ФОРМИ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ПІЗНАНЬ В ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ І ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФОРМИ ЇХНЬОГО ВИКОРИСТАННЯ В КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ................................................................................................11
1.1. Поняття і класифікація спеціальних знань, використовуваних у
кримінальному процесі................................................................................11
1.2. Загальна характеристика процесуальних форм участі осіб, що володіють
спеціальними знаннями, в кримінальному судочинстві...........................31
РОЗДІЛ 2 СПІРНІ ПИТАННЯ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ.................................67
2.1. Залучення спеціаліста до перевірки заяв і повідомлень про злочин.......67
2.2. Допомога спеціаліста в огляді місця події.................................................91
2.3. Попереднє дослідження об’єктів у стадії порушення кримінальної
справи.............................................................................................................97
2.4.Судово-медичні знання в стадії порушення кримінальної справи........…………………………………………………………………………107
РОЗДІЛ 3 ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ПРИ ПРИЗНАЧЕННІ І ПРОВАДЖЕННІ ЄКСПЕРТИЗИ................................................................125
3.1. Характер і особливості використовуваних спеціальних знань при експертному дослідженні і складенні експертного висновку.................125
3.2. Порядок залучення експерта до участі в кримінальному судочинстві і значення його діяльності...........................................................................136
3.3. Структура висновку експерта і його зміст................................................148
3.4. Порядок призначення експертизи й особливості оцінки її висновку.....157
ВИСНОВКИ..............................................................................................................177
СПИСОК ВИКОРИСТОВАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................181
ДОДАТКИ.................................................................................................................202
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Конституція України в ст. 3 пріоритетним обов’язком держави визначила утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Тому одним з найважливіших аспектів формування правової держави та здійснення судово-правової реформи в Україні є створення дієвих механізмів забезпечення правового статусу особи.
Тема дослідження обумовлена тим, що істотні соціально-економічні і політичні перетворення, що відбуваються в нашій країні, виявили гостру необхідність змін у сфері правового регулювання. Масштабність протиправної діяльності являє реальну загрозу інтересам особи, держави і національній безпеці. Злочинність в Україні набуває все більш організованого і витонченого характеру. При вчиненні злочинів застосовуються науково-технічні засоби, зброя, використовуються інформаційні системи. Для успішної боротьби зі злочинністю потрібен комплекс сучасних засобів і методів виявлення, розкриття і розслідування злочинів, що повинен перевищувати витонченість і технічну оснащеність злочинців.
Проблеми використання спеціальних знань у досудовому провадженні по кримінальній справі є актуальними протягом багатоліть. У свій час дослідженням різних аспектів даної проблеми займалися: Ю.П. Аленін, Л.Й. Ароцкер, Р.С. Бєлкін, В.І. Гончаренко, О.В. Дулов, А.А. Ейсман, В.А. Журавель, В.С. Зеленецький, П.П. Іщенко, В.О. Коновалова, О.М. Колісниченко, М.П. Кузнєцов, В.К. Лисиченко, В.І. Махов, Ю.К. Орлов, О.Р. Россинська, М.В. Салтєвський, М.Я. Сегай, О.Б. Селіна, В.Ю. Шепітько, С.А. Шейфер, М.П. Яблоков та інші.
Незважаючи на те, що в цілому досягнуто розуміння щодо сутності процесуальних форм використання спеціальних знань у кримінальному процесі, проте не досягнута єдність поглядів відносно використання самого поняття спеціальних пізнань дискусійним залишаються проблеми, пов'язані з процесуальним положенням спеціаліста, ”межами” застосування спеціальних пізнань, та з ряду інших. Актуальною є також проблема процесуальних повноважень осіб, що володіють спеціальними пізнаннями, які беруть участь у перевірці заяв або повідомлень про злочин до ухвалення обґрунтованого рішення про порушення кримінальної справи чи про відмову в такому порушенні.
Вивчення практичної діяльності, опублікованих матеріалів слідчої і судової практики показало, що можливості спеціальних пізнань на стадії порушення кримінальної справи і на стадіях досудового та судового провадження недостатньо використовуються. Основною причиною цього є недосконалість законодавства і невідповідність його сучасній криміногенній дійсності.
До цього часу в Україні не було монографічного дослідження комплексу проблем, пов'язаних із залученням осіб, що володіють спеціальними пізнаннями, на стадії порушення кримінальної справи і досудового розслідування. У представленій роботі зроблено спробу заповнити прогалину у науці і практиці використання спеціальних пізнань у досудових стадіях кримінального судочинства, а також у проблемі їх кримінально-процесуального регулювання. Зазначені вище обставини обумовили актуальність теми наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми ”Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах соціальної, правової, демократичної держави” (номер державної реєстрації 0186.0.099031).
У кримінально-процесуальній доктрині деякі аспекти провадження експертизи й участі спеціаліста в стадіях порушення кримінальної справи
і досудового розслідування ще не стали об'єктом дослідження, багато з них не одержали узгодженої оцінки і нормативного регулювання. Так, зокрема, залишилися невирішеними проблеми поняття спеціальних пізнань, процесуального статусу спеціаліста, визнання за результатами діяльності спеціаліста в стадії порушення кримінальної справи доказового значення, а самої діяльності ¬– як процесуальної, форм використання спеціальних пізнань і провадження експертизи як у цій стадії, так і в стадії досудового розслідування.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення теоретичних, практичних і нормотворчих проблем використання спеціальних пізнань у стадії порушення кримінальної справи і досудового слідства; аналіз досягнень кримінально-процесуальної науки й інших галузей науки у слідчій й експертній практиці, можливості використання спеціальних пізнань і науково-технічних засобів у доказуванні по кримінальній справі з моменту надходження заяви чи повідомлення про злочин до закінчення досудового слідства; а також розробка на цій основі пропозицій і рекомендацій з удосконалення законодавства і правозастосовчої практики.
Для досягнення вказаної мети дисертант поставив перед собою такі завдання:
– дослідити і сформулювати поняття «спеціальні пізнання», «спеціаліст» у широкому і вузькому розумінні значення цих термінів, «поінформована особа», «експертиза»;
– розробити наукові класифікації форм використання спеціальних пізнань у кримінальному судочинстві;
– обґрунтувати пропозиції по удосконаленню процесуальних форм використання спеціальних пізнань і науково-технічних засобів у досудових стадіях кримінального процесу;
– проаналізувати особливості правового статусу спеціаліста як самостійного суб'єкта кримінального процесу;
– розробити пропозиції щодо більш ефективної участі спеціаліста при перевірці заяв і повідомлень про злочин, огляді місця події, при попередньому дослідженні матеріальних об'єктів, відібранні пояснень, судово-медичному огляді осіб і дослідженні трупа;
– виробити методичні рекомендації щодо процесуального оформлення відомостей, отриманих від спеціаліста;
– визначити сутність, мету, предмет, методи експертного дослідження;
– обґрунтувати необхідність провадження експертиз у стадії порушення кримінальної справи;
– виявити прогалини і нечіткості в правовому регулюванні застосування спеціальних пізнань, сформулювати основні рекомендації, спрямовані на забезпечення ефективної законодавчої і правозастосовчої діяльності відносно використання спеціальних пізнань у досудових стадіях кримінального процесу.
Предметом дослідження є виявлення закономірностей використання спеціальних пізнань у досудових стадіях, заснованих на відповідних теоретичних положеннях кримінально-процесуальної теорії, а також виявлення тенденції розвитку процесуальних форм використання спеціальних пізнань.
Об'єктом дослідження є чинне кримінально-процесуальне законодавство України, галузеве законодавство та відомчі нормативні акти щодо використання спеціальних пізнань у доказуванні по кримінальній справі і практика їх реалізації органами дізнання, слідчими, спеціалістами, експертами в кримінально-процесуальній діяльності.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої в дисертації мети в процесі дослідження використані такі методи: діалектичний метод пізнання соціальних явищ та процесів; структурно-функціональний метод, який дозволив виділити зв'язки між видами державної та недержавної діяльності в кримінальному процесі; порівняльно-правовий метод застосовувався для аналізу конституційних, кримінально - процесуальних, кримінально-правових норм, пропозицій до чинного законодавства та проекту нового КПК; метод історичного аналізу дав змогу показати динаміку зародження і розвитку інстанційності кримінального судочинства; соціологічний метод використовувався в процесі узагальнень даних опитувань, одержаних за спеціально розробленими дисертантом анкетами. Усі методи дослідження застосовувались у діалектичному взаємозв’язку і дозволили вийти на нові наукові та практичні позиції.
Нормативно-правова основа дисертації: Конституція України, кримінально-процесуальне законодавство України, Російської Федерації, Республіки Литви, проект Кримінально-процесуального кодексу України, галузеві закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативні акти.

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних авторів у галузі загальної теорії права, конституційного, кримінально-процесуального права, криміналістики та інших галузей правової науки.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: дані судової статистики; дані, отримані в результаті вивчення 412 кримінальних справ, 84 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи, по яких брав участь спеціаліст; опублікована практика Верховного Суду України; дані анкетного опитування слідчих, дізнавачів і експертів.
При дослідженні емпіричної бази застосовувався метод наукового спостереження, за допомогою якого можливо перейти від предмета діяльності (явища, що спостерігається) до його продукту (звіту про те, що спостерігається). Застосування цього методу обумовило необхідність визначення мети спостереження; вибору методики; підготовки і розробки плану; узагальнення слідчо-судової практики, що дало можливість вивчити позитивні і негативні тенденції участі спеціаліста в досудовому провадженні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні проблеми використання спеціальних пізнань у досудових стадіях, у комплексному підході до її розгляду.
Наукова новизна дослідження полягає в таких основних положеннях:
– вперше пропонується класифікація форм використання спеціальних знань стосовно всього кримінального процесу: ті, що регламентовані нормами КПК; ті, що не регламентовані нормами КПК, але за змістом, за цілеспрямованістю є процесуальними;
– з’ясовано і конкретизовано сутність і специфіку поняття спеціальних знань спеціаліста та експерта відносно провадження по кримінальній справі;
– наведено додаткові аргументи на користь того, що діяльність спеціаліста в стадії порушення кримінальної справи з моменту надходження заяви чи повідомлення про злочин є процесуальною (при перевірці заяв і повідомлень про злочин, провадженні попередніх досліджень, консультацій), а фактичні дані (матеріальні об'єкти, довідки спеціаліста, пояснення), отримані з його допомогою, з дотриманням вимог КПК України, є доказами;
– у роботі наводяться нові пропозиції стосовно удосконалення процедури і механізму залучення спеціаліста до кримінальної справи, визначається його процесуальний статус та сутність консультаційної діяльності;
– розроблені та сформульовані процесуальні рекомендації (правила) з оформлення даних, отриманих від спеціаліста, і в цьому зв’язку запропоновано у новому КПК передбачити нові джерела доказів – довідки або меморандуми спеціаліста і наведена їх структура;
– пропонується законодавча регламентація створення слідчо-спеціальних груп і визначається процесуальний статус її учасників;
– доводиться необхідність подальшого удосконалення Закону України «Про судову експертизу», а також запропоновано внести до проекту КПК окрему главу «Використання спеціальних знань»;
– додатково аргументується доцільність призначення і провадження експертизи в стадії порушення кримінальної справи;
– робиться висновок про можливість і необхідність постановки перед експертом правових питань, за винятком питань, що стосуються: винності осіб; кваліфікації їхніх дій; достатності, допустимості і належності доказів, що є у справі; застосування норм кримінального і процесуального законодавства, що виключають кримінальну відповідальність або покарання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки і рекомендації дослідження можуть бути реалізовані в законотворчій і правозастосовчій діяльності, при використанні допомоги спеціаліста у розкритті злочинів, у роботі експертних і слідчих підрозділів; у процесі викладання курсу «Кримінальний процес» і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах.
Отримані автором науково обґрунтовані результати можуть розглядатися як інформаційний матеріал для подальших досліджень процесуальних та організаційних проблем вдосконалення діяльності правоохоронних органів.
Окремі положення роботи можуть бути використані в ході підготовки наукових посібників та методичних вказівок.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена й обговорена на засіданні кафедри, схвалена і рекомендована до захисту. Основні ідеї дисертаційного дослідження впроваджені як зауваження і пропозиції до проекту нового КПК України. Суттєві положення дисертаційного дослідження викладено дисертантом на міжнародній науково - практичній конференції “Актуальні проблеми криміналістики” (Харків, 2003).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 наукових праць, статті що опубліковані у наукових фахових виданнях, тези викладені і обговорені на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура роботи зумовлена метою та предметом дослідження і складається зі вступу, 3 розділів, які об’єднують 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Обсяг дисертації складає 206 сторінок, з яких текст дисертації 180 сторінок. Список джерел становить 21 сторінку і містить 236 найменувань. Додаток на 5 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У роботі теоретично узагальнені результати комплексного дослідження проблеми форм використання спеціальних пізнань у досудовому провадженні, що дозволило вирішити наукові завдання, а саме сформулювати низку концептуальних положень стосовно забезпечення їх здійснення і навести пропозиції щодо вдосконалення норм кримінально-процесуального законодавства та формулювання норм нового КПК України, що стосуються діяльності органів досудового слідства.
У процесі дослідження була досягнута головна мета роботи – доведена необхідність використання в досудових стадіях процесу спеціальних пізнань, доцільність визнання за результатами такого використання статусу доказів, зокрема в стадії порушення кримінальної справи.
1. У дисертації обґрунтовано значення використання спеціальних пізнань як повноцінної, самостійної структурної ланки, а саме:
– на основі вивчення спеціальної літератури і правозастосованої практики сформульовано поняття спеціальних пізнань, використовуваних у кримінальному процесі: спеціальні пізнання – це сукупність будь-яких пізнань на сучасному етапі їхнього розвитку в галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла, отриманих у результаті професійної підготовки і фахової освіти, за винятком професійних правових пізнань суб'єкта доказування (органу дізнання, слідчого, прокурора, суду), використовуваних з метою виявлення і розслідування злочинів у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом;
– у зв'язку з практичними труднощами, пов'язаними з використанням
даного поняття, запропоновано ст. 1281 УПК доповнити визначенням спеціальних пізнань у викладеній вище редакції;
– внесена пропозиція про розмежування понять «спеціальні пізнання» і «спеціальні знання» і правильне вживання поняття «спеціальні пізнання» відносно пізнань, якими володіє спеціаліст.
2. Наукове та теоретичне значення має аналіз поняття „спеціаліст” і його діяльності у стадії порушення кримінальної справи:
– висловлюється думка, що спеціаліст – самостійний, повноправний, активний суб'єкт кримінального процесу, що володіє не лише спеціальними пізнаннями, але і навичками;
– сформульовано поняття спеціаліста в кримінальному процесі: спеціаліст – це будь-яка незалежна, незаінтересована в результаті справи компетентна фізична особа, що володіє спеціальними пізнаннями і навичками, необхідними для сприяння суб'єктам доказування при провадженні по кримінальній справі, що діє під їхнім керівництвом і надає науково-технічну, консультаційну та іншу допомогу. Запропоновано внести дане формулювання до КПК України.
3. Наведено теоретичне узагальнення особливостей досудових стадій кримінального процесу і розглянуті форми використання спеціальних пізнань у цих стадіях:
– встановлено особливості використання спеціальних пізнань в стадії порушення кримінальної справи і в цьому зв’язку робиться висновок, що діяльність спеціаліста в даній стадії є процесуальною (при перевірці заяв і повідомлень про злочин, провадження попередніх досліджень, консультацій), а фактичні дані (речові докази, довідки фахівця, пояснення), отримані з його допомогою, з дотриманням вимог, прийнятих на стадії порушення кримінальної справи, мають статус доказів;
– уточнена класифікація форм використання спеціальних пізнань у
кримінальному процесі, а також зроблена спроба класифікувати форми
використання спеціальних пізнань у досудових стадіях кримінального процесу: на процесуальні – регламентовані нормами КПК (витребування необхідних матеріалів, одержання пояснень, провадження ревізій за вимогою органу розслідування, огляд місця події; накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку); не регламентовані нормами КПК, але такі що за змістом, за цілеспрямованістю є процесуальними (попередні дослідження, консультаційно-довідкова діяльність, документальні перевірки; судово-медичне дослідження трупа; витребування і використання документів, що складаються спеціалістами у ході їхньої службової діяльності; комп'ютерне моделювання); і непроцесуальні (діяльність спеціаліста з надання сприяння при здійсненні оперативно-розшукових заходів);
– критично проаналізовані пропозиції віднести показання поінформованих свідків, діяльність перекладача, а також участь спеціаліста при підготовці до слідчої дії до самостійних форм використання спеціальних пізнань.
4. З метою удосконалення законодавства пропонується ввести нову форму застосування спеціальних знань при розслідуванні злочинів у вигляді слідчо-спеціальної групи, у зв'язку з чим КПК України доповнити статтею наступного змісту:
Стаття_______Розслідування злочинів слідчо-спеціальною групою.
При розслідуванні тяжких і особливо тяжких злочинів, якщо є підстави вважати, що без постійного застосування спеціальних пізнань не вдасться розкрити злочин, а також установити всі його обставини й осіб, що його вчинили, прокурор (начальник слідчого відділу) своєю постановою створює слідчо-спеціальну групу, до якої включаються слідчий, а також спеціаліст (спеціалісти) що володіє знаннями або навичками, необхідними для ефективного розслідування.
Старшим слідчо-спеціальної групи призначається слідчий, що і приймає справу до свого провадження.
Спеціаліст, що входить до слідчо-спеціальної групи, зобов'язаний надавати слідчому технічну, консультативну та іншу допомогу як при провадженні окремих слідчих дій, так і за матеріалами кримінальної справи.
Спеціаліст за дорученням слідчого, може самостійно робити технічні дії, спрямовані на забезпечення ефективності провадження слідчих дій. При незгоді спеціаліста з діями слідчого він викладає свої заперечення в протоколі слідчої дії або в окремій заяві.
5. Формулюється пропозиція у новому КПК передбачити нові джерела доказів – довідки і меморандуми спеціаліста, та наводиться їх структура; пропонується також включити до КПК України як самостійну главу «Використання спеціальних знань».
6. Додатково аргументується віднесення експертизи до обмеженого кола слідчих дій, які можуть проводитись до порушення кримінальної справи.
7. Внесено пропозиції щодо подальшого удосконалення Закону України «Про судову експертизу», а також запропоновано внести в проект КПК окрему главу «Використання спеціальних знань».
8. Обґрунтовано доцільність постановки перед експертом правових питань, за винятком тих, що стосуються: винності осіб; кваліфікації їхніх дій; достатності, допустимості і належності доказів, що є у справі; застосування норм кримінального і процесуального законодавства, що виключають кримінальну відповідальність або покарання.

Перелік використаних літературних джерел

1. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий. // К-д, Центрально-Украинское издательство – Одесса. 2002. – 264 с.
2. Аверьянова Т.В. Интеграция и дифференциация научных знаний как источники и основы новых методов судебной экспертизы. - М. «Городец» 1997. – 259 с.
3. Акимова А.С. «Ошибка» доктора Миловидова. – Следственная практика- 1968. вып. 78 – С.28-36.
4. Александров Н.Г., Строгович М.С. Неправильная практика // Социалистическая законность.- 1960. - № 3, - С. 19-21.
5. Алимджанов Б., Вальдман В. Компетенция эксперта в уголовном процес-се. // Ташкент. - Ташкентский университет. - 1986. – 251 с.
6. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. - М.: Юрид. лит., 1989. – 288 с.
7. Андрианова Т.П. Применение специальных криминалистических позна-ний при судеб¬ном разбирательстве уголовных дел: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.09.- Минск, 1989. – 26 с.
8. Ароцкер Л.Е Права, обязанности и роль специалистов при производстве следственных и судебных действий // Вопросы криминалистики. - М.- Юрид. лит., 1962. – С.47-55.
9. Арсеньев В.Д Использование специальных медицинских знаний до возбуждения уголовного дела. // Социалистическая законность. – 1976 - № 7 – С.61-63.
10. Арсеньев В.Д. Основания назначения судебной экспертизы // Актуаль-ные теоретиче¬ские и общеметодологические проблемы судебной эксперти-зы. Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. Вып 16. - М. – 1975. – С.3-17.
11. Арсеньев В.Д. Соотношение понятий предмета и объекта судебной экс-пертизы. // Научные труды - № 44. - М. – 1980. – С. 47 – 53.
12. Арсеньев В.Д. Заблоцкий В.Г. Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела. Красноярск. - Красноярский университет – 1986. – 153 с.
13. Афанасьев В.С., Сергеев Л.А. Рассмотрение сообщений о преступлениях. М. - Всесоюз¬ный институт по изучению причин и разработке мер по предупреждению преступности - 1972. – 217 с.
14. Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Следственная тактика: Научно-практическое пособие /О.Я.Баев. – М. - Издательство «Экзамен». – 2003. – 432с.
15. Баженов Н.А., Шейфер С.А. Порядок проведения судебно-медицинской экспертизы требует совершенствования // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. - 23 М. – 1975. – С.67 – 72.
16. Баршев Я.И. Основания уголовного судопроизводства с применением к российскому уголовному судопроизводству. – М. « ЛексЭст» - 2001. – 241с.
17. Бахарев В.М. Некоторые вопросы проверки показаний на месте в уголовном процессе. // Вопросы развития и дальнейшего совершенствования советского права в современный период. – Ученые зап. ВЮЗИ. - М. – 1968. вып. 17 – С.13-20.
18. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс России. М., 2004-С.205.
19. Белкин А.Р. Теория доказывания в уголовном судопроизводстве. - М. – Норма - 2005. – 528 с.
20. Белкин А.Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. - М. - Издательство НОРМА – 1999. – 429 с.
21. Белкин Р.С. Эксперимент в следственной, судебной и экспертной практике. // Научно-методическое пособие М.- Издательство БЕК. – 1994. – 211 с.
22. Белкин Р.С. Судебная экспертиза: вопросы, тре¬бующие решения // Сов. юстиция. 1988. № 1. – С.28-30.
23. Белкин Р.С. Нерешенные вопросы организации и правового статуса су-дебной экспертизы // Вопросы теории судебной экспертизы и совершенствования деятельности судебно-экспертных учреждений. Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. М. - 1988. – С.9 – 17.
24. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств, М.- Юрид.лит, 1966. –186 с.
25. Белуха Н.Т. Судебно-бухгалтерская экспертиза. Учебное пособие. М. – Дело. 1993. – 175 с.
26. Беляева Л., Клочкова В. Назначение медико-криминалистической экспертизы. // Социалистическая законность. – 1983. - № 8. - С.34-36.
27. Беляков А.А. Казаков А.И. Освидетельствование в сис¬теме следствен-ных действий // Проблемы доказывания по уголовным делам. Красноярск.- 1988. – С.119-127.
28. Божьев В.П. Изменение УПК РФ – не всегда средство его совершенство-вания. // Законность. - 2005. - №8 - С.2-6.
29. Бородин С.В., Палиашвили А.Я. Вопросы теории и практики судеб-ной экспертизы. М. Госюриздат, 1963. – 253 с.
30. Быков В.М. Проблемы применения технико-криминалистических средств и специаль¬ных познаний при расследовании преступлений // Использование современных технико-криминалистических средств и специальных познаний в борьбе с преступностью: Материалы науч¬но-практической конференции. Саратов, 1998. – С.5-11.
31. Быков В.М. Заключение и показания специалиста как новые виды доказательств // Право и политика – 2006. - №3. – С. 134.
32. Быстряков Е.Н. Роль специалиста в раскрытии заказных убийств // Социально-экономические, правовые, оперативно-розыскные и экспертно-криминалистические проблемы борь¬бы с организованной преступностью: Материалы научно-практической конференции. ч. 1. Саратов, 1995. – С.145-151.
33. Быховский И.Е. Об актуальных вопросах совершенствования процессу-альной регламентации следственных действий. – В сб.: Актуальные пробле-мы совершенствования производства следственных действий. Ташкент, 1982. – С.24 - 30.
34. Быховский М.Е., Корниенко Н.А. Процессуальная регламентация уча-стия специалиста в производстве следственных действий. // Применение специальных познаний в борьбе с преступностью. Свердловск. – 1983. – С.19-24.
35. Вандер М.Б., Маланьина Н.И. Работа с микрообъектами при расследовании преступле¬ний: Учебное пособие. Саратов – СВШМВДРФ - 1995. - 188 с.
36. Вандер М.Б. Корниенко Н.А. Следственный осмотр н предварительное ис¬следование предметов и документов. Л.: Издательство Ленинградского университета, - 1976. – 115 с.
37. Винберг А.И. Специалист в процессе предварительного расследования // Социалистическая законность. – 1961. - № 9. – С.30-33.
38. Витлицкий Л.В. О процессуальной сущности освидетельствования // Ак-туальные про¬блемы совершенствования производства следственных дейст-вий. Ташкент – 1982. – С.77-86.
39. Владимиров Л.Д. Учение об уголовных доказательствах. // Части: Об-щая и особенная. 3-е изд., Сп.б., - 1910. – 316 с.
40. Волкова И.К. Права и обязанности специалиста на предварительном следствии. – В кн.: Вопросы государства и права развитого социалистического общества. Саратов. – 1977. – С.54-58.
41. Гаврилин Ю.В., Дубоносов Е.С. Использование контроля и записи телефонных и иных переговоров в раскрытии и расследовании преступлений: Учебное пособие. – М.: ЮИ МВД РФ, Книжный мир, 2003. – 297 с.
42. Галкин В.М. Средства доказывания в советском уголовном процессе. М. – ВНИИСЭ. – 1968, ч.2 – с.8-15.
43. Голубенко Г.А. Технико-криминалистическое обеспечение раскрытия квартирных краж на первоначальном этапе расследования (по материалам органов полиции Республики Молдова): Дис. …. канд. юрид. наук: 12.00.09. М. – 1993. – 167 с.
44. Гольдман А.М. Правовые основания и формы применения специальных познаний в советском уголовном процессе. // В кн.: Вопросы экспертизы в работе защитника. М. – 1970. – с.26-31.
45. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. Киев. - Вища школа. – 1980. – 254 с.
46. Гордеев В.Е. К вопросу о планировании следствия и следственных версиях. – В кн.: Вопросы уголовного права, процесса и криминалистики. Пермь. – 1975. – С.57-63.
47. Гордиенко В.В. Развитие института криминологической и социально-правовой экспертизы: теория и практика. // Российский следователь. - 2005. - №7 – С.26-31.
48. Гордон Э.С. Правовые и организационные проблемы судебно-медицинской эксперти¬зы в советском уголовном процессе: Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. - М., 1991. – 479 с.
49. Гордон Э.С. Использование судебно-медицинских знаний для обнаружения следов преступления // Проблемы повышения качества уголовно-процессуальной деятельности в условиях перестройки: Межвуз. сб. науч. тр. Ижевск. 1989. – с.70-76.
50. Грановский Г.Л.Моделирование и эксперимент при решении диагностических трассологических задач в условиях дефицита информации // Вопросы методики производства отдельных родов судебной экспертизы: Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. М. 1989. – С.71-75.
51. Гречихин Е.И. Судебно-медицинскую экспертизу - в стадию возбужде-ния уголовного дела // Первый съезд судебных медиков Латвийской ССР: Тез. докл. Рига, 1985. – с.34-35.
52. Гришина Е.П. Перспективы использования специальных знаний психо-лога в уголовном судопроизводстве // Российский следователь. – 2005. - № 7. – С.13 - 16.
53. Грошевий Ю.М. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність// Вісник академії правових наук України №2 (33) - №3 (34). «Право». Харків, 2003. – С.686 – 710.
54. Громов Н.А., Зайцев С.А., Гущин А.Н. Доказательства, их виды и доказывание в Уголовном процессе.М.,2006.С.51.
55. Гуковская Н., Свешников В. Судебно-медицинская экспертиза трупа по делам о насильст¬венной смерти. М.: Юрид. лит. – 1975. -111с.
56. Гуров А.И. Профессиональная преступность. Прошлое и современ-ность. М.: Юрид. лит. – 1990. – 197 с.
57. Давтян А.Г. Экспертиза в гражданском процессе. - М.: «Городец». - 1995 – 314с.
58. Данилов Л.С., Громов Н.А. Об универсальности термина "специалист"// Право и политика. – 2006. - №2 – С.81.
59. Дворкин А.И., Сафин Р.М. Расследование убийств, совершенных организованными группами при разбойном нападении. М.: БЕК. - 2003. -154 с.
60. Денисюк А.Н. Участие специалиста-медика в деятельности органов внутренних дел по расследованию преступлений. К.: «Вища школа», 1988. – 126 с.
61. Доказывание в уголовном процессе. // Традиции и современность. - М.: Юрист. – 2000. – 384 с.
62. Добровольская Т., Элькинд П. Рец. на кн.: Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. М. – 1968. т. 1; 1970. т. 2. // Соц. законность. - 1970. - № 10 – С.88-94.
63. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. - М.: Изд-во СПАРК. - 1996. – 209 с.
64. Доля Е.А. Виды доказательств // Уголовный процесс: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности "Юриспреденция". / Под ред. В.П. Божьева. М.,2004. – С.200.
65. Дорохов В.Я. Уголовно-процессуальная природа видов доказательств (монография), ВКШ КГБ. 1982. – 213 с.
66. Дорохов В.Я. Проблемы истины, понятия доказательства и природы видов доказательств в советском уголовном процессе: докт. Дис….-М., ВКШ КГБ, 1975. – 367 с.
67. Дулов А.В. Вопросы теории судебной экспертизы. Минск: Изд-во Бело-рус. ун., - 1959. – 316 с.
68. Евстигнеева О.В. Использование специальных познании и научно-технических средств в процессе раскрытия и расследования преступлений // Использование современных технико-криминалистических средств и специ-альных познаний в борьбе с преступностью: Сб. науч. ст. – Сара¬тов. 1998. – С.29-34.
69. Евстигнеева О.В. Подготовка к осмотру места взрыва // Законность. 1999. -№11 – С.10-11.
70. Евстигнеева О.Б. Использование специальных познаний в доказывании на предвари¬тельном следствии в российском уголовном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. - Саратов. – 1998. – 26 с.
71. Жбанков В.А. Образцы для сравнительного исследования в уголовном судопроизводстве. М.: «Юридическая литература», 1969. -174 с.
72. Жбанков В.А. Свойства личности и их использование для установления лиц, совер¬шивших таможенные правонарушения: Монография. - М.: РИО РТА, 1999. – 198 с.
73. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном про¬цессе. М.: Юридическая литература , 1965. – 459 с.
74. Зажицкий В.И Доказательственное право в гражданском, арбитражном и уголовном процессе: сравнительный анализ.// Советская юстиция. – 1983. - № 20. – С.23-24.
75. Зажицкий В.И. Источники осведомленности в уголовно-процессуальном доказывании. // Советская юстиция. – 1983 - № 8. – С.6-8.
76. Зайцева Е.А. Совершенствование правового института судебной экспертизы в стадии расследования: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Волгоград, 1994. – 173 с.
77. Закон України «Основи законодавства про охорону здоров’я» від 19.11.1992 р. зі змінами від 25.03.2005, (ВВР), - 1993. - № 4. - ст.19.
78. Закон України «Про контрольно-ревізійну службу України» (ВВР). - 1993 р.,- №13. ст.110, зі змінам від 2004 р., - № 15. ст.218.
79. Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. зі змінами, (ВВР).-1991.- № 4.- ст. 20.
80. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р. зі змінами, (ВВР).- 1992.- № 22. - ст.303.
81. Закон України «Про прокуратуру» від 01.12.1991 р. зі змінами, (ВВР). -1991.- № 53.- ст. 793. Наказ Генерального прокурора України № 4 гн, від 19 вересня 2005 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідст-во".
82. Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 р. зі змінами від 09.09.2004 р., (ВВР). – 1994. - № 28 - ст. 233.
83. Зверев А.Ю. Некоторые вопросы организации расследования по делам о нарушении правил техники безопасности. // Следственная практика. 1973.- вып. 100 – С.76-82.
84. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. Харьков. Издательство «КримАрт». - 1998. – 339 с.
85. Интерпретация результатов оперативно-розыскной деятельности в эффективном уголовном процессе: Сборник научных статей /Под общ. ред. В.Т. Томина. – Пятигорск: Издательство. – 168 с.
86. Інструкція про призначення та провадження судових експертиз та експертних досліджень від 08.10.1998 р. - № 53/5, зі змінами від 30.12.2004 г. - № 144, Офіційний вісник Украйни – 1998. - № 46. - ст. 1715.
87. Исаева Л.М. Специальные познания в уголовном судопроизводстве. - М.: ЮРМИС. Лд. - 2003. – 304 с.
88. Исаенко В. Процессуальные полномочия прокурора-криминалиста // Законность. – 2005. - №7. – С.15-19.
89. Карнеева Л.М. Доказывание при отказе в возбуждении уголовного дела // Сов. гос - во и право. - 1975. - № 2. –С.93-101.
90. Кліменко Н. Зміни в правовому регулюванні судово експертної діяльності // Криміналістичний вісник - 2005. - №1. – С.56 – 60.
91. Клейман Л.В. Проблемы использования заключения специалиста в доказывании по уголовным делам.// Актуальные проблемы теории и практики уголовного судопроизводства и криминалистики: Сборник статей: в 3-х частях. Часть 1: Вопросы уголовного судопроизводства. М.,2004.-С.60-61.
92. Коваленко К. Понятие и правомерность специальных исследований в стадии возбуждения уголовного дела // Укрепление законности и правопо-рядка, усиление охраны прав и законных интересов граждан в правоприменительной деятельности органов внутренних дел. М., 1988. – С.12-16.
93. Коновалова В.Е. Монография: "Убийство, искусство расследования". Харьков. "Факт".2001.С.79-89.
94. Комиссарова Я.В. Процессуальные и нравственные проблемы производства экспертизы на предварительном следствии. Дис…канд. юрид. наук: 12.00.09. Саратов, 1996. -201 с.
95. Криминалистика. М.: Юрид.лит.,1969. – 517с.
96. Криминалистика: Учебник /под ред. Р.С. Белки¬на и Г.Г. Зуйкова/. М.: ВШ МВД СССР. 1968. – 506 с.
97. Кривенко Т., Образцов В. Расследование по делам о падеже скота. // Социалистическая законность. – 1984. - № 11. - С.49-50.
98. Кудрявцев В.Л. Эксгумация: особенности принятия решения и тактики производства // Российский следователь. – 2005. - №2. – С.2 – 4.
99. Кузнецов Н.П. Доказывание в стадии возбуждения уголовного дела. Воронеж: Издательство Воронежского университета. 1983. – 117 с.
100. Кульчицкий С.М Вопросы теории и практики экспертной инициативы при производстве криминалистической экспертизы. Дис…канд. юрид.наук: 12.00.09. – Минск. 1980. – 191 с.
101. Курс советского уголовного процесса: Общая часть М.: Юрид. лит, 1989. – 640 с.
102. Курганский Р.Н. К вопросу о назначении экспертизы до возбуждения уго¬ловного дела // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 19, Киев. - 1979 – С.30-35.
103. Лапин С.Ю. Осмотр места происшествия, обыск и выемка по делам о преступных наруше¬ниях авторских и смежных прав (ст. 146 УК РФ) // Рос-сийский следователь. 1999. - № 6. – С.42-45.
104. Ларин А.М. От версий к планированию расследования. – В кн.: Совер-шенствовать следственное мастерство. М.,1969. - С.45-51.
105. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. М.: Издательство «Юридическая литература». 1966. – 156 с.
106. Леей А. Во¬просы, требующие решения // Соц. законность. - 1982. - № 3. – с.52-53.
107. Леканов Ю. Службе прокуроров-криминалистов – 50 лет // Законность. – 2005. - №1. – С.13-14.
108. Лисенко В.В. Криміналістичне забезпечення діяльності податкової міліції (теорія та практика). К., Логос. - 2004. - 206 с.
109. Лисиченко В.К. Криминалистическая техника. Советская криминалистика. / под ред. В.П. Колмакова /. Киев: «Вища школа» 1973. – 512 с.
110. Лукашевич В.Т., Турсунов И.Х. Осмотр места происшествия как информационно-тактическая основа организации раскрытия преступлений по горячим следам // Актуальные пробле¬мы совершенствования производства следственных действий: Сб. науч. тр. Ташкент, 1982. –С.93-98.
111. Лукянчиков Є.Д. Досудове провадження і його система// Науковий вісник ДЮІ МВС України, , Дніпропетровськ, 2001 -С.106-112.
112. Лупинская П.А. Основания и порядок принятия решений о недопустимости доказательств // Рос. юстиция. 1994. - № 11. – С.2-4.
113. Макеева Н.В. Становление и тенденции развития экспертно-криминалистической службы органов внутренних дел. Дис…канд. юрид. наук: 12.00.09. - М, 1999. – 201 с.
114. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процессу України в кон-тексті європейських стандартів: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2005.– 512 с.
115. Маркс Н.А. Соотношение освидетельствования и судебной экспертизы // Организаци¬онно-правовые проблемы судебной экспертизы: Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. - М.. 1982. – С.70-77.
116. Марчак В.Я. Використання спеціальних психологічних знань у досудовому слідстві. – Чернівці: Рута, 2005. – 152 с.
117. Махов В.Н. Сущность и понятие специальных знаний в советском уго-ловном процессе // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 44 М.: «Юридическая литература». - 1986. – С.58 - 67
118. Махов В.Н. Теория и практика использования специальных знаний сведущих лиц при расследовании преступлений // Соц. Законность. – 1988. - №10 – с.9-10
119. Махов В.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений: Монография. - М., Изд-во РУДН, 2000. – 296 с.
120. Махов В.Н. Участие специалиста в следственных действиях // Закон-ность -1999. - №6. – С.42-47.
121. Махов В.Н. Законодательство о возбуждении уголовного дела // Законность. - 1997. - № 1. – С.35-36.
122. Махов В.Н. Теория и практика использования знаний сведущих лиц при расследовании преступлений: Дис. ... д-ра юрид., наук 12.00.09. - М., 1993 – 413 с.
123. Машкаленко И.Ф. Проблемы допустимости доказательств в уголовном процессе США. Дис…канд. юрид. наук: 12.00.09. - М., 1988. – 198 с.
124. Мельникова Э.Б. Участие специалистов в следственных действиях. М.: Юрид. лит., 1975. – 129 с.
125. Мильчуцкая А.С. Использование специальных знаний при расследова-нии преступных посягательств на культурные ценности // Теорія та практика судової експертизі і криміналістики. Вип.2, Харків, 2002. – с.142-154.
126. Миньковский Г.М. Общая характеристика способов собирания и проверки доказа¬тельств // Теория доказательств в советском уголовном процессе. М.: Юридическая литература. – 1973. – С.212 -355
127. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. Сара¬тов. Издательство Саратовского университета, 1975. – 171 с.
128. Морозов В.С. Дискуссия о функциях прокурора-криминалиста. // Социалистическая законность. – 1968. № 10. – С.70-71.
129. Морозов В.С. Формы и методы помощи прокурора-криминалиста следователям в расследовании преступлений. М.: Юрид. лит. – 1971. - 92 с.
130. Мудьюгин Г. Похис М. Судебно-медицинскую экспертизу - в стадию возбуждения уголовного дела. // Соц. законность. - 1971. № 9. –с.56-59.
131. Нагорный Я.П. О возможности назначения судебной экспертизы до возбуждения уголовного дела // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 4. Киев. – 1967. – С.174-178.
132. Надгорный Г.М. Гносеологические аспекты понятия «специальные знания». - В сб.: Криминалистика и судебная экспертиза. Киев, Высшая школа, вып. 21, - 1980.– С.35 – 43.
133. Настанова про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України (затверджено наказом МВС України № 683 від 30.08.99 р.)
134. Налоговые преступления. Учеб. пособие. М.: «ЮрИнфоР», 1997. – 203 с.
135. Никифоров В.М. Экспертиза в советском уголовном процессе, М.: Издательство Министерства юстиции СССР, 1947 - 177 с.
136. Никифоров В.М. Вопросы советской криминалистики, М., 1951.- 205 с.
137. Николюк В.В. Кальницкий В.В., Штамов ВТ. Истребование предметов и документов в стадии возбуждения уголовного дела: Учебное пособие. Омск: Изд-во Омского университета. 1990. - 155 с.
138. Орлов Ю.К. Заключение эксперта и его оценка (по уголовным делам) - М.; СПАРК, 1995. – 129 с.
139. Орлов Ю.К. Экспертиза в досудебных стадиях уголовного процесса // Правовые про¬блемы судебной экспертизы: Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. Вып. 22, М„ 1976. – С.133-141
140. Орлов Ю.К. Заключение эксперта как источник выводного знания в судебном доказывании ( уголовно-процессуальные, криминалистические и логико-гносеологические проблемы ). Дис…д-ра. юрид. наук: 12.00.09. - М., 1985. – 388 с.
141. Орлов Ю.К. Правовые вопросы комплексной экспертизы // Советская юстиция. – 1978. - № 13. – с.20-21
142. Орлов Ю.К. Производство экспертизы в уголовном процессе. - М.: Юрид. лит. 1982. – 83 с.
143. Палиашвили А.Я. Экспертиза в суде по уголовным делам. - М.: 1973. – 153 c.
144. Панюшкин В.А. Научно-технический прогресс и уголовное судопроизводство. – Воронеж: Изд-во ВГУ. 1985. -269 с.
145. Пашкевич П.Ф. Процессуальный закон и эффективность уголовного судопроизводства. - М.: Юрид. лит. 1984. – 176 с.
146. Педенчук А.К. Заключение судебного эксперта: логика, истинность, достоверность. Дис…д-ра. юрид.наук: 12.00.09. - М., 1995. – 426 с.
147.Педенчук А.К. Заключение судебного эксперта: организация и проведение - М.: Юрид. лит. 1979. -106 с.
148. Петрухин И.Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уго-ловном процесс. - М.: Изд-во «Юридическая литература». 1964. – 342 с.
149. Петрухин И.Л. Свобода личности и уголовно-процессуальное принуждение. - М.: «Наука». 1985. – 239 с.
150. Полещук А.А. Опыт расследования преступных нарушений строитель-ных правил. // Следственная практика. вып. 94 – 1972. – С.5-14.
151. Поляков М.П., Попов А.П., Попов Н.М. Уголовно-процессуальное ис-пользование результатов оперативно-розыскной деятельности: проблемы теории и практики. Под общ. ред. проф. В.Т. Томина. – Пятигорск. Изда-тельство ПГЛУ. 1998. – 104 с.
152. Порубов Н.И Допрос в советском уголовном судопроизводстве. Минск: Издательство Белорусского госуниверситета. 1973. – 177 с.
153. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджені наказом Міністра охорони здоров’я від 17.01.95 р. № 6.
154. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 р., № 8 зі змінами від 25.05.1998 р. № 15.
155. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963 – 2000). – Том 1.
156. Притузова В.А. Заключение эксперта как доказательство в уголовном процессе. - М.: Госюриздат, 1959. – 212 с.
157. Пукшанский Б.Я. Обыденное знание. – Л.: Изд-во ЛГУ. 1987. – 211 с.
158. Рассейкин Д.П. Осмотр места происшествия и трупа при расследовании убийств. Саратов: Саратовский университет. 1967. – 180 с.
159. Рассейкин Д.П. Расследование преступлений против жизни. Саратов: Саратовский университет. 1965. – 152 с.
160. Рахунов Р.Д.Теория и практика экспертизы в советском уголовном процессе. - М.: Госюриздат. 1953. – 175 с.
161. Ревака В.М. Використання спеціальних знань на стадії порушення кримінальної справи.// Вісник прокуратури. – 2004. - №5. – С.67 – 69.
162. Резван А.П. Правовые и криминалистические проблемы борьбы с хищениями предметов, имеющих особую ценность. Волгоград: ВЮИ МВД России. 2000. – С.185.
163. Рибальський О.В., Жаріков Ю.Ф. Сучасні методи перевірки автентичності фонограм // Сучасні технології у судовій акустиці: Матеріали міжнародного науково-методичного семінару. – К.: НАВСУ, 2003. – С.84 - 94.
164. Романюк Б. Призначення судової експертизи на досудовому слідстві: деякі проблемні питання // Право України. – 2003. - №5 – С.67-69.
165. Россинская Е.Р. Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовном процессе. - М.: Норма. 2005. – 656 с.
166. Савицкий В.М. Надо ли реформировать стадию возбуждения уголовного дела? // Советское государство и право. – 1974. - № 8 – С.84-89.
167. Савицкий В.М. Очерк теории прокурорского надзора в уго¬ловном судопроизводстве. М.: «Наука». 1975. – 415 с.
168. Самороковский В.М., Одинькин А.С. О процессуальной форме участия специалиста в уголовном судопроизводстве // Развитие и совершенствование уголовно-процессуальной формы. Во¬ронеж. – 1979. – С.132-137.
169. Саркисянц Г.П. Переводчик в советском уголовном процессе. Ташкент: Издательство «Фан». 1974. – 183 с.
170. Саханова Т.В. Экспертиза в суде по гражданским делам. М.: Городец, 1997. – 368 с.
171. Сахнова Т.В. Судебная экспертиза. - М.: Городец. 1999. – 236 с.
172. Сборник постановлений Пленумов Верховного Суда СССР и РСФСР (РФ) по уголовным делам.- М.: Изд-во Спарк. 1997. – 811 с.
173. Сборник действующих приказов и инструкций Генерального прокурора СССР. М.: Юрид. лит. 1966. – 512 с.
174. Селиванов Н.А. Привлечение специалистов к расследованию. М.: Юрид. лит. 1973. – 155 c.
175. Селиванов Н.А. Вещественные доказательства. - М.: Юрид. лит. 1972. – 337 с.
176. Сергеев Л. А. Ревизия при расследовании преступлений. - М.: Юрид. лит.1969. – 103 с.
177. Сердюков П.П. Доказательства в стадии возбуждения уголовного дела. Иркутск: Иркутский университет. 1981. – 158 с.
178. Серко Л.А. Организация следственного действия. - М.: «Юридическая литература». 1974 – 133 с.
179. Сибилева Н.В. Допустимость доказательств в советском уголовном процессе. - К. 1990. – 114 с.
180. Снегірьов О.Л., Душечко Г.О., Долгий О.А. та ін. Оперативно-розшукова інформація: проблеми реалізації: Монографія /За заг. ред. А.М.Подоляки, П.В.Коляди. – Суми, 2003. – 356 с.
181. Содюро Л.В. Неофициальное толкование норм права. - М.: НОРМА. 2000. – 255 с.
182. Соколовский З.М. Понятие специальных знаний; к вопросу об основаниях назначения экспертизы. В кн.: Криминалистика и судебная экспертиза, вып.6 Киев; ред. Изд. Отдел МВД УССР, 1969. – С.199-206.
183. Сорокотягин И.Н. Системно – структурная характеристика специаль-ных познаний и формы их использования в борьбе с преступностью.// Применение специальных познаний в борьбе с преступностью. Свердловск. - 1983. – С.24-27.
184. Сорокотягин И.Н. Системно-структурная характеристика специальных познаний и формы их использования в борьбе с преступностью. – Сб.науч.тр.: Применение специальных познаний в борьбе с преступностью. Свердловск, 1983. – С.24-27.
185. Соя-Серко Л.А. Проверка показаний на месте. - М.: Юрид. лит. 1966. – 89 с.
186. Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування: Монографія. - К., 2005. - 272 c.
187. Сте¬панов В.В. Предварительная проверка первичных материалов о преступлениях. Саратов: Саратовский университет. 1972. - 136 с.
188. Строгович М.С. // Курс советского уголовного процесса. М.: «Наука», 1968. Т. 1. – 470 с.
189. Строгович М.С. // Курс советского уголовного процесса. М.: «Наука», 1970. Т. 2. – 516 с.
190. Строгович М.С. Уголовный процесс. Учебник для юридических институтов и факультетов. - М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР. 1946. – 511 с.
191. Сущность и явление. - К.: «Наукова думка». 1987. – 486 с.
192. Судова експертиза: нормативно-правове регулювання та наукові коментарі: Навч.-довід. посіб. - Харків, 2004. – 414 с.
193. Сырых В.М. Логические основания общей теории права: В 2 т. Т. 1: Элементный состав. – М.: Юридический Дом «Юстицинформ», 2000. – 528 с.
194. Теория доказательств в советском уголовном процессе. / Отв. редактор Н.В. Жогин, изд. 2-е исправленное и дополненное. - М.: «Юрид. лит.», 1973. – 735 с.
195. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Общая часть. М.: «Юридическая литература», 1966. – 584 с.
196. Тереушников М.К. Доказательства и доказывание в советском гражданском процессе. - М.: Изд-во МГУ им. М.В. Ломоносова, 1982. – 287 с.
197. Тертышник В.М. Экспресс - исследования вещественных доказательств на первона¬чальном этапе расследования // Проблемы предварительного следствия и дознания: Сб. науч. тр.- М.: ВНИИ МВД СССР, 1987. – С.96-107.
198. Трапезников И.И. Специальные знания в уголовном процессе России (понятие, признаки, структура). Автореф.дисс….канд.юрид.наук.-Челябинск,2004.-С.6.
199. Уголовно-процессуальные основы деятельности органов внутренних дел: Учебное пособие / Под ред. Б.Т. Безлепкина. - М.: Юридическая литература, 1988. – 347 с.
200. Уразгильдеев Л. Исходные данные для автотехнической экспертизы. // Социалистическая законность. – 1984. - №12. – С.34-36.
201. Учебник уголовного процесса. М.- Спарк. – 1995. – 515 с.
202. Федюшкин А.А. Возможности компьютерно - технической экспертизы // Криміналістичний вісник. – 2005. - №1. – С.92 – 98.
203. Филин Д.В., Князев В.А., Зинченко В.Н. К вопросу о формах использования специальных знаний в уголовном судопроизводстве. Проблемы социалистической законности. № 26. Харьков. - 1991. – С.110-115
204. Финогенов В.Ф. Использование специальных знаний при выявлении и исследовании поддельных документов на автотранспортные средства // Российский следователь. - 2005.- № 8. – С.12 – 15
205. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. Т.2, зб. 1999. – 416 с.
206. Фридман И.Я Решение экспертом вопросов, не предусмотренных постановлением о назначении экспертизы // Криминалистика и судебная экспертиза, Вып. №3 Киев. – 1966. – С.118-125.
207. Фрідман І.Я., Откідач Г.М. Використання знань фахівців у кримінальному процесі // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Харків, 2001. – С.119 – 123.
208. Хлынцов М.Н. Проверка показаний на месте. Саратов: Саратовский университет. 1971. – 99 с.
209. Хотенець В.М., Ревака В.М. Врегулювання підстав, порядку та форм використання спеціальних знань експерта за останнім проектом криміналь-но-процесуального кодексу України // Актуальні проблеми криміналістики. Харків, 2003. – С.246-248.
210. Цвиллинг М. О профессии переводчика. Тетради переводчика. – Уче-ные зап. ВЮЗИ. вып. 5. М. – 1968.– 110-134c..
211. Чельцов М.А., Чельцова Н.В Проведение экспертизы в советском уго-ловном процессе - М.: Госюриздат, 1954. – 302 с.
212. Чернявський С.С. Документально-фінансова ревізія та її використання у досудовому слідстві // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. - № 3. – С.145-153.
213. Шавров К.В. Экспертиза в уголовном деле // Вестник права, 1899. - № 7. – С.30-48
214. Шаркова Т. Использование следователем специальных знаний до возбуждения уголовного дела. // Радянське право. - 1973. - № 10. – С.72-74.
215. Шейфер С.А. Собирание доказательств в советском уголовном процес-се /методологические и правовые проблемы/. Саратов: Издательство Саратовского университета. 1986. – 171 с.
216. Шейфер С.А. Следственные действия: система и процессуальная фор-ма. - М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2001. – 208 с.
217. Шейфер С.А. Использование не процессуальных познавательных мероприятий в доказывании по уголовному делу // Государство и право. 1997. № 9. – С.57-62.
218. Шейфер С.А. Судебно-медицинская экспертиза и судебно-медицинское освидетельствова¬ние // Уголовно-правовые и процессуальные проблемы реализации уголовной о