СУДОВЕ СЛІДСТВО В АПЕЛЯЦІЙНІЙ ІНСТАНЦІЇ :

Краткое описание

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1
ІСТОРИЧНИЙ НАРИС РОЗВИТКУ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В СВІТІ 13
Підрозділ 1.1. Розвиток апеляційних засад в Україні 13
Підрозділ 1.2. Апеляційне провадження в різних правових системах 28
РОЗДІЛ 2
СУД ТА СТОРОНИ, ЇХ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ У СУДОВОМУ СЛІДСТВІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 44
Підрозділ 2.1. Процесуальне положення суду апеляційної інстанції та його повноваження у судовому слідстві 44
Підрозділ 2.2. Процесуальне положення сторін у судовому слідстві апеляційної інстанції 68
РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО СЛІДСТВА У СИСТЕМІ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ 103
Підрозділ 3.1. Співвідношення судового слідства в суді першої інстанції
та в апеляційному провадженні 103
Підрозділ 3.2. Межі судового слідства апеляційної інстанції 115
Підрозділ 3.3. Порядок судового слідства апеляційної інстанції 137
РОЗДІЛ 4
ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКАЗІВ У СУДОВОМУ СЛІДСТВІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 144
Підрозділ 4.1. Особливості допиту та показань підсудного у судовому слідстві апеляційної інстанції 144
Підрозділ 4.2. Особливості допиту та показань свідків у судовому слідстві апеляційної інстанції 151
Підрозділ 4.3. Особливості проведення експертизи у судовому слідстві апеляційної інстанції 160
Підрозділ 4.4. Особливості дослідження інших видів доказів у судовому слідстві апеляційної інстанції 167
ВИСНОВКИ 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 179
ДОДАТКИ 204
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Побудова демократичної, соціальної, правової держави України нерозривно пов’язана з реформуванням національного законодавства, узгодженням його зі світовими та європейськими стандартами. Зокрема це стосується й системи оскарження судових рішень, які не набрали законної сили.
З метою подальшого здійснення судової реформи на засадах утвердження верховенства права згідно з європейськими стандартами Указом Президента України від 20 березня 2006 р. № 242/2006 затверджено «План заходів на 2006 рік щодо вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів». Цей нормативний акт відносить до одного з пріоритетних напрямків створення умов для належного забезпечення діяльності судової влади внесення на розгляд Президентові України проекту Концепції вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів, в тому числі доступності правосуддя, зокрема, доступності оскарження рішень суду в апеляційному порядку.
Кримінально-процесуальному законодавству України апеляційний перегляд судових рішень був притаманний чимало років. Але під час створення та становлення радянської системи судочинства законодавець рішуче відмовився від апеляції, як неприйнятної форми оскарження судових рішень для радянської держави.
Важливим кроком у реформуванні української системи кримінального судочинства стало перетворення касаційної інстанції (яка на підставі досліджених та оцінених судом першої інстанції доказів перевіряла законність і обґрунтованість судового рішення) на апеляційну та наділення її правом проводити власне судове слідство в повному обсязі чи частково. Відсутність апеляційного провадження понад сімдесят років поступово сприяла втраті наукового інтересу до даної форми перегляду судових рішень, але у теперішній час спостерігається зворотня тенденція, що стало результатом прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. та приведення законодавства у відповідність до неї та чинних міжнародно-правових актів [1; 2; 3]. Саме Конституція нашої держави до основних засад судочинства відносить забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (ч. 2 п. 8 ст. 129 Конституції України).
Істотний внесок у розробку питань, пов’язаних із судовим слідством в суді апеляційної інстанції, внесли дореволюційні вчені: С.І. Вікторський, А.К. Ріхтер, М.М. Розін, І.Я. Фойницький.
Слід зазначити, що сучасного комплексного дослідження, присвяченого саме судовому слідству в суді апеляційної інстанції немає, але окремі аспекти цього були розглянуті в роботах українських та російських вчених: Л.О. Богословської, В.Д. Бринцева, Л.В. Головка, М.М. Гродзинського, К.Ф. Гуценка, В.М. Коваля, М.М. Ковтуна, О.Ю. Костюченко, Е.Ф. Куцової, Л.М. Лобойка, В.Т. Маляренка, О.С. Олександрова, Г.О. Омельяненко, І.Д. Перлова, В.А. Познанського, Л.Г. Пономаренко, В.О. Попелюшка, А.Л. Рівліна, М.С. Строговича, Е.Г. Талінського, О.П. Темушкіна, Б.О. Філімонова, В.Д. Фінька, В.М. Хотенця, А.Л. Ципкіна, М.О. Чельцова та інших процесуалістів.
Наведені положення обумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (номер державної реєстрації 0186.0.099031).
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є комплексне вивчення проблем, що стосуються апеляційного провадження, зокрема, особливостей проведення судового слідства в суді апеляційної інстанції, та визначення і наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України і правозастосовної практики з цього питання.
Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі основні завдання:
- дослідити історію зародження та розвитку апеляційного оскарження судових рішень в кримінальному судочинстві України, а також проаналізувати світовий досвід функціонування інституту апеляції;
- визначити процесуальне становище суду апеляційної інстанції та сторін під час проведення судового слідства;
- проаналізувати співвідношення судового слідства в суді першої та апеляційної інстанції, визначити їх межі та порядок;
- розглянути особливості процесу доказування в судовому слідстві апеляційної інстанції;
- на базі проведеного дослідження сформулювати основні положення і пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства та правозастосовної діяльності по перегляду судових рішень апеляційною інстанцією.
Об’єктом дисертаційного дослідження є кримінально-процесуальні відносини, які виникають між судом апеляційної інстанції та сторонами під час проведення судового слідства.
Предметом дисертаційного дослідження є вивчення процесуальних та організаційних проблем провадження судового слідства в суді апеляційної інстанції, результати теоретичних розробок з цього питання, а також норми чинного законодавства, які його регулюють.
Методи дослідження обумовлені визначеною метою роботи, для чого дисертант використав: діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також спеціальні методи дослідження – історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний, системно-структурний, методи моделювання, спостереження, узагальнення та інші.
Історико-правовий метод використовувався для дослідження питань, пов’язаних із становленням апеляційних засад в Україні. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено аналіз кримінально-процесуального законодавства України та інших держав, що регламентує перегляд судових рішень в апеляційному порядку. Статистичний метод використовувався для дослідження кількості вироків судів першої інстанції, які були скасовані чи змінені судами апеляційної інстанції. З допомогою системно-структурного методу визначено місце апеляції в системі кримінального процесу; процесуальне положення суду апеляційної інстанції та сторін під час проведення судового слідства. Метод моделювання застосовувався при розробці науково-теоретичних моделей змін до чинного законодавства з метою удосконалення апеляційного провадження. Метод спостереження застосовувався при збиранні даних щодо перегляду кримінальних справ апеляційною інстанцією. Метод узагальнення був використаний при послідовному зведенні одиничних фактів в єдине ціле з метою виявлення типових рис і закономірностей, що властиві судовому слідству в суді другої інстанції.
Названі методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Нормативну основу дисертаційного дослідження складають: Конституція України, міжнародно-правові акти, національне кримінально-процесуальне законодавство та законодавство зарубіжних країн, рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативно-правові акти.
Теоретичною базою дисертації є широке коло робіт вітчизняних науковців та зарубіжних процесуалістів, фахівців з історії та теорії держави і права, судоустрою, міжнародного права, кримінального процесу та криміналістики. У зв’язку з цим, важливе місце в роботі відводиться дослідженню апеляційного провадження в країнах англо-американської та романо-германської правових систем, а також вивченню провадження по перевірці судових рішень, які не набрали законної сили, державами СНД – Республікою Азербайджан, Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Російською Федерацією.
Емпіричне підґрунтя дисертації складають дані, одержані під час вивчення матеріалів 212 кримінальних справ, що були переглянуті Апеляційним судом Харківської області, а також результати узагальнення опублікованої практики Верховного Суду України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням, присвяченим проблемам судового слідства в апеляційній інстанції.
До найбільш важливих положень, що містять наукову новизну, слід віднести наступні:
- досліджуючи історію апеляційного провадження в Україні, автор виділяє наступні етапи її становлення: 1) апеляція до прийняття Статуту кримінального судочинства 1864 р.; 2) апеляція під час дії Статуту кримінального судочинства 1864 р. до її скасування в 1917 р.; 3) апеляція в сучасний період;
- представлено науково-практичну модель процесуального положення суду апеляційної інстанції при проведенні судового слідства та його межі. Зокрема, обґрунтовуються пропозиції щодо обмеження активності суду апеляційної інстанції при проведенні судового слідства по збиранню доказів шляхом надання йому правоповідомлюючих повноважень, які полягають в роз’ясненні наслідків невиконання тих або інших процесуальних дій учасникам кримінального судочинства;
- набуло подальшого розвитку положення про те, що суд апеляційної інстанції слід істотно обмежити в праві направляти справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд;
- визначаючи процесуальне положення сторін в судовому слідстві апеляційної інстанції, обґрунтовується висновок, що у справах приватного обвинувачення до закінчення судового слідства в суді апеляційної інстанції можливе закриття справи у випадку примирення потерпілого з підсудним;
- отримало подальший розвиток положення про те, що судове слідство в суді апеляційної інстанції є новим, самостійним, незалежним дослідженням фактичних обставин справи, під час якого можливе дослідження нових доказів, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції;
- наведено додаткові аргументи, що дослідження доказів під час судового слідства в апеляційній інстанції повинно провадитися в межах вимог, заявлених у скарзі (поданні);
- сформульовано пропозиції щодо необхідності розширення переліку підстав для проведення судового слідства в апеляційній інстанції. З цією метою пропонується включити до їх числа не тільки неповноту чи однобічність судового слідства суду першої інстанції, а й неповноту чи однобічність дізнання та досудового слідства, які можуть бути усунуті в новому судовому засіданні, тому що відповідно до п. 1 ст. 367 КПК вони є підставами для скасування або зміни судових рішень.
- наведена додаткова аргументація на користь положення, що коли в апеляціях прокурора, потерпілого, цивільного позивача та їх представників ставиться питання про збільшення обсягу обвинувачення, яке не тягне за собою зміну кваліфікації злочину чи міри призначеного судом першої інстанції покарання, суд апеляційної інстанції має постановити свій вирок з урахуванням нового обвинувачення, якщо не було заявлено клопотання про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд;
- робиться висновок, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції вправі прийняти рішення про виділення окремих епізодів, які мають самостійну кваліфікацію в окреме провадження, коли це не може негативно вплинути на всебічність, повноту та об’єктивність дослідження і вирішення справи, про що виноситься мотивована ухвала;
- визначається, що предмет допиту підсудного (засудженого чи виправданого), свідків, експерта й дослідження інших видів доказів у судовому слідстві апеляційної інстанції повинні забезпечити усунення неповноти чи однобічності судового слідства суду першої інстанції та прийняття законного, обґрунтованого і справедливого рішення.
На підставі дисертаційного дослідження вносяться низка пропозицій щодо уточнення та доповнення як чинного Кримінально-процесуального кодексу, так і перспективного законодавства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які запропоновані в дисертації, можуть бути використані: а) у науково-дослідницьких цілях – для подальшої розробки наукових основ особливостей апеляційного провадження, і, зокрема, судового слідства; б) у нормотворчій діяльності – при вдосконаленні правової регламентації процедури апеляційного провадження в Кримінально-процесуальному кодексі України, інших законодавчих актах, що регулюють провадження по перевірці судових рішень, а також при доопрацюванні проекту нового КПК України відповідно до міжнародно-правових стандартів; в) у правозастосовній діяльності – для забезпечення єдності в застосуванні законодавства, що регламентує порядок перегляду апеляційними судами вироків, постанов, ухвал, які не набрали законної сили; г) у навчальному процесі – при вивченні курсу кримінального процесу та спецкурсів студентами вищих юридичних навчальних закладів, при підготовці та перепідготовці практичних працівників, в науково-дослідницькій роботі студентів, а також для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних та науково-практичних посібників.
Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення, результати та висновки дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях «Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи» (Харків, 18 – 19 квітня 2002 р.), «Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті» (Харків, 25 – 26 грудня 2002 р.), «Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення» (Харків – Київ, 1 – 2 грудня 2005 р.), а також на засіданнях кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, на яких вона була обговорена, схвалена і рекомендована до захисту.
Результати проведеного дослідження використовуються автором при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальний процес України» в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Теоретичні положення і практичні рекомендації опубліковані в трьох статтях у фахових наукових виданнях, а також в трьох тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура роботи. Загальний обсяг дисертації – 204 с. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, які об’єднують одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (291 найменування), додатків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у виявленні особливостей судового слідства в апеляційній інстанції, процесуального положення суду апеляційної інстанції та сторін на судовому слідстві, визначенні меж, процесуального порядку судового слідства й особливостей дослідження доказів в апеляційній інстанції, та формулюванні окремих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства кримінально-процесуального законодавства.
1. В сучасних умовах двоінстанційність перегляду судових рішень визнається європейським правовим стандартом захисту прав і законних інтересів осіб, залучених у сферу кримінального судочинства. Зазначається, що перегляд рішень суду в апеляційному порядку притаманний більшості країн світу як англо-американської, так і романо-германської правових сімей.
2. На підставі вивчення історії апеляції в Україні пропонується виділити наступні періоди: 1) апеляція до прийняття Статуту кримінального судочинства 1864р.; 2) апеляція під час дії Статуту кримінального судочинства 1864р.; 3) апеляція в сучасний період.
3. Певне наукове значення має висновок, що судове слідство в суді першої інстанції носить первинний характер відносно судового слідства в суді апеляційної інстанції, оскільки предмет процесуальної діяльності апеляційного суду включає в себе перевірку правильності висновків суду першої інстанції та їх доведеність (обґрунтованість).
4. Наукове та практичне значення має положення про те, що з метою обмеження активності суду в ініціативі по збиранню доказів, його необхідно наділити повноваженнями правоповідомлювального характеру, сутність яких полягатиме в роз’ясненні сторонам необхідності проведення тих чи інших слідчих дій, витребування додаткових доказів, призначення експертиз і процесуальні наслідки їх невиконання.
5. Наголошується на тому, що в сучасних умовах побудови демократичної, правової держави при реформуванні національної системи кримінального судочинства необхідно істотно обмежити апеляційну інстанцію у праві за власною ініціативою направляти справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд, оскільки в цих діях суду вбачаються невластиві для нього елементи обвинувальної діяльності; лише у виключних випадках суд може направити справу на додаткове розслідування з метою відновлення порушених прав та законних інтересів осіб, залучених у сферу кримінального судочинства.
6. В роботі наводяться додаткові аргументи, що питання про необхідність проведення судового слідства повинно вирішуватися не тільки під час попереднього розгляду справи апеляційним судом, а й безпосередньо в ході судового розгляду кримінальної справи в апеляційному порядку, оскільки необхідність дослідження нових доказів може виникнути й після попереднього розгляду. Питання про необхідність проведення судового слідства потрібно виносити на розсуд сторін, при цьому за ними слід закріпити право заявляти клопотання щодо можливості проведення судового слідства, коли апеляція подається з такої підстави як однобічність чи неповнота досудового чи судового слідства.
7. Наукове та теоретичне значення має диференціація апеляційного провадження на такі види: 1) без проведення судового слідства, 2) з проведенням судового слідства в повному обсязі, 3) з проведенням судового слідства частково, 4) з дослідженням додаткових матеріалів. На підставі цього в роботі запропоновано визначення поняття повного та часткового судового слідства в апеляційній інстанції. Так, під повним судовим слідством в суді апеляційної інстанції слід розуміти таке, під час проведення якого досліджується все коло фактичних обставин справи, і суд не зв'язаний тими підставами, за якими скасовується вирок.
Частковим судовим слідством в апеляційній інстанції є таке судове слідство, під час якого досліджуються лише ті окремі обставини справи, які стосуються апеляційної скарги чи подання в окремій їх частині.
8. На підставі аналізу норм чинного законодавства та практики його застосування в дисертації обґрунтовано, що основна роль при визначенні обсягу доказів, які підлягають дослідженню в судовому слідстві апеляційної інстанції, належить цьому суду, з урахуванням думки учасників судового розгляду.
9. Важливе практичне значення має положення, що обсяг судового слідства в суді апеляційної інстанції повинен бути таким, щоб його проведення дозволило усунути неповноту чи однобічність досудового чи судового слідства суду першої інстанції.
10. В дисертації обґрунтована необхідність закріпити за судом апеляційної інстанції обов’язок допитувати свідків та проводити інші слідчі дії, якщо сторони заявляють про це клопотання. Допит свідків і провадження інших слідчих дій є обов’язковим для апеляційного суду, коли сторони заявляють про це клопотання.
11. Аналіз судової практики з провадження судово-слідчих дій дав можливість встановити, що в стадії апеляційного провадження допит підсудного, потерпілого, свідка необхідно проводити в межах вимог, що заявлені в апеляції, і в обсягу, що дозволить повністю усунути неповноту чи однобічність досудового чи судового слідства суду першої інстанції. У зв’язку з цим, виокремлюється допит підсудного (засудженого, виправданого), потерпілого, свідка при проведенні часткового та повного судового слідства в апеляційній інстанції. При частковому судовому слідстві предмет допиту окреслений апеляційною скаргою чи поданням, і виходити за їх межі не можна. При повному судовому слідстві в суді апеляційної інстанції провадиться новий допит підсудного, потерпілого чи свідка з приводу всіх фактичних обставин справи.
12. Наголошується на тому, що суду апеляційної інстанції слід надати право за своєю ініціативою призначати експертизи лише у випадках їх обов’язковості. В інших випадках суд повинен роз’яснювати сторонам їх право клопотатися щодо проведення експертизи і наслідки, які можуть настати в результаті її непроведення.
13. Визначено процесуальне положення прокурора в суді апеляційної інстанції, яке обумовлено виконанням ним функції державного обвинувачення. При цьому, прокурор, який підтримує обвинувачення на судовому слідстві в апеляційній інстанції, не зв'язаний позиціями як прокурора, котрий затвердив обвинувальний висновок, так і прокурора, який підтримував державне обвинувачення в суді першої інстанції.
14. Акцентується увага на тому, що за загальним правилом, коли позиція захисника при оскарженні вироку суперечить позиції підзахисного, то він не може діяти всупереч волі підзахисного й подавати апеляцію. Однак, необхідно на законодавчому рівні закріпити за захисником право подавати апеляцію незалежно від волевиявлення підсудного (засудженого) у випадках визнання ним своєї вини та призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
15. При дослідженні процесуального становища сторін обґрунтовується висновок, що коли провадиться судове слідство в апеляційному провадженні, до його закінчення може мати місце примирення сторін у справах приватного обвинувачення.
16. За результатами проведеного дослідження, запропоновано низку законодавчих новел щодо вдосконалення чинного Кримінально-процесуального кодексу України, обумовлюється необхідність підготовки постанови Пленуму Верховного Суду з окремих питань апеляційного провадження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Офіційний вісник України. – 1998, № 13. – С. 270-302.
2. Закони України. Том 14. Міжнародні договори України / Ред. кол.: В.О. Опришко (голова), М.Ф. Верменчук, Л.Є. Горьовий та ін. – Київ, 1998. – 806 с.
3. Дипломатический вестник, № 7 Июль 1995.
4. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Львів: Світ, 1991. – 576 с.
5. Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743 р./ Відп. ред. Ю.С. Шемшученко. – К., 1997. – 547с.
6. Сиза Н.П. Суди і кримінальне судочинством України в добу гетьманщини: Автореф. дис…канд. юрид. наук:12.00.09 / Київськ. нац. у-т. – К., 2002. – 19с.
7. Сиза Н. Суди і кримінальне судочинство України в добу гетьманщини. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2000. – 120с.
8. Гамбург Л.С. Судебные реформы в Левобережной Украине (гетманщине) 18 в.: Дис… канд. .юрид. наук: 12.00.03. – Х.,2002. – 224с.
9. Ривлин А.Л. Пересмотр приговоров в СССР. – М.: Гос. издат. юрид. лит.,1958. – 273 с.
10. Фойницкий И.Я. Курс Уголовного судопроизводства. – Петроград, 1915. – С.537-551.
11. Судебные уставы 20 ноября 1864 года, с изложением рассужденій, на коих они основаны, изданные государственною канцеляріею. Второе дополненное изданіе. Часть вторая. – Санкт-Петербург, 1867. – 743 с.
12. Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство. Пособіе к лекціямъ. – Томскъ: Типо-лит. Сибирск. Т-ва Печатн. Дела, уг. Дворянск. Ул. Ямск.цер.соб.д., 1913. – 589 с.
13. .Случевский. Учебникь русскаго уголовнаго процесса. – С. – Петербургъ: Типографія М.М. Стасюлевича, Вас.Остр., 5 лин., 28. – 624 с.
14. Советская прокуратура. Сборник важнейших документов, М., «Юридическая литература», 1972. – 408 с.
15. Сорок лет советского права: 1917 – 1957, Том 1. В.П. Резепов. Раздел 11. Уголовное процессуальное право. – Ленинград, 1957. – С. – 599 – 640.
16. Декрет о суде № 2, 15 февраля 1918 г.
17. Богословська Л.О. Апеляційне провадження: історія виникнення в Україні // Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи. – Мат. наук. конф. 18 – 19 квітня 2002 р. – м. Харків. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2002. – С. – 206 – 209.
18. Кожевников М.В. История советского суда. 1917 – 1947 / Под ред. И.Т. Голякова. Юридическое издательство министерства юстиции СССР. – М., 1948. – 376 с.
19. Александров А.И. Уголовная политика и уголовный процесс в российской государственности: история, современность, перспективы, проблемы / Под ред. В.З. Лукашевича. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. гос. ун-та, 2003. – 562 с.
20. Сборник декретов, положений, инструкций, циркуляров по Народному Комиссариату Юстиции. С 1-го января 1920 года по 15-е апреля 1921 года. Выпуск второй. – Издание Народного Комиссариата Юстиции. Харьков. 1921. – С. – 5-6.
21. Финько В.Д. Прокурорский надзор за рассмотрением в суде уголовных дел. Текст лекции. – Х., 1974. – 28 с.
22. Рогожин А.И. Украинское советское государство и право в период иностранной военной интервенции и гражданской войны (конец 1918-1920г.г.). Том 2: Дис… д-ра. юрид .наук: 12.00.03. – Х., 1967. – 710 с.
23. Строгович М.С. Проверка законности и обоснованности судебных приговоров. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1956. – 319 с.
24. Соколовский З.М. Кассационные основания в советском уголовном процессе: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.09. – Х., 1949. – 369 с.
25. Скорик Н.В. Прокурор в стадии кассационного производства в советском уголовном процессе: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.09. – Х., 1967. – 254 с.
26. Гродзинский М.М. Кассационное и надзорное производство в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1953. – 231 с.
27. Мухин И.И. Кассационное обжалование, опротестование и пересмотр приговоров. – М.: Госюриздат,1956. – 200 с.
28. Филимонов Б.А. Об институтах апелляции и ревизии в уголовном процессе ФРГ// Правоведение. – 1998. – № 4. – С. 100.
29. Радеева Р., Кирай Т., Пирэс Д. Проверка законности и обоснованности приговоров (сравнительное исследование). - К.: Накуова думка, 1991. – 239 с.
30. Перлов И.Д. Кассационное производство в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит.,1968. – 396 с.
31. Богословская Л.А. Односторонность и неполнота предварительного или судебного следствия как основание к отмене или изменению приговора: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.09. – Х., 1973. – 166 с.
32. Богословская Л.А. О расширении полномочий кассационной инстанции по уголовным делам // Проблемы социалистической законности. Республиканский межведомственный научный сборник. – 1978. – № 3. – С. 109-116.
33. Богословська Л. Деякі аспекти виховної функції касаційної інстанції // Радянське право. – 1983. – № 1. – С. 41-44.
34. Богословская Л.А. Законный интерес участников кассационного производства / Актуальные проблемы юридической науки на этапе развитого социализма. – Краткие тезисы докладов и научных сообщений республиканской научной конференции 16 – 18 октября 1985 г. – Х.: Юридический институт, 1985. – С. 244-245.
35. Хотенец В.М. Сущность кассационных определений в советском уголовном судопроизводстве: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.09. – Х., 1978. – 195 с.
36. Агаджанян Р.О. Доказывание в суде кассационной инстанции: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / – М., 1978. – 13 с.
37. Пашкевич П.Ф. Проблемы обеспечения оперативности и быстроты судопроизводства. В сборнике «Вопросы борьбы с преступностью». – Вып. - № 14. – 1971. – С. 73-81
38. Алексеев В., Бойков А. Изучение и предотвращение судебных ошибок // Сов. юст. – 1968. – № 12. – С. 43-48.
39. Полудняков В. Совершенствовать работу надзорной инстанции // Соц. законность. – 1987. – № 10. – С. 21-23.
40. Омельяненко Г. Касаційне провадження в кримінальних справах потребує вдосконалення // Рад. право. – 1989. – № 5 – С. 61.
41. Омельяненко Г. Повернення справи на нове розслідування судом касаційної або наглядної інстанції // Рад. право. – 1970. – № 7. С.54-57.
42. Познанский В.А. О расширении прав кассационной инстанции. В сборнике «50 лет Советской власти и актуальные проблемы правовой науки» - Саратов. – 1967. – С. 161-168.
43. Судова статистика // Вісн. Верх. Суду Укр. – 2005. – № 11 (63).– С. 33-34.
44. В.В. Дорошков. Мировой судья. Исторические, организационные и процессуальные аспекты деятельности. – М.: Норма,2004. – 319 с.
45. Амроян М.А. Теоретические аспекты применения института апелляции / Право: теория и практика. – 2001. - № 1.2 // http/www/yurclub/ru.
46. Статистика стану здійснення правосуддя у 2001-2004 р.р. – К.,2005. – 17с.
47. Лазарева А.В. Судебная власть и уголовное судопроизводство // Гос. и право. – 2001. – № 5. – С. 49-56.
48. Шмелева А. Проблемы апелляционного производства в российском уголовном судопроизводстве // Уголовн. право. – 2002. – № 2.– С. 77-78.
49. Победкин А.В. Апелляционное производство в уголовном процессе России: проблемы становления // Гос. и право. – 2001. – № 3. – С. 46-50.
50. Бородинов В.В. Порядок и основания отмены и изменения приговора суда первой и апелляционной инстанции в российском уголовном процессе: Афтреф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Кубанский гос. ун-т. – Краснодар. – 2003. – 22 с.
51. Руденко М.В. Прокурор у господарському судочинстві: Навч. пос. – К.; «Концерн Видавничий Дім «Ін Юре»,2003. – 380 с.
52. Усольцева Ю.М. Некоторые вопросы апелляционного пересмотра приговоров мировых судей по УПК РФ // Правовая политика и правовая жизнь. – 2003. –№ 1 (10) – С. 155-159.
53. Борисова Е.А. Об унификации процессуальных норм, регулирующих производство по пересмотру судебных постановлений. Заметки о современном гражданском и арбитражном процессуальном праве // Под ред. М.К. Треушникова. – М.: Городец, 2004. – 348 с.
54. Трунов И.Л. Защита прав личности в уголовном процессе. – М.:ИД «Юриспруденция», 2005. – 304 с.
55. Бринцев В.Д. Апеляція: хто за»? // Право України. – 1992. – № 12. – С.19-21.
56. Грошевий Ю.М. Конституція України і проблеми кодифікації кримінально-процесуального законодавства // Матеріали науково-практичної конференції. «Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи». – 25 червня 1997 р., Київ. – Х.: «Право», 1998. – С.180-184.
57. Гарапон Антуан. Хранитель обещаний: суд и демократия. – М.: «NOTA BENE» Медиа Трейд Компания, 2004. – 238 с.
58. Филин Д.В. Проблемы апелляции в современном уголовно-процессуальном законодательстве Украины // Гос .и право. – 2005. – № 2. – С. 76-83.
59. Сірий М. Система перегляду судових рішень в Україні: погляд у майбутнє // Юридичний журнал. – 2003. - № 3 (9). – С.112-119.
60. Ємельянова І. Апеляційний і касаційний перегляд судових рішень в цивільному судочинстві: теоретичні та практичні аспекти // Право України. – 2004. - № 2. – С. 17-18.
61. Гродзинський М.М. Апеляція в радянському кримінальному процесі // Вісн. рад. юст. – 1930. – № 14 -15. – С. – 418 – 422.
62. Попелюшко В.О. «Мала» судова реформа в Україні та захист прав громадян. – Острог, 2003. – 124 с.
63. Загальна теория держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Рогачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петрішина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
64. Гражданский процесс: учебник / Отв. ред. проф. В.В. Ярков. – 5-е изд., пере раб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 720 с.
65. Брянский В.Ю. Апелляционное обжалование: история и современность // Рос.с удья. – 2005. – №. 7 – С. – 39-40.
66. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. – М.: Зерцало, 2001. – 470 с.
67. Елисеев Н.Г. Гражданское процессуальное право зарубежных стран: Учеб. – 2-е изд., пере раб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 624 с.
68. Михеєнко М.М, В.В. Молдован, Л.К. Радзієвська. Порівняльне судове право. – К.: Либідь, 1993. – 328 с.
69. Молдован А.В. Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.
70. Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навч. посіб. [У 3-х кн.]. Кн. 1 – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.
71. Міхеєнко М., Шишкін В. Апеляційне провадження як резерв змагальності в судах другої інстанції // Право України. – 1995. – № 1– С. 20-24.
72. Лубенский А.И. Апелляционные и кассационные суды капиталистических государств // Зак-во заруб. стран. Обзорн. инф-я. Вып. – 92. – М., 1975. – 55 с.
73. Процес апеляції. Підготовлено Федеральним судовим центром у Вашингтоні, округ Колумбія // Матеріали конференції «З питань реформування кримінального процесу». Книга 2. травень 1999р., Київ, Україна. – С.134 – 135.
74. Самостоятельность и независимость судебной власти Российской Федерации / Под. ред. В.В. Ершова. – М.: Юристь, 2006. – 493 с.
75. Д.Д. Мідор. Суди в Сполучених Штатах. – Сент-Пол, Міннсота. Вест Паблішинг Ко, 1991. – 98 с.
76. Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального права. – СПб.: Равена, Альфа, 1995. – 846 с.
77. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Вид-во Україна, 1999. – 554 с.
78. Разинкина А.Н. Апелляция в уголовном судопроизводстве. – М.: Изд-во Юрлитинформ, 2004. – 154 с.
79. Петер Й. П. Так. Система уголовного правосудия в Нидерландах в свете новой уголовной политики // Вестн. моск. ун-та. сер. 11, право. – 1997. - № 1. – С. 57-76.
80. Ковалев В.А. Уголовный процесс развивающихся государств социалистической ориентации. Учебное пособие для иностранных слушателей вузов МВД СССР. – М., 1990. – 47 с.
81. К.Ф. Гуценко, Л.В. Головко, Б.А. Филимонов. Уголовный процесс западных государств. Изд. 2-е, доп. и испр. – Издательство «Зерцало – М», 2002. – 528 с.
82. Смирнов А.В. Состязательный процесс. – СПб.: Альфа, 2001. – 320.
83. Головко Л.В. Реформа уголовного процесса во Франции // Гос. и право. – 2001. – № 8. – С. 89-98.
84. Закон України «Про судоустрій України» // Офіційний вісник України. – 2002. - № 10. – ст. 441.
85. Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Видавничий Дім Ін Юре, 2001. – 696 с.
86. Волколуп О.В. Система уголовного судопроизводства и проблемы ее совершенствования. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 267 с.
87. Погодин С. Обеспечение порядка в судебном заседании в условиях состязательного уголовного процесса // Рос.юст. – 2004 – № 6. – С.30-31.
88. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верх. Ради УРСР. – 1984. – № 51. – ст. 1122.
89. Грошевой Ю.М. Теоретические проблемы формирования убеждения судьи в советском уголовном судопроизводстве: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.09.– Х.,1975. – 403 с.
90. Шепітько В. Психологія судової діяльності: проблеми теорії та практики // Вісник Академії правових наук України. – Х., 2004. – № 3 (38) – С. – 161-169.
91. http://lawlib.freenet.uz/laws/kazah/upkkaz/47.html.
92. Уголовно-Процессуальный Кодекс Азербайджанской Республики. – Баку: Изд-во Юрид. лит., 2001. – 568 с.
93. Попелюшко В. Судовий розгляд кримінальної справи. – Острог, 2003. – 192 с.
94. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003. – 938 с.
95. Цыпкин А.Л. Право на защиту в кассационном и надзорном производстве и при исполнении приговора. – Саратов, Приволж. кн. изд., 1964. – 152с.
96. Ковтун Н.Н., Александров А.С. Апелляционное производство в уголовном процессе России: проблемы и решения // Гос. и право. – 2001. – № 3. – С. 38-45.
97. Кримінальний процес України // За ред. проф. Ю.М. Грошевого та доц. В.М. Хотенця. – Х., Право, 2000. – 494 с.
98. Орлов Ю. Принцип состязательности в уголовном процессе: значение и пределы действия // Рос. юст. – 2004. – № 2 – С.52-53.
99. Кобзарев Ф. Взаимодействие основных участников уголовного судопроизводства: новые процессуальные условия и организационные потребности // Рос. юст. – 2003. – № 12 – С. 52-53.
100. Шестакова С.Д. Состязательность уголовного процесса. – СПб.: Изд-во Юрид. центр Пресс, 2001. – 220 с.
101. Мельник В.В. искусство доказывания в состязательном уголовном процессе. – М.: Изд-во Дело, 2000. – 495 с.
102. Мірошниченко Т.М. Принципи діяльності суду в судових стадіях кримінального процесу. – Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи. – Мат. Наук.-практ. конф. 18 – 19 квітня 2002 року м. Харків. – Київ – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С.237 – 238.
103. Семухина О.Б. Типология уголовного процесса англо-американской и романо-германской правовых систем. – Томск: Изд-во НТЛ, 2002. – 94 с.
104. Смирнов В.П. Проблемы состязательности в науке российского уголовно-процессуального права // Гос. и право. – 2001. – № 8. – С. 51-59.
105. Грошевой Ю. Деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії // Вісник академії правових наук України. – Х., 2004. – № 3 (38)– С. 134-145.
106. Гончаренко В. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 (33) – 3 (34). – С. 698-710.
107. Лукашевич В.З., Чичканов А.Б. Принцип состязательности и равноправия сторон в новом УПК РФ // Изв. вузов. Правоведение, 2002. – № 2 (241). – С. 102-109.
108. Кайгародова Ю. Е. Уведомление в российском уголовном процессе: Дисс… канд. юрид. наук: 12.00.09. – Омск,2005. – 196 с.
109. Сборник законов РФ. – 1994. - № 32. – ст. 3301.
110. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. Г.А. Жилина – М.: ООО ТК Велби, 2003. – 840 с.
111. Шишкин С.А. Состязательность в гражданском и арбитражном судопроизводстве:Пособие. – М.: Юридическое бюро ГОРОДЕЦ, 1997. – 192 с.
112. Мамницкий В.Ю. Принцип состязательности в гражданском судопроизводстве: Дис… канд. юрид. наук:12.00.03. – Х., 1995 – 177 с.
113. Жидков В.И., Аширбекова М.Т. О публично-правовой природе активности суда в уголовном процессе // Рос. судья. – 2004. – № 9. – С. 36-39.
114. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под общей редакцией В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. – Х.: Одиссей, 2005. – 968 с.
115. Шибіко В.П. «Мала реформа» судового розгляду кримінальної справи: рух від істини до змагальності? // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали науково-практичної конференції 18 – 19 квітня 2002 р. – Київ – Харків «Юрінком Інтер». – 2002. – С. 100-105.
116. Маляренко В.Т. Про змагальність сторін у кримінальному судочинстві та функціональне становище суду (окремі аспекти) // Вісн. Верх. Суду Укр. – 2002. – № 6 (34). – С. 6-10.
117. Лобойко Л.М. Поняття і структура судового (змагального) методу кримінально-процесуального права // Вісн. Верх. Суду Укр. – 2004. – № 9 (49). – С. 39-43.
118. Чеджемов Т. Судебное следствие. – М. Юрид.лит.,1979. – 93 с.
119. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. – Тула: Автограф, 2000. – 464 с.
120. Макаркин А.И. Состязательность на предварительном следствии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 265 с.
121. Рудакова С.В. Познание судом обстоятельств уголовного дела: Автореф. дис… канд. юрид. наук / Кубанский гос. ун-т. – Краснодар, 2004. – 23 с.
122. Романов С.В. О соотношении принципа состязательности сторон и права на справедливое судебное разбирательство в уголовном судопроизводстве // Вестн.моск.ун-та.Ср.11.Право. – 2005. – № 3. – С. 76-88.
123. Кузнецова О.Д. Роль суда в состязательном процессе и проблемы практической реализации функции разрешения дела // Рос. судья. – 2004. – № 8. – С. 17-21.
124. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. Комментарий / Под общ. ред. В.М. Лебедева. – М.: «Спарк». – 1007 с.
125. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 р. № 2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» // Адвокат. – 2005. – № 4 (55). – С. 48-50.
126. Бринцев В.Д., Хотенець В.М. До питання про впровадження апеляційної форми перегляду вироків. – Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. Короткі тези доповідей та наукових повідомлень республіканської науково-практичної конференції. – 9 – 11 листопада. – 1995 р. – Х., 1995. – С. 317-318.
127. Маляренко В. Щодо повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору // Право України. – 2004. – № 4. – С. 3-10.
128. Міщенко С.М. Проблемні питання повернення справ на додаткове розслідування. – Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи // Матеріали науково-практичної конференції 18 – 19 квітня 2002 р. м. Харків. – Київ – Харків. – «Юрінком Інтер». – С. – 202 – 206.
129. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 р. (за даними судової статистики) // Вісн Верх. Суду Укр. – 2004. – № 5 (45). – С. – 23-39.
130. Ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 6 лютого 2003 р. (витяг) // Вісн. Верх. Суду Укр. – 2003. – № 2 (36). – 2003. – С. – 25 – 26.
131. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 р.(за даними судової статистики) // Вісн. Верх. Суду України. – 2005. – № 5 (57). – С. 23-34.
132. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс России: Изд-е второе, перераб. и доп. – М.: Проспект, 2004– 478 с.
133. Подольный Н.А. Направление уголовного дела на новое судебно рассмотрение в связи с необходимостью устранения противоречий судами кассационной инстанции как одно из средств судебной волокиты // Рос. судья. – 2001. – № 10. – С. 20-23.
134. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь. – Мн.: Амалфея, 2003. – 384 с.
135. Брынцев В.Д. Судебная власть (правосудие): Пути реформирования в Украине. – Х.: Ксилон, 1998. – 182 с.
136. Нажимов В. Процессуальное положение судей // Сов. юстиция. – 1957. – № 5. – С.39-42.
137. Маляренко В.Т. Про розгляд кримінальної справи в апеляційному порядку // Вісн. Верх. Суду України. – 2002. – № 2 (30). – С. 48-55.
138. Минеева Г.П. Уголовно-правовая охрана свидетеля и потерпевшего: Автореф. дис.… канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1993. – 19 с.
139. Коваль В.М. Апеляційні суди в Україні: становлення і розвиток: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.10 / Одес. нац. юрид.а кадемія. – Одеса, 2003. – 19 с.
140. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України (1972 – 2004): – Х.: Видавець СПДФО Вапнярчук Н.М., 2004. – 576 с.
141. Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку. Постанова № 1 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. // Адвокат. – 2006. – № 6. – С. 40-41.
142. Скорик Н.В. Прокурор в стадии кассационного производства в советском уголовном процессе: Дис… канд. юрид. наук. – Х., 1967. – 254 с.
143. Цыпкин А.Л. Очерки советского уголовного судопроизводства. – Изд-во Саратовского ун-та, 1975. – 120 с.
144. Ясинский Г.М. Прокурорский надзор в суде второй инстанции // Проблемы социалистической законности на современном этапе развития советского государства. – Межвузовская научная конференция. Тезисы докладов (октябрь 1968 г.). – Х.,1968. – С. 246-247.
145. Якимович Ю.К., Пан Т.Д. Досудебное производство по УПК Российской Федерации (участники до судебного производства, доказательства и доказывание, возбуждение уголовного дела, дознание и предварительное следствие). – СПб.: Издательство Юридический центр Пресс, 2003. – 297 с.
146. Куцова Э.Ф. Советская кассация как гарантия законности в правосудии. – М.: Госюриздат, 1957. – 227 с.
147. Познанский В.А. Вопросы теории и практики кассационного производства в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 136 с.
148. Шифман М.Л. Прокурор в уголовном процессе. – М.: Юрииздат, 1948. – 207 с.
149. Петрухин И.Л. Суд и прокурор встадиях проверки законности и обоснованности приговоров // Судебная власть / Под ред. И.Л. Петрухина. – М.: ООО ТКС Велби, 2003. – 720 с.
150. Полянский Н.Н. Очерк развития советской науки уголовного процесса. – М.: Изд-во АН СССР, 1960. – 211 с.
151. Финько В.Д. Процессуальное положение прокурора в кассационной инстанции / Вопросы государстава и права (сборник статей). – М.: Юрдическая литература, 1970. – С. 295-301.
152. Курочкина Л., Разинкина А. О роли прокурора в обеспечении прав потерпевшего в суде первой и апелляционной инстанции // Уголовное право. – 2004. – № 1. – С. 83-84.
153. Грошевой Ю.М. Прокуратура в системе «сдержек и противовесов», в разграничении и взаимодействии властей // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. - Мат. респ. наук.-практ. конф. 26 грудня 1995 року. – К., 1996. – С. 29-34.
154. Тодика Ю.М., Марцеляк О.В. Конституційний Суд України і прокуратура в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав громадян. – Х.: Лібра, 1998. – 107 с.
155. Давиденко Л. Функції прокуратури України згідно з новою Конституцією України // Право України. – 1997. – № 6. – С. 41-44.
156. Курочкина Л.А. Обеспечение прокурором прав участников судебного разбирательства уголовных дел. – М.: Юрлитинформ, 2004. – 160 с.
157. Тушев А.А. Прокурор в уголовном процессе Российской Федерации / Науч. ред. докт. юрид. наук, проф. И.Ф. Демидов. – СПб.: Издательство Р. Асланова Юридический центр Пресс, 2005. – 325 с.
158. С.А. Альперт. Субъекты уголовного процесса. – Х., 1997. – 60 с.
159. Альперт С.А. Обвинение в советском уголовном процессе: Учебное пособие. – Х., 1974. – 38 с.
160. Духовской М.В. Русский уголовній процесс. Посмертное изданіе. – М.: Складъ изданія в книжном магазине М.В. Клюк вина, Моховая, д. Бенкендорфъ,1905. – 591 с.
161. Маляренко В.Т. Перебудова криминального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія і практика: Автореф. дис. … д-ра. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. юрид. академія ім. Я. Мудрого. – Х, 2005. – 35 с.
162. Наказ Генерального прокурора України № 3 від 30 березня 2004 р. «Про завдання та організацію роботи прокурорів в судовому розгляді кримінальних справ».
163. Аликперов Х. О процессуальной фигуре государственного обвинителя // Рос. юст. – 2003. – № 3. – С. 45-47.
164. Ігнатенко Ю. Окремі питання участі прокурора в кримінальному судочинстві // Вісн. прокуратури.–2002. – № 1(13) лют. – С.70-75.
165. А. Зозулинський. Касаційне опротестування вироків // Рад. право. – 1978. – № 10. – С. 49-50.
166. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Про відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді та її правові наслідки // Вісн. Верх. Суду Укр. – 2002. – № 4 (32). – 37-44.
167. Александров А.С., Ковтун Н.Н. Субъекты апелляционного обжалования приговора: пределы процессуальных прав и полномочий // Журнал российского права. – 2002. – №5. – С.108-115.
168. Динер А.А., Мартыняхин Л.Ф., Сенин Н.Н. Апелляционное производство в российском уголовном процессе: Науч.-практ. пособие / Под общ. ред. Л.Ф. Мартыняхина.– М.: Юристъ, 2003. – 112 с.
169. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации (постатейный) / под общ. ред. О.Г. Ковалева. Т. 2. – 2-е изд., искр. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и Ко», 2006. – 712 с.
170. Александров А.С., Ковтун Н.Н. Апелляционное производство в уголовном процессе // Правоведение. Изв. ВУЗов. – 2001. – № 1. – С. – 153 – 161.
171. Обозянський Ю. Касаційний протест прокурора в кримінальних справах // Рад.право. – 1972. – № 2. – С. 49-52.
172. Грошевой Ю.М., Пономаренко Л.Г., Хотенец В.М. Кассационный протест прокурора по уголовным делам: Учебное пособие. – К.: УМК ВО, 1989. – 86с.
173. Пономаренко Л.Г. Кассационный протест прокурора по уголовным делам: Дис… канд.юрид.наук. – Х., 1987. – 228 с.
174. Наказ Генерального прокурора України № 5 від 28 жовтня 2002 р. «Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, забезпечення його відповідності кримінальному та кримінально-процесуальному законодавству».
175. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навч. пос.// За ред. проф. Ю.М. Грошевого. – Х., Право, 2002. – 150 с.
176. О.П. Темушкин. Организационно-правовые формы проверки законности и обоснованности приговоров. – М.: Наука, 1978. – 239 с.
177. Каркач П.М. Курочка М.Й. Конституційні функції прокуратури в діяльності суду: Навч. пос. – Луганськ, 2004. – 114 с.
178. Мірошников І.Ю. Процесуальне положення прокурора в апеляційному суді // Проблеми законності. Респ. міжвідом. наук. збірник. – Х.,2004. – № 65.– С. 169-174.
179. Шевченко Т.В. Нове кримінально-процесуальне законодавство потребує подальшого вдосконалення // Вісн. Верх. Суду Укр. – 2002. – № 3 (31). – С. 30-31.
180. Кисленко С.Л. Понятие и сущность тактики судебного следствия // Рос. судья. – 2002. – № 9. – С. 26-29.
181. Марчук Ф. Державний обвинувач: нові аспекти участі в кримінальному судочинстві // Вісник прокуратури. – 2001. – № 6 (12).– С. 16-21.
182. Колоколов Н.А., Рябинина Т. Государственное Обвинение в условиях реальной состязательности. Что мешает прокурорам больше: несовершенство закона или плохая организация работы? // Рос. судья. – 2002. –№ 5. – С. 16-18
183. Копытов И. Поддержание в суде государственного обвинений – простая формальность?// Рос. юст. – 2004. – № 6. – С. 41 – 43.
184. Тетерина Т. Отказ прокурора от обвинения «преступает» права потерпевшего на доступ к правосудию // Рос. юст. – 2003. – № 10. – С. 37-38.
185. Михайленко О., Юрчишин В. Проблеми відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді // Юридична Україна. – 2004. – № 4. – С. 50-55.
186. Курило О. Проблеми організації апеляційного розгляду та правові наслідки відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді // Юридична Україна. – 2006. – № 3. – С. 75-78.
187. Маляренко В.Т. Про публічність і диспозитивність у кримінальному судочинстві України та їх значення // Вісн. Верх. Суду Укр. – 2004. – № 7 (47). – С. 2-11.
188. Зеленецкий В.С. отказ прокурора от государственного обвинения. – Х., 1979. – 116 с.
189. Юрчишин В.М. Проблеми державного та приватного обвинувачення в судах України: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київськ. нац. ун-т. – К., 2004. – 19 с.
190. Барабаш А.С. Природа российского уголовного процесса, цели уголовно-процессуальной деятельности и их установление. – СПб.: Изд-во Р.Асланова «Юрид. центр Пресс», 2005. – 257 с.
191. Грошевой Ю.М. Судебная реформа в Украине: современное состояние и перспективы развития // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали науково-практичної конференції 18 – 19 квітня 2002 р. – Київ-Харків: «Юрінком Інтер», 2002. – С. 9-12.
192. Грошевий Ю. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність // Вісник Академії правових наук. – 2003. – № 2 (33) - № 3 (34). – С. 686 – 698.
193. С. Зеленин. Потерпевший в состязательном процессе// Рос. юст. – 2001. – № 3.– С. 49.
194. Лукожева Х.М. Отказ государственного обвинителя от обвинения в суде по УПК РФ // Рос. судья. – 2005. – № 8. – С. 9-13.
195. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» // Вісн. Верх. Суду Укр. – 2004. – № 8 (48). – С. 6-10.
196. Альперт С.А. Защита в советском уголовном процессе прав и законных интересов лиц, понесших имущественныйущерб от преступления: Текст лекций. Харьк. юрид. инст. – Х., 1984. – 36 с.
197. Альперт С.А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти. Конспект лекцій. – Х.: Нац. юридична академія Украіни, 1995. – С. 28.
198. Бозров В. Гражданский иск в уголовном процессе неуместен // Рос. юст. – 2001. – № 5. – С. 29-30.
199. Мартынчик Е.Г. Охрана прав осужденного в кассационном производстве. – Кишинев, Штиница, 1979. – 120 с.
200. Ларин А.М. Презумпция невиновности. – М.: Изд-во Наука,1982. – 152с.
201. Маляренко В.Т. Про подання апеляцій на судові рішення у кримінальних справах.// Вісн. Верх. Суду Укр. – 2002. – № 1 (29).2002. – С. 42-53.
202. Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 травня 2003 р.// Верх. Суду Укр. – 2004. – № 7 (47). – С. 24.
203. Хисматуллин Р. Обеспечение права на защиту в кассационной инстанции // Соц. законность. – 1987. – № 5. – С. 66.
204. Кокорев Л.Д. Подсудимый в советском уголовном процессе. – Воронеж, – Изд-во воронежского ун-та, 1973. – 271 с.
205. Игнатов С. Стратегия и тактика деятельности адвоката-защитника по уголовному делу // Уголовн. право. – 2003. – № 1. – С. 88-89.
206. Наумов А. Суд как орган борьбы с преступностью, а прокуратура – как институт общего надзора // Рос. юст. – 2002. – № 1. – С. 24-26.
207. Козлов А. Конституционное право на защиту // Законность. – 2003. – № 10.– С. 26-29.
208. Бешер Д. Питання захисту в кримінальних справах у касаційній інстанції // Рад. право. – 1973. – № 8.– С. 66.
209. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: Т.-2. – М.: Наука, 1970. – 516 с.
210. Касаційне оскарження вироку за мотивами суворості покарання // Рад. право. – 1970. – № 11. – С. 60.
211. Стецовский Ю.И. Уголовно-процессуальная деятельность защитника. – М.: Юрид. лит, 1982. – 174 с.
212. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К. – 1998. – 204 с.
213. Адвокат в уголовном процессе // Под ред. д. ю. н., проф. В.И. Сергеева. – М.: Закон и право, 2004. – 351 с.
214. Федерякин В. Оказание юридической помощи подозреваемому // Законность. – 2003. –№ 11. – С. 47-48.
215. Озерська А.