кримінального права.
    4. Зроблено висновок, що у перших законодавчих актах того періоду, як правило, у диспозиції докладно перелічувалися ознаки злочинів і давалася суспільно-політична оцінка цих злочинів.
    5. Вперше в кримінальному законодавстві України (1917-1922 рр.) розглядається визначення поняття злочину і його ознак.
    6. Доводиться, що кримінальні закони в 1917 – 1922 рр. не дають яких-небудь узагальнених понять про суб'єкт злочину й осудності, законодавець поступово, шляхом видання окремих правових актів, присвячених конкретним складам злочинів, виробляє ті загальні поняття про суб'єкт злочину, що згодом лягли в основу наступних норм кримінального права.
    7. Дослiдження поняття злочину та його ознак дає змогу сказати, що на відміну від нині існуючого кримінального законодавства, аналізоване законодавство не виділяло склад злочину, як необхідну й обов'язкову умову кримінальної відповідальності. Обгрунтовується, що перші кримінальні закони виділяли поняття умислу і необережності як необхідні умови для встановлення наявності чи відсутності вини. У багатьох декретах склади злочинів формулювалися таким чином, що не важко було відразу розпізнати, про яку вину (навмисну чи необережну) мова йде;
    8.Зроблено висновок, що приготування і замах розглядалися як стадії здійснення злочину і за цілий ряд злочинів установлювалася кримінальна відповідальність за попередню злочинну діяльність.
    9. Вперше був науково систематизований і проаналізований перелік кримінальних покарань того періоду, що застосовувалися до осіб, винних у скоєні суспільно небезпечних діянь.
    10. Визначені і систематизовані ознаки конкретних злочинів.
    11. Зроблена спроба порiвняти, як загальнодержавнi та правовi засоби побудови державностi та створення галузевого законодавства того часу вплинули на сучаснi події.
    Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідженняє в тому, що отримані результати сприяють розробці і більш глибокому дослідженню проблеми виникнення і розвитку перших кримінально-правових актів, системи злочинів і покарань, що стали основою першого кримінального кодексу України 1922 р. Отримані результати дають можливість проаналізувати проблему спадковостi в теорії і законодавстві кримінального права України.
    Положення, обґрунтовані в даній науковій праці, висновки, зроблені на підставі цього можуть бути використані при подальших наукових дослідженнях цієї проблеми, у навчальному процесі в юридичних та інших вищих навчальних закладах, наприклад, у лекційних курсах з проблем становлення кримінального права України, кримінального права України в XX і XXI століттях, написанні дипломних i курсових робіт тощо.
    Апробація роботи. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, де була обговорена і подана до захисту. Основні положення і теоретичні висновки дисертаційної роботи викладені в п'ятьох публікаціях.
    Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертаційної роботи викладені також у виступах на двох конференціях професорсько-викладацького складу Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова в 2000 і 2001 роках, а також на конференції – «Становлення правової держави в Україні: проблеми і шляхи удосконалення правового регулювання» (Запоріжжя, 2000р.), «Україна між минулим і майбутнім» (Івано-Франківськ, 2001р.), «Проблеми відповідальності за злочини проти суспільної безпеки за новим Кримінальним кодексом України» (Харків, 2002 р.)
    Публікації. Оновні положення і висновки дисертаційного дослідження дістали відображення також у чотирьох статтях, опублікованих у фаховому науковому журналі «Правова держава», а також в одній статті, опублікованій у фаховому збірнику «Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління» (Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова). Автор брав участь у написанні 9 глав коментарю до Кримінального кодексу України (Уголовный кодекс Украины. Коментарии. - Харьков, «Одиссей», 2001, під ред. Ю.Кармазіна та Є.Л.Стрельцова), а також 6 глав до підручника з кримінального права (Уголовное право Украины. Общая и Особенная части. - Харьков, «Одиссей», 2002, під ред. Є.Л.Стрельцова ).
    Структура роботи складається з вступу, чотирьох розділів (одинадцяти підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 195 сторінок.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ


    1. У проведеному дисертаційному дослідженні зроблено спробу розглянути напрямки розвитку кримінального права в Україні в період становлення української держави в 1917-1922 роках.
    Дослідження різних процесів виникнення, становлення і розвитку основних інститутів кримінального права України визначається необхідністю пошуку всього раціонального, що було надбано минулим досвідом, і використання його для удосконалення чинного кримінального законодавства, а це, у свою чергу, зіграло важливу роль у становленні нового кримінального законодавства сучасної незалежної України, державних правовідносин, які виникли, у тому числі пов'язаних із кримінально-правовою охороною суспільних відносин від протиправних зазіхань.
    У даній роботі було зроблено спробу сформулювати деякі теоретичні і практичні питання, врахування яких може допомогти виробити сучасний підхід до процесу становлення кримінального права в Україні, до подальшого удосконалення норм нового Кримінального кодексу України з урахуванням історичної законодавчої практики.
    2. У досліджуваному періоді 1917-1922 роках на території України основними були три види законодавчих актів – закони і циркуляри Української Народної Республіки (у т.ч. періоду правління гетьмана П.Скоропадського і Директорії), закони Української Радянської Соціалістичної Республіки і закони колишньої Російської імперії зі змінами, внесеними Тимчасовим урядом (якщо вони не були скасовані чи змінені відповідними органами УНР, Директорії, УРСР).
    3. Закони, що тоді існували, за своєю будовою і змістом були різними. Так, закони УНР і Директорії були досить незалежні, тоді як закони УРСР багато в чому копіювали законодавство Радянської Росії. Наприклад, у період створення ВУНК в Україні майже не було власних нормативних актів, у результаті чого М.Я.Лацис (голова ВУНК), що прибув з Росії, керувався директивами і декретами
    РРФСР. Під час провадження арештів Всеукраїнська НК керувалася інструкцією, складеною Ф.Дзержинським для органів ВНК.
    4. Розвиток інститутів Загальної й Особливої частин кримінального права тісно пов'язаний з усім процесом законодавчої творчості в Радянській українській республіці.
    Даний порядок визначався декретом Ради Народних Комісарів від 30 жовтня 1917 року «Про порядок затвердження і опублікування законів». Закони приймалися з'їздами Рад, Радою Народних Комісарів, Військово-революційним комітетом і навіть наркоматами. Відповідно питання про тих, хто мав право видавати закони і підзаконні акти, у Радянській Україні не було чітко регламентованим. Законодавчі акти аналізованого періоду не мали загальної термінології й називалися декретами, законами, постановами, звертаннями, інструкціями, наказами і т.д.
    5. Як уже вказувалося, законодавчі акти різних форм, які тоді існували, містили правові, у тому числі і кримінально-правові норми, були не тільки необхідною правовою базою, але і, як уявляється, особливою формою пропаганди політики нового ладу. Наприклад, Циркуляр Міністерства внутрішніх справ про основи політики УНР проголошував, що “Рада Народних Міністрів твердо і непорушно стоїть на сторожі всіх політичних, соціальних і національних досягнень Великої Революції...».
    У Декларації Української Директорії говориться: «…Директорія є тимчасовою верховною владою революційного часу. Одержавши під час боротьби силу і право керувати державою від першого джерела революційного права, трудящого народу, Директорія передасть свої повноваження тому ж самому народові».
    У Радянській Україні приймалися декрети, у тому числі і декрети, що містили кримінально-правові норми, які були не тільки керівництвом для практичної роботи, але разом із тим вони служили особливою формою пропаганди політики нового ладу. «…Декрети – це інструкції, що закликають до
    масової практичної справи…». Виходячи з даної вказівки, багато з виданих Радою Народних Комісарів і ВЦВК у перші місяці радянської влади кримінальних законів часто називалися звертаннями.
    6. У цілому, кримінальне право Радянської України цього періоду можна умовно розділити на три групи.
    Перша група законів, на нашу думку, повинна охоплювати всі закони, що передбачали створення судів і радянських каральних органів та визначали їх права, обов'язки і функції (декрети і постанови про суд, про революційні трибунали, про Військово-революційний комітет, про Всеросійську Надзвичайну Комісію, про провадження слідства, обшуків, арештів і т.д.).
    До другої групи законів можна включити всі закони, що передбачали боротьбу з найбільш небезпечними зазіханнями на «завоювання революції» і установлювали види та розміри кримінального покарання (звертання Ради Народних Комісарів: про боротьбу з буржуазією і її агентами, про придушення контрреволюційного повстання, про боротьбу з контрреволюційним повстанням Каледіна, Корнілова, Дутова, про боротьбу зі спекуляцією, про арешт вождів громадянської війни проти революції та інші, а також декрет про скасування страти, прийнятий на II Всеросійському з'їзді Рад).
    У третю групу законів входять усі декрети й постанови Ради Народних Комісарів і ВЦВК із загальних питань державного, господарського і культурного будівництва, в яких містилися норми кримінального права (декрети: про землю, про робочий контроль, про введення восьмигодинного робочого дня, про конфіскацію акціонерних капіталів колишніх приватних банків, про комітети цін, про створення Червоної армії та ін.).
    7. Кримінальне законодавство періоду, який розглядається, показує, що вже тоді намітився поділ усіх видів злочинів на дві основні групи: 1) на контрреволюційні й особливо небезпечні злочини і 2) на всі інші злочини. Наприклад, у звертанні Ради Народних Комісарів «Про боротьбу з буржуазією і її агентами, що саботують справу продовольства армії і перешкоджають укладенню
    миру» до першої групи злочинів відносилися всі контрреволюційні зазіхання (контрреволюційний саботаж, ряд інших форм опору скинутій владі) і особливо небезпечні злочини проти порядку управління (спекуляція, мародерство, казнокрадство), а до другої групи – всі інші злочини.
    8. У зв'язку з визначенням поняття контрреволюційного злочину варто навести перелік контрреволюційних діянь, що містяться в проекті декрету «Про контрреволюційні злочини», який розглядався урядом України в червні 1919 року. Хоча декрет цей не був прийнятий урядом, однак він відбивав певне розуміння змісту контрреволюційних злочинів. До контрреволюційних цей проект декрету РНК УРСР, відносив такі дії: зазіхання на повалення диктатури пролетаріату і найбіднішого селянства, насильницьке спонукання Радянської влади до поступок на користь буржуазії або до «відхилення від обраного шляху»; спроби відторгнення від України частини її території; повстання, терористичні акти і інші насильницькі дії, саботаж, участь у масових страйках, масовому неплатежі податків і масовому невиконанні державних повинностей, розпалювання національної і релігійної ворожнечі, а також агітація і підбурювання до всіх зазначених дій. Злочинними вважалися перераховані дії, якщо вони були спрямовані і проти інших радянських республік. Таким чином, визначення поняття контрреволюційного злочину, дане в проекті декрету РНК УРСР досить широке за своїм обсягом.
    9. У кримінальному законодавстві цього періоду поділ злочинів на дві групи можна пояснювати бажанням законодавця підкреслити особливу, підвищену громадську небезпеку злочинів першої групи порівняно зі злочинами, які відносяться до другої групи, і певним прагненням розмежувати підсудність кримінальних справ революційним трибуналам від підсудності кримінальних справ відповідно окружним народним судам та місцевим народним судам. Такий поділ злочинів на групи повинен був відіграти свою роль у справі проведення єдиної каральної політики радянських судових органів для боротьби зі злочинністю.

    10. У перших декретах радянської держави зроблено спробу сформулювати основні принципи кримінального права. У декретах знайшли своє відображення і основні інститути Загальної частини кримінального законодавства, хоча і сформульовані лише в загальному вигляді, а також перелічувалися найбільш важливі склади злочинів, що представляють Особливу частину кримінального права.
    11. У перших декретах радянської влади, що містили кримінально-правові норми, диспозиції і санкції конструювалися своєрідно. Така своєрідність виражалася в тому, що в диспозиціях, як правило, дуже докладно перелічувалися ознаки злочинів і давалася суспільно-політична оцінка цих злочинів, а потім вказувалися в санкції конкретні каральні заходи, які слід було застосовувати до осіб, що скоїли перераховані в диспозиції діяння.
    12. У законодавстві аналізованого періоду вперше знайшло своє вирішення питання про дію і припинення дії законів.
    Так, законом Центральної ради «Про порядок видання законів» передбачалося, що «...всі закони і постанови, які мали чинність на території Української Народної Республіки до 27 жовтня 1917 року, якщо вони не змінені і не скасовані Універсалами, законами і постановами Української Центральної Ради, мають чинність і далі як закони та постанови Української Центральної Ради.
    …До видання таких розпоряджень залишаються чинними розпорядження Російського уряду, що були видані до 27 жовтня 1917 р., якщо вони не змінені чи не скасовані Українською Центральною Радою або Генеральним Секретаріатом.»
    У Радянській Україні було встановлено чотири підстави припинення чинності закону: 1) скасування старого закону новим законом; 2) заміна старого закону новим законом; 3) закінчення терміну дії закону, якщо цей термін у законі вказувався; 4) настання або припинення яких-небудь обставин, що охоронялися правовою нормою.
    13. У кримінальному законодавстві України 1917-1922 р. деяка увага приділена і стадіям здійснення злочину, тому що аналізоване кримінальне право з
    перших днів свого існування пропонує дотримуватися принципу некараності вияву наміру і караності підготовки до замаху та замаху. Хоча, питання про караність підготовки до замаху і замаху в історії нашого кримінального законодавства зазнало деяких змін і не завжди вирішувалося однозначно.
    В аналізованому періоді кримінальне право не містило яких-небудь вказівок на обов'язкове пом'якшення покарання за підготовку до замаху і замах. Однак суд при призначенні виду і розміру покарання за попередню злочинну діяльність, тобто за підготовку до замаху чи замах, враховує такі обставини: громадську небезпеку діяння, громадську небезпеку особи, яка скоїла це діяння, ступінь підготовленості злочину і близькість настання злочинного результату, а також причини, завдяки яким злочинний результат не наступив.
    14. Були певним чином сформульовані і деякі положення, що стосуються інституту співучасті. Так, співучасть не створювала яких-небудь нових підстав кримінальної відповідальності за вчинений злочин, а відповідальність наставала на загальних підставах. Але оскільки співучасть є особливою, специфічною формою скоєння злочину, тобто одночасно кілька осіб беруть участь у здійсненні того самого умисного злочину, то всі ці особи несуть відповідальність за той самий умисний злочин. Конкретна міра кримінального покарання стосовно кожного співучасника визначалася судом залежно від ступеня вини кожного зі співучасників у скоєному злочині і в громадській небезпеці самого злочину.
    Суд також враховував і особисті якості кожного зі співучасників, хоча про це в законодавстві досліджуваного періоду яких-небудь вказівок не містилося. Роль організатора злочину як найбільш небезпечної фігури серед співучасників особливо виділялася уже в ті роки.
    Місцеві народні суди, окружні народні суди і революційні трибунали призначали, як загальне правило, стосовно винних у цьому роді злочинах більш тяжке покарання, ніж за подібний злочин, скоєний однією особою.
    15. У перші місяці становлення радянської влади різні види покарань містилися в розрізнених декретах, відомчих постановах, наказах і інструкціях, а
    також у ряді випадків з'являлися в результаті «революційної правотворчості» трудящих мас, що у процесі безпосередньої боротьби зі злочинністю створювали норми права на місцях, у тому числі і види покарань. На початковому етапі розвитку радянського кримінального законодавства в радянській Україні не було єдиного акта, в якому перелічувалися б усі види покарань.
    Вперше в цьому напрямку був зроблений крок Нарком’юстом, що 18 грудня 1917 року видав постанову «Про революційний трибунал преси» і 19 грудня 1917 року інструкцію «Про революційний трибунал, його склад, справи, що підлягають його віданню, покарання, які ним накладаються, та про порядок ведення його засідань».
    У ст.8 постанови Нарком’юсту «Про революційний трибунал преси» вказувалося, що трибуналу надається право накладати наступні покарання: 1) грошовий штраф, 2) громадський осуд, 3) розміщення на видному місці або ж спеціальне видання спростування помилкових відомостей, 4) заборона тимчасово або назавжди видавати чи вилучати їх з обігу, 5) конфіскація майна.
    Інструкція Нарком’юсту від 19 грудня 1917 року передбачала наступні види покарання: 1) грошовий штраф, 2) позбавлення волі, 3) випровадження зі столиць, окремих місцевостей чи меж Російської республіки, 4) оголошення громадського осуду, 5) оголошення винного ворогом народу, 6) позбавлення винного всіх чи деяких політичних прав, 7) секвестр чи конфіскація (часткова чи загальна) майна винного, 8) присудження до обов'язкових громадських робіт.
    16. Остаточний перелік покарань був виданий у «Керівних початках з кримінального права РСФСР» 1919 року. У цей перелік включалися: 1) повчання, 2) вираження громадського осуду, 3) примус до дії, що не являє собою фізичного позбавлення (наприклад, пройти відомий курс навчання), 4) оголошення під бойкотом, 5) виключення з об'єднання на деякий час чи назавжди, 6) відновлення, а при неможливості його – відшкодування заподіяного збитку, 7) відмова від посади, 8) заборона займати ту чи іншу посаду або виконувати ту чи іншу роботу, 9) конфіскація усього майна або частини, 10) позбавлення
    політичних прав, 11) оголошення ворогом революції чи народу, 12) примусові роботи без поміщення в місця позбавлення волі, 13) позбавлення волі на певний строк чи на невизначений термін до настання відомої події, 14) оголошення поза законом, 15) розстріл, 16) поєднання вищевказаних видів покарання. Тут же обмовлялося, що народні суди не можуть застосовувати розстріл.
    Даний перелік покарань не є вичерпним, він містив у собі переважну більшість тих видів покарань, що були створені в період революційних подій 1917 року. Вичерпний же перелік покарань з'явився вперше в Кримінальному кодексі України 1922 року.
    17. Вироблена в ході громадянської війни система покарань у радянському кримінальному праві забезпечила проведення єдиної каральної політики в межах території нової радянської держави, до якої входила і Україна.
    18. III-й Універсал Центральної ради офіційно проголошує скасування страти на землі Української Республіки.
    Всім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, виголошені до дня проголошення даного документа, також як засудженим, і не засудженим, і тим, хто ще до відповідальності не притягнутий, надавалась повна амністія.
    У Радянській республіці ця проблема розглядалася інакше. Найсуворіший із зазначених видів покарання – розстріл – розглядався як міра тимчасова, нав'язана радянській владі «класовими ворогами». Застосовувалася зазначена міра більшовиками спочатку в рідкісних випадках, якщо була можливість обійтися без неї, то ця можливість негайно використовувалася. На це вказує історія введення і скасування розстрілу в радянській державі.
    Так, у ряді рішень Всеукраїнського революційного комітету говорилося, що розстріл є мірою тимчасовою, мірою вимушеною, «нав'язаною запеклим опором ворожих класів”. Наприклад, у постанові Всеукраїнського революційного комітету від 2 лютого 1920 року в зв'язку зі скасуванням страти в РРФСР говориться, що «Скасування страти в РРФСР ... не може бути нині здійснене в межах території України, де умови, що загрожують існуванню радянської влади,
    ще не ліквідовані, де ворог чинить нашій Червоній Армії ще достатній опір, де з кожним днем виявляються все нові змови проти радянської влади, а тому надалі до повного знищення перешкод, які порушують сталість радянської влади на Україні, Всеукраїнський Революційний Комітет відповідальний перед робітничо-селянською масою України за всіляке зміцнення її, у своїй неухильній і рішучій боротьбі з усякими спробами контрреволюційного характеру не може зупинитися ні перед якими мірами, аж до застосування системи червоного терору...».
    До подібних заходів у свій час удавався і Тимчасовий уряд, що після чергового скасування знову ввів страту на фронті за ряд державних і військових злочинів. Одночасно ним створювалися так звані військово-революційні суди для застосування негайної репресії стосовно революційно налаштованих військовослужбовців. У цих судах практично було відсутнє право обвинувачуваного на захист, установлювалася надзвичайно спрощена процедура розгляду кримінальних справ, вироки не підлягали оскарженню.
    Таким чином, на території нашої держави акт про скасування страти, виданий ВЦВК і РНК на території Росії, свого розвитку не знайшов у зв'язку з продовженням активних бойових дій: приходом поляків, а також підтримкою Англією і Францією генерала Врангеля. Після чого історії наших держав відомо багато випадків скасування і введення смертного вироку.
    19. Деякі положення відображали прагнення нової влади законодавчо закріпити відповідальність за бандитизм. Уперше термін «бандитизм» був застосований при встановленні Декретом РНК РРФСР від 20 липня 1918 року «Про суд» підсудності Місцевих народних судів і Окружних народних судів, за яким розгляд справ про бандитизм, поряд зі справами про зазіхання на людське життя, зґвалтування, розбій, підробку грошових знаків, хабарництво і спекуляцію, було віднесено до відання Окружних народних судів.
    Далі про бандитизм було згадано в Постанові ВЦВК РРФСР «Про Всеросійську Надзвичайну Комісію» від 17 лютого 1919 року, в якій за надзвичайною комісією збереглося право безпосередньої розправи для
    припинення злочинів при наявності збройних виступів (контрреволюційних, бандитських і т.д.).
    У п.7 розділу 2 Декрету ВЦВК РРФСР від 20 липня 1919 року «Про вилучення із загальної підсудності в місцевостях, оголошених на воєнному стані» бандитизм визначався як «участь у зграї, створеній для вбивств, розбою і грабежів, пособництво і приховування такої зграї». В українській мові слова «зграя» і «банда» є синонімами і позначають «групу людей, які об'єдналися для розбою, злочинної діяльності».
    20. Радянський законодавець бандитизм поділяв на політичний і кримінальний залежно від мети і спрямованості його діяльності. Як правило, метою політичного бандитизму є протидія чи скинення сталої на певних територіях Радянської влади. Метою кримінального бандитизму є заволодіння якими-небудь матеріальними благами, цінностями і т.д., при відсутності прагнення до захоплення влади на місцях.
    Викладені в дисертаційному дослідженні матеріали і висновки, на думку автора, можуть бути корисними для вивчення теорії і практики становлення кримінального права в Україні; дослідження процесу правотворчості в Україні з перших її кроків до незалежності ще на початку ХХ століття.
    Підбиваючи підсумки дослідження проблеми, необхідно підкреслити, що правоохоронні органи в Україні є найважливішим елементом механізму протидії злочинним зазіханням на суспільні відносини. За час свого існування вони відіграли велику роль у справі здійснення, упровадження перших нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу зі злочинами.

    Сьогодні в новому Кримінальному кодексі відбито об'єктивні передумови, які відповідають вимогам сучасності. У ньому представлено необхідні серйозні теоретичні дослідження, що могли б визначити причини й умови недостатньо ефективної роботи правоохоронних органів і найкоротші шляхи підвищення її ефективності.
    Цілком зрозуміло, що реалізація цього напрямку нерозривно пов'язана з успішним проведенням судової реформи в Україні. Перед наукою і практикою стоїть завдання про необхідність дослідження цілого ряду питань, що стосуються удосконалення роботи правоохоронних органів, створення передумов для удосконалення організаційно-правових основ їхньої діяльності. Не виключається необхідність більш детального і глибокого їх спеціального дослідження, що, проте, перебуває за межами науки про кримінальне право.
    Кримінальне право України 1917-1922р. мало істотні відмінності порівняно з КК УРСР 1922 і 1927 років з погляду як законодавчої техніки, так і юридичного змісту, але було першим кроком вперед у розвитку українського кримінального законодавства.
    Кримінальний кодекс 1927 року діяв більше тридцяти років до прийняття нового КК УРСР 1960 року, що був введений у дію з 1 квітня 1961 року. Він був результатом законотворчої діяльності українського законодавця, хоча і базувався на положеннях Основ кримінального законодавства СРСР і союзних республік .
    5 квітня 2001 року Верховна Рада України прийняла новий Кримінальний кодекс України, який став самостійним результатом творчості українського законодавця. У процесі його створення було враховано як позитивні, так і негативні риси попередніх кодексів, а також було відбито зміни, що мали місце в політичній, економічній і соціальній сферах життя нашої держави.



    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



    1. О. Субтельний . Україна. Iстория. – Київ.: Либiдь, 1992. – 509 арк.
    2. Е.Л.Стрельцов. Экономические преступления: Теоретический взгляд. –
    Одесса.: «Астопринт», 2001. – 121 с.
    3. Radzinowicz L. Penal Repressions // Cambridge Law Journal. - 1991. - №2 –Р.444
    4. Podgorecki A. Totalitarian Law: Basic Concepts and issues // Totalitarian and Post-Totalitarian Laws. – 1996. - № 17. – P. 250.
    5. О.С.Сотула. Кримiнальна вiдповiдальнiсть за посягання на життя державного чи громадського дiяча. Автореферат дисертац. – Харькiв, 2003. – 21с.
    6. Основание уголовно-правового запрета. Криминализация и
    декриминализация. – М.: Наука, 1982. – 304с.
    7. М.Й.Коржанський. Квалiфiкацiя злочинiв проти особи та властностi. –
    К.: Юрiнком, 1996. – 143 с.
    8. В.Н.Кудрявцев. Уголовное право. История юридической науки. –
    М.:Наука, 1978. – 310с.
    9. О.Л.Копиленко, М.Л.Копиленко. Держава i право України 1917-1920. – Київ.: Либiдь, 1997. – 208 с.
    10. Е.Коновалець. Спомини й уваги. – К.: Наукова думка, 1992. – 350 с.
    11. С.Ковальский. По джерелах боротьби: Спомини. Враження. – Iнсбрук, 1960. – 490 с.
    12. П.Михайленко. Уголовное законодательство и органы юстиции УССР. – Киев.: Госиздат, 1977. – 230с.
    13. Документы по истории гражданской войны в СССР. – М.: Воениздат, 1940. – Т. 1. – 245с.
    14. В.Винниченко. Вiдродження нацiї. – К.: Політвидав України, 1990. – 542с.
    15. Республiканськi вiстi. - 1918. – 29 листоп. - № 7.
    16. П.Загорський. Революцiйна дiяльнiсть Артема. – Київ.: Політична думка, 1951. – 197с.
    17. Из истории борьбы за установление Советской власти. Сборник
    исторических документов. – Омск.: Госиздат, 1943. – 327с.
    18. Сборник документов и материалов о победе Советской власти на
    Украине. –Киев.: Госполитиздат УССР, 1949. – 211с.
    19. М.Шаповал. Велика революцiя i українська визвольна програма. –
    Прага.: Вiльна спiлка, 1928. – 174 с.


    20. В.В.Сташис, Л.Н.Маймескулов, А.И.Рогожин. Всеукраинская
    чрезвычайная комиссия. –Харьков.: Издательство Харьковского
    Университета, 1971. - 250с.
    21. История национально-государственного строительства в СССР. –М.:
    Издание Института истории АН СССР, 1965. – 374с.
    22. Документы и материалы по истории советско-польских отношений. –
    М.: Политиздат, 1964. –Т.1. – 295с.
    23. ДА СБУ, спр. 69270 фп. – Т.31. – Арк. 118.
    24. Громадська думка. - 1920. -7лютого.
    25. «На переломi» -журнал полiтики пiд ред. О.Олеся. – 1920. -№1. -1
    березня.
    26. Українська революцiя. Документи. 1919-1921. –Нью-Йорк.: Укр. iст. т-
    во, 1984. – 270 арк.
    27. ДА СБУ, спр. 69270 ф.п., Т.12, - Арк.7.
    28. Борiтеся – поборете. – К., 1920. - № 1. – 78 арк.
    29. Сборник узаконений Российской Советской Федеративной
    Социалистической Республики (СУ РСФСР). – 1917. - №1. – ст. 25.
    30. М.И.Бажанов. Уголовное право Украины.- Днепропетровск.: Пороги,
    1992.- 166 с.
    31. В.И.Ленин. Полное собрание сочинений. – М., 1973. –Т.29. - 587с.
    32. А.А.Герцензон. Уголовное право, часть Общая. – М.: ВЮА, 1948. –
    237с.
    33. Ш.С.Грингауз. Советский уголовный закон в период проведения
    Великой Октябрьской социалистической революции //Советское
    государство и право. -1940. -№ 4. – 81с.
    34. СУ РСФСР. -1918. -№21. – ст.324.
    35. Известия ЦИК и Петроградского Совета рабочих и солдатских
    депутатов. – 1917. – 27 ноября.
    36. СУ РСФСР. – 1918. - № 30. – ст. 401.
    37. СУ РСФСР. – 1918. - № 24. – ст. 340.
    38. СУ РСФСР. -1917. - № 3. – ст.153.
    39. СУ РСФСР. – 1918. - № 34. – ст. 470.
    40. СУ РСФСР. – 1918. -№ 39. – ст.520.
    41. СУ РСФСР. -1917. - № 3. – ст.270.
    42. СУ РСФСР. – 1918. - № 33. – ст. 502.
    43. СУ РСФСР. – 1918. - № 14. – ст.350.
    44. СУ РСФСР. – 1918. - № 29. – ст.390.
    45. СУ РСФСР. -1917. - № 12. – ст. 517.
    46. СУ РСФСР. -1917. - № 2. – ст.489.
    47. CУ РСФСР. -1917. - № 10. – ст. 530.
    48. CУ РСФСР. – 1918. - № 32. – ст.478.
    49. СУ РСФСР. -1918. - № 35. – ст. 453.

    50. СУ РСФСР. – 1918. - №23. – ст. 454.
    51. СУ РСФСР. – 1918. - № 44. – ст. 574.
    52. СУ РСФСР. – 1918. - № 98. – ст. 1015.
    53. СУ РСФСР. – 1917. - № 8. – ст. 850.
    54. СУ РСФСР. – 1918. - № 31. – ст. 987.
    55. СУ РСФСР. – 1918. - № 54. – ст. 789.
    56. Державний архiв Одеської областi (ДАОО). – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д.
    291.
    57. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 305.
    58. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 324.
    59. М.Д. Шаргородский. Предмет и система уголовного права. // Советское
    государство и право. – 1941. - № 4. – 143 с.
    60. Н.Д.Дурманов. Понятие преступления. – М.: Юриздат, 1948. – 278с.
    61. СУ РСФСР. – 1917. - № 28. – ст. 875.
    62. СУ РСФСР. – 1918. - № 53. – ст. 985.
    63. СУ РСФСР. – 1918. - № 78. – ст. 953.
    64. СУ РСФСР. – 1918. - № 46. – ст. 781.
    65. СУ РСФСР. – 1918. - № 52. – ст. 954.
    66. СУ РСФСР. – 1918. - № 59. – ст. 858.
    67. СУ РСФСР. – 1918. - № 62. – ст. 779.
    68. СУ РСФСР. – 1918. - № 68. – ст. 871.
    69. Центральный государственный архив Советской Армии России
    (ЦГАСА России). – Ф.1918. – Оп. 1. – Д.178.
    70. ЦГАСА. – Ф.1918. – Оп. 1. – Д.70.
    71. СУ РСФСР. – 1918. - № 16. – ст. 994.
    72. СУ РСФСР. – 1918. - № 40. – ст. 748.
    73. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 303.
    74. СУ РСФСР. – 1918. - № 57. – ст. 834.
    75. СУ РСФСР. – 1918. - № 100. – ст. 1157.
    76. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 312.
    77. СУ РСФСР. – 1918. - № 69. – ст. 911.
    78. Пролетарская революция и право. – 1919. - № 1. – 45с.
    79. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 255.
    80. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 328.
    81. Известия ВЦИК. – 1918. - № 3. – 6 октября.
    82. СУ РСФСР. – 1917. - № 11. – ст. 795.
    83. СУ РСФСР. – 1918. - № 99. – ст. 1078.
    84. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 350.
    85. П.Г.Мишунин. Очерки по истории советского уголовного права (1917-
    1918). – М.: Госюриздат, 1954. – 232с.
    86. Ленинский сборник. – М.: Госиздат, 1931.- Т.13. – 270с.


    87. М.Чечельцов-Бебутов. Социалистическое правосознание и уголовное
    право революции. – Харьков., 1924. – 167с.
    88. М.М.Исаев. Уголовно-правовые тенденции переходного периода. //
    Право и Жизнь. – 1924. – Кн. 1. – 155с.
    89. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 254.
    90. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 262.
    91. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 260.
    92. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 259.
    93. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 266.
    94. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 257.
    95. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 258.
    96. Известия ВЦИК. – 1918. – 22 июня. – 45с.
    97. СУ РСФСР. – 1920. - № 4. – ст. 824.
    98. Центральний державний архiв вищiх органов влади (ЦДАВО). – Ф.7. –
    Оп. 1. – спр.148.
    99. Державний архiв Кiївської областi (ДАКО).- Ф.7. – Оп. 1. – спр. 1095.
    100. Українська РСР в період громадянської війни 1917–1920 рр. – У 3 т. –
    К.: Політвидав України, 1967. – Т. 1. – 473 с.
    101. ДАКО.- Ф.7. – Оп. 5. – спр. 1552.
    102. ЦДАВО. – Ф.1064. – Оп. 1. – спр.139.
    103. ЦДАВО. – Ф.2207. – Оп. 1. – спр.66.
    104. ЦДАВО. – Ф.1064. – Оп. 1. – спр.149.
    105. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 486.
    106. Материалы НКЮ. – 1919. – 18 августа. – 47с.
    107. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 340.
    108. Пролетарская революция и право. – 1919. - № 2. – 95с
    109. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 341.
    110. ЦГАСА. – Ф.1236. – Оп. 1. – Д.3.
    111. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 336.
    112. Материалы НКЮ. – 1918. – 10 мая. – 54с.
    113. ЦГАСА. – Ф.2. – Оп. 1. – Д.31.
    114. М.Я.Лацис. Два года борьбы на внутреннем фронте: Популярный
    обзор двухгодичной деятельности чрезвычайных комиссий по борьбе
    с контрреволюцией – М., 1920. -78с.
    115. Известия ВЦИК. – 1918. - № 236. – 29 октября.
    116. Известия ВУЦИК и Киевского Совета. – 1919. - № 75. – 26 июня.
    117. Известия ВЦИК. – 1919. - № 169. – 2 августа.
    118. Отчет Центрального управления Чрезвычайных Комиссий при
    Совнаркоме Украины за 1920 год. – Харьков.: Изд. Цупрчрезкома,
    1921.– 38с.
    119. ЦГАСА. – Ф.3461. – Оп. 1. – Д.1.
    120. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 264.


    121. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 271.
    122. В.Голиченко. Вартовi революцiї. – К.: Полiтвидав України, 1966. –
    163с.
    123. Б.Е.Штейн. «Русский вопрос» на Пражской мирной конференции. –
    М.: Госполитиздат, 1949. -234с.
    124. Р.Г.Симоненко. Iмперiалiстична полiтика США щодо України у 1917-
    1918 рр. – К., 1957. – 301с.
    125. Известия ВЦИК. – 1919. - № 184. – 21 августа. – 31с.
    126. ДАОО. – Ф.Р- 1774. – Оп.1. – Д. 274.
    127. СУ РСФСР. – 1918. - № 12. – 791 с.
    128. СУ РСФСР. – 1918. - № 27. – 917 с.
    129. ЦГАСА. – Ф.3204. – Оп. 1. – Д.17.
    130. Известия ВУЦИК и Киевского Совета. – 1919. - № 22. – 21 августа.
    131. ЦГАСА. – Ф.3204. – Оп. 1. – Д.3.
    132. ЗЗ Уряду України. – 1921. - № 2. – 250с.
    133. Ф.Фомин. Записки старого чекиста. – М.: Воениздат, 1957. – 288с.
    134. «Коммунист». – 1921. - № 1. – 1 января.
    135. Гражданская война на Украине 1918–1920 гг. – К.: Наукова думка,
    1967. – 837с.
    136. А.В.Жмойлович. Мирный порядок. – К., 1925. – 576с.
    137. СУ УССР. – 1922. - № 2. – 598с.
    138. В.Д.Голиченко. Партiйне керiвництво органами державної безпеки. –
    К.: Полiтвидав України, 1954. – 273с.
    139. СУ УССР. – 1919. - № 1. – 785с.
    140. Центральный государственный архив Советской армии России
    (ЦГАСА России). – Ф.1. – Оп. 1. – Д.41.
    141. ЦДАВО. – Ф. 3361. – Оп. 1.- Спр. 40.
    142. Известия ВУЦИК. – 1919. - № 30. – 30 апреля.
    143. ЦДАВО. – Ф. 539. – Оп. 1.- Спр. 49.
    144. СУ УССР. – 1921. - № 408. – ст.858.
    145. СУ УССР. – 1921. - № 383. – ст. 798.
    146. Д.С. Сусло. Iсторiя суду радянської України. – К.: Вид-во Київського
    ун-ту, 1968. – 229 арк.
    147. Жизнь России. – 1918. – 4 января.
    148. Жизнь России. – 1918. – 14 января.
    149. Вестник советской юстиции. – 1917. – № 21. – 797с.
    150. Голос солдата. – 1918. – 17 февраля.
    151. Вестник Украинской Народной Республики. –1918. - 19 апреля.
    152. Декрет ВЦИК «О Едином народном суде». – 1918. – 30 ноября.
    153. СУ УССР. - 1919. - № 11. – ст.141.
    154. СУ УССР. – 1919. - № 36. – ст. 438.


    155. СУ УССР. – 1919. - № 14. – ст.154.
    156. СУ УССР. – 1919. - № 15. – ст. 160.
    157. СУ УССР. – 1920. - № 5. – ст. 5.
    158. ЦДАВО. – Ф. 8. – Оп. 1. – Спр. 156. – л.89.
    159. ЦДАВО. – Ф. 8. – Оп. 1. – Спр. 35. – л. 78.
    160. СУ УССР. – 1920. - № 25. – ст. 536.
    161. Отчет НКЮ УССР. – 1920. – 145с.
    162. СУ УССР. – 1919. - № 23. - ст. 252.
    163. Известия ВУЦИК и Харьковского Губревкома. – 1920. - № 56. – 21
    февраля.
    164. Циркуляр НКЮ УССР. – 1920. - № 3. – 28 февраля.
    165. СУ УССР. – 1919. - № 32. – ст. 347.
    166. Декрет СНК УССР «Об утверждении должности Верховных народных
    заседателей». – 1919. - № 21. – 16 апреля.
    167. ЦДАВО. – Ф.8. – Оп. 1. – Спр. 7. – арк.89.
    168. СУ УССР. – 1920. – № 1. – ст. 274.
    169. Вiстник Державних Законiв для всiх земель Української Народньої
    Республiки.- 1919. – 23 сiчня.
    170. ЦДАВО. – Ф. 2208. – Оп. 1. – Спр. 16. – арк. 1.
    171. Вiстник Державних Законiв для всiх земель Української Народньої
    Республiки.- 1919. – 13 лютого.
    172. ЦДАВО. – Ф. 2208. – Оп. 1. – Спр. 171.- арк. 6.
    173. ЦДАВО. – Ф. 2208. – Оп. 2. – Спр. 5.- арк. 6.
    174. ЦДАВО. – Ф. 1064. – Оп. 1. – Спр. 109.- арк. 2.
    175. Вiстник Головного Комiсарiяту Уряду Української Народньої
    Республiки. – 1920. - № 4. – 2 червня.
    176. Закон «Про надзвичайнi вiйськовi суди». – Кам`янець-Подiльский. –
    1920. – ст. 3 .
    177. ЦДАВО. – Ф. 1429. – Оп. 2. – Спр. 4. – арк. 49.
    178. ЦДАВО. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 13. – арк. 20.
    179. Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине. – К.:
    Укрполитиздат, 1957. – Т.3. – 745с.
    180. Донецкий пролетарий. – 1918. - №83. – 27 февраля.
    181. Известия Харьковского Совета рабочих депутатов. – 1918. - № 27. – 24
    января.
    182. Вестник УНР. – 1918. - № 29. – 23 февраля.
    183. СУ УССР. – 1919. - № 3. – ст. 9.
    184. ЦДАВО. – Ф.2. – Оп. 1. – Спр. 13. – арк.19.
    185. ЦДАВО. – Ф.2. – Оп. 1. – Спр. 25. – арк. 74.
    186. Известия Харьковского Совета. – 1919. - №24. – 24 января.
    187. Известия Киевского Совета. – 1919. - № 24. – 16 марта.

    188. ЦДАВО. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 14. - арк. 78.
    189. Известия Киевского Совета. – 1919. - № 21. – 13 марта.
    190. СУ УССР. – 1919. - № 16. – ст. 184.
    191. Инструкция для организации губернской чрезвычайной комиссии по
    борьбе с контрреволюцией, шпионажем и бандитизмом. – К.: Издание
    ВУЧК, 1919. – 54с.
    192. ЦДАВО. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 3. – арк. 30.
    193. ЦДАВО. –Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 20 . – арк. 1.
    194. СУ УССР. – 1919. – № 12. – ст. 69.
    195. ЦДАВО. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 12. - арк. 58.
    196. ЦГАСА. – Ф. 17. – Оп. 7. – Спр. 120. – арк. 29.
    197. СУ УССР. – 1920. - № 5. – ст. 72.
    198. ЦГАСА. – Ф. 17. – Оп. 7. – Спр. 110. – арк. 40.
    199. ЦДАВО. – Ф.2. – Оп. 1. - Спр. 13. – арк. 21.
    200. Известия Киевского Совета. – 1919. - № 19. – 22 марта.
    201. ЦДАВО. – Ф. 3361. – Оп. 1. – Спр. 7. арк. 3.
    202. ЦДАВО. – Ф. 3361. – Оп. 1. – Спр. 6. арк. 31.
    203. Из истории гражданской войны и интервенции. – М.: Наука, 1974. –
    480с.
    204. ЦДАВО. – Ф. 3204. – Оп. 1. – Спр. 57. – арк. 14.
    205. ЦДАВО. – Ф. 3361. – Оп. 1. – Спр. 12. – арк. 17.
    206. ДАОО. – Ф. Р-1774. – Оп. 1. – Спр. 185. – арк. 15.
    207. Известия ВЦИК. – 1918. - № 211. – 19 сентября.
    208. Приказы Центрального управления Чрезвычайных Комиссий при
    Совнаркоме Украины за 1920 год. – Харьков.: Изд. Цупрчрезкома,
    1921. - № 56. – 43с.
    209. СУ УССР. – 1919. – № 18. – ст. 195.
    210. СУ УССР. – 1919. – № 20. – ст. 217.
    211. ЦДАВО. – Ф. 2469. – Оп. 1. – Спр. 1. – арк. 16.
    212. ЦДАВО. – Ф. 2467. – Оп. 1. – Спр. 1. – арк. 45.
    213. Пролетарий (Харків). – 1917. – 13 травня. – № 41.
    214. Донецкий пролетарий (Луганськ). – 1918. – 3 січня. – № 49.
    215. Известия Временного Рабоче-Крестьянского правительства Украины
    и Харьковского Совета Рабочих Депутатов.– 1919. – 9 февраля. – № 41.
    216. Вестник Народного Комиссариата внутренних дел УССР. – 1919.– № 3.
    217. ЦДАВО. – Ф. 1092. – Оп. 2. – Спр. 529. – арк. 1.
    218. СУ УССР. – 1919. – № 18. – Ст. 213.
    219. СУ УССР. – 1919. – № 7. – Ст. 421.
    220. Донецкий пролетарий (Луганськ). – 1920. – 21 липня. – № 75.
    221. СУ УССР. – 1919. – № 26. – Ст. 532.
    222. ЦДАВО. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 21. – арк. 79.

    223. М.Кобилецький. Дiяльнiсть державної жандармерiї в ЗУНР// Право
    України. – 1998. - № 5. – арк.101.
    224. Дiло. – 1918. – 16 листопада. - № 5.
    225. Львiвський облдержархiв. – Ф. 257. – Оп. -1. – Спр. 72. – арк. 63.
  • Стоимость доставки:
  • 50.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины