ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ТЕОРІЯ ЗЛОЧИННОСТІ ТА КРИМІНАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................. 4
РОЗДІЛ 1. ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ЗЛОЧИННІСТЬ:
ВІД ОДИНИЧНИХ ЗЛОЧИНІВ - ДО СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ
1.1. Наукові підходи до визначення злочиннос-ті…………………………….21
1.2. Проблема сутності злочинності в кримінології……………….…………37
1.3. Злочинність як предметна діяльність…………………………………….51
1.4. Злочинність як соціальна практика…………………………….…………65
1.5. Злочинність як система: синергетичний підхід……………………….…83
1.6. Злочинність у контексті інституціональних тео-рій……….……………..96
Висновки до першого розділу .......................................................................113

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД..............................................................................117
2.1. Феноменологія злочинності в перехідний пері-од………………………117
2.2. Криміналізація суспільства як інституціональна кри-за………………..136
2.3. Взаємозв'язок криміналізації та трансформації соціальної структури
суспільст-ва………………………………………………………………..155
2.4. Криміналізація та деінституціоналізація вла-ди……………………...…176
Висновки до другого розділу ……………………………………………….193
РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАКТИК ……………………………………………………………………196
3.1. Концептуальні основи теорії інституціоналізації кримінальних
прак-тик………………………………………………………………….....196
3.2. Соціальна аномія як фактор інституціоналізації злочинності…..……..211
3.3. Роль комунікативно-інформаційної сфери в інституціоналізації
злочинності: методологічні питан-ня…………………………….………233
3.4. «Кримінальний романтизм» у художній творчості як чинник
інституціоналізації злочиннос-ті……………………………………………...244
3.5. Роль засобів масової інформації в інституціоналізації
злочиннос-ті……………………………………………………………………258
3.6. Інтернет у механізмі інституціоналізації злочиннос-ті….......…………271
Висновки до третього розділу ……………………………………………..282

РОЗДІЛ 4. ІНСТИТУЦІОНАЛІЗОВАНІ КРИМІНАЛЬНІ
ПРАКТИКИ ………………………………………………………………….285
4.1. Особливості інституціоналізації тіньової та кримінальної
економі-ки……………………………………………………………………..285
4.2. Корупція як соціальний інститут……...……………………………….. 309
4.3. Особливості інституціоналізації організованої злочиннос-ті…...……...331
Висновки до четвертого розділу……………………………………………353

ВИСНОВ-КИ….................………………………………………………...…..356
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………...….365

ВСТУП

Актуальність теми. Процеси, що відбуваються в Україні, привели до прискореної криміналізації суспільства, що проявляється, насамперед, у змінах кількісних і якісних характеристик злочинності, консолідації кримінального світу і розширенні сфери його впливу на суспільство, розпаді або деформації базових державних та громадських інститутів, маргіналізації населення, формуванні правового нігілізму та масової аномії як наслідок втрати ціннісних орієнтацій. Штучна деінституціалізація суспільства стала основною метою багатьох псевдореформаторських змін, які власне були спрямовані на створення сприятливих умов для злочинної діяльності. Так, у 1996 р. рівень злочинності в Україні зріс у порівнянні з 1972 р. більше, ніж на 500%. Загрозливі тенденції криміналізації суспільства та інституціоналізації злочинності вимагають адекватного реагування, у тому числі на науко-вому рівні.
Феномен злочинності, як відомо, досліджується не тільки криміноло-гами, але й соціологами, психологами, політологами, однак у сучасній Україні, як і в колишньому СРСР, основний внесок у його вивчення зробили юристи. Широко відомі роботи таких українських вчених, як Ю.П. Аленін, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, А.М. Бойко, В.В. Василевич, В.О. Глушков, В.В. Голіна, Н.О. Гуторова, В.К. Грищук, І.М. Даньшин, Т.А. Денисова, Є.В. Додін, С.В. Ківалов, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, В.С. Зеленецький, А.Ф. Зелінський, Н.А. Зелінська, О.Г. Кальман, О.М. Костенко, О.Г. Кулик, О.М. Литвак, М.І. Мельник, А.А. Музика, В.О. Навроцький, В.І. Осадчий, В.М. Попович, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, В.В. Тіщенко, А.П. Тузов, В.О. Туляков, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, Н.М. Ярмиш, О.Н.Ярмиш, С.С. Яценко, і багатьох інших, які досліджували кримінологічні, кримінально-правові та криміналістичні аспекти злочинної діяльності. Велике практичне та наукове значення у вивченні злочинності мають фундаментальні дослідження представників російської школи кримінології – Ю.М. Антоняна, Г.А. Аванесова, Ю.Д. Блувштейна, В.М. Бурлакова, Я.І. Гілінського, Г.М. Горшенкова, А.І. Долгової, С.М. Іншакова, І.І. Карпеця, П.О. Кабанова, М.П. Клейменова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Н.О. Лопашенко, В.В. Лунєєва, Г.М. Міньковського, В.А. Номоконова, В.С. Овчинського, Е.П. Побєгайло, О.Б. Сахарова, Д.А. Шестакова, В.Є. Емінова, О.М. Яковлєва та багатьох інших відомих російських учених.
Значним здобутком сучасної кримінології є накопичення величезного масиву статистичних даних щодо динаміки та структури злочинності, аналіз різних аспектів детермінації та організації профілактичної діяльності. Разом з тим, гостро відчувається дефіцит наукових теорій, які узагальнюють дані процеси та пропонують суспільству нову оцінку кримінальної реальності. Очевидно, що кримінологія не може впродовж багатьох десятиліть ґрунтуватись на теоретичних постулатах, сформульованих ще в роки «боротьби з імперіалізмом». Нині стан теоретичної думки в кримінології характеризується пошуком та обґрунтуванням нових концепцій причин та протидії злочинності. Однією з таких теорій може стати інституціональна теорія злочинності та криміналізації суспільства.
Інституціоналізм не є новітньою концепцією. Ще Е. Дюркгеймом та Р. Мертоном було переконливо доведено, що аналіз девіантної поведінки передбачає вивчення соціальних інститутів, процесу «інституціоналізації порушень інституціональних правил». Формування інституціонального напрямку в правознавстві пов’язане з іменами М. Оріу, Л. Дюгі, Г. Гурвича, П. Сорокіна, Ж. Ренара. Помітне місце в західній науці займає інституціональний підхід до вивчення злочинності в межах теорії «економіки злочинів та покарань» (Т. Шеллінг, Г. Беккер). У 1992 р. Г. Беккер був удостоєний Нобелівської премії за «поширення сфери мікроекономічного аналізу на цілий ряд аспектів людської поведінки і взаємодії». Інтерес до проблем злочинності в контексті інституціональної теорії виявляли лауреати Нобелівської премії М. Фрідмен, Д. Стіглер, Дж. Б’юкенен. Лідером неоінституціонально-еволюційної теорії справедливо називають американського вченого, лауреата Нобелівської премії Д. Норта, який створив широку концепцію інститутів та інституціональної динаміки. Для розвитку інституціональної теорії криміналізації суспільства важливо підкреслити, що в основі інституціоналізму Д. Норта знаходиться теорія людської поведінки.
У 90-х роках минулого століття американські кримінологи С. Месснер та Р. Розенфельд обґрунтували «теорію інституціональної аномії». У 2006 р. за редакцією Р. Розенфельда була опублікована фундаментальна монографія «Злочинність і соціальні інститути». Широко розповсюджена в США теорія інституціональної легітимності, яку виклав Г. Лафрі у своїй книзі «Втрачаючи легітимність: вулична злочинність і послаблення соціальних інститутів в Америці» (1998).
У радянській кримінології інституціональний підхід до вивчення зло-чинності в його сучасній інтерпретації не застосовувався, хоча певний інтерес до соціальних інститутів був завжди. Видатний кримінолог А.М. Яковлєв уже в 1985 р. приділив серйозну увагу соціальним інститутам у своїй книзі «Теорія кримінології та соціальна практика», а також у монографіях «Соціологія економічної злочинності» (1988), «Соціологія злочинності (кримінологія): Основи загальної теорії» (2001).
В Україні інституціональна теорія як кримінологічна концепція не розроблена. Тим не менш, у працях відомих українських кримінологів ідеться про необхідність аналізу злочинності з позицій інституціоналізму. У контексті віктимологічних досліджень про злочинність як соціальний інститут пише В.О. Туляков. Окремі проблеми інституціоналізації тіньової економіки досліджувалися В.М. Поповичем. Про кримінологічні аспекти інституціональної теорії в межах соціологічних досліджень злочинності пишуть С.А. Гриценко та І.П. Рущенко.
У Росії інституціональний підхід до вивчення злочинності застосову-ють Н.Б. Бараєва, С.Ю. Барсукова, Л.В. Гевелінг, С.П. Глінкіна, В.М. Єсипов, В.О. Ісправніков, В.В. Колесников, І.М. Клямкін, Л.Я. Косалс, Ю.В. Латов, А.М. Олейник, В.В. Радаєв, Р.В. Ривкіна, Г.О. Сатаров, Л.М. Тимофєєв та інші відомі науковці. Вагомим внеском у розвиток інституціонального підходу до вивчення злочинності стали докторська дисертація Н.Б. Бараєвої «Організована злочинність як соціальний інститут» (2002); дослідження тіньової економіки, засновані на трактуванні її як інституту (комплексу інститутів), здійснені Ю.В. Латовим; праці А.М. Олейника, який досліджував тюремну субкультуру та її вплив на суспільство.
Праці вітчизняних та зарубіжних учених мають велике теоретичне та практичне значення. Однак доводиться констатувати, що у вітчизняній кримінології відсутні дослідження злочинності, які б ураховували не тільки кримінальну ситуацію в Україні, але й кримінологічні аспекти соціально-політичних та економічних реформ, які корінним чином змінили інституціональний дизайн суспільства. Заповнити таку прогалину можливо за допомогою інституціонального аналізу злочинності та криміналізації суспільства. Зазначені вище фактори визначають актуальність теми дисертаційного дослідження і зумовили її вибір.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Робота відповідає плану наукових досліджень кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Одеської національної юридичної академії на тему «Актуальні проблеми вивчення та попередження злочинності та кримінологічного обґрунтування удосконалення системи кримінальної юстиції в Україні» і є складовою частиною планів науково-дослідних робіт, які здійснюються Одеською національною юридичною академією у відповідності до теми «Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006-2010 роки .
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному узагальненні та новому розв’язанні важливої наукової проблеми, що виявляється у створенні цілісної концепції, яка розкриває механізм криміналізації сучасного українського суспільства і сутність злочинності з позицій інституціоналізму як міждисциплінарної методологічної теорії.
Досягнення поставленої мети здійснювалося шляхом вирішення таких основних завдань:
- дослідити еволюцію доктринальних поглядів на злочинність як соціальний феномен у вітчизняній кримінології; визначити основні теоретичні підходи до ідентифікації понять «злочинність» та «злочинець», їх сутності та змісту;
- розкрити природу злочинності як прояву соціальної патології та де-структивності, що руйнує інституціональну цілісність соціуму;
- здійснити дослідження злочинності з позиції теорії соціальної практики та предметної діяльності в рамках інституціонального підходу, виявити механізм зворотного впливу злочинності на суспільство в зазначеному контексті;
- обґрунтувати визначення злочинності як відкритої соціальної системи кримінальних практик на основі інституціонально-синергетичного методу; узагальнити й проаналізувати основні кримінологічні теорії, засновані на економічному неоінституціоналізмі («економіка злочинів і покарань») і теорії злочинності, що базуються на соціологічному інституціоналізмі;
- розкрити зміст і методологічне значення інституціональної теорії криміналізації суспільства, сформулювати її концептуальні основи;
- установити характер і ступінь впливу інституціональної кризи, що виявилася в руйнуванні і деформації соціальних інститутів у пострадянських державах, на процеси криміналізації суспільства;
- здійснити кримінологічний аналіз та з’ясувати співвідношення «офіційної» (зареєстрованої) і фактичної злочинності в Україні в перехідний період;
- надати загальну характеристику процесу криміналізації соціальних інститутів та інституціоналізації кримінальних практик у період перехідного (транзитивного) стану суспільства;
- дослідити специфіку і роль соціальної стратифікації й маргіналізації населення в механізмі криміналізації суспільства в перехідний період;
- розглянути феномен масової соціальної аномії в пострадянських країнах як фактор інституціоналізації злочинності;
- розкрити особливості та ступінь впливу засобів масової комунікації в механізмі інституціоналізації злочинності в умовах деформації культурних традицій і цінностей у транзитивному суспільстві;
- показати роль нових комунікаційних технологій у механізмі інституціоналізації злочинності й «віртуалізації» соціальних інститутів на підставі кримінологічного аналізу мережі інтернета;
- здійснити аналіз «кримінального романтизму» у художній творчості і засобах масової інформації як фактору криміналізації суспільства та інституціоналізації кримінальних практик;
- виявити основні фактори, механізм і ступінь інституціоналізації ті-ньової та кримінальної економіки;
- охарактеризувати значення і місце корупційної соціальної практики як соціального інституту в структурі суспільних відносин;
- дослідити основні риси, структуру і роль організованої злочинності в криміналізації суспільства як особливого соціального інституту.
Об’єктом дослідження є злочинність як соціальне явище та суспільні процеси і відносини в їх взаємодії, які сприяють поширенню злочинності в Україні та криміналізації суспільства.
Предмет дослідження становить кримінологічна концепція інституціоналізації злочинності і криміналізації соціальних інститутів, які розглядаються як взаємопов’язані процеси.
Методи дослідження. Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об'єкта та предмета. Методологічне підґрунтя дисертації склав діалектичний метод. Діалектика, як універсальний філософський метод пізнання і формування наукового світогляду, дає ключ до вивчення злочинності і соціальних процесів, що призводять до криміналізації суспільства, у їх суперечливості, цілісності та розвитку. У процесі дослідження використовувалися загальнологічні методи і прийоми пізнання, зокрема, аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, опис, характеристика, порівняння.
У роботі використовувалися принципи історизму, об'єктивності і конкретності, принцип єдності предмета і методу вивчення, а також системно-структурний, порівняльний, прогностичний методи. Використання історичного методу дозволило проаналізувати стан і динаміку злочинності з урахуванням конкретного історичного періоду розвитку суспільства, дослідити різні етапи розвитку кримінологічної теорії та інституціональної концепції. Вивчення закономірностей, властивостей і тенденцій криміналізації суспільства здійснювалося із застосуванням методу порівняльного правознавства у його діахронічному та синхронічному варіантах: зіставлення фактів і явищ здійснювалось як у часі (від періоду до періоду), так і в просторі (у їх порівнянні у соціальній реальності пострадянських країн). Широко використовувалось концептуальне порівняння, спрямоване на дослідження генезису інституціональної теорії.
Особливе місце в методології досліджень посів системно-функціональний метод, який дозволив досліджувати злочинність як цілісну систему, виділити окремі елементи її структури, надати їх функціональну характеристику і проаналізувати взаємозв'язки із соціальними, політичними, економічними, культурними факторами. Підставою для висновку про системність злочинності слугує уявлення про неї як інституціоналізовану систему кримінальних практик. Застосування синергетичного підходу сприяло обґрунтуванню системного характеру злочинності.
Робота побудована на застосуванні соціологічного підходу до вивчення злочинності, відповідно до якого злочинність розглядається як соціальне явище - один з різновидів соціальної практики, що є продуктом соціуму. Однією з методологічних основ дослідження є системно-діяльнісний підхід, за допомогою якого обґрунтовується предметна інтерпретація злочинної діяльності й уявлення про злочинну діяльність як соціальну практику. Аксіологічний підхід був використаний при дослідженні етичної природи злочинності й масової соціальної аномії як наслідку втрати ціннісних орієнтацій у транзитивному суспільстві й фактору його криміналізації.
Теоретико-методологічною базою дослідження у рамках вивчення ін-ституціональних основ криміналізації суспільства стали праці таких відомих дослідників, як В.А. Бачінін, О.Е. Бессонова, В.М. Біченков, Е.В. Віленська, В.В. Вольчик, Н.Н. Вопленко, Д.П. Гавра, М.Б. Глотов, Є.І. Головаха, С.А. Гриценко, А.П. Дубнов, В.А. Дубовцев, В.І. Добреньков, Б.А. Ерзнкян, Т.І. Заславська, О.А. Івакін, С.М. Іншаков, З.І.Калугіна, Р.І. Капелюшников, С.Г. Кірдіна, М.І. Ковальова, Л.Я. Косалс, О.Л. Копиленко, О.Д. Куценко, Д.С. Львов, С.О. Макеев, С.І. Максимов, Г.В. Матусевич, І.Г. Мітракова, А.М. Нестеренко, Р.М. Нуреєв, Н.В. Паніна, Е.А. Поздняков, В.М. Полтерович, І.М. Попова, П.М. Рабінович, С.П. Рабінович, В.В. Радаєв, Р.В. Ривкіна, І.П. Рущенко, Ю.М. Оборотов, М.П. Орзіх, В.П. Степаненко, В.Л. Тамбовцев, О.Б. Тарушкін, Д.П. Фролов, М.А. Шабанова, В.М. Шаповал і багатьох інших.
В основу дисертаційної роботи покладено дослідницький підхід з позицій інституціоналізму, що застосовується як методологічна концепція, яка розвивалася представниками правової, соціологічної, економічної, політологічної теорії. У ХХ столітті інституціоналізм став методологічною основою правознавства і державознавства. Понятійно-категоріальний апарат інституціональної теорії криміналізації суспільства сформований соціологічним інституціоналізмом, який опирається на праці засновників соціологічної теорії - О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера. Соціокультурне дослідження інституціоналізації злочинності базується на інституціонально-функціональній теорії культури. Особливе методологічне значення для інституціонального кримінологічного дослідження має концепція інституціоналізації, розроблена Т. Лукманом і П. Бергером, а також категорія хабітулізації та заснована на ній теорія соціальних практик П. Бергера.
Конкретно-соціологічні методи дослідження (анкетування, інтерв'ювання, вивчення документів, контент-аналіз), статистичний метод застосовувалися на етапі збору наукової інформації. Дослідження мало пролонгований характер та здійснювалося понад два десятиліття, у результаті чого був накопичений та узагальнений значний емпіричний матеріал, поданий у дисертації у вигляді статистичних даних, діаграм і таблиць, у яких відображені: кримінальна статистика за останні 40 років, понад три тисячі різних цифрових показників, які відображають результати опитування населення, матеріали контент-аналізів засобів масової комунікації та результати інших емпіричних досліджень. Проводилося пролонговане дослідження суспільної думки про злочинність у вигляді репрезентативних опитувань населення і спо-стереження за кримінальним середовищем. Опитування здійснювалися ав-тором у 1984 р. (965 респондентів), у 1994 р. (810 респондентів) і 2002 р. (798 респондентів).
Під науковим керівництвом автора протягом 2000-2002 років здійснювався експеримент з метою запровадження в діяльність кримінально-виконавчих інспекцій методів роботи служб пробації, учасниками якого були Лондонська служба пробації та Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в Одеської області.
Емпіричні дані характеризуються репрезентативністю та валідністю, результати, отримані на їх основі, можуть бути визнані обґрунтованими та достовірними.
Наукова новизна одержаних результатів виражається в тому, що вперше у вітчизняній кримінології обґрунтована концепція нового наукового напрямку у вивченні злочинності та криміналізації сучасного українського суспільства, яка створена на основі інституціонального підходу до проблеми злочинності, структури сучасного суспільства, системи криміногенних факторів та окремих видів кримінальних практик, які формуються в самостійні інститути та сприяють криміналізації суспільства.
У роботі запропоновано та обґрунтовано низку нових понять і положень, які мають суттєве значення для формування інституціональної теорії злочинності і криміналізації суспільства, визначення теоретичних основ та концептуальних настанов для практики запобігання та протидії злочинності, а саме:
вперше:
- злочинність і криміналізація українського суспільства розглядаються з позицій інституціональної методології. Сформована інституціональна концепція криміналізації суспільства, в основі якої лежать два взаємопов’язані глобальні процеси: криміналізація соціальних інститутів та інституціоналізація кримінальних практик;
- визначено, що вивчення злочинності в контексті інституціональної теорії ґрунтується на кримінологічному аналізі конкретного інституціонально-правового простору, зміст якого відображає національну й регіональну специфіку досліджуваних об’єктів. Разом з просторовим важливим є часовий чинник, оскільки інституціональний дизайн суспільства, на відміну від властивостей людини як біологічної істоти, перебуває в рухомому, динамічному стані;
- обґрунтовано необхідність нового кримінологічного підходу до характеристики змісту і сутності злочинності. На підставі аналізу кількісних та якісних показників доведено, що злочинність виявляє себе як масове деструктивне явище, різновид протиправної соціальної практики, яка може бути названа кримінальною практикою. Кримінальні практики посягають на базові суспільні відносини і систему чинних соціальних інститутів, загальноприйнятих моральних та етичних стандартів людського співжиття;
- доводиться, що кримінальні практики складаються із зареєстрованих та латентних злочинів, які взаємозв'язані, системно структуровані, соціально-впорядковані і є основою криміналізованих соціальних інститутів;
- обґрунтовується, що зареєстрована і латентна частина кримінальних практик є єдиним соціальним явищем, яке має загальну детермінацію і соціальний механізм прояву. Мільйони злочинців впливають на функціонування суспільства як активні учасники одночасно багатьох соціальних практик, що виявляється в індивідуальній або колективній діяльності. Правомірна активність людини може поєднуватися зі злочинними формами поведінки. Людина опиняється в стані складного мотивованого вибору варіанту поведінки;
- відзначається, що в структурі кримінальних практик домінує колек-тивна кримінальна діяльність. Як наслідок, формується колективна кри-мінальна психологія – різновид нового колективістського мислення на ос-нові асоціальних цінностей. Істотний вплив на поведінку індивіда здійсню-ють колективні (корпоративні) цінності. Природним в такій ситуації є виникнення колективних суб’єктів злочинної діяльності;
- аргументується необхідність інституціонального аналізу злочинності як соціальної системи на основі синергетичного підходу. Доводиться, що з позиції інституціоналізму підставою для висновку про системність злочинності служить уявлення про неї як інституціоналізовану систему кримінальних практик. Кримінальні практики, включені в систему найрізноманітніших соціальних практик, утворюють системні взаємозв’язки і взаємообумовленості;
- обґрунтовується, що в кримінологічному розумінні механізм інституціоналізації злочинності постає як соціальний процес, що має три послідовних етапи – типізацію, об’єктивацію і легітимацію кримінальних практик;
- доведено, що в механізмі інституціоналізації злочинності виявляється взаємодія особистісних і соціальних факторів, що обумовлюють певну соціальну активність індивідів. Відтворюється певний тип поведінки, характер і спрямованість якого обумовлені конкретним соціокультурним середовищем;
- аналізуються уявлення про роль засобів масової комунікації як важливого культурологічного чинника інституціоналізації злочинності й найбільш результативного способу розповсюдження стандартів поведінки і певних цінностей;
підкреслюється особлива роль мережі Інтернет у механізмі інституціоналізації злочинності;
- встановлена наявність взаємозв’язку між масовими соціальними детермінантами злочинності та інституціоналізацією злочинності; доведено, що криміналізація в українському суспільстві має особливості, пов'язані з її перехіднім станом, політичними, правовими та економічними реформами, що відбуваються в країні.
- відзначається, що вирішальним чинником прискореної криміналізації українського суспільства стала його деінституціоналізація, що виявилася в окремих випадках у цілеспрямованому руйнуванні раніше усталених соціальних інститутів. Деінституціоналізація як соціальний процес набула особливого розвитку в умовах «транзитивності» української держави й системної кризи, що охопила нашу країну;
- обґрунтовується, що інституціональні зміни в пострадянських державах безпосередньо вплинули на характер та динаміку злочинності і позначилися на процесах криміналізації суспільства. Злочинність, яка тісно пов'язана із соціальними умовами свого існування, у своїх основних видах також має «транзитивний» характер;
- доводиться, що в сучасному українському суспільстві відбувається активний процес інституціоналізації окремих видів кримінальних практик, тобто перетворення злочинності на стійкий соціальний феномен, який постійно відтворюється та, інтегруючись у сформовану систему суспільних відносин, стає нормою поведінки;
- надана кримінологічна характеристика механізмам інституціоналізації окремих видів злочинності, зокрема, тіньовій та кримінальній економіці, організованій злочинності, корупції. Доведено, що організована злочинність, корупція, тіньова економіка проявляють себе як специфічні кримінальні практики, які є основою неформальних, але усталених і впливових соціальних інститутів;
удосконалено:
- наукові погляди на проблеми маргіналізації та стратифікації суспільства в контексті інституціоналізації злочинності;
- наукові уявлення про детермінацію злочинності в транзитивний період розвитку суспільства;
- концепцію інформаційної кримінології, у рамках якої вивчається сучасне інформаційне середовище, яке сприяє інституціоналізації злочинності, взаємозв’язок явищ «інформація – злочинність»;
- характеристику механізмів поширення такого явища, як «кримінальний романтизм». Доводиться, що героїзація злочинців, популяризація «кримінальних авторитетів» створює в суспільстві морально-психологічні умови для інституціоналізації злочинності як звичайної соціальної практики;
набули подальшого розвитку:
- система наукових уявлень про визначення поняття злочинності у вітчиз-няній кримінології;
- підхід до аналізу сутності та функціональної спрямованості злочинності з позицій предметної діяльності;
- аналіз феноменології злочинності в перехідний період.
4. Практичне значення одержаних результатів. Дисертація має теоретико-прикладний характер, висновки та пропозиції автора становлять науковий та практичний інтерес. Подана концепція інституціонального підходу до процесів криміналізації суспільства значно розширює уявлення про механізми детермінації та відтворення злочинності.
Висновки та рекомендації автора можуть бути використані: у науково-дослідній сфері – при наступній розробці теоретичних проблем сутності та детермінації злочинності, причин криміналізації суспільства, розробці системи соціальних заходів щодо протидії цим процесам; сфері правотворчості – для удосконалення чинного законодавства, спрямованого як на попередження криміногенних процесів в українському суспільстві, так і на протидію злочинності; правозастосовній діяльності – для підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів як соціальних інститутів з особливим правовим статусом; навчальному процесі – при розробці та викладанні курсу «Кримінологія», спеціальних курсів, при підготовці відповідних підручників та навчальних посібників.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження пройшли належну апробацію, а саме:
- при підготовці рішень Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів», від 4 квітня 2008 року «Про заходи щодо реалізації національної антикорупційної стратегії та інституційного забезпечення антикорупційної політики», від 11 вересня 2009 року «Про стан злочинності у державі та координації діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції» (Акт впровадження від 10.03.2010 № 2/9-512-2-5);
- у процесі роботи у якості керівника Одеського центру з проблем ви-вчення організованої злочинності та корупції у міжнародному проекті «Центри з вивчення транснаціональної злочинності та корупції (TraCCC) в Україні, Росії, Грузії та США» на підставі договору між Американським університетом (Вашингтон, США) та ОНЮА (2002-2005 рр.). Розроблено діючий веб-портал «Одеський центр з вивчення організованої злочинності та корупції» (http://www.inter.criminology.org.ua);
- у процесі участі в українсько-американській програмі «Верховенство права», яка здійснювалась Національним інститутом юстиції США та Академією правових наук України (1999-2000 рр.). У межах цього проекту під керівництвом автора дисертації розроблено діючий веб-сайт «Кримінологія та кримінальна юстиція в Україні» (http://www.criminology.org.ua);
- у процесі участі в якості українського координатора проекту Британської Ради з розвитку партнерських зв’язків (REAP), який координувався Департаментом міжнародного розвитку Великобританії (2000-2002 рр.) з метою розробки разом з ученими Ноттінгемського університету навчального курсу «Міжнародно-правові стандарти прав людини в сфері кримінальної юстиції та пенітенціарної системи», який у даний час викладається в ОНЮА;
- у процесі участі у міжнародному проекті «Система кримінальної юстиції в Україні», який координувався Департаментом міжнародного розвитку Великобританії і здійснювався Центром з прав людини Школи права Ноттінгемського університету та кафедрою кримінології та кримінально-виконавчого права ОНЮА. У рамках цієї програми під науковим керівництвом автора здійснювався експеримент спільно з Державним департаментом з питань виконання покарань України та Лондонською службою пробації (2000-2002 рр.);
- у процесі розробці проекту Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у складі колегії відповідальних редакторів та робочої групи експертів, створеної на базі Антитерористичного центру при СБУ (Лист СБУ від 4 січня 2002 р. за №33/6);
- у процесі роботи у якості керівника робочої групи, яка розробляла проект Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» (Договір з Центром правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України від 15.12.1999 р.).
Матеріали дослідження були використані при читанні лекцій на тему «Проблеми протидії організованій злочинності та корупції в контексті політико-правової ситуації в Україні»» в Американському університеті (Вашингтон, США), а також у Школі права Піттсбурзького університету (Піттсбург, США) - січень-лютий 2005 р.
Результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на понад тридцяти національних та міжнародних конференціях, наукових семінарах, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми боротьби зі злочинністю в сфері економічної діяльності» (Харків, 1998); міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні» (Харків, 1999); міжнародному семінарі з питань практичного застосування європейських конвенцій у сфері кримінального права, організованому Радою Європи (Одеса, 1998); міжнародній конференції з програми регіональних партнерських зв’язків REAP – Conference Proceedings: The Role of Higher Education in the Development of Democracy and an Open Society (Київ, 1999); колоквіумі «Реформування системи кримінального судочинства у частині захисту прав людини у країнах Центральної та Східної Європи» (Ноттінгем, 2000); міжнародній науково-практичній конференції «Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення» (Харків, 2001); міжнародному семінарі «Інформаційне забезпечення боротьби з організованою злочинністю» (Одеса, 2002); науково-практичному семінарі «Корупція: регіональні та галузеві тенденції, проблеми попередження» (Одеса, 2003); 3-й річній конференції Європейського кримінологічного товариства (Хельсінкі, 2003); 4-й річній конференції Європейського кримінологічного товариства (Амстердам, 2004); 3-й та 4-й міжнародних конференціях «Інформаційні технології та безпека (Партеніт, Україна, 2003, 2004); міжнародному науково-практичному семінарі «Боротьба зі злочинністю та права людини» (Одеса, 2006); 5-й міжнародній науково-практичній конференції «Уголовное право: стратегия развития в ХХI веке» (Москва, 2008) тощо.
5. Публікації. Основні положення та результати дисертаційної роботи викладені у 92 публікаціях, серед яких 4 монографії, з них одна індивідуальна обсягом 35, 8 ум. друк. аркушів та 3 колективних, у яких автором написані самостійні розділи за темою даної дисертації; у 48 наукових статтях у виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, з яких 3 статті написані в співавторстві, при цьому автору належить не менше 50 % матеріалу, який написаний самостійно та відображає зміст дисертації; у 34 публікаціях, які додатково відображають зміст дисертації, у 6 навчально-методичних посібниках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У роботі здійснено теоретичне узагальнення й запропоноване нове розв'язання важливої наукової проблеми, сутність якої полягає у формуванні цілісної теорії, яка визначає теоретико-методологічні засади пізнання злочинності та криміналізації суспільства на основі інституціонального підходу і виявляється в наступних висновках:
1. Термін «криміналізація», якій раніше застосовувався переважно в кримінальному праві для позначення процесів розширення сфери кримінально-правового регулювання, нині широко використовують для характеристики проникнення злочинних форм поведінки в різні сфери суспільного життя. Процеси, що відбуваються в Україні, призвели до прискореної криміналізації суспільства, що проявляється, насамперед, у негативних змінах кількісних і якісних характеристик злочинності, консолідації кримінального світу і розширенні сфери його впливу на суспільство. Криміналізація суспільства зачіпає інституціональні основи його існування і проявляється у двох взаємопов’язаних глобальних процесах: криміналізації соціальних інститутів та інституціоналізації злочинності.
2. Формально-статистична оцінка злочинності, як сукупності злочинів, не відображає реальну дійсність. В основі сутнісної характеристики злочинності лежать соціальні умови виникнення та існування злочинності, які органічно пов’язані з практичною діяльністю людини та громадською реакцією на неї. Злочинність не перебуває за межами соціальної діяльності, а є самою діяльністю, виявляючись в повсякденному житті людей. Вивчення природи злочинності, як і будь-якого іншого виду людської активності, слід пов’язувати з пізнанням і соціальної, і біологічної сторін людської сутності. Протягом життя людини відбуваються зміни як у її соціальному оточенні, так і у фізичному. Індивідуальність людської сутності виражається в особ-ливостях життєдіяльності, неподільності та цілісності кожної окремої людини як єдиної структурно-функціональної системи, що складається з природних і соціально зумовлених властивостей.
3. Усі злочинні діяння об’єднує така властивість, як деструктивність. Деструктівність злочинності виявляється перш за все в тому, що вона посягає на системно структуровані, соціально впорядковані відносини, що є основою соціальних інститутів. Таким чином, у широкому соціальному контексті злочинність проявляє себе не тільки як протиправне явище, але і як масова деструктивна соціальна практика, що посягає на інституціоналізовані суспільні відносини і систему загальноприйнятих моральних та етичних стандартів людського співжиття. Усі види кримінальної активності людини можуть поєднуватися з правомірними формами поведінки. Людина опиняється в стані складного мотивованого вибору варіанту поведінки.
4. Правова регламентація, характер та спрямованість злочинної діяльності дозволяють віднести її до такого різновиду соціальних практик, яку ми називаємо кримінальними практиками. Кримінальна практика – це поширений різновид соціальної активності, специфічного соціального досвіду, який виявляється в учиненні таких діянь, які наразі й у певному соціокультурному просторі заборонені кримінальним законом. Термін «кримінальні практики» є узагальнюючим і включає два види злочинів: зареєстровані правоохоронними органами і латентні. Фактично ж ми маємо справу з єдиним соціальним явищем, що має загальну детермінацію. Латентна частина кримінальних практик у своїх окремих видах може значно перевищувати зареєстровану злочинність.
5. Злочинність реалізується в конкретній предметній діяльності. Предметність злочинності виявляється в тому, що злочини здебільшого спрямовані на досягнення певної мети і реалізацію потреб індивідів. Злочинна діяльність глибоко імплементована в соціальну тканину суспільства і справляє зворотний вплив на суспільство. Механізм зворотного впливу заснований на тому, що мільйони злочинців впливають на функціонування суспільства як активні учасники одночасно багатьох соціальних практик. Предметність злочинності зумовлює її самодетермінацію. Самодетермінація злочинності можлива тому, що кримінальні практики тісно пов’язані з іншими видами діяльності. Злочинна діяльність одних індивідів втягує у свою орбіту інших людей, які опиняються залежними від цієї діяльності. Формується порочне коло. Люди ведуть злочинний спосіб життя, створюють злочинне середовище існування, яке самі не тільки конструюють, а й відтворюють за рахунок інших людей. У кримінологічному розумінні відтворення злочинності постає як соціальний процес, уособлюючи безперервно тривалі цикли обміну результатами предметної діяльності.
6. Злочинність має властивості відкритої соціальної системи. Систем-ність людській поведінці надають соціальні інститути. З позиції кримінологічного інституціоналізму підставою для висновку про системність злочинності служить уявлення про неї як інституціоналізовану систему кримінальних практик. Кримінальні практики включені в систему найрізноманітніших соціальних практик і утворюють системні взаємозв’язки і взаємозумовленості. Основним фактором, який дозволяє вважати злочинність системним явищем, є те, що в основі злочинності лежать не кримінально-правові дефініції, а людська діяльність, що реалізується в межах конкретних соціальних відносин. Найбільш ефективним є аналіз злочинності як соціальної системи на основі синергетичного підходу.
7. Злочинність виявляється в індивідуальній або колективній діяльності. У сучасному суспільстві домінує колективна діяльність, яка набуває глобального характеру, що пов’язано з глобалізацією економіки, політики, усіх сфер суспільного життя. Юридичні особи часто стають активними суб’єктами злочинної діяльності, залучають до неї своїх співробітників, багато з яких свідомо приймають рішення про участь у незаконних діях і фактично стають співучасниками колективної злочинної діяльності. Кримінальні форми економічної діяльності, системна корупція в таких сферах, як управління, освіта, охорона здоров’я, судова та правоохоронна діяльність тощо, є «негласним договором» про спільну (колективну) злочинну діяльність. Як наслідок, формується колективна кримінальна психологія – різновид нового колективістського мислення на основі асоціальних цінностей. Суттєвий вплив на поведінку індивіда справляють колективні (корпоративні) цінності, які лежать в основі ін-ституціоналізації злочинності.
8. Криміналізація українського суспільства має особливості, пов'язані з політичними, правовими та економічними реформами, що відбуваються в країні. Упродовж усього періоду незалежності країна перебуває в перехідному (транзитивному) стані, що призвело до системної кризи і позначилось на процесах його криміналізації. Одним із проявів суспільної кризи є деформація соціальних інститутів. Вирішальним чинником прискореної криміналізації українського суспільства стала його деінституціоналізація, що виявилася в руйнуванні раніше стійких соціальних інститутів. Хаотичне реформування колишнього радянського суспільства призвело на початку 90-х років до руйнування його інституціональних основ. Розпад Радянського Союзу перетворився на глобальний соціальний експеримент, об'єктивно позначившись на механізмах прискореної криміналізації суспільства.
9. Проникнення злочинності у владу, присвоєння нею функцій держави створює реальні загрози національній безпеці. Державні інститути внаслідок криміналізації втрачають свою легітимність. Втрату легітимності ми розглядаємо як одну з важливих ознак деінституціоналізації влади. Особливо небезпечним слід визнати криміналізацію органів, що відповідають за забезпечення правопорядку в країні. Фактична деінституціалізація органів правопорядку та судової системи, зумовлена масштабною корупцією і «кришуванням» кримінальних структур, у свою чергу, сприяла криміналізації суспільства і розширеному відтворенню злочинності. Кримінальність влади стала її самостійною властивістю, а в багатьох випадках і функціональною ознакою. Протистояння кримінальної державності розглядається як першочергове завдання кожного конкретного суспільства і водночас як одна з найважливіших проблем глобального рівня.
10. Розпад і трансформація інституціональної структури суспільства призвели до тотальної криміналізації населення, яке представляє різні верстви суспільства та соціальні групи. Криміналізація окремих соціальних груп найчастіше асоціюється з так званими маргінальними верствами суспільства. Суб'єктивною основою інституціоналізації злочинності є соціальна аномія, що стала наслідком дисфункції офіційних інститутів держави. Масова аномія в пострадянських країнах має істотну специфіку. Політичні і соціально-економічні реформи супроводжувалися зміною ціннісних орієнтацій. Ідеологічний вакуум неминуче призводить до аномії – дезінтеграції етичних цінностей. Формування кримінальних практик як неформальних соціальних інститутів засновано на сприйнятті певних ціннісних орієнтацій людей, включених в ці практики.
11. Проаналізовані соціальні та соціально-психологічні чинники інституціоналізації злочинності дозволяють зробити висновок про значну залежність поведінки людей від комплексу соціальних інститутів, які формують їх спосіб життя. У механізмі інституціоналізації злочинності виявляється взаємодія особистісних і соціальних факторів. Відтворюється в соціальному середовищі певний тип поведінки, характер і спрямованість якого зумовлені конкретним соціокультурним середовищем, що сформувався на основі цінностей, соціальних стандартів, традицій, правил поведінки, властивих конкретному соціуму, й особливостей особистості. При цьому мова може йти не тільки про явно криміногенне середовище, а й про групи, соціальні функції яких офіційно, тобто нормативно-організаційно, орієнтовані в позитивному напрямку.
12. Злочинність за своїми якісними та кількісними характеристиками, територіальною поширеністю, соціально-демографічними ознаками осіб, до неї втягнутих, представляє стійке соціальне явище, яке розвивається відповідно до логіки розвитку суспільства в цілому. Суперечності і невідповідності в інституціональній системі реформованого суспільства, виступаючи важливим джерелом неправових практик, поступово втягують кримінальні практики у свою орбіту, перетворюючи їх на елемент інституціональної системи суспільства. Злочинність не просто вплетена в сучасні трансформаційні відносини: йде активний процес інституціоналізації окремих видів кримінальних практик, тобто перетворення злочинності на стійкий феномен, який постійно відтворюється та, інтегруючись у формовану систему суспільних від-носин, стає нормою (звичним зразком) поведінки.
13. Окремі кримінальні практики можуть володіти властивостями та ознаками, що дають підставу говорити про них, як про інституціоналізоване соціальне явище. Правомірне і протиправне, формальне і неформальне, становлять єдину систему, що охоплює всі сфери суспільства. Інституціоналізація – динамічний процес виникнення, встановлення та передачі соціального порядку. Інституціоналізовані кримінальні практики належать до неформальних (нелегальних) інститутів. Перший етап інституціоналізації кримінальних практик – типізація. Необхідною умовою типізації є габітуалізація (узвичаєння) злочинної діяльності. Другий етап інституціоналізації - об'єктивація, що передбачає перетворення інститутів в об'єктивну соціальну реальність. Третій етап інституціоналізації – легітимація, тобто когнітивні та нормативні інтерпретації інституційного порядку, що сприймаються в процесі соціалізації. Злочинність не є всеосяжним соціальним інститутом. Слід виокремлювати злочини, які можуть бути інституціоналізовані (наприклад, економічні, корупційні, організовані), і злочини, які не можуть бути інституціоналізовані (необережні, насильницькі, статеві тощо ).
14. Процес відтворення злочинних форм поведінки зумовлений впли-вом інформаційно-комунікативного середовища, яке сприяє стереотипізації злочинності в суспільній свідомості як повсякденного соціокультурного явища, що фактично призводить до її інституціоналізації. Комплексне вивчення взаємозв’язку «злочинність – інформація» є важливим напрямком кримінологічних досліджень. Засоби масової комунікації є впливовим культурологічним феноменом і найбільш результативним способом трансляції стандартів поведінки і поширення певних цінностей. Вивчення проблеми поширення через ЗМІ такого явища, як «кримінальний романтизм» підтверджує, що героїзація злочинців, популяризація «кримінальних авторитетів» створює в суспільстві етично-психологічні умови для інституціоналізації злочинності як звичайної соціальної практики. Злочинність виходить з «тіні», а злочинці стають вельми помітними особами.
15. Особливе місце в поширенні кримінальних стандартів поведінки належить сучасним видам масової комунікації, перш за все інтернету, який розширив сферу безпосереднього спілкування фактично до меж, які не піддаються вимірюванню. Потреба в кримінологічному спостереженні за глобальною комп’ютерною павутиною зумовлена, по-перше, значним поширенням явища, позначеного термінами «комп’ютерна злочинність» або «кіберзлочинність», по-друге, негативними соціально-психологічними і кримінологічними наслідками впливу інформації, поширюваної в інтернеті. Саме ці два аспекти визначають інтерес кримінологів до інтернет-технологій. У механізмі інституціоналізації злочинності у сучасних правових реаліях і організаційно-технічних межах інтернет виконує одну з основних функцій, надаючи можливості для реалізації і першого, і другого варіанту його використання.
16. Інституціоналізована злочинність – це нова якість сучасної злочинності, яка пов’язана з глибокою деформацією основних соціальних інститутів і різних сфер суспільного життя. Фактично у всіх випадках інституціоналізації кримінальних практик останні або успішно конкурують із легальними інститутами, або через упровадження в їх діяльність деформують їх суть. Найбільш реальних ознак соціального інституту кримінальні практики набувають у сфері економіки. Механізм інституціоналізації тіньових та кримінальних економічних практик виглядає як процес зрощення економіки та злочинності, поширення кримінальної економічної поведінки і його перетворення на домінуючу модель економічних відносин, утвердження корупційної моделі взаємовідносин влади і бізнесу, «тіньових» форм економічної діяльності й «тіньової» моралі. Тіньова і кримінальна економіка виконують певні функції, «заміщуючи» неефективні інститути, відтворюючи власну інституційну структуру, систему норм, зв’язків і відносин.
17. Корупція з точки зору змісту та ролі у суспільстві виявляє себе як неформальний, але впливовий інститут, у зв’язку з чим її функції значно змінились та розширились. Інституціоналізація корупції виявляється в тому, що корупційні відносини настільки тісно вплелися в тканину політичних, економічних, правових взаємин, що стали виконувати регулятивну функцію і привласнили частину функцій легальних соціальних інститутів, що створює загрозу національній безпеці. У суспільстві сформувалася особлива культура, яку можна назвати корупційною субкультурою. Корупційна практика виявляє себе як один із усталених різновидів соціальної практики. Побудовані корупційні піраміди постають як гігантські споруди, на вершині яких перебувають недосяжні для суспільного і правового осуду політичні діячі, фінансові олігархи, охоронці закону. Піраміда міцна тому, що має в основі мовчазну і, хоча багато в чому й вимушену, підтримку широких верств населення.
18. Як засвідчує міжнародний досвід, найбільших успіхів у протидії корупції досягають ті країни, у яких здійснюються взаємопов’язані інституційні, правові, економічні, культурологічні та політичні заходи, що дозволяють контролювати і впливати на криміногенну ситуацію. Проте в країнах перехідного економічного типу із низьким матеріальним рівнем життя боротьба з корупцією передбачає вибір пріоритетів. З метою підвищення ефективності протидії корупції слід привести у відповідність до міжнародно-правових договорів, до яких приєдналася Україна, багатьох нормативних актів, що об’єктивно створюють можливості для корупції. Ідеться не стільки про профілактичні й каральні закони, скільки про закони та інші нормативні акти, що регламентують відносини в різних сферах суспільного життя (економіка, політика, управління, культура та ін.). Існує нагальна потреба в проведенні мо-ніторингу криміногенного «прокорупційного» законодавства.
19. Організована злочинність проявляє себе як особливий вид кримінальної практики, дедалі більш виразно виявляючи риси соціального інституту. Ступінь інституціоналізованості цього виду злочинності багато в чому визначається її основними властивостями – організованістю і системністю злочинних форм поведінки. Інституціональний характер організованої злочинності виявляється, зокрема, в тому, що з метою самозбереження та самовідтворення злочинним організаціям доводиться створювати мережу соціальної підтримки в суспільстві. Не всі злочини, які належать до організованих форм злочинності, можуть мати властивості соціального інституту. Ос-новними ознаками організованої злочинності як соціального інституту є поширеність злочинів з елементами організованості, створення стійких злочинних формувань, тривалість їх існування, усталеність, виконання певних соціальних функцій, раціональна внутрішня структура, спрямованість на проникнення у політичні, правові та економічні інститути держави.
20. Інституціональний підхід до вивчення злочинності та криміналізації суспільства є питанням методологічним, а інституціональні теорії обов’язково відображають не тільки загальні закономірності, але й специфіку місця і часу соціального буття, й наповнюються різним змістом. З огляду на це варто зазначити, що сліпе запозичення концепцій, адаптованих до умов різних країн та історичних періодів, безумовно, контрпродуктивне, проте освоєння методологічного підходу, розробленого у контексті цих концепцій, може дати цінний інструментарій для наукового пошуку і важливих практичних рішень у протистоянні злочинності. Це особливо важливо в умовах пострадянських країн, які за історичними мірками миттєво опинилися на «руїнах» не тільки свого соціального устрою, але й багатьох наукових, зокрема кримінологічних, догматів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абадинский Г. Организованная преступность / Абадинский Г. ; пер. з англ. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского университета, 2002. – 928 с.
2. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации / Абдеев Р.Ф.. – М., 1994. – 344 с.
3. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика / Г.А. Аванесов. – М. : Академия МВД СССР, 1980. – 526 c.
4. Аврутин Ю.Е. Криминологический анализ преступности в регионе / Ю.Е. Аврутин, Я.И. Гилинский. – Л.,1991. – 164 c.
5. Автономов А.С. Правовая онтология политики: к построению системы категорий / А.С. Автономов // Фонд развития парламентаризма в России.  М. : Инфограф, 1999. – С. 7981.
6. Агеев А. Наступил ХХI век / А. Агеев // Профиль. – 2001.– №34. – С. 4 – 5.
7. Адам Д. Восприятие, сознание, память. Размышления биолога / Д. Адам. – М. : Мир, 1983. – 198 с.
8. Алексеев А.И. Российская уголовная политика: преодоление кризиса / Алексеев А.И., Овчинский В.С., Побегайло Э.Ф. – М. : Норма, 2006. – 144 с.
9. Андреева Г.М. Социальная психология / Г.М. Андреева. – М. : МГУ, 1980. – 151 с.
10. Антикоррупционный набор инструментов [Электронный ресурс] / Комитет ООН по Контролю над наркотиками и предупреждению преступности: Глобальная Программа Против Коррупции, 2001. – Режим доступа : http://www.transparencykazakhstan.org/content/68.html#z2
11. Антипенко В.Ф. Теории мирового развития и антитеррористическое право. Логика сопрягаемости / В.Ф. Антипенко. – К., 2007. – 437 с.
12. Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника (неблагоприятные влияния на личность в микросреде) / Ю.М. Антонян. – М., 1975. – 159 с.
13. Антонян Ю.М. Психология убийства / Ю.М. Антонян. – М. : Юрист, 1997.– 67 с.
14. Арсеенко А.Г. Украина в тисках "транзитологии" и западне глобализации на изломе веков [Электронный ресурс] / А.Г. Арсеенко. – Режим доступа: http://russian.kiev.ua/material.php?id=9001534
15. Архангельская И.Б. Г.М. Маклюэн и его книга «Понимание средств коммуникации: продолжение человека» / И.Б. Архангельская // Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского. – 2008. – № 4. – С. 228–232
16. Аршинов В. И. Синергетика как феномен постнеоклассической науки / В. И. Аршинов.  М., 1999.  243 с.;
17. Бабурин С.Н. Коррупция – наиболее опасный вектор деградации общества: Материалы к размышлению / Бабурин С.Н., Голик Ю.В., Карасев В.И.. – М., 2004. – 250 с.
18. Бандурка A.M. Вандализм / A.M. Бандурка, А.Ф. Зелинский . – Харьков: Университет внутренних дел, 1996. – 198 с.
19. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи вдосконалення /О.М. Бандурка . — Х.: Консум, 1996. — 358 с.
20. Бандурка О.М., Греченко В.А. Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть /О.М. Бандурка, В.А. Греченко . - Х.: Ун-т внутр.справ, 2000. - 304 с.
21. Бандурка А.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография / А.М. Бандурка, Л.М. Давыденко . – Х., «Основа», 2003 – 368 с.
22. Бандурка О. М., Трубников В. М., Яровий А. О. Проблеми соціаль-ної адаптації неповнолітніх, звільнених з виховно-трудових колоній / О. М. Бандурка, В. М. Трубников, А. О. Яровий. – Харків: НУВС, 2003. – 260 с.
23. Бандурка О.М., Соболев В.О., Московець В.. Партнерські взаємовідносини між населенням та міліцію: Підруч. для вищ. навч. закл / О.М. Бандурка, В.О. Соболев, Московець В.Г. - X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. - 346 с.
24. Багрiй-Шахматов Л.В. Віктимнiсть як криміногенний чинник / Л.В. Багрій-Шахматов, В.О. Туляков // Вісник Академії правових наук України. – 1994. – № 6. – С. 53.
25. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовно-правовые и криминологические проблемы коррупции, теневой экономики и борьбы с ними / Л.В. Багрий-Шахматов. – О. : Латстар, 2001. – 530 с.
26. Бараева Н. Б. Институциональные проявления организованной пре-ступности [Электронный ресурс] / Н. Б. Бараева // Саратовський Центр з дослідження проблем організованою злочинності та корупцією – 2000. – Режим доступа: http://www.jurfak.spb.ru/centers/traCCC/article/baraeva.htm
27. Бараева Н.Б. Организованная преступность как социальный институт: автореф. дис… д-ра юрид. наук : спец. 12.00.08. “Уголовное право, криминология, уголовно-исполнительное право” / Н.Б. Бараева. – СПб, 2002. – 35 с.
28. Батиргареєва В.С. Особливості детермінації рецидивної злочинності в Україні / В.С. Батиргареєва // Право України. – 2005. – №2. – С.63 – 70.
29. Бачинин В.А. Политология: энциклопедический словарь / В.А. Бачинин. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2005. – 288 с.
30. Бекстер М. Так ли безобидны эти картинки / М. Бекстер // За рубежом. ; пер. с англ., отв. ред. В.А. Цопин. – 1993. – С. 2226.
31. Беликова А.В. Социальное пространство: онтологические основания и институциональные структуры : дис. ... канд. филос. наук: 09.00.11 / А.В. Беликова – Саратов, 2004. – 150 c.
32. Биркавс В. В. Ребенок у экрана / В. В. Биркавс, Ю. В. Борев // Куль-турно-просветительская работа. – 1988. – № 3. – С. 4344.
33. Бекряшев А.К. Теневая экономика и экономическая преступность / А.К. Бекряшев, И.П. Белозеров [Электронный ресурс]  Режим доступа : http://newasp.omskreg.ru/bekryash/ch1p1.htm
34. Беляева Н.В. Исследование социальной ситуации развития личности несовершеннолетнего преступника / Н.В. Беляева, А.И. Долгова, Н.А. Дремова, В.Д. Ермаков // Социально-психологическая характеристика личности несовершеннолетнего преступника. – М., 1975. – С. 8289.
35. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по со-циологии знания / Бергер П., Лукман Т. – М. : Медиум, 1995. – 303 c.
36. Березин В.М. Массовая коммуникация: сущность, каналы, действия [Электронный ресурс] / В.М. Березин // Серия : Практическая журналистика – М. : РИП-холдинг, 2003. – Режим доступа : http://evartist.narod.ru/text7/64.htm#_top.
37. Бойко А.М. Організована економічна злочинність у період переходу України до ринкової економіки / А. М. Бойко // Вісник Львів. ун-ту. – 2008. – № 46. – С. 169–177.
38. Блауберг И.В. Становление и сущность системного подхода / И.В. Блауберг, Э.Г. Юдин. – М., 1973. – 126 с.
39. Блувштейн Ю.Д. О содержании понятия «личность преступника» / А.Б. Сахаров, Ю.Д. Блувштейн // Теоретические проблемы учения о личности преступника. – М., 1979. – С. 5051
40. Блувштейн Ю.Д. Введение в курс криминологии : учебное пособие / Ю.Д. Блувштейн, А.М. Яковлев – Минск : ВШ МВД СССР, 1983. – 84 с.
41. Бородкин Л.И. «Порядок из хаоса»: концепции синергетики в методологии исторических исследований [Электронный ресурс] / Л.И. Бородкин // Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова – Режим доступу : http://www.hist.msu.ru/Labs/HisLab/html/chaos.htm
42. Бородкин Л.И. Синергетика и история: моделирование историчес-ких процессов / Л.И. Бородкин // История и математика: Анализ и моделирование социально-исторических процессов / Редкол. С.Ю. Малков, Л.Е. Гринин, А.В. Коротаев.  М. : КомКнига УРСС, 2007.  С.848
43. Боротьба з органiзованою злочиннiстю i корупцiєю (теорiя i практика). Науково-практичний журнал. – № 1 – 5. – К. : НАВСУ, 2000-2005.
44. Борытко Н.М. Пространство воспитания: образ бытия : монография / Н.М. Борытко // [науч. ред. Н.К. Сергеев]. – Волгоград : Перемена, 2000. – 225 c.
45. Брегадзе А. А. Проблема сущности личности / А. А. Брегадзе // Отчуждение человека в перспективе глобализации мира : сб. науч. статей / Под ред. Б. В. Маркова, Ю. Н. Солонина, В. В. Парцвания. – СПб : Петрополис, 2001. – Вып. I – С. 22–31.
46. Броуэр Л. Фармацевтическая и продовольственная мафия. Последствия ее деятельности: дискредитация аллопатической медицины и серьезные проблемы состояния здоровья населения Запада / Л. Броуэр ; [пер. с франц. Н.Н. Сенченко]. – К. : Княгиня Ольга, 2004. – 280 с.
47. Брушлинская Н.В. Криминальное насилие в семье и его трансляция средствами массовой информации : материалы секции «Медиапсихология» Международной научно-практической конференции [Журналистика в 2000 году: Реалии и прогнозы развития] [Электронный ресурс] / Н.В. Брушлинская // Москов. гос. ун-т, 2001 –: Режим доступа : http://evartist.narod.ru/text7/44.htm.
48. Бугера О.І. Проблеми використання засобів масової інформації для запобігання злочинів серед неповнолітніх : дис... канд. юрид. наук : 12.00.08 / О.І. Бугера. – К., 2006. – 224 с.
49. Буданов В.Г. Методология синергетики в постнеклассической науке и в образовании / В.Г. Буданов.  Изд. 2-е, испр.  М. : ЛКИ, 2008.  232 с.
50. Бурлаков В.Н. Средства массовой информации и преступность : Криминология СМИ / В.Н. Бурлаков, Г.Н. Горшенков, С.В. Максина, Д.А. Шестаков // Правоведение. – 2000. – № 5. – 259 с.
51. Бурлаков В.Н. Шестаков Д.А. Криминология : краткий курс. Преступность как свойство общества. – СПб : Лань, 2001. – 264 с. : [Рецензия] / В.Н. Бурлаков // Правоведение. – 2002. – № 3 (242). – С. 271273.
52. Бурдье П. Структура, габитус, практика / П. Бурдье // Журнал социологии и социальной антропологии. – 1998. – Т. 1. – № 2. – С. 4058.
53. Бурдье П. Практический смысл : пер. с фр. / П. Бурдье; общ. ред., пер. и послесл. Н. А. Шматко. – СПб : Алетейя; М : Ин-т эксперим. социологии, 2001. – 562 с.
54. Бэрон Р., Агрессия / Р. Бэрон , Д. Ричардсон.  Спб. : Питер, 1997.  330 с.
55. Василевич В.В. Боротьба з озброєними формами організованої злочинності корисливо-насильницького спрямування / Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук 12.00.08. / В.В. Василевич – К., 1998.
56. Василевич В.В. Конвенційний механізм протидії транснаціональному незаконному обігу наркотиків // В.В.Василевич, Е.В. Расюк / Підприємництво, господарство і право. - 2004. -№11.-148-152.
57. Васильев В.С. Типология социальных зависимостей преступности от условий внешней среды и причины социальной детерминации преступности в Российском обществе / В.С. Васильев // Реагирование на преступность: концепции, закон, практика. – М. : Российская криминологическая ассоциация, 2002. – С. 52–56.
58. Введение в философию : [учеб. пособие для вузов] / Фролов И.Т. и др. – Изд. 3-е, перераб. и доп. – М. : Республика, 2003. – 609 с.
59. Венгеров А.Б. Синергетика, юридическая наука, право / А.Б. Венгеров // Советское государство и право. – 1986. – № 10. – С. 39 – 45.
60. Ветютнев Ю.Ю. Синергетика в праве / Ю.Ю. Ветютнев // Государство и право. – 2002. – № 4. – С. 6469;
61. Вицин С. Е. Системный подход и преступность : [учебное пособие] / С.Е. Вицин. – М. : Изд-во Академии МВД СССР, 1980. – 140 с.
62. Вицин С.Е. Моделирование в криминологии / С.Е. Вицин. – М. : Изд-во Академии МВД СССР, 1980. – 140 с.
63. Владивостокский центр исследования организованной преступности [Электронный ресурс] – Режим доступа : http://crime.vl.ru/.
64. Волженкин Б.В. Корыстные злоупотребления по службе (хищения, взяточничество, злоупотребление служебным положением): уголовно-правовая характеристика и проблемы квалификации : дисс. ... докт. юрид. наук в форме научного доклада выполняющего также функции автореф. / Б.В. Волженкин. – М. : ВИП, 1991. – 57 с.
65. Волженкин Б.В. Коррупция / Б.В. Волженкин. – СПб, 1998.  44 с.
66. Волженкин Б.В. Коррупция в России / Б.В. Волженкин // Криминология – ХХ век / Под ред. В.Н. Бурлакова, В.П. Сальникова. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2000. – 554 с.
67. Волженкин Б.В. Экономическая преступность и политическая коррупция / Б.В. Волженкин, В.В. Колесников // Политический режим и преступность / Под ред. В.Н. Бурлакова, Ю.Н. Волкова, В.П. Сальникова. – СПб : Юридический центр Пресс, 2001. – С. 260–308, 294.
68. Волженкин Б.В. Преступления в сфере экономической деятельности по уголовному праву России / Б.В. Волженкин – СПб : Издательство Р. Асланова Юрид. центр Пресс, 2007. – 765 с.
69. Волков В.В. О концепции практик в социальных науках / В.В. Волков // Социологические исследования. – 1997. – № 6. – С. 923;
70. Волков В.В. «Следование правилу» как социологическая проблема / В.В. Волков // Социологический журнал. – 1998. – № 3/4. – С. 156170;
71. Волков В.В. Силовое предпринимательство в современной России / В.В. Волков // Социологические исследования. – 1999. – № 1. – С. 5665;
72. Волков В.В. Ценности и нормы нелегальных силовых структур / В.В. Волков // Журнал социологии и социальной антропологии. – 1999. – Т. 2. – № 3. – С. 7684;
73. Волков В.В. Политэкономия насилия, экономический рост и консолидация государства / В.В. Волков // Вопросы экономики. – 1999. – № 10. – С. 53.
74. Володина Л.В. Деловое общение и основы теории коммуникации : [учебное пособие] [Электронный ресурс] / Л.В. Володина, О.К. Карпухина – СПб : СПбГУТ, 2002. –: Режим доступа : http://dvo.sut.ru/libr/sotciolo/volod/.
75. Волошина Л.А. О системном подходе к изучению сущности преступности / Л.А. Волошина // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1972.  Вып. 15. – С. 15.
76. Вопленко Н.Н. Объективные и субъективные факторы нституционализации в сфере государства и права / Н.Н. Вопленко // Homo institutius – Человек институциональный : монография / Под ред О.В. Иншакова. – Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2005. – С. 618–636, 622–623, 854 c.
77. Гатчкрофт П. Вплив корупції на економічний розвиток: застосування уявлень про Третій світ до колишнього Другого світу / П. Гатчкрофт // Політична корупція перехідної доби / За ред. С. Коткіна та А. Шайо ; пер. з англ. – К. : КІС, 2004. – С. 106 –135.
78. Гевелинг Л.В. Плутократия. Черты эталонной модели / Л.В. Геве-линг // Механизмы политической власти в странах Западной Африки. – М. : ИНФРА, 1991. – С. 72-88.
79. Гевелинг Л.В. Теневая экономика. Формирование криминальных структур / Л.В. Гевелинг // Капитализм в Африке: особенности и противоречия развития. – М. : Наука, 1993. – С. 235-246.
80. Гевелинг Л.В. Парадоксы бюрократизации российского общества: между социализмом, капитализмом и паразитоценозом / Л.В. Гевелинг // Мировая экономика и международные отношения. – 1996. – № 12. – С. 99-106.
81. Гевелинг Л.В. К политологической теории плутократии (основные и параллельные формы организации власти в странах Западной Африки) / Л.В. Гевелинг // Вестник Московского университета. Серия 13. Востоковедение. – 1998. – № 3. – С. 21-37.
82. Гевелинг Л.В. Феномен и механизмы деструктивного развития об-ществ переходного типа (к итогам дискуссии) / Л.В. Гевелинг // Восток. Афро-азиатские общества: история и современность. – 2000. – № 5. – С. 76-91.
83. Гевелинг Л.В. Клептократия: Социально-политическое измерение коррупции и негативной экономики. Борьба африканского государства с деструктивными формами организации власти / Л.В. Гевелинг. – М. : Гуманитарий, 2001. – 590 с.
84. Гевелинг Л.В. Деструктивные формы организации власти (клептократия, лутократия, плутократия в политической жизни африканской страны) : курс лекций [Электронный ресурс] / Л.В. Гевелинг. – М. : Институт стран Азии и Африки МГУ, 2004 – Режим доступа: http://www.iaas.msu.ru/pubon_r.html
85. Гевелинг Л.В. Коррупционные формы политического финансирования: материальная основа распространения терроризма / Л.В. Гевелинг // Финансовый мониторинг потоков капитала с целью предупреждения финансового терроризма. – М. : Изд-во МНЭПУ, 2005. – С. 111– 142.
86. Гепкіс Е. Корупційні ігри: Східна та Центральна Європа, 1945 – 1999 / Е. Гепкіс // Політична корупція перехідної доби / За ред. С. Коткіна та А. Шайо ; пер. з англ. – К. : КІС, 2004. – С. 214 – 229.
87. Гидденс Э. Социальные изменения в современном мире / Э. Гидденс. – М. : Эдиториал УРСС, 1999. – 610 с.
88. Гидденс Э. Социология / Э. Гидденс. – М. : Эдиториал УРСС, 1999. – 704 с.
89. Гилинский Я.И. Криминологическое исследование организованной преступности: теория, методология, результаты [Электронный ресурс] / Я.И. Гилинский // Санкт-Петербургский Центр по изучению организованной преступности и коррупции – Режим доступа: http://traccc.jurfak.spb.ru/content.asp?cnt=30
90. Гилинский Я.И. Системный подход к отклоняющемуся поведению / Я.И. Гилинский // Участие профсоюзов в профилактике антиобществен-ных проявлений : сб. науч. труд. / Я.И. Гилинский.  Л.: Изд-во ВПШК, 1982.  С. 2047.
91. Гилинский Я.И. Криминология: Теория, история, эмпирическая база, социальный контроль / Я.И. Гилинский. – СПб, 2002. – 504 с.
92. Гилинский Я.И. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийств и других «отклонений» / Я.И. Гилинский. – СПб : Юридический центр Пресс, 2004. – 520 с.
93. Гилинский Я.И. Криминальные риски в России / Я.И. Гилинский // Российский криминологический взгляд. – 2005. – № 2. – С. 51–58.
94. Гилинский Я.И. Генезис преступности. Проблема причинности в криминологии / Я.И. Гилинский // Российский ежегодник уголовного права. – 2008. – С. 382–389.
95. Гилинский Я. И. Институциональные эффекты девиантности и соци-ального контроля / Я.И. Гилинский, В. Гольберт // Российский криминологический взгляд.  2009.  №1.  С. 218233.
96. Гилинский Я. Коррупция: теория, российская реальность, социальный контроль [Электронный ресурс] / Я. Гилинский.  Режим доступа: http://www.narcom.ru/ideas/socio/84.html.
97. Глазьев С.Ю. Геноцид / С.Ю. Глазьев. – М. : Терра, 1998. – 320 с.
98. Глинкина С.П. Причины усиления и специфика теневой экономики на этапе перехода России к рынку / С.П. Глинкина // Изучение организованной преступности : Российско-американский диалог / [под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Л. Шелли, Ю.Г. Козлова]. – М. : Олимп, 1997. – 268 с.
99. Глушков В.О. Організаційно-правові основи боротьби з терроризмом / В.О. Глушков, О.Ф. Долженков // Соціальні та правові проблеми боротьби з тероризмом. –– О. : Юридична литература, 2000. – Вип. 8. – С.47–52.
100. Глушков В.О. Конфліктогенні та криміногенні фактори сучасного світового порядку / В.О. Глушков // Кримінологія в Україні та протидія злочинності : зб. наук. праць / Під ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дрьоміна. – Б-ка журн. „Юридический вестник”. – О. : Феникс, 2008. – С. 39–54.
101. Глушков В.О. Шахрайство на фінансових ринках у біржовій торгівлі: правовий та кримінологічний аналіз / В.О. Глушков, П.М. Коваленко. – К. : Ін Юре, 2008. – 280 с.
102. Голина В.В. Преступность: многообразие понятий и предметная сущность явления / В.В. Голина // Проблеми законності. – 2009. – № 100. – С.324–335.
103. Голина В.В. О понятии «преступность» / В.В. Голина. // Преступность, социальный контроль и защита прав личности : материалы 2-го междунар. причерноморского социально-девиантологического симпозиума. – Т. 1. – О., 1996. – С. 48-49.
104. Голіна В.В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове і кримінологічне дослідження: монографія / В.В. Голіна – Х.: Регіон-інформ, 2004. – 212 с.
105. Голина В.В. Бандитизм в Украине: криминологическая характеристика и проблема предупреждения / B.В. Голина // Государство и право. – 2007. – №7. – С.72 -79.
106. Головаха Е.И. Социальное безумие. История, теория и cовременная практика / Е.И. Головаха, Н.В. Панина. – К. : Абрис, 1994. – 168 с.
107. Головаха Е. И. Постсоветская деинституционализация и становление новых социальных институтов в украинском обществе / Е. Головаха, Н. Панина // Материалы междунар. конф. ["Социальная динамика постсоветского общества: Украина в сравнительной перспективе"