ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМЦІВ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНОЗЕМЦІВ – СУБ’ЄКТІВ
КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ...................................13
1.1 Поняття іноземців та їх загально правовий статус
у правовій системі України .............................................................................13
1.2 Диференційовані статуси іноземців у
кримінальному судочинстві України..............................................................36
1.3 Кримінально-процесуальні гарантії іноземців в Україні..............54

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ДОСУДОВОГО
СЛІДСТВА ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМЦІВ .........................................................70
2.1 Особливості участі іноземців у проведенні
окремих слідчих дій............................................................................... 70
2.2 Питання кримінально-процесуального представництва
та захисту іноземців .........................................................................................92

РОЗДІЛ ІІІ. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ
КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА
ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМЦІВ ............................................................................108
3.1 Правові засади міжнародної співпраці у сфері
кримінально-процесуального судочинства .................................................108
3.2 Видача і передача іноземців на досудових стадіях ....................134
3.3 Передача кримінального провадження ........................................152

ВИСНОВКИ.....................................................................................................163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................170
ДОДАТКИ .......................................................................................................185

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема проведення дослідження з питань особливостей досудового провадження у кримінальних справах за участю іноземців виходить з необхідності пошуку оптимальних шляхів подальшого вдосконалення системи кримінально-процесуального законодавства України шляхом дотримання міжнародних норм та стандартів, вивчення та запозичення позитивного зарубіжного досвіду з питань боротьби зі злочинністю, а також організаційних та науково-методичних заходів щодо запобігання та розслідування злочинних посягань.
Реалізація економічних, політичних, культурних та інших контактів з країнами як близького, так і далекого зарубіжжя призводить до постійного зростання числа іноземців, які відвідують нашу країну з метою здійснення ділових зв’язків, виконання робіт, навчання, стажування, туризму.
У 2002–2003 роках реалізовано ряд організаційних та практичних заходів, під час яких виявлено 22,8 тис. незаконних мігрантів, близько 16 тис. котрих видворено за межі держави. Безпосередньо працівниками міліції виявлено та затримано 199 груп нелегальних мігрантів, загальною чисельністю 2,6 тис. осіб [62] ) .
Окрім того, у 2001 році порушено 965 кримінальних справ про злочини у сфе¬рі обігу наркотичних засобів, скоєних іноземцями, що становить понад 2% від за¬гальної кількості вчинених наркозлочинів, із них 425 - вчинені громадянами країн СНД.
У Конституції України містяться основні та першочергові завдання, які виникають перед державою та суспільством. Аналіз цих завдань показує, що питання прав особистості, надання всіх необхідних умов щодо подальшого вільного та всебічного розвитку особистості повинні набути значної ваги при розробці та провадженні правової політики України.
Права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і напрямок діяльності держави. Проблеми, пов’язані із забезпеченням прав і свобод людини, хоч і розглядаються в юридичній літературі, але потребують свого подальшого вивчення і тому залишаються актуальними.
Ознайомлення із загальнотеоретичними джерелами та спеціальною юридичною літературою, яка присвячена кримінально-процесуальному статусу іноземців в Україні, дає підстави говорити про відсутність комплексних самостійних праць, які б висвітлювали питання кримінально-процесуального статусу іноземців, їх гарантій, питання участі іноземців у кримінально-процесуальному судочинстві та особливостей провадження у кримінальних справах про злочини, вчинені іноземцями та стосовно них.
Окремі питання про правий статус іноземців, питання пов’язані з правовими гарантіями особистості на досудовому слідстві, співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю, а також розслідування кримінальних справ вчинених іноземцями та стосовно них, досліджувались у працях таких учених, як Ф.А. Агаев, Ю.П. Аленін, Л.М. Альбертіні, С.А. Альперт, А.І. Бастрикін, М.М. Богуславський, В.Н. Буталін, Л.Н. Галенська, В.Н. Галузо, Ю.М. Грошевий, Ю.Г. Демін, В.П. Зімін, Л.Д. Кокорєв, О.В. Кузьменко, М.Н. Курко, М.І. Леоненко, В.В. Мілінчук, Е.А. Нагаєв, М.І. Пашковський, В.П. Чернега та інших вчених з різних галузей науки.
Розслідування злочинів, скоєних іноземними громадянами та стосовно них, породжує певні ускладнення, тому що ця категорія кримінальних справ має ціле коло кримінально-процесуальних особливостей розслідування.
Зазначені вище процеси, сукупність даних та обставин висувають на перший план перед правоохоронними органами України нагальну потребу у теоретичній розробці концепції особливостей досудового провадження у кримінальних справах за участю іноземців.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до пріоритетних напрямків наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2001-2005 років (Рішення Колегії МВС України від 12 грудня 2000 року № 9 КМ/1) і головних напрямків наукових досліджень Запорізького юридичного інституту МВС України на 2001-2005 рр.
Тема дисертації затверджена Вченою радою Запорізького юридичного інституту МВС України 31 січня 2003 р. (протокол № 1).
Мета та завдання дисертаційного дослідження полягають у тому, щоб сформулювати та виробити сукупність теоретичних висновків та рекомендацій з удосконалення кримінально-процесуального законодавства України та практики його застосування, підвищення ефективності дії кримінально-процесуальних норм і практики розслідування.
Відповідно до цього необхідно було розв’язати завдання:
1. визначити поняття правового статусу іноземних громадян та проаналізувати загальноправовий та диференційовані статуси іноземців (привілеї та імунітети);
2. визначити зміст прав та гарантій іноземців у кримінальному судочинстві під час провадження досудового слідства;
3. розкрити особливості захисту іноземців;
4. розкрити особливості представництва іноземців;
5. дослідити особливості застосування норм кримінально-процесуального права до іноземців, які беруть участь у кримінальному судочинстві;
6. встановити особливості провадження окремих слідчих дій за участю іноземців;
7. визначити проблеми, які виникають при застосуванні норм кримінально-процесуального права під час провадження досудового слідства за участю іноземних громадян, та шляхи їх вирішення;
8. дослідити підстави та зміст міжнародного співробітництва України та його вплив на кримінально-процесуальне законодавство;
9. обґрунтувати відповідні рекомендації з удосконалення кримінально-процесуального законодавства України, приведення його у відповідність з міжнародно-правовими нормами у зв’язку з особливостями провадження досудового слідства за участю іноземних громадян.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають під час досудового слідства та дізнання у кримінальних справах за участю іноземців, а також окремі кримінально-правові та суміжні правові інститути, зокрема інститути виконання міжнародних договорів про правову допомогу та співробітництво у кримінальних справах; а також правовий механізм регулювання окремих видів такого міжнародного співробітництва.
Предметом дослідження є норми чинного кримінально-процесуального, міжнародного та інших галузей законодавства України, сутність і зміст діяльності органів досудового слідства та дізнання під час розслідування кримінальних справ за участю іноземців.
Методологічну та методичну основу наукового дослідження складає загальний метод пізнання, який відображає діалектичний взаємозв’язок та взаємообумовленість українського кримінально-процесуального, іноземного та міжнародного права, а також теорії та практики розслідування кримінальних справ за участю іноземців. Базу дослідницької методології складає сукупність методів сучасної теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей (із використанням таких принципів наукового мислення, як індукція і дедукція, аналіз і синтез, порівняння, спостереження).
Спеціальними методами дослідження, використаними в дисертації, є метод системного аналізу правових норм (цей метод використовувався, зокрема, у процесі порівняння загальних та спеціальних норм); порівняльно-правовий метод (застосовувався у процесі порівняння конституційних, кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм України та ряду зарубіжних держав, що дало можливість внести конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного та проекту нового КПК України); статистичний метод (його використання забезпечило обґрунтування теоретичних положень роботи даними судової статистики та іншою статистичною інформацією); соціологічний метод (цей метод забезпечив вивчення кримінальних справ, проведення анкетування серед працівників правоохоронних органів та обробку отриманих даних).
Теоретичною основою дослідження стали наукові праці в галузі конституційного, міжнародного права, кримінального, кримінально-процесуального права, психології як вітчизняних, так і зарубіжних авторів.
Нормативною базою роботи є положення, які закріплені в Конституції України, міжнародно-правових актах, законодавстві України та законодавстві іноземних країн.
Емпіричну базу дослідження склали результати анонімного анкетування 34 дізнавачів ОВС, 100 слідчих ОВС, 30 слідчих СБУ, 30 слідчих прокуратури та 6 прокурорів; результати вивчення 150 архівних кримінальних справ.
Наукова новизна дослідження визначається тим, що в Україні вперше на монографічному рівні здійснено спробу дослідити та розробити рекомендації з питань досудового провадження у кримінальних справах за участю іноземців.
За результатами дослідження сформульовано ряд положень, висновків і пропозицій, які мають ознаки новизни і виносяться на захист, зокрема:
Досліджено й проаналізовано поняття “іноземець” та наведено власну класифікацію іноземців, в основу якої покладено вплив юрисдикції української держави на зазначених осіб.
Систематизовано кримінально-процесуальні гарантії іноземців. Автор приходить до висновку, що вони мають системний характер: 1) гарантії, передбачені українським законодавством, які представлені комплексом конституційних норм, норми законів та інших правових актів; 2) гарантії, які закріплені системою загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародними договорами України; 3) гарантії, встановлені правовими нормами іноземного законодавства.
На підставі аналізу теоретичних робіт і практичного матеріалу, а саме законодавства України, яке регулює правове положення іноземців в Україні, вважаємо за доцільне виокремити наступні групи іноземців:
А) іноземці, які не мають імунітету від юрисдикції України:
– іноземці, які постійно проживають на території України;
– іноземці, які іммігрували в Україну для тимчасового працевлаштування (трудові мігранти);
– іноземці, які тимчасово прибули на територію України;
– біженці;
– нелегальні мігранти.
Б) іноземці, які мають дипломатичний або консульський імунітет та привілеї.
За результатами аналізу міжнародно-правових документів виокремлюються три рівні імунітету іноземних громадян у кримінально-правовій сфері від юрисдикції України (межі користування імунітетами за колом осіб): 1) повний імунітет, який розповсюджується не тільки на дії при виконанні службових обов’язків, але й на дії, не пов’язані з таким виконанням; 2) частковий імунітет, закріплений у міжнародних конвенціях або угодах і пов’язаний з виконанням особою службових обов’язків; 3) частковий імунітет, встановлений державою перебування.
Зроблено висновок про те, що в галузі кримінально-процесуальних відносин імунітети та привілеї іноземних громадян є винятком з принципу рівності всіх перед законом і судом та іншими органами кримінального судочинства.
Розглядаючи принцип “рівності перед законом і судом”, дисертант приходить до висновку, що необхідно зробити наступні термінологічні зміни в законодавстві. А саме, виходячи зі змісту Конституції України, вважаємо за доцільне з цією метою у ст. 16 КПК України фразу “Правосуддя у кримінальних справах здійснюється на початках рівності громадян...” замінити фразою: “Кримінально-процесуальна діяльність здійснюється на засадах рівності всіх...”. Аналогічні зміни внести і до назви статті.
Розглядаючи дію принципу “національної мови судочинства” у стадії порушення кримінальної справи, автор приходить до висновку, що зазначений принцип потребує певного уточнення кримінально-процесуального законодавства. На цей час право користуватися рідною мовою надано лише особам, що “беруть участь у справі” (ч. 2 ст. 19 КПК України). Таке формулювання правової норми, суворо кажучи, не дозволяє розповсюдити принцип національної мови судочинства на стадію порушення кримінальної справи. Тому вважаємо за доцільне:
По-перше, внести зміни до ч.2 ст.19 КПК України, а саме фразу “Особам, які беруть участь в справі…” замінити фразою “особам, які беруть участь у кримінально-процесуальній діяльності…” і викласти ч.2 ст. 19 у такій редакції: “Особам, які беруть участь у кримінально процесуальній діяльності і які не розуміють чи недостатньо розуміють українську мову, забезпечується право робити заяви, давати пояснення та показання, заявляти клопотання та подавати скарги, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою або мовою, яку вони розуміють”.
По-друге, доповнити ст. 95 Кримінально-процесуального кодексу України частиною наступного змісту: “Особам, які не володіють або не розуміють мову національного судочинства, надається право робити заяви та повідомлення про злочин, а також давати пояснення рідною мовою або мовою, якою вони володіють та розуміють”.
Аналізуючи міжнародні документи, автор приходить до висновку, що іноземці мають додаткові права, які необхідно передбачити у КПК України, тому вважаємо за доцільне доповнити ст. 431 КПК України новою частиною наступного змісту: “Підозрювані іноземці, окрім зазначених цією статтею прав, мають право у термін, не більший 3 діб з моменту затримання або обрання запобіжного заходу, на зустріч з консулом своєї країни для бесіди з ним віч-на-віч з правових питань”.
Аналізуючи міжнародно-правову базу з питань надання правової допомоги, дисертант приходить до висновку, що ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України необхідно доповнити частиною наступного змісту: “Будь-які докази, отримані у порядку надання міжнародної правової допомоги відповідно до чинних міжнародних договорів та конвенцій, учасницею яких є Україна, вважати такими, що відповідають вимогам чинного кримінально-процесуального законодавства відносно законності отримання та їх допустимості.”
Досліджуючи питання кримінально-процесуального представництва, автор приходить до висновку про необхідність внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України, а саме, додати статтю наступного змісту: “Стаття___ Повноваження консульських посадових осіб при виконанні міжнародних доручень у рамках надання правової допомоги.
Ч. 1: Уповноважені особи дипломатичних та консульських установ України за кордоном мають право в рамках виконання міжнародних доручень про правову допомогу у кримінальних справах викликати до установи осіб, відносно яких отримано доручення для проведення слідчих дій.
Ч. 2: Зазначені особи повинні роз’яснити права викликаним особам згідно з законодавством сторони, яка надіслала доручення, про що складається протокол відповідно до цього кодексу.
Ч. 3: Положення ч. 1 цієї статті розповсюджується на дипломатичні та консульські установи іноземних країн, які знаходяться на території України з метою виконання доручень у межах надання правової допомоги з зазначених вище питань”.
Встановлено, що на планування розслідування кримінальної справи за участю іноземців впливає три визначальних фактори: а) правовий статус іноземця (наявність або відсутність імунітетів); б) розуміння іноземцем мови судочинства; в) термін перебування останнього на території України.
Обґрунтовано тезу про неможливість участі іноземного адвоката в кримінальному судочинстві України в якості захисника.
Проаналізовано погляди вчених та надано власні дефініції наступних правових категорій: “правова допомога”, “екстрадиція”, “передача кримінального провадження”.
Практичне значення дослідження обумовлено можливістю використання його результатів у таких напрямках суспільної та наукової діяльності: для подальших наукових досліджень у сфері кримінально-процесуального судочинства; для викладання курсу “Кримінальний процес України”; для вдосконалення законодавства України з питань кримінально-процесуальних відносин, питань, присвячених кримінально-процесуальному статусу іноземців; для подолання такого негативного явища, як правовий нігілізм, та підвищення рівня правосвідомості громадян України.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації знайшли своє відображення в доповідях та виступах на конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Пріоритетні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах”, Дніпропетровськ, 25 – 26 жовтня 2002 р.; Міжвузівська наукова конференція з іноземних мов „Правоохоронець і населення: іноземний досвід співпраці”, Донецьк, 22 березня 2002 р.; Міжвузівська студентська наукова конференція “Наука і вища освіта”, Запоріжжя, 16 –17 травня 2002 р.; Всеукраїнська науково-практична конференція “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства”, Запоріжжя, 14 – 15 травня 2002 р.; Регіональний круглий стіл за темою: “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування”, Хмельницький, 21-22 лютого 2003 р.; Звітна 6-а (58-а) наукова конференція професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії, Одеса, 23–24 квітня 2003 р.; Звітна 8-а (60-а) наукова конференція професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії, Одеса, 22–23 квітня 2005 р.
Публікації за темою дисертації. Основні теоретичні висновки і практичні рекомендації, що містяться у дисертації, відображені в шести наукових статтях, чотири з яких надруковано у фахових виданнях.
Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, бібліографії, додатків. Повний обсяг дисертації складає 196 сторінок, з яких 169 сторінок – безпосередньо текст дисертації.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Дослідження всього комплексу теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із особливостями розслідування кримінальних справ за участю іноземців, дозволяє при підбитті підсумків даної наукової праці сформулювати наступні висновки:

1.1 Під поняттям “іноземець” слід розуміти будь-яку фізичну особу, яка перебуває на території України або за її межами, яка вступає у правовий зв’язок з Українською державою і має достовірне підтвердження своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави. У даному розумінні поняття “іноземець” є синонімом терміну “іноземний громадянин”.
1.2 Особи без громадянства, які за своїм правовим статусом мають багато спільного з іноземцями, утворюють окрему категорію осіб.
1.3 На підставі аналізу теоретичних робіт і практичного матеріалу, а саме законодавства України, яке регулює правове положення іноземців в Україні, ми вважаємо за доцільне виокремити наступні групи іноземців:
а) іноземці, які не мають імунітету від юрисдикції України:
– іноземці, які постійно проживають на території України;
– іноземці, які іммігрували в Україну для тимчасового працевлаштування (трудові мігранти);
– іноземці, які тимчасово прибули на територію України;
– біженці;
– нелегальні мігранти;
б) іноземці, які мають дипломатичний або консульський імунітет та привілеї.
1.4. Система норм, яка регламентує правове становище іноземців в Україні, складається з внутрішнього законодавства та ряду міжнародно-правових норм.
1.5 Іноземці, які вчинили злочин на території України, несуть кримінальну відповідальність за законами України, за винятком випадків передбачених законодавством.
1.6 За результатами аналізу міжнародно-правових документів нами виокремлюються три рівні імунітету іноземних громадян від юрисдикції України в кримінально-правовій сфері (межі користування імунітетами по колу осіб): 1) повний імунітет, який розповсюджується не тільки на дії при виконанні службових обов’язків, але і на дії, не пов’язані з таким виконанням; 2) частковий імунітет, закріплений в міжнародних конвенціях або угодах і пов’язаний з виконанням особою службових обов’язків; 3) частковий імунітет, встановлений державою перебування.
1.7 У галузі кримінально-процесуальних відносин імунітети та привілеї іноземних громадян є винятком з принципу рівності всіх перед законом та судом та іншими органами кримінального судочинства.
1.8 Кримінально-процесуальні гарантії іноземців мають системний характер: 1) гарантії передбачені українським законодавством, які представлені комплексом конституційних норм, нормами законів та інших правових актів; 2) гарантії, які закріплені системою загальновизнаних принципів й норм міжнародного права та міжнародними договорами України; 3) гарантії, встановлені правовими нормами іноземного законодавства.
1.9 Розглядаючи дію принципу “національної мови судочинства” в стадії порушення кримінальної справи, автор приходить до висновку, що він потребує певного уточнення кримінально-процесуального законодавства. На цей час право користуватися рідною мовою надано лише особам, що “беруть участь в справі” (ч. 2 ст. 19 КПК України). Таке формулювання правової норми, суворо кажучи, не дозволяє розповсюдити принцип національної мови судочинства на стадію порушення кримінальної справи.
1.10 Питання організації розслідування злочинів, вчинених іноземцями, на рівні криміналістичної методики повинно складати органічну частину всіх її складових елементів, а не відокремлюватися з них у самостійний підрозділ чи теорію.
1.11 При розслідуванні кримінальних справ за участю іноземців доцільно завжди складати план розслідування, спрямований, в першу чергу, на вирішення питання про доцільність та достатність проведення тих чи інших слідчих дій, виходячи з умов терміну перебування іноземця на території України (можливості виїзду за кордон).
1.12 Розслідування кримінальної справи за участю іноземців залежить від наступних визначальних факторів: а) розуміння іноземцем мови судочинства; б) термін перебування останнього на території України.
1.13 Іноземцям, має бути надано право до порушення кримінальної справи, подавати заяви про злочин та давати пояснення по справі на національною мові судочинства або ж, на мові, якою він вільно володіє та розуміє.
1.14 Якщо іноземець не володіє та не розуміє мову судочинства, то в даному випадку у кримінальній справі обов’язкова участь захисника та перекладача. Оплата послуг даних осіб може бути здійсненна за рахунок держави.
1.15 Іноземним громадянам необхідно надати право на зустріч з консулом своєї країни віч-на-віч протягом 4 діб з моменту затримання (арешту), а також передбачити норму у КПК України, яка б наділила консула правом здійснювати надання правової допомоги власним громадянам.
1.16 Аналізуючи положення ст. 44 КПК України, автор приходить до висновку, що участь адвоката з кола іноземців у кримінальному судочинстві України в якості захисника неможлива. Хоча це не виключає його участі у справі у якості представника.
1.17 Міжнародна взаємодопомога у кримінальних справах – це відносини взаємного співробітництва між державами у галузі кримінального судочинства, які полягають у виконанні на підставі міжнародних угод та національного законодавства певних дій, необхідних для здійснення іноземною державою правосуддя у конкретній справі.
1.18 Правова допомога з кримінальних справ надається з наступних питань:
– виконання окремих процесуальних дій;
– порушення кримінального переслідування;
– виклику свідків;
– видачі (екстрадиції) осіб, які підлягають притягненню до кримінальної відповідальності;
– передачі (екстрадиції) осіб для відбуття покарання згідно з вироком суду;
– транзитного перевезення осіб, які утримуються під вартою;
– вручення документів;
– видачі предметів, які мають значення у кримінальній справі як речові докази;
– отримання інформації про рух коштів по банківських рахунках та накладення на них арешту.
1.19 Екстрадиція – це заснований на міжнародних угодах та принципах міжнародного права акт правової допомоги, змістом якого є передача обвинуваченого, засудженого, а також особи, яка підозрюється у вчиненні злочину в державі, що є потерпілою від злочину, на території якої було вчинено злочин, або громадянином якої є особа, що підлягає видачі, для притягнення її до кримінальної відповідальності або для виконання вироку.
1.20 Передача кримінального провадження полягає в тому, що одна договірна держава передає іншій договірній державі повноваження переслідувати в судовому порядку згідно зі своїм кримінальним законодавством особу, до якої застосовується кримінальне законодавство іншої Договірної Держави.
1.21 При розслідуванні кримінальних справ за участю іноземців доцільно використовувати можливості НЦБ Інтерполу з метою швидкого та якісного розслідування злочинів.

2. Проведене дослідження дає підстави для винесення відповідних пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства:

2.1 Внести зміни до ст. 16 КПК України: фразу “Правосуддя у кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян...” замінити фразою: “Кримінально-процесуальна діяльність здійснюється на засадах рівності всіх...” і викласти статтю у такій редакції:

Стаття 16. Здійснення правосуддя на засадах рівності всіх перед законом та судом.
Правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх перед законом та судом незалежно від етнічного чи соціального походження, ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, громадянства, освіти, місця проживання, мови спілкування та будь-яких інших ознак.
Питання про притягнення до відповідальності іноземців, які мають імунітет від юрисдикції української держави, вирішується дипломатичним шляхом.

2.2 Внести зміни до ч. 2 ст. 19 КПК України, а саме фразу “особам, які беруть участь у справі…” замінити словами “особам, які беруть участь у кримінально-процесуальній діяльності…” і викласти ч. 2 ст. 19 у такій редакції:

Стаття 19 ч. 2 “Особам, які беруть участь у кримінально процесуальній діяльності і не розуміють чи не достатньо розуміють українську мову, забезпечується право робити заяви, давати пояснення та показання, заявляти клопотання та подавати скарги, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою або мовою, яку вони розуміють” .

Доповнити ст. 431 КПК України новою частиною наступного змісту:

Ч____ “Підозрювані – іноземці, окрім зазначених цією статтею прав, мають право у термін не більший 3 діб з моменту затримання або обрання запобіжного заходу на зустріч з консулом своєї країни для бесіди з ним віч-на-віч з правових питань.”

Доповнити ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України частиною наступного змісту:

Ч___ “Будь-які докази, отримані у порядку надання міжнародної правової допомоги відповідно до чинних міжнародних договорів та конвенцій, учасницею яких є Україна, вважати такими, що відповідають вимогам чинного кримінально-процесуального законодавства відносно законності отримання та їх допустимості” .

2.5 Доповнити ст. 95 Кримінально-процесуального кодексу України частиною наступного змісту:

Ч____ “Особам, які не володіють або не розуміють мову національного судочинства надається право робити заяви та повідомлення про злочин, а також давати пояснення рідною мовою, або на мові якою вони володіють та розуміють.”

2.6 Додати до Кримінально-процесуального кодексу України статтю наступного змісту:

“Стаття ______ Повноваження консульських посадових осіб при виконанні міжнародних доручень у рамках надання правової допомоги.
Ч. 1: Уповноважені особи дипломатичних та консульських установ України за кордоном мають право в рамках виконання міжнародних доручень про правову допомогу у кримінальних справах викликати до установи осіб, відносно яких отримано доручення для проведення слідчих дій.
Ч. 2 Зазначені особи повинні роз’яснити права викликаним особам згідно з законодавством сторони, яка надіслала доручення, про що складається протокол відповідно до цього кодексу.
Ч. 3 Положення ч. 1 цієї статті розповсюджується на дипломатичні та консульські установи іноземних країн, які знаходяться на території України з метою виконання доручень у межах надання правової допомоги з зазначених вище питань.”

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Abbel M. International Judicial Assistance. Criminal. – Washington. 1991. – V.3. – P.133.
2. Honby A.S. Oxford Advanced Learner’s Dictionary of Current English. – Oxford. 1982. – V.1. – P.400.
3. International criminal law / G.O.W. Mueller, E.M. Wise. South Yackensack, 1965. – p. 417.
4. Markus F. J’entraide judiciare en matiere penale comme istitution du droit penal international // “Acta juridica”, t.XIII. – № 1-2, – Budapest, 1971. P.60.
5. Muller G. International judicial assistance in criminal matters/ - In: International criminal Law. – London, 1965. – 439 р.
6. Агаев Ф.А., Галузо В.Н. Иммунитеты в российском уголовном процессе. – М.: ТЕИС, 1998. – 233 с.
7. Агаєв В. Не кожен фахівець, спроможний стати адвокатом. Коментар до рішення Конституційного Суду в справі про право вільного вибору захисника // Закон і бізнес. – 2001, 10-16 лютого.
8. Адаменко В.Д. Советское уголовно-процессуальное представительство. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1978. – 190 с.
9. Адаменко В.Д. Сущность и предмет защиты обвиняемого. – Томск: Издательство Томского университета, 1983. – 158 с.
10. Алексеев А.Г. Русское государственное право. – М., – 1895. – 412 с.
11. Ю.П., Пашковський М.І. Міжнародне співробітництво у боротьбі з тероризмом // Актуальні проблеми держави і права. – Зб. наук. праць. – Вип.. 8. – Одеса, 2000. – С. 63-70
12. Альбертіні Л.М. Правове регулювання громадянства в Європейських державах (порівняльний аналіз): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1999. – 22 с.
13. Альперт С.А., Грошевой Ю.М. Актуальные вопросы обвинения и защиты в свете подготовки нового уголовно-процессуального законодательства // Проблемы государства и права Украины. – Киев, 1992. – С. 32-40.
14. Аммосов С.Н. Видеосъемка следственных действий по делам с участием иностранных граждан // Прокурорская и следственная практика. 1999 г. – № 4. – 195 с.
15. Аналітична довідка Державного комітету по охороні державного кордону України, 1998р.
16. Аналітична довідка МВС України з 1996 по 1999 рр. “Про стан роботи паспортної служби ОВС України по лінії контролю за перебуванням іноземців на території держави”
17. Аналітична довідка про стан діяльності паспортної служби ОВС по лінії роботи з іноземцями в 1-му півріччі 1998 року
18. Аналітична довідка про стан діяльності паспортної служби органів внутрішніх справ по лінії роботи з іноземцями у ІІ-му півріччі 1998 р. // Архів автора
19. Арбузкин А.М. Государственно-правовой статус иностранных граждан в социалистических странах Европы. – М., 1979. – 154 с.
20. Аристакесян Л. “По горячим следам”: что єто значит? // Сов. милиция. 1978. № 4. С.54-59.
21. Архів Договірно-правового управління МЗС України. Досьє № 630. 1995р. – Т.4.
22. Бастрыкин А.И. Взаимодействие советского уголовно-процессуального и международного права. Л.: Издательство Ленинградского ун-та, 1986. С.100.
23. Библия. Книги священого писания Ветхого и Нового завета: Каноническое в русс. пер. с параллельн. местами. – UBS 1990 R.B. 073 – С.82
24. Біженці в Україні // Проблеми міграції. – 1996. – № 1. – С.19
25. Блищенко И.П. Дипломатическое право. – М.: Высшая школа, 1972. – С. 34
26. Блищенко И.П., Жданов Н.В. Принципы неприкосновенности дипломатического агента // Советский ежегодник международного права. – М., 1975. С. 191.
27. Бобылев Г.В., Зубков Н.Г. Основы консульской службы. – С. 152
28. Богуславский М.М. Договоры о правовой помощи – формы правового сотрудничества стран социализма. Правовое сотрудничество между социалистическими государствами. – М., 1962. – с. 267.
29. Богуславский М.М. Новый советский закон о правовом положении иностранных граждан в социалистичеких странах Европы. – М., 1984. – С.25.
30. Большая Советская Энциклопедия, изд. 2, Т. 34, М., 1955, С.410.
31. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева и др. – М.: ИНФРА – М, 1998, – VI, с. 774
32. Буталин В.Н. Конституционные основы правового положения личности. – М., 1995. – С. 11
33. Валеев Г.М. Выдача преступников в современном международном праве. – Казань: Издательство Казанського университета, 1976, С.29
34. Варфоломеєва Т.В. Суб’єкти надання правової допомоги // Адвокат. – № 6. – 2001р. – С.5
35. Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961р. (Набула чинності для України 12.07.1964р.)
36. Вказівка про порядок інформування закордонних представництв в Україні про загибель, затримання або арешт іноземних громадян, № 7113/бч від 13.12.1994р. надруковано: Курко М.Н., Чернега В.П. Процесуальні особливості розслідування злочинів, вчинених іноземними громадянами на території України та громадянами України на території інших держав. К.: РВВ МВС України, 1995. С.132–134
37. Власикин В.А. Частная юридическая деятельность в США // Юридический консультант № 8, 1997, М., С.76-79.
38. Всеобщая декларация прав человека. Резолюция 217А/ІІІ/ Генеральной Ассамблеи ООН от 10.12.1948г./ СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. – М., 1989. С.413
39. Гавло В.К. О следственной ситуации. – В. кн.: Вопросы криминалистической методологи, тактики и методики расследования. М., 1973. С.90
40. Галенская Л.Н. Правовое положение иностранцев в СССР. – М.: Международные отношения, 1982. – С.6, 7
41. Галкин Б.А. Советский уголовно-процессуальный закон. М., Госюриздат, 1962, С.200
42. Гардоцкий Л. Международное сотрудничество по уголовным делам. – Социалистическая законность, 1979, № 6. С.61
43. Геновськи М. Основи на международното право. – София, 1969. – С.144
44. Герасимов И.Ф. Некоторые проблемы раскрытия преступлений. Свердловск, 1975, С.178.
45. Гогусь О.В. Проблема екстрадиції в міжнародному праві, кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві України // Законодавство України та міжнародне право.: Збірник наукових праць: вип.. 4 – К., 1998. С.189.
46. Гомьєн Д. Комментарий к "Европейской конвенции о защите прав человека". Совет Европы, Страсбург, 1995. – С.22.
47. Губин В.Ф. Новая Конституция и статус иностранцев в СССР // Сов. ежегодник международного права. – М., 1980. – С.81.
48. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1998. – С. 27.
49. Даль В. Толковый словарь: В 4 т. – М., 1935. – Т.3. – С.282
50. Действующее международное право. – Т.1. – С.284, 300
51. Демин Ю.Г. Статус дипломатического представительства и их персонала. М.: Международные отношения, 1995. С.99
52. Добровольская Т. И. Принципы советского уголовного процесса (Вопросы теории и практики). М. 1971. С.98.
53. Договір між СРСР та Угорською Народною Республікою про надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 15 липня 1958 р.
54. Договір між СРСР та Федеративною Народною Республікою Югославія про правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 24 лютого 1962 р.
55. Договір між Україною та Канадою про взаємодопомогу у кримінальних справах (Договір ратифіковано Законом N 740/97-ВР від 17.12.97 )
56. Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах (Договір ратифіковано Законом № 1438-III від 10.02.2000 ).
57. Договір про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах з Республікою Польща (підписано 24 травня 1993 р., ратифіковано Україною 4 лютого 1994 р.
58. Договір про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах з Республікою Грузія (підписано 9 січня 1995 р., ратифіковано Україною 22 листопада 1995 р.
59. Договір про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах з Республікою Молдова (підписано 13 грудня 1993 р., ратифіковано Україною 10 листопада 1994 р.
60. Договір про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах з Естонською Республікою (підписано 15 лютого 1995 р., ратифіковано Україною 22 листопада 1995 р.
61. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / – К.: Т-во Знання, 1993. – С.574.
62. Звіт Міністерства внутрішніх справ перед українським народом // Іменем Закону. – № 6. – с. 3 від 07.02.2003 р.
63. Зимин В.П. Международное сотрудничество правоохранительный органов. – М., 1990. – 233 с.
64. Инструкция о порядке извещения иностранных дипломатических и консульских представительств на территории СССР о задержаниях и арестах граждан представляемого им государства, а также о порядке посещения консульскими должностными лицами и сотрудниками посольств задержанных, арестованных и осужденных к лишению свободы граждан. (от 5 июня 1987 г. № 39/ 17/ 144/ 35/ 107/ 35)
65. Интерпол знают все// Человек и закон. 2000. – № 4. – С. 8–11.
66. История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу. 1955 – 1991 гг. – М., 1997. – 348с.
67. Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинст¬ва, Затверджена спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 29.06.1999 року №345/22/130/512/326/73. Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.07.99 №446/3739. // Офіційний вісник.-№ 28.-1998. - С.180–198.
68. Кабирадж С. Проблемы двугражданства в международном праве и практические пути и х устранения: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.11. – К., 1996. – 198с.
69. Кокорев Л.Д. Положение личности в советском уголовном судопроизводстве: Автореф. дисс. … докт. юрид. наук. Л., 1975. – 20с.
70. “Колобков” депортировали / Интервью с начальником Следственного управления СБУ полковником юстиции Анатолием Головином. INTERNET:http://www.sbu.gov.ua/rus/act/inter05-07-2002.shtml.
71. Коментар до конституції України. – К., 1998. – 160с.
72. Конвенція держав-учасниць СНД про правову допомогу і правові відносини у кримінальних, цивільних та сімейних справах, 1993 р.
73. Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, 1988 р.
74. Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, 1970р.
75. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, 1967р.
76. Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14.12.1973р. (Набула чинності для України 20. 02. 1977р.)
77. Конвенція Ради Європи про взаємодопомогу у кримінальних справах, 1959р.
78. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії ВР України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради. – 1996. - № 30 - ст. 141.
79. Консульський договір між СРСР та Народною Республікою Албанії від 18 вересня 1957 р.
80. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К.: Генеза, 1999. – 420с.
81. Краткий словарь по социологии / Под ред. Гвишиани Д.М. – М.: Наука, 1989. – 235с.
82. Криминалистика. Учебник /Под ред. Р.С. Белкина.-М.: Юрид. Лит., 1986. – 432с.
83. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошніченко та ін. – Харків: Право, 2000. – 234с.
84. Кримінально процесуальний кодекс України. – Симферополь: “Реноме”, 2001. – 124с.
85. Кримінально-процесуальне законодавство України /Авт. упоряд.: М.І. Мельник, М.І. Ховронюк. – К.: А.С.К., 1998. – 280с.
86. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. Станом на 1 вересня 2003р.
87. Кузьменко О.В. Адміністративно-правова протидія нелегальній міграції в Україні. / Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. – К., 1999. – 246с.
88. Курс международного права: в 6т. / Ред.: Ф.И. Кожевниковов, В.М. Корецький и др. – М.: Наука, 1967. – Т.3. – 458с.
89. Курс советского уголовного процесса. Общая часть. М., 1989. С.121
90. Леви В.Е. Дипломатический иммунитет. М.– Л., 1949. – 380с.
91. Леоненко М.І. Принцип національної мови у кримінальному судочинстві України / Автореферат дис. на здобуття наук. ступен. к.ю.н. , К., 2001р. – 22с.
92. Лунц Л.А. Курс международного частного права. Общая часть. – М., 1973. – 480с.
93. Маринів В.І. Принцип недоторканості особи та його нормативний зміст // Матеріали науково-практичної конференції “Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: Проблеми, досвід, перспективи”. 25 червня 1997р., Київ / Упорядник Ю.М. Грошевий. – Харків: Право, 1998. – 212с.
94. Материалы Женевской региональной конференции для рассмотрения проблем беженцев, других форм недобровольного переселения и репатриантов в странах СНГ и в соответствующих соседних государствах от 30-31 травня 1996 р. – Секция общественной информации УВКБ ООН. – 345с.
95. Международное право / под ред. А.М. Моджорян, Т.Н. Блантовой. – М.: Изд. “Юл”, 1970. – 356с.
96. Международное право / Под ред. Г.В. Игнатенко, Д.Д. Остапенко. – М.: Высшая школа, 1978. – 287с.
97. Международное право / Под ред. Н.Т. Блатовой. – М.: Юрид. лит., 1987. – 348с.
98. Международное право / Под ред. Ю.М. Колосова и В.И. Кузнецова. – М., 1995. – 248с.
99. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ф.И. Кожевникова. – М.: Международные отношения, 1981. – 284с.
100. Международное право: Учебник / Отв. Ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1994. – 290с.
101. Милинчук В.В. Институт взаимной правовой помощи по уголовным делам. Действующая практика и перспективы развития. М.: ООО Издательство “Юрлитинформ”, 2001. – 344с.
102. Михайлов А., ОбразцовА., Токарева М. Следствие по “гарячим следам” // Соц. законность. 1985. № 10, С.20-28.
103. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу: За станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997р. / Відп. ред. В.Ф. Бойко, В.Г. Гончаренко. – К.: Юрінком Інтер, 1997. –540с.
104. Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, 1990 р.
105. Мотовиловкер Я.О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности и состязательности. – Ярославль: Издательство Ярославского университета., 1978. – 96с.
106. Нагаев Е.А. Гарантии прав и законных интересов иностранных граждан в досудебном производстве по уголовным делам // Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – М. 1999г. – 215с.
107. Назаренко П.Г. “Міжнародне співробітництво” та “правова допомога” в сфері кримінального судочинства – проблеми визначення // За матеріалами Регіонального круглого столу “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” . – Хмельницький. – 2003. – С. 191-194.
108. Особливості організації і проведення окремих слідчих дій за участю іноземців // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць. – Донецьк. – 2002. – № 2. – С. 247–254.
109. Назаренко П.Г. Питання екстрадиції у кримінальному судочинстві: проблеми законодавства. // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – № 1– 2002. – С. 213-218.
110. Назаренко П.Г. Щодо питання визначення поняття “іноземець” // Актуальні проблеми держави та права. Зб. нак. Праць. Вип. 10. – Одеса – 2001р. – С.153-160.
111. Николаев А. Дипломатические привилегии и иммунитеты // Международная жизнь. 1983. № 8. С.150-157.
112. Никольский Д.О. О выдаче преступников по началам международного права. – Санкт-Петербург, 1884. – 123с.
113. Нота посольства Республіки Польші в Україні від 10.04.96 р. Архів Договірно-правового управління МЗС України. Досьє № 630. 1996р. – Т.2
114. О правовом положении иностранных граждан. Закон СССР // Ведомости Верховного Совета СССР, 1981. – № 26. – Ст. 836
115. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Советская энциклопедия, 1973. – 422с.
116. Оржак А. Предложение о дифференциации заслуживают поддержки // Социалистическая законность. 1975. №3. С.64.
117. Основні положення про роль адвокатів // Адвокатура України. – К., 1997.
118. Пашкевич П.Ф. Закон и судейское рассмотрение // Сов. Гос-во и право. 1982. № 1. С.55–61
119. Пашковський М.І. Іноземний елемент у кримінальному судочинстві. INTERNET: http://icpn.narod.ru/publicat/for_elem.htm
120. Пашковський М.І. Особливості доказування у кримінальних справах, пов’язаних з наданням міжнародної правової допомоги. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003. – 284с.
121. Петрухин И.Л. Человек и власть (в сфере борьбы с преступностью). М.: Юристъ, 1999. – 154с.
122. Піскун О. Статус біженців та інститут притулку у міжнародному праві // Український часопис прав людини. – К.: Укр. правн. Фундація. Видавництво “Право”. –1997. –№ 1. – С.44-56.
123. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджено Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93.
124. Положення про Міністерство закордонних справ України. Затверджене Указом Президента України від 3 квітня 1999 р. № 375/99 в ред. від 14 вересня 2000р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 14. – Ст. 550.
125. Права людини. Міжнародні договори України. Документи, декларації. – К., 1992. – 210с.
126. Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїду з України і транзитного проїзду через територію України. Затверджено постановою Кабінету Міністрів від 29 грудня 1995 року № 1074. Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року № 910, від 26 вересня 2001 року № 1259.
127. Про адвокатуру. Закон України // Відомості Верховної Ради – 1993 – № 9 – Ст. 62
128. Про біженців. Закон України // Відомості Верховної Ради України.–1994. – № 16.
129. Про громадянство України. Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 13, ст.65.
130. Про громадянство. Закон України // Відомості Верховної Ради – 1997 – № 23 – Ст. 169.
131. Про імміграцію. Закон України // Правова база України з питань в’їзду та виїзду громадян. Збірник законодавчих та нормативних актів. – К.: Атіка, 2003. – 243с.
132. Про Консульський статут України. Затверджено Указом Президента України від 2 квітня 1994 року № 127/94.
133. Про міжнародні договори України. Закон України // Відомості Верховної Ради – 1993 – № 5 – Ст. 221.
134. Про правовий статус іноземців. Закон України // Відомості Верховної Ради України, 1994. – № 23. – ст. 161.
135. Рішення Конституційного Суду України №13-РН / 2000 від 16.11.2000 р.
136. Романов В.А. Венская конвенция о дипломатических сношениях и основные вопросы кодификации международного права в области дипломатических привилегий и иммунитетов // Советский ежегодник международного права. 1961. – М., 1962. – 268с.
137. Сандровский К.К. Дипломатическое право. – К., – 1981. С. 180 .
138. Сборник международных договоров СССР. Выпуск XLV. Москва, "Международные отношения", 1991 г. – С.246.
139. Сборник постановлений Пленума и определений Судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда РСФСР 1974-1979 гг. // Под ред: А. К. Орлова. – М. 1981. С.278.
140. Симсон Э.О. О невыдаче собственных подданных: международное исследование. – Санкт-Петербург, 1892. – 435с.
141. Синельников А. Правовой статус лиц с двойным гражданством // Політика і час. – 1993. – № 10. – С.12-17.
142. Словник української мови: В 11 т. – К., 1971. – Т.2. – С.374.
143. Советский энциклопедический словарь. Изд. 4-е. испр. доп. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – 534с.
144. Соколов С. Институт выдачи преступников и типовая конвенция СССР // Революционная законность. – 1926. – № 9 . – С.45.
145. Справочник по законодательству для работников органов прокуратуры, суда и Министерства внутренних дел. М., 1971г., т.1. – 812с.
146. Справочник следователя. Вып. 2. М., 1990. С.11.
147. Статут ООН і Статут міжнародного суду. – К., 1969. – 56с.
148. Стецовсикй Ю.И., Уголовно-процесуальная деятельность защитника. – М.: Юрид. лит., 1982. – 174с.
149. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т.1 М., 1968. – 340с.
150. Титов А.М.. Законодавство щодо участі захисника у кримінальному процесі України з точки зору міжнародних стандартів. // Проблеми законодавства та правоохоронної діяльності: Зб. Наукових статей. – Донецьк, 2001. – № 2. – 312с.
151. Тодыка Ю.Н. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине: Учебное пособие. – Харьков: Факт, 1998. С.88, 89
152. Уголовно-процессуальное право. Под общ. ред. П. А. Лупинской. М., 1997. – 459с.
153. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под общей редакцией В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. – Х.: “Одиссей”, 2003. – 756с.
154. Уголовный кодекс Украины: от 5 апр. 2001 г. Комментарий отдельных положений / Сост.: Н.И. Мельник, Н.И. Хавронюк. – К.: А.С.К., 2001. – 214с.
155. Уголовный процесс. Общая часть. Учебник. / Под общ. ред. Божьева В.П. – М., 1997. – 456с.
156. Уголовный процесс. Учебник. Под общ. ред. Лупинской П. А. М., 1995. – 367с.
157. Уголовный процесс. Учебник. Под ред. Гуценко К.Ф. М., 1996. – 214с.
158. Урядовий кур’єр. – 1997. – 17 липня 1997р. – № 128-129.
159. Фаткулин Ф.Ф., Зинатулин З.З, Аврах Я.С. Обвинение и защита по уголовным делам. – Казань: издательство Казанского университета, 1976. – 166 с.
160. Фаткуллин Ф.Н. и др. Обвинение и защита по уголовным делам. Изд-во Казанского ун-та, 1976, - 222с.
161. Химичева Г. П., Ульянова Л. Т. Конституция РФ и вопросы уголовного процесса / Лекция. - М., 1995. – 456с.
162. Цивільний кодекс України // Законодавство України станом на 21 січня 2001р.. Версія “CD-Инфодиск” ліцензії 150А4С75.
163. Цивільно-процесуальний кодекс України // Законодавство України станом на 21 січня 2001р. Версія “CD-Инфодиск” № ліцензії 150А4С75.
164. Чехович С.Б. Правове регулювання міграційних процесів в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1998. – 19с.
165. Шаргородский М.Д. Выдача преступников и право убежища в международном праве // Вестник Ленинградского университета. – 1947. – № 8. – 170с.
166. Шупилов В.П. Международная правовая помощь по уголовным делам. – Советское государство и право, 1974, № 3. – 250с.
167. Элькинд П.С. Цели и средства их достижения в советском уголовно-процессуальном праве. Л., 1976. – 154с.
168. Юридический словарь. Т.2 Второе издание. –М.: Госюриздат, 1989. – 498с.
169. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Я. Сухарев; Редкол.: Богуславский и др. – 2-е изд., доп. – М.: Сов. энциклопедия, 1987. – 670с.
170. Якуб М.Л. Процессуальная форма в советском уголовном судопроизводстве. М., 1981. – 120с.