ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДВОКАТУРОЮ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ОБВИНУВАЧЕНОГО НА ЗАХИСТ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ ............................................................................................................ 3

Розділ 1. Правові основи забезпечення адвокатом
захисту обвинуваченого в кримінальному процесі …………….…... 13
Теоретичні та практичні проблеми забезпечення адвокатом-захисником конституційного права обвинуваченого
на захист ………………………………………………………… 13
Поняття захисту та надання правової допомоги адвокатом-
захисником у кримінальному процесі ………………………... 46
Правові гарантії забезпечення адвокатської діяльності
при реалізації права обвинуваченого на захист ……………… 68
Висновки до розділу 1 ………………………………………………... 94

Розділ 2. Здійснення адвокатом захисту обвинуваченого
під час досудового розслідування і провадження
в суді першої інстанції ………………………………………………… 98
2.1. Забезпечення адвокатом захисту обвинуваченого
під час досудового розслідування …………………………... 98
2.2. Роль захисника на стадії попереднього розгляду
справи суддею ……………………………………………….. 136
2.3. Здійснення адвокатом захисту на стадії
судового розгляду кримінальної справи …………………… 148
Висновки до розділу 2 …………………………………………..…. 166
Висновки ………………………………………………………………. 170
Список використаних джерел ............................................................. 178
Додатки ………………………………………………………………… 201

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Важливість теоретичного вивчення проблем забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист зумовлена потребами практики реформування адвокатури в Україні і завданням розвитку кримінально-процесуального законодавства, а саме: необхідністю подолання колізійності норм Закону України "Про адвокатуру" і зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи щодо створення відповідно до стандартів Ради Європи професійного самоврядного інституту адвокатури України, розвитку та посилення гарантій діяльності адвокатури, реформування кримінально-процесуального законодавства та оновлення Закону "Про адвокатуру" відповідно до вимог сьогодення.
Правову основу забезпечення адвокатурою суб’єктивного права на захист у кримінальному процесі становлять конституційні гарантії, закріплені у ст. 3 та ст. 59 Конституції України. Проте задекларована в Конституції концепція публічно-правової функції адвокатури не лише не знайшла реалізації в нормах бюджетного, кримінально-процесуального та іншого законодавства, але й залишається одним із дискусійних теоретичних та практичних питань щодо шляхів правової регламентації організації та діяльності адвокатів, місця адвокатури в правовій системі, способів забезпечення виконання адвокатурою публічно-правових функцій в умовах домінування приватноправового інтересу більшості адвокатів як самозайнятих осіб у стосунках з особами, які потребують правової допомоги, тощо.
У ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що низка принципових питань теоретичного і практичного характеру недостатньо досліджені у вітчизняній науці. Зокрема, в юридичній літературі системне та комплексне дослідження забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України поки що відсутнє.
Слід зазначити, що проблеми забезпечення права обвинуваченого на захист, завжди привертали увагу учених-юристів часів дореволюційної Росії, правознавців радянського періоду, сучасних зарубіжних та вітчизняних науковців. Окремим аспектам цієї проблематики присвячували свої праці, зокрема: Ю.П.Аленін, М.Ю.Барщевський, В.Д.Басай, О.Д.Бойков, Т.В.Варфоломеєва, Є.В.Васьковський, М.М.Видря, І.Ю.Гловацький, В.Г.Гончаренко, С.В.Гончаренко, Ю.М.Грошевий, А.Я.Дубинський, О.Л.Жуковська, Л.О.Зашляпін, Я.П.Зейкан, С.В.Ківалов, Н.І.Клименко, О.М.Ларін, Ю.І.Лубшев, П.А.Лупинська, В.Т.Маляренко, М.А.Маркуш, О.Р.Михайленко, М.М.Михеєнко, А.В.Молдован, В.В.Молдован, В.Т.Нор, О.В.Орлова, І.Д.Перлов, В.О.Попелюшко, В.М.Савицький, О.Д.Святоцький, М.І.Сірий, З.Д.Смітієнко, Ю.І.Стецовський, М.С.Строгович, Д.П.Фіолевський, Г.І.Чангулі, М.О.Чельцов, В.П.Шибіко, М.Є.Шумило, О.Г.Яновська та інші. Втім, і досі багато питань залишається без відповіді.
Так, недослідженість питання щодо місця адвокатури в українському суспільстві, її публічно-правового характеру потребує додаткового вивчення співвідношення права на захист в кримінальному процесі з публічним обов’язком (конституційною функцією) адвокатури щодо забезпечення права обвинуваченого на захист. Вдосконалення потребують і правові засади гарантій здійснення адвокатської діяльності при реалізації права на захист.
Певне загострення в дослідженні зазначених питань вносить термінологічна і лінгвістична невизначеність, різні методологічні підходи і різні філософські погляди щодо напрямів розвитку адвокатури, реформування досудового розслідування, організації судової системи.
Після прийняття Конституції України це дисертаційне дослідження є одним з перших у сфері забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист. Окремі положення, враховані в ньому, вже розроблялися вітчизняними та зарубіжними науковцями, втім, ці напрацювання не знімають актуальності проблеми, яку здобувачка окреслила та досліджує, оскільки стан реформування адвокатури України та в цілому судово-правової реформи свідчить про відсутність вагомих позитивних досягнень в цій сфері. На це звертається увага в Концепції удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, яка ще потребує ретельного осмислення і активного залучення до наукового обігу.
Таким чином, актуальність обраної теми дослідження зумовлена, з одного боку, важливістю створення ефективного державного механізму реалізації адвокатурою завдання з забезпечення права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України, а з іншого – наявністю невирішених теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із реформуванням кримінально-процесуального законодавства та законодавства про адвокатуру.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема кандидатської дисертації обговорена на засіданні кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії та затверджена 3.10.2003 р., протокол № 5.
Дисертаційне дослідження виконувалось відповідно до напрямків, визначених комплексною програмою профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1376/2000. Проблема дослідження є складовою частиною плану науково-дослідної роботи, що виконує ОНЮА "Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави" (номер державної реєстрації 01015001195), а також складовою частиною плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу ОНЮА за темою "Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства в сфері боротьби зі злочинністю та охорони прав особистості в умовах формування правової держави" на 2001–2005 роки.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є з’ясування – на основі всебічного аналізу проблем реформування адвокатури як інституту правової системи – суті, значення, змісту, механізму забезпечення адвокатурою права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України і вироблення пропозицій щодо вдосконалення правових гарантій забезпечення адвокатської діяльності у реалізації цього конституційного права обвинуваченого.
Для досягнення вказаної мети вирішувались такі завдання:
– виявити та обґрунтувати публічно-правовий характер адвокатури в сучасній Українській державі як об’єктивну умову організаційної єдності адвокатів та визначити місце адвокатури у правовій системі суспільства;
– визначити умови ефективної реалізації права на захист у кримінальному процесі та його співвідношення з публічним обов'язком адвокатури забезпечити право обвинуваченого на захист;
– розкрити зміст права на правову допомогу адвоката-захисника у кримінальному процесі;
– дослідити особливості правового регулювання діяльності адвоката-представника на етапі досудового розслідування у кримінальному процесі і запропонувати шляхи вдосконалення цієї діяльності;
– проаналізувати вітчизняне законодавство, що встановлює правові гарантії забезпечення адвокатської діяльності при реалізації особою права на захист в Україні і обґрунтувати напрями його вдосконалення;
– сформулювати та обґрунтувати конкретні пропозиції і рекомендації щодо оптимізації законодавства, що регламентує забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист.
Об’єктом дослідження є відносини, пов’язані з розвитком адвокатури в умовах формування в Україні правової держави і забезпеченням адвокатурою права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України.
Предметом дослідження є норми права, що відображають і регулюють професійну діяльність адвокатів-захисників у кримінальному процесі України, а також відповідна адвокатська, судова практика застосування кримінально-процесуального законодавства і суміжних з ним галузей законодавства, що регулюють цю діяльність.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає система загальнонаукових та спеціальних методів пізнання правових явищ. Визначені завдання і предмет дослідження зумовили використання формально-логічного, системно-структурного, порівняльно-правового та історичного методів з метою висвітлення етапів становлення адвокатури як суспільно-правового явища, способів нормативного регулювання організації та діяльності адвокатури в інших країнах, обґрунтування місця і завдань адвокатури у сучасному українському суспільстві, поняття права на захист, класифікації правових гарантій забезпечення адвокатської діяльності. Логічно-філологічний аналіз правових категорій як метод наукового пізнання застосовувався у дослідженні категорій "право на захист", "правові гарантії", "заперечення", "клопотання", а також у дослідженні диспозицій низки статей КПК України, Закону України "Про адвокатуру" тощо. Зроблені в дисертації висновки і пропозиції ґрунтуються на вимогах формальної логіки відносно визначеності, несуперечності, послідовності та обґрунтованості суджень і здійснюються в рамках загальнотеоретичних і спеціальних конструкцій науки кримінально-процесуального, конституційного права та з використанням понятійного апарату цих наук.
Наукова новизна одержаних результатів. Після прийняття Конституції України дана дисертація є одним з перших досліджень проблем забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист. У межах проведеного дослідження одержано результати, які є новими для науки кримінального процесу або вирізняються суттєвими ознаками наукової новизни:
1. Удосконалено теоретичні основи визначення місця і функцій адвокатури в українському суспільстві. Обґрунтовується, що адвокатуру України можна розглядати як складову правової системи українського суспільства лише за умови, що вона є публічною організацією всіх адвокатів України.
2. Обґрунтовано висновок, що ефективна реалізація конституційного права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі зумовлена існуванням єдиної самоврядної, незалежної від держави організації адвокатів як публічної інституції. З останнього випливає публічно-правовий характер адвокатури, що ставить її на один щабель з державними правоохоронними органами та вимагає відповідного нормативного закріплення діяльності цієї організації, спрямованого на реальне слідування принципам рівності, змагальності й диспозитивності.
3. Доповнено й удосконалено визначення змісту суб’єктивного права на правову допомогу захисника у кримінальному процесі, яке включає право на професійну (кваліфіковану) правову допомогу адвоката-захисника; право на побачення з захисником до першого допиту; право на вільний вибір захисника; право на правову допомогу адвоката-захисника за кошт держави; право запросити кількох захисників.
4. Удосконалено визначення поняття гарантій адвокатської діяльності під час здійснення захисту обвинуваченого як сукупності правових засобів, які є невід’ємним елементом системи правового регулювання кримінального процесу в Україні і спрямовані на захист професійних прав адвоката в кримінальному процесі, забезпечення вільної реалізації його прав та обов’язків здійснювати захист. Гарантії адвокатської діяльності не зводяться лише до процесуальних норм; існує значно ширший спектр таких гарантій, зокрема: система адвокатських способів забезпечення їхніх професійних прав, система прокурорського нагляду, система процесуально-слідчих дій та судовий захист. Практичне значення у цьому аспекті має поділ гарантій адвокатської діяльності при здійсненні захисту на дві групи: 1) гарантії, що забезпечують професійні права адвоката; 2) гарантії, що забезпечують функціонування адвокатури як соціально-правового інституту.
5. Вперше на підставі порівняльно-правового аналізу правових позицій Конституційного Суду України та судової практики обґрунтовано висновок про фактичне виникнення у кримінально-процесуальних відносинах інституту представництва підозрюваних, обвинувачених, свідків щодо перевірки правомірності дій та рішень органу дізнання, слідчого, прокурора на етапі досудового розслідування. Представником у цих відносинах може бути лише адвокат відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру".
6. Обґрунтовано висновок про необхідність доповнення Закону України "Про адвокатуру" таким видом адвокатської діяльності як "надання адвокатом правової допомоги у кримінальному судочинстві". Одночасно пропонується Кримінально-процесуальний кодекс доповнити статтею 441 "Адвокат у кримінальному процесі", яка б визнавала адвоката суб’єктом кримінального процесу для надання правової допомоги особі, що не є суб’єктом захисту відповідно до ч. 1 ст. 48 цього Кодексу, але відносно якої здійснюються окремі заходи процесуального примусу або ця особа викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок. Зазначена стаття має містити норми, що наділятимуть адвоката правом безперешкодної участі на всіх стадіях кримінального процесу у процесуальних діях, що здійснюються стосовно його клієнта. Повноваження адвоката у кримінальному процесі підтверджуються у порядку, визначеному у ст. 44 КПК як для адвоката-захисника.
7. Дістало подальший розвиток теоретичне обґрунтування позиції, згідно з якою на адвоката-захисника не може бути покладено обов’язок щодо збирання доказів у кримінальній справі на стадії досудового слідства. Його діяльність в цьому контексті як суб’єкта доказування слід розуміти тільки як право і обов’язок довести до відома слідчого, прокурора, органа дізнання фактичні дані, що виправдовують обвинуваченого, можуть пом’якшити його покарання або виключають провадження у кримінальній справі.
8. Пропонується доповнити ч. 1 ст. 45 КПК України, яка встановлює випадки обов’язкової участі захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції пунктом такого змісту: "Якщо суд вважає, що в стадії судового розгляду відповідно до ст. 299 КПК України не будуть досліджуватися докази”. Зазначене доповнення про обов’язкову участь адвоката-захисника стане важливою гарантією дотримання процесуальних прав підсудних у судовому розгляді, під час якого не досліджуються докази стосовно тих обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються, зокрема, правильного розуміння підсудними змісту фактичних обставин справи, гарантією добровільності та істинності їхньої позиції та розуміння, що вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи та розмір цивільного позову у апеляційному порядку.
9. З метою однозначного розуміння правової позиції Конституційного Суду України щодо межі судового контролю на етапі досудового розслідування запропоновано передбачити у КПК норму (групу норм), яка б визначала цей процес за суб’єктами оскарження, за предметом оскарження, за строками розгляду справ тощо. Пропонується Главу 22 КПК України доповнити статтею, що дії та рішення органу дізнання, слідчого, прокурора на етапі досудового розслідування можуть бути оскаржені до суду.
10. Обґрунтовано необхідність конкретизувати у КПК право захисника на побачення без обмеження їх кількості та тривалості, наприклад, шляхом визначення, що початок та тривалість побачення можуть бути обмежені лише робочим часом відповідної установи. Зазначене доповнення до Закону України "Про попереднє ув’язнення" і до КПК унеможливило б свавільне визначення адміністраціями СІЗО, ІТТ часу зустрічі захисників із заарештованими.
Практичне значення одержаних результатів. Прикладний характер дослідження дозволяє використовувати його результати безпосередньо у практичній діяльності адвокатів, суддів, інших учасників кримінального процесу, у законопроектній роботі, особливо при підготовці нової редакції КПК України, проектів законів "Про адвокатуру", "Про правову допомогу", а також в навчальному процесі, при розробці та викладанні курсів кримінального процесу, організації адвокатури, при підготовці навчальної та навчально-методичної літератури з вказаних дисциплін. Одержані наукові результати можуть бути використані в подальшому дослідженні теоретичних проблем реформування кримінально-процесуального законодавства України, розвитку та вдосконалення правового регулювання адвокатури. Ступінь готовності до використання пропозицій здобувача у законопроектній роботі характеризується текстами проектів змін і доповнень до чинного КПК України або до нової редакції КПК України, Закону України "Про адвокатуру".
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням. У співавторстві з С.В.Гончаренком опубліковано одну наукову статтю та зроблено одне наукове повідомлення на науково-практичній конференції, в яких дисертанту належать пропозиції щодо посилення гарантій доступу особи до правової допомоги у кримінальному процесі.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі кримінального процесу Одеської національної юридичної академії.
Основні положення дисертації були апробовані у наукових повідомленнях на Науково-практичній конференції "Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні" (Київ, 2000 р.) на тему: "Деякі актуальні питання надання правової допомоги у кримінальних справах"; на науково-практичній конференції Академії адвокатури України "Тактика, методика, етика захисту та представництва" (Київ, 2003 р.) на тему: "Деякі аспекти участі захисника в суді першої інстанції"; на ІХ Міжнародній науково-практичній конференції "Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти" (Київ, 2006 р.) на тему: "Деякі проблеми забезпечення захисту за призначенням".
Пропозиції дисертантки отримали позитивну оцінку, про що свідчать акти впровадження результатів дисертаційного дослідження Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 06-19/15-620 та № 06-19/15-621 від 23 червня 2006 р. Авторка безпосередньо брала участь в розробленні проекту нової редакції Закону України "Про адвокатуру", проекту Закону України "Про правову допомогу", а також проекту Концепції формування системи безоплатної правової допомоги у складі робочих та експертних груп Міністерства юстиції України, створених на підставі наказів Міністра юстиції України від 11 квітня 2005 р. № 523/7, від 24 січня 2006 р. № 58/7 (довідки Центру правової реформи і законопроектних робіт від 21 квітня 2006 р. № 45-289, від 5 травня 2006 р. № 45-318).
Окремі положення дисертації були апробовані при написанні у співавторстві посібника "Зразки процесуальних документів" (К.: Прецедент, 2005), Юридичного словника (К.: Форум, 2005), а також у навчальному процесі в Академії адвокатури України при викладанні курсу "Організація і функції адвокатури України" та під час багаторічної адвокатської діяльності авторки.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації опубліковані у 10 наукових публікаціях, 6 з яких – у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою та завданням дисертаційного дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, що включають шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (241 найменування), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 208 сторінок, з яких 177 сторінок – безпосередньо текст дисертації.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результатами дисертаційного дослідження за темою "Забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України" в контексті практики застосування Кримінально-процесуального кодексу України, Закону України "Про адвокатуру", на підставі аналізу окремих норм проекту Кримінально-процесуального кодексу України 2005 р., проектів законів України "Про адвокатуру" та аналізу Указу Президента України від 20 січня 2006 р. № 39/2006 "Про план заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи", Концепції удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, Концепції формування системи безоплатної правової допомоги в Україні дають змогу зробити основні теоретичні висновки і внести певні практичні рекомендації стосовно вдосконалення правового регулювання відносин у сфері забезпечення адвокатурою права на захист у кримінальному процесі. Висновки та рекомендації дозволяють визначити деякі вади нормативного регулювання організації і діяльності адвокатури в Україні, правових гарантій адвокатської діяльності при реалізації права обвинуваченого на захист та шляхи їх подолання, що сприятиме забезпеченню реалізації на практиці конституційної вимоги щодо своєчасного та якісного отримання обвинуваченим захисту та правової допомоги адвоката-захисника.
До теоретичних висновків даного дослідження належать:
1. Відповідно до визнаних у теорії права положень адвокатуру як певне соціально-правове явище правомірно розглядати як складову "правової системи" українського суспільства, а не держави. При цьому адвокатура (адвокати) виконує динамічну функцію в цій системі (застосування права, юридична практика). Тому визначення у проекті закону України "Про адвокатуру" поняття адвокатури як "інституту правової системи" необхідно доповнити та визначити як "інститут правової системи українського суспільства". З погляду інституційного елемента правової системи, категорія "адвокатура" як інститут системи може бути застосована за умов, що адвокатура України є організацією всіх адвокатів України. В іншому разі тільки адвокати України є частиною правової системи українського суспільства.
2. Взаємовідносини адвокатури і держави щодо їх обов’язку одна до одної для ефективної реалізації конституційного права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі мають бути вирішені через нормативне визначення у Законі України "Про адвокатуру" порядку створення та діяльності професійного самоврядного інституту адвокатури України відповідно до стандартів Ради Європи. З цього випливає публічно-правовий характер адвокатури, що ставить її на один щабель з державними правоохоронними органами та вимагає відповідного нормативного закріплення діяльності цієї організації, спрямованого на реальне слідування принципам рівності, змагальності й диспозитивності.
3. Якісне та своєчасне забезпечення адвокатурою права особи на захист від обвинувачення за призначенням та надання правової допомоги у кримінальному процесі іншим особам можливе лише за умов існування єдиної системи безоплатної допомоги, яка б забезпечувала реальний доступ осіб до захисту та правової допомоги. Організація управління та фінансування системи безоплатної правової допомоги має бути визначена у відповідному законі. Існуюча на сьогодні система оплати праці адвокатів у кримінальних справах за призначенням не спроможна забезпечити конкурентність в цій сфері, систематичну участь адвокатів і належний рівень якості здійснення захисту та надання правової допомоги.
4. Право на захист у кримінальному процесі – це суб’єктивне юридичне право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи засудженого.
Виходячи з цього, право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на правову допомогу адвоката-захисника також можна розглядати як суб’єктивне юридичне право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, що включає можливість його звернення до держави для отримання на договірних чи позадоговірних відносинах оплатної чи безоплатної правової допомоги захисника-адвоката. Аналіз Конституції України та КПК, Закону України "Про адвокатуру" дає підстави стверджувати, що право на правову допомогу захисника включає:
1) побачення з ним (захисником) до першого допиту (ч. 1 ст. 59 Конституції, ч. 2 ст. 43 КПК);
2) право на вільний вибір захисника (ч. 1 ст. 59 Конституції, ч. 1 ст. 47 КПК) та відмову від захисника або його заміну (ст. 46 КПК);
3) право запросити собі кількох захисників (ч. 2 ст. 47 КПК);
4) право на правову допомогу адвоката-захисника за кошт держави (ч. 4 ст. 47 КПК);
5) право на професійну (кваліфіковану) правову допомогу адвоката-захисника (ч. 2 ст. 44 КПК у контексті ст. 2 Закону України "Про адвокатуру").
5. Реалізація права на правову допомогу адвоката-захисника залежить від статусу особи, яка потребує цієї допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 44 КПК України адвокат-захисник може здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надавати їм необхідну юридичну допомогу при провадженні у кримінальній справі. Окрім цього, адвокат у порядку ст. 6 Закону України "Про адвокатуру" може надавати правову допомогу особі, відносно якої вирішується питання про порушення кримінальної справи або яка буде допитана як свідок тощо. Отже існує певне коло осіб, які можуть скористатися правовою допомогою адвоката у кримінальному процесі, при цьому процесуальні права та обов’язки вказаних осіб суттєво різняться. Залежно від статусу особи, якій надається правова допомога, суттєво змінюються права та обов’язки адвоката в конкретній справі.
6. Загальнодемократичні права людини і громадянина, гарантії їх реалізації є першим і необхідним рівнем умов адвокатської діяльності в суспільстві, яке сповідує повагу до права. Зазначені зв’язки виявляються при дослідженні адвокатури як певної соціальної системи та громадянського суспільства як суперсистеми.
7. Розмежування правових гарантій адвокатської діяльності при здійсненні захисту в кримінальному процесі за критерієм суб’єкта, якому ці гарантії передбачені, дають підстави зробити висновок, що практичне значення має поділ (класифікація) гарантій адвокатської діяльності при здійсненні захисту на дві групи:
1) гарантії, що забезпечують професійні права адвоката;
2) гарантії, що забезпечують функціонування адвокатури як соціально-правового інституту, як певної структури, організації.
Адвокатура як організація адвокатів України не існує, тому цілком природно, що у неіснуючої організації не має нормативно визначених прав і гарантій.
8. У загальному вигляді під гарантіями адвокатської діяльності під час здійснення захисту слід розуміти сукупність правових засобів, які є невід’ємним елементом системи правового регулювання кримінального процесу в Україні, котрі спрямовано на захист професійних прав адвоката у кримінальному процесі, забезпечення вільної реалізації його прав та обов’язків здійснювати захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого.
Розглядаючи гарантії адвокатської діяльності, правомірно виходити за рамки гарантій, встановлених у ст. 10 Закону України "Про адвокатуру" і необхідно зазначати інші норми права, якими гарантується право адвокатської діяльності, зокрема: конституційні норми про діяльність адвокатури; норми щодо організаційних форм діяльності адвокатури; норми, якими регулюються професійні права адвоката; процесуальні гарантії адвоката-захисника в кримінальному процесі; організаційно-процесуальні норми, за допомогою яких забезпечуються гарантії реалізації адвокатської діяльності (визначення компетенції органів адвокатського самоврядування, визначення компетенції осіб-учасників процесу, забезпечення процесу тощо); норми, якими забезпечується правова охорона діяльності адвоката і захист його прав. Правові гарантії адвокатської діяльності, з погляду їх нормативного регулювання, – це сукупність правових норм, що розпорошені в різних нормативних актах. А співвідношення "гарантії адвокатської діяльності" та "гарантії адвокатської діяльності при здійсненні захисту" потрібно розглядати як єдність цілого і складового. З огляду на викладене назва ст. 10 Закону України "Про адвокатуру" – "Гарантії адвокатської діяльності" та відповідна стаття проекту Закону "Про адвокатуру" не відповідають суті диспозиції цієї статті, штучно звужують реально існуюче і значно ширше коло загальнодемократичних та спеціальних гарантій, встановлених Конституцією України, Законами України.
9. Процесуальні рамки КПК України не обмежують правової допомоги адвоката в кримінальному процесі його участю у справі.
На досудовому розслідуванні за правовим статусом потрібно розрізняти адвоката-представника та адвоката-захисника. Статус останнього може мати функції представника підозрюваного, обвинуваченого у випадку, якщо до цих осіб заявлено цивільний позов у кримінальному процесі, або коли адвокат-захисник надає правову допомогу у судовому процесі під час перевірки дій та рішень органу дізнання, слідчого, прокурора.
Адвокат-представник є суб’єктом кримінально-процесуальних відносин з особою, яка вирішила у такий спосіб захистити свої права. В цьому випадку адвокат-представник не зобов’язаний отримувати дозвіл на участь у кримінальній справі, оскільки він діє як представник відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру". Наявність представництва підозрюваних, обвинувачених, свідків на досудовому розслідуванні не є наслідком доповнень та змін до КПК України, а випливає з правових позицій Конституційного Суду України. Такий стан правової невизначеності нормативного регулювання діяльності адвоката суперечить ст. 59 Конституції України стосовно проголошеного права кожному мати можливість скористатися правовою допомогою адвоката та суперечить правовій позиції Конституційного Суду України в справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003 та в справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 2483 ЦПК України від 23.05.2001 р. №6-рп/2001
10. Дисертантка дійшла висновку, що на адвоката-захисника не може бути покладено обов’язок щодо збирання доказів у кримінальній справі на стадії досудового слідства. Його діяльність в цьому контексті як суб’єкта доказування слід розуміти тільки як право і обов’язок довести до відома слідчого, прокурора, органа дізнання фактичні дані, що виправдовують обвинуваченого, можуть пом’якшити його покарання, або виключають провадження у кримінальній справі.
11. У дослідженні робиться висновок про недоцільність визначати в нормі права обставини, випадки, наявність яких зобов’язувала б сторону обвинувачення спростовувати доводи, викладені у клопотанні адвоката-захисника про виключення з судового розгляду певних доказів. Видається, що розгляд клопотання адвоката-захисника щодо виключення доказів є процесом оцінки доказів та їх джерел і є лише розумовою, логічною діяльністю.
З метою вдосконалення правового регулювання забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист дисертант вносить такі пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства України:
1. Пропонується доповнити ч. 1 ст. 45 КПК України, яка встановлює випадки обов’язкової участі захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції пунктом такого змісту: "Якщо суд вважає, що в стадії судового розгляду відповідно до ст. 299 КПК України не будуть досліджуватися докази”. Зазначене доповнення про обов’язкову участь адвоката-захисника стане важливою гарантією дотримання процесуальних прав підсудних у судовому розгляді, під час якого не досліджуються докази стосовно тих обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються, зокрема, правильного розуміння підсудними змісту фактичних обставин справи, гарантією добровільності та істинності їхньої позиції та розуміння, що вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи та розмір цивільного позову у апеляційному порядку.
2. Обґрунтовується необхідність доповнити Закон України "Про адвокатуру" шляхом збільшення видів адвокатської діяльності та встановити, що надання правової допомоги поряд з виконанням функцій захисника, представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача є окремим видом адвокатської діяльності у кримінальному процесі. Одночасно, кримінально-процесуальний кодекс України пропонується доповнити статтею 441 такого змісту:
"Стаття 441. Адвокат у кримінальному процесі
1. Адвокатом у кримінальному процесі є особа, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і надає правову допомогу особі, яка не є суб’єктом права на захист відповідно до ч. 1 ст. 48 цього Кодексу, але відносно неї здійснюються окремі заходи процесуального примусу або ця особа викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок.
2. З моменту здійснення процесуальних дій, визначених у ч. 1 цієї статті стосовно особи, якій адвокат надає правову допомогу, такий адвокат набуває статусу суб’єкта кримінального процесу і користується процесуальними правами та гарантіями, визначеними для адвоката-захисника у ст. 48 цього Кодексу.
3. Повноваження адвоката у кримінальному процесі стверджуються у порядку, визначеному у ст. 44 цього Кодексу як для адвоката-захисника".
3. З метою однозначного розуміння правової позиції Конституційного Суду України щодо межі судового контролю на етапі досудового розслідування передбачити в проекті КПК України норму (групу норм), яка б визначала цей процес за суб’єктами оскарження, за предметом оскарження, за строками розгляду справ тощо. Зокрема, пропонується Главу 22 КПК України доповнити статтею, що дії та рішення органу дізнання, слідчого, прокурора на етапі досудового розслідування можуть бути оскаржені до суду. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її адвокатом до місцевого суду за місцезнаходженням суб’єкта оскарження.
4. З метою посилення гарантій адвокатської діяльності видається раціональним внесення змін до ч. 1 ст. 48 КПК України та запровадження в КПК України наступного принципу – захисник використовує всі не заборонені законом засоби захисту.
5. У КПК України та у Законі України "Про попереднє ув’язнення" потрібно встановити гарантію реалізації права захисника на побачення з підзахисним (клієнтом), що утримується під вартою, шляхом визначення, що початок та тривалість побачення можуть бути обмежені лише робочим часом відповідної установи попереднього ув’язнення.
6. З метою однозначного розуміння права адвоката-захисника заявити відвід судді на стадії попереднього розгляду справи з питань, визначених у КПК, видається доцільним викласти перше речення ч. 2 ст. 56 КПК у такій редакції: "Заяви про відвід подаються зі стадії попереднього розгляду справи суддею і до початку судового слідства".
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адвокат: навыки профессионального мастерства / Под ред. Л.А. Воскобитовой, И.Н. Лукьяновой, Л.П. Михайловой. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 592 с.
2. Адвокатская деятельность: Учеб.-практ. пособие / Под общ. ред. В.Н. Буробина – М.: МНЭПУ, 2001. – 536 с.
3. Адвокатура и адвокатская деятельность в свете современного конституционного права. (К 10-летию принятия Конституции России): Матер. междунар. науч.-практ. конф., Екатеринбург, 29–30 дек. 2003 г. – Екатеринбург: Чароид, 2004. – 238 с.
4. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
5. Аленин Ю.П. К вопросу о введении суда присяжных в Украине // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. пр. Вип. 10. – Одеса: Одеська національна юридична академія, 2001. – С. 13–21.
6. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий. – Одесса: Центрально-Украинское изд-во, 2002. – 264 с.
7. Аленин Ю.П., Гурджи Ю.А. Предварительное расследование: процессуальные гарантии информированности потерпевшего // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. пр. Вип. 10. – Одеса: Одеська національна юридична академія, 2001. – С. 69–76.
8. Аналітична довідка Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності / Круглий стіл на тему: "Обговорення нового проекту Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. № 3456-д) та його впровадження у світлі Європейської конвенції з прав людини" 13 березня 2006 р. м. Київ. – 24 с.
9. Андрейцев В.І. Правова система в Україні: проблеми вдосконалення // Судова апеляція. – 2006. – № 2. – С. 44–54.
10. Арабули Д.Т. Теоретические и практические основы регулирования процессуального положения и деятельности адвоката – нового участника уголовного судопроизводства: Монография / Науч. редактор А.П. Гуськова. – Санкт-Петербург; Челябинск, 2006. – 136 с.
11. Баев О.Я. Криминалистическая адвокатология как подсистема науки криминалистики // Профессиональная деятельность адвоката как объект криминалистического исследования. – Екатеринбург: Чароид, 2002. – С. 5–21.
12. Бакаянова Н.М. Етичні принципи адвокатури в Україні: Монографія. – Одеса: Юридична література, 2005. – 152 с.
13. Барщевский М.Ю. Бизнес-адвокатура в США и Германии: Учеб. пособие. – М.: Белые альвы, 1995. – 64 с.
14. Барщевский М.Ю. Организация и деятельность адвокатуры в России: Науч.-практ. пособие. – М.: 2000. – 352 с.
15. Басай В.Д. Судові та правоохоронні органи України: Підручник. У 2-х кн. – Книга 2. Правоохоронна діяльність та правоохоронні органи в Україні. – Івано-Франківськ, 2004. – 366 с.
16. Белкин А.Р. Теория доказывания в уголовном судопроизводстве. – М.: Изд-во НОРМА, 2005. – 528 с.
17. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого (проблеми комплексного вивчення особи обвинуваченого в стадії попереднього слідства): Монографія. – К.: Атіка, 1999. – 352 с.
18. Бойко П. Чи відповідає Конституції Кримінально-процесуальний кодекс? // Юридична Україна. – 2003. – № 2. – С. 55.
19. Бойков А.Д., Капинус Н.И., Тарло Е.Г. Адвокатура России: Учеб. пособие. – М.: Омега-Л, 2002. – 432 с.
20. Бойл К. Ремарки по темі // Адвокат. – 2001. – № 1–2. – С. 28.
21. Бояров В.І. Деякі питання надання правової допомоги адвокатом затриманим (заарештованим), до яких з боку слідства або дізнання застосовуються незаконні методи впливу // Судовий контроль за дотриманням конституційних прав особи під час досудового розслідування / За ред. О.П. Корнієнко. – К.: АДЕФ-Україна, 2005. – С. 70–77.
22. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. – 2-е изд., испр. – М.: Статут, 2000. – 848 с.
23. Буробин В.Н. Российская адвокатура в ХХІ веке // Бизнес-Адвокат. – 2000. – № 3. – С. 7–8.
24. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37–38. – Ст. 189.
25. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К.: Институт адвокатуры при Киевском университете имени Тараса Шевченко, 1998. – 204 с.
26. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. – К.: Вища школа, 1987. – 152 с.
27. Варфоломеєва Т.В. Організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Київський університет імені Тараса Шевченка. – К., 1994. – 30 с.
28. Варфоломеєва Т.В., Гончаренко С.В. Науково-практичний коментар до Закону України "Про адвокатуру". Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність: Зб. нормат. актів. Коментар / Академія адвокатури України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 432 с.
29. Васильев В.Л. Юридическая психология / Учебник для высших учебных заведений. – М.: Юрид. лит., 1991. – 464 с.
30. Васьковський Е.В. Организация адвокатури. – СПб.: Издание юридического книжного магазина Н.К.Мартынова, 1893. – Ч. ІІ.: Исследование принципов организации адвокатуры. – 213 с.
31. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общ. ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком Интер, 1997. – 192 с.
32. Висновок на проект Закону України "Про адвокатуру" № 7051 від 9.02.2006 р. (доопрацьований), внесений народними депутатами України Маркуш М.А., Демьохіним В.А., Кармазіним Ю.А. // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України: http://gska2.rada.gov.ua:7777/pls/zweb_n/
webproc34?id=&pf3511=23219&pf35401=68494.
33. Висновок на проект Закону України "Про адвокатуру", поданий народним депутатом України В. Демьохіним, у розробці якого брала участь Спілка адвокатів України (витяг) // Адвокат. – 2003. – № 4. – С.17–18.
34. Витяг з ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 11 січня 2005 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – №3. – С.29–32.
35. Вільчик Т.Б. Проблеми законодавчого регулювання організації і діяльності адвокатури // Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення: Матер. міжнар. наук.-практ. семінару, 1–2 грудня 2005 р., м. Харків / Редкол.: В.В. Сташис та ін. – Х.; К.: ЦНТ Гопак, 2006. – С. 79–93.
36. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. – Тула: Автограф, 2000. – 464 с.
37. Волков О., Гаврушко А. Професійна відповідальність адвоката // Адвокатура. Всеукраїнська газета адвокатів. – 2003. – № 4. – 10 жовтня. – С. 1.
38. Воробьев А.В., Поляков А.В., Тихонравов Ю.В. Теория адвокатуры. – М.: Грантъ, 2002. – 496 с.
39. Выдря М. Уголовно-процессуальные гарантии в суде: Учеб. пособие. – Краснодар, 1980. – 96 с.
40. Газетдинов Н.И. Гарантии обеспечения подозреваемому права на защиту // Адвокатура и адвокатская деятельность в свете современного конституционного права: Матер. междунар. науч.-практ. конф., Екатеринбург, 29–30 дек. 2003 г. – Екатеринбург: Чароид, 2004. – С. 53–62.
41. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2003. – 352 с.
42. Гончаренко С.В. Тактичні аспекти забезпечення змагальності на досудовому слідстві: погляд зі сторони захисту // Доповіді учасників міжнар. наук.-практ. конф. "Тактика, методика, етика захисту та представництва". – К.: Академія адвокатури України, 2003. – С. 96–102.
43. Гончаров І.Д. Кримінально-процесуальне право України. Досудове слідство: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 248 с.
44. Гражданское право: Учебник для вузов. Часть первая / Под общей ред. Т.И. Илларионовой, Б.М. Гонгало, В.А. Плетнева. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1998. – 464 с.
45. Гражданское право: Учебник. Ч. 1 / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого – М.: Проспект, 1999. – 784 с.
46. Громов Н.А., Зайцева С.А., Гущин А.Н. Доказательства, их виды и доказывание в уголовном процессе: Учеб.-практ. пособие. – М.: Приор-издат, 2005. – 178 с.
47. Джига М.В. Забезпечення правового статусу обвинуваченого у процесі досудового розслідування: проблеми законності та доцільності: Монографія. – К.: Паливода А.В., 2005. – 168 с.
48. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
49. Єзерська А.О. Адвокатура Чернівецької області // Адвокат. – 2003. – № 3. – С. 42.
50. Журавель В.А. Проблеми теорії та методології криміналістичного прогнозування. – Х.: Право, 1999. – 304 с.
51. Загурський О.Б. Судові дебати в кримінальному процесі: правові та психологічні проблеми: Монографія. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2005. – 208 с.
52. Зайцева И.И. Организация адвокатуры и адвокатской деятельности в Российской Федерации // Адвокатура и адвокатская деятельность в свете современного конституционного права: Матер. междунар. науч.-практ. конф., Екатеринбург, 29–30 дек. 2003 г. – Екатеринбург: Чароид, 2004. – С. 100–109.
53. Затримання та взяття під варту в Україні: стан, проблеми удосконалення законодавства та практики його застосування: Посібник / За ред. О.В. Беци, М.І. Мельника. – К.: Атіка, 2002. – 96 с.
54. Зашляпин Л.А. Конституционно-нормативные факторы научных исследований адвокатской деятельности // Адвокатура и адвокатская деятельность в свете современного конституционного права: Матер. междунар. науч.-практ. конф., Екатеринбург, 29–30 дек. 2003 г. – Екатеринбург: Чароид, 2004. – С. 109–118.
55. Защита по уголовному делу: Пособие для адвокатов / Под ред. Е.Ю Львовой. – М.: Юристъ, 2002. – 244 с.
56. Заява Спілки адвокатів України // Адвокат. – 2003. – № 3. – С.45.
57. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. посібник. – К.: Вища школа, 2002. – 271 с.
58. Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі: Практ. посібник. – К.: Юридична практика, 2004. – 288 с.
59. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Х.: КримАрт, 1998. – 340 с.
60. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.І.Семчика. – К.: Ін Юре, 2003. – 676 с.
61. Зинатуллин З.З. Общие проблемы обвинения и защиты по уголовным делам: Учеб. пособие. – Ижевск, 1989. – 80 с.
62. Игнатов С.Д. Адвокатура – институт гражданского общества России: Учебное пособие. – Ижевск, 2004. – 284 с.
63. Історія адвокатури України / Редкол.: В.В. Медведчук та інші. – 2-е вид. – К.: СДМ-Студіо, 2002. – 286 с.
64. Карнеева Л.М., Кертэс И. Источники доказательств по советскому и венгерскому законодательству. – Будапешт; Москва: Юрид. лит., 1985. – 136 с.
65. Каткова Т.В., Каткова А.Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку у кримінальній справі: Навч. посібник. – Х.: Рубікон, 2002. – 96 с.
66. Кистяковский А.Ф. Общая часть уголовного судопроизводства. – К.: Изд-во Семенко Сергея, 2005. – 118 с.
67. Ківалов С.В. Українська юстиція на шляху до європейських стандартів // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 6(70). – С. 12-16.
68. Клименко Н.І. Правоохоронні органи України: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 194 с.
69. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
70. Коваль М. Державна влада та адвокатура в Україні // Юридична газета. – 2006. – № 6 (66). – С. 11–19.
71. Коворотний В.І., Мілованов В.Д. Адвокатура Луганщини // Адвокат. – 2003. – № 3. – С. 42.
72. Конин В.В. Тактика противодействия обвинению и ее субъекты // Адвокатура и адвокатская деятельность в свете современного конституционного права: (К 10-летию принятия Конституции России): Матер. междунар. науч.-практ. конф., Екатеринбург, 29–30 дек. 2003 г. – Екатеринбург: Чароид, 2004. – С.129–133.
73. Конин В.В. Участие защитника в допросе при осуществлении предварительного расследования // Тактика, методика и стратегия профессиональной защиты: Сб. статей. – Екатеринбург: Чароид, 2002. – С. 75–81.
74. Конституція України // Відомості Верховної Ради.–1996.–№30.–Ст. 141.
75. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затверджена Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 19. – Ст. 1376.
76. Концепція формування системи безоплатної правової допомоги в Україні, затверджена Указом Президента України від 09 червня 2006 року № 509/2006. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 24. – Ст.1764.
77. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 117.
78. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
79. Кримінальний процес (Заг. та особлива частини): Навч.-метод. посібник / В.Т. Маляренко, Д.П. Письменний, О.Ф. Штанько та ін.; Наук. ред. А.А. Музика. – К.: КІВС, 2002. – 128 с.
80. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
81. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
82. Кримінальний процес України: Підручник / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. – К.: Либідь, 1992. – 431 с.
83. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1961.– № 2. – Ст. 15, з доповненнями та змінами.
84. Кримінально-процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – 3-є вид., перероб. та доп. – К.: Юрисконсульт, КНТ, 2006. – 890 с.
85. Кучинська О.П., Кучинська О.А. Кримінальний процес України: Навч. посібник. – К.: Прецедент, 2005. – 202 с.
86. Ларин А. М. Презумпция невиновности / Под ред. М. С. Строговича; АН СССР. – М.: Наука, 1982. – 152 с.
87. Лубшев Ю.Ф. Адвокат в уголовном деле: Учеб.-практ. пособие / Под ред. И.Б. Мартковича. – М.: Юристъ, 1997. – 408 с.
88. Лубшев Ю.Ф. Адвокатура в России: Учебник. – М.: ООО "Профобразование", 2001. – 832 с.
89. Лубшев Ю.Ф. Комментарий к Федеральному закону "Об адвокатской деятельности и адвокатуре в Российской Федерации" (постатейный). – М.: ТОН – Профобразование, 2002. – 192 с.
90. Лубшев Ю.Ф. Курс адвокатского права: Учебник. – 2-е изд. – М.: ООО "Профобразование", 2003. – 424 с.
91. Лупинская П.А. Ходатайства и жалобы // Проблемы кодификации уголовно-процессуального права. – М., 1987. – С. 65–78.
92. Малюга В.І., Михайленко О.Р. Принципи організації та діяльності прокуратури України: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2005. – 130 с.
93. Маляренко В.Т. Межі використання обвинуваченим права на захист (окремі аспекти) // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 3. – С. 23–25.
94. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
95. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія і практика: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2005. – 35 с.
96. Маркуш М.А. Новели проекту кримінально-процесуального кодексу щодо права на захист // Адвокат. – 2003. – № 5. – С. 7.
97. Мейєрс М. Вибір захисника // Адвокат. – 2001. – № 1–2. – С. 27.
98. Мирзоев Г.Б. Проблемы и задачи российской адвокатуры на современном этапе становления гражданского общества // Адвокат. – 1998. – №11. – С. 14–15.
99. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. – К.: Юринком Интер, 1999. – 448 с.
100. Михайленко О.Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах: Навч. посібник. – 2-е вид., доп. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 256 с.
101. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 240 с.
102. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право: Навч. посібник для студ. юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997. – 352 с.
103. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К.:Юрінком Інтер, 1995. – 624 с.
104. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 640 с.
105. Молдован А.В. Забезпечення обвинуваченому права на захист у кримінальному процесі Федеративної Республіки Німеччини та України (порівняльно-правове дослідження): Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2004. – 242 с.
106. Молдован А.В. Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.
107. Молдован В.В. Правоохоронні органи. Курс лекцій: Навч. посібник для студ. юрид. вузів та факультетів. – К.: Юмана, 1998. – 160 с.
108. Молдован В.В. Судова риторика. – К.: Юринком Інтер, 1998. – 192 с.
109. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посібник – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
110. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навч. посібник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. Ю.М.Грошевого. – Х.: Право, 2002. – 160 с.
111. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Укладачі: В.В.Яременко, О.М.Сліпушко. – К.: Аконіт, 1999. – Т. 2. – 910 с.
112. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Укладачі: В.В.Яременко, О.М.Сліпушко. – К.: Аконіт, 1999. – Т.3. – 927 с.
113. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Укладачі: В.В.Яременко, О.М.Сліпушко. – К.: Аконіт, 1999. – Т. 4. – 941 с.
114. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. – К.: Выща школа, Головное изд-во, 1989. – 275 с.
115. О внесении изменений в Закон о гарантируемой государственной правовой помощи: Закон Литовской Республики от 20 января 2005 г. № Х-78 // Веб-сайт Сейма Литовской Республики: http://www3.lrs.lt/pls/inter3/
dokpaieska.showdoc_e?p_id=254651&p_query=&p_tr2=.
116. О соблюдении гарантий прав адвоката-защитника (обобщение комиссии по защите прав и законных интересов членов САУ) // Адвокат. – 2000. – № 6. – С. 45–46.
117. Об адвокатуре: Закон Литовской Республики от 18 марта 2004 г. № ІХ-2066 // Веб-сайт Сейма Литовской Республики: http://www3.lrs.lt/
pls/inter3/dokpaieska.showdoc_e?p_id=240453&p_query=&p_tr2=.
118. Озерська А.В. Правові гарантії обвинуваченого в процесуальній ізоляції // Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення: Матер. міжнар. наук.-практ. семінару, 1–2 грудня 2005 р. – Х.; К.: ЦНТ Гопак, 2006. – С. 192–197.
119. Організація судових та правоохоронних органів: Навч. посібн. // За ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової, О.М. Толочка. – Х. – 2000. – 272 с.
120. Організація судової влади в Україні: Перший аналіз нормат. змісту Закону України "Про судоустрій України" / А.О. Селиванов, Є.В. Фесенко, Н.С. Рудюк та ін.; За наук. ред. А.О. Селіванова. – К.: Юрінком Інтер. – 2002. – 350 с.
121. Орлова О.В., Деев Н.Н. Адвокатура как институт политической системы // Адвокатура и современность. – М.: Ин-т гос. и права АН СССР, 1987. – С.7–13
122. Основні положення про роль адвокатів. Прийняті VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам 1 серпня 1990 р. // Варфоломеєва Т.В., Гончаренко С.В. Науково-практичний коментар до Закону України "Про адвокатуру". Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність: Зб. нормат. актів. Коментар / Академія адвокатури України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С.254–259.
123. Пашин С.А. Доказательства в российском уголовном процессе // Состязательное правосудие: Тр. научн.-практ. лабораторий. Ч.ІІ. – М., 1996. – С. 371–372.
124. Перлов И.Д. Право на защиту: Учеб. пособие: – М.: Знание. – 1969. – 77 с.
125. Питулько К.В., Коряковцев В.В. Постатейный комментарий к ФЗ "Об адвокатской деятельности и адвокатуре в РФ". – СПб.: Питер, 2003. – 320 с.
126. План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затверджений Указом Президента України від 20 січня 2006 року № 39/2006 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 4. – Ст. 143.
127. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, затверджене Указом Президента України від 5 травня 1993 р. № 155/93 // Урядовий кур’єр. – 8 трав. 1993 р. – № 66.
128. Положення про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, затверджене Указом Президента України від 5 травня 1993 р. № 155/93 // Урядовий кур’єр. – 8 трав. 1993 р. – № 66.
129. Попелюшко В.О. "Мала" судова реформа в Україні та захист прав громадян. – Острог: Сокальська райдрукарня, 2003. – 123 с.
130. Попелюшко В.О. Мала судова реформа та захист прав громадян: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2006. – 236 с.
131. Попелюшко В.О. Предмет захисту та його доказування в кримінальній справі: Монографія. – К.: Прецедент, 2005. – 232 с.
132. Попелюшко В.О. Публічність кримінального судочинства і захист // Адвокат. – 2003. – № 2. – С. 7–10.
133. Популярна юридична енциклопедія / В.К. Гіжевський, В.В. Головченко, В.С. Ковальський та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 528 с.
134. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1.11.1996 № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 5. – С. 335–341.
135. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1973–2004): Офіц. вид. у 2-х томах / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – Т. 2. – К.: Ін Юре. – 2004. – С. 207–214.
136. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 7 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1973–2004): Офіц. вид. у 2-х томах / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – Т. 1. – К.: Ін Юре. – 2004. – С.17–20.
137. Постановление Конституционного Суда РФ по делу о проверке конституционности положений ч. 1 ст. 47 и ч. 2 ст. 51 УПК РСФСР в связи с жалобой гражданина Маслова В.И. № 11-П от 27 июня 2000 г. // Собрание законодательства РФ. – 2000. – № 27. – Ст. 2882.
138. Правила адвокатської етики // Варфоломеєва Т.В., Гончаренко С.В. Науково-практичний коментар до Закону України "Про адвокатуру". Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність: Зб. нормат. актів. Коментар / Академія адвокатури України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 141 176.
139. Правова допомога: зарубіжний досвід та пропозиції для України / Автори-упорядники: О.А. Банчук, М.С. Демкова. – К.: Факт, 2004. – 336 с.
140. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В.С. Журавський, О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщук; За заг. ред. В.С. Журавського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296 с.
141. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 рок