Забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої судами України до позбавлення волі :

Краткое описание

З М І С Т

Перелік умовних скорочень ...............................................................................................4

ВСТУП ...................................................................................................................................5

РОЗДІЛ 1. Правозабезпечувальна діяльність в системі
видів державної діяльності у кримінальному процесі
щодо особи, засудженої до позбавлення волі.................................................................13

1.1. Система видів державної діяльності у кримінальному процесі
щодо особи, засудженої до позбавлення волі....................................................................13
1.2. Сутність, механізм та значення правозабезпечувальної
діяльності у кримінальному судочинстві України............................................................28
Висновки до Розділу 1.........................................................................................................37

РОЗДІЛ 2. Кримінально-процесуальний статус особи,
засудженої судами України до позбавлення волі.........................................................39

2.1. Суди України, що вправі засудити особу до позбавлення волі,
та їх ґенеза. Неприпустимість здійснення правосуддя
іншими органами...................................................................................................................39
2.2. Поняття та структура кримінально-процесуального статусу особи,
засудженої до позбавлення волі...........................................................................................61
2.2.1. Сутність кримінально-процесуального
статусу особи та порядок його набуття засудженим……..........................................61
2.2.2. Структура та характеристика кримінально-процесуального
статусу особи, засудженої до позбавлення волі........................................................70
Висновки до Розділу 2.........................................................................................................96

РОЗДІЛ 3. Право засудженого на захист у кримінальному
судочинстві України як об’єкт правозабезпечувальної діяльності........................98

3.1. Функція захисту у кримінальному судочинстві
як спосіб забезпечення засудженому права на захист. ...................................................98
3.2. Зміст права на захист та значення його забезпечення
щодо засудженого до позбавлення волі............................................................................112
Висновки до Розділу 3.......................................................................................................136

РОЗДІЛ 4. Суб’єкти забезпечення кримінально-процесуального статусу
засудженого до позбавлення волі
та надання йому правової допомоги.............................................................................138

4.1. Характеристика повноважень та діяльності суб’єктів
забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого
до позбавлення волі ............................................................................................................138
4.2. Забезпечення засудженому до позбавлення волі
апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.................................................158
4.3. Проблеми сучасного стану дотримання прав обвинуваченого,
підсудного та засудженого у місцях ув’язнення ............................................................167
Висновки до Розділу 4.................................................................................................…..177

ВИСНОВКИ..................................................................................................................….178

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................….182

ДОДАТКИ.....................................................................................................................…..206

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Конституція України у ст. 3 пріоритетним обов’язком держави визначила утвердження і забезпечення прав та свобод людини. Тому одним з найважливіших аспектів формування правової держави та здійснення судово-правової реформи в Україні є створення дієвих механізмів забезпечення правового статусу особи. Особливого значення правозабезпечувальна діяльність набуває в апеляційному, касаційному провадженнях, при перегляді судового рішення в порядку виключного провадження, при виконанні вироку, ухвали, постанови суду щодо кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі. Україна посідає третє місце після Росії і США за кількістю засуджених до позбавлення волі на 100 тис. населення. Зокрема, у 2001 р. таких засуджених було 60576 осіб, у 2002 р. – 61013, у 2003 р. – 60983, у 2004 р. – 54212, у І півріччі 2005 р. – 25700. Саме засуджений до позбавлення волі найбільше обмежений у конституційних правах та свободах. Але його кримінально-процесуальний статус, що виражає міру свободи, певну можливість поведінки, у Кримінально-процесуальному кодексі України врегульований недостатньо повно, а інколи – суперечливо. У теоретичному плані статус засудженого, його структура та механізм забезпечення комплексно і всебічно, на основі чинного законодавства та практики не досліджувались. Для того, щоб забезпечити кримінально-процесуальний, а, відповідно, і правовий статус засудженого до позбавлення волі, необхідно, насамперед, визначити його структуру, що не зводиться до прав та обов’язків, а включає значно більше елементів.
Теоретичним проблемам правового статусу особи взагалі і тієї, яка притягується до кримінальної відповідальності, присвячені праці В.Д. Адаменка, Н.В. Вітрука, А.М. Колодія, Л.Д. Кокорева, В.О. Котюка, О.А. Лукашевої, Є.Г. Мартинчика, Н.І. Матузова, Р.І. Назаренка, В.І. Новосьолова, П.М. Рабіновича та інших.
Щодо забезпечення процесуального статусу учасників кримінального процесу, то зазначена проблема була предметом дослідження таких учених, як С.А. Альперт, Т.В. Варфоломеєва, М.М. Видря, Ю.М. Грошевий, М.В. Джига, В.С. Зеленецький, А.Д. Кобліков, Л.Д. Кокорев, В.М. Корнуков, Є.Ф. Куцова, О.М. Ларін, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, Л.М. Москвич, Я.О. Мотовіловкер, В.Т. Нор, І.Д. Перлов, І.Л. Петрухін, Р.Д. Рахунов, О.Д. Святоцький, В.В. Сташис, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, О.М. Толочко, І.Я. Фойницький, А.Л. Ципкін, М.О. Чельцов-Бебутов, В.П. Шибіко, О.Г. Шило, М.Є. Шумило та інших.
Однак у більшості наукових праць аналізуються забезпечення права на захист та процесуальне становище підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. Проблема ж забезпечення процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі, залишається недостатньо дослідженою. Це зумовлено неоднозначністю тлумачення терміна „обвинувачений”: у юридичній літературі розрізняють поняття обвинуваченого у вузькому розумінні - власне обвинувачений, і широкому - підсудний, засуджений, виправданий. Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України також чітко не визначає особу засудженого, момент появи цієї процесуальної фігури, а, відповідно, і обсяг її прав, свобод, обов’язків, гарантій тощо. Сукупність наведеного і зумовила вибір теми дисертаційного дослідження, визначила його структуру та зміст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана з урахуванням основних положень Постанови Верховної Ради України „Про концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 року, відповідає вимогам “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 р., а також плану наукових досліджень кафедри кримінального права і процесу юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника „Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності”, затвердженого вченою радою Прикарпатського університету імені Василя Стефаника 17 січня 2002 р., протокол №5.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблем, пов’язаних з підвищенням ефективності правозабезпечувальної діяльності щодо кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій для удосконалення кримінально-процесуального законодавства.
Визначена мета наукового дослідження зумовила необхідність розв’язання таких конкретних завдань в межах теми дисертації:
- розглянути сутність і складові механізму правозабезпечувальної діяльності та її місце в системі державної та недержавної діяльності у кримінальному процесі;
- з’ясувати роль судової влади у забезпеченні кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі, і показати хибність прийняття кримінально-репресивних рішень позасудовими органами;
- удосконалити структуру кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі;
- уточнити момент набуття підсудним процесуального статусу засудженого до позбавлення волі;
- уточнити суб’єктів реалізації функції захисту у кримінальному процесі;
- розкрити зміст діяльності суб’єктів, які забезпечують кримінально-процесуальний статус засудженого до позбавлення волі;
- обґрунтувати значення принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду для засудженого до позбавлення волі;
- визначити роль соціальних чинників у механізмі забезпечення процесуального статусу засудженого до позбавлення волі;
- з’ясувати сучасний стан забезпечення статусу осіб, що утримуються в місцях ув’язнення;
- сформулювати пропозиції щодо удосконалення законодавства, пов’язаного з забезпеченням прав та законних інтересів осіб, засуджених до позбавлення волі.
Об’єктом дослідження є сучасний стан здійснення правозабезпечувальної діяльності у кримінальному процесі та породжені нею відповідні проблемні ситуації, правовідносини, що виникають під час забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого.
Предмет дослідження становить забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої судами України до позбавлення волі.
Методи дослідження. Для досягнення вказаної в роботі мети у процесі дослідження використані наступні методи. Зокрема, діалектичний метод, який дав можливість розглянути поставлені проблеми в динаміці, у їх взаємозв’язку, особливо при дослідженні формування та розвитку правозабезпечувальної діяльності у кримінальному процесі, визначенні структури кримінально-процесуального статусу засудженого, дослідженні сутності захисту, функції захисту у кримінальному процесі. Структурно-функціональний метод дозволив виділити зв’язки між видами державної та недержавної діяльності у кримінальному процесі, визначити їх взаємодію щодо забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого. Порівняльно-правовий метод застосовувався для зіставлення конституційних, кримінально-процесуальних, кримінально-правових норм України, іноземних держав, що дало можливість внести конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного та проекту Кримінально-процесуального кодексу України та його законопроекту. Метод історичного аналізу дав змогу показати динаміку зародження і розвитку інстанційності кримінального судочинства як гарантії забезпечення статусу засудженого до позбавлення волі. Спеціально-юридичний аналіз норм чинного законодавства та практики їх застосування щодо забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі дозволив виявити прогалини та суперечності у певних нормативних актах і сформулювати пропозиції для удосконалення чинного законодавства у руслі поставленої мети дослідження. Соціологічний метод використовувався у процесі опитування за спеціально розробленими дисертанткою анкетами 406 засуджених до позбавлення волі, у тому числі 6 засуджених до довічного позбавлення волі. Усі методи дослідження застосовувались у діалектичному взаємозв’язку і дозволили вийти на нові наукові та практичні позиції.
Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних та іноземних авторів у галузях загальної теорії та історії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права, психології, соціології.
Нормативну базу дисертаційної роботи склали Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти у галузі прав людини та судочинства, Кримінально-процесуальні кодекси України, Росії, Республіки Молдова, проект Кримінально-процесуального кодексу України, Кримінальний, Кримінально-виконавчий кодекси України, відповідні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України тощо.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали опублікована практика Верховного Суду України, комплексні звіти Івано-Франківської обласної прокуратури щодо здійснення прокурорського нагляду за дотриманням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, ізоляторах, спеціальних приміщеннях, гауптвахтах за 2002-2003 рр.; огляди фінансово-господарської та оперативно-службової діяльності кримінально-виконавчих установ за 2002-2003 рр.; огляди, довідки, інформаційні листи, узагальнення Івано-Франківського апеляційного суду за 2002-2006 рр.; опубліковані дані судової статистики за 1990 - 2006 рр. Також були використані дані анкетування 406 засуджених до позбавлення волі. Із опитаних 200 засуджених - чоловіки, які відбувають покарання у Коломийській виправній колонії №41, 200 засуджених - жінки, які відбувають покарання у Галицькій виправній колонії № 128, та 6 - засуджені до довічного позбавлення волі, які перебувають у Івано-Франківському слідчому ізоляторі № 12.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена актуальністю теми дисертації та полягає у тому, що вона є першим комплексним у кримінально-процесуальній науці монографічним дослідженням теоретичних, правових і практичних проблем правового регулювання та забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі.
Наукова новизна дослідження відображена в наступних основних положеннях:
- уперше охарактеризовано сутність та показано значення правозабезпечувальної діяльності, її місце і взаємозв’язок з іншими видами державної та недержавної діяльності у кримінальному процесі щодо кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі;
- отримало подальший розвиток положення про необхідність багатоканального забезпечення статусу особи на основі удосконалення системи органів та осіб, що здійснюють правозабезпечувальну діяльність щодо засуджених до позбавлення волі як під час провадження справи в суді, так і під час відбування ними покарання в установах виконання покарань. До системи органів, установ, осіб, які забезпечують статус засуджених в межах своїх повноважень, належать: Верховна Рада України, Президент України та відповідні органи при ньому: Служба з питань помилування Кабінету Президента України Секретаріату Президента України, Комісія у питаннях помилування; Державний департамент України з питань виконання покарань; прокуратура України, відповідні відомства (Рахункова Палата України, державні інспекції та служби); судові органи; адвокатура України; спостережні комісії, представники засобів масової інформації, органи місцевого самоврядування, що здійснюють громадський контроль; міжнародні урядові і неурядові організації;
- набуло подальшого розвитку, в історичній ретроспективі, положення про важливість здійснення правосуддя виключно судами, а не позасудовими органами, на засадах незалежності від виконавчої влади, підкорення тільки закону, змагальності, гласності та значення інстанційності кримінального судочинства як гарантії забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі;
- уперше обґрунтовано, що засуджений є окремим, активним суб’єктом реалізації функції захисту та забезпечення власного кримінально-процесуального статусу, а не пасивним учасником кримінального процесу, «споживачем» правозабезпечувальної діяльності, яку здійснюють компетентні органи;
- набуло подальшого розвитку положення про необхідність безпосередньої участі засудженого у вирішенні усіх питань, що стосуються його статусу в апеляційному, касаційному провадженнях, стадії перегляду судового рішення в порядку виключного провадження та при виконанні вироку, ухвали і постанови суду оскільки аргументовано, що право на захист належить і засудженому, а не тільки підозрюваному, обвинуваченому і підсудному, як це зазначено у ст. 21 Кримінально-процесуального кодексу України;
- удосконалено структуру процесуального статусу засудженого до позбавлення волі, зумовлену підставами і порядком появи цього суб’єкта у кримінальному процесі, до якої належать: міра покарання, громадянство, правосуб’єктність, права і обов’язки, законні інтереси, функції, принципи, юридична відповідальність, гарантії, відповідні правовідносини та правові норми;
- уперше визначено співвідношення і взаємозумовленість процесуального і правового статусу засудженого до позбавлення волі з урахуванням рівня забезпечення прав і свобод засудженого в установі виконання покарання;
- набуло подальшого розвитку положення про те, що особу можна засудити не до позбавлення волі, а до позбавлення свободи, бо право визначає сферу, межі саме свободи поведінки людини, а не волі, і на цій підставі вносяться відповідні пропозиції щодо удосконалення законодавства;
- отримало подальший розвиток положення про те, що підсудний набуває процесуального статусу засудженого з моменту публічного проголошення постановленого судом обвинувального вироку, а не з моменту набрання ним законної сили;
- сформульовано пропозиції щодо удосконалення відповідного законодавства, що прийняті до розгляду в Комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності і додані до дисертації.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у роботі висновки і практичні рекомендації, а також пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, мають обґрунтовану теоретичну та практичну спрямованість і можуть бути використані у науково-дослідній сфері при подальшій розробці проблем забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі; у правотворчій сфері – при розробці нового Кримінально-процесуального кодексу України, при внесенні змін до чинних Кримінально-виконавчого кодексу України, Кримінального кодексу України та Конституції України. Зокрема, дисертанткою були подані до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності пропозиції щодо удосконалення Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України (Акт про впровадження № 06-19/15-1169 від 13 вересня 2004 р.); у правозастосовній діяльності – як рекомендації для удосконалення практичної діяльності із забезпечення статусу засудженого до позбавлення волі; у навчальному процесі – при вивченні курсів кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права, адвокатури України, судоустрою України, а також у науково-дослідній роботі студентів, при підготовці навчально-методичної літератури. Результати дисертаційного дослідження були впроваджені у навчальний процес юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Акт про впровадження від 12 травня 2005 р.).
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі кримінального права і процесу юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичній конференції „Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (м. Івано-Франківськ, 2-4 жовтня 2002 р.), ІІІ, IV, V регіональних міжвузівських наукових конференціях молодих учених і аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 19 квітня 2002 р., 18 квітня 2003 р. та 16 квітня 2004 р.), міжрегіональній науково-практичній конференції „Становлення і розвиток корпоративного права в Україні” (м. Івано-Франківськ, 26-27 вересня 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Тактика, методика, етика захисту та представництва” (м. Київ, 28 листопада 2003 р.), науково-практичному семінарі „Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності” (м. Івано-Франківськ, 20 лютого 2004 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ, 30 вересня -1 жовтня 2005 р.).
Теоретичні аспекти роботи використовувались дисертанткою у навчальному процесі при проведенні семінарських занять з курсу „Адвокатура України”, а також у науково-дослідній роботі кафедри кримінального права і процесу юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Публікації. Основні положення дисертації відображено у 10 наукових статтях, 5 з яких опубліковано у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, 5 – у тезах наукових повідомлень.

Список литературы

В И С Н О В К И

У дисертації здійснено комплексний науковий аналіз проблем, пов’язаних з підвищенням ефективності правозабезпечувальної діяльності щодо кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі, та сформулювано на його основі такі науково обґрунтовані практичні і методичні рекомендації:
1. Основним призначенням забезпечення ефективного здійснення державної влади у кримінальному процесі щодо забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого, є розподіл механізму її здійснення, що полягає в забороні суміщення, об’єднання певних видів державної влади у компетенції одного органу. При визначенні видів державної діяльності, що реалізуються у кримінальному процесі, необхідно враховувати не лише їх пряме закріплення у Конституції, недопущення об’єднання, суміщення, а й такі ознаки, як особлива специфіка діяльності, призначення, щодо правового закріплення і реалізації статусу засудженого. Виходячи з таких позицій, констатовано, що державна діяльність здійснюється шляхом законодавчої, правоконтрольної, правогарантуючої, правонаглядової, правоохоронної, судової, правозастосовчої, правозахисної, правозабезпечувальної та інших видів, форм державної діяльності.
2. Необхідним елементом кожного з видів державної та недержавної діяльності у кримінальному процесі, виходячи з пріоритетів конституційних функцій (ст. 3 Конституції України) держави, є правозабезпечувальна діяльність, що здійснюється на усіх стадіях кримінального процесу. Тому правозабезпечувальна діяльність створює умови, є гарантією для захисту і охорони кримінально-процесуального статусу засудженого та здійснюється чітко визначеною системою державних та недержавних органів, організацій, окремих осіб.
3. Уточнено, що при визначенні механізму забезпечення прав і свобод засудженого до позбавлення волі у кримінальному процесі, необхідно враховувати його соціально-юридичний зміст, як специфічну систему засобів і способів, метою створення якої, є забезпечення засудженому до позбавлення волі, який перебуває у місцях застосування заходів примусового характеру (попереднього ув’язнення або кримінально-виконавчих установах) належних правових (законодавча база) і соціальних умов (матеріальних, побутових, медичних тощо) за яких він може забезпечити свою участь у кримінальному процесі.
4. Однією з основних гарантій забезпечення процесуального статусу засудженого до позбавлення волі є система судової влади, де суд виступає основним гарантом законності, діє на засадах незалежності, гласності, інстанційності кримінального судочинства, гарантує можливість для засудженого здійснювати захист свого процесуального статусу як самостійно, так і за допомогою захисника.
5. Обґрунтовано, що оскільки правосуддя має здійснюватись виключно судами, то вироки і інші судові рішення, постановлені незаконно створеними судами або іншими органами, не мають юридичної сили і не підлягають виконанню.
6. Інстанційність кримінального судочинства, дозволяє найповніше забезпечити процесуальний статус засудженого до позбавлення волі, а, відповідно, і правовий статус засудженого, як суб’єкта кримінально-виконавчих відносин, адже кожна наступна судова інстанція виступає контрольною щодо попередньої. Тому, забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду у кримінальній справі як кримінально-процесуальний інститут, забезпечує захист і відновлення прав, свобод та законних інтересів засудженого.
7. Удосконалено структуру процесуального статусу засудженого до позбавлення волі, зумовлену підставами і порядком появи цього суб’єкта у кримінальному процесі, до якої належать: міра покарання, громадянство, правосуб’єктність, права і обов’язки, законні інтереси, функції, принципи, юридична відповідальність, гарантії, відповідні правовідносини та правові норми.
8. Залежно від індивідуальних чи типових особливостей особи, засудженої до позбавлення волі, норми права закріплюють повноту її процесуального статусу: повну уніфікацію, спеціалізацію чи обмеження. Тому в основу аналізу статусу засудженого до позбавлення волі необхідно покласти таку теоретичну формулу, відповідно до якої виділяються три види правового статусу: загальний (конституційний), спеціальний (родовий) та індивідуальний. Це дозволяє індивідуалізувати покарання та юридичну відповідальність взагалі. Адже на процесуальний статус впливають такі фактори як вік, стан здоров’я, певні заслуги перед державою тощо. Також така класифікація дозволить визначити взаємодію правового статусу засудженого, як суб’єкта кримінально-виконавчого права, та кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі при провадженні у справі, де вирок набрав законної сили.
9. Статус засудженого є міжгалузевим інститутом, що регулюється нормами кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого та інших галузей права. Тому залежно від рівня забезпечення процесуального статусу засудженого (законність, обґрунтованість постановленого судом вироку) буде визначатись рівень забезпечення статусу засудженого як суб’єкта кримінально-виконавчих відносин; з другого боку, залежно від забезпечення статусу засудженого до позбавлення волі в установі виконання покарання – забезпечення права на захист, належного матеріально-побутового забезпечення тощо, така особа зможе повноцінно реалізувати свій кримінально-процесуальний статус, виступаючи учасником касаційного провадження, стадії перегляду судового рішення у порядку виключного провадження, ініціювати їх тощо.
10. Підсудний набуває процесуального статусу засудженого до позбавлення волі з моменту публічного проголошення постановленого судом обвинувального вироку в якому мірою покарання визнано позбавлення волі: довічно чи на певний строк.
11. Ідея виділення трьох основних кримінально-процесуальних функцій –обвинувачення, захисту і правосуддя (вирішення справи) - зумовлена необхідністю створення процесу, що створював би реальні умови для забезпечення права на захист засудженого до позбавлення волі.
12. Захист особи, засудженої до позбавлення волі, полягає у її можливості самостійно або за допомогою захисника здійснювати дії з забезпечення свого процесуального статусу: повне або часткове спростування обвинувачення, що знайшло своє вираження у обвинувальному вироку суду, усунення сумнівів і протиріч, що виникають при виконанні вироку (ті, що вирішуються судом, який звертав вирок до виконання і ті, що вирішуються судом за місцем відбуття покарання).
13. Засуджений до позбавлення волі та його захисник є активними суб’єктами, основними ініціаторами правозабезпечувальної діяльності, тому необхідно, забезпечити участь засудженого до позбавлення волі при розгляді справи в апеляційному, касаційному провадженнях, стадії перегляду судового рішення у порядку виключного провадження, при виконанні вироку для особистої реалізації ним всього комплексу наданих йому прав, свобод та законних інтересів.
14. Право на забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, є одним з способів реалізації судового захисту прав, свобод та законних інтересів засудженого до позбавлення волі, що полягає у гарантованій державою і закріпленій у кримінально-процесуальному законі можливості права вимоги від суду вчинення відповідних дій з організації перегляду вироку та прийняття законного і обґрунтованого вироку, яким відновлюється порушене право засудженого до позбавлення волі.
15. Одержало подальший розвиток положення про необхідність впровадження засади спеціалізації судів створенням пенітенціарного суду, як органу, що здійснюватиме контроль за належним виконанням процесуальних рішень у кримінальному судочинстві під час виконання вироку та у процесі відбування засудженим до позбавлення волі покарання.
16. На підставі проведеного дослідження, сформульовано низку пропозицій з метою вдосконалення Конституції України, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України, у яких, на нашу думку, необхідно передбачити відповідні зміни та доповнення, відображені у Додатку А.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азовкин И.А. Местные советы в системе органов власти. – М.: Юрид. лит., 1971. – 272 с.
2. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций в 2-х томах. - Свердловск: Изд-во Свердловского юрид. ин-та, 1972. - Т1. – 396 с.
3. Альперт С.А. Кримінально - процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти: Конспект лекції. - Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 1995. – 28 с.
4. Альперт С.А., Грошевой Ю.М. Актуальные вопросы обвинения и защиты в свете подготовки нового уголовно-процессуального законодательства // Проблемы государства и права Украины. – К., 1992. - С. 32-40.
5. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2003 р. за даними судової статистики. Витяг. Апеляційний суд Івано-Франківської області. – Листування з Верховним судом України. – 264 с.
6. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного суду України. – 2005. - №5 (57). – С. 23-37.
7. Андреева О.И. Соотношение прав и обязанностей государства и личности в правовом государстве и специфика его проявления в сфере уголовного судопроизводства (теоретический аспект) / Под ред. М.К. Свиридова. – Томск: Изд- во Том. Ун-та, 2004. – 138 с.
8. Андрухів І., Француз А. Станіславщини 20 буремних літ (1939-1959 рр.) суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. - Рівне-Івано-Франківськ: Талія, 2001. – 335 с.
9. Балакшин В. Истина в уголовном процессе // Российская юстиция. - 1998. - №2.- С. 18-21.
10. Банных М.Н. Комиссии исполкомов местных советов. – М.: Юрид. лит., 1968. – 87 с.
11. Басай В.Д. Судові і правоохоронні органи України. Підручник. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – 820 с.
12. Баулін Ю. Кримінальна-відповідальність: сутність, зміст та правова форма // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - №2 (33). - №3 (34). - С. 626-633.
13. Беседин А.В. Защита в стадии исполнения приговора: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Ростовский гос. ун-т. – Воронеж, 1996. – 22 с.
14. Бірюченський О. Проблеми забезпечення права особи на захист у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - №6. - С. 50-55.
15. Боботов С.В. Правосудие во Франции: Учебное пособие. - М.: ЕАВ, 1994. – 198 с.
16. Бойков А.Д. Этика профессиональной защиты по уголовным делам. - М.: Юрид. лит., 1978. – 171 с.
17. Бородовська Н.О. Забезпечення правового статусу засудженого до позбавлення волі // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - №9 (39). – С. 104-113.
18. Бородовська Н.О. Забезпечення правового статусу засудженого // Юридична Україна. – 2004. - №10. – С. 54-57.
19. Бринцев Д.А. Виконання вироку, ухвали і постанови суду // Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України. - Х., 2002. - С. 131-135.
20. В украинских тюрьмах находятся 200 тыс. человек // Корреспондент. - 2003. - 17 октября. - С. 2.
21. В.И. Ленин и ВЧК: Сб. документов (1917-1922 гг.) / Ин-т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС; Сост. Ж.Г. Адибекова и др. – 2 изд. доп. - М.: Политиздат, 1987. – 642 с .
22. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. - К.: Ин-т адвокатуры при КГУ им. Т. Шевченко, 1998. – 204 с.
23. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. – К.: Вища школа, 1987. – 152 с.
24. Варфоломеєва Т.В. Адвокатський законопроект фінішує // Адвокат. - 2004. - №6. - С. 3-11.
25. Варфоломеєва Т.В., Гончаренко С.В. Науково-практичний коментар до Закону України „Про адвокатуру”. Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність: Зб. нормат. актів; Коментар / Академія адвокатури України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. – 432 с.
26. Василенко М. Матеріяли до історії українського права. - К., 1929. – Т.1. – 336 с.
27. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер Пресс, 1997. – 656 с.
28. Ветрова Г.Н. Уголовно-процессуальная ответственность. – М.: Наука, 1987. – 113 с.
29. Видеоконференции в практике Верховного суда РФ // www.stel.ru
30. Видря М.М. Участники судебного разбирательства и гарантии их прав. Учебное пособие. – Краснодар: Изд-во Кубанского гос. ун-та, 1979. – 101 с.
31. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. - М.: Наука, 1979. – 229 с.
32. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. - М: Юрид. лит., 1985. – 176 с.
33. Виступи керівників Генеральної прокуратури України на розширеному засіданні колегії Генеральної прокуратури України за підсумками роботи у 2005 р. // Вісник прокуратури. – 2006. - №2 (56). – С. 3-35.
34. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: Питання теорії і практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2000. – 14 с.
35. Волколуп О.В. Система уголовного судопроизводства и проблемы ее совершенствования. – СПб.: Юр. центр, 2003. – 267 с.
36. Галаган І.С. Перегляд вироків і право на захист в історії кримінально-процесуального законодавства УРСР (1918-1921рр.) - К.: Вид-во Київського ун-ту, 1960. – 31 с.
37. Галаган І.С., Сусло Д.С. Кримінальний процес Української РСР. Посібник для студ. юрид. вузів і фак. - К.: Вища школа, 1970. – 250 с.
38. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. - М.: Юрид.лит., 1983. – 208 с.
39. Гараджаев Д. Правовая информация – гарантия реализации конституционных прав человека // Юридичний вісник України. – 1997. - №1. – С. 96-101.
40. Гель А.П. Криміналістичний аспект дослідження особи засудженого до позбавлення волі: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. - К., 2002. – 241 с.
41. Гончаренко В.Г. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - №2 (33). - №3 (34). – С. 698-710.
42. Гордієнко С.Г. Виникнення та становлення оперативно-розшукової діяльності органів СБ України: Тези лекцій. – К., 1999. – 13 с.
43. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. - М.: Зерцало, 2001. – 518 с.
44. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №38. – Ст. 502.
45. Джига М.В. Забезпечення правового статусу обвинуваченого у процесі досудового розслідування: проблеми законності та доцільності: Монографія. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 168 с.
46. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII початку XVІІІ ст. - К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – 351 с.
47. Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню підписана 2 травня 1996 р. Ратифікована Законом України „Про ратифікацію Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню” від 24 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №11. – Ст. 94.
48. Забезпечення прав і свобод людини у пенітенціарних установах // http://www.ombudsman.kiev.ua/Dop_3/R3_4.htm
49. Забезпечення прав і свобод людини у пенітенціарних установах України // www.ombudsman.kiev.ua/publ/dopov_2/d_02_3_3.htm
50. Забезпечення права людини на життя, честь і гідність, недоторканість та свободу від катувань // www.ombudsman.kiev.ua/publ/dopov_2/d_02_3_2.htm
51. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 18-24.
52. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / Колодій А.М., Копейчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Тихомиров О.Д. - К.: Юрінком Інтер, 1998. – 317 с.
53. Звіт про виконання роботи Департаменту у VІ кварталі 2005р. // www.kvs.gov.ua
54. Збірник декретів, положень, інструкцій і циркулярів по НКЮ УРСР, вип.І. – Харків, 1920. – С. 8-9.
55. Зеленецкий В.С. Функциональная структура прокурорской деятельности. - Харьков: Юрист, 1978. – 79 с.
56. Землянська В. Діяльність надзвичайних військових судів у добу Директорії // Право України. – 2000. - №10. - С. 107-109.
57. Землянська В. Судове законодавство Директорії // Право України. - 2000. - №1. – С. 125-128.
58. Из истории ВЧК. 1917-1921 гг. / Сб. документов. – М.: Политиздат, 1958. – 512 с.
59. Каган Н.С. Человеческая деятельность. - М.: Политиздат, 1974. – 150 с.
60. Каз Ц.М. Субъекты доказывания в советском уголовном процессе. (Гос. органы). – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1968. – 68 с.
61. Карпов Н.С. Криминалистическое изучение преступной деятельности, средств и методов борьбы с ней: данные эмпирических исследований. – К, 2004. – 217с.
62. Кистяковский А. Ф. «Права по которымъ судится малороссийский народъ». – К., 1879. – 844 с.
63. Кобилецький М.М. Утворення ЗУНР, її державний механізм і діяльність (1918-1923 рр.): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львівський державний університет ім. Івана Франка. – Л., 1998. – 16 с.
64. Кобликов А.Д. Право обвиняемого на защиту при производстве предварительного следствия. - М.: Юрид. издат., 1961. – 119 с.
65. Когутич І.І. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій для студентів юридичних вищих навчальних закладів //Під ред. В.Т. Нора. – К.: Атіка, 2004. – 352 с.
66. Кокорев Л.Д. Подсудимый в советском уголовном процессе. - Воронеж.: Изд-во Воронежского ун-та, 1973. – 269 с.
67. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
68. Конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950р. Ратифікована Законом України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17 липня 1997 р. // Голос України. – 2001. - №3. – С. 6-8.
69. Кони А.Ф. Курс русского уголовного судопроизводства. - СПб., 1878. – 250 c.
70. Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі Конституції України / Ю.Д. Прилюк (наук. ред. і упор.), В.Ф. Жмир (наук. ред. і упор.). - К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. – 272 с.
71. Конституція УРСР від 20 квітня 1978 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1978. - №18. – Ст. 268.
72. Конституція України зі змінами і доп. від 8 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - №2. – Ст. 44.
73. Корнуков В.М. Конституционные основы положения личности в уголовном судопроизводстве / Под ред. В.А. Познанского. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 179 с.
74. Корнуков В.М. Обеспечение и защита прав личности как основная задача и концептуальная основа реформирования российского уголовного процесса // Актуальные вопросы обеспечения прав личности в уголовном судопроизводстве: межвуз. сб. науч. ст. – Саратов: Изд-во ГОУ ВПО «Саратовская государственная академия права», 2005. – С. 8-24.
75. Короткий тлумачний словник української мови / Уклад. Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та ін. - К.: Рад. школа, 1978. – 296 с.
76. Костюченко О.Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Академія Адвокатури України. – К., 2005. – 18 с.
77. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юрид. факультетів і вузів – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
78. Кримінальна справа №1-45/05. Арх. № 11-447 у 8т. – т.1 // Архів Івано-Франківського місцевого суду.
79. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Юрінком Інтер, 2001. – 496 с.
80. Кримінальний Кодекс України від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. - №2. - Ст. 14.
81. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №25-26. – Ст. 131.
82. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №3-4. – Ст. 21.
83. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар у двох частинах / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Форум, 2004. - Ч.1. – 427 с.
84. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар у двох частинах / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Форум, 2003. - Ч. 2. – 428 с.
85. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект від 18 листопада 2005 р. №3456-д //www.rada.kiev.ua:8080/pls/zwebproc4_1?id=&pf3511=26190.
86. Кузин С. Тюремная система должна стать гуманнее // Держава. - 2004. -16-22 апреля. - С.6.
87. Куликов В.В. Взаимоотношения Верховного Суда СССР с Верховными судами союзных республик / Верховный Суд СССР / Под ред. Л.Н. Смирнова, В.В. Куликова, Б.С. Никифорова. - М., 1974. - С. 39.
88. Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления. - М.: Наука, 1987. – 294 с.
89. Курило М.П. Прокурорський нагляд за додержанням прав і законних інтересів засуджених до позбавлення волі: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10. – Харків, 1998. – 188с.
90. Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та особлива частини: Навч. посіб. / О.М. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, В.Б. Василець / За заг. ред. О.М. Джужі. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 304 с.
91. Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе (Предмет, цель, содержание). - М.: Юрид. лит., 1973. - 199 с.
92. Кучинский В.А. Личность, свобода и право. - М.: Юрид. лит., 1978. - 207 с.
93. Лазарева В.А. Судебная власть и ее реализация в уголовном процессе. - Самара: Изд-во „Самарский университет”, 1999. – 136 с.
94. Лазарева В.А. Теория и практика судебной защиты в уголовном процессе. – Самара: Изд-во „Самарский университет”, 2000. – 230 с.
95. Лакіза-Сачук Н.М. Необхідність подальшого реформування пенітенціарної системи в Україні: демоекономічні виклики // Стратегічна панорама. - 2003. - №1. – С. 15-23.
96. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. - М.: Юрид. лит., 1986. – 160 с.
97. Лист Головам апеляційних судів України. - Наряд №п-3. Листування з Верховним Судом України. – 2004 р. - С. 420-421. Зберігається в архіві Івано-Франківського апеляційного суду.
98. Лозан У. Проблема туберкульозу є однією з найбільш великих медико-соціальних проблем у місцях попереднього ув’язнення // www.moz.gov.ua
99. Лось В. Проблеми пенітенціарної системи // www.mndc.naiau.kiev.ua/krok/ 2001/ 9/krok-9.htm.
100. Льовочкін В.А. Нормативно-правові та організаційні засади забезпечення реалізації в Україні міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2000. – 18 с.
101. Малюга В.І., Михайленко О.Р. Принципи організації та діяльності прокуратури України: Монографія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. – 130 с.
102. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.
103. Маляренко В.Т. Про заочне провадження у кримінальному судочинстві // Право України. – 2004. - №9. - С. 3-12.
104. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія і практика: Монографія. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – 544 с.
105. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор в кримінальному судочинстві: Деякі проблеми та шляхи їх вирішення. - К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
106. Малько А.В. Субъективное право и законный интерес // Правоведение. - 1998. - №4. - С. 60-65.
107. Марк Келли. Судебная практика и переполненность тюрем // Аспект: Інформаційний бюлетень. - 2003. - №2 (10). - С. 19-20.
108. Мартынчик Е.Г. Гарантии прав осужденного в надзорном производстве - Кишинев: Штиинца, 1985. – 159 с.
109. Мартынчик Е.Г. Проблемы процессуального статуса и эффективности охраны прав подсудимого (осужденного) в судах первой и кассационной инстанций: Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. – Кишинев, 1981. – 424 с.
110. Мартынчик Е.Г., Радьков В.П., Юрченко В.Е. Охрана прав и законных интересов личности в уголовном судопроизводстве. - Кишинев: Штиинца, 1982. - 188 с.
111. Марцеляк О.В. Контрольно-наглядові органи в контексті механізму забезпечення основних прав і свобод громадян України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого. - Х., 1997. – 22 с.
112. Марчук Ф. Судова практика: розгляд справ про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну та іншу протиправну діяльність // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - №2. - С. 115-121.
113. Матеріали узагальнення судової практики Івано-Франківського апеляційного суду, копії доповідних записок, аналізів, інформації і подань, які вносились судом. - Справа № 01-4. - 2006р. – 73 с.
114. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. - К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
115. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. - Саратов: ИГУ., 1987. - 294 с.
116. Матузов Н.И. Правовая система и личность. - Саратов: ИГУ, 1987. – 293 с.
117. Мельник С.М. Учені-юристи Київського національного університету імені Тараса Шевченка в галузі кримінального процесу: Монографія. - К: ВЦ „Київський університет”, 2000. – 107 с.
118. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. – Саратов, 1975. – 149 с.
119. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 445 с.
120. Михайленко О.Р. Нетрадиційні погляди на традиційні положення щодо захисту прав людини в кримінальному процесі. // Матер. наук.- практ. конф. - Київ, 1999. - С. 76-85.
121. Михайленко О.Р. Представництво прокурором законних інтересів громадян у суді // Вісник прокуратури. – 2000. - №3. – С. 26-30.
122. Михайленко О.Р. Прокуратура України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 296 с.
123. Михайленко О.Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах. - К.: Юрінком Інтер, 2000. – 250 с.
124. Михайленко О.Р. Статус Генерального Прокурора України: історія, теорія, сучасність // Юридична Україна. - 2003. - №2. - С. 20-25.
125. Михайловский И.В. Основные принципы организации уголовного суда. - Томск, 1905. – 336 с.
126. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 240 с.
127. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право. Підручник. – К.: Вентурі, 1997. – 352 с.
128. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 36-62.
129. Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх („Пекінські правила”). Прийняті на 96-му пленарному засіданні ООН у 1985р. // Сов. юстиция. – 1991. - № 11-14.
130. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями. Затверджені І конгресом Організації Об’єднаних Націй з профілактики злочинності і поводження з в’язнями 30 серпня 1955 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – С. 55-73.
131. Модельный уголовно-процессуальный Кодекс для государств-участников СНГ. Рекомендательный законодательный акт: Приложение к «Информационному бюллетеню». - 1996. - №10. – 373 с.
132. Мотовиловкер Я.О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности и состязательности процесса. - Ярославль: Изд-во Ярославльского ун-та, 1978. – 95 с.
133. Муратова Н.Г. Система судебного контроля в уголовном судопроизводстве: вопросы теории, законодательного регулирования и практики. – Казань: Казанский государственный ун-т им. В.И. Ульянова-Ленина, 2004. – 346 с.
134. Назаренко Р.І. Характеристика кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна Академія внутрішніх справ. - К., 2001. – 19 с.
135. Назаров І.В. Правовий статус Вищої ради юстиції: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Х., 2005. – 220 с.
136. Наряд 3.3.б. Копії апеляційних ухвал у справах, з яких вироки, ухвали районних (міських) судів змінено. Івано-Франківський обласний суд. Судова колегія в кримінальних справах. - 2003р. Архів Івано-Франківського апеляційного суду.
137. Наряд №2.2.б Копії апеляційних ухвал у справах, з яких вироки, ухвали районних (міських) судів змінено. Івано-Франківський обласний суд. Судова колегія в кримінальних справах. – 2002 р. Архів Івано-Франківського апеляційного суду.
138. Наряд окремих ухвал апеляційного суду 2003 р.- С.21-22.
139. Новоселов В.И. Правовое положение граждан в советском государственном управлении. – Саратов: Изд-во Саратовского юрид. ин-та, 1976. – 95 с.
140. О внесудебных органах. Разъяснение Прокуратуры СССР и КГБ СССР по этому вопросу // Известия ЦК КПСС. - 1989. - №10. - С. 80-82.
141. О культе личности и его последствиях. Доклад Первого секретаря ЦК КПСС тов. Хрущева Н.С. ХХ съезду Коммунистической партии Советского Союза // Известия ЦК КПСС. - 1989. - №3. - С. 128-171.
142. О ходе выполнения постановлений ЦК КПСС от 11 июля 1988 года и 5 января 1989 года по вопросам реабилитации лиц, необоснованно репрессированных в 30-40-х и начале 50-х годов // Известия ЦК КПСС. - 1990. - №8. - С. 62-65.
143. Общая теория прав человека / Под ред. Е.А. Лукашевой. - М.: Норма, 1996. – 520 с.
144. Огляд фінансово-господарської та оперативно-службової діяльності кримінально-виконавчих установ. Архів УДДЗПВП в Івано-Франківській області.- 2003 р.
145. Осадчий В.І. Правоохоронні органи як суб’єкти кримінально-правового захисту // Право України. - 1997. - №11. - С. 71-75.
146. Павлов Н.Е. Субъекты уголовного процесса: Учебное пособие для юридич. вузов. - М.: Новый Юрист, 1997. – 141 с.
147. Памятники римского права: Законы ХІІ таблиц; Институции Гая; Дигесты Юстиниана. - М.: Зерцало, 1997. – 608 с.
148. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР. (Правовые аспекты взаимоотношений). - М.: Наука, 1974. – 246 с.
149. Перлов И.Д. Право на защиту: Учебное пособие. - М: Знание, 1969. - 80с.
150. Петрухин И.Л. Правосудие: время реформ. - М.: Наука, 1991. – 207 с.
151. Петрухин И.Л. Состязательность и правосудие // Государство и право. - 1994. -№10. - С. 130-133.
152. Петрухин И.Л., Батуров Г.П., Морщакова Т.Г. Теоретические основы эффективности правосудия. – М., 1979. – 392 с.
153. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. - М.: Наука, 1990.- 142 с.
154. Полянский Н.Н. Очерки общей теории уголовного процесса. - М.: Изд-во Московского ун-та, 1927. – 253 с.
155. Полянский Н.Н. Цель уголовного процесса. - Ярославль: Изд-во Ярославльского ун-та, 1919. – 36 с.
156. Пономарев И. Б. Правоспособность и дееспособность как предпосылки уголовно-процессуальных отношений // Советское государство и право. – 1971. - № 6. - С. 109—113.
157. Попелюшко В.О. ”Мала” судова реформа в Україні та захист прав громадян. - Острог: Національний університет „Острозька академія”, 2003. – 124 с.
158. Попов В., Чепенко І. Використання праці засуджених до позбавлення волі // Вісник прокуратури. - 2003. - №9 (27). - С. 116-118.
159. Права, за якими судиться малоросійський народ / К. А. Вислобоков (упоряд.); Ю. С. Шемшученко (відп. ред. та авт. передм.). – К., 1997. – 547 с.
160. Право громадян на звернення до Уповноваженого з прав людини та акти реагування на них // www.ombudsman.kiev.ua/publ/dopov_2/d_02_2_1.htm
161. Правоохранительные органы Российской Федерации: Учебник / В.Н. Аргунов, В.К. Бобров, В.П. Божьев и др. / Под ред. В.П. Божьева. - М.: Спартак, 1996. – 286 с.
162. Практика розгляду судами кримінальних справ: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – К.: Атіка, 2004. – 544 с.
163. Прес-служба Генеральної прокуратури України. Становище у слідчих ізоляторах: неналежне фінансування пенітенціарних установ може призвести до непередбачуваних тяжких наслідків //www.gpu.gov.ua/ua/news.html?id=821.
164. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №9. – Ст. 62.
165. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №13. - Ст. 65.
166. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №11. - Ст. 50.
167. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №11. - Ст. 51.
168. Про застосування амністії в Україні: Закон України від 1 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996.- N48. – Ст. 263.
169. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №6. - Ст. 35.
170. Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №35. - Ст. 360.
171. Про правовий статус іноземців: Закон України від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №23. - Ст. 161.
172. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №53. - Ст. 793.
173. Про Рахункову палату: Закон України від 11 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №43. – Ст. 212.
174. Про реабілітацію жертв політичних репресій: Закон України від 17 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №22. – Ст. 262.
175. Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №8. – Ст. 56.
176. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №27-28. - Ст. 180.
177. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №20. - Ст. 99.
178. Про інформацію Кабінету Міністрів України про епідемію туберкульозу в Україні та заходи щодо її подолання: Постанова Верховної Ради України від 14 березня 2006 р. №3524-VІІ // http://zakon.rada.gov.ua
179. Про Концепцію судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. №2296-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №30. – Ст. 426.
180. Про затвердження Положення про спостережні комісії при виконавчих комітетах районних, міських Рад депутатів трудящих Української РСР: Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 28 лютого 1967 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1967. - N10. - Ст. 89.
181. Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури: Указ Президента України від 30 вересня 1999 р. №1240/99 // Офіційний Вісник України. - 1999. - №39. – С. 37.
182. Про Положення про здійснення помилування: Указ Президента України від 19 липня 2005 р. №1118/2005 // Офіційний Вісник України. – 2005. - №29. – С. 98.
183. Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. №8 // Вісник Верховного суду України. – 2004. - №5 (45).
184. Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. №11 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=o71y1990&sp=i
185. Про затвердження Інструкції про порядок інформування органами й установами виконання покарань стосовно взятих під варту і засуджених іноземців: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 27 травня 2002 р. №135 // Офіційний вісник України. – 2002. - №27. – С. 280.
186. Про затвердження Інструкції про роботу лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту України з питань виконання покарань: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17 квітня 1999 р. №24 // Офіційний вісник України. – 1999. - №31. – С. 210.
187. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян: Наказ Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 р. №7гн.
188. Про введення в дію Положення про судоустрій УСРР: Постанова від 16 грудня 1922 р. // СУ УССР. - 1922. - № 54. - Ст. 779.
189. Про Верховний касаційний трибунал при ВУЦВК(у): Положення від 27 квітня 1921 р. // СУ УССР. - 1921. - №5. - Ст. 165-166.
190. Про єдиний Верховний трибунал при ВУЦВК(у): Положення від 23 червня 1921 р. // ЗУ УРСР. - 1921. - №14. – Ст. 454-458.
191. Про розгляд справ надзвичайними сесіями судів: Положення від 10 жовтня 1928 р. // ЗУ УСРР. - 1928. - № 28. - Ст. 246.
192. Про судоустрій УСРР: Положення від 11 вересня 1929 р. // ЗУ УСРР - 1929. - № 26. - Ст. 203.
193. Психологический словарь / Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Педагогика-Пресс, 1996. – 440 с.
194. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. - 2-ге вид., зі змінами. – Одеса: Юридична література, 2002. – 176 с.
195. Рассел Б. Історія західної філософії. – К.: Основа, 1995. – 759 с.
196. Рахунов Р.Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности. – М.: Госюриздат, 1961. – 277 с.
197. Ривлин А.Л. Понятие обвинения и его место в советском уголовном судопроизводстве // Вопр. гос-ва и права. Сборник статей. - М.: Юрид.лит., 1970. - С. 254-262.
198. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 КПК України ст. ст. 268, 271 КпАП (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2002 р. // Офіційний Вісник України. - 2000. - №47.
199. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканість) від 20 березня 2002 р. // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. - №2.
200. Рішення суду в кримінальних справах // www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf /0/4687A79B15841ADBC2256E8C004D1F39?OpenDocument.
201. Рішення суду в кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 2 (36). - С. 36.
202. Рішення суду в кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України. - 2004. -№ 4 (44). – С. 24.
203. Рішення суду в кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 12 (52). – С. 17.
204. Рішення суду в кримін