Нормативно-правове регулювання діяльності органу дізнання в Україні

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНУ ДІЗНАННЯ ЯК ПРЕДМЕТ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ 12
1.1. Поняття, сутність і структура кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання. 12
1.2. Завдання органу дізнання в кримінальному процесі. 35
Висновки до розділу 1. 60
РОЗДІЛ 2 ДЖЕРЕЛА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНУ ДІЗНАННЯ 63
2.1. Кримінально-процесуальний закон як основне джерело регулювання кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання. 63
2.2. Підзаконні нормативно-правові акти в системі регулювання кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання. 78
2.3. Значення рішень Конституційного Суду України і Пленуму Верховного Суду України для регулювання кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання. 93
РОЗДІЛ 3 МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНУ ДІЗНАННЯ 104
3.1. Поняття і загальна характеристика методу нормативно-правового регулювання кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання. 104
3.2. Засоби нормативно-правового регулювання кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання в стадії порушення кримінальної справи. 114
3.3. Застосування засобів нормативно-правового регулювання кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання під час досудового розслідування. 131
Висновок до розділу 3. 147
ВИСНОВКИ 149
ДОДАТОК А 154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 160

ВСТУП

Актуальність теми. Зміни, які відбулися за останній час у всіх сферах суспільного життя України закономірно призвели до посилення соціальної напруги в країні, глибина якої в рівній мірі залежить від ефективності політики, що проводиться державою, та морального стану суспільства. Відомо, що в період докорінних змін у суспільстві, які ламають звичний устрій життя, загострюються суперечності та виникають конфлікти між різними соціальними прошарками населення, погіршується криміногенна ситуація у державі, наслідком чого є різке зростання злочинності.
В цих складних для країни умовах з метою активізації боротьби зі злочинністю та забезпечення неухильного дотримання прав та свобод громадян, назріла нагальна необхідність у реформуванні законодавства України відповідно до вимог сьогодення та проведення повномасштабної судово-правової реформи.
Як правило, найскладніша та найвідповідальніша ділянка роботи у боротьбі з порушеннями закону покладається на органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Важлива роль на цьому напрямі діяльності відводиться дізнанню та досудовому слідству. Адже саме, від ефективності діяльності цих органів, чіткого розмежування між ними компетенції, їх ініціативи та професійного уміння правильно, на діловій основі збудувати взаємовідносини залежить кінцевий успіх боротьби із злочинністю.
На сучасному етапі значно підвищилися вимоги до якості розслідування злочинів органами досудового слідства та дізнання. Останнім завжди відводилась значна роль у запобіганні, розкритті та розслідуванні злочинів, оскільки від ефективної роботи органів дізнання багато в чому залежить реалізація завдань кримінального судочинства. Втім, у центр уваги вчених, процесуалістів та криміналістів, традиційно потрапляє досудове слідство. Необхідно зазначити, що наукові дослідження обходять стороною інститут дізнання, приділяючи йому, на наш погляд, недостатню увагу. Деякі проблемні аспекти нормативно-правового регулювання діяльності органів дізнання в різний час були об’єктом дослідження вітчизняних процесуалістів (О.В. Бауліна, В.В. Вапнярчука, В.І. Галагана, Ю.М. Грошевого, О.О. Зархіна, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, Т.В. Каткової, Г.К. Кожевникова, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмичова, Л.М. Лобойка, Є.Д. Лукьянчикова, М.М. Михеєнка, Д.П. Письменного, М.А. Погорецького, З.Д. Смітієнко, С.М. Стахівського, В.М. Сущенка, Л.В. Юрченко, Ю.П. Яновича та ін.), так і вчених країн співдружності незалежних держав (О.І. Бастрикіна, С.В. Болотіна, Ю.М. Бєлозєрова, С.І. Гирька, О.М. Донцова, І.М. Гуткіна, В.О. Іванова, А.П. Круглікова, Л.В. Павлухіна, А.П. Рижакова, В.М. Савицького, О.О. Чувільова, В.М. Шпільова та ін.). Проте велика кількість проблемних питань з організації діяльності дізнання залишилася поза дослідженням і сьогодні є невирішеною, інші не одержали в теорії належного обґрунтування та переконливого способу вирішення на практиці і продовжують носити дискусійний характер.
Викладені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та свідчать про її актуальність. Крім того, непоодинокі випадки, коли в процес провадження дізнання та прийняття процесуальних рішень органами дізнання супроводжується порушеннями прав громадян. Такий, стан речей є наслідком недостатньо чітко розробленого механізму законодавчого та нормативного регулювання правовідносин, які виникають в процесі діяльності цих органів. Поряд з тим, чинні нормативні акти, які регулюють їх діяльність, не завжди враховують пріоритет прав людини в сфері кримінального судочинства.
Наведені аргументи, на думку дисертанта, переконливо свідчать про доцільність ґрунтовного, комплексного дослідження питань нормативно-правового регулювання діяльності органів дізнання, що й обумовлює актуальність теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до вимог положень Указу Президента України «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» від 18 лютого 2002 р., Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затв. наказом МВС України від 5 липня 2004р. №755 (п.4.11). Дослідження є складовою цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (Державний реєстраційний № 0186.0.099031).
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є визначення сучасного стану нормативно-правового регулювання кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання, і наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України, яке регулює діяльність органу дізнання, а також пропозицій щодо його застосування.
Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі основні завдання:
1) визначити предмет нормативно-правового регулювання діяльності;
2) конкретизувати та уточнити поняття й правову сутність дізнання, розкрити правове положення органу дізнання та його начальника, їх функціональне призначення та компетенцію органу дізнання;
3) розкрити поняття, сутність і структуру кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання, його завдання в кримінальному процесі;
4) охарактеризувати види кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання;
5) визначити джерела нормативно-правового регулювання кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання;
6) узагальнити методи та засоби нормативно-правового регулювання кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання;
7) визначити основні напрямки вдосконалення нормативно-правового регулювання кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання в новому Кримінально-процесуальному кодексі;
8) сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства у сфері регулювання діяльності органів дізнання.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають під час здійснення органами дізнання кримінально-процесуальної діяльності.
Предметом дослідження є нормативно-правове регулювання діяльності органів дізнання в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: системно-структурний, статистичний, соціологічний та ін. Так, системно-структурний метод використовувався автором для визначення місця дізнання в системі кримінального процесу, а також для з’ясування функціонального призначення органів дізнання, їх процесуального положення та видів кримінально-процесуальної діяльності, яку вони здійснюють. Метод юридичного аналізу використовувався для усвідомлення змісту норм національних правових актів щодо кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання. Порівняльно-правовий, для з’ясування особливостей правового регулювання діяльності органу дізнання в Україні та інших країнах. Статистичний метод використовувався при використанні статистичних показників діяльності органів дізнання. Соціологічний метод – при проведенні опитування співробітників органів дізнання, слідчих.
Інформаційну основу дисертації складають наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі історії та теорії права і держави, філософії, кримінального та кримінально-процесуального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності та інших галузях наукових знань, що стосуються питань боротьби зі злочинністю та діяльності органів і посадових осіб, які її здійснюють. В розрізі проблеми, що розглядається в роботі, проведено дослідження законодавства колишнього СРСР і союзних республік, проектів Кримінально-процесуального кодексу України.
Нормативно-правова основа дисертації – Конституція України, міжнародні документи, закони та відомчі нормативно-правові акти, в яких регламентована діяльність органів дізнання і визначенні повноваження, права та обов‘язки як суб’єктів, які її здійснюють, так і осіб, що вступають з ними у правовідносини.
Емпірична база дослідження. В дисертації вибірково проаналізована практика діяльності органів дізнання, а також оперативно-розшукова, слідча, прокурорська і судова практика правоохоронних органів України. Вивчені 214 кримінальних справ, у яких провадилось дізнання, опрацьовано 160 матеріалів досудової підготовки в протокольній формі і 186 матеріалів, за якими приймались рішення міліцією в стадії порушення кримінальної справи. Проведено анкетування за спеціально розробленою дисертантом анкетою 60 дізнавачів і керівників підрозділів дізнання в системі органів внутрішніх справ, 120 оперативних співробітників, а також опитування 255 посадових осіб, що залучалися до здійснення процесуальної діяльності органу дізнання, слідчих, працівників прокуратури та суду. Результати анкетування і опитувань опрацьовані та знайшли свої відображення у зведеній аналітичній таблиці. Також автором проаналізовані статистичні дані та основні показники кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є самостійним монографічним дослідженням нормативно-правового регулювання діяльності органу дізнання. Дисертантом вперше визначені та вирішені актуальні питання удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності органів дізнання. Зокрема, новизна роботи конкретизується такими положеннями:
вперше:
– сформульовано визначення нормативно-правове регулювання діяльності органів дізнання;
– дана характеристика метода кримінально-процесуального регулювання діяльності органів дізнання;
– встановлено елементи механізму регулювання кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, їх співвідношення і взаємний вплив;
– розкрито роль в регулюванні кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання окремих правових засобів;
– надані пропозиції щодо оптимізації кримінально-процесуального законодавства, та закріплення процесуального положення та статусу органів і осіб, які провадять дізнання, і виконують інші процесуальні функції: (введення в КПК норм, які розкриють поняття «орган дізнання», «начальник органу дізнання», «дізнавач», та закріплення в законодавчому порядку їх процесуального становища, врегулювання механізмів взаємовідносин начальника органу дізнання і дізнавача, а також органу дізнання та суду, прокурора та слідчого;
набули подальшого розвитку:
– обґрунтовано позицію стосовно створення в складі окремих органів дізнання, виходячи з доцільності, підрозділів, які будуть спеціалізуватися на провадженні дізнання та інших видів кримінально-процесуальної діяльності. В органах дізнання де це є неможливим пропонується поширити практику попереднього призначення на посади дізнавачів найбільш підготовлених та досвідчених співробітників;
– аргументована необхідність відновлення дізнання як форми досудового розслідування кримінальних справ, за якими провадження досудового слідства не є обов’язковим, і матеріали якого не є підставою для розгляду справи в суді;
– зроблено висновок щодо доцільності детальної регламентації процесуальних дій, що здійснюються органом дізнання при перевірці заяв і повідомлень про злочини. Крім того, обґрунтовано пропозицію щодо необхідності передбачити законодавчо можливість продовження прокурором, у виняткових випадках, строку розгляду заяв і повідомлень про злочини;
удосконалено:
– визначення «органів дізнання», під якими пропонується розуміти передбачені кримінально-процесуальним законом державні органи (установи) і посадові особи, уповноважені здійснювати в межах своєї компетенції досудове розслідування та інші види кримінально-процесуальної діяльності, необхідність у проведені яких виникає у зв’язку з виконанням покладених на них безпосередніх завдань та функціональних обов’язків;
– нормативна модель інституту дізнання як форми досудового розслідування, а також процесуального статусу органів дізнання, начальника органу дізнання та дізнавача (ст.101-1 КПК (ст.32 проекту КПК); ст.101-2 КПК (ст. 33 проекту КПК); ст.103 КПК (ст.205 проекту КПК); ст.104 КПК (ст.206 проекту КПК); ст.108 КПК (ст.207 проекту КПК); ст.109 КПК (ст.208 проекту КПК));
– на підставі отриманих у ході дослідження результатів розроблені пропозиції щодо внесення ряду змін і доповнень до норм КПК, що визначають окремі аспекти кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання: ст.101 КПК; ст.110 КПК; ст.114 КПК; ст.118 КПК.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження має вагоме теоретичне та прикладне значення. Теоретична складова значення його результатів полягає у тому, що окремі положення роботи, підходи до вирішення питань, що носять полемічний характер та висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані як інформаційний або відправний матеріал для проведення подальших досліджень удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності органів дізнання. У нормотворчій діяльності - можуть мати значення результати дослідження, що стосуються подальшого вдосконалення КПК України. У правозастосуванні – для удосконалення організаційної будови органів дізнання, принципів формування кадрового потенціалу та наукового забезпечення діяльності підрозділів дізнання (акт впровадження в практику підрозділів дізнання системи МВС України №24\\548 від 28.08.08) У навчальному процесі – окремі положення роботи використовуються при підготовці навчальних посібників, методичних рекомендацій, а також в ході викладання навчальних дисциплін «Кримінальний процес України», «Досудове слідство в органах внутрішніх справ» (Акти впровадження в навчальний процес юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича від 03.09.2008).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації неодноразово доповідались на засіданнях кафедри кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ, оприлюднені на науково-практичних конференціях, зокрема: всеукраїнській науково-практичній конференції (Хмельницький, 22-23 листопада 2007р.), всеукраїнській науково-практичній конференції (Чернівці, 16 травня 2008 р.) та всеукраїнській науковій конференції молодих вчених (Харків, 12-13 листопада 2008 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 3 наукових статтях автора, які опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях:

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення й полягають у наступному:
1. Під дізнанням слід розуміти – початкову форму досудового розслідування, яка представляє собою врегульовану кримінально-процесуальним законодавством діяльність уповноважених законом державних органів і посадових осіб, що пов’язана з їх функціональним призначенням. Вона виражається в провадженні слідчих дій до встановлення особи, яка вчинила злочин, що не є тяжким чи особливо тяжким, або в провадженні невідкладних слідчих дій при розслідуванні тяжких чи особливо тяжких злочинів, з метою досягнення загальних завдань кримінального судочинства, зокрема забезпечення всебічності, повноти, об’єктивності досудового слідства, і наступному направленні матеріалів справи слідчому в строк встановлений законом або її закриттям.
2. Під органом дізнання слід розуміти передбачені кримінально-процесуальним законом державні органи (установи) і посадові особи, уповноваженні виконувати в межах своєї компетенції досудове розслідування та здійснювати інші види діяльності (зокрема, кримінально-процесуальну, а також оперативно-розшукову), що виникають у зв’язку з їх безпосередніми функціональними обов’язками.
3. Процесуальне положення органів і осіб, які провадять дізнання, та виконують інші процесуальні функції, вимагає певної оптимізації. З цією метою необхідно:
а) передбачити у КПК України норми, які розкриють зміст понятть «орган дізнання», «начальник органу дізнання», «дізнавач»;
б) закріпити в законодавчому порядку процесуальне становище таких суб’єктів кримінального процесу як «начальник органу дізнання» і «дізнавач» через введення в КПК України окремих норм, котрі встановлять їх статус.
в) врегулювати механізм взаємовідносин начальника органу дізнання і дізнавача, а також органу дізнання і суду, прокурора та слідчого.
4. Розслідування кримінальних справ є функцією, яка властива всім органам дізнання, оскільки цей напрямок їх кримінально-процесуальної діяльності: по-перше, закріплений у законі (гл.10 КПК України); по-друге, виділений як основне завдання, що безпосередньо пов’язане з реалізацією ними загальних завдань кримінального судочинства; по-третє, здійснюється суб’єктами, уповноваженими на провадження у справі.
5. Реалізуючи основні завдання своєї діяльності, органи дізнання є носіями наступних двох функцій: основної – розслідування кримінальних справ у формі дізнання, і допоміжної – сприяння суб’єктам, уповноваженим на здійснення провадження у кримінальній справі. Функціональні повноваження цих органів випливають із завдань, що стоять перед ними, і їх ролі у сфері кримінального судочинства. Зокрема, вони визначають їх як суб’єктів, що уповноважені здійснювати кримінально-процесуальну діяльність, як органи розслідування.
6. У справах про злочини, що не є тяжкими, після встановлення особи, яка вчинила злочин, протягом визначеного законом десятиденного строку (ч.1 ст.108 КПК України) проводяться, як правило, лише невідкладні слідчі дії, котрі у випадку зволікання з їх проведенням можуть призвести до втрати доказів. Якщо ж такої необхідності не виникає, то справа повинна бути передана слідчому для провадження досудового слідства відразу, без очікування закінчення визначеного терміну.
Після передачі справи про тяжкий чи особливо тяжкий злочин слідчому, орган дізнання вправі за власною ініціативою продовжувати проводити оперативно-розшукові заходи з метою встановлення особи, яка вчинила злочин (ч.3 ст.104 КПК України), або з метою виявлення нових епізодів злочинної діяльності вже встановленої ним особи, відповідно до завдання, передбаченого ст.1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».
7. Кримінально-процесуальна форма, в тому числі й досудового провадження, потребує диференціації на кримінально-правовій підставі залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину. Пропонується закріпити законодавчо наступні положення:
а) провадження дізнання в формі невідкладних слідчих дій у справах про тяжкі злочини здійснювати лише у випадках, коли є неможливим своєчасне прибуття слідчого на місце події і є небезпека втрати слідів злочину. У разі виявлення цієї категорії злочинів органами дізнання останні повинні негайно повідомляти про це слідчого, що дозволить невідкладно прийняти справу до свого провадження і сприятиме швидшому, якіснішому і повнішому її розслідуванню;
б) прискорене провадження здійснювати у справах про злочини невеликої та середньої тяжкості, в яких встановлена особа, що вчинила злочин, причому перелік цих злочинів повинен бути чітко закріплений у КПК України.
8. В справах про злочини невеликої або середньої тяжкості, коли на момент порушення справи невідома особа, яка вчинила злочин, а також, якщо це визнає за необхідне прокурор чи суд повинно провадитися досудове слідство.
9. З метою удосконалення законодавчого врегулювання діяльності органів дізнання пропонується внести наступні нормативні корективи:
- необхідно відновити дізнання як форму досудового розслідування кримінальних справ, за якими провадження досудового слідства є не обов’язковим, матеріали якого є підставою для розгляду справи в суді. Дізнання у цьому випадку повинно провадитись за правилами досудового слідства, а особа, яка його здійснює, за своїм процесуальним становищем має бути прирівняна до слідчого (за винятком підслідності та строків дії повноважень);
- в законодавчому порядку варто встановити компетенцію всіх органів дізнання, в тому числі міліції та капітанів морських суден, що перебувають в далекому плаванні. Компетенцію органів внутрішніх справ варто сформулювати наступним чином – «у справах віднесених законом до їх відання, а також у справах про всі злочини, за відсутності інших органів досудового слідства чи дізнання»;
- необхідно усунути правову колізію щодо змісту положень ст.103 чинного КПК України та ст.5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», закріпивши в новому КПК України норму, що право провадження оперативно-розшукових заходів надається тільки відповідним підрозділам тих органів дізнання, за якими закріплено Законом про оперативно-розшукову діяльність;
- законодавчо закріпити, що відлік строку розгляду заяв і повідомлень про злочини повинен здійснюватися з моменту фактичного отримання інформації про вчинений злочин і у виключних випадках він може подовжуватися прокурором;
- закріпити в КПК України перелік обставин, що повинні бути встановленні при прийняті рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, виписавши вимоги до змісту відповідної постанови;
- врегулювати правове положення особи, щодо якої порушена кримінальна справа, надавши їй процесуальний статус підозрюваного;
- в новому КПК України доцільно наділити у ряді питань дізнавача такими ж повноваженнями, як у слідчого, зокрема: закріпити в ст.44 проекту КПК України (за аналогією зі ст.66 чинного КПК України) наступну норму: «Дізнавач по розслідуваних ним справах має право давати іншим органам дізнання доручення і вказівки про провадження слідчих, розшукових дій та оперативно-розшукових заходів, а також вимагати від них допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Вказані доручення і вказівки дізнавача даються в письмовій формі і є обов’язковими для виконання», а також (за аналогією зі ст.114 КПК України) надати дізнавачу право оскаржувати вказівки начальника органу дізнання та прокурора;
10. В структурі окремих органів дізнання правоохоронних органів, виходячи з доцільності, створити самостійні підрозділи, що будуть спеціалізуватися на провадженні дізнання та інших видів кримінально-процесуальної діяльності (за прикладом штатних підрозділів дізнання в ОВС України). В органах дізнання, де це реалізувати неможливо, пропонується закріпити практику призначення на посади дізнавачів працівників з числа найбільш підготовлених співробітників органу дізнання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Савицкий В. М. Кому производить дознание? / В. М. Савицкий // Пути совершенствования деятельности следственных аппаратов органов внутренних дел. – Ташкент, 1987. – С. 35.
2. Азаренко В. Т. Полномочия органов дознания в свете нового законодательства /Азаренко В. Т., Воронин Э. И. – Хабаровск. ВШ МВД СССР, 1986 – С. 8.
3. Давиденко Л. Поняття та загальна характеристика органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю / Давиденко Л., Корнілов О. // Вісник Академії правових наук України. – № 3 (10). – Харьков, 1997. – С. 123.
4. Клименко В. Дізнання у Збройних Силах України / Клименко В. // Право України – № 11. – 1999. – С. 101.
5. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации : Учебное пособие / Под ред. П. А. Лупинской. – М. : Юрист, 1997. – С. 63.
6. Баулін О. В. Провадження дізнання в Україні : Навч. посібник / Джига М. В., Баулін О. В., Лук’янець С. І., Стахівський С. М. – К. : МВС України, 1999. – С. 51.
7. Крылов И. Ф. Розыск, дознание, следствие / Крылов И. Ф., Бастрыкин И. А. – Л. : ЛГУ, 1984. – С.97–148.
8. Семёнов В. М. Суд и правосудие в СССР / Семёнов В. М. – М. : Юрид. лит., 1984. – С.296–300.
9. Гуценко К. Ф. Правоохранительные органы. Учебник для юридических вузов и факультетов. 2-е изд., испр. и доп. / Гуценко К. Ф., Ковалёв М. А. – М. : Зерцало, ТЕИС, 1996. – С.287.
10. Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР : Научно-практический комментарий / В. Г. Белоусенко, Ю. М. Грошевой, А. Я. Дубинский и др.; Отв. ред. П. Г. Цупренко – К. : Политиздат Украины, 1984. – С.152.
11. Дознание в органах внутренних дел: Учеб. пособие / Под ред. Чувилёва А. А. – М. : МВШМ МВД СССР, 1986. – 148с.
12. Забіяка І. М. Тлумачний словник сучасної української мови / Забіяка І. М. – К. : Арій, 2007. – С.279.
13. Павлухин Л. В. К вопросу о соотношении предварительного следствия и дознания в советском уголовном процессе / Павлухин Л. В. – Иркутск. 1972. – С.14.
14. Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик. – М. : Юрид. лит., 1969. – 54с.
15. Уголовно-процессуальный кодекс РСФСР : С постатейными матеріалами : (с измененениями и дополнениями) / Мин-во юстиции РСФСР. – М. : Юрид. лит., 1987. – 350с.
16. Кругликов А. П. Правовое положение органа и лица, производящего дознание, в советском уголовном процессе: Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. / Кругликов А. П. – Свердловск, 1975. – С.18.
17. Дубинський А. Я. Науково-прак¬тичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / Михеєнко М. М., Шибіко В. П., Дубинський А. Я. – К. : Юрінком Інтер, 1997. – С.164.
18. Рыжаков А. П. Органы дознания в уголовном процессе / Рыжаков А. П.. – М. : Городец, 1999. – С.69–70.
19. Чорний В. Я. Дізнання як одна з форм досудового розслідування / Чорний В. Я., Костромін Г. В. // Вісник Запоріжського юридичного інституту МВС України. – 1997. – №1. – С.101–109.
20. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України: Підручник / Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. – К. : Либідь, 1992. – С.80.
21. Юрченко Л. В. Теорія та практика провадження дізнання органами внутрішніх справ України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Юрченко Л. В. – Х., 2002. – С.71.
22. Халиков А. С. Судебным приставам – полномочия органов дознания / Халиков А. С. // Российская юстиция. – 2001. – №8. – С.63.
23. Элькинд П. С. Толкование и применение норм уголовно-процессуального права / Элькинд П. С. – М. : Юрид. лит., 1967. – С.154.
24. Ягодинский В. Н. Подследственность преступлений органам внут-ренних дел УССР: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / КВШ МВД СССР / Ягодинский В. Н. – К., 1988. – С.13.
25. Гуткин И. М. Вопросы совершенствования процессуального и орга¬низационного руководства в сфере дознания / Гуткин И. М. // Совершенствование уголовно-процессуальной деятельности органов внутренних дел : Тр. Академии МВД СССР. – М., 1984. – С.5.
26. Про державну податкову службу в Україні : Закон України №509-12 від 4 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, №6, ст.37.
27. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України №743-IV від 15 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 29, ст.233.
28. Про попереднє ув’язнення : Закон України №3352-12 від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України, 1993, №35, ст.360.
29. Стаття 13 Конституції України : Закон України №254/96 від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, ст.141.
30. Про власність: №697-12 Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради, 1991, №20, ст.249.
31. Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України, 1995, №47-52, ст.349.
32. Михайленко А. Р. Возбуждение уголовного дела и дознание на морских судах СССР / Михайленко А. Р. // Соц. законность. 1973. – №7. – С.59.
33. Смитиенко З. Д. Организация и процессуальные вопросы дознания в системе исправительно-трудовых учреждений. Дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Смитиенко З. Д. – М., 1974. – С.16.
34. Киндиров К. А. Правовое положение начальника органа дознания и лица, производящего дознание (дознавателя) / Киндиров К. А. // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 2000. – №3. – С.158–167.
35. Інструкції з організації діяльності підрозділів дізнання в системі МВС України та їх взаємодії з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ у розкритті злочинів та розслідуванні кримінальних справ : Затв. наказом МВС України №1066 від 26 жовтня 2006 р.
36. Скуляк І. А. Історія розвитку дізнання / Скуляк І. А. // Юридичний журнал Право України. –2008. – №6. – С.144–148.
37. Мичурина О. В. Процессуальные и организационные вопросы осуществления начальниками СИЗО И ЛТП функций органа дозна¬ния : Дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Мичурина О. В. – М. 1993. – С.54.
38. Інструкція про провадження дізнання у Збройних Силах України : Затв. наказом Міністра оборони України №465 від 27 липня 2006 р. Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 серпня 2006 р. за №21/12795.
39. Инструкции о выполнении функций органа дознания на морских су¬дах, находящихся в плавании : Утвержд. Ген. прокурором СССР по согласованию с Министром морского флота СССР и Министром рыбного хозяйства СССР 7 августа 1974 г. // Бюллетень текущего законодательства, 1974. – №12. – С.7–22.
40. Павлов Н. Е. Дознание в органах внутренних дел (по законодательству СССР и других социалистических стран) / Павлов Н. Е. – М. : Академия МВД СССР, 1985. – 188с.
41. Коломеец В. К. Особенности производства дознания и производства следственных действий в местах заключения / Коломеец В. К. – Свердловск, 1969. – 188с.
42. Афанасьев В. Г. О системном подходе в социальном познаннии / Афанасьев В. Г. // Вопросы философии. – 1973. – №6. – С.101–110.
43. Судебные и правоохранительные органы Украины : Учебник / Под ред. А. М. Бандурки. – Х. : Ун-т внутр. дел, 1999. – 350с.
44. Советский уголовный процесс / Под ред. С. В. Бородина. – М., 1982. – С.76.
45. Советский уголовный процесс / Под ред. К. Ф. Гуценко. – М., 1986. – С.63.
46. Мартынчик Е. Г. Предварительное производство в социалистическом уголовном процессе / Мартынчик Е. Г., Милушев Д. В. – Кишинёв : Штиница, 1986. – 140с.
47. Лубенский А. И. Предварительное расследование по законодательству капиталистических государств / Лубенский А. И. – Москва, 1977. – С.13.
48. Лубенский А. И. Организация предварительного расследования в зарубежных социалистических государствах / Лубенский А. И. – М., 1977. – С.20.
49. Скуляк І. А. Закон основне джерело регулювання кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання / Скуляк І. А. Матер. Всеукраїнської наук.-практ. конф. [Чернівці] 16 травня 2008 р. / Редкол. : Черновський О. К. (голов. ред.) та ін. – Чернівці : Рута, 2008. – с.511–519.
50. Элькинд П. С. Цели и средства их достижения в советском уголовно-процессуальном праве / Элькинд П. С. – Л. : ЛГУ, 1976. – С.29.
51. Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування : Постановаи Пленуму Верховного Суду України №3 від 25 березня 1988р. із змінами, внесеними постановами Пленуму №3 від 4 червня 1993р., №3 від 13 січня 1995р. та №12 від 3 грудня 1997р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – Сімферополь : Таврія, 1998. – С.365.
52. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду : Закон України №266/94-ВР від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, №1, ст.1 (Введений в дію постановою ВР №267/94-ВР від 01.12.94, ВВР, 1995, №1, ст.2).
53. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві : Закон України №3782-12 від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, №11, ст.51.
54. Никоненко М. Я. Визначення моменту встановлення особи, яка вчинила злочин / Никоненко М. Я. // Право України. – 1999. – №1. – С.93.
55. Никоненко М. Я. Деякі аспекти охорони прав і законних інтересів підозрюваного / Никоненко М. Я. // Майбутнє правової системи України. Тези доповідей та наукових повідомлень Міжнар. наук.-практ. конференції молодих юристів (15-16 березня 1996 року). – К. : Українська правнича фундація. – 1996. – С.94–97.
56. Про затвердження Положення про основи організації розкриття органами внутрішніх справ України злочинів загальнокримінальної спрямованості : Наказ МВС України №458 від 30.04.2004 р. – К, 2004. – С.2–3.
57. Гаврилов А. К. Раскрытие преступлений на предварительном следствии (правовые и организационные вопросы) / Гаврилов А. К. – Волгоград : ВСШ МВД СССР,1976. – С.43.
58. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах : Постанова Пленуму Верховного Суду України №8 від 30 травня 1997 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки) із змінами і доповненнями станом на 8 лютого 1998 року. – Сімферополь : Таврія. – 1998. – С.72.
59. Хандурин Н. И. Проблемы теории и практики гражданского иска в уголовном процессе : Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09 / Хандурин Н. И. – К., 1987. – С.13.
60. Гошовський М. І. Характер і розмір шкоди, завданої злочином, як елемент предмета доказування в кримінальному процесі України : Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Гошовський М. І. – Львів, 1997. – С.39–42.
61. Емельянов В. П. Защита права собственности уголовным законодательством / Емельянов В. П. – Х. : Рубикон, 1996. – С.90.
62. Кривобок В. В. Деятельность прокурора по обеспечению возмещения материального вреда, причинённого преступлением: Дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Кривобок В. В. – Х., 1997. – С.56.
63. Капліна О. В. Проблеми реабілітації у кримінальному процесі України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Капліна О. В. – Х., 1998. – С.13.
64. Гошовський М. І. Потерпілий у кримінальному процесі України / Гошовський М. І., Кучинська О. П. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – С.34–35.
65. Кокорев Л. Д. Участники правосудия по уголовным делам / Кокорев Л. Д. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1971. – С.87.
66. Газетдинов Н. И. Деятельность следователя по возмещению материального ущерба / Газетдинов Н. И. – Казань : Казан. ун-т, 1990. – С.6.
67. Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності : Постанова Пленуму Верховного Суду України №12 від 25 грудня 1992р. із змінами внесеним постановами Пленуму №3 від 4 червня 1993р., №3від 13 січня 1995р., №12 від 3 грудня 1997 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – Сімферополь : Таврія, 1998. – С.213.
68. Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна : Постанова Пленуму Верховного Суду України №3 від 31 березня 1989 р. із змінами внесеним постановою Пленуму №13 від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – Сімферополь : Таврія, 1998. – С.464.
69. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди : Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – Сімферополь : Таврія, 1998. – С.509–510.
70. Михеенко М. М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве / Михеенко М. М. – К. : Вища школа, 1984. – 134с.
71. Європейская конвенция по возмещению ущерба жертвам насильственных преступлений от 24 ноября 1983 г. // Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. – М. : СПАРТАК, 1998. – С.81–85.
72. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою : Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій. – Амстердам. – К., 1996. – С.159–161.
73. Примірне положення про відділ, сектор дізнання міського, районного, міськрайонного, лінійного управління, відділу, відділення ГУМВС, УМВС, УМВСТ : Затв. наказом МВС України №422 від 2 вересня 2008 року.
74. Грошевой Ю. М. Кримінально-процесуальні функції. Кримінальний процес України : Підручник / За ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. – Харків : Право, 2000. – С.23.
75. Скуляк І. А. Порядок та особливості провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів / Скуляк І. А. // Право і суспільство. – №2–3. – С.110–114.
76. Юрченко Л. В. Функциональное назначение органов дознания / Юрченко Л. В. // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2001. – №13. – С. 94–99.
77. Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України №2135-12 від 18 лю¬того 1992 р. // Відомості Верховної Ради України, 1992, №22, ст.303.
78. Горбачов О. В. Кримінально-процесуальне доказування та оперативно-розшукова діяльність / Горбачов О. В. – Х. : НЮАУ, 1996. – 68с.
79. Финько В. Д. Проблемы совершенствования деятельности органов дознания / Финько В. Д. // Актуальные проблемы совершенствования юридической науки на этапе развитого социализма. – Х.,1985. – С.238.
80. Зеленецький В. С. Взаємодія слідчого з органом дізнання у боротьбі з організованою злочинністю / Зеленецький В. С. // Вісник Академії прав. наук України. – Х. : Право. – 1997. – №1. – С.183.
81. Зеленецький В. С. Поняття дізнання і його види / Зеленецький В. С. // Вісник Академії прав. наук України. – Х. : Право. – 1997. – №4. – С.110.
82. Филин Д. В. Теория и практика протокольной формы досудебной подготовки материалов : Дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Филин Д. В. – Х. 1990. – С.29.
83. Коврига З. Ф. Дознание, проводимое органами милиции: Автореф. дис. ... канд. юр. Наук : 12.00.09 / Коврига З. Ф. – Воронеж, 1964. – С.1.
84. Письменний Д. П. Повноваження начальника органу дізнання і особи, яка провадить дізнання / Письменний Д. П. // Науковий вісник Української академії внут. справ. – К., 1997. – № 1. – С. 93.
85. Белозеров Ю. Н. Дознание в органах милиции и его проблемы / Белозеров Ю. Н., Чугунов В. Е., Чувилев А. А.. – М. : Юр. лит., 1972 – С. 49.
86. Дубинский А. Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы / Дубинский А. Я. – Киев, Наукова думка, 1984. – 182с.
87. Карев Д. С. Возбуждение и расследование уголовных дел / Карев Д. С., Савгирова Н. М. – М., Высшая школа, 1967. – С.48.
88. Шпилев В. Н. Содержание и формы уголовного судопроизводства / Шпилев В. Н. – Минск : Белорусский ун-т, 1974. – С.65.
89. Кубасов В. И. Предложения, вытекающие из практики проведения дознания. / В кн. : Развитие прав граждан в СССР / Кубасов В. И. – Саратов, 1962. – С.296.
90. Потайчук І. Співвідношення дізнання і досудового слідства у кримінальному процесі України / Потайчук І. // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України. – 2004. – №2. – С.22.
91. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України / Тертишник В. М. – К. : А.С.К, 2003. – С.10.
92. Уголовный процесс. Учебник для вузов. Под общей редакцией профессора П. А. Лупинской. – М. : Юрист, 1995. – С.15.
93. Кримінальний процес України / В. В. Назаров, Г. М. Омельяненко. – К. : Атіка, 2007. – С.95.
94. Кримінальний процес України / Є. Г. Коваленко, В. Г. Маляренко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – С.81.
95. Модельный уголовно-процессуальный кодекс для государств – участников СНГ. Рекомендательный законодательный акт // Приложение к Информационному бюллетеню. – 1996. – № 10.
96. Шпилев В. Н. Полномочия и компетенция лица, непосредственно производящего дознание // Вестник Белорусского университета / Шпилев В. Н. – Серия 3, История. – 1976. – № 3. – С.62.
97. Вапнярчук В. В. Особливості процесуального становища особи, яка провадить дізнання / Вапнярчук В. В. – Х., 2001. – С.10.
98. Альперт С. А. Субьекты уголовного процесса / Альперт С. А. – Харьков, 1997. – С.37.
99. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – К. : Форум, 2003. – 938с.
100. Михайлов В. А. Процессуальный порядок применения мер пресечения в уголовном судопроизводстве / Михайлов В. А. – М., 1995. – С.16.
101. Строгович М. С. О единой форме советского судопроизводства и пределах её дифференциации / Строгович М. С. // Соц. Законность. – 1974. – №9. – С.50.
102. Басков В. И. Протокольная форма досудебной подготовки материалов / Басков В. И. – М. : Юрид. лит., 1988. – 176с.
103. Баулін О. В. Процесуальний порядок оформлення протокольної форми досудової підготовки матеріалів міліцією / Баулін О. В., Поповченко О. І. – К. : НАВСУ, 2002. – С.8.
104. Про міліцію : Закон України від 20 грудня 1991 року // www.rada.gov.ua
105. Коврига З. Ф. Дознание в органах милиции / Коврига З. Ф. – Воронеж, 1964. – С.11.
106. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в ор-ганах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються : Затв. нака¬зом МВС України №400 від 14 квітня 2004 р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 травня 2004 р. за №571/9170.
107. Наказ МВС України №160 від 20 лютого 2006 р.
108. Про організаційно-правові основи боротьби з ор¬ганізованою злочинністю : Закон України №3341-12 від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України, 1993, №35, ст.358.
109. Зеленецький В. С. Структура дослідчого кримінального процесу / Зеленецький В. С. // Вісник Академії правових наук України. – 1996. – №7. – Х. : Право. – С.126-133.
110. Інструкція про оперативне інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ, внутрішніх військах та навчальних закладах МВС України: Затв. нака¬зом МВС України №1155 від 04.10.2003. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 березня 2004 р.за №260/8859
111. Інструкція про порядок розгляду в Службі безпеки України звернень громадян та реєстрації, обліку заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини : Затв. наказом Служби безпеки України №44 від 27.01.2005. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2005 р. за № 240/10520.
112. Інструкція про порядок приймання, реєстрації, обліку та розгляду заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини : Затв. наказом Державної Податкової Адміністрації України №304 від 24 червня 1998 р.
113. Інструкція про порядок прийому, реєстрації, обліку і розгляду в установах кримінально-виконавчої системи заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди : Затв. нака¬зом Державного департаменту України з питань виконання покарань №117 від 5 червня 2000 р.
114. Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования / Под ред. проф. Т. В. Аверьяновой и проф. Р. С. Белкина. – М., 1997. – С.17.
115. Про введення в дію Типового положення про відділ боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил в митницях України : Наказ Голови ДМКУ №216 від 16.11.1992 р.
116. Наказ Державної митної служби України №400 від 8 липня 1998 року.
117. Про пожежну безпеку : Закон України №3745-12 від 17 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України, 1994, №5, ст.21.
118. Положення про Державну пожежну охорону : Затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 26 липня 1994 р.
119. Настанова по організації роботи органів Державного пожежного нагляду (додаток) : наказ МВС України №807 від 12 грудня 1995 р.
120. Салтевський М. В. Криміналістика : Учебное и практическое пособие / Салтевський М. В. – Х. : Рубикон, 1997. – С.425.
121. Галаган В. І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України / Галаган В. І. – К., 2002. – С.170.
122. Инструкция о выполнении функций органа дознания на морских су¬дах, находящихся в плавании : Утвержд. Ген. прокурором СССР по согласованию с Министром морского флота СССР и Министром рыбного хозяйства СССР 7 августа 1974 г. // Бюллетень текущего законодательства, 1974. – №12. – С.7–22.
123. Конституція України. – К., 1996. – Стаття 3. – С.1.
124. Про конституційний Суд України : Закон України №422-12 від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996, №49, с. 272.
125. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99.
126. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів України до прокуратури), від 11 квітня 2000 року, № 4-рп/2000.
127. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України, а також частини другої статті 15 та частини першої статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства), від 20 березня 2002 року, № 4-рп/2002.
128. Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві : Постанова Пленуму Верховного Суду України №8 від 24 жовтня 2003 року // Вісник Верховного Суду України, 2003. – №6. – С. 20.
129. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від 30 січня 2003 р. // ОВУ. – 2003. – №6. – Ст.245.
130. Про внесення зміни до Кримінально-процесуального кодексу України щодо вручення копії постанови про порушення кримінальної справи : Закон України № 526-V від 22 грудня 2006 року.
131. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України : Підручник / Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. – 2-е вид., перероб. і доп. – К. : Либідь, 1999. – С.81.
132. Про судоустрій України : Закон України від 07 лютого 2002 р. // Відомості Верховної ради (ВВР). – 2002. – №27–28. – Ст.180.
133. Про практику застосування судами України законодавства про протокольну форму досудової підготовки матеріалів : Постанова Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 червня 1986 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002 : Офіц. вид. / За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : А.С.К., 2003. – С.523–526.
134. Кримінально-процесуальний кодекс України (проект) (редакція, запропонована народними депутатами України – членами Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності ).
135. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права / Кельман М. С., Мурашин О. Г. – К. : Кондор, 2006. – С.369.
136. Скакун О. Ф. Теорія держави і права / Скакун О. Ф. – Харків : Консул, 2001. – С.489.
137. Загальна теорія держави і права. – К., 2000. – С.217.
138. Смирнов А. В. Модели уголовного процесса / Смирнов А. В. – С.Пб., 2000. – С.20–25.
139. Зусь Л. Б. Проблемы правового регулирования в сфере уголовного судопроизводства / Зусь Л. Б.. – Владивосток, 1978. – С.43–53.
140. Лобойко Л. М. Співвідношення імперативного і диспозитивного методів кримінально-процесуального права : сучасний стан та перспективи Лобойко Л. М. // Право України. – 2005. – № 6. – С.79–82.
141. Рабінович П. Загальна концепція правової реформи в Україні: до характеристики вихідних засад / Рабінович П. // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 1(12). – С. 22.
142. Шестакова С. Д. Состязательность уголовного процесса / Шестакова С. Д. – С.Пб., 2001. – С.66.
143. Алексеев С. С. Право : азбука – теория – философия : Опыт системного исследования / Алексеев С. С. – М., 1999. – С.384–385.
144. Лобойко Л. М. Методи кримінально-процесуального права : Монографія / Лобойко Л. М. – Дніпропетровськ, 2006.
145. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України / Тертишник В. М. – К. : А.С.К., 2003. – С.27.
146. Кони А. Ф. Избранные произведения. Т.2 / Кони А. Ф. – М. : Юрид. лит, 1969. – С.401.
147. Зеленецкий В. С. Виды уголовно-правовых отношений / Зеленецкий В. С. // Информационный бюллетень УВД Харьковского облисполкома. – Х. : Штаб УВД, 1981. – С.12.
148. Зеленецкий В. С. Проблемы инициации юридического процесса / Зеленецкий В. С. // Сб. Проблемы социалистической законности. Вып. 22. – Х. : Вища школа, 1988. – С.91–94.
149. Кримінально-процесуальний кодекс України (проект) №1233 від 13.12.2007 р.
150. Алексеев А. И. Педагогические основы предупреждения преступлений органами внутренних дел / Алексеев А. И. – М., 1984.
151. Бородин С. В. Рассмотрение и разрешение органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступленниях / Бородин С. В., Елесин В. И., Шавшин М. Н. – М., 1971. – С.26–41.
152. Інструкція з організації взаємодії органів досудового слідства з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ України на стадіях документування злочиних дій, реалізації оперативних матеріалів, розслідування кримінальної справи та її розгляді в суді : Затв. наказом МВС України №777 від 07 вересня 2005 р.
153. Михайлов В. А. Проблемы совершенствования процессуальной деятельности органов внутренних дел в стадии возбуждения уголовного дела / Михайлов В. А. // Уголовно-процессуальные основы деятельности органов внутренних дел. – М., 1988. – С.24.
154. Грянко В. В. Дознание в органах внутрених дел Украинской ССР / Грянко В. В., Дубинский А. Я., Кузьминов А. С. – К., 1980. – С.39–40.
155. Мазан В. Б. Організаційні та процесуальні проблеми вдосконалення діяльності органів дізнання. Дис. … канд. юр. наук. 12.00.09 / Мазан В. Б. – Харків. – 2005. – С.71.
156. Щерба С. П. Рассмотрение органами дознания заявлений и сообщений о преступлениях / Щерба С. П., Химичева Г. П., Донковцев Н. Н., Чувилев А. А. – М., 1987. – С.41.
157. Щерба С. П. Дознание. Методические рекомендации органам внутренних дел по досудебной подготовке материалов в протокольной форме и производству дознания по делам, производство предварительного следствия по которым не обязательно / Щерба С. П., Жулев В. И., Бриллиантов А. В. – К., 1986. – С.25.
158. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України : За редакцією Мельника М. І., Хавронюка М. І. – К. : Юридична думка. – 2007.
159. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах/ Відп. ред В. Т. Маляренко. – К., 1999.
160. Жогин Н. В. Предварительное следствие в советском уголовном процессе / Жогин Н. В., Фаткулин Ф. Н. – М. : Юрид. лит., 1965. – С.64.
161. Павлухин Л. В. Дознание в советском уголовном процессе : Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Павлухин Л. В. – Саратов, 1965. – С.190;
162. Павлухин Л. В. Расследование в форме дознания / Павлухин Л. В. – Томск : Томск. ун-т, 1979. – С.54–55.
163. Уголовно-процессуальные основы деятельности органов внутренних дел. / Под ред. Б. Т. Безлепкина. – М. : Академия МВД СССР, 1988. – С.35.
164. Чистякова В. С. Соотношение дознание и предварительного след-ствия в советском уголовном процессе / Чистякова В. С. – М. : МГУ, 1987. – 136с.
165. Грошевий Ю. М. Поняття і класифікація засобів доказування в кримінальному процесі / Грошевий Ю. М. // Вісник Академії правових наук України. – Х. : Право. – 1997. – №3 (10). – С.76.
166. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1996 року // Офіційний вісник України. – 1998. – №13.
167. Маляренко В. Т. Про оскарження дій (бездіяльності) та процесуальних рішень органів дізнання, слідчого і прокурора / Маляренко В. Т. – Вісник Верховного Суду України. – 2001. – №6. – С.52–53.