РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ЗАКОННОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ (загальні засади концепції)

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП...................................................................................................................4

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОНЦЕПЦІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ЗАКОННОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ...........14

1.1. Поняття та сутність принципу кримінального права............................14
1.2. Структура принципу кримінального права та його реалізація.............34
1.3. Принципи в системі кримінального права України...............................45

Розділ 2. ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ІНШИХ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ: ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ..................................................................................................56

2.1. Принцип справедливості кримінального права........................................56
2.2. Принцип гуманізму кримінального права.................................................62
2.3. Принцип рівності громадян перед кримінальним законом......................67
2.4. Принцип персонального характеру кримінальної відповідальності.......78
2.5. Інші принципи кримінального права України...........................................81

Розділ 3. ЕЛЕМЕНТИ АСПЕКТНОГО СКЛАДУ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ЗАКОННОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ...........87

3.1. Реалізація принципу законності кримінального права України: сучасний стан..................................................................................................................................87
3.2. Кримінально-політичний елемент аспектного складу принципу законності.....................................................................................................................100
3.3. Законодавчий елемент аспектного складу принципу законності..........120
3.4. Правозастосовчий елемент аспектного складу принципу законності..165
3.5. Публічно-комунікативний елемент аспектного складу принципу законності....................................................................................................................175

ВИСНОВКИ......................................................................................................185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................194

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Стаття 1 Конституції України встановила, що остання є правовою державою. Звідси випливає необхідність закріплення у системі права та втілення у правовідносинах відповідних цінностей та ідеалів. Втім, на сьогодні діюче законодавство та практика його застосування не володіють рівнем стабільності та узгодженості, необхідним для формування досконалої юридичної бази розбудови правової держави.
Теорія права серед інших правових засобів виокремлює принципи права, які у юридичній формі відображають керівні ідеї відповідної галузі або права в цілому, становлять собою загальні засади механізму правового регулювання. Для кримінального права галузеві принципи відіграють надзвичайно важливу роль, оскільки узагальнюють базові тенденції генези правових норм у сфері злочину та покарання. Правова матерія, абстрагована до рівня принципів права, дає можливість створити “ланцюг” між ідеалами, закріпленими Конституцією України, та юридичними реаліями сьогодення. На жаль, здійснені вченими-криміналістами дослідження галузевих принципів виявляються не повною мірою здатними задовольнити сучасні потреби практики правозастосування у вихідних засадах. Це об’єктивно обумовлене певними чинниками, а саме:
1. Аналіз системи принципів права в цілому або окремої його галузі є надзвичайно складним, фундаментальним дослідженням, яке передбачає наявність сталої системи наукових уявлень про основні інститути відповідного сегмента права. Свідченням цього є те, що монографічні дослідження принципів кримінального права за часів радянської правової системи з’явилися лише через кілька десятиріч її активного функціонування (70-80-ті роки). Відносно молода правова система України перебуває в стані формування, який вже триває понад 10 років. Це стосується й кримінального права. Як видається, настав час для вироблення концепції принципів цієї галузі, що підтверджується й спробою законодавця закріпити деякі принципові положення у тексті КК України 2001 року.
2. Створення на теренах сучасної України незалежної держави в результаті зміни напрямку суспільного розвитку призвело до формування й власної правової системи, що за якісними характеристиками серйозно відрізняється від радянської. Тому висновки щодо проблематики принципів, зроблені радянськими вченими-криміналістами, вимагають відповідного уточнення й розвитку.
3. У дослідженнях принципів кримінального права здебільшого не приділялося серйозної уваги шляхам використання потенціалу принципів у юридичній практиці, висловлювалися лише загальні застереження щодо цього.
В той же час, сучасна українська юриспруденція не вирішила складне, але важливе питання розробки та втілення у правову дійсність концепції використання потенціалу принципових положень в процесі створення та реалізації норм кримінального права. В Україні майже відсутня наукова дискусія з приводу кримінально-правових принципів. Окремих досліджень не проводиться, а інші, більш конкретні проблеми кримінально-правового регулювання, як наслідок, вивчаються без відповідної “принципової” бази, що згодом відображається на якості кримінального законодавства. На наш погляд, це є однією з основних вад сучасного періоду розвитку правової системи України.
Таким чином, принципи кримінального права цілком заслуговують на роль предмета фундаментального, комплексного, а, головне, поступового аналізу. При цьому виключне значення максими nullum crimen sine lege для кримінального права систем романо-германської правової сім’ї у поєднанні з проблемами застосування діючого кримінального законодавства зумовлює доцільність вибору саме принципу законності як об’єкта даного дослідження.
В пострадянській юридичній літературі окремим питанням принципів кримінального права та принципу законності зокрема увага приділялася в працях Х.Д. Алікперова, А.В. Арендаренко, М.І. Бажанова, А.С. Гореліка, І.Е. Звечаровського, Б.В. Здравомислова, О.Ф. Істоміна, М.О. Кауфмана, О.Г. Кібальника, Т.В. Клєнової, М.Й. Коржанського, Г.С. Курбанова, Т.О. Лєснієвськи-Костарєвої, Ю.І. Ляпунова, П.С. Матишевського, А.С. Молодцова, В.В. Мальцева, В.О. Навроцького, С.С. Пірвагідова, Ю.Є. Пудовочкіна, В.Д. Філімонова, М.І. Хавронюка, С.Д. Шапченка, О.Ф. Шишова та інших.
Однак робіт, у яких ті чи інші аспекти проблеми принципів кримінального права досліджуються на монографічному рівні як окремий об’єкт, в Україні немає.
Зазначені обставини, а також потреба у розробці концепції реалізації принципу законності як основи для загальної концепції реалізації принципів кримінального права за умов недостатнього рівня наукової розробки даної проблеми зумовили актуальність обраної теми дисертації та необхідність її детального дослідження.
У радянській період проблематика принципів була предметом досліджень таких вчених-криміналістів, як: Г.З. Анашкін, М.О. Бєляєв, Я.М. Брайнін, М.В. Васільєв, Г.Б. Віттенберг, М.І. Загородніков, П.С. Дагель, М.П. Карпушин, С.Г. Кєліна, В.М. Коган, Г.А. Крігер, В.М. Кудрявцев, В.І. Курляндський, М.С. Малєін, А.В. Наумов, В.В. Похмєлкін, О.І. Санталов, Е.А. Саркісова, О.Б. Сахаров, А.Н. Трайнін, П.О. Фефелов, М.Л. Якуб, О.М. Яковлєв.
Дисертант широко використовував праці згаданих дослідників, а також спирався на загальнотеоретичні положення науки кримінального права, теорії права, міжнародного права та інших галузей, які розроблялися науковцями. Це роботи С.С. Алєксєєва, М.О. Баймуратова, М.І. Байтіна, Ю.В. Бауліна, А.Я. Берченка, М.В. Буроменського, В.І. Борисова, В.М. Боровенка, Л.В. Головка, В.В. Демиденка, І.І. Карпеця, А.М. Колодія, Н.Ф. Кузнєцової, О.С. Лисенкової, О.А. Лукашевої, Н. Лумана, М.І. Мельника, О.Р. Михайленка, Є.В. Назаренко, В.С. Нерсесянца, В.Г. Перепелюка, А.А. Піонтковського, П.М. Рабіновича, О.І. Рарога, В.Н. Селіванова, О.Ф. Скакун, С.М. Солдатенка, В.В. Сташиса, А.Х. Степанюка, В.С. Стефанюка, М.С. Строговича, В.Я. Тація, Л.Д. Тимченка, Є.В. Фесенка, В.Л. Чубарєва, Н.І. Цись, С.С. Яценка та інших правознавців.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана відповідно до плану проведення науково-дослідних робіт Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України на 2004 рік (п. 4.12, тема “Реалізація принципу законності кримінального права України”).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення та обґрунтування концепції реалізації принципу законності кримінального права, формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства, а також розроблення рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності.
Відповідно до поставленої мети сформульовані такі завдання дослідження: здійснити аналіз сутності та природи принципів кримінального права, дати їх визначення; дослідити місце і роль принципів у системі кримінального права; вирішити питання щодо оптимальної форми законодавчого закріплення принципів; провести відмежування принципу законності кримінального права від інших галузевих принципів; визначити природу та особливості реалізації принципу законності кримінального права; дослідити сучасний стан реалізації принципу законності кримінального права, зокрема у діючому кримінальному законодавстві; підготувати теоретичні й практичні рекомендації щодо забезпечення втілення принципу законності кримінального права у законодавстві, практиці його застосування та інших сферах згідно з концепцією його реалізації.
Об’єктом дослідження є принцип законності кримінального права та проблеми його реалізації.
Предметом дослідження виступають норми кримінального та інших галузей законодавства України, міжнародно-правових договорів, іноземних кримінальних законів, які пов’язані з проблемами реалізації принципу законності кримінального права.
Методи дослідження. У процесі дослідження використовувалися загальнонаукові методи пізнання: діалектичний, історичний, юридичний, системного аналізу, порівняльно-правовий та інші.
Застосування діалектичного методу дало можливість аналізувати предмет дослідження за допомогою таких категорій, як причина й наслідок, структура та форма тощо. Використання історичного методу дозволило визначити тенденції генези економічного та політичного устрою суспільства, що відбилися на розумінні зокрема змісту принципу законності кримінального права. Використання порівняльно-правового методу дало змогу встановити подібності та відмінності між нормами національного та іноземного законодавства, що реалізує принцип законності кримінального права. За допомогою юридичного методу та методу системного аналізу вдалося провести всебічне дослідження норм кримінального та інших галузей законодавства, які, на думку автора, мають забезпечувати законодавчий елемент реалізації принципу законності або суперечать цій концепції і потребують внесення певних змін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, яке спеціально присвячене аналізу проблем реалізації принципу законності кримінального права України. У дисертації висунуто ряд положень, нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики. Це, зокрема:
1. На підставі аналізу історії дискусії з приводу визначення поняття “принципи кримінального права” з позицій сучасних уявлень про властивості правових принципів зроблено висновок, що принципи кримінального права – це спрямовані на вирішення завдань кримінального права найбільш загальні положення, закріплені кримінальним законодавством, які виражають соціальну обумовленість кримінального закону, визначають структуру та зміст кримінального права, відображають його метод, виступають у вигляді нормативної основи регулювання кримінально-правових відносин та відображають рівень суспільної правосвідомості.
2. В результаті аналізу відомих у науці форм законодавчого закріплення принципів наведені докази щодо доцільності текстуального закріплення принципів кримінального права у КК України, як необхідної умови закріплення принципів у кримінальному праві.
3. Вперше запропоновано оцінювати ступінь ефективності законодавчого закріплення принципів, для чого розроблено поняття їх “достатнього закріплення”.
4. Розвинуті загальні наукові уявлення про системний характер кримінального права та його інститутів, що дозволило зробити висновок про необхідність розроблення системи принципів кримінального права, що є передумовою ефективного виконання завдань, які покладені на останні.
5. Обґрунтовано та запропоновано введення у науковий обіг конструкції “структура принципу кримінального права”, яка, на думку дисертанта, дозволить здійснити комплексний підхід до вивчення відповідних проблем кримінального права та забезпечити єдність кримінально-правового регулювання. У свою чергу структура принципу складається з: 1. формули принципу; 2. аспектного складу принципу кримінального права.
6. Розроблено авторське поняття реалізації принципів кримінального права, під якою пропонується розуміти втілення у діяльності учасників суспільних відносин елементів аспектного складу принципів.
7. Обґрунтовано висновок про об’єктивну обумовленість включення системи принципів до фундаментальних засад кримінального права у наступній послідовності:
- мета кримінального права;
- завдання кримінального кодексу;
- метод регулювання кримінально-правових відносин;
- система принципів кримінального права;
- кримінальне законодавство.
8. Доведено, що використання ученими понять “принципи кримінального закону”, “принципи кримінального кодексу”, “принципи кримінального законодавства”, “принципи кримінальної відповідальності” як синонімів терміну “принципи кримінального права” не є коректним. За певних умов всі вони є моментами існування принципів кримінального права у відповідності з елементами аспектного складу принципу.
9. Обґрунтовано доцільність чіткого розмежування справедливості як загальносоціального феномена та принципу справедливості кримінального права. На його прикладі доведено необґрунтованість виокремлення головного принципу в системі принципів кримінального права.
11. Запропоновано використання терміну “принцип адекватності” як більш коректної альтернативи терміна “принцип справедливості”.
12. Визначено зміст основних, на думку автора, принципів кримінального права, а саме: принципу гуманізму; принципу рівності перед кримінальним законом (доведено доцільність розуміння під таким законом складу конкретного злочину як масштабу рівності; наведені докази щодо необґрунтованості виділення принципу невідворотності як покарання, так і кримінальної відповідальності в сучасній правовій системі України); принципу персональної відповідальності; інших принципів кримінального права.
13. Здійснене дослідження норм Конституції України, в результаті якого виокремлені положення, що мають принциповий для кримінального права характер; визначено співвідношення принципу законності кримінального права з закріпленим у Конституції принципом верховенства права;
14. В ході висвітлення кримінально-політичного елементу аспектного складу принципу законності запропоновано визначення кримінально-правової політики як вироблення та втілення стратегії та тактики протидії злочинності в царині створення та реалізації норм кримінального права на основі його принципів. Визначено співвідношення принципів кримінального права та принципів кримінальної політики.
15. На підставі аналізу кримінально-правової політики як політики державної, обґрунтовано доцільність створення на основі принципів кримінального права певного програмного документа, яким би повинні були користуватися суб’єкти політики при внесенні змін до кримінального законодавства.
16. Розроблено вихідну схему аналізу проблем кримінально-правового регулювання у межах дослідження принципу законності кримінального права.
17. В результаті дослідження законодавчої регламентації співвідношення міжнародних договорів з національним законодавством, в тому числі кримінальним, зроблено висновок про недостатню її чіткість. На розв’язання цієї проблеми запропоновано доповнення КК відповідною нормою.
18. Запропоновано розрізняти неповну та повну бланкетність кримінально-правових норм. Прикладом останньої може бути запропонована рамкова диспозиція для норм Особливої частини КК про міжнародні злочини.
19. Описано роль Конституції України як позитивного, негативного та потенційного джерела кримінального права.
20. Обґрунтовано віднесення положення non bis in idem до аспектів законодавчого елементу складу принципу законності. В ході його дослідження запропоновано внесення до КК норм наступного змісту:
Не можуть визнаватися злочином або ознакою складу злочину певні факти, які раніше отримали кримінально-правову оцінку.
Не може враховуватися як ознака складу злочину обставина, що раніше отримала оцінку як правопорушення.
21. З позицій принципу законності обґрунтовано доцільність доповнення Загальної частини КК пояснювальним розділом та примітками до відповідних норм Особливої частини з метою підвищення рівня регламентації складних питань кримінально-правового регулювання на рівні кримінального закону.
22. Обґрунтовано можливість та доцільність включення до структури принципу законності правозастосовчого елементу, що полягає у діяльності та результатах діяльності правозастосовчих органів. Враховуючи широкі межі угляду, які надає КК, запропоновано доповнення КК нормою наступного змісту:
У випадках, коли при кваліфікації чи застосуванні мір відповідальності за вчинення суспільно небезпечного кримінально караного діяння закон надає можливість для угляду, відповідний суб’єкт повинен приймати рішення, посилаючись при його обґрунтуванні на принципи кримінального права.
23. Обґрунтовано можливість та доцільність включення до структури принципу законності публічно-комунікативного елементу, який являє собою відображення змісту принципу законності у свідомості населення. Наведені докази щодо доцільності використання при цьому сучасних надбань, в першу чергу технологій піар.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що автором сформульовані пропозиції щодо вдосконалення певних норм чинного законодавства та обґрунтована теоретична база для приведення положень кримінального закону у відповідність з концепцією реалізації принципу законності кримінального права.
Результати дослідження можуть бути використані: у законотворчій діяльності з удосконалення кримінального законодавства; для розроблення комплексних міжнародних, державних і регіональних програм протидії злочинності; у вищих юридичних навчальних закладах у процесі розроблення підручників, навчальних і методичних посібників, викладання дисципліни “Кримінальне право України. Загальна частина”, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів.
Викладені в дисертації положення, висновки та пропозиції можуть стати матеріалом для подальших досліджень у науці кримінального права, зокрема для подальших досліджень принципів кримінального права.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та практичні рекомендації, що містяться в дисертації, доповідалися під час виступів на міжнародних та республіканських науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах:
“Проблеми права на зламі тисячоліть” (м. Дніпропетровськ, 2001 р.);
“Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (м. Луганськ, 2002р.);
“Актуальні проблеми кримінального та кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” ( м. Хмельницький, 2003 р.);
“Актуальные проблемы юридической науки и практики” (м. Орел, Російська Федерація, 2004 р.)
“Проблеми коментування кримінального закону “ (м. Львів, 2004 р.)
“Безпека у Причорноморському регіоні: загрози та протидія” (м. Одеса, 2004 р.)
“Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 2004 р.)
Публікації.
Основні положення дисертації відображено у препринті, семи статтях, що опубліковані в наукових фахових виданнях України (шість – у наукових журналах і одна – у збірнику наукових праць), а також у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації.
Праця складається із вступу, трьох розділів, що включають тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (249 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 217 сторінок, із них обсяг списку використаних джерел – 23 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дозволило теоретично обґрунтувати та розкрити сутність феномена реалізації принципу законності кримінального права, яку, враховуючи її фундаментальний та комплексний характер, доцільно розглядати на рівні окремої концепції у науці кримінального права. Розроблені у дисертації теоретичні положення дозволили зробити практичні рекомендації щодо внесення певних змін та доповнень до діючого законодавства з метою підвищення рівня реалізації принципу законності.
1. Аналізуючи загальнофілософське поняття “принцип”, автор доходить висновку, що положення, які є предметом дослідження, слід називати саме принципами, а не, наприклад, завданнями або лозунгами кримінального права; саме термін “принцип” видається найбільш придатним для визначення керівних ідей права, відображених як у законодавстві, так і у правосвідомості; положення, які не відповідатимуть в першу чергу цим філософським уявленням про принципи, не можуть бути і принципом кримінального права.
2. Проведене дослідження історії дискусії з приводу визначення поняття “принципи кримінального права” з позицій сучасних уявлень про властивості правових принципів дозволило запропонувати авторську дефініцію принципів кримінального права як спрямованих на вирішення завдань кримінального права найбільш загальних положень, закріплених кримінальним законодавством, які виражають соціальну обумовленість кримінального закону, визначають структуру та зміст кримінального права, відображають його метод, виступають у вигляді нормативної основи регулювання кримінально-правових відносин та відображають рівень суспільної правосвідомості.
3. На підставі результатів теоретичного аналізу відомих у науці форм законодавчого закріплення принципів права зроблено висновок про використання законодавцем у кримінальному праві як текстуальної, так і контекстуальної форми. З урахуванням загальнотеоретичних уявлень про співвідношення права та законодавства, вивчення позицій вчених щодо сфери закріплення принципів наведені докази щодо доцільності текстуального закріплення принципів кримінального права у КК України як необхідної умови закріплення принципів у кримінальному праві. При цьому вперше запропоновано оцінювати ступінь ефективності законодавчого закріплення принципів, для чого розроблено поняття “достатнього закріплення принципів кримінального права”, під яким розуміється така форма їхньої регламентації в тексті Кримінального кодексу, що дозволяє, з одного боку, теоретично обґрунтувати тісну взаємодію принципів зі всіма іншими інститутами галузі, а, з іншої, використовувати повною мірою їхній потенціал у правозастосовчій та правотворчій діяльності.
4. На жаль, на сьогодні у наукових колах немає одностайності щодо розуміння найважливіших питань, пов’язаних з принципами кримінального права. Найголовніше – відсутня обґрунтована система цих важливих елементів правової матерії. Велике значення саме системи принципів стає очевидним навіть в процесі формулювання їхнього визначення.
Тільки система – сукупність положень принципового характеру, що знаходяться у відносинах та зв’язках одне з одним, утворюють певну цілісність, єдність, – може бути визначена таким чином, як це зроблено вище, оскільки, наприклад, один принцип кримінального права не може обумовити (визначити) його структуру. Він може бути основним, провідним для формування і дії певного інституту, але не єдиним. Аналогічно маємо відмітити неспроможність одного принципу відобразити метод кримінального права. Проте на це здатна система принципів. Система принципів може бути нормативно-правовою основою регулювання кримінально-правових відносин лише за умови, що становитиме масив певним чином взаємопов’язаних нормативних положень, позбавлений внутрішніх суперечностей. У свою чергу, узгодженість елементів – одна з властивостей саме такого явища, як система.
5. Виходячи з потреби у подоланні стереотипу щодо виключно теоретичного характеру принципів, з метою дослідження втілення принципу законності в правовій системі обґрунтовано та запропоновано введення у науковий обіг конструкції “структура принципу кримінального права”, під якою ми розуміємо сукупність сталих зв’язків між елементами принципу кримінального права, які забезпечують його цілісність та тотожність самому собі. Це, на думку дисертанта, дозволить здійснити принциповий, комплексний підхід до вивчення відповідних проблем кримінального права та забезпечити єдність кримінально-правового регулювання. До необхідності розгляду принципів кримінального права у більш широкому вигляді, ніж раніше (тут, мабуть, слід казати про певного роду “широкий підхід”), наводять міркування про принцип законності. Саме він явно виходить за межі коротких формулювань, втілюючись у кожній кримінально-правовій нормі. Структура принципу складається з: 1. формули принципу; 2. аспектного складу принципу кримінального права.
На наш погляд, досить широкий специфічний кримінально-правовий зміст принципу законності має бути сконцентрований у стислих рамках його формули, інакше принцип не зможе виконувати роль керівної ідеї.
Основне завдання цього ідеального утворення (формули) у нашому випадку – вираження у лаконічній формі великого обсягу правових явищ. У свою чергу формула принципу кримінального права складається з елементів, кожен з яких є абстракцією сукупності відповідних нормативних положень, варіантів їхнього тлумачення, практики створення та існування права. Таким чином, правильно складена формула принципу може бути розгорнута до рівня первісних нормативних положень кримінального права, які, у свою чергу, входять до аспектного складу принципу кримінального права.
Аспектний склад принципу кримінального права – це сукупність нормативних положень кримінального права, практики їх застосування правоохоронними органами та дотримання з боку громадян, що загалом відображає певний напрямок кримінально-правової політики держави та конкретизує формулу принципу кримінального права.
Виходячи з цієї дефініції, можна виділити елементи аспектного складу принципу, а саме:
- кримінально-політичний елемент;
- законодавчий елемент;
- правозастосовчий елемент;
- публічно-комунікативний елемент.
6. Оскільки у теорії права відсутні дослідження реалізації принципів, це вимушує створювати власний підхід до вказаної проблеми у рамках кримінального права. Таким чином, у дисертації розроблено поняття реалізації принципів кримінального права, під якою пропонується розуміти втілення у діяльності учасників суспільних відносин елементів аспектного складу принципів.
7. Обґрунтовано висновок про об’єктивну обумовленість включення системи принципів до фундаментальних засад кримінального права у наступній послідовності:
- мета кримінального права;
- завдання кримінального кодексу;
- метод регулювання кримінально-правових відносин;
- система принципів;
- кримінальне законодавство.
При цьому використання ученими понять “принципи кримінального закону”, “принципи кримінального кодексу”, “принципи кримінального законодавства”, “принципи кримінальної відповідальності” як синонімів терміну “принципи кримінального права” видається не зовсім коректним. За певних умов все це слід вважати моментами існування принципів кримінального права у відповідності з елементами аспектного складу принципу.
8. З метою розмежування змісту та “сфер впливу” принципу законності та інших принципів кримінального права автором проведений їх порівняльний аналіз, в ході якого, зокрема, обґрунтовано доцільність чіткого розмежування справедливості як загальносоціального феномена та принципу справедливості кримінального права. Це дозволить наповнити відповідне принципове положення специфічним кримінально-правовим змістом. З цією ж метою запропоновано введення терміну “принцип адекватності” як альтернативи терміна “принцип справедливості”. На прикладі цього ж принципу доведено необґрунтованість виокремлення головного, основного, первісного принципу в системі принципів кримінального права, як це іноді робиться у працях науковців. Визначено зміст основних, на думку автора, принципів кримінального права, а саме: принципу гуманізму; принципу рівності перед кримінальним законом (доведено доцільність розуміння під таким законом складу конкретного злочину як масштабу рівності; наведені докази щодо необґрунтованості виділення принципу невідворотності як покарання, так і кримінальної відповідальності в сучасній правовій системі України); принципу персональної відповідальності; інших принципів кримінального права. Обґрунтовано доцільність аналізу саме принципу законності на початку дослідження системи принципів кримінального права, виходячи з висвітленого у роботі його особливого характеру та природи.
9. На підставі запропонованої структури аспектного складу принципу законності кримінального права дисертантом проведений аналіз сучасного стану реалізації принципу законності кримінального права у законодавстві. Зокрема здійснене дослідження норм Конституції України з метою виокремлення положень, що мають принциповий для кримінального права характер; визначено співвідношення принципу законності кримінального права з закріпленим у Конституції принципом верховенства права. На думку автора, принцип верховенства права має свій власний специфічний загальноправовий зміст. Навряд чи доцільно конкретизувати його до рівня сукупності положень галузевого принципу. В даному випадку це означає, що принцип верховенства права та принцип законності кримінального права мають становити окремі феномени правової системи, перший з яких є підґрунтям для другого. У свою чергу, принцип законності кримінального права має відповідати принципу верховенства права, реалізовуючи його ідеї на рівні кримінального права. Також були виокремлені норми КК України, які можна віднести до принципів кримінального права; виявлені ознаки певної неузгодженості між останніми та деякими нормами Загальної частини КК. На підставі проведеного аналізу зроблено загальний висновок про те, що реалізація принципів кримінального права у діючому законодавстві не виходить з їх системного тлумачення, в результаті чого кримінальний закон не відзначається послідовністю та несуперечливістю. Як приклад проаналізовані норми КК, що дозволяють обґрунтувати зміну концепції потерпілого у кримінальному праві у напрямку визнання потерпілими не лише фізичних осіб, але й осіб юридичних, держави, громадськості.
Як обґрунтування методологічної бази визначено суть “новизни” запропонованого підходу до розв’язання відповідних проблем кримінально-правового регулювання. Остання полягає у методиці аналізу відповідно до певного принципу сукупності проблем, які традиційно були предметами окремих досліджень.
10. В ході висвітлення кримінально-політичного елементу аспектного складу принципу запропоновано визначення кримінально-правової політики як вироблення та втілення стратегії та тактики протидії злочинності в царині створення та реалізації норм кримінального права на основі його принципів. Автор визнає певну первісність, пріоритетність кримінальної політики перед принципами кримінального права. Пріоритетність ієрархічну, у тому сенсі, що норми права – результат політичної діяльності, політичного рішення. Але, з іншого боку, пріоритет принципів щодо політики полягає у тому, що політичне рішення, виражене у формі кримінально-правової норми, повинно щонайменше відповідати вже існуючим принципам. Останні є своєрідним мінімумом забезпечення верховенства права (суб’єктивного та об’єктивного) у сфері кримінальної юстиції. Цю межу політичне рішення перейти не може.
Аналізуючи кримінальну політику як політику державну, дисертант доходить висновку про доцільність створення на основі принципів кримінального права певного програмного документа, яким би повинні були користуватися суб’єкти політики при внесенні змін до кримінального законодавства. У роботі визначено співвідношення принципів кримінального права та принципів кримінальної політики. Зміст принципів кримінального права є частиною змісту принципів кримінальної політики, оскільки остання має характеризуватися також принципами, що відбивають її суть як специфічної соціальної діяльності.
Виходячи з проведеного аналізу кримінально-політичного елементу аспектного складу, автор доходить висновку про те, що останній повинен складатися з наступних аспектів:
1. закріплення та дотримання принципу законності при переводі політичних рішень у форму норм права;
2. закріплення та дотримання принципу законності при виданні документів, спрямованих для впливу на правозастосовні органи.
11. Звертаючись до проблем законодавчого елементу аспектного складу принципу законності, дисертант запропонував вихідну схему аналізу проблем кримінально-правового регулювання у межах дослідження принципу законності кримінального права. Розкриваючи деякі з елементів наведеної схеми, автор зокрема визначив співвідношення термінів “кримінальне законодавство” та “законодавство про кримінальну відповідальність”. Крім того, в результаті дослідження законодавчої регламентації співвідношення міжнародних договорів з національним законодавством, в тому числі кримінальним, зроблено висновок про недостатню її чіткість. На розв’язання цієї проблеми запропоновано доповнення КК нормою наступного змісту:
Надання згоди на обов’язковість міжнародного договору, предметом якого є встановлення кримінальної відповідальності за певний вид злочинних посягань, можливе лише одночасно із внесенням змін або доповнень до КК України.
Обґрунтованом висновок про наявність незадовільного стану втілення положень міжнародних договорів у законодавстві України про кримінальну відповідальність за умов існуючого механізму їх імплементації.
Для поліпшення цієї ситуації запропоновано розрізняти повну та неповну бланкетність кримінально-правових норм. Остання є на сьогодні єдиною формою, що використовується законодавцем. Повна бланкетність ілюструє ситуацію, коли у КК є лише пряме посилання на норму відповідного джерела права без вказівки на ознаки складу злочину. Прикладом останньої може бути запропонована у дисертації рамкова диспозиція для норм про міжнародні злочини:
Ст. *** КК України.
Діяння, передбачені Конвенцією проти...
– караються …
В результаті дослідження значення норм Конституції України у площині кримінального права запропоновано її розуміння як позитивного, негативного та потенційного джерела цієї галузі.
13. В ході дослідження положення non bis in idem як аспекту законодавчого елементу аспектного складу принципу законності зроблені наступні висновки:
1) запропоновано внесення до КК норми наступного змісту:
Не можуть визнаватися злочином або ознакою складу злочину певні факти, які раніше отримали кримінально-правову оцінку.
2) наведено докази неповноти регламентації положення про неврахування рішень іноземних судів щодо особи при здійсненні щодо неї судочинства в Україні. Наприклад, ст. 9 КК України регламентує порядок врахування вироків “суду іноземної держави”. Але розвиток світової спільноти однією зі сталих тенденцій має сьогодні появу так званих міжнародних судових органів. Видається, що під дію статті 9 КК України в чинній редакції вони не підпадають. Тим більше, що сам КК у більш вдало сформульованій нормі – ч.2 ст. 7 – каже про засудження особи “за межами України”, не конкретизуючи, який саме орган, чи їх різновид, має призначати кримінальне покарання.
3) Системний аналіз кримінального та інших галузей законодавства з урахуванням положення non bis in idem дозволив запропонувати норму КК наступного змісту:
Не може враховуватися як ознака складу злочину обставина, що раніше отримала оцінку як правопорушення.
14. З позицій принципу законності, виходячи з існуючої сталої практики звернення працівників практичних органів до різного роду коментарів, пояснень до законодавства, обґрунтовано доцільність доповнення Загальної
частини КК пояснювальним Розділом та примітками до відповідних норм Особливої частини з метою підвищення рівня регламентації складних питань кримінально-правового регулювання на рівні кримінального закону.
15. Обґрунтовано можливість та доцільність включення до структури принципу законності правозастосовчого елементу, що полягає у діяльності та результатах діяльності правозастосовчих органів. Враховуючи широкі межі угляду, що надає КК, запропоновано доповнення КК нормою наступного змісту:
У випадках, коли при кваліфікації чи застосуванні мір відповідальності за вчинення суспільно небезпечного кримінально караного діяння закон надає можливість для угляду, відповідний суб’єкт повинен приймати рішення, посилаючись при його обґрунтуванні на принципи кримінального права.
16. В результаті аналізу природи правосвідомості та ролі принципів права для її формування обґрунтовано можливість та доцільність включення до структури принципу законності публічно-комунікативного елементу, який являє собою відображення змісту принципу законності у свідомості населення. Наведені докази щодо доцільності використання при цьому сучасних надбань, в першу чергу технологій піар.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев С.С. Теория права. – 2 изд., стереотип. – Х.: Издательство БЕК, 1994. – 294 с.
2. Аликперов Х., Курбанов Г. Принципы уголовного права в доктринальном проекте нового УК Азербайджана // Уголовное право. – 1999. – №3. – С. 46 – 49.
3. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2001 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – №4. – С. 15 – 26.
4. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в I півріччі 2003 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – №5. – С. 23 – 39.
5. Анашкин Г.З. Гуманизм советского уголовного права // Советское государство и право. – 1963. – №8. – С. 44 – 52.
6. Баймуратов М. Актуальні проблеми національної імплементації Україною норм міжнародних конвенцій // Юридична Україна. – 2003. – №1. – С. 33 – 37.
7. Байтин М.И. О современном нормативном понимании права // Журнал российского права. – 1999. – № 1. – С. 98 – 107.
8. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях // О свободе. Антология западноевропейской классической либеральной мысли. (Серия «Общественная мысль: исследования и публикации»). – М.: Наука, 1995. – 463 с.
9. Беляев Н. А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Ленинград.: Изд-во Ленинградского университета, 1986. – 175 с.
10. Берченко А.Я. Еще раз о проблеме права и закона // Журнал российского права. – 1999. – № 3/4. – С. 75 – 82.
11. Боннер А.Т. Применение закона и судебное усмотрение // Советское государство и право. – 1979. – №6. – С. 34 – 42.
12. Боровенко В.М. Імплементація окремих норм міжнародного права в кримінальне законодавство України // Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. Травень 1996 року, Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України. – С. 462 – 463.
13. Бородин С.В. Основные направления уголовной политики и формы их реализации (организационный аспект) // Проблемы уголовной политики и уголовного права. Межвузовский сборник научных трудов. – Москва, МВШМ. – 1994. – С. 23 – 34.
14. Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. – М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1999. – 293 с.
15. Бошно С.В. Соотношение понятий источник и форма права // Юрист. – 2001. – №10. – С. 15 – 24.
16. Буроменский М.В. О возможности и особенностях применения в Украине международных договоров о борьбе с организованной преступностью // Збірник наукових праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. Випуск перший. – Харків, Харківський Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, 2000. – С. 320 – 341.
17. Бусова Н. Проблема кризиса правового регулирования в свете теории социальных систем Н. Лумана // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2000. – № 1. – С. 52 – 60.
18. Васильев Н.В. Принципы советского уголовного права. – М.: ВЮЗИ, 1983. – 60 с.
19. Виттенберг Г.Б. Замена уголовной ответственности мерами общественного воздействия и принцип неотвратимости наказания // Советское государство и право. – 1965. – №8. – С. 47 – 55.
20. Виттенберг Г.Б. Развитие основных принципов уголовного права в новом Уголовном кодексе РСФСР // Правоведение. – 1962. – №4.– С. 88 – 95.
21. Волженкин Б. Принцип справедливости и проблемы множественности преступлений по УК РФ // Законность. – 1998. – №12. – С. 2 – 7.
22. Гацелюк В.А. Реализация принципов уголовного права Украины: проблемы и перспективы: Препринт / МВД Украины, Луган. акад. внутр. дел им. 10-летия независимости Украины; [Научн. ред. канд. юрид. наук, доц. Ю.А. Кучер]. – Луганск: РИО ЛАВД, 2003. – 152 с.
23. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології: Навчальний посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. – 427 с.
24. Голик Ю.В. Перспективы развития уголовного права // Уголовное право в XXI веке: Материалы Международной научной конференции на юридическом факультете МГУ им. М.В. Ломоносова 31 мая – 1 июня 2001 г. – М.: «ЛексЭст», 2002. – С. 124 – 126.
25. Головко Л.В. Принципы неотвратимости ответственности и публичности в современном российском уголовном праве и процессе // Государство и право. – 1999. – № 3. – С. 61 – 69.
26. Гончаров В.Б., Кожевников В.В. Проблема усмотрения правоприменяющего субъекта в правоохранительной сфере // Государство и право. – 2001. – №3. – С. 51 – 60.
27. Горелик А. Реализация принципа справедливости в правилах назначения наказания // Уголовное право. – 2001. – №1. – С. 3 – 7.
28. Дагель П.С. Принципы советского уголовного права // Советское государство и право.– 1972. – №3. – С. 143 – 144.
29. Даль В. Толковый словарь живого Великорусского языка. – М., «Русский язык», 1980. – 555 с.
30. Демиденко В.В. До питання про примат міжнародного права // Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. Травень 1996 року, Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України. – С. 469 – 471.
31. Державна програма боротьби із злочинністю. (Затверджено постановою Верховної Ради України №3325-XII від 25.06.1993 р.) // Голос України. – 1993. – 30 червня.
32. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.// Закони України. Том 1. – Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – С. 5 – 9.
33. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: “АртЕк”; Будапешт, COLPI., 1997. – 624 с.
34. Духно Н.А., Ивакин В.И. Понятие и виды юридической ответственности // Государство и право. – 2000. – №6. – С. 12 – 17.
35. Загородников Н.И. Принципы советского социалистического уголовного права // Советское государство и право. – 1966. – №5. – С. 65 – 74.
36. Загородников Н.И. Советская уголовная политика и деятельность органов внутренних дел: Учеб. пособие. – М.: МВШМ, 1979. – 99 с.
37. Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” від 16.09.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. –1997. – №46. – Ст. 292; 2002. – №32. – Ст. 220.
38. Закон України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №24. – Ст. 207; 2004. – №19. – Ст. 256.
39. Закон України “Про державну статистику” від 17.09.1992 р. в редакції від 13.07.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. –1992. – №43. – Ст. 608; 2000. – №43. – Ст. 362.
40. Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України“ від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. –1992. – №10. – Ст. 137.
41. Закон України “Про Єдиний митний тариф” від 05.02.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. –1992. – №19. – Ст. 259; 2004. – №29. – Ст. 368.
42. Закон України “Про електроенергетику” від 16.10.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. –1998. – №1. – Ст. 1; 2004. – №15. – Ст. 210.
43. Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992 р. в редакції від 18.06.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. –1992. – №27. – Ст. 385; 2004. – №10. – Ст. 94.
44. Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. –1992. – №50. – Ст. 676; 2003. – №30. – Ст. 247.
45. Закон України “Про заставу” від 02.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. –1992. – №47; – Ст. 642; 2004. – 311. – Ст. 140.
46. Закон України “Про металобрухт” від 05.05.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. –1999. – №25. – Ст. 212; 2003. – №6. – Ст. 52.
47. Закон України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 р. із змінами, внесеними згідно з Рішенням Конституційного Суду України №9 – рп/2000 від 12.07.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. –1994. – №10. – Ст. 45.
48. Закон України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” від 15.02.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. –1995. – №10. – Ст. 60; 2003. – №27. – Ст. 209.
49. Закон України “Про оренду землі” від 06.10.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. –1998. – №46-47. – Ст. 280; 2003. – №10-11. – Ст. 86.
50. Закон України “Про освіту” від 23.05.1991 р. в редакції від 23.03.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. –1991. – №34. – Ст. 451; 2003. – №10-11. – Ст. 86.
51. Закон України “Про охорону культурної спадщини” від 08.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. –2000. – №39. – Ст. 333; 2002. – №16. – Ст. 114.
52. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. –1991. – №41. – Ст. 547; 2003. – №35. – Ст. 269.
53. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 05.10.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. –1992. – №3. – Ст. 10; 2003. – №36. – Ст. 278.
54. Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. –2001. – №10. – Ст. 44; 2003. – №30. – Ст. 247.
55. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16.03.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №23. – Ст. 176; 2003. – №29. – Ст. 233.
56. Закон України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” від 07.10.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. –1997. – №52. – Ст. 312; 2001. – 41. – Ст. 199.
57. Закон України “Про ратифікацію Конвенції ООН проти трансаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покаранні за неї та Протоколу проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морем та повітрям)” // Голос України. – 2004. – 16 березня.
58. Закон України “Про Рахункову палату” від 11.07.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. –1996. – №43. – Ст. 212; 1998. – №24. – Ст. 136.
59. Закон України “Про рекламу” від 03.07.1996 р. в редакції від 11.07.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. –1996. – №46. – Ст. 181; 2004. – №8. – Ст. 62.
60. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23.04.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. –1991. – №25. – Ст. 283; 2003. – №10-11. – Ст. 87.
61. Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 р. в редакції від 18.02.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. –1991. – №39. – Ст. 510; 2004. – №11. – Ст. 142.
62. Закон України “Про страхування” від 17.03.1996 р. в редакції від 04.10.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. –1996. – №18. – Ст. 78; 2004. – №2. – Ст. 6.
63. Закон України “Про транспорт” від 10.11.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. –1994. – №51. – Ст. 446; 2001. – №9. – Ст. 38.
64. Закон України “Про угоди про розподіл продукції” від 14.09.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. –1999. – №44. – Ст. 391; 2003. – №10-11. – Ст. 87.
65. Закон України “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” від 23.12.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. –1998. – №19. – Ст. 98; 2002. – №48. – Ст. 359.
66. Звечаровский И.Э. Современное уголовное право России: понятие, принципы, политика. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001. – 100 с.
67. Зелена О. Визначення підстав юридичної відповідальності: актуальні питання // Право України. – 2003. – №4. – С. 21 – 26.
68. Иванов А.А. Цели юридической ответственности, ее функции и принципы // Государство и право. – 2003. – №6. – С. 66 – 70.
69. Иванов Н.Г. Парадоксы уголовного закона // Государство и право. – 1998. – № 3. – С. 50 – 58.
70. Иногамова-Хегай Л.В. Действие уголовного закона в пространстве // Уголовное право в XXI веке: Материалы Международной научной конференции на юридическом факультете МГУ им. М.В. Ломоносова 31 мая – 1 июня 2001 г. – М.: «ЛексЭст», 2002. – С. 145 – 149.
71. Інструкція №4348 “Про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі із злочинністю”: Спільний наказ МВС, СБУ, Держкомітету у справах охорони державного кордону, Національної гвардії України, Державного митного комітету, МО, МЮ України від 10.08.1994.: [Електронний ресурс] // Законодательство Украины. – Електронные данные. – К., 2004. – №6.– 1 электрон. опт. диск (CD-ROM).
72. Калинин А.Ю., Комаров С.А. Форма (источник) права как категория в теории государства и права // Правоведение. – 2000. – №6. – С. 3 – 10.
73. Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1961. – 152 с.
74. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 232 с.
75. Кауфман М. Уголовное право и уголовный закон (вопросы теории) // Уголовное право. – 2001. – № 4. – С. 33 – 36.
76. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. - М.: Наука, 1988. – 173 с.
77. Кибальник А. Принципы международного уголовного права // Уголовное право. – 2002. – №3. – С. 22 – 25.
78. Кленова Т.В. Принципы уголовного права и принципы кодификации в уголовном праве // Государство и право – 1997. – № 1. – С. 54 – 59.
79. Ковалев М.И. Соотношение уголовной политики и уголовного права // Советское государство и право. – 1978. – №12. – С. 66 – 73.
80. Ковальський В. Міжнародне право та вітчизняна судова практика: точки дотику // Юридичний вісник України. – №4. – 24-30 січня 2004 року. – С. 1, 4.
81. Коган В.М. Правосознание и уголовный закон // Советское государство и право. – 1983. – №12. – С. 66 – 74.
82. Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. – М.: Изд. «Наука» , 1983. – 184 с.
83. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. - К.: Юринком Інтер, 1998. – 208 с.
84. Колосович С.А., И.А. Кузнецов. Соотношение уголовно-процессуального и уголовного права // Государство и право. – 1996. – № 12. – С. 76 – 83.
85. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. – М.: Проспект, 1997. – 760 с.
86. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. / Отв. ред. В.И. Радченко. – М.: Вердикт, 1996. – 647 с.
87. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. / Изд. 2-е, изм. и доп. Под общ. ред. Ю.И. Скуратова и В.М. Лебедева. – М.: Изд. группа НОРМА, ИНФРА-М, 1998. – 832 с.
88. Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки (Затверджено Указом Президента України №837/96 від 17. 09.1996 р.) // Інформаційний збірник копій офіційних текстів нормативних актів вищих органів державної влади України (ЗБЦ). –1996. – №20.
89. Комплексна цільова програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки (Затверджено Указом Президента України №1376/2000 від 25.12.2000 р.) // Офіційний вісник України. – 2000. – №52. – Ст. 2258.
90. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства від 10.03.1988р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. (Книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 364 – 376.
91. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації від 23.09.1971 р.; Протокол про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію, що доповнює Конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації від 24.02.1988 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. (Книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 351 – 364.
92. Конвенція про запобігання злочинові апартеїду та покарання за нього // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. (Книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 118 – 126.
93. Конвенція про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. (Книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 94 – 100.
94. Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14.12.1973 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. (Книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 285 – 293.
95. Конвенція про захист прав людини та основних свобод: Із поправками, внес. відп. до положень протоколу №11 (ETS №155). – Текст офіційного перекладу затверджений МЗС України, МЮ України та Українською комісією з питань правничої термінології. – К., 2002. – 24 с.
96. Конвенция о неприменимости срока давности к военным преступлениям и преступлениям против человечества // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. (Книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 126 – 131.
97. Конвенция Организации Объединенных Наций о борьбе против незаконного оборота наркотических средств и психотропных веществ // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. (Книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 244 – 285.
98. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001. Книга 1. / Відповід. редакт. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 512 с.
99. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001. Книга 2. / Відповід. редакт. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 504 с.
100. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 2001-2002 / Відповід. редакт. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 512 с.
101. Конституція України. – К.: Видавництво УПФ, 1996. – 52 с.
102. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки. Наукове видання. / Під ред. д.ю.н. В.Ф. Опришка. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – 122 с.
103. Коняхин В. Конституция как источник Общей части уголовного права // Российская юстиция. – 2002. – №4. – С. 53 – 54.
104. Коржанський М. Визначення окремих понять у Кримінальному кодексі України // Право України. – 2002. – №10. – С. 83 – 88.
105. Коржанський М. Й. Про принципи уголовного права України // Право України. - 1995. - № 11. – С. 69 – 72.
106. Кригер Г.А. Место принципов советского уголовного права в системе принципов права // Советское государство и право. – 1981. – №2. – С. 102 – 107.
107. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
108. Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р. Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
109. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 840 с.
110. Кропачев Н.М. Принципы применения мер ответственности за преступления // Правоведение. – 1996. – №6. – С. 71 – 76.
111. Кузнецова Н.Ф. Новый Уголовный кодекс Франции // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1994. – №2. – С. 27 – 36.
112. Курс российского уголовного права. Общая часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М.: Спарк, 2001. – 767 с.
113. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1.: Учение о преступлении. Учебник для вузов. Под ред. доктора юр. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и к.ю.н., доц. И.М. Тяжковой. – М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
114. Лаваасамбу Б., Сову Г., Ахметшин Х.М., Владимиров В.А., Загородников Н.И., Криволапов П.П., Наумов А.В., Худяков Е.А. Уголовное право Монгольской Народной Республики. Часть Общая. – М.: Юрид. лит., 1983. – 416 с.
115. Лебединский В. Пропаганда советского закона и ее роль в укреплении социалистической законности в стране // Социалистическая законность. – 1953. – №11. – С. 22 – 25.
116. Лежава Г.Ш. Общественное мнение о проблемах преступности: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - М.: Институт государства и права АН СССР, 1984. – 22 с.
117. Лесниевски-Костарева Т.А