ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ СПРАВ ПРО СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ ОСІБ, ЯКІ НЕ ДОСЯГЛИ ВІКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ :

Краткое описание

Зміст

Вступ................................................................................................................4
Розділ 1. Загальна характеристика правового інституту провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності................................................12
1.1 Становлення і розвиток правового інституту провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності...................................................................................................12
1.2 Провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності як один із видів диференціації процесуальної форми...........................................................................................23
Висновки до розділу 1.………………..……………………………......…34
Розділ 2. Досудове провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності...............37
2.1 Порушення кримінальної справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності...............................37
2.2 Порядок досудового слідства у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності......................49
2.3 Дії прокурора у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності......................................................69
2.4 Забезпечення правової допомоги на досудовому слідстві у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності...............................................……..................................….......78
2.5 Судовий контроль у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності...........................................94
Висновки до розділу 2....……....………………………………….…......109
Розділ 3. Судовий розгляд справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності.......................…112
3.1 Порядок застосування примусових заходів виховного характеру у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності...........................................................................112
3.2 Рішення суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності..............................…...…124
3.3 Провадження по перевірці постанов суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності.........................................................................................…….136
3.4 Виконання постанови суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності...................155
Висновки до розділу 3.……………………………………..………......167
Висновки…….………………………………………….…….……..…..171
Список використаних джерел.………………………….….…………180
Додатки……………………………..………………….….……………..207

Вступ

Актуальність теми. Глибокі перетворення у соціально-політичному житті в Україні супроводжуються розповсюдженням дитячої бездоглядності і безпритульності, ростом дитячої злочинності і, що особливо турбує, вчиненням значної кількості суспільно небезпечних діянь дітьми, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Так, в 2005 році за вчинення злочинів у неповнолітньому віці було засуджено 17,6 тис. осіб. Примусові заходи виховного характеру застосовано до 3,8 тис. осіб, причому значна їх кількість – це діти у віці від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності. В зв’язку з цим у Програмі подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 р. визначено основні завдання, спрямовані на створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей.
В подоланні злочинності неповнолітніх важливе місце належить процесуальній діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Пріоритетною при цьому є охорона прав і законних інтересів дитини у кримінальному процесі, необхідність удосконалення кримінально-процесуального законодавства, приведення його відповідно до міжнародних стандартів.
Найбільш повно питання, що пов’язані з правовим регулюванням процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, досліджувались у працях вітчизняних учених (А.Є. Голубова М.О. Карпенка, О.О. Левендаренка, В.В. Леоненка, Є.Д. Лук’янчикова, М.М. Михеєнка, Г.О. Омельченка, Г.М. Омельяненко, А.Б. Романюка) і вчених країн СНД (О.Х. Галімова, Н.І. Гуковської, А.П. Гуськової, Г.М. Міньковського, Е.Б. Мельникової, В.В. Ніколюка, В.Я. Рибальської).
Окремі аспекти проблеми знайшли відображення у працях відомих правознавців України: Ю.П. Аленіна, С.А. Альперта, Ю.В. Бауліна, В.П. Бахіна, В.Д. Берназа, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, Н.С. Карпова, Н.І. Клименко, Г.К. Кожевнікова, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, Л.М. Лобойка, В.Г. Лукашевича, В.Т. Маляренка, В.І. Мариніва, І.Є. Марочкіна, О.Р. Михайленка, О.М. Морозова, В.Т. Нора, М.А. Погорецького, В.В. Рибалки, М.В. Руденка, Н.В. Сібільової, М.І. Сірого, С.М. Стахівського, М.Є. Шумила, В.П. Шибіка, С.І. Яковенка, Ю.П. Яновича та ін.
Високо оцінюючи науковий рівень цих праць, необхідно зазначити, що більшість досліджень сприяли покращенню практики кримінального судочинства та вдосконаленню чинного законодавства стосовно процесуального порядку досудового слідства та розгляду справ у судах щодо неповнолітніх обвинувачених.
З огляду на те, що в Україні не було окремих монографічних досліджень про процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, наявність суперечливих суджень з окремих питань дисертаційного дослідження та відсутність єдності судової практики і зумовили вибір теми цієї роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376, Програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.06 р. № 623, а також до тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004-2009 рр., затвердженої наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755 “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років”.
Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 11 від 23 листопада 2003 року) та схвалена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є розробка теоретичних положень процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, а також розробка та обґрунтування відповідних пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України, узгодження його з вимогами міжнародно-правових стандартів.
Для досягнення означеної мети в процесі дослідження ставилися такі завдання:
• дослідити історичний шлях становлення та розвитку в Україні правового інституту провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;
• виявити особливості порядку досудового розслідування справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;
• з’ясувати роль окремих учасників кримінального судочинства, а саме: законного представника, педагога, психолога у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;
• дослідити сутність прокурорського нагляду у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;
• визначити зміст судового контролю в провадженні справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;
• виявити особливості порядку судового розгляду справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;
• виявити особливості порядку провадження з перевірки постанов суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;
• розробити і обґрунтувати пропозиції з удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства щодо вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що постають під час провадження досудового слідства і судового розгляду справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності.
Предметом дослідження є процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, норми чинного кримінально-процесуального законодавства України та зарубіжного законодавства, а також теоретичні та прикладні аспекти їх реалізації.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження, його об’єкта та предмета використано діалектичний метод пізнання соціальних явищ і процесів, інші методи наукового дослідження.
Метод системно-структурного аналізу дозволив розглянути процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, комплексно, розкрити його внутрішню сутність. Використання історико-правового методу дозволило проаналізувати становлення нормативно-правової бази, що регламентує процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, а також визначити пріоритетні напрями її розвитку в майбутньому. Логіко-юридичний метод застосовувався при проектуванні та обґрунтуванні відповідних статей до КПК України. Статистичний метод був використаний під час узагальнення результатів, отриманих в ході вивчення матеріалів справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Для збору емпіричних матеріалів використано методи соціології: анкетування, опитування, інтерв’ю, спостереження.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, інші закони України, міжнародні нормативно-правові акти, норми Модельного Кримінально-процесуального кодексу для держав-учасниць СНД, проект КПК України (реєстрац. № 0952), рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України.
Емпіричну базу дослідження склали судові статистичні дані Верховного Суду України за період 2000-2005 рр., результати узагальнення судово-слідчої практики (у 2003-2005 році вивчено 147 кримінальних справ у Київській та Кіровоградській областях), узагальнені дані анкетування 183 слідчих, що працюють у слідчих підрозділах МВС України. Використовувався й особистий досвід дисертанта, набутий за часів роботи у практичних підрозділах МВС України упродовж 1994-2001 рр.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що воно є одним із перших у вітчизняній науці кримінального процесу комплексним, монографічним дослідженням процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. В ньому обґрунтовується низка положень, що містять, на думку автора, наукову новизну, до яких слід віднести такі:
вперше:
– обґрунтовано необхідність порушення кримінальної справи не лише в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, а і суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою у віці від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності;
– запропоновано забезпечити порушення справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, щодо цієї особи;
– сформульовано пропозиції нормативно-правового характеру щодо забезпечення захисту прав та охоронюваних законом інтересів дітей і допомоги їм з боку їх законних представників одночасно із захисником;
– доведено необхідність закріплення в КПК України положення про виключення можливої участі судді в розгляді справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, якщо він розглядав під час досудового слідства питання про поміщення даної особи у приймальник-розподільник для дітей;
набули подальшого розвитку:
– положення про предмет доказування у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності у ст. 433 КПК України. У таких справах встановлюються всі обставини, передбачені ст. 23, 64, крім встановлення винуватості та обставин, що обтяжують або пом’якшують покарання;
– положення кримінально-процесуального законодавства, що відповідають ст. 59 Конституції України, згідно з якою у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, необхідним є вживання терміна “правова допомога” замість терміна “захист”;
– положення про процесуальну форму закінчення досудового слідства. Запропоновано складання слідчим за результатами розслідування висновку про підтвердження вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, відповідними доказами та про необхідність направлення такої справи до суду для застосування примусових заходів виховного характеру;
удосконалено:
– норми стосовно обов’язковості призначення і проведення експертизи у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальність та ознайомлення з її результатами (ст. 76, 197, 202 КПК України);
– положення про забезпечення безпеки особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності. Запропоновано доповнити ч. 2 ст. 52-1 КПК України пунктом 3-1 такого змісту: “особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності, та її законний представник”;
– норми, що регулюють процесуальний порядок перевірки судових рішень про застосування чи відмови в застосуванні примусових заходів виховного характеру в судах апеляційної чи касаційної інстанції (ст. 358, 367, 398 КПК України) в напрямі посилення захисту прав дітей.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані та викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані в різних галузях діяльності:
– у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки теоретичних питань, що стосуються кримінально-процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;
– у правотворчій діяльності – для удосконалення чинного законодавства України та під час роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу України. Пропозиції автора отримали позитивну оцінку Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (Акт впровадження від 25 травня 2004 р. № 06-19/15-670);
– у практичній діяльності органів досудового слідства – для всебічного, повного та об’єктивного розслідування справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, зокрема, пропозиції про порядок проведення окремих слідчих дій та оформлення процесуальних рішень слідчого направлені в слідче управління УМВС України в Кіровоградській області (Акт впровадження від 23 січня 2006 р.);
– у навчальному процесі – при викладанні в Київському національному університеті внутрішніх справ дисциплін “Кримінальний процес”, “Дізнання в органах внутрішніх справ”, “Доказування при провадженні досудового слідства” (Акт впровадження від 14 грудня 2006 р.).
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювались на засіданні кафедри кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднені на двох міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми боротьби зі злочинністю й підготовки кадрів для органів внутрішніх справ Республіки Білорусь” (27 січня 2006 р., м. Мінськ), “Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення законодавства стосовно відправлення правосуддя у справах про злочини неповнолітніх” (31 березня–1 квітня 2006 р., м. Одеса).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладено у семи наукових статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, двох міжнародних виданнях та у 2 тезах доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою, завданнями і предметом дослідження та складається із вступу, трьох розділів, що включають одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (283 найменування на 27 сторінках) та 7 додатків (обсягом 26 сторінок). Загальний обсяг роботи становить 232 сторінки, з яких основного тексту – 179.

Список литературы

Висновки

У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розв’язанні низки концептуальних питань стосовно теоретичного та законодавчого удосконалення процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності.
Процесуальне становище неповнолітніх у кримінальному судочинстві побудовано на такій демографічній ознаці, як вік. Результати дослідження вчених-процесуалістів підтверджують, що малолітній вік особи не вважається перешкодою для її участі у кримінальному судочинстві. Єдиний (уніфікований) порядок провадження у всіх кримінальних справах законодавець змінює у випадку встановлення вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності. Підтримуємо пропозицію Г.М. Омельяненко, яка пропонує передбачити у КПК України окрему главу, в якій регулювалися б питання провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. У розвиток цієї пропозиції дисертантом запропоновано забезпечити спеціалізацію процесу та спрощення процедури судочинства.
Вікові особливості неповнолітніх вимагають і посилення їх правової захищеності перед загальним правосуддям, застосування під час досудового розслідування та судового розгляду деяких особливих правил, які не змінюючи і не скасовуючи загальну процесуальну форму провадження у кримінальному судочинстві, створювали б додаткові процесуальні гарантії для неповнолітніх. У справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, їх законні представники як захисники можуть брати участь у справі одночасно із захисником – адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Вважаємо, що є підстави для внесення пропозиції про те, щоб слідчий складав висновок за результатами розслідування – про підтвердження або не підтвердження вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, відповідними доказами та про необхідність направлення такої справи до суду для застосування або не застосування примусових заходів виховного характеру. Право закриття кримінальних справ цієї категорії повинно бути надано суду за результатами судового розгляду. Запропоновано розглядати цю процедуру як одну з форм закінчення досудового слідства, яку слід окреслити у статті 212 КПК України.
Аналіз процесуального порядку досудового провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності свідчить, що забезпечення прав і законних інтересів цих осіб повинно починатись в стадії порушення кримінальної справи. У кримінально-процесуальному законі має бути детально регламентований порядок прийому заяв і повідомлень про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, з обов’язковим і негайним на них реагуванням. Справа може бути порушена не лише в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Тому нами обґрунтовано необхідність узгодження положень п. 5 ч. 1 ст. 6 і ч. 2 ст. 94 КПК України щодо порушення справи про суспільно небезпечне діяння особи, вчинене у віці від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності.
У випадку встановлення на момент порушення кримінальної справи особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до досягнення нею віку кримінальної відповідальності необхідним є порушення справи щодо цієї особи. З цього моменту у неї виникає право користуватися допомогою адвоката (захисника). Дії захисника мають забезпечити захист прав такої особи. Реалізувати принцип змагальності та рівності сторін у кримінальному процесі на стадії дізнання та досудового слідства можливо у разі надання стороні захисту процесуальних можливостей для проведення альтернативного розслідування.
Уточнено погляди науковців щодо конкретизації предмета доказування у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Внесено пропозиції, відповідно до яких у процесі провадження досудового слідства та судового розгляду справ про злочини та суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, підлягають встановленню всі обставини, передбачені ст. 23, 64 КПК України. У справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності не встановлюється винуватість і обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання.
Удосконалено норми щодо призначення і проведення експертизи у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності та ознайомлення з її результатами (ст.ст. 76, 197, 202 КПК України).
Внесено пропозиції щодо вдосконалення ч. 3 ст. 7-3 КПК України для забезпечення у разі необхідності поставити під контроль поведінку неповнолітнього у віці від чотирнадцяти років до виповнення віку кримінальної відповідальності можливості обрати захід процесуального примусу у вигляді поміщення їх до приймальника-розподільника.
Доведено, що діяльність прокурора у кримінальних справах, де немає суб’єкта злочину не може мати обвинувального напряму. Функція кримінального переслідування не реалізується у таких справах.
Нагляд є основним напрямом діяльності (функцією) прокуратури як державного органу в процесі вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Прокурор, здійснюючи нагляд, може самостійно провадити процесуальні дії, приймати процесуальні рішення.
Доведено необхідність приведення кримінально-процесуального законодавства відповідно до положень ст. 59 Конституції України, згідно з якою у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, необхідним є вживання терміну “правова допомога” замість терміна “захист”. Завдання захисника у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, аналогічні його завданням у кримінальних справах про злочини неповнолітніх.
Дисертантом визнано недостатньою зазначену в ч. 3 ст. 7-3 КПК України підставу для поміщення особи до приймальника-розподільника для неповнолітніх. Підставами застосування цього заходу є наявність доказів, які свідчать про можливе ухилення неповнолітнього від слідства і суду та продовження ним протиправної діяльності.
Суттєвим елементом порядку застосування ч. 3 ст. 7-3 КПК України вважається отримання слідчим згоди прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, на поміщення особи до приймальника-розподільника для неповнолітніх.
Обґрунтовано необхідність закріплення положення про недопустимість в подальшому розгляду справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, суддею, який приймав рішення про поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника.
Детально розглянуто порядок оскарження рішень слідчого, прокурора про порушення або відмову в порушенні справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності. Дисертант вважає, що такі рішення можуть бути оскаржені представником особи, інтересів якої вони стосуються. Дитина не може самостійно реалізувати це право. У зв’язку з цим суди зобов’язані приймати до свого провадження скарги на постанови про порушення справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності по застосуванню примусових заходів виховного характеру щодо цієї особи.
Повноваження суду з контролю в досудовому провадженні мають передбачати можливість апеляційного оскарження постанови судді про поміщення особи до приймальника-розподільника для неповнолітніх. Суддя, який розглядав цю апеляцію, не може вирішувати цю кримінальну справу.
При розслідуванні справи в порядку ст. 7-3 КПК України можливе й прийняття слідчим рішення про забезпечення безпеки неповнолітнього. Щоб у цьому не виникало жодних сумнівів, пропонується внесення доповнень до ч. 2 ст. 52-1 КПК України.
Під час судового розгляду справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, своє повне вираження знаходять всі загальні принципи кримінального судочинства. Проте специфічні охоронні особливості провадження у цих справах виявляються в реалізації принципів права на захист і гласності.
З метою підвищення рівня юридичної охорони прав неповнолітніх у кримінальному процесі встановлюється одночасне представництво їхніх інтересів захисниками і законними представниками.
Участь педагога або психолога в допиті осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності на момент вчинення суспільно небезпечного діяння, справи яких розглядають в суді, – один із характерних проявів соціальної орієнтованості передбаченого кримінально-процесуальним законом порядку провадження.
Встановлено, що Кримінально-процесуальний кодекс України передбачає можливості обмеження гласності у справах про злочини неповнолітніх, а не справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Вважається необхідним усунути цю суперечність, адже це обмеження спрямовано на створення під час судового розгляду обстановки, що сприяє встановленню контакту між судом і особою, справу якої розглядають в суді.
Під час прийняття рішення по справі про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, суддя вирішує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння; 2) чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа; 3) чи слід застосовувати до неї примусові заходи виховного характеру і якщо слід, то які саме.
Запропоновано доповнити чинний КПК України ст. 316-1, передбачивши, що у випадку встановлення при розгляді справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, що вона під час його вчинення була в стані неосудності або в подальшому захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд виносить про це ухвалу, а суддя – постанову і продовжує розгляд справи за правилами, встановленими главою 34 цього Кодексу.
Розглянуто порядок прийняття цього процесуального рішення, проблемні питання, що постають у зв’язку із застосуванням цього інституту на практиці. Запропоновано доповнити чинний КПК України окремою ст. 448-1, яка б регулювала порядок прийняття рішення судом у справі про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності та питання, які необхідно вирішити під час прийняття рішення по справі: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння; 2) чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа; 3) чи слід застосовувати до неї примусові заходи виховного характеру і якщо слід, то які саме.
Автором визначено поняття інтересів неповнолітнього, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру. Зміст цього поняття передбачає уникнення застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених ч. 2 ст. 105 КК України, а якщо це неможливо – в їх пом’якшенні або в уникненні направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей (загальноосвітньої школи або училища соціальної реабілітації) тощо.
Дисертантом обґрунтовано необхідність вироблення єдиного підходу до функцій прокурора як суб’єкта внесення апеляційного подання на постанову про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру, що не набрала чинності. Суб’єктом подання апеляції може бути тільки прокурор, який затвердив рішення слідчого про направлення такої справи до суду, а також прокурор, що брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.
Привернуто увагу на те, що закон не вирішує питання про обов’язкову участь у судовому засіданні осіб, стосовно яких прийнято рішення про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру, їхніх законних представників та захисників у разі, коли порушено питання про погіршення становища неповнолітнього або про проведення судового слідства, а також коли особа, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів, утримується у приймальнику розподільнику. У зв’язку з викладеним запропоновано внесення відповідних доповнень у ч. 2 ст. 358 КПК України.
Враховуючи специфіку досудового та судового слідства у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, автор пропонує окремо передбачити у законі норму про підстави для скасування або зміни постанови про застосування примусових заходів виховного характеру в апеляційному суді. Постанову в усякому разі належить скасувати, якщо: 1) за наявності підстав, зазначених у ст. 6, ч. 4 ст. 7-3 КПК України для закриття справи, її не було закрито; 2) постанову винесено не уповноваженим на те суддею; 3) порушено право особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності, на захист; 4) порушено вимоги ч. 2 ст. 7-3 КПК України про обов’язковість ознайомлення в усіма матеріалами кримінальної справи неповнолітнього, стосовно якого винесено постанову про закриття справи та застосування примусових заходів виховного характеру, його батькам або особам, що їх замінюють; 5) рішення слідчого про направлення справи до суду для застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру не затверджене прокурором чи його не було вручено неповнолітньому і його законному представникові; 6) не усунуті причини та умови, що сприяли вчиненню суспільно небезпечного діяння неповнолітнім.
Вважаємо, що ст. 367 КПК України слід доповнити новою підставою для скасування або зміни судових рішень у випадку встановлення невідповідності застосування примусових заходів виховного характеру тяжкості суспільно небезпечного діяння, що має ознаки дії чи бездіяльності, передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу України, та особі неповнолітнього. Така необхідність може виникнути у разі прийняття судом першої інстанції рішення про направлення його до спеціального навчально-виховного закладу за наявності протипоказань щодо направлення неповнолітніх у спеціальні навчально-виховні установи соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання.
На основі аналізу норм КПК України та у розвиток позиції В.Т. Маляренка обґрунтовано необхідність доповнити ч. 1 ст. 398 КПК положенням, згідно з яким постанова місцевого суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру може бути скасована або змінена і в зв’язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у постанові, фактичним обставинам справи.
Виконання рішення суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності є самостійною, завершальною стадією процесу, що починається з моменту набрання постановою (ухвалою) законної сили і містить низку процесуальних дій і рішень, які забезпечують реалізацію актів правосуддя.
Під час приведення постанови до виконання можуть виникати правові питання, без розгляду яких, фактично, неможливо виконувати постанови. У чинному КПК України не врегульовано питання дострокового звільнення з навчально-виховної установи особи, яка захворіла на психічну чи іншу тяжку хворобу. Для заповнення цієї прогалини запропоновано доповнити КПК України ст. 408-4. При звільненні від дальшого перебування у спеціальній навчально-виховній установі особи, яка захворіла на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до ст. 92-95 Кримінального кодексу України. Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворіла особа, якій призначений інший примусовий захід виховного характеру, суддя виносить постанову про припинення його виконання. На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, захисник, законний представник вправі подати апеляції до апеляційного суду.

Список використаних джерел

1. Абадовский А.В., Примаченок А.А. Комментарий к Положению о комиссиях по делам несовершеннолетних. – 2-е изд., перераб. и доп. – Минск: Бєларусь, 1988. – 109 с.
2. Александрова С. Первая кража // Украина-Центр. – 2005 г. – 27 мая – № 21 (597).
3. Алексеев Н.С., Даев В.П., Кокорев Л.Д. Очерк развития науки советского уголовного процесса. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1980. – 252 с.
4. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий. – Кировоград, Центрально-Украинское издательство, 2002. – 264 с.
5. Аленін Ю.П., Гідулянова Є.М. Проблеми закриття кримінальних справ неповнолітніх, що не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність // Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи: Матеріали конф., присвяченої 80-й річниці від дня заснування державного показового Дитячого містечка ім. ІІІ Комінтерну в Одесі: Зб. наук. праць. – Одеса: Юридична література, 2001. – С. 137-139.
6. Альперт С.А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти: Конспект лекції. – Х., 1995. – 28 с.
7. Альперт С.А. Обвинение в советском уголовном процессе. – Учеб. пособие. – Х., 1974. – 38 с.
8. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 р. (за даними судової статистики) // Вісн. Верховного Суду України. – 2005. – № 5.
9. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 6.
10. Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Кондратьєв Я.Ю., Костицький М.В., Тарарухін С.А. Юридична психологія: Підручник для студ., слухачів та курсантів юрид. вищ. навч. закладів і ф-тів / Я.Ю. Кондратьєв (ред.). – К.: Інюре, 2000. – 351 с.
11. Архів місцевого суду Ленінського району м. Кіровограда. Справа № 1-154/2005.
12. Барило Т.С. Комиссии по делам несовершеннолетних. – К.: Наукова думка, 1976. – 90 с.
13. Баулін О.В., Карпов Н.С., Поповченко О.І., Савицький Д.О. Спрощене досудове провадження в Україні: історія, сучасність, перспективи: Навч. посіб. – К.: Семенко Сергій, 2004. – 151 с.
14. Берназ В.Д., Смоков С.М. Рішення слідчого (криміналістичний, процесуальний та психологічний аспекти) / Одеський юрид. ін-т Нац. ун-ту внутр. справ. – О., 2005. – 152 с.
15. Биленчук П.Д., Рощин А.И. Изучение личности несовершеннолетнего обвиняемого на предварительном следствии: Учеб. пособие. ― К.: Киев. высшая школа МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1991. – 57 с.
16. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого (проблеми комплексного вивчення особи обвинуваченого в стадії попереднього слідства): Монографія. – К.: Атіка, 1999. – 352 с.
17. Бірюкова А.М. Деякі питання участі адвоката у справах осіб, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність // Адвокат. – 1998. – № 1.
18. Благодир С. Смітієнко З. Закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх: вирішення проблем // Право України. – 1998. – № 2.
19. Божьев В.П. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1963. – 17 с.
20. Бондаренко О.О. Функції слідчого в кримінальному судочинстві // Вісн. Запоріз. юрид. ін-ту МВС України. – 1999. – № 3.
21. Ветров И. Жизнь подсказывает // Известия. – 1957. – 21 марта.
22. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 36. – Ст. 278.
23. Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 5.
24. Вознюк В. Оскарження дій органів досудового слідства // Юрид. вісн. України. – 2003. – 29 берез.
25. Вольтке Г.С. Новый местный суд: Настольная книга для мировых, городских и волостных судей, земских начальников, должностных лиц казённых управлений, сельского и волостного управлений и органов полиции, для обвиняемых, защитников и поверенных / Г.С. Вольтке. – С.Пб.: Тип. о-ва “Самообразование”, 1915 – Ч. 2: Сб. уголовных законов и уставов, применяемых в местном суде: По свод. Полож. 1912 г. к Своду законов прод. 1913 г. и позднейшим узаконениям 1914 г. – 1915. – 800 с.
26. Вуколов В.К. Производство по делам несовершеннолетних. – Ростов н/Д., 1982. – 130 с.
27. Выдря М.М. Расследование уголовного дела – функция уголовного процесса // Советское государство и право. – 1980. – № 9.
28. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2002. – 300 с.
29. Галаган И.А. Методологические проблемы общей теории юридической ответственности по советскому праву // Уголовная ответственность: Проблемы содержания, установления, реализации: Межвузов. сб. науч. тр. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. – 153 с.
30. Галимов О.Х. Малолетние лица в уголовном судопроизводстве. – С.Пб.: Питер, 2001. – 224 с.
31. Галимов О.Х. Проблемы правового регулирования уголовного судопроизводства в отношении малолетних: Дис. ... канд. юрид. наук. – Омск, 1997. – 233 с.
32. Гевко В. Кримінально-процесуальна форма: структура та елементи // Право України. – 2002. – № 6.
33. Гидулянова Е.Н. Участие защитника по делам об общественно опасных деяниях, совершённых лицами до достижения возраста, с которого возможна уголовная ответственность // Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Ч. II. Проблеми розслідування та розкриття злочинів. (Одеса, 19-20 жовтня 2000 року). – О.: НДРВВ ОВС. 2000. – 244 с. – С. 186-189.
34. Голубов А.Є. Процесуальне становище в кримінальному судочинстві України неповнолітнього, який скоїв злочин або суспільно небезпечне діяння: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2005. – 18 с.
35. Гончаренко В.Г. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України // Вісн. Акад. правових наук України. – 2003. – № 2 - 3.
36. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1978. – 303 с.
37. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. – К., 1997. – 20 с.
38. Гуковская Н.И., Долгова А.Н., Миньковский Г.М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершеннолетних. – М., 1974. – 208 с.
39. Гуськова А.П. Актуальные вопросы защиты прав и законных интересов граждан, участвующих в уголовном судопроизводстве // Защита прав и законных интересов граждан, участвующих в уголовном процессе, как приоритетное направление в судопроизводстве. – Москва-Оренбург, 1999.
40. Гуськова А.П. Роль суда в профилактике преступлений среди несовершеннолетних // Российский судья. – 2005. – № 6.
41. Гуськова А.П. Суд и подросток. – Челябинск: Юж.-Урал. кн. изд-во, 1989. – 96 с.
42. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процес западных государств: Учеб. пособие для вузов. – М., 2001. – 528 с.
43. Державна Програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 623. // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 20.
44. Джига М.В., Баулін О.В., Лук’янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні: Навч.-практ. посіб. – К., 1999. – 156 с.
45. Джужа О.М., Орлов Ю.Ю. Аналіз загальнодержавних комплексних заходів запобігання злочинам в Україні. Правове забезпечення діяльності міліції/поліції: історія, сучасні проблеми, міжнародний досвід: Зб. наук. праць / Київ. нац. ун-т внутр. справ. – К.: Атіка, 2006. – 136 с.
46. Директивное письмо Верховного Суда СССР и Прокуратуры СССР “О мерах борьбы с преступностью среди несовершеннолетних” от 21.06.1935 г. // Сб. циркуляров и разъяснений Прокуратуры Союза ССР, действующий на 1 сентября 1936 г. – М.: ОГИЗ, 1936. – П. 104.
47. Дрёмов В.Г. Показания несовершеннолетнего обвиняемого в советском уголовном процессе: Автореф. канд. ... юрид. наук. – М., 1970.
48. Дяченко К.І., Шость Н.В. Процесуальні особливості розслідування справ про злочини неповнолітніх. – Х.: Константа, 1997. – 56 с.
49. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р. // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – №3. (Вкладка).
50. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. – М.: Госюриздат, 1961. – 205 с.
51. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Х.: Изд-во “Крим АРТ”, 1998. – 340 с.
52. Зеленецкий В.С. Предупреждение преступлений следователем: Монография. – Х.: Вища шк., 1975. – 171 с.
53. Зеленецкий В.С. Прокурорский надзор за исполнением органами дознания и досудебного следствия законов при приёме, регистрации, проверке и разрешении заявлений и сообщений о преступлениях: Монография. – Х.: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2004. – 400 с.
54. Зеленецкий В.С. Уголовно-процессуальные функции следователя // Вісн. Луган. ін-ту внутр. справ МВС України. – 2001. – Вип. 2.
55. Зеленецкий В.С. Функциональная структура прокурорской деятельности. – Харьков, 1978. – 78 с.
56. Зеленецкий В.С., Лобойко Л.М. Дослідче провадження за заявами і повідомленнями про злочин // Весы фемиды. – 2000. – № 1.
57. Зеленецький В.С. Понятие осуществления государственного обвинения и его значение для реализации уголовной ответственности // Уголовная ответственность: Проблемы содержания, установления, реализации: Межвузов. сб. науч. тр. – Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. – 153 с.
58. Зеленский С.Н. Создание системы ювенальной юстиции // Administratīvā un kriminālā justicija. – 2005. – № 1.
59. Зеленський С.М. Допустимість спрощеної процедури судового розгляду справ про злочини неповнолітніх // Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності: Матеріали ІІІ звітної наук.-практ. конф., (17―18 травня 2005 р.) / За заг. ред. д-ра. юрид. наук, проф. В.П. Пєткова. - Кіровоград: Кіровоград. юрид. ін-т Нац. ун-ту внутр. справ, 2005. – 217 с.
60. Зеленський С.М. Застосування запобіжних заходів у розслідуванні корисливо-насильницьких злочинів неповнолітніх // Методологічні проблеми попередження та розкриття корисливо-насильницьких злочинів у сучасних умовах: Матеріали регіональної наук.-практ. конф. / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В.П. Пєткова.. – Кіровоград: Кіровоград. юрид. ін-т Нац. ун-ту внутр. справ. – 2005. – 166 с.
61. Зеленський С.М. Кримінально-правові питання боротьби з організованою злочинністю та відмиванням “брудних грошей // Вісн. Львів. ін-ту внутр. справ при Нац. акад. внутр. справ України. – 2003. – № 2.
62. Злочинність неповнолітніх: причини, наслідки та шляхи запобігання: Навч. посіб. / С.І. Яковенко, Н.Ю. Максимова, Л.І. Мороз, Л.А. Мороз. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В. – 2006. –260 с.
63. Ільченко С. Роль суду на досудових стадіях провадження кримінальної справи в аспекті обмеження конституційного права особи на недоторканість житла й іншого володіння особи // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 1.
64. Іщенко А.В. З історії дактилоскопії // Літературна Україна. – 2002. – 23 трав. – № 19.
65. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістики: Монографія. – К.: НВТ “Правник” – НАВСУ. – 1997. – 98 с.
66. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістичних наукових досліджень: Монографія / За редакцією І.П. Красюка. – К.: Нац. акад. внутр. справ України. – 2003. – 359 с.
67. Іщенко А.В. Проблеми розвитку наукових досліджень у галузі судової експертизи: Монографія. – Укр. акад. внутр. справ. – 1995. – 150 с.
68. Іщенко А.В., Гуренко М.М. Конституційні права та свободи людини і громадянина у проекті Кримінально-процесуального кодексу України // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. – №12.
69. Іщенко А.В., Красюк І.П., Матвієнко В.В. Проблеми криміналістичного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. – К.: Нац. акад. внутр. справ України. – 2002. – 212 с.
70. Іщенко А.В., Павлов С.В. Проблеми призначення криміналістики в сучасних умовах (теоретико-прикладний аспект): Монографія. – КП «Видавничо поліграфічний комплекс “Запоріжжя”». – 2004. – 191 с.
71. Казаренко М. Представництво інтересів особи, котра не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, на стадії попереднього розслідування // Право України. – 1998. – № 1.
72. Калашникова Н.Я. Охрана прав несовершеннолетнего потерпевшего // Изучение и предупреждение правонарушений среди несовершеннолетних: Сб. науч. тр. – М., 1970.
73. Карнеева Л.М., Бондаревский И.И. Виноградов С.В. Особенности расследования преступлений несовершеннолетних. – М., 1981.
74. Карпенко М.О. Особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Х., 2004. – 20 с.
75. Карпов Н.С. Злочинна діяльність: Монографія. – К.: Вид-во Семенко Сергія, 2004. – 310 с.
76. Клименко Н.І. Криминалистические знания: природа, структура, оптимизация использования: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Киев. ун-т им. Т.Г. Шевченко – К., 1993. –39 с.
77. Кожевніков Г.К., Христенко Т.Г. Деякі питання закриття справ про злочини неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру // Вісн. Ун-ту внутр. справ. – Х., 1999. – № 5.
78. Конвенція ООН про права дитини. – К: ТМ ПрінтІксПрес, PrintXPressTM, 1999. – 32 с.
79. Коновалова В.О. Історія виникнення і тенденції розвитку криміналістики на Україні // Третій міжнародний конгрес україністів. Доповіді та повідомлення. Правознавство. – Х., 1999. – 26-29 серп.
80. Коновалова В.О., Шепитько В.Ю. Основы юридической психологии: Учебник. – Изд. второе. – Х.: Одиссей, 2006. – 352 с.
81. Концепція створення та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні (проект), розроблена робочою групою у складі Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Фундації “Захист прав дітей”, Українського центру “Порозуміння” // Вісн. Верховного Суду України. – 2005. – № 5.
82. Копылова О.П. Проверка заявлений и сообщений о преступлениях: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / С.Пб., 1999. ― 20 с.
83. Кореневский П.И. Среди малолетних преступников // Исторический вестник: Историко-литературный журнал / Ред. С.Н. Шубинский. – Год изд. 31-й – С.Пб.: Тип. А.С. Суворина, 1910 – Т. 120. Кн. 5: Май. – 1910. – С. 636-659.
84. Костицкий М.В. Использование специальных психологических знаний в советском криминальном процессе: Учеб. пособие. – К.: УМКВО, 1990. – 88 с.
85. Костицкий М.В. Судебно-психологическая экспертиза. – Л.: Вища шк., 1987. – 142 с.
86. Костицкий М.В., Нор В.Т. Судебно-психологическая експертиза в уголовном процессе. – К.: Вища шк., 1985. – 54 с.
87. Костицький М.В. Психологические методы в борьбе с правонарушениями. – К.: Вища шк., 1981. – 53 с.
88. Кравченко С.М., Костицький М.В. Екологічна етика і психологія людини. – Л.: Світ, 1991. – 104 с.
89. Кречетова Л.В. Актуальные проблемы обеспечения права на защиту лицу, совершившему преступление // Защита прав и законных интересов граждан, участвующих в уголовном процессе, как приоритетное направление в судопроизводстве. – Москва-Оренбург, 1999.
90. Кречетова Л.В. Защитник в уголовном процессе: Учеб. пособие. – Оренбург, 2000. – 104 с.
91. Криминалистика: Учеб. пособие / А.В. Дулов, Г.И. Грамович, А.В. Лапин и др.; Под ред. А.В. Дулова. – Минск: ИП “Экоперспектива”, 1998. – 415 с.
92. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Х.: Право, 2000. – 496 с.
93. Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
94. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: ФОРУМ, 2003. – 940 с.
95. Кузьмічов В.С. Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми та засоби здійснення: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Укр. акад. внутр. справ. – К., 1996. – 36 с.
96. Кузьмічов В.С., Чорноус Ю.М. Слідча діяльність: характеристика та напрями удосконалення: Монографія. – К.: ЗАТ „НІЧЛАВА”, 2005. – 448 с.
97. Кулаков В.В. Проблеми організації роботи апарату обласної прокуратури по нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого – Х., 1999. – 20 с.
98. Курс советского уголовного процесса. Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1989. – 640 с.
99. Ларин A.M., Мельникова Э.Б., Савицкий В.М. Уголовный процесс России. Лекции-очерки. – М., 1997.
100. Ларин А.М. Предмет доказывания как объект правовой регламентации // Советский уголовно-процессуальный закон и проблемы его эффективности. – М.: Наука, 1979. – 319 с.
101. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. – М.: Юрид. лит., 1966. – 156 с.
102. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу. Планирование, организация. – М.: Юрид. лит., 1970. – 220 с.
103. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. – М., 1986. – 159 с.
104. Левендаренко О.О. Особливості процесу доказування у справах про злочини неповнолітніх: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2003. – 21 с.
105. Леоненко В.В. Рассмотрение дел о преступлениях несовершеннолетних в стадии предания суду: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / АН УССР. – К., 1970. – 29 с.
106. Лисиченко В.К. Криминалистическое исследование документов. – К.: 1971. – 77 с.
107. Лисиченко В.К., Бахин В.П. Научно-методическое обеспечение практики расследования преступлений // Актуальные проблемы судебной экспертизы и криминалистики: Тез. науч.-практ. конф. – К., 1993.
108. Лисиченко В.К., Омельяненко Г.М. Концептуальні напрямки і етапи розвитку кримінально-процесуального законодавства України // Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: Зб. наук. статей / В.Ф. Опришко та ін. (ред.). – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 1996. – Вип. 1. –190 с.
109. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. – К.: Киев. гос. ун-т, 1987. – 100 с.
110. Лобойко Л.М. Актуальні питання дослідчого кримінального процесу: Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. юрид. акад. України. – Х., 1997. – 18 с.
111. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посіб. – К.: Істина, 2005. – 456 с.
112. Лобойко Л.М. Принцип диспозитивності у кримінальному процесі України: Монографія. – Д.: Юрид. акад. М-ва внутр. справ; Ліра лтд. – 2004. – 216 с.
113. Лобойко Л.М. Структура кримінально-процесуальної компетенції прокурора // Вісн. прокуратури. – 2006. – №2.
114. Лук’янчиков Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 360 с.
115. Лукьянчиков Е.Д. Деятельность органов милиции по разрешению заявлений и сообщений о деяниях несовершеннолетних и производству неотложных следственных действий (организационные и процессуальные вопросы): Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / М., 1979. – 20 с.
116. Лукьянчиков Е.Д., Письменный Д.П. Разрешение органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершеннолетних. – Учеб. пособие. – Киев: НИиРИО КВШ МВД СРСР им. Ф.Э. Дзержинского, 1987. – 67 с.
117. Лупинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве, их виды, содержание и формы. – М.: Юрид. лит., 1976. – 168 с.
118. Лушин П.В. Понятие о психическом здоровье как процессе // Українська психологія: Сучасний потенціал. – К., 1996. – С. 115-127.
119. Лушин П.В. Психология личностного изменения. – Кировоград, Полиграфическо-издательский центр ООО “Имекс ЛТД”, 2002. – 360 с.
120. Макаренко Є.І., Тертишник В.М., Лобойко Л.М., Ліпинський В.В., Шиян А.Г. Дізнання в міліції та митних органах: Навч. посіб. – Дніпропетровськ: ПП “Ліра ЛТД”. – 2003. – 452 с.
121. Максимова Н.Ю. Соціально-психологічні аспекти проблеми гуманізації судочинства та кримінально-виконавчої системи. – К.: ЗАТ “ВІПОЛ”, 2005. – 100 с.
122. Маляренко В.Т. Про змагальність сторін у кримінальному судочинстві та функціональне становище суду: окремі аспекти // Вісн. Верховного Суду. – 2002. – № 6.
123. Маляренко В.Т. Про окремі питання касаційного перегляду кримінальних справ за новими правилами // Вісн. Верховного Суду України. – 2001. – № 4.
124. Маляренко В.Т. Про подання апеляцій на судові рішення у кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 1.
125. Маляренко В.Т. Про розгляд кримінальної справи в апеляційному порядку // Вісн. Верховного Суду України. – 2002. – № 2.
126. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві: Деякі проблеми та шляхи їх вирішення. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
127. Маляренко В.Т., Пилипчук П.П. Межі судового контролю за додержанням прав і свобод людини в стадії попереднього розслідування кримінальної справи // Пра