СПЕЦІАЛЬНІ ЗНАННЯ В РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ (ЗМІСТ, ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ) :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ..........….................................................................................11

1.1. Сутність спеціальних знань у розслідуванні злочинів .......…..11
1.2. Початок залучення фахових знань у розслідування злочинів..........................................................................................27
1.3. Формування інституту спеціальних знань у розслідуванні злочинів..........................................................................................54
1.4. Удосконалення інституту спеціальних знань у період подальшого розвитку криміналістичної науки і експертних підрозділів......................................................................................82

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ ТА НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ.............................................................................................106

2.1. Основні положення організації використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів......................................................................106
2.2. Форми використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.……….....................................................................................115
2.3 Завдання, правові основи та принципи взаємодії між суб‘єктами використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів..............139
2.4. Напрями удосконалення використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів...….………...………………..........................148

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….....167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...170
ДОДАТКИ……………………………………………………………………193
Актуальність теми. Сучасний економічний та соціально-політичний стан в Україні характеризується істотним реформуванням усіх сторін життєдіяльності суспільства та держави. Відбуваються зміни в психології та свідомості людей, їх духовності, активно формуються естетичні і культурні цінності нації. Реалізація цього курсу має призвести до зниження рівня злочинності в Україні, а також підвищення ефективності та результативності роботи правоохоронних органів з виявлення, розслідування та розкриття злочинів. Водночас, як показує аналіз статистичних даних, зберігається тенденція до зростання окремих видів злочинності, змінюються її якісні характеристики, суттєво розширюються її межі. Не дивлячись на заходи, що вживаються державою, кардинальних змін у боротьбі зі злочинністю поки що не спостерігається.
Причини негативного стану діяльності з розслідування злочинів складні та численні. Це прогалини в законодавстві, недостатнє матеріально-технічне та науково-методичне забезпечення, невідповідність рівня підготовки кадрів правоохоронних органів сучасним потребам практики боротьби зі злочинністю. Наведене певною мірою стосується і криміналістики, завданнями якої є розробка та озброєння науковими рекомендаціями з розслідування злочинів органів дізнання та досудового слідства.
Особливе місце в системі засобів і прийомів боротьби зі злочинністю належить спеціальним знанням. Вивчення практики використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів свідчить про їх велике значення в одержанні доказів за кримінальною справою, і все більш широке їх застосування слідчими та органами дізнання.
На сьогодні, у законодавстві, експертній та слідчій практиці, науках кримінального процесу й криміналістики за цією проблемою існує багато невирішених питань. До них можна віднести такі: відомчу належність експертних підрозділів, дозвіл на здійснення судової експертизи до порушення кримінальної справи, питання про вибір експертного закладу, про повторну, комплексну та комісійну експертизи, правила добору зразків для експертного дослідження, оцінку експертного висновку, про створення єдиної самостійної галузі наукового знання – судової експертології.
Теоретичним підґрунтям дослідження використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів стали праці провідних науковців: Ю.П. Аленіна, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, Т.В. Варфоломеєвої, А.І. Вінберга, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Г.І. Грамовича, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, О.О. Ейсмана, В.А. Журавля, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, О.О. Кириченка, Н.І. Клименко, І.П. Козаченка, В.О. Коновалової, О.Н. Колесніченка, В.П. Колмакова, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, В.Г. Лукашевича, Є.Д. Лук’янчикова, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, М.М. Міхеєнка, В.Т. Нора, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая, В.В. Тіщенка, В.Ю. Шепітька, В.І. Шиканова, О.Р. Шляхова, М.Є. Шумила, І.Я. Фрідмана, П.В. Цимбала та інших. У працях цих учених розглянуті концептуально-важливі для проведеного нами дослідження проблеми.
Проте, враховуючи зміни, що відбуваються в кримінально-процесуальному законодавстві, в Законі України „Про судову експертизу”, відомчій нормативно-правовій базі, практиці використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів, а також все більш розповсюдженими точками зору учених щодо формування судової експертології як самостійної галузі наукових знань, виникає необхідність наукового аналізу сучасних проблем та перспектив використання спеціальних знань. Зазначені обставини дозволяють віднести проблему, що розглядається, до числа актуальних.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, яка затверджена Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року. Дисертація виконана відповідно до вимог, викладених в Указі Президента України №143/2002 від 18.02.2002 „Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, відповідає тематиці пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років, які затверджено Наказом МВС України від 05.07.2004 р. №755, та головним напрямкам наукових досліджень Академії правових наук України. Тема дисертації затверджена (протокол №1 від 25.01.2004 року) та уточнена (протокол №13 від 28.12.2004 року) Вченою Радою Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у визначенні сучасних особливостей формування окремих теоретичних положень використання спеціальних знань, конкретизації їх місця та ролі у системі засобів і прийомів розслідування злочинів, розробці рекомендацій та пропозицій подальшого удосконалення законодавчої, нормативно-правової бази у цій галузі і практики їх використання.
Відповідно до вказаної мети були поставлені і вирішені такі завдання:
- показати сутність і значення інституту спеціальних знань у розслідуванні злочинів;
- виявити генезис спеціальних знань у розслідуванні злочинів (початок залучення фахових знань; формування інституту спеціальних знань; удосконалення спеціальних знань у період подальшого розвитку криміналістичної науки і експертних підрозділів);
- визначити основні положення організації використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;
- конкретизувати форми використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів і шляхи їх подальшого розвитку;
- сформулювати завдання, з’ясувати правові основи, та принципи взаємодії між суб’єктами використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;
- охарактеризувати існуючу практику використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;
- виділити типові недоліки використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;
- уточнити основні напрями удосконалення використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.
Об‘єктом дослідження є діяльність з використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.
Предметом дослідження є зміст спеціальних знань і організація їх використання у розслідуванні злочинів.
Методи дослідження складають комплекс загальнонаукових та спеціальних методів пізнання досліджуваних явищ, обраних відповідно до поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Зокрема, використання методів формальної логіки дозволило детальніше усвідомити сутність спеціальних знань у розслідуванні злочинів, виявити їх ознаки і особливості, розглянути внутрішні закономірності розвитку, причини, що впливають на зміст і форми використання спеціальних знань. Системний підхід уможливив розглянути спеціальні знання у сукупності усіх її складових: наукових знань, практичних вмінь та навичок, досвіду роботи, а також надав можливість проаналізувати положення Конституції України, кримінально-процесуальне законодавство України, Закон України „Про судову експертизу”, проект Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. № 3456-1). Використання історико-правового методу сприяло формуванню уявлень щодо генезису спеціальних знань, поглядів учених на розуміння предмета, форм, методів і суб’єктів використання спеціальних знань. Методи соціології застосовувалися при вивченні діяльності з використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів і узагальненні її результатів шляхом вивчення документів, опитування в формі анкетування та інтерв’ювання слідчих, судових експертів, викладачів кафедр кримінального процесу та криміналістики. Це уможливило розкрити діалектику взаємозв’язку між спеціальними знаннями і розслідуванням злочинів, дослідити тенденції їх подальшого удосконалення і розвитку. Методи статистики використовувалися для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження.
Законодавчою базою дослідження є Конституція України, кримінально-процесуальне законодавство України, Закон України „Про судову експертизу”, нормативно-правові акти, які регламентують організацію та діяльність експертних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України. Емпіричну базу дослідження складають результати анкетування та інтерв’ювання слідчих ОВС (158 осіб); експертів МВС і МЮ (144 особи); викладачів кафедр кримінального процесу та криміналістики вищих навчальних закладів України (136 осіб); вивчення кримінальних справ, вироки за якими вступили в законну силу за 2001-2005 роки (205 справ); аналіз даних статистичних звітів МВС України та Міністерства юстиції України.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація, в якій на основі останніх змін в законодавстві України, новел, що містяться в проекті КПК України, сучасних теоретичних положень кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи, узагальнення та вивчення великої кількості емпіричних даних, розглядається низка нових концептуальних у теоретичному плані та важливих у практичному відношенні положень, зокрема:
вперше:
- з урахуванням авторського підходу встановлені тенденції формування і розвитку інституту спеціальних знань у законодавстві України, криміналістичній науці та експертній практиці;
- у взаємозв’язку розглянуті завдання, правові основи, принципи взаємодії суб’єктів використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;
удосконалено:
- окремі положення організації використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;
- форми використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів і шляхи їх подальшого розвитку;
набуло подальшого розвитку:
- генезис спеціальних знань у розслідуванні злочинів;
- класифікація форм використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;
- цілі взаємодії суб’єктів, які використовують спеціальні знання у розслідуванні злочинів;
- встановлення типових недоліків у використанні спеціальних знань у розслідуванні злочинів;
- напрями удосконалення використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки та пропозиції використовуються та можуть бути використані для підвищення ефективності:
- законотворчої роботи з удосконалення положень Закону України „Про судову експертизу”, проекту КПК України, які регламентують організацію та діяльність суб’єктів використання спеціальних знань, а також експертних установ України;
- науково-дослідної роботи як основи для подальшого вдосконалення та розробки окремих положень інституту спеціальних знань; дослідження процесу формування самостійної галузі наукового знання – судової експертології; розробок у галузі криміналістичної тактики та методики розслідування окремих видів злочинів з використанням спеціальних знань;
- практичної діяльності слідчих, суддів, органів дізнання та експертних підрозділів – як рекомендації з удосконалення використання спеціальних знань (впровадження в діяльність Державного експертно-криміналістичного центра – лист-відповідь № 19/1-750 від 8.02.2006 р. (Дод. Г); впровадження в діяльність суддів Верховного Суду України при розгляді кримінальних справ – лист-відповідь № 13/3-645 від 20.02.2006 р. (Дод. Д));
- навчального процесу – як матеріал для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників та лекцій з курсу „Криміналістика”, „Судова експертиза”, а також під час підготовки навчально-методичних комплексів, навчальних та тематичних планів, під час проведення лекцій, семінарських, практичних та лабораторних занять (акт впровадження в навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ від 14.03.2006 р.) (Дод. Е).
Особистий внесок здобувача. У співавторстві з Євдокіменко С.В., Кузьмічовим Я.В., Хільченком С.В. опубліковано монографію „Кримінально-процесуальні та криміналістичні прийоми і засоби протидії злочинній діяльності”, у якій особистий внесок дисертанта складає 2-а друк. арк., і розкриті зміст та форми використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі криміналістики Київського національного університету внутрішніх справ, неодноразово обговорювалася на її засіданнях, де отримала позитивну оцінку.
Основні положення дисертації були предметом виступів на 3-х міжнародних науково-практичних конференціях: „Техническая експертиза документов: проблемы и развитие” (Київ, 2005); „Питання реформування кримінального судочинства” (Донецьк, 2005); „Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності” (Київ, 2005); на семінарах, присвячених використанню науково-технічних досягнень під час розслідування злочинів.
Публікації. Основні положення дисертації відображені в п’яти наукових публікаціях: монографії, чотирьох наукових статях, що опубліковані у виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, двох доповідях на науково-практичних конференціях. Чотири з указаних публікацій є одноособовими.

Список литературы

В И С Н О В К И

Підсумком дисертаційного дослідження є обґрунтування окремих наукових положень, місця та ролі спеціальних знань при розслідуванні злочинів. Запропоновані в роботі рекомендації можна розглядати як оптимальні, які мають приватний (локальний) характер щодо використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів.
Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі основні висновки, які на думку автора роблять відповідний внесок в теорію кримінального процесу, криміналістики, судової експертизи, в практичну діяльність слідчо-експертних підрозділів.
1. Визначено, що необхідність використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів обумовлена складністю та специфікою процесу доказування обставин у кримінальній справі. Особливо це характерно для сучасного періоду, коли для підготовки, скоєння та укриття злочину використовуються передові наукові технології, сучасні технічні засоби та методі.
2. Основою спеціальних знань у розслідуванні злочинів є знання з різних сфер людської діяльності, накопичені в процесі історичного розвитку. Для досягнення мети повного, всебічного та об’єктивного розслідування події злочину, особи, що беруть участь у розслідуванні, повинні глибоко володіти сукупністю спеціальних знань.
3. Сформульовано авторське поняття спеціальних знань, що застосовуються в розслідуванні злочинів, під якими слід розуміти неодноразово апробовані наукові знання, практичні вміння та навички, які сформувалися під час отримання загальної та професійної освіти, досвіду роботи за спеціальністю і які можна використати відповідно до процедурних правил кримінально-процесуального закону для вирішення його завдань.
4. Обґрунтовується, що до спеціальних знань слід відносити і криміналістичні знання, які використовуються для виявлення, фіксації, вилучення та дослідження слідів, а також ті знання, які використовуються при проведенні судових експертиз.
5. Умовно визначені етапи розвитку спеціальних знань, до яких відносяться:
а) початок залучення фахових знань у процес розслідування злочинів;
б) формування інституту спеціальних знань у розслідуванні злочинів;
в) удосконалення інституту спеціальних знань у період подальшого розвитку криміналістичної науки і експертних підрозділів.
6. Стверджується, що кожний етап розвитку спеціальних знань характеризуються своїми специфічними особливостями, які обумовлені рівнем та ступенем розвитку соціально-економічних та правових основ суспільства і держави, рівнем науково-технічного забезпечення практиці розслідування злочинів.
7. Виявлено, що початок цілеспрямованого і регламентованого відповідними нормативними актами застосування спеціальних знаний у розслідуванні злочинів на території України зв’язаний з створенням кабінетів науково-судової експертизи в Києві та Одесі.
8. Ефективність використання спеціальних знань під час розслідування злочинів в повній мірі залежить від рівня і якості організаційного забезпечення. Організація використання спеціальних знань являє собою комплекс управлінських, методичних та кримінально-процесуальних засобів, прийомів та методів, спрямованих на вирішення завдань кримінального судочинства.
9. Важливою умовою організаційного забезпечення використання спеціальних знань під час розслідування злочинів е взаємодія учасників кримінального судочинства. Основні учасники використання спеціальних знань: суд, слідчий, орган дізнання, судовий експерт та спеціаліст.
10. Пропонується при розслідуванні злочинів використовувати спеціальні знання у формах:
а) судової експертизи;
б) участі спеціаліста в слідчих діях;
в) здійснення ревізійної (контрольне-перевірочній) діяльності;
г) здійснення довідкової та консультативної допомоги спеціаліста.
11. Проведений аналіз форм використання спеціальних знань. Констатується, що найбільш розповсюдженою та ефективною формою використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів є участь спеціалістів у слідчих діях. Ця форма – основна, а судова експертиза є вищою формою використання спеціальних знань.
12. Визначенні загальні положення організації використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів. Розкриті завдання, правові основи та принципи взаємодії суб‘єктів, які використовують спеціальні знання у розслідуванні злочинів, з урахуванням тенденцій, що відбуваються в розвитку та використанні спеціальних знань.
13. До правових основ взаємодії необхідно віднести: Конституцію України, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, Закон України „Про судову експертизу”, а також відомчі нормативні акти, що регулюють порядок взаємодії учасників використання спеціальних знань.
Принципами взаємодії є такі: законність; планування; організаційна та особиста відповідальність слідчого за проведення та результати слідчих дій; самостійність; інформативність; комплексність використання сил і засобів; безперервність та ефективність взаємодії.
14. Виявлені найбільш розповсюдженні причини нерезультативного використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів. Запропоновані основні напрямки вдосконалення використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.
15. Слідчі дії є основними провідниками в удосконаленні використання спеціальних знань. У межах їх проведення знаходяться основні резерви підвищення якості та результативності використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.
Сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки та пропозиції можуть бути використанні в законотворчої діяльності, в науково-дослідної роботи, практичної діяльності слідчих та експертних підрозділів, в навчально-методичної роботи вищих юридичних навчальних закладів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бичко І.В. Знання // Українська радянська енциклопедія. – 2-е вид. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1979. – Т. 4. – С. 3.
2. Новий тлумачний словник української мови. У 3 т. / Уклад.: В.В. Яременко, О.О. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2003. – Т. 1. – 926 с.
3. Клименко Н.И. Криминалистика как наука: Монография. – К.: Правник, 1997. – 82 c.
4. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1987. – 560 с.
5. Новий тлумачний словник української мови. У 3 т. / Уклад.: В.В. Яременко, О.О. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2003. – Т. 2. – 926 с.
6. Романюк Б.В. Сучасні теоретичні та правові проблеми використання спеціальних
знань у досудовому слідстві: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / НАВСУ. – К., 2002. – 222 с.
7. Семенов В.В. О формировании социальных и профессиональных качеств судебного эксперта // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. – Харьків: Право, 2005. – Вип. 5. – С. 144–151.
8. Грамович Г.И. Тактика использования специальных знаний в раскрытии и расследовании преступлений: Учеб. пособие. – Мн.: МВШ МВД СССР, 1987. – 66 с.
9. Костицький М.В. Використання спеціальних психологічних знань у радянському кримінальному процесі: Навч. посіб. – К., 1990. – 88 с.
10. Сорокотягин И.Н. Системно-структурная характеристика специальных познаний и формы их использования в борьбе с преступностью // Применение специальных познаний в борьбе с преступностью: Межвуз. сб. науч. тр. – Свердловск: Изд-во Свердловского юрид. ин-та, 1983. – С. 4–9.
11. Арсеньев В.Д. Понятие научно-технических средств расследования и некоторые процессуально-этические вопросы их использования при производстве по уголовным делам // Доказывание по уголовным делам. – Красноярск, 1986. – С. 90–93.
12. Шуматов Ю.Т. Использование специальных познаний на предварительном следствии: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 – М., 1996. – 29 с.
13. МарчакВ.Я. Використання спеціальних психологічних знань у досудовому слідстві: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. акад. внутрішніх справ України. – Київ, 2003. – 20 с.
14. Експертизи у судовій практиці / За заг. ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 388 с.
15. Кримінально-процесуальний кодекс України: Текст із змінами та доп. станом на 15 березня 2004 р.: Офіційне видання. – К.: Ін Юре, 2004. – 448 с.
16. Циркаль В.В. Тактика производства следственных действий с участием специалистов: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / КГУ. – К., 1984. – 26 с.
17. Шепітько В.Ю. Криміналістика. Енциклопедичний словник (українсько-російський і російсько-український) / За ред. акад. НАН України В.Я. Тація. – Х.: Право, 2001. – 560 с.
18. Использование специальных познаний при расследовании преступлений: Учеб. пособие / Сорокотягин И.Н., Глазырин Ф.В., Евдокимова Н.С. и др. – Свердловск: УрГУ, 1978. – 79 с.
19. Махов В.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений: Монография. – М.: Изд-во РУДН, 2000. – 296 с.
20. Ціркаль В.В. Процесуальні підстави і криміналістичні умови участі спеціалістів у судових діях // Наук.-практ. конф „Теорія та практика застосування чинного кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах”: У 2-х ч. – Ч. І. – К.: НАВСУ, 2002. – 232 с.
21. Лисиченко В.К. Использование данных естественных и технических наук в следственной и судебной практике: Учеб. пособие. – К.: Вища школа, 1979. – 88 с.
22. Шиканов В.И. Использование специальных познаний при расследовании убийств: Учеб. пособие. – Иркутск: Иркутский гос. ун-т, 1976. – 90 с.
23. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 341 с.
24. Щербаковский М.Г. Судебные экспертизы: назначение, производство, использование: Учеб.-практ. пособие. – Харьков: Эспада, 2005. – 544 с.
25. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056 с.
26. Криміналістика: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. В.Ю. Шепітька. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Ін Юре, 2004. – 728 с.
27. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К.: Изд-во при Киев. ун-те, 1984. – 149 с.
28. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя: Учеб. пособие. – К.: Выща шк., 1990. – 103 с.
29. Закатов А.А., Оропай Ю.Н. Использование научно-технических средств и специальних знаний в расследовании преступлений. – К.: РИО МВД УССР, 1980. – 104 с.
30. Алексєєв О.О. Оптимізація криміналістичної підготовки слідчих в системі МВС України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2004. – 19 с.
31. Беляева Г.А., Калашников А.Н., Беляевский В.Л. О специальных знаниях в судебно-техническом исследовании документов // Теория и практика использования специальных знаний при расследовании преступлений: Сб. науч. тр. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1989. – С. 54–57.
32. Тищенко В.В. Корисливо-насильницькі злочини: криміналістичний аналіз: Монографія. – Одеса: Юридична література, 2002. – 360 с.
33. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т. – М.: Наука, 1968-1970. – Т. 1: Основные положения науки советского уголовного процесса. – 470 с.
34. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник для юрид. вузів. – К.: Либідь, 1999. – 489 с.
35. Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування: Монографія. – К.: НАВСУ, 2005. – 272 с.
36. Кузьмічов В.С. Криміналістичний аналіз розслідування злочинів: Монографія. – К.: НАВСУ – НВТ Правник, 2000. – 450 с.
37. Лукашевич В.Г. Интеграция современного научного знания и тенденции построения частных криминалистических теорий // Теоретические и практические проблемы обеспечения раскрытия и расследования преступлений криминалистическими методами и средствами: Сб. науч. тр. – К.: Украинская академия внутренних дел, 1992. – С. 6–17.
38. Журавель В.А. Проблеми теорії та методології криміналістичного прогнозування. – Х.: Право, 1999. – 304 с.
39. Шиканов В.И. Актуальные вопросы уголовного судопроиз¬водства и криминалистики в условиях современного научно-те¬хнического прогресса. – Иркутск: Восточно-Сибирское кн. изд-во, 1978. – 114 с.
40. Винберг А.И. Техника и уголовное судопро¬изводство // Сов. государство и право. – 1970. – № 7. – С. 94–95.
41. Проблемы судеб¬ной этики / Строгович М.С., Кореневский Ю.В., Зайцев Е.А., Киселев Я.С. – М., 1975. – 46 с.
42. Панюшкин В.А. Научно-технический прогресс и уго¬ловное судопроизводство: (правовые аспекты). – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1985. – 152 с.
43. Гуляев А.П. Быстрота уголо¬вного судопроизводства // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1973. – Вып. 18. – С. 66–83.
44. Якимов И.Н. Криминалистика. Уголовная тактика. – 2-е изд. – М.: Изд-во Наркомата внутренних дел РСФСР, 1929. – 160 с.
45. Маркс Н.А. Особенности фиксации результатов осмотра живых лиц, прове-денного с участием специалиста по УПК РСФСР и других союзных республик // Применение экспертизы и других форм специальных познаний в советском уголовном судопроизводстве. – Свердловск: Изд-во Свердловского юрид. ин-та, 1984. – С. 81–85.
46. Родионова О.Н. Формы использования специальных познаний при рассмотрении судами жилищных дел // Применение экспертизы и других форм специальных познаний в советском уголовном судопроизводстве. – Свердловск: Изд-во Свердловского юрид. ин-та, 1984. – С. 102–104.
47. Сорокотягин И.Н. Специальные познания в расследовании престу¬плений. – Ростов: Изд-во Ростовского ун-та, 1984. – 118 с.
48. Климова З.П. Некоторые процессуальные вопросы при проведении ревизии // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1976. – Вып. 24. – С. 101–106.
49. Шейфер С.А. Собирание доказательств в советском уголовном процессе: Методологические и правовые проблемы. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1986. – 169 с.
50. Курганский Г.Н. К вопросу о назначении экспертизы до возбуждения дела // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Изд-во Вища школа, 1979. – Вып. 19. – С. 31–35.
51. Михайленко А.Р. Вопросы обеспечения законности производства экспертиз при расследовании преступлений // Современные проб¬лемы судебной экспертизы и пути повышения эффективности де¬ятельности судебно-экспертных учреждений в борьбе с преступ¬ностью: Тезисы респ. науч. конф. – К., 1983. – С. 90–92.
52. Махов В.Н. Использование познаний сведущих лиц при расследовании преступлений // Проблемы предварительного следствия в уголовном судопроизводстве: Сб. науч. работ.– М.: ВНИИ Прокуратуры СССР, 1980. – С. 49–50.
53. Вальдман В. Компетенция эксперта: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. –Ташкент, 1966. – 18 с.
54. Луцюк И.Т. Участие специалиста-криминалиста в предварительном следствии по УПК УССР: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1977. – 49 с.
55. Орлов Ю.К. Производство экспертизы в уголовном про¬цессе: Учеб. пособие. – М.: ВЮЗИ, 1982. – 79 с.
56. Колесниченко А.Н. Научные и правовые основы расследования отдельных видов преступлений: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. – Харьков, 1967. – 29 с.
57. Рябов Э.В. Значение предварительного исследования доказательств при осмотре места происшествия для выдвижения следственных вер¬сий и проведения оперативно-розыскных мероприятий // Вопросы уголовного, уголовно-процессуального законодательства. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1969. – С. 134–137.
58. Закатов А.А. Об использовании спе¬циальных познаний следователем в расследовании преступлений // Вопросы повышения эффективности и качества предварите¬льного следствия: Материалы Всесоюз. совещания работников следственного аппарата МВД СССР. – Волгоград, 1979. – С. 186–190.
59. Морозов Г.Е. Участие специали¬стов в стадии предварительного расследования: Автореф. дис. ... канд.юрид.наук. – Саратов, 1977. – 19 с.
60. Грузкова В.Г. К вопросу о соотношении следственно¬го осмотра, экспертизы и предварительного исследования до¬кументов – вещественных доказательств // Криминалистика и судебная экспертиза. – Киев: Изд-во РИО МВД Укр.ССР, 1969. – Вып. 6. – С. 98–102.
61. Шаркова Т.Ф. О самостоятельных исследованиях ве¬щественных доказательств, проводимых следователем // Криминалистика и судебная экспертиза. – Киев: Изд-во РИО МВД Укр.ССР, 1969. – Вып. 6. – С. 85–90.
62. Эйсман А.А. Критерии и формы исполь¬зования специальных знаний при криминалистическом исследо¬вании в целях получения судебных доказательств // Вопросы криминалистики. – М.: Юрид. лит., 1962. – Вып. 6–7. – С. 30–36.
63. Соко¬ловский З.М. Проблемы использования в уголовном судопроиз¬водстве специальных знаний при установлении причинной связи явлений, криминалистическое и процессуальное исследование: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. – Харьков, 1968. – 50 с.
64. Штромас А.Ю. Деятельность сведущих лиц в советском уголовном процессе: (Уголовно-процессуальное и криминалистическое исследование): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1964. – 26 с.
65. Палиашвили А.Я. Правовые проблемы экспертизы в со¬ветском уголовном процессе: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. – Тбилиси, 1968. – 32 с.
66. Іщенко А.В. Періодизація використання спеціальних знань у юридичній практиці на ранніх етапах слов’янської державності // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – К., 1996. – Вып. 1. – С. 58–64.
67. Пространная редакция. Суд Ярославль Володимирович. Правда Руськая // Российское законодательство Х-ХХ веков. – Т. 1. Законодательство Древней Руси. – М.: Юрид. лит., 1984. – С. 64–132.
68. Кривошеин П.К. Преступление: Историческое исследование. / МВД Украины. – К.: УАВД, 1993. – 72 с.
69. Памятники русского права. – М., 1952. – Вып. 1. – С. 74–110.
70. Устав святого князя Володимира, крестившаго Руськую Землю, о церковных судех // Российское законодательство Х-ХХ веков. – Т. 1. Законодательство Древней Руси. – М.: Юрид. лит., 1984. – С. 148–162.
71. Смоленские уставные грамоты // Российское законодательство Х-ХХ веков. – Т. 1. Законодательство Древней Руси. –М.: Юрид. лит., 1984. – С. 212–223.
72. Псковская судная грамота // Российское законодательство Х-ХХ веков. – Т. 1. Законодательство Древней Руси. – М.: Юрид. лит., 1984. – С. 321–386.
73. Памятники русского права. – М., 1953. – Вып. 2. – С. 314.
74. Судебники 1550 года // Российское законодательство Х-ХХ веков. – Т. 2. Законодательство периода образования и укрепления Русского централизованного государства. – М.: Юрид. лит., 1984. – С. 97–173.
75. Литовский статут 1529 года // Хрестоматия по истории государства и права СССР. Дооктябрьский период. – М.: Юрид. лит., 1990. – С. 55–112.
76. Памятники русского права. – М., 1955. – Вып. 3. С. 359.
77. Криминалистика: Учебник для вузов МВД СССР. В 2-х т. / В.С. Аханов, В.П. Бахин, Р.С. Белкин и др.; Под ред. Р.С. Белкина, И.М. Лузгина. –М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1978. – Т. 1. – 384 с.
78. Соборное уложение 1649 года // Российское законодательство Х-ХХ веков. – Т. 3. Акты земских соборов. – М.: Юрид. лит., 1985. – С. 83–442.
79. Крылов И.Ф. В мире криминалистики. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1980. – 279 с.
80. Золотников М.Ф. Подьячие Ивановской площади. – Пг., 1916. – С. 29.
81. Полное собрание законов Российской империи. – Собр. 1. – СПб., 1830. – Т. Ш. – № 1732.
82. Краткое изображение процессов и судебных тяжб (1715 г., март) // Хрестоматия по истории государства и права СССР. Дооктябрьский период. – М.: Юрид. лит., 1990. – С. 266–285.
83. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права.– К. – СПб., 1905. – С. 346.
84. Артикул воинский (1715г., апреля 26) // Хрестоматия по истории государства и права СССР. Дооктябрьский период. – М.: Юрид. лит., 1990. – С. 285–369.
85. Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – М., 1975. – 690 с.
86. О присоединении Особенной канцелярии Министерства внутренних
дел к собственной его Величества канцелярии (1826 г., июля 3) // Хрестоматия по истории государства и права СССР. Дооктябрьский период. – М.: Юрид. лит., 1990. – С. 379–380.
87. Устав уголовного судопроизводства от 20 ноября 1864 года // Российское законодательство Х–ХХ веков. – Т. 8. Судебная реформа. – М.: Юрид. лит., 1990. – С. 320–364.
88. Рассейкин Д.П. Очерки уголовной регистрации. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1976. – 59 с.
89. Борисов А.В., Колодкин Л.М. Становление и развитие юридического
образования в дореволюционной России. – М.: Акад. МВД РФ, 1994. – 80 с.
90. Соколовский М. Характер и значение деятельности Аптекарского
приказа. – СПб., 1904. – 112 с.
91. Крылов И.Ф. Судебная экспертиза в уголовном процессе. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1963. – 214 с.
92. Моисеев А.И. Медицинский совет Министерства внутренних дел. – СПб.,
1913. – С. 8.
93. Винберг А.И. Роль учения Е.Ф. Буринского в формировании отечественной криминалистики: Учеб. пособ. – Волгоград: Высш. следств. школа МВД СССР, 1981. – 80 с.
94. Чисніков В.М. Г.М. Рудий – піонер українсьної криміналістики // Криміналістичний вісник: Наук.-практ. зб. / ДНДЕКЦ МВС України; НАВСУ. – „Чайка”, 2004. – № 2(2). – С. 134–141.
95. Белкин Р.С., Винберг А.И. История советской криминалистики: Этап
возникновения и становления науки (1917-1930-е годы): Учеб. пособие. – М.: Акад. МВД СССР, 1982. – 70 с.
96. Миронов А.И. Научно-техническая служба уголовного розыска в первые
годы Советской власти (1918-1919 г.г.) // Труды ВНИИ МВД СССР. – М., 1970. – Вып. № 15. – С. 134–140.
97. Миронов А.И. Возникновение и развитие криминалистических
подразделений органов внутренних дел: Учеб. пособие. – М.: Акад. МВД СССР, 1979. – 64 с.
98. Приказ по Управлению уголовного розыска республики № 11 (1 августа 1922 г. гор. Харьков) // ЦДАВОВУУ, ф. 6, оп. 1, спр. 1443, арк. 15.
99. Елисеев А.А. Фрагменты истории и развития криминалистики в УССР // Сов. право. – К., 1964. – № 1. – С. 113–116.
100. Объяснительная записка к штатам Главного управления рабоче-крестьянской милиции республики, утвержденным Наркомвнудел (28 марта 1922 года) // ЦДАВОВУУ, ф. 6, оп. 1, спр. 1049, арк. 152–153.
101. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Істория міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. – К.: Генеза, 1997. – Т. 2: 1926–1945. – 1999. – 412 с.
102. Постанова ВУЦВК й РНК УСРР 10 листопада 1926 р. // „Вісті ВУЦВК” № 273, 26 листопада 1926 р.
103. О состоянии и деятельности милиции и розыска Украинской ССР за период 1925/26 бюджетного года (Из доклада 25 января 1927 г.) // ЦГАОР УССР, ф. 5с, оп. 11, д. 8.
104. Миронов А.И. Криминалистические подразделения в 30-е годы (1930–
1941 г.г.) // Экспертная практика. – М., 1980. – № 15. – С. 12–15.
105. Лисиченко В.К., Сабуров И.В. Развитие криминалистики и судебной
экспертизы в первые годы Советской власти в РСФСР и УССР // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1983. – Вып. 26. – С. 3–15.
106. Бюллетень НКЮ УССР. – 1923. –№ 47 – 48. – С. 50–51.
107. Кононенко И.П. К истории возникновения судебно-экспертных
учреждений министерства юстиции УССР // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1978. – Вып. 16. – С. 10–15.
108. Приказ по народному комиссариату внутренних дел № 178 (3 августа 1923 года гор. Харьков) // ЦДАВОВУУ, ф. 6, оп. 1, спр. 1803, арк. 5–7.
109. О штатах губернских и окружных отделов управления (Постановление Совета Народных Комиссаров УССР от 3 января 1924 г.) // Вісник Київського губвиконкому № 8, с. 3, 13 лютого 1924 р.
110. Яворский А.Е. 60-летие судебно-экспертных учреждений Министерства юстиции УССР и пути повышения эффективности их деятельности // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1984. – № 28. – С. 3–9.
111. Положение о судоустройстве УССР: Утв. ВЦИК Украинской ССР 25 октября 1925 г. // Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства Украины. – 1925 г. – Вып. 92–93. – Ст. 522.
112. Сапун А.П., Сегай М.Я. 50 лет деятельности Киевского научно-
исследовательского института судебных экспертиз // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1967. – Вып. 4. – С. 35–49.
113. Бокариус Н.Н. ХХУ лет работы Харьковского научно-исследовательского
института судебной экспертизы им. проф. Н.С. Бокариуса // Проблемы криминалистики и судебной экспертизы. – X., 1948. – С. 12–16.
114. Положение о судоустройстве УССР 1929 г. // Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства Украины. – 1929. – отд. 1. – № 26. – Ст. 203.
115. Миронов А.И. Криминалистические подразделения органов внутренних дел в период Великой Отечественной войны 1941-1945г.г. // Экспертная практика. – М., 1975. – № 6. – С. 8–10.
116. Лисиченко В.К. Об экспертной и научной деятельности Киевского НИИСЭ (Краткий исторический обзор)//Материалы третьей расширенной научной конференции посвященной памяти М.И. Райского. – К., 1958. – С. 145–148.
117. Тихенко С.И., Лисиченко В.К. Развитие криминалистики в Украинской ССР за 50 лет Советской власти // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1967. – Вып. 4. – С. 7–34.
118. Колмаков В.П. Введение в курс науки советской криминалистики // Лекции о развитии криминалистики на Украине. – Одесса, 1973. –С. 19–46.
119. Іщенко А.В., Красюк І.П., Матвієнко В.В. Проблеми криміналістичного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. – К., НАВСУ, 2002. – 212 с.
120. Клименко Н.И., Кириченко А.А. Криминалистика как наука и учебная дисциплина: Монография. – Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1994. – 200 с.
121. Бойцов Б.В. Состояние и перспективы развития научных исследований ВНИИ МВД СССР в области криминалистики // Экспертная практика. – М., 1980. – № 16. – С. 27–30.
122. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістичних наукових досліджень: Монографія / За ред. І.П. Красюка. – К.: НАВСУ, 2003. – 359 с.
123. Положення про експертну службу Міністерства внутрішніх справ: – Затв. пост. Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. –2000. – Ст. 1055.
124. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник: У 2-х ч. Ч. 1. – Х.: Консум, Основа, 1999. – 416 с.
125. Красюк І.П. Експертна служба МВС України сьогодні // Криміналістичний вісник: Наук.-практ. зб. / ДНДЕКЦ МВС України; НАВСУ. – „Чайка”, 2004. – № 2(2). – С. 5–11.
126. Настанова про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України: Затв. наказом Міністра внутрішніх справ України від 30 серпня 1999 р. № 682, з доповненнями та змінами згідно наказу Міністра внутрішніх справ України від 20 грудня 2000 р. № 900) // Судово-експертна діяльність. Довідник для експертів / За загальною редакцією Красюка І.П. – К.: ДНДЕКЦ МВС України, 2002. – 320 с.
127. Експертно-криміналістичне забезпечення розкриття та розслідування злочинів: практика, досвід, проблеми. Вип. 1 / Під загальною редакцією Красюка І.П. / Київ, ДНДЕКЦ МВС України, 2002. – 38 с.
128. Сегай М.Я., Кобзар С.І. Онтологічні передумови формування слідів рук та гносеологічні аспекти їх криміналістичного дослідження // Криміналістичний вісник: Наук.-практ. зб. / ДНДЕКЦ МВС України; НАВСУ. – „Чайка”, 2004. – № 2(2). – С. 11–16.
129. Красюк І.П., Пащенко В.І. Ситуаційні дослідження при вчинені керованих вибухів: Методичні рекомендації. / За заг. ред. В.А. Зубчука. – К.: ДНДЕКЦ МВС Україні, 2004. – 59 с.
130. Пащенко В.І., Оніщенко В.П., Неділько І.Б. Реконструкція саморобних вибухових пристроїв по слідах вибухів: Методичні рекомендації. – К.: ДНДЕКЦ МВС Україні, 2004. – 35 с.
131. Салтевский М.В. Криминалистика. В современном изложении юристов – X.: Рубикон, 1997. – 430 с.
132. Колмаков В.П. Харьковский научно-исследовательский институт судебной экспертизы на службе социалистического правосудия. // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1967. – Вып. 34. – С. 53–57.
133. Скорик Н.В. Новые направления в экспертной и научно-
исследовательской деятельности Харьковского НИИСЭ // Науч.- практ. конф. „Актуальные проблемы судебной экспертизы и криминалистики”. – К., 1993. – С. 42–44.
134. Шаркова Т.Ф. Работа Одесской научно-исследовательской лаборатории судебной экспертизы за 50 лет // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1967. – Вып. 4. – С. 65–66.
135. Цимбал М. Судова експертиза у світлі нових видів досліджень: актуальні питання // Право України. 2004. – № 5. – С. 72–76.
136. Семенов В.В. Криміналістика ХХ століття в країнах східної Європи // Науковий вісник НАВСУ. – К., 2005. – Вип. 5. – С. 30–37.
137. Клименко Н.И. Методы криминалистической голографии и их возможности // Криміналістичний вісник: Наук.-практ. зб. / ДНДЕКЦ МВС України; КНУВС. – „Чайка”, 2005. – № 2(4). – С. 60–66.
138. Цымбал П.В. Совершенствование использования научно-технических достижений в расследовании преступлений: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / УАВД. – К., 1992. – 25 с.
139. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа. Изд-во при Киев. ун-те, 1980. – 160 с.
140. Соловьев А.Б. Использование системного подхода при изучении эффективности следственных действий // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1985. – Вып. 43. – С. 63–64.
141. Бурданова В.С. Криминалистическое обеспечение всесторонности, полноты и объективности исследования обстоятельств дела: Учеб. пособие. – СПб.: Ин-т повышения квалификации прокурорско-следственных работников Генеральной прокуратуры РФ, 1994. – 71 с.
142. Вандер М.Б. Проблемы правоотношений органов предварительного следствия и судебно-экспертных учреждений // Актуальные вопросы организации и производства судебных экспертиз. Школа-семинар / Под общ. ред. С.А. Смирновой, В.А. Эпштейна. – СПб.: Центральная Санкт-Петербургская лаборатория судебной экспертизы МЮ РФ, 1999. – С. 196–199.
143. Эйсман А.А. Структура и логические свойства норм, регулирующих собирание доказательств на предварительном следствии // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1976. – Вып. 25. – С. 110–136.
144. Гутерман М.П. Следственные действия и некоторые спорные вопросы, связанные с их системой // Вопросы борьбы с преступностью. –М.: Юрид. лит., 1985. – Вып. 42. – С. 72–76.
145. Белкин Р.С. Криминалистика: Учеб. словарь-справочник. – М.: Юристъ, 1999. – 265 с.
146. Возгрин И.А. Научные основы криминалистической методики расследования преступлений: Часть III. – СПб.: Санкт-Петербургский юрид. ин-т, МВД России, 1993. – 145 с.
147. Берназ В.Д., Берназ П.В. Взаємодія слідчого с оперативним уповноваженим, спеціалістом та експертом при розслідуванні злочинів, пов’язаних із наркобізнесом: Навч.-практ. посібник. – Одеса: Вид-во Одеського національного ун-ту внутр. справ, 2005. – 52 с.
148. Проект Кримінально-процесуального кодексу України (підготовлений до 2-го читання, реестр. № 3456-І) // Законодавство України [Електронний ресурс]: Вся база „Законодавство України” (на 2 лютого 2006 р.) = 89534 документа. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webp roc4_1?Id=&pf3511 =14901. – Загол. з екрана.
149. Вандер М.Б. Объективизация доказывания в уголовном процессе с применением научно-технических средств. – СПб.: Ин-т повышения квалификации прокурорско-следственных работников Генеральной прокуратуры РФ, 1994. – 64 с.
150. Карпов Н.С. Криминалистическое изучение преступной деятельности, средств и методов борьбы с ней (данные эмпирических исследований). – К.: НАВДУ, 2004 – 217 с.
151. Чорноус Ю.М. Слідчі дії: поняття, сутність, напрями розвитку та удосконалення. Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / НАВСУ. – К., 2005. – 245 с.
152. Дидковская С.П., Клименко Н.И., Лисиченко В.К. Подготовка и проведение отдельных видов судебной экспертизы: Учеб. пособие.– К.: Изд-во КГУ, 1977. – 77 с.
153. Протидія економічній злочинності / П.І. Орлов, А.Ф. Волобуєв, І.М. Осика, І.М. Зарецька, Едвард Картер, Ричард Ворнер. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – 568 с.
154. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий: Монография. – Одесса: Центрально-Украинское издательство, 2002. – 264 с.
155. Гончаренко В.Г. Експертизи в судовій практиці: Навчальний посібник. – К., Либідь, 1993. – 196 с.
156. Методические рекомендации по назначению и организации проведения комиссионных и комплексных экспертиз и исследований в Санкт-Петербурге (для следователей и экспертов) / С.А. Смирнова, В.И.Вараксин, Е.В. Шарыгин, Г.Э. Дыхно // Актуальные вопросы организации и производства судебных экспертиз. Школа-семинар / Под общ. ред. С.А. Смирновой, В.А. Эпштейна. – СПб.: Центральная Санкт-Петербургская лаборатория судебной экспертизы МЮ РФ, 1999. – С. 336–340.
157. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. (Із змінами і доповненнями внесеними Законами України) // Довідник працівника міліції: У 2-х кн. – К.: Видавнича компанія „Воля”, 2003. – Кн.: Законодавчі та інші нормативно-правові акти з питань діяльності органів внутрішніх справ. – С. 48–67.
158. Коновалова В.Е. Версия: концепция и функции в судопроизводстве. – Х.: Консум, 2000. – 176 с.
159. Взаимодействие следователя со специалистами экспертно-криминалистических подразделений при производстве расследования: Учеб. пособие / Под ред. В.Ф. Статкуса, С.М. Сыркова. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1988. – 43 с.
160. Кримінальна справа № 52-2005 за 2001 рік в архіві Дніпровського райсуду м. Києва
161. Егоров В.П., Ефременко Н.В. Теоретические основы экспертизы: Курс лекций. – Мн.: Акад. МВД Респ. Беларусь, 2004. – 160 с.
162. Фридман И.Я. Вопросы профилактики преступлений в системе криминалистики // Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. междувед. научн.-метод. сб. – К.: РИО МВД УССР, 1971. – Вып. 8. – С. 101–105.
163. Фридман И.Я., Бондарь М.Е. О повышении качества и эффективности про- филактической работы экспертов-почерковедов // Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. междувед. научн.-метод. сб.– К.: Вища школа, 1987. – Вып. 34. – С. 31–36.
164. Ищенко П.П. Специалист в следственных действиях (уголовно-процессуальные и криминалистические аспекты): Практ. пособ. – М.: Юрид. лит., 1990. – 157 с.
165. Первомайський В. Призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні питання про застосування ст.14 КК України // Право України. –1999. – № 1. – С. 115–118.
166. Циркаль В.В. Тактика производства следст¬венных действий с участием специалистов: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/ КГУ. – К., 1984.– 197 с.
167. Лисенко В.В. Криміналістичне забезпечення діяльності податкової міліції: (Теорія та практика): Монографія. – К.: Логос, 2004. – 324 с.
168. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Х.: Крим Арт, 1998. – 340 с.
169. Бахин В.П., Цимбал П.В. Удосконалення форм використання науково-технічних досягнень у розслідуванні // Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства: Межвуз. зб. наук. праць. – К.: УАВС, 1993. – С. 112–122.
170. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, пер¬спективы: Общая и частные теории. – М.: Юрид. лит., 1987. – 270 с.
171. Матусовский А.Н. Криминалистика в системе юри¬дических наук и ее межнаучные связи: Дис. ... д-ра юрид. наук. – М., 1980. – 356 с.
172. Ларин А.М. Приемы криминалистической тактики в ге¬незисе следственного действия // Актуальные проблемы совет¬ской криминалистики: Сб. науч. работ. – М., 1980. – С. 93–98.
173. Коновалова В.О. Допит: тактика і психологія. – Х.: Консум, 1999. – 157 с.
174. Камлик М.І. Судова бухгалтерія: Підручник. – К.: Атіка, 2000. – 336 с.
175. Филиппов А.Г. Первоначальные следственные действия при рас¬следовании хищений государственного или общественного имущества, совершенных путем присвоения, растраты или злоупотребления служебным положением: Учеб. пособие / Под ред. Г.Г. Зуйкова – М.: Высш. шк. МВД СССР, 1972. – 67 с.
176. Сорокотягин И.Н. Применение специальных познаний с целью разрешения сложных следственных ситуаций // Применение экспертизы и других форм специальных познаний в советском уголовном судопроизводстве: Межвуз. сб. науч. тр. / Под ред. Сорокотягина И.Н.– Свердловск: Изд-во Свердловского юрид. ин-та, 1984. – С. 6–11.
177. Кузьмічов В.С., Моісеєв Є.М., Мацишин В.С., Прокопенко Г.І., Бичкова С.С. Катастрофи в авіації: криміналістичний аналіз: Наук.-практ. видання. – К.: Вид-во КВІЦ, 2005. – 500 с.
178. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К.: НАВСУ, 2002. – 300 с.
179. Глібко В., Євтушенко А. Документальна ревізія та використання ії результатів у розслідуванні злочинів // Право України. – 1999. –№ 8. – С. 37–39.
180. Калинкин Ю.А. Участие в уголовном судопроизвод¬стве лиц, обладающих спе-циальными познаниями: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1981.– 16 с.
181. Махов В.Н. Участие специалистов в следственных действиях: М.: ВНИИ Про¬куратуры СССР, 1975. – 75 с.
182. Кириченко А.А. Основы криминалистической микрологии: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Нац. юрид. акад. Украины. – Харьков, 1996. – 31 с.
183. Джавадов Ф. М. Концептуальные основы развития судебной экспертизы в современных условиях: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Нац. акад. внутр. дел Украины. – К., 2000. – 32 с.
184. Кузьмічов В.С., Чорноус Ю.М. Слідча діяльність: характеристика та напрями удосконалення: Монографія. – К.: ЗАТ НІЧЛАВА, 2005. – 448 с.
185. Сегай М.Я., Стринжа В.К. Судебная экспертиза материальных следов-отображений (проблемы методологии). – К.: Ін Юре, 1997. – 174 с.
186. Іщенко А.В. Проблеми розвитку наукових досліджень у галузі судової експертизи: Монографія. – К.: Українська акад. внутр. справ, 1995. – 150 с.
187. Строков І.В. Завдання та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі // Науковий вісник НАВСУ. – К., 2004. – Вип. 3. – С. 33–40.
188. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (1962-2002): Монография. – К.: Б.и., 2002. – 268 с.
189. Ищенко П.П. Образцы для сравнительного исследования и участие специалистов в их получении // Теория и практика использования специальных знаний при расследовании преступлений: Сб. науч. тр. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1989. – С. 58–66.
190. Давудов Ф.З. Процессуальные и организационно-методические формы использования возможностей науки и техники в целях расследования и профилактики преступлений: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. – Тбилиси, 1972. – 34 с.
191. Орлов В.М. Эк