Тактика допиту потерпілих-жінок від насильницьких злочинів :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП........................................................................................................С. 4-12
1. ОСОБЛИВОСТІ ПОТЕРПІЛИХ-ЖІНОК ЯК ЕЛЕМЕНТ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ.
1.1. Характеристика особистості потерпілих від насильницьких злочи-нів.....................................................................................................С. 13-37
1.2. Взаємозв’язок особистісних рис потерпілої з іншими елементами криміналістичної характеристики насильницьких злочинів............С. 37-48
1.3. Вивчення особистості потерпілої як напрямок слідчої діяльності і передумова вирішення завдань кримінального судочинства у справах про насильницькі злочини......................................................................С. 48-59
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1............................................................С. 59-62
2. ТАКТИКА ДОПИТУ ПОТЕРПІЛИХ-ЖІНОК ВІД НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ.
2.1. Процесуальні основи допиту потерпілих на досудовому слідст-ві.......................................................................................................С. 63-74
2.2. Використання даних щодо особистості потерпілої при підготовці її допиту..............................................................................................С. 74-83
2.3. Психологічні основи формування показань потерпілих-жінок................................................................................................С. 83-95
2.4. Прийоми активізації пам'яті потерпілих-жінок від насильницьких злочинів і подолання протидії розслідуванню...............................С. 96-98
2.4.1. Прийоми активізації пам’яті потерпілих......................С. 98-103
2.4.2. Прийоми подолання та нейтралізації протидії встановленню об’єктивної істини у справі...................................................С.103-110
2.5. Тактичні правила підготовки і прийоми допиту потерпілої в умовах типових ситуацій досудового слідства...........................................С.110-125
2.6. Тактичні та психологічні особливості допиту малолітніх і неповнолітніх потерпілих від насильницьких злочинів..................................С.125-137
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2..........................................................С.138-142
3. ТАКТИКА ДОПИТУ У СУДІ ПОТЕРПІЛИХ-ЖІНОК ВІД НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ.
3.1. Процесуальні і тактичні основи допиту потерпілих у ході судового слідства.........................................................................................С.143-151
3.2. Особливості тактики підготовки і проведення допиту потерпілих-жінок у типових судових ситуаціях..............................................С.151-160
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3........................................................С.160-162
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ........................................................................С.163-170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................С.171-197
ДОДАТКИ.....................................................................................................С.198-255

ВСТУП
Дотримання прав жінок є актуальною проблемою не тільки в Україні а й в усьому світі. Протягом ХХ століття на міжнародному рівні була прийнята низка документів, в яких наголошується на необхідності ліквідації нерівності між чоловіками та жінками у суспільстві. Насильство відносно жінок визначається як свавільний акт, скоєний на підставі статевої ознаки, який спричиняє або може спричинити фізичну, статеву чи психологічну шкоду або страждання жінкам, а також загрозу вчинення таких актів, примусове обмеження їх свободи або особистого життя [81, c. 164-168].
В Україні механізм провадження жіночої політики та контролю за дотриманням прав жінок знаходиться на стадії формування. Актуальними для України є проблеми сексуальних домагань на робочому місці, насильство над жінками та дітьми в сім’ї, примушування жінок і неповнолітніх дівчат до участі у порнобізнесі і проституції, на тлі яких формується значна частина побутових злочинів. Зазначені проблеми обумовили прийняття Закону України “Про запобігання насильству в сім’ї” від 15 листопада 2001 р., Указу Президента України від 19 лютого 2002 року “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, в яких одним з приоритетних напрямків діяльності правоохоронних органів визначена боротьба зі злочинами проти особи-стості.
Актуальність теми. Аналіз матеріалів кримінальних справ про насильницькі злочини, вчинені щодо жінок, показує, що найчисельнішу групу потерпілих складають члени сім’ї злочинців, зокрема, дружини та діти. Значна частина насильницьких злочинів вчиняються на підґрунті сексуальних відносин, що побудовані на статевих відмінностях “чоловік – жінка”. Результати соціологічного опитування, проведеного Українським НДІ проблем молоді та центром “Соціальний моніторинг”, доводять, що жертвами фізичного насильства у сімейному житті стають 12% молодих жінок, у тому числі 2% – дуже часто [107, c. 93-94]. Проте тільки 10-12% постраждалих звертаються до міліції, і тільки в одного з п’ятьох приймають заяви [68]. Про це ж свідчать і дослідження російських соціологів – найчисельнішу групу потерпілих від насильницьких злочинів складають дружини та діти [29, с. 85-90; 137, с. 80-90]. За статистичними даними МВС України кількість таких злочинів за останні п’ять років постійно зростає. Насильство стосовно жінок породжує зворотну захисну реакцію. Окремими дослідженнями, наприклад, встановлено, що понад 40% жінок, звинувачених у побутовому вбивстві, у тій чи іншій мірі зазнавали насильства з боку партнера (“синдром доведеної жінки”) [30, с. 106].
Наведені дані свідчать про соціальну проблему, існування якої не-гативно проявляється і при розслідуванні злочинів зазначеної категорії. Зокрема, на досудовому і судовому слідстві не завжди враховується такий аспект, як стосунки між чоловіком-обвинуваченим і жінкою-потерпілою, що призводить до неповного вирішення завдань кримінального судочинства. Це стосується, перш за все, тактики проведення допитів, зокрема, допитів жінок-потерпілих, які знаходились у родинних, статевих чи подружніх відносинах зі злочинцем.
Проблемам тактики допиту потерпілих у криміналістичних дослідженнях приділялась значна увага в роботах О.Я. Баєва, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, О.М. Васил’єва, В.К. Весельського, А.Ф. Волобуєва, А.В. Дулова, В.А. Журавля, О.О. Закатова, Г.А. Зоріна, Л.М. Карнеєвої, И. Кертеса, В.О. Коновалової, В.Г. Лукашевича, М.І. Порубова, Є.Є. Центрова, В.Ю. Шепітька та інших науковців. У той же час проблема тактики допиту саме жінок, потерпілих від насильницьких злочинів, окремо не досліджувалася, що, на наш погляд, є прогалиною в криміналістичній теорії. Зокрема, питання врахування при допиті особистісних рис жінок, потерпілих від насильницьких злочинів у сім’ї (у тому числі малолітніх та неповнолітніх), особливостей формування їх показань, залучення до участі у допиті жінок-потерпілих психолога, а також визначення засобів впливу на таких потерпілих з метою спонукання їх до дачі правдивих і повних показань на досудовому слідстві та у суді мають суттєве значення для вирішення низки завдань кримінального судочинства. Саме названі обставини й обумовили вибір теми і визначення завдань даного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження в остаточній редакції затверджена Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України 28 березня 2005 року (протокол №4). Обраний напрямок дослідження базується на положеннях Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 роки, затверджений 11 травня 2001 року Наказом МВС України №356, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376, Національного плану дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року № 479, Указів Президента України від 25 квітня 2001 року № 283 “Про підвищення соціального статусу жінок в Україні, від 19 лютого 2002 року “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”. Обраний напрямок дослідження відповідає тематиці приоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних та науково-дослідних установ МВС України (наказ Міністра МВС України №635 від 30.06.2000 р.) та тематиці рекомендованих Академією правових наук України приоритетних напрямків розвитку правової науки на 2005-2010 роки (постанова №2/04-2 від 18 червня 2004 року), передбачена планом науково-дослідної роботи Харківського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження поля-гає у визначенні: особливостей тактики допиту потерпілих-жінок від насильницьких злочинів на підставі їх психологічних і соціологічних особливостей; прийомів отримання інформації про їх особистість на досудовому слідстві та формулюванні рекомендацій щодо її використання при проведенні допиту в типових слідчих і судових ситуаціях. Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі основні завдання:
- класифікувати потерпілих-жінок від насильницьких злочинів і дати їм характеристику;
- визначити взаємозв’язок особистісних рис потерпілої з іншими елементами криміналістичної характеристики насильницьких злочинів;
- сформулювати рекомендації щодо криміналістичного вивчення особистості потерпілої;
- визначити процесуальні основи допиту потерпілих на досудовому та судо-вому слідстві;
- визначити вплив особистісних рис потерпілої-жінки на підготовку її допиту;
- визначити психологічні основи формування показань потерпілих-жінок;
- визначити та розкрити прийоми активізації їх пам’яті, подолання та нейтралізації протидії встановлення об’єктивної істини у справі;
- визначити тактичні та психологічні особливості допиту малолітніх і неповнолітніх потерпілих від насильницьких злочинів;
- сформулювати рекомендації щодо тактичних правил підготовки і прийомів допиту потерпілих-жінок в типових ситуаціях досудового і судового слідст-ва.
Об'єктом дослідження є механізм вчинення насильницьких злочинів щодо жінок і діяльність правоохоронних органів з їх розслідування і запобігання.
Предметом дослідження є тактика допиту потерпілих-жінок від насильницьких злочинів у типових слідчих і судових ситуаціях.
Методи дослідження обрані, виходячи з викладених в роботі мети та завдань, з урахуванням об’єкту та предмету дослідження. Основу методологічної бази складає загальний діалектичний метод наукового пізнання реально-існуючих суспільно-правових явищ та їх зв’язку з практичною діяльністю правоохоронних органів.
В процесі дослідження застосовувались наступні методи:
- методи логіки (аналіз, синтез, індукція, дедукція) використані при дослі-дженні нормативних актів, матеріалів кримінальних справ, аналітичних матеріалів, концепцій, точок зору авторів з окремих питань, що входять у предмет дослідження;
- порівняльно-правовий метод використаний при дослідженні кримінально-процесуального законодавства України, Білорусії та Російської Федерації, норми якого передбачають права і обов’язки потерпілих і регулюють допит потерпілих на досудовому і судовому слідстві;
- системно-структурний метод використаний при дослідженні механізму вчинення насильницьких злочинів стосовно жінок, систематизації тактичних правил підготовки і прийомів допиту потерпілих-жінок;
- соціологічні методи (опитування, анкетування, експертні оцінки) були застосовані для збору додаткової інформації про особливості потерпілих-жінок від насильницьких злочинів, взаємозв’язок їх особистісних рис з іншими елементами криміналістичної характеристики насильницьких злочинів;
- статистичний метод використаний при узагальненні кримінальних справ про насильницькі злочині, вчинені стосовно жінок, статистичних даних Верховного Суду України, МВС України, Генеральної Прокуратури України;, а також при проведенні анкетування та інтерв’ювання потерпілих-жінок від насильницьких злочинів, слідчих МВС України, суддів Міністерства Юстиції України.
У процесі дослідження піддавалися аналізу положення Конституції України, кримінально-процесуальне законодавство України, Білорусії та Російської Федерації, Закони України “Про міліцію”, “Про судоустрій України”, “Про запобігання насильству в сім’ї”, а також інші нормативно-правові акти, що регулюють організацію та діяльність правоохоронних органів у боротьбі з насильницькими злочинами, вчиненими щодо жінок [128; 144-145; 212-222]. Окрім того були використані положення окремих міжнародних нормативних документів, які стосувалися предмету дослідження [80; 81].
Науково-теоретичним підґрунтям виконання дисертації послужили праці науковців, практичних працівників, які присвячені загальним проблемам криміналістики, методики розслідування окремих видів насильницьких злочинів, тактики проведення окремих слідчих дій за участю потерпілих, вивчення особистості, а також праці відомих учених, дослідників загальної теорії держави і права, кримінального права, кримінального процесу, кримінології, психології тощо.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок власного практичного досвіду розслідування насильницьких злочинів, вчинених щодо жінок, а також:
- вивчення й узагальнення 105 кримінальних справ, розглянутих судами Харківської, Луганської, Дніпропетровської і Сумської областей, про 233 насильницькі злочини, вчинені відносно 118 жінок та дівчат; 8 кримінальних справ про насильницькі злочини, вчинені відносно жінок та дівчат, прова-дження по яких після судового розгляду закрито за ст.6 п.2 КПК України;
- анкетування та інтерв'ювання 40 жінок, потерпілих від насильницьких злочинів, 110 співробітників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, 48 суддів;
- аналізу опублікованих матеріалів слідчої і судової практики, у тому числі дані статистичних звітів правоохоронних органів та судів України за 1999-2005 роки.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням тактики допиту потерпілих-жінок від насильницьких злочинів на підставі їх психологічних і соціологічних особливостей у типових ситуаціях досудового та судового слідства.
На основі положень загальної теорії криміналістики та узагальнення досвіду сучасної слідчої і судової практики у дисертації обґрунтовується низка важливих у теоретичному і практичному аспектах положень і рекомендацій, що одержані особисто:
- дістали подальшого розвитку положення криміналістичної класифікації потерпілих-жінок від насильницьких злочинів, зокрема, на підставі наявності та характеру взаємозв’язків між потерпілою та злочинцем. Виділені й охарактеризовані відповідні класифікаційні групи потерпілих-жінок від насильницьких злочинів;
- дістали подальшого розвитку положення щодо взаємозв’язку особистісних рис потерпілих-жінок з іншими елементами криміналістичної характеристики насильницьких злочинів;
- вперше сформульовані окремі положення щодо сутності, функцій та методів криміналістичного вивчення особистості потерпілої. Вивчення особистості потерпілої від насильницьких злочинів розглядається як напрямок слідчої діяльності і передумова вирішення завдань кримінального судочинства у справах про насильницькі злочини;
- удосконалені положення процесуальних основ допиту потерпілих на досудовому та судовому слідстві. А саме, розроблені пропозиції щодо внесення змін та доповнень до окремих статей Проекту КПК України;
- дістали подальшого розвитку положення щодо використання особливостей потерпілих при підготовці їх допиту;
- удосконалені положення щодо психологічних основ формування показань потерпілих-жінок. Визначені фактори, що впливають на формування, та етапи формування їх показань;
- удосконалені положення щодо систематизації тактичних прийомів акти-візації пам’яті потерпілих-жінок, подолання та нейтралізації протидії встановлення об’єктивної істини у справі;
- удосконалені положення щодо психологічних особливостей допиту малолітніх і неповнолітніх потерпілих від насильницьких злочинів;
- вперше сформульовані окремі рекомендації щодо тактичних правил підготовки і прийомів допиту потерпілих-жінок у типових ситуаціях досудового і судового слідства.
Практична значимість одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації визначені основні проблеми, з якими стикаються правоохоронні органи при проведенні допитів потерпілих-жінок від насильницьких злочинів. Сформульовані в дисертації положення і рекомендації можуть бути використані:
- безпосередньо практичними працівниками органів дізнання і слідства, прокуратури і суду при розслідуванні конкретних насильницьких злочинів щодо жінок;
- при проведенні наукових досліджень, спрямованих на розробку і вдосконалення тактики проведення окремих слідчих дій за участю потерпілих-жінок від насильницьких злочинів та методики розслідування окремих видів насильницьких злочинів, вчинених стосовно жінок;
- у законотворчій діяльності при вдосконаленні кримінально-процесуального законодавства;
- у навчальному процесі при викладанні тактики проведення окремих слідчих дій за участю потерпілих-жінок та методики розслідування окремих видів злочинів, вчинених відносно них, розробці спецкурсів, підготовці підручників, навчальних і методичних посібників з криміналістики.
Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертаційного дослідження неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України, доповідались на науково-практичних конференціях та семінарах: “Актуальні проблеми сучасної криміналістики” (Сімферополь-Алушта, 19-21 вересня 2002 року); “Сучасні судово-експертні технології в кримінальному та цивільному судочинстві” (Харків, 13-14 березня 2003 року); „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідження молодих вчених” (Харків, 20 червня 2003 року); “Створення системи захисту потерпілих від домашнього насильства” (Харків, 29 серпня 2003 року).
За результатами дисертаційного дослідження були сформульовані і на-правлені до слідчого управління МВС України в Харківській області рекомендації з тактики допиту малолітніх та неповнолітніх потерпілих від насильницьких злочинів (Акт впровадження № 39/4388 від 25.06.05 р.). До Верховної Ради України були надіслані пропозиції щодо вдосконалення редакції окремих статей проекту Кримінально-процесуального кодексу України (Лист №3/3-95 від 28.02.05 р., повідомлення від 03.03.05 р.). Результати та матеріали дослідження використовуються в навчальному процесі під час викладення курсу криміналістики у Харківському національному університеті внутрішніх справ МВС України (Акт впро-вадження від 10.10.05 р.).
Публікації: Основні положення дисертації викладено у 8 наукових публікаціях, 5 з яких опубліковано у фахових виданнях.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У дисертації визначена тактика допиту потерпілих-жінок від насильниць-ких злочинів на підставі їх психологічних і соціологічних особливостей в умовах типових ситуацій досудового та судового слідства. Проведене дослідження дає підстави для наступних висновків.
1. Потерпілих-жінок від насильницьких злочинів доцільно класифікувати за наявністю особливих зв’язків потерпілої і злочинця на дві групи. Перша група – потерпілі-жінки, які не пов’язані особливими стосунками із злочинцем. Друга група – потерпілі-жінки, які пов’язані особливими стосунками із злочинцем.
Особливі зв’язки між потерпілою і злочинцем обумовлені певними аспектами життя (родинність, подружжя, співпраця, службова підлеглість тощо) і впливають на формування певних мотивів і причин поведінки потерпілої. Це в значні мірі обумовлює характер позиції та показань потерпілої при її допиті. Тому у другій класифікаційній групі потерпілих пропонується на основі рівня соціальних зв’язків виділити наступні підгрупи потерпілих: а) потерпілі-жінки від насильницьких злочинів, які вчинених членом сім’ї, іншим близьким родичем, особою, на опікунстві чи піклуванні якої вони перебувають; б) потерпілі-жінки від насильницьких злочинів, які вчинені сусідом, колегою (у тому числі, керівником).
2. Особистісні риси потерпілих-жінок від насильницьких злочинів взаємопов'язані з іншими елементами криміналістичної характеристики насильницьких злочинів, зокрема, особою злочинця та іншими елементами механізму злочину. Врахування цього слідчим є дуже важливим. Адже одержання інформації про особистісні риси потерпілих-жінок від насильницьких злочинів сприяє встановленню у повному обсязі предмета доказування у справах зазначеної категорії. Зокрема, вона сприяє: 1) встановленню особи злочинця та інших елементів механізму злочину; 2) визначенню ступеню злочинного впливу на потерпілих; 3) вдосконаленню існуючих та розробці нових криміналістичних рекомендацій щодо тактики проведення слідчих дій за участю потерпілих. 4) визначенню напрямків розслідування насильницьких злочинів і тактичних правил підготовки та прийомів проведення слідчих дій за участю інших осіб, зокрема, підо-зрюваних, свідків, обвинувачених.
3. Тому обов’язковим елементом діяльності слідчого при провадженні у справах про насильницькі злочини стосовно жінок є вивчення їх особистості. Вивчення особистості потерпілої включає одержання наступних даних: 1) де-мографічних і біографічних (відомості про стать, вік, місце народження, освіту, місце навчання, роботи, спеціальність, фахові напрямки діяльності; данні про батьків, дітей, інших членів родини); 2) соматичних (наявність, вид, стадія хронічних та інших захворювань, розладів, у тому числі особливих психічних станів у ситуації вчинення злочину, та інше); 3) біологічних (антропологічні і фізичні); 4) психологічних (спрямованість особистості; наявність і вплив досвіду; індивідуальні особливості психічних процесів, таких як особливості сприйняття, пам'яті, уявлення, уваги, волі, емоцій; темперамент, статеві і вікові властивості; патологічні зміни); 5) соціальних (відомості про соціальні ролі та зв'язки потерпілої, у тому числі її взаємовідносини із злочинцем у докримінальній, кримінальній та післякримінальній ситуаціях); 6) супутніх – дані про одяг, взуття, особисті речі, які були при неї чи на неї під час вчинення злочину.
Методами дослідження особистості потерпілої є діагностичний, біографічний, спостереження, узагальнення незалежних характеристик, оцінки експертних висновків, бесіди і спілкування, моделювання, експе-рименту тощо.
Вивчення особистості є не самоціллю, а частиною процесу розслідування як пізнавальної діяльності, в ході якої збирається інформація, яка необхідна для розкриття злочину і встановлення в повному обсязі обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі (ст. 64 КПК України) і виконання завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК України).
4. Для вдосконалення методики розслідування окремих видів злочинів, зокрема, насильницьких, що вчинюються відносно жінок та дітей велике зна-чення має процесуальний статус потерпілого. Наділення потерпілих в процесі реформування кримінально-процесуального законодавства додатковими правами та обов'язками, суттєво вплине на формування нових та удосконаленні існуючих положень тактики проведення окремих слідчих дій за участю потерпілих, зокрема, їх допиту на досудовому та судовому слідстві.
5. При підготовці допиту потерпілих-жінок від насильницьких злочинів слідчий повинен використовувати дані щодо їх особистості, що сприяє: 1) прогнозуванню виду, інтенсивності і тривалості психічного стану потерпілої; 2) визначенню і оцінці впливу емоцій і психічного стану потерпілої на достовірність її показань, ступінь можливої помилки і т.д.; 3) визначенню об’єктивних і суб'єктивних факторів сприйняття, зберігання, запам'ятання, відтворення і передачі потерпілою інформації про злочин; 4) моделюванню процесу проведення допиту потерпілої; 5) прогнозуванню можливостей виникнення ситуацій допиту потерпілої; 6) встановленню психологічного контакту з потерпілою; 7) вибору відповідних ситуації тактичних прийомів допиту; 8) уникненню тактичного ризику при допиті потерпілої; 9) оцінці результатів допиту потерпілої; 10) визначенню доцільності призначення судово-психологічних, судово-психіатричних чи комплексних психолого-психіатричних експертиз стосовно потерпілої.
Потрібно враховувати також, що формування показань потерпілих від насильницьких злочинів проходить чотири етапи: 1) сприйняття інформації про подію, її зберігання і запам'ятання; 2) відтворення і передача інформації до звернення у правоохоронні органи; 3) відтворення показань під час першого допиту; 4) відтворення показань при повторних свідченнях. Врахування слідчими психологічних особливостей формування показань потерпілих при підготовці та проведенні їх допиту обумовлює застосування конкретних прийомів активізації їх пам'яті.
6. На основі узагальнення слідчої практики виділяються наступні типові ситуації допиту потерпілих-жінок від насильницьких злочинів, які суттєво впливають на визначення тактики їх проведення: 1) потерпіла дає достовірні показання, займає активну позицію у справі; 2) потерпіла відмовляється давати показання, поясняти причини такої відмови та з’являтись в органи слідства; 3) потерпіла дає недостовірні показання, змінює раніше дані показання; 4) потерпіла не пам’ятає обставин злочину внаслідок амнезії, приховує її настання чи, навпаки, посилається на неї.
В залежності від ситуацій тактика допиту потерпілих-жінок від насиль-ницьких злочинів включає вибір та реалізацію відповідних характеру си-туації допиту системи тактичних і психологічних прийомів, спрямованих на: А) актуалізацію в пам'яті забутого чи виправлення сумлінної помилки. Зокрема, постановка нагадуючих запитань (у хронологічній та логічній послідовності по окремим обставинам чи окремо про обставини, які мали місце у передкримінальній, кримінальній, післякримінальній ситуаціях); демонстрація речових доказів, іншої матеріалізованої інформації, у тому числі, оголошення показань інших осіб; використання зображувальних можливостей допитуваних; вияснення, які образи, спогади, враження виникали у потерпілої при сприйнятті події чи окремих її елементів; допит на місці події; використання консультативної допомоги психолога; Б) подолання та нейтралізацію протидії встановленню об'єктивної істини у справі. В якій ми виділяємо наступні підсистеми тактичних і психологічних прийомів: 1) адаптації потерпілої до обстановки допиту і усуненню небажаних станів її психічної діяльності: (повідомлення про ціль, порядок проведення допиту, осіб, що приймають у ньому участь; пропозиція допомоги психолога з метою адаптації до ситуації допиту; переконання про нерозголошення відомостей щодо обставин вчинення злочину; переконання про невідворотність покарання винних осіб; переконання про необхідність надати допомогу своїми показаннями; попередження про можливі уточнення, доповнення, перевірку окремих деталей її показань); 2) встановлення комунікативного і психологічного контакту з потерпілою (проведення допиту слідчою-жінкою; починати допит з бесід на теми, які не стосуються предмету допиту; використовувати дані, отримані при криміналістичному вивченні особистості потерпілої; спостерігати за невербальними проявами (мімікою, жестами, поведінкою) потерпілої; оперативно корегувати власну діяльність, особливу увагу приділяти не лише змісту власних реплік, оцінок, але й інтонації, тональності їх висловлення; 3) взаємопорозумінню з потерпілою, а саме, слідчому не слід: негативно оцінювати окремі якості потерпілої, вживати висловлювання, що при-нижують її особистість; ігнорувати показання допитуваної, відверто не-хтувати її думкою; намагатись досягти порозуміння лише тих проблем, що цікавлять його; задавати питання за питанням, не пояснюючи допитуваній важливість та доцільність (насамперед, саме для неї) об’єктивних відповідей на них; робити зауваження про хід бесіди; супроводити показання потерпілої заохочувальними висловлюваннями (“так-так”, “ну-ну”, “далі” тощо); акцентувати увагу на обставинах, що пом’якшують відповідальність обвинуваченого; 4) активного вислуховування: проговорювати, повторювати висловлювання допитуваної; відтворювати показання допитуваної у скороченому вигляді, коротко формулюючи суттєві обставини викладеного; розвивати показання потерпілої, виводячи із них логічні наслідки; використовувати ті еталони невербальної поведінки, які демонструють установку слідчого на співробітництво, довіру, рівнозначність, повагу до потерпілої. У той же час потрібно утримуватися від некоректних, з точки зору психології, дій: порушувати дистанцію спілкування (зменшувати її менш ніж на 45-50 см чи, навпаки, збільшувати більш, ніж на 120-150 см.); порушувати симетричність у позиціях (допитувана сидить, а слідчий встає, продовжуючи допитувати); використовувати позицію суворого суперництва; демонструвати домінантність (встати за спиною допитуваної, яка втрачає можливість контролювати поведінку слідчого, “ховати” руки, наприклад, у кишені); 5) подолання конфлікту, які вимагають від слідчого концентрувати увагу не на особистості потерпілої, а на предметі та причинах конфлікту та дозволяють безпосередньо обговорювати їх і локалізувати конфлікт (уважно спостерігати за поведінкою і станом потерпілої; спокійно сприймати будь-які її випади; контролювати її емоції; контролювати власні емоції; застосовувати прийоми щодо встановлення довіри, психологічного контакту; лишати потерпілій шляхи до “відступу” тощо; 6) які стимулюють у потерпілої установку на необхідність дати правдиві показання (роз'яснити важливість повідомлення правдивих показань; переконати, що в разі небезпеки правоохоронні органи зможуть забезпечити дієвий захист потерпілої; переконати про невідворотність покарання винних осіб; роз'яснити, що неправдиві показання можуть призвести до уникнення винним кримінальної відповідальності; позитивно оцінювати окремі якості допитуваної тощо).
7. Тактичні особливості має допит малолітніх і неповнолітніх потерпілих від насильницьких злочинів, які обумовлені їх належністю до певної вікової категорії, характером взаємовідносин з обвинуваченими у передкримінальній, кримінальній та післякримінальній ситуаціях, ситуаціями розслідування та слідчої дії. Для подолання можливої протидії встановленню об’єктивної істини у справі слідчому доцільно використовувати комплекс рекомендацій щодо особливостей тактичних правил підготовки та прийомів проведення допиту малолітньої чи неповнолітньої потерпілих від насильницьких злочинів.
8. Тактика допиту потерпілих-жінок від насильницьких злочинів в умовах судового слідства має свої особливості, які обумовлені факторами, які характерні саме судовому розгляду справи, який проходить певні стадії. Стадія підготовки до допиту потерпілих-жінок від насильницьких злочинів має два етапи: на першому етапі судді доцільно вивчити матеріали кримінальної справи; дані, що характеризують особистісні риси потерпілої; відомості про наявність та особливості зв’язків між потерпілою і підсудним; визначити достатність цих відомостей для якісного проведення допиту потерпілої; визначити спеціалістів, яких слід залучити до допиту, вид технічних засобів фіксації; набути консультацій з відповідними фахівцями, зокрема, психологами; на другому етапі суддя приймає попереднє рішення про порядок дослідження доказів під час судового розгляду справи; визначити черговість проведення таких судових дій, як допити потерпілої і підсудного; визначити доцільність допиту потерпілої у судовому засіданні та порядок проведення цієї судової дії (передбачити можливість оголошення показань потерпілої тощо); скласти план допиту потерпілої. На стадії безпосереднього допиту потерпілої від насильницького злочину суду доцільно застосовувати наступні тактичні прийоми: 1) пропозиція потерпілій допомоги психолога з метою її адаптації до ситуації допиту; 2) спостереження за невербальними проявами (мімікою, жестами, поведінкою) потерпілої та використання отриманої інформації для корегування власної діяльності; 3) попередження потерпілої до початку допиту про можливі уточнення, доповнення, перевірку її показань та роз’яснення, що такі уточнення, доповнення та перевірка її показань обумовлені вимогами основних положень кримінально-процесуального законодавства щодо порядку судового розгляду справи; 4) роз'яснення, що неправдиві показання сприятимуть ухиленню підсудним кримінальної відповідальності; 5) послідовність у з’ясуванні питань, що цікавлять судове слідство; 6) пе-реконання потерпілої у нерозголошенні даних досудового та судового слідства; 7) активізація у пам’яті потерпілої забутого; 8) повідомлення про ціль, порядок проведення допиту, осіб, які приймають в ньому участь; 9) переконання про необхідність дати правдиві показання; 10) роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань; 11) переконання, що в разі небезпеки правоохоронні органи забезпечать захист потерпілій; 12) пред’явлення доказів; 13) використання позитивної оцінки окремих якостей допитуваної; 14) роз’яснення потерпілій чинного законодавства; 15) побудова ілюзії «без показань підсудний буде виправданий та звільнений з під варти та покине залу суду»; 16) максимальна тактовність; 17) використання педагогічних прийомів; 18) швидкий темп допиту; 19) попередження про кримінальну відповідальність за дачу за відомо неправ-дивих показань; 20) з'ясування причин відмови чи зміни потерпілою раніше даних показань.
Комплекс криміналістичних рекомендацій та тактичних прийомів, який використовується при допиті потерпілої в ході судового слідства залежить від ситуації, яка складається на момент прийняття суддею рішення про проведення даної судової дії та обумовлена, в свою чергу, особистісними рисами потерпілої, належністю до певної класифікаційної групи, наявністю та характером взаємозв’язків між потерпілою та підсудними.
Сформульовані в дисертації положення і рекомендації можуть бути використані:
- безпосередньо практичними працівниками органів дізнання і слідства, прокуратури і суду при розслідуванні конкретних насильницьких злочинів щодо жінок;
- при проведенні наукових досліджень, спрямованих на розробку і вдосконалення тактики проведення окремих слідчих дій за участю потерпілих-жінок від насильницьких злочинів та методики розслідування окремих видів насильницьких злочинів, вчинених стосовно жінок;
- у законотворчій діяльності при вдосконаленні кримінально-процесуального законодавства;
- у навчальному процесі при викладанні тактики проведення окремих слідчих дій за участю потерпілих-жінок та методики розслідування окремих видів злочинів, вчинених відносно них, розробці спецкурсів, підготовці підручників, навчальних і методичних посібників з криміналістики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Адоян Ю.Р. Добровольное возмещение в уголовном процессе материального ущерба, причиненного государственными и общественными организациями // Вопросы применения уголовно-процессуального законодательства: Труды по правоведению. – Тарту, 1982. – Вып. 598. – С. 5-6.
2. Азаров В.А. Добровольное возмещение в уголовном процессе материального ущерба, причиненного преступлением // Укрепление законности предварительного расследования в условиях перестройки. – Волгоград, 1990. – С. 147-150.
3. Алексеев А.М. Психологические особенности показаний очевидцев. – М.: «Юрид. лит», 1973. – 104 с.
4. Андреева Н.В. Предмет и структура судебной тактики // Криминалистические средства и методы исследования преступлений. – Вып. 10. – Воронеж, 1999. – С. 61-63.
5. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступное поведение и психические аномалии / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Издательство «Спарк», 1998. – 215 с.
6. Антонян Ю.М., Казакова В.А. Понятие и криминологическая классифи-кация насильственных преступлений / Современная преступность: новые ис-следования: Сб-к научн. трудов. М.: НИИ МВД России, 1993. – С. 26.
7. Антошина А. Обеспечение безопасности участников уголовного процесса: становление правового института // Российская юстиция. – 2001. – №10. – С. 34-35.
8. Ароцкер Л.Е. Использование данных криминалистики в судебном разбирательстве уголовных дел. – М.: Юрид. лит., 1964. – 224 с.
9. Ахтирська Н.М. Криміналістична тактика: принципи і функції: Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.09. – Х., 1998. – 18 с.
10. Багаутдинов Ф. Процессуальное положение заявителя // Законность. – 2003. – №1. – С. 29-30.
11. Баев О.Я. Содержание и формы криминалистической тактики. Воронеж: Издательство Воронежского ун-та, 1975. – 60 с.
12. Баев О.Я. Конфликтные ситуации на предварительном следствии и кри-миналистические средства их предупреждения и разрешения: Автореф. дис. …д-ра юрид. наук: 12.00.09. – Л., 1985. – 50 с.
13. Баев О.Я. Российская криминалистика начала XXІ века: направления развития, современные проблемы // Вестник криминалистики. – Вып. 1. – М.: Спарк, 2000. – С. 5 – 16.
14. Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Следственная тактика: Науч.-практ. пособие / О.Я.Баев. – М.: Издательство «Экзамен», 2003. – 432 с.
15. Баев М.О., Баев О.Я. Защита от обвинения в уголовном процессе. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1995. – 88 с.
16. Базаров Р.А. Уголовно-правовая характеристика насилия: Проблемы обеспечения личной безопасности граждан / Труды Акад. МВД РФ. – М., 1995. – С. 39-45.
17. Бандурка О.М. Професійна етика працівників органів внутрішніх справ: Навч. посібник. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 220 с.
18. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология: Учебник. – Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2001. – 640 с.
19. Батиргареєва В. Застосування монографічного методу в дослідженні особи рецидивістів: можливості та результати // Вісник Академії Правових наук України. – Х.: Вид-во АПрНУ, 2004. – №3(38) – С. 180-189.
20. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (1962-2002 г.г.): Монография. – К., 2002. – 268 с.
21. Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту: Навч. посібник. – К.: НВТ «Правник», 1997. – 64 с.
22. Бахін В.П., Кузьмічов В.С., Весельський В.К. Тактика слідчої діяльності: поняття, сутність, зміст // Науковий вісник Укр. академії внутр. справ. – 1998. – №2. – С. 217-225.
23. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. – М.: Юристъ, 1997. – Т. 3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – 480 с.
24. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободнев-ные вопросы российской криминалистики. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа ННОРМА-ИНФРА М), 2001. – 240 с.
25. Белкин Р.С., Быховский А., Дулов А. Модное увлечение или новое слово в науке // Социалистическая законность. – 1987 – № 9 – С. 56-57.
26. Белкин Р.С., Лифшиц Е.М. Тактика следственных действий. – М.: Новый юрист, 1997. – 176 с.
27. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого (проблеми комплексного вивчення особи обвинуваченого в стадії попереднього слідства): Монографія. – Київ: Атіка, 1999. – 352 с.
28. Біленчук П.Д., Лисиченко В.К., Клименко Н.І. та ін. Криміналістика: Підручник. / За ред. П.Д. Біленчука. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.
29. Билинкис А.А. Анализ проблем женщин, обращающихся в службу “телефон доверия” // Психологический журнал. – Том 18. – 1997. – №4. – С. 85-90.
30. Благая А.Б. Криминологические особенности женской преступности в Украине. Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2000. – 214 с.
31. Богунов В.С. До питання про застосування звукозапису при проведенні слідчих дій // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №1. – С. 113-117.
32. Богунов В.С. Протоколювання та звукозапис: співвідношення функцій // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №6. – С. 108-112.
33. Бозров В.М. Тактика судьи в прошлом и настоящем уголовном процессе // Российская юстиция. – № 10. – 2003. – С. 31 – 32.
34. Бойко В.Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатися незалежним, компетентним і неупередженим су-дом // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – №1. – С. 3-6.
35. Брусницын Л. К обеспечению прав жертв преступлений в досудебных стадиях // Уголовное право. – №1. – 2004. – С. 58-60.
36. Быховский И.Е., Глазырин Ф.В., Питерцев С.К. Допустимость тактиче-ских приемов при допросе: Учебное пособие. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1989. – 48 с.
37. Вандышев В.В. Теоретические и практические аспекты взаимосвязи криминалистики и виктимологии: Автореф. дис. …д-ра юрид.наук: 12.00.09. – М., 1989. – 34 с.
38. Вандышев В.В. Связь «жертва-преступник» и ее использование в раскрытии и расследовании умышленных тяжких телесных повреждений. – Л.: ЛВК МВД СССР, 1987. – 96 с.
39. Васильев А.Н. Следственная тактика. – М.: Юрид. лит, 1976. – 200 с.
40. Васильев А.Н. Тактика отдельных следственных действий. – М.: Юрид. лит., 1981. – 112 с.
41. Васильев А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. – М., 1972. – 207 с.
42. Васильев В.Л. Юридическая психология. – 3-е изд., - СПб: Издательство «Питер», 2000. – 624 с.
43. Весельський В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти): Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 1999. – 17 с.
44. Весельський В. Криміналістична характеристика злочинів // Право України. – 2001. – № 5. – С. 112-114.
45. Видонов Л.Г. Криминалистическая характеристика убийств и типовых версий о лицах, совершивших убийства в отсутствие очевидцев: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1979. – 22 с.
46. Видонов Л.Г., Видонов В.Л. К вопросу о криминалистической характеристике преступлений и закономерных связях между ее элементами // Криминалистическая характеристика преступлений. – М., 1984. – С. 95-96.
47. Винницкий Л. Уравнять права сторон в уголовном процессе // Российская юстиция. – 1999. – №6. – С. 43-44.
48. Виноградов В.С. Доказывание виновности несовершеннолетнего в изнасиловании. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1986. – 80 с.
49. Власов В. Возмещение вреда жертвам преступлений // Законность. – 2000.– №2. – С. 40-42.
50. Возгрин И.А. Криминалистическая методика расследования преступлений: Монография. – Мн.: Вышейшая школа, 1983. – 215 с.
51. Возгрин И.А. Криминалистическая тактика: понятие и предмет исследования // Вестник криминалистики. – Вып .2. – М., 2001. – С. 14 – 17.
52. Волобуев А.Ф. Соотношение понятий “тактический прием” и “тактиче-ская рекомендация” в системе следственной тактики // Криминалистика и су-дебная экспертиза. – К., 1983. – Вып. 27. – С. 30-33.
53. Волобуев А.Ф. Следственная тактика и ее взаимосвязь с методикой расследования преступлений: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. – Х.,1984. – 190 с.
54. Волобуев А.Ф. Следственная тактика и ее взаимосвязь с методикой расследования преступлений: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. – Х.,1984. – 14 с.
55. Волобуєв А.Ф. Тактика допиту: Лекція. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1997. – 28 с.
56. Волобуєв А.Ф. Проблеми методики розслідування розкрадань майна в сфері підприємництва. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 336 с.
57. Волчецкая Т.С. Ситуационное моделирование в расследовании преступлений: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1991. – 23 с.
58. Волчецкая Т.С. Криминалистическая ситуалогия / Под ред. проф. Н.П. Яблокова. Москва; Калинингр. ун-т. – Калининград, 1997. – 248 с.
59. Волчецкая Т.С. Криминалистика вчера и сегодня: перспективы ее развития // Актуальные вопросы развития государства и права: Юбилейный сб. научн. тр. Ч.П. – Калининград: Изд-во Калининградского ун-та, 2002. – С. 136-138.
60. Ворник Б.М. Сексуальные насилия по отношению к детям и молодежи в Украине. – К., 1998. – С. 11-12.
61. Воробьев Г.А. Планирование судебного следствия / Отв. ред. Ю.С. Суховий. – М.: Юрид. лит., 1978. – 80 с.
62. Воробьев С.М. К вопросу уголовно-правового понятия и признания морального вреда как последствия преступного деяния // Российский следователь. – 2004. – №4. – С. 16-18.
63. Вороновський Л. Реалізація прав потерпілого в кримінальному процесі // Прокуратура, людина, держава. – 2004. – №3. – С. 96-100.
64. Воскобойников Ю. Где же равенство сторон? / Законность. – 2001. – №8. – С. 30-31.
65. Гаенко В.И., Сафронов С.О. Установление субъективной стороны деяния при расследовании преступлений об умышленном причинении телесных повреждений // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: Збірник матеріалів наук.-практ. конф. – Х.: ПФ “Книжкове видавництво “Лестивця Марія”, 2001. – С. 181-186.
66. Галимов О.Х Малолетние лица в уголовном судопроизводстве. – СПб.: Питер, 2001. – 224 с.
67. Гарник В.М. Проблеми захисту прав потерпілих від злочину // Вісник прокуратури. – №3 (15). – 2002. – С. 3-5.
68. Ґвалтівника замовляли? // Іменем закону. – № 33 (5317) від 16.08.2002 р.
69. Герасимов И.Ф. Криминалистическая тактика и следственная ситуация // Теоретические проблемы криминалистической тактики. – Свердловск: Свердлов. юрид. ин-т, 1981. – С. 16 – 18.
70. Глазырин В.Ф. Психология следственных действий. Учеб. пособие для вузов МВД СССР. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1983. – 136 с.
71. Глазырин Ф.В. Изучение личности обвиняемого и тактика следственных действий. – Свердловск: Свердлов. юрид. ин-т, 1973. – 156 с.
72. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.
73. Горбачева Е.В. Виктимологические аспекты в уголовном судопроизводстве по делам несовершеннолетних: Автореф. дис. … канд.юрид.наук: 12.00.09. – Л., 1981. – 24 с.
74. Гримак Л.В., Скрыпников А.И. Психологические методы активизации памяти свидетелей и потерпевших: Методическое пособие. – М.: ВНИИ МВД России, 1997. – 52 с.
75. Губанов В.А. Проблемы использования современных научных знаний для детекции стрессового состояния по голосу на предварительном следствии // Проблеми боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності. Матеріали міжнародної наук.-практ. конф., 15-16 грудня 1998 року. – Х., 1999. – С. 260-268.
76. Гуковская Н.И., Долгова А.И., Миньковский Г.М. Расследование и судебное разбирательство о преступлениях несовершеннолетних. – М.: Юрид.лит., 1974. – 208 с.
77. Гурджі Ю.О. Проблеми правового становища жертви злочину в кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – №4. – С.42-45.
78. Гурджі Ю.О. Проблеми формування реалізації кримінально-правової активності потерпілого на досудових стадіях: Автореф. дис. …канд.юрид.наук: 12.00.08. – Х, 2000. – 18 с.
79. Даньшин И.Н. Криминологическое понятие насильственной преступно-сти, ее количественно-качественные показатели и тенденции развития // Про-блеми боротьби з насильницькою злочинністю: Збірн. матеріалів наук.-практ. конф. – Х, 2001. – С. 61-67.
80. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зло-вживання владою від 29.11.85 р. // В кн.: Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. – К.: Юрін-ком Інтер, 2000. – 840с.
81. Декларація щодо викоренення насильства відносно жінок // Наші людські права: Посібник з жіночих людських прав. – К., 1996, С. 164-168.
82. Демидов И.Ф. Проблема прав человека в Российском уголовном процессе: концептуальные положения. – М., 1995. – с. 50.
83. Дерягин Г.Б., Сидоров П.И., Соловьев А.Г. Особенности судебно-медицинской экспертизы при половых преступлениях // Судебно-медицинская экспертиза. – 2002. – №5. – С. 45-46.
84. Доскин В., Лаврентьев Н. Человек и его «биологические часы» // Наука и жизнь. – 1974. – №3. – С. 49-52.
85. Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии. – М.: Юрид. лит., 1976. – 112 с.
86. Дмитриев О.А. Совершенствование судебно-медицинских методов диагностики бывшего полового сношения по делам об изнасиловании: Автореф. дис. …канд. мед. наук. – М., 2001. – 20 с.
87. Драпкин Л.Я. Понятие и классификация следственных ситуаций // Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина. – М.: Высш. шк., 1994. – С. 42-54.
88. Дремов В.Г. Показания несовершеннолетнего обвиняемого в советском уголовном процессе: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. М., 1970. – 20 с.
89. Дружбинский В. В моей жизни прошу никого не винить // Зеркало недели. – №6 (431) 15 февраля 2003 г.
90. Дубривный В.А. Потерпевший на предварительном расследовании в советском уголовном процессе: Автореф. дис. …канд. юрид. наук.: 12.00.09. – Саратов, 1964. – 16 с.
91. Дулов А.В. Тактические операции при расследовании преступлений. – Минск: Изд-во БГУ им.В.И.Ленина, 1979. – 128 с.
92. Еникеев М.И., Черных Э.А. Психология допроса: Учеб. пособие. – М., 1984. – С. 52.
93. Жванков В.А. Человек как носитель криминалистически значимой ин-формации. – М.: А.П.О., 1993. – 36 с.
94. Журавель В.А. Допрос потерпевшего и использование его показаний для построения методики расследования отдельных видов преступлений. Дис. … канд. юрид. наук.: 12.00.09. – Харьков, 1983. – 185 с.
95. Журавель В.А. Допрос потерпевшего и использование его показаний для построения методики расследования отдельных видов преступлений: Автореф. дис. …канд. юрид. наук.: 12.00.09. – Х., 1983. – 17 с.
96. Журавель В.А. Теорія та методологія криміналістичного прогнозування: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Харків, 1999. – 32 с.
97. Журавель В.А. Криміналістична характеристика злочинів: реальність чи ілюзія? // Правничий часопис Донецького університету. – 2001. – №1. – С. 56-60.
98. Закатов А.А. Психологические особенности тактики производства след-ственных действий с участием несовершеннолетних: Учебное пособие. – Вол-гоград, 1979. – 31 с.
99. Заяць Д.Д. Ситуаційний підхід до тактики перевірки показань на місці: Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.09 / Національний університет внутрішніх справ. – Х., 2005. – 20 с.
100. Зейгарник Б.В. Патопсихологія. – М., 1976. – 60с.
101. Зеленецкий В.С., Куркин Н.В. Обеспечение безопасности субъектов уголовного процесса: Монография. – Х., 2000. – 404 с.
102. Зеленковский С.П. Установление и использование данных о личности потерпевшего при расследовании убийств: Автореф. дис. …канд. юрид. наук.: 12.00.09. – К., 1983. – 18 с.
103. Зеленин С. Потерпевший в состязательном процессе // Российская юсти-ция. – 2000. – №3. – С.48-49.
104. Зорин Г.А. Криминалистическая методология. – Мн.: Амалфея, 2000. – 608с.
105. Зорин Г.А. Руководство по тактике допроса: Учебно-практическое пособие. – М.: ООО Издательство “Юрлитинформ”, 2001. – 320 с.
106. Зорин Г.А., Зорина М.Г., Зорин Р.Г. Возможности криминалистического анализа в процессах предварительного расследования, государственного обвинения и профессиональной защиты по уголовным делам. Учебно-методическое пособие. – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2001. – 336 с.
107. Іващенко В.О. Деякі аспекти боротьби з насильством щодо жінок // Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України: Збірник наук. статей. – Харків-Київ, 1999. – С. 93-94.
108. Ігнатов О. Кримінальне насильство: окремі питання // Право України. – 2005. – №3. – С. 67-70.
109. Игнатьева М.В. Потерпевшему равные права с подозреваемым и обви-няемым // Адвокатская практика. – 2000. – №2. – С. 20-22.
110. Ильяшенко А.Н. Насильственная преступность в отношении женщин: состояние, причины, предупреждение // Российский следователь. – 2001. – С. 36-40.
111. Іменем закону. – №14(5453) від 08.04.05. – С.13 (Л. Нечипоренко, Т. Кирієнко “Материнська любов по-вокзальному”; М. Закаблук “Продавці дитячих відвертостей”).
112. Ищенко Е.П. Криминалистическая тактика: направления совершенство-вания / Актуальні проблеми сучасної криміналістики // Матеріали науково-практ. конф.: У 2-х ч., Сімферополь – Алушта , 19 – 21 вересня 2002 р. – Сімферополь: Доля, 2002. – ч.1. – C. 127-133.
113. Казаренко М. Розширення прав потерпілого – шлях до рівності сторін у процесі // Право України. – 1999. – №12. – С. 81-82.
114. Карнеева Л.М. Пределы использования тактических приемов допроса // Тактические приемы допроса и пределы их использования: Тезисы выступле-ний на теоретическом семинаре, проведенном ВНИИ МВД СССР 14 марта 1980 года. – М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1980. – С. 3-5.
115. Карнеева Л.М., Бондаревский И.И., Виноградов С.В. и др. Особенности расследования преступлений несовершеннолетних. М., 1981. – 56 с.
116. Кертэс Имре. Тактика и психологические основы допроса. М.: Юрид.лит, 1965. – 164 с.
117. Кириленко О.І., Загороднюк С.О. Поняття насильницького злочину // Запорізький юридичний інститут Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – № 2(11). – С. 151-155.
118. Клименко С., Клименко О. Щодо поняття законного представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача та їх участі у кримінальному судочинстві // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №4. – С.93-95.
119. Клименко Я. Добровільне відшкодування шкоди особам, постраждалим від злочину // Право України. – 2002. – №3. – С. 82-86.
120. Колесниченко А.Н., Коновалова В.Е. Криминалистическая характеристика преступлений. – Х.: Юрид. ин-т., 1985. – 91 с.
121. Комисарова Я.В., Семенов В.В. Особенности невербальной коммуника-ции в ходе расследования преступлений. – М.: Издательство «Юрлитин-форм», 2004. – 224 с.
122. Комлев Б. Нарушения закона, влекущие исключение показаний свидетеля, потерпевшего из процесса доказывания // Адвокатская практика. – №12. – 2001. – С. 39-42.
123. Комментарий к Уголовному Кодексу РФ / Под ред. А.И.Войко. – Ростов-на-Дону, 1996. – 341 с.
124. Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология: Учебное пособие. – Харьков: Консум, 1999. – 157 с.
125. Коновалова В.Е. Допрос как информационный процесс // Проблемы социалистической законности. – Харьков: Вища школа, Издат-во при Харьковском Университете, 1980. – Вып. 5. – С. 126-132.
126. Коновалова В.Е., Сербулов А.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. – К.: РИО МВД УССР, 1978. – 112 с.
127. Коновалова В.Е., Шепитько В.Ю. Криминалистическая тактика: теории и тенденции: Учебное пособие. – Харьков: Гриф, 1997. – 256 с.
128. Конституція України – основа реформування суспільства. – Х.: Право, 1996. – 96 с.
129. Конышева Л.П., Коченов М.М. Использование следователем психологических познаний при расследовании дел об изнасиловании несовершеннолетних: Методическое пособие. – М.: ВНИИ проблем законности и правопорядка, 1989. – 52 с.
130. Кореневский Ю.В. Криминалистика для судебного следствия. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. – 198 с.
131. Корнуков В.М. Теоретические и правовые основы положення личности в уголовном судопроизводстве: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. – Х., 1987. – 39 с.
132. Косенко С. Захист новим Кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України. – 2002. – №5 – С. 42-43.
133. Костина Л.К. Исследование проблем защиты прав граждан в уголовном процессе (очерк о докт. дис. Трунова И.Л.) // Журнал российского права. – 2002. – №5. – С. 164-166.
134. Костроміна О.Г. Особливості використання спеціальних знань у галузі психології під час допиту в справах про злочини, вчинені організованими групами // Держава та регіони. – Серія: Право. – №3. – 2001. – С. 132-134.
135. Коченов М.М., Осипова Н.Р. Психология допроса малолетних свидете-лей: Метод. пособие. – М.: Всесоюз. ин-т по изучению причин и разраб. мер предупреждения преступности, 1984. – 32 с.
136. Курочкина Л. Оглашение показаний потерпевшего и свидетеля // Законность. – 2004. – №9. – С. 46-48.
137. Кравцова О.А. О психологических последствиях сексуального насилия // Вестник МГУ. – Сер. 14. – Психология. – 1999. – № 2 – С. 80-90.
138. Крикунов О.В. Цивільний позов про компенсацію моральної шкоди в кримінальному процесі: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 2002. – 18 с.
139. Крикунов О.В. Психологічна експертиза потерпілого як засіб доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - №5 (27). – С. 48-50.
140. Криминалистика: Учебник для вузов. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. / Под ред. проф. Р.С. Белкина – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 990 с.
141. Криминалистика. Учебник для вузов. Отв. редактор, проф. Н.П. Яблоков. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – 708 с.
142. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти. – Кол. авторів: Глібко В.М., Дудніков А.Л., Журавель В.А. та ін./ За ред. В.Ю. Шепіть