РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ У ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..................................................... 3
ВСТУП........................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРЕЗУМПЦІЇ
НЕВИНУВАТОСТІ

1.1. Поняття принципів кримінального процесу................................. 13
1.2. Поняття та загальна характеристика презумпції
невинуватості....................................................................................... 25
1.3. Презумпція невинуватості як елемент загальноправового
статусу громадян та гарантії її реалізації в кримінальному
процесі.................................................................................................... 45
Висновки до розділу 1......................................................................... 60

РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ПРЕЗУМПЦІЇ
НЕВИНУВАТОСТІ У ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ
КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

2.1. Дія принципу презумпції невинуватості у стадії порушення
кримінальної справи........................................................................... 61
2.2. Реалізація принципу презумпції невинуватості під час
проведення слідчих дій....................................................................... 83
2.3. Принцип презумпції невинуватості та запобіжні заходи............. 109
2.4. Реалізація принципу презумпції невинуватості при
притягненні особи як обвинуваченого............................................ 126
2.5. Принцип презумпції невинуватості на етапі закінчення
досудового слідства
2.5.1. Презумпція невинуватості під час закінчення досудового
слідства складанням обвинувального висновку................................. 138
2.5.2. Реалізація принципу презумпції невинуватості при закритті
кримінальної справи.............................................................................. 146
2.5.3. Презумпція невинуватості при направленні справи до суду
для вирішення питання про застосування примусових заходів
медичного та виховного характеру...................................................... 174
Висновки до розділу 2................................................................................. 185

ВИСНОВКИ................................................................................................. 187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................ 195
ДОДАТКИ.................................................................................................... 224
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Побудова правової держави в Україні безпосередньо пов’язана з посиленням правового захисту особи. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються Конституцією України найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини проголошується головним обов’язком держави (ст. 3) [1].
Зважаючи на те, що кримінально-процесуальна діяльність поєднана з втручанням в особисте життя громадян, обмеженням у випадках, передбачених законом, їх прав і свобод, застосуванням заходів процесуального примусу, кримінально-процесуальним гарантіям відводиться особлива роль. Найважливіші з цих гарантій знайшли відображення в Конституції України, яка увібрала основні засади Загальної декларації прав людини та інших документів ООН.
Останнім часом все більше оприлюднюються відомості і статистичні дані, які висвітлюють дійсний стан забезпечення прав людини у кримінальному судочинстві, з аналізу яких можна зробити висновок про ступінь реалізації такої важливої засади, як презумпція невинуватості [2, с. 55; 3, с. 6; 4].
Зростає кількість справ повернених для проведення додаткового розслідування [5]. Проведене опитування неодноразово засуджених осіб свідчить про те, що значна їх кількість (62,5%) у своїх відповідях вказують на застосування до них з боку правоохоронців тортур та іншого неправомірного впливу [2, с. 63].
Незважаючи на досить докладну регламентацію принципів кримінального судочинства, у чинному галузевому законодавстві все ж є недоліки, які впливають на правильність тлумачення деяких їх положень, а також повноту їх реалізації і, зокрема, принципу презумпції невинуватості.
Водночас, проведене нами опитування виявило, що 68% опитаних працівників слідства тільки загалом розуміють зміст цього принципу, а його під час досудового слідства визнають тільки 45%.
Лише узгодженість законодавчого рішення всього комплексу питань, важливих для забезпечення реалізації принципу презумпції невинуватості, може сприяти його повному і послідовному втіленню в практику кримінального судочинства.
Різні аспекти реалізації принципу презумпції невинуватості в кримінальному процесі в більшій або меншій мірі були предметом дослідження в працях провідних вчених-процесуалістів України: С.А. Альперта, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубінського, B.C. Зеленецького, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.В. Молдована, В.Т. Нора, Г.М. Омельяненко, З.Д. Смітієнко, В.М. Тертишника, Г.І. Чангулі, В.П. Шибіка, М.Є. Шумила та ін.
Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили вчені колишнього СРСР та країн-членів СНД: Т.М. Добровольська, М.В. Жогін, Л.М. Карнєєва, Ч.С. Касумов, О.С. Кобліков, В.М. Корнуков, О.М. Ларін, І.А. Лібус, В.З. Лукашевич, П.А. Лупінська, Я.О. Мотовіловкер, В.М. Савицький, М.С. Строгович та ін.
Досвід розвитку кримінального процесу ще раз підтверджує висновок про те, що декларативне проголошення правового принципу, навіть на конституційному рівні, ще не означає реалізацію його положень на практиці. Належна наукова визначеність необхідна в питаннях про поняття та сутність презумпції невинуватості. Більш детальної розробки вимагає механізм реалізації даного принципу в умовах розширення його дії з тим, щоб його належне правове регулювання в галузевому законодавстві вже у його початкових стадіях сприяло недопущенню незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності та визнання її винуватою у вчиненні злочину.
Враховуючи зазначені обставини, уявляється доцільним і актуальним комплексне дослідження проблеми, яка стосується забезпечення реалізації принципу презумпції невинуватості на таких важливих етапах, як порушення та досудове розслідування кримінальних справ.
Зв’язок роботи, з науковим програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р., виконана у рамках Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 pp., затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25.12.2000 p. і відповідає пріоритетним напрямкам наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2001–2005 років (Рішення Колегії МВС України від 12.12.2000 за №9 КМ/1, наказ МВС України від 30.06.2002 №635). Тема роботи включена до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Метою цього дисертаційного дослідження є теоретичне осмислення сутності, місця і ролі презумпції невинуватості в загальній системі правових гарантій, що діють в кримінальному процесі, з’ясування закономірностей її дії в сучасному кримінальному судочинстві, а також визначення шляхів удосконалення положень кримінально-процесуального законодавства, які сприяють реалізації принципу презумпції невинуватості в процесі порушення та досудового розслідування кримінальних справ.
В ході дисертаційного дослідження зроблена спроба вирішити наступні конкретні завдання:
- на основі критеріїв (ознак), що характеризують принципи кримінального процесу визначити їх поняття;
- з врахуванням визначених нами ознак, що характеризують принципи кримінального процесу та в контексті вчення про правові презумпції розробити поняття презумпції невинуватості як правового явища;
- сформулювати принцип презумпції невинуватості в його конституційній та галузевій належності;
- дослідити роль принципу презумпції невинуватості стосовно функцій кримінального переслідування та обвинувачення;
- дослідити механізм реалізації принципу презумпції невинуватості у досудових стадіях кримінального процесу та на основі такого аналізу сформулювати пропозиції щодо розширення правового регулювання гарантій його реалізації;
- сформулювати процесуальні норми, які деталізують та конкретизують вказаний принцип.
Об’єктом дослідження є діяльність органів досудового розслідування та проблеми дотримання в процесі цієї діяльності вимог принципу презумпції невинуватості.
Предметом дослідження є норми чинного кримінально-процесуального законодавства України щодо забезпечення презумпції невинуватості, практика його застосування, історичні пам’ятки права, чинне кримінально-процесуальне законодавство окремих зарубіжних країн, статистичні дані, наукові публікації з питань теми даного дисертаційного дослідження, дані анкетування слідчих ОВС, прокуратури.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використано загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання дійсності, спеціальні теоретичні та емпіричні методи дослідження.
Серед загальних методів дослідження в дисертації використовувались: методи структурного і системного аналізу правових норм – для порівняльного аналізу норм, що є гарантіями реалізації принципу презумпції невинуватості у кримінальному процесі України; історико-правовий метод – для ілюстрації історичних витоків і розвитку презумпції невинуватості як правового явища, визначення шляхів удосконалення реалізації даної засади у кримінально-процесуальному законодавстві України; порівняльно-правовий метод – для порівняння норм КПК України [6] з кримінально-процесуальним законодавством зарубіжних держав; статистичний метод – для обґрунтування теоретичних положень роботи даними судової статистики та іншою статистичною інформацією щодо діяльності суду, органів досудового розслідування; методи соціометрії та узагальнення – для визначення параметрів анкетування працівників правоохоронних органів та їх обробки.
Нормативну базу дослідження складають міжнародно-правові акти в галузі прав людини, Конституція України та інших країн світу, чинне кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство України та зарубіжних країн, інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти України, відповідне законодавство СРСР, постанови Пленуму Верховного Суду України, проект КПК України (далі – проект КПК [7]) тощо.
Теоретичною основою дисертації стали наукові праці провідних українських і зарубіжних вчених у галузі загальної теорії права, філософії, соціології, кримінального, кримінально-процесуального права та криміналістики, а також в інших галузях знань щодо гарантування прав людини у правовій системі держави, засобів та особливостей їх реалізації у сфері кримінального судочинства.
Теоретичні висновки дисертанта ґрунтуються на емпіричній базі, яка була одержана у процесі аналізу опублікованої судової практики Верховного Суду України, вивчення 260 архівних кримінальних справ, що знаходились у провадженні слідчих ОВС та прокуратури м. Києва та Київської області за період 2001–2004 рр. Крім того, в процесі дослідження було проведено анкетування 153 слідчих прокуратури та органів внутрішніх справ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в даній роботі вперше в Україні проведено комплексне, системне дослідження проблем правового гарантування реалізації принципу презумпції невинуватості у досудових стадіях кримінального процесу. Найбільш важливими з числа теоретичних положень, висновків і практичних пропозицій, що сформульовані у дисертації та виносяться на захист, є такі, в яких автором:
вперше:
- на основі аргументованих ознак запропоновано авторське визначення принципів кримінального процесу;
- сформульовано визначення презумпції невинуватості як правового явища;
- запропоновано нову редакцію ст. 62 Конституції України з врахуванням тлумачення презумпції невинуватості як елемента загальноправового статусу громадян;
- встановлено, що початок реалізації принципу презумпції невинуватості в кримінальному процесі пов’язується з моментом виникнення кримінально-процесуальних правовідносин;
- обґрунтовано точку зору про виключення процедури застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, з системи кримінального судочинства;
удосконалено:
- зміст свідоцького імунітету шляхом впровадження заборони допиту як свідків законних представників підозрюваного, обвинуваченого, а також осіб, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності – про відомості, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням цих завдань. Запропоновано надати право відмовитись від дачі показань проти себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновлених, усиновителів потерпілому, цивільному позивачу, відповідачу;
- процесуальний порядок допиту особи як обвинуваченого. Зокрема, слідчий зобов’язаний допитати обвинуваченого кожного разу тоді, коли останній згоден і бажає дати показання, в тому числі після пред’явлення йому обвинувачення або в день його явки чи приводу;
- правову регламентацію застосування таких запобіжних заходів як затримання, взяття під варту, застава;
- правовий статус осіб та процесуальний порядок при закритті кримінальної справи як за реабілітуючими, так і за нереабілітуючими підставами;
- кримінально-процесуальні норми, які регламентують участь захисника при застосуванні примусових заходів медичного характеру;
набули подальшого розвитку:
- співвідношення принципу презумпції невинуватості і функцій кримінального переслідування та обвинувачення;
- положення про те, що суміщення в діяльності однієї посадової особи чи органу, які ведуть процес, різних процесуальних функцій не сприяє належній реалізації принципу презумпції невинуватості;
- теза, що відсутність в законодавстві розроблених процесуальних правил щодо оформлення і використання як доказів матеріалів ОРД ставить під сумнів можливість використання даних, здобутих в результаті їх проведення, як доказів винуватості особи.
З урахуванням результатів проведеного дослідження обґрунтовано пропозиції про внесення змін та доповнень до ст. 62 Конституції України, ст.ст. 6, 15, 27, 431, 44, 49, 50, 51, 54, 58, 69, 75, 98, 99, 100, 106, 143, 147, 1541, 1652, 193, 212, 213, 214, 223, 227, 229, 254, 327, 376, 4001 КПК України та до більш ніж 20 статей проекту КПК України (додаток Е).
Практичне значення одержаних результатів. Висновки, що містяться в роботі, мають певне значення для теоретичного осмислення змісту принципу презумпції невинуватості та проблемних питань його реалізації у досудових стадіях кримінального процесу, що дозволяє використовувати ці висновки у законотворчій роботі – при вдосконаленні норм Конституції України, внесенні змін і доповнень до чинного КПК, при доопрацюванні проекту нового КПК України, прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України в частині доказового права; у практичній діяльності органів дізнання і прокуратури, суду; у навчальному процесі при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників, навчально-методичних матеріалів.
Результати дисертаційного дослідження враховані в процесі підготовки проекту Конституції України (довідка Секретаря Конституційної комісії від 23.04.1996 р. (додаток Ж)). Крім того, до Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності надані пропозиції про внесення змін і доповнень до проекту КПК України (реєстр. № 3456-1), які враховані при його розробці (акт впровадження № 06-19/15-910 від 17.11.2003 р. (додаток З)).
Особистий внесок здобувача. Наукове дослідження “Реалізація принципу презумпції невинуватості у досудових стадіях кримінального процесу” виконане дисертантом самостійно, а використані наукові роботи подаються з обов’язковим посиланням на них. Всі викладені в ній висновки та положення сформульовані на базі особистих досліджень практики, законодавчих та інших нормативних актів.
Основна частина опублікованих праць є одноосібними. У двох опублікованих у співавторстві статтях та одних тезах конференції особистий внесок здобувача полягає у розробці та обґрунтуванні ідеї розширеного тлумачення дії презумпції невинуватості в системі права; визначенні процесуального статусу підозрюваного на підставі розширеного тлумачення його поняття; аналізі та пропозиціях щодо корегування функцій суду з точки зору вимог презумпції невинуватості.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи обговорювались на засіданнях кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою Київського національного університету внутрішніх справ, а також доповідались автором на наукових конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Майбутнє правової системи України” (березень 1996 р., м. Київ, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького); Науково-практична конференція “Концепція розвитку законодавства України до 2005 р.” (травень 1996 р., м. Київ, Інститут законодавства Верховної Ради України); Науково-практична конференція “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (квітень 2002 р. НАВСУ); Всеукраїнська науково-практична конференція “Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (вересень 2005 р. м. Івано-Франківськ, Прикарпатський національний уні-верситет ім. В. Стефаника ); Міжнародна наукова конференція молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (жовтень 2005 р. м Хмельницьк, Хмельницький університет управління та права).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації, відображено у десяти наукових публікаціях автора, з яких п’ять статей та п’ять тез виступів на конференціях. Три статті без співавторів опубліковані у наукових фахових виданнях України.
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України та складається із вступу, двох розділів, що об’єднують вісім підрозділів, один з яких включає три пункти, висновків, списку використаних літературних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 254 сторінки рукописного тексту, з них основний текст дисертації 194 сторінки, список використаних джерел на 29 сторінках (349 найменувань), додатки на 31 сторінці.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження комплексу проблем, пов’язаних з реалізацією принципу презумпції невинуватості у досудових стадіях кримінального процесу, ми дійшли таких висновків.
1. Принципи кримінального процесу слід визначати як пов’язані з полі-тичним устроєм держави правові ідеї загальносоціального значення, які після закріплення в нормах діючого права визначають поведінку суб’єктів в усіх чи окремих стадіях кримінального процесу, встановлюють між окремими нормами кримінального процесу логічний зв’язок, що дає можливість їх поєднувати і тлумачити, визначають загальні риси здійснення правосуддя в кримінальних справах і порушення яких відбувається шляхом порушення конкретних норм, що гарантують їх реалізацію.
2. Принцип презумпції невинуватості в силу належних правовим презумпціям ознак знаходить свій прояв в об’єктивній та суб’єктивній сферах, а також є дискретним, тобто діє перервно. Наприклад: у суб’єктивній сфері презумпція невинуватості як суб’єктивна версія (в презумптивному правовідношенні), логічний прийом доказування з винесенням обвинувального висновку спростовується слідчим сукупністю рішень, що виносяться ним стосовно особи, щодо якої ведеться кримінальне переслідування. У той час як в об’єктивній сфері презумпція невинуватості як об’єктивне законодавче положення, конституційне право, законодавча версія (в презумптивному правовідношенні) діє до набрання вироком законної сили. Єдиною стадією, де презумпція невинуватості не діє, є стадія виконання вироку.
Як правове явище презумпцію невинуватості пропонується визначати як сукупність взаємопов’язаних між собою функціональних проявів, що визначають правовий статус особи, яка притягається до юридичної відповідальності, і реалізація яких гарантується правовими положеннями, що забезпечують законне та гуманне ставлення до такої особи.
3. Презумпція невинуватості не замикається в межах кримінального судо-чинства, а є загальноправовим принципом, який виступає одночасно як елемент загальноправового статусу кожного громадянина. У цій якості він захищає права суб’єкта будь-яких правовідносин різних галузей права, коли виникає питання про притягнення його до відповідальності. У зв’язку з цим запропонована нова редакція ст. 62 Конституції України.
4. Початок реалізації принципу презумпції невинуватості пов’язується з моментом виникнення функції кримінального переслідування, якою охоплюється функція обвинувачення і яка з’являється з моменту виникнення кримінально-процесуальних відносин. Нами підтримується існування в теорії кримінального процесу такої функції, як кримінальне переслідування. Однак, з врахуванням запропонованого нами змісту принципу презумпції невинуватості, пропонуємо скорегувати її правове визначення (п. 25 ст. 6 проекту КПК), сформулювавши його наступним чином: “процесуальна діяльність, яка здійснюється органами розслідування та судом з метою недопущення покарання невинуватих осіб та викриття, засудження і покарання осіб, винних у вчиненні злочину”.
Крім того, сприймаючи функцію обвинувачення як “твердження компетентного органу чи особи про вчинення певною особою злочину, пред’явлене у встановленому цим Кодексом порядку” (п. 34 ст. 6 проекту КПК) визначено, що початковим моментом її реалізації є момент формулювання такого твердження у таких процесуальних актах, як скарга потерпілого в справах приватного обвинувачення, постанова про порушення кримінальної справи щодо особи, протокол затримання, постанова про обрання запобіжного заходу, постанова про визнання особи обвинуваченим тощо.
5. Стверджуємо, що відносно функцій кримінального переслідування та обвинувачення роль принципу презумпції невинуватості проявляється в тому, що він виступає одним з головних засобів корегування реалізації функції кримінального переслідування і основним засобом протистояння функції обвинувачення, а саме: як засіб корегування реалізації функції кримінального переслідування, презумпція невинуватості та гарантуючі її реалізацію положення повинні забезпечувати законність процесу отримання доказів; як засіб протистояння функції обвинувачення, презумпція невинуватості зобов’язує створювати належні умови для такого протистояння особі, щодо якої формулюється теза про причетність її до вчинення злочину, для такого протистояння шляхом вчасного надання їй певного процесуального статусу.
6. Зроблено висновок про те, що суміщення в діяльності однієї посадової особи чи органу, які ведуть процес, різних процесуальних функцій не сприяє належній реалізації принципу презумпції невинуватості. Право на прийняття чи ініціювання перед судом прийняття рішень, які свідчать про початок функції обвинувачення, тобто: про відмову в порушенні та порушення кримінальних справ (щодо конкретної особи), визнання особи підозрюваною і обвинуваченою, застосування щодо них запобіжних заходів, пред’явлення обвинувачення та складання обвинувального висновку може і повинен мати лише один суб’єкт кримінального переслідування, якому надано право реалізувати функцію обвинувачення – прокурор. З іншого боку слід визнати такими, що не відповідають вимогам принципу презумпції невинуватості положення п. 5 ст. 227 КПК України в частині, що дозволяє прокуророві особисто провадити окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі у будь-якій справі, а тому зазначене положення в нинішній редакції слід виключити, встановивши, що прокурор може лише брати участь у проведенні окремих процесуальних та слідчих дій, які проводяться органами розслідування.
Слідчий, особа, яка здійснює дізнання, здійснюють функцію розслідування, яка охоплюється функцією кримінального переслідування і не є тотожною функції обвинувачення.
Оскільки суд не є належним суб’єктом реалізації процесуальної функції обвинувачення необхідно, на нашу думку, в законодавчому порядку вирішити питання про усунення суду від обов’язку порушувати кримінальні справи приватного обвинувачення, закріпивши це право за прокурором, а також від можливості клопотатися про притягнення конкретної особи до кримінальної відповідальності перед органом, який дає згоду на таке притягнення (ст. 27 Закону України “Про статус народного депутата України”), залишивши це право за Генеральним прокурором. У зв’язку з цим внести зміни до ч.ч. 1, 3 ст. 9.6.1 Регламенту Верховної Ради України, виключивши з ч. 1 слова: “а клопотання судових органів – Головою Верховного Суду України”, а з ч. 3 – слова: “або Голові Верховного Суду”. Крім того, включити випадки участі судді у вирішенні питання про при-тягнення до відповідальності інших осіб (ст.ст. 278, 279 КПК) до переліку обставин, що виключають участь судді в розгляді справи.
7. Реалізація принципу презумпції невинуватості виключає можливість не викликаного необхідністю обмеження прав осіб, щодо яких ставилося питання про початок кримінального переслідування. Так, особа, що вчинила діяння, яке містить ознаки злочину, чи близькі родичі у випадку її смерті можуть заперечувати проти прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставах, зазначених у п. 4, 6, 8 ст. 6 КПК. Повідомлення про відмову в порушенні кримінальної справи разом з копією постанови (ухвали) має направлятися зацікавленим особам, підприємствам, установам і організаціям з одночасним роз’ясненням відповідним особам їх права оскаржувати це рішення.
У разі скасування вищестоящим прокурором чи судом постанови прокурора про скасування постанови слідчого про порушення справи, розслідування такої справи не може доручатись особі, яка приймала рішення про порушення справи.
8. Вироблено пропозиції про розширення прав осіб, щодо яких вирішується питання про порушення кримінальної справи, та осіб, які обвинувачуються в приватному та приватно-публічному порядку. У зв’язку з цим підтримано положення ч. 1 ст. 45 проекту КПК про надання статусу підозрюваного особам, щодо яких порушено кримінальну справу. Крім того, запропоновано такий статус надати також особам, щодо яких функція обвинувачення виникає ще до порушення справи, тобто особам, які обвинувачуються у приватному чи приватно-публічному порядку. Відповідно, частину 1 ст. 431 КПК (ч. 1 ст. 45 проекту КПК) доповнити положенням, згідно з яким підозрюваним у таких випадках вважати особу, щодо якої подано скаргу в справах про злочини, передбачені в ч.ч. 1, 2 ст. 27 КПК.
9. Завдання забезпечення позитивної реалізації принципу презумпції невинуватості при здійсненні діяльності з доказування може бути реалізовано з подальшим розвитком інституту імунітету свідка шляхом: впровадження нових вказівок на заборону допиту як свідків законних представників підозрюваного, обвинуваченого, а також осіб, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності – про відомості, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням цих завдань; право свідоцького імунітету щодо дачі показань проти себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновлених, усиновителів повинні мати: потерпілий, цивільний позивач, відповідач. При цьому їм повинні роз’яснюватись правові наслідки дачі таких показань, зокрема, перспектива їх використання як доказів у кримінальній справі.
10. З метою позитивної реалізації принципу презумпції невинуватості: а) встановити вимогу про санкціонування будь-якої виїмки прокурором, окрім випадків надання дозволу на її проведення судом та випадків, передбачених ч. 6 ст. 177 КПК, б) для закріплення результатів особистого обшуку, який проводиться у випадку, передбаченому п. 4 ч. 3 ст. 184 КПК, коли особа при цьому іншої статі зі слідчим, у протоколі обшуку слід зазначати підстави та вказувати кому доручається в порядку ст. 114 КПК проведення цієї слідчої дії. Особа, яка буде проводити такий обшук, складатиме протокол додаткового обшуку від свого імені з дотриманням процесуального порядку, зазначеного в законі (ст. 85 КПК), в) з точки зору вимог презумпції невинуватості доповнити ст. 75 КПК положенням про тлумачення даних вірогідного висновку експерта на користь особи, щодо якої ведеться кримінальне переслідування.
11. Удосконалення потребує процесуальний порядок залучення фактичних даних, здобутих в результаті ОРД, як доказів. Сформульовано висновок про те, що пропозиція внести відповідні доповнення щодо порядку оформлення і використання як доказів матеріалів ОРД може бути підтримана за умов введення відповідної норми до КПК.
Нечіткість регламентації в законі процесуальної форми таких дій як накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку при проведенні їх до порушення кримінальної справи (ч. 3 ст. 187 КПК) дає підстави для сумнівів щодо можливості використання як доказів даних, здобутих в результаті їх проведення.
12. Розгляд презумпції невинуватості як конституційного права особи, призводить до висновку, що обумовлені необхідністю встановлення об’єктивної істини його порушення повинні мати чітко визначені законом межі, а тому: у зв’язку з невідповідністю ч. 8 ст. 5 Закону України “Про міліцію” вимогам ч. 4 ст. 29 Конституції України зазначену норму уточнити положенням про невідкладність усного роз’яснення та вручення в письмовому вигляді конституційних прав затриманого з моменту його фактичного затримання (захоплення); зроблено висновок про необхідність виключення ч. 8 ст. 1652 КПК у зв’язку з її невідповідністю частині 4 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, а також частині 3 ст. 29 Конституції України; встановити правило про обов’язок прокурора в усіх без винятку випадках особисто допитати особу, щодо якої ставиться питання про взяття під варту, а також покласти на прокурора обов’язок особисто перевіряти факти повідомлення близьких ро-дичів затриманого чи арештованого; визначити процедуру внесення підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, що перебувають під вартою, грошових збережень на їх рахунках в Ощадбанку тощо або передачі матеріальних цінностей, належних їм (квартира, автомобіль, цінні папери та ін.) при зміні запобіжного заходу тримання під вартою на заставу; правила ст. 147 КПК доповнити положенням про можливість застосування відсторонення обвинуваченого від посади лише з дозволу суду.
13. З врахуванням положень принципу презумпції невинуватості зроблено висновок про необхідність зміни ч. 1 ст. 143 КПК та викладення її в наступній редакції: “Слідчий зобов’язаний допитати обвинуваченого кожного разу тоді, коли обвинувачений згоден і бажає дати показання, в тому числі після пред’явлення йому обвинувачення або в день його явки чи приводу”.
14. При закінченні досудового розслідування складанням обвинувального висновку передбачити в законі ряд положень, спрямованих на забезпечення прав осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, зокрема: ст. 223 КПК України доповнити наступним положенням: “Обвинувальний висновок не може ґрунтуватись на припущеннях”.
15. З метою вирішення питання про зрівняння по відношенню до юридич-них наслідків слідчого та судового порядку реабілітації передбачити, що по аналогії з судовими рішеннями тільки виявлення нових обставин і строк один рік після цього обмежують скасування постанов органів розслідування про закриття кримінальних справ з реабілітуючих підстав та можливість порушення кримінальної справи в цьому випадку прокурором (чи скасування суддею постанови про закриття кримінальної справи) за обвинуваченнями, по яких справу було закрито органом дізнання, слідчим чи прокурором за реабілітуючими обставинами.
16. Вважаємо, що тільки судом може прийматись рішення про закриття кримінальної справи за реабілітуючими та нереабілітуючими підставами в разі, коли в кримінальній справі встановлена особа. У випадку смерті особи справа закривається судом після винесення постанови про визнання померлого обвинуваченим з наданням близьким родичам його прав. Постанова про закриття кримінальної справи повинна направлятись окрім обвинуваченого також особам, щодо яких реалізовувалась так чи інакше функція обвинувачення: підозрюваному, близьким родичам померлого, особі, дозвіл на притягнення якої до відповідальності не надано компетентним органом (наприклад, народний депутат), особі, щодо якої подано скаргу в справах приватного обвинувачення тощо.
Також вважаємо, що не сприяє належній реалізації принципу презумпції невинуватості практика, яка розповсюджена ВСУ, щодо поширення дії ч. 2 ст. 49 КК (тобто 15-річний строк давності) на справи, в яких не встановлено особу, котра вчинила злочин.
17. Забезпечення належної реалізації принципу презумпції невинуватості в справах про суспільно-небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, обумовлює необхідність забезпечення участі захисника на більш ранньому етапі провадження у справі. У зв’язку з цим викласти п. 5 ч. 1 ст. 45 КПК України в наступній редакції: “5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру – з моменту ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення судово-психіатричної експертизи, а в разі, коли скористатись зазначеним правом особі перешкоджає характер її захворювання – не пізніше дня прийняття рішення про направлення особи на судово-психіатричну експертизу. Захисник вказаних осіб має ті ж права, що і захисник обвинуваченого”. Подібні положення відтворити у ст.ст. 52, 512 проекту КПК.
18. Закріплена в КПК України процедура провадження та застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність (ст. 73), не відповідає ідеї створення в Україні системи органів ювенальної юстиції, а також “Мінімальним стандартним правилам ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх”. У зв’язку з цим зроблено висновок про виключення цієї процедури з чинного КПК, а також проекту КПК України (ст. 181).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Затримання та взяття під варту в Україні: стан, проблеми удосконалення законодавства та практики його застосування: Посібник / За ред. О.В. Беци, М.І. Мельника – К.: Атіка, 2002. – 96 с.
3. Бойко В.Ф. Про стан здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції в 2000 році та заходи щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституцій України // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – №1. – С. 3–7.
4. Виправдати неможливо // Іменем Закону. – 2006. – № 36. – С. 30.
5. Маляренко В. Про досудове слідство, його недоліки і реформу // Голос України. – 2004. – 12 жовтня.
6. Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР: Утв. Законом УССР от 28 декабря 1960 г. // Ведомости Верховного Совета Украинской ССР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
7. Проект Кримінально-процесуального кодексу України від 18 листопада 2005 р. № 3456-д / Суб’єкт законодавчої ініціативи: народний депутат України // http: www. rada. ua.
8. Громов Н.А., Николайченко В.В. Принципы уголовного процесса, их понятие и система // Государство и право. – 1997. – №7. – С. 33–40.
9. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
10. Репешко П.И. Принципы уголовного процесса в стадии судебного разбирательства уголовного дела в суде первой инстанции Украины. – Николаев: Атолл, 2001. – 258 с.
11. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. – М.: Русский язык, 1990. – Т. 3. – 555 с.
12. Кримінальний процес України: Підручник для вищих закладів освіти / Міністерство освіти і науки України. Національна юридична академія України. Академія правових наук України; За ред. Ю.М. Грошевого і В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 494 с.
13. Словарь иностранных слов. – 18-е изд., стереотип. – М.: Русский язык, 1989. – 624 с.
14. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень/ Київська МДА; Л.О. Пустовіт, О.І. Скопненко, Г.М. Сюта та ін. – Київ: Вид-во “Довіра” – УНВЦ “Рідна мова”, 2000.– 1018с.
15. Новий тлумачний словник української мови. У 3–х томах / Укл.: В. Яременко, О. Сліпушко. – Вид. 2-ге, випр. – К.: Вид-во “Аконіт”, 2003. – Т. 2. – 926 с.
16. Тлумачний словник української мови: Понад 12000 статей (близько 40000 слів) / За ред. д-ра філологічних наук, проф. В.С. Калашника. – 2-ге вид., випр. і доп. – Х.: Прапор, 2004. – 992 с.
17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник для вищих навчальних закладів / МВС України. НУВС. – Харків: Консум, 2001. – 655с.
18. Советский уголовный процесс: Учебник / Под ред. В.П. Божьева. – М.: Юрид. лит., 1990. – 432 с.
19. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности. – М.: Российское право, 1992. – 320 с.
20. Кудрявцева А.В., Лившиц Ю.Д. О понятии принципа в уголовном процессе // Изв. вузов. Правоведение. – 2001. – №4. – С. 162–170.
21. Стецовский Ю.И., Ларин А.М. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. – М.: Наука, 1988. – 316 с.
22. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М.: Наука, 1968. – Т.1. – 470 с.
23. Колбая Г.Н. Соотношение предварительного следствия и судебного разбирательства. – М.: Юрид. лит., 1975. – 152 с.
24. Мотовиловкер Я.О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности и состязательности уголовного процесса. – Ярославль: Изд-во Ярославского гос. ун-та, 1978. – 96 с.
25. Митрохин Н.П. Законность и демократизм предварительного следствия. – Минск: Вышэйша школа, 1979. – 206 с.
26. Петрухин И.Л. Правосудие: время реформ. – М.: Наука, 1991. – 208 с.
27. Бибило В.Н. Конституционные принципы правосудия и их реализации в стадии исполнения приговора. – Минск: Изд-во “Университетское”, 1986. – 160 с.
28. Зажицкий В.И. Правовые принципы в законодательстве Российской Федерации // Государство и право. – 1996. – № 11. – С. 92–98.
29. Лившиц Р.З., Никитинский В.И. Принципы советского трудового права // Сов. государство и право. – 1974. – № 3. – С. 31–39.
30. Демидов И.Ф. Принципы советского уголовного процесса. Курс советского уголовного процесса: Общая часть / Под ред. А.Д. Бойкова, И.А. Карпеца. – М.: Юрид лит., 1989. – 638 с.
31. Савицкий А.М. К вопросу о системе принципов советского уголовного процесса // Сов. государство и право. – 1950. – №1. – С 24–29.
32. Томин В.Т. О понятии принципа советского уголовного процес-са // Труды Высшей школы МООП РСФСР. – М., 1965. – Вып. 12. – С. 190–196.
33. Ульянова Л.Т. Принципы уголовного процесса // Уголовный процесс / Под peд. К.Ф. Гуценко. – М.: Зерцало, ТЕИС, 1996. – С. 49–61.
34. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного судопроизводства. – М.: Юрид. лит., 1971. – 199 с.
35. Гинзбург А.Я. Принципы советской криминалистики. – Караганда: Карагандин. высш. школа, 1974. – 79 с.
36. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. Посібн. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
37. Общая теория государства и права. Академический курс: В 2 т. / Под ред. проф. М.Н. Марченко. – Т. 2. Теория права. – М.: Зерцало, 1998. – 640 с.
38. Чельцов М.А. Уголовный процесс. – М.: Юрид. лит., 1969. – 163 с.
39. Нажимов В.П. Развитие системы демократических принципов советского уголовного процесса в свете новой Конституции СССР // Вопросы осуществления правосудия в СССР: Межвуз. сб. – Калининград, 1979. – Вып. 7. – С. 3–13.
40. Гриненко А.В. Система принципов уголовного процесса и ее реализация на досудебных стадиях: Автореф. дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.09. – Воронеж, 2001. – 42 с.
41. Ларин А.М. Уголовный процесс: структура права и структура законодательства. – М.: Наука, 1985. – 314 с.
42. Бахин В., Карпов Н. О соотношении прав личности и методах борьбы с преступностью // Закон и жизнь. – 2004. – № 8. – С. 9–15.
43. Советский уголовный процесс: Учебник для юрид. фак. и вузов / Под ред. Д.С. Карева. – М.: Юрид. лит., 1975. – 567 с.
44. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.
45. Крижанівський В. Презумпція невинуватості в системі принципів кримінального процесу України, Польщі та США // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №5. – С. 106–109.
46. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. – 4-те вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2003. – 1120 с.
47. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. – Харьков: Консум, 1997. – 97 с.
48. Либус И.А. Презумпция невиновности в советском уголовном процессе. – Ташкент: Узбекистан, 1981. – 232 с.
49. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Под ред. Н.В. Жогина. – 2-е изд. испр. и доп. – М.: Юрид. лит., 1973. – 735 с.
50. Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. – М.: Наука, 1984. – 143 с.
51. Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. – М.: Изд-во АН СССР, 1974. – 276 с.
52. Каминская В.И. Учение о правовых презумпциях в уголовном процессе. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 131 с.
53. Философский словарь / Под ред. М.М. Розенталя. – 3-е изд. – М.: Политиздат, 1972. – 496 с.
54. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник / АН СССР. Ин-т философии. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Наука, 1975. – 720 с.
55. Васильев А.М. Правовые категории: методические аспекты разработки системы категорий права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 264 с.
56. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 239 с.
57. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 234 с.
58. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 173 с.
59. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. Биографич. очерк и перевод проф. М.М. Исаева. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1939. – 464 с.
60. Устав уголовного судопроизводства 1864 г. // Российское законодательство Х–ХХ веков: Тексты и коммент. В 9-ти т. – М.: Юрид. лит., 1991. – Т.8. – С. 120–384.
61. Краткое изображение процессов или судебных тяжб. Март 1715 г. // Российское законодательство Х–XX веков / Под общ. ред. О.И. Чистякова – М.: Юрид. лит., 1986. – Т. 4. – 507 с.
62. Духовский М.В. Русский уголовный процесс. – М., 1910. – 342 с.
63. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. В 2-х томах / Общ. ред. А.В. Смирнова. – Санкт-Петербург: Альфа, 1996. – Т. 2. – 552 с.
64. Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство. – С.Пб., 1916. – 571 с.
65. Тадевосян В.С. К вопросу об установлении материальной истины в советском процессе // Сов. государство и право. – 1948. – №6. – С. 65–72.
66. Мокичев К.А. Против ревизионистских извращений марксистско-ленинского учения о государстве и праве: Лекция. – М.: Всесоюз. заоч. ин-т Министерства высш. образования СССР, 1959. – 40 с.
67. Чельцов М.А. Уголовный процесс. – М.: Юриздат, 1948. – 624 с.
68. Права людини: Міжнародні договори України. Декларації. Документи. – 2-ге вид. – К.: Юрінформ, 1992. – 199 с.
69. Кримінально-процесуальний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментарій. – К.: Політвидав, 1968. – 286 с.
70. Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР. 1924–1986 / Под ред. Теребилова В.И. – М.: Изд-во “Известия Советов народных депутатов СССР”, 1987. – 1040 с.
71. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду Української РСР. – К.: Політвидав, 1985. – 392 с.
72. Уголовный процесс. Учебник для вузов / Под общ. ред. П.А. Лупинской. – М.: Юристъ, 1995. – 544 с.
73. Міхеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1992. – 427 с.
74. Український Радянський Енциклопедичний Словник : В 3 т. / Редкол.: ...А.В. Кудрицький (відп. ред.) та ін. – 2-ге вид. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986, – Т. 1. – 752 с.
75. Чангули Г.И. Значение конституционного принципа презумпции невиновности // Конституция СССР и дальнейшее укрепление законности и правопорядка: материалы конф., 3–6 окт. 1978 г. – М.: ИГПАН, 1979. – С. 136–141.
76. Словник української мови: В 10-ти т. / АН Української РСР. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. – К.: Наукова думка, 1979. – Т. 10. – 659 с.
77. Элькинд П.С. Общественное начало в сфере уголовного судопроизводства и тенденция его дальнейшего развития // Актуальные проблемы государства и права в период строительства коммунизма. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967. – С. 115–121.
78. Тыричев И.В. Принципы советского уголовного процесса. – М.: ВЮЗИ. 1983. – 80 с.
79. Танцюра О.В. Принцип презумпції невинуватості та проблеми його реалізації у процесуальних рішеннях слідчого: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. – Харків, 1995. – 23 с.
80. Касумов Ч.С. Презумпция невиновности в советском праве. – Баку: Элм, 1984. – 139 с.
81. Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности // Виктимология и профилактика правонарушений. – Иркутск: Изд-во Иркутского гос. ун-та, 1979. – С. 3–16.
82. Беньківський В.Моє розуміння поняття “презумпція невинності” // Право України. – 1995. – №12. – С. 58–59.
83. Нажимов В.П. Дискуссионные вопросы учения о принципах советского уголовного процесса // Вопросы организации суда и осуществления правосудия в СССР. – Калининград: Изд-во Калинингр. ун-та, 1975. – № 4. – С. 3–35.
84. Нажимов В.П. Не абстракция, а реальность // Литературная газета. – 1979. – 24 августа.
85. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств (краткий очерк). – М.: Госюриздат, 1960. – 176 с.
86. Темушкин О.П. Организационно-правовые формы проверки законности и обоснованности приговоров: Автореф. дис. ... д-ра. юрид. наук : 12.00.09. – М., 1980. – 51 с.
87. Алексеев В.Б. Оценка доказательств в стадии надзорного производства. – М.: Юрид. лит., 1971. – 128 с.
88. Касумов Ч.С. Презумпция невиновности в теории и практике советского уголовного судопроизводства: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1980. – 186 с.
89. Любавин А.А. Процессуальный порядок разрешения дел в стадии исполнения приговора // Доклады по вопросам советской экономики и советского права. – Томск, 1963. – С. 105–106.
90. Новий тлумачний словник української мови. У 3-х томах / Укл.: В. Яременко, О. Сліпушко. – Вид. 2-ге, випр. – К.: Аконіт, 2003. – Т. 3. – 862 с.
91. Шишкін В. Чи готова держава до захисту прав громадян? (риторичні міркування) // Право України. – 1995. – №12. – С. 28–31.
92. Воеводин Л.Д. Содержание правового положения личности в науке советского государственного права // Сов. государство и право. – 1965. – №2. – С. 42–50.
93. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1985. – 176 с.
94. Масленников В.А. Ответственность в структуре правового статуса личности // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года. – Саратов, 1980. – С. 165–167.
95. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования. – М.: Юрид. лит. 1966. – 188 с.
96. Матузов Н.И. Правовой статус личности: понятие и структура // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года. – Саратов, 1980. – С. 58–66.
97. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР. – М.: Наука, 1974. – 246 с.
98. Витрук Н.В. Правовой статус личности: содержание, виды и тенденции в развитии // Проблемы правового статуса субъектов права. – Калининград, 1976. – С. 15–19.
99. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа, 1984. – 133 с.
100. Чеканов В.Я. Принцип осуществления правосудия только судом // Конституция СССР и дальнейшее укрепление законности и правопорядка. – М.: Ин-т государства и права АН СССР, 1979. – С. 141–143.
101. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
102. Савицкий В.М. О принципах уголовного процесса // Проблемы кодификации уголовно-процессуального права. – М.: ИГПАН, 1987. – С. 20–37.
103. Стецовский Ю.И. Если человек обвинен в преступлении... – М.: Сов. Россия, 1988. – 208 с.
104. Савицкий В.М. Конституционные предпосылки дальнейшего усиления гарантий прав личности в уголовном судопроизводстве // Гарантии прав личности в социалистическом уголовном праве и процессе. – Ярославль: Изд-во Ярослав. ун-та, 1979. – Вып. 4. – С. 17–26.
105. Томин В.Т., Безлепкин Б.Т. Презумпция невиновности и советский уголовный процесс // Развитие науки и практики уголовного судопроизводства в свете требований Конституции СССР. – М.: Всесоюз. ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1978. – С. 31–35.
106. Петрухин И.Л. Презумпция невиновности – конституционный принцип советского уголовного процесса // Сов. государство и право. – 1978. – № 2. – С. 18–26.
107. Либус И.А. Презумпция невиновности в советском уголовном процес-се.: Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. – Ташкент, 1983. – 390 с.
108. Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування. – К.: НАВСУ, 2005. – 272 с.
109. Конституционные основы правосудия в СССР / Под. ред. В.М. Савицкого. – М.: Наука, 1981. – 360 с.
110. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР. Процессу-альное регулирование. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1976. – 198 с.
111. Франк Л.В. Потерпевшие от преступления и проблемы советской вик-тимологии. – Душанбе: Ирфон, 1977. – 237 с.
112. Общая теория государства и права. Социалистическое право. – М.: Юрид. лит., 1973. – 647 с.
113. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Офіційний текст. – К.: Право, 2002. – 208 с.
114. Цивільний кодекс України: Прийн. 16 січня 2003 р. – К.: Парламентське вид-во, 2003. – 352 с.
115. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 16. – Ст. 1088.
116. Кодекс законів про працю України: Офіційний текст. – К.: Право, 2002. – 108 с.
117. Лунев А.Е. Административная ответственность за правонарушения. – М.: Госюриздат, 1961. – 187 с.
118. Александров Н.Г. Советское трудовое право. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Госюриздат, 1963. – 414 с.
119. Лукашева Е.А. Принципы советского права // Сов. государство и право. – 1970. – № 6. – 21–29.
120. Рабинович Ф.Л. Вина как основание договорной ответственности предприятия. – М.: Юрид. лит., 1975. – 168 с.
121. Смітієнко З.Д., Осауленко О.А. Презумпція невинуватості як елемент загальноправового статусу громадян // Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників / Керівник авторського колективу А.І. Комарова, О.О. Крикун. – Київ, 1997. – Том 7. – С. 259–262.
122. Гурвич М.А. Является ли доказывание в гражданском процессе юридической обязанностью? // Сов. юстиция. – 1975. – № 5. – С. 14–17.
123. Комментарий к ГПК РСФСР / Авдюков М.Г., Башкатов И.И., Гер-зон С.П. и др.; Отв. ред. Р.Ф. Каллистратова и др. – М.: Юрид. лит., 1976. – 600 с.
124. Тихомиров Ю.А. Теория закона. – М.: Наука, 1982. – 257 с.
125. Морозова Л.А. Конституционное регулирование в СССР. – М.: Юрид. лит., 1985. – 143 с.
126. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственно-правовых норм. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1984. – 163 с.
127. Альперт С.А. Принципы советского уголовного процесса и их роль в формировании правового статуса участников процесса // Проблемы соц. законности. – Харьков: Высшая школа, 1986. – Вып. 17. – С. 64–69.
128. Томин В.Т. Механизм воздействия коммунистического мировоззрения на уголовное судопроизводство // Проблемы советского государства и права. Вопросы борьбы с правонарушениями. – Иркутск: Изд-во Иркутского гос. ун-та, 1975. – Вып. 3. – С. 85–92.
129. Тутышкин Н.П. Воздействие конституционных положений на обвинительную деятельность в советском суде // Проблемы борьбы с преступностью. – Омск: Омск. высш. шк. милиции, 1979. – С. 134–148.
130. Шейфер С.А. Принципы процесса как гарантии законности и демократизма предварительного следствия // Проблемы демократизации предварительного следствия. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1989. – С. 83–92.
131. Мазаев В.Д. Гарантии реализации конституционных норм на предварительном следствии // Реализация норм государственного и административного права на предварительном следствии. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1987. – С. 13–21.
132. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Національна академія внутрішніх справ України – К., 2000. – 20 с.
133. Мазаєв В.Д. Реализация конституционных норм: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Саратовский гос. ун-т. – Саратов, 1982. – 18 с.
134. Конституционный статус личности в СССР / Б.Н. Топорнин, Л.Д. Воеводин, В.С. Шевцов, и др.; Редкол.: Н.В. Витрук, и др. – М.: Юрид. лит., 1980. – 256 с.
135. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
136. Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 360.
137. Дюрягин И.Я. Применение норм советского права. – Свердловск: Средне-Уральск. кн. изд-во, 1973. – 247 с.
138. Воеводин Л.Д. Реализация конституционных прав и свобод советских граждан и деятельность высших представительных органов // Проблемы развития представительных органов власти социалистического государства. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979. – С. 93–160.
139. Удалова Л.Д. Кримінальний процес України: Загальна частина: Конс-пект лекцій. – К.: НАВСУ., 2001. – 100 с.
140. Зеленецький В., Кальман О. Корупція в Україні та організаційно-правові основи боротьби з нею // Право України. – 2001. – № 4. – С. 13–17.
141. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя: правовые и организационные проблемы. – К.: Наук. думка, 1984. – 182 с.
142. Минаев Ю.В. Процессуальные решения следователя. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1979. – 92 с.
143. Григорьев В.Н. Обнаружение признаков преступления органами внутренних дел. – Ташкент: ТВШ МВД СССР, 1986. – 88 с.
144. Зеленецкий B.C. Возбуждение уголовного дела. – X.: Крим Арт, 1998. – 340 с.
145. Слинько С.В. Проблемы реализации конституционных норм субъектами уголовного процесса: Монография. – X.: Нац. ун-т внутр. дел; РИФ Арсис, 2002. – 432 с.
146. Рассмотрение органами дознания заявлений и сообщений о преступлениях: Учеб. Пособие / С.П. Щерба, Г.П. Химичев, Н.Н. Донковцев, А.А. Чувилёв. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1987. – 71 с.
147. Галаган В.І. Правові та криміналістичні проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності (на матеріалах органів внутрішніх справ України): Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Національна академія внутрішніх справ України. – К.: Науковий світ, 2003. – 41 с.
148. Середа Г. Прокурорський нагляд за додержанням законів при прийнятті, реєстрації та вирішенні заяв та повідомлень про злочини: деякі проблеми правового регулювання // Право України. – 1999. – № 3. – С. 18–21.
149. Бородин С.В. Разрешение вопроса о возбуждении уголовного дела. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1970. – 118 с.
150. Уголовный процесс: Учебник для студентов юрид. вузов и факультетов / Под ред. К.Ф. Гуценко. – М: Зерцало, ТЕИС, 1996. – 510 с.
151. Широченко В. Презумпция вины // Человек и закон. – 2001. – № 1. – С. 30–33.
152. Примаченко А. Маленькое дело судьи Василенко // Зеркало недели. – 2002. – 19 октября.
153. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 р. // Відомо