ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ОСОБИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ: ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП…………………………………………………………………………4
РОЗДІЛ 1
ГАРАНТІЇ ПРАВ ОСОБИ: ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ…………………..17
1.1. Гарантії прав особи в кримінальному процесі: постановка і
дослідження проблеми в Україні………………………………………….17 1.2. Генезис ідеї прав особи та їх гарантій………………………………….36
1.3. Зміст системи гарантій прав особи………………………………..........63
1.4. Функціональна характеристика гарантій прав особи…………............96
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1……………………………………………….131

РОЗДІЛ 2
ПРАВОВА ЗАХИЩЕНІСТЬ ОСОБИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ І ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ……………………………………………...142
2.1. Поняття, природа, механізм формування режиму правової захищеності особи……………………………………………………..........142
2.2. Засоби забезпечення правової захищеності особи в кримінальному процесі...……………………………………………………………………..160
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2………………………………………………184

РОЗДІЛ 3
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ КРИМІНАЛЬНО- ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОСОБИ: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ, МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………………192
3.1. Гарантії прав особи в кримінальному процесі: досвід застосування системного підходу……………………………………................................192
3.2. Поняття і призначення механізму правового регулювання. Правові засоби в структурі механізму правового регулювання…………………...205
3.3. Механізм кримінально-процесуального регулювання в
методології вивчення правового захисту особи в
кримінальному судочинстві…………………………………………….....228
3.4. Предмет, метод, мета правового регулювання в механізмі правового захисту особи в кримінальному судочинстві……………………………..252
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3………………………………………………281

РОЗДІЛ 4
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО МЕХАНІЗМУ ЗАХИСТУ ОСОБИ І ПИТАННЯ МЕТОДОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ……………………………………………………………296
4.1. Прогностична характеристика системи кримінально-
процесуального захисту прав особи……………………………………….296
4.2. Інструментальний підхід в методології вивчення правового
захисту особи в кримінальному процесі…………………………………..331
4.3. Аксіологічний підхід в методології вивчення правового захисту
особи в кримінальному процесі……………………………………………339
4.4. Антропологічний підхід в методології вивчення правового
захисту особи в кримінальному процесі…………………………………..364
4.5. Праворозуміння в методології вивчення правового захисту
особи в кримінальному процесі……………………………………………380
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4……………………………………………….414
ВИСНОВКИ...……………………………………………………………….430
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..............443

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена потребами практики реформування кримінального судочинства в сучасній Україні та завданнями розвитку кримінально-процесуального законодавства. Вагомим аспектом актуальності дисертаційної теми виступає також необхідність оновлення галузевої методологічної бази, у тому числі формування – з урахуванням сучасних течій в теорії права – методологічної платформи дослідження правозахисних галузевих відносин, тобто методологічних питань проблематики дослідження правового захисту особи у кримінальному судочинстві.
Режим правової захищеності особи у сфері кримінального правосуддя – одна з найважливіших цілей галузевого процесуально-правового регулювання. Його створення й укріплення передбачають систему засобів, які забезпечували б правозахисну діяльність правозастосовувача в кримінальному судочинстві, формування і реалізацію активної правової позиції учасника кримінального процесу. Ці засоби повинні забезпечувати і правову захищеність кримінально-процесуального простору в цілому, а точніше – його соціальне призначення, яке розглядається в контексті концепції конфліктного призначення права.
Між тим, проблематика правової захищеності особи, кримінально-процесуальних засобів забезпечення її прав і законних інтересів розглядалася, переважно, в контексті питань про процесуально-правове становище суб’єкта процесу кримінального судочинства, а також в аспекті окремих галузевих інститутів і конкретних наукових проблем. Окремі питання цієї проблеми неодноразово були предметом досліджень багатьох українських вчених і практиків: Ю.П. Аленіна, С.А. Альперта, М.І. Бажанова, Л.О. Богословської, В.Д. Бринцева, Т.В. Варфоломеєвої, Ю.М. Грошевого, В.С. Зеленецького, О.В. Капліної, В.О. Коновалової, В.І. Мариніва, І.Є. Марочкіна, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, Н.В. Сібільової, М.І. Сірого, П.М. Рабіновича, А.Л. Ривліна, І.В. Тиричева, А.Р. Туманянц, Ю.В. Хоматова, Г.І. Чангулі, В.Ю. Шепітька, В.П. Шибіка, Ю.П. Яновича та ін., а також вчених і практиків інших країн СНД: В.П. Божєва, В.А. Бойкова, М.В. Вітрука, Т.М. Добровольскої, Л.Д. Кокорєва, В.М. Корнукова, Е.Ф. Куцової, О.М. Ларіна, О.О. Лукашевої, П.А. Лупинської, Є.Г. Мартинчика, В.С. Нерсесянца, І.Л. Петрухіна, М.М. Полянського, В.М. Савицького, М.С. Строговича та ін. Проте значна репрезентативність наукового апарату не застрахувала проблематику правового захисту особи в кримінальному процесі від полемічності і дискусійності, які, багато в чому є результатом постійно відновлюваної дослідницької схеми, спрямованої скоріше на освоєння змісту, ніж системності кримінально-процесуального правозахисного механізму та інструментарію.
Крім того, необхідність звернення до питань теорії і методології правової захищеності особи в кримінальному процесі викликана тенденцією у вітчизняній кримінально-процесуальній науці, сутність якої полягає в намірах змінити обриси всього кримінального судочинства, в перетворенні його із засобу досягнення державних інтересів на інструмент налагодження соціально-правового конфлікту, в оновленні соціальної сутності кримінального правосуддя. Репресивно-пошукові риси кримінального судочинства, які долаються національним законодавцем, замінюються властивостями змагальності процесу. Процедура досягнення окремих кримінально-процесуальних цілей набуває характеру діалогічності. Закономірним наслідком цих процесів є динаміка галузевих юридичних засобів. Їх розвиток здійснюється в рамках системних трансформаційних процесів в українській державі на фоні оновлення наукового і професійного правоусвідомлення. Вирішення завдань науково-практичного характеру, які виникають, передбачає одночасну роботу у напрямку методологічного забезпечення галузевих (кримінально-процесуальних) досліджень з правозахисної проблематики а з іншого, – підвищену увагу до неюридичних засобів, механізмів, які виступають повноправними способами досягнення цілей правового характеру. Результатом подібного синтезу пізнавальних задач є комплексний міждисциплинарний підхід до вивчення не тільки методологічного забезпечення у його оновленій формі, але й до вивчення засобів, які забезпечують правову захищеність особи у традиційному вигляді правозастосувального процесу – кримінальному судочинстві. Одночасно з оновленням методології правозахисних галузевих досліджень, у контексті актуальності дисертаційної проблематики, необхідно розглядати питання стратегії розвитку відповідного нормативного забезпечення .
Таким чином, у ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що ціла низка питань теоретико-правового й галузевого (кримінально-процесуального) характеру у вітчизняній юридичній науці досліджені недостатньо. Іншими словами в сучасній юридичній літературі системне та комплексне дослідження, яке відображало б проблематику методологічного забезпечення сучасних кримінально-процесуальних досліджень правозахисної проблематики в галузі кримінально-процесуального права відсутнє.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема докторської дисертації обговорена на засіданні кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії та затверджена на засіданні вченої ради Одеської національної юридичної академії від 08.07.2002 р., протокол № 9 (уточнена на засіданні вченої ради Одеської національної юридичної академії 28.03.2007 р., протокол № 5).
Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до напрямків, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001–2005 рр., яка затверджена Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1376/2000. Проблема дослідження є складовою частиною загальної наукової теми, що виконується в ОНЮА „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (номер державної реєстрації 01015001195), а також складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу ОНЮА по темі „Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства у сфері боротьби зі злочинністю та охорони прав особистості в умовах формування правової держави” на 2001 – 2005 рр. та на 2006 – 2011 рр.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягала в тому, щоб сформувати авторське бачення ключових перспективних напрямків дослідження кримінально-процесуального механізму захисту прав особи в умовах оновлення методології юриспруденції і теорії кримінально-процесуального права. Методологічний акцент при цьому ставився на синтезі правової захищеності особи в кримінальному судочинстві з концепцією циклічності правозастовчого процесу і забезпечення його стадій належними галузевими процесуально-правовими засобами. Для досягнення цієї мети ставилися і вирішувалися такі задачі:
розкрити генезис ідеї гарантій прав і законних інтересів особи як правового феномена; основний акцент при цьому було зроблено на філософсько-правовому спадкові українських мислителів, який відображає процеси становлення і розвитку ідеї прав людини;
виявити і проаналізувати основні способи наукового освоєння гарантій прав і законних інтересів особи як самостійного фрагменту правової реальності; особлива увага приділялася тим загальноправовим і галузевим (кримінально-процесуальним) категоріям і поняттям, які виступають основними науковими засобами пізнання гарантій прав особи у їх статиці та динаміці. Окрема задача, яка вирішувалася у роботі – адаптація системного підходу та теорії класифікування стосовно досліджуваної кримінально-процесуальної проблематики;
виявити самостійне пізнавальне значення поняття правової захищеності особи для освоєння системи гарантій прав особи в кримінальному судочинстві; розглянути механізм формування і засоби забезпечення режиму правової захищеності як в теоретичному, так і в кримінально-процесуальному аспектах;
в рамках сформульованого автором підходу, повніше відображаючого функціональні властивості гарантій прав особи в кримінальному судочинстві, – правова захищеність особи є результатом оптимального нормативно-правового забезпечення етапів кримінально-процесуального правозастосування правозахисного характеру, – розглянуто теоретичні питання правового регулювання у сфері кримінально-процесуального захисту особи, у тому числі, розкрито методологічне значення загальноправової і, відповідно, галузевої (кримінально-процесуальної) категорії механізму правового (кримінально-процесуального) регулювання для освоєння гарантій прав особи в кримінальному судочинстві, надати характеристику структури механізму кримінально-процесуального регулювання;
розглянути основні тенденції розвитку методологічних засобів вивчення правозахисної проблематики у вітчизняному кримінально-процесуальному праві. Виявити особливе значення праворозуміння в галузевих (кримінально-процесуальних) дослідженнях, пов’язаних з правовим становищем особи у сфері кримінального правосуддя.
Об`єктом дослідження є науково-дослідна діяльність вітчизняних та іноземних вчених щодо пізнавальних засобів дослідження гарантій прав та законних інтересів особи в теоретико-прикладному аспекті, тобто в теорії права та в науці кримінально-процесуального права. Самостійним об`єктом виступає також наукова діяльність вчених в її міжгалузевому аспекті стосовно дослідження методологічних проблем та питань сучасної проблематики правозахисних правовідносин в теорії права та кримінальному судочинстві.
Предметом дослідження виступають понятійно-категоріальний апарат щодо теоретико-прикладного дослідження правового захисту особи в сучасному кримінальному судочинстві, а також безпосередньо самі дослідження, тобто дослідницька практика стосовно гарантій прав та законних інтересів особи у теорії права, кримінально-процесуальному праві, зокрема, тенденції у розвитку методології дослідження правового захисту особи у сфері кримінального правосуддя в Україні.
Методологічну основу дослідження складає сукупність дослідницьких методів сучасної теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей. Методологія роботи ґрунтується на загальних і спеціальних методах пізнання. Зокрема, методологічну базу дисертації склали мегапринцип додатковості, системний підхід, метод структурно-функціонального аналізу, метод сходження від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивний метод, аналіз і синтез. Зокрема, системний підхід і метод структурно-функціонального аналізу, як невід’ємна методологічна частина безпосередньо застосовувався при розгляді проблематики змістовно-функціонального і прогностичного аспектів буття гарантій прав і законних інтересів особи в загальнотеоретичному і галузевому (кримінально-процесуальному) аспектах. На основі цих методологічних засобів були виявлені і сформульовані зміст гарантій прав особи і правових засобів забезпечення правового захисту особи в кримінальному судочинстві, подана їх функціональна і прогностична характеристика. При цьому розгляд проблематики, який здійснювався в рамках системного підходу і структурно-функціонального методу, відбувався з урахуванням зовнішніх і внутрішніх системно-структурних зв’язків правового феномена, що вивчається. Враховувалася встроєність системи гарантій прав особи в системі більш вищого порядку – кримінального судочинства і загальнотеоретичного механізму правового захисту особи. Метод сходження від абстрактного до конкретного і гіпотетико-дедуктивний метод застосовувалися по-перше, при розробці прикладного розуміння змісту системного підходу і відповідного понятійно-категоріального апарату кримінально-процесуального методологічного контексту, по-друге, при формуванні конкретного кримінально-процесуального розуміння загальнотеоретичного поняття механізму правового регулювання, тобто формулювання поняття правового захисту особи в кримінальному судочинстві. Методи аналізу і синтезу застосовувались при вивченні науково-дослідної бази загальнотеоретичного і кримінально-процесуального профілів з метою виявлення предметного і функціонального змісту основних понять і категорій, якими оперує автор при подальшому розгляді проблематики методологічного забезпечення кримінально-процесуальних правозахисних правовідносин. Принцип додатковості як загальнонауковий методологічний мегазасіб дозволив притягнути всі вищезазначені пізнавальні засоби в межах і аспекті необхідності кожного з них для вирішення окремих конкретних науково-дослідних задач. Крім того, на принцип додатковості покладено самостійне методологічне значення при дослідженні проблематики оновлення понятійно-категорійного апарату загальнотеоретичного і кримінально-процесуального характеру, а також при вивченні методологічного аспекту теорії правового захисту особи в кримінальному судочинстві.
Теоретичною основою дисертації є праці як вітчизняних авторів (у тому числі вчених колишнього СРСР), так і роботи іноземних дослідників правозахисної проблематики. У роботі використана література із загальної філософії, соціології, загальної теорії права та держави, конституційного права, теорії кримінально-процесуального права. У порівняльному аспекті досліджено понятійно-категоріальний апарат загально-правової та галузевої (кримінально-процесуальної) проблематики правового захисту особи у кримінальному судочинстві. Нормативною базою дисертації є положення Конституції України, а також конституцій держав – членів СНД, чинне кримінально-процесуальне законодавство України, проекти нового Кримінально-процесуального кодексу України. Були використані також підсумки опитувань 210 осіб, які визнані у кримінальних справах потерпілими, а також жертв злочинів.
Дисертаційне дослідження здійснювалося упродовж двох взаємопов`язаних етапів за двома основними напрямками: на першому етапі визначалися вихідні позиції дослідження, обґрунтовувалася актуальність досліджуваної проблеми, вивчався сучасний стан науково-дослідної роботи з правозахисної тематики та проблематики гарантій прав та законних інтересів особи у загальній теорії права та теорії кримінально-процесуального права: на другому етапі узагальнювався теоретичний матеріал, проводилася апробація запропонованої структури та методологічної бази роботи, формувалися основні ідеї та підходи щодо вирішення поставлених завдань дисертаційного дослідження, розроблялися шляхи впровадження в науково-дослідну практику теоретико-правових та методологічних рекомендацій щодо дослідження правового захисту особи у кримінальному судочинстві України.
Наукова новизна одержаних результатів значною мірою визначена самою постановкою проблеми в темі дисертації, відповідно до якої вперше в Україні на монографічному рівні здійснено єдине і наскрізне дослідження основних загальнотеоретичних та кримінально-процесуальних питань методологічного забезпечення та методологічного оновлення вже існуючого понятійно-категоріального апарату загальнотеоретичної та кримінально-процесуальної проблематики правового захисту особи в окремій формі юрисдикційного процесу – кримінальному судочинстві. Обраний комплексний міжгалузевий підхід до вивчення проблематики дисертаційної теми дозволив висунути ряд нових концептуальних у теоретико-методологічному аспекті та важливих у юридичній практиці положень, серед яких є такі:
в генезисі ідеї гарантій прав особи проглядається провідна роль натурально-правової доктрини, концепції пріоритету прав и свобод людини;
уперше обґрунтовано, що методологічними засобами аналізу змісту системи гарантій прав і законних інтересів особи є, насамперед, дослідницькі схеми «поняття гарантій прав особи» і «класифікація гарантій прав особи»; перспектива формування галузевої (кримінально-процесуальної) сутнісної класифікації гарантій прав особи пов’язується з однією з основних робочих властивостей гарантії як такої – здатністю забезпечувати невідворотність настання юридичних наслідків у випадку порушення конкретного суб’єктивного права і законного інтересу, а також здатністю забезпечувати відновлення правової ситуації до необхідного стану; в основу подібного роду (каузальної) класифікації покладено закономірний зв’язок між якісною характеристикою предмету порушення, самим кримінально-процесуальним порушенням і юридичним наслідком;
підкреслено особливе місце в структурній характеристиці системи гарантій прав особи, яке займає категорія «правовий статус» як самостійний пізнавальний засіб для виявлення правового стану особи;
вперше визначено, що методологічним засобом аналізу функціональної (динамічної) характеристики системи гарантій прав особи служать дослідницькі схеми, які вибудовуються на основі категорії «механізм» (механізм правового регулювання, механізм правового захисту, механізм захисту прав, механізм забезпечення реалізації прав тощо); також особлива роль відводиться категорії «мета» – ключовій характеристиці функціональних якостей правових об’єктів; самостійне значення у функціональній характеристиці системи гарантій прав особи відводиться принципам (правовим принципам і принципам права); особливе місце належить принципам правового захисту;
виявлено також супутнє призначення засобів правового захисту особи в кримінальному процесі – забезпечити правову захищеність кримінально-процесуального простору, точніше його соціального призначення, яке розглядається в контексті конфліктного призначення права;
вперше отримало обґрунтування положення, стосовно того, що досягнення правозахисних цілей в кримінальному судочинстві здійснюється за допомогою комплексу юридичних засобів, зокрема: засобів, які забезпечують дію судочинства, процесуальної форми в цілому в якості правозахисного механізму, соціально прийнятного способу вирішення кримінально-правового конфлікту; засобів, які забезпечують дію механізму правового захисту як однієї з основних задач кримінального судочинства; засобів, які забезпечують дію механізму захисту як однієї з основних кримінально-процесуальних функцій;
вперше обґрунтовано, що подолання накресленого екстенсивного шляху розвитку системи гарантій прав і законних інтересів особи в кримінальному судочинстві, механічного включення нових інститутів в уже наявну структуру гарантій можливе лише із залученням базових положень системного підходу, які є методологічним орієнтиром для виявлення напрямів динаміки всієї системи гарантій прав особи в цілому і якісних, кількісних змін системи, зокрема;
вперше дістало обґрунтування положення про те, що методологія дослідження системи гарантій прав особи, засобів забезпечення правової захищеності особи в кримінальному процесі передбачає самостійне значення аксіологічного, інструментального і антропологічного підходів до вивчення відповідних юридичних засобів; особлива роль відводиться поняттю «механізм правового регулювання» у його прикладній модифікації, яка обирається як провідна дослідницька схема вивчення галузевого (кримінально-процесуального) системного правового об’єкта – гарантій прав и законних інтересів особи;
вперше визначено та обґрунтовано роль та провідне місце у формуванні світоглядної складової методології вивчення правозахисної проблематики в кримінально-процесуальному праві, яке відводиться феномену праворозуміння.
Практичне значення одержаних результатів дослідження пов’язується з питаннями теоретичного і методологічного забезпечення дослідницької роботи у сфері галузевої (кримінально-процесуальної) правозахисної тематики, а також вивчення: питань кримінально-процесуального захисту особи, теорії і практики формування, функціонування механізму правового захисту особи в кримінальному судочинстві, критеріїв та умов ефективності процесуально-правових засобів, які формують галузевий правозахисний інструментарій. Особлива роль окремих результатів вбачається в освітньому процесі, пов’язаному з формуванням громадянської позиції майбутніх правозастосовувачів у сфері кримінального правосуддя.
Сформульовані та обґрунтовані теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані при розробці проекту Кримінально-процесуального кодексу України та інших нормативних актів, при підготовці відповідних науково-практичних посібників, розділів підручників, методичних вказівок; у навчальному процесі, де положення та висновки роботи можуть використовуватися під час викладання курсів „Кримінальний процес України”, „Методологія кримінально-процесуального права”, спецкурсів.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачкою самостійно. У співавторстві опубліковано дві наукові статті, до яких здобувачкою підібрані матеріали та викладено власну позицію щодо гарантій прав особи у кримінальному процесі.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Одеської національної юридичної академії, представлена і обговорена на міжкафедральному семінарі кафедр кримінального процесу, криміналістики, схвалена ними і рекомендована до захисту.
Основні теоретичні положення і пропозиції, які містяться в дисертації, неодноразово доповідалися і обговорювалися на науково-практичних конференціях, зокрема на міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів” (м. Одеса, 2000 р.), на науково-практичній конференції „Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 2000 р.), на науково-методичній конференції „Проблеми вищої юридичної освіти в Україні” (м. Харків, 2001 р.), на науково-практичній конференції „Становлення і розвиток правової системи України” (м. Київ, 2002 р.), на науково-практичній конференції „Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2003 р.), на 4-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2001 р.), на 5-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2002 р.), на 6-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2003 р.), на 7-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2004 р.), на 8-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2005 р.), на 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2006 р.), на 4-й Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів „Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (м. Одеса, 2006 р.), на 10-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2007 р.).
Публікації. Основні висновки та результати дослідження містяться у 26 наукових публікаціях, 2 з яких – монографії, 2 – матеріали конференцій, 22 – наукові статті опубліковані у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, які налічують п’ятнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 463 найменувань. Повний обсяг дисертації складає 486 сторінок, безпосередньо текст дисертації становить 442 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Відновлення поняттєво-категоріального апарата, фиксируемое в теорії права як один з напрямків по висновку із кризи юридичної науки, повинне здійснюватися в контексті рішення центральної проблеми сучасного правознавства - переходу теоретичної думки про правове обмеження до ідеї про правову свободу особи [43, с. 17-22]. Рішення завдань відновлення світоглядної складової теорії права, апарата її внутрінаукової рефлексії зв'язується з пошуком категорії, покликаної структурировать всю її методологічну частину. Запропонована вченими в якості такий категорія "правотворчество", споконвічний зміст якої вкорінений в особи як у центральному суб'єкті, дозволяє: "по-перше, показати роль особи в цих процесах; по-друге, виступити як інтегративний початок стосовно методології пізнання; по-третє, подивитися, яким образом відбувається перехід від абстрактного до конкретного; по-четверте, показати поглиблений зміст самої категорії; в- п'ятих, виконуючи інтегративну роль у правовій науці, модель "правотворчество" зможе втілити в собі єдність теоретичного й емпіричного рівнів, системно-структурного й історико-генетичного підходів" [43, с.22].
Зосередження правових досліджень і їхніх методологічних засобів навколо особи розцінюється в сучасній теорії чи права не як єдиний діючий спосіб подолання юридичного позитивізму, успадкованого від радянської юриспруденції. Відзначається, що "юридична наука традиційно ототожнює суб'єкт права з учасником правовий відносин, багато юристів не можуть собі представити суб'єкт права інакше, як як елемент складу правовідносин, опосредующего ланки між об'єктом і змістом правовідносин. Юриспруденція, помістивши в центр правової системи норму права, відсунула на другий план фігуру суб'єкта права. Правова особа, що є творцем права, щирим джерелом права, творцем всіх правових ідей, найбільшою правовою цінністю, по суті, виявилася виключеної із предмета правової науки" [14, с.13]. Актуалізація антропологічного фактора в юридичній науці відбувається на тлі ряду негативних факторів, що супроводжують сучасне правове положення особи. Так, російські колеги відзначають наступне: "правовий статус особи істотно дестабілізується в результаті безладь, які відбуваються сьогодні в суспільстві, а саме: соціальна напруженість, політичне протистояння, складна криміногенна обстановка, ріст злочинності, екологічні й технологічні катастрофи, шокові методи проведення реформ і т.д. На правовий стан особи роблять свій вплив і морально-психологічні фактори - втрата особою соціальних орієнтирів і пріоритетів, духовної опори, неадаптированность до нових умов. Особа випробовує глибокий соціальний дискомфорт і непевність у завтрашньому дні" [21, с.33]. Крайня нестійкість юридичного статусу, його слабка соціально-правова захищеність, відсутність надійних гарантуючих механізмів, нездатність державних владних структур забезпечити інтереси громадянина, його права, життя, волі, честь, достоїнство, власність, безпека - характерні риси, що відрізняють, як було сказано, юридичне положення суб'єкта права не тільки в РФ [21, с.33], але й в Україні.
Стійка тенденція антропологизации вітчизняного правознавства, відмічувана вченими- теоретиками [229, с. 237-241; 264, с.38; 311, с. 3-14; 342, с. 15-26;], повинна повною мірою розкривати свій пізнавальний потенціал у методологічному контексті й проблематиці теорії процесуального права - сфери правознавства, найбільше, мабуть, установленої на центральну роль суб'єкта права як провідного "діяча" правової реальності. Своєчасність запиту галузевої процесуальної науки на концептуальне знання про правового суб'єкта саме в даному прояві його правовий экзистенции представляється очевидної. Зв'язано це з тим, що розмаїтість процесуальної форми, гуманізація цілей і завдань правосуддя орієнтовані на діяльного, творчо активного суб'єкта процесуальних відносин, а не пасивного об'єкта правового регулювання. Досить звернутися до Концепції [154], щоб переконатися - методологічно значима проблематика процесуального права має в перспективі безпосередній вихід на суб'єкта як волеспособное, целеполагающее особа.
Разом з тим, футуристичні прогнози динаміки ціннісних змін, що фіксують уже зараз зниження якісного рівня названих властивостей правового суб'єкта на Заході [405, с. 3-23], можуть поставити законодавця в майбутньому перед проблемою адресата - точніше, перед проблемою адекватності розуміння адресованої правової інформації. Уже зараз юридична антропологія відзначає пришестя "нової людини" - людини нумерического, чия творча, творча здатність або знижена, або замикається в границях знаково-цифрових символів. "Відповідно, - пише А.И.Ковлер, - знижується й рівень юридизації мислення сучасної людини, особливо молоді, що відзначають соціологи й антропологи. Homo jurіdіcus може зникнути як історичний тип людини- громадянина вже через одне-два поколінь" [141, с.4].
У складній ситуації законодавець також поставлений перед необхідністю вироблення таких форм передачі інформації й способів її реалізації, які враховували б трансформовані особистісні характеристики правового суб'єкта. Рішення цього завдання, мабуть, здійсненно в межах більше загального напрямку, що включає традиційні проблеми юриспруденції: правової з, правового поводження, обліку раціональних і ірраціональних початків активності правового суб'єкта [264, с. 40-41]. Неможливо ігнорувати й сучасний погляд філософії на людину, що дає деякого подання юриспруденції (юридичної антропології) про сутність взаємин людини й влади, де перший - не більш, ніж тіло (нехай - правове), об'єкт владного регулювання, "кероване тіло" і найменш усього суб'єкт у щирому змісті цього слова: "у цей час, - пише В.Д.Губін у відгук на роботу М.Фуко[410], - каноном є психопатичне тіло, тіло сучасного "нервового" (як виразився б Достоєвський) людини, що потеряли стійкі орієнтири, відчуженого від яких би те не було суспільних ідеалів і цілей, наповненого страхами перед будь-якою можливою маніпуляцією с їм з боку суспільства. Можна назвати його й шизофренічним тілом - тілом роздробленим, тілом диссоциированним, тілом, що вислизає від будь-якого зовнішнього примушення. Тіло стає безліччю тіл: тілом істеричним, алкоголічним, эпилептоидним, тілом, звільненим від диктатури свідомості, розуму, що може наказувати людині, веліти" [73, с. 284-285].
Проте - нормативне стимулювання активності суб'єкта в юридичному процесі, зокрема , у його традиційних формах, уводить у число провідних пізнавальних засобів галузевої проблематики аксиологический підхід - продуктивний спосіб виявлення взаємозв'язку між якістю правового регулювання і його ціннісним забезпеченням. Застосування аксиологического підходу "дозволяє зрозуміти, що ефективність сформованих у суспільстві правовідносин у чималому ступені залежить від тої ціннісної складової, на якій вони вибудовуються, від здатності й бажання учасників правовідносин взяти на себе певні зобов'язання й не порушувати їх" [97, с.21].
Ефективність процесуального забезпечення прав особи, поряд із ціннісною складовою правового регулювання, припускає й інший критерій - результативність процесуальної діяльності суб'єкта права. Його технологічна природа дозволяє включити в методологічний апарат проблематики галузевого захисту особи інструментальний підхід [90, с. 131-134] - напрямок, що фіксує свій пізнавальний потенціал на функціонально-цільовому аспекті права. П.М.Рабінович, звертаючи увагу на инструментализацию вітчизняного законодавства, підкреслює функціональний характер юридичного (об'єктивного) права в контексті підходу, що розвивається їм потребностного. На його думку законодавство повинне здобувати такий зміст, щоб служити засобом, тобто інструментом, використання відповідних прав [316, с.12].
Процеси відновлення методології дослідження правового захисту особи, забезпечення її прав, вільностей і законних інтересів у різних сферах суспільної практики ставлять ще одне важливе питання - про якість і адекватність наявної в сучасній вітчизняній юридичній науці теоретичної бази для відповідних галузевих досліджень. У цій ситуації розмаїтість і достаток робіт дисертаційного, монографічного рівня, статей, що всебічно висвітлювали дану проблематику в різні періоди розвитку юриспруденції, - обставини, які неминуче ставлять дослідника перед завданням визначення критеріїв підбора джерел при формуванні наукового апарата. Її рішення ускладнюється тим, що питома вага в цьому науковому масиві доводиться на роботи, виконані переважно до відновлення Україною національної державності й до прийняття Конституції - події, що має рубежний характер для національної юридичної науки, правового мислення, події, що определили принципово інший підхід в оцінці взаємин держави й особи, насамперед , у публічній сфері правового регулювання.
Така переорієнтація науково-теоретичного правового мислення на пострадянському просторі, іменований іноді зміною парадигми держава- центризму на персоноцентризм, у сукупності з курсом на європейську інтеграцію України й завданням гармонізації законодавства, звичайно ж, впливає на якість обновлюваного змісту базових науково-правових категорій і направляє в науковому пошуку. Як справедливо підкреслює В.А.Бачинин, "епохальні переоцінки цінностей, що періодично відбуваються у всіх соціокультурних системах, незмінно накладають свою печатку на зміст юридичних артефактів, змушуючи їх випробовувати значні семантичні "перевантаження", обумовлені зсувами й перетинаннями змістовних домінант політичного, ідеологічного, етичного, соціально-філософського й сугубо правового характеру" [22, с. 27-28].
Тут справедлива позиція П.М.Рабіновича, що застерігає від довільної "плюрализации" методологічного інструментарію. Деструктивний вплив методологічної анархії можливо попередити системою науковедческих аксіом, методологічною дисципліною. Учений пише із цього приводу наступне: "звільнення методології від адміністративно- командної ідеологічної запрограмованості не означає її волю від фактологічної, логічної, а врешті- решт, істиннісної "дисципліни", волю від необхідності вдаватися до такого визначального критерію правильності методології, як реальні наслідки впровадження її результатів у суспільну практику. Саме ця практика й "вирішує", якою бути методології. [310, с.186]"
"Ця ж практика - резюмує П.М.Рабінович, - до речі, найпереконливіше довела й доводити, що ніколи не існувало, не істує й не існуватиме методології праводержавознавства, абсолюно нейтральної в соціально орієнтованому, соціально змістовному відношенні, тобто методології, так би мовити, соціально дистильованої, "очищеної" від впливу з боку загального світогляду, переконань і установок дослідника. А такий світогляд завжди завтратитися конкретним продуктом певних соціальних і природних розумів, обставин життя безпосереднього носія або тієї частини суспільства, інтересам якої об'єктивно, незалежно від намірів дослідника, відповидають, "слугують" результати дослідження". [310, с.186]
Сприйнятливість методологічного інструментарію юриспруденції до сучасних гуманітарних цінностей, зрозуміло, багато в чому визначає успішність процесу висновку галузевої процесуальної науки на якісно новий рівень освоєння правової реальності. Разом з тим, розвиваючи поняттєво-категоріальний апарат, що включає ціннісні компоненти, реформуючи на основі наукових новацій галузеве законодавство, бажано враховувати наявність об'єктивних передумов у суспільній свідомості, що забезпечують адекватне сприйняття й належну оцінку цих цінностей. У соціологічних дослідженнях, і у філософії прямо відзначається інерційна роль этоса в модернизационних процесах [302, с. 29-40; 386, с. 33-45]. "Одним з найтрагічніших оман кінця ХХ в. стала наївна впевненість у можливості експорту чужих моделей розвитку без обліку реального багатомірного комунікаційного простору. У більшості пострадянських держав домінує державна стратегія, що виходить із міфологічної, а не реальної географії. Тут широко декларуються принципи інтеграції із західно-європейською цивілізацією, вилученої не тільки більшими відстанями, але й обладающей іншим культурно-генетичним кодом. Відбувається змішання понять географічного, геополітичного й геоэкономического положення, історичного й неоднорідного соціального часу" [99, с. 53-54].
Реалістичні тут представники вітчизняної теорії права - "спроби прилучити Україну до західного досвіду, використовуючи модель, що доганяє, модернізації, споконвічно приречені на неуспіх у силу антиіндивідуалістської спрямованості нашого соціального розвитку, що зложився менталітету, традицій, цінностей і нормативів, що визначили специфічне відношення до права, його ролі в житті особи й суспільства" [264, с.158]. Подібна заклопотаність - із приводу конфлікту між культурно наслідуваною практикою й західними цінностями справедливості, що виявляється в ході трансформаційних процесів у сучасній Україні, - висловлена й у вітчизняній філософії права [204, с.146]. Напевно, що законодавець повинен ураховувати рівень мотиваційного імпульсу таких ціннісних домінант у формуванні активної правової позиції суб'єктів. Саме модернізація політико-правової свідомості громадян - застава ефективності починань українського законодавця. Як справедливо підкреслюється в цьому з, "перспективи вибудовування життя в нових інституціональних формах багато в чому залежать від їхнього підкріплення відповідними змінами у свідомості й у мотиваціях кожної конкретної людини" [441, с.75], а в остаточному підсумку, - у менталітеті націй. Тому рефлексія теорії права й галузевих наукових дисциплін покликана забезпечити не тільки інтегрування, але й "корекцію" цивілізаційних цінностей (у методологічному прояві) з обліком сформованої правової традиції.
Значима роль у цьому процесі повинна приділятися критичному осмисленню як самих цінностей, так і схованого функціонального завдання, виконуваної ними. Тривожний фактор тут - дослідження, у яких відзначається характер, що маніпулює, категорії прав людини. Ця категорія, використовувана, на думку Ю.М.Оборотова, як метафора у вітчизняній правовій культурі, не стільки відбиває, скільки творить соціальну реальність, виступаючи, поряд з нормативом правової держави, ефективним засобом політичного "менеджменту" [263, с.23, 125- 126]. Здійснюване через експансію значеннєвих комплексів просування прав людини в масовій свідомості глобализирующегося миру - один з діючих способів надання т.зв. символічного тиску на держави в межах винятково прагматичних цілей. Відзначається, що "в умовах глобалізації зовсім явно виникає й глобальний лінгвістичний ринок із зовсім певними власниками лінгвістичного капіталу, що ставляться, насамперед , до так званій "атлантичної соціокультурної моделі", що і визначає процеси "ціноутворення" на даному ринку". Категорії "демократія", "права людини", "рівність", "цивільне суспільство" і ін. формують т.зв. правильну мову сучасного миру. Напевної стає практика активного використання відповідної риторики для досягнення своїх цілком конкретних цілей - утримання домінуючих позицій [135, с.49]. Ці тенденції, реалізовані в рамках т.зв. "soft power", - прояв того, що Ю.Хабермас розглядає як "вкладені інтереси" доброзичливого гегемона сучасності [412, с.18]. Політична вибірковість в оцінці дотримання прав і вільностей людини в конкретній державі, по суті - лише прояв даної стратегії [195, с.108]. Фактично про це ж ставилося питання й на Х Всесвітньому Російському Народному Соборі [96; 461; 463].
Ця ситуація характерна не тільки для ідеологічної сфери обігу категорії прав з. Діяльність Європейського Суду по правах людини, на думку М.Н.Марченко, - також об'єкт штучної демонизации й ідеалізації: "за допомогою засобів масової інформації подібного роду інститути, нерідко в піку судовим органам "недемократичних" держав, представляються у вигляді якихось еталонів повної об'єктивності, чесності, неупередженості, в образі останньої й вирішальної інстанції на шляху до досягнення справедливості" [226, с.11]. Схильність до політизації прийнятих рішень спостерігається й у самій діяльності Європейського Суду по правах людини. Неоднозначна оцінка практики цього органа в західній юридичній і соціально-політичній літературі; обставини, що свідчать про "уважне ставлення" Суду до політико-ідеологічним цілям загальноєвропейських інститутів (ОБСЄ, Рада Європи) [226, с. 12-14], повинні враховуватися в оптимістичних прогнозах просування доктрини судового прецеденту в українську правову систему.
При розгляді питань, пов'язаних з розвитком методології дослідження правозахисної проблематики в кримінально-процесуальній сфері зазначені обставини враховувалися повною мірою . Також у цьому напрямку автором були зроблені наступні основні висновки:
- ідея прав людини, органічно пов'язана із природно-правовою доктриною виступає осередком предметного й функціонально-цільового змісту системи гарантій прав особи; одночасно з політико-правовою раціоналізацією ідей прав людини питання про гарантії розвивається в контексті проблематики вітчизняного конституціоналізму;
- за допомогою схеми "поняття гарантій прав особи" фіксується предмет гарантій (волі, права, законні інтереси), їх ціль, суб'єкти, а також форма буття гарантій (реалізація, забезпечення, захист, охорона права, вільностей і законних інтересів); структуроване подібним чином поняття дозволяє сформувати подання про предмет і метод правового регулювання в сфері забезпечення прав особи; дослідницька установка впливає на структуру поняття гарантій прав особи й позначається в центральному елементі поняття: у роботах з акцентуацією функціональних ознак і проявів системи гарантій це - "механізм", у роботах з домінуючою нормативно-правовою проблематикою й питаннями перспектив законотворчості це - "норми права", у роботах, що фіксують основну увагу на правозахисних засобах, мова йде в основному про відповідні правозахисні інституції й ін.; зміст і обсяг поняття як і класифікаційний матеріал розвиваються в цей час за рахунок гармонізації національного законодавства й міжнародно-правових стандартів у сфері забезпечення прав людини;
- методологічне значення в дослідженні правового захисту особи в кримінальному процесі мають два аспекти буття правового статусу в кримінально-процесуальному праві: по-перше, це проблеми придбання й перспективи вдосконалювання процесуального статусу учасника судочинства, по-друге, - проблеми його реалізації; в обох випадках перед нами схожа структура проблем, що вказує напрямки теоретичного галузевого пророблення проблематики правового захисту особи - юридична формалізація процедури придбання й реалізації статусів, мінімізація дискретних повноважень суб'єктів, відповідальних за виробництво по кримінальній справі; розвиток кримінально-процесуальних статусів необхідно припускає облік концепції циклічності процесу; це означає, що поряд з корелятивної складової ( право-обов'язок), законодавець повинен брати до уваги структуру циклу правозастосування, тобто нормативну й інструментальну забезпеченість кожного етапу правозастосовного циклу; тут же законодавцеві необхідно враховувати й структуру суб'єктивного права, беручи до уваги й особливостей процесуально- правової відповідальності;
- позначені напрямки динаміки кримінально-процесуальних юридичних засобів - зміна репрессивно- пошукових рис правосуддя якостями змагальності судочинства, де процедура досягнення окремих кримінально-процесуальних цілей здобуває характер диалогичности; особливо виділені значення й перспективність комплексного міждисциплінарного підходу до рішення науково-практичних завдань забезпечення правової захищеності особи в кримінальному процесі, де важлива роль приділяється неюридичним засобам, механізмам, які виступають повноправними інструментами для досягнення цілей правового (юридичного) характеру;
- системний підхід варто розглядати як найважливішу складову в загальній стратегії дослідження процесуально- правового й галузевого захисту особи; провідна роль цього методологічного засобу проявляється лише на певному етапі, ціль якого - установлення теоретичної моделі досліджуваного об'єкта; на наступних стадіях дослідницької програми, кожна з яких визначається своїми пізнавальними завданнями, залучаються, на основі принципу додатковості, інші засоби;
- виявлена провідна роль праворозуміння у формуванні світоглядної установки, пізнавального обрію дослідника у вивченні механізму правового захисту особи в кримінальному судочинстві; показане самостійне методологічне значення питань про права людини й статус цього правового феномена в сучасному правопонимании, про принципи взаимосуществования природно- і позитивно-правового способів буття права, що розкриваються в контексті правової онтології, про співвідношення якостей ефективності й справедливості політико-правових інститутів, про співвідносність універсальних і культурно-специфічних цінностей, втіленої в правовій проблематиці співвідношення міжнародного й національного права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Аврутин Ю.Е., Кикоть В.Я., Сидорук И.И. Правопорядок: организационно–правовое обеспечение в Российской Федерации. Теоретическое административно–правовое исследование: Монография.– М.: ЮНИТИ – ДАНА, Закон и право, 2003.- 456с.
2. Автономов А.С. Системность как свойство категорий конституционного права // Общественние науки и современность.– 2004.– №4. – С.145–154
3. Актуальние проблеми философии права («Круглий стол») // Юридический вестник.– 2006.– №1. – С.138–149
4. Александров С.А. Правовие гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе.– Горький: Горьковская висшая школа МВД СССР 1976. – 124с.
5 Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: НОРМА, 2001. – 840с.
6. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опит комплексного исследования. – М.: «Статут», 1999. – 712с.
7. Алексеев С.С. Правовие средства: постановка проблеми, понятие, классификация // Советское государство и право. – 1987. – №6. – С.14–21
8.Алексеев С.С. Теория права. М.: Наука, 1995. – 380с.
9. Аленін Ю., Гурджі Ю. Публічна природа гарантій прав особи у кримінальному процесі // Право України. – 2003. – №4. – 30–32
10. Альперт С.А. Защита в советском уголовном процессе прав и законних интересов лиц, понесших имущественний ущерб от преступления. – Харьков: Харьк. юрид. ин–т, 1984. – 36с.
11.Амирбеков К.И. Правообеспечительная юридическая деятельность: теоретический подход // Государство и право.– 2006.– №1. – С.88–94
12. Антропологія права// Філософський енциклопедичний словник / Ін–т філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України / За ред. В.І.Шинкарука. – К., 2002. – С.43–57
13. Антропологія права: філософский та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Матеріали Першого всеукраїнського круглого столу (м.Львів, 16–17 вересня 2005 року). – Львів: Край, 2006. – 320с.
14. Архипов С.И. Субъект права в центре правовой системи // Государство и право.- 2005.-№7. – С.13–23
15. Бадирян Г.М. Права личности: исторические и теоретические аспекти обоснования и признания // Государство и право.– 2006.– №8. – С.54–61
16. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві.– К.:Юрінком Інтер, 2000. – 325с.
17. Барабаш А.С., Давлетов А.А. Российский менталитет и его влияние на природу уголовного судопроизводства // Правоведение.– 2006.– №2. – С.98–108
18. Бараннік Р.В. Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів її сім`ї чи близьких родичів у кримінальному процесі України: Дис...канд. юрид. наук: 12.00.09 / Запорізькй юридичний ін–т МВС України. – Запоріжжя, 2002. – 235с.
19. Баранов В.М., Пшеничнов М.А. Гармонизация законодательства России: философские и правовие аспекти // Философия права.– 2000.– №1. – С.7–15
20. Баранов П.П. Развитие философии права в России: Традиции и современние проблеми // Философия права.– 2000.– №1. – 16–22
21. Басик В.П. Эволюция правового статуса личности и его отражение в российской правовой науке // Правоведение.– 2005.– №1. – С.21–35
22. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Х.:Фолио, 1999. – 420с.
23. Бачинин В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: Словник. – К.: Наукова думка, 2003. – 650с.
24. Бебик В. Глобальне громадянське суспільство: теорія, методологія, менеджмент // Політичний менеджмент.– 2006.– №2. – С.140–147
25. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причинённого гражданину судебно-следственними органами.– М.: Акад. МВД СССР, 1979. – 204с.
26. Безлепкин Б.Т. Судебно-правовая защита прав и свобод граждан в отношениях с государственними органами и должностними лицами.– М.Учебно–консультационний центр «ЮрИнфоР». 1997. – 128с.
27. Белькова О.В. Правовий статус свідка в кримінальному процесі України: Дис...канд. юрид. наук: 12.00.09 / Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2005. – 223с.
28. Бережний О.І. Преюдиціальність судових рішень у кримінальних справах. Автореф. дис....канд. юрид. наук.– Харків, 2003. –20с.
29. Бережнов А.Г. Права личности: некоторие вопроси теории.– М.МГУ, 1991. – 141с.
30. Берков В.Ф. Структура и генезис научной проблеми. – Мн.: Изд–во БГУ, 1983. – 240с.
31. Бессарабов В.Г. Правозащитная деятельность российской прокуратури (1722 – 2002 гг.): история, собития, люди: Монография. – М.: НОРМА, 2003. – 685с.
32. Бігун В. Антропологія права: предмет, система, методологія, статус та функції. – В зб.: Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Матеріали Першого всеукраїнського круглого столу (м.Львів, 2005 рік). – Львів: Край, 2006. – С.43–57
33. Бігун В. Людина в праві: аксіологічний підхід: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.12. – НАН України, Ін–т держави і права ім. В.М.Корецького, 2003. – 220с.
34. Білас І.Г. Репресивно–каральна система в Україні 1917–1953. – К.Наукова думка, 1994. – 320с.
35. Білоконь С.І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917–1941 рр.) Джерелознавче дослідження. – К.: Наукова думка, 1999. – 324с.
36. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. – М.: Издательство «Наука», 1973. – 270с.
37. Божьев В.П. Потерпевший в советском уголовном процессе: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1963. – 330с.
38. Божьев В.П. Уголовно–процессуальние правоотношения. – М.Юрид. литература, 1975.- 154с.
39. Божьев В.П. Уголовно–процессуальние правоотношения: Автореф. дис…д–ра. юрид. наук. – М., 1994. – 45с.
40. Бойков А.Д. Третья власть в России: (Очерки о правосудии, законности и судебной реформе 1990-1996гг.).– М.: Юрид. литература, 1997. – 261с.
41. Бояринцев В.Н. Соотношение публичности и диспозитивности в советском судебном праве: Автореф…дис. канд. юрид. наук. – М., 1987.- 18с.
42. Брюггер Вінфрід Образ людини у концепції прав людини // Проблеми філософії права. – 2003. – Т.1. – С.136–146
43. Бризгалов А.И. О некоторих теоретико–методологических проблемах юридической науки на современном этапе // Государство и право.– 2004.– №4. – С.17–22
44. Будко В.В. Философия науки: Учебное пособие. – Харьков: Консум, 2005. – 268с.
45. Бурков В.Н., Новиков Д.А. Теория активних систем. Состояние и перспективи. – М.СИНТЕГ, 1999. – 182с.
46. Варфоломеева Т.В. Организационние, процессуальние и криминалистические проблеми защити адвокатом прав подозреваемого, обвиняемого, подсудимого. Дис….докт. юрид. наук.– К., 1994. – 496с.
47. Васецький В.Ю. Доктрина прав людини в романо–германській правовій системі: Дис...канд. юрид. наук: 12.00.01 / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2005. – 204с.
48. Васильев А.М. О правових идеях-принципах // Советское государство и право. – 1975. – №3. – С.11–18
49. Васильев А.М. Правовие категории: Методологические аспекти разработки системи категорий теории права. – М.: Наука, 1976. – 182с.
50. Венгеров А.Б. Синергетика, юридическая наука, право // Государство и право.– 1986.– №10. – С.36–45
51. Ветютнев Ю.Ю. Синергетика в праве // Государство и право.– 2002.– №4. – С.64–69
52. Виступ В.Т.Маляренко (єкс–Голова Верховного Суду України) на міжнародній науково–практичній конференції „Еволюція кримінального судочинства на пострадянському просторі” // Вісник Верховного Суду України.– 2006.– №7. – С.7–8
53. Витрук Н.В. О юридических средствах обеспечения реализации и охрани прав советских граждан // Правоведение. – 1964. – №4. – С.7–15
54. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: Монографія.– К.: Ін–т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001.– 240с.
55. Воеводин Л.Д. Юридические гарантии конституционних прав и свобод личности в социалистическом обществе. – М.: Юрид. литература, 1987. – 170с.
56. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: Дис...канд.юрид.наук: 12.00.01 / Національний педагогічний ун–т ім. М.П.Драгоманова. – К., 2000. – 177с.
57. Волкотруб С.Г. Імунітет у кримінальному процесі України: Монографія. – Харків: Консум, 2005. – 144с.
58. Видря М.И. Гарантии прав участников процесса в суде первой и второй инстанции. Автореф. дис….докт. юрид. наук.– М., 1967. – 37с.
59. Видря М.И. Уголовно-процессуальние гарантии в суде.– Краснодар: Кубанский гос. ун–т, 1980. – 94с.
60. Видря М.И. Участники судебного разбирательства в гарантии их прав.– Краснодар: Кубанский гос. ун–т, 1979. – 102с.
61. Галкин Б.А. Советский уголовно–процессуальний закон. – М.: Юрид. литература, 1962. – 180с.
62. Гальперин И.М. О принципе публичности (официальности) в советском уголовном процессе // Правоведение. – 1960. – №2. – С.17–23
63. Гальчинський А. Проблеми демократизації економіки // Економіка України. – 2005. – №11. – С.4–11
64. Ганьба Б.П. Системний підхід та його застосування в дослідженні України як демократичної, соціальної, правової держави: Дис....канд.юрид.наук: 12.00.01 / Національна академія внутрішніх справ України.– К., 2001. – 185с.
65. Гарник А.В. Философия права: предметная специфика, место и значение в системе социально-гуманитарного знания. – Дніпропетровськ: Вид–во Дніпропетровського ун–ту, 1998. – 240с.
66. Глухарева Л.И. Методологические аспекти развития теории прав человека // Государство и право.– 2006.– №3. – С.14–19
67.Голубов А.Є. Процесуальне становище в кримінальному судочинстві України неповнолітнього, який скоїв злочин або суспільно небезпечне діяння: Дис...канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2005. – 215с.
68. Гончарук О.В. Дихотомія права: право публічне та право приватне: Дис....канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ін–т міжнародних відносин Київського національного ун–ту ім. Т.Шевченка. – К., 2006. – 205с.
69. Графский В.Г. Интегральная (синтезированная) юриспруденция: актуальний и все еще незавершенний проект // Правоведение.– 2000.– №3. –С.62–67
70. Гриненко А.В. Методология уголовно-процессуальной науки // Государство и право.– 2003.– №9. – С.54–60
71. Гробов С.М. О классификации уголовно–процессуальних гарантий обвиняемого. – В сб.: Гарантии прав личности в социалистическом праве и процессе. – Вип.2. – Ярославль, 1977. – С.65–71
72. Грязнов Б.С. Логика, рациональность, творчество. – М.: Мисль, 1982. – 175с.
73. Губин В.Д. Философия: актуальние проблеми: Учеб. пособие. – М.РГГУ: Омега–Л, 2005. – 370с.
74. Гузела М.В. Відшкодування заподіяної злочином шкоди за ініціативою суду в кримінальному судочинстві України. Автореф. дис....канд. юрид. наук.– Львів, 1999. – 18с.
75. Гурджи Ю. Гарантии прав личности в уголовном процессе: постановка и исследование проблеми в Украине // Юридический вестник. – 2003. – №1. – С.66–70
76. Гурджи Ю.А. Уголовно–процессуальние правоотношения: методологический аспект развития. – С зб.: Держава і право. – К.: Ін–т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. – 2003. – №20. – С.366–372
77. Гурджи Ю.А. Активная позиция потерпевшего: проблеми формирования и реализации. – В зб.: Держава і право. – К.: Ін–т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – №11. – С.428–432
78. Гурджи Ю.А. К вопросу о перспективах совершенствования уголовно–процессуального механизма обеспечения прав личности. – В зб.: Держава і право. – К.: Ін–т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2006. – №34. – С.431–437
79. Гурджи Ю.А. К вопросу о постановке и исследовании проблеми гарантий прав личности в уголовном судопроизводстве Украини. – В зб.: Становлення і розвиток правової системі України (Тези доповідей і наукових повідомлень науково–практичної конференції. Київ, 21 березня 2002 р.). – К., 2002. – С.35–37
80. Гурджи Ю.А. О методологической функции философии права в исследовании проблеми гарантий прав личности в уголовном процессе. – В зб.: Держава і право. – К.: Ін–т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2003. – №19. – С.478–483
81. Гурджі Ю.О. Перспективи розвитку принципу публічності в кримінальному процесі: методологічний аспект. – В зб. наук. праць „Проблеми правознавства та правоохороннох діяльності”. – Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ при Донецькому національному университеті, 2003. – Вип.№1. – С.134–141
82. Гурджі Ю.О. Кримінально–процесуальні засоби захисту особи: аксіологічний підхід. – В зб. наук. праць: „Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності”. – Донецьк: Донецький юрид. ін–т Луганського державного ун–ту внутрішніх справ, 2007. – Вип. №1. – С.146–153
83. Гурджи Ю.А. О правових идеях в методологии исследования уголовно–процессуальних средств защити личности. – В зб. „Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (Матеріали 4 Всеукраїнської наукової конференції правників–початківців. Одеса, 2006 рік). – Одеса: „Юридична література”, 2006. – С.112–117
84. Гурджі Ю.О. Праворозуміння в методології дослідження правового захисту особи в кримінальному процесі // Півдєнноукраїнський правничий часопис. – 2007. – №2. – С.52–54
85. Гурджі Ю.О. Правовий захист особи в кримінальному процесі: системний підхід // Право України. – 2007. – №8. – С.116–121
86. Гурджі Ю.О. Поняття і механізм забезпечення правової захищенності особи в кримінальному процесі // Юридична Україна. – 2007. – №5. – С.76–80
87. Гурджи Ю.А. Природа уголовно–процессуальних гарантий прав личности: философско–правовой аспект. – В зб.: Науковий вісник Юридичної академії МВС України. – Дніпропетровськ, 2003. – №1(10). – С.92–98
88. Гурджи Ю.А. Процессуальний статус лица, взятого под защиту: субъектний состав // Вісник Дніпропетровського інституту МВС України. – 2003. – №3. – С.295–304
89. Гурджі Ю. Ефективність кримінально–процесуальної форми юридичного процесу // Юридична Україна. – 2006. – №12. – С.82–86
90. Гурджі Ю. Юридичні засоби захисту особи в кримінальному судочинстві: інструментальний підхід // Право України. – 2007. – №2. – С.131–134
91. Гурджі Ю.О. Гарантії прав особистості в кримінальному процесі: аксіологічний аспект // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2003. – №2. – С.69–75
92. Гурджі Ю.О. Процесуальне забезпеченя прав особи: питання методології дослідження // Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. – №3. – С.151–155
93. Гурджі Ю.О. Система гарантій прав особи: зміст та класифікація. – В зб. наук. праць „Актуальні проблеми держави і права”. – Одеса. – 2007. – Вип.32. – С.237–245
94. Гурджі Ю.О. Гарантії прав особи: функціональна характеристика. – В зб. наук. праць „Держава і право”. – К.: Ін–т ім.В.М.Корецького НАН України, 2007. – Вип. 36. – С.440–448
95. Дегтярев С.Л. Цели и задачи судебной власти на современном этапе // Правоведение. – 2005. – №6. – С.99–108
96. Декларация о правах и достоинстве человека (Х Всемирного Русского Народного Собора) // URL: http://www.mospat.ru/center.
97. Демідов А.И. О методологической ситуации в правоведении // Правоведение.– 2001.– №4. – С.14–22
98. Денисов В.Н. Международное сотрудничество государств в области прав человека.– К.: Наукова думка, 1987. – 250с.
99. Дергачев В.А. Цивилизационная геополитика (Геофилософия): Учебник для вузов.– Киев: ВИРА – Р, 2004. – 672с.
100. Деревянкін С.Л. Публічність та диспозитивність у кримінальному судочинстві: Дис...канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2005. – 215с.
101. Джига М.В. Проблеми законності та доцільності при забезпеченні правового статусу обвинуваченого під час розслідування злочинів: Дис...канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський національний ун–т ім. Т.Шевченка. – Київ, 2002. – 210с.
102. Довідник з прав людини УПФ.– К., 1995. – 147
103. Доклад Генерального секретаря ООН «Защита прав человека и основних свобод в условиях борьби с терроризмом». – А/60/374
104. Дубривний В.А. Потерпевший на предварительном следствии. – Саратов: Саратовский юрид. ин–т, 1966. – 144с.
105. Евдокимова Е.Г. Цикличность правоприменения // Правоведение.– 2001.– №6. – С.20–27
106. Егоров А.В. Правовая интеграция и ее содержание // Государство и право. – 2004. – №6. – С.74–84
107. Егоров Ю.Л., Хасанов М.Х. Система, структура, функция // Философские науки. – 1978. – №5. – С.27–31
108. Жаліло Я. Економ