ЗАХИСТ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ ОБВИНУВАЧЕНИХ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ :

Краткое описание

З М І С Т
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Забезпечення обвинуваченому права на захист – конституційний принцип кримінального судочинства
1.1. Поняття захисту у кримінальному процесі та його історичний розвиток
1.2. Правове становище обвинуваченого у кримінальному процесі
1.3. Участь законного представника неповнолітнього обвинуваченого
1.4. Процесуальні гарантії забезпечення права обвинуваченого на захист
РОЗДІЛ 2. Захист прав неповнолітнього обвинуваченого на досудовому слідстві
2.1. Порядок пред’явлення обвинувачення неповнолітньому. Допит неповнолітнього обвинуваченого
2.2. Проведення інших слідчих дій на досудовому розслідуванні за участю неповнолітнього обвинуваченого
2.3. Захист інтересів неповнолітнього обвинуваченого під час розгляду судом подання органів досудового слідства про взяття його під варту, про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою
2.4. Оголошення слідчим неповнолітньому обвинуваченому про закінчення досудового слідства і пред’явлення йому для ознайомлення матеріалів справи
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ 3

12

33

63

73

85

123

136

154
164
170
189

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Розбудова правової держави передбачає реальне забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому одним із важливих завдань утвердження в Україні правової держави є сучасна судова реформа, яка повинна базуватися на принципах і нормах міжнародного і європейського права у галузі судочинства.
Право кожної людини при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий захист справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону (п.1 ст. 6), визначено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950) [72], яку Україна ратифікувала 17 липня 1997 р. При виконанні зобов’язань за міжнародним договором слід враховувати тлумачення Європейського суду з прав людини.
Входження України у світове співтовариство вимагає узгодження національного законодавства та правозастосовчої практики з вимогами міжнародно-правових актів, особливо у сфері забезпечення основних прав людини. Приєднання України до Конвенції про права дитини зумовило внесення якісних змін до національного законодавства щодо охорони прав неповнолітніх, передбачення нових гарантій їх належного розвитку, особливо у сфері кримінально-процесуальної діяльності.
Стандарти здійснення судочинства, і зокрема захисту прав дитини, містяться і в інших міжнародно-правових документах, насамперед Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (1985) [138].
Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинний не був покараний. Але аналіз правозастосовчої практики свідчить про те, що в практичній діяльності правоохоронних органів і в юридичній науці невиправдано мало уваги приділяється захисту прав неповнолітнього обвинуваченого.
Однією з гарантій охорони неповнолітніх є забезпечення їм права на захист у кримінальному судочинстві, і зокрема права на кваліфіковану правову допомогу з боку захисника. Ефективність інституту захисту значною мірою визначається якістю правових норм, які регулюють механізм забезпечення права на захист у кримінальному процесі і діяльність захисника. Проте мають місце деякі недоліки у правовому регулюванні захисту в кримінальному судочинстві у справах неповнолітніх, і зокрема у забезпеченні можливості реалізації процесуальних прав захисника, його допуску до справи тощо.
Останнім часом втричі зросла кількість протиправних дій, вчинених неповнолітніми. Особливо небезпечним є те, що спостерігається тенденція зростання кількості злочинів, вчинених особами до 18 років. Але, на жаль, відзначається відсутність чітко визначеного правового статусу та механізму реалізації наданих їм прав у кримінально-процесуальному законодавстві.
З огляду на це актуальною є проблема захисту прав неповнолітніх обвинувачених. Вона вимагає осмислення і вироблення механізмів адаптації принципів і норм національного законодавства до міжнародного і європейського законодавства у даній сфері, наукового узагальнення практики застосування чинного кримінально-процесуального законодавства України при розслідуванні кримінальних справ, порушених щодо неповнолітніх.
У наукових працях (зокрема, М.С.Строговича [174, 175, 176, 177], Г.П.Саркісянца [162], О.Л.Ципкіна [203], Ю.І.Стецовського [172, 173] та ін.) з питань забезпечення неповнолітнім права на захист розглядалися переважно загальні проблеми участі захисника на досудовому слідстві. Деякі аспекти захисту у справах неповнолітніх досліджували у дисертаційних роботах В.В.Леоненко [90], А.В.Титаренко [188], Г.О.Омельченко [123], А.Б.Романюк 158], А.Є.Голуб’єв та ін.
Значний внесок у розробку питань забезпечення обвинуваченому права на захист внесли такі вчені і практики, як Г.З.Анашкін, Л.О.Богословська, П.Д.Біленчук [13], В.Д.Бринцев, Л.В.Головко, І.І.Дудоров, А.Я.Дубинський [45], А.І. Жулинський, А.В.Іщенко, А.Ф.Коні [73], М.В.Костицький [79], Л.Д.Кокорєв, М.Й.Коржанський [75], В.С.Кузьмічов, О.М.Ларін [87, 88, 89], В.К.Лисиченко, Г.М.Омельяненко [124], Д.П.Письменний [94], М.І.Сірий [166], Н.В.Сібільова, С.М.Стахівський, Л.Д.Удалова [194, 195], Б.А.Філімонов, Ю.В.Хоматов, М.Т.Чверткін, М.О.Чельцов, В.С.Шадрін та інші.
Важливе значення для розробки розглянутих у дисертації проблем мають фундаментальні праці В.Д.Адаменка [1, 2], П.Д.Біленчука [13], В.М.Бурдіна, М.В.Джиги [40, 41], Я.П.Зейкана [54, 55], О.Х.Галімова, Н.А.Громова, Е.Б.Мельникової [102, 103], Н.С.Макєєва, Г.О.Омельченка [123], М.І.Панова [129], Ю.І.Стецовського [172, 173], М.С.Строговича [174, 175, 176], А.П.Круглікова, Н.В.Калмикової, П.Кінга [219], В.О.Коновалової [129], О.М.Ларіна [87, 88, 89], А.С.Лондо [91], Є.Д.Лук’янчикова [93, 94], С.І.Лук’янець, М.М.Михеєнка [105], В.Я.Рибальської, О.Л.Ципкіна [203], В.П.Шибіка [206], В.Ю.Шепітька [129], М.Є.Шумила [209] та ін.
Однак подальше наукове дослідження процесуальних гарантій права неповнолітнього обвинуваченого на захист, а також місця забезпечення права на захист у системі принципів кримінального процесу України, процесуальних гарантій права неповнолітнього обвинуваченого на захист під час досудового розслідування і в судовому провадженні у кримінальних справах ще залишається недостатнім.
Далеко не всі аспекти проблеми належним чином вивчені, а деякі базуються на застарілому законодавстві й узагальненнях слідчої та судової практики минулих років, або розкривають лише загальні положення цієї проблеми. Не узагальнений досвід участі адвоката-захисника неповнолітнього обвинуваченого у різних стадіях кримінального процесу. Вимагає вдосконалення і кримінально-процесуальне законодавство з цього питання. Робота над проектом нового КПК України вимагає комплексного наукового дослідження правового регулювання захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві, зокрема права на захист неповнолітніх обвинувачених, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Усе це і зумовлює актуальність даної теми та необхідність її розробки у рамках дисертаційного дослідження.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження спрямований на виконання основних положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376. Дисертація виконана відповідно до тематики, передбаченої Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень Міністерства внутрішніх справ України, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на 2001 – 2009 роки (наказ МВС України від 5 липня 2004 року № 755), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1997 – 2004 роки, основних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001 – 2005 роки, Концепції розвитку органів внутрішніх справ у ХХІ столітті, багатьох інших державних і відомчих програм.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у розробленні істотного доповнення й оновлення концепції захисту прав неповнолітнього обвинуваченого у кримінально-процесуальному судочинстві для використання її у чинному кримінально-процесуальному законодавстві України та судовій практиці.
Для досягнення цієї мети поставлені такі основні дослідницькі завдання:
- сформулювати поняття «захист», «право на захист у кримінальному процесі» та «законний представник»;
- визначити особливості забезпечення права неповнолітніх на захист;
- розкрити загальну характеристику процедури здійснення захисту у справах неповнолітніх;
- вирізнити головні чинники, що впливають на ефективність захисту у справах неповнолітніх;
- визначити основні проблеми, прогалини та недоліки законодавчого врегулювання та практики здійснення захисту в справах неповнолітніх;
- розкрити специфіку захисту неповнолітніх обвинувачених на стадії досудового розслідування;
- здійснити аналіз ступеня самостійності захисника на досудовому слідстві у захисті неповнолітнього обвинуваченого;
- розробити рекомендації щодо вдосконалення правових норм, що регулюють захист у справах неповнолітніх, та підвищення якості захисту як форми реалізації цих норм.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини у сфері захисту неповнолітніх обвинувачених.
Предметом дослідження є захист прав неповнолітніх обвинувачених у кримінальному процесі України.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Діалектичний метод як загальнонауковий метод використовується для наукового пізнання кримінально-процесуальних відносин як єдності суперечливих протилежних ідей і позицій. Метод системного аналізу дав можливість розглянути кримінально-процесуальні відносини у захисті прав неповнолітніх обвинувачених як систему взаємозв’язаних і взаємозалежних елементів, коли дія одних учасників неодмінно зумовлює адекватні дії інших. Формально-юридичний метод використовується при аналізі норм чинного кримінально-процесуального законодавства України. Порівняльний метод було застосовано при аналізі особливостей процедури захисту неповнолітніх обвинувачених у кримінально-процесуальному судочинстві таких країн, як Франція, Німеччина, Польща, Росія та ін. Загальноправові методи (спостереження, опису, порівняння та класифікації) – для всебічного аналізу захисту прав неповнолітніх обвинувачених та процесуальних гарантій щодо забезпечення цих прав. Історико-правовий метод – для вивчення еволюції уявлень про судовий захист та його нормативно-правове регулювання. Формально-логічний - для узагальнення матеріалів кримінальних справ, виявлення особливостей процесуального становища захисника неповнолітнього обвинуваченого на досудовому слідстві. Соціологічний (анкетування й інтерв’ювання) – використовувався при вивченні й узагальненні правозастосовчої практики правоохоронних органів; позиції слідчих ОВС та неповнолітніх обвинувачених щодо питань, які досліджувалися. Статистичний метод використовувався для аналізу та узагальнення результатів вивчення матеріалів кримінальних справ, анкетування слідчих ОВС та прокуратури з питань захисту неповнолітніх обвинувачених. Ці методи дослідження використовувались у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, достовірність отриманих наукових результатів.
Використання методу моделювання і прогнозування дало можливість сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертаційному дослідженні обґрунтовується ряд нових теоретичних положень і висновків, обгрунтованих на основі використання доробку вітчизняних та зарубіжних учених, вивчення матеріалів кримінальних справ, узагальнення даних проведеного анкетування практичних працівників з урахуванням положень чинного КПК України, його проекту та міжнародно-правових документів, сформульовано ряд положень і висновків, нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики. До найістотніших, що містять наукову новизну, слід віднести такі положення:
вперше:
- обґрунтовано та запропоновано авторську редакцію понять «захист», «право на захист у кримінальному процесі» та «законний представник»;
- доведено необхідність обов’язкового допуску захисника неповнолітнього обвинуваченого з моменту порушення кримінальної справи щодо неповнолітнього, а не з моменту визнання його підозрюваним чи пред’явлення йому обвинувачення;
- запропоновано внести зміни до Кримінально-процесуального кодексу України, що запобіжний захід – тримання під вартою – до неповнолітніх обвинувачених може застосовуватись у справах про злочини, за які законодавством передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 5 років, що здебільшого відповідало б гуманному направленню законодавства, а також посиленням гарантій на захист прав неповнолітніх;
- доведено необхідність розширення переліку осіб, участь яких обов’язкова у розслідуванні справ, вчинених неповнолітніми;
удосконалено:
- визначення особливості забезпечення права неповнолітніх на захист;
- співвідношення моральних та правових засад провадження окремих слідчих дій;
набули подальшого розвитку:
- дослідження ефективності процесуальної діяльності захисників у справах про злочини, вчинені неповнолітніми;
- комплекс факторів, які негативно впливають на ефективність захисту у справах неповнолітніх та запропоновано конкретні заходи щодо їх усунення;
- концепція скорочення строку тримання під вартою неповнолітніх обвинувачених на досудовому розслідуванні, що зумовлено їх віковими та фізіологічними особливостями;
- сформульовано ряд пропозицій щодо змін та доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України (статті 22, 45, 155, 438, 440, розділ 2 і 8), що стосуються захисту неповнолітніх обвинувачених.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані й аргументовані у дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки і пропозиції дисертанта є певним внеском у розвиток науки кримінального процесу, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про сутність та специфіку захисту прав неповнолітніх обвинувачених. Отримані автором результати дисертаційного дослідження можуть бути використані: у законотворчій роботі – при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, при доопрацюванні проекту нового КПК України та прийнятті рішень Верховного Суду України з відповідних процесуальних питань; у практичній діяльності органів досудового слідства і прокуратури; у навчальному процесі – основні положення даної роботи можуть використовуватись при вивченні спецкурсу «Основи прав захисту неповнолітнього обвинуваченого на досудовому слідстві» слухачами, курсантами і студентами та практичними працівниками органів досудового слідства і прокуратури при підвищенні їх кваліфікації; у навчально-методичній діяльності – запропоновані положення можуть бути використані при підготовці відповідних навчальних підручників і посібників з курсу «Кримінальний процес України», лекцій, методичних рекомендацій.
Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження виконане й обговорене на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Київського національного університету внутрішніх справ і рекомендоване до захисту.
Основні положення, висновки та пропозиції дослідження були апробовані на науково-практичних конференціях, зокрема:на Міжвузівській науково-практичній конференції «Захист прав, свобод та законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності» (27 квітня 2001 р., Донецький інститут внутрішніх справ України); на Міжвузівській науково-практичній конференції: «Сучасні правові проблеми попередження та розкриття злочинів, які вчиняються неповнолітніми» (26 квітня 2002 р., Донецький інститут внутрішніх справ України); на Міжвузівській науково-практичній конференції: «Актуальні проблеми правознавства очима молодих учених» (29 – 30 квітня 2002 р, Хмельницький інститут регіонального управління та права).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені автором у трьох статтях в наукових фахових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України, та у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації визначені предметом, зумовлені метою та поставленими завданнями. Композиційно робота складається із вступу, двох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел (220 найменувань) та чотирьох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 195 сторінок.

Список литературы

В И С Н О В К И

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу національного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць, сформульовані основні результати та пропозиції, спрямовані на захист прав неповнолітніх обвинувачених у кримінальному процесі, що мають теоретичне та практичне значення:
а) захист;
б) право обвинуваченого на захист;
в) гарантія права на захист.
1. Вважаємо за необхідне викласти п. 1 ст. 45 КПК України в редакції:
”у справах осіб, які підозрюються у чиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною”.
2. Введення в Кримінально-процесуальний кодекс України окремої статті, де будуть зазначені всі права неповнолітнього обвинуваченого, що допоможе об’єктивному і повному розслідуванню справи як слідчому, так і особам, які захищають права неповнолітнього, оскільки злочинність неповнолітніх набуває дедалі більшого розвитку.
3. Пропонуємо встановлення такої кримiнально-значимої перiодизацiї розвитку:
а) дiти вiком до 11 рокiв. Вони перебувають поза сферою кримiнально-правового впливу i не можуть бути притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi;
б) неповнолiтнi (малолітні) вiком вiд 11 до 14 рокiв. Вони притягуються до кримiнальної вiдповiдальностi лише за вичерпний перелiк злочинiв, за умови пiдтвердження висновком експертизи вiдповiдностi фактичного рiвня розвитку осiб щодо їх хронологiчного вiку, достатнього для винної вiдповiдальностi. Особи цього вiку можуть бути притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi за: умисне вбивство (ст. 115), умисне тяжке тiлесне ушкодження (ст. 121), згвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом (ст. 153), крадiжку (ст. 185), грабiж (ст. 186), розбiй (ст. 187), завiдомо неправдиве повiдомлення про загрозу небезпецi громадян, знищення чи пошкодження об'єктiв власностi (ст. 259);
в) щодо неповнолiтнiх вiком вiд 14 до 16 рокiв обов'язкове проведення експертизи з метою пiдтвердження фактичного рiвня розвитку щодо їх хронологiчного вiку, достатнього для винної вiдповiдальностi;
г) неповнолiтнi вiком вiд 16 до I8 рокiв притягуються до вiдповiдальностi за всi злочини, за винятком тих, що можуть бути вчиненi тiльки пiсля досягнення 18-рiчного вiку. Щодо таких неповнолiтнiх проведення щоразу експертизи з метою пiдтвердження фактичного рiвня розвитку їх хронологiчного вiку, достатнього для винної вiдповiдальностi, не є обов'язковим.
4. Розділ Кримінально-процесуального кодексу України “Учасники процесу, їх права та обов’язки” доповнити статтею “Законний представник”, в якій буде міститися поняття законного представника, його права та обов’язки, які в майбутньому нададуть йому ширші можливості як у досудовому розслідуванні, так і в судовому розгляді.
Законний представник – це суб’єкт кримінально-процесуальних правовідносин, який захищає у кримінальному процесі як інтереси особи, яку представляє, так і свої.
5. Участь законного представника має доповнювати дії захисника адвоката і ніяким чином не заважати вирішенню справи на досудовому слідстві та винесенню вироку в суді, для чого особа, яка веде слідство, має в повному обсязі дослідити питання, в яких стосунках перебуває неповнолітній із законним представником, після чого вирішувати, в яких слідчих та процесуальних діях буде необхідною участь представника, в яких участь буде доцільною, і нарешті, причини відмови участі представника у зазначених діях.
6. Внести зміни до статей 438 і 440 КПК України, передбачивши, що зазначені в них процесуальні дії слідчий провадить у присутності законного представника неповнолітнього обвинуваченого, а усунути законного представника слідчий може лише у виняткових випадках, коли його участь завдасть шкоди інтересам неповнолітнього. За таких умов наведені норми кримінально-процесуального судочинства будуть відповідати мінімальним стандартам ООН.
7. Вважаємо за необхідне рекомендувати та запровадити в діяльності слідчих підрозділів, груп із розгляду справ цієї категорії, а також забезпечувати такі групи необхідною методичною літературою, провадити з ними постійні заняття з метою вдосконалення професійного рівня і набуття знань у галузі дитячої та юнацької психології.
8. Буде доцільним встановити певний тип бланка з переліком питань, які б допомогли слідчому при вивченні особи неповнолітнього на досудовому розслідуванні, і який був би обов’язковим при зібранні характеризуючого матеріалу.
9. Вважаємо за доцільне дати такі рекомендації щодо проведення допиту:
- інформувати затриманого про всіх осіб, присутніх на допиті;
- зазначити крайній термін закінчення допиту;
- узгодити порядок надання відпочинку під час допиту;
- між двома допитами має бути перерва не менш як 24 години;
- встановити правомірність вимоги слідчого до затриманої особи – стояти під час допиту;
- визначитися з можливістю допиту осіб, які перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.
10. Доцільно було б ввести єдиний державний реєстр адвокатської діяльності, завдяки якому кожен адвокат буде виконувати покладену на нього функцію – захисника за призначенням особам, які не спроможні оплатити його діяльність. Ввести добове чергування адвокатів у містах, населених пунктах, селищах тощо, згідно з якими органи досудового слідства, прокуратура і суд будуть мати можливість забезпечити в потрібний момент участь адвоката у справі, що насамперед забезпечить повний і своєчасний захист неповнолітніх у кримінальних справах. Зазначене нововведення має бути передбачене в Законі України “Про адвокатуру”, що безпосередньо відображає і контролює діяльність адвокатів.
11. Доцільно розглянути питання щодо вступу захисника у справах цієї категорії, а саме:
- неповнолітнім від 14 до 16 років – обов’язкове залучення захисника з моменту порушення кримінальної справи,
- неповнолітнім від 16 до 18 років – з моменту визнання особи підозрюваною.
Також при пред’явленні обвинувачення неповнолітньому, якщо він визнаний розумово відсталим, необхідним і обов’язковим буде участь лікаря, який має спеціальні знання у галузі психіатрії, що на даний час не передбачене нормами Кримінально-процесуального права України. Ця обставина також допоможе слідчим при виконанні зазначеної дії.
12. Є доцільним доповнити перелік слідчих дій у справах неповнолітніх, в яких участь захисника є обов’язковою, - очною ставкою, пред’явленням для впізнання, відтворення обстановки та обставин подій і призначення експертизи щодо неповнолітнього, що насамперед забезпечить більш повний та ефективний захист прав неповнолітніх, а також сприятиме ретельнішому розслідуванню та розкриттю злочину.
Також у КПК Українислід передбачити обов’язок осіб, які здійснюють досудове слідство, повідомляти захисника про час і місце слідчих дій, що виконуються за участю його підзахисного, за клопотанням підзахисного чи самого захисника.
13. У розділ ІІ КПК України. щодо проведення слідчих дій, встановити перелік осіб, участь яких обов’язкова у розслідуванні справ про злочини неповнолітніх. Так, наприклад, при проведенні обшуку або виїмки у неповнолітнього обвинуваченого, обов’язковою, на нашу думку, буде участь батьків або осіб, які їх замінюють. Але в законодавстві про участь захисника при проведенні слідчих дій навіть не зазначено, що певним чином не розкриває повною мірою поняття захисту прав неповнолітніх.
14. Є доцільним доповнити ст. 155 КПК України і навіть внести в розділ 8 «Провадження у справах про злочини неповнолітніх» окрему статтю, що ця міра запобіжного заходу – тримання під вартою – щодо неповнолітніх обвинувачених може застосовуватися у справах про злочини, за які законодавством передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років, що, насамперед, буде відповідати нормам міжнародного законодавства і пояснювати, що саме по відношенню до неповнолітніх обвинувачених запобіжний захід – тримання під вартою – є найсуворішою формою процесуального примусу, а також відокремлювати дану категорію злочинів від тих злочинів, які вчиняють дорослі і не ставити неповноліття в одну межу з дорослими.
15. Скоротити строки продовження тримання під вартою у злочинах, які вчиняються неповнолітніми, враховуючи насамперед їх вікові особливості та умови тримання під вартою, які існують на даний час.
Зокрема, у справах про злочини, які вчиняються неповнолітніми, продовження строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців не розглядати, тобто внести доповнення у ст. 165-3 КПК України, що даний пункт має розглядатися у справах виключно для дорослих обвинувачених.
16. У ст. 22 КК України перелік статей, за які передбачена кримінальна відповідальність від 14 до 16 років необхідно змінити, де за більш тяжкі злочини, такі як: умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; диверсію; бандитизм; терористичний акт; захоплення заручників; згвалтування; насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом; розбій – має наступати кримінальна відповідальність з 13 років, - у зв’язку з тим, що усвідомлення вчинення неповнолітніми злочину і наслідки, які наступають у результаті їх вчинення – це є важливим елементом при вирішенні питання про відповідальність неповнолітніх.
17. До розслідування кримінальних справ щодо неповнолітніх варто залучати спеціалістів, які з почуттям відповідальності поставляться до дітей, з’ясують усі порушені питання і належним чином завершать справу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаменко В.Д. Интересы обвиняемого в уголовном деле // Правоведение. – 1982. – № 2. – С. 83 – 86.
2. Адаменко В.Д. Сущность и предмет защиты обвиняемого. – Томск, 1983. – 158 с.
3. Алексеев Н.С., Лукашевич В.З. Ленинские идеи в советском уголовном судопроизводстве (Возбуждение уголовного дела и предварительное расследование). – Л.: Из-во ЛГУ, 1970. – 149 с.
4. Алемаскин М.А. О структуре личности несовершеннолетних правонарушителей // Вопросы изучения и предупреждения право-нарушений несовершеннолетних: Сб. науч. трудов. – М., 1970. – 92 с.
5. Алемаскин М.А. Психолого-педагогические факторы предупреждения правонарушений среди несовершеннолетних // Психология и профилактика асоциального поведения несовершенолетних: Сб. науч. Трудов. – Тюмень: Тюменский гос. ун-т, 1985. – 96 с.
6. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних (теоретическое введение в изучение спецкурса). – М.: Юрид. л-ра, 1970. – 124 с.
7. Акинча Н.А. Участие адвоката на предварительном следствии в советском уголовном процессе. – Саратов, Изд-во Саратовского ун-та. – 1967. – 86 с.
8. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х томах. – М.: Юрид. лит-ра, 1981. – Т. 1. – 359 с.
9. Бажанов М.І., Грошевий Ю.М. Радянський кримінальний процес. – К., 1983. – 420 с.
10. Барябина Е.Н. Подростковая делинквентность как социальная проблема. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та. – 1998. – 124 с.
11. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. – М.: Юрид. лит-ра. – 2001. – 320 с.
12. Беляева Н.В., Долгова А.И., Дремова М.А., Ермаков В.Д. Исследование социальной ситуации развития личности несовершеннолетнего преступника // Социально-психологическая характеристика личности несовершеннолетнего преступника: Сб. науч. тр. о программе исследования личности несовершеннолетнего преступника и социальной ситуации её развития. – М.: Всесоюзный ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1975. – С. 112 – 132.
13. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого. – К.: Атіка, 1999.
14. Брусницын Л.В. Ограничение права на свидание защитника с подзащитным в национальном и международном праве // Госудавство и право. – 2002. – № 1. – С. 56 – 59.
15. Будников В.Л. Обжалование действий и решений следователя. = Волгоград: Волгоград. СШ МВД СССР. – 1990. – 64 с.
16. Бушкова Е.В. Правовой статус несовершеннолетнего при условном освобождении от отбывания наказания: Дисс… канд. юр. наук. 12.00.08. – Ярославль, 1993. – 208 с.
17. Преступность в Украине / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – № 2. – 1994, Юрінком Інтер. – К. – 192 с.
18. Васильківська І.П. Правові основи запобігання злочинності неповнолітніх в Україні // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 18. – К., 2002. – С. 286 – 289.
19. Васютин А.П., Лившиц Ю.Д. Уголовно-процессуальные акты дознания и предварительного следствия (образцы). – М.: Юрид. лит-ра. – 1967. – 2004. – 203 с.
20. Ведерникова О. Ювенальная юстиция: исторический опыт ы перспективы // Российская юстиция, 2000. – № 7.
21. Вопросы теории и практики прокурорского надзора. Межвуз. науч. сборник. (Ред.коллегия: проф. А.Л.Цыпкин и др. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1974. – 183 с.
22. Выдря М.М. Функции защиты в советском уголовном процессе // Сов. гос-во и право. – 1978 – № 1. – С. 89 – 92.
23. Гаверов Г.С. Проблемы наказания несовершеннолетних преступников // Проблемы борьбы с преступностью. – Омск, 1978. – 120 с.
24. Галкин Б.А. Советский уголовно-процессуальний закон. – М., Госюриздат, 1962. – 225 с.
25. Гальперин И.М. Социальные изменения и содержание наказания. – М., “Юрид. лит-ра”, 1982. – 150 с.
26. Гапонович Н.Н., Мартинович И.И. Основы взаимодействия следователя и органа дознания при расследовании преступлений. – Минск, Издательство БГУ, 1983. – 104 с.
27. Гобечия Ф.В. Психологические факторы поведения несовершенолетних правонарушителей. – Тбилиси: Мецние-реба, 1979. – 164 с.
28. Головацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі. – К., 2003.
29. Голубева Л.М. Судебное рассмотрение дел о преступлениях несовершеннолетних. – Фрунзе, 1981. – 331 с.
30. Гольдинер Д.Д. Защитительная речь. – М.: Юрид. лит-ра. – 1970. – 176 с.
31. Гончаренко С. Професійні права адвоката і гарантії адвокатської діяльності у контексті прецедентного права Європейського суду з прав людини // Адвокат. – 2005. – № 7. – С. 33 – 37.
32. Горшенёв В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М., «Юрид. лит-ра», 1972. – 256 с.
33. Грищук В.К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства України. - Львів: Львівський держуніверситет ім. І.Франка, 1993. – 96 с.
34. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. – Харьков, «Вища школа». Изд-во Харьков. ун- та, 1979. – 144 с.
35. Гуковская Н.И. Деятельность следователя и суда по предупреждению правонарушений несовершеннолетних. – М., “Юрид. лит.”, 1967. – 111 с.
36. Гуковская Н.И., Миньковский Г.М., Долгова А.И. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит-ра, 1974. – 212 с.
37. Давыдов П.М. Обвинение – понятие уголовно-процессуальное: Сборник учен. трудов Свердл. юрид. ин-та. – Свердловск, 1971.
38. Давыдов П.М. Обвинение в советском уголовном процессе: Автореф. …докт. юрид. наук. – Свердловск, 1973. – 18 с.
39. Давыдов П.М., Сидоров Д.В., Якимов П.П. Судопроизводство по новому РСФСР. – Свердловск, 1962. – 118 с.
40. Джига М.В. Забезпечення правового статусу обвинуваченого у процесі досудового розслідування: проблеми законності та доцільності. Монографія. – К., 2005. – 167 с.
41. Джига М.В., Лук’янець С.І. Довідник слідчого-початківця з питань кримінального процесу. – К., 2000. – 99 с.
42. Добровольская Т.М., Рагинский М.Ю. Принцип законности в деятельности следователя ОВД. – Волгоград, Волгоград. СШ МВД СССР, 1976. – 71 с.
43. Добровольская Т.Н. Защита судебная. – БСЭ. Изд. 3-е. – М., Юрид. лит., 1978. – Т. 9. – 394 с.
44. Дремов В.Г. Показания несовершеннолетнего обвиняемого в советском уголовном процессе: Автореф. канд. юрид.наук. – М., 1970. – 20 с.
45. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. – К., Наукова думка, 1984. – 182 с.
46. Еженедельник советской юстиции. – 1927. – № 47 – 48. – 1604 с.
47. Еженедельник советской юстиции. – 1928. – № 26. – 1604 с.
48. Ермаков В. Юстиция обязана защищать права и законные интересы несовершеннолетних // Российская юстиция. – 2000. – № 10.
49. Європейська конвенція про права людини: Рим, 04.11.1950 / Україна в міжнародних актах // Збірник документів (укр. та рос. мовою). – К.: Юрінком. – 1996. – 1006 с.
50. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. – М., Юрид. лит., 1965. – 367 с.
51. Законодавство України про сім’ю: Збірник нормативних актів. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
52. Защита по уголовному делу / Под ред. Е.Ю.Львовой. – М., 1998.
53. Збірка договорів Ради Європи. Українська версія – К.: Парламент. вид-во, 2000. – 654 с.
54. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі.– К., Вища школа, 2002. – 271 с.
55. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Науково-практичний коментар. – К., КНТ, 2006. – 507 с.
56. Зелинский А.Ф. Криминология. Учебное пособие. МВД Украины. – Харьков: Рубикон, 2000. – 239 с.
57. Зинатуллин З.З. Общие проблемы обвинения и защиты по уголовным делам. – Ижевск, 1989. – 80 с.
58. Зорин Г.А. Криминалистическая методология. – Минск, Издат-во БГУ, 2000. – 560 с.
59. Игошев К.Е. Правонарушения и ответственность несовершеннолетнего. – Свердловск: Средне-Уральское книжное изд-во,1973.
60. Иовайшас К.И., Куклянскис С.С. Совершенствование уголовного и уголовно-процессуального законодательства о борьбе с преступностью несовершеннолетних// Проблемы социологии уголовного права / Сбор. науч. трудов. – М., 1982. – С. 62 – 63; Уголовное право Российской Федерации. Общая часть. Изд. 2-е. – М.: Юрист, 2000. – 480 с.
61. Калашникова Н.Я. Гарантии права обвиняемого на защиту при изменении обвинения и наказания. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1975. – 144 с.
62. Каминская В.И., Гуковская Н.И. О совершенствовании судопроизводства по делам несовершеннолетних // Вопросы изучения и предупреждения правонарушений несовершеннолетних: Сборник науч. трудов / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Юрид. л-ра, 1970. – С. 58 – 66.
63. Каневский Л.Л. Организация расследования и тактика следственных действий по делам несовершеннолетних. – Уфа: Башкир. госуниверситет, 1978. – 88 с.
64. Каневский Л.Л. Расследование и профилактика преступлений несовершеннолетних. – М., Юрид. лит., 1982. – 112 с.
65. Киренко С. Захист життя неповнолітніх кримінальним законодавством України // Право України, 2002. – № 9. – С. 61 – 64.
66. Кобзарь И.А. Уголовная ответственность и наказание несовершенолетних по новому уголовному законодательству: Дисс.… канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1998. – 190 с.
67. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України. – К., Юрінком Інтер, 2004. – 686 с.
68. Когутич І.І. Деякі аспекти врахування обвинуваченням тактики захисту у кримінальних справах // Держава і право. Збірник наукових праць Вип. 19. – К., 2003. – С. 452 – 456.
69. Кокорев Л.Д. Подсудимый в советском уголовном процессе. – Воронеж, Воронеж. госунивнрситет, 1973. – 271 с.
70. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001 – 2005 рр.: Затверджена Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р. / Офіційний вісник України. – 2000. – № 52. – Ст. 2258.
71. Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю: Затверджена постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 р. // Голос України, 1993. – 30 липня.
72. Конвенція про захист прав та основних свобод людини (1950 р.) / Права людини і профстандарти для юристів у документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ, 1996. – С. 212 – 229.
73. Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе // Собр. соч. В 8-и Т. – М.: Юрид. лит., 1967. – Т. 4. – С. 246 – 262.
74. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К., «Юридична думка», 1996. – 78 с.
75. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К., Атіка, Академія, Ельга – Н, 2001. – 656 с.
76. Коркунов В.М. Конституционные основы положения личности в уголовном судопроизводстве. / Под ред. В.А.Познанского. – Саратов, 1987. – 187 с.
77. Корнев С.А. Криминалистика: Ч. 3. – СПб., 2000. – 78 с.
78. Косенко С.С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України, 2002. – № 5. – С. 41 – 45.
79. Костицький М.В. Злочин можна попередити. – К., Т-во «Знання» УРСР, 1989. – 48 с.
80. Криминалистика и судебная експертиза: Респ. межвед. научно-метод. сб. / Министерство юстиции УРСР; (Редкол.: А.Е.Яворский и др.). – К.: Вища школа. Изд-во при Киевском ун-те. – 1980. – Вип. 21. – 153 с.
81. Криминология / Под ред. В.Н. Бурлакова, Н.М. Кропачева СПб., 2002.
82. Кримінальний кодекс України (Прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р. Мін’юст України. – Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 351 с.
83. Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіційне видання. Текст із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2004 р. – К.: Видавниичий Дім “Ін Юре”, 2004. – 416 с.
84. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти; За ред. І.М. Даньшина. – Харків: Право, 1999. – 230 с.
85. Курс уголовного права. Общая часть. Учение о наказании / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой. – М.: Зерцало, 1999. – Т. 2. – 400 с.
86. Куцова Е.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. Предмет, цель, содержание. – М.: Юрид. лит. – 1973. – 199 с.
87. Ларин А.М. От следственной версии к истине. – М., Юрид. лит., 1976. – 199 с.
88. Ларин А.М. Расследование уголовных дел. Планирование, организация. – М., Наука, 1970. – 223 с.
89. Ларин А.М., Стецовский Ю.И. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. – М.: Наука, 1988. – 316 с.
90. Леоненко В.В. Судебное производство по делам о преступлениях и правонарушениях несовершеннолетними. – М., Наукова думка, 1987. – 143 с.
91. Лондо А.С. Представители несовершеннолетних обвиняемых в советском уголовном процессе. – Саратов. – 1977. – 133 c.
92. Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. – М., Юрид. лит., 1999. – 340 с.
93. Лукьянчиков Е.Д.. Особенности расследования преступлений несовер-шеннолетних: Учеб. пособ. МВД СССР; КВШ. – К., 1990. – 52 с.
94. Лукьянчиков Е.Д., Письменный Д.П. Разрешение органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершеннолетних: Учеб. пособ. МВД СССР; КВШ. Ответ. ред. А.Я.Дубинский. – К., 1987. – 67 с.
95. Макарова З.В. Участие адвоката-защитника на предварительном следствии. – Куйбышев, 1978.
96. Малеин Н.С. Охраняемый законом интерес // Советское государство и право, 1980, № 1. – С. 42 – 49.
97. Маляренко В.Т. Межі використання обвинувачення права на захист (окремі аспекти) // Вісник Верховного Суду України. – 2000. № 3. – С. 23 – 25.
98. Марат Ж.П. План уголовного законодательства: Пер. с франц. Н.С. Лапшиной / Под ред. и с пред. проф А.А.Герцензона. – М.: Изд-во иностранной л-ры, 1951. – С. 53 – 54.
99. Маркс К., Енгельс Ф. Сочинения: Изд. 2-е. Госполитиздат, 1955 – 1957. Инст-т Маркса – Єнгельса – Ленина – Сталина при ЦК КПРС. – Т. 1. – М., 1959. – 697 с.
100. Мартынчик Э.Г. Развитие уголовно-процессуального законодательства. – Кишинёв, 1977.
101. Международные акты о правах человека. Сборник документов. Комиссия по правам человека при Президенте РФ. Инст-т госуд-ва и права. – М., Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М., 1998. – 753 с.
102. Мельникова Э.Б. Правосудие по делам несовершеннолетних: история и современность. – М., Юрид. лит., 1990. – С. 11 – 15.
103. Мельникова Э.Б. Ювенальная юстиция: Проблемы уголовного права, уголовного процеса и криминологии: Учебное пособие. – М., Юрид. лит., - 2000. – 272 с.
104. Михайлов А.И. Отдельное поручение следователя. – М., Юрид. лит., 1971. – 67 с.
105. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К., Вища школа. Изд-во при Киев. ун-те, 1984. – 133 с.
106. Михеєнко М.І., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підруч. для вузів. Вид. 2-е, перероб. і допов. – К., “Либідь”, 1999. – 534 с.
107. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966) / Європейська конвенція про права людини: Рим, 04.11.1950 / Україна в міжнародних актах // Збірник документів (укр. та рос. мовою). – К.: Юрінком. – 1996. – 1006 с.
108. Монахов Н.А. О социобиологических механизмах формирования антиобщественного поведения // Советское государство и право. – 1989. – № 8. – С. 68 – 72.
109. Мороз В. Про юридичну оцінку суспільно-небезпечних вчинків, скоєних підлітками віком від 11 до 14 років // Право України, 1999. – № 9. – С. 73 – 78 .
110. Мороз В.Ф. Делінквентність дітей до чотирнадцятирічного віку (кримінологічні проблеми): Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Харків, 1999. – 195 с.
111. Мотовиловкер Я.О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности и состязательности процесса: Учеб. пособие. – Ярославль, ЯрГУ, 1978. – 96 с.
112. Муздыбаев, Куанышбек. Психология ответственности / Под ред. В.Е.Семёнова. – Ленинград: Наука, 1983. – 240 с.
113. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студентов вузов. – 3-е изд стереотип. – М.: Издательский центр «Академия», 1998. – 355 с.
114. Наказ МВС України “Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період з 2001 до 2005 рр.” № 356 від 11 травня 2001 р.
115. Натрускин С.В. О защитительной позиции адвоката // Соцзаконность. – 1978. – № 6. – 24 – 29.
116. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України: За станом на 1 січня 1997 року / За ред. В.Ф.Бойка, Я.Ю.Кондратьєва, С.С.Яценка. – К., Юрінком, 1997. – 960 с.
117. Національна програма «Діти України». Затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996 року № 63/96. – Львів: ЛОЦССМ, 1996.
118. Некрасов Ю.Б. Освобождение несовершеннолетних от уголовной ответственности с применением мер воспитательного характера (уголовно-процессуальные вопросы). Автореф… канд.юрид.наук. – М., 1991. – 20 с.
119. Нестеров В.Г. О соотношении общества и личных интересов при социализме / Ученые записки. – Вып. 1. – М., Политиздат, 1958. – 126 с.
120. Ніколаєв О.О. Проблеми забезпечення процесуальних прав та законних інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві: Автореферат… канд. юрид. наук. – К., 2001. – 21 с.
121. Обрізан Н.М. Тактика захисту на досудовому слідстві: деякі проблеми // Держава і право. Збірник наукових праць. – Вип. 26. – К., 2004. – С. 479 – 483.
122. Обухова Л.Ф. Концепция Жана Пиаже: за и против. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – С. 57 – 58.
123. Омельченко Г.О. Применение мер присечения к несовершеннолетним в стадии предварительного расследования // Дис. .. канд. юрид. наук. – К., 1986. – 213 с.
124. Омельяненко Г.М Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної форми. – К., 2002.
125. Оржеховська М.В. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. Навчально-методичний посібник. – К., 1996.
126. Основы уголовного судопроизводства. – М., Юрид. лит., 1965. – 32 с.
127. Особливості провадження допиту підозрюваного (обвинуваченого) з метою недопущення тортур та інших порушень прав людини: Посібник / МВС України. НАВСУ: В.К.Весельський, В.С.Кузьмічов, В.С.Мацишин / За ред. Я.Ю. Кондратьєва. – К., 2004. – 147 с.
128. Палійчук О.В. Покарання, що можуть бути застосовані до неповнолітніх злочинців // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 32. – К., 2006. – С. 427-433.
129. Панов М.І., Шепітько В.Ю., Коновалова В.О. та ін. Настільна книга слідчого. – К., Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 720 с.
130. Перлов И.Д. Право на защиту: Учебное пособие. – М., «Знание», 1969. – 79 с.
131. Перлов И.Д. Судебное разбирательство в советском уголовном процессе. Ч. 2. Судебное следствие в уголовном процессе. – М., Госиздат, 1955. – 248 с.
132. Перлов И.Д. Укрепление законности и дальнейшее совершенствование защиты по уголовным делам // Советская адвокатура – задачи и деятельность. М., 1968.
133. Пирожков В.Ф. Криминальная психология. Подросток в условиях социальной изоляции. – Кн. 1-я. – М.: Ось-89, 1998. – 320 с.
134. Пирожков В.Ф. Криминальная психология. Психология подростковой преступности. – Кн. 2-я. – М.: Ось-89, 1998. – 320 с.
135. Питерцев С.К., Степанов А.А. Тактические приемы допроса. – СПб., 1994. – С. 41 – 55.
136. Полянский Н.Н. К вопросу о юридической природе обвинения перед судом // Правоведение, 1960. – С. 56 – 61.
137. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 5. – С. 5 – 10.
138. Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі // Людина, право, суспільство. – Права людини і професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій. – Українсько-Американське бюро захисту прав людини (Амстердам – Київ), 1996. – С. 71 – 81.
139. Право на захист у кримінальному судочинстві. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8. // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах – К., 2004. – С. 271 – 281.
140. Правонарушения несовершеннолетних и их предупреждение. – Казань, Изд. Казан. ун-та, 1983. – 151 с.
141. Преступность несовершеннолетних в капиталистических странах. – М., Юрид. лит., 1971. – Ч. 2. – 150 с.
142. Примаченко А.А. Совершенствование уголовно-правовой системы мер борьбы с преступностью несовершеннолетних. – Минск, 1990.
143. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. // ВВР України. – 1993. - № 9. – Ст. 62. / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К., Юрінком Інтер, 1992. – 431 с.
144. Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, підсудному, засудженому право на захист у кримінальному судочинстві: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах – К., 2005. – С. 271 – 281.
145. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя / Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002: Офіційне видання. – К., 2003. – С. 9 – 14.
146. Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. - К., 2005. – С. 292 – 300.
147. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України: Прийнятий 24 січня 1995 р. // ВВР України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.
148. Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – К., 2004. – С. 245 – 256.
149. Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх / / Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах - К., 2004. – С. 300 – 310.
150. Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування: Постанова Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах від 11 лютого 2005 р. № 2 // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 3. – С. 17 – 20.
151. Про прокуратуру: Закон України / За станом на 25 липня 2003 р. Офіційне видання. – К., Парлам. вид-во. – 2003. – 32 с.
152. Про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.): Державна доповідь: Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. – К.: Укр. ін-т соцдосліджень, 2000. – С.18 – 20.
153. Проблемы судебной этики / Под ред. М.С. Строговича. – М., Юрид. лит. – 1974. – 239 с.
154. Раттер, Миччел. Помощь трудным детям / Пер. с англ. О.В. Баженовой/ Общ. ред А.С. Спиваковской. – М.: Прогресс, 1987. – 422 с.
155. Рахунов Р.Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности по советскому праву. – М., Горюрисиздат. – 1961. – 277 с.
156. Ривлин А.Л. Организация адвокатуры в СССР. Под общей ред. проф. В.В.Сташиса. Учеб. пособие для юрид. вузов и фак. – К., Вища школа, 1974. – 147 с.
157. Рогачевский Г.А. Советское государство и право. – М., Юрид. лит., 1988.
158. Романюк А.Б. Проблеми захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві: Автореферат дис. … канд. юрид. наук. – Харків. – 2004. – 18 с.
159. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. АПН СССР. – М.: Педагогика, 1989. Т. 1. – 485 с.
160. Руководящие принципы ООН для предупреждения преступности среди несовершеннолетних (Эр-Риядские руководящие принципы) // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М., 1998. – С. 273 – 283.
161. Савенко М. Природа соціальних прав та їх судовий захист у конституційному судочинстві // Судова апеляція. – 2005. – № 1. – С. 35 – 48.
162. Саркисянц Г.П. Актуальние проблемы борьбы с преступностью. - Ташкент. - 1983. – 105 с.
163. Селецкий А.И., Тарарухин С.А. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением. – К.: Вища школа, 1981. – 238 с.
164. Семернева Н.К., Щедрина А.К. Правовые формы общественного воспитания несовершеннолетних. – М.: Юрид. л-ра, 1980. – 96 с.
165. Ситковская О.Д. Психология уголовной ответственности. – М., Юрид. лит., 1998.
166. Сірий М.І. Судовий контроль на стадії досудового слідства // Судова апеляція. – 2005. – № 1. – С. 99 – 110.
167. Советский уголовний процесс / Под ред.проф. Д.С.Карева. – М., «Высшая школа». – 1968. – 552 с.
168. Соколов Н.Я. Правовая информированость общества: сущность и содержание // Советское государство и право. – 1981. – № 11. – С. 42 – 43.
169. Скрябин М.А. Общие начала назначения наказания и их применение к несовершеннолетним. – Казань, 1988. – 128 с.
170. Сперанский К.К. Уголовно-правовая борьба с преступлениями несовершеннолетних и против несовершеннолетних. – Р.-на-Дону, 1991.
171. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. – К., 2000.
172. Стецовский Ю.И. Адвокат в уголовном судопроизводстве. – М., Юрид. лит., 1972. – 159 с.
173. Стецовский Ю.И. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту / Отв. ред. В.П.Кашепов; АН СССР. Ин-т государства и права. – М., Наука, 1998. – 316 с.
174. Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности / Под ред. В.М.Савицкого. – М.: Наука, 1984. – 143 с.
175. Строгович М.С. Защитник должен защищать // Литературная газета, 4 марта, 1970 г.
176. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М., Наука, 1968 – 1970. – Т. 1. – 516 с.
177. Строгович М.С., Алексеева Л.Б., Ларин А.М. Советский уголовно-процесуальний закон и проблемы его эффективности. – М., Госюриздат, 1979. – 187 с.
178. Стручков Н.А. Уголовная ответственность и ее реализация в борьбе с преступностью. – Саратов, Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 288 с.
179. Стучка П.И. Избранные произведения по марксистско-ленинской теории права. – Рига, Латгосиздат, 1994. – 748 с.
180. Сборник указов РФССР, 1917, № 4. – Ст. 50
181. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 4 (38). – С. 13.
182. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність: Узагальнення судової практики // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 1.
183. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність: Узагальнення судової практики // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 3.
184. Судово-практичний коментар до кримінального кодексу України / Упорядник і автор передмови М.І.Хавронюк. – К.: Юрисконсульт. – 2006. – 550 с.
185. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Часть общая. – М., Юрид. лит., 1966. – 338 с.
186. Тепляков П.П. Право // Вестник Московского университета. – М., 1973.
187. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К. – 2002. – 1051 с.
188. Титаренко В.В. Захист неповнолітніх на попередньому слідстві в суді І інстанції (За матеріалами УРСР). – Дис… канд. юрид. наук. – К., 1973. – 200 с.
189. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии): Сборник законодательных материалов / Под. ред. И.Д. Козочкина. – М. Изд. Зерцало, 1999. – 201 с.
190. Уголовное право. Общая часть / Под ред. Н.И. Ветрова. – М., Юрид.лит., 1997. – 592 с.
191. Уголовный кодекс Республики Польша / Пер. с польск. Д.А. Барилович и др. – Мн.: Тесей, 1998.
192. Уголовный кодекс Российской Федерации. Принят Госдумой 24 мая 1996 г. Вступил в действие с 1 января 1997 г. – М., Юрид. лит., 1997. – 351 с.
193. Удалова Л.Д. Кримінальний процес України. Загальна частина: Підручник: Кафедра теорії кримінального процесу та судоустрою. – К.: Кондор, 2005. – 151 с.
194. Удалова Л.Д. Чи потрібен свідку захисник? // Збірник наукових праць. Вип. 19. – К., 2003. – С. 290 – 291.
195. Удалова Л.Д., Пицхелаурі Ш.О. Використання спеціальних знань у допиті неповнолітнього // Держава і право. Збірник наукових праць. – Вип. 17. – К., 2002. – С. 346 – 349.
196. Фаткуллин Ф.Н. Изменение обвинения. – М., Юрид. лит., 1971. – 164 с.; Савицкий В.М. Государственное обвинение в суде. – М., 1971. – С. 44 – 45.
197. Фаткуллин Ф.Н. Обвинение и изменение его в суде. – Казань: Издат-во Казан. ун-та, 1963. – 171 с.
198. Фаткуллин Ф.Н. Обвинение и судебный приговор. – Казань: Издат-во Казан. ун-та, 1965. – 124 с.
199. Фаткуллин Ф.Н., Зиннатуллин З.З., Аврах Я.С. Обвинение и защита по уголовным делам: Учебное пособие / Ф.Н.Фаткуллин, З.З.Зинаттулин, Л.С.Аврах. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976. – 166 с.
200. Хабібуллін В.М. Конфіденційність побачень адвоката із захисником // Держава і право. Збірник наукових праць. – Вип. 32. – К., 2006. – С.