ПРАВОВИЙ СТАТУС СВІДКА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ:
ВСТУП 3-10
РОЗДІЛ 1. Правовий статус свідка як суб’єкта кримінального процесу
1.1. Загальне поняття правового статусу особи 11-18
1.2. Особливості правових статусів суб’єктів кримінального процесу 19-29
1.3. Фактори, які обумовлюють специфіку правового статусу свідка в кримінальному процесі України 30-53
РОЗДІЛ 2. Зміст правового статусу свідка в кримінальному процесі України
2.1. Обов’язки свідка 54-83
2.2. Права свідка
2.2.1. Права свідка, які реалізуються в межах слідчих дій
2.2.2. Права свідка, реалізація яких є підставою для вступу в інші за предметом та змістом кримінально-процесуальні правовідносини
2.2.3. Порядок надання правової допомоги свідку 84-86
86-103
103-121

121-134
2.3. Особливості змісту правового статусу свідка в судових стадіях та підчас проведення експертизи за його участю 135-143
РОЗДІЛ 3. Окремі питання правового статусу свідка в кримінальному процесі України
3.1. Можливість допиту як свідків посадових осіб, які провадять розслідування у справі 144-155
3.2. Допит як свідків інших осіб, котрі можуть сприяти розслідуванню кримінальної справи 156-170
3.3. Можливість наділення правовим статусом свідків осіб, причетних до вчинення злочину 171-187
ВИСНОВКИ 188-190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191-215
ДОДАТКИ 216-223

ВСТУП
Одним із важливих аспектів існування України як правової держави та здійснення в ній правової реформи є створення умов, які забезпечують можливість реалізації прав і свобод людей для відстоювання своїх законних інтересів. Це стосується всіх сфер життєдіяльності держави і суспільства, і перш за все кримінального процесу, до якого, крім винних у вчиненні злочину, залучається і широке коло інших осіб для забезпечення виконання задач кримінального процесу. Серед них особливої уваги заслуговує процесуальна фігура свідка, адже це - суб’єкт, якого найчастіше залучають до досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ. Він є основним носієм доказової інформації, тому значення свідка для досягнення мети кримінального судочинства не можна переоцінити.
Актуальність теми дослідження. Останні зміни в законодавстві України говорять про тенденцію радикального перегляду основних положень теорії кримінального процесу, їх гармонізацію з вимогами Ради Європи. На сучасному етапі в цьому напрямку зроблено багато кроків і досягнуто певних результатів стосовно порядку обрання, заміни та скасування запобіжних заходів, правового статусу підозрюваного, обвинуваченого. Головні новації можна простежити в проекті КПК України 2005 року. Однак, майже не зазнав змін інститут участі свідка в кримінальному судочинстві, що обумовлено відсутністю теоретичних досліджень з даної теми.
За останні роки в наукових виданнях опубліковано чергу статей, де розглядалися окремі права та обов’язки свідка, їх зміст та дискусійні моменти. Водночас результати вивчення кримінальних справ, а також дані опитування слідчих показали, що більшість прав свідка ще недостатньо активно реалізуються цим суб’єктом під час провадження у справі. За результатами анкетування слідчих та дізнавачів, 100% опитаних вказали, що за останні півроку у жодній із розслідуваних кримінальних справ не було прийняте рішення про відшкодування витрат, пов’язаних із викликом свідка. Тоді як опитування осіб, вже допитаних як свідків, показало, що більше ніж 70% з них бажали б реалізувати своє право отримати відшкодування витрат, пов’язаних із викликом для дачі показань. Схожа ситуація склалася і щодо права оскаржувати прокурору дії дізнавача та слідчого, що певним чином говорить про недієвість окремих положень КПК України. Якщо говорити про процедуру допиту, то можна сказати, що у 34% вивчених кримінальних справ майбутніх підозрюваних та обвинувачених допитували як свідків не лише стосовно обставин злочину, а й стосовно мотивів його вчинення. Отже сьогодні об’єктивно виникла необхідність в комплексній роботі по дослідженню правового статусу саме цього суб’єкта в кримінальному процесі України.
Свідок в кримінальному судочинстві ставав темою досліджень М.І. Бажанова, який подав достатньо повний коментар положень законодавства за станом на 1955 рік. Пізніше свій внесок в розробку питання участі свідка в кримінальному судочинстві зробив Г.М. Міньковський, прокоментувавши Основи кримінально-процесуального законодавства 1958 року. Роль та участь цього суб’єкта в кримінальному судочинстві досліджували М.Л. Якуб, Р.Д. Рахунов, які як і більшість науковців зосереджували свою увагу на доказовому значенні свідоцьких показань. В.І. Смислов присвятив основний зміст свого дослідження психологічним особливостям формування показань свідка. На сучасному етапі тематику свідка розглядав український науковець С.М. Стахівський, який хоча і розглянув окремі спірні моменти правового статусу свідка, однак головним завданням свого дослідження обрав показання свідка, охарактеризувавши їх як джерело доказів, зробив історичний аналіз участі свідка в кримінальному судочинстві. Серед російських вчених питаннями участі свідка в кримінальному судочинстві займався О.О. Зайцев, але його праця, як і більшості науковців, стосується доказового значення показань свідка в кримінальному судочинстві. Окремі сторони участі свідка в кримінальному процесі висвітлювали в своїх роботах М.С. Алексєєв, С.А. Альперт, В.П. Бож`єв, П.С. Елькінд, М.В. Жогін, Д.С. Карєв, Л.М. Карнєєва, В.А. Стрємовський, М.С. Строгович, а також українські вчені-процесуалісти Ю.М. Грошевий, В.С. Зеленецький, Г.К. Кожевніков, В.І. Маринів, М.М. Міхеєнко, О.Р. Михайленко, М.Є. Шумило, Ю.П. Янович та інші.
Таким чином, в теорії кримінального процесу невирішеними залишилися питання правової природи свідка; лише частково вирішеними – його участь як суб’єкта кримінально-процесуальних правовідносин та питання визначення його законного інтересу. Необхідність теоретичної розробки зазначених питань стає наявною в умовах перегляду сутності та завдань кримінального процесу України, створення нової законодавчої бази для регулювання кримінально-процесуальних правовідносин.
Наведені обставини вказують на актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану проведення актуальних наукових досліджень кафедри кримінального процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Тема роботи відповідає тематиці Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних наукових досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30.06.2002 року (п.1.1.), Національного університету внутрішніх справ (п. 6.6. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.)
Мета і задачі дослідження. В рамках поставленої проблеми метою роботи є: з’ясувати ознаки та зміст правового статусу свідка в кримінальному процесі України; на основі всебічного комплексного теоретичного аналізу правових норм, що регулюють участь свідка в кримінальному судочинстві; розробити та науково обґрунтувати пропозиції по вдосконаленню його статусу в кримінальному процесі України, і таким чином досягти удосконалення правового регулювання окремих кримінально-процесуальних правовідносин.
Задачами дослідження є:
- з’ясувати правову природу свідка у кримінальному процесі;
- визначити межі виконання свідком обов’язків, а також доцільність притягнення його до юридичної відповідальності;
- виявити сукупність правовідносин, в які вступає свідок в кримінальному процесі;
- з’ясувати ступінь правового регулювання реалізації права свідка отримувати відшкодування витрат, пов’язаних із явкою для дачі показань, та права оскаржувати прокурору дії дізнавача та слідчого, а також удосконалити існуючий механізм;
- обґрунтувати висновок про наявність законного інтересу свідка і навести його характеристику;
- розробити механізм надання свідку правової допомоги;
- виявити специфіку правового статусу свідка в судових стадіях, а також при провадженні судової експертизи за його участю;
- з’ясувати можливість допиту як свідків посадових осіб, які провадили оперативно-розшукові заходи, дізнання, досудове слідство; понятих у тій же справі;
- визначити правову природу особи, відносно якої є дані про її причетність до вчинення злочину, але немає підстав для затримання або застосування запобіжного заходу, а також обґрунтувати можливість її допиту як свідка.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в сфері кримінального процесу у зв’язку із залученням осіб для участі як свідків на всіх стадіях.
Предметом дослідження виступають правові норми, які регулюють правовідносини, що виникають в кримінальному процесі, суб’єктом яких виступає свідок, і визначають його правовий статус.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та наукової об’єктивності результатів дослідження обрано діалектичний підхід наукового пізнання, а також комплекс сучасних загальнонаукових і спеціальних методів, які застосовуються в правовій науці. Зокрема формально-логічний – для визначення понять „правовий статус”. Історико-правовий метод використовувався для визначення правової природи свідка в кримінальному судочинстві; метод юридичного аналізу – для визначення меж виконання свідком юридичних обов’язків та змісту прав свідка. Системно-структурний – для виявлення сукупності правовідносин, у які вступає свідок у кримінальному процесі. За допомогою порівняльно-правового методу було досліджено норми права вітчизняного законодавства і правові норми інших держав у сфері регулювання участі свідка в кримінальному судочинстві. Гіпотетико-дедуктивний метод дозволив виявити специфіку правового статусу свідка в судових стадіях і при провадженні судових експертиз, з’ясування можливості допиту як свідків посадових осіб, які провадили оперативно-розшукові заходи, дізнання, досудове слідство, понятих у тій же кримінальній справі. Соціологічні та статистичні методи, а саме, метод опитування та метод статистичного аналізу емпіричного матеріалу використовувався для виявлення рівня ефективності правового регулювання сукупності правовідносин, які виникають в межах кримінального процесу за участю свідка.
Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці з філософії, історії та теорії держави та права, криміналістики, судової експертизи, кримінального, кримінально-процесуального права.
Нормативно-правовою та інформаційною базою дослідження стали Конституція і закони України, чинний Кримінально-процесуальний кодекс України, проект Кримінально-процесуального кодексу України 2005 року, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України.
Емпіричну базу дисертації складають результати вивчення за спеціальними анкетами 200 кримінальних справ, провадження у яких здійснювалося в різних регіонах України, а також анкетування 80 дізнавачів, 108 слідчих та 96 осіб, які бути допитані як свідки.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вперше в Україні на монографічному рівні комплексно досліджено теоретичні та практичні проблеми правового статусу свідка в кримінальному процесі України.
В дисертації зроблені наступні висновки та висунуті такі положення:
- з’ясовано правову природу свідка, яка полягає в тому, що свідок не має інтересу у справі, що витікає із факту розслідуваного злочину, здатністю правильно сприймати обставини, що підлягають доказуванню, і давати про них показання, а також наявністю в особи відомостей про обставини, які підлягають доказуванню у справі;
- визначено межі виконання свідком обов’язку з’явитися для дачі показань, які мають часові та територіальні рамки, а також обов’язку давати правдиві показання, що полягає у можливості не відповідати на певні питання, а також в забороні примусового освідування та відібрання зразків для експертного дослідження;
- зроблено висновок про участь свідка в інших за об’єктом правовідносинах, врегульованих нормами окремих інститутів кримінально-процесуального права, таких як правовідносин по оскарженню дій та рішень посадових осіб, які провадять процес; отриманню відшкодування витрат, пов’язаних з явкою для дачі показань; забезпеченню безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом;
- обґрунтовано висновок про наявність та сутність законного інтересу свідка в кримінальному судочинстві, який проявляється у прагненні захистити свої конституційні та процесуальні права від загрози їх порушення або поновити їх при порушенні, прагненні отримати відшкодування витрат, пов’язаних із викликом до суду, прагненні захистити своє життя, здоров’я, майно;
- доведено причини недієвості права свідка на відшкодування витрат, пов’язаних із викликом для дачі показань, які полягають в недостатньому правовому регулюванні відповідних правових відносин. Розроблено механізм правового регулювання порядку заяви вимоги про відшкодування витрат, прийняття рішення про відшкодування витрат, а також права, обов’язки і відповідальність суб’єктів зазначених правовідносин;
- вперше розроблено механізм надання свідку правової допомоги. Запропоновано наділяти свідка можливістю мати представника не тільки для консультації при провадженні слідчих дій, а й для відстоювання його законних інтересів у відповідних правовідносинах;
- виявлено специфіку правового статусу свідка в судових стадіях кримінального процесу, яка полягає у виключенні з нього права власноручно викладати свої показання в протоколі допиту, зміні обсягу права знайомитися з протоколом допиту, наділення свідка додатковим правом – клопотатися про виключення його подальшої участі у справі після дачі показань. Вперше запропоновано закріпити в законодавстві права та обов’язки осіб, відносно яких проводиться судова експертиза;
- на основі аналізу правових норм зроблено аргументований висновок про недопустимість допиту як свідків оперуповноважених, дізнавачів, слідчих, понятих у тих же кримінальних справах, де вони виступали як зазначені суб’єкти;
- виявлено правову природу особи, відносно якої є дані про її причетність до вчинення злочину, але немає підстав для її затримання або застосування запобіжного заходу, яка схожа із правовою природою свідка. На основі цього обґрунтовано пропозицію допитувати таких осіб за правилами допиту свідка із дотриманням меж предмету його показань.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що сформульовані в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: у процесі правотворчості - для вдосконалення положень Кримінально-процесуального кодексу України і при розробці Проекту Кримінально-процесуального кодексу України в частині правового регулювання залучення свідка до кримінального процесу та використання його покарань під час провадження у справі; у сфері застосування права – для забезпечення єдності в правозастосуванні, що регулює механізм реалізації правового статусу свідка; у науково-дослідницькій роботі – для подальшої розробки наукових та інформаційних основ діяльності суб’єктів кримінального судочинства; у навчальному процесі – для впровадження у вищі юридичні навчальні заклади курсів „Кримінальний процес України”; „Організація досудового слідства в ОВС” , „Дізнання в ОВС” тощо, а також для підготовки відповідних підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для працівників практичних підрозділів ОВС.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, були оприлюднені на науково-практичній конференції 13 квітня 2001 року „Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених”, м. Харків; ІХ регіональній науково-практичній конференції 13-14 лютого 2003 року „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, м. Львів; науковій конференції 18-19 грудня 2003 року „Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку”, м. Харків.; науково-практичній конференції 26 листопада 2004 року „Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві”, м. Донецьк.
Основні положення дисертації викладені у п’яти статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, одній статті - у видані, що не є фаховим, а також у чотирьох тезах наукових доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура роботи обумовлена метою і задачами дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що поділені на дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (276 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації – 223 сторінки, обсяг основного тексту - 190 сторінок, 25 сторінок – список використаних джерел; 7 сторінок – додатки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Розгляд теоретичних проблем, пов’язаних із визначенням правового статусу свідка в кримінальному процесі України, дозволив зробити наступні висновки.
Використовуючи формально-логічний метод, зроблено висновок, що правовий статус - це система соціально припустимих, нормативно закріплених та гарантованих авторитетом держави можливостей особи як суб’єкта правовідносин.
Шляхом застосування історико-правового методу виявлено правову природу свідка, яка проявляється в тому, що свідок не має інтересу у справі, що витікає із факту розслідуваного злочину, здатністю правильно сприймати обставини, що підлягають доказуванню, і давати про них показання, а також наявністю в особи відомостей про обставини, які підлягають доказуванню у справі.
Застосовуючи метод юридичного аналізу, визначені межі виконання свідком обов’язку з’явитися для дачі показань, які мають часові та територіальні рамки, а також обов’язку давати правдиві показання, що полягає у можливості не відповідати на певні питання, а також в забороні примусового освідування та відібрання зразків для експертного дослідження.
Системно-структурний метод дослідження дозволив виявити сукупність всіх правовідносин, в які вступає свідок у кримінальному судочинстві. Зроблено висновок про участь свідка в інших за об’єктом правовідносинах, врегульованих нормами окремих інститутів кримінально-процесуального права, таких як: правовідносин по оскарженню дій та рішень посадових осіб, які провадять процес; по отриманню відшкодування витрат, пов’язаних з явкою для дачі показань; забезпеченню безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом. У зв’язку з цим, обґрунтовано висновок про наявність та сутність законного інтересу свідка в кримінальному судочинстві, який проявляється у прагненні захистити свої конституційні та процесуальні права від загрози їх порушення або поновити їх при порушенні, прагненні отримати відшкодування витрат, пов’язаних із викликом до суду, прагненні захистити своє життя, здоров’я, майно.
На основі використання методів соціології, а саме методу опитування та статистичного аналізу емпіричного матеріалу, визначено низький рівень використання свідком права отримувати відшкодування витрат, пов’язаних із викликом для дачі показань. Шляхом юридичного аналізу норм чинного законодавства виявлені причини недієвості цього права свідка, які полягають в недостатньому правовому регулюванні відповідних правових відносин. Розроблено механізм правового регулювання порядку заяви вимоги про відшкодування витрат, прийняття рішення про відшкодування витрат, а також права, обов’язки і відповідальність зазначених правовідносин. З метою відстоювання визначених законних інтересів свідка розроблено механізм надання свідку правової допомоги. Запропоновано наділяти свідка можливістю мати представника не тільки для консультації при провадженні слідчих дій, а й для відстоювання його законних інтересів у відповідних правовідносинах.
Гіпотетико-дедуктивний метод дозволив виявити специфіку правового статусу свідка в судових стадіях і при провадженні судових експертиз, яка полягає у виключенні з нього права власноручно викладати свої показання в протоколі допиту, зміні обсягу права знайомитися з протоколом допиту, наділення свідка додатковим правом – клопотатися про виключення його подальшої участі у справі після дачі показань. Запропоновано закріпити в законодавстві права та обов’язки осіб, відносно яких проводиться судова експертиза. Використовуючи даний підхід зроблено аргументований висновок про недопустимість допиту як свідків оперуповноважених, дізнавачів, понятих у тих же кримінальних справах, де вони виступали як зазначені суб’єкти. А також виявлено правову природу особи, відносно якої є дані про її причетність до вчинення злочину, але немає підстав для її затримання або застосування запобіжного заходу, яка схожа із правовою природою свідка. На основі цього обґрунтовано пропозицію допитувати таких осіб за правилами допиту свідка із дотриманням меж предмету його показань.
На основі зроблених висновків внесені пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, а також положень Проекту КПК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверьянова Т.В. Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика. Учебник для вузов. Под ред. Заслуженного деятеля науки РФ, проф. Р.С. Белкина. – М.: Издательство НОРМА / Издательсткая группа НОРМА-ИНФРА.М), 2002. – 990 с.
2. Агаев Ф.А., Галузо В.Н. Иммунитеты в российском уголовном процессе. – М.: Стеис. – 96 с.
3. Адаменко В.Д. Советское уголовно-процессуальное представительство. – Томск: Издательство Томского университета, 1978. – 195 с.
4. Адаменко В.Д. Сущность и предмет защиты обвиняемого. – Томск: Издательство Томского университета, 1983. – 158 с.
5. Акинча Н.А. Подозреваемый и обвиняемый на предварительном следствии / Под общ. ред. проф. А.Л. Цыпкина. – Саратов: Приволжское книжное издательство, 1964. – 80 с.
6. Александров С.А. Разрешение гражданского иска в уголовном процессе. – Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1978. – 64 с.
7. Алексеев Н.С., Даев В.Г., Кокорев Л.Д. Очерк развития науки советского уголовного процесса. – Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1980. – 251 с.
8. Альперт С.А. Принципы советского уголовного судопроизводства и их роль в формировании правового статуса участников процесса // Проблемы социалистической законности. – 1986. – Вып.17. – С. 64-70.
9. Антошина А. Обеспечение безопасности участников уголовного процесса: становление правового института // Российская юстиция. – 2002. - №8. – С. 34-35.
10. Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании. Англия, Уельс, Шотландия. – М.: Изд-во „Триада, Лтд., 1996. – 157 с.
11. Атанесян Г.А. Формы применения специальных бухгалтерских познаний в советском уголовном процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Московський государственный университет. – М., 1977. – 23 с.
12. Бабенко А., Яблоков В. Рассмотрение судом жалоб на действия и решения органов расследования // Российская юстиция. – 2001. - №8. – С. 57-61.
13. Багаутдинов Ф. Право на защиту: проблемы и предложения // Законность. – 2001. - №7. – С. 22-25.
14. Бажанов М.И. Свидетели их права и обязанности по советскому уголовно-процессуальному законодательству. – М.: Госюриздат 1955. – 36 с.
15. Бандурка О.М. Слідчий – моя професія: Науково-практичні нариси. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 216 с.
16. Бандурка А.М., Горбачев А.В. Оперативно-розыскная деятельность: правовой анализ. – Киев: РИО МВД України, 1994. – 160 с.
17. Бараннік Р.В. Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів її сім’ї чи близьких родичів у кримінальному процесі України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка. – К., 2003. – 18 с.
18. Бедняков Д.Н. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. – М.: Юридическая литература, 1991. – 205 с.
19. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Издательство «Стеис», 1995. – 304с.
20. Белькова О.В. До питання про визначення правового статусу особи, відносно якої є дані про її причетність до вчинення злочину // Право і безпека. – 1004. - №3’1. – С. 39-44.
21. Белькова О.В. Особливості змісту правового статусу свідка в судових стадіях кримінального процесу України // Право і безпека. – 2005. - №4. – С. 44-47
22. Белькова О.В. Понятий як свідок // Вісник НУВС (спецвипуск). – 2001. – С. 91-95.
23. Белькова О.В. Поняття та особливості правового статусу свідка в кримінальному процесі України // Право і безпека. – 2003. - №1. – С. 52-54.
24. Белькова О.В. Процесуальні питання порядку виплати свідку винагороди, а також відшкодування витрат, пов’язаних із викликом для дачі показань // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Збірка наукових праць. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С. 72-75.
25. Белькова О.В. Системно-структурний метод дослідження правового статусу свідка в кримінальному процесі України // Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С. 93-100.
26. Белькова О.В. Спірні моменти допиту посадових осіб, котрі провадять розслідування у справі, як свідків // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. - №4. – С. 281-289.
27. Белькова О.В. Теоретичні та практичні аспекти права свідка відмовитися свідчити відносно себе та членів своєї сім’ї // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - №2. – С. 102-106.
28. Белькова О.В. Правова допомога свідку: підстави та порядок надання // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - №6. – С. 137-141.
29. Білецький Є.М., Білецька Г.А. Судова медицина та судова психіатрія. – К.: Юрінком інтер, 2004. – 192 с.
30. Блинова Л.И., Криволапов Г.Г. Основные вопросы общей части советского уголовного права. – Москва, 1976. – 123 с.
31. Боботов С.В. Правосудие во Франции. – Москва: Изд-во ИЧП «ЕАВ», 1994. – 198 с.
32. Богатырев Н. Как обеспечить явку участников процесса на первое судебное заседание // Российская юстиция. – 2002. - №11. – С. 53-55.
33. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения. – М., 1975. – 176 с.
34. Бондаренко О., Сафронов С. Забезпечення безпеки суб’єктів кримінального судочинства // Право України. – 1999. - №1. – С. 122-123.
35. Боровский Э. Понятие подозреваемого в советском уголовном процессе. – Вестник Московского университета. - 1963. - №1. – С. 33-34.
36. Будников В.Л. Обжалование действий и решений следователя. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1990. – 64 с.
37. Будников В. Субъект доказывания не может быть свидетелем по уголовному делу // Российская юстиция. – 2002. - №8. – С. 30-31.
38. Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии. - Красноярск: Изд-во Красноярского университета, 1988. – 200 с.
39. Быховский И.Е. Соединение и выделение уголовных дел. – М., 1961. – 78 с.
40. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К.: Изд-во, 1998. – 204 с.
41. Вачеишвилли К.А. Значение свидетельских показаний в суде первой инстанции по советскому уголовному процессу. – Тбилиси: Изд-во Тбил. ун-та, 1966. – 106с.
42. Ветрова Г.Н. Уголовно-процессуальная ответственность. – М.: Наука, 1987. – 112 с.
43. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М., 1979. – 180 с.
44. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М., 1985. – 176 с.
45. Власов А.А. Полномочия следователя в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Всесоюзный заочный юридический тинститу. – М., 1979. – 23 с.
46. Волкотруб С.П. Імунітет свідка у кримінальному судочинстві // Проблеми законності: Республ. Міжвід наук. Зб. Вип.43. – Х.: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2000. – С. 203-207.
47. Воронин Э.И. Процессуальное положение следователя органов внутренних дел: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08 / Саратовский юридический институт имени Д.И. Курского. – Саратов, 1973. – 17 с.
48. Выдря М.М. Участники судебного разбирательства и гарантии их прав: Учебное пособие. – Краснодар, 1979. – 101 с.
49. Галкин Б.А. Советский уголовно-процессуальный закон. – М., 1962. – 233с.
50. Галкин Б.А. Калашникова Н.Я. Уголовный процесс. – М., 1949. – 228с.
51. Гевко В.В. Використання непроцесуальної інформації під час доказування у стадії попереднього розслідування: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/ Українська академія внутрішніх справ. – К., 1996. – 20 с.
52. Гладышев Н., Баев О., Патюшкин В. Тактика осмотра судом местности и помещения // Советская юстиция. – 1978. - №13. – С. 13.
53. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М.: Изд-во МНИНП, 1998. – 600 с.
54. Гончаров В.Б., Кожевников В.В. Проблемы безопасности участников уголовного процесса // Государство и право. – 2000. - №2. – С. 49-56.
55. Горбачов О.В. Кримінально-процесуальне доказування та оперативно-розшукова діяльність: Навчальний посібник. – К.: Вид-во Нац. юрид. академії України, 1996. – 67 с.
56. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. – Л., 1987 -70 с.
57. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. – Х.: Консум, 1997. – 97 с.
58. Громов Н.А., Николайченко В.В. Статус осужденного, оправданного при расследовании вновь открывшихся обстоятельств // Государство и право. – 1998. - №2. – С.85-91.
59. Громов Н.А., Чих Н.В. Привод как принудительное средство обеспечения быстроты расследования // Уголовно-процессуальное принуждение и ответственность, их место в решении задач предварительного расследования: Сб. науч. тр. / Под ред. С.П. Ефимичева. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1987. – С. 87-90.
60. Грошевий Ю. Деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії // Вісник Академії правових наук України. – 2004. - №3. – С. 134-145.
61. Грошевий Ю.М. Конституція України і деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - №2. – С. 125-131.
62. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. – Х.: Вища школа, 1979. – 144 с.
63. Гуреев П.П. Гражданский иск в советском уголовном процессе. – М., Госюриздат, 1961. – 95 с.
64. Давлетов А.Х. Уголовно-процессуальное принуждение и воспитательное воздействие при допросе свидетеля // Уголовно-процессуальное принуждение и ответственность, их место в решении задач предварительного расследования: Сб. науч. тр. / Под ред. С.П. Ефимичева – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1987. – С. 50-56.
65. Давлетшин А.Х. Уголовно-процессуальное принуждение и воспитательное воздействие при допросе свидетеля // Уголовно-процессуальное принуждение и ответственность, их место в решении задач предварительного расследования: Сб. науч. тр. / Под ред. С.П. Ефимичева – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1987. – С. 50-56.
66. Даев В.Г Современные проблемы гражданского иска в уголовном процессе. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1972. – 71с.
67. Даев В.Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса. – Л.: Издательство Ленингр. ун-та, 1982. – 112 с.
68. Даньшина Л.И. Возбуждение уголовного дела и предварительное расследование в уголовном процессе России: Учебное пособие для вузов / Л.И. Даньшина. – М.: Издательство «Экзамен», 2003. – 192с.
69. Денежкин Б.А. Подозреваемый в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Саратовский юридический институт им. Д.И. Курского, Саратов, 1975. - 16 с.
70. Джафаркулиев М.А. Язык судопроизводства в многонациональному государстве. – М.: Вердикт, 1992. – 280 с.
71. Добровольская Т.Н. Деятельность суда, связанная с исполнением приговоров. – М., 1979. – 140 с.
72. Долженков О.Ф., Думко А.Ф., Козаченко І.П. Оперативно-розшукова діяльність як правоохоронна функція кримінальної міліції. – Одеса: НДРВВ ОІВС, 2000. – 134 с.
73. Дорохов В.Я. Процессуальное положение подозреваемого // Практика применения нового уголовно-процессуального законодательства. – М.: Издат-во Моск. ун-та, 1962. – С. 28-34.
74. Дулов А.В. Права и обязанности участников судебной экспертизы. – Минск: Издательство Министерства высшего, среднего специального и профессионального образования БССР, 1962. – 408 с.
75. Дюрягин И.Я. Об усилении процессуальной защищенности в уголовном судопроизводстве // Укрепление законности и борьба с преступностью в условиях формирования правового государства. – М., 1990. – С. 146-149.
76. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. – М., Госюриздат, 1961. – 206 с.
77. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. – М.: Юридическая литература, 1965. – 367 с.
78. Загорский Т.И. Судебное разбирательство по уголовному делу. – М.: Юридическая литература, 1985. – 112 с.
79. Зажицкий В. Исследование доказательств в судебном заседании // Советская юстиция. – 1988. – №19. – С. 26-28.
80. Зажицкий В., Башкатов Л. Следователь – свидетель // Советская юстиция. – 1990. – №6. – С. 21-22.
81. Заика Ю.А. Теоретические и практические проблемы реализации принципов непосредственности и устности в советском уголовном судопроизводстве. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Киевский Университет им.Т.Г. Шевченка. - Київ, 1986. – 19 с.
82. Зайцев О.А. Правовые основы и практика обеспечения участия свидетеля на предварительном следствии. – М., 1995. – 91 с.
83. Закон України „Про адвокатуру”: 19 грудня 1992 року № 2887 - ХІІ // Зібрання Законодавства України. - Сер.3 Звід законів України. – 2000. - №8. – Ст. 99.
84. Закон України „Про державну таємницю”: 21 вересня 1999 року №1079 – IV // Зібрання законодавства України. Сер.3. – 2000. - №12. – Ст. 191.
85. Закон України „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві”: 23 грудня 1993 року №3782 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №11. – Ст.51.
86. Закон України „Про міліцію”: 20 грудня 1991 року № 565 - ХІІ// Зібрання законодавства України. Сер.3. – 2000. - №1. – Ст. 8
87. Закон України „Про мови в Українській РСР”: 28. 10.1989 № 8312-ХІ // Систематичне зібрання чинного законодавства України. – 2003. - №2 (Розд. 1) Основи Конституційного ладу. – Ст. 185.
88. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність”: 18 лютого 1992 року // Зібрання Законодавства України. Сер.3. – 2000. - №5. – Ст. 64.
89. Закон України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання”: 11 грудня 3003 року №1382 - ХІІ // Збірка законодавства України. Сер.3. – 2004. - №3. – Ст. 151.
90. Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації”: 23 квітня 1991 року №987 - ХІІ // Зібрання законодавства України. Сер.3. – 2003. - №3. – Ст. 511.
91. Закон України „Про судову експертизу”: 25 лютого 1994 року №4038 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №28. – Ст. 232.
92. Збірка договорів Ради Європи (Офіційне видання) / Під ред. Є.М. Вишневського. – К.: Парламентське видавництво, 2000 р. – 654 с.
93. Зеленецький В. Загальні правила порушення кримінальної справи // Науковий вісник ВДУ. – 1998. - №11. – Сер: Юрид.науки. – С. 31-41.
94. Зеленецький В.С. Правова природа і функціональне призначення дослідчого провадження по заявах і повідомленнях про злочин // Вісник Академії правових наук України. – 2004. - №3. – С. 145-153.
95. Землянский П.Т. Уголовно-процессуальное законодательство в первые годы советской власти (на материалах УССР). – К.: ВНИИ МВД СССР, 1972. – 306 с.
96. Зинатуллин З.З. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе. – Казань: Изд-во Казанского университета, 1974. – 99 с.
97. Зинатуллин З.З. Меры уголовно-процессуального принуждения // Известия вузов. Правоведение. – 1985. - №1. – С. 86-88.
98. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное принуждение, ответственность и санкция // Советское государство и право. – 1984. - №12. – С. 123-127.
99. Зинькович В.В. Понятие защиты в советском уголовном процессе // Актуальные проблемы советского уголовного процесса: Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1987. – С. 61-66;
100. Зібрання міжнародних конвенцій про взаємну допомогу у цивільних і кримінальних справах, учасницею яких є України // Упорядник: МаслієваС.І. – Х.: Эспада, 2001. – 448с.
101. Золочевська П. Щодо питання про забезпечення прав людини в новому КПК України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіон. наук. – практ. конф. – Львів: ЛНУ, 2003. – 563 с.
102. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз: затверджена наказом Міністерства юстиції України 8 жовтня 1998 року №53/5 // Офіційний вісник України. – 1998. - №46. – Ст.1715.
103. Історія держави і права України. Частина 1: [Підручник для юрид вищих навч. Закладів і фак./ А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін.]; За заг. ред. акад. А.Й. Рогожина. – Х.: Основа, 1993. – 432с.
104. Кадышева Т, Ширинский С. Свидетелю в суде создать комфортные условия // Российская юстиция. – 1999. - №5. – С. 42.
105. Кадышева Т., Ширинский С. Свидетель тоже нуждается в помощи адвоката // Российская юстиция. – 1997. – №7. – С. 42-43.
106. Каз Ц.М. Субъекты доказывания в советском уголовном процессе (государственные органы). – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1968. – 68 с.
107. Казакова В.А. Новый закон об обеспечении социальной и правовой защиты свидетелей в ФРГ // Государство и право. – 2000. - №9. – С. 74-80.
108. Калинкин Ю.А. Участие в уголовном судопроизводстве лиц, обладающих специальными познаниями: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Московский Государственный Университет. – Москва, 1981. – 19 с.
109. Калугин А. Понятой в уголовном процессе // Российская юстиция. – 1998. - №10. – С. 11-12.
110. Карибов К.Ф. Проблематика использования показаний анонимных свидетелей в уголовном процессе в свете решений Европейского суда по правам человека // Вестник Московского университета. – Серия 11. Право. – 2001. - №5. – С. 82-90.
111. Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе. – Волгоград: ВСШ МВД ССР, 1988. – 65 с.
112. Карнеева Л. Уголовно-процессуальный закон и практика доказывания // Социалистическая законность. – 1990. - №1. – С. 33-35.
113. Кириченко С.А. О предании процессуального статуса ОРД // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2000. – Вип.3. – С. 167-175.
114. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України. – К.: Юрінком інтер, 2004. – 576 с.
115. Кожевников А.В. Адвокат - представитель потерпевшего, гражданского истца, гражданского ответчика в советском уголовном процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08/ Свердловкий юридический институт. – Свердловск, 1974. – 29 с.
116. Кожевніков Г.К. Судово-правова реформа в Україні і реформування органів досудового розслідування // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали науково-практичної конференції, 18-19 квітня 2002 року, м. Харків. – К.; Х., 2002. – С. 64-67.
117. Козловський Н.А. Подозрение в советском уголовном процессе // Актуальные проблемы советского уголовного процесса: Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1987. – С. 55-60.
118. Кокорев Л.Д., Побегайло Г.Д. Адвокат – представитель потерпевшего в советском уголовном процессе. – Воронеж: Издат-во Воронеж. ун-та, 1969. – 88 с.
119. Колодій А.М. Принципи права України. Національна Академія внутрішніх справ України. – К.: Юрінком інтер, 1998. – 208 с.
120. Комаха О.В. К вопросу о понятии «специальных знаний» в уголовном процессе // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Одеса, 1999. – Вип.6, ч.2. – С. 267-276.
121. Комлев Б. Нарушения закона, влекущие исключение показаний свидетеля и потерпевшего из процесса доказывания // Законность. – 1977. – №12. – С. 16-19.
122. Конев В., Громов Н., Николайченко В. Свидетельский иммунитет в уголовном процессе // Российская юстиция. – 1997. – №9. - С. 48-50.
123. Конституційний суд України: Рішення. Висновки, 1997-2001: В 2 кн. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн.2. – 504 с.
124. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина / Авт.- уклад. М.І. Хавронюк – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 543 с.
125. Кореневский Ю. Устранение противоречий в доказательствах (в помощь народным судьям) // Советская юстиция. – 1992. – №4. – С. 7-8.
126. Корнуков В.М. Личность в уголовном судопроизводстве: проблема обязанностей // Советское государство и право. – 1988. – №7. – С. 81-88.
127. Корнуков В.М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1978. – 137 с.
128. Король В.В. Засада гласності та її обмеження в кримінальному судочинстві України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2002. – 19 с.
129. Корчева Т.В. Проблемы правовой защиты личности на досудебном следствии // Проблеми законності. Вип. 39: Республіканський міжвідомчий наук. зб. – Харків: Вид-во Нац. юрид. акад. України, 1999. – С. 184-190.
130. Криміналістика: Підручник для студентів юри. спец. вищ. зал. освіти / За ред. В.Ю. Шепітька. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Концерн „Видавничій дім „Ін Юре”, 2004. – 728 с.
131. Кримінальний процес України / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. – К.: Либідь, 1992. – 431 с.
132. Кримінальний процес України / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. – 2-е вид., доп. і перероб. -– К.: Либідь, 1999. – 536 с.
133. Кримінальний процес України / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
134. Кругликов А.П. Правовое положение органов и лиц, производящих дознание, в советском уголовном процессе. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1986. – 43 с.
135. Крылов И.Ф., Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. – 217 с.
136. Кудин Ф.Н. Следственные действия как меры уголовно-процессуального принуждения // Следственные действия (криминалистические и процессуальные аспекты): Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск: Изд-во Свердлов. юрид. инст-та, 1983. – С. 19-26.
137. Кузьмічов В.С. Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми та засоби здійснення: Автореф. Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Українська академія внутрішніх справ. – К., 1996. – 36 с.
138. Кулаков Д. Процессуальная защита свидетелей и потерпевших // Законность. – 2000. - №4. – С. 35-38.
139. Курс советского уголовного процесса: Общая часть / Под ред. А.Д. Бойкова и И.И. Карпеца. – М.: Юридическая литература, 1989. – 640 с.
140. Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. – М: Юридическая литература, 1973. – 200 с.
141. Куцова Э.Ф. Гражданский иск в уголовном процессе. Лекция для студентов юридических факультетов. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1963. – 35 с.
142. Лазарева В.А. Охрана прав и законных интересов несовершеннолетних потерпевших в советском уголовном процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Всесоюзный юридический заочный институт. – М., 1980. – 19 с.
143. Ларин А. На подозрение – 24 часа [к обсуждению проекта Основ уголовно-процессуального законодательства] // Советская юстиция. – 1991. - №19. – С. 1.
144. Леви А., Бицадзе Б. О расширении прав потерпевшего и его представителя в уголовном процессе // Советская юстиция. – 1989. - №10. – С. 6-7.
145. Левицький О. Об’єктивна істина і імунітет свідка у кримінальному судочинстві // Науковий вісник. – 1999. – №3 (6.) – К.: Вид-во Укр. Фінанс. – екон. ін-ту, 1999. – С. 149-154.
146. Леоненко М.І. Принцип національної мови у кримінальному судочинстві України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/ Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2001. – 20 с.
147. Летучих В.И. Конституционный принцип обжалования в досудебных стадиях советского уголовного процесса. – Омск: Изд-во Омской высшей школы милиции МВД СССР, 1981. – 68 с.
148. Лубшев Ю.Ф. Адвокат в уголовном деле: (Учебно-практическое пособие). – М.: Юристъ, 1997. – 407 с.
149. Мазалов А.Г. Гражданский иск в уголовном процессе. – Изд-е 2-е, испр. и доп. – М.: Юридическая литература, 1977. – 176 с.
150. Матвиенко Е.А. Приговор суда и его исполнение. – Минск: Изд-во 1968. -
151. Матвиенко Е.А., Бибило В.Н. Уголовное судопроизводство по исполнению приговора. – Минск, 1982. - 226с.
152. Маринів В.І. Принцип особистої недоторканості в кримінальному процесі України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 1999. – 19 с.
153. Мартынчик Е. Самооговор и оговор // Советская юстиция. – 1990. – №21. – С. 14-15.
154. Марчук А.І. Судова психіатрія. – К.: Атака, 2004. – 240 с.
155. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 1998. – 784 с.
156. Мельник В.В., Яровенко В.В. Теоретические основы судебно-психологической экспертизы. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1990. – 160 с.
157. Метелица Ю.Л. Судебно-психиатрическая экспертиза потерпевших. – М., Юридическая литература, 1990. – 208 с.
158. Миронов В.Ф., Шимановский В.В. О допросе следователей в суде в качестве свидетелей // Известия вузов. Правоведение. – 1988. – №6. – С. 66-69.
159. Митрохин Н.П. Законность и демократизм предварительного следствия. – Минск: Вышейшая школа, 1979. – 208 с.
160. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та, 1975. – 150 с.
161. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К., 1984. – 150 с.
162. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США. – К.: Юрінком інтер, 1999. – 400 с.
163. Морозов Г.Е. Участие специалиста в стадии предварительного расследования: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09/ Саратовский юридический институт им. Д.И. Курского. – Саратов, 1977. – 19 с.
164. Научно-практический комментарий к Основам уголовного судопроизводства Союза ССР и Союзных республик. – М. 1961. – 366 с.
165. Никоненко М. Деякі питання презумпції невинуватості і права особи на захист в кримінальному процесі // Право України. – 1999. - №4. – С. 39 – 40.
166. Николюк В.В. Уголовно-исполнительное производство в СССР. – Иркутск, 1989. – 256 с.
167. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України. / За ред. Ю.М. Грошевого. – Харків: Право, 2002. – 160 с.
168. Нор В.Т., Павлишин А.А. Витрати, пов’язані з оплатою праці захисника, який брав участь у кримінальному процесі за призначенням – складова судових витрат // Адвокат. – 2001. - №6. – С. 6-8.
169. Общая теория права / А.Ю. Дмитриев, И.Ф. Кузьмин, В.В. Лазарев и др. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996. – 384 с.
170. Огурцов Н.А. Правоотношение и ответственность в советском уголовном праве. – Рязань: Изд-во Рязанской высшей школы МВД СССР, 1976. – 207 с.
171. Омельяненко Г. Правове регулювання та законодавче забезпечення судово-правової реформи в Україні // Право України. – 1998. - №1. – С. 73-78.
172. Орлов Ю. Лица, обладающие специальными познаниями, как субъекты уголовного процесса // Советская юстиция. – 1988. - №8. – С. 14-15.
173. Павлишин А.А. Судові витрати у кримінальному процесі України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/ Київський національний університет ім.. Тараса Шевченка. – Київ, 2002. – 19 с.
174. Павлов Н.Е. Долг свидетеля. – М.: Советская Россия, 1989. – 142 с.
175. Палютин В.А. Субъекты права граждан: основные черты, стадии, гарантии реализации // Советское государство и право. – 1971. - №6. – С. 26.
176. Пащук А.Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в ХVІІ- XVIII ст. (1648-1782). – Львів: Вид-во Львівського університету, 1967. – 179 с.
177. Петрухин И.Л. Личная жизнь: пределы вмешательства. – М.: Юридическая литература, 1989. – 192 с.
178. Петрухин И.Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе. – М.: Юридическая литература, 1964. – 265 с.
179. Перлов И.Д. Исполнение приговора. – М., 1963. – 227 с.
180. Погорецький М.А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і система. – Харків: Арсіс, 2002. – 160 с.
181. Понарин В.Я. Допрос гражданского ответчика в уголовном судопроизводстве // Социалистическая законность. – 1976. - №3. – С. 62.
182. Понарин В.Я. Производство по гражданскому иску при расследовании уголовного дела. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1978. – 128 с.
183. Постанова Кабінету Міністрів від 1 липня 1996 року №710 „Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні порушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів” // Державний вісник України. – 1996. - №7 (21) – липень. – С. 430
184. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 368 с.
185. Потьомкін І.Ю. Актуальні проблеми кримінально-процесуального інституту об’єднання та виділення кримінальних справ. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук., 12.00.09 / Українська державна юридична академія. – Харків, 1994. – 24с.
186. Провадження кримінальних справ в суді: Конспект лекцій для студентів юридичних факультетів / Укл. А.Р. Михайленко. – Київ: КДУ, 1992. – 116 с.
187. Пышнев Д.И. Судебное разбирательство по делам об условном освобождении из мест лишения свободы с обязательным привлечением осужденного к труду. Автореф. дис. …к.ю.н: 12.00.09 / Харьковский юридический институт имени Ф. Дзержинского, 1981. – 17 с.
188. Рахунов Р.Д. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. – Москва: Госюриздат, 1954. - 88 с.
189. Рахунов Р.Д. Свидетельские показания в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1955. – 164 с.
190. Ривлин А.Л. Об уголовно-правовых и уголовно-процессуальных правоотношениях // Правоведение. – 1959. - №2. – С. 105 – 112.
191. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника): 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №47. – Ст. 2045.
192. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови): 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 // Офіційний вісник України. – 2000. - №4. – Ст.125.
193. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої стаття 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес): 1 грудня 2004 року № 18-рп/ 2004. Справа №1-10/2004 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2004. - №50. – Ст. 3288.
194. Российское законодательство Х-ХХ в.в.: В 9т. – М.: Юридическая литература, 1986. – Т.4. – 512 с.
195. Российское законодательство Х-ХХ в.в. В девяти томах. – М. Юридическая литература 1991. – Т.8. – 496 с.
196. Руководство по расследованию преступлений / А.В. Гриненко, Т.В. Каткова, Г.К. Кожевников и др. – Харьков: Консум, 2001. – 608 с.
197. Рустамов Х. Возродить институт присягательства // Российская юстиция. – 1996. - №12. – С. 18.
198. Савгирова Н.М. Меры пресечения и иные меры уголовно-процессуального принуждения. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1960 – 25 с.
199. Савонюк Р.Ю. Слідчий як суб’єкт кримінально-процесуального доказування: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна академія внутрішні справ України. – К., 2002. – 18 с.
200. Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі). – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
201. Сарбаев З.И. Принципы устности и непосредственности в советском уголовном процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Институт государства и права. – М., 1967. – 23 с.
202. Саркисянц Г.П. Понятые в советском уголовном процессе. – Ташкент: Изд-во «Фан», 1975. – 88 с.
203. Свиридов М.К. К вопросу об эффективности уголовно-процессуальной деятельности по исполнению приговора // Вопросы повышения эффективности борьбы с преступностью. – Томск, 1980. – С. 135.
204. Свиридов М.К. Сущность и предмет стадии исполнения приговора. – Томск, 1978. – 220 с.
205. Святоцький О. Захисні функції адвоката в кримінальному процесі // Радянське право. – 1998. - №12. – С. 54-56.
206. Семина Е. Формы применения специальных познаний в уголовном процессе/ Е. Семина. // Законность. – 2002. - №5. – С. 23-26.
207. Сімейний кодекс. 10 січня 2002 року №2947 – ІІІ // Офіційний вісник України. – 2002. - №7. – Ст. 273.
208. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
209. Словник іншомовних слів / За ред. акад. О.С.Мельничука. – 2-е вид, випр. і доп. – Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1985. – 966 с.
210. Словник української мови. – В 8 томах, -Т.6. – Київ: Наукова думка, 1975. – Т.6. – 832 с.
211. Смітієнко З., Казаренко М. Представництво та свідок у кримінальному процесі: вирішення питання // Право України. - 1998. - №4. – С. 89-90.
212. Смыслов В.И. Свидетель в советском уголовном процессе. – М.: Высшая школа, 1973. – 160 с.
213. Соборное уложение 1649 года текст комментарий. – Л.: Изд-во 1987. – 448с.
214. Советский уголовный процесс / Под ред. Проф. Д.С. Кареева. – М.: Высшая школа, 1968. – 551 с.
215. Советское уголовное право. Общая часть. – М.: Юридическая литература, 1977. – 544 с.
216. Соколовский З.М. Проблемы использования в уголовном судопроизводстве специальных знаний при установлении причинной связи явлений (криминалистическое и процессуальное исследование): Автореф. Дис. … докт. юрид. наук: 715-717/ Харьковский юридический институт. – Харьков, 1968. – 28 с.
217. Стахівський С.М. Деякі проблеми правового статусу свідка // Актуальні питання розслідування злочинів у сучасних умовах: тактика, методика, інформаційне забезпечення. – Київ, 1996. – С. 161-168.
218. Стахівський С. Перевірка та оцінка показань свідка // Право України. – 1997. - №12. – С. 78.
219. Стахівський С.М. Показання свідка як джерела доказів у кримінальному процесі: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/ Українська академія внутрішніх справ. – Київ, 1996. – 24 с.
220. Стахівський С.М. Щодо предмету показань свідка у кримінальному процесі // Вестник Днепропетровского университета. – Правоведение. – Вып.2. – Днепропетровск, 1995. – С. 99-103.
221. Стецовский Ю.И. Уголовно-процессуальная деятельность защитника. – М.: Юридическая литература, 1982. – 174 с.
222. Стремовский В.А. Участники предварительного следствия в советском уголовном процессе. – Ростов-на-Дону: Изд