Проблеми діяльності захисника в досудовому провадженні та в суді першої інстанції :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ ЗАХИСНИКА
В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 12
1. 1. Конституційне право громадян на судовий захист. 12
1. 2. Спірні питання процесуального статусу захисника. 27
1. 3. Проблеми етики в процесуальній діяльності захисника. 51
Висновки по розділу 1..................................................................................................64
РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАХИСНИКА В ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ 67
2. 1. Діяльність захисника на початковому етапі провадження по кримінальній справі. 67
2. 2. Діяльність захисника при пред’явленні обвинувачення і при проведенні слідчих дій. 86
2. 3. Діяльність захисника при закінченні досудового слідства. 103
Висновки по розділу 2................................................................................................132
РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАХИСНИКА ПРИ ПРОВАДЖЕННІ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 134
3. 1. Діяльність захисника при попередньому розгляді кримінальної справи суддею. 134
3. 2. Діяльність захисника на стадії судового розгляду. 142
Висновки по розділу 3................................................................................................167
ВИСНОВКИ 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176
ДОДАТОК 205

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Права і свободи людини і їхні гарантії визначають зміст і напрямок діяльності держави. Конституція України, проголосивши право громадян на судовий захист, істотно зміцнила і розширила як право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, так і інших осіб, що втягуються в орбіту кримінального судочинства, на одержання кваліфікованої правової допомоги.
Демократичні перетворення, пов'язані з прийняттям Конституції України, удосконалення кримінально-процесуального законодавства істотно відбилися на процесуальному положенні захисника. Зазнали змін багато повноважень захисника, які вважалися раніше традиційними. Нові цілі і завдання кримінального судочинства, визначені ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), ставлять і нові цілі перед захисником, надаючи для їхнього досягнення нові процесуальні можливості.
Важливість теоретичного вивчення проблем щодо здійснення захисту у кримінальному судочинстві зумовлена потребами реформування національного законодавства, узгодження його зі світовими та європейськими стандартами. Указ Президента України «Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з ії членства в Раді Європи» від 20 січня 2006 р. № 39, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів спрямовані на забезпечення дії демократичних інститутів, становлення в Україні судівництва, що функціонує на засадах верховенства права і гарантує доступність судочинства і право особи на захист конституційних прав і свобод.
Нові погляди на діяльність захисника та необхідність вирішення проблем, які постають перед захисником обумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.
Проблеми, що стосуються практичної діяльності захисника, його ролі в здійсненні завдань кримінального судочинства, а також охорони прав і свобод у кримінальному процесі були предметом дослідження в працях С. А. Альперта, В.Д.Бринцева,Л.О.Богословської,О.Я.Баєва,А.М.Бірюкової, Т.В.Варфоломеєвої, Ю.М. Грошевого, Т.С. Гавриш, М.М. Гродзинського, М.О. Громова, В.С. Зеленецького, Я. П. Зейкана, А.Ф. Коні, В.О. Коновалової, О.В. Капліної, С. А. Курушина, Ю.В. Кореневського, О.М. Ларіна, Ю.П. Лубшева, П. А. Лупинської, В.Т. Маляренка, В.І. Мариніва, М.М. Михеєнка, Г.М. Омельяненко, М.М. Полянського, Д.П. Письменного, А.Л. Ривліна, О.П. Рижакова, Ю.І. Стецовського, М.С. Строговича, А.Р. Туманянц, І.Я. Фойницького, В.Д. Фінька, Д.В. Філіна, Ю.В. Хоматова, В.Ю. Шепітька, О.Г. Шило, Ю.П. Яновича, О. Г. Яновської та інших учених. Незважаючи на значну кількість опублікованих робіт, невирішеними залишаються проблеми, що стосуються нормативного змісту конституційного принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист і його забезпечення на різних етапах кримінального процесу; визначення процесуального статусу захисника і ступеня його процесуальної самостійності; надання безкоштовної правової допомоги малозабезпеченим громадянам, а також законодавчого закріплення права на правову допомогу, що надається іншим особам, не притягнутим до кримінальної відповідальності.
Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (номер державної реєстрації 0186. 0. 099031).
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є аналіз законодавства, яким регулюються процесуальні й організаційні аспекти діяльності захисника у кримінальному процесі і наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на удосконалення кримінально-процесуального законодавства України і правозастосовної практики у цьому аспекті. Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі основні завдання:
-визначити нормативний зміст конституційного принципу права громадян на судовий захист і розглянути обставини, що негативно впливають на ефективність реалізації цього принципу;
-розкрити зміст права особи на правову допомогу захисника у кримінальному процесі;
-охарактеризувати процесуальне положення (статус) захисника в кримінальному процесі, зокрема, як суб'єкта доказування по кримінальній справі й ступінь його процесуальної самостійності;
-виявити проблеми, що виникають у практичній діяльності захисника на стадії досудового розслідування й у суді першої інстанції, та запропонувати засоби їх вирішення;
-розробити пропозиції з удосконалення нормативного механізму реалізації повноважень захисника у кримінальному процесі;
-дослідити особливості правового регулювання діяльності адвоката-представника у кримінальному процесі і визначити шляхи вдосконалення цієї діяльності;
-проаналізувати процесуальні і непроцесуальні форми взаємодії, що складаються між особою, відносно якої здійснюється захист, і захисником (адвокатом);
-провести системний аналіз ролі моральних норм у формуванні взаємин захисника з підзахисним (клієнтом);
Об'єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що складаються при реалізації права на одержання кваліфікованої юридичної допомоги та ії забезпечення в кримінальному процесі.
Предметом дослідження виступають сукупність норм міжнародного, конституційного та кримінально-процесуального права, які регулюють надання та одержання кваліфікованої юридичної допомоги в кримінальному процесі, й практика їх застосування в Україні.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і задач дослідження, його об’єкта і предмета. У процесі написання дисертації застосовувалися діалектичний метод наукового пізнання і окремі наукові методи: системно-структурний, історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний, соціологічний у їхній взаємодії.
Системно-структурний метод сприяв вивченню структури принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист і розробці науково-практичних моделей нормативного регулювання діяльності захисника. Історико-правовий метод дав можливість простежити розвиток принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, визначити його роль і значення; простежити еволюцію поглядів, що стосуються процесуального положення (статусу) захисника, ступеня його процесуальної самостійності. Порівняльно-правовий метод застосовувався з метою проаналізувати погляди вчених, а також норми чинного кримінально-процесуального законодавства України та інших держав, що регулюють захист особи у кримінальному процесі. За допомогою соціологічного методу вивчена практика застосування принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист на різних стадіях кримінального процесу. Статистичний метод дозволив визначити стан кримінальних справ на досудовому слідстві, у суді першої інстанції й в апеляційної інстанції.
Положення і висновки дисертації базуються на нормативній базі, яку становлять Конституція України, міжнародно-правові пакти, що визначають стандарти захисту прав і свобод людини, національне кримінально-процесуальне законодавство та законодавство зарубіжних країн, рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України, Закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України.
У своїх висновках автор роботи спиралася на судову й адвокатську практику, на матеріали узагальнення кримінальних справ, що вибірково вивчені, а також на дані, отримані в результаті анкетування адвокатів, що є членами адвокатських об`єднань.
Науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження склали наукові правці вчених з кримінального і кримінально-процесуального права, криміналістики, судової експертизи та інших галузей права.
Емпірична база дисертації заснована на даних, отриманих при анкетуванні респондентів-адвокатів, статистичних даних, які є результатом вивчення 700 кримінальних справ, розглянутих місцевими судами по 1-й інстанції й Апеляційним судом Харківської області, у тому числі 500 кримінальних справ, що є предметом розгляду Апеляційного суду Харківської області.
Висновки, викладені в дисертаційній роботі, засновані також на особистій практиці роботи здобувача адвокатом Харківської обласної колегії адвокатів.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є самостійним, завершеним, комплексним монографічним дослідженням, присвяченим розгляду процесуальних і непроцесуальних проблем участі захисника в кримінальному судочинстві.
Наукова новизна полягає в тому, що в дисертаційній роботі обгрунтовуються теоретичні висновки, які дозволяють виявити специфіку процессуального положення (статусу) захисника, розробити пропозиції по удосконаленню нормативного регулювання його діяльності.
На підстві отриманих у процесі дисертаційного дослідження результатів сформульовані основні положення, що визначають наукову новизну і виносяться на захист:
- з`ясовано співвідношення поняття захисту як функції кримінального процессу і поняття захисту прав і свобод людини в кримінально-процесуальній діяльності як задачі кримінального процессу; наведено розгорнуту аргументацію поняття функції захисту як вида реалізації права на правову допомогу, дано визначення її предмета, а також тактики здійснення захисту;
- наведена аргументація на користь того, що суб`ектами захисту виступають засуджений та виправданий, яких треба визнати учасниками процесу і яким гарантується забезпечення права на захист при розгляді справи за апеляцією. У зв`язку з цим, уточнюється наіменування принципу, закріпленого в ст. 21 КПК України, - «принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому, випраданому права на захист». Відзначається, що під принципом права особи на забезпечення у кримінальному процесі кваліфікованою правовою допомогою слід розуміти забезпечення державою права на одержання кваліфікованої правової допомоги, яку повинні надавати лише спеціально уповноважені суб`єкти - адвокати, на професійній основі здійснюючи захист прав і законих інтересів громадян, а також їх представництво при провадженні у кримінальній справі. Ефективність даного принципу проявляється як у діяльності суб`єктів, що ведуть процес, так і в особливостях діяльності адвоката-захисника;
- вперше, на підстві вивчення нормативних актів, адвокатської практики, літературних джерел розроблено процесуальний статус захисника;
- внесена пропозиція щодо підвищення процесуальної незалежності захисника від дозволу суб`єктів, що ведуть процес в здійсненні захисником його процесуальних прав та обов`язків; отримало подальший розвиток положення про те, що захисник є суб'єктом доказової діяльності, яка може мати процесуальну і непроцесуальну форму. Непроцесуальна діяльність захисника по збору відомостей про факти, що мають значення для підзахисного, повинна відповідати вимогам законності. Діяльність захисника, як суб`єкта доказування, слід розуміти як право, але його обв`язок довести до відома органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді) фактичні дані, що виправдовують чи пом`якшують покарання підзахисного. У зв`язку з цим, матеріали, зібрані захисником, повинні обов`язкого бути приєднані до матеріалів кримінальної справи, що в більшому ступені буде забезпечувати фактичну рівність сторін у досудовому проваджені;
- вноситься пропозиція щодо доповнення КПК України вказівкою про допуск до участі в справі як захисників адвокатів, які не є членами адвокатських об`єднань України, одержали статус адвоката відповідно до законодавства інших держав і склали іспит на знання вітчизняного законодавства;
- досліджується механізм процесуального порядка допуску захисника до участі в справі, при цьому пропонується змінити цей процесуальний порядок: постанова про допуск захисника до участі в справі й оголошення цієї постанови повинні передувати роз’ясненню процесуальних прав особі, притягнутої до кримінальної відповідальності і наділеної правом на захист;
- аргументується доцільність розширення сфери надання правової допомоги, зокрема, здійснюваної адвокатом-представником свідка, а також адвокатом, який надає правову допомогу іншим особам, що є учасниками кримінально-процесуальної діяльності, визначається його процесуальний статус;
- отримало подальший розвиток положення про те, що етичні норми є основою діяльності захисника. Досліджуються питання про можливість для захисника розголосити конфіденційну інформацію у зв`язку з клопотанням про це підзахисного. Якщо підзахисний заявив клопотання про допит захисника як свідка, маючи на меті розголошення ним конфіденційної інформації, він тим самим звільняє захисника від обов`язку зберігати довірену інформацію. У даному випадку, захисник виступатиме як свідок, заздалегідь заявивши відмову від участі у справі в якості захисника. Наведено аргументацію стосовно необхідності внести доповнення до відповідних статей КПК України про недопущення проведення огляду документів захисника, їхнє вилучення, а також провадження обшуку в службовому приміщенні адвоката чи адвокатського об'єднання без відповідного судового рішення;
- сформульовано пропозиція про доповнення ст. 212 КПК України вказівкою на направлення кримінальної справи до суду для розгляду судом питання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, що визнати самостійною формою закінчення досудового слідства;
- розглядається доцільність закріпити в кримінально-процесуальному законодавстві обов'язок слідчого при закінченні досудового слідства роз'яснити обвинуваченому право на участь захисника, що йому буде забезпечено на стадії судового розгляду;
- аргументується, що визнання судом недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються ( ч. 3 ст. 299 КПК України) мождиво тільки у разі заяви клопотання про це підсудного або захисника (за згодою підсудного).
На підставі дисертаційного дослідження вноситься низка пропозицій щодо уточнення та доповлення як чинного Кримінально-процесуального кодексу, так і перспективного законодавства.
Практичне значення отриманих результатів. Висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть сприяти подальшому розвитку наукових досліджень діяльності захисника в кримінальному процесі, удосконаленню кримінально-процесуального законодавства і правозастосовної практики. Розроблені рекомендації можуть бути використані в законотворчій діяльності, а також у практичній роботі адвокатів, слідчих, прокурорів, суддів; у навчальному процесі - при викладанні курсу «Кримінальний процес України» і спецкурсів; у навчально-методичному процесі - при підготовці науково-практичних посібників і методичних рекомендацій.
Апробація роботи. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена й обговорювалася на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту. Основні положення. Висновки і рекомендації доводилися автором на науково-практичній конференції «Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини)», а також на засіданнях «круглих столів» під час обговорення питань щодо здійснення захисту у кримінальному судочинстві. Результати дисертаційного дослідження використовувались при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальний процесс» у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, а також у науково-дослідній роботі студентів.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відбиті у шести публікаціях: статтях у фахових виданнях України та тезах доповідей.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновках, списку використаних джерел (286 найменувань), додатка. Загальний обсяг дисертації 208 сторінок з яких текст дисертації 175 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснене теоретичне узагальнення і запропоноване вирішення наукового зав`дання, яке полягає у аналізі законодавства, яким регулюються процесуальні й організаційні аспекти діяльності захисника в кримінальному процесі і наукове обгрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на удосконалення кримінально-процесуального законодавства України і правозастосовної практики з цього питання. Розглянуті нові шляхи впровадження в національне законодавство приписів Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародно-правових актів, які стосуються питань захисту прав і свобод осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності.
Досліджується конституційне право громадян на судовий захист, яке гарантує кожному громадянину доступність правосуддя, що виявляється в створенні норм, які дозволяють на будь-який стадії кримінально-процесуальної діяльності вимагати судового контролю і винесення судового рішення з метою захисту прав і свобод особи. Визначається, що доступність правосуддя проявляється у кваліфікованій правовій допомозі.
При дослідженні кола суб`єктів захисту, з метою забезпечення гарантованою та кваліфікованою правовою допомогою пропонується визначити порядок одержання статусу захисника для інших фахівців у галузі права, а також визнати недоцільним допуск до участі у справі як захисників близьких родичів, опекунів та піклувальників, яки у силу непрофесіоналізму, а також можливої заінтересованості у результаті справи не повинні допускатися в кримінальне судочинство як захисники. Інститут адвокатури розглядається як інститут професіного захисту. Вноситься пропозиція доповнити КПК України вказівкою на допуск до участі у справі як захисників адвокатів, які не є членами адвокатських об`єднань України і одержали статус адвоката із законодавством інших держав, склали іспит на знання національного законодавства.
Важливе практичне значення має положення, що суб`єктами захисту виступають і засуджений та виправданий, відносно яких право на захист повинне забезпечуватися. Слід внести доповнення у п.8 ч. 1 ст. 32 КПК України, визнавши засудженого та виправданого учасниками процесу (як і підсудного). У зв`язку з цим уточніється найменування принципу, закріпленого в ст. 21 КПК України – «принципу забезпечення підозрюваному, овинуваченому, підсудному, засудженому, виправданому права на захист».
Під принципом права особи на забезпечення у кримінальному процесі кваліфікованою правовою допомогою слід розуміти забезпечення державою права на одержання кваліфікованої правової допомоги, яку повинні надавати лише спеціально уповноважені суб`єкти – адвокати, на професійній основі здійснюючи захист прав і законних інтересів громадян, а також їх представництво при провадженні у кримінальній справі. Доводиться, що ефективність даного принципу проявляється як у діяльності суб`єктів, що ведуть процес, так і в особливостях діяльності захисника.
У роботі аналізуються основні теоретичні поняття, що стосуються принципу забезпечення права на захист. З`ясовано співвідношення поняття захисту як функції кримінального процесу і поняття захисту прав і свобод людини, як задачі кримінального процесу; наведено розгорнуту аргументацію поняття функції захисту як одного з видів реалізації права на правову допомогу. Дано визначення Ії предмета, а також тактики здійснення захисту.
Вперше на підстві вивчення нормативних і літературних джерел, адвокатської практики розроблено процесуальний статус захисника, зокрема, як суб`єкта доказування по кримінальній справі й визначено ступінь його процесуальної самостійності. Доказування - це змістовна сторона кримінально-процесуальної діяльності, яка створює основу для прийняття процесуальних рішень, що можуть обмежувати певним чином права учасників кримінального судочинства. Захисник – найважливіший учасник кримінального судочинства, а це значить, що для виконання функції захисту він повинен бути наділений процесуальними повноваженнями, що дають йому можливість активно брати участь у процесі доказування. Пропонується внести у відповідні норма КПК України вказівки на обов`язковість приєднання до матеріалів кримінальної справи матеріалів, зібраних захисником, що в більшому ступені забезпечить фактичну рівність сторін на досудовому провадженні. Визначаючи необхідним упровадження дії принципу змагальності в стадію досудового провадження, пропонується відмовитися від закріплення залежності захисника при реалізації ним своїх процесуальних прав від рішення суб`єктів, що ведуть процес. Враховуючи це, подальшому вдосконаленню підлягає діючий порядок надання захиснику дозволу на побачення з підзахисним, який тримається під вартою.
Досліджується механізм процесуального порядку допуску захисника до участі у справі, при цьому доводиться, що винесення постанови про допуск захисника до участі у справі й його оголошення повинні передувати роз`ясненню процесуальних прав особі, яка притягується до кримінальної відповідальності (зокрема обвинуваченому).
На підставі аналізу етичних норм, які визначають процесуальний статус захисника, доводиться, що одночасно з виконанням обов`язку не розголошувати дані, які стали захиснику відомі у зв`язку з виконанням його обов`язків, захисник у разі заяви клопотання підзахисним про допит захисника, забов`язан дати показання, як свідок про дані, на розголошенні яких наполягає підзахисний. У цьому випадку захисник мае право заявити відмову від участі в справі як захисник.
Розглянуте питання стосовно необхідності внести доповнення до відповідних статей КПК України про недопущення проведення огляду документів захисника, їхне вилучення, а також проведення обшуку в службовому приміщенні захисника без відповідного судового рішення.
Визнається необхідним доповнити ст. 212 КПК України вказівкою на направлення кримінальної справи до суду для розгляду судом питання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, що визнати самостійною формою закінчення досудового слідства.
Зосереджено увагу на необхідність внести в КПК України доповнення, вказівкою на обов`язок слідчого при оголошенні обвинуваченому про закінчення досудового слідства і пред`явленні йому матеріалів справи (ст. 218 КПК України) роз`яснити обвинуваченому право на захист, який йому буде забезпечено при розгляді справи судом.
Доводиться необхідність зміни діючого порядку вручення копії обвинувального висновку обвинуваченому. Так, з метою надання можливості обвинуваченому і захиснику оскаржити обгрунтованість обвинувального висновку, обвинувальний висновок повинен вручатися обвинуваченому прокурором до початку попереднього розгляду справи, що забезпечить право на захист в подальшому розгляді судом справи. Акцентується увага на обов`язковість опитування обвинуваченого при прийнятті суддею рішення про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого, а також визнання строків продовження тримання обвинуваченого під вартою (строк не визначається у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу України» № 658-1У від 3 квітня 2003 року та постанові Пленуму Верховного Суду Украіни «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства» № 4 від 25 квітня 2003 року). У статті 156 та 165-3 КПК України необхідне внести вказівку на строк, на який продовжується тримання під вартою обвинуваченого. У частині 3 статті 165-3 КПК України виключити слова «при необхідності».
Розглядається питання про можливість для судді при прийнятті ним рішення про закриття кримінальної справи змінити (уточнити) підставу закриття кримінальної справи, тобто рішення слідчого. Який надав суду подання з викладом підстав закриття кримінальної справи.
Пропонується внести певні зміни в ст. 299 КПК України, яка стосується розгляду судом (суддею) питання про можливість обмежити дослідження доказів у справі допитом підсудного (стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються). Таке рішення суд (суддя) має прийняти тільки у разі заяви клопотання про це підсудним або захисником (за згодою підсудного).
Обґрунтовується необхідність переглянути в кримінально-процесуальному законодавстві строк виготовлення протоколу судового засідання. Вимоги, що ставляться до апеляції, зазначені у ст. 350 КПК України, не повинні порушувати право на захист засудженого та виправданого, якім кримінально-процесуальним законодавством забезпечується це право. Засуджений та виправданий повинні мати достатній строк для ознайомлення з протоколом судового засідання, що відповідно до ч. 2 ст. 87-1 КПК України виготовляється (при продавженні головуючим строку на виготовлення протоколу судового засідання) в строк до чотирнадцяти діб. Разом з тим, КПК України не вказує підстав, з яких головуючий продовжує строк для виготовлення протоколу судового засідання, а як зазначено «у разі необхідності» породжує оцінні поняття даної норми. Варто закріпити процесуальні підстави, при наявності яких головуючий приймає рішення про продовження строку для виготовлення протоколу судового засідання.
Процесуальний порядок принесення апеляції на вирок суду не повинен порушувати право засудженого та виправданого на захист, яке має бути забезпечено і у суді апеляційної інстанції. Пропонується внести певні зміни у ст. 350 КПК України, виключивши з тексту даної норми вимоги посилань на доводи в обгрунтування заяви про незаконність вироку, ухвали, постанови, мотивування своїх вимог, зазначених у апеляції, а також обмежити коло документів, які додаються до апеляції (можливо, залишити перелік лише тих документів, які вимагає надати сторона обвинувачення).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адвокатуру України захищають експерти Ради Європи. Р. Рамон Мюллера стосовно рішення Конституційного Суду України від 16. 11. 2000 р. у справі про право вільного вибору захисника // Адвокат. – 2000. – № 1–2. – С. 34–43.
2. Акинча Н. А. Подозреваемый и обвиняемый на предварительном следствии / Под ред. А. Л. Цыпкина. – Саратов: Приволжское кн. изд., 1964. – 80 с.
3. Александров А., Стуликов А. Участие защитника в предварительном расследовании // Российская юстиция. – 2001. – № 11. – С. 62–63.
4. Аллен Т., Дж. Элп. Искусство и роль адвоката в развитии американской демократии //США: экономика, политика, идеология. – М.: Наука. – Российская АН, Институт США и Канады, 1996. – № 6 (318) – С. 81–93.
5. Альперт С. А. Субъекты уголовного процесса. – Х., 1997. – 60 с.
6. Альперт С. А. Грошевой Ю. М. Актуальные вопросы обвинения и защиты в свете подготовки нового уголовно-процессуального законодательства // Проблемы государства и права Украины: тематический сб. научных трудов. – К.: УМК ВО, 1992. – С. 32–39.
7. Альперт С. А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб'єкти. Конспект лекцій. – Х.: Нац. юридична академія України, 1995. – 28 с.
8. Ashivorth Andrew. The Criminal Process Clarendon Press: Oxford, 1994. C. 307.
9. Ария С. Об адвокатской тайне // Российская юстиция. – 1997. – № 2. – С. 37.
10. Ароцкер Л. Н. Судебная этика //Социалистическая законность.–1969.–№ 9. -С. 30–32.
11. Баев О. Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Следственная тактика: Научно-практическое пособие. – М.: Экзамен, 2003. – 432 с.
12. Баев М. О., Баев О. Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Прокурорская тактика. Адвокатская тактика: Научно-практическое пособие. – М.: Экзамен, 2005. – 320 с.
13. Бараннік Р. В. Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів у кримінальному процесі: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 09. – К.,2003. – 18 с.
14. Барщевский М. Ю. Адвокат, адвокатская фирма, адвокатура. – М.: Белые Альвы, 1995. – 144 с.
15. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2001. – 296 с.
16. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Видавн. «Україна», 1999. – 554 с.
17. Бірюченський О. Т. Проблеми забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ про насильницькі злочини // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: Зб. матеріалів наук. -практ. конференції // Редкол.: Гол. ред. Борисов В. І. та ін. – Х.: ПФ «Книжкове видавництво» Лествиця Марії, 2001. – С. 139.
18. Бірюкова А. М. Забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України: Автореф. дис…канд.юрид.наук: 12.00.09. – Одеса, 2006. – 20 с.
19. Боботов С. В., Жигачев И. Ю. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА, 1997. – 333 с.
20. Богословская Л. А. Односторонность и неполнота предварительного или судебного следствия, как основание к отмене или изменению приговора: Дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 08. – Х., 1973. – 166 с.
21. Богословська Л. О. Підстави до скасування або зміни вироків, які не набрали законної сили (конспекти лекцій). – Х: НЮАУ, 1995. – 36 с.
22. Богословская Л. А. Сущность законного интереса личности в уголовном судопроизводстве // Проблемы социалистической законности. – Х.: Изд-во ХГУ издательского объединения « Вища школа», 1987. – № 17. – С. 87 – 93.
23. Бояров В. Деякі питання захисту свідків за законодавством України // Право України. – 2001. – № 12. – С. 99-102.
24. Брусницын Л. В. Меры безопасности для содействующих уголовному правосудию: отечественный, зарубежный и международный опыт // Государство и право. – 1998. – № 9. – С. 45-56.
25. Брынцев В. Д. Основные направления дальнейшего совершенствования законодательных основ судебной власти // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали науково-практичної конференції 18–19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В. В., голов. ред., та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 49-53.
26. Брынцев В. Д., Чернухин В. Г. Защита прав и законных интересов че-ловека в уголовном судопроизводстве (судебные прецеденты, комментарий практики, образцы процессуальных документов). – Х.: Ксилон, 2000. – 420 с.
27. Вапнарчук В. В. Особливості процесуального становища особи, яка проводить дізнання. – Х.: Торгсінг, 2001. – 220 с.
28. Варфоломеева Т. В. 3ащита в уголовном судопроизводстве.–К.,1998. – С. 204.
29. Варфоломеева Т. В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. – К.: Вища школа, 1987. – 151 с.
30. Варфоломеева Т. В. Необходимо ли реформирование адвокатуры на Украине // Юридическая практика. – 2000. – № 23(129). – С. 6.
31. Варфоломеєва Т. В. Юридична професія в Україні – стан і перспективи. Адвокат. – 2000. – № 4, 5. – С. 23-25.
32. Васьковский Е. В. Организация адвокатуры. – СПб., 1893. //Адвокат в уголовном процессе /Под. ред. П. А. Лупинской. – М.: Новый юрист, 1997. – 216 с.
33. Васьковский Е. В. Основные вопросы адвокатской этики. –СПБ., 1895. – 46 с.
34. Ведерников А. Н. Актуальные вопросы участия защитника на стадии предварительного расследования (в свете осуществляемой судебной реформы): Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12. 00. 09. – М., 1990. – 19 с.
35. Верещак В. М. Судовий компроміс у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 1. – С. 41-44.
36. Власихин В. А. Частная юридическая деятельность в США // Юридический консультант. – 1997. – № 8. – С. 76-79.
37. Волкотруб С. Г. Імунітет і проблеми його захисту у кримінальному судочинстві: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 09. – Х., 2002. – 19 с.
38. Гавриш Т. С. Проблеми допустимості доказів, отриманих в ході міжнародної правової допомоги в кримінальних справах: Дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 09. – 2004. – 224 с.
39. Галихманов А. Б. Организационно-тактические особенности расследования преступлений в условиях расширения прав подозреваемого и обвиняемого на защиту: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 09 – Уфа, 2001. – 27 с.
40. Гинзбург Г. А., Полях А. Р., Самсонов В. А. Советский адвокат. – М.: Юрид. лит, 1968. – 200 с.
41. Гловацький І. Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2003. – 352 с.
42. Головко Л. В. Новый УПК Российской Федерации в контексте сравнительного уголовно-процессуального права // Государство и право. – 2002. – № 5. – С. 51-61.
43. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика: Пер. с англ. – М.: МНИИМП, 1998. – 600 с.
44. Гончаренко С. Професійні права адвоката і гарантіі адвокатської діяльності у контексті прецедентного права Європейського Суду з прав людини // Адвокат. – 2005. – № 7. – С. 31 – 41.
45. Горбачев А. В. Кримінально-процесуальне доказування и оперативно-пошукова діяльність. – Х.: НЮАУ, 1996. – 68 с.
46. Горя Н. Принцип состязательности и функции защиты в уголовном процессе // Советская юстиция. – 1990. – № 7. – С 22-23.
47. Гриненко А. В., Кожевников Г. И., Шумилин С. Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. – Х.: Консум, 1997. – 97 с.
48. Гродзинский М. Право обвиняемого на защиту (К разработке нового УПК) // Ученые записки. – М., 1939. – Вып. 1. – С. 3–25.
49. Громов Н. А., Курушин С. А. Гарантии права на защиту обвиняемого в досудебных стадиях по УПК РФ: Учебно-методическое пособие. – М.: Издательский дом И. И. Шумиловой, 2005. – 135 с.
50. Грошевий Ю. М. Актуальні проблеми кримінально-процесуальної теорії у світлі Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції – Х.: Національна юридична академія України имені Ярослава Мідрого, 2002. – Ч. 1 – С. 53-61.
51. Грошевий Ю. М. Кримінально-процесуальні аспекти «малої судової реформи» // Вісник Академії правових наук України. – Х.: Право, 2001. – № 4(27). – С. 175-183.
52. Грошевий Ю. М., Марочкін І. Є. Органи судової влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 20 с.
53. Грошевой Ю. М. Проблеми нормативного регулювання діяльності органів попереднього розслідування у новому КПК України //Вісник Академії правових наук України. – 1995. – №. 2 – С. 138-147.
54. Грошевой Ю. М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие. – Х.: Вища школа, 1986. – 185 с.
55. Грошевий Ю. М. Поняття і класифікація засобів доказування у кримінальній справі //Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 3 (10). – С. 65-76.
56. Грошевой Ю. М. Теоретические проблемы формирования убеждения судьи в советском уголовном процессе: Дис. д-ра юрид. наук.: 12. 00. 08. – Х., 1975. – 403 с.
57. Грошевий Ю. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2–3 (33–34). – С. 686 – 698.
58. Грузд Б. Правило Маслова. Право на защиту с момента угрозы свободам гражданина // Российская юстиция. – 2000. – № 10. – С. 7 – 8.
59. Гуценко К. Ф., Головко Л. В., Филимонов Б. А. Уголовный процесс западных государств. – 2-е изд., доп. и испр. – Зерцало-М, 2002. – 528 с.
60. Деніел Джон Мідор. Суди в Сполучених Штатах. – Сент-Пол, Міннесота, Вест Паблішинг Ко. – 1991. Переклад на укр. мову з 2-го стереотипного видання 1992 р. Копірайт. 1993 Інформаційне Агентство Сполучених Штатів. – 85 с.
61. Добровольская Т. Н. Показания обвиняемого как доказательство в советском уголовном процессе: Дис… канд. юрид. наук: Свердловск, 1950. – 277 с.
62. Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини. Рим. 4. 11. 1950 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – С. 270 – 302.
63. Заботкин П. К разработке положений об адвокатуре // Советская юстиция. – 1961. – № 12. – С. 11.
64. Загальна декларація прав людини, 10 грудня 1948 року // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2005. – № 3. – С. 94.
65. Заднепровский А. П. Нужна ли Украине классическая адвокатура? Некоторые размышления в связи с решением Конституционного Суда Украины от 16 ноября 2000 г. // Адвокат. – 2000. – № 4-5. – С. 47-52.
66. Зеленецкий В. С. Возбуждение уголовного дела. – Х.: Кримарт, 1998. – 340 с.
67. Зеленецкий В. С. Проблемы формирования совокупности доказательств в уголовном процессе: Монография. – Х.: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2004. – 108 с.
68. Зейкан Я. П. Право на захист у кримінальному процесі: Практичний посібник. – К.: Юридична практика, 2004. – 288 с.
69. Интервью журн. Ю. Феофанова с доктором юрид. наук И. Л. Петрухиным «Право на справедливость» //Известия. – 1985. – № 303.
70. Казанцев Л. Право снимать копии с материалов уголовного дела принадлежит защитнику и до окончания предварительного расследования // Российская юстиция. – 2003. – № 11. – С. 25.
71. Каплина О. Проблеми забезпечення адекватності тлумачення частини 4 статті 61 Кримінально-процесуального кодексу України при усуненні захисника від участі у кримінальній справі // Юридична України. – 2005. – № 8. – С. 60 – 64.
72. Каратнюк Г. Расширить права адвоката при производстве экспертиз» // Российская юстиция. – 2001. – № 9. – С. 51.
73. Карпачева Н. И. Состояние соблюдения защиты прав и свобод человека в Украине: Первый ежегодный доклад Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека: Пер. с укр. – Х.: Консум, 2002. – 494 с.
74. Карпухин А. Д. Деятельность адвоката по защите прав и законных интересов подозреваемого на предварительном следствии // Российский следователь. – 2003. – № 3. – С. 9-11.
75. Каткова Т. В., Кожевников Г. К. Образцы бланков процессуальных и иных документов по уголовному делу: Практ. пособие. – Харьков: Рубикон, 1999. – 192 с.
76. Каткова Т. В., Каткова А. Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку у кримінальній справі: Навч. посібник. – Х.: Рубікон, 2002. – 96 с.
77. Клочков В. Про вдосконалення процедури обчислення терміну утримання під вартою // Право України. – 1998. – № 1. – С. 66-68.
78. Ковальська В. В. Узагальнення судової практики про дотримування судами м. Києва вимог законодавства щодо публічності, гласності й безперервності кримінального судочинства // Адвокат. – 2005. – № 3. – С. 56 – 62.
79. Кокорев Л. Д. Проблемы уголовно-процессуальной защиты в свете нового законодательства об адвокатуре СССР // Развитие теории и практики уголовного судопроизводства в свете нового законодательства о Верховном суде СССР, Прокуратуре СССР и Адвокатуре СССР. – Воронеж,1981. – С. 68-74.
80. Колен Н. Проект Закона об адвокатуре разрушает ее до основания // Российская юстиция. – 2001. – № 8. – С. 14-15.
81. Концепція формування системи безоплатної правової допомоги в Україні. Ухвалено на шостому пленарному засіданні Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження вреховенства права // Адвокат. – 2006. – № 4. – С. 27-30.
82. Кони А. Ф. Избранные произведения, статьи, заметки. – М.: Изд-во юрид. лит.,1956. – 886 с.
83. Коновалова В. Е. Концепция криминалистической тактики: прогнозы развития // Актуальні проблеми криміналістики: Матеріали міжнародної науково-практичної конференціі. Харків, – 25–26 вересня 2003 року /Ред. кол.: М. І Панов (голов. ред.), В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова та ін. – Х.: Гриф, 2003. – С. 69.
84. Конституции государств Европейского Союза / Под общей редакцией и со вступительной статьей директора института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л. А. Окунькова. – М.: Издательская группа «НОРМА-ИНФРА М». – М., 1999. – 816 с.
85. Конституції нових держав Европи та Азії / Упорядник С. Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація, Право,1996. – 544 с.
86. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Cт. 141.
87. Кореневский Ю. В., Падва Г. П. Участие защитника в доказывании по новому уголовно-процессуальному законодательству: Практ. пособие. – М.: Юристъ, 2004. – 159 с.
88. 130. Корчева Т. В. Адвокатская тайна и проблемы ее реализации. //Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України. – 2002. Вип. 56. – С. 176-183.
89. Корчева Т. В. Проблемы обеспечения права на защиту обвиняемого при окончании досудебного следствия. // Проблеми законності: Респ. Міжвід. Наук. зб. – Відп. Ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 80. – С. 160–168.
90. Корчева Т. В. Проблемы правовой защищенности личности на досудебном следствии // Проблемы законности: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х: Нац. юрид. акад. України, 1999. Вип. 39. С. 184-191.
91. Корчева Т. В. Проблеми реализации профессиональной защиты в уголовном судопроизводстве // Проблемы законности: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х: Нац. юрид. акад. України, 2003. Вип. 59. – С. 188-195.
92. Корчева Т. В. Проблемы участия адвоката-защитника в процессе доказывания на досудебном следствии //Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х: Нац. юрид. акад. України, 2000. Вип. 46. – С. 180-186.
93. Корчева Т. В. Реализация прав и свобод человека на начальном этапе досудебного следствия // Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. молодих учених та аспірантів / За ред. проф. М. І. Панова. – Х: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С. 101-104.
94. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів. Схвалено Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006 // Урядовий кур’єр. – 2006. – № 95.
95. Костюченко О. Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України: Монографія. – К. Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. – 182 с.
96. Кримінальний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2001. – № 21. – Ст. 920.
97. Кримінальний кодекс України: Науково- практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. / За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 1196 с.
98. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. – Х.: Право, 2000. – 496.
99. Кримінально-процесуальний кодекс України (за станом на 10 березня 2005 року). – Х.: Одіссей, 2005. – 204 с.
100. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект за станом на 18 листопада 2005 року. Реєстраційний № 3456 – д. Внесений народними депутатами України – членами Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Мойсиком В. Р., Бандуркою О. М., Шкілем А. В. – К., 2005 р.
101. Ларин А. М. Доказывание и предпроцессуальная деятельность защитника // Адвокатура и современность /Под ред. Савицкого В. М. – М.: ИГПАН, 1988. – 150 с.
102. Леви А., Папкин А. Нравственные и этические требования к адвокату // Российская юстиция. – 2003. – № 3. – С. 25-26.
103. Леви А. М., Огнев П. А., Россельс В. Л. Защитник в советском уголовном суде. – М: Госюриздат, 1961. – 334.
104. Леоненко В. В. Профессиональная этика участников уголовного судопроизводства. – К.: Наукова думка, 1981. – 162 с.
105. Либус И. А. Презумпция невиновности в советском уголовном процессе. – Ташкент.: Изд-во «Узбекистан», 1981. – 232 с.
106. Лобанов А. Участие защитника в следственных действиях // Законность. – 1995. – № 6. – С. 48.
107. Лобойко Л. М. Допустимість спрощення порядку судового розгляду справи у кримінальному процесі змішаної форми // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук. -практ. конф. 18-19 квітня 2002 р. – Х., 2002. – С. 248-251.
108. Логинова С. Адвокатська таємниця: теорія і практика: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 10. – К., 2002. – 19 с.
109. Логинова С. Адвокатська таємниця: історично-правовий підхід // Право України. – 2001. – № 2. – С. 111-115.
110. Лозовой В. О., Петришин О. В. Професійна етика юриста. – Х.: Право, 2004. – 176 с.
111. Лотыш Т. А. Принцип состязательности и гарантии его обеспечения в уголовном судопроизводстве: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 09. – М., 2003. – 18 с.
112. Лубшев Ю. Ф. Адвокат в уголовном деле. – М.: Юрист, 1997. – 408 с.
113. Лубшев Ю. Ф. Адвокатура в России: Учебник. –М.: ООО Профобразование, 2001. – 832 с.
114. Макарова З. В. Некоторые проблемы совершенствования деятельности адвоката-защитника на предварительном следствии (по материалам Куйбышевской области): Автореф. дис... канд. юрид. наук: № 12715. – Ленинград, 1970. – 24 с.
115. Малахова Л. И. Роль суда в состязательном процессе // Российский судья. – 2003. – № 3. – С. 26-27.
116. Маляренко В. Ознайомлення учасників процесу з матеріалами кримінальної справи // Право України. – 2002. – № 4. – С. 47 – 53.
117. Маляренко В. Т. Щодо міжнародного співробітництва у виконанні окремих процесуальних дій у кримінальних справах //Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 1 (23). – С. 41-43.
118. Маляренко В. Т. Про судові доручення в кримінальній справі // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – 3 (59). – С. 2 – 7.
119. Маляренко В. Т. Про закриття кримінальних справ (окремі аспекти) // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3 (37). – С. 56 – 62.
120. Маляренко В. Т. Реформування кримінального процесу України в контексті европейських стандартів: теорія, історія і практика: Монографія. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 544 с.
121. Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: стан та перспективи розвитку: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Вибрані наукові праці. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 600 с.
122. Маринів В. І. Принцип особистої недоторканості в кримінальному процесі України: Дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 09. – Х., 1999. – 196 с.
123. Махов В. Возбуждение уголовного дела в отношении определенного лица // Российская юстиция. – 1997. – № 12. – С. 25.
124. Махов В. Н., Пешков М. А. Уголовный процесс США (досудебные стадии): Учеб. пособие. – М: ЗАО «Бизнес-школа ИНТЕЛ-СИНТЕЗ», 1998. – 208 с.
125. Мещерин А. И. Особенности познания защитником обстоятельств уголовного дела: Автореф. дис... канд. юрид. наук.: 12. 00. 09. – Краснодар, 2003. – 26 с.
126. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права //Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи /Упорядник Ю. К. Качауренко. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 36 – 62.
127. Милова И. Е. Участие адвоката-защитника в собирании доказательств на предварительном следствии: Автореф. дис… канд. юрид. наук:12. 00. 09. Самара,1998 – 17 с.
128. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями. Схвалені Економічною і Соціальною Радою (Резолюція 663 СІ (XXIV) від 31 липня 1957 р.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. –№7: Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру». Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність. – С. 231-243.
129. Мірошниченко Т. М., Філін Д. В. Система принципів кримінального процесу: конспект лекцій. – Х., 1995. – 40 с.
130. Мотовиловкер Я. О. Установление истины в советском уголовном процессе: Учебное пособие. – Ярославль,1974. – 69 с.
131. Навасарян В. Р. Актуальные вопросы разъяснения подозреваемому права на защиту в предварительном следствии // Правоведение. – 1999. – № 2. – С. 179-185.
132. Навроцький В. О. Угода між обвинуваченням і захистом у світлі деяких загальних питань теорії правозастосування // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В. Я. Тацій – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. Вип. 42. – С. 160-165.
133. Наден О. В. Спеціальні види звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. – Х.: Право, 2003. – 224 с.
134. Назаренко Р. І. Характеристика кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження.: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 09. – К.,2001. – 19 с.
135. Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру» / Автори-упорядники Т. В. Варфоломеева, С. В. Гончаренко // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. – № 7. – 432 с.
136. Нащекин Е. Свидетель или подозреваемый? // Законность. – 1996. – С. 45-48.
137. Некрасова М. П., Осяк О. В., Цветинович А. Л. О коллизии позиций обвиняемого и защитника в уголовном процессе // Вопросы организации суда и осуществления правосудия в СССР: Сб. научн. трудов. – Калининград, 1975. – Вып. 4. – С. 93-104.
138. Николенко М. Деякі питання презумпції невинуватості і права особи на захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999 – № 4. – С. 39-40.
139. Николюк В., Кальницкий В. Применение статьи 51 Конституции Российской Федерации в уголовном судопроизводстве //Законность. – 1997. – № 8(754). – С. 14.
140. О частной детективной и охранной деятельности в Российской Федерации: Закон Российской Федерации от 11. 03. 1992 г. // Адвокат. – 1997. – № 5. – С. 11-17.
141. О применении судами норм Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации: Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации № 1 от 5 марта 2004 года // Законность. – 2004. – № 5. – С. 57 – 64.
142. Об адвокатской деятельности и адвокатуре Российской Федерации: Федеральный Закон № 63-ФЗ от 31 мая 2002 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2002. – № 23. – Ст. 2102.
143. Общий кодекс правил для адвокатов стран Европейского сообщества. Принят делегацией двенадцати стран-участниц на пленарном заседании в Страсбурге в октябре 1988 г. // Адвокат. – 1997. – № 1. – C. 115-123.
144. Омельяненко Г. Питання захисту конституційних прав людини в кримінальному судочинстві України // Право України. – 1997. – № 3 – С. 15-19.
145. Определение Конституционного Суда Российской Федерации по жалобе гражданки Семеновой Лилии Михайловны на нарушение ее конституционных прав частью четвертой статьи 354 Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации от 22 января 2004 года // Российская газета. – 2004. – № 115 (3492).
146. Определение Конституционного Суда Российской Федерации по жалобе граждан С. В. Бородина, В. Н. Буробина, А. В. Быковского и других на нарушения их конституциооных прав статьями 7, 29, 182, 183 Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации от 8 ноября 2005 г. // Российская газета. 31. 01. 2006 г. – №. 18.
147. О проведении эксперимента по созданию государственной системы оказания бесплатной юридической помощи малоимущим гражданам (с прилагаемым Положением об оказании бесплатной юридической помощи малоимущим гражданам): Постановление Правительства Российской Федерации № 534 от 22 августа 2005 года, город Москва // Российская газета. – 2005. – № 191 (3860).
148. Основні положення про роль адвокатів / Прийняті VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. – № 1. – C. 179-185.
149. Основные принципы, касающиеся роли юристов. Приняты VIII конгрессом ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями. Гавана, 27 августа – 7 сентября 1990 г. //Международные документы по правам человека. – Х.: РИФ «Арсис, ЛТД», 2000. – C. 246-254.
150. Особенности предварительного расследования преступлений, осуществляемого с участием адвоката / Леви А. А., Игнатьев М. В., Капица Е. И. – М.: Юрлитинформ, 2003. – 128 с.
151. Панько Н. К. Состязательность уголовного процесса России и роль адвоката-защитника в ее обеспечении: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Саратов, 2000. – 24 с.
152. Петрухин И. Сделки о признании вины чужды российскому менталитету // Российская юстиция. – 2001 – № 5. – С. 35-37.
153. Письменний Д. П. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності ьа проблеми їх процесуального застосування // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25 – 26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В. В. (голов. ед.) та ін. – К. – Х. : «Юрінком Інтер», 2002 . – 272 с.
154. План заходів із вдосконалення обові’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи. Затверджено Указом Президента України № 39/2006 від 20 січня 2006 року // zakon. rada. gov. Ua.
155. Погорецький М. А., Філін Д. В. Дотримання прав та свобод людини і громадянина в оперативно-розшуковій діяльності // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип. 42 – С. 165-174.
156. Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури (затверджено Указом Президента України від 5 травня 1993 р. № 155/93 (з змінами і доповненнями) //Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 2000. – № 1 «Адвокатура в Україні». – С. 19-30.
157. Поляков С. За «бесплатно» адвокат выполнит лишь роль огородного пугала // Российская юстиция. – 2002. – № 5. – С. 15.
158. Полянский Н. Н. Правда и ложь в уголовной защите /Предисловие М. О. Баева, О. Я. Баева. –Воронеж: Воронежский государственный университет, 2003. – 120 с.
159. Пономаренко С. С. Сделки о признании вины в российском уголовном процессе // Правоведение. – 2001. – № 5. – С. 131.
160. Попелюшко В. О. Ще раз про спрощену процедуру правосуддя / Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук. -практ. конф. 18-19 квітня 2002 р., м. К.: 2002. – С. 246-248.
161. Попелюшко В. О. Предмет захисту та його доказування в кримінальній справі: Монографія. – К.: Прецедент, 2005. – 232 с.
162. Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів Україні від 14 травня