ПРАВОВА ПРИРОДА ТА СИСТЕМА РІШЕНЬ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ :

Краткое описание

З М І С Т

Вступ _____________________________________________________________ 4
Розділ 1. Правова природа, значення та системна характеристика
рішень апеляційного суду.
Підрозділ 1.1. Загальна характеристика провадження в апеляційній
інстанції та основні напрямки реформування стадії перевірки
вироків суду першої інстанції, які не набрали законної сили.______________________________________________________________ 11
Підрозділ 1.2. Правові властивості та системоутворюючі якості
рішень апеляційного суду. __________________________________________ 32
Підрозділ 1.3. Апеляційні підстави та передумови, що
визначають повноваження апеляційного суду щодо
винесення рішень. _________________________________________________ 53
Розділ 2. Правова характеристика вироку суду апеляційної
інстанції, як акту правосуддя.
Підрозділ 2.1. Правові вимоги до вироку суду апеляційної
інстанції та порівняльна характеристика із первинним вироком
по справі. _________________________________________________________ 75
Підрозділ 2.2. Функціональне призначення вироку апеляційної інстанції
та питання, що вирішуються при його постановленні.__________________ 85
Підрозділ 2.3. Зміст і форма вироку апеляційного суду._________________ 96
Розділ 3. Правова характеристика окремих видів ухвал апеляційного суду.
Підрозділ 3.1. Правові риси та процесуальні завдання, що
вирішуються прийняттям ухвали про залишення вироку суду
першої інстанції без змін, а апеляції – без
задоволення. ______________________________________________________ 105
Підрозділ 3.2. Специфіка виправлення судових помилок шляхом прийняття ухвали апеляційного суду про скасування вироку і повернення справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд.__________________________________________________________ 114
Підрозділ 3.3. Правові та процесуальні особливості вирішення
апеляційним судом справи по суті при постановленні ухвали про скасування вироку і закриття справи. _____________________________ 128
Підрозділ 3.4. Правові риси ухвали апеляційного суду про зміну вироку
та її можливі межі.________________________________________________ 141
Підрозділ 3.5. Загальна характеристика рішень апеляційного суду, що
приймаються за результатами здійснення функції судового
контролю._________________________________________________________ 155
Висновки__________________________________________________________ 167
Узагальнення судової практики _____________________________________ 175
Список використаних джерел _______________________________________ 180
В С Т У П
Актуальність теми. Стаття 129 Конституції України встановлює, що забезпечення апеляційного оскарження судових рішень є одним з принципів судочинства. Ця норма є загальною по відношенню до кримінально-процесуального законодавства, в якому повинні бути встановлені процесуальний порядок, підстави та межі її реалізації. Законом України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» від 21 червня 2001 р., який входить до низки актів, прийняття яких пов’язують із проведенням в Україні “малої” судової реформи, у кримінальному судочинстві було запроваджено апеляційний порядок перевірки судових рішень, що не набрали законної сили. Певна складність у вирішенні питань застосування вказаного правового інституту, викликана тим, що в Україні ще не завершений пошук моделі процесу, яка б відповідала сучасним соціально-політичним, економічним умовам та рівню правової культури. Традиційно вважається, що апеляційний розгляд властивий змагальному типу кримінального судочинства і є проявом його приватних диспозитивних засад. Але будь-яку форму перевірки судових рішень слід розглядати як гарантію захисту прав учасників процесу та засіб вирішення інших завдань правосуддя. Це можливо за наявності ефективного механізму своєчасного виправлення судових помилок судом вищестоящої інстанції, складовими якого є забезпечення доступності судового захисту, швидкість розгляду справи, дотримання принципів кримінального процесу.
Встановлені законом функції реалізуються у рішеннях апеляційної інстанції, дослідження яких пов’язано із з’ясуванням найбільш актуальних питань апеляційного провадження: повноважень суду другої інстанції та меж судового розгляду.
Більшість наукової літератури, присвяченої вивченню інституту апеляції, вийшло у дореволюційний період (точніше, з 1864 р., коли стадія апеляційного розгляду була запроваджена до кримінального процесу Російської імперії, по 1917 р.). Це роботи С.І.Вікторського, Н.В.Давидова, М.В.Духовського, А.В.Резона, А.К.Ріхтера, В.К.Постовського, В.К.Случевського, Д.Г.Тальберга, І.Я.Фойницького. Щодо сучасного періоду, то слід сказати про відсутність монографій з цього питання, що підтверджує необхідність проведення дисертаційних досліджень саме в цьому напрямку. Також, потребує узагальнення та подальшого наукового аналізу практика застосування норм КПК, що регулюють діяльність апеляційного суду, частина з яких є новими для вітчизняного кримінального процесу.
В теорії кримінально-процесуального права дослідження правової природи та сутності судових рішень, що приймаються у кримінальному судочинстві, були присвячені роботи М.І.Бажанова, Бережного О.І., Ю.М.Грошевого, В.Я.Дорохова, Ц.М.Каз, П.А.Лупінської, Є.Г.Мартинчика, В.С.Ніколаєва, І.Д.Перлова, Л.Я.Таубера, О.М.Толочко, В.М.Хотенця.
Провадження у стадії перевірки судових рішень, що не набрали законної сили було предметом наукових досліджень В.Б.Алексеєва, Л.О.Богословської, В.Д.Бринцева, Л.О.Воскобітової, В.Н.Глушкова, М.М.Гродзинського, В.Т.Маляренко, М.М.Міхеєнко, І.І.Мухіна, Я.О.Мотовіловкера, О.П.Тьомушкіна, Н.Я.Калашнікової, Е.Ф.Куцової, В.А.Познанського, А.Л.Ривліна, М.С.Строговича, О.Г.Шило, В.І.Шишкіна, В.М.Хотенця та ін. Апеляційне оскарження досліджено у дисертації Костюченко О.Ю. Окремі аспекти апеляційної форми перевірки розглядаються у монографіях таких російських вчених, як О.С.Александров, В.В. Бородінов, О.В.Волколуп, Н.Ф.Лантух, М.М.Ковтун, А.Н. Разинкіна. Але більшість з існуючих наукових робіт можуть бути використані при дослідженні та тлумаченні окремих положень апеляційного розгляду досить обмежено, через суттєві відмінності вітчизняної апеляції від класичної моделі та форм перевірки, що діють у іноземних країнах.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави” (номер державної реєстрації 0186.0.099031). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 21 грудня 2001 року (протокол № 7).
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у з’ясуванні сутності рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві, підстав та передумов їх винесення, а у зв’язку з цим співвідношення імперативних та диспозитивних засад процесу у здійсненні апеляційною інстанцією власних повноважень, а також розробка відповідних змін до кримінально-процесуального законодавства та рекомендацій щодо практики його застосування.
Для проведення дисертаційного дослідження необхідно було вирішити наступні питання:
- прослідити розвиток поглядів на апеляційне провадження у дорадянський, радянський та сучасний періоди, виділити фактори, що вплинули на їх формування;
- визначити критерії, яким повинна відповідати стадія перевірки судових рішень, що не набрали законної сили, для найбільш ефективного виконання завдань, що встановлені для неї кримінально-процесуальним законодавством;
- розкрити поняття «апеляційний розгляд» у кримінальному судочинстві та сформулювати конкретні пропозиції щодо його законодавчого закріплення;
- розглянути рішення апеляційної інстанції у співвідношенні з іншими судовими рішеннями з кримінальних справ та визначити їх роль у досягненні цілей кримінального судочинства;
- виявити істотні риси окремих видів рішень апеляційного суду як актів правосуддя, що мають остаточний характер;
- виробити пропозиції з подальшого вдосконалення практики прийняття рішень апеляційним судом з урахуванням наданих законом процесуальних можливостей щодо встановлення нових фактів безпосередньо у апеляційній інстанції та дослідження доказів по справі в умовах судового слідства.
- проаналізувати судову практику та виявити проблемні питання у застосуванні процесуальних норм, які регламентують апеляційне провадження.
Об'єктом дослідження є діяльність апеляційного суду з перевірки та забезпечення правосудності судових рішень, що не набрали законної сили, її відображення у вироку та ухвалі апеляційної інстанції, а також норми кримінально-процесуального законодавства, що її регулюють та кримінально-процесуальні інститути, які забезпечують постановлення правосудних рішень у кримінальному судочинстві.
Предметом дослідження є визначення правової природи, системи, підстав винесення, змісту та форми рішень апеляційного суду, їхнього функціонального призначення у вирішенні завдань правосуддя, а також проблемні питання практики правозастосування у цій стадії кримінального процесу.
Методи дослідження. Окрім основних положень діалектичного методу пізнання як загального методу пізнання об’єктивної дійсності, в роботі використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: історичний, формально-юридичний, метод порівняльного аналізу, моделювання, прогнозування, системний підхід, статистичний аналіз та деякі інші.
Метод порівняльного аналізу було застосовано при вивченні кримінально-процесуального законодавства іноземних країн та наукових досліджень вчених-процесуалістів цих держав, визначенні можливостей використання їх досвіду для побудови системи перегляду судових рішень. Історичний метод використовувався для аналізу форм перегляду та відповідних ним рішень у дорадянський, радянський та сучасний період. Системний підхід застосовувався при визначенні місця рішень апеляційної інстанції у системі судових рішень, що приймаються у кримінальному судочинстві. Методи моделювання і прогнозування мали місце при розробці пропозицій до діючого законодавства. Формально-юридичний метод використовується при тлумаченні окремих положень досліджуємого правового інституту, що містяться в нормах кримінально-процесуального права, з’ясування їхнього точного змісту.
Емпіричну базу роботи склали узагальнення судової практики Верховного Суду України, апеляційних судів Харківської області та Автономної Республіки Крим, а також рішення цих судів з конкретних кримінальних справ, судові прецеденти Європейського Суду з прав людини.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим в українській кримінально-процесуальній науці комплексним дисертаційним дослідженням правової природи судових рішень, що виносяться за результатами перевірки вироків, ухвал та постанов суду першої інстанції, виконаним після введення до кримінального судочинства України стадії апеляційного розгляду. В його основі лежить аналіз відображення загальних правових рис судових рішень, визначених наукою кримінального процесу та законодавством, у вироку та ухвалі апеляційного суду, як другої судової інстанції. До найбільш істотних положень, що містять елементи наукової новизни, слід віднести наступні:
- уперше на основі вивчення викладених у правовій літературі поглядів та аналізу законодавства України, зарубіжних країн, окремих положень закону, що діяли до «малої» судової реформи, визначено поняття, види, систему рішень апеляційного суду, наведена їх класифікація та роль кожного з них у вирішенні завдань кримінального судочинства;
- виходячи з правової природи рішень апеляційного суду встановлено місце цього процесуального акту в системі судових рішень у кримінальному процесі; розглянуто питання впливу «остаточності» судових рішень на розвиток провадження по справі;
- наведений системний аналіз положень позовного та обвинувального типу судочинства з позиції їхньої реалізації у вітчизняній моделі апеляційного розгляду, та доведено, що вона є інститутом позовного процесу, але із збереженням окремих ревізійних повноважень;
- обґрунтований зв’язок між загальними умовами судового розгляду та межами повноважень суду другої інстанції по виправленню судової помилки та зазначено, що лише за відповідності судової процедури, апеляційний суд може приймати рішення аналогічні за своїм змістом рішенням суду першої інстанції, особливо у випадках погіршення апеляційною інстанцією становища засудженого або виправданого;
- обґрунтована необхідність того щоб, враховуючи існуючу класифікацію підстав скасування (зміни) судових рішень на апеляційні та касаційні, надати апеляційному суду можливість здійснювати перевірку, діючи в якості касаційної інстанції, з метою досягнення швидкого розгляду кримінальних справ;
- визначена сукупність передумов постановлення окремих видів рішень апеляційного суду;
- наведені пропозиції щодо закріплення у законі випадків виходу за межі апеляційного розгляду;
- охарактеризований вплив змісту апеляційної скарги на рішення апеляційної інстанції; доведено, що апеляцією визначається лише предмет та межі судового розгляду, а вимоги апелянта щодо методів перевірки та прийняття конкретного варіанту рішення не є для апеляційного суду обов’язковими;
- запропоновані зміни до кримінально-процесуального законодавства стосовно визначення предмету та процедури апеляційного розгляду, а саме розширення переліку рішень суду першої інстанції, на які можуть бути подані апеляції (постанова про застосування, зміну скасування запобіжного заходу, що приймається на стадії попереднього судового розгляду або розгляду справи по суті); закріплення переліку підстав апеляційної перевірки постанов та ухвал суду першої інстанції.
- визначена система гарантій правосудності судових рішень, як інституту кримінально-процесуального права, до яких слід віднести положення закону про умови провадження, форму та зміст рішення, склад суду та ряд інших;
- запропонована класифікація судових вироків в залежності від обсягу питань, які ними вирішуються та процесуальних умов їх постановлення;
- наведена авторська аргументація того, що апеляційний суд є ланкою судової системи, якій властиві риси першої та касаційної інстанцій. В зв’язку із цим він повинен мати повноваження стосовно повернення справи на новий судовий розгляд, лише у випадках коли нижчестоящим судом допущено суттєве порушення кримінально-процесуального закону або суттєва неповнота судового рішення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в актуальності порушених у роботі проблем та пропозиціями щодо їх оптимального вирішення, та має декілька аспектів: правотворчий, правозастосовчий, навчальний та науковий.
Висновки і пропозиції дисертанта можуть бути використані при підготовці проекту Кримінально-процесуального кодексу України; у практичній діяльності суддів, прокурорів, адвокатів; у навчальному процесі під час вивчення курсу кримінального процесу та при підготовці підручників і наукових посібників з курсу «Кримінальний процес»; у науково-дослідницькій роботі можуть послужити підґрунтям для подальшого вивчення проблем і вдосконалення процедури апеляційного розгляду.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях «Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи» (Харків, 30 червня 2001р.), «Юридична наука у ХХ столітті» (Харків, 24-26 грудня 2002 р.), «Нове законодавство України та питання його застосування» (Харків, 26-27 грудня 2003 р.).
Публікації. Основні розробки й висновки дисертації знайшли відображення в 3-х наукових статтях, які опубліковано у фахових наукових виданнях, тезах доповідей на 3-х науково-практичних конференціях.
Структура роботи зумовлена метою й характером завдань дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують 11 підрозділів, висновків до роботи, списку використаної літератури (310 найменувань). Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить - 180 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання – визначення правової природи, системи та правових властивостей рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві, роль яких у досягненні завдань правосуддя повинна бути переглянута з урахуванням розширення змагальних засад кримінального процесу. Серед висновків за темою дослідження в якості основних можна виділити наступні:
- Зазначено, що апеляційний розгляд може існувати лише у формі повторного судового розгляду справи, яке ґрунтується на результатах здійснення правосуддя судом першої інстанції. Інший підхід (а саме, визначення його як нового судового розгляду) може призвести до нівелювання ролі місцевих судів, які є основною судовою ланкою, що здійснює розгляд кримінальних справ по суті. Кримінально-процесуальне законодавство гарантує, що обвинувачення може бути розглянуто по суті двічі – судом першої та апеляційної інстанції. Дана двохінстанційність забезпечується саме повторністю.
- Запропоновано визначення апеляційного розгляду як виду перевірки судових рішень, що не набрали законної сили, процесуальна форма якого передбачає, що вищестоящий суд, діючи з метою виявлення та виправлення судової помилки або порушення, вправі використовувати ті ж процесуальні засоби та повноваження, що й суд першої інстанції.
- В залежності від обсягу та процесуальних засобів перевірки, що здійснюється апеляційною інстанцією запропонована наступна класифікація апеляційного розгляду: (а) “повний”, при якому вирок скасовується повністю і дослідження обставин, що підлягають встановленню по кримінальній справі, здійснюється апеляційним судом у повному обсязі (наприклад, у випадку скасування необґрунтованого виправдувального вироку); (б) “додатковий”, у якому апеляційний суд визнає, що для найбільш повного вирішення скарги потрібна безпосередня перевірка окремих доказів, яка здійснюється в умовах судового слідства; (в) “обмежений”, при якому судового слідства не провадиться, тобто перевірка рішень здійснюється фактично в тому ж порядку, що існував до 2001 р., а саме - виключно за матеріалами справи.
- Визначені критеріальні якості системи рішень апеляційного суду, а саме: суб`єкт правозастосування, функціональне призначення, загальні умови судового розгляду та процесуальну форму винесення рішення.
- Як правова властивість рішення апеляційного суду досліджений його зв’язок із змістом апеляційної скарги або подання, який характеризує апеляцію, як інститут, призначенням якого є захист інтересів учасників процесу через розгляд заявлених ними претензій до законності й обґрунтованості рішень. Диспозитивність даної стадії забезпечується зв'язаністю суду вимогами сторін, яка поширюється на сутність апеляційних вимог, мотиви наведені апелянтом, підстави скасування або зміни рішення, що оскаржується.
- Запропоновано визначення апеляційної підстави, як юридичного факту, наявність якого вказує на невідповідність рішення нижчестоящого суду вимогам законності та обґрунтованості, зміст якого визначає межі апеляційного розгляду, застосування відповідних засобів перевірки та характер підсумкового рішення. Виходячи з того, що апеляційний розгляд – це повторний розгляд справи по суті, перелік апеляційних підстав повинен повністю відповідати питанням наведеним у ст. 324 КПК та вимогам до процесуальної форми попередніх стадій процесу. Недотримання вимог законності й обґрунтованості судового рішення є не що інше, як невідповідність результату процесуальної діяльності цільовим засадам судочинства, закріпленим у нормах кримінально - процесуального права. Враховуючи це, остаточне формування системи апеляційних підстав можливе лише після визначення законодавцем типу процесу, найбільш оптимального для сучасного стану правопорядку.
- Послідовність підстав до скасування та зміни судових рішень, у якій вони викладені у ст. 367 КПК, визначає порядок перевірки, що здійснюється апеляційним судом. Отже, якщо за результатами розгляду справи за поданням прокурора щодо необґрунтованості виправдання, він прийде до висновку про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, то повинен, постановляючи власний вирок, прийняти рішення з питань, які вирішуються згідно зі ст. 324 КПК Відповідно, при встановленні судом наявності неповноти й односторонності, апеляційний суд не вправі обмежитися усуненням даного порушення, бо зобов'язаний перевірити наскільки дане порушення вплинуло або могло вплинути на правильність установлення фактів у справі, забезпечення реалізації прав учасників процесу, правову кваліфікацію й справедливість покарання. При цьому апеляційна інстанція обмежена вимогами сторін заявленими у суді першої інстанції.
- Суттєвість порушення кримінально-процесуального закону, у тих випадках коли воно не є безумовною підставою для скасування судового рішення, може бути оцінена лише з позиції впливу порушення процесуальної форми на правильність встановлення обставин справи. Нейтралізація порушень суду першої інстанції можлива через повторення судової процедури апеляційним судом.
- Визначені передумови постановлення рішення апеляційного суду, що проявляються у наявності відповідних повноваженнях та дотриманні ним процесуальних гарантій учасників процесу. Виходячи з цього як передумову винесення ухвали та вироку апеляційної інстанції можна кваліфікувати: подання апеляції учасником кримінального судочинства з питань, встановлених для нього ст.348 КПК; дотримання апеляційною інстанцією меж судового розгляду, встановлених ст.365 КПК, та розширення їх лише випадках встановлених законом; вирішення питань, що можуть призвести до погіршення положення засудженого та виправданого лише за його участю; відповідність процесуальної форми при встановленні фактичних обставин справи, вимогам передбаченим для суду першої інстанції; можливість зміни обвинувачення лише в межах розглянутого нижчестоящим судом; зв’язаність при постановленні обвинувального вироку підставами наведеними стороною обвинувачення.
- Апеляційні вимоги варто розділити на дві групи у тій послідовності як вони вирішуються апеляційним судом: 1)до рішення суду першої інстанції (перелічені у скарзі порушення законності та обґрунтованості ) і 2) до вирішення кримінальної справи по суті судом другої інстанції (пов'язані з винесенням за підсумком перевірки рішень, що задовольняє інтересам апелянта, тобто запропонований ним варіант рішення). Слід зазначити, що якщо апеляція подається засудженим, він може обмежитися наведенням доводів лише щодо першої групи фактів, залишивши вибір шляху виправлення судової помилки на розсуд суду, то для постановлення вироку необхідно чітке визначення вимог апелянта відносно обох груп питань. Це перш за все пов’язано із забороною “повороту до гіршого” у суді другої інстанції. Перелік процесуальних засобів дослідження обставин справи дозволяє апеляційному суду прагнути тієї ж мети, що й суду першої інстанції - встановлення істини в справі. Тобто, апеляційна інстанція дає відповідь, як по суті заявлених вимог, так і вирішує обвинувачення в залежності від змісту та спрямованості поданих апеляцій. За змістом ст. 378 КПК при наявності до того підстав суд апеляційної інстанції зобов'язаний ухвалити вирок по справі, що надійшла до нього, розглянувши її по суті, не повертаючи справу до нижчестоящого суду.
- Пропонується наступна класифікація вироків суду першої та апеляційної інстанції: вирок, яким кримінальна справа вирішується в повному обсязі, тобто з викладенням усіх питань, передбачених ст. 324 КПК; вирок, в якому вирішується питання про правову кваліфікацію діяння, визнаного злочинним, та призначення покарання (цей вид вироку може виноситися судом першої інстанції тому що порядок передбачений ст. 299 КПК практично виключає можливість внесення судом будь-яких змін до фактичної сторони справи; апеляційний суд у випадку оскарження у відповідних межах теж може вирішити виключно вказані питання); вирок яким призначається більш суворе у порівнянні із нижчестоящим судом покарання (виключна прерогатива апеляційного суду); вирок, яким особа визнається винною у вчиненні злочину, але звільняється від покарання.
- Діюче законодавство України передбачає лише дотримання вимог щодо форми вироку, яка повинна відповідати ст.ст. 332 - 335 КПК. Але у цьому випадку більш послідовним було б передбачити відповідність гл. 28 КПК, яка врегульовує усі питання, пов’язані з постановленням вироку, з урахуванням положень ст. 367 та ч. 2 ст. 365 КПК, яка встановлює межі апеляційного розгляду. З урахуванням того, що питання кваліфікації та збільшення обсягу обвинувачення повинні вирішуватися у різних процесуальних умовах, доцільно викласти їх у двох різних пунктах частини 1 ст. 378 КПК;
- Запропоновано визначення апеляційної ухвали, що є спеціальним видом кримінально-процесуального рішення, у якому судом робиться висновок про необґрунтованість вимог апелянта й підтверджується правосудність оскарженого рішення або встановлюється наявність допущеної судом першої інстанції судової помилки чи порушення й застосовуються заходи, необхідні для їхнього виправлення.
- Виходячи з закріплених у законі презумпцій, пов`язаних із принципом змагальності, доцільним буде розширити перелік підстав для залишення апеляційної скарги без розгляду. Це по-перше, стосується випадків оскарження правильності встановлення фактичних обставин справи, у разі застосування порядку передбаченого ч.3 ст.299 КПК, по-друге - часткової або повної відмови від підтримання обвинувачення.
- Застосування інститутів додаткового розслідування та нового судового розгляду повинно бути обмежено лише підставами суттєвого порушення кримінально-процесуального закону та неповноти судового рішення, через надання можливостей для виправлення інших недоліків безпосередньо у суді другої інстанції. Наприклад, у випадку, якщо суд першої інстанції не вказав термін або розмір основного чи додаткового покарання суд апеляційної інстанції не вправі його встановлювати навіть у мінімальному розмірі. Аналогічно суд повинен діяти і при здійсненні перевірки справ за якими застосовано примусові заходи медичного або виховного характеру.
- “Притримування” доказів сторонами може призвести до обмеження права особи на захист через обмеження можливості подальшого оскарження у порівнянні з апеляційним. Слід обмежити надання обвинувачем нових доказів до апеляційної інстанції вимогами повноти дослідження обставин справи, недодержання яких призводить до порушення кримінально-процесуального законодавства та доповнити ст. 370 КПК відповідною підставою. Тобто у таких випадках справа повинна бути направлена на новий судовий розгляд.
- Для забезпечення захисту прав засудженого або виправданого у суді другої інстанції п.8 ч.1 ст. 348 КПК пропонується викласти у наступній редакції: “Апеляцію мають право подати: …8) прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, - у межах обвинувачення та вимог щодо розміру покарання, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.” Аналогічно слід трактувати обсяг можливостей щодо оскарження і відносно потерпілого та його представника.
- Виходячи з єдності загальних умов і завдань судового розгляду в суді першої й апеляційної інстанцій, варто передбачити, що за наявності відповідних підстав судом апеляційної інстанції постановлюється виправдувальний вирок.
- В разі скасування вироку та закриття кримінальної справи, необхідно передбачити у КПК положення згідно з яким вирок суду першої інстанції скасовується частково. Не викликає сумнівів, що в ухвалі про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав, повинна міститися констатація того, що обвинувачений дійсно вчинив діяння, передбачене тією або іншою статтею Кримінального кодексу, яке ставиться йому у вину. Повне скасування вироку нижчестоящого суду призводить до висновку про необхідність проведення судом апеляційної інстанції власного судового слідства в повному обсязі, встановлення події злочину, винності особи та інших обставин, що входять до предмету доказування, обґрунтування їх в ухвалі про закриття справи, або до визнання даної апеляційної ухвали необґрунтованою. Якщо при зміні вироку складається правова ситуація, що викликає необхідність застосування амністії або інших підстав для закриття справи апеляційний суд зобов’язаний застосувати їх за власної ініціативи із дотриманням передбачених КПК процесуальних умов.
- Стаття 324 КПК не містить питання “чи підлягає підсудний кримінальній відповідальності”. Саме так доцільно викласти п.4 ч.1 ст. 324 КПК, тому що питання про призначення покарання й порядок його відбуття, повною мірою містяться у п. 6 даної статті. І кримінальне, і кримінально-процесуальне законодавство розрізняють звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 44-49 КК) і звільнення від покарання і його відбуття (ст.ст. 74-87 КК), але у ст. 324 КПК (як і у ст. 415 проекту КПК прийнятого ВРУ у першому читанні) це не враховано. У випадках, коли судом першої інстанції особа правильно визнана винною у вчиненні злочину, але невірно вирішено питання щодо реалізації кримінальної відповідальності, апеляційний суд повинен скасувати вирок у даній частині й винести ухвалу про закриття справи із наведенням обставин, які виключають провадження по справі або надають суду право закрити справу. Наприклад, у випадку зміни апеляційним судом правової кваліфікації на одну зі статей КК, перелічених у ч.1 ст. 27 КПК, це може призвести до того, що справа публічного обвинувачення за відсутності скарги приватного обвинувача буде закрита (зміна кваліфікації тілесних ушкоджень середньої тяжкості, на легкі тілесні, без короткочасного розладу здоров'я).
- З урахуванням змісту судових рішень, перелічених у ч.2 ст. 347 КПК, ст. 382 КПК слід доповнити наступним переліком підстав для зміни та скасування: а) суттєве порушення кримінально-процесуального закону (прийняття рішення неправомочним суб’єктом, або з порушенням передбаченої у законі процедури, або за відсутності встановлених законом підстав); б) невідповідність прийнятого рішення доцільності провадження по конкретній справі (застосування запобіжного заходу до особи, яка за станом здоров`я не може продовжувати злочинну діяльність).
- Інститут приватного оскарження потрібно відновити по відношенню до окремих постанов суду першої інстанції. Так, постанова про призначення справи до судового розгляду може містити рішення про застосування запобіжного заходу, але така постанова не може бути оскаржена згідно зі ст. 245 КПК. Тобто, слід говорити не про оскарження постанови в певній частині, а про самостійне оскарження певного питання, яке вирішено цією постановою.
- Встановлення оптимального зв’язку між повноваженнями апеляційного суду щодо винесення підсумкових рішень по справі та процесуальними умовами їх здійснення є важливим напрямком удосконалення кримінально-процесуального законодавства, і проведені дослідження дозволяють зробити щодо цього ряд пропозицій. Так, необхідно вказати в законі випадки обов'язкового проведення судового слідства в суді апеляційної інстанції. З урахуванням диспозитивності апеляційного провадження, достатньою гарантією правосудності рішення, що погіршує положення засудженого або виправданого, буде обов'язкове проведення судового слідства в тих випадках, коли на цьому наполягає сторона захисту. Питання щодо необхідності проведення судового слідства та його обсяг вирішується апеляційним судом при попередньому розгляді справи. Слід надати апеляційному суду за певних обставин приймати рішення щодо проведення судового слідства безпосередньо у судовому засіданні. Таке рішення повинно прийматися шляхом винесення відповідної ухвали після з’ясування позиції сторін з цього питання. Отже, якщо сторони не заперечують проти прийняття вказаного рішення без повернення до попереднього розгляду, слід визнати, що це дозволить запобігти зайвих затримок у розгляді справи. Доцільно так діяти у випадках, коли докази по справі, що повинні бути оцінені судом апеляційної інстанції в умовах судового слідства можуть бути досліджені без переносу судового засідання для їх отримання (наприклад, свідок на допиті якого наполягає одна зі сторін з`явився до суду апеляційної інстанції). Згідно з цим у кримінально-процесуальному законодавстві потрібно передбачити обов’язок використати всі надані законом повноваження і винести належне рішення тим судом, у провадженні якого знаходиться справа.
- На відміну від ЦПК України, кримінально-процесуальний кодекс не містить прямої вказівки на повноваження апеляційного суду встановлювати у своїх рішеннях факти відсутні у первинному рішенні суду. У зв'язку із цим необхідно доповнити КПК статтею “Нові факти в рішенні апеляційного суду” яка буде передбачати умови в яких вони встановлюються, спосіб відображення їх у рішенні, а саме передбачити, що факти, що погіршують становище засудженого або виправданого встановлюються лише в умовах судового слідства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Азаров В.А., Мацак П.К. Институт судебного контроля в истории российского уголовного процесса. – Омск: Юрид.институт МВД России, 1999. – 59 с.
2. Александров А., Ковтун Н. Основания к отмене (изменению) приговора в суде апелляционной инстанции // Государство и право. – 2001. - №10. – С.99-107.
3. Александров А.С., Ковтун Н.Н. Субъекты апелляционного обжалования приговора: пределы процессуальных прав и полномочий // Журнал российского права. – 2002. - №5. – С.108-115.
4. Алексеев В.Б. Кассационное определение — важнейший акт судебного надзора // Сов. юстиция. – 1969. - № 5. – С.22-26.
5. Алексеев В.Б. Пределы полномочий кассационной инстанции // Сов. юстиция. - 1972. - №2.– С.13-14.
6. Алексеев В.Б. Учебник уголовного процесса. // www/kalinowski/narod/ru.
7. Алексеев В.Б., Бойков А.Д. Изучение и предотвращение судебных ошибок // Сов. юстиция. – 1968. - №12. – С.11-12.
8. Алексеев Н.С., Даев В.Г., Кокорев Л.Д. Очерки развития науки советского уголовного процесса. – Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1980. – 250 с.
9. Алиев Т.Т., Громов Н.А. Презумпция истинности судебного решения в гражданском процессе // Государство и право. – 2004. - №8. – С.110-115.
10. Алиев Т.Г., Громов Н.А., Царева Н. Дополнительные материалы в судах кассационной и надзорной инстанции // Рос. судья. – 2003.- №1. – С.27-30.
11. Амбасса Леон Шанталь Обвинительная камера в уголовном процессе Франции // Рос. юстиция. – 1998. - №7. – С.51-52.
12. Амроян М.А. Теоретические аспекты применения института апелляции // Право: теория и практика. – 2001.- №1.2 // http.www.yurclub.ru.
13. Анализ судебной практики апелляционного суда Харьковской области по применению в первом полугодии 2004 года законодательства, предусматривающего постановление в апелляционном порядке приговоров без направления дел на новое судебное рассмотрение.
14. Арсенов И.Г. Арбитражный процесс: проблемы кассационного пересмотра. – М.: Норма, 2004. – 176 с.
15. Арсеньев В. Новые материалы и новые обстоятельства по уголовному делу в вышестоящем суде // Сов.юстиция. - 1968. - №3. – С.10-12.
16. Архів апеляційного суду АРК, справа №305 –к-/93.
17. Архів апеляційного суду АРК, справа №11- А-211/02.
18. Архів апеляційного суду АРК, справа №11- А-404/03.
19. Архів апеляційного суду АРК, справа №11- А-220/03.
20. Архів апеляційного суду Харківської області. справа №05-188к.
21. Архів Апеляційного суду АРК справа №11-316/2003.
22. Архів Апеляційного суду Харківської області.
23. Архів Апеляційного суду АРК справа №11-316/2003.
24. Архів апеляційного суду АРК, справа №11-А-417/2003.
25. Архів апеляційного суду АРК, справа №11-А-1556/2003.
26. Архів апеляційного суду АРК, справа №11-А-417/2004.
27. Архів апеляційного суду АРК, справа №11-А-122/2004.
28. Архів Апеляційного суду АРК, справи № 11-А-1811/2003 г., 11-А-1724/2003 г., 11-А-1351/2003 г.
29. Архів Апеляційного суду АРК, справа №11-А-309/2003.
30. Архів Апеляційного суду АРК, справа №1-125/ 01 – 2001 г.
31. Архів Дзержинського місцевого суду м. Харкова справа №16990084
32. Архів Залізничного місцевого суду м. Сімферополя.
33. Архів Апеляційного суду АРК справа №11-734/2002.
34. Бажанов М.И. Законность и обоснованность судебных актов в советском уголовном судопроизводстве: Автореф. дис. …д-ра юрид. наук: Х., 1967. – 25 c.
35. Бажанов М.И. Проверка законности и обоснованности определений вышестоящих судов (процессуальные нарушения как основания отмены определений) // Учен.зап. Харьк. юрид. ин-та. - Вып. 6. - Изд-во Харьк. ун-та, 1955. - С.85-86.
36. Беднарская В.М. Пересмотр судебных решений и контроль за ними // Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи. Матеріали науково-практичної конференції 18-19 квітня 2002 року м.Харків. – Київ-Харків. – 2002. – С. 242-245.
37. Белкин А.Р. Теория доказывания. – М.:Норма, 2001. – 675 с.
38. Белоносов В.О., Громов Н.А. Приговор суда в уголовном судопроизводстве // Право и политика. – 2001. - № 12. – С. 95 – 103.
39. Бережний О.І. Преюдиціальність судових рішень у кримінальних справах. – Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2004. – 176 с.
40. Білоусенко В.Г. Виклад доказів у мотивувальній частині вироку // Вісник Верховного Суду України. – 1999. - № 2. – С.32-34.
41. Богословська Л.О. Підстави для скасування або зміни вироків, які не набрали законної сили. – Харків, 1995. – 36 с.
42. Богословська Л.О. Апеляційне провадження: історія виникнення в Україні // Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи. Матеріали науково-практичної конференції 18-19 квітня 2002 року м. Харків. – Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С. 206-210.
43. Богословська Л.О. Порівняльний аналіз апеляційного та касаційного провадження по кримінальним справам. – Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. Короткі тези доповідей та наукових повідомлень республіканської науково-практичної конференції /9-11 листопада/. –Х.:1995. – С.212-215.
44. Богословская Л.А. Односторонность и неполнота предварительного или судебного следствия как основания к отмене или изменению приговора: Дис. … канд. юрид. наук:12.00.09. - Х., 1973. – 184 с.
45. Божьев В.П Пределы прав суда кассационной инстанции // Законность. – 2003. - №11. – С. 2- 4.
46. Бозров В.М. К вопросу об оценке эффективности и качества правосудия по уголовным делам // Рос. судья. – 2002. - №5. – С.6-8.
47. Бойко В.П. Заборона “повороту на гірше” в судових стадіях кримінального процесу України: Автореф. дис….канд. юрид.наук: 12.00.09. - Львів, 1997. – 24 с.
48. Бойко В.Ф. Перебудову роботи судової системи необхідно здійснити в напрямі посилення захисту прав та інтересів громадян // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - №3. – С.2- 4.
49. Бойков А.Д. Третья власть в России. Очерки о правосудии, законности и судебной реформе 1990-1996 гг. – http.//vsepravo.narod.ru.
50. Бойцова Л.И. Толкование сомнений в пользу подсудимого в судебном разбирательстве // Правоведение. –1989. -№3. – С.94-99.
51. Боровский М.В. Суды общей юрисдикции в Российской Федерации: проблемы и перспективы. - http.//www.cfin.ru.
52. Бородинов В. Нарушение принципов уголовного процесса – основание отмены приговора // Рос. юстиция. – 2002. - № 6. – С.24.
53. Бородинов В.В. Порядок и основания отмены и изменения приговоров суда первой и апелляционной инстанций в российском уголовном процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук:12.00.09. – Краснодар, 2003. – 22 с.
54. Бортновська З. Реалізація права на свободу і особисту недоторканість в українському кримінальному процесі // Право України. – 2003. - №10. – С.104-107.
55. Бринцев В.Д. Судовий контроль /теорія та практика/. – Х.: Ксилон, 2001. – 204 с.
56. Бринцев В.Д. Апеляція: хто “за”? // Право України. – 1992. - № 12. – С. 19- 21.
57. Брынцев В.Д. Судебная власть /правосудие/ итоги реформ 1992-2003 г.г. в Украине. - Х.: “Ксилон”, 2004. – 224 с.
58. Бринцев В.Д., Хотенець В.М. До питання про впровадження апеляційної форми перегляду вироків // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. – С.19-20.
59. Брынцев В.Д. Сочетание единоличной и коллегиальной форм правосудия в уголовном процессе // Право Украины. –1995. - №7. – C.14-17.
60. Брынцев В.Д. Судебная власть /правосудие/: Пути реформирования в Украине. – Х.: Ксилон, 1998. – 182 с.
61. Бущенко А.П. Практика Европейского Суда по правам человека. Статья 5 Конвенции о защите прав человека и основных свобод. – М.: Спарк, 2001. – 215 с.
62. Быкова Е.В. Судебный контроль за предварительным расследованием во Франции: Автореф. дис. … канд. юрид. наук:12.00.09 – М., 1996. – 21 с.
63. Васильева Е.Г. Проблемы ограничения неприкосновенности личности в уголовном процессе: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. - Уфа, 2002. – 193 с.
64. Веретехин Е.Г. Пробелы предварительного расследования и их восполнение в суде первой инстанции: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.0.09. – Казань, 1984. – 15 с.
65. Ветрова Г.Н. Санкции в советском уголовном процессе. – М.: Юрид.лит., 1991. –157 с.
66. Викторский С.И. Русский уголовный процесс. – М.: Тип. Императорского Московского Университета. – 1912. – 422 с.
67. Вильданова М.М. Тенденции развития системы обжалования судебных решений во Франции // Институт законодательства и сравнительного правоведения при Верховном Совете РФ. - Сборник научных трудов. – 1993. - №54. – С.119-135.
68. Власов А.А. Проблемы эффективности и доступности правосудия в России // Государство и право. - № 2. – 2004. – С.13-20.
69. Волколуп О.В. Система уголовного судопроизводства и проблемы ее совершенствования. – СПб.: Юридический центр "Пресс", 2003. – 267 с.
70. Вопросы уголовно-процессуального права Германской демократической республики // Пер. Б.А.Страшун – М.:Госюриздат, 1956. – 127 с.
71. Воробейников М.А. Запрет преобразования к худшему в советском уголовном процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. - Л., 1977. - 24 с.
72. Воробейников М.А. Запрет преобразования к худшему в советском уголовном процессе. –Ярославль, 1976. – 101 с.
73. Ворожцов С.А. Приговор в уголовном процессе. – М.: Юрайт-Издат, 2003. – 109 с.
74. Ворожцов С.А. Принципы кассации по новому УПК // Рос.юстиция. – 2002. - №12. – С.14-16.
75. Воскобитова Л.А. Существенные нарушения уголовно-процессуального закона как основания к отмене приговоров: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М.,1979. – 26 с.
76. Галаганов Е.А.. Роль суда как субъекта доказывания в уголовном судопроизводстве // Рос.судья. – №1. – 2003. – С.36 -38.
77. Глинська Н.В. Обгрунтування рішень у кримінальному процесі: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Х., 2003. – 238 с.
78. Глинская Н.В. Соотношение формы и содержание в структуре уголовно-процессуальных решений // Проблеми законностi. Респ. міжвідом. наук. збірник. – Х.: Нац. юрид. акад.України, 2002. - Вип. 48. – С.110-118.
79. Глушков В.С. Изменение приговора в кассационной инстанции: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1979. – 26 с.
80. Глушков В.С. Каким должно быть кассационное определение // Сов.юстиция. – 1969. -№2. - С.24-26.
81. Гойденко Е.Г. Об основаниях к отмене или изменению решения суда в кассационном порядке // Рос. судья. - 2003. - №3. - С. 6-8.
82. Головко Л.В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции. - М.: “Спарк”, 1995. – 130 с.
83. Головко Л.В. Освобождение от уголовной ответственности и освобождение от уголовного преследования: соотношение понятий // Государство и право. – 2000. - № 6. – С.41-51.
84. Головко Л.В. Реформа уголовного процесса во Франции // Государство и право. - № 8. – 2001. – С.89-98.
85. Гомьен Д. Путеводитель по Европейской Конвенции по правам человека. – Львів: Кальварія, 1998. – 176 с.
86. Горобец В. Законность, обоснованность и справедливость приговора в условиях состязательности процесса // Рос.юстиция. – 2003. - №8. – С.37-39.
87. Григорьев В.Н., Кузьмин Г.А. Правовые и организационные основы принятия решений в уголовном процессе. – М.: Юнити-Дана, 2003. – 136 с.
88. Гринев А., Тарасова Г. Обжалование отдельных судебных решений в ходе уголовного судопроизводства // Законность. – 2004. - №10. – С.33-34.
89. Громов Н.А., Зайцева С.А. Оценка доказательств в уголовном процессе. – М.:Приор, 2002. – 128 с.
90. Гродзінський М.М. Апеляція в радянському кримінальному процесі // Вісн. Рад. юстиції.- 1930. - № 12. - С. 335-340.
91. Гродзинский М.М. Кассационное и надзорное производство в советском уголовном процессе. - М.: Госюриздат, 1953 – 232 с.
92. Грошевой Ю.М. Законность и обоснованность приговора советского суда: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. - Х., 1965. – 308 с.
93. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. – Х.: Вища школа, 1979. – 143 с.
94. Грошевой Ю.М. Правові властивості вироку – акту правосуддя. – Х.:УЮА, 1994. – 46 с.
95. Грошевой Ю.М. Освобождение от уголовной ответственности в стадии судебного разбирательства. – Х.: Юридический институт, 1979. – 82 с.
96. Грун А. Содержание кассационного определения по уголовному делу // Сов.юстиция. – 1970. - №12. - С.25-27.
97. Гурвич М.А. Судебное решение (теоретические проблемы). - М.: Юрид. лит., 1976. – 176 с.
98. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. - М.:Зерцало-М, 2002. - 528 с.
99. Давыдов П.М., Мирский Д.Я. Прекращение уголовного дела. – М.: Госюриздат, 1963. – 199 с.
100. Дикарев И.С. Диспозитивность в уголовном процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. Наук: 12.00.09. - Волгоград, 2004. – 22 с.
101. Динер А.А., Мартыняхин Л.Ф., Сенин Н.Н. Апелляционное производство в российском уголовном процессе. – М.:Юристъ, 2003. – 112 с.
102. Докина И.А. К вопросу о применении нового УПК РФ в суде кассационной инстанции // Рос. судья. – 2003. - №2. – С.10-11.
103. Дорохов В.Я., Николаев В.С. Обоснованность приговора в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1959 г. - 236 с.
104. Дорошков В.В. Мировой судья / Исторические, организационные и процессуальные аспекты деятельности/. – М.: Норма, 2004. – 295 с.
105. Дорошков В. Пересмотр решений мирового судьи по уголовным делам в апелляционном порядке // Рос. юстиция. – 2002. - № 7. – С. 39- 41.
106. Дудко Н.А. Общие условия судебного разбирательства в системе гарантий социалистического правосудия: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. - М, 1985 - 23 с.
107. Еникеев З.Д. Уголовное преследование: Учебное пособие. - Уфа: Изд-во БашГУ, 2000. - 131 с.
108. Жилин Г.А. Целевые установки гражданского судопроизводства и проблема судебной ошибки // Государство и право. - 2000. - №8. - С. 51-58.
109. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. - М.: Юридическая литература, 1965. – 367 с.
110. Загорский Г.И. Судебное разбирательство по уголовному делу. – М.: Юрид.лит., 1985. – 112 с.
111. Закон України “Про статус суддів” - ВВР, 1992, N 30, ст.426.
112. Зеленецький В.С. Форма і зміст рішення про порушення кримінальної справи // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - №1. – С.111-116.
113. Зеленецкий В.С. Предмет и пределы познания в доследственном уголовном процессе // Право и политика. – 2002. - № 8.
114. Зеленин С. Обвинение и суд в состязательном процессе // Рос. судья. – 2002. - № 1. – С. 6-8.
115. Золотых В.В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе. - Ростов-на-Дону: “Фе¬никс”, 1999. - 288 с.
116. Івасюк І.Г. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання в наслідок зміни обстановки: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. - Львів, 2002. – 20 с.
117. Из практики прокурорского надзора по уголовным делам // Законность. - № 9. – 2003. – С. 63.
118. Ильницкая Л.И. Личные интересы участников российского уголовного процесса: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09.- Ижевск, 2002. – 20 с.
119. Йоффе М. Кримінально-правові та процесуальні аспекти звільнення від кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків // Право України. – 2002. - №10. – С.67-70.
120. Каз Ц.М. Правовая природа приговора в советском уголовном процессе: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Саратов, 1956. – 327 с.
121. Калашникова Н.Я. Общие условия судебного разбирательства в советском уголовном процессе. - М.: Изд-во МГУ, 1963. – 96 с.
122. Калашникова Н.Я. Гарантия права обвиняемого на защиту при изменении обвинения и наказания. - М.: Изд-во МГУ, 1975. – 144 с.
123. Калиновский В.Г. Существенность уголовно-процессуальных нарушений при собирании доказательств. // Законность, оперативно-розыскная деятельность и уголовный процесс. Материалы международной научно-практической конференции. Санкт-Петербург, 9-10 апреля 1998 г. Ч.2./ Под ред. О.М. Латышева, В.П. Сальникова. СПб: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. – С.11-14.
124. Калиновский К. Б., Смирнов А. В. Комментарий к УПК РФ
Постатейный. / Под общ. ред. А.В. Смирнова. - 2-е изд., доп. и перераб. - СПб.:, Питер, 2004. - 848 с.
125. Каретников А.С. Производство по делу, возвращаемому для дополнительного расследования. – Изд-во Саратовского университета, 1981. – 110 с.
126. Картохина О.А. Начало и прекращение уголовного преследования следователями органов внутренних дел: Дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. - СПб., 2003. – 198 с.
127. Кисленко С.Л., Комиссаров В.И. Судебное следствие: состояние и перспективы. – М.:Юрлитинформ, 2003. – 176 с.
128. Кобликов А.С. Судебный приговор. - М.: Юридическая литература, 1966. – 135 с.
129. Ковтун Н.Н., Александров А.С. Апелляционное производство в уголовном производстве России: проблемы и решения // Государство и право, 2001. - № 3. – С. 38-45.
130. Ковтун Н.Н., Подшибякин А.С. Производство в суде надзорной инстанции: вопросов больше, чем ответов // Рос.судья. – 2002.- № 9.- С.15-22.
131. Колбая Г.Н. Соотношение предварительного следствия и судебного разбирательства. – М.:Наука. – 1975. - 152 с.
132. Колоколов Н.А. Судебный контроль в стадии предварительного расследования: реальность, перспективы // Государство и право. – 1998. - №11. – С.31-39.
133. Комарова Н.А., Лукашевич В.З. Принцип состязательности и равноправия сторон должен быть эффективным средством установления объективной истины в судебном разбирательстве // Правоведение. - 1999. -№3. – С.94-99.
134. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. Д.Н. Козака и Е.Б. Мизулиной. - М.: Юрист, 2002. – 1039 с.
135. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В.И. Радченко. - М.: Юстицинформ, 2003. - 1040 с.
136. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. А.В. Смирнова, К.Б. Калиновского. - СПб.: Питер, 2003. - 879 с.
137. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. И.Л.Петрухина. М.: ООО “ТК Велби”, 2002. - 896 с.
138. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу РСФСР / Под ред. А.П.Рыжакова. // Рос.судья. – 2001. - № 1. - С.29-39.
139. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. А.Я. Сухарева. - М.: Норма, 2002. - 896 с.
140. Кони А. Ф. Собр. соч. в 8 т./ Под общ. редакцией Базанова В.Г., Смирнова Л.Н., Чуковского К.И. - М., Юрид. лит., 1966. – 544 с.
141. Концепция судебной реформы в Российской Федерации // Издание Верховного Совета РФ. - М.: Норма, 1992. - 51 с.
142. Костюченко О. Ревізійні засади перегляду кримінальних справ у апеляційному та касаційному порядку // Право України.- 1996. - № 9. – С.53-54.
143. Куинн Ф. Права человека и ты /Документы Совета Европы о правах человека/.-Варшава: Изд-во ОБСЕ/БДИПЧ, 1999. – 289 с.
144. Куйбіда Р. Перегляд судових рішень в Україні: вдосконалення процедури // Право України. – 2003. - №8. – С.143-145.
145. Кулаева С.И. Указания кассационой инстанции как средство обеспечения законности в уголовном судопроизводстве: Дис. … канд. юрид. наук: 12.0.09. – Саратов, 1975. – 169 с.
146. Куцова Э.Ф. Советская кассация как гарантия законности и правосудия. – М.: Госюриздат, 1957. – 227 с.
147. Лазарева В.А. Судебная власть и ее реализация в уголовном процессе.- Самара: Изд-во “Самарский университет”, 1999. – 136 с.
148. Лантух Н.В. Формы проверки не вступивших в законную силу приговоров: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 1200.09: Санкт-Петербургский Институт МВД РФ - СПб, 2001. – 22 с.
149. Лобанова Л.В. Юридическая природа и процессуальные вопросы освобождения от уголовной ответственности: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. - Ярославль, 1986. – 209с.
150. Лобойко Л. Співвідношення стадії логічної та функціональної послідовності в кримінальному процесі // Вісник прокуратури. – 2004. - №2. – С.78-86.
151. Лукашевич В.З. Гарантии прав обвиняемого в советском уголовном процессе. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. – 168 с.
152. Лупинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве. – М.: Юрид.лит., 1977. – 168 с.
153. Лупинская П.А. Судебные решения: содержание и форма // Рос.юстиция. – 2001. - №11. – С.57-59.
154. Малиновский А.А. Злоупотребление правом.- М.:М3-Пресс, 2002. – 122 с.
155. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу україни в контексті Європейськіх стандартів: теорія, історія, практика: Дис…. д-ра юрид. наук.- Х., 2005. – 449 с.
156. Маляренко В.Т. Проблеми реформування інституту перегляду кримінальних справ в порядку нагляду // Вісник Верховного Суду України. – 2000. - № 1. – С.34-41.
157. Маляренко В.Т. Констутиційні засади кримінального судочинства. - Х.: Юрінком Інтер., 1999. – 318 с.
158. Маляренко В.Т. Про закриття кримінальної справи (окремі аспекти) // Вісник Верховного Суду Укра