ВИКОРИСТАННЯ ОПЕРАТИВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Краткое описание

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень......................................................................................3
ВСТУП........................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. Оперативно-розшукова інформація та її значення у кримінальному судочинстві.........................................................................................................................14
1.1. Поняття та види оперативно-розшукової інформації....................................14
1.2. Співвідношення кримінально-процесуальних доказів та інформації одержаної в ході оперативно-розшукової діяльності.....................................................36
1.3. Роль оперативно-розшукової діяльності у збиранні та перевірці доказів...60

РОЗДІЛ 2. Значення оперативно-розшукової інформації для застосування заходів процесуального примусу....................................................................................104
2.1. Заходи процесуального примусу в кримінальному судочинстві...............104
2.2. Оперативна інформація як підстава для проведення слідчих дій..............128
2.3. Значення оперативної інформації для обрання і зміни запобіжного заходу.................................................................................................................................147

ВИСНОВКИ............................................................................................................183

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................................190

ДОДАТКИ............................................................................................................212

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова правової демократичної держави в Україні, входження до Європейської спільноти вимагають глибокого реформування діючих правових інститутів. Однією з перешкод на цьому шляху є протидія злочинних угрупувань, які на сьогоднішній день легалізували нажиті злочинним шляхом кошти і захоплюють ключові позиції в різних сферах суспільного життя, що негативно впливає на економіку України в цілому і відбивається на рівні життя громадян нашої держави. Все це породжує недовіру до правоохоронних органів України щодо їх спроможності боротися зі злочинністю. Вказані проблеми є настільки важливими, що їм неодноразово приділялась увага Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.
Боротьбі з організованою злочинністю, відмиванням “брудних” грошей присвячені останні рішення міжнародних інституцій, найвищих органів державної влади в Україні.
Таким чином, боротьба зі злочинністю є завданням багатьох державних органів, в тому числі й органів розслідування. Однак не завжди можливо досягти мети, встановлення істини, тільки процесуальним шляхом. Велику роль в цьому відіграють оперативні підрозділи, які використовуючи гласні і негласні методи діяльності допомагають органам розслідування в боротьбі зі злочинністю.
Характер оперативно-розшукової діяльності обмежується межами її гласності, яка проявляється у доступності та відкритості інформації, можливості її використання у відповідності з нормами кримінально-процесуального законодавства.
Оперативна інформація широко використовується в процесі розслідування злочинів як підстава для проведення слідчих дій, застосування інших заходів процесуального примусу. Однак, використання такої інформації в кримінальному процесі зумовлене таємницею джерела її одержання. В ряді випадків оперативну інформацію необхідно легалізувати, тобто із таємної, зробити її гласною, відкритою для використання в кримінальному судочинстві.
Пошук такої інформації, її процесуальне закріплення, перевірка та оцінка є тими елементами діяльності, які притаманні процесу доказування.
Доказування є одним з найважливіших аспектів кримінально-процесуальної діяльності, підґрунтям якого є пізнання події злочину. Суть кримінально-процесуального пізнання полягає в передбаченій законодавством процедурі збирання інформації, що має значення для встановлення істини, та отримання на її підставі достовірних знань про обставини вчиненого злочину.
Науково-технічний прогрес, як взаємозумовлений поступовий розвиток науки і техніки на сучасному етапі глибоких революційних змін у всіх сферах життя суспільства, безумовно повинен торкатися питань застосування сучасних оперативно-технічних засобів у доказуванні по кримінальних справах.
Удосконалення правового механізму введення в кримінальний процес оперативної інформації надасть можливість не лише швидко виявляти злочинців та розслідувати кримінальні справи, але й приймати мотивовані процесуальні рішення. Особливого значення у цьому зв`язку набуває законне і обґрунтоване застосування заходів процесуального примусу.
Важливим завданням на шляху становлення правової демократичної держави є укріплення законності, забезпечення дотримання прав людини під час провадження в кримінальних справах. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека, згідно з вимогами Конституції України, визнаються найвищою соціальною цінністю. Уся діяльність державних органів, в тому числі і в сфері кримінального судочинства, повинна бути спрямованою на захист прав і свобод людини.
Прийняття законних та обґрунтованих рішень щодо заходів процесуального примусу можливе лише тоді, коли вони ґрунтуються на перевірених відомостях, отриманих у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства України.
В науці кримінального процесу приділялась увага дослідженню питань примусу. Значний внесок в розробку теорії та методології досліджуваної категорії зробили Ю.П.Аленін, В.П.Бахін, Д.І.Бєдняков, В.П.Бож`єв, В.Д.Берназ, В.І.Галаган, О.І.Галаган, В.В.Гевко, Ю.М.Грошевий, Е.А.Дідоренко, О.Ф.Долженков, В.Я.Дорохов, А.Я.Дубинський, Г.О.Душейко, М.В.Жогін, В.І.Зажицький, В.С.Зеленецький, А.В.Іщенко, Л.М.Карнєєва, Н.С.Карпов, І.П.Козаченко, М.В.Костицький, В.С.Кузьмічов, О.М.Ларін, О.О.Левендаренко, В.К.Лисиченко, Є.Д.Лук`янчиков, А.О.Ляш, О.Р.Михайленко, П.П.Михайленко, М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, С.С.Овчинський, І.Л.Пєтрухін, М.А.Погорецький, Д.О.Савицький, М.В.Салтєвський, М.Я.Сегай, М.І.Сірий, С.М.Стахівський, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, Л.Д.Удалова, Ф.Н.Фаткуллін, М.А.Чельцов, Л.І.Шаповалова, С.А.Шейфер, В.Ю.Шепітько, В.П.Шибіко, М.Є.Шумило, М.Л.Якуб та інші вчені.
По окремих питаннях примусових заходів підготовлені роботи Р.С.Бєлкіна, В.П.Гмирка, Є.А.Долі, П.С.Елькінд, З.Д.Єнікеєва, З.З.Зінатулліна, С.В.Зуєва, Г.П.Івлева, І.В.Ієрусалимова, Є.Г.Коваленка, І.Н.Коз`якова, П.В.Коляди, Ф.М.Кудіна, В.Т.Маляренка, Д.П.Письменного, А.Г.Птіцина, Г.М.Рєзніка, М.І.Смірнова, Д.І.Сулейманова, В.В.Тищенка.
Проте не дивлячись на інтенсивність і широкий спектр досліджень присвячених примусу в кримінальному судочинстві, більшість з них розглядалась через призму інших наукових проблем, тому багато питань в цій сфері залишаються ще не вирішеними і дискусійними.
Без використання оперативно-розшукових технологій отримання інформації про злочин кримінальному судочинству сьогодні важко протистояти натиску злочинності. Однак на сьогоднішній день не існує чітких правових положень, які б регулювали використання оперативно-розшукової інформації в процесі доказування в цілому і застосуванні заходів процесуального примусу зокрема.
Викладені обставини, а також те, що дослідження проводиться в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи України, підготовки нового КПК України, входження нашої держави до Європейського Союзу, безумовно свідчать про високий рівень актуальності обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано згідно тематики наукових досліджень МВС України (п. 6.1. Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних наукових досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 років), яка затверджена наказом МВС України “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України” № 635 від 30 червня 2002 року. Робота спрямована також на реалізацію основних положень наказу МВС України “Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років” № 755 від 05 липня 2004 року. Дисертацію включено до планів науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ, Луганського державного університету внутрішніх справ, Донецького юридичного інституту ЛДУВС.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є розробка проблем застосування заходів процесуального примусу, а також внесення науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо використання оперативно-розшукової інформації як підстави для проведення слідчих дій, застосування інших заходів процесуального примусу.
Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення наступних завдань:
• розкриття змісту оперативно-розшукової інформації, що використовується в інтересах кримінального судочинства, її класифікація та характеристика, співвідношення процесуальної і непроцесуальної інформації;
• з`ясування сучасного стану законодавчого врегулювання процесуального використання оперативно-розшукової інформації в ході розслідування злочинів та аналіз стану наукових розробок по вказаній проблематиці;
• визначення умов та правового механізму введення оперативно-розшукової інформації в кримінальний процес в стадії досудового розслідування.
• з`ясування та узагальнення матеріалів слідчої і судової практики щодо використання оперативно-розшукової інформації у кримінальних справах;
• окреслення спірних питань щодо поняття кримінально-процесуальних доказів та ролі оперативно-розшукової діяльності в процесі доказування;
• виявлення особливостей законодавчої регламентації підстав застосування заходів процесуального примусу;
• розробка рекомендацій щодо поліпшення практики застосування заходів процесуального примусу, взаємодії слідчих та оперативних підрозділів і пропозицій щодо вдосконалення діючого кримінально-процесуального та іншого законодавства України.
Об`єктом дослідження є сукупність суспільних відносин кримінально-процесуального характеру, які виникають під час використання оперативно-розшукової інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу.
Предметом дослідження є слідча і судова практика використання оперативно-розшукової інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу, законодавство, яке регулює процесуальну та оперативно-розшукову діяльність.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань, його об`єкта та предмета. Методологічну основу дослідження становить сукупність діалектико-матеріалістичних методів сучасної теорії пізнання соціальних явищ та процесів. Під час дослідження застосовувались спеціальні методи наукового дослідження: історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний, функціональний, статистичний, соціологічний, логіко-юридичний та інші. Вибір і подальше використання зазначених методів має комбінований характер залежно від визначених завдань дослідження. Так, з метою встановлення поняття та змісту оперативно-розшукової інформації перевага надавалася системно-структурному методу. З метою визначення співвідношення процесуальної інформації і даних одержаних в ході оперативно-розшукової діяльності застосовувалися порівняльний та логіко-юридичний методи. Для аналізу процесу доказування, з`ясування поняття та сутності джерел доказів дисертантом використовувалися історико-правовий, логіко-юридичний, порівняльно-правовий методи. Дані методи допомогли проаналізувати погляди вчених стосовно примусу в кримінальному судочинстві. Соціологічний метод (анкетування, вивчення кримінальних справ, справ оперативного обліку тощо) використано при вивченні практики застосування кримінально-процесуальних норм в ході розслідування злочинів.
Все це дозволило вірно визначити вихідні наукові позиції дослідження, обрати належні методи щодо збору та вивчення матеріалів, оцінки одержаних результатів роботи.
Емпірична база дослідження. В процесі дослідження вивчено та проаналізовано 180 кримінальних справ, які перебували у провадженні органів дізнання та досудового слідства більшості регіонів України. Крім того, за спеціальною анкетою було опитано 103 співробітники органів дізнання, 230 слідчих системи МВС України, 107 працівників оперативних підрозділів, які наділені правом проведення дізнання, 57 суддів.
Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, чинне кримінально-процесуальне законодавство, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Генеральної прокуратури України, МВС України, Міністерства юстиції України, законопроекти з питань правоохоронної діяльності. У ході дослідження було проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство Азербайджану, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Федеративної республіки Німеччини.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що воно є першим в Україні комплексним дослідженням введення в кримінальний процес непроцесуальної інформації як підстави для проведення слідчих дій, застосування інших заходів процесуального примусу та прийняття процесуальних рішень. Дослідження проведене в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи України та розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України. Ґрунтуючись на досягненнях науковців-процесуалістів в роботі пропонується вирішення недостатньо вивчених проблем і дискусійних питань законодавчого, методичного та організаційного характеру, що мають наукове та практичне значення і залишаються неврегульованими та суперечливими на сьогоднішній день. В дослідженні сформульовано ряд нових положень та висновків, які є внеском до теорії кримінального процесу з даної проблеми і важливими для юридичної практики, а саме:

Вперше:
• обґрунтована необхідність виділення із структури ОРД заходів, що реалізуються з використанням оперативно-технічних засобів стосовно їхнього подальшого застосування для доказування у кримінальному процесі;
• запропоновано закріпити в КПК України норму, яка б надавала право слідчому знайомитись з оперативно-розшуковими матеріалами, що стосуються кримінальної справи, яку розслідує слідчий;
• обґрунтовано, що Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” слід доповнити нормами, які дозволятимуть використовувати матеріали ОРД для затримання осіб, що розшукуються та осіб підозрюваних у вчиненні злочинів, для обрання і зміни запобіжного заходу;
• запропоновано вилучити як слідчу дію “зняття інформації з каналів зв`зку” та залишити її як оперативно-розшуковий захід;
• на підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнення чинного кримінально-процесуального законодавства України (ст.ст. 65, 66, 114, 148, 155, 187, 187-1 КПК України) ,Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, а також пропозиції до проекту КПК України.
Набули подальшого розвитку:
• позиція, згідно з якою доказами в кримінальному процесі необхідно вважати відомості про факти, отримані в ході правоохоронної діяльності у передбаченому законом порядку та втілені в процесуальну форму;
• позиція щодо класифікації матеріалів, одержаних в результаті оперативно-розшукових заходів;
• визначення, що підготовка та проведення слідчих дій є одним з основних напрямків використання оперативно-розшукової інформації в кримінальному судочинстві.
Удосконалено:
• визначення поняття “оперативно-розшукової інформації”. Під нею слід розуміти відомості про факти отримані завдяки системі гласних і негласних дій в ході правоохоронної діяльності компетентними органами та посадовими особами, і які спрямовані на досягнення певного результату у боротьбі зі злочинністю;
• положення про необхідність розмежування оцінки доказів від їх процесуальних джерел, проведено розмежування між кримінально-процесуальними доказами та інформацією одержаною в ході оперативно-розшукової діяльності;
• положення, щодо підстав та умов застосування запобіжних заходів. Умови супроводжують підстави застосування заходів процесуального примусу, сприяючи вирішенню питання про необхідність їх застосування.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони є основою для подальшого розвитку та вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності на базі практичного вирішення проблеми використання оперативно-розшукової інформації в кримінальному судочинстві, а саме використання оперативно-розшукової інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу. Одержані результати дослідження можуть бути використані:
- в науково-дослідній роботі – сформульовані, аргументовані та викладені теоретичні положення, висновки можуть стати підґрунтям для подальших наукових розробок щодо законодавчого врегулювання використання оперативно-розшукової інформації в кримінальному судочинстві;
- в законотворчій роботі – при внесенні змін до проекту КПК України, а також в процесі підготовки інших законопроектів, нормативних актів, які регулюють діяльність органів розслідування, прокуратури та суду у кримінальному судочинстві;
- в навчально-методичній роботі – при підготовці окремих розділів навчальних та навчально-методичних посібників з курсу “Кримінальний процес України”, спецкурсів: “Дізнання в ОВС”, “Забезпечення конституційних прав та свобод громадян при розслідуванні кримінальних справ”. Частина теоретичних положень, висновків і пропозицій вже реалізуються в навчальному процесі Донецького юридичного інституту ЛДУВС при викладанні лекцій за темами: “Функціональність кримінально-процесуального примусу як гарантія забезпечення конституційних прав громадян в кримінальному судочинстві”, “Запобіжні заходи”.
Основні положення і висновки дисертації були сформульовані в пропозиціях, направлених до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, до Головного слідчого управління МВС України, до слідчого управління ГУМВС України в Донецькій області (див. акти впровадження).
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорені на засіданні кафедри кримінального процесу Донецького юридичного інституту ЛДУВС, на засіданні міжкафедрального семінару кафедри кримінального процесу, кафедри організації оперативно-розшукової діяльності, кафедри криміналістики, кафедри теорії держави і права, кафедри кримінального права, кафедри досудового розслідування ННІПСК Київського національного університету внутрішніх справ, а також доповідалися на всеукраїнській науково-практичній конференції “Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві” (м. Донецьк, 26 листопада 2004 року), на VIII міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта - 2005” (м. Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005 року), на IV міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень - 2005” (м. Дніпропетровськ, 20-30 червня 2005 року), на міжнародній науково-практичній конференції “Питання реформування кримінального судочинства” (м. Донецьк, 25 листопада 2005 року), на міжнародній науково-практичній конференції “Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій” (м. Донецьк, 24 листопада 2006 року).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації оприлюднені в сімох наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації обумовлена її метою, завданням і предметом дослідження, відповідає логіці наукового дослідження й вимогам ВАК України та складається зі вступу, двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 229 сторінок, з них основний текст дисертації 189 сторінок, список використаних джерел на 22 сторінках (265 найменувань), додатки на 11 сторінках, аналітична довідка на 2 сторінках, акти впровадження на 5 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Ідея зростання важливості прав та свобод людини у системі соціальних цінностей передбачає поглиблене вивчення всіх можливостей оптимального забезпечення їх реалізації у боротьбі зі злочинністю. Конституція України разом з визнанням пріоритетів соціальних цінностей людини встановлює відповідальність держави за свою діяльність. Сучасна злочинність стає серйозною небезпекою для держави і потребує нових підходів до боротьби з нею. Розслідування злочинів стає більш складним видом діяльності, і вимагає розробки нових форм і методів боротьби з ними.
Тож для ефективного проведення кримінальної політики необхідне врахування діалектики співвідношення прав й інтересів учасників кримінального судочинства і чітке визначення пріоритетності цінностей, які потрібно захищати в кожному конкретному випадку [265, с. 223].
Особливе значення співвідношення прав й інтересів учасників кримінального судочинства та характеру заходів, пов`язаних з вторгненням у сферу інтересів і свобод особи, які можуть здійснити правоохоронні органи під час розкриття злочинів, полягає у визначенні принципових положень у боротьбі зі злочинністю.
Слід враховувати й те, що сучасна злочинність вимагає використання інших методів та заходів боротьби з нею. Новим формам злочинності необхідно протиставити відповідні засоби реагування держави, бо відомо, що відсутність визначеної лінії приведе до хаосу в кримінально-процесуальному законодавстві. Проте це не означає, що сучасні тенденції вимагають запровадження жорстких заходів реагування, прийняття архіреакційних нормативних актів у сфері кримінального судочинства, які зможуть забезпечити зменшення рівня злочинності. Адже принцип – “око за око, зуб за зуб” не призводить до розв`язання всіх проблем у боротьбі зі злочинністю. Тож застосування нових, нетрадиційних заходів боротьби передбачає окремі обмеження прав та свобод громадян. Йдеться про можливість такого обмеження на визначений термін як необхідного чинника для забезпечення загальнодержавних інтересів боротьби із злочинністю. Адже тільки необхідністю швидкого розкриття злочинів, виявленням усіх винуватих визначається можливість обмеження прав і свобод особи. Саме питання забезпечення прав людини та їх розумне обмеження в процесі розкриття та розслідування злочинів і є метою дослідження.
Законність дотримання прав і свобод людини і громадянина, викликає необхідність виконання правового режиму отримання, перевірки і використання оперативно-розшукової інформації. Під час здійснення ОРД не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватись лише з санкції суду щодо особи, в діях якої є ознаки злочину, та у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Ст. 4 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” визначає, що ОРД ґрунтується на принципах законності, дотримання прав та свобод людини, взаємодії з органами управління і населенням. Принцип законності полягає в тому, що посадові особи органів внутрішніх справ, які займаються ОРД, а також особи, що сприяють її здійсненню або контролюють і наглядають за нею, зобов`язані виконувати вимоги законодавства у точній відповідності до їх змісту. Законність під час здійснення ОРД означає, що посадові особи оперативних підрозділів керуються в своїй діяльності нормами оперативно-розшукового законодавства та іншими правовими актами, які складають правову основу ОРД.
Закон дозволяє здійснення ОРД при наявності необхідних підстав для проведення оперативних заходів і використання відповідних засобів, тобто для початку ОРД оперативні підрозділи повинні мати певні законні приводи. Законні приводи ОРД є гарантією дотримання законності при її проведенні. Підстави встановлюють той обмежувальний характер щодо застосування сил, засобів і методів ОРД, який не допускає безмежного, безконтрольного їх використання.
Результатом дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, є висновки, положення та рекомендації, спрямовані на вдосконалення теорії кримінального процесу, практики використання оперативно-розшукової інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу, а саме:
1. Оперативно-розшукова інформація не виникає в процесі вчинення злочину, вона існує залежно від якості проведення ОРД, та професійної майстерності осіб, які її здійснюють, професійного рівня фахівців різних напрямів цієї діяльності. Оперативно-розшукова інформація – це відомості про факти, отримані завдяки системі гласних і негласних дій в ході правоохоронної діяльності компетентними державними органами і посадовими особами, і які спрямовані на досягнення певного результату у боротьбі зі злочинністю.
2. За джерелом походження всю оперативно-розшукову інформацію треба поділяти на три види: гласну, тобто отриману із джерел, за допомогою гласних оперативно-розшукових заходів, яка буде мати назву – оперативно-розшукова інформація; негласну, тобто отриману оперативними підрозділами за допомогою негласних оперативно-розшукових заходів – оперативно-розвідувальна інформація; оперативно-технічну інформацію, яка одержана за допомогою технічних засобів при проведенні оперативно-розшукових заходів.
Гласні заходи – це оперативно-розшукова діяльність, яка здійснюється оперативними підрозділами, наділеними правом проведення дізнання гласно, відкрито, без приховування від сторонніх осіб їх характеру і цілей, а працівник органу дізнання не конспірується і виступає офіційно як представник оперативного підрозділу.
Негласні заходи – це оперативно-розвідувальна діяльність, яка здійснюється лише оперативними підрозділами конфіденційно, конспіративно, а працівники органу дізнання, виконуючи їх, приховують свою належність до оперативного підрозділу.
3. Вирішення питання про співвідношення оперативно-розшукової інформації та кримінально-процесуальних доказів безпосередньо має зв`язок з співвідношенням ОРД та кримінально-процесуальним доказуванням. Оперативно-розшукові заходи надають велику допомогу в збиранні кримінально-процесуальних доказів, по виявленню носіїв доказової інформації, однак знаходяться за межами процесуальної діяльності. Каменем спотикання є саме фіксація, вилучення відомостей та додержання при цьому процесуальної форми.
На підставі зазначеного в кримінально-процесуальне законодавство України пропонується внести таке доповнення: ч. 3 ст. 66 КПК України доцільно було б після слів “які можуть бути доказами у кримінальній справі” доповнити “якщо вони одержані і залучені до кримінальної справи з додержанням процесуальної форми”.
4. Інформація – це об`єктивна, тобто незалежна від свідомості осіб сутність. І тільки інформація – “фактичні дані”, виникнувши в процесі здійснення злочину, існує незалежно від будь-яких органів та інших обставин, за яких на неї будуть впливати в процесі дослідження. А доказова інформація містить більш суб`єктивний характер. Вона не виникає в процесі здійснення злочину, вона існує залежно від якості проведення слідчих дій, ОРД, тобто діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, а також професійної майстерності осіб, які її здійснюють, професійного рівня фахівців різних напрямів цієї діяльності.
Таким чином, доказами в кримінальній справі – є відомості про факти, отримані в ході цілеспрямованої правоохоронної діяльності у передбаченому законом порядку та втілені в процесуальну форму.
Кожний доказ повинен володіти обов`язковими ознаками – належність, допустимість, достовірність, достатність. Визначення вказаних ознак доказів відбувається в процесі доказування, коли зібрані, перевірені та оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатньості відомості про факти та їх процесуальна форма є основою прийнятих по кримінальній справі рішень, якими констатується встановлення наявності або відсутності обставин предмета доказування.
5. Матеріали, одержані в результаті проведення оперативно-розшукових заходів, поділяються на три групи. Перша – предмети і документи, що виникли в об’єктивній реальності не у зв’язку з оперативною діяльністю, але виявлені під час її здійснення. Результатом їх використання виступає здобуття інформації про наявність будь-яких предметів, явищ, процесів, що можуть виступати як самостійні джерела доказової інформації. Друга група – предмети і документи, які фіксують хід або результати проведення оперативно-розшукової дії. З метою оформлення ходу або результату зазначених дій, крім протоколів, у практиці оперативно-розшукової діяльності можуть складатися також такі документи, як рапорти, акти, довідки тощо. Третя група – матеріали і документи, одержані внаслідок використання оперативно-технічних засобів. Тобто матеріально фіксовані дані, які можуть безпосередньо бути використані як доказова інформація у кримінальному судочинстві.
6. Виділення із структури ОРД заходів, що реалізуються з використанням оперативно-технічних засобів стосовно їхнього подальшого застосування для доказування у кримінальному процесі констатовано тим, що з огляду сучасного стану вчення про докази і доказування, застосування у кримінальному судочинстві оперативно-технічних засобів розглядається з позиції комплексного правового інституту, який має зв`язок з регулюванням суспільних відносин стосовно використання оперативно-технічних засобів у боротьбі зі злочинністю.
Вирішення проблеми визнання даних одержаних у результаті застосування ОТЗ в ОРД доказами в кримінальному судочинстві пов`язане з вимогами чіткого визначення в кримінально-процесуальному законодавстві процедур, які своєю чергою надаватимуть змогу за умови суворого дотримання принципів кримінального процесу та аксіом теорії доказування ефективніше використовувати такі дані. З метою найповнішого відображення системи правових новел, які пропонуються для досягнення ефективного рівня регулювання відносин у цій сфері, вважається за доцільне сформулювати правові норми, що принципово могли б знайти своє відображення у відомчих нормативно-правових актах або у вигляді норми закону.
7. Вирішення дискусійного питання про право слідчого знайомитись з матеріалами, які одержані шляхом проведення ОРЗ пропонується формулюванням доповнення до ч. 3 ст. 114 КПК України: по справах, які розслідує слідчий, він має право знайомитись з оперативно-розшуковими матеріалами, які відносяться до кримінальної справи. Ця новела буде передбачати право слідчого надавати органам дізнання доручення та вказівки про проведення оперативно-розвідувальних заходів по кримінальній справі, яка знаходиться в провадженні у слідчого.
8. Пропонується ліквідувати слідчу дію “Зняття інформації з каналів зв’язку” та залишити її як оперативно-розшуковий захід. Вважаємо, що слідчий повинен не вносити подання узгоджене з прокурором, а давати доручення про проведення оперативно-технічного заходу керівникові оперативного підрозділу для виконання. Дозвіл на проведення оперативно-розшукового заходу про прослуховування переговорів надає суд шляхом санкціонування постанови керівника оперативного підрозділу про проведення ОТЗ. Після проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням оперативно-технічних засобів, керівник оперативного підрозділу разом з постановою (та дорученням) надає слідчому результати ОТЗ.
9. В Законі України “Про оперативно-розшукову діяльність” різні за способами виконання оперативно-розшукові заходи – зняття інформації з каналів зв’язку і контролювання телеграфно-поштової кореспонденції – відокремлені (ст. 8, п. 9 “зняття інформації з каналів зв’язку”, п. 10 “контролювання телеграфно-поштової кореспонденції”). Тому пропонується розмежування ст. 187 КПК України і викласти в законі ці дві різні слідчі дії в наступному вигляді:
• ст. 187 КПК України “Накладання арешту на кореспонденцію”;
• ст. 187-1 КПК України “Зняття інформації з каналів зв’язку”.
10. Пропонується ч. 2 ст. 148 КПК України змінити та доповнити і викласти наступним чином: запобіжні заходи застосовуються при наявності достатніх відомостей про факти, які дають підставу вважати (далі по тексту статті).
Відповідно ст. 155 КПК України слід викласти в наступній редакції: взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. У справах про злочини за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, у виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано з мотивів небезпечності злочину та характеризуючих даних щодо підозрюваного та обвинуваченого.
11. Для того щоб в законності використання результатів ОРД як підстав для затримання осіб, застосування запобіжного заходу не було сумнівів, пропонується внести зміни до ст. 10 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” та викласти її наступним чином: матеріали ОРД використовуються: п. 1) як приводи та підстави для порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій; п. 2) для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі; п. 3) для попередження, припинення та розслідування злочинів, розвідувально-підривних посягань проти України; п. 4) для розшуку злочинців та осіб які зникли безвісти; п. 5) для затримання осіб, що розшукуються та осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів; п. 6) для обрання і зміни запобіжного заходу; п. 7) для забезпечення безпеки (далі по тексту); п. 8) для взаємного інформування (далі по тексту); п. 9) для інформування державних органів відповідно до їх компетенції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України. Прийнята 28.06.1996 року Верховною Радою України // Відомості Верховної Ради України.- 1996.- № 30.- ст. 141.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України.- К., 2004.- 270с.
3. Уголовно-процессуальный кодекс Украины (с изменениями и дополнениями по состоянию на 01 августа 2003 г.).- Харьков.: “Одиссей”, 2003.- 238с.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект підготовлений комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (станом на 1 грудня 2004 року).- К., 2004.- 316с.
5. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар.- Х., 2004.- 1152с.
6. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 року № 2135 // Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 22.- ст. 303.
7. Про внесення змін до статті 5 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3784 // Відомості Верховної Ради України.- 1994.- № 11.- ст. 52.
8. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України від 31 травня 2005 року № 2600 // Урядовий кур`єр.- 2005.- 23 червня.- № 115.- С. 21.
9. Про розвідувальні органи України: Закон України від 22 березня 2001 року № 2331 // Офіційний вісник України.- 2001.- № 15.- ст. 642.
10. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України “Про розвідувальні органи України”: Закон України від 7 березня 2002 року № 3111 // Відомості Верховної Ради України.- 2002.- № 33.- ст. 236.
11. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657 // Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 48.- ст. 650.
12. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 року № 3855 // Відомості Верховної Ради України.- 1994.- № 16.- ст. 93.
13. Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів: Указ Президента України від 7 листопада 2005 року № 1556 // Офіційний вісник України.- 2005.- № 45.- ст. 2834.
14. Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 // Вісник Верховного Суду України.- 2003.- № 3.- С. 6-13.
15. Про організацію діяльності органів досудового слідства системи Міністерства внутрішніх справ України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 20 лютого 2006 року № 160.- К., 2006.- 72с.
16. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации. / Под общ. ред. В.В. Мозякова.- 2-е изд., перераб. и доп.- М.: “Издательство Экзамен XXI”, 2002.- 896с.
17. Федеральный закон “Об оперативно-розыскной деятельности”. Научно-практический комментарий. / Под ред. проф. В.В. Николюка, В.В. Кальницкого, А.Е. Чечетина. Изд. перераб. и доп.- Омск, 1999.- 456с.
18. Бандурка А.М., Горбачев А.В. Оперативно-розыскная деятельность: правовой анализ.- К.: РИО МВД Украины, 1994.- 160с.
19. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений.- М.: Юрид. лит., 1991.- 204с.
20. Бандурка О.М. Оперативно-розшукова діяльність. Частина 1: Підручник.-Харків: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2002.- 336с.
21. Погорецький М.А. Докази у кримінальному процесі // Вісник прокуратури.- 2003.- №2.- С. 59-65.
22. Артеменко П.П. Місце оперативно-розшукової інформації, одержаної технічними засобами, у системі доказів з кримінальної справи // Теорія оперативно-службової діяльності правоохоронних органів України.- Наукове видання / За гол. ред. проф. В.Л. Регульського.- Львів: ЛІВС при НАВСУ, 2000.- С. 11-15.
23. Зникин В. Оперативно-розыскной процесс // Уголовное право.- 2003.- №2.- С. 115-117.
24. Птицын А.Г. Использование оперативно-розыскной информации на предварительном следствии: Проблемная лекция по спецкурсу криминалистики.- Киев: Высшая школа, 1977.- 40 с.
25. Гребельский Д.В. Теоретические основы и организационно-правовые проблемы оперативно-розыскной деятельности органов внутренних дел.- М., 1974.- 345с.
26. Лукашов В.А. Теоретико-прикладные основы оперативно-розыскной деятельности органов внутренних дел.- М., 1990.- 135с.
27. Дорохов В.Я. Основы теории доказательств в советском уголовном процессе.- Иркутск, 1970.- 276с.
28. Гуцуляк Ю. Оперативно-розшукова інформація та матеріали оперативно-розшукової діяльності // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ.- 2001.- №2.- С. 196-201.
29. Сервецький І.В. Науково-практичний коментар Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”.- К., Парламентське видавництво, 2002.- 312с.
30. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: Т. 1.- М., 1968.- 459с.
31. Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность.- М., Политиздат, 1977.- 572с.
32. Горяинов К.К., Овчинский В.С., Синилов Г.К., Шумилов А.Ю. Оперативно-розыскная деятельность: Учебник. 2-е изд.- М.: Инфра – М, 2004.- 848с.
33. Козаченко І.П. Оперативно-розшукова діяльність як правоохоронна функція кримінальної міліції МВС України.- Одеський інститут внутрішніх справ. Одеса, 2000.- 133с.
34. Ізотов О.І., Іванов М.І. Щодо особливостей суб`єктивних джерел оперативно-розшукової інформації // Теорія оперативно-службової діяльності правоохоронних органів України.- Наукове видання / За гол. ред. проф. В.Л. Регульського.- Львів: ЛІВС при НАВСУ, 2000.- С. 107-111.
35. Поляков М. О понятии уголовно-процессуальной интерпретации результатов оперативно-розыскной деятельности // Профессионал.- 1998.- №5-6.- С. 30-33.
36. Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования / Под ред. Т.В. Аверьяновой и Р.С. Белкина.- М., 1997.- 257с.
37. Душейко Г.О. Організаційно-тактичні питання реалізації оперативно-розшукової інформації в стадії порушення кримінальної справи // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності: Матеріали наук.-практ. конф. (24-25 вересня 1999 року).- Дніпропетровськ,1999.- 415с.
38. Ратинов А.Р. Взаимодействие следователей прокуратуры и органов милиции при расследовании и предупреждении преступлений.- М., 1964.- 256с.
39. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія.- Київ: НАВСУ, 2002.- 300с.
40. Самойлов В.Г., Воробйов І.П. К вопросу о значении оперативно-розыскной информации для процесса доказывания.- В кн.: Труды КВШ МВД СССР.- К., 1976.- 137с.
41. Овчинский С.С. Оперативно-розыскная информация: теоретические основы информационно-прогностического обеспечения оперативно-розыскной и профилактической деятельности ОВД по борьбе с организованной преступностью.- М.: ИНФРА, 2000.- 365с.
42. Погорецький М.А. Оперативно-розшукова діяльність: правове визначення поняття // Право України.- 2001.- №11.- С. 121-125.
43. Белкин Р.С. Очерки криминалистической тактики: Учебное пособие. Волгоград: ВСШ МВД РФ, 1993.- 112с.
44. Ієрусалимов І.О. Інформаційне забезпечення розкриття та розслідування злочинів // Теорія оперативно-службової діяльності правоохоронних органів України.- Наукове видання / За гол. ред. проф. В.Л. Регульського.- Львів: ЛІВС при НАВСУ, 2000.- С. 99-107.
45. Лапутіна Ю.А. Законодавчє забезпечення правоохоронної функції держави: методологічні аспекти вдосконалення. www. pravo. com. ua.
46. Погорецкий Н.А. Использование результатов ОРД в качестве доказательств в уголовном процессе России и Украины: сравнительный анализ // Российский следователь.- 2003.- №4. С. 45-47.
47. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы.- К.: Наук. думка, 1984.- 184с.
48. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл.- К.: Видавництво А.С.К., 2003.- 1120с.
49. Клименко В.М. Проблеми встановлення доказів в оперативно-розшуковій інформації // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності.- 1999.- № 1.- С. 9-14.
50. Чуфаровский Ю.В. Психология оперативно-розыскной и следственной деятельности: Учебное пособие.- М.: ТК Велби, 2003.- 208с.
51. Козаченко І.П. Правова і соціальна необхідність оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ України // Проблеми юридичної науки та правоохоронної практики: Збірник наукових праць.- К.: УАВС, 1994.- С. 229-238.
52. Галаган В.І. Співвідношення кримінально-процесуальної та оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ України // Теорія оперативно-службової діяльності правоохоронних органів України.- Наукове видання / За гол. ред. проф. В.Л. Регульського.- Львів: ЛІВС при НАВСУ, 2000.- С. 50-54.
53. Советский уголовный процесс: Учебник для спец. сред. учеб. завед. МВД СССР / Безлепкин Б.Т. и др.- М.: Юрид.лит., 1990.- 430с.
54. Основы оперативно-розыскной деятельности: Учебник для юридических вузов / МВД России. СПб ун-т: Под редакцией С.В.Степашина.- Санкт-Петербург: Лань, 1999.- 703с.
55. Рахунов Р.Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности.- М.: Госюриздат, 1961.- 277с.
56. Элькинд П.С. Цели и средства их достижения в советском уголовно-процессуальном праве.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1976.- 143с.
57. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве.- К.: Вища школа, 1984.- 134с.
58. Мірошниченко Т.М. Непроцесуальна інформація і доказування // Вісник ЛІВС.- 1998.- №2.- С. 141-154.
59. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел.- К.; Ірпінь: ВТФ ”Перун”, 2002.- 1440с.
60. Юридична енциклопедія: В 6т./Редкол.: Ю.С.Шемшученко та ін.- К.:”Укр. енц.”, 1998.- 696с.
61. Гевко В.В. Використання непроцесуальної інформації під час доказування у стадії попереднього розслідування: Автореферат дис. канд. юрид. наук.- Київ, 1996.- 19с.
62. Зуев С.В. Привлечение оперативно-розыскной информации в уголовный процесс как вынужденная мера обеспечения осуществления правосудия // Следователь.- 2003.- №4.- С. 23-24.
63. Громов Н.А. Основные направления использования результатов ОРД в процессе доказывания // Следователь.- 1999.- №11.- С. 37-45.
64. Поляков М.П. Основы уголовно-процессуальной интерпретации результатов ОРД / Под ред. В.Т.Томина. Н.Новгород, 2000.- 137с.
65. Душейко Г.О. Про правове та відомче урегулювання порядку надання результатів ОРД органам дізнання, слідчому, прокурору та суду // Вісник Запорізького Ю.І.- 2000.- №2.- С. 181-194.
66. Якубович Н.Я. Процесс доказывания // Теория доказательств в советском уголовном процессе.- М., 1973.- 420с.
67. Шейфер С.А. Доказательственные аспекты закона об оперативно-розыскной деятельности // Государство и право.- 1994.- №1.- С. 94-101.
68. Кириченко О.А., Кириченко І.Г. Проблеми вдосконалення предмета криміналістики й оердології як провідних навчальних дисциплін // Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю: Тези доп. наук.-практ. конф.- К., 2000.- С. 47-60.
69. Громов Н.А. Уголовный процесс России: Учебное пособие.- М.: Юристъ, 1998.- 552с.
70. Российская газета. -1995. -28 декабря. -№ 52.- С. 2.
71. Зажицкий В.И. Связь оперативно-розыскной и уголовно-процессуальной деятельности в российском законодательстве // Российская юстиция.- 1996.- №4.- С. 51-52.
72. Зажицкий В.И. Связь оперативно-розыскной деятельности и уголовного процесса // Государство и право.- 1995.- №6.- С. 57-67.
73. Шейфер С.А. Структура собирания доказательств // Вопросы осуществления правосудия по уголовным делам. Калининград, 1982.- С. 18-20.
74. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. Сущность и методы: Учебное пособие.- Москва: Наука, 1966.-340с.
75. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе.-Воронеж, 1978.- 303с.
76. Робозеров В.Ф. Оперативно-розыскная информация в системе судебного доказывания // Правоведение.- 1978.- №6.- С. 106-108.
77. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Отв. ред. Н.В.Жогин.- 2-е изд. испр. и доп.- М.: Юрид. лит., 1973.- 735с.
78. Проблеми затримання та взяття під варту на досудовому провадженні по кримінальній справі / В.І.Борисов, Н.В.Глинська, В.С.Зеленецький, О.Г.Шило.- Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітних ініціатив, 2005.- 352с.
79. Белкин А.Р. Теория доказывания: Научно-методическое пособие.- М.: Норма, 1999.- 418с.
80. Гродзинский М.М. Учение о доказательствах и его эволюция.- Х.: Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1925.- 20с.
81. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник.- 2-е вид., перероб. і доп.- К.: Либідь, 1999.- 536с.
82. Нор В.Т. Проблеми теорії і практики судових доказів.- Львів: Вища школа, 1978.- 111с.
83. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів освіти / Ю.М.Грошевий, Т.М.Мірошниченко, Ю.В.Хоматов та ін. За ред. Ю.М.Грошевого та В.М.Хотенця.- Харків: Право, 2000.- 496с.
84. Филимонов Б.А. Концепция понятия доказательств в уголовном процессе ФРГ (критический анализ) // Вестник Московского университета.- Серия 11. Право.- 1984.- № 5.- С. 34-42.
85. Решетникова И.В. Доказательственное право Англии и США.- 2-е изд., перераб. и доп.- М.: Городец, 1999.- 283с.
86. Махов В.Н., Пешков М.А. Уголовный процесс США (досудебные стадии): Учебное пособие.- М.: ЗАО ”Бизнес-школа Интел-Синтез”, 1998.- 208с.
87. An introduction to the law of evidence. Second Edition by Graham C. Lilly Henry and Grace. Doherty professor of Law University of Virginia. – West Publishing CO. St. Paul, MINN., 1987.- 57p.
88. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах.- Тула, 2000.- 463с.
89. Сулейменов Д.И. Концептуальные основы использования информации при раскрытии преступлений: Автореферат дис. доктора юрид. наук.- Киев, 1997.- 45с.
90. Коваленко Е.Д. Використання інформації як доказу у кримінальному судочинстві // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених. Науково-практичний збірник. № 40.- Київ, 2005.- С. 3-7.
91. Кабанов П.П. Процессуальный статус информации, полученной с помощью научно-технических средств при расследовании преступлений // Актуальные вопросы использования достижений науки и техники при расследовании преступлений органами внутренних дел.- М.: Академия МВД СССР, 1990.-№ 4.- С. 15-27.
92. Цымбал В.П. Теория информации и кодирование.- К.: “Вища школа”, 1973.- 263с.
93. Шеннон К. Работы по теории информации и кибернетике.- М.: Изд-во иностранной литературы, 1963.- 832с.
94. Дорохов В.Я. Понятие доказательств в советском уголовном процессе // Советское государство и право.- 1964.- № 9.- С. 108-117.
95. Дорохов В.Я. Природа вещественных доказательств // Советское государство и право.- 1971.- № 10.- С. 109-114.
96. Курс советского уголовного процесса. Общая часть / Под редакцией А.Д. Байкова и И.И. Карпеца.- М., 1989.- 638с.
97. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори.- К.: Юрінком Інтер, 1999.- 240с.
98. Салтевський М.В. Про поняття доказів у новому кримінально-процесуальному законодавстві // Право України.- 1996.- № 1.- С. 52-54.
99. Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування. Монографія.- К., 2005.- 272с.
100. Кузнецов Н.П., Кокорев Л.Д. Уголовный процесс: доказательства и доказывание. Воронеж, 1995.- 183с.
101. Мухин И.И. Объективная истина и некоторые вопросы оценки судебных доказательств при осуществлении правосудия.- Л.: Издательство Ленинградского университета, 1971.- 184с.
102. Карнеева Л.М. Особенности оценки источников доказательств // Проблемы надёжности доказывания в советском уголовном процессе.- М., 1984.- 801с.
103. Ульянова Л.Т. Оценка доказательств судом первой инстанции.- М.: Госюриздат, 1959.- 168с.
104. Мосеян Г.С. Оценка доказательств в советском уголовном процессе /основные вопросы/: Автореф. дис… канд. юрид. наук.- Х., 1965.- 18с.
105. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания.- 2-е изд., доп.- Казань: Издательство Казанского университета, 1976.- 206с.
106. Уголовный процесс: Учебник / Под ред. П.А.Лупинской и И.В.Тыричева.- М.: МЮИ, 1992.- 304с.
107. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве.- М.: Юрист, 1995.- 128с.
108. Мотовиловкер Я.О. Некоторые аспекты вопроса о допустимости (недопустимости) источников доказательств в советском уголовном судопроизводстве // Доказывание по уголовным делам: Межвуз. сб.- Красноярск, 1986.- 96с.
109. Тертышник В.М. Уголовный процесс: Учебное пособие.- Харьков: Арсис, 1997.- 528с.
110. Тертышник В.М. Нетрадиционные способы получения и исследования доказательств при выявлении и расследовании преступлений: Учебное пособие.- Харьков: Гриф, 1997.- 44с.
111. Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции органов предварительного расследования / Под ред. проф. Т.В.Аверьяновой и проф. Р.С.Белкина.- М., 1997.- 400с.
112. Зажицкий В.И. Правовая регламентация деятельности по обнаружению признаков преступления // Правоведение.- 1992.- №4.- С. 100-106.
113. Зажицкий В.И. Закон об оперативно-розыскной деятельности не идеален // Советская юстиция.- 1993.- №5.- С. 19-20.
114. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу РСФСР.- М., 1995.- 450с.
115. Доля Е.А. Использование результатов оперативно-розыскной деятельности в доказывании по уголовным делам // Российская юстиция.- 1995.- №5.- С. 41-43.
116. Безлепкин Б.Т. Доказательства в советском уголовном процессе // Советский уголовный процесс.- М., 1990.- 430с.
117. Безлепкин Б.Т. Проблемы уголовно-процессуального доказывания // Советское государство и право.- 1991.- №8.- С. 99-103.
118. Громов Н.А. Проблема интерпретации оперативно-розыскных данных в качестве доказательств // Профессионал.- 1999.- №5.- С. 21-25.
119. Шейфер С.А. Использование непроцессуальных познавательных мероприятий в доказывании по уголовному делу // Государство и право.- 1997.- №9.- С. 57-63.
120. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности.- Москва: Спарк, 1996.- 111с.
121. Томин В.Т. Острые углы уголовного судопроизводства.- М.: Юридическая литература, 1991.- 240с.
122. Оперативно-розыскная деятельность и уголовный процесс: Учебно-практическое пособие / Под общ. ред. В.В. Черникова, В.Я. Кикотя.- М.: ИНФРА, 2002.- 86с.
123. Ларин А.М. Истребование и представление предметов и документов в стадии расследования // Актуальные проблемы совершенствования производства следственных действий.- Ташкент, 1982.- 187с.
124. Дідоренко Е.А.,Грошевий Ю., Розовський Б.Г. Кримінально-процесуальні аспекти оперативно-розшукової діяльності // Право України.- 2003.- №1.- С. 73-78.
125. Іщенко В.М. Протоколи слідчих і судових дій та інші документи як джерела доказів у кримінальному судочинстві: Автореф. дис... канд.. юрид. наук.- Х.: Національна академія України ім. Ярослава Мудрого, 2001.- 18с.
126. Шумило М.Є. Наукові засади використання оперативно-розшукових матеріалів в доказуванні у кримінальних справах / Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.- практ. конф., 18-19 квітня 2002 року, м.Харків.- Х., 2002.- 320с.
127. Погорецький М.А. Протоколи оперативно-розшукових заходів з відповідними додатками, складені оперативно-розшуковими підрозділами, - новий вид доказів у кримінальному процессі // Вісник Академії правових наук України.- 2002.- №1.- С. 208-216.
128. Коваленко Е.Д. Проблеми законодавчої регламентації використання результатів оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. № 2.- Донецьк, 2005.- С. 178-189.
129. Лупинская П.А. Основания и порядок принятия решений о недопустимости доказательств // Российская юстиция.- 1994.- № 11.- С. 2-5.
130. Уголовный процесс: Учебник для вузов / Бобров В.К., Божьев В.П., Бородин С.В., Кобликов А.С., Москалькова Т.Н. / Под. ред. В.П.Божьева.- М.: Спарк, 1998.- 574с.
131. Ларин А.М., Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности // Государство и право.- 1997.- № 7.- С. 120-122.
132. Салтевський М.В. Використання криміналістичної техніки в боротьбі з корупцією // Вісник Академії правових наук України.- 1998.- № 4 (15).- С. 162-166.
133. Шейфер С.А. Доказательственные аспекты закона об оперативно-розыскной деятельности // Государство и право.- 1994.- №1.- С. 94-101.
134. Давлетов А.А. Оперативная видео- и звукозапись // Социалистическая законность.- 1991.- № 11.- С. 37-40.
135. Доля Е.А. Использование результатов оперативно-розыскной деятельности в доказывании по уголовным делам // Советская юстиция.- 1993.- №3.- С. 6-7.
136. Гевко В.В. Використання непроцесуальної інформації під час доказування по кримінальних справах // Вісник Одеського ІВС.- 2000.- №4.- С. 118-121.
137. Михеєнко М.М. Поняття доказів та їх джерел у радянському кримінальному процесі // Вісник Київського університету. Юридичні науки. Випуск 23.- К., 1982.- С. 75-80.
138. Клевцов О. Мова жестів, як нетрадиційне знання в розслідуванні злочинів // Право України.- 1998.- № 4.- С. 58-61.
139. Клименко Н., Клевцов О. Можливості використання в розслідуванні злочинів деяких нетрадиційних криміналістичних та спеціальних знань і методів // Право України.- 1998.- № 1.- С. 95-100.
140. Дорохов В.Я. Понятие документа в советском праве // Правоведение.- 1982.- № 2.- С. 53-60.
141. Кальницкий В.В., Бекетов О.И. О презумпции доверия к сотруднику милиции и оценке его показаний // Государство и право.- 1994.- № 8.- С. 136-143.
142. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс России. Общая часть и досудебные стадии: Курс лекций.- М.: Международный Университет Бизнеса и Управления, 1998.- 320с.
143. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве.- М., 1984, 340с.
144. Бахрах Д.Н. Советское законодательство об административной ответственности: Учебное пособие.- Пермь, 1969.- 344с.
145. Коврига З.Ф. Уголовно-процессуальное принуждение.- Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1975.- 170с.
146. Алексеев С.С. Теория права.- Издание 2-е, перераб. и доп.- М.: Изд-во БЕК, 1995.- 320с.
147. Базылев Б.Т. Социальное значение государственного принуждения в советском обществе // Правоведение.- 1968.- № 5.- С. 33-35.
148. Корнуков В.М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве.- Саратов, 1978.- 136с.
149. Кудин Ф.М. Принуждение в уголовном судопроизводстве.- Красноярск: Изд-во Красноярского. ун-та, 1985.- 135с.
150. Михайлов В.А. Меры пресечения в российском уголовном процессе.- М.: Право и Закон, 1996.- 304с.
151. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - К.: Либідь, 1992. - 431 с.
152. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П., Кримінально-процесуальне право: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 1997. - 352 с.
153. Советский уголовный процесс / Под общ. ред. М.И.Бажанова и Ю.М.Грошевого. - Изд. 2-е, доп. - К: Вища школа, 1983. - 439 с.
154. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). - М.: Изд-во МГУ, 1981. - 239 с.
155. Филющенко А.А. Об уголовно-процессуальном принуждении // Правоведение. - 1974.- №3. - С. 108-110.
156. Брайнин М.С. Меры процессуального принуждения в советском уголовном процессе: Дис… канд. юрид. наук. - М., 1950. - 168 с.
157. Давыдов П.М. Меры пресечения в советском уголовном процессе: Дис… канд. юрид. наук. - Л., 1952. - 184 с.
158. Лившиц Ю.Д. Меры процессуального принуждения в советском уголовном процессе: Дис… канд. юрид. наук. - М., 1959. - 187 с.
159. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффективность (Вопросы теории и практики).- Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1981.- 136с.
160. Кудрявцев В.Н. Право и поведение.- М.: Юрид. лит., 1978.- 191с.
161. Рожнова В.В. Застосування заходів процесуального примусу, пов`язаних з ізоляцією особи: Автореф. дис. канд. юрид. наук.- Київ, 2003.- 17с.
162. Керимова Т.В. Убеждение и принуждение при социализме (теоретические проблемы методов государственного руководства обществом): Дис… канд. юрид. наук. - Л., 1967. - 212 с.
163. Галкин Б.А. Советский уголовно-процессуальный закон. - М.: Госюриздат, 1962. - 255 с.
164. Юридическая процессуальная форма. Под ред. П.Е. Недбайло, и В.М. Горшенева. М., 1976.- 256с.
165. Фаткуллин Ф.Н., Зинатуллин З.З., Аврах Я.С. Обвинение и защита