ЗМІНА ОБВИНУВАЧЕННЯ В КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Інститут притягнення як обвинуваченого в
кримінально-процесуальному праві України 13
1.1. Підстави притягнення як обвинуваченого і визначення
їх достатності 13
1.2. Особливості процесуального порядку пред’явлення
обвинувачення 35
1.3. Сутність і види зміни обвинувачення 55
РОЗДІЛ 2. Зміна обвинувачення на досудовому слідстві 66
2.1. Підстави і процедура збільшення обсягу обвинувачення на
досудовому слідстві 66
2.2. Підстави і порядок зменшення обсягу обвинувачення 78
2.3. Зміна сутності обвинувачення і її процесуальні наслідки 97
2.4. Доцільність встановлення спрощеного порядку зміни
обвинувачення 104
РОЗДІЛ 3. Зміна обвинувачення в суді першої інстанції 115
3.1. Підстави постановки питання про нове обвинувачення
і загальна процедура його вирішення 115
3.2. Особливості процесуального порядку зміни обвинувачення
в суді першої інстанції 123
3.3. Правові наслідки непідтвердження обвинувачення в суді 148
ВИСНОВКИ 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 189
ДОДАТКИ 206
ВСТУП
Актуальність теми. Після набуття в 1991 р. незалежності Україна одержала нові можливості розвитку. Набуває важливого значення питання не тільки побудови в країні правової держави, а і виходу України на міжнародний рівень, вступу до Європейського Союзу. Одним з етапів розвитку України в цьому напрямі є приведення вітчизняного законодавства у відповідність до міжнародно-правових норм і стандартів. Проведення у зв’язку з цим судової реформи не може не торкнутися кримінально-процесуального законодавства, яке становить невід’ємну частину судової системи.
В світлі положень Конституції України, які визнають людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, а також ставлять в основу проблему забезпечення реалізації прав громадян, особливий інтерес в кримінально-процесуальній діяльності викликають інститути притягнення особи як обвинуваченого та зміни обвинувачення у їх тісному взаємозв’язку. Проблема вдосконалення процедури зміни обвинувачення в аспекті реформ сьогодення уявляється особливо актуальною, зважаючи на те, що з моменту прийняття діючого Кримінально-процесуального кодексу України в 1961 р. до статей, що регулюють питання зміни обвинувачення, не внесено жодних змін, крім надання з 2001 р. прокурору права змінювати обвинувачення в суді в бік його обтяження.
Питанням щодо процесуального порядку притягнення як обвинуваченого та особливостей зміни обвинувачення на різних стадіях кримінального процесу досліджувались такими вченими, як М.І. Бажанов, В.І. Басков, П.Д. Біленчук, Т.В. Варфоломеєва, І.В. Вернидубов, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, Л.М. Давиденко, А.Я. Дубинський, П.С. Елькінд, М.В. Жогін, В.С. Зеленецький, З.З. Зинатуллін, Л.М. Карнєєва, М.П. Карпушин, М.В. Косюта, В.І. Курляндський, О.М. Ларін, В.З. Лукашевич, П.А. Лупинська, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Я.О. Мотовіловкер, В.Т. Нор, О.П. Рижаков, В.М. Савицький, В.О. Середа, М.І. Сірий, В.Ф. Статкус, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, Ф.Н. Фаткуллін, М.О. Чельцов, В.В. Шимановський, М.Є. Шумило та ін. Проте проблему обвинувачення і його зміни ніяк не можна вважати вичерпаною, а тому потреба її наукового аналізу залишається актуальною. Такий висновок предметно обґрунтовується наступним.
Обвинувачення – одне з найбільш важливих процесуальних явищ, механізм, що приводить в дію всю систему кримінального судочинства, оскільки з нього безпосередньо і починаються кримінально-процесуальні відношення. Однак, не зважаючи на таке важливе наукове і практичне значення інституту притягнення як обвинуваченого, в теорії кримінального процесу немає єдиного підходу до розуміння сутності поняття „обвинувачення”, йому надається різне значення, що призводить до негативних наслідків на практиці.
Уваги і детальної розробки потребують питання про момент виникнення функції обвинувачення, а також про підстави притягнення як обвинуваченого. Останнє питання постає особливо гостро у зв’язку з забезпеченням реалізації прав громадян, особливо тих, які залучаються до кримінального судочинства.
Кримінально-процесуальний закон не містить чіткої вказівки на строки, у які після порушення кримінальної справи особа повинна бути притягнута як обвинувачений, за виключенням обрання запобіжного заходу до пред’явлення обвинувачення. Тому в практичній діяльності співробітників слідчих підрозділів нерідко мають місце випадки порушення прав обвинуваченого затягуванням моменту притягнення як обвинуваченого, моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого після порушення кримінальної справи, коли воно штучно відкладається до закінчення досудового слідства. Також доволі часто слідчі працюють з особою, що могла вчинити злочин, як зі свідком практично до закінчення досудового слідства.
Притягнення особи як обвинуваченого може мати місце лише за наявності доказів, що обґрунтовують пред’явлене обвинувачення (ст. 131 КПК). Разом з тим, процесуальний закон не визначає, яка сукупність доказів може бути визнана достатньою для підтвердження того, що саме притягувана до кримінальній відповідальності особа вчинила злочин. В діючому КПК також не вирішено питання про необхідність відображення підстави для прийняття даного рішення в постанові про притягнення як обвинуваченого. У зв’язку з цим виникла потреба визначення в законі загальних критеріїв, за допомогою яких в кожному конкретному випадку повинно вирішуватися питання про вид і обсяг обставин, достатніх для притягнення особи як обвинуваченого. Це тим більше важливо, оскільки подальше розслідування справи може виявити нові обставини та нові докази, що тягнуть зміну обвинувачення.
Закон у випадку зміни обвинувачення зобов’язує слідчого винести нову постанову про притягнення як обвинуваченого (ст. 141 КПК). Таке формулювання закону сприяло розповсюдженню думки про те, що наявність в одній справі кількох різноманітних постанов про притягнення як обвинуваченого може дезорієнтувати обвинуваченого і суд. Крім того, у формулювання ч. 1 ст. 141 КПК законодавець фактично називає два види модифікації обвинувачення, які можуть бути здійснені слідчим: його зміна та доповнення. Науковці йдуть тим же шляхом, називаючи в монографіях і підручниках розділи „Доповнення та зміна обвинувачення”, не відповідаючи на питання, доповнення обвинувачення є різновидом його зміни чи самостійним процесуальним інститутом?
В науковій літературі з метою вдосконалення кримінально-процесуального законодавства обґрунтовується введення так званого „спрощеного порядку зміни обвинувачення”, котрий передбачав би винесення „спеціальної” постанови, яку необхідно подати обвинуваченому в найкоротший термін, а також відмову від повторного роз’яснення прав обвинуваченого та його допиту, що вимагає ретельного критичного аналізу.
Проблеми щодо зменшення обсягу обвинувачення пов’язані здебільшого з процесуальним оформленням даного рішення слідчого, коли під час досудового слідства частина пред’явленого обвинувачення не знайшла свого підтвердження. Серед науковців та правозастосовувачів виробилося багато різних підходів до розуміння зазначених вимог закону, і тому в юридичній літературі, в наукових коментарях до Кримінально-процесуального кодексу України запропоновано кілька варіантів порядку зменшення обсягу обвинувачення, наслідком чого є неправильне розуміння та застосування статті 141 КПК слідчими, що врешті призводить до порушення прав обвинуваченого, повернення справи для додаткового розслідування з суду, затягування в часі провадження досудового слідства тощо.
Існують певні процесуальні проблеми стосовно зміни обвинувачення прокурором перед направленням справи до суду. Так, надавши державному обвинувачеві право змінити обвинувачення в суді як у бік поліпшення, так і погіршення становища підсудного, законодавець не вніс відповідні зміни до ст. 231 КПК, яка й досі забороняє прокурору під час направлення справи до суду за певних умов вносити зміни до обвинувального висновку, що призводить до застосування закону з тяжчою санкцією. Це нелогічно, оскільки закон вимагає від прокурора підтримання обвинувачення в суді на належному рівні, дозволяючи змінювати його як в бік поліпшення, та і у бік погіршення становища підсудного.
Сформульоване в стадії досудового слідства обвинувачення не є остаточним, і питання про нове обвинувачення може постати в процесі судового слідства. В юридичній літературі певний час домінувала точка зору, що у випадку, коли нове обвинувачення тісно пов’язане з початковим, суду належить обов’язково повертати справу на додаткове розслідування, бо засудження підсудного за більш тяжкий злочин водночас з засудженням за обвинуваченням, зазначеним у обвинувальному висновку, вважалося порушенням права обвинуваченого на захист і перешкодою повному дослідженню обставин справи. Як правило, і судова практика не допускає засудження підсудного в тому ж судовому засіданні за новий виявлений злочин. Вважається, що стосовно нового виявленого злочину повинно бути проведено ретельне розслідування, для того щоб суд міг правильно вирішити справу. Але можливість провадження цього розслідування в ході судового слідства не виключена законом, і повинно бути сприйняте судовою практикою.
Перші кроки на цьому шляху зроблено законодавцем в 2001 р., коли в ст. 277 КПК були внесені зміни, відповідно до яких зміна обвинувачення в суді стала можливою як у бік його пом’якшення, так і у бік обтяження, але за певних умов - коли цим не порушуються правила про обов’язкове проведення досудового слідства або про підсудність.
Аналіз змісту ст. 277 КПК України дозволяє також дійти висновку про те, що обмежень щодо зміни прокурором обвинувачення в бік його пом’якшення немає аж до часткової або повної відмови прокурора від нього. Питання часткової та повної відмови прокурора від підтримання обвинувачення в суді повинно розглядатися в контексті даного дослідження, бо є наслідком такого різновиду зміни обвинувачення в суді, як зменшення обсягу обвинувачення внаслідок непідтвердження будь-якої його частини. Крім того, після відмови прокурора від підтримання обвинувачення, воно не обов’язково перестає існувати, бо закон надає право продовжувати підтримувати обвинувачення потерпілому. У зв’язку з цим для нас становить інтерес і розглядатиметься питання процесуальних прав і фактичних можливостей потерпілого підтримувати обвинувачення після відмови прокурора.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планами науково-дослідницьких робіт кафедри кримінального процесу і правосуддя Луганського державного університету внутрішніх справ і є складовою частиною „Комплексної програми профілактики злочинності на 2000-2005 рр.”, затвердженої Указом Президента України 3176/2000 від 25 грудня 2000 р., Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. №143/2002 „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, Наказу МВС України № 356 від 11 травня 2001 р. „Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період з 2001 до 2005 рр.”, Наказу МВС України №635 від 30 червня 2002 р. „Про заходи щодо організації проведення науково-дослідницьких робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України”.
Мета і задачі дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є теоретичне узагальнення проблем зміни обвинувачення, а також сприяння розробці науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо вдосконалення порядку зміни обвинувачення в ракурсі захисту прав громадян, які притягуються як обвинувачені.
Дисертаційне дослідження має теоретико-прикладний характер і відповідно до поставленої мети спрямовується на вирішення наступних завдань:
- виявлення та вдосконалення характерних особливостей законодавчої (кримінально-процесуальної) регламентації підстав притягнення як обвинуваченого та зміни обвинувачення на досудових стадіях та в суді першої інстанції;
- з’ясування суті, загальної характеристики та співвідношення таких понять як „підстави притягнення до кримінальної відповідальності” та „підстави притягнення як обвинуваченого”, „зміна обвинувачення” та „перекваліфікація на іншу статтю КК”, „підстави зміни обвинувачення” та „підстави закриття кримінальної справи” в кримінальному процесі;
- аналіз змін діючого законодавства в питаннях зміни обвинувачення на досудовому слідстві і в суді та визначення місця даного інституту в кримінальному процесі;
- узагальнення практики зміни обвинувачення на досудовому слідстві і в суді;
- внесення пропозицій до КПК України щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства у сфері досліджених питань.
Об’єктом дисертаційного дослідження є інститут зміни обвинувачення в кримінально-процесуальному праві України. Предмет дослідження – кримінально-процесуальні норми вітчизняного законодавства, що регулюють підстави, умови і порядок зміни обвинувачення, а також практична діяльність слідчих, прокурорів і суддів щодо забезпечення законності і обґрунтованості притягнення як обвинуваченого та зміни обвинувачення в аспекті дотримання прав і інтересів обвинуваченого.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації виступає сукупність загальнонаукових та спеціальних методів пізнання. Для конкретного аналізу інституту зміни обвинувачення, дослідження сутності підстав, умов і порядку зміни обвинувачення на досудовому слідстві і в суді першої інстанції дисертантом використовувався логіко-правовий метод. Завдяки порівняльно-правовому методу визначено рівень розвинутості кримінально-процесуального законодавства, що регулює питання зміни обвинувачення, та накреслено шляхи його удосконалення. Метод системно-структурного аналізу використовувався при вивченні правозастосовчої слідчої та судової практики. За допомогою соціологічного та статистичного методів проводилося анкетне опитування слідчих ОВС, прокуратури та помічників прокурорів Луганської області щодо проблеми вдосконалення процедури зміни обвинувачення на досудовому слідстві і в суді першої інстанції.
Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, міжнародно-правові нормативні акти, кримінально-процесуальне законодавство України та інших держав, проекти Кримінально-процесуального кодексу України.
Теоретичну основу дисертації становлять праці вітчизняних та зарубіжних вчених, сучасні наукові розробки в галузі кримінального процесу.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: а) результати узагальнення 310 кримінальних справ та наглядових проваджень, розглянутих місцевими судами у 2001-2005 рр.; б) результати анкетування 280 слідчих ОВС, прокуратури та помічників прокурорів Луганської області.
Використано аналітичні та статистичні матеріали Верховного Суду України, органів прокуратури та МВС України, власний досвід дисертанта, набутий під час роботи у слідчих підрозділах УМВС України в Луганській області.
Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає в тому, що автором, з урахуванням сучасних досягнень правової науки проведене комплексне дослідження проблеми зміни обвинувачення в стадіях досудового слідства, попереднього розгляду справи суддею та судового розгляду, зроблено аналіз розвитку законодавства з цього питання, проаналізовано та внесено пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює вказаний інститут, запропонована удосконалена, економна в часі модель кримінального судочинства, яка виключає процесуальний інститут додаткового розслідування при зміні обвинувачення в суді першої інстанції.
За результатами дослідження сформульовано ряд положень, висновків і пропозицій, що містять наукову новизну і виносяться на захист, зокрема:
• уточнено зміст та значення інституту зміни обвинувачення на досудовому слідстві і в суді першої інстанції;
• запропоновано нову систему підстав зміни обвинувачення, визначено співвідношення понять „зміна обвинувачення” та „доповнення обвинувачення”;
• запропоновано рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства з метою чіткого відокремлення зазначених понять та більш конкретної регламентації процесуального порядку зміни обвинувачення в стадії досудового слідства;
• наведено аргументи відносно неможливості включення до національного законодавства через порушення прав людини спрощеного порядку зміни обвинувачення, що виключає винесення та пред’явлення нової постанови про притягнення як обвинуваченого і допит останнього;
• запропоновано нову форму постанови про притягнення як обвинуваченого у випадку зміни обвинувачення на досудовому слідстві;
• запропоновано удосконалену процедуру зміни обвинувачення в суді першої інстанції, яка виключає направлення справи на додаткове розслідування;
• обґрунтовано необхідність законодавчого розширення процесуальних прав потерпілого у випадку підтримання ним обвинувачення в суді після відмови прокурора від обвинувачення.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументовані в дисертації теоретичні положення вносять певний вклад у розвиток науки кримінального процесу і можуть бути використані під час розробки нового і вдосконалення чинного кримінально-процесуального кодексу України; в практичній діяльності слідчих, прокурорів, суддів; у навчальному процесі під час вивчення курсу кримінального процесу та спецкурсів, для підготовки науково-практичних посібників, методичних вказівок.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу та судоустрою Луганського державного університету внутрішніх справ, основні висновки оприлюднені при обговоренні нового кримінально-процесуального законодавства на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Питання реформування кримінального судочинства України” (25 листопада 2005 р., м. Донецьк); на Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (17-18 березня 2006р., м. Луцьк).
Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладені в семи публікаціях: п’яти наукових статтях, чотири з яких опубліковано у фахових виданнях, а також у двох тезах наукових доповідей на наукових конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Вирішення проблем, пов’язаних з інститутом зміни обвинувачення в кримінально-процесуальному праві України, має велике значення для правильного застосування норм права в практичній діяльності слідчих, прокурорів, адвокатів і суддів, а також є однією з важливих гарантій забезпечення швидкості кримінального судочинства, захисту прав та законних інтересів учасників процесу.
2. Кримінально-процесуальний закон не містить чіткої вказівки на строки, у які після порушення кримінальної справи особа повинна бути притягнута як обвинувачений, за виключенням обрання запобіжного заходу до пред’явлення обвинувачення. А ці строки, крім максимально допустимих для провадження досудового слідства, встановити неможливо, оскільки у кожній конкретній справі питання про коло необхідних слідчих дій вирішується по-різному. Тому слід доповнити ст. 131 КПК України вказівкою, які саме обставини скоєного злочину повинні бути доведені в першу чергу для своєчасного пред’явлення обвинувачення, з урахуванням положень ст. 64 КПК України про обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.
3. Необхідно ввести норму про те, що у випадках, коли за наявності достатніх доказів вчинення особою злочину обвинувачення своєчасно не пред’являється, а слідчі дії проводяться з особою як зі свідком, результати цих слідчих дій не повинні мати юридичної сили і прийматися до уваги в суді. Узаконити зазначену норму слід шляхом доповнення ст. 82 КПК України „Протоколи слідчих і судових дій та інші носії інформації щодо цих дій” частиною 2, яку викласти в наступній редакції: „...Не можуть визнаватися джерелом доказів і прийматися до уваги в суді протоколи слідчих дій у випадках, коли за наявності достатніх доказів вчинення певною особою злочину, ці слідчі дії проводилися за участі даної особи в статусі свідка”.
4. В постанові про притягнення як обвинуваченого необхідно відобразити підстави для прийняття цього рішення. Це рішення повинно базуватися не на простій сукупності доказів, а на їх системі, під якою розуміється внутрішня несуперечність множинності взаємопов’язаних суперечностей, оскільки наявність лише окремих доказів, не узгоджених між собою, ускладнює прийняття рішення про притягнення як обвинуваченого. Достатніми доказами для притягнення особи як обвинуваченого слід розуміти вірогідні відомості, зібрані, перевірені і оцінені слідчим у встановленому законом порядку, які в своїй сукупності приводять до єдиного висновку на даний момент розслідування про те, що певна особа вчинила злочин і не підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за нього.
Пропонується наступна редакцію ст. 131 КПК:
„Стаття 131. Підстава притягнення як обвинуваченого
За наявності системи достовірних доказів, зібраних і перевірених в установленому законом порядку, які приводять до висновку на даний момент розслідування про те, що певна особа вчинила злочин, передбачений Кримінальним кодексом, і не підлягає звільненню від відповідальності за нього, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого”.
5. Якщо в ході досудового слідства виникає необхідність змінити або доповнити обвинувачення, слідчий зобов’язаний ще раз пред’явити особі обвинувачення. Щоб уникнути невизначеності через наявність в одній справі кількох різних постанов про притягнення як обвинуваченого, в текст нової постанови про притягнення як обвинуваченого слід внести пункт, згідно з яким з моменту винесення постанови про нове обвинувачення постанова про попереднє обвинувачення втрачає юридичну силу.
6. Система підстав зміни обвинувачення повинна базуватися на обсязі обвинувачення та його складових - змісті (фабулі) і формулі. На основі цих критеріїв всі підстави зміни обвинувачення в ході розслідування справи можна об’єднати в такі групи:
- підстави, що тягнуть збільшення обсягу обвинувачення;
- підстави, що тягнуть зменшення обсягу обвинувачення;
- підстави зміни суті (формули) обвинувачення.
7. В частині 1 статті 141 КПК України законодавець фактично називає два види модифікації обвинувачення, які можуть бути здійснені слідчим: його зміна та доповнення. Слід вважати, що доповнення обвинувачення не є самостійним процесуальним інститутом, а є різновидом зміни обвинувачення. Загальне поняття „зміна обвинувачення” повинно охоплювати всі різновиди, а саме: його доповнення, зменшення та зміна сутності. Тому з метою однакового розуміння таких випадків модифікації обвинувачення пропонується в статті 141 КПК України термін „доповнення обвинувачення” замінити терміном „зміна обсягу обвинувачення в бік його збільшення”.
8. З метою правильного застосування статті 141 КПК України та дотримання однакової процесуальної процедури зміни обсягу обвинувачення в бік його збільшення, стаття 141 КПК України має бути конкретизована і доповнена наступними положеннями:
„..За необхідності змінити обвинувачення слідчий виносить нову постанову про притягнення як обвинуваченого.
Нове обвинувачення пред’являється слідчим з обов’язковим виконанням вимог, встановлених статтями 131, 132, 133, 140 і 143 цього Кодексу”, тобто роз’яснюються обвинуваченому його права, проводиться допит обвинуваченого та інші передбачені законом дії.
9. Проблеми щодо зменшення обсягу обвинувачення пов’язані здебільшого з процесуальним оформленням даного рішення слідчого та порядком його реалізації. Підстави зменшення обсягу обвинувачення повинні міститися в тексті статті 141 КПК України, бо їх знання дозволяє чітко відокремити обставини зменшення обсягу обвинувачення від обставин, що виключають провадження розслідування у справі.
10. При зменшенні обсягу обвинувачення не слід зазначати нову кваліфікацію обвинувачення безпосередньо в обвинувальному висновку або повідомляти обвинуваченому про закриття справи в частині обвинувачення і про підстави цього без повторного пред’явлення обвинувачення. Зміна обвинувачення у випадку зменшення його обсягу повинна відбуватися тільки шляхом винесення нової постанови про притягнення як обвинуваченого, та постанови про закриття справи в частині обвинувачення, яка не підтвердилася.
11. Процесуальний порядок зміни сутності обвинувачення (коли відбувається заміна статті первинного обвинувачення на іншу, а також змінюється його фабула), в тому числі і щодо закриття справи за первинно пред’явленим обвинуваченням у випадках, коли змінюється кваліфікація злочину на статтю, що передбачає більш тяжке покарання, з урахуванням того, що при зміні сутності обвинувачення жоден момент обвинувачення не відпадає, воно продовжує існувати в попередньому і повному обсязі, а лише отримує іншу юридичну кваліфікацію, не повинен передбачати винесення постанови про закриття справи за первинною редакцією обвинувачення, а тільки винесення нової постанови про притягнення як обвинуваченого і пред’явлення її з дотриманням ст. 131, 132, 133 та 140 КПК України. При цьому нова постанова про притягнення як обвинуваченого повинна виноситися не в доповнення до попередньої, а взамін раніше пред’явленого обвинувачення, а вперше винесена постанова, залишаючись в матеріалах справи, втрачає свою силу, про що вказується в новій постанові про притягнення як обвинуваченого.
12. Спрощений порядок зміни обвинувачення, який пропонується в юридичній літературі, є хибним, бо будь-яка постанова за змістом повинна містити відомості про причини зміни обвинувачення, фабулу і формулу нового обвинувачення, пункт про скасування первинної постанови і статтю та її частину останнього інкримінованого діяння, інакше буде грубо порушене право обвинуваченого на захист. Так само хибною по суті є пропозиція про відмову від допиту, адже якщо не допитати особу, що притягується до кримінальної відповідальності, з приводу змісту зміненого обвинувачення, то буде мати місце істотне порушення її права на захист, а також інших прав (знати конкретні обвинувачення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати скарги на дії і рішення особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду).
13. Постанови про притягнення як обвинуваченого в різних випадках зміни обвинувачення можуть мати неоднакову форму. По-перше, якщо доказова база залишається попередньою, а підстави обвинувачення вимагають іншої кримінально-правової кваліфікації, в мотивувальній частині нової постанови про притягнення як обвинуваченого наводяться підстави для скасування першої кваліфікації і прийняття нової; в резолютивній частині пунктом першим пред’являється обвинувачення за новою кваліфікацією і пунктом другим зазначається, що перша постанова щодо кваліфікації злочину втрачає юридичну силу. По-друге, якщо після пред’явлення першого обвинувачення виявилися нові обставини щодо певних інкримінованих епізодів та ролі окремих співучасників (поява нових фактів або непідтвердження інших), хоча кваліфікація делікту залишається у межах тієї ж статті і її частини, мотивувальна частина формулюється з урахуванням змін у обсязі обвинувачення, а в резолютивній частині пунктом першим закривається кримінальна справа стосовно певних осіб або епізодів за відсутністю події чи складу злочину і пунктом другим підтверджується попередня кваліфікація.
14. У всіх випадках неодмінно повинен бути допит обвинуваченого, бо і за погіршення його становища в результаті зміни обвинувачення, так і в разі його покращення обвинуваченому необхідно розібратися в сутності нового обвинувачення і підставах для його зміни. Повторне роз’яснення прав обвинуваченого слугує підтвердженням того, що ці права залишилися незмінними і обвинуваченому на час пред’явлення зміненого обвинувачення вони відомі.
15. Результати дисертаційного дослідження дають підставу для пропозиції щодо наступної редакції статті 141 КПК України:
„Ст. 141. Зміна обвинувачення
За наявності достатніх підстав в ході досудового слідства обсяг обвинувачення може бути змінений в бік його збільшення чи в бік його зменшення, або змінена сутність обвинувачення.
Зміна обсягу обвинувачення в бік його збільшення має місце в разі включення до нього будь-яких нових фактів, виявлених після пред’явлення обвинувачення, що тягне зміну тільки фабули обвинувачення, або зміну і фабули і кваліфікації інкримінованого діяння, а саме: вчинення обвинуваченим іншого злочину крім інкримінованого; виявлення в діях обвинуваченого самостійного складу злочину; вчинення особою, яка притягується до кримінальної відповідальності, злочину у співучасті з іншими особами, які до відповідальності не були притягнуті; виявлення будь-яких обставин злочину чи відомостей про особу обвинуваченого, які впливають на кваліфікацію його дій.
Зміна обсягу обвинувачення в бік його зменшення має місце у випадку, коли будь-яка його частина не знайшла підтвердження чи була спростована в ході подальшого розслідування зібраними доказами, в результаті чого слідчий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому.
Зміна сутності обвинувачення має місце за умови виявлення підстав, що змінюють характер даних, викладених в постанові про притягнення як обвинуваченого, в результаті чого має бути змінена кваліфікація злочину. Такими підставами є: конкретизація фактичних обставин злочину (місце, час, засіб злочину, характер і розмір шкоди тощо); виправлення раніше допущеної помилки або неточності формулювання обвинувачення.
За необхідності змінити обвинувачення слідчий в кожному випадку виносить нову постанову про притягнення як обвинуваченого. При цьому попередня постанова про притягнення як обвинуваченого втрачає чинність, про що має бути зазначено в новій постанові.
Нове обвинувачення пред’являється слідчим з обов’язковим виконанням вимог, встановлених статтями 131, 132, 133, 140 і 143 цього Кодексу”.
16. Вирішуючи питання стосовно зміни обвинувачення прокурором перед направленням справи до суду, слід внести в ст. 231 КПК України відповідні зміни, надавши прокурору можливість направляти до суду справу за тим обвинуваченням, яке він вважає правильним, обирати відповідну позицію, що дозволить йому якісно підтримувати обвинувачення в суді. Зокрема, пропонується викласти зазначену статтю наступним чином:

„Стаття 231. Зміна прокурором обвинувачення
У разі необхідності змінити обвинувачення прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку”.
17. Інститут повернення справи на додаткове розслідування з мотивів необхідності зміни обвинувачення повинен бути скасований, оскільки суддя виходить за межі своєї процесуальної функції розгляду справи по суті і, порушуючи принцип об’єктивності, стає на бік обвинувача, бо вимагає додаткового одержання саме доказів обвинувачення, щоб все-таки мати підстави для засудження обвинуваченого. Ця дія не співвідноситься з вимогою законодавця про об’єктивність і неупередженість суду, про розгляд справи в судах на основі змагальності, а також про неможливість покладання функції обвинувачення, захисту, вирішення справи на один і той самий орган.
18. Пропонується з тексту ст. 244 КПК України виключити п. 6, яким регламентовано рішення судді про повернення справи на додаткове розслідування, та встановити, що за результатами попереднього розгляду справи суддею може прийматись одне з таких передбачених ст. 244 КПК рішень: про призначення справи до судового розгляду; про зупинення провадження у справі; про направлення справи за підсудністю; про закриття справи.
Доцільно прийняти наступну редакцію статті 244 КПК:
„Стаття 244. Рішення судді за результатами попереднього розгляду справи
За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень:
1) про призначення справи до судового розгляду;
2) про зупинення провадження в справі;
3) про відмову у призначенні справи до судового розгляду і повернення її прокурору ;
4) про направлення справи за підсудністю;
5) про закриття справи.”
19. У випадку відсутності у справі належної доказової бази, неповноти й упередженості розслідування та неможливості в зв’язку з цим відкриття судового слухання суддя повинен винести постанову про відмову у призначенні справи до судового розгляду і повер¬нення її прокуророві як представникові обвинувачення. Одночасно суддя неодмінно повинен прийняти рішення про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо такий було застосовано на досудовому слідстві.
У зв’язку із запропонованою зміною положень п. 3 ст. 244 КПК відповідні зміни та доповнення повинні бути внесені і в ст. 2491 КПК, яка може бути викладена в наступній редакції:
„Стаття 2491. Повернення справи прокурору
При попередньому розгляді справи у випадках, коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, суддя виносить постанову про відмову у призначенні справи до судового розгляду і своєю постановою повертає справу прокурору. В постанові також повинно бути вирішено питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого.
У разі, якщо прокурором були суттєво порушені вимоги статей 228-232 цього Кодексу, суддя своєю постановою повертає справу прокурору, для усунення виявлених порушень.
Постанова про відмову у призначенні справи до судового розгляду чи повернення справи прокурору оскарженню не підлягає, на неї може бути внесення подання прокурором”.
20. В суді першої інстанції підставою для вирішення питання про нове обвинувачення є виявлення факту скоєння підсудним ще іншого злочину, обвинувачення за яким не пред’являлося. Оскільки закон зобов’язує суд виділити справу за новим обвинуваченням, якщо воно знаходиться в тісному зв’язку з первинним і він визнає за необхідне щодо цього нового обвинувачення провадження досудового слідства або дізнання, то цілком логічною є можливість засудження обвинуваченого в тому же судовому засіданні і за інший злочин, тісно пов’язаний з первинним обвинуваченням, якщо суд не бачить необхідності провадження розслідування щодо цього злочину.
Ці припущення закону слід вдосконалити, зважаючи на те, що обставини вчинення іншого злочину можна всебічно і повно дослідити в рамках судового слідства. Будь-яка зміна обвинувачення, чи то в бік його зменшення, чи в бік збільшення його обсягу, чи істотна зміна суттєвості обвинувачення повинна ретельно досліджуватись в суді, і всі питання, пов’язані з новим обвинуваченням, без повернення справи на додаткове розслідування повинні бути розглянуті по суті саме в суді. У зв’язку з викладеним, уявляється, ч. 2 і 3 ст. 276 втрачають сенс і повинні бути виключені із КПК, а текст статті доповнений вказівкою на порядок дій прокурора при вирішенні питання про нове обвинувачення. Внаслідок внесених в ст. 276 КПК змін вона має бути викладена наступним чином:
„Стаття 276. Вирішення питання про нове обвинувачення
Коли дані судового слідства вказують, що підсудний вчинив ще й інший злочин, по якому обвинувачення не було йому пред’явлено, суд за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника, не зупиняючи розгляду справи, виносить ухвалу, а суддя - постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляє прокурора.
У тих випадках, коли нове обвинувачення тягне зміну початкового обвинувачення, прокурор вправі змінити пред’явлене особі обвинувачення з дотриманням правил, встановлених ст. 277 цього Кодексу.
На ухвалу, постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції апеляційним судом - касаційні подання чи скаргу до касаційного суду”.
21. У ході судового розгляду за умови порушення правил про обов’язкове проведення досудового слідства або про підсудність, але за наявності достатніх підстав обвинувачення може бути змінено, а справа розглянута по суті та в разі необхідності передана за підсудністю з новим, зміненим обвинуваченням у всіх видах зміни. Необхідною умовою тут є, щоб суд до справи додав усі протоколи судових засідань та інші необхідні матеріали даної справи, у яких відображено підстави для перекваліфікації злочину.
Таким чином, ст. 277 КПК може бути викладена в наступній редакції:
„Стаття 277. Зміна обвинувачення в суді
Під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор вправі змінити пред’явлене особі обвинувачення.
Прийшовши до переконання, що пред’явлене особі обвинувачення потрібно змінити, прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення. Прокурор оголошує постанову і вручає її копії підсудному, його захиснику і законному представнику, потерпілому, позивачу, відповідачу і їх представникам. Постанова долучається до справи.
Якщо в постанові прокурора ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, чи про зменшення обсягу обвинувачення, то суд роз’яснює потерпілому та його представнику їх право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі.
Якщо потерпілий та його представник відмовились підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі, а також у всіх інших випадках, суд роз’яснює підсудному, що той буде захищатись в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд справи не менше ніж на три доби для надання підсудному, його захиснику і законному представнику можливості підготуватись до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням підсудного цей строк може бути скорочений. Після закінчення цього строку розгляд справи продовжується.
Суддя, встановивши, що кримінальна справа за новим обвинуваченням не підсудна даному суду, надсилає її за підсудністю за правилами, встановленими ст. 41 цього Кодексу; про це суддя виносить постанову. До постанови судді додаються протоколи судових засідань та інші матеріали справи, у яких відображено підстави для зміни обвинувачення”.
22. В разі скасування інституту дослідування справа у випадку зміни обвинувачення за виявленням інших осіб, які вчинили злочин у співучасті з підсудним, може вирішуватися наступним чином:
1) якщо під час судового розгляду незаперечно доведено винуватість іншої особи у вчиненні злочину у співучасті з підсудним, прокурор на підставі ухвали суду (постанови судді) виносить постанову про притягнення до кримінальної відповідальності цієї іншої особи, яку допитують, знайомлять з матеріалами справи, проводять необхідні додаткові судові дії, і суд вирішує справу по суті;
2) якщо винуватість інших осіб, за новою версією причетних до первинної справи, є проблематичною, то прокурор на підставі ухвали суду (постанови судді) повинен винести постанову про виділення матеріалів щодо інших осіб (підозрюваних) в окреме провадження і провести повномасштабне досудове розслідування, а розгляд первинної справи належить завершити і вирішити по суті.
Таким чином, ст. 278 КПК може мати таку редакцію:
„Стаття 278. Вирішення питання про притягнення до кримінальної
відповідальності іншої особи
Суд, встановивши під час судового слідства, що злочин вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності, за клопотанням прокурора, потерпілого або його представника виносить мотивовану ухвалу, а суддя - постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляє прокурора.
Прийшовши до переконання, про наявність достатніх доказів винуватості даної особи у вчиненні злочину у співучасті з підсудним, прокурор на підставі ухвали суду (постанови судді) виносить постанову про притягнення даної особи як обвинуваченого.
Якщо прокурор дійде висновку про те, що доказів винуватості даної особи у вчиненні злочину у співучасті з підсудним недостатньо, то він на підставі ухвали суду (постанови судді) повинен винести постанову про виділення матеріалів щодо цієї особи в окреме провадження і провести досудове розслідування, при цьому справа щодо підсудного має бути вирішена по суті”.
У цій ситуації судочинство буде швидким і зрозумілим, суд виконуватиме свою функцію цілеспрямовано і неупереджено, а всі дійсні злочинці будуть належно покарані.
23. Судочинство не тільки може, але і повинно здійснюватись у всіх випадках зміни обвинувачення без направлення справи на додаткове розслідування і за наявності достатніх підстав завершуватись прийняттям рішення по суті. Якщо дотримуватися позиції про те, що вихід за межі обвинувачення визначається колом доказів, то процедура зміни обвинувачення взагалі значно спрощується і будуть зняті всі проблеми судової тяганини і чіткого розмежування функцій учасників кримінального судочинства.
Юридичними рішеннями суду можуть бути винесення виправдувального або обвинувального вироку без направлення справи на додаткове розслідування у будь-якому випадку зміни обвинувачення в суді.
24. Обмежень щодо зміни прокурором обвинувачення немає аж до часткової або повної відмови від нього. Відмова прокурора від обвинувачення є окремим випадком його зміни. Вирішуючи питання про момент відмови прокурора від обвинувачення в судовому розгляді, слід враховувати, що підстави для відмови від обвинувачення можуть бути виявлені задовго до закінчення судового слідства, тому було б логічним надати прокурору право відмовлятись від обвинувачення на будь-якому етапі судового розгляду, закріпивши його в ч. 3 ст. 264 КПК.
Частина 3 ст. 264 КПК має бути викладена в наступній редакції:
„…Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення на будь-якому етапі судового розгляду і у своїй постанові викласти мотиви відмови, після чого його участь в судовому розгляді не є обов’язковою. В цьому випадку суд роз’яснює потерпілому та його представнику їх право вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення”.
25. У разі відмови прокурора від підтримання обвинувачення в суді, коли він це робить, на думку суду, не дослідивши належним чином обставин справи, через помилковість оцінки події або діяння підсудного, і дає помилкову оцінку доказам, їх достатності, достовірності чи допустимості, виносить невмотивовану і неаргументовану постанову про відмову від підтримання обвинувачення, а позиція потерпілого, який не вимагає продовження розгляду справи й не бажає підтримувати обвинувачення, явно суперечить його інтересам, суд без направлення запитів і намагань довести винуватість підсудного, повинен діяти згідно з вимогами закону, а саме: роз’яснити потерпілому та його представнику їх право вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення, оскільки предметом судового розгляду є обставини кримінальної справи, пред’явлене підсудному обвинувачення, а не питання правильності чи помилковості позиції прокурора в разі його відмови від обвинувачення.
26. У разі, коли після відмови від підтримання обвинувачення прокурора потерпілий не може довести обвинувальну тезу про вчинення підсудним конкретного злочину за наявності тих же зібраних доказів, але готовий довести обвинувачення в іншому обсязі і змісті, - він повинен мати право це зробити, про що неодмінно слід внести в КПК України відповідні зміни.
27. Впровадження внесених пропозицій щодо вдосконалення законодавства, яке регулює інститут зміни обвинувачення, повинно сприяти створенню удосконаленої, економної і ефективної моделі кримінального судочинства, котра передбачає чітку законодавчу регламентацію кримінально-процесуальних відносин, конкретні строки прийняття процесуальних рішень та їх обов’язкову фіксацію в офіційних процесуальних документах, судовий розгляд справи по суті в будь-якому випадку зміни обвинувачення без застосування хибного інституту додаткового розслідування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Акинча Н.А. Подозреваемый и обвиняемый на предварительном следствии. – Саратов, 1964. – 273 с.
2. Александров А.С. Субсидиарный уголовный иск // Государство и право. – 2000. - № 3. – С. 75-83.
3. Алексеев Н.С., Смирнов В.Г., Шаргородский М.Д. Основание уголовной ответственности по советскому уголовному праву // Правоведение. - 1961. - №2. – С. 73-85.
4. Алексеева Л.Б. Уголовно-процессуальные функции // Курс советского уголовного процесса / Под ред. А.Д. Бойкова, И.И. Карпеца. – М, 1989. – 693 с.
5. Алиев Т.Т., Ивенский А.И., Громов Н.А. Правовая оценка признания вины в уголовном судопроизводстве // Следователь. – 2002. - № 12. – С. 6-7.
6. Алиев Т.Т., Царёва Н.П., Громов Н.А., Луговец Н.В. Процессуальное положение обвиняемого и его защитника при расследовании преступлений // Следователь. – 2003. - № 1. – С. 23-36.
7. Аликперов Х. Государственное обвинение: нужна реформа // Законность. – 2000. - № 12. – С. 2-4.
8. Андреев Ю.С. К вопросу о понятии подозреваемого в уголовном процессе Украины // Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України: Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. Спец. випуск. У 2 ч. Ч. 2. – Луганськ, 2002. – С. 77-79.
9. Бажанов М.И. Изменение обвинения в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат., 1954. – 55 с.
10. Бажанов М.И. О функциях состава преступления (процессуальная функция) // Проблемы законности. – 1995. - № 25. – С. 91-98.
11. Басков В.И. Прокурор в суде первой инстанции. – М., 1968. – 295 с.
12. Баулін О. До проблеми визначення особи винною у вчиненні злочину на стадії попереднього розслідування // Право України. – 1996. - №11. - С. 57-59.
13. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого (проблеми комплексного вивчення обвинуваченого в стадії попереднього слідства). – К.: Атіка, 1999. – 352 с.
14. Блинов В.М. Изменение обвинения следователем // Соц. законность. – 1966. - №4. – С. 19-21.
15. Варфоломеєва Т. Процесуальні, криміналістичні та етичні аспекти захисту // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - № 3. – С. 140-151.
16. Ведерников Н.Т. Место и роль личности обвиняемого в предмете доказывания по уголовному делу // Государство и право. – 2003. - № 6. – С. 45-49.
17. Вернидубов І.В. Проблеми підтримання державного обвинувачення за законодавством України: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. - К., 1992. – 27 с.
18. Вернидубов І.В. Функції прокуратури на перехідний період // Право України. – 1998. – № 2. – С. 7-9.
19. Вильховая Л.В. Проблемные вопросы отказа прокурора от поддержания государственного обвинения // Материалы научно-практической конференции «Поддержание государственного обвинения в суде - основная конституционная обязанность прокурора». – Донецк, 1999. – С. 70-72.
20. Гапонов А., Хруслова Л. Зміна прокурором обвинувачення в суді // Вісник прокуратури. – 2002. - №6. – С. 85-88.
21. Герцензон А.А. Понятие преступления в советском уголовном праве. – М., 1955. – 347 с.
22. Гирько С.И. Уголовно-процессуальные функции милиции (теоретические, правовые и прикладные проблемы). Автореф. дис. ...док. юрид. наук. – М., 2004. – 48 с.
23. Гончаренко В.Г. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - № 2-3. – С. 698-710.
24. Гончаренко В.Г. Лекції з судової психології, читані в Академії адвокатури України. – В 3-х вип. – Вип.2. - К.: ВЦ ААУ, 2006. – 72 с.
25. Гончаренко В. Не судити, а розсуджувати // Український юрист. – 2003. - №10. – С. 64.
26. Гончаренко В.Г. Onus probandi в контексті процесуальних функцій і етики спілкування // Вісник Академії адвокатури України. – 2005. - Вип.4. – С. 5-9.
27. Гончаренко В.Г. Теорія криміналістики і адвокатська практика // Адвокат. – 2003. – № 2. – С. 3-6.
28. Гончаренко В.Г., Туркевич І.К. Обговорюємо Проект КПК України // Адвокат. – 2004. - № 1. – С. 9-10.
29. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Судебная этика. – Воронеж, 1973. – 271 с.
30. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.
31. Гриненко А. Потерпевший должен иметь не меньше процессуальных прав, чем обвиняемый // Российская юстиция. – 2002. - № 9. – С. 51-52.
32. Гришин Ю.А. Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного заключения: проблемы и пути реформирования. – Луганск, РИО ЛИВД, 1999. – 252 с.
33. Громов Н.А., Ивенский А.И. Соотношение обвинительного приговора и обвинения в уголовном процессе // Следователь. – 2003. - № 3. – С. 4-6.
34. Грошевий Ю.М. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - № 2-3. – С. 686-698.
35. Грошевий Ю.М. Роль професійної правосвідомості судді у формуванні рішення суду: кримінально-процесуальний аспект // Вісник Академії правових наук України. - 2005. - №3.- С. 168-180.
36. Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 20 с.
37. Гультай М. Деякі проблеми виправлення помилок, пов’язаних з кваліфікацією злочинів // Право України. – 2001. - № 3. – С. 72-75.
38. Гурджі Ю.О. Проблеми формування і реалізації кримінально-процесуальної активності потерпілого на досудових стадіях: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. - Х., 2000. – 18 с.
39. Давиденко С.В. Потерпілий як суб’єкт, який здійснює функцію обвинувачення // Проблеми законності. - 2004.- №69. - С. 174-180.
40. Давиденко Л.М., Каркач П.М. Прокурор і потерпілий у кримінальному судочинстві // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - Донецьк, 2003.- Вип. № 3.- С. 171-180.
41. Давиденко Л., Каркач П. Теоретичні підстави виміру ефективності прокурорської діяльності // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - № 10. – С. 47-52.
42. Давыдов П.М. Обвинение в советском уголовном процессе. – Свердловск, 1974. – 124 с.
43. Дагель П.С. Потерпевший в советском уголовном праве // Потерпевший от преступления. - Владивосток, 1974. – С. 15-22.
44. Демидов И., Тушев А. Отказ прокурора от обвинения // Российская юстиция. – 2002. - № 8. – С. 25-27.
45. Джатиев В.С. Доказывание и оценка обстоятельств преступления. – Ростов-на-Дону, 1991. – 136 с.
46. Дідоренко Е. Деякі проблеми теорії та практики кримінального процесу // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - № 2-3. – С. 711-720.
47. Долгополов С.В. Некоторые проблемы доказывания на предварительном следствии // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС. Вип. 1. - Луганськ: РВВ ЛІВС, 1998. – С. 103-115.
48. Долежан В., Полянський Ю. Вимоги до прокурорів-обвинувачів у світлі рекомендацій Ради Європи // Вісник прокуратури. – 2003. - № 12. – С. 9-14.
49. Дороніна В.П., Шумило М.Є. Про підстави реабілітації та відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, в кримінальному процесі // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - № 1. – С. 48-50
50. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы. – М., 1989. – 182 с.
51. Дубинский А.Я., Сербулов В.А. Привлечение в качестве обвиняемого. – К.: НИиРИО КВШ МВД, 1989. – 56 с.
52. Жогин Н.В. Прокурорский надзор за предварительным расследованием уголовных дел. – М.: Юрид. лит., 1968. – 262 с.
53. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в Советском уголовном процессе. – М.: Юрид.лит., 1965. – 367 с.
54. Задорожній В. Обвинувачення підтримує потерпілий // Юридичний Вісник України. – 2004. - № 27 (3-9 липня). – С. 1, 8.
55. Закон України „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 21.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 34-35. - Ст. 187.
56. Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. - № 53. - Ст. 793.
57. Замятин В. Институт доследования унизителен для судебной власти // Российская юстиция. – 2001. - № 7. – С.3.
58. Зейкан Я. Зміна обвинувачення чи перекваліфікація? // Правосуддя. – 2002. - № 29. – С. 1, 29.
59. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Х., 1998. – 340 с.
60. Зеленецкий В.С. Отказ прокурора от государственного обвинения. – Х., 1979. – 215 с.
61. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М., 1964. – 268 с.
62. Каминская В.И. Показания обвиняемого в советском уголовном процессе. – М., 1960. – 132 с.
63. Карнеева Л.М. Привлечение в качестве обвиняемого. – М.: Госюриздат, 1962. – 94 с.
64. Карнеева Л.М., Статкус В.Ф. Предъявление обвинения. – М., 1973. – 156 с.
65. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 232 с.
66. Каткова Т.В. Проблеми реалізації принципу безпосередності дослідження доказів на досудовому слідстві. Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. – Х., 1997. – 18 с.
67. Кисленко С. Поддержание государственного обвинения в проблемных ситуациях // Законность. – 2003. – № 3. - С. 40-42.
68. Коваленко Є.Г., Кримінальний процес України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
69. Ковальова Я. Правові наслідки відмови прокурора від державного обвинувачення // Вісник прокуратури. – 2004. - № 9. – С. 50-53.
70. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4.11.1950 р. // Голос України. – 2001. – від 10.01.2001 р.
71. Кони А.Ф. Собрание сочинений / Под общей ред. Базанова В.Г. В 8-ми томах. Т.1. - М.: Юрид. лит., 1966. – 568 с.
72. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України - 1996. - № 30. – Ст. 121.
73. Кореневский Ю. Государственное обвинение: какая нужна реформа? // Законность. – 2001. - № 4. – С. 31-35.
74. Коробов П.В. Момент возникновения уголовной ответственности // Укрепление законности и борьба с преступностью в условиях формирования правового государства. – М., 1990. – С. 147-163.
75. Косюта М. Актуальні проблеми підтримання державного обвинувачення в суді // Вісник Академії правових наук України. – 2001. - № 3. – С. 181-197.
76. Косюта М.В. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства. – Одеса, 2002. – 376 с.
77. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. редакцією В.Т. Маляренка та В.Г. Гончаренка. Вид. 2-е. – К.: Форум, 2004. – 492 с.
78. Кримінальний процес України / За ред. Ю.М. Грошевого, В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
79. Крюков В.Ф. Отказ от государственного обвинения. – Воронеж, 1996. – 188 с.
80. Кукреш Л.И. Некоторые вопросы защиты прав потерпевшего в уголовном процессе // Теоретическое и правовое обеспечение реформы в сфере борьбы с преступностью в Республике Беларусь: Материалы междунар. науч.-практ. конф. (Минск, 22-23 апр. 1999 г.). - Минск, 1999. – С. 302-304.
81. Курочка М.Й., Каркач П.М. Сутність державного обвинувачення в змагальному процесі // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. Вип. 4. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – С. 35-42.
82. Курс советского уголов