Інститут судового оскарження на стадії досудового розслідування

Краткое описание

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ
«УКРАЇНА»

На правах рукопису

Яковинець Анатолій Іларіонович

УДК 343.12

Інститут судового оскарження на стадії досудового розслідування

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Слінько Сергій Вікторович
доктор юридичних наук, доцент

Київ – 2012

Вступ 13
Розділ 1 Теорія та практика загальних положень інституту оскарження
у кримінальному процесі
1.1. Сутність та зміст інституту судового оскарження на досудових стадіях кримінального процесу 14
1.2. Змагальність сторін у кримінальному процесі під час розгляду скарги на процесуальні порушення 27
1.3. Суб’єкти кримінального процесу, які мають право оскарження процесуальних рішень 39
1.4. Процесуальний статус суб’єктів кримінального процесу, які мають право розгляду скарги 51
Висновки до першого розділу 67
Розділ 2 Процесуальний порядок оскарження в досудових стадіях кримінального процесу
2.1. Класифікація та форма скарги на стадії досудового слідства 73
2.2. Процесуальні рішення, які підлягають оскарженню на досудових стадіях кримінального процесу 83
2.3. Відомчий контроль у разі прийняття процесуального рішення відносно скарги на стадії досудового розслідування 96
2.4. Прокурорський нагляд за розглядом судового оскарження на дії
слідчого 107
Висновки до другого розділу 118
Розділ 3 Механізм застосування правових норм інституту оскарження
3.1. Постанова про порушення кримінальної справи та її розгляд
у судовому засіданні на стадії досудового слідства 123
3.2. Процесуальні рішення судді під час судового розгляду постанови про взяття під варту 140
Висновки до третього розділу 161
Загальні висновки 166
Додатки 178
Список використаних джерел 185

ВСТУП
Актуальність теми. Конституцією України проголошено курс на побудову демократичної правової держави, який передбачає зміни в політичних, соціально-економічних умовах життя держави і суспільства, реформування системи кримінальної юстиції у напрямку подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародно-правових стандартів європейського та світового співтовариства.
Кримінально-процесуальне законодавство в останні роки зазнало суттєвих змін, які були спрямовані на реалізацію вимог забезпечення прав учасників кримінального судочинства, розширення змагальності сторін, судового контролю за обмеженням конституційних прав і свобод людини на стадії досудового розслідування.
Разом із цим необхідно зазначити, що існуюча система кримінальної юстиції не в повній мірі відповідає новим суспільним відносинам, які склалися в Україні. Окремі її елементи можна визначити дещо громіздкими, внутрішньо суперечливими, не завжди науково обґрунтованими, надмірно ускладненими.
Наукові дослідження теорії та практики інституту оскарження на стадії досудового розслідування були предметом розгляду в працях учених-юристів, які визначали різні аспекти проблем, пов’язаних з оскарженням процесуальних рішень та слідчих дій; окремо аналізувалися проблеми захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі.
Вагомий внесок у розробку даної проблематики внесли як вітчизняні, так і зарубіжні теоретики, процесуалісти та криміналісти: Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, В.П. Бож’єв, А.Ф. Волобуєв, В.В. Галунько, В.Я. Горбачевський, Ю.М. Грошевой, М.В. Джига, А.І. Дмітрієв, Т.М. Добровольська, П.С. Елькінд, О.В. Капліна, Л.Д. Кокорев, С.Ф. Константінов, В.О. Коновалова, Г.К. Кожевніков, О.М. Ларін, О.Г. Мурашин, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Я.О. Мотовіловкер, В.І. Олефір, В.І. Осадчий, В.Т. Нор, М.М. Полянський, В.О. Попелюшко, А.Л. Ривлін, М.М. Розін, В.М. Савицький, С.В. Слінько, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, І.В. Тирічев, В.Т. Томін, Ю.О. Фрицький, І.Я. Фойницький, С.С. Чернявський, Г.І. Чангулі, М.О. Чельцов, Л.Д. Удалова, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило та ін., які розглядали різні аспекти проблем, пов’язаних з оскарженням процесуальних рішень та слідчих дій, аналізували проблеми захисту прав і свобод людини в цій сфері.
Проте комплексного дослідження процесуальних положень діяльності інституту оскарження на стадії досудового розслідування проведено не було. До кінця не визначено правового статусу сторін, суб’єктів, учасників процесу, які мають право оскарження та розгляду скарги по забезпеченню гарантій захисту прав та свобод людини і громадянина, межі та дії відомчого контролю, прокурорського нагляду та судового контролю за дотриманням чинного законодавства. Дані положення повинні розглядатися виходячи з процесуальної дії принципу верховенства права та закону, кримінально-процесуальних інститутів.
Усе це визначає необхідність загальнотеоретичного аналізу широкого кола питань, які зумовлюють концептуально новий підхід до вивчення проблеми розгляду теорії та практики інституту оскарження досудового розслідування. Особливої актуальності цей напрямок дослідження набуває у разі кардинальних змін, розробки концепції реформування кримінальної юстиції, вступу в дію нового Кримінального процесуального кодексу України, перебудови основних положень процесу за принципом верховенства права, закону, змагальності, диспозитивності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає планам науково-дослідної роботи кафедри цивільного, господарського та кримінального права Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна", виконано відповідно до основних положень Указу Президента України «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» від 18 лютого 2002 року № 143. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № 1 від 14 січня 2012 р.).
Мета і задачі дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка теоретичних засад правового регулювання інституту оскарження у кримінальному процесі, забезпечення та удосконалення правового статусу сторін, суб’єктів, учасників кримінального процесу, забезпечення гарантій прав і свобод людини та громадянина під час оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора на стадії досудового розслідування.
У дисертаційній роботі поставлені задачі, що розкривають спрямованість дослідження. Для їх вирішення необхідно:
– розглянути та розкрити загальні положення сучасного стану теорії та практики інституту оскарження у кримінальному процесі по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина;
– визначити концептуальні положення системи процесуальних принципів та функцій інституту оскарження у кримінальному процесі;
– розглянути правовий статус суб’єктів, учасників кримінального процесу, які мають право оскарження процесуальних рішень, сторони обвинувачення та судді, колегіального суду, які розглядають скаргу на досудових стадіях;
– визначити сутність процесуальної форми, критерії процесуальної форми скарги та надати її класифікацію у кримінальному процесі, сформулювати теоретичні та практичні пропозиції щодо удосконалення процесуальної форми;
– розкрити концептуальні положення стадії порушення досудового розслідування та визначити механізм застосування правових норм у разі оскарження процесуальних рішень та слідчих дій;
– розкрити гарантії забезпечення прав суб’єктів кримінального процесу та визначити механізм оскарження постанови про застосування міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;
– визначити сутність процесуальних повноважень прокурора, контрольних функцій судді по здійсненню нагляду та контролю за додержанням законності на стадії досудового розслідування.
Об’єктом дослідження є інститут судового оскарження процесуальних рішень та слідчих дій у кримінальному процесі і правовідносини, що виникають на стадії досудового розслідування між учасниками кримінального процесу.
Предметом дослідження є інститут судового оскарження на стадії досудового розслідування.
Методи дослідження. Комплексне поєднання загальнонаукових та спеціальних методів, що використовуються в юридичній науці, стало теоретико-методологічною основою дослідження. За допомогою діалектичного методу досліджено теорію та практику інституту оскарження на досудових стадіях, правовий статус суб’єктів кримінального процесу (підрозділи 1.1; 1.2). Метод правового регулювання застосовано для дослідження змісту правового інституту та розроблено механізм реалізації правових норм під час оскарження процесуальних рішень та слідчих дій (підрозділи 1.1; 1.2; 1.3; 1.4). Метод системно-структурного аналізу дозволив визначити недоліки чинного законодавства, внести пропозиції щодо подальшого удосконалення процесуальних норм, які регулюють порядок оскарження сторонами процесу процесуальних рішень та слідчих дій (підрозділи 2.1; 2.2; 2.3; 2.4). Порівняльно-правовий метод надав можливість порівняння конституційних, кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм України і законодавства зарубіжних країн, а також визначити положення прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, що дозволило внести конкретні пропозиції удосконалення положень КПК України, статусу слідчого, прокурора, судді, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, захисника (підрозділи 3.1; 3.2). Історико-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу закономірностей становлення та розвитку інституту судового оскарження на досудових стадіях кримінального процесу, здійснення захисту суб’єктів кримінального процесу, забезпечення прокурорського нагляду та судового контролю під час розгляду скарги (підрозділ 1.1). Статистичний та соціологічний аналіз визначив рівень негативних наслідків у разі забезпечення процесуальних прав суб’єктів досудового розслідування та надав можливість для обґрунтування теоретичних положень судової статистики, статистичної інформації, анкетування, опитування, аналізу та інтерпретації емпіричних даних (підрозділи 2.2; 2.3; 3.1; 3.2).
Нормативно-правовим підґрунтям дисертаційного дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство та інші галузеві законодавства України, зарубіжне законодавство, зокрема кримінально-процесуальні кодекси Російської Федерації, Франції, Німеччини.
Емпіричну базу дослідження становлять: рішення Європейського Суду з прав людини; укази Президента України; рішення, висновки, ухвали Конституційного Суду України; постанови пленумів Верховного Суду України; офіційно опублікована практика Верховного Суду України (2000–2011 рр.); відомчі нормативно-правові акти-накази Генерального Прокурора України, Голови Державної податкової служби України.
Відповідно до цілей дослідження здійснено анкетування працівників правоохоронних та судових органів. Результати аналізу знайшли своє відображення в дисертаційній роботі. Проведено анкетування 200 слідчих і 100 оперативних працівників, 30 працівників прокуратури, 25 суддів районних судів, які розглядають кримінальні справи за I-ю інстанцією, і 12 суддів апеляційної інстанції, 40 адвокатів та осіб сторони захисту, які оскаржили процесуальні та слідчі дії. Вивчено та узагальнено 240 кримінальних справ, 800 матеріалів, по яких були подані скарги на порушення чинного законодавства. Проаналізована практика роботи слідчих підрозділів, прокуратури, а також суддів місцевого й апеляційного суду Київської та Харківської областей і міста Києва.
У процесі підготовки дисертації автором було вивчено більше тисячі зауважень, висловлених стороною захисту по оскарженню процесуальних та слідчих дій та пропозиції щодо змін та доповнень кримінально-процесуального законодавства.
Об’єктивність та достовірність проведеного порівняльного аналізу забезпечені використанням особистого досвіду роботи автора в слідчих підрозділах податкової міліції України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, у якому розроблена концептуальна модель інституту оскарження на стадії досудового розслідування, встановлені перспективи реформування, які покликані забезпечити захист прав і свобод людини та громадянина. Висунуто та обґрунтовано нові положення як теоретичного, так і практичного значення, які мають важливі напрямки для юридичної науки.
Науковою новизною відзначаються такі положення:
уперше:
– розроблено на підставі кримінально-правової теорії та практики кримінального процесу нові теоретичні елементи інституту оскарження на досудових стадіях кримінального процесу й теоретичну модель процедури розгляду скарги на порушення процесуальних рішень та слідчих дій, які обмежують права і свободи людини й громадянина під час кримінального переслідування;
– визначено класифікацію процедурної й процесуальної форми оскарження у кримінальному процесі у разі обмеження прав і свобод людини та громадянина, запропоновано нові положення механізму реалізації процесуального статусу учасників кримінального провадження на досудових стадіях;
– доведено, що процесуальні принципи верховенства права і закону під час досудового й судового розгляду скарги на стадії досудового розслідування максимально усувають обмеження прав і свобод людини та громадянина і забезпечують їх захист;
– встановлено елементи правового статусу учасників кримінального процесу, які мають право оскарження процесуальних рішень та слідчих дій у разі обмеження прав і свобод та суб’єктів, що наділені державно-владними повноваженнями по розгляду скарги на стадії досудового розслідування;
удосконалено:
– теоретичну модель процесуальної форми скарги на постанову про порушення кримінальної справи, процедурні та процесуальні положення розгляду скарги під час досудового розслідування;
– межі приводів та підстав, обставин злочину відносно особи, яка вчинила злочин, складання постанови про порушення кримінальної справи після процедурної перевірки заяви про злочин, а також межі процесуального розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи;
– правовий механізм розгляду скарги у суді на процесуальні рішення та слідчі дії щодо порушення кримінальної справи у разі встановлення порушень кримінально-процесуального законодавства;
– правові елементи розгляду скарги на обмеження прав та свобод особи, відносно якої проводиться кримінальне переслідування у разі складання постанови про взяття під варту;
– понятійний апарат юридичної науки, важливі юридичні дефініції “верховенство права”, “гарантії прав і свобод людини”, “гарантії захисту прав людини”, “презумпція невинуватості”, “змагальність та диспозитивність”;
– комплекс рекомендацій і пропозицій щодо нормативно-правової регламентації правового статусу суб’єктів кримінального процесу, які мають право оскарження процесуальних рішень, та суб’єктів процесу, які повинні розглядати скаргу на досудових стадіях процесу;
набули подальшого розвитку:
– відомчий контроль начальника слідчого відділу за виконанням процесуальних рішень та слідчих дій на стадії досудового слідства;
– процесуальний нагляд прокурора за виконанням законів за органами досудового слідства, процесуальною діяльністю слідчого у разі отримання скарги на порушення процесуальних рішень та слідчих дій;
– судовий контроль на стадії досудового розслідування за постановами і рішеннями про проведення окремих слідчих дій, що обмежують права і свободи особи, яка вчинила злочин;
– наукові положення методичного забезпечення тактики проведення процесуальних та слідчих дій на стадії досудового розслідування.
На основі отриманих результатів дослідження запропоновані нові пропозиції та надані практичні рекомендації щодо подальшого удосконалення процесуального законодавства, розроблені елементи механізму та практики застосування окремих положень законодавства, запропоновані зміни, доповнення до кримінально-процесуального права України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції і рекомендації є певним внеском у розвиток сучасної науки кримінального процесу, які можуть бути використані:
– у науково-дослідницьких цілях – для підвищення дослідження правового статусу сторін, суб’єктів, учасників кримінального процесу, які мають право оскарження та право розгляду скарги під час досудового розслідування;
– у наукових цілях – для подальшого наукового дослідження проблем щодо забезпечення гарантій прав та свобод людини у кримінальному процесі;
– у правотворчій діяльності та у процесі практичної діяльності правоохоронних органів, правового регулювання кримінально-процесуального законодавства України;
– у навчально-методичній роботі під час підготовки навчальних посібників, методичних розробок, у науково-дослідницьких роботах та безпосередньо при вивченні кримінально-процесуального законодавства;
– у роботі з підвищення загального рівня правової та професійної культури посадових осіб органів досудового розслідування та суду.
Методологічні прийоми, аналітичні матеріали, положення й висновки дисертації використовуються:
– у законотворчій діяльності під час внесення змін і доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства та нового Кримінального процесуального кодексу України (акт впровадження Верховної Ради України від 2 квітня 2012 р.);
– у практичній діяльності органів досудового розслідування при підготовці методичних рекомендацій, а також опрацюванні відомчих нормативно-правових актів ДПС України з питань діяльності органів розслідування (акти впровадження Головного слідчого управління ДПС України від 19 березня 2012 р. та Управління податкової міліції ДПС у м. Києві від 18 квітня 2012 р.);
– у навчальному процесі під час підготовки підручників та навчальних посібників з курсу дисципліни “Кримінальний процес”, у разі підготовці лекцій і методичних рекомендацій, при проведенні занять за відповідними темами, у тому числі в рамках підвищення кваліфікації працівників органів дізнання, слідчих і прокурорів (акт впровадження Національного університету податкової служби України від 25 березня 2012 р.);
– у законопроектній роботі під час внесення змін і доповнень до Кримінального процесуального кодексу України (розпорядження Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності “Про утворення Робочої групи з доопрацювання проекту Кримінального процесуального кодексу України” від 13 лютого 2012 р.).
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано та обговорено на кафедрі цивільного, господарського та кримінального права Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”. Основні положення дослідження доповідались та обговорювались на міжнародних, республіканських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах і круглих столах: “Перспективи реформування кримінально-процесуального законодавства” (Проблеми реформування кримінально-процесуального та кримінального законодавства. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Харків. 14 жовтня 2011 р.); “Презумпція невинуватості у кримінальному процесі” (Моделювання, прогнозування та інформаційно-аналітичне забезпечення інноваційного розвитку фінансової системи країн Європейського простору. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Харків. 19 квітня 2012 р.); “Удосконалення процесуальної незалежності слідчого” (Актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світі реформування кримінальної юстиції. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Харків. 12 травня 2012 р.).
Окремі положення наукової роботи використовувались у процесі викладання курсу “Дізнання та досудове слідство” у Національній академії податкової служби України, “Кримінальний процес” у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини “Україна”.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у чотирьох статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, та трьох тезах доповідей на конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують десять підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків та списку використаних джерел (229 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 207 сторінок, з них основний зміст 177 сторінок.

Список литературы

Загальні висновки

1. Інститут оскарження, згідно ст.ст. 234 - 236-8 КПК України встановлює процедуру розгляду скарги за загальними правилами щодо розгляду процесуальних та слідчих дій, а також спеціальними правилами, а саме постанови слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи, процесуального обмеження прав і свобод у разі проведення обшуку, затримання або взяття під варту підозрюваного, обвинуваченого.
Виходячи з принципів змагальності, рівності сторін перед законом та судом, верховенства права, вважаємо, що право на оскарження у кримінальному процесі може бути здійснено любим його учасником.
Зміст права на оскарження можна класифікувати за наступними ознаками: правовідносини між стороною процесу та правоохоронними органами у зв’язку з правами по виконанню владних державних повноважень, виконавчо-розпорядчих функцій та обов’язків.
Ст. ст. 240, 246, 249-1, 281 КПК України встановлюють обставини, які не можуть бути поновлені у судовому засіданні, якщо процесуальний статус підсудного змінюється у зв’язку з визначенням неповноти, порушень чинного законодавства, проведенням не процесуальних дій, які закріплені, як докази. Вважаємо, що дані положення кримінально-процесуального закону треба скасувати та встановити, що суддя повинен постановити вирок на підставі доказів, які знайшли своє відображення під час судового слідства.
Предметом і підставою подання скарги є процесуальне рішення про проведення процесуальних, слідчих дій, або факт бездіяльності органу дізнання, слідчого, прокурора; розгляд скарги у судовому засіданні та постанова судді щодо встановлення порушень процесуальних прав сторін у кримінальному процесі та поновлення даних прав відповідно до кримінально-процесуального законодавства; встановлення обставин, які не порушують права і свободи суб’єкта кримінального процесу, відмова в задоволенні скарги суддею.
Скаргу у кримінальному процесі можна визначити як процесуальне оскарження процесуальних, слідчих дій органу дізнання, слідчого до прокурора з вимогою усунення порушень чинного кримінально-процесуального законодавства з боку сторони звинувачення, а також оскарження процесуальних, слідчий дій стороною захисту до суду.
Суб’єкт процесу, який звернувся із скаргою, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряє його скаргу; брати участь у перевірці поданої скарги; знайомитись з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті слідчим, прокурором, суддею; бути присутнім при розгляді скарги в судді; користуватися послугами захисника - адвоката; одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці їх розгляду; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду скарги.
2. Інститут оскарження повинен будуватися на підставі принципів змагальності, диспозитивності сторін.
Визнання і вживання принципу верховенства права обумовлює необхідність глибокого осмислення, з одного боку, міру саморозвитку права як явища недержавного походження, а з іншого боку - міру походження його саме від держави як носія влади, у формі юридичного закону. Принцип верховенства права, навпаки, захищає індивіда від свавілля державної влади.
Оскарження включає до себе матеріальний зміст. Матеріальний підхід означає визнання того, що правовідносини будуються на економічних стосунках.
Юридичний аспект оскарження треба розглядати на підставі принципу змагальності, диспозитивності. Найбільш яскравою формою змагального процесу є приватно-позовний. У ньому знайшла своє завершення ідея рівності сторін.
Розглядаючи принципи процесу, необхідно відзначити, що є ще звичайно особливості їхнього прояву в різних стадіях процесу, але незмінним залишаються непорушність і єдність принципів правосуддя для всієї судової системи. Ці принципи є вихідним положенням для розвитку законодавства, а так само застосування законодавчих норм під час розгляду кримінальних справ. У міру розвитку кримінального процесу його принципи стають усе різноманітніше, більш спеціалізованими, тому що змінюється законодавство, інститути судочинства.
3. Вважаємо за доцільне відобразити у кримінально-процесуальному законі більш точне положення ст.53 КПК України та викласти її в наступній редакції: "Обов’язок роз’яснення прав і забезпечення законних інтересів особи, яка приймає участь у кримінальній справі": частина 1. "Особа яка приймає участь у кримінальній справі забезпечується правом на захист законних інтересів"; частина 2 " Слідчий, прокурор, суддя зобов’язані роз’яснити особі, яка приймає участь у кримінальній справі, процесуальні права та обов’язки і забезпечити можливість здійснення цих прав".
Процедура оскарження виходячи з класифікації сторін у кримінальному процесі можна визначити: оскарження стороною захисту (підслідним, його захисником, адвокатом, цивільним відповідачем) процесуальних дій та рішень слідчого до прокурора, до суду, апеляційного суду.
Класифікація оскарження процесуальних дій та рішень слідчого включає до себе: оскарження стороною обвинувачення постанови слідчого до прокурора, вищестоящого прокурора, до суду, апеляційного суду.
Класифікація суб’єктів, які розглядають скарги включає до себе: орган дізнання (ст. 101 КПК України); слідчий (ст.ст. 102, 114 КПК України); начальник слідчого відділу (ст. 114-1 КПК України); прокурор (ст.ст. 100, 227 КПК України); державний обвинувач (ст.ст. 32, 264 КПК України); суддя (ст. 32 КПК України); колегіальний суд (ст. 17 КПК України).
Треба внести зміни до чинного КПК України та встановити, що прокурор не керує слідством, але наглядає за додержанням законів, виявляє, попереджає та встановлює порушення, які припускає слідчій. Після встановлення порушень законодавства прокурор надає вказівку щодо скасування порушень. При цьому відповідальність за проведення досудового слідства повинен нести не слідчий, а прокурор.
Суддя повинен неухильно додержуватися вимоги закону про всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин справи, виявлялися обставини які викривають або виправдовують підслідного, а також обставини, що обтяжують або пом’якшують вчинення злочину.
Виходячи з принципів змагальності, рівності сторін перед законом та судом, верховенства права, вважаємо, що право на оскарження у кримінальному процесі може бути здійснено любим його учасником.
Оскарження повинно бути встановлено за процедурними правилами кримінального процесу.
Межі постанови про порушення кримінальної справи починаються після процедурної перевірки, встановлення приводів, підстав і обставин злочину та особи, яка підозрюється у його вчиненні. Межі постанови про порушення кримінальної справи закінчуються після складання постанови про порушення кримінальної справи слідчим, прокурором, які несуть персональну відповідальність за складання постанови. Постанова може бути оскаржена до прокурора, або в суд.
Постанова про обрання запобіжного заходу у вигляди взяття під варту повинна бути оскаржена сторонами кримінального процесу після її оголошення. Межі даної постанови починаються після її оголошення, а закінчуються після взяття під варту підслідного. Оскарження даної постанови повинно проводиться в суді.
Постанова про накладення арешту на майно підлягає розгляду прокурором або суддею в термін до трьох діб. Суддя розглядає скаргу та складає постанову про скасування арешту на майно. Подальше оскарження може бути у цивільному порядку, згідно цивільного законодавства України.
Даним положенням треба доповнити главу 22 КПК України.
Скарга подається начальнику слідчого відділу як усно так і письмово.
Якщо скарга була надана усно, то начальник слідчого відділу повинен розглянути скаргу, встановити підстави, які привели до її появи, ознайомитися з матеріалами кримінальної справи та визначити порушення закону. У разі встановлення порушень закону він повинен вжити заходів для скасування незаконної постанови слідчого, визначити чи об’єктивно розглянуто скаргу та надати відповідь скаржнику.
Якщо скарга була надана письмово, то начальник слідчого відділу повинен долучити скаргу до матеріалів кримінальної справи. Розглянути скаргу особисто та визначити порушення закону, які мали місце. Термін розгляду скарги, як усної так і письмової повинен бути встановлений від одного до трьох діб.
3. Головною характерною особливістю прокуратури є функція забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина.
Поняття "функція" схожа з поняттям "вид діяльності". Функції прокуратури – це основні напрямки діяльності прокуратури, які здійснюються за допомогою використання специфічних форм і методів у рамках повноважень (компетенції). При цьому зміст діяльності прокуратури підмінюється її повноваженнями. Неприпустимо розглядати як синоніми такі поняття, як "функції прокуратури" і "функції прокурорського нагляду".
Концепція розподілу функцій прокуратури на наглядову та контрольну обумовлена самим характером її діяльності.
Не можна погодитися з авторами нового КПК України, які в ч. 2 ст. 303 вказують, що "Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового провадження і можуть бути предметом судового розгляду під час підготовчого провадження у суді за правилами статей 314-316 цього Кодексу".
Здійснюючи нагляд за виконанням законів органом слідства, прокурор згідно ст. 235 діючого КПК України після отримання скарги про порушення законодавства повинен протягом трьох діб розглянути скаргу, ознайомитися з матеріалами кримінальної справи та фактичними даними, які вказані в сказі, здійснити перевірку скарги та надати письмову відповідь сторонам процесу, які зацікавлені в розгляді скарги.
Якщо факти, вказані у скарзі не знайшли свого процесуального підтвердження то прокурор повинен відмовити в задовільнені скарги. У цьому разі відповідь прокурора по розгляду скарги повинна бути надана вищестоящому прокурору у вигляді докладної записки. Вищестоящий прокурор повинен перевірити матеріали по скарзі не чекаючи коли скарга буде йому надана.
У цьому разі прокурор, змінює підстави для подальшого оскарження, а також забезпечує охорону прав та свобод осіб, які оскаржують процесуальні дії слідчого по кримінальній справі.
Даним положенням треба доповнити ст. 236 КПК України.
4. Постанова судді про розгляд скарги повинна бути остаточною та не підлягати оскарженню. Треба скасувати положення ч. 18 ст. 236-8 КПК України щодо апеляційного оскарження постанови судді.
Порушити кримінальну справу за ст. 98 КПК України повинен мати право тільки слідчий, в окремих випадках прокурор.
5. Під порушенням кримінальної справи в теорії та практиці кримінального процесу розуміється не тільки самостійна стадія кримінального судочинства, але і самостійний ін¬ститут, тобто сукупність пра¬вових норм, що визначають порядок кримінально-процесуальної діяльності і регулюючих процесуальних правовідношень даної стадії.
При наявності приводів та підстав для порушення кримінальної справи слідчий порушує кримінальну справу.
Згідно ст. 130 КПК України постанова про порушення кримінальної справи повинна складатися слідчим при наявності процесуальних ознак, які вказані законодавцем у ст.ст. 94-98 КПК України.
Скарга на постанову слідчого про порушення кримінальної справи подається прокурору.
Отримавши скаргу прокурор повинен у термін до доби отримати матеріали кримінальної справи від слідчого.
Прокурор повинен перевірити законність проведення слідчих дій у разі закріплення доказів, отримати від слідчого пояснення щодо викладеної у сказі інформації. Ретельно перевіривши скаргу, прокурор повинен скласти висновок щодо перевірки скарги.
Копію висновку прокурор повинен надати вищестоящому прокурору, повідомити начальника слідчого відділу та слідчого. За результатами розгляду скарги прокурор повинен скласти постанову.
На скаргу прокурор повинен надати письмову відповідь у строк до трьох діб.
Цими положеннями треба доповнити ст. 235 КПК України.
Отримавши постанову судді про надання матеріалів кримінальної справи, слідчий повинен підшити, пронумерувати матеріали, надати їх на підпис начальника слідчого відділу та направити протягом 3 діб до суду.
За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства свідок несе відповідальність згідно ст.ст. 185-3; 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за відмову давати показання несе кримінальну відповідальність по ст. 385 КК України.
Ці положення закону треба чітко вказати свідку, про що він повинен зробити підпис у протоколі судового засідання.
Такий процесуальний порядок треба встановити у ст. 303 КПК України.
В КПК України повинні бути встановлені правила точного протоколювання всіх судових дій та судового розгляду справи. Протокол повинен відображати зміст процесуальних дій, процедурні правила поведінки учасників судового засідання. Процесуальні права та обов’язки державного обвинувача. Обов’язки судді щодо роз’яснення процесуальних прав і обов’язків учасників процесу під час судового провадження.
Цим положенням треба доповнити ст. 87 КПК України.
Вважаємо, що постанова судді про скасування постанови про порушення кримінальної справи не повинна бути оскаржена. Цим положенням треба доповнити ст. 236-8 КПК України.
Якщо суддя складає постанову про відмову в скасуванні постанови про порушення кримінальної справи то матеріали кримінальної справи надсилаються начальнику слідчого відділу, слідчому. Матеріали судового розгляду залишаються в матеріалах провадження по скарзі.
Вважаємо, що скарга на постанову про закриття кримінальної справи, про відмову в порушенні кримінальної справи повинна бути надана до суду тільки після її розгляду прокурором. Цим положенням треба доповнити ст.ст. 236-1 та 236-6 КПК України.
Прокурор повинен скласти постанову та висновок, копії яких надати постраждалій особі. Після цього скарга про відмову в порушені кримінальної справи може бути надана до суду.
6. Суддя, отримавши скаргу на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи повинен надати слідчому постанову з вимогою направити до суду матеріали, що стали підставою для такого рішення, які повинні бути надані до суду протягом трьох діб, після чого суддя призначає матеріали справи до розгляду.
Копія постанови судді надсилається прокурору, начальнику слідчого відділу та особі, яка подала скаргу.
Затримання не є засобом отримання і перевірки фактичних даних. Сама по собі необхідність проведення зазначених заходів вказує про відсутність впевненості в неналежній поведінці підозрюваного у випадку залишення його на свободі. Визначаючи мотиви затримання у кожному випадку треба враховувати можливі негативні наслідки застосування запобіжного заходу для встановлення обставин справи. Наявність обставин, які включають мотиви затримання базуються на зафіксованих протоколом слідчих діях. Після встановлених підстав і мотивів затримання слідчий повинен прийняти законне рішення.
Пропонуємо законодавче закріплення правила, що затримання підозрюваного допускається лише при наявності підстав для порушення кримінальної справи. Цим положенням треба доповнити ст. 115 КПК України.
Ефективною гарантією може бути введення правила, відповідно до якого черговий органу внутрішніх справ або установи досудового ув’язнення не має права приймати затриманого без зазначення в протоколі затримання номера зареєстрованої кримінальної справи, а наглядовий прокурор разом із повідомленням про затримання, повинен отримати постанову про порушення кримінальної справи. Цим положенням треба доповнити ст. 106 КПК України.
Прокурор повинен протягом 24 годин провести з затриманим співбесіду про обставини затримання, про що скласти протокол.
Строк затримання починається з моменту фактичного затримання особи та доставлення її в місця попереднього ув’язнення і не може тривати більше 72 годин. Кінцевим моментом строку є година, що визначена у протоколі затримання. Після цього слідчий повинен прийняти процесуальне рішення про звільнення затриманого або доставити його до суду з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Постанова судді повинна бути мотивована. У ній повинно бути зазначено, які саме дані про особу чи інші обставини треба додатково з’ясувати, які дії процесуального характеру повинні бути вчинені.
Постанова судді про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту чи про відмову в цьому має бути негайно оголошена під розписку особі, щодо якої її ухвалено. Одночасно суддя повинен роз’яснити порядок і строки оскарження постанови.
Копія постанови судді про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту негайно надсилається особі, яка внесла подання.
Скарга на постанову судді повинна мати наступну структуру: найменування суду до якого надається скарга, данні хто надає скаргу, номер кримінальної справи та прізвище обвинуваченого щодо якого було розглянуте подання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
У мотивувальній частині повинні бути вказані обставини, які мали місце під час обрання запобіжного заходу, а також нові обставини, які не були враховані судом першої інстанції під час обрання запобіжного заходу.
Скарга повинна мати пропозиції щодо рішення за постановою судді.
Термін надання матеріалів до суду повинен бути встановлений до 5 діб.
7. Форма судового контролю – це судове оскарження процесуальних та слідчих дій і рішень органу дізнання, слідчого, прокурора які зачіпають інтереси учасників кримінального судочинства.
Категорія суб’єктів, які мають по кримінальній справі інтерес, включає до себе: підслідного, процесуальні права якого можна визначити із прав підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного (ст. 43, 43-1, 131, 237, 294 КПК України). Дана особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності, але протягом досудового та судового слідства вона не може бути визнана винною, на підставі ст. 63 Конституції України, яка проголошує принцип презумпції невинуватості.
Категорія суб’єктів, які відстоюють свої права та обов’язки у кримінальному судочинстві включає в себе - потерпілого, цивільного позивача, законних представників (ст. 49–52 КПК України).
Категорія суб’єктів, які приймають участь по захисту процесуальних прав інтересів учасників процесу – захисник, адвокат (ст. 44–48 КПК України).
Категорія суб’єктів, які реалізують свої функції - свідки, поняті, фахівець, експерт (ст. 75, 76, 128 КПК України).
Чинний КПК України встановлює класифікацію кола осіб, які мають право оскаржити процесуальні, слідчі дії на стадії досудового розслідування: підозрюваний (ст. 43-1 КПК України); обвинувачений (ст. 43 КПК України); потерпілий (ст. 49 КПК України); цивільний позивач та відповідач (ст.ст. 50 - 51 КПК України); захисник, адвокат (ст.ст. 44- 48 КПК України); законні представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача (ст.52 КПК України).
Пропонуємо розглядати процесуальний контроль начальника слідчого відділу як функцію кримінального судочинства. Треба змінити редакцію ст. 114-1 КПК України, дозволивши начальнику слідчого відділу звертатися до суду зі скаргою у випадках, коли прокурор не надає згоди на проведення процесуальних, слідчих дій, а саме отримання судового дозволу на проведення певної слідчої дії, обрання запобіжний заходу.
Відомча роз’єднаність слідчих суперечить ідеї ефективного й професійного досудового слідства. У зв’язку із цим необхідно реформувати систему органів досудового слідства, змінивши існуючу систему процесуального відомчого контролю й організаційного керівництва слідством. Існуюча система процесуальної форми контролю над діяльністю слідчого з одного боку відомчого, а з іншого прокурорського, судового не відповідає процесуальному статусу слідчого та має характер процесуального підпорядкування.
Елементи владних повноважень начальника слідчого відділу під час розгляду скарги повинні включати в себе: наявність уповноваженого суб’єкта, тобто начальника слідчого відділу, який має процесуальні повноваження щодо розгляду скарги під час порушення законодавства з боку слідчого; владне повноваження повинно мати можливість надати команду до іншої сторони публічно-владних відносин. Треба встановити санкції, заходи відповідальності, які повинні бути застосовані до слідчого у разі невиконання вказівок начальника слідчого відділу.
Необхідно встановити забезпечення правильного співвідношення управління і закону. Встановити процесуальні межі та розмежування об’єктів нагляду і контролю за процесуальною діяльністю слідчого. Потрібно визначити функції регіонального, корпоративного контролю.
У законодавстві повинні бути встановлені рамки діяльності слідчого, начальника слідчого відділу та прокурора таким чином, щоб в їх діяльності були чітко розмежовані функцій, повноваження, взаємовідносини, відсутність дублювання та зниження відповідальності.
Скарга на порушення кримінального законодавства в першу чергу повинна надаватися прокурору, який має «оперативні» повноваження щодо повного, об’єктивного та всебічного розгляду скарги по кримінальній справі.