АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ (СУТНІСТЬ ТА ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Краткое описание

З М І С Т

Перелік умовних скорочень………………..……………………………4
Вступ…..……...............................................................…………….……. 5
РОЗДІЛ 1 ПРОПЕДЕВТИКА ТЕОРІЇ КРИМІНАЛЬНО -
ВИКОНАВЧОГО ПРАВА…………………………………………….18
1.1. Проблеми становлення науки кримінально-виконавчого
права..............................………………………………………………18
1.2. Співвідношення цілей покарання і завдань органів та
установ виконання покарань, теорія і практика,
можливості і дійсність виконання покарань …….………………..47
РОЗДІЛ 2 ОСНОВИ ТЕОРІЇ КРИМІНАЛЬНО-
ВИКОНАВЧОГО ПРАВА……….…………………………99
2.1. Онтологія виконання покарань...…..................................…………99
2.1.1.“Виконання покарання” - центральна категорія
кримінально-виконавчого права......................................…………99
2.1.2 “Виконання покарання” як субстанція діяльності
органів та установ виконання покарань……......………..….….. 127
2.2. Кримінально-виконавчі правовідносини та
кримінально-виконавча діяльність ………..............................…. 143
2.2.1. Деякі особливості кримінально-виконавчих
правовідносин……………………………………………….…... 143
2.2.2. Кримінально-виконавчі правовідносини як форма
кримінально-виконавчої діяльності ………………………….. 153
2.3. Структурно-функціональна характеристика
діяльності по виконанню покарань……….…………………….. 164
2.3.1. Структурно-функціональна характеристика
діяльності по виконанню покарань……….……………………164
2.3.2. Об’єкт діяльності по виконанню покарань………....………..188
2.3.3. Мета діяльності по виконанню покарань………...........…….201
2.3.4. Засоби діяльності по виконанню покарань………….............213
2.3.5. Суб’єкт діяльності по виконанню покарань……….....….….223
2.3.6. Суб’єкт відбування покарання....................………………….233
РОЗДІЛ 3 ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО
ПРАВА………………………………………………….243
3.1. Принципи екзекутивної діяльності…...………………………243
3.1.1. Роль принципів у формуванні кримінально-
виконавчого права та кримінально-виконавчого
законодавства………………………………………………...243
3.1.2. Принципи кримінально-виконавчого права як
відбиття сутності екзекутивної діяльності………………….265
3.1.3. Принцип поважання прав людини в діяльності
органів та установ виконання покарань……...……………...293
3.1.4. Поєднання кари й гуманізму в екзекутивній
діяльності….………………………………………………….303
3.1.5. Втілення принципу справедливості в
екзекутивній діяльності…..………………………………….316
3.1.6. Принцип законності в діяльності органів та
установ виконання покарань……...…………………………331
3.1.7. Значення принципу невідворотності виконання
покарання для екзекутивної діяльності….…………………342
Висновки…...................................................................…………..…..353
Список використаних джерел………..........................……………...374

В С Т У П

Актуальність теми. Об’єктивна логіка розвитку наукових знань про виконання покарань з неминучістю приводить до того, що на зміну ВТП приходить КВП. Треба сказати, що теоретичні і методологічні основи КВП на сьогодні належним чином ще достатньо не розроблені, хоча вчені, які взяли на себе сміливість приступити до дослідження проблем КВП, звичайно ж, не почали свій тернистий шлях з нульової відмітки, оскільки деякі аспекти проблеми виконання покарань у тому чи іншому ступені були вже предметом дослідження в галузевій літературі з ВТП. Саме з позицій ВТП ряд складних теоретичних проблем виконання покарань раніше вивчалися Б.С. Утєвським, О.Л. Ременсоном, М.О. Стручковим, О.О. Наташевим, І.В. Шмаровим, А.С. Міхліним, Л.В. Багрій-Шахматовим, М.П. Мелєнтьєвим, П.Г. Пономарьовим, О.І. Зубковим, Ю.М. Ткачевським, В.П. Артамоновим, О.І. Марцевим та іншими науковцями. Проте діяльність органів та установ виконання покарань по застосуванню правообмежень, властивих покаранням, має потребу в подальшому опрацюванні. Це зумовлено тим, що в кримінально-виконавчому праві України усе ще немає загальновизнаної чіткої концепції виконання покарань, не сформульовані принципи кримінально-виконавчої системи, не визначені завдання діяльності органів та установ виконання покарань. Ці проблеми також не стали предметом спеціальних монографічних досліджень у галузевому значенні. Наукою, що досліджує питання виконання покарань, не були вироблені теоретично обґрунтовані рекомендації, спрямовані на формування й удосконалювання кримінально-виконавчого законодавства. Багато авторів, що звертаються до проблем, так чи інакше пов'язаних з виконанням покарань, розглядають діяльність органів та установ виконання покарань з різних позицій, інтерпретуючи діяльність кримінально-виконавчої системи у відриві від кримінального права, від вчення про покарання, про застосування державного примусу, ототожнюючи пенітенціарну, психолого-педагогічну діяльність та діяльність з виконання покарань. Цілий ряд питань теорії виконання покарань продовжують залишатися нерозкритими, а багато положень ВТП некритично сприймаються окремими дослідниками і відтворюються саме з позицій науки ВТП, переходячи з однієї публікації в іншу.
Звертання до літературних джерел дозволяє пересвідчитись у тому, як на сьогодні порівняльно контрастно виглядають досягнення науки КВП Російської Федерації, яка розробила єдину концепцію, що дозволила не тільки підготувати кримінально-виконавчий кодекс, але й накопичити достатній позитивний матеріал для його подальшого удосконалювання, що надає можливість на основі аналізу чинного кримінально-виконавчого законодавства й узагальнення практики його застосування, усе-таки, упритул наблизитися до того, щоб сформулювати відправні загальнотеоретичні позиції саме виконання покарань і дати уявлення про дійсну сутність діяльності з виконання покарань, виокремити її специфічні риси та особливо-сті.
От чому, пропонуючи у дисертації своє бачення науки КВП і проблем кримінально-виконавчої діяльності, автор у ряді випадків змушений апелювати до можливих опонентів у Російській Федерації, де здійснені вагомі дослідження діяльності органів та установ виконання покарань. При цьому приходиться враховувати й те, що науковий потенціал розробки проблем виконання покарань у минулому столітті традиційно був зосереджений саме в Російській Федерації. Після розпаду СРСР намітився значний розрив між досягненнями наукової думки в Росії й Україні, свідченням чому є КВК Російської Федерації, що істотно відрізняється як від діючого на території України виправно-трудового законодавства, так і від Проектів КВК України. На відміну від України, де в 90-і роки ХХ століття була опублікована лише одна монографія з КВП, у Російській Федерації в зазначений період про себе заявила нова генерація вчених, що здійснили на найвищому науковому рівні дослідження проблем кримінально-виконавчої системи, виконання покарань і поводження із засудженими. Підтверджується це тим, що за ці роки в Росії монографії були опубліковані: О.М. Суховим (1991 р.), В.І. Селіверстовим (1992 р.), М.Г. Дєтковим (1992 р., 1994 р., 1998 р.), О.В. Сізим (1994 р.), Ю.О. Алфьоровим (1994 р.), О.В. Пищелко (1994 г), О.О. Рябініним (1995 р.), В.І. Горобцовим (1995 р.), Л.І. Бєляєвою (1995 р.), О.О. Аксьоновим (1996 р.), О.В. Шамісом (1996 р.), О.В. Брильянтовим (1997 р.), О.В. Старковим (1997 р.), В.В. Невським (1998 р.), А.С. Новосьоловим (1998 р.), В.С. Єпанешніковим (2000 р.), В.М. Поздняковим (2000 р.). У цей же час докторські дисертації були захищені О.В. Філімоновим (1991 р.), П.Г. По-номарьовим (1991 р.), М.П. Стуровою (1991 р.), В.І. Селіверстовим (1992 р.), С.І. Кузьміним (1992 р.), М.Г. Дєтковим (1994 г), О.Ф. Сізим (1995 р.), О.О. Рябініним (1995 р.), Л.І. Бєляєвою (1995 р.), О.В. Шамісом (1996 р.), В.Є. Южаніним (1996 р.), В.М. Анісімковим (1998 р.) і ін.
На тлі цього могутнього потоку літератури, що наочно свідчить про затребуваність теоретичної розробки проблем КВП і є проявом у своєрідній формі перетворення ВТП в КВП у Росії, дане дисертаційне дослідження також покликане до життя потребами наукової розробки ряду основних положень, що визначають в Україні практику виконання покарань.
Проведення широкомасштабного дослідження сутності виконання пока-рань обумовлено низкою причин, а саме:
1. Необхідністю теоретичного обґрунтування діяльності органів та установ виконання покарань з врахуванням соціально-економічних і політичних змін, що сталися за останнє десятиліття в Україні.
2. Тим, що чинне законодавство, яке регулює виконання покарань, не за-безпечує досягнення цілей покарання і вирішення завдань, які стоять перед ним.
3. Тим, що на сьогодні виконання покарань регулюється: 1) ВТК, 2) Положенням про порядок та умови виконання покарань, не пов’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, 3) Законом України «Про виконавче провадження»та інструкціями Державного департаменту України з питань виконання покарань, що є причиною недостатньої погодженості в деяких випадках норм, що містяться у ВТК, у Положенні та інструкціях.
4. Тим, що практика виконання покарань висуває вимоги усунення недоліків, протиріч і недоглядів у чинному законодавстві, яке регулює застосування примусових заходів.
5. Зміни в законодавстві, що регулює виконання покарань, повинні здійснюватися з урахуванням міжнародних документів, які встановлюють правила поводження з засудженими.
6. Створення єдиної галузі кримінально-виконавчого законодавства по-винне бути здійснене на основі загальної для виконання всіх покарань концепції.
Таким чином, нагальна потреба фундаментальних наукових розробок проблем виконання всіх покарань і інтереси практики викликають гостру потребу в створенні загальнотеоретичних основ кримінально-виконавчої правотворчості та кримінально-виконавчої діяльності.
Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і насамперед була спрямована на виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України 17 вересня 1996 р. № 873/96.
Мета даного дослідження полягає в тому, щоб вирішити наукову проблему створення в Україні основ теорії істинного (а не сурогатного) КВП, що не тільки за формою, але і за змістом повинне бути відмінним від ВТП.
Стратегічним завданням дослідження є створення в Україні науки КВП, вироблення доктрини українського КВП, що ґрунтується на правовому осмисленні категорій, найбільш важливих для теорії виконання покарань.
Прикладні завдання полягають у :
• пізнанні об'єктивних закономірностей виконання покарання, яким підпорядкована діяльність адміністрації органів та установ виконання покарань по здійсненню властивих примусовим заходам правообмежень;
• вирішенні питання про реальні можливості процесу виконання покарання;
• встановленні істинності та змісту вихідних наукових ідей, концепцій, категорій, понять, методів, що покликані обслуговувати діяльність органів та установ виконання покарань;
• обґрунтуванні першорядної значимості кримінально-виконавчої діяльності як основного напрямку діяльності органів та установ виконання покарань;
• вирішенні на новій концептуальній основі дискусійних питань реалізації правообмежень, властивих покаранням;
• розробці рекомендацій з удосконалювання нормативної основи виконання покарань і практики здійснення кари;
• формулюванні визначених в узагальненій формі вимог, звернених до суб'єктів виконання і відбування покарань, а також до учасників діяльності з виконання покарань.
Об'єктом дослідження є кримінально-виконавча діяльність як юридичний процес реалізації кари.
Предмет дослідження – теоретичні і методологічні основи, закономірності й об'єктивна характеристика сутності виконання покарання, а також норми чинного кримінального і виправно-трудового законодавства і проекти відповідних нормативних актів, доктринальні положення у сфері виконання покарань.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставленої в роботі мети і за-вдань дослідження, з урахуванням об'єкта і предмета дослідження. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний підхід, що дозволив визначити кримінально-виконавчу діяльність як генеральний напрямок діяльності органів і установ виконання покарань, а здійснення кари визнати сутністю виконання покарань. Застосування діалектичних методів пізнання дозволило здійснити якісне відмежування КВП від виправно-трудового, що виявилося можливим установити, лише з'ясувавши, що ж знаходиться в основі обох галузей права, які вихідні пункти у відповідних їм системах понять і категорій. Для цього започаткована спроба визначитися з тим, що ж є головним, істотним у діяльності органів та установ виконання покарань.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на концептуальних положеннях загальної теорії права, а також таких галузевих юридичних наук, як кримінальне, кримінально-процесуальне право, кримінологія. Для створення категоріальної сітки теорії КВП відправною, вихідною основою виступили філософські знання, що визначили загальний шлях дослідження, спосіб уявного узагальнення процесу виконання-відбування покарання.
У ході роботи над дослідженням проблем виконання покарань використовувалися такі конкретно-наукові, спеціальні методи, як: формально-юридичний, порівняльно-правий, логіко-семантичний, структурно-функціональний аналіз, системний підхід, метод сходження від абстрактного до конкретного. Формально-юридичний аналіз норм чинного кримінального і виправно-трудового законодавства, проектів нормативних актів дозволив виявити властиві їм недоліки і протиріччя і сформулювати пропозиції з удосконалення правового регулювання застосування покарань. Порівняльно-правовий аналіз як сукупність пізнавальних засобів дозволив установити наявність подібних моментів, закономірностей у процедурі виконання покарань і виявити відмінності в різних формах кримінально-виконавчої діяльності. Логіко-семантичний аналіз дозволив установити значення і співвідношення понять, що дозволяють пізнати сутність виконання покарань. Серед задіяних методів дослідження провідну роль виконав структурно-функціональний аналіз як складова застосованого в даному дослідженні системного методу, що дозволило зробити структурування кримінально-виконавчої діяльності, виявити її стабільні елементи, досліджувати ці елементи у зв'язку з каральною функцією, здійснюваною адміністрацією органів і установ виконання покарань. Структурно-функціональний аналіз виступив способом руху до адекватного відбиття наукою КВП діяльності органів та установ виконання покарань як об'єктивної реальності, методом досягнення сукупності узагальнених положень, що утворюють КВП. Системний підхід як спеціальний метод наукового дослідження надав можливість розглянути «виконання пока-рання» як складну, внутрішньо детерміновану єдність, що інтегрує пізнавальні можливості складових його елементів, як високоорганізовану і динамічну систему, як цілісне, відносно самостійне правове явище, як різновид юридичної діяльності. Метод сходження від абстрактного до конкретного дозволив проникнути в сутність діяльності органів та установ виконання покарань, представити у взаємозв'язку всі її елементи і напрямки, звести в єдину систему знання про здійснення властивих покаранням правообмежень. Цей спосіб теоретичного дослідження є тією методологічною конструкцією, яка здатна забезпечити вирішення пізнавального завдання КВП.
У ході роботи над темою вивчалися й аналізувалися міжнародно-правові акти з питань виконання покарань і поводження з засудженими, вітчизняні законопроекти, відомчі нормативні акти Державного департаменту України з питань виконання покарань. Основні висновки і положення дисертації ґрунтуються на критичному аналізі концептуальних положень науки ВТП і чинного виправно-трудового законодавства України.
У процесі роботи над дисертаційним дослідженням на основі розробленої анкети було проведене опитування 1050 засуджених до позбавлення волі, відповіді яких у ряді випадків виступають додатковим аргументом на користь висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації.
Наукова новизна отриманих результатів полягає насамперед у тім, що дисертація є першим в Україні монографічним фундаментальним дослідженням теоретичних проблем саме кримінально-виконавчого (а не виправно-трудового) права. У дисертації висунуто низку нових концептуальних положень і висновків, що передують Кримінально-виконавчому кодексу і мають принципове теоретичне значення для зміни пріоритетів у політиці в сфері виконання покарань. Зокрема, вперше:
1. Кардинально переглянуті теоретичні основи виконання покарань, розроблені наукою ВТП.
2. Доведено, що ВТП знаходиться в стадії екстраординарної науки, тобто науки, що опинилася в стані глибокої кризи, вихід з якої можливий лише шляхом докорінних перетворень у понятійному апараті теорії виконання покарань.
3. Істотно переосмислено систему категорій і понять, характерних для ВТП, і введено в науковий обіг нові поняття з відповідною семантикою.
4. Сформовано систему знань, що ґрунтується на виході пізнання виконання покарання за межі виправно-трудового «зрізу» діяльності ВТУ з такою специфічною субстанцією, як «виправлення і перевиховання», у нову, більш глибоку і більш загальну цілісну систему понять, зв'язків, відносин, концепцій, що складають предмет КВП, з новим рівнем сутності.
5. У центр понятійного ряду КВП висунута у якості основної категорія «виконання покарання», що є вихідним, фундаментальним поняттям для пропонованої теоретичної конструкції, яке відображає сутність діяльності з реалізації правообмежень, властивих покаранням, а це знаменує собою радикальний перехід від ВТП до системи знань, що відрізняється істотно іншими ознаками, які адекватно відображають особливості системи діяльності органів і установ виконання покарань.
6. Запропоновано нову фундаментальну систему поглядів на виконання покарань, що ґрунтується на кардинальній зміні і розширенні теоретичних і методологічних компонентів знань про реалізацію кари.
7. Отримано принципово нове знання про здійснення властивих покаранню правообмежень, що не тільки не може бути реципійовано з теорії ВТП, але і вступає в протиріччя з нею.
8. Розроблено теоретичні й емпіричні методи дослідження вихідних понять і принципів формування нової теорії виконання покарань, що повинна прийти на зміну ВТП.
9. Здійснено правопізнання сутності і змісту діяльності з виконання покарань, що дозволило підкреслити юридичну природу процесу виконання покарання, дослідити правове регулювання діяльності органів і установ виконання покарань, звільнитися від змішання правових, педагогічних, психологічних і економічних аспектів цієї діяльності
10. Створено понятійний апарат теорії КВП.
11. Виділено відмітні ознаки КВП як галузевої наукової теорії.
12. У якості предмета правового регулювання КВП визначена екзекутивна діяльність органів і установ виконання покарань, що дозволило здійснити демістифікацию основної концепції ВТП, яка припускає можливість виправлення і перевиховання всіх засуджених.
13. Проведено відмежування КВП від ВТП за предметом правового регулювання, у зв'язку з чим відстоюється позиція, що нова галузь права на відміну від колишньої не може регулювати виправлення засуджених, ступінь зміни їхньої свідомості.
14. Дається визначення виконання покарання як регламентованої кримінально-виконавчим законодавством і убраної у форму кримінально-виконавчих правовідносин кримінально-виконавчої діяльності адміністрації органів і установ виконання покарань за участю їхнього персоналу, а також інших державних органів, громадських організацій, посадових осіб і громадян, змістом якої є реалізація кари.
15. Термін “виконання покарання” теоретично виділено як субстанціона-льну визначеність, що збігається з діяльністю органів та установ виконання покарань, що відбиває сутність цієї діяльності, її незмінну властивість, параметри всіх процесів виконання покарань незалежно від форм.
16. Кримінально-виконавчі правовідносини визначено у якості форми, внутрішньо властивої кримінально-виконавчій діяльності, що є її конкретною організаційною структурою, обумовленою сутнісним змістом реалізації кари на стадії виконання покарань.
17. Кримінально-виконавчі правовідносини охарактеризовані як відносини, що виникають у рамках кримінальної відповідальності і винятково між посадовими особами органів та установ виконання покарань, у компетенції яких знаходиться реалізація державного примусу, і особами, що відбувають покарання.
18. Зроблено висновок, що змістом кримінально-виконавчих правовідносин є взаємодія суб'єктів виконання і відбування покарань, права й обов'язки яких, відповідають їх компетенції і правовому статусу і здійснюються в процесі цієї взаємодії.
19. Показано, що кримінально-виконавчі правовідносини до формування кримінально-виконавчого законодавства існують у якості однієї зі сторін кримінально-правових відносин.
20. Провадиться розмежування між кримінально-правовими, кримінально-процесуальними і кримінально-виконавчими правовідносинами, у зв'язку з чим підкреслюється, що звертання до виконання обвинувального вироку, який набрав чинності, виступає правоприпиняючим фактом у кримінально-процесуальних правовідносинах і правостворюючим фактом у кримінально-виконавчих правовідносинах.
21. Обстоюється позиція, що різним видам правоохоронної діяльності на різних етапах кримінальної відповідальності притаманні свої специфічні цілі і завдання, у зв'язку з чим робиться висновок, що мета покарання, мета виконання покарання і завдання органів та установ виконання покарань не можуть бути тотожніми.
22. На рівні фундаментального дослідження мета покарання і завдання органів і установ виконання покарань охарактеризовані через категорію «можливість», що відкривається при застосуванні примусових заходів.
23. Установлено, що між цілями покарання, сформульованими в ст.50 КК, і практичною діяльністю органів та установ виконання покарань з реалізації властивих покаранням правообмежень, існує взаємозв'язок, що відображає єдність можливості і дійсності.
24. Мета кари визначена як реальна можливість, що зумовлює неминучість досягнення результату в діяльності органів і установ виконання покарань.
25. Мета виправлення засуджених та мета попередження злочинів охарактеризовані як абстрактні можливості, у зв'язку з чим доводиться, що діяльність, спрямована на досягнення цих цілей, може бути результативною лише в деяких випадках і лише за умови збігу сприятливих обставин.
26. Виправлення засуджених через його випадковий, спорадичний, вірогідний характер запропоновано розуміти в якості стохастичного процесу, часові рамки якого заздалегідь визначити неможливо, отже неможливо заздалегідь визначитись при призначенні так званих “строкових” покарань і з терміном, що є необхідним і достатнім для виправлення засу-дженого.
27. Підкреслюється, що з усіх цілей покарання тільки мета кари при її здійсненні надає діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань конкретний, предметний, матеріальний, цілком і реально визначений характер.
28. Проводиться розмежування між сутністю і змістом виконання пока-рань.
29. Здійснено структурування діяльності з виконання покарань, що дозволило виявити її стабільні елементи й сталі зв'язки між ними в рамках кримінально-виконавчої системи.
30. У результаті здійсненої системної диференціації виконання і відбування покарання представлені як окремі сторони єдиного об'єкта кримінально-виконавчої діяльності, що зв'язані між собою відношенням взаємопородження і взаємоозаперечення. Вони є специфічною парною правовою категорією, яка і складає об'єкт кримінально-виконавчої діяльності як вузловий момент логічної структури діяльності органів та установ виконання покарань.
31. Виділено правові і матеріально-предметні засоби досягнення мети кари.
32. Здійснюється розмежування між суб'єктами й учасниками криміналь-но-виконавчої діяльності.
33. Доводиться, що єдиним критерієм, який дозволяє об'єднати принципи в систему основних засад кримінально-виконавчої діяльності є її мета – виконання покарання, яка є центральним поняттям КВП.
34. Система принципів КВП представлена як модель кримінально-виконавчої діяльності, як відображення її сутності.
35. Досліджується співвідношення принципів кримінально-виконавчої політики, КВП, кримінально-виконавчого законодавства і кримінально-виконавчої діяльності.
36. Сформульовано пропозицію законодавчо закріпити принципи законності, справедливості, поважання прав людини, гуманізму і невідворотності виконання покарання в окремій статті Загальної частини майбутнього КВК України.
Особистий внесок здобувача. Положення, що викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положеня дисератації носять повністю самостійний характер.
Практичне значення отриманих результатів полягає в наступному:
- у науково-дослідницькій сфері матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані як методологічна основа для проведення прикладних досліджень із проблем КВП;
- у правотворчості – як концептуальна основа правового регулювання кримінально-виконавчої діяльності;
- у правозастосуванні – зроблені в дисертаційному дослідженні висновки, сформульовані пропозиції і рекомендації можуть служити удосконалюванню практики виконання покарань;
- у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися при викладанні курсу КВП, при проведенні науково-дослідної роботи студентів.
Апробація результатів дисертації. Положення, викладені в дисертації і винесені на захист, були представлені науковій спільноті на 24 міжнародних, республіканських і регіональних семінарах, конференціях, «круглих столах», що відбулися в таких містах: Рязань (1988 р.), Краснодар (1989 р.), Харків (1990, 1995, 1997, 1998-2001 рр..), Мінськ (1991 р.), Волгоград (1991 р.), Київ (1992, 1997, 1999-2001 рр..), Кременчук (1998 р.), Донецьк (1998 р.), Ужгород (1999 р.), Запоріжжя (2001 р.).
Публікації. У результаті проведеного дисертаційного дослідження була опублікована монографія «Сутність виконання покарання», що дозволило автору стати лауреатом конкурсу, проведеного Спілкою юристів України, на краще юридичне видання 1998-1999 рр. у номінації «Юридичні монографічні видання». Деякі положення дисертації знайшли своє відбиття в навчальних посібниках і текстах лекцій. Автор написав одну з глав підручника «Кримінально-виконавче право України», виданого у 2001 р. Окремі висновки, пропозиції і рекомендації дисертанта викладені в наукових статтях, опублікованих у журналах, збірниках наукових статей, матеріалах семінарів і конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу,трьох розділів, висновків, та списку використаної літератури ( 243 найменування). Повний обсяг дисертації складають 393 сторінки, обсяг основного тексту (без вступу та висновків)– 335 сторінок, обсяг списку використаних джерел – 20 сторінок.

Список литературы

В И С НО В К И

Відповідно до вимог ВАК України висновки дисертаційного дослідження повинні бути зведені до викладення найважливіших наукових та практичних результатів одержаних у дисертації. Насамперед же необхідно відповісти на питання: у чому ж призначення даного дослідження, яка його роль у правовій науці, чи досягнута мета даної дисертації, чи вирішена наукова проблема, вирішенню якої повинне бути присвячене дослідження на рівні докторської дисертації, що полягає у тім, щоб закласти в Україні основи теорії істинного (а не сурогатного) кримінально-виконавчого права, яке не тільки за формою, але і за змісту повинне бути відмітне від ВТП, і чи вирішені завдання дослідження актуальних проблем виконання покарань, що дозволяють стверджувати про створення в Україні науки кримінально-виконавчого права, вироблення доктрини українського кримінально-виконавчого права, що ґрунтується на правовому аналізі категорій, найбільш важливих для теорії виконання виконання покарань?
Відповідаючи на дані питання, відразу слід зазначити, що головне в цій роботі полягає в: 1) правовому осмисленні критеріїв і точності категоріального апарата; 2) виробленні основних ідей, необхідних для побудови несуперечливої кримінально-виконавчої системи, кримінально-виконавчого права, як конкретної науки про реалізацію обмежень прав і свобод засуджених; 3) зміні способу бачення і прочитання діяльності ОУВП; 4) трансформації найбільш важливих категорій і понять; 5) корінній зміні методів вирішення проблеми реалізації кари; 6) розширенні й удосконалюванні теоретичних і методологічних компонентів знань про реалізацію кари; 7) вирішенні протиріч між обмеженістю вже досягнутого в рамках ВТП рівня знань про діяльність ОУВП і необмеженістю творчих можливостей, що відкриваються з позицій науки КВП.
Видається, що відповіді на поставлені вище питання повинні також відо-бражати двоєдинство розв'язуваної проблеми, оскільки визначальний задум цієї дисертації в тім, щоб, з одного боку, довести неспроможність ВТП, а з іншого, закласти основи науки кримінально-виконавчого права, що, так чи інакше, своїми коренями сягає у ВТП.
Щоб домогтися істини при побудові теорії КВП, тобто адекватно відбити в пізнанні об'єктивну реальність виконання покарань, необхідно було використовувати ряд вихідних посилок. У зв'язку з цим за теоретичну основу кримінально-виконавчого права були прийняті наступні вихідні положення, які не вписуються в догму виправно-трудового права і які знайшли в даній роботі своє відображення і відповідну аргументацію, :
 ВТП знаходиться в стані глибокої кризи;
 Обов'язковим конструктивним фактором створення теорії КВП повинна виступати критика ВТП, що є в даному випадку необхідною умовою подолання і перетворення старого і утвердження нового бачення процесу виконання-відбування покарання.
 КВП, що зараз формується, повинно відрізнятися конструктивно-критичною активністю, яка дозволяє, з одного боку, оцінити недоліки і прорахунки ВТП, а з іншого боку – ініціювати перехід від ВТП до КВП за допомогою активного висування альтернативного підходу, що прагне перебороти концепцію виправлення і перевиховання кожного засудженого, ортодоксальне бачення цілей і принципів виконання покарань.
 КВП повинно відрізнятися від ВТП не тільки за формою, але і за змістом;
 Реформування виправно-трудового законодавства об'єктивно не може порушити основи ВТП, тому що будь-яка реформа являє собою перетворення, які не знищують існуючу структуру;
 Створення КВП можливе лише в результаті кардинальних перетворень у розумінні призначення застосування заходів державного примусу;
 Термінологія ВТП не придатна для опису процесів виконання пока-рань, не з'єднаних з виправно-трудовим впливом на засуджених, що вимагає філософського і правового переосмислення уявлень про виконання покарань;
 В основі майбутнього КВК повинна знаходитися концепція, що відо-бражає зміни в понятійному апараті КВП у порівнянні з ВТП;
 Утворення КВП повинне ґрунтуватися на корінних перетвореннях у понятійному апараті теорії виконання покарань, розширенні теоретичних і методологічних компонентів знань про реалізацію кари;
 Становлення науки КВП необхідно починати з розробки її теоретичних основ, тому вивчення проблем виконання покарань повинне бути фундаментальним дослідженням;
 Генезис КВП повинний ґрунтуватися не тільки на відомостях аномального-емпіричного характеру про КВС, але вимагає проникнення в сутність процесу кримінально-виконавчої діяльності;
 Вихідні поняття КВП покликані відображати об'єктивну сутність процесу виконання-відбування покарання;
 Предмет науки КВП повинний бути окреслений правопізнанням сутності і змісту кримінально-виконавчої діяльності;
 Розходження між сутністю і змістом виконання покарання повинне лежати в основі фундаментальних і прикладних досліджень у галузі КВП;
 Покарання не слід розглядати лише як засіб виправлення злочинців;
 Процес виправлення засуджених не може бути предметом правового регулювання в КВП;
 Процес виправлення засуджених – стохастичний процес, тимчасові рамки якого заздалегідь визначити неможливо;
 Цілі покарання і завдання ОУВП не можуть бути тотожними;
 Між цілями покарання і діяльністю ОУВП існує співвідношення мож-ливості і дійсності;
 Лише мета кари як реальна можливість відображає необхідність розвитку кримінальної відповідальності в стадію виконання покарань;
 Кара – єдина реальна мета кримінально-виконавчої діяльності;
 Виконання покарання є головним напрямком діяльності ОУВП;
 Кримінально-виконавча діяльність є різновидом юридичної діяльності;
 Наука КВП повинна бути спрямованою на теоретико-правове забезпечення юридичного процесу виконання-відбування покарання;
 Пізнання діяльності ОУВП – основне призначення теорії КВП, а ви-вчення закономірностей і об'єктивної суті виконання і відбування покарання – головне її завдання;
 В основі логічної побудови теоретичної системи КВП повинна знахо-дитися визначальна категорія – «виконання покарання», що пронизує і субординує сукупність понять, уявлень, ідей і концепцій, які його складають;
 Між кримінально-виконавчою діяльністю і кримінально-виконавчими правовідносинами існує співвідношення змісту і форми;
 Для виявлення стабільних елементів кримінально-виконавчої діяльності необхідно здійснити її структурно-функціональний аналіз;
 Основною функцією адміністрації ОУВП є реалізація кари;
 Об'єкт кримінально-виконавчої діяльності – двоєдиний процес вико-нання-відбування покарання;
 Засуджений – насамперед суб'єкт кримінально-виконавчих правовідносин, а не об'єкт виправно-трудового впливу;
 Принципи КВП – відображення сутності кримінально-виконавчої діяльності;
 Принципи кримінально-виконавчої діяльності повинні бути сформу-льовані в окремій статті Загальної частини КВК;
 Система принципів кримінально-виконавчої діяльності повинна відповідати вимозі інваріантості;
 Усі форми кримінально-виконавчої діяльності повинні здійснюватися відповідно до вимог справедливості, поважання прав людини, гуманізму, законності і невідворотності виконання покарання.
Задіяні гіпотези наочно показують, що в дисертації процес формування кримінально-виконавчого права був зосереджений на двох основних напрям-ках:
- по-перше, він проявився в різкій критиці основоположень ВТП;
- по-друге, знайшов своє вираження у формулюваннях наукових альтернатив виправно-трудовому праву.
Виявлення і раціональне критичне обговорення основоположень КВП стало можливим, коли після десятиліть кумулятивного розвитку ВТП наступила його фундаментальна криза і чітко позначилася тенденція переходу до інших уявлень і понять про призначення КВС. Створення КВП обумовлене необхідністю вирішення протиріч і проблем, що існують у рамках ВТП, установлення більш високих вимог, стандартів і удосконалювання норм, які регулюють діяльність ОУВП. Протиріччя між теорією ВТП і практикою виконання покарань як об'єктивною реальністю викликало потребу в теоретичному обґрунтуванні виконання всіх покарань, виявилося рушійною силою утворення КВП, розвитку знань про кримінально-виконавчу діяльність. Таким чином, перехід від ВТП до кримінально-виконавчого права: 1) обумовлений кризою ВТП; 2) виражений у виявленні, аналізі і різкій критиці фундаментальних основоположень старої теорії; 3) об'єктивується у висуванні альтернативної “кримінально-виконавчої” концепції.
Наївно було б вважати, що створені теорією радянського ВТП поняття і положення можуть залишатися незмінними в умовах переходу від одного соціально-економічного ладу до іншого, у період соціальних перетворень, при розширенні сфери правового регулювання виконання покарань. Тому трансформація ВТП у кримінально-виконавче право повинна відбуватися шляхом знищення, відкидання старої концепції, уявлень про роль покарання, про призначення ОУВП, що вже віджили і не відповідають соціально-економічним і політичним умовам, які зазнали істотних змін за минуле десятиріччя. У той же час становлення нового знання ґрунтується на сприйнятті і критичній переробці ним з попередньої науки всього кращого, утриманні позитивного, що витримало перевірку часом і практикою виконання покарань і відповідає умовам, які зазнали змін.
Отже, перехід від ВТП до кримінально-виконавчого права не міг бути зведений до однозначного, тотального заперечення старої теорії новою, оскільки, незважаючи на виключення, неприйняття ряду вихідних положень ВТП, деякі уявлення старої теорії були переглянуті, а ряд елементів перейшли в новий якісний стан науки КВП як її окремий випадок.
Кримінально-виконавче право припускає утримання тієї частини добутого раніше виправно-трудовим правом змісту знання, що відповідає реальності виконання покарань, знищення тієї його частини, що не вписується в нову теоретичну схему, а крім того, породження тієї частини змісту знання, що твориться в результаті осмислення реальності виконання покарань із позицій нової системи знань, практики реалізації кари і потреб їхнього удосконалювання і розвитку.
Наука КВП, яка є системою знань про закономірності здійснення правообмежень, властивих покаранням, для того щоб відбити більш широку практику виконання покарань, не може відбутися в результаті простого прирощування до виробленої у ВТП системи понять і уявлень. Трансформація ВТП у КВП не повинна бути здійснена шляхом поширення колишньої виправно-трудової концепції, розширення виправної парадигми на процес виконання всіх покарань. З моєї точки зору КВП не може ґрунтуватися на механічному підведенні емпіричних даних про виконання всіх покарань під “виправну” концепцію. Видається, що КВП як нова галузь знання відчуває потребу в попереднім розчищенні колишніх уявлень про виконання покарань від застарілих схем мислення, забобонів, упереджень і ідеологічних стереотипів. Формування КВП можливе на основі реконструкції, тобто корінної перебудови на нових вихідних засадах, що здатна розхитати сталі стереотипи, змінити теоретичні уявлення і висновки про сутність діяльності ОУВП. Ці й інші вихідні положення послужили підставою для виділення і характеристики кримінально-виконавчого, екзекутивного «зрізу» у сфері виконання покарань, створення власне теорії кримінально-виконавчого права.
Задіяні гіпотези дозволяють упевнитися в тім, що КВП для свого станов-лення зажадало перебудови, зміни уявлень, поглядів, понять, переоцінки колишніх фактів, які відображають практику виконання покарань. Таким чином, КВП, що припускає радикальні перетворення в правопізнанні кримінально-виконавчої діяльності, не тільки ламає колишні засади, нав'язані ВТП, але і стверджує нові. Це значить, що в період свого становлення наука КВП виконує дві функції: негативну і позитивну.
- Перша спрямована на те, щоб усунути з вживання в правовій науці дискредитованих практикою понять (“виправлення і перевиховання”) і неспроможних пропозицій (з'єднати покарання з виправно-трудовим впливом), виключити псевдопроблеми, привнесені в право педагогікою, не допустити їхнього реципіювання в нову галузь знання і права.
- Позитивна функція теорії КВП виявляється в тім, щоб прояснити структуру екзекутивної діяльності, за допомогою аксіоматизації вихідних положень виконання покарань, виявити його сутність, розкрити реальний емпіричний зміст використовуваних у КВП понять і методів.
Нова концепція, що знаходиться в основі КВП, носить більш узагальнений характер - і за формою і за сутністю. Тому КВП як нову теоретичну систему неможливо логічно дедукувати з раніше сформованої в теорії ВТП концепції.
Необхідність створення КВП, що є в пізнанні переходом з області можливого в сферу наявного буття, обумовлює однозначність зміни форми і змісту теорії виконання покарань.
У дисертації вказується на те, що розходження між ВТП і наступним за ним КВП визначається “виправним” або ж “кримінально-виконавчим” бачен-ням проблем діяльності ОУВП, обумовлених ним методів і стандартів їхнього вирішення.
Треба сказати, що для утвердження КВП явно недостатньо було лише оголосити про нову систему поглядів на виконання покарань у надії, що подібна авторитарна парадигматична дія забезпечить становлення нової галузі знання. КВП як альтернативне теоретичне знання про виконання покарань змогло відбутися лише в процесі, як це не парадоксально, взаємодії і порівняння концепцій, що суперничають, змагання між ними і, нарешті, повалення старої, несумісної і конкуруючої з новим знанням теорії ВТП.
Розвиток КВП як і будь-якої іншої науки повинний ґрунтуватися на тім, щоб висунута і відстоювана альтернативна ВТП теоретична схема з'єднувалася з виявленням недоліків попередньої галузі знання, що здатне забезпечити подолання властивого їй догматизму і зняти гостроту протиріч, які роздирають ВТП.
ВТП є ідеально-теоретичним відображенням виконання покарань, з'єднаних з виправно-трудовим впливом. На відміну від ВТП, КВП покликано відображати нову практику виконання покарань, а властиві йому нові ідеї як би піднімаються над раніше усталеними у ВТП уявленнями про необхідність поєднання покарань з виправно-трудовим впливом.
Наука КВП дозволяє з’ясувати, що велика частина протиріч з'єднання покарань з виправно-трудовим впливом виникає як результат невідповідності між положеннями теорії ВТП і висновками з них про можливість виправлення засуджених, попередження злочинів і констатацією факту нестримного зростання злочинності, у тому числі і рецидивної, що не погоджується з установкою на виправлення, не укладається в теорію КВП, з неї не може бути виведене.
Теоретичне обґрунтування виконання покарань, не з'єднаних із заходами виправно-трудового впливу, змістовно і логічно несумісне з теорією ВТП.
Наукове завдання дослідження нового за своїми специфічними закономірностях фрагмента дійсності, більш об'ємного, чим виконання покарань, з'єднаних з виправно-трудовим впливом, у підсумку привело до створення нової галузі правової науки – кримінально-виконавчого права, що є результатом розширення і перетворення знань про виконання покарань. КВП, що припускає теоретичне обґрунтування виконання всіх покарань, з'явилося в результаті закономірної зміни теорії ВТП у процесі розширення і поглиблення практики виконання покарань. Становлення КВП відбувається шляхом перетворення і розширення тієї теоретичної системи, з якої воно, власне, виросло - ВТП. Однак теорія кримінально-виконавчого права відображає і спирається на більш широку сферу застосування покарань і тим самим являє собою більш дійове знаряддя дослідження проблем виконання покарань, чим ВТП.
КВП як соціальна інституціоналізація нового наукового знання має за об'єктивну підставу реальну віднесеність нового знання до більш широкого фрагмента дійсності - практики виконання всіх покарань, що у силу своєї специфіки, а саме відсутністю необхідності поєднувати виконання ряду покарань з виправно-трудовим впливом, - не може бути предметом ВТП.
КВП як новий науковий напрямок, нова дисципліна, нова галузь знання обумовлене наявністю в нього об'єктивного предмета, якісно відмітного від предмета ВТП. При цьому, кінцевою підставою для появи в сфері наукових знань КВП виявилася об'єктивна незвідність його предмета до предмета ВТП.
При створенні КВП вбачається установка на побудову єдиної теорії, що охоплювала б предметну область виконання всіх покарань і на базі якої застаріле ВТП розглядалося б лише як окремий випадок її сучасного спадкоємця. Процес наукового пізнання кримінально-виконавчої діяльності, що являє собою перехід до нового бачення проблем виконання покарання ґрунтується на ряді раціональних моментів, виявлених у попередній теорії ВТП і об'єктивних закономірностях, які відображають реалізацію кари. При такому підході в кримінально-виконавчому праві існує залежність розвитку науки від попереднього рівня розвитку уявлень про діяльність ОУВП. Тому ВТП виявилося можливим використовувати у якості будівельних риштувань, що виконують тимчасові функції для побудови нової теоретичної схеми виконання покарань.
Оскільки утвердження КВП як нового знання про виконання покарань припускає у якості умови свого становлення зникнення, руйнування поперед-ньої теорії ВТП і разом з тим збереження, утримання деяких її істотних елементів, то об'єктивна необхідність розвитку науки про виконання покарань зажадала звертання до наукових праць попередників, які представляють ВТП, для того щоб знайти опору в тих результатах їхніх досліджень, що виявилося можливим включити в контекст науки кримінально-виконавчого права. Отже, створення принципово нової системи знань про виконання покарань викликало необхідність використання наявних на даний момент теоретико-методологічних засобів, створених наукою ВТП, і в підсумку деякі наукові результати, досягнуті в рамках ВТП і апробовані практикою виконання покарань, виявилися включеними як момент, складова частина в теорію КВП, виконуючи в ній службову, підпорядковану роль. У цьому проявилася наступність кримінально-виконавчого і виправно-трудового права як галузей знання.
Наступність вимагає, щоб КВП сприймало шляхом збереження, перене-сення, використання і засвоєння деяких інститутів, окремих норм і принципів, частково, і термінологію ВТП.
Наука КВП зароджувалася в надрах старої теорії ВТП, що у тому чи іншому ступені вплинуло на нове знання. Разом з тим, самобутність КВП дає підстави стверджувати, що нова теорія має самостійну значимість, її основні положення не можуть бути обґрунтовані на базі колишніх теоретичних конструкцій. Більш того, правопізнання сутності виконання покарання дозволяє розкрити надуманість і безглуздість колишньої виправно-трудової концепції. Для аналізу, оцінки, осмислення проблем КВП не могли бути механічно застосовані в незмінному виді поняття і уявлення, вироблені ВТП. Тому розвиток знання про виконання покарань не може відбуватися без заперечення своєї колишньої форми існування. Заперечення кримінально-виконавчим правом ВТП є, з одного боку, необхідною умовою і моментом розвитку нової теорії, а з іншого, моментом зв'язку КВП і ВТП, що виявляється через заперечення новим знанням старих уявлень про діяльність ОУВП. Будучи новим етапом знання про виконання покарань, КВП діалектично заперечує наявний склад теорії ВТП як попереднього рівня знання. Можна стверджувати, що теоретико-критична форма становлення КВП обумовлена розвитком знань про виконання покарань за законом заперечення заперечення.
У кримінально-виконавчому праві ВТП одночасно і заперечується і зберігається, тому що без ВТП не було би основи для нової теорії виконання покарань, а крім того, усе що запозичене з колишнього знання про виконання покарань переходить у КВП як у більш високу ступінь розвитку науки в істотно перетвореному вигляді.
Спираючись на попередні досягнення ВТП, КВП апріорі досконаліше старого знання проблем виконання покарань, тому що воно точніше, адекватніше відтворює кримінально-виконавчу діяльність. У ВТП мають значення тільки ті елементи наукового знання, що відповідають сучасній кримінально-виконавчій концепції. Розвиток знань про виконання покарань, заміну виправної парадигми кримінально-виконавчою варто розглядати як прояв процесу заперечення заперечення, тенденцією якого не може бути рух назад. Необоротність становлення КВП пояснюється тим, що нова система знань про виконання покарань покликана синтезувати все багатство колишніх уявлень про виконання покарань.
Чинність закону заперечення заперечення при заміні КВП ВТП дозволяє побачити, що наступність знань існує в позитивному і негативному змісті. Позитивна наступність припускає критичну переробку і використання результатів, досягнутих попередньої КВП наукою. У свою чергу негативна наступність має місце тоді, коли умовиводи в кримінально-виконавчому праві, що формується, робляться всупереч і в противагу висновкам, зробленим у ВТП.
У даній роботі, що знаменує собою появу істинного кримінально-виконавчого права, на відміну від КВП Російської Федерації, роль фактора позитивної наступності не гіпертрофується. У Російській Федерації наука кримінально-виконавчого права виросла з теоретичної тканини ВТП, оскільки в результаті проліферації з радянського ВТП, що припинило свій розвиток, з'явилися паростки нової галузі знання, яке несе в собі генетичні властивості своєї материнської основи, якісно з нею однорідна.
Перебільшення позитивної наступності, навмисне підкреслення обумовленості кримінально-виконавчого права виправно-трудовим правом, ототожнення їхніх вихідних положень позбавляє такий різновид КВП якої-небудь самостійної цінності.
Однак показник розвитку наукового знання - це не тільки позитивна на-ступність, що символізує безперервність нагромадження відомостей про виконання покарань. Процес закономірного переходу від одного стану знання в інший, більш досконалий, від ВТП до кримінально-виконавчого права, насамперед характеризується переривчастістю знання. Обумовлено це тим, що прогрес науки в першу чергу визначається якісними, кардинальними змінами, виходом за допомогою наукового критицизму за межі колишньої парадигми.
Після того, як стара теорія ВТП вичерпала всі можливості свого інтенсивного й екстенсивного розвитку, виникла необхідність переходу до більш якісно нової і широкої теорії КВП.
Варто звернути увагу на те, що в Російській Федерації перетворення ВТП у кримінально-виконавче право виявилося закономірним результатом включення в науку, що досліджує проблеми виконання покарань, у виді об'єкта пізнання більш широкого в порівнянні з ВТП фрагмента дійсності у виді практики виконання всіх покарань. Однак, обмежившись тільки розширенням обсягу об'єкта пізнання, наука КВП Росії стала на шлях екстенсивного розвитку знань про виконання покарань.
На противагу цьому поява істинного КВП стала можливою лише в результаті різкого виходу науки за якісно визначені ВТП межі теоретичного освоєння тільки проблем виконання покарань, поєднаних з виправно-трудовим впливом. Інтенсивний шлях перетворення ВТП у кримінально-виконавче право припускає зміну концепції, парадигми, відхід від раніше прийнятих стандартів, критичне переосмислення накопиченого ВТП змісту знання про виконання покарань. Для утвердження КВП треба було видалити з правопізнання діяльності ОУВП стару, таку що вже відслужила свою службу теорію ВТП, яка ґрунтується на концепції необхідності поєднання покарань з виправно-трудовим впливом і сліпій вірі в можливість виправлення і перевиховання засуджених, прихильниками якої ще і в даний час є досить велика частина криміналістів.
Як уже було сказано, об'єктивне становлення КВП повинне відбуватися і відбувається шляхом діалектичного заперечення ВТП. Тому відмітні риси іс-тинного КВП виявляються в тім, що його утворення стало можливим у результаті корінної трансформації основних уявлень про діяльність ОУВП, відмовлення від мнимої впевненості в можливість виправлення і перевиховання засуджених, переносу “центра ваги” з одних категорій на інші, що дозволяють адекватно відбити в науковому дослідженні такий різновид дійсності, як практика виконання покарань. Зміна “виправної парадигми” на розуміння кримінально-виконавчого характеру діяльності ОУВП, як видається, дозволила одержати наукове знання, концептуально-теоретичну систему, що логічно відтворює структуру кримінально-виконавчого “зрізу” діяльності ОУВП, спрямована на аналіз сутності виконання покарань, виявляє закономірності кримінально-виконавчої діяльності. Тим самим наука КВП дозволяє перебороти дефіцит теоретичних ідей виконання покарань, що намітився у ВТП. Кримінально-виконавча концепція надала можливість поглибитися в правопізнання кримінально-виконавчої діяльності і значно розширити обрії науки, яка досліджує проблеми виконання покарань, дозволяючи істотно збагатити понятійний апарат і засоби наукового пізнання сутності виконання покарання.
Дане дослідження як би підсумовує попередній кримінально-виконавчому праву етап пізнання діяльності ОУВП і, разом з тим, служить відправним пунктом подальшого розвитку знань про здійснення правообмежень, властивих покаранням, оскільки наука КВП поки що не є остаточно завершеною і цілком оформленою. Виявлення сутності кримінально-виконавчої діяльності відображає намір здійснення подальших досліджень закономірностей реалізації кари, виступає основою становлення КВП і остаточного його оформлення. Подальший розвиток КВП припускає шліфування деталей, удосконалювання його якостей, пристосування до пояснення різних форм виконання покарань, розширення сфери його застосування.
Значення даної роботи в тім, що її зміст спрямований у майбутнє, що в ній проливається світло на процес розгортання змісту знання про виконання покарань, яке розвивається, досить ясно і чітко відбита структура процесу виникнення теорії КВП, здійснена спроба правового осмислення категорій, найбільш важливих для створення кримінально-виконавчого законодавства, побудови несуперечливої КВС, обґрунтовуються положення, що є підставою КВП як конкретної науки про реалізацію позбавлень чи обмежень прав і свобод засуджених. Зміст дисертації відображає проблематику теорії КВП та сукупності наукових понять, що її утворюють і характеризують закономірності реалізації кари.
Можна стверджувати, що осягнення закономірностей виконання покарань містить у собі як онтологічний, так і гносеологічний моменти, оскільки теорія КВП являє собою сполучення відбитку відображуваної кримінально-виконавчої діяльності як об'єкта пізнання, що сполучується з характеристиками процесу цього пізнання, і, власне, результату відтворення і теоретичної моделі екзекутивної діяльності. Інакше кажучи, започаткована в роботі спроба адекватного відображення об'єктивної реальності виконання покарань, онтологічного і гносеологічного пізнання практики реалізації кари дозволила одержати достовірні знання про здійснення правообмежень, властивих покаранням.
Як відомо, мета будь-якого наукового пізнання полягає в тім, щоб проникнути в сутність явищ і описати об'єктивну реальність, тому призначення дослідження сутності виконання покарання - у побудові теорії КВП, що дала би виконанню покарань відповідне гносеологічне й онтологічне тлумачення.
Оскільки утворення теорії КВП детермінується завданням збагнення сут-ності виконання покарань, то вирішення виявлених у даному дослідженні проблем у кінцевому підсумку означає рух у напрямку розвитку сутності і змісту екзекутивної діяльності, що породжує одночасно і нові проблеми. Можна сказати, що пізнання виконання покарання в науці КВП являє собою безупинний процес висування і вирішення все нових і нових проблем. Так, виявилося, що проблема виконання покарань містить у собі широке коло дослідницьких завдань. Найбільш важливі і фундаментальні з них зв'язані з дослідженням екзекутивної спрямованості діяльності органів і установ виконання покарань, сутності і змісту кримінально-виконавчої діяльності, характеристикою її структурних елементів, аналізом тенденцій розвитку науки кримінально-виконавчого права, вивченням питань практичної детермінації теорії виконання покарань. Дослідницьке завдання в даній дисертації конкретизоване у:
1) визначенні закономірностей трансформації ВТП у кримінально-виконавче право;
2) виділенні головних проблемних вузлів розвитку науки КВП;
3) структурно-функціональній характеристиці кримінально-виконавчої діяльності, розкритті специфічних рис процесу виконання-відбування покарання;
4) виявленні відправних точок для подальшого комплексного дослідження сукупності питань діяльності ОУВП.
Найважливіше завдання теорії КВП як і будь-якої іншої наукової теорії - відображати об'єктивну реальність. Тому в КВП однією з найважливіших проблем є з'ясування її зв'язку з практикою. З позицій КВП стало можливим одержати цілісне уявлення про процес виконання-відбування покарання і визначити способи його теоретичного відтворення.
Для плідного формування теорії КВП необхідна в першу чергу розробка її методологічних основ. Методологічна передумова теорії КВП корениться саме у відповідях на питання - яке практичне значення теорії виконання покарань, як відбита в ній практика правового регулювання виконання покарань. При цьому для наукового визначення місця виконання покарання в системі правового регулювання діяльності ОУВП немаловажне значення має залучення філософських категорій, оскільки філософське знання служить методологічним інструментом для ґрунтовного підходу в пізнанні правових явищ, до числа яких відноситься покарання, розкриває шляхи і методи пізнання кримінально-виконавчої діяльності, що дає можливість підняти більш глибокий пласт у дослідженні сутності виконання покарання.
Розробка методологічних основ теорії виконання покарань, поза всяким сумнівом, повинна допомогти вирішити ряд конкретних проблем виконання покарань, що є як предметом дискусії, так і наукового передбачення. Однак, вирішення конкретних окремих питань виконання покарань можливе лише на основі глибокого теоретичного дослідження. Це значить, що посилена увага до нової проблематики виконання покарань повинна незмінно сполучатися з розробкою фундаментальних понять науки КВП.
Варто сказати, що окремі публікації, які з'явилися в 90-і роки ХХ століття і у яких автори, описуючи практику виконання покарань, розглядали проблеми КВС, що загострилися, із трохи інших, чим це було прийнято у ВТП, позицій, якщо бути точним, ще не являли собою теорію КВП у повному сенсі цього слова. Основи теорії КВП утворюються як складна організована єдність, як система, що складається із сукупності абстрактних уявлень, категорій, ідей, концепцій, здатних обслуговувати кримінально-виконавчу діяльність, після того як основні її поняття одержують онтологічну і гносеологічну інтерпретацію, що, зокрема, і зроблено в даній роботі.
Теорія КВП створена з явною спрямованістю на пояснення в ідеальній формі здійснення правообмежень, властивих покаранням, у процесі екзекутивної діяльності як об'єктивної дійсності.
КВП, пояснюючи екзекутивну діяльність, будує цілком визначену теоре-тичну модель реалізації кари. При цьому є підстави вважати, що дана модель за основними своїми характеристиками відповідає тому, що є в дійсності. КВП повинне являти собою міцне і надійне знання, що не давало би приводів для сумнівів у його істинності. Тому суть власне наукового пізнання сутності екзекутивної діяльності полягає у вирішенні завдання обґрунтування виконання покарання як головного напрямку діяльності ОУВП.
З позицій онтології виявлені закономірності виконання покарання визна-чають закономірності діяльності ОУВП і закономірності функціонування КВС як результат еволюції знання від простого до більш складного.
З позицій гносеології наукове пізнання виконання покарань характеризується певною структурою, в основі якої знаходиться фундаментальне дослідження. Дане фундаментальне дослідження проблем виконання покарань здатне задати напрямок, визначити шлях розвитку КВП. Саме у фундаментальному дослідженні втілюється стратегічна мета науки КВП, її прагнення проникнути в сутність процесів виконання-відбування покарань. Виявлення сутності виконання покарання, того, що притаманне екзекутивній діяльності незалежно від її форм і обумовлено глибинними, необхідними, внутрішніми зв'язками її структурних елементів, спираючись на фундаментальні закономірності реалізації кари, відкриває перспективу вироблення прогнозу практичного застосування теорії КВП, формування теоретичних засобів практичного впливу на об'єктивні процеси виконання-відбування покарань. Таким чином, наукову діяльність не варто обмежувати констатацією створення основ КВП, а варто продовжити, виробляючи теоретичний прогноз його практичного застосування.
Закладаючи теоретичні основи майбутнього КВП як галузі права і кримінально-виконавчого законодавства, дане фундаментальне дослідження, безсумнівно, виконує і функцію передбачення, у якій виявляється справжня єдність “фундаментального” і “прикладного” знання проблем виконання покарань. Фундаментальність даного дослідження ґрунтується на пошуку засад пізнання виконання покарань, установлення того вихідного пункту, що буде служити процесу обґрунтування, виділення першооснови діяльності ОУВП, визначення підґрунтя, на яке повинна спиратися, з якого виводиться вся система наукових знань про реалізацію кари.
Теоретична модель екзекутивної діяльності, представлена в даній роботі, будується для того, щоб описати, систематизувати і пояснити практику вико-нання покарань. Теорія КВП створюється таким чином, щоб не тільки бути безпосереднім і прямим описом реалізації кари й у такій якості бути засобом для маніпулювання емпіричними даними. Створюваний рівень теоретичних знань представляє екзекутивну діяльність як ідеальний об'єкт пізнання, теоретичну конструкцію з цілком визначеними структурними елементами, взаємини між якими, на відміну від реальної екзекутивної діяльності цілком інтелектуально контролюються. При цьому звертає на себе увагу та обставина, що сила фундаментального дослідження, яке складає основу теорії КВП і має ґрунтуватися на даних емпіричного рівня, виражається в тім, що воно здатне здійснюватися автономно, відносно самостійно, без безпосереднього зіткнення з практикою виконання покарань.
Як форма теоретичної діяльності наука КВП виникає лише тоді, коли знання закономірностей виконання покарання не просто представлено у виді ідеальних планів і схем кримінально-виконавчої діяльності, а коли вони перетворюються в предмет спеціалізованої діяльності, що припускає формування і розвиток своєї оригінальної понятійної системи. Це значить, що концептуально-теоретична побудова КВП ґрунтується на науково-теоретичній діяльності, зв'язаної з формуванням і удосконалюванням понятійного апарата науки. Процес теоретизації концептуального апарата науки КВП полягає в розвитку власне теоретичного її змісту, що забезпечує усе більш глибоке, вірне і повне відображення сутності виконання покарання.
Становлення КВП стало можливим у результаті істотного переосмислення системи категорій і понять, характерних для ВТП, із введенням у науковий обіг нових понять з відповідною семантикою. При цьому незвичайність семантики КВП не завжди зв'язана з цілковитою зміною змісту старих понять ВТП, що утворюють вихідний матеріал для нової понятійної конфігурації.
Вихідним пунктом гносеологічного аналізу в теорії КВП є характеристика “виконання покарання” як основної абстракції, тобто категорії, утвореної в результаті відволікання в процесі пізнання діяльності ОУВП від периферійних її напрямків з метою виділення властивостей, що розкривають сутність екзекутивної діяльності. “Виконання покарання” задає семантику, тобто є позначенням сенсу вихідних понять теорії КВП, відкриває перспективу бачення в пізнавальних образах практики виконання покарань, реалізації кари я