СТРОКИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП....................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТРОКІВ ЗА НАЦІОНАЛЬНИМ
І РАДЯНСЬКИМ ЗАКОНОДАВСТВАМИ, А ТАКОЖ МІЖНАРОДНО-
ПРАВОВИМИ ДКУМЕНТАМИ

1.1. Поняття та значення кримінально-процесуальних строків......................... 12
1.2. Основні положення міжнародно-правових документів та національного
законодавства з питань кримінально-процесуальних строків. Європейські
стандарти визначення строків та їх дотримання у кримінальному процесі..25
1.3. Порядок обчислення строків у кримінальному процесі України................ 49
1.4. Класифікація кримінально-процесуальних строків....................................... 74
1.5. Основні причини порушення строків у кримінальному процесі України.. 85
Висновки до розділу 1. .......................................................................................... 96

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ СТРОКІВ У ДОСУДОВИХ
СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

2.1. Строк як одна з основних ознак стадії кримінального процесу.................... 98
2.2. Строки при порушенні кримінальної справи.................................................. 104
2.3. Строки при провадженні досудового розслідування..................................... 117
2.3.1. Загальна характеристика стадії досудового розслідування та її строків... 117
2.3.2. Затримання у кримінальному процесі та його строки ............................... 120
2.3.3. Строки взяття під варту та їх продовження................................................. 144
2.3.4 .Строки забезпечення права на захист........................................................... 156
Висновки до розділу 2. ............................................................................................ 164

РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ У СУДОВОМУ
ПРОВАДЖЕННІ

3.1. Строки при провадженні кримінальної справа у суді першої інстанції...... 166
3.2. Строки провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду............. 184
3.3. Строки у стадії виконання судових рішень................................................... 190
Висновки до розділу 3. ........................................................................................... 195

ВИСНОВКИ............................................................................................................ 197

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................… 204

ДОДАТКИ............................................................................................................... 240
ВСТУП

Актуальність теми. Інтеграція України до Європейського Союзу є одним із пріоритетів внутрішньої і зовнішньої політики України. У довгостроковій перспективі Україна прагне стати повноправним членом Європейського Союзу, а в коротко- і середньостроковій – суттєво поглибити співробітництво в економічній, політичній та правовій сферах.
Основні права і свободи людини, зокрема, право кожної людини при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону (п. 1 ст. 6), визначено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), яку Україна ратифікувала 17 липня 1997 р. При виконанні зобов’язань за міжнародним договором слід враховувати тлумачення Європейського суду з прав людини. Це випливає зі ст. 32 Конвенції, згідно з якою юрисдикція Суду поширюється на всі справи, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї.
Стандарти здійснення судочинства і зокрема, визначення та дотримання строків у кримінальному процесі, містяться і в інших міжнародно-правових документах, насамперед тих, що стосуються порядку провадження кримінального судочинства, у яких регламентації та дотриманню процесуальних строків приділено значну увагу: Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 р.), Мінімальних стандартних правилах Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (1985 р.), Основних принципах щодо ролі юристів (1990 р.) тощо.
У міжнародно-правових документах розглядаються строки затримання, тримання під вартою, підготовки до захисту, судового розгляду, надання захисника, повідомлення рідних, близьких та опікунів про затримання тощо.
У зв’язку з цим міжнародно-правові документи акцентують особливу увагу міжнародного співтовариства на такій обставині як “розумність строку”. У деяких документах таке поняття вказується прямо (Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Американська конвенція про права людини тощо), в інших – цей термін мається на увазі й замінюється на такі словосполучення як “без невиправданої затримки”, “швидкий розгляд”, “негайне інформування”, “протягом мінімально необхідного строку”, “якнайшвидше”, “невідкладне прийняття рішення”, “через регулярні проміжки часу”, “негайний доступ” тощо.
Слід зазначити, що серед основних категорій скарг, які були визнані Європейським судом з прав людини як потенційно прийнятні до розгляду, є скарги на надмірну тривалість розгляду справ компетентними національними інстанціями, оскільки при цьому порушується такий важливий елемент справедливості як розгляд справи “протягом розумного строку”. Положення про дотримання розумного строку вкрай важливо для належного здійснення правосуддя. Право на судовий розгляд справи “протягом розумного строку” відноситься до категорії основних прав і свобод людини. Відповідний до цього права обов’язок покладається на державу в особі її законодавчих, виконавчих та судових органів.
Незважаючи на те, що в працях з кримінального процесу майже неможливо знайти роботи, автори яких не торкалися б питань, пов’язаних з кримінально-процесуальними строками, виключно даній проблематиці присвячена досить незначна кількість досліджень. Серед них слід назвати роботи Л.М. Васильєва, А.П. Гуляєва, В.М. Жуковського, І.В. Маслова, О.Р.Михайленка, М.Є.Токарєвої, В.Т. Томіна, С.Б. Фоміна, Р.Х. Якупова.
Деякі суттєві аспекти дослідження окремих проблем провадження строків у кримінальному судочинстві розглядалися в працях В.М. Григорьєва,
В.Т. Маляренка, В.В. Рожнової, Г.В. Юркової, Л.В. Юрченко та інших.
Автор виходив з того, що в наш час не втратила свого значення значна кількість розробок у галузі кримінально-процесуального права, і зокрема строків судочинства, що є здобутком таких вчених другої половини ХІХ – початку ХХ століття, як С.І. Вікторський, В.П. Даневський, М.В. Духовськой, А.Ф. Коні, П.В. Макалінський, С.В. Познишев, М.М. Розін, В.К. Случевський, Г.С. Фельдштейн, І.Я. Фойницький, О.П. Чебишев-Дмитрієв та інші вчені.
Неможливо було здійснити дослідження багатьох питань теми дисертації без звернення до праць відомих правознавців колишнього СРСР та країн-членів СНД, перш за все Б.Т. Безлєпкіна, В.П. Божьєва, С.О. Голунського, М.М. Гродзінського, М.О. Громова, А.П. Гуляєва, І.М. Гуткіна, М.В. Жогіна, П.С. Елькінд, О.М. Ларіна, П.А. Лупінської, Т.Г. Морщакової, І.Л. Петрухіна, О.П. Рижакова, Х.У. Рустамова, В.М. Савицького, В.А. Стремовського, М.С. Строговича, М.Є. Токарєвої, Ф.Н. Фаткуліна, М.О. Чельцова, О.О. Чувільова, С.А. Шейфера, В.М. Шпільова та інших дослідників.
Найважливішою складовою теоретичної основи дослідження стали праці з кримінального процесу багатьох відомих учених України: Ю.П. Аленіна, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, Л.М. Лобойка, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.В. Молдована, В.Т. Нора, В.О. Попелюшка, М.І. Сірого, В.М. Тертишника, В.П. Шибіка, М.Є. Шумила та багатьох інших вчених. У полі зору дисертанта були також праці таких зарубіжних правників, як Ч. Беккаріа, Ю. Глазера, Д. Гом’єна, Енн Ф. Джинджера, Ф. Куінна, П. Соломона.
Вибір теми дисертації визначається низкою обставин, серед яких доцільно зазначити важливу роль процесуальних строків у реалізації завдань кримінального судочинства і, насамперед, – у забезпеченні прав та законних інтересів осіб, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності державними органами і посадовими особами, що безпосередньо провадять кримінальне судочинство.
Необхідність у подальшому дослідженні проблеми регламентації та обчислення строків у кримінальному процесі диктується також і тим, що робота по удосконаленню кримінально-процесуальних норм постійно продовжується з урахуванням виявлених недоліків і тих завдань, які періодично постають перед кримінальним судочинством у складних сучасних умовах боротьби зі злочинністю та постійним розширенням сфери міжнародного співробітництва.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженою Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року, Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період з 2001–2005 років (рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року № 9 КМ/1). Тема дисертації включена до планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 роки.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження та розробка наукових основ інституту процесуальних строків, удосконалення їх правової регламентації й практики застосування, що в кінцевій меті направлено на підвищення ефективності кримінального судочинства, забезпечення прав і законних інтересів осіб, які беруть в ньому участь.
Основна мета дослідження полягає в тому, щоб на основі врахування досягнень науки, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду оновити наукову концепцію строків у кримінально-процесуальному праві, пристосувати її до умов сьогодення, щоб вона могла бути використана як теоретична основа при підготовці та уточненні відповідних положень чинного кримінально-процесуального законодавства та проекту КПК в контексті європейських стандартів.
Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувались такі основні завдання:
– з урахуванням розвитку кримінально-процесуальної науки з’ясувати і сформулювати поняття кримінально-процесуального строку;
– визначити юридичну природу, значення, порядок обчислення строків у кримінальному процесі та основні причини їх порушення;
– узагальнити різні точки зору, висловлені в юридичній літературі та дати загальну характеристику і дослідити призначення різних видів строків у кримінальному судочинстві та провести на цій основі їх оновлену класифікацію;
– виявити проблеми та інші недоліки правової регламентації окремих видів строків, розробити пропозиції по їх подоланню;
– розробити рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання строків та їх обчислення у кримінальному процесі з метою забезпечення оптимального співвідношення інтересів суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.
Об’єктом дослідження є норми кримінально-процесуального законодавства та комплекс правовідносин, які виникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності в процесі реалізації правових норм, що регламентують строки у кримінальному судочинстві.
Предметом дослідження є теоретичні основи, правова регламентація та практика застосування строків у кримінальному процесі України в контексті європейських стандартів.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Діалектичний метод як загальнонауковий метод наукового пізнання реально існуючих явищ склав підґрунтя комплексного використання інших методів. Так, метод системного аналізу дав можливість проаналізувати фундаментальні положення сучасної теорії кримінального процесу, основоположні законодавчі та нормативні акти України – Конституцію України та закони України, а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених щодо з’ясування поняття, значення, класифікації, порядку обчислення кримінально-процесуальних строків, а також причин їх порушення; формально-юридичний – застосовувався при співставленні норм чинного КПК України та проекту цього кодексу, обґрунтуванні висновків і пропозицій щодо їх доповнення чи уточнення; порівняльно-правовий – для аналізу та порівняння національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства; системно-структурний та формально-логічний – при вивченні сутності та визначення понять “кримінально-процесуальний строк”, “розумний строк”, “європейські стандарти”. Крім того, застосовувалися соціологічні методи (інтерв’ювання, анкетування) – для вивчення поглядів слідчих, прокурорів та суддів щодо питань, які досліджувалися, а також статистичні методи – для узагальнення результатів вивчення матеріалів кримінальних справ, анкетування слідчих, прокурорів та суддів України. Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Теоретичною основою дисертації є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених-юристів із загальної теорії права, філософії, кримінально-процесуального, міжнародного, адміністративного та цивільного права, а також інших галузей наук.
Нормативною базою дослідження є Конституція України; Закони України; рішення Конституційного Суду України; постанови Пленуму Верховного Суду України; міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; міжнародні документи, які стосуються порядку провадження кримінального судочинства; рішення Європейського суду з прав людини; законодавство інших країн (Австрія, Великобританія, Киргизька Республіка, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Республіка Молдова, Республіка Узбекистан, Російська Федерація, США, Франція, ФРН); кримінально-процесуальне законодавство колишнього СРСР; проект нового КПК України; коментарі до проекту КПК України, надані експертами Ради Європи (Страсбург, вересень 2004 р.), а також відомчі нормативні акти МВС України.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення у Головному слідчому управлінні МВС України матеріалів
340 кримінальних справ, порушених органами дізнання і досудового слідства та розслідуваних слідчими підрозділами МВС України; дані, отримані при опитуванні за спеціально розробленою анкетою протягом 2004–2005 рр.
313 осіб: слідчих органів внутрішніх справ, прокуратури, податкової міліції – всього 170, прокурорських працівників, які здійснюють нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства та підтримують державне обвинувачення в суді – 83, суддів – 60, а також особистий практичний досвід, набутий за час перебування на посаді слідчого ГУМВС України в м. Києві. Це сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечує репрезентативність його висновків у межах всієї України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації автором на основі використання доробку вітчизняних та зарубіжних учених, вивчення матеріалів кримінальних справ, узагальнення даних проведеного анкетування практичних працівників з урахуванням положень чинного КПК, його проекту та міжнародно-правових документів сформульовано ряд положень і висновків, нових в концептуальному плані та важливих для юридичної практики. До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі положення:
вперше:
– доведено, що якщо особа відповідно до обвинувального вироку суду була засуджена до позбавлення волі на певний строк, необхідно зараховувати в строк відбування покарання строк адміністративного арешту, який передував затриманню в порядку статей 106, 115 КПК;
– обґрунтовано, що слідчий (особа, яка провадить дізнання) при роз’ясненні права на захист підозрюваному та обвинуваченому повинні акцентувати увагу на тому, що в разі неявки обраного ними захисника в установлений законом строк захисник буде призначений через адвокатське об’єднання, розташоване за місцем провадження досудового розслідування, а у випадку відмови від призначеного захисника слідчі дії будуть провадитись без участі захисника;
удосконалено:
– поняття кримінально-процесуального строку;
– пропозиції щодо закріплення у кримінально-процесуальному законодавстві України перегляду судом запобіжного заходу у вигляді взяття під варту через розумні інтервали часу. Зроблений висновок про доцільність закріплення в КПК положення, згідно з яким суд зобов’язаний через кожні два місяці перевіряти обґрунтованість тримання особи під вартою незалежно від того чи є у неї захисник;
набули подальшого розвитку:
– точка зору щодо включення до стадії кримінального процесу строку як однієї з її основних ознак;
– наукова класифікація кримінально-процесуальних строків;
– пропозиції про необхідність встановлення максимального строку (не більше 24-х годин) негайності проведення певної процесуальної дії;
– теза про доцільність проведення допиту підозрюваного відразу ж після його затримання судом, оскільки саме на нього покладено вирішення питання про взяття підозрюваного під варту;
– пропозиції про необхідність встановлення в законі положення, відповідно до якого, рішення про прийняття справи до свого провадження повинно бути оформлено протягом доби з моменту надходження кримінальної справи до відповідного органу (не пізніше трьох діб, якщо об’єм справи вимагає тривалого часу для її вивчення);
– пропозиції про негайне і, в усякому випадку, не пізніше 24-х годин, направлення за підслідністю повідомлення про злочин, яке не підслідне органу, до якого це повідомлення надійшло. Строк вирішення повідомлення у цьому випадку повинен обчислюватися з моменту реєстрації в органі, до підслідності якого воно віднесене.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції використані при розробці нового кримінально-процесуального законодавства України (Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності – акт впровадження від 12 грудня 2003 р. № 06-19/15-1012); у практичній діяльності органів досудового слідства та дізнання МВС України (Головне слідче управління МВС України – акт впровадження в практику від 29 квітня 2004 р. № 13/3627); у навчальному процесі під час вивчення курсу кримінального процесу (Національна академія внутрішніх справ України – акт про впровадження наукових розробок від 22 квітня 2005 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором та були обговорені на науковій теоретичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (м. Київ,
25 квітня 2002 р.); на науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми права 2003” (м. Київ, 9 квітня 2003 р.); на науково-практичній конференції “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України” (м. Київ, 12 березня 2004 р.); на науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених-управлінців, присвяченої питанням реформування національного законодавства та відомчої системи освіти МВС України “Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” (м. Київ,
16 квітня 2004 р.); на науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених, присвяченої п’ятій річниці Навчально-наукового інституту управління Національної академії внутрішніх справ України “Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (м. Київ, 15 квітня 2005 р.); на міжвузівській курсантській (студентській) науково-теоретичній конференції “Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів” (м. Київ, 17–18 травня 2005 р.).
Публікації. Основні результати дослідження оприлюднені у п’яти статтях у наукових фахових виданнях України та трьох тезах виступу на конференціях.
Структура дисертації визначається її метою, завданнями та предметом дослідження. Робота композиційно складається зі вступу, трьох розділів, які місять чотирнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та дев’яти додатків. Загальний обсяг рукопису дисертації – 281 сторінка, із яких основного тексту 202 сторінки, список використаних джерел на 36 сторінках, що включає в себе 385 найменувань, додатки на 43 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, нами сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення й полягають у такому:
1. Під строком у кримінальному процесі слід розуміти встановлений і врегульований кримінально-процесуальним законом на основі положень Конституції України та міжнародно-правових документів, а також, підзаконним нормативно-правовим актом або рішенням уповноваженої на те посадової особи (органу) обов’язковий для виконання визначений момент або період (відрізок) часу, необхідний для вчинення чи утримання від вчинення суб’єктами кримінально-процесуальних правовідносин певних процесуальних дій або прийняття й оформлення процесуальних рішень, з перебігом якого починається й завершується провадження в конкретній стадії судочинства, виникають, змінюються або припиняються права і обов’язки та настає процесуальна відповідальність суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності. У зв’язку з цим, дисертантом пропонується доповнити чинний КПК (ст. 32) та його проект (ст. 6) відповідним пунктом.
2. Поняття “строк” і “термін” у юридичному розумінні тотожні. Найкраще й доречніше, на наш погляд, вживати та оперувати у кримінально-процесуальній науці поняттям “строк”. Вживання різних термінів, навіть термінів-синонімів, що означають одні й ті ж поняття, призводить до зайвої плутанини.
3. На мові міжнародних документів розумний строк кримінально-процесуальної дії – це той строк, який забезпечує надійний захист законних інтересів потерпілої сторони, інтересів правосуддя, а також забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному і засудженому реальну можливість використати всі передбачені законом засоби захисту від обвинувачення. Іншими словами можна сказати, що поняття “розумний строк” означає необхідність враховувати всі конкретні обставини, в яких діють суб’єкти кримінально-процесуальних правовідносин.
4. Європейські стандарти – це міжнародно-правові норми і принципи, що закріплюють стандартизовані правила поведінки суб’єктів міжнародного права у тих чи інших сферах міждержавного співробітництва. Стандарти здійснення судочинства встановлюють певні мінімальні вимоги, дотримуватися яких повинні всі держави. Застосування європейських стандартів, що містяться в міжнародно-правових документах, передбачає наявність розуміння і знання їх положень та правильне застосування практики Європейського суду з прав людини.
5. Ми вважаємо, що “негайність” проведення тієї чи іншої процесуальної дії у кримінальному судочинстві України у будь-якому випадку не може перевищувати 24-х годин. На нашу думку, доцільно поряд з терміном “негайно” вживати термін “не пізніше”, тоді суб’єкту кримінально-процесуальної діяльності буде чітко і недвозначно зрозуміло, що і в які строки від нього вимагає зробити законодавець.
6. Класифікація строків у кримінальному процесі автором проведена за наступними критеріями: 1) в залежності від того, ким встановлюються ті чи інші кримінально-процесуальні строки (строки, передбачені в Конституції, а також в міжнародних правових документах, ратифікованих Україною; строки, які встановлені КПК України та іншими підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють кримінальне судочинство; строки, визначені у рішеннях правозастосовувача); 2) за належністю до регулювання порядку провадження на окремих стадіях кримінального процесу (процесуальні строки, які регулюють правовідносини під час досудового провадження; в стадіях судового провадження; строки, дія яких розповсюджується одночасно на різні стадії кримінального процесу; 3) залежно від способу виконання завдань кримінального судочинства (діловодні та процесуальні); 4) в залежності від функціонального призначення строків у кримінальному процесі (строки, які гарантують права і законні інтереси учасників процесу; строки, які гарантують швидкість проведення судочинства; строки, які гарантують здійснення прокурорського нагляду за дотриманням законів у кримінальному судочинстві; 5) в залежності від того, кому адресовані строки (строки, що стосуються діяльності державних органів, які провадять процес; строки, щодо діяльності інших учасників процесу; строки, встановлені для суб’єктів, які не беруть участі у процесі); 6) за цілями, для яких встановлені строки, за характером їх дій і правовими наслідками, які настають у зв’язку із закінченням того чи іншого строку (строки здійснення слідчих, судових та інших процесуальних дій; строки прийняття процесуальних рішень; строки застосування заходів процесуального примусу; строки заявлення учасниками кримінально-процесуальної діяльності клопотань, скарг, заяв); 7) за визначеністю строків (абсолютно визначені; відносно визначені; невизначені; альтернативні (загальні та виключні); 8) за юридичним значенням (процесуальні строки; строки давності та строки примусової дії); 9) за правовими наслідками закінчення строків у кримінальному процесі (обмежуючі в часі дії, вчинення яких залежить від волі суб’єкта і які є його правом; обмежуючі в часі вчинення обов’язкових процесуальних дій; обмежуючі триваючі дії; 10) відповідно до загальноприйнятого в теорії права поділу строків за юридичними наслідками (правовстановлюючі (правоутворюючі); правозмінюючі та правоприпиняючі (правообмежуючі).
7. Вважаємо, що строк є однією з основних ознак стадії кримінального процесу.
8. Початком строку затримання слід вважати момент складення протоколу затримання в порядку ст. ст. 106, 115 КПК, оскільки перш ніж визнати конкретну особу підозрюваною у вчиненні злочину, слідчий, орган дізнання повинні провести ряд процесуальних дій, які потребують певного часу, а саме: порушити кримінальну справу, провести невідкладні слідчі дії, спрямовані на встановлення причетності затриманої особи до вчинення злочину, а також даних, які її характеризують. Разом з тим, слід приєднатися до тих авторів, які вважають за доцільне нормативно врегулювати строк складення протоколу затримання; при цьому відправним моментом повинен стати час доставлення особи, підозрюваної у вчиненні злочину, до органу дізнання чи органу досудового слідства. Оптимальний строк у цьому випадку – три години.
9. Якщо особу, яку спочатку затримали відповідно до адміністративного законодавства, неодноразово допитували її як свідка, наперед знаючи, що вона є підозрюваною у певній кримінальній справі, а потім затримали відповідно до кримінально-процесуального законодавства, в подальшому суд виніс у кримінальній справі обвинувальний вирок, то вважаємо за необхідне зараховувати у строк відбування покарання, яке передбачає позбавлення волі на певний строк (арешт, обмеження волі), строк адміністративного стягнення. При цьому слідчому при провадженні досудового слідства необхідно відразу долучати до кримінальної справи матеріали, якими обґрунтовується адміністративне затримання і стягнення адміністративне правопорушення.
10. На нашу думку, ст. 32 КПК “Роз’яснення значення термінів Кодексу” (ст. 6 проекту КПК) необхідно доповнити пунктом “Момент затримання”, який викласти у наступній редакції: “Момент фактичного затримання закріплюється рапортом (актом чи протоколом) оперативного працівника (чи посадової особи органу дізнання), який складається у місці фактичного затримання у присутності затриманої особи й очевидців, і роз’ясненням права підозрюваного користуватися допомогою захисника з моменту порушення кримінальної справи або з моменту фактичного затримання”.
11. Ми солідарні з думкою тих вчених, які вважають, за доцільність проведення допиту підозрюваного відразу ж після його затримання судом, оскільки саме на нього покладено вирішення питання про взяття підозрюваного під варту. Такий порядок став би справжньою гарантією недоторканності особи.
12. Варто зазначити, що процедура продовження строків слідства та тримання під вартою була раніше і залишилася тепер тривалою, процесуально і організаційно громіздкою, яка пов’язана з втратою слідчими робочого часу, дублюванням зусиль відповідальних працівників слідчого апарату та прокуратури. На наш погляд, слід підтримати думку тих авторів, які вважають, що не слід вимагати від кваліфікованих досвідчених слідчих обов’язкового візування у начальника слідчого відділу постанов про продовження строків тримання під вартою, оскільки це не викликається необхідністю. В той же час підпис начальника на постанові, винесеній малодосвідченим працівником, будучи формою внутрішньовідомчого контролю, служить додатковою гарантією обґрунтованості даного процесуального рішення. Але, очевидно, для цього цілком досить візи керівника слідчого підрозділу, в якому працює слідчий (безпосереднього начальника). Практика візування постанови про порушення клопотань про продовження строків тримання під вартою керівниками вищестоящих слідчих підрозділів є, на нашу думку, зайвою, оскільки це пов’язано із значною витратою часу і практично не виправдана, оскільки підстави продовження строку тримання під вартою й грамотність складання постанови можуть бути правильно оцінені безпосереднім начальником (групи, відділення, відділу).
13. Зарубіжний досвід переконує нас в тому, що забезпечення участі захисника при провадженні слідчих і процесуальних дій не повинно бути обов’язком особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора. До цього слід додати, що нез’явлення захисника не може бути перешкодою для провадження слідчих і процесуальних дій у випадку, якщо він був завчасно повідомлений про їх проведення.
14. Ми поділяємо погляди тих авторів, які пропонують закріпити в КПК перегляд судом запобіжного заходу у вигляді взяття під варту через розумні інтервали часу. У зв’язку з цим, вважаємо за доцільне закріпити в кримінально-процесуальному законодавстві України положення, згідно з яким суд зобов’язаний через кожні два місяці перевіряти обґрунтованість тримання особи під вартою незалежно від того чи є у неї захисник. І хоча в деяких зарубіжних країнах діє правило, відповідно до якого, за наявності в обвинуваченого захисника, перевірка законності арешту не здійснюється, вважаємо, що в Україні така перевірка має здійснюватися незалежно від того, чи є у обвинуваченого захисник, чи ні. Адже обвинуваченого, крім адвоката, у нашій країні можуть захищати інші фахівці у галузі права чи адвокати за призначенням слідчого, особи, яка провадить дізнання, які у непоодиноких випадках не завжди сумлінно здійснюють свої обов’язки. Це правило доцільно закріпити ще й тому, оскільки проект КПК передбачає запровадження посади слідчого судді (ст. 28), в компетенцію якого і буде входити перевірка обґрунтованості тримання особи під вартою.
15. Відкладення і зупинення справ – основне джерело судової тяганини. У даний час є досить поширеними випадками неявки в судові засідання свідків, потерпілих та їхніх представників, що істотно впливає на дотримання строків розгляду справ. На наш погляд, показання належним чином повідомлених про день розгляду справи свідків, що нез’явилися в судове засідання, необхідно оголошувати в ході розгляду справи, а самих свідків піддавати короткочасному арешту або великому штрафу за неповагу до суду (щодо великого штрафу – то це повинно стосуватися й захисників, які не з’являються в суд без поважних причин). Завдання судді (секретаря, помічника судді) – сповістити належним чином учасників процесу про час розгляду справи. Якщо це зроблено – суд повинен розглянути справу.
16. Вважаємо, що для такої організації як суд, де дані про вручення документа мають вирішальне значення для початку й продовження процесу, необхідний кур’єр. При чіткій організації кур’єрської служби можна уникнути багато непорозумінь: пряма доставка повістки, наявність чіткого підпису адресата з датою та часом доставки – і процес можна починати й продовжувати вчасно. Ці судові витрати можна стягнути з засудженого і на них утримувати кур’єра.
17. За загальним правилом, вважаємо, що доцільніше обчислювати апеляційний строк не з моменту оголошення вироку, а з моменту підписання головуючим і секретарем протоколу судового засідання.
Межі дисертаційного дослідження не дозволили нам зупинитися на всіх проблемах, які пов’язані з кримінально-процесуальними строками, їх встановленням, обчисленням, продовженням та поновленням. Регулювання строків у кримінально-процесуальному законодавстві потребує подальшого дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Общая теория права. – М., 1982. – Т. 2. – 359 с.
2. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий. – Одесса, Центрально-Украинское изд-во, 2002. – 264 с.
3. Американская конвенция о правах человека от 22 ноября 1969 г. // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. д.ю.н., проф. В.А. Карташкин, д.ю.н., проф. Е.А. Лукашева. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 944 с.
4. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 1997 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 1. – С. 43–48.
5. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 1998 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 2. – С. 26–31.
6. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 1999 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 2. – С. 24–31.
7. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2000 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 4. – С. 20–29.
8. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2001 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 4. – С. 15–24.
9. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3. – С. 40–55.
10. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2003 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 5. – С. 23–39.
11. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 5. – С. 23–34.
12. Аналіз судами кримінальних справ про злочини, вчинені організованими групами або злочинними організаціями (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 8. – С. 29–32.
13. Африканская Хартия прав человека и гражданских прав от 26 июня 1981 г. (вступила в силу 21 октября 1986 г.) // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. д.ю.н., проф. В.А. Карташкин, д.ю.н., проф. Е.А. Лукашева. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 944 с.
14. Багаутдинов Ф. Отказ в возбуждении уголовного дела – с согласия прокурора? // Законность. – 2005. – № 3. – С. 39–41.
15. Баршев Я. Основания уголовного судопроизводства с применением к российскому уголовному судопроизводству. – СПб., 1841. – 321 с.
16. Бахрах Д.Н. Административное право России: Учебник для вузов. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА–ИНФРА М), 2000. – 640 с.
17. Башкатов Л.Н., Ветрова Г.Н., Донценко А.Д., Зажицкий В.И., Шестаков В.И. Уголовный процесс / Под ред. проф. А.И. Долговой. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА–ИНФРА М), 2001. – 352 с.
18. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс России. – М.: ООО “ТК Велби”, 2003. – 480 с.
19. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс России: Общая часть и досудебные стадии (курс лекций). – М.: Международный Университет Бизнеса и Управления, 1998. – 320 с.
20. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Пер. с ит. Ю.М. Юмашева. – М.: Междунар. отношения, 2000. – 240 с.
21. Бенедик И.В. Стадии в юридическом процессе: общетеоретические исследования: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Харьков, 1986. – 191 с.
22. Бирюков Ю. Новое уголовно-процессуальное законодательство и практика прокурорского надзора // Российская юстиция. – 2003. – № 6. – С. 44–46.
23. Бобечко Н.Р. Перегляд судових рішень в порядку виняткового провадження: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Академія адвокатури України. – К., 2004. – 20 с.
24. Бойко П. Порушення кримінальної справи як правоохоронна дія // Юридичний вісник України. – 2003. – № 27. – С. 1, 5.
25. Бойко П. Чи відповідає Конституції Кримінально-процесуальний кодекс? // Юридична Україна. – 2003. – № 2. – С. 54–57.
26. Большая советская энциклопедия: В 51 т.: 2-е изд. / Глав. ред. Б.А. Введенский. – М., 1955. – Т. 35: ПРОКАТ–РАКОВИНЫ. – 672 с.
27. Большая советская энциклопедия. Гл. ред. А.М. Прохоров. Изд. 3-е. В 30-ти т. – М., “Сов. Энциклопедия”, 1970. – Т. 24 (книга I): СОБАКИ–СТРУНА. – 1976. – 608 с.
28. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА – М., 2002. – 704 с.
29. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. – Минск, “Наука и техника”, 1967. – 259 с.
30. Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1988. – 200 с.
31. Вандышев В.В. Смирнов А.В. Уголовный процесс. Конспект лекций. – СПб: Альфа, 1998. – 112 с.
32. Васильев Л.М. Процессуальные сроки в советском уголовном судо-производстве: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. — М., 1972. – 307 с.
33. Васильева против Дании // Бюллетень Европейского Суда по правам человека. – 2004. – № 1. – С. 11–12.
34. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К., Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
35. Викторский С.И. Русский уголовный процесс. – М., 1912. – 441 с.
36. Викторский С.И. Русский уголовный процесс. – Учебное пособие. – М.: Юридическое бюро “ГОРОДЕЦ”, 1997. – 448 с.
37. Власова Н. А. Досудебное производство в уголовном процессе: Посо-бие. – М.: ЮРМИС, 2000. — 144 с.
38. Войшвилло Е.К. Понятие. – М., Изд-во Моск. ун-та, 1967. – 286 с.
39. Галкин Б.А., Калашникова Н.Я. Уголовный процесс. – М., Гос. изд. юрид. лит., 1949. – 228 с.
40. Галкин И.С., Кочетков В.Г. Процессуальное положение подозреваемого. – М.: Юрид. лит., 1968. – 63 с.
41. Гальперин И.М., Лукашевич В.З. Предание суду по советскому уголовно-процессуальному праву. – М., “Юрид. лит.”, 1965. – 150 с.
42. Глазер Ю. Руководство по уголовному процессу. – СПб., 1884. – Т.1. – 274 с.
43. Годунов Н. Сроки в уголовном судопроизводстве и их исчисление // Советская юстиция. – 1975. – № 15. – С. 7–8.
44. Голунский С.А. К вопросу о реформе предварительного расследования // Проблемы социалистического права. – 1938. – № 4. – С. 10–18.
45. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская Конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М.: Изд-во МНИМП, 1998. – 600 с.
46. Гошовська Т.В. Узагальнення практики розгляду судами м. Києва кримінальних справ про корисливі злочини проти власності // Адвокат. – 2004. – № 8. – С. 45–56.
47. Грибанов В.П. Сроки в гражданском праве. – М: “Знание”, 1967. – 48 с.
48. Григорьев В.Н. Задержание подозреваемого. – М.: ЮрИнфорР, 1999. – 542 с.
49. Гриненко О. Разграничение фактического и уголовно-процессуального задержания // Уголовное право. – 2002. – № 3. – С. 75–76.
50. Громов Н.А. Уголовный процесс России: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1998. – 552 с.
51. Громов Н.А., Пономаренков В.А., Францифоров Ю.В. Уголовный процесс России: Учебник. – М.: Юрайт-М, 2001. – 556 с.
52. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. – Х.: Вища школа, Изд-во при ХГУ, 1979. – 143 с.
53. Гуляев А. Порядок продления срока следствия и его недостатки // Социалистическая законность. – 1970. – № 10. – С. 41–43.
54. Гуляев А. Процессуальные сроки // Советская милиция. – 1970. – № 12. – С. 75–77.
55. Гуляев А.П. Процессуальные сроки в стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного расследования. – М.: Юрид. лит., 1976. – 143 с.
56. Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе.– М.: Юрид. лит., 1981. – 192 с.
57. Гуляев А., Зайцев О. Заключение под стражу на предварительном следствии // Законность. – 2003. – № 4. – С. 16–18.
58. Гуткин И.М. Актуальные вопросы уголовно-процессуального задержания. – М.: Акад. МВД СССР, 1980. – 89 с.
59. Гуткин И.М., Мариупольский Л.А., Шереметьев И.М. Советский уголовный процесс: Учебник для средних юридических школ. – М.: Госюриздат, 1962. –318 с.
60. Гущин В.З. Нормы нового УПК РФ о защите прав человека нуждаются в доработке // Адвокатская практика. – 2003. – № 2. – С. 8–12.
61. Давыдов П.М., Сидоров Д.В., Якимов П.П. Судопроизводство по новому УПК РСФСР. Под ред. советника юстиции Г.И. Боровина. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1962. – 452 с.
62. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. – М.: Рус., яз., 1989–1991. – Т. 4: Р–V. – 1991. – 683 с.
63. Даневский В.П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа. – К.: Семенко Сергей, 2003. – 142 с.
64. Декларация о праве и обязанности отдельных лиц, групп и органов общества поощрять и защищать общепризнанные права человека и основные свободы от 9 декабря 1998 г. // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. д.ю.н., проф. В.А. Карташкин, д.ю.н., проф. Е.А. Лукашева. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 944 с.
65. Декларація “Про державний суверенітет України” від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
66. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою від 29 листопада 1985 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – 342 с.
67. Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 грудня 1992 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – 342 с.
68. Деришев Ю. Стадия возбуждения уголовного дела – реликт “социалистической законности” // Российская юстиция. – 2003. – № 8. – С. 34–36.
69. Джинджер Энн Ф. Верховный суд и права человека в США / Отв. ред. Б.С. Крылов. – М.: Юридическая литература, 1981. – 392 с.
70. Документ Копенгагенського совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ от 29 июня 1990 г. // Куинн Ф. Права человека и ты: Основные документы Организации Объединенных Наций, Документы Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе и Документы Совета Европы о правах человека для судей, прокуроров, милиции, адвокатов, организаций по правам человека, граждан и средств массовой информации Новых Независимых Государств. – Варшава: Изд-во ОБСЕ/БДИПЧ и Госдепартамента США, 1999. – 293 с.
71. Документ Московского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ от 3 октября 1991 г. // Куинн Ф. Права человека и ты: Основные документы Организации Объединенных Наций, Документы Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе и Документы Совета Европы о правах человека для судей, прокуроров, милиции, адвокатов, организаций по правам человека, граждан и средств массовой информации Новых Независимых Государств. – Варшава: Изд-во ОБСЕ/БДИПЧ и Госдепартамента США, 1999. – 293 с.
72. Дополнительный протокол I к Женевским конвенциям от 12 августа 1949 г., касающиеся защиты жертв международных вооруженных конфликтов (принят 8 июня 1977 г.) // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. д.ю.н., проф. В.А. Карташкин, д.ю.н., проф. Е.А. Лукашева. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 944 с.
73. Дополнительный протокол II к Женевским конвенциям от 12 августа 1949 г., касающиеся защиты жертв вооруженных конфликтов немеждународного характера (принят 8 июня 1977 г.) // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. д.ю.н., проф. В.А. Карташкин, д.ю.н., проф. Е.А. Лукашева. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 944 с.
74. Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: Учебное пособие. – Киев: НИИ и РИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1987. – 84 с.
75. Духовской М.В. Русский уголовный процесс. – М., 1902. – 512 с.
76. Европейская Конвенция о взаимной правовой помощи по уголовным делам от 20 апреля 1959 г. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – 324 с.
77. Европейская Конвенция о выдаче от 13 декабря 1957 г. // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. д.ю.н., проф. В.А. Карташкин, д.ю.н., проф. Е.А. Лукашева. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 944 с.
78. Европейская Конвенция об осуществлении прав детей от 25 января 1996 г. // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. д.ю.н., проф. В.А. Карташкин, д.ю.н., проф. Е.А. Лукашева. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 944 с.
79. Европейские пенитенциарные Правила от 12 февраля 1987 г. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – 342 с.
80. Євінтов В. Справа “Мюллер проти Франції”. Розумний строк тримання під вартою під час попереднього слідства // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 1999. – № 1. – С. 352–353.
81. Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / За ред. О.Л. Жуковської. – К.: ЗАТ “ВІПОЛ”, 2004. – 960 с.
82. Європейська угода про осіб, які беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини” від 5 березня 1996 р. // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2004. – № 2. – С. 208–212.
83. Жгунова А.В. Сроки в советском гражданском праве: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Свердловск, 1971. – 204 с.
84. Желудков А. Уголовный процесс (конспект лекций). – М.: “Изд-во ПРИОР”, 1999. – 176 с.
85. Жигалкин П.И. Правовое регулирование сроков в трудовых отношениях: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Харьков, 1974. – 205 с.
86. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. – М.: Госюриздат, 1961. – 206 с.
87. Жуковский В.М. Проблема времени и своевременности в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Свердл. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко. – Свердловск, 1989. – 19 с.
88. Загальна теорія держави та права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
89. Заглада Л. Перед началом судебного процесса оперативники перехватили записку главаря банды, в которой говорилось о необходимости.. “разобраться” с судьей. В Апелляционном суде Киевской области вынесен приговор по одному из самых громких “бандитских” дел // Факты и комментарии. – 2003. – № 66. – С. 13, 15.
90. Загребельний П.А. Розгін. ІІ. Персоносфера: Роман / Худож-іл. Л.Е. Чайка; Худож.-оформлювач І.В. Осипова. – Харків: Фоліо, 2003. – 399 с.
91. Заїка С.О. Основні положення міжнародно-правових документів з питань кримінально-процесуальних строків // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 6. – С. 128–132.
92. Заїка С.О. Основні положення міжнародного та національного законодавства з питань кримінально-процесуальних строків // Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти та законодавство України: Матеріали науково-практичної конференції. 12 березня 2004 року, м. Київ / За ред. О.Ф. Штанька, Н.В. Болотіної. – К.: КЮІ МВС України, 2004. – Ч.2. – С. 193–195.
93. Заїка С.О. Основні причини порушення кримінально-процесуальних строків при провадженні досудового розслідування // Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів: Тези доп. – К.: Нац. акад. внутр. справ України. – 2005. – Ч.2. – С. 120–121.
94. Заїка С.О. Основні причини порушення строків у кримінальному процесі України // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 7. – С. 132–134.
95. Заїка С.О. Поняття та значення строків у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 7. – С. 125– 129.
96. Заїка С.О. Строки досудового розслідування // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. – Ч. 1. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – С. 184–185.
97. Заїка С.О. Щодо порядку обчислення строків у кримінальному процесі // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 1. – С. 41–44.
98. Заїка С.О. Щодо “розумності” строків провадження судочинства у радянському та національному кримінально-процесуальному законодавстві” // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ / Редкол.: О.Ф. Штанько (голов. ред.) та ін. – К.: КІВС, 2004. – С. 217–223.
99. Заключение под стражу. Резолюция (65) 11 Комитета Министров Совета Европы от 9 апреля 1965 г. // Российская юстиция. – 2002. – № 10. – С. 69–70.
100. Закон СРСР “Про прокуратуру СРСР” від 30 листопада 1979 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1979. – № 49. – Ст. 843.
101. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканість, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист” // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 10. – Ст. 187.
102. Закон України “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 29. – Ст. 367.
103. Закон України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.
104. Закон України “Про міліцію”: За станом на 17 червня 2005 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 35 с.
105. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
106. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 617.
107. Закон України “Про приєднання України до Статуту Ради Європи” від 31 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 38. – Ст. 287.
108. Закон України “Про прокуратуру”: За станом на 10 травня 2005 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 32 с.
109. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17 липня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
110. Закон України “Про статус суддів” Офіц. видання. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 28 с.
111. Закон України “Про судоустрій України”: Офіц. видання. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 80 с.
112. “Зана против Турции” // Российская юстиция. – 1998. – № 12. – С. 56–58.
113. Затримання та взяття під варту в процесі дізнання та досудового слідства в Україні / В.І. Борисов, Н.В. Глинська, В.С. Зеленецький, О.Г. Шило. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. – 160 с.
114. Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі: Практичний посібник. – К.: Юридична практика, 2004. – 288 с.
115. Зорькин В.Д. Качество правосудия – это вопрос конституционный (из выступления на VI Всероссийском съезде судей) // Российский судья. – 2005. – № 1. – С. 7–9.
116. Иващенко С. Проблемы заключения под стражу. Анализ законодательства Украины и международных договоров относительно мер пресечения // Юридическая практика. – 2005. – № 16. – С. 22.
117. Исаев М.М., Утевский Б.С., Гродзинский М.М. Законодательство по уголовному праву и процессу в период войны. – М., Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1943. – 41 с.
118. История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу 1955–1991 гг. Сборник правовых актов / В.Н. Галузо (сост.); Р.Х. Якупов (отв. ред.). – М.: Спарк, 1997. – 800 с.
119. Итоговый документ Венской встречи 1986 г. представителей государств – участников Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе, состоявшийся на основе положений Заключительного акта, относящихся к дальнейшим шагам после Совещания от 15 января 1989 г. // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. д.ю.н., проф. В.А. Карташкин, д.ю.н., проф. Е.А. Лукашева. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 944 с.
120. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються. Затверджена наказом МВС України від 14 квітня 2004 р. № 400 – К., 2004. – 44 с.
121. Інструкція щодо заповнення форм статистичної звітності про роботу судів загальної юрисдикції (крім господарських судів), затверджена спільним наказом Державного комітету статистики України, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України “Про затвердження форм статистичних звітів щодо роботи судів загальної юрисдикції (крім господарських) та Інструкції щодо їх заповнення” № 206/90/44/5 від 27.05.2002 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.05.2002 р. за № 461/6749.
122. Інформаційне повідомлення про спільне розширене засідання Президії Верховного Суду України, президії Ради суддів України та колегії Державної судової адміністрації України // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 2. – С. 9–19.
123. Інформаційне повідомлення про спільне розширене засідання Президії Верховного Суду України, президії Ради суддів України та колегії Державної судової адміністрації // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 3. – С. 2–14.
124. Канарский С. Уголовно-процессуальный кодекс. Научно-теоретический и практический комментарий. – 2-е изд., перераб. и доп. Теоретическая часть составлена проф. П.И. Люблинским. – Юридическое изд-во Наркомюста УССР, 1930. – 384 с.
125. Капинус К. Новое полномочие прокурора (к вопросу о даче прокурором согласия на возбуждение уголовного дела) // Уголовное право. – 2004. – № 1. – С. 76–77.
126. Карев Д.С., Левина М.М. Советский уголовный процесс. Альбом наглядных пособий. – М., Госюриздат, 1950. – 160 с.
127. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. – К., 2002. – 412 с.
128. Кафка Ф. Процес / Пер. з нім. П. Таращука; Худож.-оформлювач Б.П. Бублик. – Харків: Фоліо, 2005. – 239 с.
129. Кейна К.В. Правовое регулирование сроков заключения, действия и расторжения трудового договора: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Л., 1978. – 22 с.
130. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
131. Клюков Е.М. Мера процессуального принуждения. – Казань: изд-во Казан. ун-та, 1974. – 110 с.
132. Ковальська В.В. Узагальнення судової практики про дотримування судами м. Києва вимог законодавства щодо публічності, гласності й безперервності кримінального судочинства // Адвокат. – 2005. – № 3. – С. 56–62.
133. Кодекс адміністративного судочинства України: Текст прийнятий Верховною Радою України 6 липня 2005 р. Офіц. вид. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005. – 164 с.
134. Кодекс України про адміністративні правопорушення. За станом на 1 вересня 2005 року / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 224 с.
135. Козакевич О. Європейський Суд з прав людини: здобутки та перспективи // Юридична Україна. – 2003. – № 4. – С. 80–87.
136. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та інш. Теорія держави та права: Навчальний посібник. — К.: Юрінформ, 1995. – 160 с.
137. Коментарі до проекту Кримінально-процесуального кодексу України, надані експертами Ради Європи Хоакімом Геррманном (Німеччина), Драго Кошем (Республіка Словенія), Джеремі МакБрайдом (Великобританія). – Страсбург, 2 вересня 2004 р. // htp://www.rada.kiev.ua/.
138. Комментарий к постановлениям Конституционного Суда Российской Федерации: Государственная власть. Федерализм. Местное самоуправление. Защита прав и свобод граждан / Отв. ред. Б.С. Эбзеев. – М., 2002. – 840 с.
139. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Белорусской ССР. Издание второе, исп. и доп. Под общей редакцией первого заместителя Председателя Верховного Суда БССР С.Т. Шардыко. – Минск, 1968. – 588 с.
140. Конвенция о передаче осужденных лиц от 21 марта 1983 г. // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. д.ю.н., проф. В.А. Карташкин, д.ю.н., проф. Е.А. Лукашева. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 944 с.
141. Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека от 26 мая 1995 г. // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. д.ю.н., проф. В.А. Карташкин, д.ю.н., проф. Е.А. Лукашева. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 944 с.
142. Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – 342 с.
143. Конвенція про права дитини від 20 л