ВЗАЄМОДІЯ СЛІДЧОГО З ФАХІВЦЯМИ ПІД ЧАС ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ОСОБУ, ЩО СКОЇЛА ЗЛОЧИН :

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ ....................................................................................................... с. 3

Розділ 1. Теоретичні основи взаємодії слідчого з фахівцями
під час збору інформації про особу, що скоїла злочин

1.1. Поняття, сутність і принципи взаємодії .....................................с. 12
1.2. Форми, види і напрямки взаємодії..............................................с. 32
1.3. Суб’єкти взаємодії.........................................................................с. 49
1.4. Джерела інформації про особу, що скоїла злочин .....................с. 81
Висновки до розділу 1....................................................................с. 97

Розділ 2. Специфіка взаємодії слідчого і фахівців щодо збору
інформації про особу, що скоїла злочин

2.1. Збір інформації про особу, що скоїла злочин, у процесі
слідчого огляду...............................................................................с. 102
2.2. Попереднє дослідження матеріальних слідів злочину –
джерел інформації про особу, що скоїла злочин.........................с. 128
2.3. Особливості взаємодії слідчого з фахівцями під час
проведення судової експертизи....................................................с. 143
2.4. Участь спеціаліста у проведенні окремих слідчих дій .............с. 160
Висновки до розділу 2....................................................................с. 181
Висновки ...................................................................................................................с. 185
Список використаних джерел ...............................................................................с.193
Додатки................................................................................................................с.218-241

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У запроваджуваній державою політиці, спрямованій на зміцнення законності та правопорядку й поліпшення якісного рівня боротьби зі злочинністю, особливе значення має підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, зокрема тих, що здійснюють досудове розслідування. В оптимізації цього процесу важливу роль відіграє повноцінне застосування сучасних досягнень науки і техніки, які становлять зміст категорії спеціальних знань. Доцільність такого підходу до слідчої діяльності зумовлена насамперед тим, що застосування сучасних науково-технічних засобів і методів сприяє розширенню спектра джерел доказової інформації з кримінальної справи. Також не менш важливими факторами є підвищення “професійного” рівня злочинців і технічного забезпечення злочинної діяльності, виникнення нових видів злочинів тощо.
Отже, першочерговим завданням боротьби зі злочинністю є вдосконалення способів і методів правоохоронної (у тому числі слідчої) діяльності, забезпечення їх адекватності потребам практики за допомогою застосування сучасних спеціальних знань і навичок. За сучасною юридичною доктриною спеціальні знання – це знання незагальновідомі, які не мають масового поширення, якими володіє обмежене коло фахівців (фахівець – загальне поняття для позначення особи, яка володіє спеціальним знаннями, тобто і спеціаліст, і експерт за процесуальним статусом), тому застосування спеціальних знань у стадії досудового розслідування базується, насамперед, на залученні до процесу розслідування спеціаліста й експерта, тобто осіб, які володіють такими спеціальними знаннями та навичками.
З моменту залучення фахівців до процесу досудового розслідування у кримінальній справі, розкриття та розслідування злочину переходить на вищий рівень – рівень колективної діяльності. Спеціаліст і експерт покликані розширити практичні можливості слідчого у виявленні, закріпленні та дослідженні джерел доказової інформації з кримінальної справи, у тому числі джерел інформації про особу, що скоїла злочин. Встановлення такої особи – це сукупність дій і умовиводів слідчого, який на основі результатів дослідження речових доказів спеціалістом і експертом, а також аналізу матеріальної обстановки місця події може зробити висновок про анатомічні, функціональні і психологічні ознаки особи, яка скоїла злочин.
Різні аспекти застосування в слідчій діяльності спеціальних знань фахівців розглядалися багатьма вченими-юристами, насамперед Л.Ю. Ароцкером, Р.С. Бєлкіним, А.І. Вінбергом, В.Г. Гончаренком, Г.Л. Грановським, Г.І. Грамовичем, П.П. Іщенком, Н.І. Клименко, М.В. Костицьким, В.К. Лисиченком, В.М. Маховим, М.В. Салтевським, М.Я. Сегаєм та іншими. Деякі питання щодо практики боротьби зі злочинністю в контексті взаємодії слідчого з учасниками кримінального процесу, а також збору інформації про особу, що скоїла злочин, знайшли своє відображення у роботах Т.В. Авер’янової, В.П. Бахіна, І.В. Гори, Є.І. Зуєва, А.В. Іщенка, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, В.Г. Лукашевича, Е.Б. Мельникової, В.О. Образцова, Б.В. Романюка, О.Р. Россинської, В.М. Тертишника, В.Ю. Шепітька та інших.
Однак складність і багатоаспектність зазначених проблем (взаємодія слідчого з фахівцями та збір інформації про особу, що скоїла злочин), практична доцільність їх сукупного дослідження зумовлюють необхідність подальшої розробки наукових і правових основ слідчої діяльності, вдосконалення форм і напрямків використання у цій сфері спеціальних знань, дослідження правових та інших відносин між взаємодіючими суб’єктами, визначення меж застосування спеціальних знань слідчим, спеціалістом і експертом у процесі досудового розслідування в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин, врегулювання кримінально-процесуального законодавства, інших нормативних актів відповідно до потреб практики взаємодії тощо.
Отже, актуальність теми дослідження зумовлена:
- необхідністю підвищення ефективності процесу розкриття та розслідування злочину і процесу встановлення особи, що скоїла злочин, зокрема із застосуванням спеціальних знань фахівців у слідчій практиці;
- наявністю недоліків в існуючій практиці взаємодії слідчого з фахівцями в процесі розкриття та розслідування злочину;
- недостатнім використанням у процесі слідчої діяльності сучасних науково-технічних засобів і методів збирання та дослідження джерел інформації про особу, що скоїла злочин;
- наявністю об’єктивних можливостей оптимізації слідчої діяльності за допомогою доцільного й своєчасного залучення до процесу розкриття і розслідування злочину фахівців.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає планам наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України: обрана відповідно до п. 45 Розділу V Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30.06.2002 № 635, узгоджена з п. 119 розділу 2.8, п. 268, п. 271 розділу 12.5 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 № 755.
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розробці сучасної наукової концепції взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, у розробці науково-обґрунтованих положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення організаційно-методичного і правового аспектів такої взаємодії, за допомогою теоретичного узагальнення сучасних наукових праць та емпіричних даних про стан використання спеціальних знань фахівців у слідчій діяльності.
Для досягнення цієї мети у дисертації вирішуються такі завдання:
- визначити сутність взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин;
- на основі існуючих дефініцій взаємодії у кримінальному судочинстві, сформулювати поняття “взаємодія слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин”;
- конкретизувати принципи взаємодії слідчого з фахівцями щодо збору інформації про особу, що скоїла злочин;
- розширити диференціацію класифікації форм взаємодії слідчого з фахівцями під час розслідування у кримінальній справі;
- проаналізувати існуючу правову базу взаємодії, аргументувати доцільність вдосконалення кримінально-процесуального законодавства;
- визначити сутність і сформулювати поняття “збір інформації про особу, що скоїла злочин”;
- виділити основні джерела інформації про особу, що скоїла злочин;
- узагальнити практику взаємодії слідчого з фахівцями у процесі досудового розслідування у цілому та під час збору інформації про особу, яка скоїла злочин, зокрема;
- розробити практичні рекомендації про напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час провадження окремих слідчих дій і попереднього дослідження джерел інформації про особу, що скоїла злочин, для підвищення ефективності процесу розкриття та розслідування злочину.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у процесі взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
Предметом дослідження є закономірності і проблеми теорії та практики взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети та завдань, з огляду на об’єкт і предмет дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих процесів і явищ, їх зв’язку із практичною діяльністю правоохоронних органів, взаємодії об’єктів і закономірностей їх відображення. За допомогою цього методу проаналізовано існуючу практику взаємодії слідчого з фахівцями, зокрема під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
Застосовувалися традиційні загальнонаукові методи: системно-функціональний, за допомогою якого комплексно вивчено систему (процес) взаємодії слідчого з фахівцями, аргументовано мету, завдання та значення досліджуваної взаємодії; структурно-функціональний, за допомогою якого досліджено діяльність взаємодіючих суб’єктів, визначено форми та напрямки взаємодії слідчого з фахівцями; логічний, за допомогою якого визначено правову природу й сутність взаємодії слідчого з фахівцями; логіко-юридичний, за допомогою якого сформульовано проекти статей КПК України та Закону України “Про судову експертизу”; порівняльно-правовий, за допомогою якого проаналізовано правові основи взаємодії слідчого з фахівцями; статистичний, за допомогою якого узагальнено показники слідчої діяльності та діяльності фахівців; метод узагальнення, за допомогою якого систематизовано й проаналізовано різні позиції вчених-юристів із досліджуваної проблеми.
Під час збору емпіричного матеріалу для дослідження застосовувалися методи конкретно-соціологічних досліджень – анкетування (слідчих і фахівців) і вивчення кримінальних справ.
Теоретичною основою дисертації стали праці вітчизняних і закордонних учених у галузі теорії права, філософії, криміналістики, кримінального процесу й інших наук, які оброблялися за допомогою комплексного міжгалузевого підходу і методу порівняльного аналізу наукової та методичної літератури. У порівняльно-правовому аспекті досліджувалися норми чинного кримінально-процесуального законодавства України та інших країн, проект КПК України № 3456-1, внесений на розгляд Верховної Ради України 19 травня 2003 року, підготовлений робочою групою, організованою розпорядженням Голови Верховної Ради України В.М. Литвина від 15 січня 2003 року № 25.
Емпіричною базою дослідження стали результати анкетування 1147 слідчих і 170 фахівців, що дозволило дослідити практичний аспект взаємодії слідчого з фахівцями, виділити актуальні напрямки й форми такої взаємодії, виявити недоліки застосування слідчим спеціальних знань, установити прогалини в правовій регламентації взаємодії тощо. Вивчено 204 кримінальні справи на предмет дослідження взаємодії слідчого з фахівцями в процесі розкриття та розслідування злочину і використання результатів такої взаємодії у досудовому і судовому провадженні. Також у дисертації використовувалися аналітичні та статистичні матеріали ДНДЕКЦ МВС України, узагальнення слідчої діяльності та діяльності фахівців, одержані українськими ученими В.П. Бахіним, Н.С. Карповим, В.С. Кузьмічовим та ін.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що вперше в Україні на монографічному рівні здійснено комплексне концептуально-цілісне дослідження теоретичних і практичних аспектів проблеми взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Проведене дослідження дало змогу запропонувати авторський підхід до розв’язання низки дискусійних питань, обґрунтувати нові теоретичні положення, які суттєво поглиблюють зміст теорії криміналістики, кримінального процесу та судової експертизи щодо досліджуваної проблеми. Також було розвинуто й поглиблено положення, висунуті іншими авторами, і сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.
Наукову новизну результатів дослідження можна конкретизувати у таких положеннях та висновках:
- уперше проведено концептуально-цілісний, системний аналіз взаємодії слідчого з фахівцями в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин, у процесі якого обґрунтовано і сформульовано нові важливі для юридичної науки і практики поняття і положення;
- уточнено теоретичне поняття взаємодії слідчого з фахівцями щодо збору інформації про особу, що скоїла злочин;
- запропоновано авторську класифікацію форм взаємодії слідчого з фахівцями, в основу якої покладено наявність обов’язкового процесуального закріплення результатів спільної діяльності слідчого і фахівців (виходячи з чинного кримінально-процесуального законодавства);
- наведено авторську аргументацію провідної ролі фахівця в процесі підготовки і проведення слідчих дій під час досудового розслідування у контексті необхідності збору інформації про особу, що скоїла злочин;
- обґрунтовано практичну доцільність реалізації принципу постійності взаємодії слідчого з фахівцями за допомогою залучення до слідчих дій фахівця, який раніше брав участь (як спеціаліст або експерт) у слідчих діях з даної кримінальної справи;
- наведено авторську аргументацію необхідності процесуального закріплення можливості проведення судової експертизи до порушення кримінальної справи;
- сформульовано власну концепцію збору інформації про особу, що скоїла злочин, виділено основні джерела інформації про особу, що скоїла злочин, і запропоновано ввести у науковий обіг термін “інформаційно-доказовий потенціал” щодо джерел інформації про злочинну подію;
- аргументовано необхідність письмового звіту спеціаліста про свою діяльність, здійснювану у межах досудового розслідування;
- розроблено доцільні напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час проведення окремих слідчих дій і попереднього дослідження джерел інформації про особу, що скоїла злочин;
- набуло подальшого розвитку вдосконалення процесуальних прав та обов’язків фахівців у контексті їх взаємодії зі слідчим під час збору інформації про особу, яка скоїла злочин;
- керуючись одержаними у процесі дослідження результатами, наведено авторські редакції норм чинного Кримінально-процесуального Кодексу і Закону України “Про судову експертизу”, спрямовані на вдосконалення процесуального статусу спеціаліста та експерта й усунення прогалин і неточностей у чинному законодавстві.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації висновки, теоретичні положення та практичні рекомендації узагальнюють певний етап наукової праці, є вагомим внеском у криміналістику, кримінальний процес та судову експертизу, оскільки вони розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, зміст, принципи, особливості, форми і напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
Результати дослідження використовуються у практичній діяльності СУ УМВС України у Донецькій області (акт впровадження від 22.06.2005) та впроваджені і використовуються у навчальному процесі у межах курсу “Криміналістика” (акт впровадження № 518 від 15.12.2005). Також результати дослідження можуть бути використані: для подальшої розробки теоретичної концепції взаємодії слідчого з фахівцями в процесі розкриття та розслідування злочинів; для використання в навчальному процесі у межах курсів “Криміналістика”, “Кримінальний процес”, “Основи розкриття та розслідування злочинів” під час підготовки лекцій; для внесення змін і доповнень до чинного законодавства для удосконалення процесуального статусу спеціаліста й експерта; під час розкриття та розслідування злочинів у контексті взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
Апробації результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ. Окремі положення дисертації доповідалися на конференціях: ІІІ міжвузівській науково-практичній конференції студентів, курсантів і слухачів “Проблеми використання сучасних досягнень криміналістики в боротьбі зі злочинністю” (м. Донецьк, березень 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми розкриття та розслідування злочинів щодо незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” (м. Донецьк, жовтень 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (м. Одеса, жовтень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної науки й практики” (Росія, м. Орел, лютий 2004 р.); Всеукраїнському науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства” (м. Дніпропетровськ, травень 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні” (м. Львів, червень 2005 р.).
Публікації. Основні положення дослідження викладено у 11 наукових публікаціях, 6 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні зроблено спробу комплексно, концептуально-цілісно розглянути проблеми організаційного, методичного, методологічного й правового характеру, пов’язані із забезпеченням ефективної взаємодії між слідчим і фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, в процесі розкриття і розслідування злочину. Найбільш значимими результатами дослідження є:
1. Визначення сутності розглянутої взаємодії, яка полягає, насамперед, у консолідації сил і засобів взаємодіючих суб’єктів, у розумному сполученні узгодженості та самостійності дій слідчого і фахівців у їхній спільній діяльності, за пріоритетної керівній ролі слідчого, не виключаючи ініціативи фахівців. Фахівець – загальне поняття для позначення особи, яка володіє спеціальними знаннями, тобто і спеціаліст, і експерт за процесуальним статусом.
2. Взаємодія – це самостійна система, структурними елементами якої є взаємодіючі суб’єкти, відносини, що виникають у процесі їхньої спільної діяльності, об’єкти і мета спільної діяльності взаємодіючих суб’єктів.
3. Визначення поняття взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, яка скоїла злочин – як такої, що ґрунтується на законі, спільної, узгодженої діяльності слідчого і фахівців, у процесі якої фахівці, застосовуючи свої спеціальні знання і навички, доцільно використовуючи засоби і методи своєї діяльності, сприяють слідчому у виявленні, фіксації та дослідженні джерел доказової інформації, для швидкого розкриття і якісного розслідування злочину взагалі і встановлення особи, яка скоїла злочин, зокрема.
4. Залучення фахівців (у контексті пошуку та фіксації джерел інформації про злочинну подію) це не лише доцільна форма застосування спеціальних знань і технічних засобів під час провадження слідчих дій, але і гарант якісного і ефективного виконання слідчим усього спектра своїх професійних обов’язків у конкретних умовах. Особиста участь фахівця у підготовці і проведенні слідчих дій – це не перекладання слідчим частини своїх обов’язків, а грамотне використання спеціальних знань у різних галузях науки і техніки з метою якісного розкриття і розслідування злочину.
5. Виділено основні риси взаємодії слідчого з фахівцями, як особливого виду діяльності щодо розкриття і розслідування злочину:
- підставою для взаємодії є об’єктивна необхідність застосування спеціальних знань фахівців;
- взаємодія здійснюється відповідно до чинного законодавства і відомчих нормативних актів;
- взаємодія – узгоджена діяльність, співробітництво;
- взаємодія здійснюється шляхом найбільш доцільного і раціонального сполучення методів і засобів, якими володіють взаємодіючі суб’єкти;
- взаємодія спрямована на досягнення цілей досудового розслідування, що випливають із завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
6. Конкретизовано принципи взаємодії слідчого з фахівцями, у контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин. До системи яких віднесено:
- принцип розподілу компетенції та посадових обов’язків;
- принцип єдиного керівництва й організуючої ролі слідчого;
- принцип самостійності учасників взаємодії у виборі засобів і методів своєї діяльності;
- принцип комплексного використання засобів і методів, що є в розпорядженні слідчого та фахівців;
- принцип оптимального і найбільш раціонального використання можливостей, які є в розпорядженні суб’єктів взаємодії;
- принцип незалежності фахівця;
- принципи своєчасності і постійності взаємодії;
- принцип науковості.
7. Для додаткового закріплення принципу незалежності експерта запропоновано внести такі доповнення:
- статтю 4 “Гарантії незалежності судового експерта і правильності його висновку” Закону України “Про судову експертизу” доповнити пунктом: “забороною провадження експертизи або припиненням уже розпочатого експертного дослідження, якщо в його результатах встановлена зацікавленість (обставини якої передбачено законом) керівника експертної установи”;
- статтю 198 “Проведення експертизи в експертній установі” КПК України доповнити другою частиною, з таким змістом: “Якщо відносно керівника експертної установи встановлено обставини, передбачені статтею 54 цього Кодексу, це тягне неможливість провадження експертизи в цій установі або негайне припинення вже розпочатої експертизи”.
8. Під час дослідження процесуального статусу спеціалістів і експертів у контексті взаємодії зі слідчим під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, встановлено, що коригування вимагають процесуальні права і обов’язки зазначених суб’єктів взаємодії.
8.1. Процесуальні права й обов’язки спеціаліста доцільно доповнити –
- правами: 1) проявляти ініціативу в процесі провадження слідчої дії; 2) ознайомлюватися з матеріалами попередньої перевірки і матеріалами кримінальної справи у межах, необхідних для вирішення спеціальних питань;
- обов’язками: 1) сприяти слідчому у “захисті доказів”; 2) надавати слідчому інформацію для розкриття злочину за “гарячими слідами”; 3) виявляти причини, що сприяли скоєнню злочину, у межах процесуальної і професійної компетенції; 4) складати підсумковий документ (звіт, довідку) про свою діяльність;
8.2. Процесуальні права й обов’язки експерта доцільно доповнити –
- обов’язками: 1) збереження об’єктів дослідження і повідомленням слідчого у випадку, якщо експертне дослідження спричинить повне або часткове знищення об’єкта експертизи чи зміну його властивостей; 2) виявляти причини і умови, що сприяли скоєнню злочину, якщо виявлення цих фактів можливе в рамках конкретного експертного дослідження; 3) узгоджувати зі слідчим свою ініціативну діяльність, передбачувану ст. 200 КПК України, для збереження обраної слідчим тактичної конструкції проведення слідчих заходів; 4) письмово повідомляти слідчому про неможливість проведення експертного дослідження з детальним викладенням причин.
9. Для реалізації цих змін доцільно внести відповідні доповнення у норми кримінально-процесуального законодавства:
- ч. 1 ст. 1281 КПК України запропоновано викласти у такій редакції: “У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії і проведенні попереднього дослідження може бути залучений спеціаліст … “;
- ч. 2 ст. 1281 КПК України доцільно викласти в такій редакції: “…для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні, вилученні і попередньому дослідженні джерел доказової інформації …; давати пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають при проведенні слідчої дії; складати підсумковий документ (звіт, довідку) про хід і результати своєї діяльності під час проведення слідчої дії і проведення попереднього дослідження джерел доказової інформації”.
- ч. 3 ст. 1281 КПК України запропоновано викласти у такій редакції: “Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; ... і вилученням доказів; знайомитися з матеріалами попередньої перевірки (крім результатів оперативно-розшукової діяльності) і матеріалами кримінальної справи, в обсязі, необхідному для вирішення поставлених слідчим спеціальних питань”;
- ч. 5 ст. 1281 КПК України запропоновано доповнити фразою: “За наявності умов, передбачених ст. ст. 54, 62 КПК України, спеціаліст зобов’язаний заявити самовідвід. У разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов’язків...”;
- ч. 4 ст. 77 КПК України доцільно замінити обов’язком експерта письмово повідомляти слідчому про неможливість проведення експертного дослідження з детальним викладенням причин.
10. Запропоновано авторську класифікації форм взаємодії слідчого з фахівцями, залежно від обов’язковості процесуального закріплення результатів спільної діяльності слідчого та фахівців (на підставі чинного кримінально-процесуального законодавства):
- взаємодія, результати якої підлягають обов’язковій фіксації в процесуальному документі – висновку експерта, протоколі допиту експерта;
- взаємодія, факт якої підлягає обов’язковій фіксації в процесуальному документі – протоколі слідчої дії, а результати фіксуються в більшості випадків на розсуд слідчого;
- взаємодія, результати якої фіксуються в інших документах згідно зі ст. 83 КПК України (наприклад, довідці спеціаліста);
- взаємодія усного характеру, яка не підлягає процесуальній фіксації, зокрема, усні консультації спеціаліста.
11. Визначення збору інформації про особу, що скоїла злочин, як процесуальної і позапроцесуальної пошуково-пізнавальної діяльності слідчого і фахівців, спрямованої на встановлення можливих джерел особистісної інформації, дослідження й аналіз яких дозволить одержати дані про зовнішні анатомічні і функціональні ознаки, психологічний портрет особи, що скоїла злочин, і про її зв’язок зі злочинною подією.
12. Проведене дослідження дозволило виділити основні джерела інформації про особу, яка скоїла злочин:
- сліди, залишені на місці події, що відображають анатомічні ознаки злочинця;
- сліди, що відображають функціональні і психологічні характеристики злочинця;
- предмети і речі, що належать злочинцю;
- зміни матеріальної обстановки місця події, викликані злочинними діями (у тому числі характеристика місцезнаходження, локалізації і стану трупа);
- особливості особи потерпілого (жертви).
13. Запропоновано ввести у науковій обіг термін “інформаційно-доказовий потенціал” щодо джерел інформації про злочинну подію і особу, що скоїла злочин.
14. Виявлено і аргументовано практичну доцільність залучення до проведення слідчих дій фахівця, який вже що брав участь у справі як спеціаліст або експерт під час проведення інших слідчих дій. Тобто, установлена необхідність реалізації принципу постійності взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
15. У процесі дослідження розроблено практичні рекомендації щодо напрямків взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, у процесі окремих слідчих дій, у ході проведення яких фахівець надає слідчому:
- консультаційну і консультаційно-довідкову допомогу за усіма спеціальними питаннями організаційно-тактичного характеру і для роз’яснює інформаційно-доказовий потенціал речових доказів і механізм його реалізації;
- безпосередньо застосовує технічні засоби і спеціальні методи виявлення, фіксації і вилучення речових доказів, проводить попереднє дослідження виявлених і вилучених речових доказів;
- допомогу у технічній і документальній фіксації перебігу та результатів провадження слідчої дії.
16. Існують об’єктивні передумови проведення попереднього дослідження: невідомі або незрозумілі обставини скоєння злочину; недостатньо фактичних даних, що дозволяють відтворити механізм злочину; цілком відсутні або є обмеженими відомості про особу, що скоїла злочин; незрозуміла доказова значимість виявлених слідів і речових доказів; якщо можливе зникнення (знищення) слідів; якщо без результатів такого дослідження неможливо розв’язати інші невідкладні питання під час проведення слідчої дії або досудового розслідування взагалі.
17. Попереднє дослідження – це пізнавальна діяльність, яка має позапроцесуальний характер і здійснюється як слідчим самостійно, так і із залученням спеціаліста до дослідження й оцінки виявлених у ході проведення слідчих дій матеріальних слідів злочину, у процесі якого слідчий або спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання і застосовуючи науково-технічні засоби і методи, визначає відносність виявлених слідів до розслідуваної події, установлює механізм їхнього утворення й ознаки слідоутворюючих об’єктів, для одержання орієнтовних даних про антропологічні, професійні та інші характеристики особи, що скоїла злочин, про механізм скоєння злочину й інші обставини, які мають значення для справи.
18. Розроблено напрямки взаємодії слідчого зі спеціалістами під час організації і проведення попередніх досліджень:
- виділення слідів, попереднє дослідження яких забезпечить слідчого орієнтуючою інформацією, яка необхідна для прийняття тактичних і процесуальних рішень;
- проведення такого попереднього дослідження;
- спільна оцінка одержаних результатів дослідження з метою встановлення їхньої імовірності, якості і доцільності негайного використання в процесі розкриття і розслідування злочину та розробці слідчих версій.
19. Крім безпосереднього експертного дослідження представлених об’єктів у процесі проведення судової експертизи слідчому також доцільно залучати фахівців:
- для вирішення питання щодо необхідності призначення експертизи певного виду;
- для вибору експерта або експертної установи;
- для проведення підготовки матеріалів експертного дослідження (підготовка безпосередніх об’єктів дослідження, одержання зразків для порівняльного дослідження, вибір відповідних матеріалів кримінальної справи);
- для формулювання питань експерту;
- для роз’яснення висновку експерта і надання допомоги в оцінці висновку експерта.
20. У ч. 1 ст. 77 КПК України доцільно замінити фразу “дати правильний висновок на поставлені питання”, на “дати об’єктивний, науково-обґрунтований і повний висновок на поставлені питання”.
21. За результатами дослідження виявлено наявність негативних об’єктивних і суб’єктивних причин, які впливають на якість і ефективність взаємодії, серед яких: 1) недостатній рівень законодавчої регламентації взаємодії в стадії досудового розслідування; 2) відсутність чітких відомчих інструкцій і відповідних нормативних актів, що регулюють усі аспекти слідчої діяльності щодо залучення до процесу розслідування фахівців; 3) недостатня поінформованість слідчого про сучасні професійні можливості й технічне оснащення експертних установ і підрозділів тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдеева Г.К., Волобуева С.В. К вопросу об установлении механизма образования следов рук // Криміналістичний вісник. – К., 2004. – №1. – С.111-114.
2. Аверьянова Т.В. Субъекты экспертной деятельности // Вестник криминалистики. – М., 2001.– Вып. №2. – С.33-34.
3. Аленин Ю.П., Шульга Н.Н. Некоторые вопросы взаимодействия следователя и судебного медика при осмотре места происшествия и в ходе судебно-медицинского исследования трупа // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1990. – Вып.41. – С.34 -39.
4. Анищенко И.А. Научно-технические средства, используемые для образования дополнительных следов в момент совершения преступления // Проблемы борьбы с преступностью и подготовки кадров для органов внутренних дел республики Беларусь: Сборник материалов научно-практической конференции, Минск, 30 января 2002 года. – Мн., 2002. – С.197-203.
5. Ароцкер Л.Е. Права, обязанности и роль специалистов при производстве следственных и судебных действий // Вопросы криминалистики. – М., 1962. –
№ 6-7 (21-22). – С.51-52.
6. Арсеньев В.Д. Специальные знания и научно-технические средства в уголовном процессе (понятие и основные формы использования) // Криминалистические и процессуальные проблемы расследования: Межвузовский тематический сборник. – Барнаул: Изд-во АГУ, 1983. – С.38-46.
7. Арсеньев В.Д., Заблоцкий В.Г. Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1986. – 152с.
8. Баев О.Я., Баев М.О. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Прокурорская тактика. Адвокатская тактика: Научно-практическое пособие. – М.: Издательство “Экзамен”, 2005. – 320с.
9. Бандурка О.М. Слідчий – моя професія: Науково-практичні нариси / Ун-т внутр. справ МВС України. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 216с.
10. Бараняк В. Використання спеціальних знань у процесі розслідування злочинів, пов’язаних із застосуванням вогнепальної зброї // Проблеми державотворення і захисту людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції. – Львів, 2003. – С.468-470.
11. Бахарев Н.В., Малков В.П., Ооржак А.С. Проблемы совершенствования расследования и профилактики преступлений на современном этапе: Межвуз. науч. сб. – Уфа: Изд. Башкирск. ун-та, 1990. – С.11-17.
12. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (1962-2002). – К., 2002. – 268с.
13. Бахин В.П., Биленчук П.Д., Кузьмичёв В.С. Криминалистические приёмы и средства разрешения следственных ситуаций: Учебное пособие. – К.: КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1991. – 104с.
14. Бахин В.П., Биленчук П.Д. Кузьмичев В.С. Филиппова М.А. Тактические приёмы раскрытия преступлений. – К.: РИО МВД Украины, 1991. – 160с.
15. Бахін В.П., Весельский В.К. Тактика допиту. – К., 1997.
16. Бахін В.П., Гончаренко В.Г. Як розкриваються злочини (криміналістика у питаннях та відповідях). – К., 1996. – 198с.
17. Бахин В.П., Карпов Н. С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 1980-2002 г.). – К., 2002. – 458с.
18. Бахин В.П., Кириченко А.А. Как раскрываются преступления. Криминалистика в вопросах и ответах: Учебное пособие. – Днепропетровск: ДГУ, 1995. – 124с.
19. Бахин В.П., Машошин Ю.П. Функциональный портрет человека в криминалистике // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: РИО МВД УССР, 1987. – Вып. 34. – С.13-16.
20. Бахін В.П., Михайлов М.А. Кримінальний вибух: поняття, характеристика, аналіз, розслідування / Нац. акад. внутр. справ України / За ред. Я.Ю. Кондратьєва. – К., 2001. – 132с.
21. Белкин А.Р. Актуальные проблемы экспертного исследования доказательств // Общество и право в новом тысячелетии: Материалы международной научно-практической конференции, посвященной 200-летию МВД России и 10-летию Тульского филиала ЮНМВД РФ (4-5 октября 2000г.). – Москва-Тула, 2001.
22. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. Т.2: Частные криминалистические теории. – М.: Юристъ., 1997. – 463с.
23. Белкин Р.С. Курс советской криминалистки: В 3 т. Т.2: Частные криминалистические теории: Пособие для высш. учеб. заведений МВД СССР/ Акад. МВД СССР. – М., 1978. – 410с.
24. Белкин Р.С. Природа экспертизы микрообъектов // Экспертная практика. – М., 1983. – № 20.– С.18-22.
25. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика: Общетеоретические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 264с.
26. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание. (Методологические проблемы) – М.: Юрид. дит., 1969. – 216с.
27. Белозеров Ю.Н., Гуткин И.М. и др. Взаимодействие следователей прокуратуры и органов милиции при расследовании и предупреждении преступлений. – М., 1964.
28. Берназ В.Д. Деякі шляхи вдосконалення використання слідів пальців рук у розкритті та розслідуванні злочинів // Криміналістичний вісник: Науково-практичний збірник. – 2002. – Вип.3. – С.170-173.
29. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинувачуваного (проблеми комплексного вивчення особи обвинувачуваного в стадії попереднього слідства): Монографія. – К.: Атіка, 1999. – 352с.
30. Биленчук П.Д., Сокиран Ф.М., Старовойтов В.И., Сулимов К.Т. Кинологическая выборка запаха, извлеченного из крови и волос человека, в следственной практике: Теоретические и практические проблемы обеспечения раскрытия и расследования преступлений криминалистическими методами и средствами: Сб. науч. тр. – К.: Украинская академия внутренних дел, 1992. – С.135-140.
31. Болотник Г.Г. Специальный набор технических средств для изъятия микрообъектов с места происшествия // Экспертная практика. – М., 1983. – № 20. – С.79-80.
32. Большаков В.Н. До питання про використання дактилоскопічних досліджень при експертному огляді зброї //Криміналістичний вісник: Науково-практичний збірник. – Вип.3. – С.195-196.
33. Бурданова В.С. Поиски истины в уголовном процессе. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 262с.
34. Ваганов П.А., Лукницкий В.А. Нейтроны и криминалистика: Монография. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1981. – 192с.
35. Вайнтштейн А.А. Участие специалистов в следственном осмотре: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1966.
36. Вандер М.Б. Криминалистическая экспертиза материалов, веществ и изделий. – СПб.: Питер, 2001. – 128с.
37. Вандер М.Б., Маланьина Н.И. Судебная микрология: Монография. – Саратов: Изд-во Сарат. гос. ун-та, 1988. – 178с.
38. Вартузов В.В., Пінтель Є.М. Досвід використання фізико-хімічних методів для виявлення слідів рук в Рівненській області // Криміналістичний вісник: Науково-практичний збірник. – 2002. – Вип.3. – С.186-189.
39. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К.: Институт адвокатуры при КНУ им. Тараса Шевченко, 1998. – 204с.
40. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440с.
41. Весельский В.К., Кузьмічов В.С., Мацишин В.С., Старушкевич А.В. Особливості провадження допиту підозрюваного (обвинуваченого) з метою недопущення тортур та інших порушень прав людини: Посібник. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – 148с.
42. Вехов В.Б. Компьютерные преступления: Способы совершения и раскрытия / Под ред. акад. Б.П. Смагоринского. – М.: Право и Закон, 1996. – 182с.
43. Взаимодействие следователей со специалистами экспертно-криминалистических подразделений при производстве расследования: Учебное пособие / Н.Т.Дроздов, А.М. Зинин, В.Ф. Статкус и др. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1988. – 36с.
44. Винберг А.И. Криминалистическая экспертиза в советском уголовном
процессе. – М.: Госюриздат, 1949.
45. Винберг А.И. Специалист в процессе предварительного расследования // Соц. законность. – 1961. – № 9. – С.31-32.
46. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. – Тула: Автограф,
2000. – 464с.
47. Волобуєва О.О. Види та інформаційно-доказовий потенціал джерел інформації про особу злочинця // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Зб. наук. праць. – 2004. – Спецвипуск №1(16). – С.132-140.
48. Волобуєва О.О. Підготовка до проведення судової експертизи в контексті взаємодії слідчого зі спеціалістами // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. статей. – Донецьк: ДЮІ МВС при Донецькому національному університеті. – 2005 – №1. – С. 250-259.
49. Волобуєва О.О. Поняття і принципи взаємодії слідчого зі спеціалістами під час збору інформації про особу підозрюваного // Вісник ЛАВС МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2004. – № 2. – С. 242-249.
50. Волобуєва О.О. Сутність, поняття і напрямки взаємодії слідчого зі спеціалістами під час проведення попереднього дослідження // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ: У 2 ч. – Одеса: Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ, 2004. – №3. – Ч.1. – С.34-39.
51. Вологин С.М. Использование следователем познаний специалиста-криминалиста на первоначальном этапе расследования квартирных краж // Использование специальных знаний на первоначальном этапе расследования: Сб. науч. трудов. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1983. – С.36-39.
52. Вологин С.М., Сивачев А.В. Взаимодействие следователя, оперативного работника уголовного розыска и эксперта-криминалиста при установлении лица, совершившего квартирную кражу. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1985. – 80с.
53. Гаврилов Ю.В., Шурухнов Н.Г. Криминалистика: методика расследования отдельных видов преступлений: Курс лекций / Под. ред. проф. Н.Г. Шурухнова. – М.: Книжный мир, 2004. – 468с.
54. Галкин В.М. Соотношение заключения эксперта с другими средствами доказывания в уголовном процессе. – М., 1971. – 48с.
55. Гапанович Н.Н., Мартинович И.И. Основы взаимодействия следователя и органа дознания при расследовании преступлений. – Мн., 1983.
56. Герасимов И.Ф. Некоторые проблемы раскрытия преступлений. – Свердловск: Средне-Уральское кн. изд-во, 1976.
57. Герасимов И.Ф. Понятие и виды взаимодействия участников расследования преступлений // Вопросы взаимодействия следователя и других участников расследования преступлений: Межвуз. сб. науч. тр. – Свердловск, 1984. – С.3-9.
58. Глазырин Ф.В. Изучение личности обвиняемого и тактика следственных действий: Учебное пособие. – Свердловск, 1973. – 156с.
59. Горидько А.А., Коновалов Е.П. Привлечение специалиста-криминалиста к расследованию преступлений: Учебное пособие. – К.: РИО МВД УССР, 1968. – 28с.
60. Грановский Г.Л. Криминалистическая ситуационная экспертиза места происшествия // Рефераты научных сообщений на теоретическом семинаре криминалистических чтений (21 апреля 1977 года). – М., 1977. – С.3-17.
61. Грамович Г.И. Тактика использования специальных знаний в раскрытии и расследовании преступлений: Учебное пособие. – Мн.: МВШ МВД СССР, 1987. – 66с.
62. Грамович Г.И. Проблемы теории и практики эффективного применения специальных знаний и научно-технических средств в раскрытии и расследовании преступлений: Автореф. дис. … докт. юрид. наук. – К., 1989. – 44с.
63. Грановский Г.Л. Основы трасологии (особенная часть). – М.: ВНИИ МВД СССР, 1974. – 240с.
64. Громов Н., Попова Е. Показания эксперта как источник доказательств // Уголовное право. – 2002. – №3. – С.81-82.
65. Грузкова В.Г. Комплекс судебных экспертиз и комплексная судебная экспертиза // Криминалистика и судебная экспертиза. – 2003. – С.3-11.
66. Дворкин А.И. Предварительное исследование вещественных доказательств при расследовании преступлений: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук, – М., 1974. – 21с.
67. Денисюк А.Н. Участие специалиста-медика в деятельности органов внутренних дел по расследованию преступлений: Учебное пособие. – К.: НИ и РИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1988. – 60с.
68. Дулов А.В. Тактические операции при расследовании преступлений. – Мн.: Изд-во БГУ, 1979. – 128с.
69. Дулов А.В., Нестеренко П.Д. Тактика следственных действий. – Мн.: Вышейш. школа, 1971. – 272с.
70. Дяченко Н.М. Актуальні проблеми використання ДНК-аналізу в процесі розкриття та розслідування злочинів // Сучасні судово-експертні технології в кримінальному і цивільному судочинстві: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції в Національному університеті внутрішніх справ, Харків, 14-15 березня 2003 року. – Х.: Національний ун-т внутр. справ, 2003. – С.28-31.
71. Дьяченко Н.М. Использование банка данных ДНК-анализа в расследовании и раскрытии преступлений // Криминалистика и судебная экспертиза, – 2003. – Вып.51. – С. 260-263.
72. Егоров В.Л., Коваленко В.Н. Использование микрочастиц при раскрытии квартирных краж // Теоретические и практические проблемы обеспечения раскрытия и расследования преступлений криминалистическими методами и средствами: Сб. науч. тр. – К.: Украинская академия внутренних дел, 1992. – С. 204-211.
73. Жаров Е.А., Семёнов А.Ю. Установление марки взрывчатого вещества промышленного производства // Экспертная практика. – М., 1983. – №21. – С.40-46.
74. Жилкин А.Г. Шире использовать микрообъекты в раскрытии преступлений // Экспертная практика. – М., 1983. – №20. – С. 39-41.
75. Заблоцкий В.Г. Роль обвиняемого в уголовно-процессуальной деятельности и значение его показаний в установлении виновности в совершении преступления // Проблемы повышения качества уголовно-процессуальной деятельности в условиях перестройки: Межвуз. сб. науч. тр. – Ижевск, 1989.
76. Загрядская А.П. Современное состояние и перспективы развития некоторых вопросов лабораторной судебно-медицинской экспертизы. – Горький: Горьк. мед. ин-т, 1979. – 24с.
77. Зайцева С.А. Специалист и его заключение в уголовном процессе // Следователь. – 2004. – №2. – С.17-18.
78. Закатов А.А., Оропай Ю.Н. Использование научно-технических средств и специальных знаний в расследовании преступлений. – К.: РИО МВД УССР, 1980. – 104с.
79. Зеленецкий В.С. Принципы доследственного уголовного процесса // Весы Фемиды. – 2002. – № 1 (21). – С.3-12.
80. Зимин П.П., Фёдоров Ю.Д. К вопросу о психологии применения специальных знаний при исследовании места происшествия // Использование специальных познаний при расследовании преступлений: Труды Ташкентской высшей школы МВД СССР. – Ташкент: НИиРИО ТВШ МВД СССР, 1976. – Вып. 9. – С. 26-30.
81. Зинин А.М. Внешность человека в криминалистике (субъективные изображения). – М., 1995.
82. Зинин А.М. Комплексное изучение личности как основа процесса её становления // Человек как источник криминалистически значимой информации: Материалы всероссийской межведомственной научно-практической конференции: в 2 ч. – Саратов, 2003. – Ч. 1. – С. 25.
83. Зинин А.М. Криминалист в следственных действиях: Учебно-практическое пособие. – М.: Экзамен; Право и закон, 2004. – 144с.
84. Зинин А.М. Проблемы криминалистического установления личности // Вестник криминалистики. – М.: Спарк, 2003. – Вып. 4(8). – С. 29-33.
85. Зинин А.М., Майлис Н.П. Судебная экспертиза: Учебник. – М.: Право и закон; Юрайт-Издат, 2002. – 320с.
86. Зинкевич И.Б. Современное и перспективы развития криминалистики в Польской Народной Республике: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 1978. – 198с.
87. Зубы как источник информации о личности / Кол. авторов. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1997. – 40с.
88. Зуев Е.И. Непроцессуальная помощь сотрудника криминалистического подразделения следователю. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1975. – 44с.
89. Зуев Е.И., Капитонов В.Е. Трасологические исследования по делам о дорожно-транспортных происшествиях: Учебное пособие. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1983. – 88с.
90. Зуев Е.И., Капитонов В.Е., Меженцев Г.Н., Герасимов А.М. Трасологическое исследование микрочастиц (микрообъектов). – М.: ВНИИ МВД СССР, 1979. – 80с.
91. Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні, затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління Державної контрольно-ревізійної служби України від 3 жовтня 1997 року № 121 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 44 – Ст. 265.
92. Исаенко В. Проблема выполнения следственных действий до возбуждения уголовного дела (закон и реальность) // Уголовное право. – 2003. – №3. – С.85-88.
93. Іщенко А.В., Красюк І.П., Матвієнко В.В. Проблеми криміналістичного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 212с.
94. Іщенко А.В., Марчук Р.П. Використання спеціальних знань у правоохоронній практиці: старі та нові проблеми // Науковий вісник НАВСУ. – 2001. – №3. – С.204-211.
95. Ищенко Е.П. Проблемы первоначального этапа расследования преступлений. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1987. – 168с.
96. Ищенко П.П. Взаимодействие следователя и специалиста при производстве обыска по делам о хищениях //Вопросы взаимодействия следователя и других участников расследования преступлений: Межвуз. сб. научн. тр., – Свердловск, 1984. – С.93-98.
97. Ищенко П.П. Использование помощи специалистов при допросах // Использование специальных знаний на первоначальном этапе расследования: Сб. научн. тр. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1983. – С.10.
98. Ищенко П.П. Специалист в следственных действиях (уголовно-процессуальный и криминалистический аспекты). – М.: Юрид. лит., 1990. – 157с.
99. Ищенко П.П., Симаков В.П. Пути повышения эффективности использования микрообъектов в следственной и экспертной практике // Теоретические и практические проблемы обеспечения раскрытия и расследования преступлений криминалистическими методами и средствами: Сб. науч. тр. – К.: Украинская академия внутренних дел, 1992. – С.157-161.
100. Кавалиерис А.К. Тактические положения взаимодействия следственных и оперативных органов // Совершенствование уголовного и уголовно-процессуального законодательства. – Рига, 1982. – С. 105-115.
101. Калинкин Ю.А. Участие в уголовном судопроизводстве лиц, обладающих специальными познаниями: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1981. – 17с.
102. Квачиевский А.А. Об уголовном преследовании, дознании и предварительном исследовании преступлений по Судебным Уставам 1864 г. Ч.ІІ. – СПб., 1867.
103. Кириченко А.А. Основы судебной микрологии: Монография. – Днепропетровск: Пороги, 1994. – 536с.
104. Кириченко А.А., Басай В.Д. Полный комплект учебно-методического обеспечения повышения квалификации по криминалистике следователей: Учебно-методическое пособие. – Одесса: НИ РИО ОИВД, 2001. – 332с.
105. Кириченко А.А., Негодченко В.А., Гаркавый С.В. Особенности собирания запаха человека с различных запахоносителей // Весы Фемиды. – 1998. – №4(11). – С. 6-13.
106. Кисин М.В. Использование микрообъектов биологического происхождения для получения личностной информации // Экспертная практика. – М., 1983. – № 20. – С. 47-50.
107. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя: Учебное пособие для юридических вузов и факультетов. – К.: Выща шк., 1990. – 103с.
108. Клименко Н.И. О возможности криминалистической идентификации личности // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: РИО МВД УССР, 1972. – Вып. 9. – С. 216-219.
109. Кобаль Ю.И., Салтевский М.В. Значение версии специалиста в раскрытии квартирных краж по “горячим” следам // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1985. – Вып. 31. – С. 47-50.
110. Колдин В.Я. Идентификация при расследовании преступлений. – М.: Юрид. лит., 1978. – 144с.
111. Комаринец Б.М. Участие экспертов-криминалистов в проведении следственных действий по особо опасным преступлениям против личности // Теория и практика судебной экспертизы. – М., 1964. – С.6-64.
112. Комаров В.К. Оптимальная организация допроса несовершеннолетних – важное условие его эффективности // Проблемы эффективности раскрытия и расследования преступлений: Межвузовский сб. науч. тр. – Свердловск: УрГУ, 1978. – Вып.71. – С.35-44.
113. Комиссаров В. Использование полиграфа в борьбе с преступностью // Законность. – 1995. – №11. – С.43-47.
114. Комиссаров В., Гаврилов М., Иванов А. Обыск с извлечением компьютерной информации // Законность. –1999. – №3. – С.12-15.
115. Коновалова В.Е., Шепитько В.Ю. Основы юридической психологии: Учебник. – Х.: Одиссей, 2005. – 352с.
116. Кореневский Ю. Экспертиза запаховых следов в следственной и судебной практике // Российская юстиция. – 2000. – №8. – С.29-31.
117. Корниенко Н.А. Следы человека в криминалистике – СПб.: Питер, 2001. – 352с.
118. Космина Н.Н., Матарыкина Е.В. Некоторые проблемы назначения и оценки судебной медико-биологической экспертизы // Сучасні судово-експертні технології в кримінальному і цивільному судочинстві. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Х.: Національний ун-т внутр. справ, 2003.
119. Криміналістика: Навч. посіб. / І.В. Гора, В.А. Колесник. – К.: Алерта, 2005. –Ч. 1: Криміналістична техніка. – 320 с.
120. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / Кол. авторів: В.М. Глібко, А.Л. Дудніков, В.А. Журавель та ін. /За ред. В.Ю. Шепітька. – К.: Видавничий Дім “ІнЮре”, 2001. – 684с.
121. Криминалистика: Учебник / Под ред. Т.А. Седовой, А.А. Эксархопуло. – Спб: Лань, 2001. – 928с.
122. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів: Підручник для студентів юрид. вузів і фак./ За ред. проф. В.Ю.Шепитька. – Х.: Право, 1998. – 376с.
123. Кругликов А.П. Сущность и правовые формы взаимодействия органов предварительного следствия и дознания: Учебное пособие. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1985. – 60с.
124. Крючков В.И. Установление данных о преступлении и преступнике путём анализа места происшествия и вещественных доказательств: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – Свердловск, 1975. – 20с.
125. Крылов В.В. Расследование преступлений в сфере информации. – М., 1998.
126. Крылов И.Ф. Следы на месте преступления. – Л.: Изд-во Ленинградского
ун-та, 1961. – 131с.
127. Крылов И.Ф. Криминалистическое учение о следах. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1976. – 195с.
128. Кузнецов П.С. Криминалистическое познание следов преступления: Учебное пособие. – Екатеринбург: Изд-во Екатеринбургской высшей школы МВД России, 1996. – 93с.
129. Кукушкин Ю.А. Организация работы следственного отдела МВД. – М., 1977.
130. Кукушкин Ю.А. Взаимодействие следователя и специалистов на месте происшествия // Экспертная практика. – М., 1981. – №18. – С.20-24.
131. Курашвили Г.К. Изучение следователем личности обвиняемого. – М.: Юрид. лит., 1992. – 96с.
132. Левицкий А.Б., Кулик С.Д., Челышев М.М., Черенков А.М. Новый подход к определению возраста исполнителя рукописи // Экспертная практика. – – М., 1991. –№ 31. – С.16-20.
133. Лесовой А.С., Шевчук В.А., Осинская Л.С. Возможности судебно-медицинского исследования крови при расследовании преступлений против личности // Теоретические и практические проблемы обеспечения раскрытия и расследования преступлений криминалистическими методами и средствами: Сб. науч. тр. – К.: Украинская академия внутренних дел, 1992. – С.140-144.
134. Лисиченко В.К. Концептуальні напрямки й етапи розвитку кримінально-процесуального законодавства // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1997.– №1. – С.98-104.
135. Лисиченко В.К., Зеленковский А.С. О понятии негативных обстоятельств и механизме их возникновения // Криминалистика и судебная экспертиза. – 1989. – Вып. 39. – С.3-10.
136. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике: Учеб. пособие. – К.: Изд-во при Киев. ун-те, 1987. – 100с.
137. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Формы использования специальных познаний и виды участия специалистов на предварительном следствии // Применение специальных познаний в борьбе с преступностью. Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1983. – С.10-18.
138. Лопушной