ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………………….…...4
Розділ 1. Соціальні та правові передумови становлення та розвитку інституту застосування примусових заходів виховного характеру……………………….….....12
1.1. Сутність інституту застосування примусових заходів виховного характеру……………………………………………………………………….....12
1.2. Історія становлення та розвитку інституту застосування примусових заходів виховного характеру………………………………………..….……......25
Висновки до розділу…………………………………….………………………..43
Розділ 2. Підстави для прийняття рішень про застосування примусових заходів виховного характеру ..………………………………………….…………………….…46
Висновки до розділу………………………..…………………………………………...81
Розділ 3. Особливості провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру у окремих категоріях справ……………...………………...………………..85
3.1 Провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність………………......85
3.2. Процесуальний порядок звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру судом за мотивованою постановою слідчого чи прокурора...………….. .…..103
3.3. Процесуальний порядок звільнення від кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру у справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком..…114
3.4. Провадження у справах, пов’язаних із застосуванням примусових заходів виховного характеру на стадіях апеляційного, касаційного провадження кримінальної справи…………..………………………………………………...130
3.5. Провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру на стадії виконання вироку, ухвали, постанови суду……....….....139
Висновки до розділу…………………………………………………………….158
Висновки…………………….…...………………………..…………….………....…...166
Список використаних джерел …………………………………...…...………….…....184
Додатки…………………………………………………………………………………205

ВСТУП
Актуальність теми. Дані статистики свідчать про те, що кожний восьмий - дев’ятий злочин в Україні вчинюється неповнолітнім. Рівень злочинності неповнолітніх, загрозливі тенденції у її структурі вимагають нових підходів до протидії. Видається, що зазначену проблему слід вирішувати як на загальносоціальному рівні, так і шляхом вдосконалення провадження у справах про злочини, суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми.
Одним з дієвих шляхів реформування провадження у справах неповнолітніх, у справах про застосування примусових заходів виховного характеру є узгодження відповідних норм законодавства України з міжнародно-правовими документами, зокрема, Конвенцією ООН про права дитини (1989 р.), Мінімальними стандартними правилами ООН, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінськими правилами) (1985 р.) та іншими. У зазначених документах серед інших містяться положення, що стосуються правового статусу неповнолітніх у кримінальному судочинстві, наголошено на необхідності (бажаності) переважного застосування до неповнолітніх, які вчинили злочини, замість покарання заходів, не пов’язаних з позбавленням волі, спрямованих, першою чергою, на сприяння добробуту неповнолітніх, їх реінтеграцію в суспільство. Такими заходами, передбаченими в законодавстві України, є примусові заходи виховного характеру.
Порівняльний аналіз засвідчує, що законодавство України, що регулює провадження у справах про злочини неповнолітніх, про застосування примусових заходів виховного характеру у ряді випадків не відповідає положенням міжнародно-правових актів, потребує узгодження з ними, містить ряд недоліків (колізій, прогалин), які негативно позначаються на правозастосовчій практиці. Це стосується провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, до неповнолітніх, які вчинили злочини, що направляються до суду з мотивованою постановою слідчого (прокурора), а також з обвинувальним висновком. Це обумовлює необхідність вирішення низки теоретичних і практичних питань, що стосуються цього виду провадження з метою вдосконалення його правового регулювання.
У державі назріла необхідність формування ювенальної юстиції зі специфічними підходами до вирішення питання про кримінальну відповідальність неповнолітніх, з забезпеченням всебічного захисту прав та законних інтересів неповнолітніх у кримінальному судочинстві, про що наголошується і в концепції Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006 – 2016 роки».
Суттєвий внесок у вирішення теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з провадженням у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, зробили у своїх працях В.І. Арькова, А.С. Барабаш, Ю.В. Баулін, С.М. Благодир, В.М. Бурдін, Г.Б. Віттенберг, Л.М. Володіна, А.Є. Голубов, Т.О. Гончар, Ю.М. Грошевий, Н.І. Гуковська, П.М. Давидов, А.Я. Дубинський, В.А. Дунін, В.С. Зеленецький, М.О. Карпенко, С.Г. Келіна, О.О. Левендаренко, В.Т. Маляренко, Н.С. Манова, Е.Б. Мельникова, Д.Я. Мирський, Г.М. Міньковський, А.А. Музика, Л.І. Нека, Ю.Б. Некрасов, В.В. Ніколюк, Г.М. Омельяненко, Є.В. Ремізова, В.Я. Рибальська, А.Б. Романюк, Н.К. Семерньова, З.Д. Смітієнко, Я.І. Соловій, С.М. Стахівський, В. Ягодинський, А.Є. Якубов, О.О. Ямкова та інші автори.
Перспективи теоретичного та прикладного дослідження означеної наукової проблеми пов’язані з комплексним підходом, з необхідністю узагальнення набутих знань і їх концентрацією на одному науковому напрямку. Це свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження, його мети, завдань і методології їх вирішення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу та криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка за темою «Проблеми захисту прав та законних інтересів особи у кримінальному процесі в умовах його реформування» (номер державної реєстрації 0103U005941).
Мета і завдання дослідження. Головна мета роботи полягає у комплексному теоретичному дослідженні провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, формування пропозицій по вдосконаленню законодавства України та його гармонізації з міжнародними правовими документами.
Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань: 1) з’ясувати сутність інституту застосування примусових заходів виховного характеру, тенденції його розвитку, правову природу провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру; 2) з’ясувати сутність підстав, умов для прийняття рішення про застосування примусових заходів виховного характеру; 3) вирішити теоретичні і практичні проблеми, що стосуються провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру у окремих категоріях справ, на різних стадіях процесу; 4) узагальнити слідчу і судову практику у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, визначити в ній тенденції; 5) сформулювати пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства України, в тому числі щодо усунення прогалин, колізій у правовому регулюванні провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, узгодження законодавства України з відповідними положеннями міжнародно-правових актів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Предмет дослідження становлять норми вітчизняного та зарубіжного законодавства, що регулюють провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру у різних категоріях справ на різних стадіях кримінального процесу, норми міжнародно-правових актів, практика провадження у цій категорії справ, теоретичні дослідження, що проводилися з цієї тематики.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої в дисертації мети було використано систему загальнонаукових та спеціально-наукових методів наукового дослідження: діалектичний метод (використовувався при дослідженні суспільних відносин, пов’язаних із застосуванням примусових заходів виховного характеру, при виявленні тенденцій розвитку цих відносин з метою відображення їх в законодавстві та врахування у правозастосовчій практиці), методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції, аналогії (застосовувались при визначенні сутності інституту застосування примусових заходів виховного характеру, з’ясуванні правової природи провадження у окремих категоріях справ по застосування примусових заходів виховного характеру, при визначенні сутності підстав для прийняття рішень про застосування примусових заходів виховного характеру, при логічному аналізі правових норм з метою виявлення прогалин, колізій у правовому регулюванні цього виду провадження), історико-правовий метод (використовувався під час дослідження становлення та розвитку інституту застосування примусових заходів виховного характеру), порівняльно-правовий метод (використовувався для вивчення та порівняльного аналізу законодавства України та інших країн, положень міжнародно-правових актів з метою використання позитивного досвіду зарубіжних країн, а також узгодження законодавства України з відповідними положеннями міжнародно-правових актів), метод статистичного аналізу (використовувався при узагальненні емпіричних даних, отриманих в результаті вивчення слідчої, судової практики у справах про застосування примусових заходів виховного характеру). Для проектування норм з окремих питань цього виду провадження використовувався метод моделювання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим в Україні комплексним дисертаційним дослідженням теоретичних і практичних проблем провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, проведеним на основі аналізу норм чинного законодавства України та практики його застосування, положень, які містяться в проекті нового КПК України та з урахуванням положень, закріплених у міжнародно-правових актах, що визначають міжнародні стандарти прав та законних інтересів неповнолітніх у кримінальному судочинстві.
У результаті проведеного дослідження сформульовано такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:
- вперше обґрунтовано висновок про необхідність віднесення провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, до особливих видів проваджень в структурі кримінального процесу;
- уперше аргументовано доцільність доповнення предмету доказування у справах про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК України) вказівкою на обставини, що обумовлюють звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності та від покарання, а також на таку обставину, як наявність майна або заробітку неповнолітнього;
- доведено необхідність визначення у КПК України правового статусу осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, та їх законних представників. Процесуальною формою залучення їх у процес визначено постанову слідчого про визнання особи такою, щодо якої ведеться провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру з приводу вчинення суспільно небезпечного діяння, процесуальною формою закінчення досудового слідства у справах цієї категорії осіб - постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру;
- розширено перелік повноважень прокурора, що визначений у статтях 227-229 КПК України за рахунок ширших процесуальних можливостей для постановки перед судом питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності з застосуванням примусових заходів виховного характеру;
- запропоновано передбачити в кримінально-процесуальному законодавстві України порядок звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності у справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, поширивши на цей порядок вимоги, встановлені частинами 2 і 3 статті 7-1 та статтею 12 КПК України;
- доведено доцільність положення про обов’язковий виклик до апеляційного суду особи, до якої застосовані примусові заходи виховного характеру, її законного представника у випадку, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає за необхідне провести судове слідство;
- норму КПК України, що встановлює підстави для скасування апеляційним судом постанови суду першої інстанції про застосування до особи примусових заходів виховного характеру і повернення справи на додаткове розслідування у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке, на відміну від встановленого досудовим слідством, суспільно небезпечне діяння (п.3 ч.1 ст. 374 КПК України), слід доповнити положенням, яке зобов’язувало б апеляційний суд приймати таке рішення лише за умови, якщо з цих підстав була подана апеляція стороною обвинувачення (прокурором, потерпілим або його представником);
- з метою недопущення погіршення становища особи, щодо якої було прийнято рішення про застосування примусових заходів виховного характеру, запропоновано встановити в законодавстві заборону суду касаційної інстанції скасовувати постанову про незастосування примусових заходів виховного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, щодо якої ставилося питання про застосування цих заходів;
- запропоновано функцію контролю за виконанням рішення про застосування примусових заходів виховного характеру покласти на службу у справах неповнолітніх; висловлено пропозицію передбачити в КПК України норми, які б передбачали обов’язкове призначення судом судового вихователя в разі застосування до особи примусових заходів виховного характеру у вигляді обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передачі неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою чи окремих громадян на їх прохання (п.п.2, 3 ч.1 ст. 105 КК України) для забезпечення ефективного виконання цих заходів;
- для усунення прогалин у чинному законодавстві щодо правового регулювання виконання рішення суду про застосування примусових заходів виховного характеру, запропоновано доповнити КПК України статтями, що регулювали б підстави та порядок скасування або зміни примусових заходів виховного характеру, а також дострокового звільнення особи від застосованих до неї примусових заходів виховного характеру, розроблено проекти відповідних статей КПК України.
Теоретичне і практичне значення результатів дослідження. Сформульовані в науковому дослідженні положення та висновки можуть бути використані для вдосконалення чинного КПК України, проекту нового КПК України з питань, що стосуються провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру; можуть бути підґрунтям для наступних наукових досліджень питань, пов’язаних з провадженням у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, у правозастосовчій практиці, в навчальному процесі у курсі «Кримінальний процес України» та спецкурсах, при підготовці проектів постанов Пленуму Верховного Суду України з питань застосування законодавства, що регулює підстави та порядок провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру. Пропозиції про внесення змін і доповнень до проекту нового КПК України з досліджуваних питань спрямовані в Національну комісію зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-практичних конференціях: регіональних науково-практичних конференціях «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, лютий 2004, 2005 років); всеукраїнській науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Острог, 28-29 квітня 2005 року); всеукраїнській науково-практичній конференції «Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи» (м. Івано-Франківськ, 30 вересня - 1 жовтня 2005 року); науковій конференції молодих учених та здобувачів «Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку» (м. Харків, 21 листопада 2005 року); всеукраїнській міжвузівській конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 року); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2-3 червня 2006 року), а також на кафедрі кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано сім наукових статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тези семи наукових доповідей на конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою, завданням та логікою дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації складає 231 сторінку, з яких список використаних джерел займає 21 сторінку і охоплює 214 найменувань, додатки – на 27 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено теоретичне узагальнення, нове вирішення ряду питань, що стосуються провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, що виявилося в з’ясуванні сутності інституту застосування примусових заходів виховного характеру, правової природи провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, систематизації етапів, а також виявленні тенденцій історичного розвитку цього інституту, вирішенні ряду теоретичних і практичних проблем, що стосуються провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, формулюванні пропозицій по вдосконаленню чинного законодавства України з цих питань, узгодження відповідних положень чинного законодавства з положеннями міжнародно-правових актів.
Законодавство України, що регулює провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, містить ряд недоліків, зокрема, колізій, прогалин у правовому регулюванні, що спричиняє труднощі і в правозастосовчій практиці. У ряді випадків норми національного законодавства України потребують узгодження з відповідними положеннями міжнародно-правових актів з цих питань. Не вирішеними на сьогодні є низка теоретичних питань, що стосуються цього виду провадження.
На основі аналізу теоретичних і практичних проблем, що стосуються провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, можна дійти таких висновків:
1. Інститут застосування примусових заходів виховного характеру є комплексним інститутом кримінального права та процесу. Норми кримінального права, що визначають підстави звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності, від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру, реалізуються у формах і при дотриманні умов, визначених у нормах кримінально-процесуального права.
2. Провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, має всі ознаки особливого провадження, виходячи з предмету та завдань цього виду провадження. У зв’язку з цим підтримується пропозиція про необхідність закріплення в КПК України окремої глави, що регулювала б провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до зазначеної категорії осіб.
3. З метою забезпечення більш широкого застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру слід передбачити в кримінальному і, відповідно, кримінально-процесуальному законодавстві обов’язок, а не право суду приймати рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності, або від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру за наявності у справі відповідних підстав.
4. Норма, що визначає матеріально-правову підставу для прийняття рішення про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України, до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ч.2 ст. 97 КК України), вимагає узгодження з відповідною нормою КПК України щодо вказівки на нижню вікову межу для застосування примусових заходів виховного характеру – одинадцяти років. Видається доцільним зазначену норму виділити в окрему статтю кримінального закону під назвою: «Застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність», де помістити норму такого змісту:
«Суд застосовує примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, до особи, яка у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу».
5. Видається доцільним поширити дію норми, передбаченої статтею 103 Кримінального кодексу України, що визначає засади призначення покарання неповнолітньому, на випадки вирішення питання про кримінальну відповідальність і призначення покарання особам, які вчинили злочини у неповнолітньому віці, а на момент прийняття судом рішення у справі досягли повноліття. Видається, що у справах, які надійшли до суду в порядку, передбаченому статтею 9 КПК України, для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності з застосуванням примусових заходів виховного характеру щодо осіб, які вчинили злочин у неповнолітньому віці, але на момент розгляду такої справи в суді досягли повноліття, суд за наявності відповідної підстави може (або, залежно від виду звільнення, якщо воно є обов’язковим, то, відповідно, повинен) звільнити особу від кримінальної відповідальності за іншими нереабілітуючими підставами, передбаченими у статтях 45-48 КК України. У випадку, якщо суд не встановить у справі інших нереабілітуючих підстав для закриття справи зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, він повинен повернути справу, що надійшла до нього в порядку, передбаченому статтею 9 КПК України, прокурору для проведення додаткового розслідування.
6. З метою розширення в законодавстві передумов для більш повного з’ясування судом обставин, що дають підставу для звільнення неповнолітнього, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності, від покарання, в тому числі із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру, пропоную доповнити перелік обставин, які підлягають доказуванню у справах про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК України), такими положеннями: «обставини, що обумовлюють звільнення особи від кримінальної відповідальності, від покарання, в тому числі щире розкаяння, сумлінне ставлення до навчання та праці, обставини, що пом’якшують покарання, передбачені статтею 66 Кримінального кодексу України та інші обставини, що свідчать про можливість виправлення особи без застосування покарання».
7. Крім того, з метою найбільш повного з’ясування даних про майновий стан неповнолітнього обвинуваченого для забезпечення відшкодування шкоди, завданої ним злочинним діянням, пропоную доповнити перелік обставин, що підлягають доказуванню у справах про злочини неповнолітніх (стаття 433 КПК України), таким пунктом: «Наявність майна або заробітку неповнолітнього».
З урахуванням цієї пропозиції, а також пропозицій інших науковців щодо з’ясування обставин, що стосуються особи неповнолітнього, роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, видається доцільним викласти норми, що передбачені у частинах першій, другій статті 433 КПК України, в такій редакції:
1. «При провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочин неповнолітнього, крім обставин, зазначених у статті 64 цього Кодексу, необхідно також з’ясувати:
10) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);
11) стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічним захворюванням, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;
12) взаємовідносини в сім’ї, колективі, ставлення до навчання, до праці, участь у громадському житті тощо;
13) ставлення до вчиненого діяння та його наслідків;
14) умови життя та виховання неповнолітнього;
15) дані про батьків неповнолітнього (наявність у них судимостей, позбавлення їх батьківських прав, їхній спосіб життя, здатність забезпечити виховний вплив на неповнолітнього та постійний контроль за його поведінкою);
16) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;
17) наявність дорослих підбурювачів та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність;
18) наявність майна або заробітку неповнолітнього;
19) обставини, що обумовлюють звільнення особи від кримінальної відповідальності, від покарання, в тому числі щире розкаяння, сумлінне ставлення до навчання та праці, обставини, що пом’якшують покарання, передбачені статтею 66 Кримінального кодексу України та інші обставини, що свідчать про можливість виправлення особи без застосування покарання».
2. «Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, витребувані характеристики особи неповнолітнього, інші документи, а також проведені інші слідчі та судові дії».
8. Слід погодитися з позицією, відповідно до якої норми, які б регулювали порядок провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, слід було б помістити в окремий розділ. Видається доцільним назву цього розділу викласти в такій редакції: «Провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність».
9. Видається необхідним сформулювати в кримінально-процесуальному законодавстві визначення осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що містять ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК України, у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, як суб’єктів кримінального процесу, назвавши їх таким поняттям, як «особа, щодо якої ведеться провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру з приводу вчинення суспільно небезпечного діяння». При цьому в законодавстві доцільно було б передбачити положення, відповідно до якого за наявності у справі достатніх даних, які вказують на вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, слід виносити постанову про визнання особи такою, щодо якої ведеться провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру з приводу вчинення суспільно небезпечного діяння.
10. Особу, щодо якої ведеться провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру з приводу вчинення суспільно небезпечного діяння, пропонується наділити такими процесуальними правами: 1) знати, з приводу вчинення якого суспільно небезпечного діяння щодо неї здійснюється провадження;
2) давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; 3) мати захисника і побачення з ним з моменту першого допиту або з моменту поміщення її до приймальника-розподільника; 4) подавати докази; 5) заявляти клопотання і відводи; 6) вимагати перевірки судом правомірності поміщення її до приймальника-розподільника; 7) подавати скарги на рішення і дії слідчого, прокурора, судді; 8) ознайомлюватися після закінчення досудового слідства з усіма матеріалами справи; 9) брати участь у судовому розгляді справи в суді першої інстанції; 10) за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки; 11) з дозволу слідчого бути присутньою при виконанні окремих слідчих дій, брати участь у проведенні слідчих та судових дій, які проводяться за клопотанням її захисника чи законного представника; 12) на оскарження рішення суду».
Видається доцільним передбачити в законі, що вказані права особа, щодо якої здійснюється провадження з приводу вчинення суспільно небезпечного діяння, може здійснювати лише з участю законного представника.
На цю категорію осіб слід було б покласти такі обов’язки: 1) з’являтися за викликом слідчого, прокурора, судді; 2) дотримуватись порядку під час судового засідання; 3) виконувати вимоги, що містяться в постановлених щодо неї рішеннях; 4) дотримуватися встановленого порядку при розслідуванні та судовому розгляді справи.
11. Виходячи з того, що рішення про поміщення особи в приймальник-розподільник для неповнолітніх істотно обмежує права неповнолітнього і, насамперед право на свободу та особисту недоторканість, доцільно було б закріпити в КПК України норму, що регулювала б підстави та порядок поміщення цієї особи до приймальника-розподільника у такій редакції:
1. «Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років, необхідно у зв’язку з цим негайно ізолювати, то за поданням прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено в приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до тридцяти діб».
2. «Якщо слідчий вважає, що є підстави для поміщення особи в приймальник-розподільник для неповнолітніх, він вносить, за згодою прокурора, відповідне подання до суду. Таке ж подання вправі внести прокурор. Суддя в строк не пізніше трьох діб з моменту одержання подання вивчає матеріали справи, відбирає пояснення в особи, щодо якої вирішується питання про її поміщення в приймальник-розподільник, її законного представника, вислуховує думку прокурора, захисника, після чого за наявності до того підстав виносить постанову про поміщення особи до приймальника-розподільника для неповнолітніх чи про відмову в цьому».
3. «На постанову судді до апеляційного суду прокурор, особа, щодо якої вирішувалося питання про її поміщення в приймальник-розподільник, її захисник та законний представник протягом трьох діб з дня її винесення можуть подати апеляцію до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді».
12. Процесуальною формою закінчення досудового слідства у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що містять ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК України, до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, повинна бути постанова слідчого, погоджена з прокурором, або постанова прокурора про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру.
13. З метою створення в законодавстві чітких процесуальних можливостей для найбільш повної реалізації прокурором наданих йому законом повноважень на постановку перед судом питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру, слід доповнити пункт 11 статті 227 КПК України «Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства» новим положенням, виклавши зміст норми, що міститься в цьому пункті, в такій редакції: «11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим, а також на направлення її до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, про застосування примусових заходів виховного характеру у випадках, передбачених цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду;».
У зв’язку з цим також видається доцільним доповнити визначений у статті 228 КПК України перелік питань, які прокурор зобов’язаний перевірити, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, таким пунктом: «чи немає в справі підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, передбачених статтями 45-49, частиною першою статі 97 Кримінального кодексу України».
У свою чергу, частину першу статті 229 КПК України під назвою «Рішення прокурора у справі з обвинувальним висновком» слід було б доповнити пунктом четвертим такого змісту: «Виносить постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності підстав. передбачених статтями 45-49, частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України з дотриманням вимог, встановлених частинами 2 і 3 статті 7-1 цього Кодексу».
14. З метою більш повного врегулювання в КПК України порядку провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, що направляються до суду з мотивованою постановою слідчого (прокурора) для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності з застосуванням примусових заходів виховного характеру, видається доцільним доповнити статтю 447 КПК України частинами такого змісту:
«У разі, якщо у справі, що надійшла до суду в порядку, передбаченому частиною першою статті 9 цього Кодексу, з мотивованою постановою слідчого для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності з застосуванням примусових заходів виховного характеру, під час судового розгляду неповнолітній обвинувачений не погоджується на закриття справи щодо нього за цією нереабілітуючою підставою, у цьому разі суд повинен повернути справу прокурору для складання обвинувального висновку. Після цього провадження у справі здійснюється в загальному порядку».
«Справу, що надійшла від прокурора в порядку, передбаченому частиною першою статті 9 цього Кодексу, суд з власної ініціативи чи за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого, його представника, своєю постановою повертає прокурору у випадках, коли під час порушення справи, проведення досудового слідства були допущені такі порушення вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду».
15. Погоджуючись із висловленою вітчизняними науковцями позицією про необхідність закріплення в Кримінально-процесуальному кодексі України порядку звільнення неповнолітнього від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру при винесенні судом обвинувального вироку, з метою узгодження між собою положень кримінального і кримінально-процесуального законодавства України, видається доцільним доповнити КПК України окремою статтею під назвою «Звільнення судом неповнолітнього підсудного від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру» такого змісту:
1. «Якщо при розгляді кримінальної справи про злочин невеликої або середньої тяжкості, що надійшла до суду з обвинувальним висновком, буде встановлено, що неповнолітній, який вчинив цей злочин, внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, суд відповідно до частини першої статті 105 Кримінального кодексу України, постановивши вирок, звільняє неповнолітнього підсудного від покарання і застосовує до нього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 Кримінального кодексу України».
2. «Обвинувальний вирок зі звільненням неповнолітнього від покарання і застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру виноситься також у випадку, якщо при розгляді судом справи щодо неповнолітнього будуть встановлені підстави для звільнення його від кримінальної відповідальності, передбачені частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України, однак провадження у цій справі здійснювалось в загальному порядку на вимогу неповнолітнього обвинуваченого, який заперечував проти закриття справи щодо нього за цією підставою».
16. З метою більш чіткого визначення в законодавстві підстави, порядку застосування до неповнолітніх примусового заходу виховного характеру у вигляді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, недопущення застосування цього заходу, що пов’язаний з суттєвим обмеженням права на свободу та особисту недоторканість, до неповнолітніх, які вчинили злочини невеликої тяжкості, а також суспільно небезпечні діяння, що містять ознаки злочинів невеликої тяжкості, видається доцільним ввести в КПК України статтю під назвою «Застосування примусового заходу виховного характеру у вигляді направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків» такого змісту:
1. «Якщо при розгляді кримінальної справи про вчинення неповнолітнім, відносно якого вирішується питання про застосування примусових заходів виховного характеру, злочину середньої тяжкості, буде встановлено, що цей неповнолітній вийшов з-під контролю батьків або осіб, які їх замінюють, не піддається виховному впливу, суд вправі, постановивши обвинувальний вирок, звільнити його від покарання і застосувати примусовий захід виховного характеру у вигляді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років».
2. «Примусовий захід виховного характеру у вигляді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки злочину середньої тяжкості, тяжкого та особливо тяжкого злочину, якщо така особа вийшла з-під контролю батьків або осіб, які їх замінюють, не піддається виховному впливу, і не може бути виправлена шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру».
17. Слід погодитися з думкою, що у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, недоцільно передбачати в законі повноваження суду на прийняття рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності на стадії попереднього розгляду справи суддею, виходячи з завдань цієї стадії і наявних на ній процесуальних засобів.
18. В КПК України слід було б передбачити порядок, відповідно до якого у випадку прийняття судом рішення про закриття справи зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, в тому числі із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком, в стадії судового розгляду (стаття 282 КПК України), суд повинен одержати згоду підсудного на закриття справи, а також вчинити інші дії, передбачені частинами 2 і 3 статті 7-1, статтею 12 КПК України, а саме – роз’яснити особі підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави, а в разі звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру – також роз’яснити неповнолітньому наслідки його ухилення від застосованих судом примусових заходів виховного характеру, з’ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Відповідні положення видається необхідним передбачити в КПК України, у статті, що регулювала б закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав, що надійшли до суду з обвинувальним висновком.
У зв’язку з цим частину першу статті 282 КПК України слід було б викласти в такій редакції: «Якщо під час судового розгляду справи будуть установлені підстави для закриття справи, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 статті 6 і статтями 45-49, частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України, суд, після закінчення судового слідства, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, своєю мотивованою ухвалою, а суддя – постановою закриває справу. У разі закриття справи з підстав, передбачених статтями 45-49, частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України, суд повинен вчинити дії, передбачені частинами 2, 3 статті 7-1, статтею 12 цього Кодексу. У разі закриття справи з застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру суд повинен роз’яснити неповнолітньому наслідки його ухилення від застосованих судом примусових заходів виховного характеру».
19. З метою забезпечення охорони прав та законних інтересів особи, щодо якої прийнято рішення про застосування примусових заходів виховного характеру і яке виступає предметом перевірки в апеляційному суді, пропоную норми, що містяться в частині четвертій статті 354, частині другій статті 358 КПК України, доповнити вказівкою про обов’язковий виклик до апеляційного суду поряд з засудженим чи виправданим, також особи, щодо якої справу закрито, особи, до якої застосовано примусові заходи виховного характеру, її захисника та законного представника, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає необхідним провести судове слідство.
20. Видається доцільним доповнити норму, передбачену в пункті третьому частини першої статті 374 КПК України, яка встановлює підстави для скасування апеляційним судом постанови суду першої інстанції у справах про застосування до особи примусових заходів виховного характеру і повернення справи на додаткове розслідування в зв’язку з необхідністю застосування до цієї особи кримінального закону про більш тяжке, на відміну від встановленого досудовим слідством суспільно небезпечне діяння, наступним положенням: «якщо з цих підстав була подана апеляція прокурора чи потерпілого або його представника», оскільки видається, що таке скасування спрямовано на погіршення становища особи, до якої були застосовані примусові заходи виховного характеру, а тому таке рішення може бути прийняте апеляційним судом лише за клопотанням сторони обвинувачення, на яку покладається обов’язок реалізувати цю функцію в змагальному процесі.
21. З метою усунення суперечностей в окремих нормах КПК України щодо строків оскарження в апеляційному порядку постанов суду про закриття справи зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, про застосування примусових заходів виховного характеру (ст.ст. 282, 449 КПК України), видається доцільним встановити в КПК України загальний 15-денний строк на оскарження цих постанов.
22. Слід зберегти за судами апеляційної інстанції повноваження закривати справи зі звільненням осіб від кримінальної відповідальності за наявності до того підстав. В такому випадку у справі повинно проводитися судове слідство з обов’язковим викликом до суду цієї особи, її законного представника, захисника. що є гарантією захисту прав та законних інтересів особи від необгрунтованого засудження за наявності у справі підстав для звільнення від кримінальної відповідальності. У цьому разі суд повинен дотримуватися умов, передбачених у частинах 2, 3 статті 7-1, статті 12 КПК України, зокрема, роз’яснити неповнолітньому підставу звільнення від кримінальної відповідальності, право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави, з’ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого і його представника. Також у цьому разі суд повинен роз’яснити неповнолітньому наслідки його ухилення від застосованих до нього примусових заходів виховного характеру.
23. Частину третю статті 398 КПК України видається доцільним доповнити положенням, аналогічним тому, що міститься в частині другій статті 367 КПК України, про заборону касаційному суду скасовувати постанову про незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, щодо якої вирішувалось питання про застосування цих заходів, оскільки це призвело б до істотного погіршення становища цієї особи.
24. В КПК України слід передбачити норми, які б покладали функцію контролю за виконанням рішення суду про застосування примусових заходів виховного характеру на службу у справах неповнолітніх. У зв’язку з цим, слід передбачити в КПК України, у главі, що регулює провадження в справах про злочини неповнолітніх, норму, яку помістити у статтю під назвою «Порядок звернення до виконання рішення суду про застосування примусових заходів виховного характеру», і викласти в такій редакції:
1. «Постанова суду про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, що набрала законної сили, звертається до виконання не пізніш як через три доби з дня набрання нею законної сили, або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. Суд направляє копію постанови про застосування примусових заходів виховного характеру в службу у справах неповнолітніх за місцем проживання неповнолітнього, для здійснення контролю за виконанням примусових заходів виховного характеру і проведенням виховної роботи з неповнолітнім».
2. «Вирок суду, яким неповнолітнього звільнено від покарання з застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру, звертається до виконання в порядку, передбаченому частинами 1-3 статті 404 цього Кодексу. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання обвинувального вироку надсилає копію вироку службі у справах неповнолітніх за місцем проживання неповнолітнього для здійснення контролю за виконанням примусових заходів виховного характеру і проведенням виховної роботи з неповнолітнім».
25. Вважаю доцільним ввести в КПК України норми, які б передбачали обов’язкове призначення судом судового вихователя в разі застосування до особи примусових заходів виховного характеру у вигляді обмеження дозвілля або встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передачі його під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання (п.п. 2, 3 ч.1 ст. 105 КК України). Відповідними положеннями слід доповнити статті 445, 448 КПК України, де визначено питання, що вирішуються судом при постановленні вироку у справах про злочини неповнолітніх, питання, що підлягають вирішенню судом у справах про застосування примусових заходів виховного характеру.
26. Видається, що при постановленні вироку у справах щодо неповнолітніх суд у кожному випадку повинен обговорювати питання про можливість звільнення неповнолітнього не лише від відбування покарання з випробуванням або призначення йому покарання, не пов’язаного з позбавленням волі відповідно до статті 445 КПК України, але й про звільнення його від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. У зв’язку з цим пропоную статтю 445 КПК України викласти в такій редакції:
1. «При постановленні вироку щодо неповнолітнього суд поряд з питаннями, передбаченими статтею 324 цього Кодексу, повинен обговорити питання про можливість звільнення неповнолітнього підсудного від покарання із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру за наявності підстави, передбаченої статтею 105 Кримінального кодексу України, звільнення від відбування покарання з випробуванням або призначення йому покарання, не пов’язаного з позбавленням волі; і про необхідність призначення неповнолітньому судового вихователя».
2. «Суд обов’язково призначає неповнолітньому судового вихователя у випадку застосування до нього примусових заходів виховного характеру у вигляді обмеження дозвілля або встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього або передачі його під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання».
27. З урахуванням того, що Кримінальний кодекс України встановлює підстави для скасування рішення про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру (ч.3 ст. 97 КК України), але порядок прийняття цього рішення Кримінально-процесуальним кодексом не регламентований, пропоную закріпити в КПК України норму, яка б регулювала це питання, виклавши її назву та зміст в такій редакції:
«Порядок скасування або зміни рішення про застосування примусових заходів виховного характеру»
«Порядок скасування або зміни рішення про застосування примусових заходів виховного характеру»
1. «Скасування рішення про застосування примусових заходів виховного характеру здійснюється судом, який прийняв рішення про застосування примусових заходів виховного характеру, або судом за місцем знаходження спеціальної навчально-виховної установи».
2. «Суд, встановивши, що неповнолітній ухиляється від застосованих до нього примусових заходів виховного характеру, зокрема, без поважних причин протягом установленого строку систематично порушує або не виконує умови застосування визначеного судом заходу (заходів), що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення, за поданням служби у справах неповнолітніх або адміністрації спеціальної навчально-виховної установи чи прокурора, виносить постанову про скасування постанови про закриття справи із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, якщо справа надійшла до суду з обвинувальним висновком. Після цього судовий розгляд справи здійснюється в загальному порядку, встановленому главами 25-28 і 36 цього Кодексу».
3. «Якщо неповнолітній був звільнений від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру відповідно до частини першої статті 105 Кримінального кодексу України, то за наявності підстав, передбачених в частині другій цієї статті, суд скасовує рішення про звільнення неповнолітнього від покарання, прийнятого відповідно до статті 105 Кримінального кодексу України. Наступне провадження у даній справі здійснюється за правилами, що встановлені главами 25-28 і 36 цього Кодексу».
4. «У випадку, коли справа надійшла до суду з мотивованою постановою слідчого або прокурора про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру, то за наявності підстав, які передбачені в частині другій цієї статті, суд повертає справу прокуророві для проведення досудового слідства. Наступне провадження у справі здійснюється в загальному порядку, встановленому розділами другим, третім і восьмим цього Кодексу».
5. «Розгляд передбачених у цій статті питань здійснюється з обов’язковою участю прокурора, а також представників органів, на які покладено обов’язок здійснення контролю за виконанням примусових заходів виховного характеру, особи, до якої застосовувалися примусові заходи виховного характеру, її законного представника і захисника».
6. «Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого заслуховуються пояснення неповнолітнього, його законного представника, представника органу, на який покладено обов’язок здійснення контролю за виконанням примусових заходів виховного характеру, а також досліджуються матеріали, які підтверджують ухилення неповнолітнього від застосованих до нього примусових заходів виховного характеру. Після закінчення перевірки матеріалів справи суд заслуховує думку прокурора і захисника. Після цього суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови».
7. «На постанову судді з питань, зазначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, особа, до якої застосовано примусові заходи виховного характеру, її захисник та законний представник вправі подати апеляції до апеляційного суду».
8. «За поданням органу, що здійснює контроль за виконанням примусових заходів виховного характеру, на підставах і в порядку, передбаченому частинами 1, 2, 5-7 цієї статті, суд вирішує питання про заміну примусового заходу виховного характеру на більш суворий особі, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність».
28. Вважаю доцільним включити в КПК України окрему статтю під назвою «Дострокове звільнення від примусових заходів виховного характеру», виклавши її в такій редакції:
1. «Неповнолітній може бути достроково звільнений від застосованих до нього примусових заходів виховного характеру, якщо відпала необхідність в наступному застосуванні цих заходів на тій підставі, що він сумлінним виконанням обов’язків, покладених на нього у зв’язку із їх застосуванням, та бездоганною поведінкою довів своє виправлення».
2. «Питання про дострокове звільнення неповнолітнього від призначених судом примусових заходів виховного характеру розглядається одноособово суддею того суду, який застосував ці заходи, або судом за місцем знаходження спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків за поданням органу, що здійснює контроль за виконанням неповно