ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА ДІЗНАННЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Сутність протокольної форми дізнання 11
1.1. Розвиток уявлень про протокольну форму дізнання
у кримінальному процесі України 11
1.2. Поняття і значення протокольної форми дізнання 22
РОЗДІЛ 2. Предмет, межі, процесуальний порядок порушення
і строки протокольної форми дізнання 34
2.1. Предмет і межі протокольної форми дізнання 34
2.2. Процесуальний порядок порушення протокольної
форми дізнання 43
2.3. Строки протокольної форми дізнання 49
РОЗДІЛ 3. Суб'єкти протокольної форми дізнання 63
3.1. Кримінально-процесуальна компетенція органів і
посадових осіб, які здійснюють дізнання у
протокольній формі 63
3.2. Правопорушник і його правове положення 74
3.3. Інші суб'єкти протокольної форми дізнання 89
РОЗДІЛ 4. Закінчення протокольної форми дізнання 99
4.1. Поняття і види закінчення протокольної форми дізнання 99
4.2. Відмова в порушенні кримінальної справи за
матеріалами протокольної форми дізнання 110
4.3. Порушення кримінальної справи за матеріалами
протокольної форми дізнання 120
ВИСНОВКИ 140
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 147
ДОДАТКИ 167

ВСТУП

Актуальність теми. Кримінальний процес являє собою складну систему дій і правовідносин, певні сукупності яких утворюють структурні елементи більшого чи меншого обсягу і рівня складності. Обсяг і рівень складності елементів обумовлюється цілями, що ставляться перед кожним із них; обсягом і складністю предмету, що має бути осягнутий, а отже і завданнями, які підлягають виконанню.
Предметом дослідження у кримінальному процесі є злочин. Оцінка суспільної небезпечності останнього дається законодавцем у кримінально-процесуальному законі. Складність дослідження кожного злочину визначається багатьма чинниками, серед яких основними є наявність кваліфікуючих ознак злочину; очевидність чи неочевидність його вчинення; необхідність у проведенні складних процесуальних дій.
В структурі кримінального процесу України з 1967 року існує провадження, в межах якого вирішуються всі завдання досудового провадження щодо злочинів, які не відзначаються великою суспільною небезпекою і не є складними для дослідження обставин їхнього вчинення. Це провадження отримало у кримінально-процесуальному законі назву "протокольна форма досудової підготовки матеріалів", а в теорії кримінального процесу - "протокольна форма дізнання".
Актуальність дисертаційного дослідження протокольної форми дізнання обумовлюється двома чинниками.
1. Проблеми дізнання, здійснюваного у протокольній формі, були предметом наукових досліджень у роботах С.А.Альперта, В.Д.Арсєньєва, В.І.Баскова, О.В.Бауліна, О.Г.Бегунця, Ю.М.Бєлозьорова, В.В.Вандишева, Ю.М.Грошевого, А.Я.Дубинського, В.С.Зеленецького, Л.М.Карнєєвої; Н.С.Карпова, О.М.Ларіна, О.Р.Михайленка, М.М.Михеєнка, В.Т.Нора, П.Ф.Пашкевича, І.Л.Петрухіна, Д.А.Постового, Р.Д.Рахунова, В.В.Рябоконя, Д.О.Савицького, О.В.Смирнова, М.С.Строговича, Д.В.Філіна, В.П.Шибіка та ін.
Всі роботи, за винятком кандидатської дисертації Д.О. Савицького, присвяченої процесу доказування у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів (Київ, 2003 рік), базувалися на кримінальному законі 1960 року, що втратив чинність з прийняттям в 2001 року нового Кримінального кодексу України (далі - КК). В 2001 році до Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) були внесені суттєві зміни, пов'язані не тільки з прийняттям нового кримінального закону, а й оновленням процедури підготовки матеріалів у протокольній формі.
Верховний Суд України до цього часу не відреагував на зміни у законодавстві в частині регламентації протокольної форми досудової підготовки матеріалів. Останні зміни в постанову Пленуму Верховного Суду України, присвяченій практиці застосування судами України законодавства про протокольну форму досудової підготовки матеріалів, були внесені більше семи років тому - 3 грудня 1997 року [141].
Оновлене кримінально-процесуальне законодавство в частині правового регулювання протокольної форми дізнання не було предметом спеціального монографічного дослідження.
2. В проекті КПК [143] протокольна форма дізнання не передбачена. В ході роботи над проектом цього кодифікованого акту робоча група не визнала за доцільне зберігати на майбутнє протокольну форму дізнання. Між тим майже сорокарічна практика здійснення дізнання у такій формі підтвердила її ефективність у боротьбі зі злочинністю, бо забезпечила вивільнення сил і засобів правоохоронних органів держави для боротьби з тяжкими злочинами. У зв'язку з цим існує потреба наукового дослідження проблем, що виникають під час здійснення дізнання у протокольній формі. Таке дослідження має підтвердити або спростувати доцільність існування у вітчизняному кримінально-процесуальному законодавстві протокольної форми дізнання.
Отже, дослідження проблем протокольної форми дізнання є актуальним для теорії і практики кримінального процесу як в ретроспективному, так і в перспективному плані.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми «Проблеми удосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави» (номер державної реєстрації 0186.0.099031).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне узагальнення проблем правового регулювання протокольної форми дізнання в кримінальному процесі України.
Дана мета зумовила постановку і вирішення наступних задач:
• узагальнити наукові результати досліджень проблем правового регулювання протокольної форми дізнання, здобуті в період від моменту запровадження її в закон до теперішнього часу;
• дослідити з теоретичних позицій практичну цінність протокольної форми дізнання у кримінальному процесі;
• з урахуванням змін у законодавстві визначити предмет та межі протокольної форми дізнання, процесуальний порядок її порушення та строки здійснення;
• дослідити правове положення суб'єктів протокольної форми діз-нання;
• проаналізувати проблеми, що виникають під час закінчення дізнання, здійснюваного у протокольній формі;
• на підставі проведеного дослідження розробити пропозиції щодом удосконалення чинного законодавства в частині правового регулювання протокольної форми дізнання.
Об'єктом дисертаційного дослідження є система кримінально-процесуальних відносин.
Предметом дослідження є кримінально-процесуальна діяльність, здійснювана органом дізнання у протокольній формі.
Методи дослідження: відповідно до мети і задач дослідження в роботі використана сукупність дослідницьких методів сучасної гносеології. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі загальної теорії права, конституційного права, теорії управління, кримінально-процесуального права, кримінального права.
У процесі дослідження використовувалися такі методи: діалектич-ний, історико-правовий, логічного аналізу, системно-структурного аналізу, функціональний, порівняльно-правовий, індукції, дедукції та інші сучасні методи наукового пізнання. Всі методи дослідження використовувались у взаємозв'язку та взаємозалежності, що в кінцевому рахунку забезпечило всебічність, повноту та об'єктивність дослідження, коректність, несуперечливість на істинність наукових результатів.
Для з'ясування сутності протокольної форми дізнання (розділ 1) перевага надавалася таким загальнонауковим методам, як історико-правовий та порівняльно-правовий, а також методу логічного аналізу. З метою визначення предмету та меж протокольної форми дізнання, процесуального порядку її порушення та строків здійснення (розділ 2) застосовувалися методи системно-структурного аналізу, функціональний, індукції та дедукції. Правове положення суб'єктів протокольної форми дізнання (розділ 3) досліджувалося з допомогою методів системно-структурного та логічного аналізу. Дослідження проблем закінчення протокольної форми дізнання (розділ 4) здійснювалося із застосуванням методів індукції та дедукції, по-рівняльно-правового методу та системно-структурного аналізу.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій визначається емпіричною базою дослідження, яку склали узагальнені дані анкетування 174 співробітників органів дізнання, аналітичні і статистичні дані МВС України за 2001-2005 роки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація після "малої судової реформи" є першим в Україні монографічним досліджен-ням, в якому комплексно та цілісно розглянуті питання правового регулювання протокольної форми дізнання, які у своїй сукупності утворюють окрему наукову проблему. До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:
вперше:
• аргументована пропозиція щодо збереження і розвитку протокольної форми дізнання в кримінальному процесі Україні з огляду на необхідність гармонізації вітчизняного законодавства із законодавством Європейського Союзу, в якому спостерігається стійка тенденція до спрощення порядку провадження за злочинами невеликої тяжкості.
• доведено, що сутність дізнання, здійснюваного у протокольній формі, розкривається через три аспекти: 1) гносеологічний; 2) процесуальний; 3) службовий.
• доведено, що в найближчій перспективі можливе правове регулювання протокольної форми дізнання, за якого замість переліку відповідних злочинів в кримінально-процесуальний закон буде запроваджена норма, згідно з якою така форма дізнання застосовуватиметься у всіх без винятку злочинах, які не є тяжкими або особливо тяжкими.
• обґрунтована пропозиція щодо оформлення рішення органу дізнання про початок протокольного провадження постановою про порушення протокольної форми дізнання (про порушення протокольного провадження).
• доведено, що вихідні межі протокольної форми дізнання визначаються моментом прийняття органом дізнання рішення про порушення протокольної форми дізнання, а кінцеві - моментом прийняття прокурором одного із кінцевих рішень: 1) про порушення кримінальної справи; 2) про відмову в порушенні кримінальної справи; 3) про направлення матеріалів для провадження досудового слідства.
• обґрунтоване положення про те, що специфіка компетенції органів дізнання під час протокольної форми дізнання проявляється на рівні всіх (трьох) структурних елементів компетенції: І) владних повноважень; 2) предмету відання; 3) юридичної відповідальності.
• доведено, що кримінально-правові відносини між державою і особою, щодо якої здійснювалося провадження у протокольній формі виникають в момент затвердження начальником органу дізнання протоколу про обставини вчинення злочину.
• доведено, що повноваження щодо прийняття рішення про пору-шення кримінальної справи за матеріалами протокольної форми дізнання може бути передана від прокурора-до органу дізнання, оскільки такий перерозподіл компетенційних повноважень не порушить їхнього загального балансу.
удосконалено:
• наукове положення щодо правильного визначення предмету і меж протокольної форми дізнання. Доведено, що з метою визначення потреби її застосування необхідним є використання селективного методу, котрий передбачає здійснення вибору із загальної кількості злочинів тільки тих із них, за якими застосування даної форми дозволено законом. Виходячи з цього, зроблено висновок про те, що предмет і межі протокольної форми дізнання мають імперативно-усічений характер.

набули подальшого розвитку:
• положення щодо найменування діяльності, здійснюваної органом дізнання без порушення кримінальної справи з метою встановлення всіх ознак злочину, "протокольною формою дізнання" і визначення її як особливого порядку провадження дізнання, сутність якого полягає у здійсненні винятково органом дізнання без порушення кримінальної справи у спрощеній і прискореній формі діяльності із встановлення всіх обставин вчинення злочинів, перелік яких визначається кримінально-процесуальним законом. На користь цього наведені додаткові аргументи.
• правила порушення кримінальної справи. На основі загальних десяти правил прийняття даного процесуального рішення, сформульованих В.С. Зеленецьким, виявлена специфіка правил порушення кримінальної справи за матеріалами протокольної форми дізнання. Два із цих правил сформульовані стосовно протокольної форми дізнання по-новому: 1) прийняти рішення про порушення кримінальної справи може тільки належний суб'єкт - прокурор; 2) кримінальна справа може бути порушена тільки щодо конкретної особи у зв'язку з безумовною очевидністю наявності в її діях складу злочину.
Практичне значення одержаних результатів дослідження прояв-ляється в тому, що вони використовуються у процесі правотворчості з метою удосконалення правового регулювання протокольної форми дізнання у чинному кримінально-процесуальному законі та у проекті КПК (впроваджені у законодавчу практику - Додаток Б), а також під час викладання у вищих навчальних закладах юридичного профілю навчальної дисципліни „Кримінально-процесуальне право" (впроваджені у навчальний процес Національного університету «Острозька академія» - Додаток В).
Акти впровадження подані в додатках до дисертації.
Особистий внесок здобувача. Одержані в ході дослідження результати мають самостійний характер. Особистий внесок дисертанта у статті „Поняття дізнання та його види", що виконана у співавторстві з В.С. Зелененьким, полягає у здійсненні наукової класифікації видів дізнання за чинним законодавством.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження доповідалися на трьох науково-практичних конференціях «Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності» (Харків, 2005); «Мораль та політика в сучасному світі» (Острог, 2006); «Роль захисника у досудовому слідстві при обранні запобіжних заходів, не пов'язаних із взяттям під варту» (Харків, 2006).
Публікації. За темою дисертації опублікована монографія, три наукових статті у виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України з юридичних наук, та три тези в збірниках матеріалів конференцій, на яких доповідалися результати дослідження.
Структура дисертації визначається її метою та завданнями. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, що поєднують одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Послідовність розділів роботи визначається логікою дисертаційного дослідження: від аналізу сутності протокольної форми дізнання до визначення її предмету та меж, процесуального порядку і строків, суб'єктів дізнання і, нарешті, до дослідження проблем його закінчення. Обсяг дисертації складає 146 аркушів (загальний - 171). Список використаних джерел містить 205 позицій і займає 21 аркуш, додатки містяться на 5 аркушах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у комплексному розробленні вперше після внесення в 2001 році до кримінально-процесуального законодавства суттєвих змін теоретичних положень щодо здійснення дізнання у протокольній формі.
Проведене дослідження дозволяє зробити низку теоретичних висновків, які відображають результати, що свідчать про досягнення мети дослідження та виконання всіх задач, поставлених у вступі до цього дисертаційного дослідження.
1. Проблеми правового регулювання і практичного застосування протокольної форми дізнання за тридцять сім років її існування були предметом багатьох досліджень. Протягом всього цього часу в теорії кримінального процесу точилися дискусія щодо її процесуальної чи адміністративно-правової природи та доцільності застосування. Хоча більшість вчених і практиків підкреслювали ефективність протокольної форми досудової підготовки матеріалів у боротьби зі злочинністю. З моменту прийняття в 2001 році нового кримінального закону та внесенням змін до кримінально-процесуального закону до цього часу проблеми, що були підставою до дискусій, не вирішені. А виключення із проекту КПК норм, якими б регламентувалась протокольна форма, поставило нову проблему. Сутність її полягає в тому, що протокольна форма дізнання, життєздатність якої доведена практикою застосування протягом тривалого часу, в майбутньому процесуальному законі може не знайти свого заслуженого місця.
2. Категорія злочинів, яка з гносеологічних позицій віднесена до нескладних, може бути пізнана всебічно, повно і об'єктивно в короткі терміни за допомогою простих пізнавальних засобів і, до того ж, з максимальною гарантією прав і законних інтересів особи. Застосування тут всієї системи складних слідчих дій не тільки не потрібно, воно є надмірним і, як наслідок, з функціональної точки зору, не виправданим. Даними обставинами обумовлюється практична цінність протокольної форми дізнання.
3. Для правильного визначення предмету і меж протокольної форми дізнання необхідним є застосування селективного методу, що передбачає здійснення вибору із загальної кількості злочинів тільки тих із них, за якими застосування даної форми дозволено законом. Предмет і межі протокольної форми дізнання мають імперативно-усічений характер, оскільки законодавець приписує чинити тільки так, як це визначено в законі, і ні в якому разі не виходити за межі підслідності складів злочинів, визначених для даної форми дізнання. Встановлювані законом обмеження мають два відносно самостійних, але все ж таки взаємопов'язаних аспекти. З одного боку, обмеження на застосування протокольної форми дізнання визначаються тими складами злочинів, перелік яких встановлений у самому законі. З іншого боку, вказані обмеження встановлюються з урахуванням особливостей осіб, які вчинили той чи інший злочин. Введений до складу ст. 425 КПК перелік злочинів є за своїм характером, по-перше, нормативно-обов'язковим; по-друге, за кількістю вказаних в ньому складів злочинів він є вичерпним, таким, що виключає можливість виходу за його межі.
4. Протокольна форма дізнання у кримінальному процесі має перспективи щодо розширення за рахунок включення до числа злочинів, за якими вона може здійснюватися, інших злочинів невеликої та середньої тяжкості. В перспективі можливе і таке правове регулювання застосування протокольної форми дізнання, коли замість переліку відповідних злочинів в кримінально-процесуальний закон буде запроваджена норма, згідно з якою така форма дізнання застосовуватиметься у всіх без винятку злочинах, покарання за які складає не більше п'яти років позбавлення волі. За такого підходу мають бути чітко регламентовані і умови, за яких можливе застосування протокольної форми: очевидність злочину; визнання особою своєї вини у вчиненні злочину від самого початку провадження у дослідчому кримінальному процесі; відсутність необхідності у провадженні складних слідчих дій тощо.
5. Рішення органу дізнання про початок протокольного провадження має бути матеріалізоване і одержати свій зовнішній вираз у відповідному процесуальному акті. Дане рішення повинно оформлюватися постановою про порушення протокольної форми дізнання або про порушення протокольного провадження, що, по суті, є тим самим. Такий висновок повністю узгоджується зі ст. 130 КПК, згідно з якою кримінально-процесуальні рішення оформлюються відповідною постановою.
6. Вихідні межі протокольної форми дізнання визначаються моментом прийняття органом дізнання рішення про початок протокольної форми досудової підготовки матеріалів (протокольної форми дізнання). Кінцевим моментом протокольної форми дізнання є момент прийняття прокурором за наданими йому органом дізнання матеріалами одного із кінцевих рішень: 1) про порушення кримінальної справи; 2) про відмову в порушенні кримінальної справи; 3) про направлення матеріалів для провадження досудового слідства.
7. Вихідні межі протокольної форми дізнання визначаються моментом прийняття органом дізнання рішення про початок протокольної форми досудової підготовки матеріалів (протокольної форми дізнання). Кінцевим моментом протокольної форми дізнання є момент прийняття прокурором за наданими йому органом дізнання матеріалами одного із кінцевих рішень: 1) про порушення кримінальної справи; 2) про відмову в порушенні кримінальної справи; 3)про направлення матеріалів для провадження досудового слідства.
8. Визнання особи, якій злочином завдано шкоди, потерпілим має здійснюватися прокурором відразу після порушення ним кримінальної справи за матеріалами, зібраними у протокольній формі. Регламентація даного положення в законі забезпечить реалізацію інтересів потерпілого. До прийняття рішення про порушення кримінальної справи особі, якій злочином завдано шкоди, має визнаватися постраждалим.
9. Підставою для вирішення питання про закінчення протокольного провадження є виконання всіх процесуальних і пізнавальних завдань. Вирішення цього питання відбувається в два етапи: 1) складання органом дізнання підсумкового процесуального документа за результатами провадження - протоколу про обставини вчинення злочину - і ознайомленні з ним та всіма матеріалами провадження правопорушника; 2) прийняття прокурором одного із рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні справи; повернути матеріали для провадження досудового слідства. В тих випадках, коли прокурор виявив незначні порушення закону під час складання протоколу, доцільно надати йому право повертати матеріали протокольного провадження до органу дізнання, який їх готував, для перескладання даного протоколу.
10.Кримінально-правові відносини між державою і особою, щодо якої здійснювалося провадження у протокольній формі виникають в момент, коли начальник органу дізнання затверджує протокол про обставини вчинення злочину, кваліфікація якого відображається в протоколі. Тільки після цього моменту протокол набуває юридичної сили і може бути пред'явлений для ознайомлення правопорушникові. Хоча в цьому випадку можна вести мову лише про „зародження" кримінально-правових відносин між правопорушником і державою, бо на даний момент кримінальна справа ще не порушена.
11.Порушення кримінальної справи за матеріалами протокольної форми дізнання здійснюється за загальними правилами прийняття цього процесуального рішення. Кожне з правил порушення справи відзначається певною специфікою, що обумовлюється природою і змістом протокольного провадження. Таких правил десять: 1) прийняти рішення про порушення кримінальної справи може тільки належний суб'єкт - прокурор; 2) рішення про порушення кримінальної справи може бути прийняте тільки за наявності достатніх до того підстав; 3) рішення про порушення справи може бути прийняте тільки за відсутності обставин, що виключають провадження у кримінальній справі; 4) рішення про порушення кримінальної справи може (і повинно) бути прийняте тільки на підставі ретельно перевірених фактичних даних; 5) кримінальна справа може бути порушена тільки щодо конкретної особи у зв'язку з безумовною очевидністю наявності в її діях складу злочину; 6) рішення про порушення кримінальної справи має охоплювати всі виявлені на момент його прийняття епізоди злочинної діяльності і всіх причетних1 до неї осіб; 7) на момент прийняття рішення про порушення кримінальної справи кримінально-правова кваліфікація злочинного діяння повинна бути не вірогідною (або приблизною), а достовірною і, до того ж, істинною; 8) рішення про порушення кримінальної справи повинно бути прийняте вчасно і обов'язково в межах встановлених законом строків; 9) прийняття рішення про порушення кримінальної справи не може ставитися в залежність від можливості (чи неможливості) розкриття злочину, позиції потерпілого, фізичних або юридичних осіб, які заявили (повідомили) про злочин, що вчинений чи готується; 10) рішення про порушення кримінальної справи повинно бути в будь-якому разі оформлене документально в особливому процесуальному акті, що спеціально складається для констатації факту, змісту і результатів прийнятого рішення.
12.Компетенція щодо прийняття рішення про порушення кримінальної справи за матеріалами протокольної форми дізнання може бути передана від прокурора до органу дізнання. Такий перерозподіл компетенційних повноважень не порушить їхнього загального балансу та вимог ст. 4 КПК щодо меж компетенції органів дізнання і прокурора.
13.В результаті проведеного дисертаційного дослідження вироблені пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства.
Зокрема, пропонується доповнити Кримінально-процесуальний кодекс України:
1) Статтю 426 КПК після ч. 1 новою частиною: "За наявності підстав до продовження строку підготовки матеріалів орган дізнання звертається не пізніше як за дві доби до його закінчення з відповідним клопотанням до прокурора. Рішення прокурора про продовження строку підготовки матеріалів є остаточним і оскарженню не підлягає".
2) Главу 35 КПК новою статтею такого змісту: „Під час досудової підготовки матеріалів у протокольній формі правопорушник має право: знати з приводу чого щодо нього порушене таке провадження; давати пояснення або відмовитися від давання пояснень; подавати докази; заявляти клопотання та відводи особі, яка здійснює підготовку матеріалів, та прокуророві; подавати скарги на дії і рішення цих посадових осіб; ознайомлюватися з усіма матеріалами протокольної форми; за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки".
3) Статтю 430 КПК після слів "постанову про порушення кримінальної справи" словами "складає, за наявності до того підстав, постанову про визнання особи потерпілим".
4) Частину 3 ст. 128 КПК реченням такого змісту: „За невиконання перекладачем обов'язків, передбачених цією статтею, до нього застосовуються заходи дисциплінарного або адміністративного впливу".
5) Главу 35 КПК новою статтею „Обов'язковість видачі матеріалів" такого змісту: „Посадові особи підприємств, установ та організацій зобов'язані надавати матеріали органам дізнання за їхньою вимогою".
Видача документів, що містять дані, які містять державну таємницю, провадиться із додержанням відповідних даних, що забезпечують нерозголошення цих даних".
6) Главу 35 КПК новою статтею: „Очевидці та інші особи, стосовно яких є дані про те, що їм відомо про обставини злочину або про особу правопорушника викликаються за правилами передбаченими цим кодексом для свідків у кримінальних справах.
Вказані особи мають права, передбачені ст. 691 та обов'язки, передбачені ст. 70, 4 також несуть відповідальність, встановлену для свідків ст. 71 цього Кодексу".
7) Статтю 430 КПК новим реченням такого змісту: „В разі виявлення несуттєвих порушень під час складання протоколу прокурор направляє його разом з матеріалами до органу дізнання для складання нового протоколу. При цьому попередньо складений протокол із матеріалів не вилучається".
8) Частину 4 ст. 426 КПК після слів „підписом правопорушника" новим реченням: „В разі, коли правопорушник не має змоги ознайомитися із зазначеними матеріалами і протоколом до закінчення десятиденного строку провадження, орган дізнання звертається до прокурора із клопотанням про продовження строку до двадцяти днів".
Доповнити ст. 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення після слова „перекладача" словами „очевидців та інших осіб, які викликані для давання пояснень під час підготовки матеріалів у протокольній формі".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдрахманов Р.С. Процессуальное положение лица, в отношении которого ведется протокольное производство по ст. 415 УПК РСФСР // Вопросы усиления борьбы ОВД с правонарушениями. - М.: Юрид. лит., 1981.-С. 62-65.
2. Абдрахманов Р.С., Очередин В.Г. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. - Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1986. - 3 1 с.
3. Алексеев О. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів // Вісник прокуратури. - 2002. - № 4. - С. 31-34.
4. Алексеева А., Симкин Л. Рассмотрение судом дел, подготовленных в протокольной форме // Сов. юстиция. - 1985. - № 22. - С. 20-21.
5. Альперт С.А. Участники советского уголовного процесса: Конспект лекции, X., 1965. - 33 с. (на правах рукописи).
6. Альперт С.А., Стремовский В.А. Возбуждение уголовного дела органами милиции. - X: Изд-во Харьк. ун-та, 1957. - 30 с.
7. Альшевский Т.В., Данынина Л.И., Чувилев А.А. Досудебное производство по делам о хулиганстве без отягчающих обстоятельств. - М.: НИиРИО высш.шк. МВД СССР, 1972. - 46 с.
8. Арсеньев В., Рябоконь В. Протокольная форма досудебной подготовки материалов // Сов. юстиция. - 1985. - № 21. - С. 8-9.
9. Арсеньев В.Д. Метлин Н.Д., Смирнов А.В. О дальнейшей дифференциации порядка производства по уголовным делам // Изв. вузов. Правоведение. - 1986. - № 1. - С. 78-83.
10.Арсеньев В.Д. О едином порядке производства по уголовным делам и пределах его дифференциации // Вопросы борьбы с преступностью. Труды Иркутского гос. ун-та им. А.А. Жданова. - Т. 85. - Серия юрид. Вып. 10. - Часть 4. - Иркутск, 1970. - С. 63-71.
11.Арсеньев В.Д. Упрощение неравнозначно упрощенчеству // Соц. законность. - 1975. - № 3. - С. 63-64.
12.Асриев Б. Протокольная форма досудебной подготовки материалов // Соц. законность! - 1985. - № 12. - С. 45-48.
13.Аширов Р.Д. Институт ускоренного производства как средство повышения эффективности советского уголовного процесса // Вопросы эффективности советского уголовного процесса. - Казань. - 1976. - С. 6264.
14.Балашов А. Действительно ли возбуждение уголовного дела первоначальная стадия уголовного процесса // Социалистическая законность. 1989. -№ 8. -С. 53-54.
15.Басков В.И. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. - М: Юрид. лит., 1989. - 176 с.
16.Басков В.И. Протокольная форма уголовного судопроизводства // Сов. государство и право. - 1985. - № 10. - С. 63-70.
17.Баулін О.В., Карпов Н.С., Поповченко О.І., Савицький Д.О. Спрощене досудове провадження в Україні: історія, сучасність, перспективи: Навч. посіб. - К.: Семенко Сергій, 2004. - 151 с.
18.Баулін О.В., Поповченко О.І. Процесуальний порядок оформлення протокольної форми досудової підготовки матеріалів міліцією. - Київ: Нац. акад. внутр. справ України, 2002. - 74 с.
19.Бегунц О.Г. Полномочия начальника органа дознания при производстве протокольной формы досудебной подготовки материалов: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Харьков: Харьковский юрид. ин-т, 1989. 26с.
20.Белозеров Ю.Н. Возбуждение уголовного дела. - М.: Уч-метод. кабинет управления уч. заведений МВД СССР, 1976. - 42 с.
21.Белозеров Ю.Н., Карнеева Л.М. Протокольная форма досудебной подготовки материалов органами дознания в советском уголовном процессе. - М.: Изд-во МССШМ МВД СССР, 1987. - 30 с.
22.Белозеров Ю.Н., РябоконьВ.В. Протокольная форма досудебной подготовки материалов: Метод, указания. - М.: Акад. МВД СССР, 1986. 36с.
23.Бородин С.В. Разрешение вопроса о возбуждении уголовного дела. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1970.- 117с.
24.Бурмистров М., Кориков В., Готлиб Р. Применение протокольной формы досудебной подготовки материалов // Сов. юстиция. - 1986. - № 15. -С. 18-20.
25.Вандышев В.В., Лыманский В.А. Протокольная форма подготовки материалов о преступлении. - СПб.: Изд-во ЛГУ, 1993. - 112с.
26.Вапнярчук В. Сутність дізнання у кримінальному процесі України //Юридичний радник. - 2005. - № 1. - С. 85-88.
27.Вицин С. Особенности производства по делам о хулиганстве, предусмотренном ч. 1 ст. 206 УК РСФСР // Сов. юстиция. - 1968. - № 2. С. 25-26.
28.Власов В.И. Качество расследования преступлений. - Ульяновск: Изд-во УВД Ульяновской области, 1985. - 134 с.
29.Власова Н.А. Доказывание в процессе досудебной подготовки материалов в протокольной форме: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук, 12.00.09 - М.: ВНИИ МВД СССР, 1988. - 24 с.
30.Власова Н.А. Объяснения - источник доказательств при досудебной подготовке материалов в протокольной форме // Вопросы уголовного процесса и криминалистики. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1988. - С. 26-32.
31.Волынская О.В.Ускоренное производство в уголовном процессе. М.: Наука, 1994.-96с.
32.Галаган В.И. Использование следователем информации на первоначальном этапе расследования: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. - К., 1992.-20с.
33.Гречуха В.И. Предание суду по делам о хулиганстве и мелком хищении государственного имущества // Сов. юстиция. - 1982. - №22. С. 22-26.
34.Гришин С.П. Возбуждается уголовное дело. - Н. Новгород: Хозрасчетная лаборатория Версия Нижегородской ВШ МВД Российской Федерации, 1992. - 112с.
35.Грянко В.В., Дубинский А.Я., Кузьминов А.С. Дознание в органах внутренних дел Украинской ССР. - К.: РИО МВД УССР, 1980. - 180 с.
36.Гуляев А. Единый порядок предполагает дифференциацию // Соц. законность. - 1975. - № 3. - С. 64-65.
37.Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе. - М.: Юрид. лит., 1981.-152 с.
38.Даев В.Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса. - Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1985.- 112с.
39.Демидов И.Ф. Протокольная форма досудебной подготовки материалов // Вопросы борьбы с преступностью. - М.: Юрид. лит., 1987. Вып. 45.-С. 100-102.
40.Денискж А.М. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів, здійснювана працівниками органів внутрішніх справ: Лекція. - К.: Укр. акад. внутр. справ, 1993. - 20 с.
41.Денисюк П.Д. Правопорушник і його правове положення // Мораль та політика в сучасному світі. Матеріали міжнародної конференції. Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2006. С. 224-231.
42.Денисюк П.Д. Поняття та види закінчення протокольної форми дізнання // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 1 (44). С. 164-172.
43.Денисюк П.Д. Правове положення правопорушника під час дізнання, здійснюваного у протокольній формі // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. - 2005. - № 1. - С. 330-341.
44.Денисюк П.Д. Правопорушник та постраждалий як суб'єкти протокольної форми дізнання // Роль захисника у досудовому слідстві при обранні запобіжних заходів, не пов'язаних із взяттям під варту: Матеріали міжнар. наук.-практ. конференції / Редкол.: В.В. Сташис (голов, ред.) та ін. - X.: К.: ЦНТ «Гопак», 2006.
45.Денисюк П.Д. Про практичну цінність протокольної форми дізнання у кримінальному процесі України // Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності. Матеріали науково-практичної конференції. - Харків: Кроссроуд, 2006. - С. 143-145.
46.Денисюк П.Д. Протокольна форма дізнання: Монографія. - Рівне: Волинські обереги, 2005. - 140 с.
47.Денисюк П.Д., Зеленецький В.С. Поняття дізнання та його види // Право України. - 2001. - № 9. - С. 48-50.
48.Джига М.В., Баулін О.В., Лук'янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні: Навч.-практ. посіб. - К.: РВВ МВС України, 1999.- 156с.
49.Дубинин А. Упростить судебный процесе // Российская юстиция. - 1994.-№ 10.-С. 15-16.
50.Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: Учеб. пособ. - Киев: Киевская высш. школа МВД СССР. - 1987.-84 с.
51 .Дубинский А.Я, Процессуальный порядок разрешения вопроса о возбуждении уголовного дела // Проблемы социалистической законности. 1991.-Вып. 25.-С. 93-101.
52.Дьяченко В. Новое в уголовно-процессуальном законодательстве // Сов. милиция. - 1985. - № 7. - С. 61-64.
53.Дьяченко В.И. О дальнейшей дифференциации формы досудебного производства // Формы досудебного производства и их совершенствование. - Волгоград, 1989. - С. 16-20.
54.Дьяченко В.И. Протокольная форма досудебной подготовки материалов: Лекция. - М.: Изд-во МВШМ МВД СССР, 1985. -31с.
55.Евсюткина А.П., Казаков А.И. Некоторые проблемы, вытекающие из протокольной формы досудебной подготовки материалов // Актуальные проблемы советского уголовного процесса. - Свердловск, 1987. - С. 123129.
56.Ефанова В.А. Возбуждение уголовного дела судом. - Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 1988. - 104 с.
57.Ефанова В.А. Развитие протокольной формы досудебной подготовки материалов // Развитие и применение уголовно-процессуального законодательства (К 25-летию УПК РСФСР). - Воронеж, 1987. - С*. 188-193.
58.Ефимичев С.П. Предварительное расследование и его роль в реализации уголовной ответственности. - Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. - Ленинград: ЛГУ, 1987. - 40 с.
59.Ефимичев С.П. Протокольная форма досудебной подготовки материалов // Формы досудебного производства и их совершенствование. Волгоград, 1989. - С. 83-94.
60.Ефимичев С.П. Содержание и структура предварительного расследования // Уголовно-процессуальная деятельность и правоотношения в стадии предварительного расследования. - Волгоград, 1981. - С. 3-11.
61.Жвалюк В.Р., Піскун С.М., Сухов Ю.М. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів про злочини, пов'язані з ухиленням від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. - К.: Преса України, 1999.-61с.
62.Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. - М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. - 206 с.
63.Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 320 с.
64.Закон України від ЗО червня 1993 року "Про внесення до деяких законодавчих актів .України змін і доповнень щодо удосконалення попереднього розслідування" // Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№34.-Ст. 355.
65.Закон України від 12 липня 2001 року "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 44. - Ст. 234.
66.Збірник Департаменту інформаційних технологій МВС України за 2004 рік. - К.: МВС України, 2005. -16с.
67.3еленецкий В.С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе. - Харьков: Вища школа, 1979. - 144 с.
68.3еленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. - Харьков: КримАрт, 1998.-340с.
69.3еленецкий В.С. Информационные основы доследственного уголовного процесса // Проблемы доказательственной деятельности по уголовным делам. - Красноярск, 1985. - С. 59-60.
70.Зеленецкий В.С. Проблемы инициации юридического процесса // Проблемы социалистической законности. - Вып. 22. - Харьков, 1988. С. 91-94.
71.Зеленецкий В.С Прокурорский надзор за исполнением органами дознания и досудебного следствия законов при приеме, регистрации, проверке и разрешении заявлений и сообщений о преступлениях: Монография. - Харьков: Восточно-региональный центр гуманитарнообразовательных инициатив, 2004. - 400 с.
72.3еленецкий В.С. Структура советского уголовного процесса // Проблемы правоведения. - К. - Вып.42, 1981. - С. 100-107.
73.3еленецкий В.С. Структурные элементы советского уголовного процесса // Актуальные проблемы государства и права в современный период. - Томск, 1981. - С.232-233.
74.3еленецкий В.С., Куркин Н.В. Обеспечение безопасности субъектов уголовного процесса. - Харьков: КримАрт, 2000. - 404 с.
75.3еленецький В.С., Лобойко Л.М. Дослідне провадження про злочини (Проект КПК України. Особлива частина. Розділ шостий) // Весы Фемиды. - 2000. - №1 (13). - С. 40-51.
76.3еленецький В.С., Лобойко Л.М. Реєстрація органами внутрішніх справ джерел інформації про злочини, як предмет прокурорського нагляду // Вісник прокуратури. - 2002. - № 6. - С. 35-47.
77.Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються. Затв. наказом МВС України №400 від 14 квітня 2004 року // www. Infodisk.com.ua / laws.htm.
78.Каз Ц.М. О единстве и дифференциации уголовного судопроизводства// Соц. законность. - 1975. - № 1. - С. 65.
79.Каз Ц.М. Пределы доказывания в стадии возбуждения уголовного дела // Учен. зап. Саратовского гос. ун-та. - Саратов, 1964. - Вып.XI. - С.3449.
80.Карев Д.С., Савгирова Н.М. Возбуждение и расследование уголовных дел. - М.: Высшая школа, 1967. - 141 с.
81.Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе. Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1988. - 65 с.
82.Карнеева Л., Осин В. Досудебная подготовка материалов по угону автотранспорта // Советская милиция. - 1986. - № 7. - С. 50-55.
83.Карнеева Л., Якубович Н., Михайлова Т. О протокольной форме досудебной подготовки материалов // Соц. законность. - 1985. - № 5. С. 64-66.
84.Карнеева Л.М. Проблемы доказывания при отказе в возбуждении уголовного дела // Юридические гарантии применения права и режим законности. -Ярославль, 1976. - С. 163-165.
85.Кобликов А. Новые изменения и дополнения УПК РСФСР и их значение для осуществления правосудия // Сов. юстиция. - 1985. - №20. С. 4-6.
86.Кобяков В.М., Коломеец В.К. Предание суду и судебное разбирательство по делам с протокольным производством. - Свердловск: Свердловск, юрид. ин-т, 1987. - 39 с.
87.Кожевніков Г.К. Судово-правова реформа в Україні і реформування органів досудового розслідування // Судова реформа в Україні. - К.Харків, 2002. - С. 66-67.
88.Кожевников О.А. Предмет прокурорского надзора за законностью возбуждения уголовного дела // Актуальные проблемы советского уголовного процесса. - Свердловск, 1987. - С. 86-90.
89.Кокорев Л.Д. Участники правосудия по уголовным делам. - Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 1971. - 158 с.
90.Колосов Л., Чуркин А. Практика применения протокольной формы досудебной подготовки материалов // Сов. юстиция. - 1988. - №20. С. 20-21.
91.Комарова Н.А., Цыганенке С.С. О практике применения протокольной формы досудебной подготовки материалов // Вестн. ЛГУ. Сер. 6: История КПСС, науч. коммунизм, философия, право. - 1987. - Вып. 2С.82-87.
92.Корнуков В.М., Михайленко А.Р., Чичко В.Н. Производство по делам о хулиганстве. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1977. - 58 с.
93.Крылов И.Ф., Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие. - Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1984. - 217 с.
94.Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю.М. Грошевого, В.М. Хотенця. - Харків: Право, 2000. - 496 с.
95.Лиеде А.А. Производство по делам о мелких преступлениях по УПК Литовской ССР // Правоведение. - 1959. - № 3. - С. 109-113.
96.Ліпінський В.В., Лобойко Л.М., Макаренко Є.І., Тертишник В.М., Шиян А.Г. Дізнання в органах внутрішніх справ: Навч. посібник. - Дніпропетровськ.: ЛіраЛТД, 2003. - 452 с.
97. Лобойко Л.М. Наслідки відмови у порушенні кримінальної справи // Акт. проблеми боротьби із злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: У 2-х частинах. - Запоріжжя: Запорізький юрид. ін-т МВС України. - 2002. - ч. 2. - С. 47-53.
98. Лобойко Л.М. Підстави до ухвалення рішення про відмову в порушенні кримінальної справи // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. - 2002. - № 3. - С. 164-177.
99. Лобойко Л.Н. Актуальные проблемы доследственного уголовного процесса. - Дис. ... канд. юрид. наук. Харьков, 1997. - 209 с.
100. Логический словарь-справочник / Сост. Кондаков Н.И. - М.: Наука, 1975.-720 с.
101.ЛоньС.Л. О природе протокольного производства в советском уголовном процессе // Актуальные вопросы государства и права в период совершенствования социалистического общества. - Томск: Изд-во ТГУ, 1987.-С. 200-201.
102. ЛоньС.Л. Объективная закономерность существования упрощенных производств в системе уголовного процесса и динамика их развития в уголовном судопроизводстве // Проблемы борьбы с рецидивной преступностью. - Томск: Изд-во ТГУ, 1992. - С. 165-173.
103.ЛоньС.Л. Понятие протокольной формы досудебной подготовки материалов и ее соотношение с предварительным следствием и дознанием // Актуальные вопросы государства и права в период совершенствования социалистического общества. - Томск, 1987. - С. 253.
104.ЛоньС.Л. Протокольное производство - новый вид уголовнопроцессуальной формы // Правовые вопросы борьбы с преступностью на современном этапе. - Томск, 1989. - С. 135-143.
105. Лубенский А. Дифференциация форм предварительного расследования // Соц. законность. - 1977. - № 8. - С. 77-78.
106. Максюта Н.Е. О соотношении объекта и метода познания: Автореф. дисс. ... канд. филос. наук. - К., 1980. - 20 с.
107. МалькоА. Теоретические подходы к ускорению судопроизводства// Сов. юстиция. - 1989. - № 23. - С. 22-23.
108.Мартынчик Е.Г., Милушев Д.В. Предварительное производство в социалистическом уголовном процессе. - Кишинев: Штиинца, 1986. 140с.
109.Маршев С.А. О дифференциации форм уголовного судопроизводства // Развитие и совершенствование уголовно-процессуальной формы. - Воронеж, 1979. - С. 141-147.
110.Масленникова Л.Н. Процессуальное значение результатов проверочных действий в доказывании по уголовному делу. - М: Академия МВД РФ, 1993.-58с.
111. Мельник С., Захожий М. Вопросы, возникающие при применении протокольной формы досудебной подготовки материалов // Сов. юстиция. - 1987. - № 1. - С. 26-28.
112. Методические рекомендации для работников дознания по оформлению дел протокольной формы досудебной подготовки материалов. - Харьков: Изд-во УВД Харьковской области, 1995. - 27 с.
113. Милиции С.Д. Предмет регулирования советского уголовнопроцессуального права. - Свердловск: Изд-во Урал, ун-та, 1991. - 112 с.
114. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. - Саратов: Изд-во Саратовского гос. ун-та, 1975. 151 с.
115. Михайленко О.Р. Строки та інші часові параметри у кримінальному процесі. - К., 2000. - 40 с.
116. Михайлов В.А. Теория и практика досудебной подготовки материалов в протокольной форме // Уголовно-процессуальные основы деятельности органов внутренних дел. - М., 1988. - С. 64-66.
117. Михайлова Т.А., Якубович Н.А. Протокольная форма в уголовном судопроизводстве. - М.: Изд-во ВНИИ проблем укрепления законности и правопорядка, 1987. - 138 с.
118. На уровень новых требований // Соц. законность. - 1985. - № 10. -С. 3-7.
119. На ученом Совете института // Соц. законность. - 1975. - № 2. С. 65-67.
120. Негода Г., Кливер И. Практика применения протокольной формы досудебной подготовки материалов // Соц. законность. - 1986. - № 3. С. 28-31.
121. Новий словник української мови. В 4 томах. Т. 1. "А-Є" / Уклад: В. Яременко, О. Сліпушко. - К.: Аконіт, 1999. - 910 с.
122. Нужно ли изменять процессуальную форму в уголовном судопроизводстве ? // Соц. законность. - 1974. - № 8. - С. 65-66.
123. О единстве и дифференциации уголовного судопроизводства. Отклики читателей // Соц. законность. - 1975. - № 2. - С. 50-53.
124. Панєвін О.С., Матвеева А.В. Додержання строків судового провадження кримінальних справ - запорука здійснення завдань правосуддя // Вісник Верховного Суду України. - 1998. - № 2. - С. 49-54.
125. Пашкевич П.Ф. О процессуальной экономии в досудебных стадиях советского уголовного судопроизводства // Проблемы совершенствования советского законодательства. - М., 1974. - С. 160-173.
126. Пашкевич П.Ф. Проблема процессуального обеспечения оперативности и быстроты судопроизводства // Вопросы борьбы с преступностью. - М., 1971. - Вып. 14. - С. 75-98.
127. Пашкевич П.Ф. Процессуальные формы уголовного судопроизводства нужно дифференцировать // Соц. законность. - 1974. - № 9. - С. 5455.
128. Пашкевич П.Ф. Процессуальный закон и эффективность уголовного судопроизводства. - М.: Юрид. лит., 1984. - 175 с.
129. Перлов И.Д. Процессуальные вопросы предварительного расследования дел о хулиганстве // Сов. юстиция. - 1966. - № 24. - С. 19-20.
130. Перлов И.Д. Судебное рассмотрение дел и материалов о хулиганстве //Сов. юстиция. - 1967. - № 21. - С. 25-26.
131. Петровская Е. Нужно ли изменять процессуальную форму в уголовном судопроизводстве // Соц. законность. - 1974. - № 8. - С. 65-66.
132. Петрухин И.Л. Об упрощенной (протокольной) форме расследования преступлений // Проблемы правосудия и уголовного права в СССР. М, 1978.-С. 50-62.
133. Петрухин И.Л. Оптимальная уголовно-процессуальная форма // XXV съезд КПСС и дальнейшее укрепление социалистической законности. -М., 1977.-С. 104-113.
134. Петрухин И.Л. Право на защиту и проблема упрощения судопроизводства //Адвокат и современность. - М., 1987. - С. 46-57.
135. Петрухин И.Л., Батуров Г.П., Морщакова Т.Г. Теоретические основы эффективности правосудия. - М.: Наука, 1979. - 392 с.
136. Пидюков П.П. Отказ в возбуждении уголовного дела по нереабилитирующим основаниям: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / КВШ МВД СССР. -К., 1990. -23 с.
137. Письменный Д.П. Отказ в возбуждении уголовного дела в советском уголовном процессе (по материалам органов МВД Украинской ССР): Дис. ... канд. юрид. наук. - Харьков, 1980. - 209 с.
138. Поповченко О.І., Савицький Д.О. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів: Історія, проблеми, досвід. - К.: Вид-во Держкомстату України, 1997. -41с.
139. Посібник з питань протокольної форми досудової підготовки матеріалів №6153/Шт. від 19 листопада 1995 року. - К.: МВС України, 1995-29с.
140. Постовой Д.А., Грошевой Ю.М. К вопросу о порядке производства по делам о хулиганстве: Методические указания по изучению и применению нового законодательства. - Харьков, 1967. - Вып. 1. - 23 с.
141. Про практику застосування судами України законодавства про протокольну форму досудової підготовки матеріалів (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 червня 1986 року № 6) // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973-1998). - К., 1998.
142. Проблема совершенствования уголовного судопроизводства (итоги обсуждения) // Соц. законность. - 1975. - № 8. - С. 36-38.
143. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, підготовлений робочою групою Верховної Ради України (реєстраційний № 3456д) за станом на 13 березня 2006 року. Ухвалений Постановою Верховної Ради України від 15 грудня 2005 року № 3228-ІУ «Про прийняття за основу проекту Кримінально-процесуального кодексу України». - К., 2006. 273с.
144.Рахунов Р.Д. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. М.: Госюридиздат, 1954. - 88 с.
145.Рахунов Р.Д. Дифференциация уголовно-процессуальной формы по делам о малозначительных преступлениях // Сов. государство и право. 1975.-№ 12.-С. 60-68.
146. Рахунов Р.Д. Проблема единства и дифференциации форм уголовного судопроизводства // Вопросы борьбы с преступностью. - Вып. 29. М., 1978.-С. 83-92.
147. Рекомендація Я (87) 18 Комитета Министров Совета Европы, обращенная к государствам-членам, относительно упрощения уголовного правосудия (принята Комитетом Министров 17 сентября 1987 года во время 410-го заседания делегатов министров) // В.П. Бахин, Н.С.Карпов, П.В. Цымбал. Преступная деятельность: понятие, характеристика, принципы, изучение / Под ред. П.В. Мельника. - К.: Акад. гос. налог, службы Украины, 2001. - С. 207-217.
148.Рзаев А.А., Ташибаев К.У. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. - Караганда: Караганд. высш. школа МВД СССР, 1989.-44с.
149. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від ЗО січня 2003 року (справа № 1-12/2003) // www/Infodisk.com.ua / laws.htm.
150. Савицький Д.О. Особливості процесу збирання доказів у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. - Вип. 131: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2002.-С. 111-114.
151. Савицький Д.О. Проблеми диференціації досудового провадження у кримінальному процесі // Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах. Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. - Ч. 1. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. - С. 214-216.
152. Савицький Д.О. Процес доказування у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - 18 с.
153. Савицький Д.О. Спрощене досудове провадження у кримінальному процесі України: питання історії // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: Науково-практичний збірник. Додаток до журналу „Міліція України". - 2002. - № 3. - С. 16-24.
154. Свиридов М.К. О сущности и основаниях дифференциации уголовного процесса // Акт. вопр. гос. и права в период совершенствования социалистического общества. - Томск: Изд-во ТГУ, 1987. - С. 240-243.
155.Сегедін В. Зауваження до проекту КПК. Скорочене досудове провадження потребує удосконалення // Вісник прокуратури. - 2003. - № 10.-С. 41-45.
156. Селезнев М. Протокольная форма досудебной подготовки материалов изменена // Российская юстиция. - 1998. - № 6. - С. 35-36.
157. Сердюков П.П. Доказательства в стадии возбуждения уголовного дела. - Иркутск: Изд-во Иркутского гос. ун-та, 1981. - 87 с.
158. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. Харків: Консум, 2001. - 656 с.
159. Смирнов Л.Д. О судебной практике рассмотрения уголовных дел с протокольной формой досудебной подготовки материалов // Сов. юс тиция. - 1986.-№ 9.-С. 4-6.
160. Советский уголовный процесс / Под ред. С.В.Бородина. - М.: Акад.. МВД СССР, 1982. - 578 с.
161. Советский уголовный процесс / С.А. Альперт, М.И. Бажанов, Ю.М. Грошевой и др. - К.: Вища школа, 1978. - 496 с