ПРАВОВІ ТА НАУКОВІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ :

Краткое описание

З М І С Т
Вступ ………………………………………………………………… 3
Розділ 1 Концептуальні положення використання судових експертиз при розслідуванні злочинів…………………
11
1.1. Поняття та цілі використання судових експертиз на досудовому слідстві………………………………………..
11
1.2. Структура і зміст висновку експерта та його місце в системі доказів у кримінальній справі……………………
32
1.3. Правове регулювання судово-експертної діяльності в окремих країнах Європи та СНД…………….……………
45
Висновки до розділу ………………………………………………………….. 56
Розділ 2 Призначення, провадження судових експертиз та оцінка експертних висновків...………….
59
2.1. Окремі положення тактики призначення і провадження судових експертиз…………………………………………
59
2.2. Проблеми оцінки висновку експерта…………………….. 81
2.3 . Критерії ефективності судових експертиз………………. 114
Висновки до розділу …………………………………………………………... 126
Розділ 3 Основи тактики використання висновків експерта при розслідуванні злочинів………………………….......
129
3.1. Використання висновків експерта на різних етапах розслідування……………………………………….............
129
3.2. Тактика використання висновків експерта при проведенні окремих слідчих дій…………………………..
157
Висновки до розділу …………………………………………………………... 169
Висновки ………………………………………………………………… 171
Список використаних джерел…………………………………………………. 177
Додатки ………………………………………………………………... 199

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У складних соціально-економічних умовах сучасної України, коли успіх правової реформи нерозривно пов’язаний з об’єктивізацією судочинства, суттєво зростає роль спеціальних знань – сучасних досягнень природничих, технічних, економічних та інших наук. Судова експертиза є однією з найважливіших форм застосування спеціальних знань у судочинстві, в результаті чого слідчий та суд отримують нову інформацію, яка має доказове значення для справи і не може бути отримана за допомогою інших процесуальних засобів. Проблеми призначення, проведення судових експертиз та використання їх результатів посідають важливе місце в комплексі питань розслідування кримінальних справ. Як свідчить практика, майже жоден злочин не розслідується без призначення тієї чи іншої експертизи. Статистичні дані свідчать про зростання експертних досліджень, що виконуються у спеціалізованих державних установах. Так, експертно-криміналістичною службою МВС України за останні роки виконано у 2001 р. – 180504 експертизи, у 2002 р. – 198608 (+10,02%), у 2003 р. – 220585 (+11,07%), у 2004 р. – 238912 (+8,3%), у 2005 р. – 223580 (– 6,5%) експертиз. Таким чином, за п’ять років обсяг виконаних експертиз зріс на 23,9%, тобто майже на чверть.
Вивчення цих проблем як процесуалістами, так і криміналістами довгий час носила або суто процесуальний характер, коли основна увага зосереджувалася на процесуальному боці організації та проведення експертиз, або велась тільки в криміналістичному аспекті стосовно техніко-криміналістичної і тактичної характеристики окремих прийомів і засобів збирання і дослідження доказів. Така ситуація характерна й для доказового права в цілому. Тенденція до вивчення і розробки проблем доказового права, зокрема судових експертиз, тільки в одному певному аспекті – або процесуальному, або криміналістичному – викликала штучний відрив взаємопов’язаних сторін одного і того ж предмета дослідження і, як наслідок, неповноту самого дослідження. Відомі криміналісти та процесуалісти (В.Д. Арсеньєв, Р.С. Бєлкін, О.Р. Шляхов) висловили думку про те, що теорія доказів є комплексною і лежить на межі процесуального права, криміналістики, судової експертизи й інших наук. Тому з урахуванням відзначеного комплексного підходу до процесу доказування ми намагалися здійснити багатоаспектний розгляд проблеми використання судових експертиз. На актуальність та необхідність розробки проблеми вказує те, що в монографіях та підручниках з криміналістики, як вітчизняних, так і країн СНД, питання використання судових експертиз майже не висвітлені. Автори набагато більше уваги приділяють можливостям і значенню експертних досліджень, їх оцінці, а обговорення проблем використання судових експертиз під час розкриття та розслідування злочинів зводиться в основному до викладення фабул кримінальних справ і перерахування експертиз, завдяки яким були розкриті згадувані злочини, або просто до викладення можливостей судових експертиз для встановлення тих чи інших фактів. Окремими проблемами судової експертизи у різні часи займалися такі вчені, як Т.В. Аверьянова, Ю.П. Аленін, Л.Ю. Ароцкер, В.Д. Арсеньєв, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, А.Р. Бєлкін, А.І. Вінберг, А.Ф. Волобуєв, В.М. Галкін, В.І. Гончаренко, О.О. Ейсман, О.О. Ексархопуло, Н.І. Клименко, В.Я. Колдін, В.П. Колмаков, Ю.Г. Корухов, В.К. Лисиченко, В.Г. Лукашевич, Б.О. Матійченко, І.М. Можар, Г.М. Надгорний, Ю.К. Орлов, А.К. Педенчук, І.Л. Петрухін, В.А. Притузова, Р.Д. Рахунов, О.Р. Росинська, Т.В. Сахнова, М.Я. Сегай, В.К. Степутенкова, М.М. Тагаєв, І.Я. Фрідман, В.Ю. Шепітько, О.Р. Шляхов, М.Г. Щербаковський, Я.М. Яковлев та інші вчені, однак лише в окремих роботах Р.С. Бєлкіна, В.К. Степутенкової та Г.Ш. Берлянда (70-і роки) крім проблем збирання, аналізу та оцінки доказів, досліджувалися окремі проблеми використання висновку експерта слідчим та судом, що також свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження. Комплексного дослідження використання судових експертиз під час розслідування злочинів не проводилося. Усе вищесказане і зумовило обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами та планами. Обраний напрямок дослідження ґрунтується на основних положеннях Наказу МВС України №755 від 05.07.2004 р. „Пріоритетні напрямки наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 років” та Наказу МВС України №491 від 15.05.2003 р. „Про вдосконалення науково-дослідної діяльності в системі МВС України”. Тема дослідження відповідає тематиці рекомендованих Академією правових наук України пріоритетних напрямків розвитку правової науки на 2005-2010 роки (постанова №2/04-2 від 18.06.2004 р.) та пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол №13 від 23.12.2005 р.)
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є комплексне дослідження проблем використання судових експертиз під час розслідування злочинів, а також визначення шляхів підвищення ефективності використання експертних висновків на досудовому слідстві.
Досягнення означеної мети здійснюється на основі вирішення наступних основних завдань:
– визначення поняття та цілей використання судових експертиз на досудовому слідстві;
– порівняльний аналіз правового регулювання судово-експертної діяльності в Україні, окремих країнах Європи (Німеччина, Франція) та СНД (Російська Федерація, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка);
– установлення напрямків удосконалення оцінки експертних висновків слідчими;
– розробка критеріїв ефективності судових експертиз та визначення галузей їх застосування;
– визначення тактичних операцій на різних етапах розслідування злочинів, до складу яких входить судова експертиза;
– визначення та удосконалення тактичних прийомів використання експертних висновків при проведенні окремих слідчих дій.
Об'єктом дослідження є діяльність щодо призначення, провадження судових експертиз та використання їх результатів на досудовому слідстві.
Предметом дослідження є правові та наукові аспекти діяльності по проведенню судових експертиз і використанню висновків експерта при розслідуванні злочинів.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглядати використання судових експертиз як складову, невід’ємну частину діяльності слідчого у розкритті і розслідуванні злочинів.
На цьому методологічному фундаменті у дисертаційній роботі застосовуються окремі наукові методи пізнання. За допомогою системно-структурного методу досліджено структурну побудову експертного висновку (підрозділ 1.2). Метод спостереження застосовано для вивчення проблем використання судових експертиз під час розслідування злочинів (розділ 3). Метод порівняльно-правового аналізу юридичних норм та практики їх застосування використано під час аналізу судово-експертної діяльності в Україні та окремих країнах Європи та СНД (підрозділ 1.3.). Статистичний метод застосовано для узагальнення результатів аналізу кримінальних справ і експертних висновків та для репрезентації даних, отриманих у ході вивчення думки фахівців стосовно проблем, які розглядалися (підрозділи 2.2., 3.1.). Соціологічний метод дослідження (анкетування) застосовано для вивчення думки слідчих та експертів із питань використання експертних висновків під час розслідування злочинів (розділи 2, 3).
Теоретична основа дисертаційного дослідження. Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали наукові праці вітчизняних та закордонних учених у галузі теорії держави та права, кримінального та кримінально-процесуального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, а також інших галузей наукових знань, що стосуються проблем судово-експертної діяльності та боротьби зі злочинністю.
В аспекті даної проблеми було розглянуто сучасне законодавство й проекти нормативних актів із питань судово-експертної діяльності України, окремих країн Європи та СНД.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблем використання судових експертиз під час розслідування злочинів і націлена на підвищення ефективності діяльності слідчих із використання експертних висновків у процесі доказування у кримінальній справі.
Наукова новизна полягає, зокрема, у наступному:
– набула подальшого розвитку концепція використання експертних висновків на досудовому слідстві;
– уперше сформульовано поняття використання висновків експерта при розслідуванні злочинів, яке визначається як окремий етап доказування, сутністю якого є логічне та тактичне оперування фактичною інформацією, яка міститься у висновках, з метою вирішення задач досудового слідства;
– удосконалено перелік основних цілей використання експертних висновків на досудовому слідстві: 1) у доказуванні – отримання нових доказів, перевірка інших доказів, формування комплексів доказів; 2) у тактичному плані – висунення та перевірка версій, моделювання механізму злочину в цілому та його елементів, подолання протидії розслідуванню; 3) в організаційному плані – обґрунтування рішень, що приймає слідчий;
– уперше запропонована процесуальна процедура нерозголошення відомостей про експерта;
– набули подальшої розробки шляхи оптимізації змісту висновку експерта, його оформлення та оцінки наукової обґрунтованості, усунення експертних помилок;
– уперше запропоновано створення нової спеціальності „Судова експертиза”
– уперше розроблені поняття трьох різнорівневих критеріїв ефективності судових експертиз, які мають різне цільове призначення : 1) гносеологічний критерій, згідно з яким судова експертиза розглядається як інститут судочинства; даний якісний критерій характеризує об’єктивну можливість встановлення фактичних даних шляхом застосування спеціальних знань у формі судової експертизи; 2) статистичний критерій – кількісний показник, який може бути використаний для формальної оцінки результатів судово-експертної діяльності, як на рівні проведеної окремої експертизи, так і характеристики роботи державних експертних установ або їх підрозділів; 3) процесуальний критерій, який дозволяє якісно оцінити внесок встановлених експертом фактів-доказів у досягнення істини по справі, що розслідується;
– удосконалені формули обчислення кількісних критеріїв ефективності судових експертиз;
– набули подальшої розробки тактичні операції, обов’язковим елементом яких є судова експертиза;
– набула подальшого розвитку система тактичних прийомів використання висновків експерта під час проведення слідчих дій.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації сформульовані й обґрунтовані висновки та пропозиції, що сприятимуть підвищенню ефективності діяльності органів досудового слідства з використання судових експертиз у процесі розслідування злочинів.
Результати дисертації впроваджені в практичну діяльність слідчих ОВС України (акт про впровадження ХМУ УМВС України в Харківській області від 20 вересня 2004 року); в судово-експертну діяльність (акт про впровадження Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса від 5.08. 2004 р., акт про впровадження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29.10.2004 р., акт про впровадження Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Харківській області від 5.08.2004 р.); у навчальний процес Національного університету внутрішніх справ України при викладанні основного курсу “Криміналістика” та спецкурсу з криміналістики “Судова експертологія” (акт впровадження Національного університету внутрішніх справ від 10.11.2004 року).
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених у дисертації. Дисертаційна робота виконана дисертантом самостійно, всі сформульовані у ньому положення та висновки обґрунтовані на базі самостійних досліджень автора. Наукові статті “Можливості використання судових експертиз під час розслідування злочинів” та “Критерії ефективності судових експертиз” виконані у співавторстві з к.ю.н., доцентом М.Г.Щербаковським (статті виконані автором, наукове редагування здійснено співавтором). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторові, не використовувались.
Апробація результатів дослідження. Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції автора оприлюднювалися на наукових та науково-практичних конференціях:
• 7 – 8 вересня 2000 р. на науково-практичній конференції “Нормативно-правове регулювання судово-експертної діяльності в Україні”, м. Сімферополь;
• 22 – 23 березня 2001 р. на міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах”, м. Київ;
• 13 квітня 2001р. на науково-практичній конференції ад’юнктів і слухачів магістратури Національного університету внутрішніх справ “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених”, м. Харків;
• 14 – 15 березня 2003 р. на міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні судово-експертні технології в кримінальному і цивільному судочинстві”, м. Харків.
• 7-8 вересня 2006 р. на міжнародній науково-практичній конференції „Експертне забезпечення правосуддя: проблеми теорії та практики”, м.Сімферополь.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у десяти наукових публікаціях, з яких п’ять статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дослідження 234 стор., з яких 176 стор. тексту, 22 стор. списку використаних джерел, який налічує 232 найменування і 36 стор. додатків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На основі результатів вивчення проблем доказування в кримінальному судочинстві і, зокрема, проблем використання судових експертиз при розслідуванні злочинів у роботах як вітчизняних так і зарубіжних авторів, слідчої та судово-експертної практики ми дійшли до таких висновків.
1. Доказування – це складне, багатогранне поняття, яке включає в себе логічний, інформаційний, тактико–криміналістичний, процесуальний аспекти і не є цілком тотожним поняттю використання доказів. Використання висновків експерта можна визначити як етап роботи з доказами, який складається у логічному та тактичному оперуванні ними з метою виконання завдань досудового слідства.
2. Основними різнопорядковими цілями використання висновків експерта є:
1) у доказуванні – отримання нових доказів, перевірка інших доказів, формування комплексів доказів;
2) у тактичному плані – висунення та перевірка версій, моделювання механізму злочину, подолання протидії розслідуванню;
3) в організаційному плані – обґрунтування рішень, які приймає слідчий у розслідуваній справі.
4) у профілактичному плані – встановлення обставин, які сприяли вчиненню злочинів.
3. Функції та процесуальний статус експертів та роль експертних висновків в окремих країнах Європи (Німеччина, Франція) та СНД (Російська Федерація, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан та Киргизька Республіка) є схожими з процесуальним статусом експертів та роллю експертних висновків, в Україні, хоча є й ряд відмінностей:
– наявність у експертній системі Німеччини таких фігур, як експерт-свідок та помічник з реальних доказів, які, на нашу думку, не є експертами у повному розумінні цього слова. Уведення таких процесуальних фігур в Україні, ми вважаємо, не є доцільним, оскільки статус експерта-свідка, або «обізнаного свідка», суперечить принципам вітчизняного законодавства, а функції асистента з реальних доказів в Україні цілком може виконувати така процесуальна фігура, як спеціаліст (ст.1281 КПК України);
– наявність у кримінально-процесуальному кодексі Франції окремої статті, присвяченої питанням взаємодії експерта зі слідчими та суддями, залучення до проведення експертизи тільки тих осіб, які внесені до офіційного списку, та більша свобода експерта при спілкуванні зі свідками та обвинувачуваним. На нашу думку, спілкування з ними через слідчого, як в Україні, є більш доцільним, оскільки результати цього спілкування отримують належне процесуальне оформлення і можуть бути використані як докази при проведенні досудового розслідування та при судовому розгляді. Однак присутність слідчого разом з обвинувачуваним при проведенні експертизи, і закріплення пояснень обвинувачуваного у протоколі допиту повинно знайти відображення в КПК.
Також ми вважаємо, що законодавче закріплення призначення експертизи тільки тим експертам, які внесені до Реєстру буде сприяти:
а) додержанню прав учасників процесу при призначенні експертиз;
б) додержанню прав експерта, пов’язаних із забезпеченням його особистої безпеки;
– наявність у статтях, присвячених правам та обов’язкам експерта розглядуваних країн СНД вказівок на дії, які експерт не має права здійснювати. Включення такого переліку до ст.77 КПК України більше конкретизувало б права та обов’язки експертів і позитивно вплинуло б на процес розслідування злочинів в цілому.
4. У цілях забезпечення вимог ст. 523 КПК України щодо нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист ( в тому числі й судового експерта), вважаємо за доцільне давати перший екземпляр висновку, який буде знаходитись у кримінальній справі, від імені „атестованого експерта спеціалізованої державної установи”, завіреного підписом її керівника, а другий екземпляр із зазначенням повної інформації про експерта буде зберігатися окремо, в органі, який призначив експертизу (подібно до протоколу про заміну імені свідка). З метою забезпечення підозрюваному (обвинувачуваному) права на відвід експерта в таких випадках, слідчий, призначаючи експертизу, повинен представити йому витяг з державного Реєстру атестованих судових експертів з прізвищами осіб, які мають право проводити даний вид експертиз, указати, що експертиза буде проводитись однією з осіб, указаних у Реєстрі і з’ясувати, чи має підозрюваний (обвинувачуваний) підстави для відводу будь-кого з цих осіб.
5. Однією з найсуперечливіших проблем оцінки висновку експерта є оцінка слідчим та судом наукової обґрунтованості проведених досліджень (яка є обов’язковою для оцінки), здійснити яку належним чином слідчий і суд самостійно не в змозі. У зв’язку з цим представляється, що висновок необхідно перевіряти за допомогою:
а) допиту експерта, який проводив експертизу;
б) допиту іншого незацікавленого фахівця;
в) звернення за письмовою консультацією до іншої експертної установи.
6. Для підвищення якості судово-експертної діяльності необхідне введення професійної підготовки фахівців за спеціальністю „Судова експертиза”, внесення професії „Судовий експерт” до державного класифікатора професій і присвоєння випускникам вузів за цією спеціальністю кваліфікації – „Судовий експерт”. У випадку прийняття цієї пропозиції з метою вироблення єдиного підходу до підготовки судових експертів різних спеціальностей у рамках вузівської освіти необхідно розробити новий Державний освітній стандарт, який би передбачав уніфікований підхід до загально професійних дисциплін, що вивчаються і диференційоване визначення дисциплін спеціалізації залежно від родів судових експертиз.
7. Пропонуємо три критерії ефективності судових експертиз, які мають різне цільове призначення:
а) гносеологічний, який характеризує можливість установлення фактичних даних шляхом застосування спеціальних знань і науково-технічних засобів у формі судової експертизи і визначається рівнем розвитку окремих галузей знань і судової експертології в цілому. Може використовуватися для включення відповідних судових експертиз в окремі методики розслідування злочинів;
б) статистичний критерій, який може використовуватись для формальної оцінки результатів судово-експертної діяльності, як на рівні визначеної експертизи, так і для характеристики роботи окремих підрозділів або експертних установ;
в) процесуальний критерій, який дозволяє оцінити внесок установлених експертом фактів-доказів у з’ясування істини у справі, що розслідується, при чому в цьому випадку ефективність експертизи визначається не стільки за формальним, кількісним показником проведеного дослідження, скільки за результатами всебічної оцінки висновку експерта.
Нами розроблені формули обчислення ефективності судових експертиз за різними критеріями.
8. Проведення судових експертиз обумовлено слідчо-експертними (сукупність умов у яких перебуває слідчий при підготовці, призначенні судової експертизи і оцінці висновку експерта) та експертними ситуаціями (сукупність умов, у яких перебуває є експерт при проведенні експертного дослідження на стадіях підготовки, роздільного і порівняльного досліджень, оцінки отриманих результатів).
9. Використання висновків експерта має свої особливості залежно від етапу розслідування. Перш за все це пов’язано з обов’язковим включенням судових експертиз до відповідних тактичних операцій, типових для того чи іншого етапу розслідування. Так, на початковому етапі розслідування злочину доцільно проводити такі тактичні операції: „Пошук і встановлення злочинця”, „Пошук і встановлення предметів, пов’язаних зі злочином”, „Затримання і викриття злочинця”, „Встановлення механізму вчинення злочину”. На наступному етапі важливого значення набуває проведення тактичних операцій „Встановлення достовірності показань обвинувачуваного” та „Встановлення виду і розміру спричиненої шкоди”. На заключному етапі розслідування інформація, отримана експертним шляхом використовується для з'ясування обставин, що сприяли вчиненню злочинів, та їх усунення.
10. Основними тактичними прийомами використання судових експертиз на досудовому слідстві під час допиту є:
1) прийоми, не пов’язані з пред’явленням висновку експерта:
– роз’яснення допитуваному можливостей судових експертиз з метою схилення останнього до дачі правдивих показань ще до отримання результатів експертних досліджень;
– згадування про наявність висновку судової експертизи;
– перерахування фактів, установлених в результаті експертних досліджень.
2) прийоми, пов’язані з пред’явленням висновку експерта:
– пред’явлення висновків однієї експертизи;
– пред’явлення висновків кількох експертиз;
а) висновки пред’являються у послідовності “наростаючої сили”;
б) висновки пред’являються у послідовності “спадної сили”;
– пред’явлення підозрюваному (обвинувачуваному) фрагментів висновку експерта (спочатку підсумків, а потім – усього документа);
– комбіноване ознайомлення підозрюваного (обвинувачуваного) з результатами експертизи і демонстрацією речових доказів;
– пред’явлення висновків експерта у комплексі інших взаємопов’язаних доказів (протоколи оглядів, відтворень обстановки та обставин події, обшуків і т.ін.):
а) докази пред’являються у послідовності “наростаючої сили”;
б) докази пред’являються у послідовності “спадної сили”.
3) Демонстрація висновку експерта за наявністю додаткових умов:
– раптове пред’явлення висновку;
– пред’явлення висновку після попереднього вияснення обставин, пов’язаних з ним;
– пред’явлення висновку і роз’яснення його значення у кримінальній справі;
– супроводження пред’явлення висновку описанням імовірного ходу розслідуваної події і її обставин.
При проведенні очної ставки за допомогою висновку експерта слідчий може використати тактичний прийом підсилення ефекту показань особи, свідчення якої він вважає правдивими для усунення протиріч у показаннях осіб.
Під час обшуку слідчий використовує інформацію, яка міститься у висновку експерта і орієнтується для відшукання необхідного предмета, особи.
При відтворенні обстановки та обставин події за допомогою висновку експерта слідчий здійснює перевірку показань осіб і встановлює справжні обставини, які мали місце при вчиненні злочину.
Таким чином ми спробували комплексно розглянути проблеми використання судових експертиз при розслідуванні злочинів і запропонували своє бачення деяких проблемних питань використання результатів експертних досліджень на досудовому слідстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. – №7: Судові експертизи в Україні. – с.5 – 10.
2. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник.: У 2 ч. Ч.2. – Х: Консум, 2001. – 528 с.
3. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти. / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.: Ін Юре, 2001. – 684 с.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон України від 28 грудня 1960 року // ВВР Української РСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15. (із наступними змінами і доповненнями станом на 15 березня 2006 року).
5. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах: Постанова Пленуму Верховного Суду № 8 від 30.05.1997 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. – №7: Судові експертизи в Україні. – с.23 – 29.
6. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз / Затверджена наказом МЮ України № 53/5 від 08.10.1998 р., із змінами, внесеними згідно з наказами МЮ України № 144/5 від 30.12.2004 та №59/5 від 10.06.2005 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0705%2D98&text=, 12.09.2006 р.
7. Настанова про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України / Затверджена наказом МВС України № 682 від 30.08.1999 р.
8. Інструкція про проведення судово-медичної експертизи / Затверджена наказом МОЗ України від17.01.1995 р. № 6 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. – №7: Судові експертизи в Україні. – с.190 – 196.
9. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств: сущность и методы. – М.: Наука, 1966. – 295 с.
10. Белкин А.Р. Теория доказывания: криминалистический и оперативно-розыскной аспекты: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Воронежский государственный университет. – Воронеж, 2000. – 46 с.
11. Ароцкер Л.Е. Криминалистические методы в судебном разбирательстве уголовных дел.: Автореф. дис… д-ра юрид. наук. – М., 1965. – 43 с.
12. Белкин Р.С. Ленинская теория отражения и методологические проблемы советской криминалистики. – М., 1970. – 130 с.
13. Тертышник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств: Учебное издание. – Х.: Арсис, 1998. – 256 с.
14. Соловьев А.Б. Использование доказательств при допросе на предварительном следствии: Методическое пособие. – М.: ООО Юрлитинформ, 2001. – 136 с.
15. Матийченко Б.А. Вопросы оценки заключения эксперта следователем и судом // Общетеоретические, правовые и организационные основы судебной экспертизы: Сборник научных трудов ВНИИСЭ. – М., 1987. – С.96 – 100.
16. Берлянд Г.Ш. Понятие использования доказательств в советском уголовном процессе // Экспертиза при расследовании преступлений. (Информационные материалы). – Вильнюс, 1971. – Вып.9 – С.22 – 32.
17. Вахтомин Н.К. О роли категорий «сущность» и «явление» в познании. – М., 1963. – С.40 – 41.
18. Белкин А.Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. – М.: НОРМА, 1999. – 429 с.
19. Соколовский З.М. Использование обстоятельств дела для построения и проверки экспертных версий // Рефераты докладов второй научной конференции Ташкентского НИИСЭ, посвященной вопросам судебной экспертизы. – Ташкент, 1961. – С.42 – 43.
20. Ищенко П.П. Судебная экспертиза как средство собирания розыскной информации // Теория и практика собирания доказательственной информации техническими средствами на предварительном следствии. – К., 1980. – С.104 – 107.
21. Аленин Ю.П. Выявление и расследование очагов преступлений: теория и практика: Монография. – Одесса: юридический институт ОГУ, 1996. – 267 с.
22. Лузгин И.М. Моделирование в расследовании преступлений: Труды Высшей школы. – М., 1967. – Вып.15. – С.12 – 32.
23. Костров А.И. Моделирование как метод исследования в криминалистике // Современные достижения науки и техники в борьбе с преступностью. (Тезисы научно-практической конференции). – Минск, 1992. – С.52 – 54.
24. Судова експертиза: нормативно-правове регулювання та наукові коментарі: Навчально-довідковий посібник. – Х.: Одіссей, 2004. – 448 с.
25. Новоселова Н.А. Особенности объектов неидентификационных экспертиз, обуславливающие целесообразность моделирования // Вопросы криминалистики и судебной экспертизы. – Минск, 1980. – Вып.5. – С.24 – 44.
26. Карагодин В.Н. Преодоление противодействия предварительному расследованию. – Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1992. – 175 с.
27. Криминалистика. Учебник для вузов / Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. / Под ред. Заслуженного деятеля науки Российской Федерации, профессора Р.С. Белкина.– М.: НОРМА–ИНФРА*М, 1999. –990 с.
28. Николайчук И.А. Сокрытие преступления как форма противодействия расследованию. – М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2000. – 160 с.
29. Даньшин М.В. Класифікація способів приховування злочинів у криміналістиці: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2000. – 19 с.
30. Переверза О. Подолання завідомо неправдивих показань допитуваного за допомогою експертиз у ході досудового слідства // Право України. – 2002. - № 12 - С.75 – 77.
31. Криминалистика. Учебник для вузов / А.Ф. Волынский, Т.В. Аверьянова, И.Л. Александрова и др. / Под ред. проф. А.Ф. Волынского. – М.: Закон и право, 1999. – 615 с.
32. Зуйков Г.Г. О соотношении способов совершения и сокрытия преступлений // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. - № 76. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1983. – С. 33-36.
33. Лапта С.П. Деякі проблеми тактики використання судових експертиз на попередньому слідстві // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Спецвипуск. – 2001. – С.30 – 35.
34. Лузгин И.М. Способ сокрытия преступления и роль экспертизы в его установлении // Современные вопросы криминалистической экспертизы: Сборник научных трудов. – Волгоград, 1981. – С.11 – 22.
35. Шепітько В.Ю. Криміналістика: Енциклопедичний словник / За ред. В.Я. Тація. – Х: Право, 2001. – 560 с.
36. Грановский Г.Л. Криминалистическая ситуационная экспертиза места происшествия // Рефераты научных сообщений на теоретическом семинаре – криминалистических чтениях 21 апреля 1977 г. – М., 1977. – Вып.16. – С.3 – 17.
37. Грановский Г.Л. Проблемы новой ситуационной экспертизы места происшествия // Теория и практика криминалистической экспертизы. – Волгоград, 1980. – С.28 – 36.
38. Розенталь М.Я. Использование микрочастиц в доказывании // Рефераты научных сообщений на теоретическом семинаре – криминалистических чтениях. – М., 1979. – Вып.29. – С.9 – 19.
39. Образцов В.А. Криминалистика: модели средств и технологий раскрытия преступлений. Курс лекций. – М.: ИМПЭ – ПАБЛИШ, 2004. – 400 с.
40. Седых-Бондаренко Ю.П. Роль криминалистической экспертизы в расследовании по уголовным делам о тяжких преступлениях против личности // Вопросы криминологии и криминалистики: Труды Карагандинской ВШ МВД СССР. – Караганда, 1977. – Вып.6. – С.138 – 152.
41. Корухов Ю.Г. Криминалистическая диагностика при расследовании преступлений. Научно-практическое пособие. – М.: НОРМА – ИНФРА*М, 1998. – 288 с.
42. Колдин В.Я. Идентификация и ее роль в установлении истины по уголовным делам. – М.: МГУ, 1969. – 148 с.
43. Грамович Г.И. Проблемы теории и практики эффективного применения специальных знаний и научно-технических средств в раскрытии и расследовании преступлений: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Киевский ордена Ленина и ордена Октябрьской революции государственный университет им. Т.Г. Шевченко. – К., 1989. – 44 с.
44. Щербаковский М.Г., Кравченко А.А. Применение специальных познаний при раскрытии и расследовании преступлений. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. – 78 с.
45. Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе. Научно-практическое пособие. – М.: Проспект, 2000. – 144 с.
46. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Отв. ред. Н.В. Жогин – М.: Юр. лит., 1973. – 736 с.
47. Колдин В.Я. Экспертиза в управлении и праве // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – Луганськ, 2000. – С.176 –200.
48. Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної криміналістики бюро судово-медичної експертизи / Затверджені наказом МОЗ України від17.01.1995 р. № 6 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. – №7: Судові експертизи в Україні. – с.182 – 190.
49. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – №4 – 5. – 639 с.
50. Ганич Д.И., Олейник И.С. Руссо-украинский словарь. – 4-е изд. – К., 1979. – 1012 с.
51. Зеленецький В., Куркін М. Основні положення вчення про забезпечення безпеки суб’єктів кримінального процесу, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю // Прокуратура Людина Держава. – квітень 2004. – №4(34). – С.37 – 42.
52. Бахин В.П., Карпов Н.С. Проблемы защиты участников уголовного судопроизводства // Криминалистика: актуальные вопросы теории и практики. – Ростов-на-Дону, 2002. – С.465 – 472.
53. Лапта С.П. Про удосконалення структури та змісту висновку експерта // Вісник НУВС, 2004 р. – Вип.26. – С. 115 – 118.
54. Винберг А.И. Дача заключения от имени юридического лица // Соц. Законность. – 1974. – №12 – С.54.
55. Остроумов С.С., Брайнин М.С. Правомерность заключения по экспертизе от имени юридического лица // Соц. Законность. – 1975. – №9 – С.63-64.
56. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. / Юристъ – М., 1997. – Т.3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – 560 с.
57. Порубов Н. И., Порубов А. Н. Тактика допроса по делам о наркомании: Науч.-практ. пособие для сотрудников правоохранительных органов. – Мн.: НИИПККиСЭ, 1998. – 78 с.
58. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Х.: Право, 2000. – 496 с.
59. Петрухин И.Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе. – М.: Юр. лит., 1964. – 264 с.
60. Галкин В.М. Соотношение заключения эксперта с другими средствами доказывания в уголовном процессе – М., 1971. – 46 с.
61. Щербаковський М.Г., Золотухін І.І. Використання спеціальних знань на стадії порушення кримінальної справи // Вісник Університету внутрішніх справ. – Харків. – 1997. – Вип.2. – С. 37 – 44.
62. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. Изд. 2-е доп. и испр. – М.: Зерцало, 2002. – 528 с.
63. Лапта С.П. Правове регулювання експертної діяльності у кримінальному судочинстві України, Німеччини і Франції // Вісник Запорізького юридичного інституту, 2003 р. – Вип. 2 (23). – С. 93 – 101.
64. Strafprozessordnung // http://www.datenschutz-berlin.de/recht/de/rv/szprecht/stpo/index.htm. - 01.02.2003.
65. Volk К. Forensic expertise and the law of evidence in Germany (criminal cases) // Forensic expertise and the law of evidence – North-Holland, Amsterdam / Oxford / New York / Tokyo, 1993. – p.37 – 52.
66. Махов В.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений: Монография. – М.: РУДН, 2000. – 296 с.
67. Шейфер С.А. Сведущий свидетель в уголовном процессе // Проблемы доказательственной деятельности по уголовным делам: Межвузовский сборник. – Красноярск, 1987. – С.75 – 79.
68. Стахівський С.М. Показання свідка як джерело доказів у кримінальному процесі. Навчальний посібник. – К.: Олан, 2001. – 511 с.
69. Code de Procedure Penale // http://www.legifrance.gouv.fr/Waspad/UnCode?code=CPROCPEL.rcv#. – 01.02.2003.
70. Rassat M-L. Forensic expertise and the law of evidence in France // Forensic expertise and the law of evidence – North-Holland, Amsterdam / Oxford / New York / Tokyo, 1993. – p.52 – 62.
71. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341–III // ВВР України. – 2001. – № 25-26. – 447 ст.
72. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации N 174-ФЗ от 18 декабря 2001 г. – 473 ст.// http://www.rg.ru/2001/12/22/upk-dok.html. - 17.09.2006.
73. Федеральный закон №73-ФЗ от 31.05.2001 г. "О государственной судебно-экспертной деятельности в Российской Федерации" // http://ocenka.vrn.ru/VROO.files/stanvroo.files/fzsudexp.htm. – 18.08.2006 р.
74. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь № 295-З от 16 июля 1999 г. // http://library.by. – 29.09.2003.
75. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Казахстан N 206-1 от 13.12.1997 // http://pavlodar.com/zakon/index.html?dok=00147&ogl=all. – 29.09.2003.
76. Закон Республики Казахстан от 12.11.1997 №188-1 «О судебной экспертизе» – http://www.pavlodar.com/zakon/?dok=00124&uro=08001. – 18.08.2006 р.
77. Уголовно-процессуальный кодекс Кыргызской республики (Введен в действие Законом КР от 30 июня 1999 года № 63). – Бишкек: Раритет Инфо, 1999. – 183 с.
78. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18 березня 2004 року №1618 – IV (із наступними змінами і доповненнями станом на 15 березня 2006 року) // ВВР. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст. 492.
79. Тертышник В.М. Уголовный процесс: Учебное издание. – Х.: Арсис, 1997. – 528 с.
80. Тетерин Б.С., Трошкин Е.З. Возбуждение и расследование уголовных дел. – М.: «Новый юрист», 1997. – 224 с.
81. Лузгин И.М. Методологические проблемы расследования. - М.: Юрид. лит., 1973. – 176 с.
82. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник.: У 2 ч. Ч.1. – Х: Консум, 2001. – 416 с.
83. Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процессуальная форма. – М.: Юрлитформ, 2001. – 208 с.
84. Арсеньев В.Д. Процессуальный статус субъектов судебной экспертизы по уголовным делам // Процессуальные аспекты судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1986. – С.39 – 52.
85. Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Следственная тактика: Научно-практ. пособие. – М.: Экзамен, 2003. – 432 с.
86. Возгрин И.А. Введение в криминалистику: история, основы теории, библиография. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 475 с.
87. Біленчук П.Д., Головач В.В., Салтевський М.В. та ін. Криміналістика: Підручник. / За ред. акад. П.Д. Біленчука. – Київ: Право, 1997. – 256 с.
88. Криминалистика / Под ред. проф. В.А. Образцова – М., Юристъ, 1997. – 760 с.
89. Россинская Е.Р. Криминалистика. Вопросы и ответы: Учебн. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. – 351 с.
90. Баев О.Я. Основы криминалистики: курс лекций. – М.: Экзамен, 2001. – 288 с.
91. Назначение и производство судебных экспертиз (пособие для следователей, судей и экспертов). М.: Юрид. Лит., 1988. – 324 с.
92. Експертизи у судовій практиці / За заг. ред. В.Г. Гончаренко. К.: Юрінком, 2005. – 288 с.
93. Орлов Ю.К. Производство экспертизы в уголовном процессе: Учебное пособие. М. ВЮЗИ, 1982. – 92 с.
94. Энциклопедия судебной экспертизы / Под ред.. Т.В. Аверьяновной, Е.Р. Россинской. М., Юристъ, 1999. – 552 с.
95. Криминалистика: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. В.А. Образцова. – М.: Юристь, 1999. – 735 с.
96. Щербаковский М.Г. Судебные экспертизы: назначение, производство, использование: Учебно-практическое пособие. – Х.: Эспада, 2005. – 544 с.
97. Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф. Крылова. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. – 591с.
98. Криминалистика: Учебник / Под ред. А.Н.Васильева. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 495с.
99. Криминалистика: Учебник / Отв. ред. Н.П. Яблоков. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристь, 2001. – 718 с.
100. Яковлев Я.М. Расследование убийств. – Сталинабад, 1960. – 275 с.
101. Коновалова В.Е. Методика расследования убийств, совершенных организованными группами // Правові проблеми боротьби зі злочинністю. Кн.2. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2002. – С.82 – 105.
102. Справочная книга криминалиста. / Под редакцией доктора юридических наук, профессора Н.А. Селиванова. – М.: НОРМА, 2000. – 727 с.
103. Рассейкин Д.П. Расследование преступлений против жизни. – Саратов: Саратовский университет, 1965. – 185 с.
104. Балашов А.Н. Взаимодействие следователей и органов дознания при расследовании преступлений. – М., 1979. – 108 с.
105. Лапта С.П. Взаємодія слідчого з експертом при проведенні судових експертиз // Вісник НУВС, 2003 р. – Вип.22. – С. 39 – 44.
106. Тертышник В.М., Слинько С.В. Взаимодействие следователя с иными подразделениями органов внутренних дел при расследовании преступлений. – Х., 1995. – 66 с.
107. Соколовский З.М. Вопросы использования экспертом материалов дела – Х.: Харьковский университет, 1964. – 71 с.
108. Дрейден В., Сырков С. Участие эксперта при производстве следственных действий // Советская юстиция. М.: Юр. лит. – 1983. – № 4. – С.22.
109. Гришина Е.П. Обеспечение достоверности заключения эксперта в уголовном процессе // Российский следователь. – М., 2001. - № 6. - С.15 – 18.
110. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. – М.: НОРМА, 2001. – 240 с.
111. Косарева В.Ю. Некоторые вопросы взаимодействия следователя и судебно-медицинского эксперта в процессе расследования преступлений // Российский следователь, 2001. – № 7. – С. 2 – 4.
112. Костицкий М.В. Организация проведения судебно-психологической экспертизы // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1988. – Вып.37. – С.124 – 128.
113. Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования: Монография. – К.: Укр. акад. внутр. дел, 1993. – 194 с.
114. Шамсеева Л.И. Понятие, сущность и формы взаимодействия следователя со сведущим лицом // Процессуальные аспекты судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1986. – С.157 – 170.
115. Яни Г. «Правовая» экспертиза в уголовном деле // Законность. – 2001. – № 9. – С.21-24.
116. Авдєєва Г.К. Питання призначення та проведення експертизи у справах про порушення авторського та суміжних прав / Захист авторського права та суміжних прав: Практичний посібник для працівників правоохоронних органів. – К., 2005. – С.61-69.
117. Бондаренко П.В. Повторные, «параллельные» экспертизы и «экспертизы экспертиз» / Вестник криминалистики / Отв. ред. А.Г. Филиппов. – М., 2004. – Вып. 3 (11). – С.76-81.
118. Эйсман А.А. Заключение эксперта. Структура и научное обоснование. – М.: Юрид. литература, 1967. – 150 с.
119. Россинская Е.Р. Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовном процессе. – М., 2005.
120. Романюк Б.В. Використання спеціальних знань слідчим на стадії досудового слідства // Право України. – 2002. – №3. – С. 137-142.
121. Эксархопуло А.А. Криминалистика как область специальных познаний в расследовании преступлений // Вестник криминалистики / Отв. ред. А.Г. Филиппов. – М. – 2002. – Вып. 2 (4). – с.8-14.
122. Орлов Ю.К. Заключение эксперта и его оценка (по уголовным делам) : Учеб. пособие.- М.: Юрист, 1995. - 64 с.
123. Зуйков Г.Г. Общие вопросы использования специальных познаний в процессе предварительного расследования // Криминалистическая экспертиза. – М., – 1966. – Вып.1. – С.113-125.
124. Круть О.В., Надгорний Г.М. До питання про так звану правову (судово-правову) експертизу / Актуальне вопросы судебной экспертизы и криминалистики. – Х., – 1998, –С.30-33.
125. Грошевий Ю. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність // Вісник АПрНУ. – Х., – 2003– №2(33) – №3(34). – С. 686-698.
126. Цимакуридзе Г.А. Об условиях объективной оценки заключения эксперта: Сборник научных работ. - Вильнюс, 1963. – Вып.1. – С.105 – 106.
127. Порубов А.Н. Оценка доказательственной информации на предварительном следствии // Вопросы криминологии, криминалистики и судебной экспертизы. – Минск, 1999. – Вып.14. – С.115 – 118.
128. Галкин В.М. Средства доказывания в уголовном процессе. Ч.ІІ. – Заключение эксперта. – М., 1968. – 94 с.
129. Майлис Н.П. Введение в судебную экспертизу: Учебное пособие для студентов вузов. – М: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 112 с.
130. Берлянд Г.Ш. Методологические и процессуальные основы использования заключения экспертов следователем и судом. (Криминалистическое и процессуальное исследование по материалам Литовской ССР): Дис… канд. юрид. наук. – Вильнюс, 1970. – 324 с.
131. Рахунов Р.Д. Теория и практика экспертизы в советском уголовном процессе. – Изд. 2-е перер. и доп. – М.: Юр. лит., 1953. - 262 с.
132. Редин А.М. О качестве заключений судебных экспертиз и их доказательственном значении // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1979. – Вып.19. – С.28 – 31.
133. Педенчук А.К. Заключение судебного эксперта: логика, истинность, достоверность: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.09 / НИИ проблем укрепления законности и правопорядка. – М., 1995. – 48 с.
134. Бородин С.В., Палиашвили А.Я. Оценка научной обоснованности выводов экспертизы // Теоретические и процессуальные вопросы судебной экспертизы (материалы научной конференции 4-8 июля 1961 г., посвященной проблемам судебной экспертизы). – М., 1961. – Сб. №1. – С.77 – 80.
135. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. – Тула: Автограф, 2000 – 464 с.
136. Янушко В.И., Стешиц В.К. Назначение криминалистических и судебно-медицинских экспертиз: Учебное пособие. – Минск.: МВШ МВД СССР, 1990. – 106 с.
137. Подольный Н.А. Особенности оценки заключения эксперта // Российский судья. – М., 2000. – № 4. – С.10 – 12.
138. Сахнова Т.В. Судебная экспертиза.– М.: Городец, 1999.– 368 с.
139. Притузова В.А. Заключение эксперта как доказательство в советском уголовном процессе. – М.: Юр. лит., 1959. – 161 с.
140. Васенков В. Допрос эксперта // Социалистическая законность. – М., 1986. – № 9. – С.49 – 50.
141. Орлов Ю.К. Формы выводов в заключении эксперта (методическое пособие). – М., 1981. – 160 с.
142. Бородин С.В., Палиашвили А.Я. Вопросы теории и практики судебной экспертизы (по материалам Верховного суда СССР и Верховного суда РСФСР). – М.: Госюриздат, 1963. – 180 с.
143. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Том I : Основные положения науки советского уголовного процесса. – М.: Наука, 1967. – 469 с.
144. Винберг А.И. Криминалистическая экспертиза в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1956. – 219 с.
145. Шляхов А.Р. Структура экспертного исследования и гносеологическая характеристика выводов эксперта-криминалиста // Труды ВНИИСЭ. – М., 1972. – Вып. 4. – С.3-112.
146. Колдин В.Я. Судебная идентификация. – М.: ЛексЭст, 2002. – 528 с.
147. Горбачев А.В. Об использовании фактов, установленных экспертом, для обоснования выводов в обвинительном заключении // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1970. – Вып.7. – С.71 – 74.
148. Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – Владимир, 2001. – 150 с.
149. Цимакуридзе Г.А. Оценка заключения судебной экспертизы органами правосудия // Вопросы криминалистики и судебной экспертизы. – Душанбе, 1962. – Сб.1. – С.114 – 120.
150. Карацев К.М. Тактика производства экспертизы: Методические указания. – Орджоникидзе, 1985. – 23 с.
151. Берлянд Г.Ш. Методологические и процессуальные основы использования заключения экспертов следователем и судом. Криминалистическое и процессуальное исследование по материалам Литовской ССР: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.717 / Харьковский юридический институт. – Х., 1971. – 19 c.
152. Надгорный Г.М. Некоторые логические и доказательственные аспекты выводов эксперта // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1970. – Вып.7. – С.109 – 115.
153. Белкин Р.С., Педенчук А.К. Понятие экспертных ошибок и их классификация // Общетеоретические, правовые и организационные вопросы судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М., 1987. – С.59 – 67.
154. Каплунов И.М. О гносеологической характеристике экспертных ошибок // Судебная экспертиза и вопросы борьбы с преступностью: Сборник научных трудов. – Ташкент, 1977. – № 529. – С.79 – 82.
155. Надгорный Г.М. Оценка и использование следователем и судом выводов о наличии или отсутствии тождества // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1965. – Вып.2. – С.83 – 91.
156. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовке следователя: Учебное пособие. – К.: Выща школа, 1990. – 103 с.
157. Палиашвили Н.А. Предотвращение экспертных ошибок // Новые разработки, технические приемы и средства судебной экспертизы: Реферативный сборник.– М., 1988. – Вып.3(64). – С.15 – 19.
158. Aubry Arthur S., Caputo Rudolph R. Criminal Interrogation // Charles C. Thomas – Publisher. – Third Edition. – Springfield, Illinois, USA. – 1980. – 441 p.
159. Можар И.М. О практике оценки и использования заключений экспертов следователями и судьями // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1973. – Вып.10. – С.210 – 214.
160. Матийченко Б.А. Теоретические вопросы эффективности и качества судебной экспертизы // Организационно-правовые проблемы судебной экспертизы. Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1982. – С. 88-106.
161. Петрухин И.Л. Критерии оценки эффективности судебной экспертизы по уголовным делам // Советская юстиция – 1981. - №18. - С.18 – 20.
162. Яковлев Я.М., Степутенкова В.К. Теоретические вопросы изучения эффективности судебных экспертиз // Советское государство и право – 1979. - №1. – С.68 – 71.
163. Герасименко О.И., Головченко Л.Н. Организационные проблемы судебно-медицинской службы Украины // Криминалистика и судебная экспертиза: Межведомственный научно-методический сборник. – К.: Минюст Украины, 2001. – Вып. 50. – С. 56 – 60.
164. Новий тлумачний словник української мови у 4-х томах. – К.: Аконіт, 2001. – Т. 3. – 862 с.
165. Кононенко И.П. О комплексной системе управления качеством судебных экспертиз в экспертном учреждении // Криминалистика и судебная экспертиза.- К., 1979. - Вып.18. – С. 11 – 17.
166. Арсеньев В.Д., Матийченко Б.А., Степутенкова В.К. Изучение эффективности производства экспертиз в судебно-экспертных учреждениях МЮ СССР (методические рекомендации). – М., 1984. – 20 с.
167. Арсеньев В.Д., Матийченко Б.А. Некоторые положения эффективности судебно-экспертной деятельности (по уголовным делам) // Общетеоретические вопросы судебной экспертизы. Сб.научн.тр.ВНИИСЭ – М., 1982. – С.54 – 63.
168. Соловьев А.Б. Использование системного подхода при изучении эффективности следственных действий (процессуально-криминалистическое исследование) // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1985. - Вып. 43. – С. 60 – 64.
169. Щербаковський М.Г., Лапта С.П. Критерії ефективності судових експертиз // Матеріали науково-практичної конференції “Нормативно-правове регулювання судово-експертної діяльності в Україні”. – Сімферополь, 2000. – С.131 – 139.
170. Яковлев Я.М. Формализация показателей эффективности судебно-экспертной деятельности // Проблемы теории судебной экспертизы: Сборник научных трудов ВНИИСЭ. – М., 1980. – Вып.44. – С.129 – 136.
171. Яковлев Я.М., Степутенкова В.К. Вопросы эффективности судебной экспертизы // Вопросы теории судебной экспертизы.: Сборник научных трудов ВНИИСЭ. – М., 1979. – Вып.39. – С.83 – 105.
172. Петрухин И.Л., Батуров Г.П., Морщакова Т.Г. Теоретические основы эффективности правосудия. - М.: Наука, 1979. – 392 с.
173. Ароцкер Л.Е. Использование следователем и судом выводов о групповой принадлежности // Материалы научной конференции, посвященной вопросам установления групповой принадлежности вещественных доказательств в практике судебной экспертизы. – К., 1963. – С.18-22.
174. Степутенкова В.К. Судебная экспертиза и исследование обстоятельств, образующих состав преступления // Теоретические вопросы судебной экспертизы : Сборник научных трудов. – М., 1975. - № 20. – 251 с.
175. Степутенкова В.К., Станишевская Н.Н. Значение экспертного исследования индивидуально – психологических особенностей личности субъекта преступления // Актуальные вопросы теории судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М., 1976. – № 21. – С.110 – 159.
176. Щербаковський