ДОСУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ЩОДО ОКРЕМИХ СЛУЖБОВИХ ОСІБ, ЯКІ ОБІЙМАЮТЬ ОСОБЛИВО ВІДПОВІДАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ВИДИ ПРОВАДЖЕНЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ СЛУЖБОВИХ ОСІБ, ЯКІ ОБІЙМАЮТЬ ОСОБЛИВО ВІДПОВІДАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ 13
1.1. Види проваджень у кримінально-процесуальному судочинстві 13
1.2. Характеристика правового статусу окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище 38
Висновки до першого розділу 56
РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ СЛУЖБОВИХ ОСІБ, ЯКІ ОБІЙМАЮТЬ ОСОБЛИВО ВІДПОВІДАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ 58
2.1. Загальні засади визначення відповідальності та її сутність 58
2.2. Співвідношення понять “пільга”, “привілей” та “імунітет” у кримінальному процесі 76
2.3. Недоторканність як додаткова гарантія виконання повноважень окремими службовими особами, які обіймають особливо відповідальне становище 93
Висновки до другого розділу 115
РОЗДІЛ 3 ДОСУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ЩОДО ОКРЕМИХ СЛУЖБОВИХ ОСІБ, ЯКІ ОБІЙМАЮТЬ ОСОБЛИВО ВІДПОВІДАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ 118
3.1. Порядок порушення кримінальної справи щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище 118
3.2. Процесуальний порядок застосування заходів примусу і провадження слідчих та інших процесуальних дій щодо окремих службових осіб 144
Висновки до третього розділу 167
ВИСНОВКИ 171
ДОДАТКИ 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 200

ВСТУП

Актуальність теми. Рух країни до реального втілення в державне і суспільне життя цінностей права, побудови громадянського суспільства, панування правового закону і правової держави має конкретну мету − утвердження непорушних прав і свобод людини та громадянина, що вимагає від осіб, які обіймають особливо відповідальне становище, чіткого виконання своїх обов’язків.
Питання законного й обґрунтованого притягнення осіб, які обіймають особливо відповідальне становище, до кримінальної відповідальності залежно від певного етапу розвитку нашої держави завжди було актуальним у доктрині кримінального і кримінально-процесуального права. Цього вимагає реалізація конституційних принципів побудови демократичної держави. Також, це обумовлено потребою приведення кримінально-процесуального законодавства у відповідність до нового етапу розвитку кримінального судочинства, потребою переосмислення, зміною і доповненням теоретичних положень та постулатів, що в подальшому знайде своє вираження в законодавчих актах.
Важливим напрямком у вирішенні цих завдань є чітка та детальна регламентація кримінально-процесуальних відносин у сфері здійснення своїх обов’язків окремими службовими особами, які обіймають особливо відповідальне становище. Правова держава повинна забезпечити порядок провадження кримінальної справи щодо цих осіб, який не порушуватиме конституційних принципів, зокрема, принципу рівності усіх перед законом і судом. Такий порядок повинен стояти на захисті людини, суспільства, держави і створювати умови для розкриття злочинів, викриття винних та їх засудженні. Цим самим встановлюються гарантії щодо реалізації правових приписів.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена, з одного боку, потребою внесення змін до КПК України, з другого − необхідністю розроблення науково-обґрунтованих пропозицій стосовно реформування порядку досудового розслідування щодо осіб, які обіймають особливо відповідальне становище, з третього − орієнтацією України на світові досягнення розвинутих держав для врахування їхнього досвіду.
Багато фундаментальних досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених тим чи іншим чином торкалися проблем досудового розслідування справ щодо осіб, які обіймають особливо відповідальне становище. Значний вклад у вирішення цих проблем зробили такі вчені, як: Н.О. Армаш, А.В. Волобуєв, В.І. Галаган, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, П.А. Лупинська, Г.А. Матусовський, С.М. Мельник, І.С. Самощенко, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, І.К. Туркевич, Д.Т. Шон, М.Є. Шумило, Ю.К. Якимович, М.Л. Якуб та інші.
Питання недоторканності та імунітету розглядали у своїх роботах Ф.А. Агаєв, А.І. Бастрикін, А.А. Безуглов, В.Н. Галузо, В.Г. Даєв, О.В. Задорожний, М.М. Добкін, О.А. Зайцев, А.В. Зіновьєв, В.Г. Кардашев, В.І. Маринів, О.М. Матвеєва, В.І. Руднєв, А.О. Селіванов, Л.Д. Удалова, А.А. Чувілєв, А.Я. Ярматов та інші.
До питань стосовно притягнення до кримінальної відповідальності Президента України, народного депутата України, судді зверталися у своїх наукових працях такі вчені, як: С.А. Агафонов, С.В. Балан, С.Г. Волкотруб, В.О. Гринюк, А.А. Коваленко, І.О. Кресіна, М.Е. Мікулін, В.А. Ржевський, Р.Р. Салимзянова, З.І. Свєтлакова, А.А. Федоров, Н.М. Чепурнова та інші.
Разом із тим, констатуючи значний науковий вклад цих вчених у розробку зазначених питань, зауважимо, що їх пошуки торкалися лише окремих аспектів проблеми теорії і практики досудового провадження щодо осіб, які обіймають особливо відповідальне становище. Комплексне ж дослідження до цього часу відсутнє. Фактично залишилася теоретично не розробленою низка ключових проблем, що пов’язані із дослідженням особливих проваджень у кримінальному процесі, засад імунітету та порядку порушення кримінальної справи щодо осіб, які обіймають особливо відповідальне становище, а також теорії і практики застосування заходів процесуального примусу та способу провадження слідчих й інших процесуальних дій.
Зазначене вище свідчить про необхідність вироблення науково-обґрунтованих шляхів вдосконалення і теоретичного узагальнення проблематики досудового провадження щодо зазначеного кола осіб у сучасних умовах. Наведені обставини зумовили обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з напрямками, визначеними Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України № 361/2006 від 10 травня 2006 року, відповідно до Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів і наукових установ МВС України на період 2004-2009 роки, яка затверджена наказом МВС України № 755 від 05 липня 2004 року “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років”. Дисертація виконана відповідно до Плану проведення науково-дослідної та дослідно-конструкторської робіт Київського національного університету внутрішніх справ роботи на 2008 рік (п. 123).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування та розробка законодавчого регулювання досудового провадження у справах щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище, виявлення особливостей здійснення процесуального порядку притягнення Президента України, народного депутата України та судді до кримінальної відповідальності, реалізації інституту недоторканності зазначених осіб у кримінальному судочинстві, формування теоретично обґрунтованого механізму вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності при здійсненні кримінального судочинства щодо зазначеного кола осіб у процесі притягнення їх до кримінальної відповідальності та провадження слідчих і процесуальних дій.
Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувались такі завдання:
− розкрити сутність особливих проваджень у кримінальному судочинстві;
− з’ясувати коло й особливості правового статусу осіб, які обіймають особливо відповідальне становище;
− узагальнити теоретичне визначення відповідальності та її сутності;
− систематизувати теоретичний та емпіричний матеріал стосовно розуміння відповідальності осіб, які обіймають особливо відповідальне становище;
− дослідити на теоретичному рівні підстави й основні риси, притаманні відповідальності осіб, які обіймають особливо відповідальне становище;
− визначити основні ознаки, які є однаково характерними для привілеїв, пільг, імунітету;
− окреслити коло осіб, стосовно яких застосовується імунітет у кримінальному процесі;
− з’ясувати особливий стан вітчизняного і зарубіжного законодавства щодо забезпечення гарантій недоторканності зазначеного кола осіб у кримінальному судочинстві;
− висвітлити сучасний стан правової регламентації порушення кримінальної справи щодо осіб, які обіймають особливо відповідальне становище;
− розробити практичні рекомендації стосовно застосування заходів процесуального примусу та можливостей проведення слідчих дій відносно зазначеного кола осіб;
− внести пропозиції щодо вдосконалення норм чинного кримінально-процесуального законодавства про правовий статус Президента України, народного депутата України та судді.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у сфері кримінального процесу у справах щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище.
Предмет дослідження – досудове провадження у кримінальних справах щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об’єкта і предмета.
Основу дослідження становить діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ, який склав підґрунтя комплексного використання інших методів. Зокрема, метод системного аналізу дав можливість проаналізувати фундаментальні положення сучасної теорії кримінального процесу, основоположні законодавчі та нормативні акти України − Конституцію України і закони України, а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань відповідальності, порядку порушення кримінальної справи й провадження слідчих дій щодо осіб, які обіймають особливо відповідальне становище. Формально-юридичний метод застосовувався при співставленні норм чинного КПК України з проектом нового КПК України, обґрунтуванні висновків і пропозицій стосовно їх доповнення чи уточнення; порівняльно-правовий − для аналізу та порівняння національного й зарубіжного кримінально-процесуального законодавства; історико-правовий − для розкриття генезису сутності відповідальності та правового статусу осіб, які обіймають особливо відповідальне становище; соціологічні методи (інтерв’ювання, анкетування) − використовувались при вивченні правозастосовної практики правоохоронних органів, при опитуванні слідчих органів внутрішніх справ; статистичні − для узагальнення результатів вивчення матеріалів кримінальних справ, анкетування оперативних працівників. Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Нормативну основу дослідження становлять: Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство, проект нового КПК України (реєстр. № 1233 від 13 грудня 2007 року), міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України, постанови пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативно-правові акти, а також кримінально-процесуальне законодавство окремих зарубіжних країн.
Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики, а також дані, отримані при опитуванні 324 працівників органів досудового розслідування, прокуратури та суду, які представляють різні регіони держави. Крім того, було вивчено і проаналізовано 38 кримінальних справ. Це сприяло формуванню емпіричної бази дослідження, що забезпечує репрезентативність зроблених висновків у межах усієї України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у вітчизняній науці кримінально-процесуального права вперше проведено комплексне дослідження проблем досудового провадження щодо осіб, які обіймають особливо відповідальне становище, з використанням методологічних положень теорії кримінально-процесуального права, сучасних підходів до розуміння захисту прав і свобод людини та громадянина. Також розроблені теоретичні засади та особливості порядку досудового провадження щодо цієї категорії осіб у кримінальному процесі України.
У дисертації висунуто й обґрунтовано низку положень нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики, а саме:
вперше:
− запропоновано авторський варіант окремої глави КПК України “Особливості провадження у справах щодо окремої категорії осіб”;
− аргументовано, що затримані за підозрою у вчиненні злочину Президент України, який склав свої повноваження, народний депутат України, суддя, повинні бути звільнені відразу ж після встановлення їх особи, за винятком випадку затримання на місці вчинення злочину;
− обґрунтовано, що накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище, повинні проводитись лише після порушення кримінальної справи;
− доведено, що запобіжний захід у вигляді застави щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище, слід застосовувати не інакше як на підставі рішення суду, прийнятого за поданням Генерального прокурора України;
− обґрунтовано, що здійснення оперативно-розшукових заходів щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище, допускається лише на підставі рішення, що приймається судовою колегією відповідного рівня на підставі подання керівника оперативного підрозділу;
− сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до законів України (ч. 4 ст. 13 “Про статус суддів”, ч. 2 ст. 27 “Про статус народного депутата України”), а також пропозицій до проекту КПК України, що стосуються особливого порядку: порушення кримінальних справ, затримання та обрання запобіжного заходу й проведення певних слідчих дій щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище тощо;
удосконалено:
− класифікацію видів проваджень;
− поняття “Президент України” та “процесуальний імунітет”;
− структуру КПК України;
дістало подальшого розвитку:
− обґрунтування відмінностей між поняттями “пільга”, “привілей”, “імунітет” та авторське визначення їх характерних ознак;
− положення про необхідність віднесення провадження щодо осіб, які обіймають особливо відповідальне становище, до підвиду основного провадження з більш складною процесуальною формою;
− наукові розробки про необхідність доповнення переліку рішень, які приймаються судом за результатами розгляду подання щодо порушення кримінальної справи відносно судді, народного депутата України;
− положення стосовно того, що відповідальність Президента України повинна носити двоступеневий характер.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації сформульовано та обґрунтовано висновки і пропозиції, які сприятимуть вдосконаленню науково-дослідної роботи, активізації навчання спеціалістів і підвищенню ефективності діяльності органів дізнання та досудового слідства стосовно особливостей провадження досудового слідства щодо осіб, які обіймають особливо відповідальне становище.
На користь практичного значення викладених у роботі висновків і пропозицій свідчить те, що вони використовуються:
− у навчальному процесі − при розробці текстів лекцій та навчально-методичних матеріалів проведення семінарів і практичних занять з навчальних дисциплін “Кримінальний процес”, “Судові та правоохоронні органи України”, що підтверджено актами впровадження: Запорізького юридичного інституту ДДУВС (акт впровадження від 18 березня 2008 року), Донецького юридичного інституту (акт впровадження від 18 квітня 2008 року), Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 22 квітня 2008 року);
− у практичній діяльності органів досудового розслідування, прокуратури та суду − використовується Головним слідчим управлінням МВС України в системі службової підготовки та практичній діяльності органів досудового слідства МВС України (акт впровадження від 14 квітня 2008 року);
− у правотворчій діяльності – для вдосконалення чинного законодавства України та під час роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу України, інших нормативних та відомчих актів. Основні положення й висновки дисертації були сформульовані в пропозиціях, направлених до Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України (акт впровадження № 04-30/18-1259 від 27 червня 2008 року).
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею та рекомендована до захисту.
Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором на: міжнародній науково-практичній конференції “Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій” (24 листопада 2006 року, м. Донецьк); науково-практичній конференції молодих та майбутніх вчених, присвячена створенню Академії управління МВС “Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності” (14 квітня 2006 року, м. Київ); науково-практичній конференції “Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті європейської інтеграції” (21-22 квітня 2006 року, м. Київ).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації, відображені автором у семи наукових працях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, та у трьох тезах доповідей, що оприлюднені на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні низки процесуальних проблем досудового провадження у кримінальних справах щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище. Одержані результати та пропозиції мають теоретичне та практичне значення. Основними результатами дослідження є наступні висновки:
1. Необхідно констатувати, що у рамках єдиного кримінального процесу існує три види відносно самостійних проваджень: основні, додаткові, особливі. В свою чергу, основні провадження у кримінальному процесі України поділяються на: звичайні провадження (дізнання та досудове слідство); спрощені провадження (провадження у справах приватного обвинувачення, провадження з протокольною формою досудової підготовки матеріалів); провадження з більш складними процесуальними формами (провадження в справах про злочини неповнолітніх, провадження в справах неосудних або обмежено осудних осіб).
Провадження про застосування примусових заходів медичного характеру не належать ні до основних, ні до додаткових проваджень. Воно є самостійним і ми відносимо його до особливих.
Обґрунтовано, що провадження щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище варто віднести до підвиду основного, тобто так званого провадження з більш складними процесуальними формами.
2. Пропонуємо у новому КПК України закріпити 2 розділи: “Особливі провадження” та “Особливий порядок кримінального судочинства”. У першому розділі слід описати спеціальні процедури, в другому − процесуальні особливості окремих категорій справ. Чітке закріплення у кодексі з урахуванням предмету діяльності кожного із видів допоможе уникнути суперечок стосовно самих видів проваджень і їх поділу на групи.
3. Ми вважаємо, що процес доповнення і оновлення інституту варто розпочати з чіткого визначення поняття “Президент України”. На нашу думку, президент − це одноособовий глава держави, посадова особа, яка посідає найвище місце у структурі державних інститутів, а також виступає представником держави в цілому у міжнародних відносинах і є гарантом державного суверенітету.
4. Вважаємо, що є ряд своєрідних, специфічних ознак, які свідчать про самостійну природу імунітетів які дозволяють виділити їх в якості самостійної категорії, порівняно з поняттями “пільга”, “привілей”.
По-перше, імунітети розраховані на певну групу суб’єктів, в той час як пільги спрямовані на достатньо широке коло суб’єктів.
По-друге, в кримінально-процесуальному законодавстві поняття “імунітет” розуміється як звільнення від виконання процесуальних обов’язків і відповідальності (право не давати свідчення, не притягатися до кримінальної відповідальності тощо).
По-третє, у будь-якому разі в ідеалі кінцевою метою імунітету є забезпечення ефективного виконання офіційних професійних функцій певними суб’єктами.
По-четверте, коло осіб, на яких поширюється імунітет повинен бути чітко закріплений в міжнародних актах, конституціях і законах. Тоді як носії інших пільг та привілеїв не завжди повно і конкретно зазначені у законодавстві.
Процесуальні імунітети являють собою органічну багатоступневу сукупність процесуально-правових інститутів, норми яких регулюють особливий порядок кримінального судочинства, які виражаються у встановленні винятків із загального порядку судочинства і особливих юридичних перевагах для окремих категорій осіб.
5. З метою уникнення труднощів у сфері застосування імунітетів на практиці пропонуємо закріпити визначення процесуального імунітету наступного змісту: “Імунітет у кримінальному судочинстві − як процесуально-правовий інститут, норми якого спрямовані на вирішення завдань кримінального процесу і реалізацію його принципів й передбачають звільнення певних суб’єктів від процесуальних обов’язків, ускладнений порядок притягнення до кримінальної відповідальності й застосування заходів процесуального примусу”.
6. Обґрунтовано положення щодо доцільності викладення ч. 2 ст. 13 Закону України “Про статус суддів” в редакції від 15.12.1992 р., в якому наголошується на тому, що судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності і взяті під варту без згоди Верховної Ради України. Вони не можуть бути піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без згоди органу, який обрав суддю на посаду.
7. З огляду прав і обов’язків Президента України, народного депутата України та судді як осіб, які обіймають особливо відповідальне становище, пропонуємо передбачити спеціальний порядок провадження кримінальної справи щодо цих осіб.
Тому необхідно закріпити в КПК України окрему главу “Особливості досудового провадження щодо окремої категорії осіб”, яка б містила чіткий перелік категорій справ та категорій осіб, щодо яких застосовуватиметься особливий порядок провадження у кримінальних справах; порядок порушення кримінальної справи; порядок затримання цих осіб та обрання щодо них запобіжних заходів, а також умови проведення окремих слідчих дій.
У запропонованій нами главі видається необхідним закріпити статтю “Особливий порядок порушення кримінальної справи” наступного змісту: “Постанова про порушення кримінальної справи щодо особи або про притягнення її як обвинуваченого, якщо кримінальна справа була порушена щодо інших осіб чи за фактом вчинення діяння, яке має ознаки злочину, виноситься:
1) щодо народного депутата чи судді (Конституційного Суду України, Судді Верховного Суду України, судді Вищого спеціалізованого суду України, судді апеляційного і місцевого суду, а також присяжного і народного засідателя) на час здійснення ними правосуддя виноситься Генеральним прокурором України на підставі висновку колегії у складі трьох суддів Верховного Суду України про наявність в діях народного депутата чи судді ознак злочину і, відповідно, за згодою Верховної Ради України;
2) щодо Президента України, який склав свої повноваження, а також кандидата у Президенти України − Генеральним прокурором України чи собою, яка виконує його повноваження на підставі висновку колегії у складі трьох суддів Верховного Суду України стосовно наявності ознак злочину.
Подання прокурора розглядається за його участю, а також участю особи, стосовно якої вноситься подання, її захисника у строк не пізніше 10 діб з дня надходження подання до суду. Неявка особи, щодо якої вноситься подання, а також її захисника у судове засідання не перешкоджає розгляду подання.
За результатами розгляду подання суд: 1) надає висновок про наявність чи відсутність в діях особи ознак злочину; 2) виносить ухвалу, в якій дає згоду на порушення кримінальної справи стосовно особи, на притягнення її як обвинуваченого чи відмовляє в цьому”.
− передбачити статтю “Особливий порядок затримання і обрання запобіжного заходу” в наступній редакції: “Президент України, який склав свої повноваження, народний депутат, суддя, затримані за підозрою у вчиненні злочину повинні бути звільненні відразу ж після встановлення їх особи, за винятком випадку затримання на місці вчинення злочину;
Якщо особи, зазначені у частині першій даної статті були затримані на місці вчинення злочину, то складається протокол затримання за загальними правилами, які передбачені КПК України, в якому зазначаються обставини, що спричинили арешт особи, яка обіймає особливо відповідальне становище;
Запобіжний захід у вигляді взяття під варту щодо народного депутата України, судді до винесення судом обвинувального вироку може бути обрано лише за згодою Верховної Ради України;
Запобіжний захід у вигляді застави стосовно народного депутата і судді застосовується без обмеження його прав чи порушення його недоторканності не інакше як на підставі рішення суду, прийнятим за поданням Генерального прокурора України”.
− закріпити статтю “Особливий порядок проведення окремих слідчих дій” такого змісту: “Обшук народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі надання Верховною Радою України згоди на притягнення його як обвинуваченого, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо;
Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його речей і документів можуть провадитися тільки за вмотивованим рішенням судді апеляційного суду в зв’язку з провадженням у кримінальній справі”.
8. Передбачається необхідним внести зміни і до законів України. У зв’язку з цим доцільно:
− доповнити ст. 13 Закону України “Про статус суддів” після ч. 4 окремим пунктом у такому викладі: “Здійснення оперативно-розшукових заходів щодо депутата (судді), які пов’язані з обмеженням його прав чи з порушенням його недоторканності, допускається не інакше як на підставі рішення, що приймається судовою колегією відповідного рівня на підставі подання керівника відповідного оперативного підрозділу”.
− доповнити ст. 27 Закону України “Про статус народного депутата України” після ч. 2 окремим пунктом: “Здійснення оперативно-розшукових заходів щодо депутата, які пов’язані з обмеженням його прав чи з порушенням його недоторканності, допускається не інакше як на підставі рішення суду, прийнятим за поданням Генерального прокурора України”.
9. Обґрунтовано, що накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище повинні проводитись лише після порушення кримінальної справи з метою захисту конституційних прав громадянина і, як наслідок, додасть більшої ваги тим нормам, які надають особам, що обіймають особливо відповідальне становище, певний обсяг імунітету.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Новий тлумачний словник української мови : у 4 т. / Уклад.: В. В. Яременко,
О.М. Сліпушко. – К. : Аконіт, 1999.
Т. 4: Р-Я. – 1999. – 944 с.
2. Недбайло П. Е. О юридических гарантиях правильного применения норм советского права / П. Е. Недбайло // Советское государство и право. – 1957. –
№ 6. – С. 20−29.
3. Чечина Н. А. Судебная защита и конституционные принципы гражданского процессуального права / Чечина Н. А. // Проблемы соотношения материального и процессуального права. – М. : Всесоюз. юрид. заоч. ин-т; 1980. – С. 42–46. – (Труды ВЮЗИ).
4. Элькинд П. С. Еще раз к вопросу об уголовно-процессуальной форме /
Элькинд П. С. // Гарантии прав личности в социалистическом уголовном праве и процессе : Межвуз. тематич. сб. – Вып. 4. – Ярославский гос. ун-т. ; под ред.
Я. О. Мотовиловкера. – Ярославль, 1979. – 126 с.
5. Кримінальний процес України : підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю. М. Грошевий, Т. М. Мірошніченко, Ю. В. Хоматов та ін. ; за ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. – Харків : Право, 2000. – 496 с.
6. Якуб М. Л. Процессуальная форма в советском уголовном судопроизводстве / Якуб М. Л. – М. : Юрид. лит., 1981. – 144 с.
7. Ривлин А. Л. Организация суда и прокуратуры в СССР / Ривлин А. Л. – Х. : Юрид. лит., 1968. – 286 с.
8. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса : в 2 т. – М. : Наука, 1968.
Т. 1: Основные положения науки советского уголовного процесса. – 1968.
– 470 с.
9. Савицький Д. О. Процес доказування у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Савицький Дмитро Олександрович. – К., 2003. – 258 с.
10. Міхеєнко М. М. Кримінальний процес України : підручник / Міхеєнко М. М., Нор В. П., Шибіко В. П. – [2-е вид. перероб. і допов.]. – К. : Либідь, 1999. – 536 с.
11. Слінько С. В. Проблеми правового статусу суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності : Монографія / Слінько С. В. – Харків : Нац. ун-т внутр. справ, 2003.
– 282 с.
12. Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку : Постанова Пленуму Верховного Суду від 29.06.1990 № 5 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах справах / Верховний Суд України; за заг. ред. В. Т. Маляренка – К. : Юрінком Інтер, 2005.
– С. 62−80.
13. Баулін О. В. Спрощене досудове провадження в Україні: історія, сучасність, перспективи: навч. посібник / Баулін О. В., Карпов Н. С., Поповченко О. І., Савицький Д. О. − К. : Семенко Сергій, 2004. — 151 с. − (Національна академія внутрішніх справ України).
14. Мельник С. М. Процесуальна форма у кримінальному судочинстві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / С. М. Мельник. – К., 2001. – 22 с.
15. Кобяков В. М. О стадийности уголовного судопроизводства и единстве уголовно-процессуальной формы / В. М. Кобяков // Уголовно-процессуальные формы борьбы с правонарушениями : Межвуз. сб. науч. трудов / Свердлов. юр. ин-т
им. Р.А. Руденко; [Редкол.: П. М. Давыдов (отв. ред. и др.) и др.]. – Свердловск : СЮИ, 1983. – 141 с.
16. Михеенко М. М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве / Михеенко М. М. – К. : Вища шк. : Изд-во при Киев. ун-те, 1984. – 133 с.
17. Арсеньев В. Д. О едином порядке производства по уголовным делам и пределам его дифференциации / В. Д. Арсеньев // Вопросы борьбы с преступностью. – Иркутск : Иркутск. гос. ун-т им. А. А. Жданова, 1970. – С. 67−71.
18. Маршев С. А. О дифференциации форм уголовного судопроизводства /
С. А. Маршев // Развитие и совершенствование уголовно-процессуальной формы : [Зб. ст. / Редкол. : Л. Д. Кокорев (науч. ред.) и др.]. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1979. – С. 141−147.
19. Свиридов М. К. О сущности и основаниях дифференциации уголовного процесса / Свиридов М. К. // Актуальные вопросы государства и права в период совершенствования социалистического общества. – Томск : Томск. ун-т, 1987.
– С. 240−243.
20. Якимович Ю. К. Структура советского уголовного процесса: система стадий и система производств. Основные и дополнительные производства /
Якимович Ю. К. – Томск : Томск. ун-т, 1991. – 138 с.
21. Добровольская Т. Н. Уголовно-процессуальная форма, процессуальные нормы и производства / Т. Н. Добровольская, П. С. Элькинд // Юридическая процессуальная форма. Теория и практика. – М : Юрид. лит, 1976. – С. 252−275.
22. Зеленецкий В. С. Структура советского уголовного процесса / В. С. Зеленецкий // Проблемы правоведения : Респ. межвед. сб. – Вып. 42 / Киев. гос. ун-т.
им. Т. Г. Шевченко. – К. : Вища школа, 1981. – 144 с.
23. Цыганенко С. С. Проблемы процессуальных производств и их типов в новом УПК / Цыганенко С. С. // Известия вузов. Правоведение. – 2002. – № 4.
– С. 13−21.
24. Бабій І. В. Види проваджень у кримінальному судочинстві України / І. В. Бабій // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 8. – С. 161−164.
25. Кримінально-процесуальний кодекс України : Чинне законодавство зі змінами і допов. станом на 1 бер. 2008 р.: (відповідає офіційному текстові). – К. : ПАЛИВОДА А.В., 2008. – 200 с.
26. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / Тертишник В. М. − К. : А.С.К., 2007. – 1056 с. − (Нормативні документи та коментарі).
27. Кримінальний кодекс України : за станом на 25 лист. 2007 р. – К.: ВЕЛЕС, 2007. – 160 с. – (України Закони).
28. Ермилов В. Я. О гарантиях прав обвиняемого и правосудия в особых производствах: (в связи с работой А. Габерле “Ускоренное производство в польском уголовном процессе”) / В. Я. Ермилов, Я. О. Мотовиловкер // Гарантии прав личности в социалистическом уголовном праве и процессе : Межвуз. тематич. сб. – Вып. 4. – Ярославль, 1979. – 126 с.
29. Добровольськая Т. Н. Деятельность суда, связанная с исполнением приговоров / Добровольськая Т. Н. / Всесоюзный ин-тут по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. – М.: Юрид. лит., 1979. – С. 18–23.
30. Проблемы судебного права / Полянский Н. Н., Строгович М. С., Савицкий В. М., Мельников А. А. ; Под ред. В. М. Савицького. – М. : Наука, 1983. – 223 с.
31. Горшенев В. М. Контроль как правовая форма деятельности / Горшенев В. М., Шахов И. Б. – М. : Юрид. лит., 1987. – 176 с.
32. Цивільний процес України: [підруч. для студ. юрид. спец.вищих навч. закл.] /
за ред. член-кор. АПрН України, Ю. С. Червоного. – К. : Істина, 2007. – 392 с.
33. Кальницкий В. В. Особые производства в советском уголовном процессе /
В. В. Кальницкий, В. В. Николюк // Совершенствование правовых основ уголовного судопроизводства : Вопр. охраны прав граждан в сфере борьбы с преступностью : Сб. науч. тр. / Яросл. гос. ун-тет ; [Редкол. : Л.Л. Кругликов (отв. ред.)и др.]. – Ярославль : ЯрГУ, 1988. – С.111−117.
34. Арсеньев В. Д. Упрощение не равнозначно упрощенчеству / В. Д. Арсеньев // Социалистическая законность. – 1975. – № 3. – С. 63−64.
35. Катькало С. И. Судопроизводство по делам частного обвинения / Катькало С. И., Лукашевич В. З. – Л. : Ленингр. ун-т, 1972. – 208 с.
36. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів : Постанова Пленуму Верховного Суду від 02.07.2004
№ 13 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний Суд України; за загал. ред. В. Т. Маляренка – К. : Юрінком Інтер, 2005. – С. 312−322.
37. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар ; за загал. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – [4-е вид., перероб. та допов.].
– К. : Юрисконсульт, КНТ, 2007. – 896 с.
38. Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність : Постанова Пленуму Верховного Суду від 27.02.2004 № 2 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний Суд України; за загал. ред.
В. Т. Маляренка – Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – С. 292−300.
39. Карнеева Л. М., Якубович Н. А., Михайлова Т. А. О протокольной форме досудебной подготовки материалов / Л. М. Карнеева, Н. А. Якубович.,
Т. А. Михайлова // Социалистическая законность. – 1985. – № 5. – С. 62–65.
40. Михайленко А. Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе ; под ред. проф. А. Л. Цыпкина; Саратов. юрид. ин-тут им. Д. И. Курского / Михайленко А. Р. – Саратов : Саратов. ун-т, 1975. – 150 с.
41. Даев В. Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса / Даев В. Г. – Л. : ЛГУ, 1985. – 112 с.
42. Кобликов А. С. Новые изменения и дополнения УПК РСФСР и их значение для осуществления правосудия / А. С. Кобликов // Советская юстиция. – 1985. –
№ 20. – С. 4−6.
43. Гошовський М. І. Потерпілий у кримінальному процесі України /
Гошовський М. І., Кубинська О. Т. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 189 с.
44. Пашкевич П. Ф. Процессуальный закон и эффективность уголовного судопроизводства / Пашкевич П. Ф. – М. : Юрид. лит., 1984. – 206 с.
45. Финько В. Д. Проблемы совершенствования деятельности органов дознания / Финько В. Д. // Актуальные проблемы совершенствования юридической науки на этапе развитого социализма. – Харьков, 1985. – С. 237–243.
46. Мартынчик Е. Г. Предварительное производство в социалистическом уголовном процессе / Мартынчик Е. Г., Милушев Д. В. – Кишинев : Штиинца, 1986. – 140 с.
47. Зеленецкий В. С. Возбуждение уголовного дела / Зеленецкий В. С. – Харьков : КримАрт, 1998. – 340 с. − (НИИ изучения проблем преступности Академии правовых наук Украины).
48. Мельник С. Вопросы, возникающие при применении протокольной формы досудебной подготовки материалов / С. Мельник, Л. Захожий // Советская юстиция. – 1987. – № 1. – С. 26−28.
49. Перлов И. Д. Судебное рассмотрение дел и материалов о хулиганстве /
Перлов И. Д. // Советская юстиция. – 1967. – № 1. – С. 21–22.
50. Дубинский А. Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: учеб. пособ. / МВД СССР, КВШ им. Ф. Э. Дзержинского / Дубинський А. Я. – К., 1987. – 84 с.
51. Ефанова В. А. Развитие протокольной формы досудебной подготовки материалов / В. А. Ефанова // Развитие и применение уголовно-процессуального законодательства (К 25-летию УПК РСФСР) / ВНИИ проблем укрепления законности и правопорядка. – Воронеж. гос. ун-тет; редкол. : А. Д. Бойков (отв. ред.) и др. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1987. – С. 191−197.
52. Провадження дізнання в Україні : навч.-практ. посібник / М. В. Джига,
О. В. Баулін, С. І. Лук’янець, С. М. Стахівський. – К. : МВС України, 1999.
– 156 с.
53. Баулін О. В. Процесуальний порядок оформлення протокольної форми досудової підготовки матеріалів міліцією: навч.-практ. посібник / Баулін О. В.,
Поповченко О. І. – К. : НАВСУ, 2002. – 74 с.
54. Про психіатричну допомогу : Закон України : за станом на 22 лют. 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 12. – Ст. 444.
55. Основи законодавства України про охорону здоров’я : Закон України : за станом на 19 листоп. 1992 р. // Відомості Верховної Ради України – 1993. – № 4. – Ст. 19.
56. Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування : Постанова Пленуму Верховного Суду від 03.06.2005
№ 7 // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 6. – С. 5−10.
57. Про державну службу : Закон України : за станом на 16 груд.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
58. Ласточкина Р. Н. Предварительное расследование и особые производства / Ласточкина Р. Н. // Правовое государство = Legal State : [Сб. ст.]. / Тарт. ун-тет ; [Отв. ред. П. А. Варул]. Тарту : ТГУ, 1989. – С. 237−244.
59. Кульбашна О. Співвідношення понять „службовець” і „державний службовець” у законодавстві України / О. Кульбашна // Право України. – 1999. – № 4.
– С. 97−101.
60. Проект Кримінально-процесуального кодексу за станом від 13.12.2007 № 1233 / Внесений народними депутатами України: Мопсиком В. Р., Вернидубовим І. В., КіваловимС. В., Кармазіним Ю. А. − Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=31115
61. Конституція України : зі змінами від 8 груд. 2004 р. – К. : Велес, 2008. – 48 с. – (Україна. Закони).
62. Матузов Н. И. Правовой статус личности: понятие и структура // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 г. − Саратов, 1980. − С. 58−67.
63. Венедиктов В. С., Іншин М. І. Статус працівників органів внутрішніх справ України як державних службовців. − Х. : Основа, 2003. − 188 с.
64. Чанов С. Е. Правовой статус должностного лица органов государственной власти и местного самоуправления: Дис. …канд. юид. наук. − Саратов, 2000. − 172 с.
65. Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. − К.: Юридична думка, 2007. − 992 с.
66. Коломієць Ю. М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн / Коломієць Ю. М. – Х. : Основа, 1998. – 245 с. – (Університет внутрішніх справ).
67. Тодыка Ю. Н., Яворский В. Д. Президент Украины: конституционно правовой статус / Ю. Н. Тодыка, В. Д. Яворский. – Харьков. : ФАКТ, 1999. – 246 с.
68. Новий тлумачний словник української мови: 42 000 слів: у 3 т. / Уклад.:
В. В. Яременко, О.М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2003.
Т. 1. А-Є. – 2003. – 928 с.
69. Погорілко В. Ф. Конституційне право України, : підруч. [для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти] / В. Ф. Погорілко (ред.), О. В. Фріцький, О. В. Городецький, М. І. Корнієнко, Є. Я. Кравець. – К. : Наук. думка, 1999. – 734 с. − (НАН України; Київський ун-т ім. Тараса Шевченка).
70. Плахотнюк Н. Г. Інститут президентства в Україні: конституційно-правовий аспект: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” /
Н. Г. Плахотнюк. – К., 1999. – 21 с.
71. Юридична енциклопедія: в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (відпов. ред.) та ін.]. – К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 1998-2004.
Т. 5: П-С. – 2003. – 736 с.
72. Кривенко Л. Т. Президент України: конституційно-правовий статус /
Л. Т. Кривенко // Віче. – 1994. – № 12. – С. 3–7.
73. Бобровник С. В. Основи правознавства: підруч. для 9 класу СШ /
[Бобровник С. В, Ваксман В. І., Дубровський Л. Г., Заблоцька Л. Г., Зуб І. В.] ; под ред. І.Б. Усенко − К. : ВТФ “Перун”, 1997. — 416 с.
74. Про статус народного депутата України : Закон України : за станом на 20 груд. 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 9. – Ст. 96.
75. Закон України “Про вибори народних депутатів України”. Науково-практичний коментар; під загал. ред. М. М. Рябця. – К. : “Український інформаційно-правовий центр”, 2002. – 362 с.
76. Григорук Н. Г. Деякі аспекти народного депутата / Н. Г. Григорук // Держава і право. – К., 2001. – Вип. 12. – С. 126−132.
77. Баймуратов М. О. Правовий статус народного депутата України /
М. О. Баймуратов, Нгуєн Аль Туан // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1998. – № 4. – С. 3−7.
78. Авакьян С. А. Депутат: статус и деятельность / С. А. Авакьян – М. : Политиздат, 1991. – 287 с.
79. Кислий П. С. Народний депутат України – представник влади народу /
Кислий П. С., Рахімкулов Е. Р. – К. : К.І.С., 2002. – 98 с.
80. Залялова І. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища / І. Залялова // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 2. – С. 124−126.
81. Гельфанд И. А. Хозяйственные и должностные преступления в сельском хозяйстве / Гельфанд И. А. – К. : Редакционно-издательский отдел МВД УССР, 1970. – 252 с.
82. Здравомыслов Б. В. Должностные преступления. Понятие и квалификация / Здравомыслов Б. В. – М. : Юрид. лит., 1975. – 168 с.
83. Статистична звітність про роботу органів досудового слідства / Наказ Генеральної прокуратури України за станом на 16 берез. 2004 р. № 32/12 – Держкомстат України.
84. Новий тлумачний словник української мови: у 4 т. /Уклад.: В. В. Яременко,
О. М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 1999.
Т. 3: О-Р. – 1999. – 918 с.
85. Про судоустрій України : Закон України : за станом на 7 лют. 2002 р. // Відомості Верховної Ради України – 2002. – № 27–28. – Ст. 180.
86. Про статус суддів : Закон України : за станом на 8 жовт. 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 50. – Ст. 434.
87. Про Академію суддів України” : Указ Президента України : за станом на 11 жовт. 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 42. – Ст. 1924.
88. Про Вищу раду юстиції : Закон України : за станом на 15 січ. 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 25. – Ст. 146.
89. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства: в 2 т. / Отв. ред.
А. В. Смирнова / И. Я. Фойницкий. – Санкт-Петербург : Альфа, 1996-1997 ; печатается по третьему изданию: Санкт-Петербург, 1910.
Т. 1.– 1996. – 552 с.
90. Терехин В. А. Самостоятельность судебной власти и независимость судей как гарантия прав граждан / Терехин В. А. // Государство и право. – 2001. – № 8.
– С. 36−42.
91. Із виступу Голови Верховного Суду України В. В. Онопенка 16 березня 2007 року на спільному розширеному засіданні Президії Верховного Суду України, президії Ради суддів України та колегії Державної судової адміністрації України з порядком денним “Про стан здійснення судочинства у 2006 році та завдання на 2007 рік” [інформаційний сервер] / Верховний Суд України − Режим доступу:
http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/C0233A39CD132A26C32572A5004F630A?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=C0233A39CD132A26C32572A5004F630A&Count=500&
92. Украина: суд тронулся! [Електронний ресурс] / В. Рыжков, А. Хрипункова, В. Костюкевич, М. Василевский // Украина криминальная − 2008 − Режим доступу до статті:
http://cripo.com.ua/?sect_id=1$&aid=35784.
93. Городовенко В. В. Принцип незалежності суддів і підкорення їх лише законові як один з основних принципів судочинства в Україні / В. В. Городовенко // Право України. – 2002. – № 4. – С. 124−127.
94. Стефанюк В. С. Суддівська незалежність не є особистим привілеєм суддів, а є способом захисту публічних інтересів / Стефанюк В. С. // Адвокат. – 1996. – № 2. – С. 90−92.
95. Муздыбаев К. Психология ответственности / Муздыбаев К. – Л. : Наука, 1983. – 256 с.
96. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. Современное написание : в 4 т. / В. И. Даль. – М. : “Издательство Астрель”, 2003.
Т. 2 : И – О. – 1278 с.
97. Ожегов С. И. Словарь русского языка / Ожегов С. И. – [18-е узд., стереотип.]. М. : Мысль, 1986. – 876 с.
98. Гоббс Томас. Сочинения : в 2 т. / Гоббс Томас ; [пер. с лат. и англ. Н. Федерова, А. Гутермана] / АН СССР ; Ин-т философии / [сост., ред., авт. вступ. и примеч. Соколов В. В.]. – М. : Мысль, 1989-1991. – (Философское наследие : Т. 107).
Т. 1. – 1989. – 622 с.
99. Гоббс Т. Сочинения : в 2 т. / Гоббс Томас ; [пер. с лат. и англ. Н. Федерова,
А. Гутермана] / АН СССР ; Ин-тут философии / [сост., ред., авт. вступ. и примеч. Соколов В. В.]– М. : Мысль, 1989-1991. – (Философское наследие : Т. 115)
Т. 2. 1991. – 736 с.
100. Миль Дж. Ст. Размышления о представительном правлении / Миль Дж. Ст. – М. : Б.И., 1993. – 263 с.
101. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и её основания в советском уголовном праве / Брайнин Я. М. – М. : Юрид. лит., 1963. – 276 с.
102. Багрий-Шахматов Л. В., Горелик И. И., Дубовец П. А., Ефимов М. А., Кичигина Е. В. Уголовное право БССР. Часть общая: Учеб. пособие для студ. юрид. фак. вузов / И.И. Горелик (ред.), И.С. Тишкевич (ред.). — Минск : Вышэйшая школа, 1973. — 365 с.
103. Огурцов Н. А. Правоотношения и ответственность в советском уголовном праве : учеб. пособие / Огурцов Н. А. – Рязань : Рязан. высш. школа МВД СССР, 1976. – 206 с. – [МВД СССР. Рязан. высш. школа].
104. Карпушин М. П. Уголовная ответственность и состав преступления / Карпушин М. П., Курляндский В. И. – М. : Юрид. лит., 1984. – 231 с.
105. Жовнир С. О понятии уголовной ответственности / С. О. Жовнир // Уголовное право. – 2006. – № 3. – С. 21−25.
106. Самощенко И. С. Ответственность по советскому законодательству / Самощенко І. С., Фарукшин М. Ф. – М. : Юрид. лит., 1971. – 240 с.
107. Козаченко И. Я. Санкции за преступления против жизни и здоровья: обусловленность, структура, функции, виды / Козаченко И. Я. ; под ред.
М. И. Ковалева / Свердлов. юрид. ин-тут им. Р. А. Руденко. – Томск : Том. ун-т, 1987. – 231 с.
108. Загородников Н. И. О пределах уголовной ответственности /
Н. И. Загородников // Советское государство и право. – 1967. – № 7. – С. 39−46.
109. Егоров В. С. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности / Егоров В. С. – М. : Зерцало, ТЕИС, 2002. – 117 с.
110. Прохоров В. С. Механизм уголовно-правового регулирования: норма, правоотношение, ответственность / Прохоров В. С., Кропачев Н. М.,
Тарбагаев А. Н. – Красноярск : Краснояр. гос. ун-т., 1989. – 206 с.
111. Щербак А. И. Социальный механизм юридической ответственности должностных лиц / Щербак А. И. – К. : Наук. думка, 1986. – 152 с.
112. Армаш Н. О. Особливості відповідальності керівників органів виконавчої влади / Н. О. Армаш // Право України. – 2004. – № 12. – С. 94−96.
113. Кресіна І. О. Інститут імпічменту: Порівняльний політико-правовий аналіз / Кресіна І. О., Коваленко А. А., Балан С. В. – К. : Юридична думка, 2004. – 176 с.
114. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. / Рабінович П. М. – [9-е вид. зі змінами]. – Л. : Край, 2007. – 188 с. − (Львівський національний ун-т ім. Івана Франка).
115. Афанасьев В. С. Основы процессуального права. Основы права ; под ред.
В. В. Лазарева / В. С. Афанасьев. – М. : Юрист, 1998. – 447 c.
116. Іваненко О. Процесуальна відповідальність як окремий і самостійній вид юридичної відповідальності / О. Іваненко // Право України. – 2006. – № 3.
– С. 32−35.
117. Капустянский В. Г. Об уголовно-процессуальной ответственности /
В. Г. Капустянский // Правоведение. – 1982. – № 6. – С. 101−106.
118. Петрухин И. Л. Уголовно-процессуальная ответственность / Петрухин И. Л. // Правоведение. – 1984. – № 6. – С. 62–65.
119. Ветрова Г. Н. Уголовно-процессуальная ответственность / Ветрова Г. Н. ; отв. ред. А. М. Ларин. – М. : Наука, 1987. – 111 с. – (АН СССР. Ин-т гос. и права).
120. Стольмаков А. И. Понятие правонарушения по советскому уголовно-процессуальному праву / Стольмаков А. И. // Правоведение. – 1980. – № 1.
– С. 71−76.
121. Элькинд П. С. Цели и средства их достижения в советском уголовно-процессуальном праве / Элькинд П. С. – Ленинград : Ленинград. ун-т, 1976. – 143 с. – (Ленинградский гос. ун-т им. А. А. Жданова).
122. Шон Д. Т. Конституционная ответственность / Шон Д. Т. // Государство и право. – 1995. – № 7. – С. 35−43.
123. Боброва Н. А. Ответственность в системе гарантий конституционных норм / Боброва Н. А., Зражевская Т. Д. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1985.
– 154 с.
124. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для юрид. вузов и фак. / М. В. Баглай − [2-е изд., изм. и доп.] − М. : НОРМА − ИНФРА-М, 1999. − 760 с.
125. Уголовный кодекс Украинской ССР от 28 декабря 1960 г (введен в действие с 1 апреля 1961 г.) / Ведомости Верховного суда УССР. – 1961г. – № 50 – ст. 14
126. Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения ; [пер. с чеш. ]. / [Спец. науч. ред., авт. предисл. и коммент. З. М. Черниловский] – М. : Юрид. лит., 1989. – 448 с.
127. Універсальний словник–енциклопедія ; гол. ред. ради член-кор. НАН України М. Попович. – К. : Ірина, 1999. – 1551 с.
128. Черных П. Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка: 13 560 слов : [в 2 т.] / Черных П. Я. / [предисл. Ж. Ж. Варбота] – М. : Рус. язык, 1994.
Т. 1: – 1994. – 559 с.
129. Сучасний тлумачний словник української мови: 50 000 слів ; за загал. ред. доктора філол. наук, проф. В.В. Дубічинського. – Х. : ВД “Школа”, 2006. – 832 с.
130. Лившиц Р. З. Опосредование. Правовая система социализма / Р. З. Лившиц. – М. : Просвещение, 1986. – 478 с.
131. Малько А. В. Льготы в праве: понятие и виды / А. В. Малько // Проблемы теории и права. – 1997. – №. 4. – С .8−12.
132. Руднев В. И. Иммунитеты в уголовном судопроизводстве / Руднев В. И. // Российская юстиция. – 1996. – № 8. – С. 28−29.
133. Руднев В. И. Иммунитеты в уголовном судопроизводстве: дисс. … кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Руднев Владимир Иванович. – М., 1997. – 212 с.
134. Уголовный процесс : [учеб. для студ. юрид. вузов и фак-тов] ; под. ред.
К. Ф. Гуценко. – М. : Зерцало, ТЕИС, 1996. – 510 с.
135. Козюк М. Н. Правовое равенство в механизме правового регулирования / Козюк М. Н. – Волгоград : Право, 1998. – 210 с.
136. Якупов Р. Х. Правоприменение в уголовном процессе (юридические проблемы) / Якупов Р. Х. – М. : МВШМ МВД России, 1993. – 195 с.
137. Блищенко И. П. Дипломатическое и консульское право / Блищенко И. П., Дурденевский В. Н. – М. : ИМО, 1962, – 480 с.
138. Андреев С. Дипломатические привилегии и иммунитеты / С. Андреев // Международная жизнь. – 1986. – № 6. – С. 160−169.
139. Кардашев В. Г. Неприкосновенность помещения дипломатического представительства и ее гарантии в современном международном праве: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / В. Г. Кардашев. – М., 1986. – 22 с.
140. Агаев Ф. А., Галузо В.Н. Иммунитеты в Российском уголовном процессе /
Ф. А. Агаев, В. Н. Галузо (ред.). – М. : ТЕИС, 1998. – 135 с.
141. Даев В. Г. Иммунитеты в уголовно-процессуальной деятельности / В. Г. Даев // Правоведение. – 1992. – № 3. – С. 48−52.
142. Агаев Ф. А. Иммунитеты в Российском уголовном процессе: дисс. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / Агаев Феликс Андреевич. – М., 1997.
– 200 с.
143. Власть, демократия, привилегии // Материалы “круглого стола” // Вопросы философии. – 1991. – № 7. – С.46-67.
144. Горланов Г. В. Экономические привилегии. Источники и формы проявления / Горланов Г. В. – М. : Экономика, 1990. – 109 с.
145. Барабашева Н. С. Право и распределение / Н. С. Барабашева, А. Б. Венгеров. – М. : МГУ, 1988. – 277 с.
146. Дюрягин И. Я. Гражданин и закон / Дюрягин И. Я. – М.: Юрид. лит., 1989. – 366 с.
147. Лукошкина С. В. Иммунитеты в российском уголовном судопроизводстве: дисс. … кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Лукошкина Светлана Витальевна. – М. : РГБ, 2006. – 224 с.
148. Ведяхин В. М. Правовые стимулы: Понятие, виды / Ведяхин, В.М. // Правоведение. – 1992. – № 1. – С. 17−21.
149. Матузов Н. И. Теория государства и права: учебник / Матузов Н. И.,
Малько А. В. – М. : Юристь, 2002. – 140 с.
150. Протокол к Генеральному соглашению о привилегиях и иммунитетах Совета Европы ETS N 010 (Страсбург, 6 ноября 1952 г.) // Бюллетень международных договоров − Май 1997 г. − № 5 − Ст. 33.
151. Устав Совета Европы ETS N 001 (Лондон, 5 мая 1949 г.) // Собрание законодательства Российской Федерации. − 24 марта 1997 г. – № 12 − Ст. 1390.
152. Четвертый Протокол к Генеральному соглашению о привилегиях и иммунитетах Совета Европы “Положения, касающиеся членов Европейского суда по правам человека” ETS N 036 (Париж, 16 декабря 1961 г.) // Собрание законодательства Российской Федерации 1997г. − № 12 − Ст. 1391.
153. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права ; под ред.
З. М. Черниловского. – Можайск : Полиграф. комб., 1998. – 413 с.
154. Щербина П. Ф. Історія політичних і правових вчень стародавнього світу : курс лекцій / Щербина П. Ф. – Хмельницький, 2000. – 406 с.
155. Средневековое городское право XII-XIII веков : сб. текстов : [Перевод] ; под. ред. С. М. Стама. – Саратов : Сарат. ун-т, 1989. – 178 с.
156. Про внесення змін до Закону України “Про вибори народних депутатів” : Закон України : за станом на 7 лип. 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 38-39. – Ст. 449.
157. Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” : Закон України : за станом на 18 берез. 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 14. – Ст. 959.
158. Про податок з доходу фізичних осіб : Закон України : за станом на 22 трав. 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 37. – Ст. 308.
159. Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Організацією економічного співробітництва та розвитк