РЕСТИТУЦІЯ У СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Реституція як правовий інститут: загальна хара-ктеристика
1.1. Процесуальна природа відшкодування шкоди, заподіяної злочином, і його форми в кримінальному процесі
1.2. Походження і сутність реституції. Перспективи її використання в кримінальному процесі України
1.3. Співвідношення реституції з мірами покарання майнового характеру, цивільно-правовими та іншими кримінально-процесуальними способами захисту власності в кримінальному судочинстві
Висновки до першого розділу
РОЗДІЛ 2. Забезпечення відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди у формі кримінально-правової реституції
2.1. Підстави й умови реалізації кримінально-правової реституції
2.2. Роль слідчих дій у здійсненні реституції
2.3. Процесуальний порядок здійснення реституції. Межі криміна-льно-правової реституції володіння
Висновки до другого розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
3

13

13

38

56
66

70
70
86

129
155
160
168
189

ВСТУП
Актуальність теми. Конституція України від 28 червня 1996 року проголосила нашу країну демократичною правовою державою. Тим самим Україна заявила про свої наміри просуватися в магістральному напрямку розвитку світової цивілізації, виходячи з визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю в суспільстві.
Кримінальне судочинство є сферою державної діяльності, де права й інтереси особи можуть бути істотно обмежені, адже тут можливим є застосування до осіб, обвинувачених у вчиненні злочину, найрізноманітніших заходів державного примусу. Разом із категорією таких осіб у кримінальне судочинство залучаються особи, яким у результаті злочину були завдані моральні страждання, заподіяна фізична та матеріальна шкода. Права й законні інтереси таких осіб потребують належного забезпечення відповідно до сучасних вимог.
Наслідком вчинення значного числа злочинів є завдання державі, підприємствам установам, організаціям, фірмам і окремим громадянам матеріальної шкоди. У всіх таких випадках справедливість вимагає понов-лення порушеного злочином матеріального стану потерпілого незалежно від того, юридичною чи фізичною особою він є.
Проблема відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди для кримінально-процесуальної літератури не нова. У різний час до неї зверталися представники правової науки Росії, СРСР та України. У їх числі такі видатні вчені, як Н. Алексєєв, Ю. Грошевий, М. Духовськой, А. Квачевський, В. Случевський, М. Строгович, В. Савицький, М. Чельцов та інші. Свої спеціальні дослідження присвятили їй С. Александров, С. Альперт, Б. Безлепкін, А. Белякова, П. Гуреєв, В. Даєв, З. Зинатуллін, О. Кузьміна, О. Кучинська, А. Мазалов, Є. Нікулін, В. Нор, В. Понарін, Л. Шаповалова, М. Шумило, Н. Якубович та інші вчені. Проте така форма відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди як реституція, глибокому та всебічному аналізу, на жаль, не надавалась. Більш глибше вона досліджувалась в роботах професорів М. Духовського, С. Александрова, З. Зинатулліна, В. Нора, М. Шумила, а також доцента Г. Подкаури.
Тож, досліджень, як бачимо, небагато, але й у них відсутня єдина, вивірена думка, і як наслідок – відсутнє належне законодавче врегулювання однієї з найефективніших і водночас найпростішої форми усунення шкідливих майнових наслідків злочину. До певної міри це зумовлене тим, що більшість наукових праць зазначених авторів відносяться до різних періодів розвитку кримінального судочинства, базуються на вже застарілому законодавстві, використовувались узагальнення слідчої та судової практики минулих років, а тому тяжко сподіватися, що вони сприятимуть належною мірою оновленню кримінально-процесуального законодавства щодо удосконалення інституту реституції з урахуванням вимог Конституції України, за-гальновизнаних міжнародних норм.
Наслідком цього є те, що на тлі відродження кращих традицій вітчизняної юридичної науки, реституція в її "примітивному" розумінні ба-читься як стороннє тіло, рудимент у системі оновлених правових і процесуальних інститутів. Немає сумніву, що в нинішніх умовах вона має набути свого справжнього "обличчя" й стати ефективним засобом захисту охоронюваних законом прав та інтересів учасників кримінально-процесуальних відносин.
Водночас не може не турбувати той факт, що очевидні переваги реституції перед іншими формами відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди законодавцем ігноруються. У проекті Кримінально-процесуального кодексу, що перебуває на обговоренні у Верховній Раді України, спеціального розділу чи навіть окремих норм, присвячених кримінально-правовій реституції як формі усунення злочинних наслідків, практично немає. Традиційно перевага надається цивільному позову в кримінальній справі. Складається враження, що цивільний позов є чи не найдосконалішою серед усіх форм відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди. Хоча при першому ж наближенні видно, що він являє собою тривалий і складний захід як для держави, так і для особи, яка потерпіла від злочину. Викладені обставини спонукали нас до вибору теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницьких робіт кафедри кримінального процесу та правосуддя Луганського державного університету МВС України та відповідає тематиці приоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, визначених Наказом МВС України № 755 від 5.07. 2004 р. та узгоджується з Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/ 2000.
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення теоретичних положень, що стосуються реституції як форми відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди, визначення місця й ролі даного правового інституту в системі гарантій прав потерпілих від злочину фізичних і юридичних осіб, виявлення можливих шляхів удосконалення законодавства, що регулює питання кримінально-правової реституції.
Своєю чергою, це зумовило безпосередні завдання, на вирішення яких спрямовано дослідження:
- обґрунтувати самостійність завдання відшкодування заподіяної злочином майнової і немайнової (моральної) шкоди в кримінальному процесі України; показати його властивості і рівну значущість з іншими завданнями вітчизняного кримінального процесу;
- сформулювати поняття реституції як форми відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди, обґрунтувати її кримінально-правову природу, розкрити її зміст і соціальну цінність;
- розкрити зміст можливих заходів забезпечення кримінально-правової реституції, у тому числі щодо розшуку безпосередньо викраденого майна, його натуральних замінників у вигляді інших матеріальних цінностей і грошових коштів;
- показати роль слідчих дій щодо забезпечення відшкодування заподіяної злочином майнової шкоди за допомогою кримінально-правової реституції;
- визначити найбільш ефективні та доцільні законодавчі й практичні шляхи здійснення кримінально-правової реституції у вигляді повернення як безпосередньо викраденого майна, так і їх замінників або грошового еквівалента.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальне регулювання правовідносин, що виникають внаслідок заподіяння шкоди фізичним та юридичним особам у результаті скоєння злочину та її відшкодування з допомогою реституції.
Предметом дослідження є норми вітчизняного кримінально-процесуального законодавства, що встановлюють підстави, умови та процесуальний порядок захисту порушених злочином майнових прав фізичних та юридичних осіб шляхом реституції; практика їх застосування; норми міжнародного права, які встановлюють відповідні стандарти щодо поновлення майнових прав осіб, що постраждали від злочинних дій.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає сис-тема загальнотеоретичних та спеціально-наукових методів пізнання, зокрема: діалектичний, формально-юридичний, порівняльного правознавства, історичний, системного аналізу, соціологічний, статистичний.
До основних серед дослідницьких методів, що використовувалися у написанні дисертації, належить загальний метод пізнання – діалектичний. Згідно з його принципами всі явища природи і суспільного життя органічно взаємопов’язані та взаємообумовлені. Вони залежать одне від одного і перебувають у постійному русі та розвитку, саме з властивостей окремих явищ формується властивість та сутність цілого. Через діалектичний метод реституція розуміється як система правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються у різних сферах суспільного життя, в тому числі й у кримінальному судочинстві.
Формально-юридичний метод включає такі прийоми, як опис і аналіз правових норм та правовідносин, їх пояснення і тлумачення, класифікацію. За допомогою таких прийомів у дисертації досліджувалась юридична природа інституту реституції у кримінальному процесі, з’ясовувались зміст та значення вживання законодавцем термінів. Метод порівняльного правознавства було покладено в основу уніфікації доктринального розуміння та правового регулювання інституту реституції в кримінальному процесі та інших галузях права. При цьому порівнювались інститути реституції у міжнародному, цивільному та кримінально-процесуальному праві. Історичний метод використано для дослідження ґенези становлення та розвитку інституту реституції взагалі, і зокрема у кримінальному судочинстві. Метод системного аналізу використано для з’ясування місця інституту реституції в системі права України. За допомогою соціологічного методу з’ясовано позицію юристів практиків та потерпілих від корисливих злочинів щодо вирішення поставлених у роботі проблем. Через використання статистичного методу встановлювалися тенденції практики відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди, та з’ясовулася частка відшкодування такої шкоди шляхом реституції.
Нормативну базу дослідження склали Конституція України від 28. 06.1996 р., чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство. Використано відомчі нормативні акти й роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.
Докладно проаналізовано літературу з досліджуваної проблеми, опубліковані проекти КПК України, аналітичні матеріали Генеральної прокуратури України, МВС України та Верховного Суду України, матеріали конкретних кримінальних справ із практики районних органів внутрішніх справ і місцевих судів Луганської області за 1999 – 2005 роки (вивчено понад 250 кримінальних справ), дані опитувань близько 70 слідчих органів внутрішніх справ і прокуратури, 58 дізнавачів ОВС, 43 оперативних уповноважених, а також 69 потерпілих, яким викрадене майно було повернено в ході розслідування кримінальної справи. Використано власний досвід роботи в слідчому підрозділі МВС України.
Наукова новизна випливає з вибору теми дисертації, раніше малодослідженої. У роботі на концептуальному рівні викладено авторське бачення інституту реституції у кримінальному судочинстві, сформульовані нові положення й рекомендації, спрямовані на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства та правозастосовчої практики з відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди у формі кримінально-правової реституції.
До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:
вперше:
- комплексно та системно розглянуті питання пов’язані зі з’ясуванням юридичної природи реституції;
- викладено авторську позицію щодо класифікації реституції у кримінальному судочинстві: кримінально-правова та кримінально-процесуальна, які розмежовуються на реституцію володіння та компенсаційну. Сформульовано їх поняття, визначено предмет, розкрито зміст і соціальне призначення;
- обґрунтовано, що кримінально-правова реституція є цілком самостійною формою відшкодування завданої злочином майнової шкоди, яка повинна бути закріплена в КПК України;
- запропоновано порядок проведення кримінально-правової реституції у стадії досудового розслідування та судового розгляду;
- визначено межі застосування кримінально-правової реституції володіння;
удосконалено:
- визначення змісту завдань та функцій кримінального процесу;
- сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень КПК України (ст. ст. 175, 179, 188), які стосуються вдосконалення правової регламентації окремих слідчих дій у створенні передумов захисту порушених злочином майнових прав особи за допомогою кримінально-правової реституції;
набуло подальшого розвитку:
- співвідношення прокурорського нагляду та судового контролю за досудовим розслідуванням;
- застосування цивільно-правових норм в кримінальному судочинстві України.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що на його основі сформульовано ряд положень, висновків та пропозицій, які є основою для вирішення теоретичних та практичних проблем інституту реституції у вітчизняному кримінальному процесі.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання суддями, слідчими, прокурорами, органами дізнання у їх діяльності, спрямованій на захист майнових прав потерпілих від злочинів. Крім того, вони можуть бути використані у законодавчій практиці, зокрема при внесенні змін та доповнень до чинного КПК України, доопрацюванні проекту КПК, а також при прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України для надання роз’яснень судам загальної юрисдикції з відповідних процесуальних питань. Висновки і пропозиції дисертанта можуть бути використані у науково-дослідній роботі – для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій з питань законодавчого врегулювання кримінально-процесуальної діяльності щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди у формі кримінально-правової реституції; у навчальному процесі – при написанні підручників (окремих розділів), навчальних посібників з курсу «Кримінальний процес України», при підготовці і викладанні лекцій з тем «Цивільний позов у кримінальному судочинстві», «Докази та доказування», «Слідчі дії» та інших.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на спільному засіданні кафедр кримінального процесу і судоустрою, криміналістики та організації розслідування злочинів Луганського державного університету внутрішніх справ. Пропозиції, що виносяться на захист, були предметом обговорення 5 наукових, у тому числі й науково-практичних конференцій: "Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті" (Харків, 2002 р.), "Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України" (Луганськ, 2002 р.), "Актуальні проблеми кримінального судочинства України" (Донецьк, 2003 р.), "Виявлення, фіксація та використання доказів у процесі досудового слідства" (Луганськ, 2005 р.), "Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні" (Острог, 2005 р.).
Окремі положення та результати дисертаційного дослідження були апробовані в навчальному процесі Луганського державного університету внутрішніх справ у ході викладання курсу «Кримінальний процес України», «Доказування на досудовому слідстві», спецкурсу «Організація розслідування злочинів» (акт впровадження від 28 березня 2006 року), а також у науково-дослідницькій роботі слухачів, курсантів, студентів, магістрантів та ад’юнктів.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені 5-ти одноосібних наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.
Структура роботи зумовлена поставленими дисертантом метою, завданням і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що об’єднують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (222 найменування) і додатків. Повний обсяг роботи становить 196 сторінки, текст дисертації – 167 сторінок. Список використаних джерел та додатки загалом нараховують 29 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Захист законних прав та інтересів громадян, юридичних осіб і дер-жави, а також забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної в результаті злочину, не охоплюється повною мірою завданням щодо "охорони прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", а також завданням "повного розкриття злочину".
Вивчення слідчої та судової практики об’єктивно свідчить про те, що ставлення до названого завдання як до другорядного, факультативного, негативно позначається на динаміці відшкодування шкоди, заподіяної злочином. У цьому контексті доречно говорити про необхідність зміни законодавчого підходу до відшкодування будь-якої, навіть незначної, але заподіяної злочином шкоди. З цією метою пропонується в ст. 2 КПК України (ст. 2 Проекту) закріпити її як самостійне завдання кримінального процесу.
2. Зважаючи на те, що саме завданнями кримінального процесу визначається число, характер і призначення кримінально-процесуальних функцій, формулюється висновок про те, що однією з функцій кримінального процесу є функція захисту майнових прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, яка реалізується через діяльність і процесуальні відносини, що виникають при відшкодуванні шкоди, заподіяної злочином. На цьому тлі, з урахуванням міжнародної практики відшкодування шкоди, заподіяної злочином, підтримується ідея створення в Україні державного Фонду допомоги особам, які постраждали від злочину. Крім того, розкривається актуальність досконалої процесуальної регламентації інститута кримінально-правової реституції.
3. Отримавши перше закріплення в римських джерелах права, термін "реституція" завдяки широкому спектру своїх відновних властивостей зберігся й успішно використовується і в сучасній правовій доктрині.
Разом із тим, принципи верховенства права та підзаконності нормотворчості адміністративної влади, закріплені Конституцією України, виключають свободу посадових осіб діяти, подібно до римського претора, поновлюючи сторони в їх правовому та фактичному становищі не відповідно до вимог закону, а на підставі особистих уявлень про справедливість. Таким чином, обґрунтовується висновок про недопустимість використання "римського варіанта" реституції в законодавчому полі України.
4. Відсутність серед процесуалістів єдиної вивіреної думки стосовно поняття реституції – негативно відбивається на її закріпленні в кримінально-процесуальному законі. Розгляд реституції лише в контексті повернення потерпілому предметів, безпосередньо втрачених у результаті злочину та визнаних речовими доказами в справі, не повною мірою відображає її семантичну сутність, сенс закріплення в інших галузях права, зокрема в цивільному, а також у міжнародно-правових документах, і не враховує широкого спектру її компенсаційних властивостей.
5. В рамках кримінального процесу досліджуваний правовий феномен може бути реалізований у двох формах: кримінально-правової та кримінально-процесуальної реституції. При цьому предмет кримінально-правової реституції не обмежується речовими доказами – об’єктами злочинного посягання, а включає в себе й натуральну (шляхом надання речей, властивості яких аналогічні викраденим) або грошову їх компенсацію. З цієї позиції висловлюються доводи на користь того, що кримінально-правова реституція має право на законодавче закріплення як самостійна форма відшкодування шкоди, заподіяної злочином. З огляду на розвиток у кримінальному процесі України принципу диспозитивності акцент в ініціативі поновлення порушених прав досліджуваним способом, переноситься з посадових осіб, які здійснюють провадження в справі, на потерпілого.
Що ж до кримінально-процесуальної реституції, то її дія спрямована на поновлення майнового становища власника (а також законного володільця), порушеного внаслідок необґрунтованого залучення його майна у сферу кримінального судочинства. Крім повернення такого майна, її предмет включає в себе також грошову й натуральну компенсацію майна, яке не збереглося в натурі.
6. Кримінально-правову та кримінально-процесуальну реституції необхідно розмежовувати на реституцію володіння та компенсаційну. Така класифікація повинна стати передумовою для більш детального вивчення її відновних властивостей і врешті-решт спрямована на закріплення підстав використання того чи іншого виду реституції на різних стадіях кримінального процесу, розроблення умов і механізму її застосування, конкретизацію кола суб’єктів і їх прав на поновлення майнового становища в рамках кримінального судочинства.
7. Незважаючи на певну схожість цілей, а також забезпечення відчу-ження майнових прав особи, яка притягається до відповідальності силою державного примусу, деякі майнові види покарання і кримінально-правова реституція є принципово різними правовими інститутами.
Своєю чергою, цивільно-правові норми, будучи універсальними для відносин власності та її захисту, у сукупності з нормами кримінально-процесуального закону становлять спільну правову основу реституції як правовідновної функції.
8. В кримінальному судочинстві допустиме використання властивостей речово-правових позовів, зокрема віндикаційного, який необхідно розглядати як окремий випадок кримінально-правової та кримінально-процесуальної реституції володіння.
Наділені характеристиками зобов’язально-правових позовів, інститути цивільного позову та добровільного відшкодування шкоди, заподіяної злочином, слід розглядати як форми реалізації кримінально-правової компенсаційної реституції.
9. Статистичні дані та дані емпіричних досліджень свідчать про досить широке застосування реституції в практиці відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди. Це дає підставу зробити висновок про те, що навіть існуючий у нинішньому вигляді інститут реституції успішно конкурує з цивільним позовом і в усіх випадках переважає над відсотковим показником добровільно відшкодованої шкоди.
10. Усунення шкідливих майнових наслідків у формі реституції має ряд переваг перед інститутом цивільного позову в кримінальній справі. Поділ на реституцію володіння та компенсаційну реституцію дозволяє забезпечити комплексний підхід до досягнення поставленої мети: захищати суб’єктивне право й одночасно відшкодовувати потерпілому матеріальну шкоду, заподіяну пошкодженням або знищенням його майна.
Таким чином, реституцію слід розглядати як збірне поняття, відновні властивості якого здатні регулювати практично весь спектр майнових відносин, що виникають у сфері кримінального судочинства.
11. Кримінально-правова реституція володіння та кримінально-правова компенсаційна реституція як форми відшкодування шкоди, заподіяної злочином, у рамках кримінального судочинства мають свої підстави й умови реалізації.
12. Беручи до уваги, що однією з умов застосування кримінально-правової реституції є факт долучення майна до справи як речового доказу, у Проекті КПК необхідно передбачити вимоги, що ставляться до постанови про визнання предметів речовими доказами та приєднання їх до справи. Їх виконанню міг би сприяти припис законодавця про необхідність зазначення в такій постанові місця, часу, способу вилучення, індивідуальних ознак і властивостей виявлених предметів і цінностей, а також обставин, про які вони свідчать.
13. Регламентація окремих слідчих дій переконує в доцільності підвищенні їх ролі з забезпеченні відшкодування шкоди, заподіяної злочином. З цією метою необхідно:
• законодавчо закріпити доказове значення впізнання предметів (май-на), яке було здійснено в ході обшуку з участю потерпілого. У цьому зв’язку пропонуються зміни до ст. 175 КПК, що як виняток повинна закріпити можливість пред’являти в ході обшуку предмети для впізнання в одиничному екземплярі, а не в числі інших однорідних предметів. Своєю чергою, ст. 188 КПК підлягає доповненню в тій частині, що стосовно предметів, які були впізнані потерпілим у ході обшуку, у протоколі даної слідчої дії мають бути наведені пояснення потерпілого про їхні індивіду-альні ознаки;
• встановити відповідальність за протидію виконанню законної вимоги слідчого та співробітника органу дізнання про видачу в ході виїмки предметів і документів, які мають значення для вирішення справи. Для цього пропонується доповнити КпАП ст. 185-12, у якій передбачити можливість суду накладати грошове стягнення від 3 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на осіб, які не виконали законної вимоги слідчого (співробітника органу дізнання);
• заповненню прогалини щодо неврегульованості в КПК процесуального порядку фіксації поданих громадянами (посадовими особами підприємств, установ та організацій) предметів і документів (ст. 66 КПК) може сприяти складення протоколу подання (видачі), який у порівнянні з протоколом виїмки не тільки відтіняє її владно-розпорядчий характер, але й підкреслює добровільність здійснюваної дії, яка має юридичне значення;
• участь потерпілого в огляді речових доказів, яка ґрунтується на можливості реально оцінити стан відчуженої злочином речі, розглядається як передумова вибору його поведінки: або клопотати про повернення викраденого в натурі, або про його грошову компенсацію, або про те й інше разом;
14. Зважаючи на пропозицію про включення до числа завдань кримінального судочинства завдання щодо захисту майнових прав учасників кримінального судочинства й забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочином, а також викладене нами бачення інституту кримінально-правової реституції (що включає компенсацію за пошкоджене або таке, що не збереглося в натурі, майно), необхідно скоригувати редакцію ст.ст. 125, 126 КПК, передбачивши в них, що накладення арешту на майно здійснюється не з метою забезпечення цивільного позову, а для відшкодування шкоди, заподіяної злочином.
15. Існує невідповідність положенням Конституції України та засадам оновленого кримінально-процесуального законодавства існуючого порядку накладення арешту на майно обвинувачених або осіб, які несуть матеріальну відповідальність за їхні дії. З метою посилення гарантій, що захищають громадян від необґрунтованого обмеження недоторканності їхнього житла та користування об’єктами права власності, пропонується встановити судовий порядок застосування даного заходу процесуального примусу. Такий порядок включає внесення слідчим до суду подання, негайний розгляд його суддею та винесення ним відповідної постанови. Виняток у пропонованій нормі становлять випадки накладення арешту на майно, що знаходиться поза житлом або іншим володінням особи, а також випадки, коли необхідність такого арешту виникла в ході обшуку (виїмки), дозвіл на проведення яких було одержано відповідно до вимог ст. 177 КПК.
16. Слід вважати безпідставним наділення органа дізнання, слідчого та прокурора правом конфісковувати й звертати в дохід держави знаряддя злочину, а також майно, гроші й цінності, нажиті злочинним шляхом, при закритті справи в стадії досудового розслідування.
Дане питання має бути вирішене лише судом у порядку цивільного судочинства на підставі позову прокурора, який перевірив законність і обґрунтованість прийнятого рішення.
17. Існує можливість відшкодування шкоди, заподіяної злочином, і за відсутності об’єкта злочинного посягання й традиційних джерел компенсації (грошей, майна та цінностей, на які накладено арешт). Необхідно законодавчо закріпити положення, згідно з яким кошти, виручені від реалізації знарядь злочину, а також майна та цінностей, нажитих злочинним шляхом, насамперед направляються на відшкодування шкоди, заподіяної злочином, а в частині, що її перевищує, – звертаються в дохід держави.
18. Для приведення у відповідність до вимог Конституції норм цивільного законодавства та недопущення зловживань з боку посадових осіб органів досудового розслідування в ст. 80 КПК необхідно передбачити судовий порядок вирішення питання про реалізацію предметів, що можуть швидко зіпсуватися, і предметів, що можуть зазнати "морального старіння", визнаних речовими доказами в справі. Цей порядок доцільно звести до такого: рішення про реалізацію позначеної категорії речових доказів приймає суд з участю всіх заінтересованих осіб не пізніше 24 годин із моменту надходження відповідного подання слідчого.
19. Аналіз терміна "законний володілець майна", що вживається законодавцем у ст.ст. 79, 80, 81 КПК для позначення статусу учасника кримінально-процесуальних відносин, який має право на одержання від посадових осіб, які здійснюють провадження в справі, речових доказів – об’єктів злочинного посягання (їх натуральну або грошову компенсацію), дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом зазначені речові докази повинні повертатися потерпілому (цивільному позивачеві). Виняток становлять:
- гроші й інші цінності, що є предметом хабара, у випадках, коли особа повідомила про незаконні вимоги та наступну передачу хабара і остання відбувалася під контролем правоохоронних органів із метою затримання з поличним;
- майно, яке було продано в порядку, установленому для виконання судових рішень;
- гроші та цінні папери на пред’явника.
Наведені винятки становлять межі кримінально-правової реституції володіння. Зазначені в них предмети підлягають поверненню законним володільцям (добросовісним набувачам). Викладене зумовлює внесення відповідних змін до ст.ст. 369 КК і 81 КПК України.
20. Необхідно законодавчо врегулювати порядок здійснення кримінально-правової реституції. Такий порядок повинен включати в се-бе:
- надходження клопотання потерпілого (законного володільця) про повернення речового доказу – об’єкта злочинного посягання;
- обов’язок посадової особи, яка здійснює провадження в справі, у триденний строк розглянути дане клопотання й оформити своє рішення у відповідній постанові;
- повідомлення потерпілого про прийняте рішення шляхом надіслання на його адресу копії постанови;
- фіксація ходу й результатів передачі речового доказу в протоколі (розписці, якщо в справі прийнято підсумкове рішення);
- можливість оскарження рішення органу дізнання, слідчого, прокурора й суду про відмову повернути об’єкт злочинного посягання до вирішення справи по суті.
21. Законодавчому закріпленню підлягає обов’язок органу дізнання, слідчого, прокурора й суду, незалежно від стадії кримінального судочинства, вирішувати питання про предмети, залучені до сфери кримінального судочинства, які не є речовими доказами в справі, предметом застави або засобами забезпечення відшкодування шкоди, за-подіяної злочином.

Список використаних джерел

Нормативні акти та офіційні матеріали

1. Загальна декларація прав людини: Прийнято резолюцією 217 А (111) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. //Док. ООН А/ RES/ 217 А // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – С.18-24.
2. Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпе-ку" від 8.02.1995 р.//Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 12.- Ст. 81.
3. Закон України "Про порядок відшкодування збитків, заподіяних громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1.12. 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 1. – Ст. 1.
4. Закон України "Про аудиторську діяльність" // Відомості Верховної Ра-ди України. – 1993. - № 23. - Ст. 243.
5. Закон України "Про державне регулювання видобутку, виробництва та використання дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними// Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 9. – Ст. 34.
6. Закон України "Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 року, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції" № 43/98 від 16.01.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 23. – Ст. 129.
7. Закон України "Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" № 240/94 від 10.11.1994 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 417.
8. Закон України "Про ратифікацію Договору між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах" № 1438 (1438-14) від 10.02.2000 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 9. – Ст. 69.
9. Закон України про оперативно-рошукову діяльність № 2135-12 від 18.02. 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 22. - Ст. 303 (із змінами та доповненнями).
10. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
11. Закон України "Про власність" // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1991. – № 20. – Ст. 249 (с изменениями и дополнениями от 15.05.2003 г.).
12. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2001, № 25-26, Ст. 131.
13. Кримінально - процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1961. - № 2. - Ст. 15.
14. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984, додаток до № 51, Ст. 1122.
15. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою від 29 листопада 1995 року // Международные акты о правах человека. Сборник документов. М. издательская группа Норма - Инфра М., 1998. - С. 165- 170.
16. Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 188 від 1.07.2000 р. "Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу"/ Зареєстровано у Міністерстві юстиції України 16.08.2000 р. за № 512/ 4733.
17. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України №27 від 15.05.2000 р. "Про затвердження Їнструкції щодо проведення радіаційного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах пропуску через державний кордон та на митній території України"//Зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.07. 2000 р. за № 411/ 4632.
18. Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 188 від 1.07.2000 р. "Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу"/ Зареєстровано у Міністерстві юстиції України 16.08.2000 р. за № 512/ 4733.
19. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України №27 від 15.05.2000 р. "Про затвердження Їнструкції щодо проведення радіаційного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах пропуску через державний кордон та на митній території України"//Зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.07. 2000 р. за № 411/ 4632.
20. Наказ Міністерства Фінансів України №25 від 17.02.1995 р. "Про ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті та дорогоцінне каміння, що скуповуються у населення".
21. Наказ МВС України № 372 від 10.06.1995 р. "Про затвердження інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання вогнепальної зброї, боеприпасів до неї та вибохових речовин".
22. Положение о порядке кратковременного задержания лиц, подозреваемых в совершении преступлений", утвержденного Указом Президиума Верховного Совета СССР от 13.07.1976 г.// Ведомости Верховного Совета СССР, 1976. - № 29. С.426.
23. Положення "Про дозвільну систему в Україні" затверджено постано-вою Кабінета Міністрів України від 12.10.1992 р. № 576 із наступними змінами та доповненнями. // Зібрання законодавства України. Офіційне видання. Т.5 // За заг. ред. В.В. Медведчука. – К., 2000. – С. 1- 6.
24. Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування збитків, заподіяних громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затверджене Наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів від 04.03.1996 р. № 6/5/3/41 // Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами // За відп. ред. Шибіко В.П. – К., Юрінком Інтер, 2000. – С. 438 – 446.
25. Постанова Верховної Ради України " Про права власності на окремі види майна" № 2471-12 від 17.06. 1992 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1992, №35. – Ст. 517. Із змінами, внесеними згідно з Постановами Верховної Ради № 3131-12 від 22.04.1993 р. та 19/95 від 24.01.95 р. (Відомості Верховної Ради. -1993.-№22.- Ст.233.; ВВР.-1995.-№5.- Ст. 33).
26. Постанова Кабінету міністрів України № 770 від 6.05. 2000 р. "Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1890 (1890-2002 – п.) від 12.12.2002 р.).
27. Постанова Кабінету міністрів України № 1540 від 2. 10. 2003 р. "Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами" (Із змінами, внесеними згідно з Постанової КМ № 72 (792-2004 – п.) від 21.06. 2004 р.
28. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про хабарництво" № 5 від 26.04. 2002 р.// Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972 – 2004): Офіційне видання у 2 т. / За заг.ред. В.Т.Маляренка.– Т. 2: Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К., 2004. – С. 173-179.
29. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна" № 3 від 31.03. 1989 р. зі змінами та доповненнями згідно постанов Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25.12.1992 р. та № 12 від 3.12.1997 р.// Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972 – 2004): Офіційне видання у 2 т. / За заг.ред. В.Т.Маляренка.– Т. 2: Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К., 2004. – С. 241-249.
30. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді заключення під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" № 4 від 25.04. 2003 р. зі змінами відповідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 10 від 11.06. 2004 р.// Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972 – 2004): Офіційне видання у 2 т. / За заг.ред. В.Т.Маляренка.– Т. 2: Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К., 2004. – С. 228- 235.
31. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про розкрадання та інше незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами та радіоактивними матеріалами" від 26.04. 2002 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972 – 2004): Офіційне видання у 2 т. / За заг.ред. В.Т.Маляренка.– Т. 2: Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К., 2004. – С. 118- 123.
32. Уголовно- процессуальный кодекс УССР, утвержденный ВУЦИК 13.09.1922 г. Издание Наркомюста УССР, Харьков, 1922. – 123 с.
33. Уголовно-процессуальный кодекс УССР. Официальное издание в редакции 1927 г. Юридическое издательство Наркомюста УССР, Харьков,1927. – 136 с.
34. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003, № № 40-44. - Ст. 356.
35. Цивільно - процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2004, № 40-41, 42. – Ст. 492.
Монографії, навчальні посібники, дисертації, автореферати, статті
36. Аверьянова Т.В., Р.С. Белкин. Криминалистика. Учебник для вузов. М.: Норма - Инфра. М., 1999. - 990 с.
37. Азаров В.А. Добровольное возмещение в уголовном процессе материального ущерба, причиненного преступлением //Укрепление законности предварительного расследования в условиях перестройки Волгоград, 1990. - с. 148-149.
38. Александров С.А. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе. Учебное пособие: Горький, ВШ МВД СССР, 1976. – 124 с.
39. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следствен-ных действий. – Одесса, Центр. – Укр. изд-во, 2002. – 264 с.
40. Альперт С.А. Защита в советском уголовном процессе прав и законных интересов лиц, понесших имущественный ущерб от преступления: Текст лекций. Харьков,1984. – 36 с.
41. Анненков К. Система русского гражданского права. Т.2. Права вещные. С. Петербург. Тип. М. Стасюлевича, 1895. – 670 с.
42. Александров С.А. Реституция в уголовном процессе // Сов. юстиция, -1990. - № 5.– С. 28-29.
43. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 році // Вісник Верховного Суду України, 2005. - № 5. – С. 23 - 34.
44. Анненков С.И., Громов Н. А. Процессуальное закрепление представленных предметов и документов // Следователь . -2001. - №2. – С. 15-17.
45. Анікіна Н. Нові погляди щодо інституту цивільного позову у кримінальному процесі // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2004. – Випуск 39. – с.476-483.
46. Багаутдинов Ф. Н. Регламентация вещественных доказательств по новому УПК РФ // Прокурорская и следственная практика. Журнал координационного совета Генеральных прокуроров СНГ. М., 2002. С. 124-129.
47. Баклан М. Г., Гаврилова Л. В. Деякі проблеми розгляду цивільних позовів та порядок застосування стягнень у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. - 2004.- № 4. – С. 38-42.
48. Бандурко А., Радченко З. Вартість злочину стосовно середньопересічної особи // Право України. - 2001. - № 4. – С. 94-97.
49. Баранник Р. Зв'язок права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім ї чи близьких родичів з деякими принципами кримінального процесу // Право України. - 2003. - №7. – С. 39-41.
50. Барышев А. Улучшить прокурорский надзор за возмещением материального ущерба, причиненного государству //Соц. законность. - 1953. - № 9. – С. 72-73.
51. Басай В.Д. Основи криміналістичної одорології: Дис. д-ра юрид. наук. – К.: НАВСУ, 2003. – 652 с.
52. Бедняков Д. И. Не процессуальная информация и расследование преступлений М.: Юрид. лит., 1991. – 206 с.
53. Безлепкин Б.Т. Правовые средства взыскания нажитого преступным путем // Сов. государство и право, 1984. - № 7.– С. 83-90.
54. Безлепкин Б. "Имущественные вопросы на предварительном следствии // Соц. Законность, 1974. - № 12. - С. 34-36.
55. Белкин Р.С., Лифшиц Е.М. Тактика следственных действий. – М., 1997. - 176 с.
56. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. – 103 с.
57. Бозров В. Гражданский иск в уголовном процессе неуместен // Российская юстиция. 2001. - № 5. – С. 29-30.
58. Борзенков В., Винберг А., Майоров М., Тодоров Р. Новое в криминалистике // Соц. законность. - 1965. - №10. – С. 74-75.
59. Варкалло В. Ответственность по гражданскому праву. М., 1978. - 144 с.
60. Васильєв Г.І. Використання одорологічної інформації у боротьбі із злочинами на транспорті //Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Актуальні проблеми боротьби із злочинністю на транспорті". Одеса: НВРВВ ОІВС, 2000.– С. 39-48.
61. Власов А.Н. Возмещение вреда жертвам преступлений //Законность. – 2000. - №2. – С. 40-41.
62. Воробей П. А., Коржанський М.Й., Щупаковський В.М. "Завдання і ідея кримінального закону". К., 1996 .- 156 с.
63. Газетдинов Н.И. Деятельность следователя по возмещению материального ущерба. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1990. – 96 с.
64. Газетдинов Н.И. Обеспечение следователем возмещения причиненного преступлением материального ущерба: Автореф. дис. канд. юрид. наук. Казань, 1986. - 20 с.
65. Гардецька Н. Гроші як об'єкт цивільних прав// Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - № 10 (40). – С. 89-92.
66. Гега П., Доля Л. Криміногенна ситуація в Україні за роки Ії незалежності./ Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - № 12. – С. 83-92.
67. Глазер Ю. Руководство по уголовному процессу. Т.1., Сп.б. Типография правительствующего Сената, 1884. – 381 с.
68. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. - СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2002. – 544 с.
69. Голубовська С. Здобутки та вади: куди схилиться шалька терезів? Все залежить від бажання та вміння працювати. // Іменем Закону. – 2004. - № 41 (5429). – С. 3-4.
70. Горелов А. Ущерб как элемент экономического преступления // Российская юстиция. – 2002. - № 12. – С. 53.
71. Гошовський М. І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. К.: Юрінком Інтер, 1998. - 189 с.
72. Гражданское право Украины: [Учебник для вузов системы МВД Украины] в 2х частях. Ч.1/ А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б. Шишка и др. под ред. проф. А.А. Пушкина. - Х.: Ун-т внутр. дел, "Основа", 1996. - 440с.
73. Губар С. В. Історія розвитку попереднього слідства в Україні / Науковий вісник НАВС України, 2001. - №1. – С. 258- 267.
74. Гуреев П.П. Гражданский иск в уголовном процессе. М.: Госюриздат, 1961.-95 с.
75. Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе. М.: Юрид. лит., 1981.- 192 с.
76. Гуляев А.П., П.М. Туленков, В.М. Усков. Обеспечение следователем возмещения материального ущерба, причиненного преступлением: Учебн. пособие. - М., 1978.-44 с.
77. Гусаковский П. Н. Вознаграждение за вред, причиненный недозволенными деяниями. М., 1912. – 89 с.
78. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: Т.1-4. – М.: Русский язык, 1978 – Т.1. А-З. 1978. – 699 с.
79. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: Т.1-4. – М.: Русский язык, 1978 – Т.2. И-О. 1979. – 779 с.
80. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: Т.1-4. – М.: Русский язык, 1978 – Т.3. П. 1980. – 555 с.
81. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: Т.1-4. – М.: Русский язык, 1978 -1980 – Т.4. P- V. 1980. 683 с.
82. Джига М.В., Баулін О.В., Лук'янець С.Ї., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні. Навчально - практичний посібник. – К., 1999.- 155 с.
83. Джужа О.М., Моісєєв Е.М. Проблеми потерпілого від злочину. К.:УАВС,1994.–51 с.
84. Дождев Д.В. Римское частное право. М.:Инфра М-Норма, 1997. – 704 с.
85. Духовской М.В. Русский уголовный процесс. - М.: Унив. тип., 1905. – 472 с.
86. Дыдынский Ф. Латинско-русский словарь к источникам римского права. М.: Спарк, 1998. - 560 с.
87. Жогин Н.В., Фаткулин Ф. Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. М. : Юрид. лит., 1965. – 286 с.
88. Жук О.Д. Уголовное преследование по уголовным делам об организации преступных сообществ (преступных организаций). – М.: ИНФРА - М, 2004. – 272 с.
89. Забезпечення в процесі слідства відшкодування збитків по закінчених справах // Коордінаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Призиденті України. К., 2002. – С. 90 - 93.
90. Застосування кримінально-процесуального законодавства, що передбачає захист прав потерпілого (за матеріалами узагальнення судової практики) // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 1. – С. 25-36.
91. Збірник статистичних даних про стан здійснення правосуддя у 2003- 2004 р.р. / Управління судової практики Верховного Суду України. – К., 2005. – С. 37.
92. Зинатуллин З. З. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе. Казань. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1974. – 99 с.
93. Зинатуллин З.З. Уголовно-правовая реституция как форма возмещения причиненного преступлением материального ущерба// Правоведение,1972. - № 2. – С. 117-119.
94. Зинатуллин З.З. Роль следователя в осуществлении реституции по уголовным делам. // Предварительное следствие в условиях правовой реформы. Под ред. В.С. Шадрина. - Волгоград, -1991.- С 113 - 118 .
95. Капліна О., Шило О. Удосконалення процесуального статусу потерпілого/ Прокуратура. Людина. Держава. 2004. - № 4. – С. 44-45.
96. Карпунов В.М. Теорія держави та права: Навчальний посібник. – 2-е вид./ МВС України Луг. Акад. внутр. справ; [ Відп. ред. канд. іст. наук, доцент І.С. Загоруй]. - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. – 208 с.
97. Квачевский А. Об уголовном преследовании, дознании и предварительном исследовании преступлений по судебным уставам 1864 г. Ч. 3 "О предварительном следствии". Сп.б. , 1889. - 597 с.
98. Кириченко А.А. Проблемы судебной одорологии: Монография. -Харьков: Основы, 1997. – 280 с.
99. Кириченко А.А., Кириченко И.Г., Васильев Г.И., Колюка Н.Н. Краткие методические рекомендации по собиранию следов запаха человека и подготовке материалов на одорологическую экспертизу (для следователей, экспертов и судей).- Одесса: НИРИО ОИВД, 2000. - 26 с.
100. Козлов Ю. Донцов С. /Рецензия/ // Соц. Законность.- 1970. - № 5. – С. 94-95.
101. Коновалова В.Е., Сербулов А.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. МВД УССР, Следств. управление. - К. РИО МВД УССР, 1978.- 112с.
102. Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология: учебное пособие. – Х.: Консум, 1999. – 157 с.
103. Косюта М.В. Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держави./ Дис. на здобуття наук. ступ. докт. юрид. наук, Спеціальність 12.00.10., Одеса, 2002. – 465 с.
104. Кокорев Л.Д. Участие потерпевшего в советском уголовном судопроизводстве: Автореферат дис.. канд. юрид. наук: 12.00.09. – Воронеж: Воронеж. гос. ун-т., 1964. – 20с.
105. Клименко Я. Добровільне відшкодування шкоди особам, які постраждали від злочину // Право України. – 2002. - № 3. – С. 82-86.
106. Колоколов Н.А. Судебный контроль в стадии предварительного рас-следования: реальность и перспективы // Государство и право. - 1998.- № 11. – С. 31-39.
107. Комсомольская правда в Украине от 31 мая 2003 г. - С. 13.
108. Коржанский Н., Минц Б. Улучшить работу по возмещению торгующим организациям ущерба, причиненного преступлением // Советская юстиция. - 1967. - № 12. – С. 64-65.
109. Корякин Р.В. Оперативно-розыскная деятельность в контексте обеспечения конституционных прав и свобод граждан. Материалы международно-практической конференции "Проблемы оперативно-розыскной деятельности и обеспечение прокурорского надзора за ее законностью". Луганск РИО ЛИВД, 2000. - С.109-114.
110. Корякин Р. В. Сущность и значение реституции в современном уголовном процессе Украины: перспективы развития и применения // Вестник ЛИВД. Выпуск 1. Луганск, 2001. – С. 83-92.
111. Корякин Р.В. Право на возмещение ущерба, причиненного гражданину незаконными действиями органа дознания, досудебного следствия, прокуратуры и суда – не должно быть избирательным.// Спец. Выпуск Вестника ЛАВД им. 10-летия независимости Украины. Новое уголовное и уголовно – процессуальное законодательство и задачи юридической подготовки кадров ОВД Украины. ч. 2., Луганск, 2002.- С.73-77.
112. Корякин Р. В. К вопросу возникновения и реализации права граждан на возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями органа дознания, досудебного следствия, прокуратуры и суда // Правозащитник. - 2003. - № 1. – С.14-16.
113. Корякін Р.В. Про право громадян, залучених до сфери кримінального судочинства на відшкодування збитків, заподіяних в результаті незаконних дій органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. / Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті ( До Міжнародного дня науки за мир і розвиток): Тези наукових доповідей та повідомлень учасників наукової конференції молодих учених / За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – С. 172-173.
114. Корякин Р. В. Проблемы обеспечения права добровольной выдачи предметов, подлежащих изъятию в ходе обыска. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції: "Актуальні проблеми кримінального судочинства України". Донецьк, 2004. – С. 165-168.
115. Корякін Р.В. Процесуальне значення потерпілого в ході обшуку// Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. - №4. – С. 69-72.
116. Корякин Р.В. Наложение ареста на имущество в контексте обновленного уголовно- процессуального законодательства. //Спеціальний випуск Вісника Луганської академії внутрішніх справ МВС України: Виявлення, фіксація та використання доказів у процесі досудового слідства. Ч.1., Луганськ, РВ ЛАВС, - 2005. – С.103 – 108.
117. Крикунов О. Проблеми забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди.// Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2002. – Випуск 37. С. 509-513;
118. Крикунов О. Цивільний позов про компенсацію моральної шкоди в кримінальному процесі України./ Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.09. Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2002. – 18 с.
119. Криминалистика: Учебное пособие / Под ред. В.А. Образцова. – М.: Юрикон, 1994. – 208 с.
120. Кримінальний процес України: Підручник за ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. - 496 с.
121. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріа-лами // Під заг. ред. В.П. Шибіко. К., Юрінком Інтер. 2000. - 840 с.
122. Крылов И.Ф., Бастрыкин А. И. Розыск, дознание, следствие: Учебн. пос. Л./ Ленингр. университет, 1984. – 217 с.
123. Кузьмина О.В. Возмещение материального ущерба, причиненного преступлением //Ответственность за экономические преступления: Материалы круглого стола. - Ивановский государственный универси-тет, -1998. - С. 23-24.
124. Курочка М.Й., Каркач П.М. Прокурорський нагляд в Україні: Підручник / МВС України, Луг. акад. внутр. Справ ім.. 10- річчя незалежності України [За ред. проф. Є.О. Дидоренка] . – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 424 с.
125. Курс криминалистики: В 3т. Т.3. Криминалистическая методика: методика расследования преступлений в сфере экономики, взяточничества и компьютерных преступлений./ Под ред. О. Н. Коршуновой и А.А. Степанова. – Спб. Изд-во "Юридический центр Пресс", 2004 . – 573 с.
126. Лисиченко В.К., Шехавцов Р.Н. Основи подолання протидії розслідуванню корисливо-насильницьких злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями: Навчальний посібник / МВС України, Луганськ. акад. внутр. справ ім. 10 - річчя незалежності України. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 176 с.
127. Лист Львівського обласного управління юстиції № 05-14/275/02-09/1 від 28.01.2005 р. Про уточнення спеціалізованих організацій, які можуть зд