ЗЛОЧИНИ СЕРЕД ПРАЦІВНИКІВ ОВС УКРАЇНИ: ЇХ ДЕТЕРМІНАЦІЯ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ............................................................................3
ВСТУП ......................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
1.1. Методологічна та джерельна база дослідження ...........................................20
1.2. Задачі, функції та структура ОВС України ..................................................32
1.3. Правова регламентація діяльності ОВС: міжнародні
та національні аспекти............................................................................................49
РОЗДІЛ 2. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ У ПІДРОЗДІЛАХ ОВС УКРАЇНИ
2.1. Злочини серед працівників ОВС: питання кримінально-правової та кримінологічної дефініцій. .............................................................................72
2.2. Кількісно-якісні показники злочинів у підрозділах ОВС.............................85
2.3. Характеристика особистості працівників ОВС, які вчинили злочини......127
2.4. Феномен протиправної поведінки персоналу органів внутрішніх справ: аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду................................................145
РОЗДІЛ 3. ФАКТОРИ, ПРИЧИНИ ТА УМОВИ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬ ІСНУВАННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ЗЛОЧИНІВ У ПІДРОЗДІЛАХ ОВС УКРАЇНИ
3.1. Детермінація злочинів, що вчиняються у системі органів внутрішніх справ (загальні положення)......................................................................................172
3.2. Фактори злочинів в органах внутрішніх справ............................................182
3.3. Фактори окремих видів злочинів у підрозділах ОВС України ..................213
3.4. Безпосередні причини та умови конкретних злочинів, що вчиняються працівниками ОВС України..........................................................................255
РОЗДІЛ 4. ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ В ОВС УКРАЇНИ
4.1. Поняття та система діяльності по попередженню злочинності.................276
4.2. Загальносоціальні заходи попередження злочинів в органах внутрішніх справ України ........................................................................................................293
4.3. Спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинів у підрозділах ОВС України...................................................................................................315
4.4. Індивідуальні заходи попередження злочинів серед працівників ОВС України............................................................................................................345
ВИСНОВКИ ..........................................................................................................................354
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................370
ДОДАТКИ.............................................................................................................422

ВСТУП

Актуальність теми
У сучасному суспільстві, незалежно від політичного режиму країн, першорядним завданням постає формування засад законності та їх неухильне дотримання у діяльності правоохоронних органів. Демократична розбудова України та прагнення наблизити її до норм європейського суспільства також обумовлюють постійну увагу до негативних процесів та явищ, які мають місце в діяльності органів внутрішніх справ. Ретроспективний аналіз свідчить, що систематичні випадки корупції та невиправданого насильства у діяльності правоохоронців є тим негативним явищем, яке супроводжує етапи історичної трансформації кожної держави. Навіть зараз, незважаючи на принципове реформування поліцейських систем більшості європейських країн, органи правопорядку зостаються у центрі активної критики суспільства через недостатню „прозорість” для незалежного соціального контролю та непоодинокі випадки участі правоохоронців у кримінальній діяльності.
Для українського суспільства проблема запобігання противоправній поведінці працівників органів внутрішніх справ не є надуманою. Усього у період з 1992 по 2007 рр. в Україні було порушено більше ніж 7760 кримінальних справ за фактами неправомірних дій співробітників ОВС, за результатами розслідування яких судами винесено обвинувальні вироки стосовно 4015 осіб. До інших видів відповідальності за вчинення правопорушень некримінального характеру у цей же період було притягнуто 26757 співробітників різних служб і підрозділів ОВС. Дедалі частіше констатуються факти участі працівників ОВС у прикритті нелегальної діяльності, вимаганні, контрабанді та незаконному обігу наркотиків, постачанні кримінальним колам оперативно-службової інформації. Набувають широкого резонансу випадки жорстокого поводження із затриманими громадянами.
Такі явища викликають велику стурбованість у суспільстві, сприяють процесу відчуження громадян від правоохоронних структур, знижують ефективність правозастосовчих та профілактичних заходів. Необхідність зміцнення законності у сфері правоохоронної діяльності привертає прискіпливу увагу урядових структур, що знаходить своє втілення в активній імплементації міжнародних норм та розробці стратегічної реорганізації МВС України. Переорієнтація діяльності органів внутрішніх справ на потреби населення, поглиблення політики „відкритості” у взаєминах з громадянами, певні організаційно-управлінські зміни також демонструють зацікавлене ставлення керівництва МВС до вдосконалення правоохоронної діяльності, підвищення рівня службової дисципліни серед працівників.
Водночас у вітчизняній кримінології феномен вчинення злочинів персоналом ОВС є практично не дослідженим з точки зору аналізу його кількісно-якісних показників, вивчення особистості злочинця, визначення специфіки ситуації вчинення злочину. Відсутні у широкому науковому вжитку статистичні дані стосовно злочинів, вчинених працівниками ОВС України. Як окремий напрямок прикладних досліджень необхідне створення кримінологічної характеристики такої категорії злочинів, оскільки для попередження негативних явищ у лавах правоохоронців слід передусім встановити їх реальні масштаби та дослідити структуру основних видів учинюваних злочинів.
З огляду на це для вітчизняних дослідників самостійною задачею постає вивчення детермінаційної природи протиправної поведінки правоохоронців з наступним створенням соціальних механізмів, які б могли звести до мінімуму вірогідність зловживання правоохоронцями власними повноваженнями та гарантувати діяльність персоналу ОВС України у чітко окресленому правовому полі.
Методологічні засади розвитку правової науки та проблем детермінації злочинності були предметом детального вивчення у працях О. Ф. Бантишева, В. І. Борисова, В. О. Глушкова, В. В. Голіни, Л. М. Давиденка, І. М. Даньшина, О. М. Джужи, А. П. Закалюка, В. С. Зеленецького, А. Ф. Зелінського, О. Г. Кальмана, О. М. Костенка, І. П. Лановенка, М. І. Мельника, П. П. Михайленка, Є. В. Невмержицького, М. І. Панова, О. Я. Свєтлова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація, І. К. Туркевич та інших вчених.
Безпосередньо ж кримінологічному вивченню детермінації злочинів працівників ОВС та заходів щодо їх попередження присвячені лише дисертаційні дослідження С. А. Шалгунової та О. С. Новакова, але вони були обмежені певними видами злочинів та стосувалися окремих категорій працівників міліції. До розгляду економічних, правових, організаційно-управлінських та соціально-психологічних аспектів попередження правопорушень серед персоналу ОВС зверталися у своїх дослідженнях М. І. Ануфрієв, О. М. Бандурка, В. П. Ворушило, Є. О. Гіда, М. Н. Курко, С. С. Лукаш, Д. О. Кобзін, В. С. Медведєв, О. П. Нагорний, О. В. Негодченко, В. І. Осадчий, С. В. Петков, О. Ю. Синявська, С. С. Сливка, А. А. Стародубцев, І. В. Строков, Т. С. Ткаченко. Проте в зазначених роботах злочини серед працівників ОВС не розглядалися як постійне негативне явище соціального порядку, відсутня його комплексна кримінологічна характеристика. Також практично немає робіт, виконаних на високому рівні теоретичного узагальнення щодо базових рис особистості правоохоронців та механізмів детермінації їх протиправної поведінки на індивідуальному та груповому рівнях. Російські вчені, хоч і доволі активно розробляють тематику „міліцейської” злочинності (С. А. Алтухов, О. М. Варигін, О. О. Купленський, Ю. А. Мерзлов, К. О. Прохоров, О. С. Черепашкін та ін.), поки що не вийшли на належний рівень теоретичного осмислення детермінаційної природи злочинів серед персоналу ОВС, що також не дозволяє використовувати їх результати для створення ефективних програм попередження злочинів.
Вказаний напрямок набуває особливого значення не тільки через недостатню розробленість цієї галузі вітчизняних кримінологічних досліджень, але й через неспроможність західних кримінологів запропонувати уніфіковане пояснення детермінації поліцейських злочинів, на що вказує проведений нами аналіз праць D. Bayley, М. Gottfredson, Н. Goldstein, Т. Hirschi, J. Kleinig, С. Klockars, Т. Newburn, М. Punch, R. Quinney, R. Reiner, L. Sherman, J. Skolnick, O. Wilson. Цією ж обставиною пояснюється розмаїття практичних заходів, що їх практикує кожна країна для попередження злочинів серед персоналу поліції.
Таким чином, необхідність розбудови правоохоронних органів України та дотримання у їх діяльності принципів законності та захисту прав людини обумовлюють актуальність глибокого і всебічного дослідження широкого кола питань, пов’язаних з детермінацією та попередженням злочинів серед працівників ОВС України, створенням ефективних заходів попередження негативних явищ та зміцнення засад службової дисципліни у структурних підрозділах органів внутрішніх справ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Тема дослідження затверджена вченою радою та кафедрою кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ у межах Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. №1767, Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 рр., пп. 1.2, 2.1, 2.7 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.
Мета і завдання дослідження
Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних положень щодо детермінації злочинної поведінки та узагальнення масиву емпіричних досліджень вивчити систему та зміст провідних криміногенних факторів, що обумовлюють вчинення злочинів працівниками ОВС України, надати узагальнену кримінологічну характеристику цих злочинів, а також розробити шляхи удосконалення діяльності щодо їх попередження.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
- визначити місце, функції та задачі органів внутрішніх справ на сучасному етапі розвитку держави з огляду на процеси європейської інтеграції українського суспільства;
- проаналізувати міжнародні та національні правові засади, що регламентують службову діяльність ОВС України як соціального інституту в цілому та поведінку персоналу на індивідуальному рівні;
- з’ясувати основні проблеми у сфері дотримання принципу законності, що виникають у діяльності поліцейських підрозділів інших країн, для чого проаналізувати статистичні дані та звіти, що містяться у міжнародних інформаційних джерелах;
- вивчити феномен протиправної поведінки персоналу органів внутрішніх справ як історичне, кримінально-правове та кримінологічне явище;
- дати кримінологічну характеристику злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, для чого проаналізувати основні кількісно-якісні показники злочинів, розглянути специфічні риси особистості колишніх працівників, засуджених за вчинення злочинів;
- проаналізувати основні теоретичні концепції, розроблені у світовій та вітчизняній кримінології, що пояснюють природу протиправної поведінки персоналу правоохоронних органів;
- дослідити систему криміногенних факторів, що детермінують злочини серед персоналу ОВС України, з урахуванням їх розподілу за рівнями (загальні, видові, індивідуальні) та сферами дії (економічні, політичні, соціальні, правові тощо);
- визначити специфіку прояву вказаних факторів у проблемних питаннях правового, кадрового, матеріально-технічного, організаційно-управлінського забезпечення діяльності ОВС України та особливості їх взаємодії у процесі детермінації порушень дисципліни та законності серед працівників ОВС України;
- з’ясувати сутність, обсяг та складові компоненти діяльності з попередження злочинності на рівні держави та органів внутрішніх справ як окремої соціальної інституції;
- обґрунтувати обсяг загальносоціальних, спеціально-кримінологічних та індивідуальних заходів превенції протиправної поведінки правоохоронців з урахуванням вітчизняного за зарубіжного досвіду;
- сформулювати рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретико-правових засад та практики діяльності МВС України у сфері попередження злочинів серед персоналу органів внутрішніх справ.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в системі ОВС України та злочини серед працівників ОВС як окрема, негативна частина цих відносин.
Предмет дослідження складає кримінологічні особливості злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, система детермінаційних факторів, що обумовлюють протиправну поведінку персоналу ОВС, а також теоретико-методологічні засади попередження цих злочинів.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість здійснити аналіз проблеми в єдності її соціального змісту та юридичної форми. У роботі використовуються також принцип історизму, концепція соціального детермінізму, методологічні засади діалектичного підходу, окремі положення структурного функціоналізму.
Оскільки методологічній базі дослідження присвячено окремий підрозділ дисертації, ми вважаємо за доцільне лише обмежитися у вступі переліком основних використаних методів, серед яких слід вказати метод діалектики, порівняльний (компаративістський) метод й такі його різновиди, як порівняльно-правовий, порівняльно-історичний методи; методи конкретно-історичного та системно-структурного аналізу, логіко-догматичний метод. Методи структурно-функціональний, системний та діяльнісний було покладено за основу при розробці пропозицій щодо превенції злочинів у підрозділах ОВС. Як спеціальні методи, при написанні дисертації було використано соціологічні, психологічні та методи математичної статистики.
Науково-теоретичною основою для виконання дисертації є наукові праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі філософії, теорії держави і права, кримінології, кримінального права, соціології, психології, теорії управління, статистики. Положення дисертації ґрунтуються на положеннях міжнародних правових актів, Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові засади діяльності органів внутрішніх справ. Одночасно використовувалися нормативні акти дореволюційних і радянських часів, а також положення статутів поліції деяких європейських країн.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблем детермінації протиправної поведінки працівників ОВС України, в якому обґрунтовується низка нових у концептуальному плані та важливих для правоохоронної практики положень і висновків, які виносяться на захист, а саме:
1. Уперше сукупність злочинів серед працівників ОВС України запропонована до розгляду як постійне негативне явище соціального порядку, яке характеризується сталістю пропорційних співвідношень між основними видами злочинів і має ознаки системності. Аргументовано висновок про необхідність систематичного вивчення феномена протиправної поведінки працівників ОВС як самостійного напрямку кримінологічних досліджень з метою своєчасної профілактики негативних явищ серед персоналу правоохоронних органів.
2. На основі архівних матеріалів та статистичних даних уперше на науковому рівні проведено ретроспективний огляд стану дотримання законності у підрозділах міліції на території України з 1919 р. по 2007 р., визначено кількісно-якісні показники злочинів, що вчинялися особовим складом органів внутрішніх справ.
3. Уперше проведено порівняльний аналіз рівня злочинів та інших правопорушень, що вчиняються працівниками поліції США, Великої Британії, Цивільної поліції ООН, а також особовим складом ОВС Російської Федерації, що дозволило науково аргументувати позицію про універсальність феномена протиправної поведінки правоохоронців у поліцейських підрозділах різних країн.
4. Уперше проведено аналіз сучасних кримінологічних концепцій у площині пошуку основних принципів і законів, котрі найбільш повно пояснюють суть феномена протиправної поведінки правоохоронців. Акцентовано увагу на доцільності поєднання концепції соціального детермінізму, принципів системного підходу та історизму, вчення про діалектичні протилежності та закону про універсальний зв\'язок предметів і явищ навколишнього світу при дослідженні природи злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ.
5. Уперше у вітчизняній літературі подано комплексну кримінологічну характеристику злочинів, що вчиняються працівниками ОВС України, здійснено їх аналіз за регіональними, соціально-демографічними ознаками, розраховано реальні масштаби „ціни” вчинених злочинів, визначені характерні ознаки ситуації скоєння злочинів.
6. Висвітлено процес трансформації кількісних змін у показниках дотримання персоналом ОВС законності у якісно нові форми кримінальної активності – прикриття нелегальної діяльності, вимагання, участь у контрабанді та незаконному обігу наркотиків, постачання кримінальним колам оперативно-службової інформації, внутрішня корупція. Уперше здійснено кримінологічний аналіз фактів катування та жорстокого поводження працівників ОВС із громадянами.
7. Вироблено кримінологічну характеристику особистості засуджених працівників ОВС з розподілом за окремими складами вчинених злочинів, досліджено основні відмінності мотиваційної сфери працівників-правопорушників, що може бути використано МВС України при розробці та плануванні профілактичних заходів.
8. Критично розглянуто тенденцію науковців СНД до пошуку специфічних мотивів злочинів співробітників ОВС як методологічно невиправданий напрямок, у зв’язку з чим обґрунтовано позицію про доцільність використання у кримінологічних дослідженнях мотиваційної сфери класифікацій універсального порядку.
9. Уперше розглянуто комплекс детермінаційних чинників, що обумовлюють вчинення працівниками ОВС України злочинів, з їх окремим аналізом за рівнем (загальносоціальні, групові, індивідуальні) та змістом (економічні, політичні, соціально-психологічні, правові, організаційно-управлінські).
10. Критично оцінюється невизначеність ролі органів внутрішніх справ України у сучасному суспільстві та спроби їх політичного заангажування. Додатково аргументовано висновок про криміногенний вплив на правослухняну поведінку працівників ОВС недоліків організаційно-управлінського та правового забезпечення діяльності правоохоронних органів.
11. Доведено помилковість погляду на нестачу бюджетного фінансування діяльності ОВС та ліквідацію заходів соціального захисту персоналу як на провідні криміногенні детермінанти економічного характеру. Натомість аргументовано доцільність вважати такими процеси становлення ринкових відносин конкуренції між державним та приватним секторами економіки.
12. Уперше як окремі детермінанти злочинів серед працівників ОВС розглянуто дискреційні повноваження персоналу правоохоронних органів, особливості міліцейської субкультури, наявність гендерного дисбалансу в підрозділах, на підставі чого запропоновано нові напрями вдосконалення профілактичної роботи з персоналом ОВС.
13. Досліджено криміногенний вплив нелегальної вторинної зайнятості працівників ОВС на стан дотримання ними вимог службової дисципліни та законності. Уперше запропоновано впровадження централізованої вторинної зайнятості персоналу ОВС, яка має здійснюватися під безпосереднім контролем керівництва підрозділів як самостійний напрямок роботи з особовим складом.
14. Набуло додаткової аргументації положення щодо негативного впливу професійної деформації на особистість працівників ОВС. Уперше досліджено комплекс найбільш розповсюджених у діяльності працівників ОВС стресових факторів, які сприяють розвиненню професійної деформації та вчиненню певних видів злочинів.
15. Обґрунтовано висновок про те, що рівень злочинів серед працівників ОВС не може бути істотно знижений на тривалий період за рахунок сталої практики застосування переважно спеціально-кримінологічних заходів, оскільки попередження злочинів серед персоналу ОВС вимагає заходів, спрямованих, насамперед, на зміни у функціонуванні ОВС як одного із соціальних інститутів суспільства.
16. Дістала подальшого розвитку ідея трансформації діяльності ОВС України від традиційно-силової до сервісної моделі та реорганізації міліції України в орган виконавчої влади європейського типу - поліцію.
17. Акцентовано увагу на позитивних аспектах децентралізації та муніципалізації підрозділів ОВС з одночасним розвитком системи міжнародного та національного моніторингу за діяльністю правоохоронних органів, залученням громади та ЗМІ до виконання контрольно-ревізійних і допоміжних функцій.
18. Доведено недосконалість заходів попередження корупції серед працівників ОВС, спрямованих на розвиток самофінансування підрозділів шляхом розширення спектру платних послуг, у зв’язку з чим пропонується запровадити гарантовану виплату компенсацій потерпілим від протиправних дій персоналу ОВС за рахунок бюджету МВС України.
19. Обґрунтовано необхідність запровадження таких заходів профілактики злочинів, як формування дійових етичних засад та корпоративної культури діяльності працівників ОВС, нормативно-правове обмеження їх дискреційних повноважень, детальна регламентація офіційних норм поведінки працівників.
20. З метою ранньої профілактики злочинів серед працівників ОВС аргументовано необхідність переходу від ціннісно-орієнтованого підходу при відборі персоналу до відбору, заснованого на оцінці вже сформованих умінь, навичок, способах реагування індивіда. З урахуванням цього запропоновано також нову систему оцінки якостей та вмінь працівників ОВС при призначенні їх на посади керівників підрозділів.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків та рекомендацій забезпечено формуванням емпіричної бази дослідження з урахуванням вимог щодо репрезентативності вибіркової сукупності з одночасним дотриманням процедур, установлених у сфері застосування прикладних методик.
Інформаційно-емпіричну основу дослідження становлять узагальнені дані, отримані в ході аналізу статистичних показників МВС України; матеріалів 1120 службових перевірок за фактами порушення дисципліни та законності; матеріалів відомчо-дисциплінарної (252 справи) та судової практики (330 вироків судів); документів з фондів державних та відомчих архівів (80 томів), узагальнень практичної діяльності міліції, матеріалів дисциплінарної практики Цивільної поліції ООН. Окрему групу емпіричного матеріалу склали результати опитувань 154 колишніх співробітників органів внутрішніх справ, які відбували покарання в УВП-91 Чернігівської області, а також 977 працівників ОВС різних областей України, котрі проведені за спеціально розробленими анкетами для вивчення специфіки вчинених злочинів, особистісних рис працівників ОВС, природи криміногенних детермінант тощо. Опитування були здійснені як самостійно, так й у складі групи дослідників Харківського національного університету внутрішніх справ протягом 1998-2005 рр. у рамках декількох науково-дослідних проектів, про що більш детально викладено у окремому підрозділі дисертації. З метою здійснення порівняльного аналізу було також опитано 3 700 громадян Боснії-Герцеговини та вивчено особистісні риси та рівень агресивності курсантів ХНУВС протягом 1997-2004 рр. (440 осіб).
Стандартна помилка вибірки для вказаних опитувань дорівнює 3,8% з довірчим інтервалом 95%, що відповідає необхідним вимогам до репрезентативності подібних вибіркових досліджень та отриманих даних. Коефіцієнт кореляції Пірсона (r), розрахований для показників злочинів серед особового складу ОВС за результатами узагальнення статистичних даних, склав 0,865, що відповідає наявності залежності у 99 випадках зі 100. Викладене дозволяє розглядати результати, отримані у ході емпіричного вивчення, як такі, що відповідають загальнонауковим вимогам об’єктивності, репрезентативності та валідності.
Наукове значення роботи полягає в розгляді феномена протиправної поведінки працівників ОВС України як окремого негативного соціального явища, визначенні його детермінаційної природи та започаткування вивчення злочинів серед працівників правоохоронних органів як самостійної галузі кримінологічних досліджень.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
- у сфері правотворчості – пропозиції та рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані для уточнення низки законодавчих та підзаконних актів, що має сприяти удосконаленню правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ;
- у правозастосовчій діяльності - використання одержаних результатів дозволить поліпшити роботу з особовим складом ОВС щодо профілактики негативних явищ шляхом удосконалення підбору персоналу, здійснення індивідуально-виховних заходів, підвищення ефективності аналітичної роботи Департаменту внутрішньої безпеки;
- у правовиховній сфері – матеріали дисертації можуть бути використані у роботі підрозділів ОВС по зв’язках із населенням для підвищення рівня правової культури населення та зміцнення позитивного іміджу ОВС;
- у науково-дослідній сфері – скласти основу подальшої розробки превенції злочинів у правоохоронних органах як самостійного напрямку у кримінології;
- у навчальному процесі – матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників з дисципліни „Кримінологія” та окремих спецкурсів.
Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, які виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися. У статті „Феномен правопорушень серед працівників міліції: питання кримінально-правової дефініції”, написаній у співавторстві з О. М. Ігнатовим (Право України. – 2005. – № 1. – С. 60-63), особисто здобувачем було запропоновано тлумачення форми вини та проведена оцінка позицій вчених щодо конкретизації кола злочинів з позицій кримінологічного та кримінально-правового підходів. У статті „Регіональний розподіл злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ” (Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. – 2005. – Вип. 8. – С. 16-23; співавтор О.М. Ігнатов) особисто здобувачем дана характеристика та досліджений географічний розподіл всіх видів злочинів, що вчинюються працівниками ОВС, за виключенням групи насильницьких. У монографії „Протизаконне насильство в органах внутрішніх справ: соціологічний та історико-правовий аналіз” (Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, Харківська правозахисна група, 2005. – 212 с.) особистий внесок автора полягає у аналізі статистичних показників злочинності та проведенні типології злочинців, а також розробці пропозицій щодо заходів попередження. У посібнику з активних методів навчання „Права людини у діяльності міліції” (За заг. ред. проф. О. Н. Ярмиша. – Х.: ХНУВС, 2006. – 139 с.) автором розроблені основні положення стосовно дотримання законності в діях працівників ОВС при забезпеченні прав громадян на справедливе судочинство та на свободу мирних зборів. У навчальному посібнику „Права людини у діяльності міліції” (За заг. ред. проф. О. О. Погрібного. – Х.: ХНУВС, 2006. – 216 с.) автором запропоновані пропозиції щодо попередження злочинів, що вчинюються працівниками ОВС на стадії досудового слідства. У науково-практичному посібнику „Соціально-психологічний аналіз дисципліни в адміністративній службі міліції” (За заг. ред. проф. О.М. Бандурки - Х.: Ун-т внутр. справ, 1998. – 92 с.) внесок автора полягає у аналізі злочинів, що вчинюються працівниками адміністративної служби міліції та особливостей їх детермінації, а також вивченні особи злочинця та їх мотиваційної сфери.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати досліджень, що сформульовані в дисертації, відображені в наукових публікаціях, а також оприлюднені на науково-практичних і науково-теоретичних конференціях щодо удосконалювання правоохоронної діяльності: семінарі–презентації комплексу учбово-методичних матеріалів з викладання курсу „Забезпечення прав людини в діяльності ОВС України” в закладах освіти МВС України (м. Харків, 24 червня 2006 р.), ХПГ-ХІСД; навчальних семінарах „Стандарти Європейської Конвенції з прав людини та практика розслідування злочинів правоохоронними органами України” у містах Луганськ, Полтава, Суми (2006 р.) в межах проекту „Кампанія проти катувань” за підтримки Європейської Комісії; науково-практичній конференції „Права людини в діяльності органів внутрішніх справ України” (м. Євпаторія, НУВС, Міжнародний жіночий правозахисний центр “Ла Страда – Україна, 11-13 травня 2006 р.); міжнародному семінарі „Роль активних методів навчання у запровадженні прав людини в учбовий процес у ВНЗ МВС України” (м. Київ, Датський інститут прав людини, МВС, ХНУВС, 13 квітня 2006 р.); науково-практичній конференції „Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (м. Харків, ХНУВС, 17 березня 2006 р.); науково-практичній конференції „Вплив регіональних чинників на динаміку і структуру злочинності” (Сімферополь: Кримський юрид. ін-т НУВС, 22-25 вересня 2005 р.); науково-практичній конференції „Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя: Запорізький національний університет, 30 червня – 2 липня 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції „Впровадження гендерних підходів у діяльність правоохоронних органів України” (м. Євпаторія, НУВС, Міжнародний жіночий правозахисний центр „Ла Страда – Україна”, 18-20 травня 2005 р.); міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми формування позитивного іміджу міліції” (м. Херсон, Херсонський юрид. ін-т НУВС, 30 вересня 2004 р.); міжвузівській науково-практичній конференції (круглому столі) „Організаційні та правові проблеми боротьби з корупцією” (м. Харків, НЮАУ імені Ярослава Мудрого, 5 червня 1998 р.); науково-практичній конференції “Організаційно-правові засади діяльності муніципальної міліції” (м. Харків: Національний університет внутрішніх справ, травень 2004 р.); науково-практичній конференції „Економічна злочинність в Україні: причини та заходи протидії” (м. Харків, Національний університет внутрішніх справ, червень 2004 р.); науково-практичній конференції „Права неповнолітніх в Україні” (м. Ялта, УВС, Рада Європи, липень 2004 р.); четвертій міжрегіональній науково-практичній конференції „Концепція формування законодавства України” (м. Запоріжжя, Запорізький держ. ун-т, 2000 р.); міжнародному міжвузівському симпозіумі „Право, поведінка, особистість”, (м. Бєлгород, Бєлгород. держ. ун-т, 1998 р.).
Матеріали дослідження використовуються в навчальному процесі Харківського національного університету внутрішніх справ, Інституту підготовки слідчих кадрів для СБУ України у складі НЮАУ імені Ярослава Мудрого, освітянській діяльності офісу ОБСЄ в Україні, науково-дослідницьких програмах Харківського інституту соціальних досліджень. Висновки та рекомендації впроваджено у практичну діяльність Центрального апарату МВС України в галузі моніторингу дотримання прав людини з боку персоналу ОВС, окремі положення дисертаційного дослідження використовуються у практиці Слідчого управління ГУМВС України в АР Крим.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження підготовлено одноособову монографію “Детерминация и предупреждение преступности среди персонала органов внутренних дел Украины” та монографію, написану в співавторстві: „Протизаконне насильство в органах внутрішніх справ: соціологічний та історико-правовий аналіз”, чотири науково-практичних та навчальних посібники. Крім того, основні положення дослідження, висновки та пропозиції викладено у 37 наукових публікаціях в Україні та за кордоном, з них 24 статті – опубліковано у виданнях, визнаних ВАК України фаховими.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури (615 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 434 сторінки, обсяг основного тексту дисертації – 369 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

За результатами дисертаційного дослідження сформульовано теоретичні узагальнення та запропоновано вирішення наукової проблеми – визначення детермінаційної природи протиправної поведінки працівників ОВС України з одночасним створенням теоретичної моделі взаємодії криміногенних чинни-ків, що призводять до вчинення персоналом ОВС злочинів, розробка вдоско-налених заходів щодо їх попередження. Найбільш важливі результати дослі-дження відображено у наступних висновках, що мають наукове та практичне значення:
1. На підставі узагальненого аналізу досліджень, проведених у різних країнах світу фахівцями державних та громадських організацій, можна конста-тувати широку розповсюдженість у поліцейських підрозділах таких злочинів та правопорушень, як корупція, брутальність, свідоме перевищення силових повноважень, тортури та знущання стосовно затриманих осіб, участь у кримі-нальній діяльності, расизм.
2. Історико-правовий аналіз діяльності правоохоронних органів радян-ського періоду на території України також засвідчує наявність серед особового складу ОВС широкого спектра таких видів злочинів та правопорушень, як не-законне застосування зброї, побиття громадян, приховування злочинів, фаль-сифікація, незаконний арешт та затримання, хабарництво, пияцтво, які супро-воджували кожний етап розвитку держави.
3. Злочини, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ, відмінні у кожній країні за своїм складом, рівнем та структурою, проте існу-вання їх як негативного явища у країнах з різними політичними режимами, економічними та соціальними умовами, різним статусом та повноваженнями поліції (міліції) дозволяє розглядати протиправну поведінку правоохоронців як стале негативне явище соціального порядку, спричинене певними вадами функціонування органів внутрішніх справ як силового інституту і обумовлене специфікою виконуваних ними задач у суспільстві.
4. Встановлений реальний масштаб суспільної небезпеки злочинів се-ред працівників ОВС дозволяє констатувати нагальну необхідність систематич-ного вивчення феномена протиправної поведінки персоналу правоохоронних органів як самостійного напрямку кримінологічних досліджень.
5. Історичний аналіз свідчить, що органи внутрішніх справ України, хо-ча і з помітним запізненням, але в цілому повторюють усі етапи трансформації європейських поліцейських структур від закритих організацій тоталітарного ґатунку до відкритих правоохоронних агенцій сервісного типу. При цьому за ними зберігається прерогатива на законне застосування сили в межах забезпе-чення суспільної безпеки та правопорядку.
6. Органи внутрішніх справ, будучи найчисельнішими серед правоохо-ронних органів України, наразі мають значну кількість недоліків у сфері пра-вового та соціально-економічного забезпечення, визначення суті та функцій службової діяльності, оптимальної структури та специфіки управління, які бе-руть свій початок від невирішених проблем, що дісталися у спадщину від ра-дянського періоду, щодо суспільного призначення цієї частини правоохорон-ної структури держави та кола тих контрольно-примусових функцій, які мають знаходитися під юрисдикцією органів внутрішніх справ.
7. Тенденція законодавців до ототожнення міліції та органів внутрішніх справ в цілому є хибною, оскільки ці компоненти мають власні сфери діяльнос-ті, функції та внутрішню структуру.
8. Органи внутрішніх справ у системі державного управління мають на-лежати лише до виконавчої гілки влади, оскільки надання додаткових функцій завжди несе потенційну загрозу перетворення органів внутрішніх справ у реп-ресивно-каральну структуру та рецидиву негативних елементів “поліцейської держави”.
9. Концепція, що вбачає основну мету існування органів внутрішніх справ у протидії злочинності з наданням працівникам ОВС максимально ши-рокого кола повноважень, сьогодні є застарілою. У правовому суспільстві ос-новним змістом діяльності ОВС має бути охорона прав і свобод громадян з одночасним позбавленням органів внутрішніх справ невластивих їм функцій.
10. Нормативно-правова база, що регулює діяльність ОВС України, декла-руючи принцип верховенства закону, наразі зберігає дисбаланс на користь ві-домчих нормативних актів, через що виникають певні суперечності між закон-ним та підзаконним рівнями регулювання, які негативно позначаються на до-триманні вимог закону персоналом органів внутрішніх справ.
11. З огляду на процеси євроінтеграції нагальним питанням є приведення відомчої нормативної бази ОВС України у відповідність до основних принци-пів, діяльності правоохоронних органів у демократичному суспільстві. Опти-мально розв’язати цю проблему можна шляхом часткової імплементації між-народних норм з одночасною адаптацією національної нормативної бази до за-конодавства Європейського Союзу.
12. Міжнародне та національне законодавство має розглядати персонал ОВС як особливу категорію громадян з обмеженим обсягом прав, до якої сус-пільство висуває більш суворі вимоги та обмеження, оскільки від професіона-лізму дій персоналу ОВС залежить авторитет державної влади та забезпечення принципу верховенства прав людини.
13. Через певну розбіжність між кримінально-правовим та криміноло-гічним підходом у правовій науці наразі не існує чіткого визначення злочинів, які вчиняють працівники ОВС, через що статус працівника як спеціального суб’єкта, а також зміст поняття „використання службового становища” досі є предметом тривалих дискусій, що не дозволяє конкретизувати перелік проти-правних дій, кваліфікованих як злочини, вчинені персоналом ОВС.
14. У рамках дисертаційного дослідження перевагу віддано більш широ-кому кримінологічному розумінню використання службового становища пра-цівником ОВС під час вчинення ним злочину, оскільки саме така позиція дозво-ляє повніше охарактеризувати розглянуту групу злочинів і точніше визначити коло посягань, які охоплюються категорією злочинів працівників ОВС.
15. Аналіз теоретичних концепцій засвідчив суттєву розбіжність у трак-туванні терміна “корупція”. З цієї причини у західних та вітчизняних криміно-логічних школах існує певне розмаїття у класифікації корупційних дій, що ускладнює визначення предмета дослідження, оскільки корупційні дії посіда-ють провідне місце серед правопорушень, вчинених персоналом ОВС. Доціль-ним вважаємо використання більш вузького підходу, визначеного Законом України „Про боротьбу з корупцією”, який передбачає розуміння корупції не як соціального явища, а як діяльності конкретних фізичних осіб, уповноваже-них на виконання функцій держави, спрямованої на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
16. Динаміка загального рівня злочинів, вчинених працівниками ОВС, в цілому відповідає закономірностям, загального рівня злочинності на всій тери-торії України, а також відповідає загальним негативним тенденціям, які існу-ють у діяльності правоохоронних органів на території СНД, що й засвідчують результати проведеного порівняльного аналізу. Масив злочинів працівників ОВС, таким чином, можна розглядати як стохастичну сукупність деліктів, яка характеризується сталістю пропорційних співвідношень між основними вида-ми правопорушень і має ознаки системності.
17. Установлено, що при щорічному зменшенні кількісних показників злочинів інтенсивність дії „фонових” явищ злочинності суттєво не знижується. У середньому питома частка злочинів, учинених працівниками протягом 1992-2005 рр., становить 15,4 % від загальної маси порушень законності, тобто кіль-кість порушень законності у 6,5 рази перевищувала кількість злочинів. Най-більша питома вага (81,2 %) у структурі правопорушень припадає на пору-шення законності, пов\'язані з незаконною відмовою у порушенні кримінальної справи, жорстоким поводженням із затриманими особами, приховуванням злочинів від обліку, порушенням строків проведення слідства, фальсифікацією матеріалів слідства та статистики про результати боротьби зі злочинністю.
18. В результаті проведеного аналізу дисциплінарної практики встанов-лено, що основними причинами покарань є недоліки в службовій діяльності (62,2 %) та безконтрольність за діями підлеглих (7,6 %). Решта припадає на пияц-тво, негідну поведінку в побуті, невихід на службу без поважних причин, втрату службового посвідчення, вчинення ДТП (9,2 %) та інші порушення (21 %).
19. У структурі злочинів, вчинених персоналом ОВС України протягом 1992-2005 рр., питома вага загальнокримінальних та службових злочинів є майже однаковою (46,6 % та 53,4 % відповідно). При цьому найбільш числен-ними серед останньої категорії є факти перевищення службових повноважень (48,4 %), хабарництва (26,4 %) і зловживання службовим становищем (16,5 %); серед загальнокримінальних злочинів – крадіжки (24,1 %), ДТП (23,3 %), запо-діяння тілесних ушкоджень (11,1 %) та умисне вбивство (9,4 %).
20. Маючи загальну тенденцію до зниження рівня правопорушень, струк-тура злочинів працівників ОВС демонструє неоднорідність складових її ком-понентів, що мають як позитивну, так і негативну динаміку. Так, при загаль-ному зниженні кількості вчинених убивств і заподіяних тілесних ушкоджень з 1996 р. спостерігається підвищення їх питомої ваги серед загальної маси за-гальнокримінальних злочинів, що вказує на наявні недоліки у відомчій профі-лактичній роботі з особовим складом.
21. Кількісні зміни у показниках дотримання законності супроводжу-ються якісними змінами у способах вчинення персоналом ОВС незаконних дій, появою нових форм кримінальної активності – прикриття нелегальної ді-яльності, вимагательство, участь у контрабанді та незаконному обігу наркоти-ків, постачання кримінальним колам оперативно-службової інформації, внут-рішня корупція.
22. Констатується, що факти катування та жорстокого поводження з гро-мадянами потребують окремої уваги, оскільки здебільшого вони не відобра-жаються у відомчій статистиці, хоча є досить розповсюдженим явищем. Пито-ма вага протизаконних дій, зміст яких підпадає під визначення «жорстоке по-водження й катування», за матеріалами нашого дослідження, складає у серед-ньому 28 %. Найчастішими були випадки побиття громадян (24,9 %), психоло-гічного знущання (20,1 %), побиття підручними предметами (13,2 %). Значно рідше використовувалися такі способи, як приковування, підвішування або зв’язування затриманих (7,2 %), удушення їх протигазом (2,4 %) і роздягання (1,2 %).
23. Аналіз кількісно-якісних показників злочинів серед персоналу ОВС за територіальним розподілом дозволив виділити найбільш криміногенні обла-сті та регіони, серед яких перші місця посідають західний та північно-східний регіони в цілому, а також Сумська, Івано-Франківська, Луганська, Тернопіль-ська області, АР Крим. За рівнем кримінальної активності перші місця серед основних підрозділів та служб посідають працівники карного розшуку, ППСМ, ГУБОЗ, дільничні інспектори міліції.
24. Уперше серед вітчизняних досліджень було адекватно розраховано розмір найбільш вірогідного прямого збитку від злочинів, що вчиняються пра-цівниками ОВС, виходячи з аналізу вироків судів. Без урахування рівня латент-ності він може бути оцінений у 2 млн. 355 тис. грн. щорічно, що супроводжу-валося також 559 фактами летальних випадків та спричиненням 611 тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості у результаті неправомірних дій співробіт-ників ОВС за останні дванадцять років. При цьому нами розрахована також “ціна” злочинів, що вчиняються поліцейськими США, яка сягає в середньому 4,88 млн дол. на рік для кожного муніципалітету.
25. Аналіз ситуації скоєння злочинів дозволяє встановити, що переважну їх більшість вчиняють працівники міських підрозділів ОВС у робочий час (при цьому проміжок часу з 18.00 год. до 01.00 год. є найбільш криміногенним), здебільшого у службових приміщеннях, за наявністю свідків з числа інших працівників ОВС та громадян. Вчинення тяжких злочинів у 45,6 % випадків супроводжувалося станом алкогольного сп’яніння, а 46,5 % усіх злочинів мали груповий характер вчинення. У ролі пособників при цьому найчастіше висту-пали безпосередні колеги з того ж відділу або підрозділу. Специфіка 49,5 % вчинених працівниками ОВС злочинів визначалася також провокуючою пове-дінкою потерпілих громадян та у 58,2 % випадків - їх статусом підозрюваної особи.
26. За соціально-демографічними ознаками найчисельнішою категорією правопорушників є працівники, 67 % з яких мали стаж служби від 6 до 10 ро-ків, 63,5 % - працювали на посаді 1-3 роки, 41,4 % - мали спеціальні звання прапорщика, лейтенанта та старшого лейтенанта міліції. За віком домінує ка-тегорія правопорушників від 26 до 30 років, більшість засуджених співробіт-ників (69,2 %) на момент вчинення злочину були одружені й мали дітей.
27. Розподіл засуджених працівників ОВС за окремими складами вчине-них злочинів вказує на перевагу неодружених осіб рядового та сержантського складу віком 20-25 років у категорії насильницьких та загальнокримінальних злочинців, у той час як серед категорії засуджених за вчинення службових злочинів перше місце посідають оперуповноважені віком від 26 до 30 років. Серед корупціонерів та осіб, які вчинили ДТП, відмінною рисою є високий рі-вень сімейних людей (81 % та 78 % відповідно), які мали щонайменше по од-ній дитині, що помітно перевищує середній показник для досліджуваної вибірки (69 %).
28. Мотиваційна сфера середньостатистичного працівника - правопоруш-ника характеризується домінуванням здебільшого корисливих мотивів, що у сфері життєвих цінностей відображається такими провідними категоріями, як «благополуччя родини» (48 % опитаних), «гроші» (38,9 %), «влада» (31,8 %), «власне благополуччя» (29,2 %), «корисні зв\'язки, кар\'єрний ріст» (24,7 %). Знач-но більш низьке рейтингове місце займають цінності, пов\'язані з трудовою дис-ципліною, завданнями й змістом службової діяльності, інтересами інших людей.
29. Проведений аналіз наукових джерел дозволяє констатувати, що мо-тивація протиправних дій персоналу ОВС на рівні теоретичного узагальнення є предметом досить обмеженої кількості робіт. У значній частині кримінологіч-них досліджень результати представлені на рівні емпіричного накопичення фактів, без наступної систематизації та абстрагування, що не дозволяє прийма-ти їх для подальшого наукового аналізу. При цьому майже усі роботи відби-вають тенденцію авторів до пошуку специфічних мотивів злочинів співробіт-ників ОВС, що, на нашу думку, не може бути методологічно виправданим та перспективним напрямком.
У нашому дослідженні висновок, що полімотивованість людської діяль-ності, яка не дозволяє чітко розмежувати провідні мотиви загальнокриміналь-них та службових злочинів працівників ОВС, а також універсальність та постій-ність набору людських мотивів робить невиправданими з позицій потреб кри-мінологічних досліджень пошуки специфічних мотивів “міліцейських” злочи-нів, оскільки специфіка злочинів працівників ОВС полягає не стільки в моти-вах, скільки в особливостях їх реалізації з використанням статусу посадових осіб правоохоронних органів. Саме тому при вивченні мотиваційної сфери слід віддавати перевагу використанню сталих у кримінології класифікацій універ-сального порядку. З огляду на цю тезу, запропоновано розподіл мотивів про-типравної діяльності працівників ОВС на категорії корисливих, насильниць-ких, “ідейних”, конформістських та легковажно-безвідповідальних мотивів, що робить можливим наступне класифікацію типів особистості правопоруш-ника.
30. Порівняльний аналіз теоретичних концепцій, які існують у світовій та вітчизняній кримінології, дозволяє констатувати той факт, що практично кожна філософсько-соціологічна школа має власну позицію щодо пояснення природи протиправної поведінки правоохоронців, проте універсальної теорії наразі не існує. З урахуванням цього при дослідженні природи злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ, нами акцентовано увагу на доцільності поєднання концепції соціального детермінізму, принципів сис-темного підходу та історизму, вчення про діалектичні протилежності та закону про універсальний зв\'язок предметів і явищ навколишнього світу.
31. З огляду на існуючу неоднорідність категоріального апарату сучасної кримінології детально проаналізовано зміст термінів “детермінанта”, “кримі-ногенний фактор”, “причина”, “умова” та запропоновано синонімічне їх вико-ристання, оскільки такий підхід не деформує предмета дослідження.
32. Питання класифікації детермінант злочинів, вирішене нами з позицій системного підходу, дозволяє одночасно розглядати дію детермінант залежно від їх рівня та змісту, через що пропонується їх розподіл на детермінанти за-гальносоціального, групового (видового) та індивідуального рівнів, а також на детермінанти економічні, соціальні (соціально-політичні), соціально-психологічні, правові, організаційно-управлінські.
33. Обґрунтовано помилковість погляду на нестачу бюджетного фінан-сування діяльності ОВС та ліквідацію заходів соціального захисту персоналу як на провідні детермінанти економічного характеру. Такими, на нашу думку, слід вважати процеси становлення ринкових відносин конкуренції між держа-вним та приватним секторами економіки. Саме ці економічні чинники стиму-люють відтік найбільш кваліфікованих працівників з ОВС, а також сприяють поповненню силових структур молодими спеціалістами, значна частина яких в умовах загострення економічної ситуації не виявляє моральної стійкості і складає в ОВС групу криміногенного ризику.
34. Загальними соціальними та ідеологічними детермінантами злочинів серед персоналу ОВС слід розглядати активну політизацію суспільного життя, прискорене розшарування населення, відсутність сформованої національної ідеології, процес протидії між ліберально-споживацькою ідеологією та прин-ципами сервізму, на яких має базуватися правоохоронна діяльність.
35. До детермінант соціально-психологічного порядку пропонується відносити дисфункцію соціальних інститутів, трансформацію ціннісно-трудових орієнтацій населення, падіння престижу професії правоохоронця, поширення кримінальної субкультури, невисокий рівень довіри до ОВС з боку населення.
36. Окрему увагу акцентовано на важливості впливу чинників політич-ного порядку на загальний стан дотримання законності персоналом ОВС, се-ред яких окреме місце посідають неузгодженість позиції політичних фракцій щодо місця та функцій ОВС у суспільстві та схильність політичних лідерів ви-рішувати проблеми внутрішньої політики переважно силовими методами.
37. Як провідні, серед загальних детермінант організаційно-управлінського характеру виокремлюються структурно-функціональна недос-коналість правоохоронних органів України, недоліки судової практики у спра-вах щодо злочинів, вчинених працівниками ОВС, недостатня розвиненість форм громадського контролю за діями посадовців ОВС.
38. Блок правових факторів загального порядку складають такі особли-вості юридичного статусу працівників ОВС, як наявність владних і дискрецій-них повноважень щодо застосування сили та примусу, особливий порядок притягнення до відповідальності, а також хронічне відставання нормативно-правової бази від потреб правоохоронної діяльності, недоліки правового регу-лювання трудових відносин в ОВС.
39. Розглядаючи видовий рівень детермінації, серед економічних чинни-ків виділено, перш за все, нелегальну вторинну зайнятість персоналу ОВС, що призводить до розповсюдження корупції через деформацію свідомості праців-ників та переорієнтацію їх інтересів на отримання максимальних прибутків поза службою.
40. Соціальні чинники видового рівня вбачаються у наявності гендерно-го дисбалансу серед особового складу підрозділів та служб; змінах соціальної структури абітурієнтів до ВНЗ МВС України, більша частина яких не має мо-тивації, адекватної для подальшої служби; високій загальній та внутрішній плинності кадрів з вищою освітою.
41. Нерозробленість відомчої та корпоративної етики ОВС, активний вплив на персонал ОВС кримінального середовища, наявність у підрозділах специфічної міліцейської субкультури з елементами консерватизму, соціальної ізоляції, внутрішньої солідарності, підозрілості та агресивності формують блок об’єктивних детермінант соціально-психологічного порядку. Як суб’єктивні чинники ми розглядаємо несприятливу морально-психологічну атмосферу окремих підрозділів, специфіку стресових факторів, що супроводжують служ-бову діяльність правоохоронців, невизначеність та наднормативність режиму роботи багатьох підрозділів. Ці чинники негативно впливають на формування здорової професійної культури працівників ОВС, їх активної протидії подвій-ним стандартам, принципового ставлення до фактів порушення дисципліни й законності, вирішення моральних дилем професійної діяльності з позицій ви-мог закону.
42. Встановлено, що серед детермінант видового рівня найчисельнішою є група організаційно-управлінських факторів. Відсутність професійно підгото-вленого управлінського апарата, націленого на реформаторські завдання, не-розробленість науково-методичних засад управлінської діяльності, концентра-ція уваги МВС України винятково на завданнях боротьби зі злочинністю на противагу поглибленню профілактичної роботи з опорою на підтримку грома-дян спричинили численні негативні наслідки, які відобразилися на рівні зло-чинів серед особового складу. Серед актуальних чинників протиправної пове-дінки персоналу ОВС залишаються також невирішеність питань оптимізації та відкритості статистичних показників ефективності діяльності ОВС; незабезпе-ченість на практиці незалежного статусу слідчого апарату; недоліки у підготов-ці керівних кадрів та в організації роботи з населенням; недосконалість дисцип-лінарної політики.
43. Чинниками правового порядку наразі зостаються як невирішені пи-тання законодавчого закріплення низки окремих термінів, так й неузгодже-ність положень законодавчих та відомчих нормативних актів, що в ряді випад-ків ставить дії працівників ОВС поза правовим полем.
44. Загальні та видові чинники злочинів, переломлюючись на рівні інди-відуальної свідомості, породжують комплексні психологічні утворення (моти-ви, життєві цінності, стереотипи поведінки та звички), які досить важко віднес-ти до якоїсь однієї, певної сфери діяльності людини. Тому при загальному аналізі набору криміногенних факторів, що діють на індивідуальному рівні, більш коректним є підхід, який враховує, насамперед, об\'єктивну й суб\'єктивну природу детермінант протиправної поведінки працівників ОВС.
45. Серед об’єктивних чинників індивідуального рівня одне з провідних місць посідають негативні риси керівників підрозділів, які не тільки відбива-ються на кліматі й неформальній структурі колективу, але й є фактором, що визначає згодом негативну деформацію особистості конкретного працівника у вигляді агресивності, дратівливості, приступів гніву й депресії, психосоматич-них розладів здоров\'я.
46. Встановлено, що другою за значимістю групою криміногенних фак-торів об’єктивного порядку є стреси, що супроводжують професійну діяль-ність працівників ОВС. Результатом перенесених стресів є поширення гранич-них форм патології у вигляді психічної дезадаптації та психоемоційної напру-ги, виникнення психосоматичних захворювань, розвинення реактивної тривож-ності, психомоторних зривів, неконтрольованої агресивності. Власні досліджен-ня дозволили виділити загальний перелік стрес-факторів, дати їх рангову оцін-ку, звести до десяти найбільш характерних груп, визначити ступінь їх прояву в основних службах ОВС та порівняти з результатами аналогічних досліджень зарубіжних кримінологів.
47. Криміногенні фактори суб\'єктивного порядку доцільно поділити умовно на три складові компоненти: блок психічних патологій і девіацій, які були притаманні індивідам до їх вступу на службу в ОВС і згодом проявля-ються у період проходження служби; негативні психологічні новоутворення, що виникають у результаті професійної деформації й деградації; незадоволені потреби, що не досягли сили патогенного впливу, але створюють передумови для наступної деформації життєвих установок і ціннісних орієнтацій конкрет-ного індивіда.
48. Окремою детермінантою комплексного характеру слід вважати про-цес професійної деформації особистості, який на останніх своїх стадіях при-зводить до гіпертрофії професійно значимих якостей, розвитку низки негатив-них рис (авторитарності, жорстокості, брутальності, цинізму, почуття вседоз-воленості) та поступової атрофії особистості. Результати авторського досліджен-ня довели, що характер негативних особистісних змін залежить як від особис-тих передумов, так і від специфіки виконуваних працівниками ОВС службових завдань.
49. Опитування працівників ОВС дозволяє стверджувати, що за рівнем впливу на індивідуальну свідомість стан дотримання законності визначається такими факторами, як недоліки грошового забезпечення персоналу, вади мо-рально-психологічного клімату, особисті й професійні хиби керівників підроз-ділів, робочі перевантаження і стреси.
50. Беручи до уваги неусталеність понятійного апарату та численні дис-кусії у галузі попередження злочинності, вважаємо за доцільне дотримуватися точки зору, згідно з якою попередження злочинності розуміється як різновид соціального управління, що має здійснюватися з дотриманням принципів сис-темності, об’єктивності, наукової обґрунтованості, законності, гуманності, оп-тимальності, комплексності тощо.
51. При визначенні поняття об\'єкта попереджувальної діяльності слід підтримати позицію тих науковців, які під об\'єктом превентивної діяльності розглядають всю сукупність негативних явищ і процесів, що породжують зло-чини серед працівників ОВС, а також інші види їхньої делінквентної поведін-ки. Окремої уваги заслуговує така особливість об\'єкта попередження, як висо-ка латентність детермінант і зовнішніх проявів протиправної поведінки пра-цівників ОВС.
52. При розгляді системи превентивної діяльності нами використано традиційний розподіл заходів попередження за своїм рівнем на загальносоціаль-ні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні, відповідно до якого у дослі-дженні проаналізовано статус, повноваження та обсяг функцій суб’єктів попе-редження злочинів в ОВС України.
53. Обґрунтовано, що рівень злочинів серед працівників ОВС, беручи початок від факторів загальносоціального порядку, не може бути істотно зни-жений на тривалий період за рахунок застосування переважно спеціально-кримінологічних заходів, тоді як вітчизняна практика робить основний акцент саме на усуненні та нейтралізації виключно детермінант родового (видового) порядку. Доведено неприйнятність такого стану речей, оскільки попередження злочинів серед персоналу ОВС потребує здійснення заходів, спрямованих, у першу чергу, на зміни у функціонуванні ОВС як в одного із соціальних інсти-тутів суспільства.
54. Аналіз заходів попередження економічного характеру дозволяє конс-татувати недосконалість існуючої практики вирішення питань самофінансу-вання правоохоронної діяльності шляхом розвитку ринку платних послуг під-розділів ОВС, адже такий підхід не вирішує цілком проблеми попередження корупції та злочинів у сфері службової діяльності. З огляду на це, було б до-цільно запровадити гарантовану виплату компенсацій потерпілим від проти-правних дій персоналу ОВС за рахунок тієї частини державного бюджету, яка призначена для фінансування МВС України, що автоматично має підвищити рівень відповідальності керівництва та особового складу ОВС за дотримання вимог законів та службової дисципліни.
55. Серед заходів попередження соціального характеру слід віддати пе-ревагу реорганізації традиційно-силової діяльності ОВС, орієнтованої переваж-но на боротьбу зі злочинністю, у напрямку розбудови сервісної моделі, яка пе-редбачає такі принципи стосунків із громадою, як рівноправність, розподіл владних повноважень, швидке й ефективне реагування, відкритість інформації, спільна участь і партнерство в охороні правопорядку. Одночасно пропонується реорганізувати міліцію України в орган виконавчої влади європейського типу - поліцію.
56. Правова превенція злочинів серед персоналу ОВС вбачається нами у максимально повній імплементації міжнародних норм, що регулюють діяль-ність правоохоронних органів та забезпечують соціальний захист персоналу ОВС, вдосконаленні нормативно-категоріального апарату, посиленні заходів адміністративної та кримінальної відповідальності стосовно правопорушників.
57. Необхідно встановити систему державного і міжнародного моніто-рингу за дотриманням законності у сфері правоохоронної діяльності, ефектив-но поєднувати при цьому форми громадського та відомчого контролю, впро-ваджувати поступову децентралізацію та муніципалізацію ОВС як провідні за-ходи в організаційно-управлінській сфері. Окрему увагу слід приділити необ-хідності визначення системи показників, за якими має оцінюватися діяльність персоналу ОВС.
58. Не заперечуючи доцільності таких запропонованих іншими дослід-никами антикорупційних заходів фінансового характеру, як встановлення під-вищеної зарплати, запровадження систем преміювання та соціальних пільг, звертаємо увагу на перспективність централізованої вторинної зайнятості пер-соналу ОВС, що має здійснюватися під безпосереднім контролем керівництва підрозділів як самостійний напрямок роботи з особовим складом.
59. Соціальні заходи попередження на відомчому рівні передбачають перехід від реактивного до проактивного способу діяльності ОВС в цілому з одночасним формуванням дійових етичних принципів, дотримання яких має запобігти вчиненню злочинів серед персоналу ОВС. Окреме місце посідають заходи з формування соціальної самоідентифікації правоохоронців, врахуван-ня в роботі підрозділів стану громадської думки, залучення громади та ЗМІ до виконання контрольно-ревізійних і допоміжних функцій.
60. У сфері організаційно-управлінських заходів відстоюється необхід-ність переходу від ціннісно-орієнтованого підходу при відборі персоналу до відбору, заснованого на оцінці сформованих умінь і навичок індивіда, його способах реагування у різних ситуаціях. У межах вказаного підходу запропо-новано нову систему оцінки якостей та вмінь працівників ОВС при призна-ченні їх на посади керівників підрозділів, а також заходи щодо попередження порушень дисципліни й законності серед особового складу.
61. Для нейтралізації криміногенних детермінант правового характеру запропоновано проведення ревізії нормативної бази ОВС з метою максималь-ної регламентації дій посадових осіб та обмеження їх дискреційних повнова-жень; розробити комплексний кодекс поведінки персоналу, що має встанов-лювати офіційні норми поведінки працівників і систему їх дисциплінарного регулювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М., 1980. – 526 с.
2. Аврутин Ю.Е. Эффективность деятельности органов внутренних дел: опыт системного исследования. – СПб.: СПб университет МВД России, 1998. – 411 с.
3. Актуальные проблемы применения уголовного законодательства в деятельности органов внутренних дел: Труды академии. – М.: Акад. МВД СССР, 1987. – 172 с.
4. Акутаев Р. М. Некоторые аспекты борьбы с искусственно латентной преступностью // Государство и право. – 1999. – №3. – С. 44-52.
5. Акутаев Р.М. Проблемы латентной преступности: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харьковский юридический институт. – Х., 1984. – 14 с.
6. Александров Ю.В. Професійна деформація співробітників органів внутрішніх справ і шляхи її корекції: Дис... канд. психол. наук: 19.00.06. – Х, 2004. – 179 с.
7. Алексеев А.И. Криминология: Курс лекций. – М., 2004. – 316 с.
8. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 496 с.
9. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т.2. – 359 с.
10. Алтухов С.А. Преступления сотрудников милиции (понятие, виды и особенности профилактики). – СПб.: Изд-во „Юридический центр Пресс”, 2001. – 271 с.
11. Алфьоров С.М. Діяльність органів внутрішніх справ щодо протидії злочинності у курортних регіонах: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2003. – 183 с.
12. Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника. – СПб.: Изд-во „Юридический центр Пресс”, 2004. – 366 с.
13. Ануфрієв М.І, Венедиктов В.С., Негодченко О.В., Соболєв В.О, Шкарупа В.К. Соціологічно-правові аспекти зміцнення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. – 164 с.
14. Ануфрієв М.І. Зміцнення дисципліни й законності як фактор дотримання прав і воль громадян у службовій діяльності працівників ОВС // Вісник Ун-ту внутр. справ. – 2000. – Вип. 11. – С. 9-12.
15. Ануфрієв М.І., Венедиктов В.С. Соціально-правовий захист працівників органів внутрішніх справ України: Наук.-практич. посібник. – Х., 2000. – 102 с.
16. Аншютц Г. Полиция // Журнал Министерства юстиции. – 1911. – №7. – С. 106-129.
17. Архив МВД Украины, Ф.4. Д. 1/21.
18. Архив МВД Украины, Ф.4. Д. 1/99 “Стенограмма республиканского совещания от 20-21.01.64 г.”
19. Архив МВД Украины, Ф.4. Д.1/118, 1/125.
20. Архив МВД Украины, Ф.4. Д.1/207, 1/214
21. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Дніпропетровській обл. № 93 (нетаємно). – 2002. – 413 с.
22. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Донецькій обл. № 94.– 2002. – Т. 2 (нетаємно) – 305 с.
23. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Житомірській обл. № 95 (нетаємно). – 2002. – 295 с.
24. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Київській обл. №73. – 2002. – Т. 2. – 407 с.
25. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Луганській обл. №144. – 2001. – Т. 2 (нетаємно).– 205 с.
26. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Львівській обл. №102. – 2002. – Т. 2 (нетаємно) – 316 с.
27. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Львівській обл. №102. – 2001. – Т.1 (нетаємно).– 179 с.
28. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Львівській обл. №143. – 2001. – Т.1 (нетаємно). – 261 с.
29. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у м. Києві №74. – 2003. – Т.2 (нетаємно). – 262 с.
30. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у м. Києві, №140. – 2001. – Т. 3 (нетаємно). – 317 с.
31. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у м. Києві, №99. – 2002. – Т. 2 (нетаємно). – 302 с.
32. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Миколаївській обл. № 79 (нетаємно). – 2003. – 170 с.
33. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Одеській обл. № 146. – 2002. – Т. 2 (нетаємно). – 224 с.
34. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Одеській обл. № 80 (нетаємно). – 2003. – 308 с.
35. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Рівненській обл. № 107 (нетаємно). – 2002. – 285 с.
36. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Сумській обл. № 108 (нетаємно). – 2001. – 364 с.
37. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Тернопільській обл. № 109 (нетаємно). – 2002. – 141 с.
38. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Харківській обл. № 110 (нетаємно). – 2002. – 318 с.
39. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Харківській обл. № 151. – 2001. –Т. 1 (нетаємно). – 271 с.
40. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС по надзвичайним подіям у Херсонській обл. № 111. – 2002. – Т. 1 (нетаємно). – 234 с.
41. Баляба А.В. Криминология или деликтология? // Вісн. Луганськ. ін-ту внутр. справ МВС України. –2003. – Вип. 1. – С. 191-194.
42. Бандурка А.М., Бессмертный А.К. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник. – Харьков: Ун-т внутрен. дел, 1999. – 350 с.
43. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Противодействие преступности: война терминов, понятие, общая характеристика // Право і безпека. – 2004. – №3. – С. 7-11.
44. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография. – Харьков: „Основа”, 2003. – 368 с.
45. Бандурка О.М., Греченко В.А. Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть. – Х.: Ун-т внутр. справ, 2000. – 304 с.
46. Бандурка О.М., Соболєв В.О. Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ: Підручник. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 480 с.
47. Бандурка О.М., Соболєв В.О., Московець В.І. Партнерські взаємовідносини між населенням і міліцією: Підручник. – Х., 2003. – 348 с.
48. Бандурка О.М., Соболєв В.О., Рущенко І.П.,