КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ : КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ пппппппп

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
МВС УКРАЇНИ

На правах рукопису

ФРІС ПАВЛО ЛЬВОВИЧ

УДК 343.2.01

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Костицький Михайло Васильович
доктор юридичних наук, професор,
дійсний член (академік) Академії
правових наук України

Київ – 2005 р.

ЗМІСТ
Стор.
Вступ 6
Розділ І. Теоретичні проблеми кримінально-правової політики 18
1.1. Кримінально-правова політика як елемент внутрішньої
політики держави 18
1.2. Завдання кримінально-правової політики 47
1.3. Джерела та типи кримінально-правової політики 66
1.4. Принципи кримінально-правової політики 78
1.5. Історія Української кримінально-правової політики 97
Висновок до розділу І 159
Розділ ІІ. Взаємозв’язок кримінально-правової політики з іншими
елементами політики у сфері боротьби зі злочинністю 168
2.1. Кримінально-правова політика і кримінально-процесуальна
політики 174
2.2. Кримінально-правова політика і кримінально-виконавча
політики 194
2.3. Кримінально-правова і кримінологічна (профілактична)
політики 209
Висновок до розділу ІІ 221
Розділ ІІІ. Реалізація кримінально-правової політики 226
3.1. Реалізація кримінально-правової політики через застосування
кримінального закону 226
3.2. Види застосування кримінального закону. 235
3.3. Ефективність кримінально-правової політики 267
Висновок до розділу ІІІ 279

Розділ ІV. Спеціальні питання розвитку кримінально-
правової політики через вдосконалення кримінально-
правових норм і інститутів 286
4.1. Основні напрямки криміналізації та декриміналізації діянь 286
4.2. Питання розвитку норм і інститутів Загальної частини
Кримінального кодексу України 321
Висновок до розділу ІV 366

Висновки 374

Література 382

Додатки 419

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВІЛ-інфекція – Вірус імунодефіциту людини
ВКП (б) – Всесоюзна Комуністична партія (більшовиків)
ВНК – Всеросійська Надзвичайна Комісія
ВР України – Верховна Рада України
ВС України – Верховний Суд України
ВТК України – Виправно-трудовий кодекс України
ВТТ – виправно-трудові табори
ВТУ – виправно-трудова установа (и)
ВУЦВК – Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
ВЦВК – Всесоюзний Центральний Виконавчий Комітет
ГУЛАГ – Головне управління таборів НКВС СРСР
ДДУВП – Державний департамент України з питань виконання
покарань
ДПУ – Державне Політичне Управління
ЗО – злочинна організація (форма співучасті у злочині)
ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка
КВК – Кримінально-виконавчий кодекс України
КК – Кримінальний кодекс України
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс України
КС України – Конституційний Суд України
МВС – Міністерство Внутрішніх Справ
НКВС – Народний Комісаріат Внутрішніх Справ
НКЮ – Народний Комісаріат Юстиції
ОДПУ – Об’єднане Державне Політичне Управління
ОГ – організована група (форма співучасті у злочині)
ОЗ – організована злочинність
ОУН – Організація Українських націоналістів
ПВР – Президія Верховної Ради
ПАСЄ – Парламентська Асамблея Європи
Раднарком (РНК) – Рада Народних Комісарів
РМ України – Кабінет Міністрів України
РНК – Рада Народних Комісарів
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
РСФРР – Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
СБ України – Служба безпеки України
СНІД – синдром набутого імунодефіциту людини
УПА – Українська повстанська армія
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР –Українська Соціалістична Радянська Республіка
ЦВК – Центральний Виконавчий Комітет
ЦК ВКП (б) – Центральний Комітет Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків)
ЦКК ВКП (б) – Центральна Контрольна Комісія Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків)

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Вирішення комплексу задач, пов’язаних з розбудовою в Україні правової держави, викликає, насамперед, проблему розробки фундаментальних теоретичних понять та підходів. Серед надзвичайно широкого комплексу питань, які стоять у цьому ряду, одне з провідних місць займає розробка теоретичних основ боротьби зі злочинністю.
Важливе місце в цій сфері належить кримінально-правовій політиці, яка визначає основні параметри об’єкту впливу і є системоутворюючим елементом усієї політики у сфері боротьби зі злочинністю .
Теоретичні основи кримінально-правової політики були закладені у ХІХ ст. у працях видатних вчених криміналістів Феррі, Ліста, Принса, Тарда.
У вітчизняній науці перше ґрунтовне дослідження проблем кримінальної політики належить М. П. Чубинському. Саме йому вітчизняна наука зобов’я¬зана теорією цієї наукової дисципліни.
В українській науці окремі кримінально-політичні питання розроблялись вченими-криміналістами починаючи ще з XVIII ст. (С. Десницький, І. Тимкіський та ін.)
Значний внесок у розвиток ідей кримінально-правової політики у ХІХ – на початку ХХ ст. внесли Л. С. Бєлогриць-Котляревський, Л. Є. Владимиров, Г. С. Гордієнко, І. М. Данилевич, О. Ф. Кістяківський, І. О. Максимович, К. П. Паулович та ін.
У Радянському Союзі у 20—30 рр. ХХ ст. розвиток кримінально-правової політики пов’язаний з іменами видатних учених – М. М. Гернета, А. А. Герцензона, О. Я. Естріна, А. А. Піонтковського, М. Д. Шаргородського, О. С. Шляпочнікова. В Україні в цей час проблемі кримінальної політики присвятив свою увагу М. О. Скрипник.
Однак найбільш активний розвиток наука кримінально-правової політики набула починаючи з 70-х років ХХ ст. З цього часу на Україні питанням кримінальної політики присвятили свої праці М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, Я. М. Брайнін, В. І. Борисов, Ф. Г. Бурчак, С. Б. Гавриш, В. К. Грищук, І. М. Даньшин, О. М. Джужа, В. С. Зеленецький, А. Ф. Зелинський, М. В. Костицький, О. М. Костенко, О. М. Литвак, П. С. Матишевський, П. П. Михайленко, В. О. Навроцький, М. І. Панов, В. М. Смітієнко, В. В. Сташис, Є. Л. Стрєльцов, В. Я. Тацій, В. П. Тихий, В. І. Шакун та інші вчені-криміналісти.
Їх праці заклали теоретичні основи для формування та розвитку науки кримінально-правової політики в Україні, лягли в основу приватних кримінально-правових концепцій.
В країнах СНД в ці роки розвиток кримінально-правової політики був пов’язаний з науковою діяльністю Г. А.Аванесова, М. А.Бєляєва, М. М.Бабаєва, В. А. Владимирова, С. Ю. Віцина, І. М. Гальперіна, Л. Д. Гаухмана, П. Ф. Грішаніна, П. С. Дагеля, А. І. Долгової, А. Е. Жалінського, М. І. Загороднікова, І. А. Ісмаилова, І. І. Карпеца, В. Я. Квашиса, О. І. Коробєєва, В. М. Куд¬рявцева, Н. Ф. Кузнєцової, В. В. Лунєєва, Ю. І. Ляпунова, О. В. На¬умова, П. М. Панченко, Е. Ф. Побєгайло, В. П. Рєвіна, О. Б. Сахарова, М. О. Стручкова, А. Я. Сухарева, О. М. Яковлєва та інших учених-криміналістів.
Особливе місце в розвитку теорії політики у сфері боротьби зі злочинністю загалом та кримінально-правової політики зокрема, належить Г. М. Мінь¬ковсь-кому, ідеї якого лягли у фундамент сучасних поглядів на зміст та перспективи розвитку кримінальної політики.
Незважаючи на значний обсяг наукових праць, присвячених проблемам кримінально-правової політики, в яких розглядаються важливі концептуальні питання, до цього часу не існувало комплексного монографічного дослідження, присвяченого комплексній розробці теоретичних основ цієї науки стосовно умов існування незалежної Української держави. Єдиним дослідженням ряду питань кримінально-правової політики в Україні є монографія А. А. Митрофанова [249], яка, тим не менш, не охоплює всієї проблематики. Здійснені лише розробки окремих проблем кримінально-правової політики в межах політики у сфері боротьби зі злочинні¬стю. Визначення її предмету, задач, системи, джерел, типів, принципів, методів реалізації, основних напрямків розвитку кримінально-правової політики, на ду¬мку дисертанта, дасть можливість визначити місце цієї науки у комплексі наук кримінально-правового циклу та накреслити комплекс проблем, які стоять пе¬ред нею.
Як свідчать статистичні дані, за останні десятиріччя, незважаючи на зни-ження рівня злочинності в Україні, її структура залишається складною. Так, у 2004 р., як і у минулі роки, в ній переважали крадіжки й грабежі, частка яких складала 54,2 %. Збільшились на 16, 2 % злочини у сфері господарської діяль-ності, на 14,5 % у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення. Залиша¬ється надзвичайно високою питома вага тяжких і особливо тяжких злочинів, які у структурі злочинності сягають 49,5 %. Показник засуджених в Україні – один з найвищих у світі і становить 413 осіб на 100 тисяч населення. За досліджен¬нями автора ситуація в базовому регіоні (Західна України – Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька області) характеризується ідентичними показниками.
Таке становище вимагає активізації механізмів кримінально-правової дії на злочинність. А це, у свою чергу, викликає об’єктивну потребу комплексного вивчення проблем предмету та системи наукових основ української криміна¬льно-правової політики, її місця у загальній політиці у сфері боротьби зі зло¬чинністю, теоретичних засад криміналізації та декриміналізації діянь, визна¬чення основних, перспективних напрямків розвитку норм та інститутів кримінального закону.
Боротьба зі злочинністю, яка є однією із найважливіших державних задач, від успішного вирішення якої суттєво залежать всі питання життя держави, по¬винна будуватись на науковій основі, мати свою теоретичну базу. Така концеп¬ція утворюється при формуванні наукових засад політики у сфері боротьби зі злочинністю в цілому, складовим, системоутворюючим елементом якої висту¬пає кримінально-правова політика.
Формування нового наукового напрямку у нашому правознавстві мало би і відповідне практичне значення. Мова йде про посилення теоретико-правової основи боротьби зі злочинністю та її правильне застосування, про успішну реа-лізацію програм контролю над злочинністю. На цій базі виникають нові мож-ливості і для подальшого вдосконалення системи вузівської професійної підго-товки кадрів, системи післядипломної перепідготовки спеціалістів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов’язаний з основними положеннями Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, за-твердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 року №837, Ком-плексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376. Враховуючи потреби у розвитку теорії кримінально-правової політики, рішенням Ученої Ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №2 від 2004 р.) була затверджена тема даної дисертації, яка виконувалась відповідно до теми наукових досліджень кафедри кримінального права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Актуальні проблеми кримінального права та кримінології. Кримінальна політика”, затвердженої Вченою Радою університету (протокол №5 від 17 січня 2002 р.), яка як цільова комплексна програма, включена Академією правових наук України до планів науково-дослідних робіт наукових установ та вищих навчальних закладів України юридичного профілю (на період до 2006 р.)
Тема дисертації відповідає тематиці фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2005 рр. (п. 2.4.9 Рішення Колегії МВС України від 28 лютого 1995 р. №4км/2 та п. 1.1.2 Наказу МВС України від 3 вересня 2002 р. №653). Тема дисертації схвалена на засіданні вченої ради Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника і зареєстрована в Управлінні координації та планування наукових досліджень Академії правових наук.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка та обґрунтування сучасної теорії кримінально-правової політики України: визначення її предмету, задач, джерел, типів та принципів, місця у загальній політиці боротьби зі злочинністю, взаємозв’язку з іншими елементами (складовими) політики у сфері боротьби зі злочинністю, визначення основних завдань та перспективних напрямків її реалізації та вдосконалення чинного кримінального законодавства.
Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:
- визначити основи формування теорії кримінально-правової політики, основні об’єктивні закономірності суспільного розвитку, які впливають і враховуються при її розробці;
- проаналізувати поняття, задачі, предмет української кримінально-правової політики, її джерела та типи, принципи її теорії та реалізації;
- дослідити історію Української кримінально-правової політики;
- проаналізувати питання взаємозв’язку та співвідношення предмету та системи наукових основ кримінально-правової політики із предметами та системами суміжних елементів (кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої та кримінологічної) політик у сфері боротьби зі злочинністю;
- вивчити питання реалізації кримінально-правової політики через застосування кримінального закону в практиці діяльності органів досудового слідства та суду;
- розробити підходи до аналізу ефективності кримінально-правової політики та напрямки її підвищення;
- продовжити розробку теоретичних основ криміналізації та декриміналізації діянь, як основного інструменту кримінально-правової політики;
- розробити систему пропозицій щодо подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства, як перспективи розвитку національної кримінально-правової політики.
Об’єктом дослідження є кримінально-правова політика як елемент внутрішньої правової політики Української держави.
Предметом дослідження – поняття, завдання, предмет, джерела, типи, принципи кримінально-правової політики, її реалізація через застосування кримінального закону, наукові основи криміналізації та декриміналізації діянь та проблеми вдосконалення чинного кримінального законодавства України.
Методи дослідження. Методи дослідження складають певну систему з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження та його об’єкта й предмета. Загальнонауковий діалектичний метод пізнання виступає в цій системі основним і дає можливість досліджувати проблеми з позиції розвитку, в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Так, даний метод наукового пізнання обумовив розгляд проблем поняття політики у сфері боротьби із злочинністю, її структури, поняття кримінально-правової політики, визначення її завдань, Завдяки цьому методу були визначені цілі кримінально-правової політики, проаналізовані інтереси елементів політики у сфері боротьби зі злочинністю, здійснена їх структуризація.
Також при проведенні дослідження були застосовані закони діалектики, філософські закони й категорії пізнання соціальних явищ і процесів. На цьому методологічному підґрунті у дисертаційній роботі застосовуються окремі наукові методи пізнання. Історичний метод застосовано для аналізу історії української кримінально-правової політики, а порівняльний метод дозволив провести порівняння кримінально-правової політики, яка реалізовувалась у різні періоди історії нашої країни з метою визначення основних тенденцій, що були їй притаманні. Формально-логічний метод використовувався при дослідженні правової природи кримінально-правової політики. Логіко-нормативний метод використано при підготовці проектів змін та доповнень до чинного кримінального законодавства. За допомогою системно-структурного методу досліджено місце кримінально-правової політики у загальній політиці у сфері боротьби зі злочинністю.
Під час дослідження проводились також конкретно-соціологічні дослідження з використанням методів анкетування, опитування, формалізованого інтерв’ю, безпосереднього спостереження і аналізу документів. Проводились опитування суддів, працівників правоохоронних органів (МВС, СБУ, прокуратури – 185 чол.), адвокатів. Були досліджені матеріали кримінальних справ (120 справ на 198 підсудних), що розглядались судами України в контексті застосування кримінального закону. Здійснено анкетування представників різних соціальних груп із метою визначення оцінок практики призначення кримінального покарання (209 громадян). Було опитано 100 працівників правоохоронних органів, суддів, адвокатів та 100 громадян по питаннях визначення розміру шкоди заподіяної злочином. В подальшому для узагальнення результатів, для репрезентації даних, отриманих у ході вивчення проблем використовувався статистичний метод.
При проведенні дослідження поряд з роботами з кримінального права широко використовувалась і інша правова (із теорії держави та права, конституційного, адміністративного, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого та ін. галузей) філософська, соціологічна, психологічна література, законодавчі акти, Постанови КМ України, Рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, узагальнення Верховного суду України, документи Ради Національної безпеки та Оборони України, рішення Координаційного комітету боротьби з організованою злочинністю та корупцією документи інших відомств із питань організаційно-правових засад боротьби зі злочинністю, узагальнення Держкомстату України та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в українській правовій науці комплексному вивченню піддані ключові проблеми наукових основ теорії кримінально-правової політики і на цій базі сформульовані висновки та пропозиції, які забезпечують, на думку дисертанта, успішне формування та ефективну реалізацію теоретичної концепції кримінально-правової політики України.
До найбільш важливих результатів, які відображають новизну дисертаційної роботи, належать наступні положення:

Вперше:
– комплексно, стосовно до умов існування незалежної Української держави, розглянуто питання про місце та основні характеристики кримінально-правової політики, як напрямок внутрішньої правової політики України, системоутворюючий елемент політики у сфері боротьби зі злочинністю;
– визначено предмет української кримінально-правової політики, який утворюють: основні принципи кримінально-правового впливу на злочинність; діяльність по встановленню кола суспільно небезпечних діянь, що визнаються злочинними, і виключення тих або інших діянь із числа злочинів; встановлення характеру караності суспільно небезпечних діянь і умов звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання, зниження покарання нижче від межі, передбаченої нормою кримінального закону, або заміни тяжких його видів менш тяжкими; визначення альтернативних покаранню заходів кримінально-правового характеру, а також заходів, які застосовуються разом із покаранням; тлумачення законодавства в галузі боротьби зі злочинністю; діяльність правоохоронних органів щодо застосування норм та інститутів кримінального закону, з’ясування їх ефективності; визначення шляхів підвищення ефективності впливу кримінально-правових заходів на правосвідомість населення;
– проаналізовано зміст кримінально-правової політики під кутом зору філософської категорії інтересу. Здійснено структурування системи інтересів, які визначають кримінально-правову політику (по вертикалі, по горизонталі, за обсягом);
– отримали визначення джерела кримінально-правової політики, до яких належать: Конституція України, як джерело всієї внутрішньої правової політики Української держави, база всього законодавства України; Закони України; Укази Президента України; Постанови КМ України; Рішення Конституційного Суду України; Постанови Пленуму Верховного Суду України; рішення Координаційного комітету боротьби з організованою злочинністю та корупцією; міжнародні договори, які ратифіковані Україною;
– розроблено типологізацію кримінально-правової політики на підставі різних критеріїв: способу суспільного виробництва, форми правління та типу політичного режиму країни, в якій вона здійснюється;
– здійснена періодизація кримінально-правової політики Української держави, в основу якої покладені історичний шлях України до незалежності;
– проаналізовані питання ефективності кримінально-правової політики з позицій визначеної та диференційованої системи цілей кримінально-правової політики;
– запропоновано математичну модель визначення ефективності кримінально-правової політики;
– обґрунтовано виникнення у національному кримінальному праві нового інституту – обмеження сфери дії законодавства про кримінальну відповідальність.
Набуло подальшого розвитку:
– визначення поняття та змісту кримінально-правової політики, яка являє собою системоутворюючий елемент політики держави у сфері боротьби зі злочинністю, що визначає основні завдання, принципи, напрями і цілі кримінально-правового впливу на злочинність, а також засоби їх досягнення, і виражається в Конституції України, нормах кримінального закону, практиці їх застосування, актах тлумачення кримінально-правових норм та постановах Пленуму Верховного Суду України (складові кримінально-правової політики);
– визначення сутності, структури, напрямків політики Української держави у сфері боротьби зі злочинністю, як цілісної соціально-регулятивної системи, окремих її підсистем (елементів) – кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої та кримінологічної (профілактичної) політики;
– розуміння основних завдань кримінально-правової політики, які пов’язані із визначенням: загальних засад кримінальної відповідальності та покарання; кола діянь, віднесених до категорії злочинних (питання криміналізації та декриміналізації); оптимальних заходів впливу на винного (пеналізація і депеналізація); запобігання злочинам методами кримінально-правового впливу (загальна й спеціальна превенція); загальних засад взаємодії з іншими елементами (складовими) політики у сфері боротьби зі злочинністю;
– вчення про спеціальні принципи кримінально-правової політики, до яких, на думку дисертанта, належать: принцип відповідності кримінально-правової політики іншим елементам політики у сфері боротьби зі злочинністю; принцип врахування (відповідності) соціально-правової психології; принцип економії репресії; принцип доцільності; принцип невідворотності відповідальності; принцип диференціації її індивідуалізації відповідальності і покарання; принцип соціальної справедливості.
Продовжено:
– аналіз взаємозв’язку кримінально-правової політики, як системоутворю-ючого елементу політики у сфері боротьби зі злочинністю, з іншими елементами цієї системи – кримінально-процесуальною, кримінально-виконавчою та криміно-логічною (профілактичною) політикою;
– вивчення питань застосування кримінального закону, що дало можливість визначити основні параметри реалізації кримінально-правової політики через застосування кримінального закону;
– вивчення видів застосування кримінального закону, виявлені проблемні моменти, що мають місце в цій діяльності, запропоновані шляхи їх подолання;
– розробку загального вчення про криміналізацію та декриміналізацію діянь, проаналізовані стан та існуючі проблеми у цій сфері, запропоновані шляхи їх подолання. Сформульовані поняття об’єкту, об’єму, інтенсивності криміналізації.
Розглянуто:
– розвиток основних інститутів та норм Загальної частини кримінального закону під кутом зору реалізації кримінально-правової політики Української держави в сучасних умовах.
Запропоновано:
– ряд змін у чинному кримінальному законодавстві, які, на думку дисертанта, випливають із задач кримінально-правової політики України на сучасному етапі.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- в науково-дослідній сфері – матеріали дисертації можуть бути основою для подальшої розробки теоретичних проблем кримінально-правової політики;
- в правотворчості – в результаті проведеного дослідження сформульовані пропозиції, які можуть бути використані при розробці концептуальних положень кримінально-правової політики держави, а також при підготовці законодавчих і підзаконних актів, подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства України (Акт впровадження результатів дисертації у роботу Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 9 червня 2005 р. № 06-19/15 – 796);
- у правозастосовній діяльності – результати дослідження можуть бути використані у судово-слідчій практиці при проведенні досудового слідства, судового розгляду кримінальних справ та при призначенні покарання;
- у навчальному процесі – матеріали дослідження використовуються у навчальному процесі в Прикарпатському юридичному інституті МВС України, Юридичному інституті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, в Юридичному факультеті національного університету “Острозька академія”, Юридичному факультеті Волинського державного університету імені Лесі Українки при викладанні навчальних курсів кримінального права та спецкурсів з проблем політики у сфері боротьби зі злочинністю, інших спецкурсів для студентів, курсантів, слухачів курсів підвищення кваліфікації практичних працівників органів МВС.
Особистий внесок здобувача. В опублікованих у співавторстві роботах здобувачеві належить розробка концепції кримінально-правової політики, визначення характеристик взаємодії кримінально-правової політики з іншими елементами (складовими) політики у сфері боротьби зі злочинністю, реформування кримінально-процесуальної діяльності. Так, у статті "Деякі питання діяльності правоохоронних органів в екстремальних умовах" написаній у співавторстві з В. Д. Басаєм, автору належить розробка питань реалізації кримінально-правової політики через застосування кримінального закону ОВС; в статтях "Питання реформування кримінально-процесуального законодавства України та забезпечення рівності учасників кримінального процесу" та “Кримінально-правова політика у сфері боротьби з торгівлею людьми” опублікованих у співавторстві з А. Ю. Малєєвим, автору належить розробка проблем кримінально-правової політики, концепції її реалізації у сфері боротьби із торгівлею людьми, розвитку кримінально-процесуальної політики, основні підходи до її формування на сучасному етапі.
Ідеї та розробки співавторів у дисертації не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені у доповідях та інших виступах на Міжнародних, Всеукраїнських, регіональних і міжвідомчих науково-практичних конференціях, семінарах і круглих столах, які проходили в Республіці Польща м. Любліні та (2005 р.), у м. Києві (2005 р.), Російській Федерації м. Бєлгород (2002 р.), м. Львові (квітень, вересень 2004 р.), м. Луцьку (2004, 2005 рр.), м. Дніпропетровську (2004 р.), м. Острогу (2003, 2004, 2005 рр.) м. Івано-Франківську (2002, 2003, 2004, 2005 рр.).
Публікації. Положення дисертації опубліковані у 65 наукових працях, у тому числі 2 монографіях, які є одноосібними, авторському підручнику “Кримінальне право України. Загальна частина”, 22 навчальних та методичних посібниках і 36 наукових статтях, 25 з яких опубліковані у фахових виданнях разом з монографіями під захист.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи в цілому викладене можна дійти наступних висновків:
1. Кримінально-правова політика являє собою системоутворюючий елемент політики у сфері боротьби зі злочинністю, яка є виробленою Українською державою генеральною лінією, що визначає основні напрями, цілі і засоби впливу на злочинність шляхом формування кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, регулювання практики їх застосування, а також розробку й реалізацію заходів, направлених на попередження злочинів.
Політика у сфері боротьби зі злочинністю є складовою внутрішньої політики, одним із напрямків внутрішньої правової політики Української держави.
В теоретичному плані в структурі політики у сфері боротьби зі злочинністю, як цілісної соціально регулятивної системи можуть бути виділені окремі її підсистеми (елементи) – кримінально-правова, кримінально-процесуальна, кримінально-виконавча та кримінологічна (профілактична) політики.
Розподіл сфер регулювання між елементами політики у сфері боротьби зі злочинністю здійснюється на базі домінуючих інтересів, які лежать в основі кожного з цих видів політики.
2. Кримінально-правова політика є системоутворюючим елементом політики у сфері боротьби зі злочинністю який на підставі загальної теорії боротьби зі злочинністю розробляє стратегію і тактику, формулює основні задачі, принципи, напрями і цілі кримінально-правової дії на злочинність, засоби їх досягнення, і виражається в нормах кримінального закону, практиці їх застосування, актах офіційного тлумачення кримінально-правових норм та постановах Пленуму Верховного Суду України (складові кримінально-правової політики).
3. Напрями кримінально-правової політики визначаються на підставі групування об’єктів злочинних посягань, які, у свою чергу, визначаються за рівнем значимості суспільних відносин благ та інтересів.
Українська кримінально-правова політика, найтіснішим чином пов’язана з кримінальним правом, яке відіграє визначаючу роль серед галузей, інститутів і норм, що становлять правову основу боротьби зі злочинністю. Воно займає домінуюче положення у політиці у сфері боротьби зі злочинністю, формуючи законодавчу базу управління боротьбою зі злочинністю, відмежовуючи злочинне від незлочинного, кримінальне від аморального.
4. Зміст кримінально-правової політики визначається тими задачами, які стоять перед цим елементом політики у сфері боротьби зі злочинністю. Кримінально-правова політика є напрямом діяльності держави по боротьбі зі злочинністю специфічними кримінально-правовими засобами.
5. Предмет кримінально-правової політики утворюють: основні принципи кримінально-правового впливу на злочинність; криміналізація та декриміналізація діянь; визначення характеру караності суспільно небезпечних діянь (пеналізація) і умов звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання зниження покарання нижче межі, передбаченої нормою кримінального закону, або заміни тяжких його видів менш тяжкими (депеналізація); визначення альтернативних покаранню заходів кримінального характеру (замінюючих заходів), а також заходів, які застосовуються разом із покаранням (підкріплюючих заходів); тлумачення законодавства в галузі боротьби зі злочинністю; діяльність правоохоронних органів по застосуванню норм і інститутів кримінального закону, з’ясування їх ефективності; визначення шляхів підвищення ефективності впливу кримінально-правових заходів на правосвідомість населення (правове виховання).
6. Виділяються наступні рівні кримінально-правової політики України: доктринальний, програмний, законодавчий, науковий, правовиконавчий та правозастосувальний.
Доктринальний рівень передбачає існування державно-політичної доктрини кримінально-правової політики. Як і будь-яка інша політика, кримінально-правова передбачає наявність стратегічного політичного бачення розвитку.
Програмний рівень тісно пов’язаний із доктринальним є його конкретизацією і передбачає наявність чітких, як стратегічних, так і тактичних (короткотермінових) планів в галузі доктринальної розробки та регулювання правозастосувальної діяльності в сфері кримінально-правовової політики.
На законодавчому рівні здійснюється розробка та прийняття кримінально-правових актів та підзаконих документів, що визначають застосування кримінально-правових норм та інститутів.
Правовиконавчий рівень – найбільш об’ємний, оскільки охоплює сферу дотримання кримінально-правових норм, що здійснюється переважною більшістю громадян нашої країни.
Правозастосувальний, пов’язаний із сферою застосування кримінально-правових норм та інститутів правоохоронними та судовими органами.
Останній рівень – науковий. Він охоплює вироблення, теоретичне переосмислення та обґрунтування доктринального і програмного рівнів концепції кримінально-правової боротьби зі злочинністю.
7. У якості суб’єктів кримінально-правової політики виступають: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; Конституційний Суд України; Верховний Суд України.
8. Учасниками кримінально-правової політики є: суди загальної юрисдикції; правоохоронні органи (прокуратура, МВС, СБУ, органи податкової міліції, органи Державного департаменту України з виконання покарань та ін.); громадяни (у випадках притягнення їх до кримінальної відповідальності за порушення норм КК).
9. Розробка та реалізація окремих напрямків кримінально-правової політики повинна здійснюватись на базі аналізу криміногенної та кримінальної ситуацій які повинні проводитись як на макро-, так і на мікрорівнях.
10. Завдання кримінально-правової політики реалізовуються у наступних сферах: визначення загальних засад кримінальної відповідальності та покарання; визначення кола діянь, віднесених до категорії злочинних (питання криміналізації та декриміналізації); визначення оптимальних заходів впливу на винного (пеналізація і депеналізація); запобігання злочинам методами кримінально-правового впливу (загальна й спеціальна превенція) та у сфері взаємодії з іншими елементами (складовими) політики у сфері боротьби зі злочинністю.
11. Джерелами кримінально-правової політики є Конституція України, Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України, Рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України та міжнародні договори ратифіковані Україною.
12. За своїм типом кримінально-правова політика України наближається до демократичного типу.
13. В основі кримінально-правової політики України лежить система принципів, яка має на меті забезпечення побудови та реалізації кримінально-правової політики демократичного типу. Цими принципами є: принцип відповідності кримінально-правової політики іншим елементам політики у сфері боротьби зі злочинністю; принцип врахування (відповідності) соціально-правової психології; принцип економії репресії; принцип доцільності; принцип невідворотності відповідальності; принцип диференціації і індивідуалізації відповідальності і покарання; принцип соціальної справедливості.
14. Історія становлення та розвитку Української кримінально-правової політики тісно пов’язана з історією Української держави, боротьбою за її незалежність та самоутвердження. Українська кримінально-правова політика здійснила визначальний вплив на формування кримінально-правової політики ряду країн Європи через включення ними у власне кримінальне законодавство норм та інститутів, які вперше знайшли своє закріплення у законодавстві України. Реальна кримінально-правова політика України стала реалізовуватись лише із здобуттям незалежності на підставі кримінально-правової доктрини розробленої українськими вченими.
15. Структуризація всієї політики у сфері боротьби зі злочинністю здійснюється на основі інтересів які визначають завдання що стоять перед кожним із її елементів (складових). Відповідно до інтересів, які перебувають в основі кримінально-правової політики вона визначає цілі, напрямки, межі, структуру, як політики у сфері боротьби зі злочинністю в цілому, так і основні параметри реалізації інших її елементів і у зв’язку із цим є системоутворюючим елементом політики у сфері боротьби зі злочинністю.
16. Основні завдання кримінально-процесуальної політики полягають у створенні найсприятливіших умов для застосування кримінального закону, забезпеченні демократичних кримінально-процесуальних процедур, які сприятимуть досягненню основної мети – встановленню об’єктивної істини при максимальному захисті інтересів всіх учасників кримінального процесу.
17. Кримінально-виконавча політика визначається межами кримінально-правової політики і покликана забезпечити реалізацію кримінальної відповідальності та ресоціалізацію засудженого. Кримінально-виконавча політика фактично є інструментом її реалізації. Прийняття Кримінального кодексу України покликало необхідність розробки та прийняття нового кримінально-виконавчого законодавства, яке є якісно вищим рівнем порівняно з тими, що йому передували. Кримінально-виконавча політика в частині реалізації кримінальних покарань залежить від процесів пеналізації і депеналізації, які визначаються кримінально-правовою політикою.
18. Завдання кримінологічної (профілактичної) політики перебувають у сфері запобігання вчиненню діянь, визначених у якості злочину. Обсяги кримінологічної (профілактичної) політики відповідають обсягам криміналізації діянь і змінюються відповідно з обсягами криміналізації.
19. Головними питаннями, які перебувають у сфері кримінально-правової політики є: кримінально-правові відносини, кримінальна відповідальність, її підстави, межі і т. ін.
20. Реалізація кримінально-правової політики через застосування кримінального закону являє собою один з основних видів її реалізації, і здійснює найбільший вплив на суспільну правосвідомість, формування оцінки суспільством кримінально-правової політики, вироблення вимог до її формування. Застосування кримінально-правової політики складається із послідовних етапів, пов’язаних із відповідними кримінально-процесуальними стадіями: розслідуванням справи, вирішенням питання про звільнення від кримінальної відповідальності або застосування інституту обмеження дії кримінального закону, розглядом справи судом, призначенням покарання, звільненням від нього, виконанням покарання чи дією його наслідків. Найпоширенішим видом застосування кримінального закону є призначення кримінального покарання. Практика застосування кримінального покарання в Україні не позбавлена вад і вимагає корегування в напрямку подальшої гуманізації, максимального забезпечення прав особи.
21. Ефективність застосування кримінально-правової політики визначається досягненням найбільшого з запланованих, при формуванні кримінального закону, наслідків. Ефективною кримінально-правову політику слід вважати тоді, коли вона відповідає соціальній структурі суспільства і існуючій системі суспільних відносин. Ефективність визначається досягненням визначених цілей, які сформульовані при розробці та прийнятті кримінально-правових приписів і переслідують мету зниження рівня злочинності в країні; прийняття під кримінально-правову охорону найважливіших суспільних відносин, благ та інтересів, які мають загальносуспільне значення; притягнення до відповідальності всіх осіб, які порушили кримінально-правові приписи і не користуються правом на звільнення від кримінальної відповідальності; звільнення від кримінальної відповідальності максимально можливого кола осіб, притягнення до відповідальності яких не може вважатись доцільним виходячи із мети спеціальної превенції; призначення покарання, яке є відповідним ступеню суспільної небезпеки діяння та особи винного; економія кримінальної репресії; попередження злочинності (загальна та спеціальна превенція) на підставі здійснення максимального впливу на осіб з нестійкою морально-правовою установкою; формування правосвідомості громадян.
22. Процеси криміналізації і декриміналізації являють собою серцевину кримінально-правової політики через які, у першу чергу, проявляються основні принципи, цілі, напрямки кримінально-правової політики України. Основними показниками криміналізації виступають об’єкт, об’єм та інтенсивність криміналізації, які визначаються трьома групами підстав: юридико-кримінологічними, соціально-економічними та соціально-психологічними.
23. Юридико-кримінологічні підстави криміналізації дозволяють виділити ті діяння, відносно яких застосування кримінальної репресії, як способу реалізації соціального контролю, є дійсно ефективним. Основою цього критерію є суспільна небезпека діяння, яка полягає у тому, що він (злочин) спричиняє тяжку шкоду існуючому в суспільстві правопорядку або ставить правопорядок під загрозу заподіяння такої шкоди.
24. Соціально-економічні підстави криміналізації. вимагають врахування економічних наслідків цього процесу, оскільки регуляторний вплив, який здійснюється кримінальним законом, тягне за собою і збільшення різноманітних (соціальних, економічних та ін.) негативних наслідків. Це викликає необхідність врахування можливих позитивних і негативних наслідків криміналізації, потребу досягнення відповідності між ними та процесом криміналізації.
25. Соціально-психологічні підстави криміналізації пов’язані із необхідністю врахування соціально-правової психології народу, рівня його правосвідомості. Даний критерій є чи не найскладніший і, можливо, найменш враховується при вирішенні цих питань. Визнання діянь злочинними не представляється можливим без урахування соціально-психологічних і історичних чинників, оскільки без відповідності цих процесів рівню розвитку суспільної свідомості і вимогам громадської думки норми кримінального закону не діятимуть або, діючи тільки завдяки державному примусу, не виконуватимуть свої функції. Для того, щоб норми кримінального закону могли реально впливати на поведінку людей, вони повинні бути соціально-психологічно і традиційно-історично обґрунтовані. Головний соціально-психологічний чинник криміналізації полягає в тому, що оголошення діяння злочинним повинно схвалюватися суспільством.
26. Чинний кримінальний кодекс України, який є якісно вищим, порівняно з тими, що йому передували, побудований на сформованій за період 1991-2001 рр. концепції національної кримінально-правової політики і розроблений відповідно до нових завдань політики України у сфері боротьби зі злочинністю, які визначились у цей період.
Незважаючи на загальну високу оцінку КК 2001 р. він не позбавлений деяких вад, які визначають необхідність внесення до нього змін та доповнень, що перебувають у руслі задач кримінально-правової політики.
27. Ці зміни і доповнення пов’язані: із необхідністю нормативного визначення основних термінів та понять, які використовуються у КК, уніфікації критеріїв, визначення поняття кримінальної відповідальності, закріплення моментів її початку та закінчення, уточнення підстав кримінальної відповідальності, визначення поняття пом’якшення кримінальної відповідальності, звуження кола діянь за які настає кримінальна відповідальність до досягнення особою 18 річного віку, усунення суперечностей та подвійних стандартів, які існують у нормативному закріпленні видів співучасників, подальший розвиток нормативного закріплення форм співучасті у злочині, усунення колізій, які існують в інституті звільнення від кримінальної відповідальності, подальше вдосконалення нормативного регулювання інститутів обставин, що виключають злочинність діяння, множинності злочинів та ряду інших.
28. Конкретні напрямки кримінально-правової політики у сфері боротьби з окремими видами злочинів визначаються на підставі аналізу криміногенної ситуації як в масштабах країни в цілому так і в окремих її регіонах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Аванесов Г. А. Криминология.– М.: Академия МВД, 1980.– 500 с.
2. Агафонов, Ю. А., Упоров, И. В. Историческое развитие уголовного права в России: Учеб. пособие / Краснод. юрид. ин-т.– Краснодар, 2001.– 116 с.
3. Азарян Е. Преступление. Наказание. Правопорядок.– СПб.: «Юридический центр Пресс», 2004.– 227 с.
4. Актуальные проблемы криминализации и декриминализации общественно опасных деяний.– Омск, 1980.– 142 с.
5. Алихаджиева И. С., Даурова Т. Г., Лиценбергер О. А. Уголовное право: история и современность. Вопросы Общей части: Учебное пособие.– Саратов, 2001.– 195 с.
6. Александров А. И. Уголовная политика и уголовный процесс в российской государственности: история, современность, перспективы, проблемы / Под ред. В. З. Лукашевича.– СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та,– 2003.– 362 с.
7. Алексеев Н. С., Даев В. Г., Кокарев Л. Д. Очерк развития науки советского уголовного процесса.– Воронеж, 1980.– 201 с.
8. Алексеев Ю. Г. Псковская Судная грамота и ее время.– Л., 1980.– 154 с.
9. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2001 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України.– 2002.– № 4.– С. 15–26.
10. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України.– 2003.– № 3.– С. 40–56.
11. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2003 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України.– 2004.– № 5.– С. 24–39.
12. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2004 р. за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України.– 2005.– № 5.– С. 23–35.
13. Андрусяк Т. Теоретичні основи прав людини в працях Михайла Драгоманова // Право України.– 1993.– № 1.– С. 33–35.
14. Ансель Марк. Новая социальная защита.– М.: Прогресс, 1970.– 311 с.
15. Аристотель. Политика / Сочинения: в 4 т.– М., 1983.– Т. 1.– 410 с.
16. Бабаев М. М. О соотношении уголовной и криминологической политики / Проблемы социологии уголовного права.– М., 1982.– 184 с.
17. Багрий-Шахматов. Уголовная ответственность и наказание.– Минск, 1976.– c. 384 С.
18. Багрий-Шахматов Л. В. Об уголовной политике в Украине // Правова реформа України: теорія та практика. Наук.-практ. конф.– К., 1993.– С. 363–365.
19. Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву – К., 1980.– 279 с.
20. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть – Днепропетровск, Прогресс. – 1992 – 166 с.
21. Бажанов М. И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины.– Х.: Право, 2000.– 128 с.
22. Баулін Ю. В. Деякі принципові новели Загальної частини Кримінального кодексу України та проблеми їх застосування / Держава і право.– Ін-т держави і права НАН України.– 2001.– № 13.– С. 310–311.
23. Баулін Ю. В. Поняття кримінальної відповідальності та його значення для практики застосування нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення.– К.–Х.: Юрінком Інтер, 2002.– С. 39–43.
24. Баулін Ю. В. Проблеми кримінально-правового захисту прав та свобод людини (методологічний аспект) // Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи. Наук.-практ. конф.– К.–Х.: Право, 1998.– С. 168–170.
25. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності.– К.: Атіка, 2004.– 296 с.
26. Бафия Е. Проблемы криминологии. Диалектика криминогенной ситуации.– М.: Юридическая литература, 1983.– 149 с.
27. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях // О свободе. Антоология западноевропейской классической либеральной мысли / Отв. ред. М. А. Абрамов.– М., 1995.– 483 с.
28. Беляев Н. А. Уголовно-правовая политика и пути её реализации.– Л.: Изд-во ЛенГУ, 1986.– 176 с.
29. Беляев А. А. Правовые последствия применения наказания  Труды Горьковской Высшей школы МВД СССР.– Вып. 2.– Горький, 1974.– С. 86–94.
30. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник русского уголовного права. Общая и Особенная части.– К.–СПб.–Х.: Южно-Русское Книгоиздательство, 1903.– 618 с.
31. Білас І. Депресивно-каральна система в Україні. 1917–1953.– К., 1994.– 165 с.
32. Благов Е. В. Основы применения уголовного права.– Ярославль, 1992.– 77 с.
33. Бондарук Т. І. Західноруське право: дослідники і дослідження. (Київська історико-юридична школа) / Відп. ред. І. Б. Усенко.– К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.– 2000.– 160 с.
34. Борисов В. І. Загальна характеристика Особливої частини нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення.– К.–Х.: Юрінком Інтер, 2002.– С. 99–105.
35. Борисов В. І. Засади формування та реалізації кримінальної політики держави за Конституцією України (виклад виступу) // Право України.– 1997.– 1997, № 9.– С. 18–23.
36. Бородин С. В. Теоретические проблемы советской уголовной политики // XXV съезд КПСС и дальнейшее укрепление социалистической законности.– М., 1978.– С. 24–36.
37. Бородин С., Кудрявцев В. Преступность: не паниковать, а разобраться // Коммунист.– 1989. № 14.– С. 50–53.
38. Боровых Л. В. проблема возраста в механизме уголовно-правового регулирования. Автореф. дис. …канд. юрид. наук. Екатеринбург., 12.00.08. - Екатеринбургский государственный университет. 1993. – 16 с.
39. Босхолов С. С. Основы уголовной политики. Конституционный, кри-минологический, уголовно-правовой и информационный аспекты.– М.: «ЮрИнфоР», 1999.– 292 с.
40. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и её основания в уголовном праве.– М.: Госюриздат, 1963.– 274 с.
41. Бурчак Ф. Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву.– К.: Наукова думка, 1969 – 214 с.
42. Бурчак Ф. Г. Квалификация преступлений. 2-е изд., доп.– К.: Политиздат Украины, 1985.– 118 с.
43. Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы.– К.: Вища школа, 1986.– 207 с.
44. Василаш В. М. Чинність кримінального закону України в часі. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08.– К., 1995.– 24 с.
45. Вермеш М. Основные проблемы криминологии.– М., Прогресс, 1978.– 272 с.
46. Вернуть верховенство закону // Правда 1 сентября 1989.
47. Владимиров Л. Е. Учебник русского уголовного права. Общая часть.– Х.: Изд. типографии Каплана и Бирюкова,1889.– 253 с.
48. Владимиров В. А., Ляпунов Ю. И. Советская уголовная политика и ее отражение в действующем законодательстве.– М.: Юридическая литература, 1979.– 268 с.
49. Владимирский-Буданов М. Хрестоматия по истории русского права. Выпуск третий – СПб., 1889.– 251 с.
50. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права.– Ростов-н/Д., 1964.– 184 с.
51. Водько Н. П. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью.– М.: Юриспруденция, 2000.– 74 с.
52. Всеобщая история государства и права.– Т. 1.– М.: Зерцало, 2002.– 543 с.
53. Вопленко Н. Н. Социалистическая законность и применение права.– Саратов, 1983.– 258 с.
54. Вышинский А. Я. Теория судебных доказательств в советском праве. – М.:Юриздат НКЮ СССР, 1941.- 219 с.
55. Гаверов Г. С. Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву – Иркутск, 1976.– 268 с.
56. Гальперин И. М. Наказание: социальные функции, практика применения.– М.: Юридическая литература, 1983.– 208 с.
57. Галиакбаров Р. Р. Проблемы криминализации многосубъектных общественно опасных деяний. / Актуальные проблемы криминализации и декриминализации общественно опасных деяний.– Омск, 1980 – 198 с.
58. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика.– М.: «Центр ЮрИнфоР», 2001.– 315 с.
59. Гегель. Наука Логики.– Т. ІІІ.– М., 1978.– 487 с.
60. Герцензон А. А. Понятие преступления в советском уголовном праве.– М.: Госюриздат, 1955.– 54 с.
61. Герцензон А. А. Уголовное право и социология.– М.: Юридическая литература, 1970.– 286 с.
62. Гилинский Я. И. Планирование борьбы с преступностью и иными правонарушениями как проблема уголовной политики // Уголовная политика советского государства в свете решений ХХVI съезда КПСС.– М.: Труды Академии МВД СССР, 1982.– С. 35–40.
63. Гобс Т. Сочинения.– Т. 2.– М., 1991.– 561 с.
64. Голіна В. В. Судимість: Монографія. – Х.: Харків юридичний. – 2006. – 384 с.
65. Гонтарь И. Я. Преступление и состав преступления как явление и понятие в уголовном праве (логико-методологические аспекты). Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08.– Владивосток, 1997.– 26 с.
66. Гошовський М. І. Характер і розмір шкоди, завданої злочином, як елемент предмету доказування в кримінальному процесі України. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09.– Львів, 1997.– 24 с.
67. Гришанин П. Ф. Методические указания и тезисы лекций к самостоятельной работе слушателей по изучению советского уголовного права.– М.: Академия МВД СССР.1982.– 55 с.
68. Грищук В. К. Кодифікація кримінального законодавства України.– Львів: Cвіт, 1992.– 165 с.
69. Грищук В. К. Соціальна зумовленість нової кодифікації кримінального законодавства України. // Вісник Львівського національного університету ім. Івана Франка.– Серія юридична.– 1993.– Вип. 30.– С. 76–80.
70. Грищук В. К. Принципи наступності (спадковості) в кодифікації кримінального законодавства. // Правова система України: теорія та практика. Наук.-практ. конф.– К.– 1993.– С. 373–375.
71. Грищук В. К. Проблеми сучасної кримінальної політики України.  Республіканець. – 1993. - № 6. – С. 53- 57.
72. Грищук В. К. Поняття криміналізації. // Вісник Львівського національного університету ім. Івана Франка. – Серія юридична. 1994.– Вип. 31.–
С. 76–80.
73. Грищук В. К. Методологічні засади сучасної державної кримінальної політики України. // Проблеми юридичної науки та правоохоронної практикию – МВС України. Українська академія внутрішніх справ. – Львів - 1994. – С. 155-165.
74. Грищук В. К. Державотворення і реформа кримінального закону в Україні. – Уряду України: Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Актуальні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. / Керівник наукового колективу А. І. Комаров. – Т. 2 – К. 1995. – С.164-172.
75. Грищук В. К. Кримінальна політика і зброя // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Регіональна наук. конф.– Л.– 1996.– С. 133–137.
76. Грищук В. К. Договори Київських князів з візантийськими імператорами в Х ст.: проблеми кримінально-правової охорони. // Вісник Львівського національного університету ім. Івана Франка.– Серія юридична.– 2000.– Вип. 35.– С. 69–72.
77. Грищук В. К. Кримінально-правовий захист особи за короткою ре-
дакцією Руської Правди // Вісник Львівського національного університету
ім. Івана Франка.– Серія юридична.– 2001.– Вип. 36.– С. 439–443.
78. Грозовський І. Звичаєве право Запорізької Січі // Радянське право.– 1991.– № 10.– С. 84–91.
79. Грозовський І. Козацьке право // Право України. – 1997. – № 6.–
С. 76–80.
80. Гроций Г. О праве войны и мира – М., 1956.– 646 с.
81. Дагель П. С. Проблемы советской уголовной политики.– Изд-во ДВГУ, 1982.– 123 с.
82. Дагель П. С. Уголовная политика: управление борьбой с преступностью / Проблемы социологии уголовного права.– М., 1984.– С. З7–43.
83. Даньшин І. М., Зелінський А. Ф. Кримінальна політика: за і проти.//Право України. – 1992. - №8 – С. 29-31.
84. Декрет ВЦИК «О народном суде РСФСР» от 30 ноября 1918 г. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР. 1917–1952 гг. / Под ред. И. Т. Полякова.– М.: Госюриздат, 1953.– 365 с
85. Декрет СНК № 1 от 24 ноября 1917 г. «О суде». Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР. 1917–1952 гг. / Под ред. И. Т. Полякова.– М.: Госюриздат, 1953.– 365 с.
86. Джужа О., Кирилюк А. Кримінологічна експертиза як один із напрямків кримінологічної практики // Право України.– 2003.– № 10.– С. 95–100.
87. Джужа О. М. Науково-практичний інтерес щодо становлення кримінально-виконавчої та кримінологічної політики України. Матеріали І Люблінсько – Українського семінару «Pojęcie interesu w nauce prawa, prawie stanowionym i orzecznictwie sądów konstytucijnych Polski i Ukrainy».– Люблін, 7–9 квітня 2005.– С. 10–14.
88. Дриль Дм. Преступность и преступники.– СПб., 1985.– 216 с.
89. Дурманов Н. Д. Понятие преступления.– М.–Л.: Изд-во Академии наук СССР,1948.– 311 с.
90. Енциклопедія Сучасної України.– К., 2001.– Т. 1.– 823 с.
91. Жалинский А. Э. Деятельность КПСС и Советского государства по укреплению социалистической законности.– М., 1983.– 158 С.
92. Жалинский А. Є. Уголовная политика и социально-правовое мышление.– Владивосток: Изд-во Дальневосточного университета, 1985.– С. 50–58.
93. Жалинский А. Э. Социально-правовое мышление: проблемы борьбы с преступностью.– М.: Академия МВД СССР, 1989.– 95 с.
94. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. search. liga. kiev. ua / l_doc2.nsf/ /CD29C9A30CF0E193C2256D4F004F4CA7
95. Загородников Н. И. Советская уголовная политика и деятельность органов внутреннил дел.– М., 1979.– 98 С.
96. Загородников Н. И., Стручков. Н. А. Направления изучения советского уголовного права // Советское государство и право.– 1981.– № 7.– С. 48–56.
97. Загорный А. В., Ревин В. П. Развитие основных положений уголовной политики. Научно-практический обзор.– М.: Академия МВД СССР, 1985.– 44 с.
98. Зайцев О. В. Співвідношення осудності та обмеженої осудності / Держава і право. Ін-т держ. і права НАН України.– 2003.– № 20.– С. 395–396.
99. Закалюк А. П. Організована злочинна діяльність: сутність та потреби нормального визначення // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення.– К.–Х.: Юрінком Інтер, 2002.– С. 61–64.
100. Закон від 7 квітня 1935 р. «О мерах борьбы с преступностью среди несовершеннолетних» СЗ СССР.– 1935.– № 19.– Ст. 155.
101. Закон від 8 серпня 1936 р. «О внесении изменений в Основные
начала уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик»
СЗ СССР, 1936. № 44.– Ст. 370.
102. Закон України «Про імігріцію» від 7 червня 2001 р. http: // ukraineinfo. gov.ua / syria/ua/135.htm
103. Закон України «Про біжинців» від 10 грудня 2001 р. http: // ukraineinfo. gov.ua / syria/ua/135.htm
104. Законодавство України // http://zakon1/ rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
105. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України.– К.: Юринком Інтер, 2004.– 368 с.
106. Звечаровский И. Э. Современное уголовное право России: понятие, принципы, политика. – СПб, 2001.- 312 с.
107. Зеленевский Я. Организация трудовых коллективов. Введение в теорию организации управления.– М., Прогресс.– 1971.– С. 129.
108. Зеленецкий В. С. Общая теория борьбы с преступностью. 1. Концептуальные основы. – Х.: Основа, 1994. – 321 с.
109. Зеленецкий В. С. Концептуальные основы общей теории борьбы с преступностью. Автореф. дисс…. док. юрид. наук.Нац. юрид. академия им. Я. Мудрого. Х., 1989. - 41с
110. Зелинский А. Ф. Квалификация повторных преступлений.– Волгоград, 1976.– 211 с
111. Злобин Г. А. О необходимости концептуального подхода к совершенствованию уголовного законодательства // Конституция СССР и дальнейшее укрепление законности и правопорядка.– М., 1979.– С. 28–36.
112. Злобин Г. А., Келина С. Г. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний / Проблемы правосудия и уголовного права.– М., 1978.– С. 3–12.
113. Злобин Г. А. Основания и принципы уголовно-правового запрета // Советское государство и право.– 1980.– № 1.– С. 70–77.
114. Зубкова В. И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика – М.: Норма, 2002.– 304 с.
115. Евграфов П. Б. Соотношение структуры советского права и структуры советского законодательства. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01.– Х., 1981.– 18 с.
116. Есипов В. В. Очерк русского уголовного права. Часть общая: преступления и преступника. Наказание и наказуемые.– М.: Издание книжного магазина «Правоведение», 1904.– 550 с.
117. Іванишев М. Д. О плате за убийство в древнем русском и других славянских законодательствах в сравнении с германскою вирою. ІІІ. Вира и головничество, или головщина в древнем Русском праве. Антологія української юридичної думки.– Т. 2.– К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002.– С. 37–39.
118. Иванов Н. Г. Аномальный субъект преступления. Проблемы уголовной ответственности.– М., Закон и право, 1998.– 224 с.
119. Исмаилов И. А. Преступность и уголовная политика (актуальные проблемы организации борьбы с преступностью).– Баку: Азербаджанское государственное издательство, 1990.– 305 с.
120. История советского уголовного законодательства (Общей части) // Курс советского уголовного права: В 6 т. / Под ред. А. А. Пионтковский и др.– Т. 1: Часть Общая. Уголовный закон.– М., Наука, 1970.– 311 с.
121. Історія держави і права України. В 2 томах / За ред. В. Я. Тація та
А. Й. Рогожина.– К.: Видавничий дім ІН ЮРЕ, 2003.– Т. 1.– 653 с., Т. 2.– 578 с.
122. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій.– К., 1999.– 563 с.
123. Кабышев С. В. Внутриорганизационные нормы советского права. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01.– М., 1991.– 24 с.
124. Кальман О. Г. Злочинність у сфері економіки України: теоретичні та прикладні проблеми попередження. Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08.– Х., 2004.– 40 с.
125. Каминская В. И., Волошина Л. А. Криминологическое значение исследования нравственного и правового сознания // Сов. государство и право.– 1977.– № 1.– С. 71–76.
126. Карпец И. И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы.– М.: Юридическая литература, 1973.– 286 с.
127. Карпец И. И. Уголовное право и этика.– М.: Юридическая литература, 1985.– 256 с.
128. Карпушин М. П., Курляндский В. И. Уголовная ответственность и состав преступления.– М.: Юридическая литература, 1974.– 232 с.
129. Кваша О. О. Організатор злочину. Кримінально-правове та кримінологічне дослідження.– К., 2003.– 216 с.
130. Кісілюк Е. М. Кримінальне законодавство в період Українського державотворення (1917–1921): 12.00.02.– Автореф. дис….канд. юр.наук.: К.–2003.
131. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. Часть общая.– К.: Издание книгопродавца-издателя Ф. А. Иогансона, 1982.– 850 с.
132. Китаев Н. Н. Неправосудные приговоры к смертной казни.– СПб.: Юридический центр Пресс, 2004.– 388 с.
133. Келина С. Г., Кудрявцев В. Н. Принципы советского уголовного права. М.: Наука, 1988.– 176 с.
134. Кенни К. Основы уголовного права.– М.: Изд-во иностранной литературы, 1949.– 597 с.
135. Клименко О. Формування українського права та його взаємодія з іншими правовими системами // Право України.– 2001.– № 9.– С. 85–88.
136. Кленова Т. В. Основы теории кодификации уголовно-правовых норм.– Самара, 2001.– 371 с.
137. Кленова Т. В. Основы теории кодификации уголовно-правовых норм. Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08.– М., 2001.– 38 с.
138. Ковалёв М. И. Советское уголовное право: Курс лекций. Вып. 1. Введение.– Свердловск, 1971.– 18 с.
139. Ковалев М. И., Воронин Ю. А. Криминология и уголовная политика.– Свердловск: Изд-во УрГу, 1980.– 57 с.
140. Ковітіді О. Ф. Про вдосконалення кримінальної політики та законодавства кримінального профілю // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.– 1999.– Вип. 2.– С. 28–31.
141. Коган В. М. Социальный механизм уголовно-правового воздей-
ствия.– М.: Наука, 1983.– 182 с.
142. Кодан С. В. К истории кодификации уголовного законодательства в дореформенной России // Историко-юридические исследования правовых институтов и государственных учреждений СССР.– Свердловск, 1986.– С. 102–116.
143. Козлов А. П. Механизм построения уголовно-правовых санкций. Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.01.– М., 1991.– 38 с.
144. Козлов А. П. Соучастие.– СПб.: Юридический центр Пресс, 2001.– 362 с.
145. Конвенція про захист прав і основнних свобод людини від 4 листопада 1950 р. search.liga.kiev.ua/l_doc2.nsf // CD29C9A30CF0E193C2256D4F004 F4CA7
146. Кондрашкин С. А. Уголовно правовая политика древнерусских
князей Х – середины ХІІІ века (Историко-правовой аспект): 12.00.02.– Автореф. … дис. канд. юр. наук.– М.: МГСУ, 2000.– 20 с.
147. Конституція України (від 26 червня 1996 р.).– К.: Право, 1996.– 56 с.
148. Коняхин В. П. Теоретические основы построения Общей части Российского уголовного права.– СПб.: Юридический центр Пресс.– 2002.–348 с.
149. Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина Загальна. Курс лекцій.– К., 1966.– 336 с.
150. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів.– К.: Юрінком Інтер, 1998.– 416 с.
151. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна.– К.: Атіка, 2001.– 432 с.
152. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів.– К.: Атіка.– 2002.– 639 с.
153. Коржанський М. Й. Визначення окремих понять у Кримінальному кодексі України // Право України.– 2002.– № 10.– С. 83–88.
154. Коробеев А. И. Советская уголовная политика: понятие, содержание, структура.– Владивосток: Изд-во Дальневосточного университета, 1985.– С. 33–41.
155. Коробеев А. И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний.– Хабаровск, 1986.– 79 с.
156. Коробеев А. И. Советская уголовная политика.– Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1987.– 267 с.
157. Коробеев А. И., Усс А. В., Голик Ю. В. Уголовно-правовая политика: тенденции и перспективы.– Красноярск, 1991.– 238 с.
158. Коробеев А. И. Уголовно-правовая политика: понятие, содержание, теоретические основы.//Правовая политика субъектов Российской Федерации. Материалы круглого стола. 26 сентября 2001 г. – Владивосток, 2002. – 332 с.
159. Коробова А. П. О прирорде уголовной политики. // Атриум.– 1998.– № 2.– С. 25–28.
160. Коробеев А. И. Уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и декриминализации в новейшем уголовном законодательстве России.– http://sartraccc. sgap.ru/Pub/korobeev (8-01-05).htm
161. Короленко М. П. Проблема декриміналізації діянь.– К.: Науковий світ.– 2000.– 11 с.
162. Костенко О. М. Розвиток кримінального закону в незалежній Україні / Державотворення і правотворення в незалежній Україні.– К., 2001.– С. 562–576.
163. Костенко О. Кримінальний кодекс і доктрина // Право України – 2004.–