ІНФОРМУВАННЯ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Національний університет «Одеська юридична академія»

На правах рукопису

ІВАЩЕНКО Оксана Віталіївна

УДК 343.12; 343.13

ІНФОРМУВАННЯ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Басай Віктор Давидович,
заслужений юрист України,
академік Академії наук
Вищої освіти України,
доктор юридичних наук, професор

Одеса – 2013

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ................................................................................4
ВСТУП.................................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1 Історичний розвиток та сутність інституту інформування учасників кримінального провадження............................................................................................14
1.1 Виникнення та розвиток інституту інформування учасників кримінального провадження.......................................................................................................................14
1.2 Сутність, форми та зміст інформування учасників кримінального провадження.......................................................................................................................34
1.3 Класифікація та правовий статус учасників інформування у кримінальному провадженні........................................................................................................................54
Висновки до розділу 1.......................................................................................................70
РОЗДІЛ 2 Інформування учасників кримінального провадження у стадії досудового розслідування.....................................................................................................................73
2.1 Здійснення інформування учасників кримінального провадження при проведенні слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій.......................................73
2.2 Елементи інформування у ході повідомлення про підозру.....................................87
2.3 Здійснення інформування при затриманні та застосуванні запобіжних заходів...............................................................................................................................100
2.4 Інформування учасників кримінального провадження при закінченні досудового розслідування...................................................................................................................117
Висновки до розділу 2.....................................................................................................133
РОЗДІЛ 3 Інформування учасників судового провадження.......................................136
3.1 Способи та процесуальний порядок виклику та повідомлення учасників судового провадження.....................................................................................................................136
3.2 Інформування учасників кримінального провадження у підготовчій частині судового розгляду............................................................................................................144
3.3 Інформування учасників кримінального провадження про зміст процесуальних актів судового провадження...........................................................................................156
3.4 Інформування учасників кримінального провадження у стадіях із перегляду судових рішень.................................................................................................................163
3.5 Перспективи інформування учасників судового провадження за допомогою реалізації в Україні Концепції «Електронний суд»......................................................171
Висновки до розділу 3.....................................................................................................183
ВИСНОВКИ.....................................................................................................................188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................................197
ДОДАТКИ........................................................................................................................226

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АРМ – автоматизоване робоче місце;
ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ;
ВСУ – Верховний Суд України;
ЄРДР – Єдиний реєстр досудових розслідувань;
ЄДРСР – Єдиний державний реєстр судових рішень;
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини;
КК України – Кримінальний кодекс України;
КПК України 1960 року – Кримінально-процесуальний кодекс України від 18.12.1960 року;
КПК України – Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р.;
КУпАП – Кодекс України про адміністративні порушення;
МВС – Міністерство внутрішніх справ;
НКЮ – Народний комісаріат юстиції;
ООН – Організація Об’єднаних Націй;
РФ – Російська Федерація;
РНК – Рада Народних Комісарів;
СКС – Статут кримінального судочинства;
СНД – Співдружність Незалежних Держав;
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік;
УНР – Українська Народна Республіка;
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка;
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка;
ЦК України – Цивільний кодекс України;
SMS – Short Messagе Serviсе.

ВСТУП
Актуальність теми дослідження обумовлена політичними, економічними і соціальними змінами, що відбуваються у нашій країні. Стаття 3 Конституції України проголосила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Органи державної влади, у тому числі суд, повинні однаковою мірою сприяти реалізації громадянами свої прав та законних інтересів. Становлення правової держави і громадянського суспільства неможливе без ефективного і справедливого правосуддя.
Серед безлічі проблем організації та функціонування судової влади в Україні важлива роль відводиться вирішенню питань інформування осіб, залучених у сферу судочинства. Належне виконання суб’єктами провадження у цивільній, господарській, адміністративній чи кримінальній справі своїх обов’язків щодо повідомлення учасників невід’ємно пов’язане з можливістю безперешкодно реалізувати ними свої процесуальні права та виконати покладені на них обов’язки.
Провадження у кримінальній справі відрізняється публічним характером процесу та імперативним методом регулювання даних правовідносин, які зумовлюють чітко виражену специфіку способів захисту громадянами своїх прав та законних інтересів, а також гарантій їх забезпечення. Однією з таких гарантій є норми кримінально-процесуального законодавства, які передбачають поняття, форми та порядок інформування учасників провадження у кримінальній справі.
Новий КПК України врегулював окремі аспекти інформування, розкриваючи поняття «повідомлення» та «виклики». Разом з тим, відповідні норми поширюються лише на частину правовідносин, що виникають між суб’єктами кримінального провадження щодо інформування осіб, які беруть у ньому участь. Це суттєво відображається на реалізації таких принципів, як право на доступ до правосуддя, змагальність, оскарження незаконних дій та рішень, забезпечення права на захист та ін.
Крім того, положення нового КПК України, які регулюють способи та порядок інформування учасників кримінального провадження, в окремих випадках характеризуються непослідовністю та суперечливістю. У кінцевому результаті це впливає на формування єдиної судової практики здійснення викликів та повідомлень.
Незважаючи на те, що у новому КПК України питанням інформування присвячено ряд глав (главу 6 «Повідомлення» та главу 11 «Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід»), а також окремих норм, які передбачають інформування учасників як досудового, так і судового провадження, у вітчизняній юридичній науці відсутні комплексні монографічні дослідження, присвячені питанням інформування учасників кримінального провадження про обставини, які мають кримінально-процесуальне значення (час, дату, місце провадження процесуальної дії, права та обов’язки осіб, які беруть у них участь, зміст процесуальних актів та ін.).
Окремі аспекти цієї проблеми розкривалися у роботах вітчизняних науковців: Ю.П. Аленіна, О.М. Дроздова, І.І. Когутича, А.В. Красницької, Є.Д. Лук’янчикова, О.Р. Михайленка та інших. До зарубіжних науковців, які займалися дослідженням зазначених питань, належать А.Т. Боннер, В.Л. Головков, О.С. Гречишникова, Т.Г. Дудукіна, С.П. Єфимічев, В.В. Кальницький, С.С. Кузьмін, І.Д. Перлов, Н.А. Сєльодкіна, А.В. Шуваткін та інші.
Однак, аналіз відповідних наукових праць свідчить про те, що їх автори обмежувалися, в основному, дослідженням способів повідомлення учасників кримінального провадження про необхідність явки до слідчого, прокурора, особи, яка проводить дізнання, суду для участі у тій чи іншій процесуальній дії.
Інші аспекти інформування як комплексного інституту кримінального процесу недостатньо повно розкриті на монографічному рівні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні та практичні питання теми дисертації досліджувалися у межах виконання плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права, процесу і криміналістики Івано-Франківського факультету «Актуальні проблеми попередження та боротьби зі злочинністю» на 2011-2015 роки, яка є складовою плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку Української державності та права» на 2011-2015 рр. (номер державної реєстрації 0110U000671).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне вивчення поняття, процесуального порядку та елементів інформування як кримінально-процесуальної діяльності уповноважених законом суб’єктів та інституту кримінально-процесуального права, а також формулювання науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій для удосконалення кримінального процесуального законодавства України та практики його застосування.
Визначена мета наукового дослідження зумовила необхідність розв’язання таких задач:
– дослідити історичний процес виникнення та розвитку інституту інформування учасників кримінального провадження;
– з’ясувати сутність, форми та зміст інформування учасників кримінального провадження;
– класифікувати учасників інформування у кримінальному провадженні та проаналізувати їх правовий статус;
– охарактеризувати способи та форми інформування учасників кримінального провадження при проведенні слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій;
– дослідити елементи інформування у ході повідомлення про підозру;
– охарактеризувати процесуальний порядок інформування при затриманні та застосуванні запобіжних заходів;
– дослідити зміст і процесуальний порядок інформування учасників кримінального провадження при закінченні досудового розслідування;
– окреслити процесуальні дії, спрямовані на інформування учасників кримінального провадження у підготовчій частині судового розгляду;
– дослідити способи інформування осіб про прийняття процесуальних актів у стадії судового провадження та їх зміст;
– узагальнити досвід інформування учасників кримінального провадження шляхом використання електронних засобів доступу до судової інформації;
– сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінального процесуального закону у частині, яка регламентує процесуальний порядок та елементи інформування учасників кримінального провадження під час досудового розслідування та судового провадження.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні правовідносини з інформування учасників кримінального провадження, які виникають у процесі діяльності уповноважених законом суб’єктів.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми правового регулювання інформування учасників кримінального провадження.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження використана система загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Метод історико-правового аналізу дозволив дослідити становлення та розвиток теоретичних і практичних уявлень щодо інформування учасників кримінального провадження у науці кримінального процесу та кримінальному процесуальному законодавстві (підрозділ 1.1). За допомогою діалектичного методу поставлені завдання досліджені у динаміці та взаємозв’язку, поглиблено понятійний апарат, з’ясовано сутність інформування, визначено форми і процесуальний порядок інформування учасників кримінального провадження (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 3.1, 3.2, 3.3). Застосування методу системного аналізу правових норм дозволило виявити прогалини та суперечності в нормативно-правових актах і сформулювати пропозиції для удосконалення чинного законодавства (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3, 3,5). Порівняльно-правовий метод застосовувався для порівняння норм міжнародного права, кримінального процесуального права України та зарубіжних країн (підрозділ 3.6). Статистичний метод застосовувався при вивченні та узагальненні судової практики, формуванні та обґрунтуванні висновків за їх результатами (підрозділи 2.1, 2.2., 2.3, 3.1, 3.2, 3.3, 3.5). Соціологічний метод використовувався для отримання емпіричних даних у процесі вивчення матеріалів кримінальних проваджень (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.4) Його застосування дозволило вивчити 182 кримінальні справи. У процесі дослідження використовувався метод анкетування (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 3.1, 3.3, 3.5). За його допомогою було опитано 148 слідчих, прокурорів, адвокатів та суддів.
Теоретичною основою дослідження є наукові положення, що містяться у працях вітчизняних і зарубіжних дослідників з історії та теорії держави і права, конституційного, кримінального, кримінального процесуального, цивільного процесуального, міжнародного права, права Європейського Союзу.
Нормативну базу дослідження становлять норми Конституції і законодавства України та зарубіжних країн, положення міжнародних правових актів у сфері захисту прав і свобод людини, а також практика Європейського суду з прав людини та рішення Конституційного Суду України.
Емпіричну базу дослідження становлять результати узагальнення матеріалів 182 кримінальних справ, розглянутих місцевими та апеляційними судами, судових рішень, розміщених в ЄДРСР, а також узагальнені дані анкетування 148 суддів, прокурорів, слідчих органів прокуратури і внутрішніх справ, адвокатів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у кримінально-процесуальній науці України комплексним монографічним дослідженням теоретичних і практичних проблем інформування учасників кримінального провадження в Україні. За результатами дослідження сформульовано ряд нових положень, висновків та пропозицій, які мають значення для науки та практики, відповідають вимогам наукової новизни. До них потрібно віднести такі:
вперше:
досліджено процесуальний порядок повідомлення про підозру та запропоновано розглядати у двох аспектах: як етап стадії досудового провадження та як форму повідомлення, яким особа інформується про зміст підозри і правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого вона підозрюється;
обґрунтовано положення про доцільність негайного повідомлення затриманого про підстави затримання та надані йому права, складання протоколу затримання та вручення його копії затриманому незалежно від виду затримання – на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання чи без такої ухвали;
з позицій правозастосовної практики та вимог нового КПК України розкрито такі основні переваги електронної пошти як сучасного засобу повідомлення учасників судового провадження про дату, час, місце та інші обставини розгляду справи у суді: 1) вона забезпечує швидке та надійне доставлення повідомлень адресату; 2) технологія електронної пошти дозволяє відправнику встановити підпис оператора електронної пошти про доставку електронного повідомлення, підпис адресата про його одержання; 3) у технологічному ланцюгу передачі електронного повідомлення майже завжди беруть участь кілька юридично не пов’язаних один з одним операторів електронної пошти; 4) її використання забезпечує наявність в матеріалах справи прямого доказу інформування учасників процесу;
з позицій інформування учасників кримінального провадження визначено такі основні можливості реалізації положень Концепції електронного суду України, як: 1) направлення будь-якою фізичною або юридичною особою до будь-якого суду країни підписаного електронним цифровим підписом документу разом з пакетом супутніх документів за допомогою мережі «Інтернет»; 2) надіслання стороні судового процесу електронної копії процесуального документу або повістки засобами електронного або мобільного зв’язку (e-mail або SMS); 3) відслідковування руху справи у суді в електронному вигляді (через мережу Інтернет та мобільні телефони); 4) проведення судових засідань онлайн; 5) інформування учасників судового провадження засобами електронного або мобільного зв’язку - e-mail та SMS за допомогою як стаціонарних, так і мобільних телефонів.
удосконалено:
вчення про способи інформування осіб про зміст процесуальних актів судового провадження;
процедуру вручення доповненої апеляційної (касаційної) скарги, ознайомлення з нею і долучення заперечень на неї, шляхом внесення пропозицій про виконання відповідних дій за межі судового розгляду в апеляційній (касаційній) інстанції;
набули подальшого розвитку:
обґрунтування тези про те, що інститут інформування у кримінальному провадженні – це сукупність кримінально-процесуальних норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються з приводу форм інформування, процесуального порядку інформування, закріплюють коло його учасників, їх права, обов’язки і законні інтереси та правові наслідки у разі невиконання його вимог;
положення стосовно класифікації учасників інформування на тих: 1) які тільки інформують інших учасників кримінального провадження; 2) які інформують інших учасників кримінального провадження та інформуються безпосередньо самі; 3) яких тільки інформують у кримінальному провадженні;
положення про те, що учасниками інформування виступає суд (суддя, слідчий суддя), сторони кримінального провадження з боку захисту та з боку обвинувачення, потерпілий і його представник, інші учасники кримінального провадження, які наділені обов’язком інформувати та/або правом бути проінформованими, у зв’язку з чим вони можуть вступати у кримінально-процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні обов’язки, покладені на них кримінальним процесуальним законом або посадовими особами, які здійснюють провадження у справі;
обґрунтування положення щодо необхідності ознайомлення учасників кримінального провадження, визначених ч. ч. 1 і 7 – 8 ст. 290 КПК України, з матеріалами незалежно від форми закінчення досудового розслідування. Зокрема, обґрунтовано доцільність їх інформування про надання доступу до матеріалів досудового розслідування та відкриття цих матеріалів при закінченні досудового розслідування у формах складання постанови про закриття кримінального провадження або направлення до суду клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
висновки про збільшення строків підготовки до розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку, що дозволить здійснити належне інформування учасників апеляційного (касаційного) провадження про зміст поданих скарг та заперечень на них, забезпечить вчасне проведення підготовчих дій, спрямованих на виклик учасників кримінального провадження, етапування обвинувачених, які перебувають під вартою та ін.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертаційній роботі висновки і практичні рекомендації, а також пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства мають обґрунтовану теоретичну та практичну спрямованість і можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері – для подальшого дослідження інституту інформування учасників кримінального провадження;
нормотворчій сфері – для удосконалення форм, змісту, способів та порядку інформування учасників кримінального провадження у ході подальшого реформування кримінального процесуального законодавства України, удосконалення норм нового КПК;
правозастосовчій діяльності – як рекомендації для удосконалення процесуальної діяльності слідчих, прокурорів, суддів щодо інформування учасників кримінального провадження на різних його стадіях;
навчальному процесі – для вивчення дисципліни «Кримінальний процес України», спеціальних курсів, для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій. Результати дисертаційного дослідження були впроваджені у навчальний процес Івано-Франківського факультету Національного університету «Одеська юридична академія» (Акт про впровадження від 30.11.2012 р.).
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі кримінального права, процесу і криміналістики Івано-Франківського факультету Національного університету «Одеська юридична академія» та обговорена на міжкафедральному засіданні кафедри кримінального права, процесу і криміналістики та кафедри теорії та історії держави і права Івано-Франківського факультету Національного університету «Одеська юридична академія».
Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на конференціях: Науково-практичній конференції «Актуальні проблеми юриспруденції» (м. Івано-Франківськ, 7 жовтня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Роль права та закону у сучасному суспільстві» (м. Київ, 22-23 вересня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Національне та міжнародне право в сучасному вимірі» (м. Запоріжжя, 28-29 вересня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку державності та права» (м. Одеса, 30 листопада 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании’2012» (м. Одеса, 18-27 грудня 2012 р.).
Публікації. Основні положення дисертації відображено в 10 наукових публікаціях, 5 з яких опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджений МОН України, і 5 тезах доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене з урахуванням науково-теоретичних і правових основ та судової практики дослідження сутності інформування учасників кримінального провадження дозволило узагальнити наступні висновки:
На підставі історико-правового дослідження виникнення та розвитку інституту інформування учасників кримінального провадження можна виділити його наступні історичні періоди:
І) період виникнення інституту інформування та закладення основ його розвитку у процесуальному законодавстві, який охоплює: 1) виникнення інституту інформування учасників судового процесу доби Київської Русі (V – початок XIІ ст.), який характеризується закладенням у нормах Руської Правди певних передумов його розвитку; 2) розвиток інституту інформування учасників судового процесу у період феодальної роздробленості Київської Русі (30-ті роки ХІІ-ХІV ст.), який характеризується нормативним закріпленням поділу судового виклику на: виклик свідків, виклик товаришів та виклик сторін у кримінальних справах; 3) подальший розвиток інституту інформування учасників судового процесу Литовсько-Польської доби (друга половина XIV – друга половина XVI ст.), який характеризується врегулюванням правових наслідків нез’явлення учасників судового розгляду; 4) розвиток інституту інформування у козацько-гетьманську добу (1569 рік – перша половина XVIII ст.), який супроводжувався закріпленням у законодавчих актах поняття, форми та змісту повідомлення;
ІІ) період подальшого розвитку та удосконалення інституту інформування учасників кримінального провадження у складі Російської імперії (друга половина XVIII ст. – 1917-1918 рр.), який характеризується тим, що затвердження Судових статутів 1864 року сприяли виникненню інформування як міжгалузевого процесуального інституту судочинства;
ІІІ) радянський період (1917-1991 рр.) розвитку інституту інформування учасників кримінального провадження охоплює наступні етапи: 1) етап з 1917 року – до середини 1950-х років, який характеризується прийняттям кримінального процесуального законодавства УРСР, де інститут інформування був уведений на всіх стадіях судочинства; 2) етап з середини 1950-х років – до 1990-х років, який характеризується прийняттям Верховною Радою СРСР 25.12.1958 р. «Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік» та кримінального процесуального законодавства УРСР 1960 р., що стало новим поштовхом для розширення змісту інформування учасників кримінального провадження на кожній з його стадій;
ІV) сучасний період (з 1991 року – до теперішнього часу) розвитку інституту інформування учасників кримінального провадження, який включає в себе наступні етапи: 1) етап з 1991 року – до 1996 року характеризується появою норм, що регулюють кожну процесуальну дію, пов’язану з інформуванням учасників кримінального провадження шляхом безпосереднього встановлення відповідного процесуального строку проведення такої дії або можливого часового періоду; 2) етап з 1996 року – до 2011 року, який характеризується посиленням у результаті проведення «Малої судової реформи» та прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» гарантій захисту прав і свобод людини; 3) етап з 2011 року – до теперішнього часу, який характеризується закріпленням у новому КПК України поняття та змісту повідомлення, а також порядку здійснення виклику.
Сутність інформування у кримінальному провадженні полягає в тому, що дане правове явище є елементом кримінально-процесуальної діяльності стосовно доведення до відома учасників кримінального провадження у відповідній формі (повідомлення, виклик слідчим прокурором, судовий виклик, повістка) їхніх процесуальних прав, свобод, обов’язків та законних інтересів відомостей про проведені процесуальні дії та прийняті щодо них рішення.
Інформування учасників юридичного процесу є міжгалузевим інститутом, оскільки виступає комплексом відокремлених норм процесуальних галузей права, які спрямовані на правове регулювання відносин, пов’язаних із формами інформування (викликами, повідомленнями та повістками), процесуальним порядком інформування та правовими наслідками, настання яких передбачене відповідним процесуальним законодавством за їх порушення.
Інститут інформування у кримінальному провадженні – це сукупність кримінально-процесуальних норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються з приводу форм інформування, процесуального порядку інформування, закріплюють учасників інформування, їхні права, обов’язки і законні інтереси та правові наслідки щодо таких кримінально-процесуальних відносин у галузі інформування за недотримання яких настає певний вид юридичної відповідальності (адміністративна, дисциплінарна, кримінальна, кримінально-процесуальна та цивільна).
Правове регулювання інституту інформування учасників кримінального провадження України здійснюється за допомогою нормативно-правових актів, які можна класифікувати за юридичною силою на: 1) міжнародні нормативні акти, норми яких ратифіковані Україною та міжнародні договори (двосторонні та багатосторонні); 2) Конституцію України від 28 червня 1996 року (ст.32, ст. 34); 3) Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року (Глава 6. «Повідомлення» та Глава 11. «Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід»); 4) Закони України; 5) інші підзаконні нормативні акти; 6) судову та слідчу практику, рішення Конституційного Суду України, Постанови Пленуму Верховного Суду України та інші правозастосовні акти.
Учасниками інформування у кримінальному провадженні є особи, які беруть участь у кримінальному провадженні та на підставі норм КПК України, наділені суб’єктивним правом та/або юридичним обов’язком інформувати, а також бути проінформованим. В такому випадку, у кримінальному провадженні можна виділити наступних учасників інформування: 1) які тільки інформують інших учасників кримінального провадження; 2) які інформують інших учасників кримінального провадження та інформуються безпосередньо самі; та 3) учасники, які тільки інформуються у кримінальному провадженні.
При дослідженні змісту повідомлення та повістки про виклик можна виділити теоретичні (вимоги юридичної техніки) та процесуальні (правові) вимоги, які пред’являються до їх змістовної сторони.
На підставі аналізу нормативно-правових актів щодо діловодства у правоохоронних органах пропонується в положення п. 3 ч. 1 ст. 112 та п. 3 ч. 1 ст. 137 КПК України внести зміни наступного змісту: а) прізвище, ім’я по-батькові особи, яка викликається, та її адреса (у випадку виклику юридичної особи вказується її найменування); б) прізвище, ім’я по-батькові особи, яка повідомляється, та її адреса (у випадку повідомлення юридичної особи вказується її найменування).
У стадії досудового розслідування коло суб’єктів інформування, його способи та обсяг залежать від: 1) процесуального статусу учасника кримінального провадження; 2) процесуальної дії, для участі у проведенні якої викликається учасник кримінального провадження або про проведення якої він повідомляється; 3) процесуального рішення, яке прийняте або підлягає прийняттю.
При провадженні слідчих (розшукових) дій інформуванню учасники кримінального провадження, які беруть у них участь, підлягають інформуванню шляхом: 1) виклику або запрошення слідчим, прокурором; 2) роз’яснення перед початком слідчої (розшукової) дії наданих її учасникам прав, покладених на них обов’язків і встановленої законом відповідальності за невиконання або неналежне виконання обов’язків; 3) ознайомлення учасників кримінального провадження з протоколом слідчої (розшукової) дії, в якій вони брали участь. На відміну від слідчих (розшукових) дій, інформування учасників кримінального провадження про проведення негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється лише після їх припинення шляхом повідомлення про факт їх проведення та одержані результати. При цьому коло суб’єктів інформування кримінальним процесуальним законом обмежується шляхом віднесення до їх числа виключно осіб, конституційні права яких були тимчасово обмежені в ході їх проведення, та підозрюваного і його захисника.
Із урахуванням змісту норм ст. ст. 276 – 279 і 481 КПК України, поняття «повідомлення про підозру» доцільно розглядати у декількох аспектах: 1) як етап стадії досудового провадження, зміст якого включає в себе систему процесуальних дій зі складення письмового повідомлення про підозру (а у випадках, передбачених ст. 279 КПК України, – повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри), його вручення підозрюваному та роз’яснення останньому його прав, передбачених ч. 3 ст. 42 КПК України, а також сукупність кримінально-процесуальних відносин, які виникають при виконанні вказаних процесуальних дій; 2) як форму повідомлення – складений прокурором, слідчим за погодженням з прокурором процесуальний документ, яким особа інформується про зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого вона підозрюється, та її права під час кримінального провадження.
При застосуванні запобіжного заходу інформуванню підлягають як підозрюваний, щодо якого він застосований (про зміст процесуальних рішень і матеріалів, якими обґрунтовується необхідність його застосування, а також про зміст прав, якими він користується під час участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу та обов’язків, які покладаються на нього ухвалою слідчого судді про його застосування), так і інші учасники кримінального провадження, коло яких залежить від виду застосованого запобіжного заходу (поручитель, заставодавець тощо).
При затриманні без ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання інформуванню підлягають як затримана особа (про підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, про надані йому кримінальним процесуальним законом права, зміст протоколу затримання, а також про можливість негайно повідомити про затримання близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб), так і інші учасники кримінального провадження (прокурор і відповідальні особи у підрозділі органу досудового розслідування – про затримання особи). При затриманні на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання інформуванню підлягають затримана особа (про зміст цієї ухвали) та слідчий, прокурор, зазначений в ухвалі (про затримання особи). У зв’язку з відповідністю правової природи такого затримання затриманню без ухвали слідчого судді, на нього необхідно поширити вимоги ч. ч. 4 і 5 ст. 208 і ч. 1 ст. 213 КПК України щодо негайного повідомлення затриманого про підстави затримання та надані йому права, складання протоколу затримання та вручення його копії затриманому і надання йому можливості негайно повідомити про затримання близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб.
На завершальному етапі стадії досудового розслідування учасники кримінального провадження, визначені відповідними нормами глави 24 КПК України, підлягають інформуванню про прийняте процесуальне рішення, яким закінчується досудове розслідування, шляхом надання їм копії цього рішення. Найбільш повно інформування учасників кримінального провадження здійснюється при закінченні досудового розслідування у формах складання обвинувального акту та складання клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, оскільки воно, окрім надання копії прийнятого процесуального рішення, передбачає також: 1) повідомлення учасників кримінального провадження, вказаних у ч. 1 ст. 290 КПК України, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування; 2) повідомлення учасників кримінального провадження, визначених ч. ч. 7 і 8 ст. 290 КПК України, про відкриття сторонами матеріалів і надання їм права ознайомитися з цими матеріалами; 3) надання учасникам кримінального провадження, вказаним у ст. 293 КПК України, копії реєстру матеріалів досудового розслідування.
Проведене дослідження змісту та процесуального порядку інформування учасників кримінального провадження у стадії досудового розслідування дозволило обґрунтувати пропозиції щодо внесення змін і доповнень до кримінального процесуального закону, основними з яких є такі:
1) викласти частину 1 статті 278 КПК України у новій редакції, якою передбачити порядок вручення письмового повідомлення про підозру у присутності захисника (у випадку його запрошення підозрюваним до здійснення повідомлення про підозру) та законного представника (у випадку, якщо підозрюваним є неповнолітній або особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною), а також закріпити обов’язок слідчого, прокурора скласти протокол про вручення підозрюваному письмового повідомлення про підозру, роз’яснення змісту підозри і його прав та вручення підозрюваному пам’ятки про його процесуальні права;
2) доповнити статтю 481 КПК України частиною 2, якою визначити строк вручення письмового повідомлення про підозру особам, зазначеним у частині 1 цієї статті, з урахуванням особливостей притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів України, суддів;
3) доповнити статтю 191 КПК України частиною 9, якою закріпити обов’язок уповноваженої службової особи, яка на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання затримала особу, негайного повідомлення затриманого про підстави затримання та надані йому права, складання протоколу затримання та вручення його копії затриманому;
4) викласти третє речення частини 5 статті 284 КПК України у новій редакції, якою передбачити право заявника, потерпілого, його представника чи законного представника оскаржити постанову слідчого про закриття кримінального провадження прокурору;
5) викласти частину 1 статті 286 КПК України у новій редакції та доповнити вказану статтю частиною 3-1, якими уточнити порядок з’ясування думки потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності та його ознайомлення з клопотанням про звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності, а також розширити коло учасників кримінального провадження, які підлягають ознайомленню з цим клопотання;
6) доповнити статтю 284 частиною 5-1 та статтю 286 частиною 3-2, якими передбачити повідомлення учасників кримінального провадження, вказаних у чинній редакції цих статей, про надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Новий КПК України дає підстави для висновку про те, що належним способом повідомлення учасників кримінального провадження на стадії судового розгляду справи є: вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою; виклик особи, яка перебуває під вартою, через адміністрацію місця ув’язнення.
З огляду на те, що найбільш поширена сьогодні процедура повідомлення учасників судового провадження шляхом направлення їм повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення не може забезпечити оперативності інформування, новий КПК України запропонував суду такі способи інформування учасників кримінального провадження, як надіслання повідомлення електронною поштою, факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону.
Переваги електронної пошти як сучасного способу повідомлення вбачаються у наступному: 1) вона забезпечує швидке та надійне доставлення повідомлень адресату; 2) технологія електронної пошти дозволяє відправнику встановити підпис оператора електронної пошти про доставку електронного повідомлення, підпис адресата про його одержання; 3) у технологічному ланцюгу передачі електронного повідомлення майже завжди беруть участь кілька юридично не пов’язаних один з одним операторів електронної пошти; 4) її використання забезпечує наявність в матеріалах справи прямого доказу інформування учасників процесу.
Найбільш принциповим є дотримання судом у підготовчій частині судового засідання послідовності тих дій: 1) інформування присутніх учасників про причини неявки інших осіб та спосіб їх виклику у дане судове засідання; 2) перевірка явки свідків, викликаних в судове засідання, і видалення їх із зали судового засідання; 3) встановлення особи обвинуваченого, роз’яснення йому прав та обов’язків, а також з’ясування питання про вручення йому копії обвинувального висновку.
Вважаємо за необхідне змінити порядок розміщення статті 346 КПК «Заборона присутності свідків у залі судового засідання» щодо інших статей, які регулюють проведення підготовчих дій до судового розгляду, розмістивши її відразу після статті, яка регулює порядок відкриття судового засідання.
До основних способів інформування про зміст процесуальних актів судового провадження відносяться: проголошення (оголошення) змісту процесуального акта судового провадження; забезпечення доступу до матеріалів справи та надання його копії учасникам судового провадження; оприлюдненням процесуальних актів у мережі Інтернет; публікація текстів у друкованих виданнях.
Норми нового КПК України дозволяють зробити висновок про певні недоліки правового регулювання питань інформування учасників судового провадження з перегляду судових рішень. У КПК відсутні вказівки про обов’язок вручення поданих скаржником доповнень чи змін до апеляційної (касаційної) скарги іншій стороні. Крім того, не встановлює також закон і жодних вимог до конкретних строків подання змін чи доповнень до апеляційної (касаційної) скарги, обмежуючись лише вказівкою на право скаржника доповнити, змінити апеляційну (касаційну) скаргу чи відмовитись від неї до початку розгляду справи в суді апеляційної (касаційної) інстанції.
Використання положень Концепції дозволяє: 1. Фізичній або юридичній особі направити до будь-якого суду країни підписаний електронним цифровим підписом документ (апеляційну або касаційну скаргу) разом з пакетом супутніх документів за допомогою мережі «Інтернет»; 2. Надіслати стороні судового процесу електронної копії процесуального документу або повістки засобами електронного або мобільного зв’язку (e-mail або SMS); 3. Розробити та впровадити універсальний формат обміну даними, завдяки якому стане можливою передача справ та документів між автоматизованими системами документообігу суду різних розробників – так звана «загальна шина даних». 4. Відслідковувати рух справи у суді в електронному вигляді (через мережу Інтернет та мобільні телефони); 5. Проводити судові засідання онлайн та ін. 6. Інформувати учасників судового провадження засобами електронного або мобільного зв’язку – e-mail та SMS за допомогою як стаціонарних, так і мобільних телефонів.
Реалізація пропозиції з SMS-повідомлення учасників судочинства невід’ємно пов’язана з прийняттям Тимчасового порядку інформування учасників судочинства за допомогою SMS-повідомлень, у якому пропонуємо передбачити: вимоги до SMS-повідомлень; порядок підготовки та відправлення SMS-повідомлень; нагляд та контроль за підготовкою та відправленням SMS-повідомлень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверченко А.К. Подозреваемый и реализация его прав в уголовном процессе: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Александр Критэрьевич Аверченко. – Томск, 2001. – 239 с.
2. Александров А.И. Уголовная политика и уголовный процесс в российской государственности: история, современность, проблемы / [Под ред. В.З. Лукашевича]. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 2003. – 562 с.
3. Алексеев Ю.Г. Псковская судная грамота. Текст, комментарий, исследование. / Ю.Г. Алексеев. – Псков: Издательство центра «Возрождение», 1997. – 148 с.
4. Аленін Ю.П. Особливості відкриття матеріалів іншій стороні за новим КПК України / Ю.П. Аленін // Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики: Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 95-річчю з дня народження професора М.В. Салтевського (м. Одеса, 2 листопада 2012 року). – Одеса: Фенікс, 2012. – С. 237-240.
5. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса / С.А. Альперт. – Х.: Национальная юридическая академия Украины, 1997. – 60 с.
6. Аналіз стану дотримання строків розгляду кримінальних справ судами першої та апеляційної інстанції у 2011 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: sc.gov.ua/Аналіз%20стану%20дотримання%20строків%20розг
7. Арушанян К.К. Історико-правові передумови виникнення та розвитку інституту виконання судових рішень у кримінальному процесі України / К.К. Арушанян // Держава і право. – 2011. – Вип. 52. – С. 148-155.
8. Бедрій М. Стадія судового розгляду в українському копному судочинстві (XIV-XVIII ст.) / М. Бедрій // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2010. – Вип. 51. – С. 20-26.
9. Белый Н.А. Процессуальное положение подозреваемого в уголовном процессе (по законодательству Украины и Молдовы): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Николай Андреевич Белый. – К., 1995. – 20 с.
10. Беляев И.Д. История русского законодательства. Псковская судная грамота / И.Д. Беляев. – СПб.: Изд-во Лань, 1999. – С. 307-324.
11. Беляев И.Д. О вызове в суд по древним русским законам до Уложения 1649 года [Текст] / И. Д. Беляев // Журнал Министерства Юстиции. – 1860. – № 2 (Февраль). – С. 97-143.
12. Болтошев Е.Д. К вопросу о состязательности в досудебных стадиях уголовного судопроизводства России / Е.Д. Болтошев // Российский судья. – 2001. – № 10. – С. 14-17.
13. Борзих Н.В. Діяльність захисника щодо забезпечення прав і свобод підозрюваного та обвинуваченого в кримінальному процесі України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Неллі Вікторівна Борзих. – Донецьк, 2010. – 212 с.
14. Бусел В.Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови. / В.Т. Бусел. – Київ, Ірпінь: Перун, 2005. – 1728 с.
15. Быков В. Подозреваемый как участник уголовного судопроизводства со стороны защиты / В. Быков // Российская юстиция. – 2003. – № 3. – С. 43-44.
16. Великий енциклопедичний юридичний словник / [За ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка]. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 с.
17. Вершинин А.П. Юридические документы в нотариальной и судебной практике / А.П. Вершинин. – М.: Юридическая литература, 1993. – 223 с.
18. Веселов П.В. Современное деловое письмо в промышленности / П.В. Веселов. – М.: Издательство стандартов, 1990. – 160 с.
19. Ветрова Г.Н. Уголовно-процессуальная ответственность / Г.Н. Ветрова. – М.: Наука, 1987. – 112 с.
20. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу: Наказ Міністерства юстиції України від 05.03.2012 р. № 368/5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0367-12
21. Висновок Головного юридичного управління Верховної Ради України до додаткової таблиці проекту Кримінального процесуального кодексу України (реєстраційний № 9700) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511
22. Висновок щодо проекту Кримінально-процесуального кодексу України від 02.11.2011 р., підготовлений Директоратом з питань правосуддя та захисту людської гідності, Генерального директорату І – Права людини і верховенство права, на підставі експертизи Лорени Бахмайєр-Вінтер, Джеремі МакБрайда, Еріка Сванідзе [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://www.coe.kiev.ua/news/2012/01/Opinion%20on%20Draft%20CPC%20UA%20Ukr.pdf
23. Войтович І.І. Процесуальні і тактичні особливості провадження невідкладних слідчих дій: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Іван Іванович Войтович. – Одеса, 2011. – 209 с.
24. Ворожцов С. Принципы кассации по новому УПК / С. Ворожцов // Российская юстиция. – 2002. – № 12. – С. 14-16.
25. Глушков В.О. Актуалізація проблеми вдосконалення законодавства України про оперативно-розшукову діяльність / В.О. Глушков // Вісник Вищої ради юстиції. – 2011. – № 2. – С. 42-50.
26. Головков В.Л. Апелляционное производство по уголовным делам в Российской Федерации: Проблемы и пути решения: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Вячеслав Леонидович Головков – М, 2005. – 314 с.
27. Гражданский процесс: Учебник / [Под ред. В.В. Яркова]. – 6-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 703 с.
28. Гражданский процесс: Учебник / [Под ред. М.К. Треушникова]. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Городец, 2007. – 784 с.
29. Гречишникова О.С. Обеспечение прав обвиняемого и подозреваемого при применении процессуального принуждения: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Оксана Сергеевна Гречишникова. – Волгоград, 2001. – 209 с.
30. Громов Н.А. Уголовный процесс России: Учебное пособие / Н.А. Громов. – М.: Юристъ, 1998. – 552 с.
31. Грошевий Ю.М. Кримінальний процес України / Ю.М. Грошевий, В.М. Хотенець. – Х.: Право, 2000. – 494 с.
32. Гузела М. Проблемні питання активності суду в змагальному кримінальному процесі / М. Гузела // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2012. – Вип. 55. – С. 273-279.
33. Гусев В.Г. Проблема извещения участников гражданского судопроизводства / В.Г. Гусев // Журнал российского права. – 2003. – № 8. – С. 56-58.
34. Данилов Е.П. Настольная книга адвоката / Е.П. Данилов. – М.: Кнорус, 2005. – 608 с.
35. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочину й зловживання владою від 24.05.1989 р. № 995_114 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_114
36. Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення: Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 18.12.1992 р. № 47/33 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_225
37. Джаншиев Г.А. Основы судебной реформы. Историко-юридические этюды / Г.А. Джаншиев. – М.: Типография М.П. Щепкина, 1891. – 428 с.
38. Долежан В. Проблеми участі прокурора у кримінальному судочинстві в аспекті судової реформи / В. Долежан // Право України. – 2010. – № 5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://www.info-pressa.com/article-371.html
39. Донченко Ю.В. Застава як запобіжний захід за кримінальним судочинством України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Юрій Володимирович Донченко. – Львів, 2003. – 180 с.
40. Дудка А.В. Особливості проведення слідчих дій за участю осіб з фізичними або психічними вадами: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Андрій Вікторович Дудка. – К., 2009. – 226 с.
41. Дудукина Т.Г. Подготовительная часть судебного заседания: проблемы нормативного регулирования и правоприменительной практики: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Татьяна Геннадьевна Дудукина – Нижний Новгород, 2007. – 257 с.
42. Дунаевская О.В. Современная деловая речь / О.В. Дунаевская – М.: ВИПК работников печати, 1987. – 72 с.
43. Ефимичев С.П. Правовые и организационные вопросы предварительного расследования / С.П. Ефимичев. – Волгоград: Высшая следственная школа МВД СССР, 1977. –120 с.
44. Ефимичев С.П. Привлечение к уголовной ответственности в качестве обвиняемого – этап стадии предварительного расследования / С.П. Ефимичев // Правоведение. – 1985. – № 5. – C. 28-33.
45. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015
46. Загальна теорія держави і права / [За ред. М.Ф. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина]. – Х.: Право, 2002.– 482 с.
47. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; [За ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина]. – Х.: Право, 2009. – 584 с.
48. Загальна теорія держави та права: Підручник [Текст] / О.Г. Мурашин, М.С. Кельман. – К.: Кондор, 2006. – 477 с.
49. Захарко А.В. Неізоляційні запобіжні заходи в кримінальному процесі України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Андрій Володимирович Захарко. – Дніпропетровськ, 2010. – 229 с.
50. Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язенню будь-яким чином, затверджений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1988 р. № 43/173 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_206
51. Зеленський С.М. Історія та перспективи вирішення кримінальних справ у судовому порядку в Україні / С.М. Зеленський // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2011. – № 2 (4) – С. 1-15: [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://lj.oa.edu.ua/articles/2011/n2/11zsmpvu.pdf
52. Инструкция для народных следователей: утвержденная коллегией НКЮ УССР от 18.06.1921 г. // В кн..: Гришин Ю.А. Из истории развития системы досудебного расследования в Украине: Учебное пособие / Ю.А. Гришин. – Луганск: РИО ЛИВД, 1998. – С. 77-103.
53. Инструкция к «Временному положению о народних судах и революционных трибуналах»: утвержденная НКЮ от 03.06.1919 г. // В кн..: Гришин Ю.А. Из истории развития системы досудебного расследования в Украине: Учебное пособие / Ю.А. Гришин. – Луганск: РИО ЛИВД, 1998. – С. 52-77.
54. Ищенко Е.П. Криминалистическая фотография и видеозапись: учебно-практическое пособие / Е.П. Ищенко, П.П. Ищенко, В.А. Зотчев; [под ред. Е.П. Ищенко]. – М.: Юрист, 1999. – 438 с.
55. Івасюк І.Г. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Ігор Георгійович Івасюк. – Львів, 2002. – 208 с.
56. Інструкція гетьмана Данила Апостола судам від 13.07.1730 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://uris.org.ua/istoriya-gosudarstva-i-prava-ukrainy/instruktsiya-sudam-13-go-lipnya-1730-r-vityagi
57. Кайгародова Ю.Е. Уведомление в российском уголовном судопроизводстве: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Юлия Евгениевна Кайгародова. – Омск, 2005. – 224 с.
58. Калиновский К.Б. Основные виды уголовного судопроизводства: Учебное пособие / К.Б. Калиновский. – СПб.: Издательство юридического института (Санкт-Петербург), 2002. – 63 с.
59. Кальницкий В.В. Уведомление о подозрении в совершении преступления: правовая сущность и порядок применения / В.В. Кальницкий // Вестник Омского университета. Серия «Право». – 2008. – № 1 (14). – С. 104-111.
60. Камбек Л. Судебный следователь, или полнейшее руководство к производству уголовных следствий / Л. Камбек. – СПб., 1861. – 163 с.
61. Карнеева Л. Подозреваемый в советском уголовном процессе / Л. Карнеева // Социалистическая законность. – 1959. – № 4. – С. 35-38.
62. Киримова Е.А. Правовой институт: теоретико-правовое исследование: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Елена Андреевна Киримова. – Саратов, 1998. – 23 с.
63. Кистяковский О.Ф. Права, по которым судится Малороссійскій народ. – Университетская типография І.І. Завадскаго. – К., 1879. – 844 с.
64. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 712 с.
65. Ковальова C.Г. Судебник Великого Князя Казимира Ягайловича 1468 року: Монографія / C.Г. Ковальова. – Миколаїв: Чорноморський державний університет імені Петра Могили, 2009. – 109 с.
66. Ковальова С.Г. Судоустрій і судочинство на Українських землях Великого князівства Литовського / С.Г. Ковальова. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. – 200 с.
67. Ковальчук С.О. Здійснення захисту у кримінальних справах на засадах змагальності та диспозитивності: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Сергій Олександрович Ковальчук. – Івано-Франківськ, 2007. – 221 с.
68. Когутич І.І. Проект КПК України: негласні слідчі (розшукові) дії / І.І. Когутич // Митна справа. – 2011. – № 6, ч. 2, кн. 1. – С. 305-312.
69. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/page
70. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / [Отв. ред. В.И. Радченко]. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Юрайт-Издат, 2007. – 1124 с.
71. Конах Е.И. Процессуальный статус и обеспечение прав подозреваемого / Е.И. Конах, М.В. Парфенова. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2005. – 96 с.(92)
72. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004
73. Конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних з рабством, від 07.09.1956 р. № 995_160 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_160
74. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, від 10.12.1984 р. № 995_085 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_085
75. Конституція України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
76. Концепція галузевої програми інформатизації судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://court.gov.ua/tu16/info_suddi/conzepcia/
77. Концепція електронного суду України, розроблена Державним підприємством «Інформаційні судові системи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://www.kbs.org.ua/files/koncept_d.pdf.
78. Костюченко О.Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Олена Юріївна Костюченко. – К., 2004. – 237 с.
79. Кохановська О.В. Джерела регулювання інформаційних відносин в Україні (теоретико-правовий аспект) / О.В. Кохановська // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Юридичні науки». – 2005. – № 67-69. – С. 15-19.
80. Красницька А.В. Процесуальні акти кримінального судочинства: юридична техніка, шляхи вдосконалення: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Анжела Віталіївна Красницька. – К., 2008. – 233 с.
81. Краткое изображение процессов либо судебных тяжб от 1715 г. // Памятники русского права / [Под ред. К.А. Софроненко]. – Вып. 8. – М.: Юридическая литература, 1961. – 668 с.
82. Кращі практики впровадження електронного урядування: зарубіжний досвід. Методичні матеріали до навчальної дисципліни: “Теоретико-методологічні, організаційні та інституційні основи електронного урядування” / авт. кол.: К. Синицький, Я. Олійник, М. Міхальова та ін.; [за заг. ред. д. н. держ. упр., проф. С.А. Чукут, к. н. держ. упр. О.В. Загвойської]. – К., 2010. – 144 с.
83. Крет Г.Р. Теоретичні, правові та прикладні аспекти закриття кримінальних справ у суді: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Галина Романівна Крет. – Одеса, 2010. – 212 с.
84. Криминалистика: Учебник для вузов / Т.В. Аверьянова, Р.С. Белкин, Ю.Г. Корухов, Е.Р. Россинская; [под ред. Р.С. Белкина]. – М.: Издательство «Норма» (Издательская группа «Норма-Инфра•М»), 2000. – 990 с.
85. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
86. Кримінальний процес України: Загальна частина: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О.І. Литвинчук, Ю.О. Гришин, С.О. Іваницький; [за заг. ред. М.Й. Курочки]. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім Е.О. Дідоренка, 2010. – 406 с.
87. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651%D0%B0-17
88. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. Станом на 01.09.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-05
89. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Вид. 2-ге, допов. та перероб. / [За заг. ред. В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна]. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2010. – 944 с.
90. Крушинський С.А. Історія становлення інституту подання доказів у кримінальному судочинстві України до судової реформи 1864 року / С.А. Крушинський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2011. – Вип. 53. – С. 375-382.
91. Кузьмин С.С. Процессуально-правовая основа информирования участников процесса в цифровой форме / С.С. Кузьмин // Вестник Воронежского государственного университета. Серия «Право». – 2009 . – № 1 (6). – С. 109-121.
92. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (загальна частина) / В.В. Рожнова, Я.Ю. Конюшенко, І.В. Чурікова, О.Є. Омельченко та ін. – К.: Національна академія внутрішніх справ МВС України, 2012. – 398 с.
93. Лазарева В.А. Надлежащий вызов подсудимого: актуальная проблема / В.А. Лазарева, Ю.В. Кувалдина // Российская юстиция. – 2009. – № 4. – С. 63-65.
94. Левицька Н. Нормативно-правовий інститут: загальнотеоретична характеристика / Н. Левицька // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2012. – Вип. 56. – С. 24-29.
95. Левицька Н.О. Нормативно-правовий інститут: розмежування із суміжними поняттями / Н.О. Левицька // Часопис Академії адвокатури України. – 2012. – № 14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2012-1/12lnoisp.pdf
96. Леоненко М.І. Принцип національної мови у кримінальному судочинстві України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Максим Іванович Леоненко. – Запоріжжя, 2001. – 180 с.
97. Линник Т.В. Еволюція системи програмного правового забезпечення правового інформування населення / Т.В. Линник // Часопис Академії адвокатури України. – 2012. – № 14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2012-1/12ltvpin.pdf
98. Липинский Д.А. Об уголовно-процессуальной ответственности / Д.А. Липинский // Вектор науки Тольяттинского государственного университета. – 2010. – № 3. – С. 261-264.
99. Литовський статут 1566 р. // В кн.: Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. – Том 1. З найдавніших часів до початку XX ст. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин,