ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ ЗАХИСНИКА НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ ………………….……………………………………………….…..….... 3
Розділ 1. Сутність захисту та основні засади участі
захисника на досудовому слідстві ……………………………………………..….. 12
1.1. Поняття та призначення захисника у кримінальних справах …...….....12
1.2. Загальні засади утворення інституту
захисників у кримінальному судочинстві...…………………………………….….... 32
1.3. Загальні засади діяльності захисників
у кримінальному процесі…...……………………………………………………...…..47
1.4. Особливості професійної етики захисників
у кримінальних справах …………………………………………………………...…. 84
Розділ 2. Особливості діяльності захисника на досудовому слідстві …. 103
2.1. Міжнародні стандарти щодо участі захисника
у кримінальному процесі України ………………………………………………….. 103
2.2. Вступ захисника до кримінальної справи ……………………………. 125
2.3. Особливості участі та ролі захисника
на досудовому слідстві ………………………............…………………………..….. 156
2.4. Особливості роботи захисника під час закінчення
досудового слідства …………………………………………………………………. 179
Висновки ……………………………………...……………………………… 195
Список використаних джерел………………………………..…………….......207
Додатки…………………………………………………………………...…......223

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. 3 прийняттям Конституції почався новий етап розвитку України як демократичної, соціальної, правової держави. Права i свободи людини, їх гарантії визначають змiст та спрямованiсть дiяльностi такої держави. Основний 3акон України закрiпив положення про те, що людина, її життя i здоров’я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека є найвищою соцiальною цiннiстю для держави. Україна почала відроджувати національну правову систему, яка перш за все визнає загальнолюдські цінності, права і свободи громадян.
Полiтичнi та соцiально-економiчнi змiни, якi вiдбуваються в Україні, потребують реформи кримiнально-процесуального законодавства, змiни цiлей i завдань кримiнального судочинства, застосування визнаних у світі мiжнародно-правових норм у галузi захисту прав i свобод людини. Загальновизнані міжнародні акти (Декларацiя ООН про основнi принципи правосуддя для жертв злочинiв i зловживання владою, 3агальна декларацiя ООН про права людини, Європейська Конвенцiя про захист прав людини й основних свобод, Мiжнародний пакт про громадянськi i полiтичнi права) мiстять основнi положення, якi вказують на те, що в сучасному свiтi величезне значення приділяється забезпеченню прав особистості, пiдвищенню ефективностi правового захисту людини.
Мiжнароднi норми знайшли своє вiдображення у чинному нацiональному законодавствi. Так, у статті 3 Конституції України закріплено пріоритет загальнолюдських цінностей, підкреслюється, що в центрі уваги повинна бути людина як найвища соціальна цінність. 3гiдно «3асадам державної полiтики України в галузi прав людини» створення належних умов i процедур для повної i безперешкодної реалізації кожною особою своїх прав та законних iнтересiв є основними напрямками державної полiтики.
Одним iз принципiв державної полiтики в Україні є забезпечення верховенства прав i основних свобод людини у вiдносинах із державою. У Постановi Верховної Ради України «Про концепцiю (основи державної полiтики) національної безпеки України» звертається особлива увага на те, що громадянин, його права та свободи є головним об’єктом національної безпеки, а одним iз основних принципiв забезпечення національної безпеки є прiоритет прав людини. Побудова правової держави має на метi створення такої правової системи, при якiй особа не буде зазнавати обмежень, не передбачених законом, i завжди буде мати можливiсть правовим шляхом захистити свої iнтереси. Дiяльнiсть держави повинна бути спрямована на реальне забезпечення захисту прав i свобод своїх громадян на пiдставi поваги цієї особистостi.
Визнання й дотримання прав і свобод людини, їх належне забезпечення та надійний захист є виявом правової держави.
Велике значення ці положення мають для такої сфери правового регулювання, як кримінально-процесуальна діяльність, тому що вона поєднана зі втручанням в особисте життя громадян, обмеженням у випадках, передбачених законом, їх прав і свобод, застосуванням заходів процесуального примусу. Реалізація в кримінально-процесуальному законодавстві принципів правової держави є органічною передумовою забезпечення прав і законних інтересів громадян, які залучені до сфери кримінального судочинства.
Особливе місце в захисті прав і свобод громадян посідає інститут захисників у кримінальному процесі України, який спрямований на захист прав і свобод громадян, а також допомагає здійсненню правосуддя та додержанню законів.
Проблеми діяльності інституту захисників у кримінальному процесі, місця захисників у суспільстві, професійні права й обов’язки захисників досліджувались ще у кінці ХІХ – початку ХХ ст. (І. Бентам, Є.В. Васьковський, М. Джаншиєв, О.Ф. Коні, М. Молло, Е. Пікар, І.Я. Фойницький). Вагомий внесок в розробку проблеми зробили такі науковці-процесуалісти, як Я.С. Аврах, С.А. Альперт, М.Ю. Барщевський, О.Д. Бойков, Т.В. Варфоломеєва, Д.П. Ватман, Ю.М. Грошевий, З.З. Зінатуллін, Я.С. Кисельов, Л.Д. Кокорєв, В.В. Леоненко, В.Г. Лукашевич, Є.Г. Мартинчик, В.В. Медведчук, Я.О. Мотовіловкер, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, С.В. Натрускін, В.Т. Нор, Г.М. Омельяненко, Й.Д. Перлов, І.Л. Петрухін, М.М. Полянський, Г.М. Резнік, В.М. Савицький, О.Д. Святоцький, М.І. Сірий, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, А.Л. Ципкін, М.І. Чвьорткін, М.О. Чельцов, В.П. Шибіко, О.Г. Шило, В.К. Шкарлупа, Ю.П. Янович, О.Г. Яновська та ін.
Незважаючи на наявність наукових праць із питань, пов’язаних з міжнародними стандартами діяльності захисників у кримінальних справах (В.В. Медведчук, М.М. Михеєнко, О.Д. Святоцький), ця проблема потребує глибокого вивчення, враховуючи зміни, яких зазнало кримінально-процесуальне законодавство України. Цілий ряд аспектів правового становища захисника у кримінальному процесі не втрачає своєї актуальності і вимагає додаткового вивчення.
Дискусійними залишаються проблеми кримінально-процесуального статусу захисників, кола осіб, які мають право брати участь у кримінальних справах у якості захисників, обсягу їх прав та обов’язків, гарантій, механізму реалізації їх прав, та деякі інші питання, які мають суттєве значення для забезпечення ефективності діяльності захисників у кримінальних справах.
Вищевикладене вказує на актуальність цього дисертаційного дослідження, його теоретичне та практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі кримінального процесу Донецького юридичного інституту МВС при Донецькому національному університеті відповідно до наукових досліджень на тему «Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві» (номер державної реєстрації – 0103U005022), п. 1.1. Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 роки, затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635, а також до Наказу МВС України «Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період із 2001 до 2005 року» від 11 травня 2001 р. № 356.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження стало теоретичне дослідження сутності захисту, поняття і значення захисника у кримінальних справах; розробка загальних засад утворення і діяльності захисників у кримінальних справах, а також вироблення пріоритетних напрямків реформування кримінально-процесуального законодавства України щодо участі захисників у кримінальних справах.
Мета дисертаційного дослідження зумовила необхідність вирішення таких завдань:
- прослідкувати історичний шлях, який пройшов інститут захисників у кримінальних справах;
- уточнити поняття захисника та сутність захисту у кримінальних справах;
- дослідити і уточнити загальні засади утворення і діяльності захисників у кримінальних справах;
- визначити відповідність міжнародним стандартам українського законодавства щодо участі захисників у кримінальних справах;
- дослідити особливості діяльності захисника під час вступу до кримінальної справи, протягом досудового слідства та під час його закінчення;
- сформулювати й обґрунтувати конкретні пропозиції щодо вдосконалення норм чинного кримінально-процесуального та кримінального законодавства, що стосуються участі захисників на досудовому слідстві.
Об’єктом дисертаційного дослідження є сукупнiсть суспiльних вiдносин кримінально-процесуального характеру, якi виникають у сферi діяльності захисників у кримінальних справах, а також комплекс процедур, що її регулюють.
Предметом дисертацiйного дослідження є кримінально-процесуальні норми, які регламентують діяльність захисників у кримінальних справах, а також практика застосування цих норм.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектико-матеріалістичний метод пізнання соціально-правових явищ і основані на ньому загальнонаукові методи. В процесі дослідження широко використовувались такі традиційні загальнонаукові методи: історико-правовий, формально-логічний, узагальнення, моделювання, методи порівняльного аналізу зарубіжних і вітчизняних джерел із теми дослідження; застосувались методи конкретно-соціологічних досліджень (вивчення кримінальних справ, анкетування тощо).
Методологія дослідної роботи ґрунтувалась на принципах єдності теорії і практики, дотримання об’єктивності щодо емпіричного вивчення предметів і явищ.
Наукові висновки і рекомендації, що містяться у дисертації, базуються на методі системного аналізу положень Конституції України, відповідних міжнародно-правових актів (загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., Європейської конвенції з прав людини 1950 р., Основних положень про роль юристів 1990 р., Стандартів незалежності юридичної професії 1990 р. та ін.), чинного та проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, інших законів та підзаконних актів, у тому числі постанов Пленуму Верховного Суду України, відомчих нормативно-правових актів МВС України, Генеральної прокуратури України.
Теоретичні висновки дисертанта ґрунтуються на емпіричній базі, яка була одержана у процесі збирання матеріалів і розслідування автором як слідчим кримінальних справ. У роботі містяться матеріали, одержані в результаті вивчення 172 кримінальних справ, у яких захисники брали участь на досудовому слідстві, а також анкетування 62 адвокатів м. Донецька та Донецької області.
Використані особистий авторський досвід і приклади з практики автора як слідчого, який розслідував кримінальні справи, в яких брали участь захисники.
Наукова новизна одержаних результатів. У результаті проведеного дисертаційного дослідження запропоновано авторське розв’язання багатьох дискусійних питань, які існують в теорії кримінального процесу, щодо визначення кола осіб, які можуть брати участь у кримінальних справах як захисники; їх прав та обов’язків.
З низки питань, які раніше не досліджувались або досліджувались недостатньо, зроблені висновки та сформульовані пропозиції щодо вдосконалення норм чинного кримінально-процесуального та кримінального законодавства, які регламентують ці питання.
Найбільш значущими, що відповідають вимогам наукової новизни, є наступні:
- уточнено сутність захисту і поняття захисника у кримінальній справі з урахуванням аналізу міжнародних документів;
- додатково обґрунтовані і сформульовані загальні засади утворення і діяльності захисників у кримінальних справах;
- розкриті особливості професійної етики захисників у кримінальних справах;
- на підставі аналізу українського законодавства щодо участі захисників у кримінальних справах зроблені висновки щодо його невідповідності міжнародним стандартам;
- обґрунтована необхідність внесення змін до Закону України «Про адвокатуру» щодо гарантій адвокатської діяльності, а також щодо можливості розголошення адвокатської таємниці;
- пропонується включення до Кримінального кодексу України статті, якою передбачалася б відповідальність за незаконні дії захисників у кримінальних справах;
- обґрунтовані зміни до Кримінально-процесуального кодексу України щодо визначення кола осіб, які мають право брати участь у кримінальних справах у якості захисників, моменту їх вступу до справи та переліку документів, які повинні бути для цього надані;
- обґрунтовується необхідність участі захисника у справах протокольної форми;
- пропонується складання протоколів про ознайомлення захисника з матеріалами, які обґрунтовують затримання підзахисного, обрання щодо нього запобіжного заходу, пред’явлення обвинувачення;
- обґрунтовується необхідність надання захисникові права проводити огляд предметів і документів у місці їх знаходження, освідування, а також допит свідків за їх згодою;
- пропонується включити до Кримінально-процесуального кодексу України норму, яка містила б обов’язок захисника, який неспроможний протягом понад тижня виконувати свої професійні обов’язки або має намір бути відсутнім протягом цього терміну у конторі, потурбуватися про заступника, який матиме такі ж повноваження;
- обґрунтовані і сформульовані зміни до Кримінально-процесуального кодексу України щодо заявлення клопотань під час ознайомлення з матеріалами справи та реагування на ці клопотання особи, в провадженні якої знаходиться справа;
- додатково обґрунтована необхідність надання захисникові можливості складати захисний висновок у кримінальній справі;
- пропонується встановити певні терміни для складання обвинувачувального та захисного висновків.
Практичне значення отриманих результатів. Зроблені висновки і пропозиції відображають позитивні і негативні сторони правотворчої і правозастосовчої діяльності і визначають можливі шляхи вдосконалення законодавства та практики його застосування. У законотворчій роботі ці висновки та пропозиції можуть бути використані в процесі розвитку національного законодавства щодо правового статусу захисників у кримінальних справах. Положення дисертації та її ідеї можуть бути використані для внесення змін у кримінально-процесуальне законодавство. В практичній діяльності органів розслідування основні положення дисертації можуть бути застосовані з метою подальшого її вдосконалення. В науці кримінального процесу вони сприятимуть подальшим науковим дослідженням з питань правового статусу захисників у кримінальних справах. У навчальному процесі основні положення дисертації можливо використовувати при підготовці навчальних посібників з кримінально-процесуального права України, при викладенні курсів з дисциплін «Кримінальний процес», «Дізнання в ОВС».
Апробація результатів дисертації. Результати дисертацiйного дослiдження обговорювалися на засiданнях кафедри кримінального процесу Донецького юридичного інституту МВС при Донецькому національному університеті. Основні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у доповідях i повідомленнях на обласній науково-практичній конференції «Закон і підліток» (жовтень 2000 р., м. Донецьк); на міжвузівській науково-практичній конференцiї «Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності» (квітень 2001 р., м. Донецьк); на всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства» (травень 2002 р., м. Запоріжжя); на міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми підвищення ефективності протидії нелегальному обігу наркотичних та психотропних речовин: вітчизняний та міжнародний досвід» (жовтень 2003 р., м. Дніпропетровськ); на всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів» (жовтень 2003 р., м. Донецьк); на всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми кримінального судочинства України» (листопад 2003 р., м. Донецьк); на міжнародній науково-практичній конференції «Актуальные проблемы юридической науки и практики» (лютий 2004 р., м. Орел, Російська Федерація); на ІV міжвузівській науково-практичній конференції студентів, курсантів і слухачів «Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю» (квітень 2004 р., м. Донецьк); на регіональній науково-практичній конференції «Регіональні проблеми боротьби з економічною злочинністю» (травень 2004 р., м. Донецьк); на всеукраїнському науково-практичному семінарі «Актуальні проблеми удосконалення кримінально-процесуального законодавства» (травень 2004 р., м. Дніпропетровськ), на всеукраїнській науково-практичній конференції «Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві» (листопад 2004 р., м. Донецьк).
Розроблені автором пропозиції направлені до слідчого управління в Донецькій області ГСУ МВС України з метою використання в роботі слідчих підрозділів, а також до УБОЗ УМВС України в Донецькій області для практичного використання співробітниками управління.
Теоретичні висновки наукового дослідження використовуються у навчальному процесі під час викладання курсів «Кримінальний процес» та «Дізнання в ОВС» у Донецькому юридичному інституті МВС при ДонНУ.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у шістнадцяти наукових працях, у тому числі десять статей (з них дві у співавторстві) – у фахових наукових виданнях.
Структура дисертації визначена метою та завданням дослідження, логікою викладення. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаної літератури (із 206 найменувань) та додатків. Повний обсяг дисертації складає 232 сторінки, з яких 206 сторінок – безпосередньо текст дисертації, список використаних джерел – 16 сторінок, додатки вміщено на 10 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На перших ступенях розвитку людського суспільства, коли правові норми були настільки простими, що були доступні розумінню кожного, позивач мав можливість вести юридичні справи особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги. Але з розвитком культури життєві відносини стали значно різноманітнішими та заплутанішими, а разом з цим ускладнились і відповідні юридичні норми. Знання і застосовування їх стало складнішим для більшості громадян. Позивач, не маючи спеціальної підготовки, був уже неспроможний сам вести справи, йому стала необхідна допомога людини, яка добре ознайомлена з нормами матеріального права та формами процесу; виникла потреба в особливій групі осіб, які спеціально займалися б вивченням законів і могли б надавати юридичну підтримку або здійснювати правозаступництво. Отже, сутність захисту у кримінальних справах можна визначити як правозаступництво, правозахист, тобто іншими словами – юридичну допомогу, що надається тим, хто в ній має потребу, спеціалістами-правознавцями.
Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є одним з основних конституційних прав, передбачених кримінальним процесом України. Цю роль виконує захисник – незалежний, самостійний учасник кримінального процесу, який, маючи необхідну професійну підготовку, у передбаченому законом порядку виконує важливу суспільну функцію – захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, виправданого, а також надає їм необхідну правову допомогу.
Діяльність захисників у кримінальних справах підпорядкована таким загальним засадам утворення інституту захисників:
1. Всезагальність права здійснювати захист у кримінальних справах.
2. Наявність професійної підготовки захисників у кримінальних справах.
3. Громадсько-самодіяльний (недержавний) статус захисників у кримінальних справах.
Загальними засадами діяльності захисників у кримінальних справах є:
1. Верховенство закону.
2. Незалежність захисників у процесі виконання ними своїх функцій.
3. Гуманізм.
4. Додержання адвокатами норм професійної етики.
5. Наявність спеціального дисциплінарного провадження щодо захисників у кримінальних справах.
6. Оплатність роботи захисників у кримінальних справах.
У дисертації багато уваги приділено організації роботи адвокатури як сформованого протягом століть юридичного інституту. Дослідження показали, що в Україні необхідно прийняти низку нормативно-правових актів з метою вдосконалення правових засад організаційної діяльності захисників у кримінальних справах як процесуального інституту, адже існуюча на сьогоднішній день законодавча база не регулює діяльність захисників у кримінальних справах таким чином, щоб уникнути можливих суперечностей між етичними і юридичними нормами, і потребує удосконалення. Потрібен і реальний механізм контролю за дотриманням захисниками норм професійної етики, що забезпечило б значно кращий рівень правової допомоги, яку надають захисники.
Крім того, оновлене законодавство України щодо участі захисників у кримінальних справах є таким, що допускає неоднозначне тлумачення щодо кола осіб, які мають право брати участь у кримінальних справах як захисники, а також суперечить основним стандартам, визнаним в світі обов’язковими для забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому та виправданому якісного права на захист. Отже, це законодавство потребує змін відповідно до міжнародних стандартів.
Слід підтримати також пропозицію В.В. Медведчука про створення єдиної організаційної структури — Національної професійної асоціації адвокатів України (НПААУ), регіональні (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) відділення якої об’єднували б усіх осіб, що мають свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Така структура спроможна організаційно забезпечити злагоджену ефективну діяльність адвокатів, належні умови функціонування адвокатури; надання безкоштовної юридичної допомоги певним верствам населення; виконання захисту у кримінальних справах за призначенням слідчого або суду; вироблення норм адвокатської етики та забезпечення їх виконання тощо. Проект Закону України «Про адвокатуру», підготовлений народними депутатами України М.А. Маркуш, С.В. Соболєвим та В.А. Демьохіним, пропонує закріпити цю пропозицію на законодавчому рівні.
У дисертації визначені особливості роботи захисника під час вступу до кримінальної справи, протягом роботи по кримінальній справі на досудовому слідстві та під час його закінчення.
Частина 4 статті 44 КПК України проголошує, що захисник допускається до участі у справі з будь-якої стадії процесу. При цьому чіткого визначення, які саме стадії існують у кримінальному процесі України, коли починається і коли закінчується певна стадія, кримінально-процесуальне законодавство України не містить. Ці питання, навколо яких давно точиться дискусія, розробляються лише в теорії кримінального процесу. Безперечно, обсяг слідчих і процесуальних дій, які можна виконувати протягом певних стадій кримінального судочинства, повинен бути чітко визначений на законодавчому рівні.
Під час вступу до кримінальної справи захисник повинен оперативно оцінити ситуацію, в якій знаходиться його підзахисний, дати кваліфіковані пояснення щодо процесуального становища підзахисного, і перейти до вироблення позиції у кримінальній справі. При цьому особливого значення набувають такі права захисника, як можливість конфіденційного побачення з підзахисним до першого допиту, а також ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред’явлення обвинувачення.
Чинне кримінально-процесуальне законодавство регламентувало участь захисника як на досудовому слідстві, так і протягом судового розгляду справи, передбачивши відповідні права та обов’язки захисника. Спростовуючи або послабшуючи протягом досудового слідства позиції обвинувачення, відстоюючи правоту і законні інтереси обвинувачуваного, захисник зміцнює законність.
Позиція у справі, яку виробляє захисник, не завжди співпадає з позицією підзахисного. Іноді виникають конфлікти між інтересами підзахисного та обов’язками адвоката. Але ж адвокатська таємниця не абсолютна, вона виникла в інтересах суспільства, і межа її охорони повинна співвідноситись з тими ж інтересами суспільства.
Робота захисника під час закінчення досудового слідства відрізняється від роботи під час закінчення судового розгляду справи перш за все наслідками, які тягне за собою кожна з цих процедур, Так, якщо, закінчення досудового слідства має дещо проміжний характер, і захисник буде мати можливість під час судового розгляду довести невинуватість свого підзахисного чи звернути увагу суду на обставини, які виключають чи пом’якшують його відповідальність, то закінчення судового розгляду справи передбачає прийняття рішення по справі взагалі і відносно кожного підсудного зокрема, і від цього рішення цілком буде залежати подальша доля кожної особи, яку захищає захисник; до цього часу захисником повинні бути вжиті усі заходи з метою досягнення якнайкращих результатів захисту.
В той же час, не слід забувати про те, що захисник зобов’язаний постійно, протягом кожної стадії кримінального процесу України, а не лише під час судового розгляду справи, вживати усі можливі заходи з метою вирішення завдань, покладених на захисника.
Враховуючи, що чинне кримінально-процесуальне законодавство України потребує вдосконалення, з метою більш чіткої регламентації вступу захисника до кримінальної справи, участі захисника у справі протягом досудового слідства, в дисертації запропоновані відповідні зміни до чинного законодавства:
• Викласти частину 1 статті 43-1 КПК України «Підозрюваний» у такій редакції:
«Підозрюваним визнається:
1) особа, щодо якої заведено кримінальну справу;
2) особа, щодо якої до притягнення її як обвинуваченого застосовано запобіжний захід;
3) особа, затримана по підозрі у вчиненні злочину;
4) особа, від якої до притягнення її як обвинуваченого відібрано письмове зобов’язання про явку».
• Викласти частини 2 – 4 статті 44 КПК України «Захисник» у такій редакції:
«Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні. У випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом, як захисники допускаються інші особи.
Повноваження захисника на участь у справі стверджується:
1) адвоката – копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордером, оформленим згідно з чинним законодавством;
2) інших осіб – заявою підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі у справі як захисників та копією документу, який посвідчує їх особу.
Захисник – адвокат допускається до участі в справі з моменту визнання особи підозрюваним чи обвинуваченим. Інші особи в якості захисників допускаються до участі в справі лише одночасно з захисником-адвокатом з моменту судового розгляду справи».
• Доповнити частину 5 статті 47 КПК України «Порядок запрошення і призначення захисника» другим реченням такого змісту:
«У випадку відмови підозрюваного чи обвинуваченого від призначеного захисника, а участь захисника відповідно до статті 45 цього Кодексу є обов’язковою, невідкладні слідчі дії проводяться з участю призначеного захисника, в інших випадках невідкладні слідчі дії проводяться без участі захисника».
• Викласти частину 6 статті 47 КПК України у такій редакції:
«Якщо потреби у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій з участю захисника немає і коли неможлива явка захисника, обраного підозрюваним протягом двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, – протягом сімдесяти двох годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд мають право запропонувати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному запросити іншого захисника. При цьому захисник, який не може з’явитися для участі в слідчих чи процесуальних діях, повинен забезпечити участь у кримінальній справі іншого захисника. Якщо і цей захисник не зможе з’явитися для участі в справі протягом двадцяти чотирьох годин, а також у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний протягом того ж строку не запросить іншого захисника, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суддя постановою, а суд - ухвалою самі призначають захисника. У випадку відмови підозрюваного чи обвинуваченого від призначеного захисника, а участь захисника відповідно до статті 45 цього Кодексу є обов’язковою, слідчі і процесуальні дії проводяться з участю призначеного захисника, в інших випадках слідчі і процесуальні дії проводяться без участі захисника».
• Доповнити частину 2 статті 48 КПК України «Обов’язки і права захисника» пунктом 8-1, який викласти в такій редакції:
«проводити огляд предметів і документів у місці їх знаходження, освідування, а також допит свідків за їх згодою (при цьому свідки мають право відмовитись від допиту захисником, а освідувані особи мають право відмовитись від освідування захисником); визнавати особу фахівцем з певних питань, що досліджуються і одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань (при цьому особи мають право відмовитись давати письмові висновки як фахівці на прохання захисників)».
• З пункту 2 частини 2 статті 61 КПК України «Обставини, що виключають участь у справі захисника» виключити слова «або права на надання правової допомоги».
• Доповнити частину 2 статті 61 КПК України пунктом третім у такій редакції:
«у випадку, коли неможлива явка захисника, явка захисника, обраного підозрюваним протягом двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, – протягом сімдесяти двох годин, а цей захисник відповідно до частини 6 статті 47 цього Кодексу не забезпечив участі у кримінальній справі іншого захисника».
• Включити до КПК України статтю 107-2 «Ознайомлення захисника з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного» такого змісту:
«На вимогу захисника йому надаються для ознайомлення постанова про порушення кримінальної справи, протокол затримання підозрюваного та матеріали кримінальної справи, які підтверджують наявність підстав для затримання. Ці матеріали повинні бути надані захисникові негайно після його вимоги.
Про ознайомлення захисника з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного, складається протокол з дотриманням вимог ст. 85 цього Кодексу».
• Передбачити у статті 120 КПК України «Строки досудового слідства» частини п’яту та шосту такого змісту:
«Про прийняття рішення щодо продовження строку досудового слідства обвинувачений та його захисник повідомляються протягом доби з моменту прийняття відповідного рішення. У повідомленні повинна бути зазначена дата, до якої продовжений строк досудового слідства
У випадку об’єднання кримінальних справ строк досудового слідства по об’єднаній справі обчислюється за кримінальною справою, по якій пройшов більший строк досудового слідства».
• У зв’язку з цим частину п’яту статті 120 КПК України вважати частиною сьомою.
• Включити до КПК України статтю 140-1 «Ознайомлення захисника з матеріалами, якими обґрунтовується пред’явлення особі обвинувачення» такого змісту:
«На вимогу захисника йому надаються для ознайомлення постанова про порушення кримінальної справи, матеріали кримінальної справи, на які слідчий посилається в постанові про притягнення особи як обвинуваченого, та інші матеріали кримінальної справи, якими обґрунтовується пред’явлення особі обвинувачення. Ці матеріали повинні бути надані захисникові негайно після його вимоги, але не раніше проведення допиту обвинуваченого.
Про ознайомлення захисника з матеріалами, якими обґрунтовується пред’явлення особі обвинувачення, складається протокол з дотриманням вимог ст. 85 цього Кодексу».
• Включити до КПК України статтю 165-4 «Ознайомлення захисника з матеріалами, якими обґрунтовується обрання запобіжного заходу» такого змісту:
«На вимогу захисника йому надаються для ознайомлення постанова про порушення кримінальної справи, подання та постанова про обрання запобіжного заходу, а також матеріали кримінальної справи, які підтверджують наявність підстав для обрання запобіжного заходу. Ці матеріали повинні бути надані захисникові негайно після його вимоги.
Про ознайомлення захисника з матеріалами, якими обґрунтовується обрання запобіжного заходу, складається протокол з дотриманням вимог ст. 85 цього Кодексу».
• Викласти частини 5 та 6 статті 218 КПК України «Оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи» у такій редакції:
«Матеріали досудового слідства пред’являються для ознайомлення підшитими і пронумерованими. За клопотанням обвинуваченого або його захисника для ознайомлення повинні бути надані також речові докази, які приєднані до кримінальної справи. Таке клопотання обвинуваченого, який не перебуває під вартою, та захисника повинно бути задоволено протягом доби з моменту надходження, а обвинуваченого, взятого під варту – не пізніше дня виїзду його з установи попереднього ув’язнення для виконання відповідних процесуальних дій. Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення не пред’являються і зберігаються окремо від кримінальної справи.
Обвинуваченого і його захисника не можна обмежувати в часі, потрібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи. Однак, якщо обвинувачений або його захисник явно намагатимуться затягнути закінчення справи, слідчий вправі своєю мотивованою постановою визначити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така постанова підлягає затвердженню прокурором».
• Доповнити КПК України статтею 219-1 «Подання клопотань під час ознайомлення з матеріалами справи» такого змісту:
«Обвинувачений і його захисник, вивчивши матеріали кримінальної справи, повинні заявити слідчому, чи будуть вони заявляти клопотання. Протягом доби після цього обвинувачений і захисник повинні сформулювати свої клопотання, і подати їх слідчому, про що складається протокол із додержанням правил статті 85 цього Кодексу.
Якщо слідчим буде відмовлено у задоволенні клопотань обвинуваченого і захисника, вони мають право протягом доби оскаржити прокурору прийняте слідчим рішення. Прокурор повинен розглянути таку скаргу протягом доби і про прийняте рішення повідомити обвинуваченого і захисника».
• Доповнити частину 1 ст. 221 КПК України «Розв’язання клопотань, заявлених при ознайомленні з матеріалами справи» реченням:
«Слідчий повинен розглянути клопотання протягом доби з моменту надходження».
• Частину 4 статті 221 КПК України виключити.
• Викласти частину 1 статті 223 КПК України «Обвинувальний висновок» у такій редакції:
«Після закінчення слідства і виконання вимог статей 217 – 222 цього Кодексу слідчий протягом трьох діб складає обвинувальний висновок. У особливо складних справах термін складання обвинувального висновку встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, за мотивованим поданням слідчого, яке повинно бути подане не пізніше ніж як за добу до закінчення терміну, відведеного для складання обвинувального висновку. Таке подання повинно бути розглянуто прокурором протягом доби з моменту надходження».
• Доповнити КПК України статтею 224-1 «Захисний висновок» такого змісту:
«Після закінчення слідства і виконання вимог статей 217 – 222 цього Кодексу захисник протягом трьох діб складає захисний висновок. У особливо складних справах термін складання захисного висновку встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, за мотивованим поданням захисника, яке повинно бути подане не пізніше ніж як за добу до закінчення терміну, відведеного для складання захисного висновку. Таке подання повинно бути розглянуто прокурором протягом доби з моменту надходження.
У захисному висновку вказуються: короткий зміст обставин справи, як їх встановлено захисником, з зазначенням статей кримінального закону, за якими пред’явлене обвинувачення кожному з підзахисних; зміст показань кожного з підзахисних по суті пред’явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; короткий аналіз захисником доказів, які підтверджують чи заперечують вину кожного з його підзахисних; наявність обставин, які обтяжують та пом’якшують його покарання; наводяться відомості про особу кожного з підзахисних. При посиланні на матеріали справи обов’язково зазначаються аркуші справи.
Захисний висновок підписує захисник з зазначенням місця і часу його складання.
Якщо захисний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено на рідну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Переклад захисного висновку приєднується до справи».
• Доповнити статтю 426 КПК України «Порядок надіслання матеріалів до суду» частиною 5 такого змісту:
«З моменту першого опитування або складання протоколу правопорушник має право користуватися допомогою захисника у порядку, передбаченому ст. ст. 44 – 48, 218 – 220 КПК України».
• Передбачити у Кримінальному кодексі України статтю 374-1 «Незаконні дії захисників у кримінальних справах» у такій редакції:
«1. Відмова захисника у кримінальній справі від виконання своїх обов’язків, крім випадків, передбачених законом, систематичне нез’явлення захисника для участі у виконанні слідчих чи процесуальних дій, в яких його участь є обов’язковою, розголошення даних, які стали відомі захиснику у зв’язку з виконанням його обов’язків, систематичне недотримання захисником встановленого порядку при розслідуванні або судовому розгляді справи,
– караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права займатися певною діяльністю на строк до двох років.
2. Перешкоджання захисником у кримінальній справі встановленню істини в справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від показань або до дачі завідомо неправдивих показань, схилити експерта до відмови від дачі висновку чи дачі завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфальсифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи,
– караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права займатися певною діяльністю на строк до трьох років».
• Викласти частину 3 статті 9 Закону України «Про адвокатуру» – «Адвокатська таємниця» у такій редакції:
«Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об’єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб, крім випадків, коли це необхідно для припинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину».
• Викласти статтю 10 Закону України «Про адвокатуру» – «Гарантії адвокатської діяльності» у такій редакції:
«Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.
Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, працівників адвокатських об’єднань чи технічних працівників адвокатів, працюючих індивідуально, відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки, крім випадків вчинення ними протиправного діяння у зв’язку зі здійсненням адвокатської діяльності.
Забороняється розголошення чи використання у службовій діяльності чи в особистих інтересах відомостей, які становлять адвокатську таємницю, які стали відомі працівникам правоохоронних органів в результаті проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій.
Матеріали, пов’язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди, крім випадків, коли ці матеріали передані адвокату клієнтом, і вони мають доказове значення у кримінальній справі. В такому випадку вказані матеріали вилучаються шляхом виїмки з санкції прокурора.
Адвокат не відповідає за те, що ним виголошено, написано, крім випадків, коли в поширених відомостях є наклеп або образа. Адвокат не відповідає за наслідки зайнятої ним правової позиції, крім випадків, коли така правова позиція була результатом його некомпетентності».

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України, 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 621 с.
3. Luter K., Wolf F. Das Recht auf Verteidigung im sozialistschen Strafverfahren // Staat und recht. – 1978. – № 2.
4. Михайленко А.Р. Расследование преступлений. Законность и обеспечение прав граждан. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 445 с.
5. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право / Тези лекцій, задачі, ділові ігри.. – К.: Вентурі, 1997. – 352 с.
6. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
7. Тертышник В.М. Уголовный процесс. – Х.: РИФ «АРСИС, ЛТД», 1997. – 528 с.
8. Уголовно-процессуальный кодекс Украины (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 марта 2002 года). – Х.: Одиссей, 2002. – 287 с.
9. Адвокатура // Энциклопедический словарь / Под ред. И.Е. Андреевского. – СПб, 1890. – т. 1.
10. Васьковский Е.В. Организация адвокатуры. – Ч. 1. – СПб, 1893.
11. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. – К.: Ін Юре, 1997. – 320 с.
12. Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура України: Навч. посіб. для студентів юрид. вищих навч. закладів і фак. . – К.: Ін Юре, 1997. – 224 с.
13. Правда Русская: В 2-х т. – М. – Л., 1947. – Ст.ст. 18, 21, 22, 31, 37, 46, 49, 66, 85.
14. Чубатий М. До історії адвокатури на Україні. – Львів, 1934.
15. Статут Великого княжества Литовского 1588 г.; Тексты. Справочник. Комментарии. – Минск, 1989.
16. Падох Я. Ґрунтовий процес гетьманщини. – Львів, 1938.
17. Про введення народного суду: Постанова Народного секретаріату від 04 січня 1918 р. // Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР (1917 – 1941 рр.) – К., 1963. – Т. 1. – 771 с.
18. Положення про революційні трибунали від 23 лютого 1918 р. // Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР (1917 – 1941 рр.) – К., 1963. – Т. 1. – 771 с.
19. Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР від 14 лютого 1919 р. // СУ УССР. – 1919. – № 11. – Ст. 141.
20. Про трудову повинність спеціалістів по судовій частині: Декрет Раднаркому України від 16 квітня 1919 р. // СУ УССР. – 1919. – № 36. – Ст. 436.
21. Історія адвокатури України / За ред. В.Т. Варфоломеєвої, О.Д. Святоцького. – К.: Либідь, 1992.
22. Положення про адвокатуру Української РСР від 02 жовтня 1922 р. // СУ УССР. – 1922. – № 43. – Ст. 630.
23. Інструкція про організацію губернських колегій захисників при губрайнарсудах від 14 листопада 1922 р. // Бюлетень НКЮ УРСР. – 1922. – № 15.
24. Положення про консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовуються колегіями захисників від 27 грудня 1922 р. // Бюлетень НКЮ УРСР. – 1924. – № 45.
25. Вестник советской юстиции. – 1929. – № 13 (143).
26. Вышинский А.Я. Курс уголовного процесса. – М., 1927.
27. Вестник советской юстиции. – 1928. – № 1 (107).
28. О реорганизации коллегий защитников: Постановлений коллегии Наркомата юстиции УССР от 12 сентября 1928 г. // Вестник советской юстиции. – 1928. – № 20 (126).
29. Положення про судоустрій від 11 вересня 1929 р. // ЗЗ УРСР. – 1929. – № 26.
30. Положення про колективні форми роботи колегій захисників від 20 жовтня 1929 р. // Бюлетень НКЮ УРСР. – 1929. – № 10.
31. Вісник радянської юстиції. 1929. – № 22 (152).
32. Вісник радянської юстиції. 1930. – № 4 (158).
33. Революційне право. – 1934. – № 7.
34. Революційне право. – 1932. – № 3 – 4.
35. Положение об адвокатуре СССР от 16 августа 1939 г. // СП СССР. – 1939. – № 49. – Ст. 394.
36. Советская юстиция. – 1937. – № 14.
37. Социалистическая законность. – 1937. – № 1.
38. О порядке ведения дел о подготовке или совершении террористических актов: Постановление Президиума ЦИК СССР от 1 декабря 1934 г. // СЗ СССР. – 1935. – № 64. – Ст. 459.
39. СЗ СССР. – 1937. – № 61. – Ст. 165.
40. Советское государство и право в период строительства социализма (1921 – 1935 гг.). – М., 1968. – Кн. 2.
41. Основы законодательства о судоустройстве Союза ССР, союзных и автономных республик // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – Ст. 12.
42. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – Ст. 6.
43. Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – Ст. 15.
44. Про судоустрій Української РСР: Закон Української РСР від 30 червня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1960. – № 23. – Ст. 176.
45. Про затвердження Кримінального кодексу Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14.
46. Про затвердження Кримінально-процесуального кодексу Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
47. Положення про адвокатуру від 25 вересня 1962 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1962. – № 39. – Ст. 494.
48. Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу Української РСР: Указ Президії Верховної Ради УРСР від 30 серпня 1972 року, № 986-VІІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1972. – № 36. – Ст. 314.
49. Конституція (Основний Закон) України від 20 квітня 1978 р. – К., 1978.
50. Положення про адвокатуру від 1 жовтня 1980 р. // Друга сесія Верховної Ради Української РСР 10 скликання. – К., 1981.
51. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик о судоустройстве // Ведомости съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1989. – № 23. – Ст. 441.
52. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 року // Голос України. – 1993. – 29 січня.
53. Барщевский М.Ю. Адвокатская этика. 2-е изд., испр. – М.: Профобразование, 2000. – 312 с.
54. Пикар Э. Об адвокате (Парадокс). М., 1898.
55. Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. – Львов: Свит, 1992.
56. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. К.: Юрінком Інтер, 2000. – № 1.
57. Даль В.И. Толковый словарь // http://vidahl.agava.ru/
58. Ожегов С.И. Словарь русского языка // http://www.phil.pu.ru/lib/data/slovari/ozhegov/ozhegov.html
59. Сучасні системи адвокатури / За ред. О.Д. Святоцького. – К.: Право України, 1993.
60. Lawrence M. Friedman American law. New York – London, 1984.
61. Организация адвокатуры в зарубежных странах. – М., 1972.
62. Феофанов Ю. Правосудие на Британских островах // Известия. – 1990. – 26 апр.
63. Адвокат из Франкфурта-на-Майне // Адвокат. № 3 – 4 (9 – 10). – 1992.
64. Голос України. – 1993. – 13 трав.
65. Адвокатура Нью-Йорка и правящая элита США / Вестник Московского университета. Серия «право». 1985. – № 3.
66. Smith R.F., Bailey S.H. The modern english legal system. – London: Sweet Maxwell, 1984.
67. Уолкер Рональд. Английская судебная система. – М.: Юрид. лит., 1980. – 631 с.
68. Блиц-Информ. – 1993. - № 18. – 6 мая.
69. Адвокат. – 1992. – № 5 – 6.
70. Варфоломеєва Т.В., Гончаренко С.В. Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру». Законодавство про адвокатуру і адвокатську діяльність: Зб. нормат. актів; Коментар / Академія адвокатури України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 432 с.
71. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под общей редакцией В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – 960 с.
72. Стецовский Ю.И. Советская адвокатура. – М.: Высш. шк., 1989. – 303 с.
73. Чельцов М.А. Об адвокатской профессии и юридической природе советской адвокатуры // Сов. государство и право. – 1980. – № 7.
74. Натрускин С.В. Новый Закон об адвокатуре в СССР // Сов. государство и право. – 1980. – № 10.
75. Федеральное положение об адвокатуре ФРГ // Материалы МЮ России. – М., 1992.
76. Ющик О. Друге оновлення третьої влади // Голос України. – 1999. – 7 груд.
77. Миколенко А.И., Миколенко А.Н. Законы Украины «О прокуратуре», «О милиции», «Об адвокатуре»: Комментарии. – Х.: ООО «Одиссей», 2002. – 304 с.
78. Ромовська З. Закон України «Про адвокатуру» – ремонт чи повна реконструкція? // Право України. – 2000. – № 11.
79. Проект Закону України «Про адвокатську діяльність і адвокатуру в Україні», підготований народним депутатом України Соболєвим С.В. // http://gska2.rada.gov.ua:7777/pls/zweb/webproc34?id=&pf3511=14128&pf35401=32029
80. Проект Закону України «Про адвокатуру», підготований народними депутатами України Маркуш М.А., Соболєвим С.В. та Демьохіним В.А. // http://gska2.rada.gov.ua:7777/pls/zweb/webproc34?id=&pf3511=14128&pf35401=53109
81. Юридичний вісник України. – 1999. – № 46. – 18 – 24 листопада.
82. Про затвердження Порядку оплати праці адвокатів з надання громадянами правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р., № 821 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgі
83. The law Society. – London, 1989.
84. Adler F., Meller G. O. V., Lawfer W. S. Criminal justice. – New York, 1994.
85. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: С изм. и доп. по состоянию на 1 апреля 1994 г. – Харьков: РИП «Оригинал», 1994. – 256 с.
86. Титов А. Участь захисника в кримінальних справах за призначенням: окремі проблеми // Право України. – 2002. – № 3.
87. Шмаленко Ю.І. Етичні аспекти професійної діяльності адвоката // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – Одеса, 2002. – № 2.
88. Титов А.М. Проблеми участі захисників у кримінальних справах за призначенням // Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей. – Донецьк: ДІВС, 2002. – № 1.
89. Івашкевич І. Реально забезпечити право на захист // Право України. – 1999. – № 6.
90. Казаренко М. Судово-правова реформа та досудове слідство: практичні аспекти взаємодії // Право України. – 1999. – № 1.
91. Про порядок оплати праці адвокатів по наданню юридичної допомоги у кримінальних справах: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1991 р., № 315 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgі
92. Адвокат. – 2001. – № 4 – 5.
93. Адвокат. – 2001. – № 3.
94. Адвокат. – 2002. – № 1.
95. Логінова С. Адвокатська таємниця: історико-правовий підхід // Право України. – 2001. – № 3.
96. Чаплинський К. Особливості проведення слідчих дій (за участю захисника) при розслідуванні злочинів, вчинених організованими угрупованнями // Право України. – 2001. – № 6.
97. Про опрацювання фактів неділових стосунків слідчих, адвокатів і працівників судів, які спричиняють шкоду правоохоронній діяльності та правосуддю: Рішення розширеного засідання колегії МВС України від 15 травня 2001 р., № 3 КМ/1.
98. Киселев Я.С. Этика адвоката. – Л., 1974. – 103 с.
99. Зорин Г.А., Танкевич О.В. Криминалистическая характеристика транснациональных преступных групп. – Гродно, 1997.
100. Карышев В.М. Записки «бандитского адвоката». – М.: Центрполиграф, 1998.
101. Супроводження в судах кримінальних справ відносно організованих злочинних груп та їх лідерів. – Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ / Під ред. П.В. Коляди. – К., 2002. – 544 с.
102. Логінова С. Охорона адвокатської таємниці: етика, деонтологія, право // Право України. – 2000. – № 5.
103. Грошевой Ю.М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие. – Х., 1986. – 185 с.
104. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія. – К., 1999.
105. Леоненко В.В. Профессиональная этика участников уголовного судопроизводства. – К., 1981. – 164 с.
106. Ривлин А.Л. Нравственные начала в уголовном судопроизводстве // Сов. гос. и право. – 1971. – № 8.
107. Петров А., Резниченко И. Адвокатская тайна как гарантия права на защиту // Соц. законность. – 1982. – № 8.
108. Петрухин И.Л. Адвокат и клиент: отношения доверия // Адвокат. – 1999. – № 1.
109. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. – К., 1987. – 149 с.
110. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 239 с.
111. Фромм Э. Психоанализ и этика. – М.: АСТ, 1993. – 566 с.
112. Перлов И.Д. Право на защиту. – М.: Знание, 1969. – 79 с.
113. Стецовский Ю.И. О процессуальной самостоятельности адвоката-защитника // Сов. юстиция. – 1966. – № 16.
114. Ария С. Об адвокатской тайне // Рос. юстиция. – 1997. – № 2.
115. Каплан В.В. Адвокат в гражданском судопроизводстве. – Воронеж, 1989.
116. Молло М. Правила адвокатской профессии во Франции. – М., 1894.
117. Ватман Д.П. Адвокатская этика. – М.: Юрид. лит., 1977. – 95 с.
118. Кони А.Ф. Нравственное начало в уголовном процессе // Собр. соч.: М., 1967. – Т. 4. – 543 с.
119. Сборник международных договоров. – Издание ООН, Нью-Йорк, 1989. – St/HR: 1: Rev. 3.
120. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992.
121. Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – Українсько-американське бюро захисту прав людини, Амстердам – Київ, 1996.
122. Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини від 26 травня 1995 року // Дипломатический вестник. – М.: МИД Российской Федерации, 1995. – № 7.
123. Про засади державної політики України в галузі прав людини: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 35. – Ст. 103.
124. Щерба Л.В. Избр. работы по русскому языку. – М.: Учпедгиз, 1957. – 188 с.
125. Максимик М. Адвокаты против решения Конституционного Суда: обоснованные контраргументы или защита корпоративных интересов // Юридическая практика. – 2001. – 8 февр.
126. Жестоко, зато от души // Юридическая практика. – 2001. – 1 февр.
127. Тесленко М. Право кожного бути вільним у виборі захисника своїх прав // Право України. – 2002. – № 3.
128. Черненко А. Будет защищать! Я сказал! Не утруждая себя аргументацией, Конституционный Суд Украины решил спор об исключительности полномочий адвокатов // Юридическая практика. – 2000. – 30 ноября.
129. Бондаренко А., Потапенко В. Что Вы имели ввиду? Решение КСУ «О праве свободного выбора защитника» порождает коллизию за коллизией // Юридическая практика. – 2000. – 7 декабря.
130. Арбатский А. Прощай, адвокатура! // Юридическая практика. – 2000. – 7 декабря.
131. Заднепровский А. Нужна ли Украине классическая адвокатура? Размышления в связи с решением Конституционного Суда Украины от 16 ноября 2000 года // Юридическая практика. – 2001. – 8 февр.
132. Меня интересует личное мнение судей КСУ // Юридическая практика. – 2001. – 15 февр.
133. Клысак В.Н. О положении защиты от обвинения в органах дознания, предварительного следствия и судов в связи с принятием решения Конституционного Суда Украины №13-рп/2000 от 16.11.2000 г. // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. Донецьк, 27 квітня 2001 року / Гол. ред. І.Г. К